Міжнародна економічна статистика

Якщо однією і тією ж одиницею здійснюється декілька виді діяльності, то види діяльності, що не є допоміжними, групуються залежно від доданої ними вартості. Розрізняють основні та вторинні види діяльності.

Якщо немає даних щодо доданої вартості, то слід застосовувати інші критерії, такі як зайнятість, сума заробітної плати та окладу, обсяг реалізації, вартість обладнання тощо, щоб досягти якомога більшого наближення до класифікації на основі доданої вартості.

З основною і побічною діяльністю пов'язана допоміжна діяльність. Наприклад, діяльність адміністрації, бухгалтерії, ЕОМ, їдалень, діяльність з купівлі, продажу та маркетингу, щодо зберігання на складі, з ремонту, перевезень тощо. Ця допоміжна діяльність усередині одиниці виконується з метою забезпечення або полегшення виробництва цією одиницею товарів, що призначені для реалізації на сторону. Сама продукція допоміжної діяльності на сторону не відпускається.

2.2 Міжнародні класифікації продукції

На 1 січня 2000 року Статистична комісія 00Н зареєструвала* такі класифікації продукції.

Рекомендовані:

-- Класифікація основної продукції, версія 1 (Central Produkt Classification CPC, Version 1.0);

-- Попередня класифікація основної продукції;

-- Гармонізована система опису і кодування товарів (Нагmonized Commodity Description and Coding System - HS).

Аналог:

-- Міжнародна стандартна торговельна класифікація (Standart International Trade Clasefication - SITC Rev.3);

-- Класифікація найбільш поширених економічних категорій, визначених у термінах S1ТС Rev.З (СІаssification by Broad Economic Categories Defined in terms of SITC Rеv.З -- ВЕС);

-- Класифікація продукції за видами діяльності (Сlassification оf Ргоduсt Ьу Асtivity -- СРА).

Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх видів економічної діяльності не може використовуватися для вимірювання обсягу продукції на будь-якому деталізованому рівні, тому що неможливо встановити однозначну відповідність між видами діяльності і продукцією.

Для цього розроблено окрему класифікацію -- Класифікацію основної продукції (СРС). Метою створення СРС є закладення методологічних основ для міжнародного зіставлення статистичних даних про продукцію. Класифікація основної продукції є основою для країн, які розробляють нову або адаптують чинну аналогічну класифікацію згідно з міжнародними стандартами. СРС використовують у статистиці сільського господарства, промисловості та інших галузей економіки, системі національних рахунків, статистиці зовнішньої торгівлі.

Призначенням СРС є опис економіки з огляду на вироблену і спожиту продукцію. Термін «продукція» означає товари та послуги.

СРС рекомендована як базова класифікація для розробки за певними правилами класифікації продукції для міжнародного та національного рівнів. Вона пов'язана з ІSІС перехідним ключем через відповідність видів економічної діяльності та результатів цієї діяльності -- продукції.

Система кодування СРС побудована на основі десятизначної системи, при цьому кожному рівню з п'яти ієрархічних рівнів відповідає код, що складається максимум з п'яти цифр. Перша цифра призначена для визначення розділу. Якщо додати ще одну цифру, то визначимо підрозділ, ще одну -- групу, далі -- клас, і всі п'ять цифр характеризують підклас.

Класифікація основної продукції охоплює усі види продукції, які можуть бути об'єктом внутрішньої чи міжнародної угоди або слугувати резервом, включаючи рухомі і нерухомі товари і послуги, майнові цінності невиробничого характеру, у тому числі земельні ділянки і нематеріальні активи, цінності (патенти, ліцензії, товарні знаки та авторські права).

Іншою важливою рисою СРС є те, що в ній дається опис послуг.

Дотепер не існувало міжнародної класифікації послуг, яка охоплювала б увесь спектр продукції галузей, що виробляють найрізноманітніші послуги, та такої, що слугувала б різноманітним аналітичним потребам різних напрямів статистики. Прискорення технічного прогресу в багатьох галузях спричинило виникнення нових послуг, таких як фінансові, комп'ютерні, консультативні, технічне обслуговування та інші комерційні послуги. Для збору і компіляції даних про такі послуги дуже важливо розробити головні концепції віднесення послуг до того чи іншого виду діяльності.

СРС побудована на певних методологічних принципах. Однорідність у межах категорій наближається до максимальної. Категорії СРС для транспортабельної продукції ґрунтуються на фізичних характеристиках та внутрішній природі продукції. Ці ознаки властиві самій продукції, наприклад: сировина, з якої вона виробляється; стадія виробництва, на якій вона знаходиться; можливість чи неможливість її збереження; спосіб та мета її виробництва; її призначення чи категорія користувачів, для яких вона призначається; ціни, за якими вона продається, тощо. Використовується критерій галузевого виникнення продукції (зв'язок із ІSІС). Спосіб виробництва продукції не обов'язково відповідає її видовому походженню, хоча дуже часто вони збігаються. В окремих випадках за одного виду діяльності виробляється зовсім різна за своєю природою продукція. Такі самі проблеми щодо видового походження виникають у тих випадках, коли продукцією деяких видів діяльності є як товари, так і послуги. Потрібно розуміти, що природа певних послуг може помітно відрізнятись від природи продукції, і внаслідок цього дана продукція і послуги включаються в різні частини СРС. Для цих послуг відведено окремий розділ.

Розмежування продукції та послуг важливе з теоретичної точки зору і може бути необхідним при обробці та аналізі окремих даних економічної статистики. Якщо об'єкт будь-якої операції не підпадає під категорію, яка стосується продукції, то він має бути віднесений до іншої категорії СРС.

Різновидом класифікації в міжнародній статистиці є товарні номенклатури. В номенклатурі всім товарам присвоюються відповідні товарні шифри та закріплюються відповідні місця. Найбільш розповсюджена в практиці зовнішньої торгівлі номенклатура Ради митного співробітництва, розроблена в 1976 р. на базі Брюссельської митної номенклатури, що використовувалася з 1951 р. Крім функції міжнародної торговельної класифікації, вона виконує роль класифікаційної схеми при побудові національних митних тарифів. Головною групуючою ознакою, закладеною в основу Брюссельської митної номенклатури, був характер матеріалів, з яких вироблялись товари. Проте у подальшому було зроблено перегрупування, і в основу номенклатури Ради митного співробітництва було закладено ознаку ступеня обробки та походження товарів. Номенклатура Ради митного співробітництва стала основою для розробки головної міжнародної зовнішньоторговельної класифікації 90-х років -- Гармонізованої системи опису та кодування товарів (НS).

В 1973 р. у рамках Ради митного співробітництва було створено Комітет Гармонізованої системи. У його діяльності брали участь експерти Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ), Міжнародного торгового центру (ЮНКТАД), Міжнародної тортової палати (МТП), Міжнародної організації зі стандартизації (ІСО), Статистичного бюро ООН та інших неурядових і міжурядових економічних організацій.

14 червня 1983 р. було підписано Міжнародну Конвенцію про "Гармонізовану систему. Наприкінці 1987р. її підписали й ратифікували 53 країни ЄЕС, що дало змогу Раді митного співробітництва оголосити про те, що вона набуває чинності з 1 січня 1988 р. Додатком до Міжнародної Конвенції є Номенклатура Гармонізованої системи (НГС)-- багатоцільовий класифікатор товарів на світовому ринку.

В Україні Гармонізовану систему застосовують для ведення статистики зовнішньої торгівлі і розробки ефективного митного тарифу з 1 січня 1991 р.

За своєю структурою НГС поділяється на системи класифікації і кодування.

Система класифікації. Об'єктом класифікації є всі товари, що обертаються у міжнародній торгівлі, їх групують за шістьма підрозділами: 21 розділ, 96 груп (крім того, група 77-- резервна), 33 підгрупи, 1241 товарна позиція, 3558 підпозицій і 5019 субпозицій.

В основу побудови НГС покладено сукупність різних ознак товарів. Розділи формують за такими ознаками:

1) походження матеріалу, з якого виготовлено товар;

2) призначення товару;

3) хімічний склад товарів.

Групи створювалися за принципом послідовності обробки товарів: від сировини, напівфабрикатів до готових виробів. Це сприяє використанню Гармонізованої системи при визначенні митних тарифів. Будуючи товарні позиції і субпозиції, беруть до уваги 4 основні ознаки: ступінь обробки; призначення; вид матеріалу, з якого; виготовлено товар; значення товару у світовій торгівлі. При цьому; чітко дотримуються принципу однозначного віднесення товарів до.; класифікаційних груп, застосовуючи метод взаємовиключення за, допомогою таких основних правил класифікації товарів:

1. Назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності використання у роботі. Для юридичних цілей класифікацію визначають відповідно до найменувань товарних позицій та приміток до розділів і груп товарів, якщо такі найменування й примітки не потребують іншого тлумачення.

2. Будь-яке посилання у найменуванні товарної позиції на певний товар слід розуміти як таке, що може включати некомплектний чи необроблений товар. У цьому випадку, якщо він пред'явлений некомплектний чи необроблений, товар має невід'ємну відмітну і ознаку комплектного або закінченого виробництвом товару. Це посилання слід також розуміти як таке, що включає посилання на той самий товар (комплектний чи оброблений) за цим правилом, але пред'явлений незібраним чи розібраним.

3. Якщо товари можна віднести до двох чи більше товарних позицій (ргіmа fасіе), класифікація буде такою:

а) перевага надається тій товарній позиції, яка містить специфічний опис товару порівняно з загальним описом. Однак, коли і кожна з двох чи більше товарних позицій має лише посилання на частину матеріалів або речовин, які містяться у мішаних чи складних товарах, або лише на частину компонентів складного товару, призначеного для роздрібної торгівлі, то такі товарні позиції слід розглядати як специфічні для таких товарів навіть тоді, коли одна з них дає більш повний і точний опис останніх;

б) мішані і складні товари, які виготовлено з різних матеріалів чи складових частин, а також товари, упаковані для роздрібного продажу, які не можуть бути класифіковані згідно з правилом За, повинні класифікуватися за тими матеріалами чи складовими частинами (якщо вони відомі), які визначають суттєві ознаки товарів;

в) товари, які не можуть бути класифіковані відповідно до правил За і 36, повинні класифікуватися за останньою з позицій, що розглядаються.

4. Товари, класифікацію яких неможливо визначити відповідно до зазначених пунктів, слід класифікувати за товарною позицією, що відповідає товарам, найбільш близьким (спорідненим) до товарів, які визначаються.

5. Додатково застосовуються такі правила:

а) чохли і футляри фотоапаратів, музичних інструментів, рушниць, креслярського приладдя, краваток і подібна тара (упаковка), яка має специфічну форму і призначена для зберігання специфічних предметів (чи їх наборів) протягом певного часу, класифікується разом з предметами, для яких вона призначена. Однак це правило не застосовують для упаковки, яка надає єдиному цілому суттєвої ознаки;

б) відповідно до положень правила 5а пакувальний матеріал і пакувальні контейнери, пред'явлені разом з товарами, слід з ними і класифікувати, якщо вони такого виду, який, як правило, використовують для пакування таких товарів. Але це положення не стосується пакувальних матеріалів чи пакувальних контейнерів, які використовують повторно.

6. Для юридичних цілей класифікацію товарів у субпозиціях будь-якої товарної позиції визначають відповідно до умов таких субпозицій і пов'язаних з ними приміток, а також mutatis muandis (згаданих вище правил), вважаючи, що лише субпозиції на одному рівні можна порівнювати. Крім того, можуть застосовуватися відповідні пояснення і примітки до розділів і груп, якщо у підтексті не обумовлено дещо інше.

Майже до всіх розділів і груп, а в деяких випадках до субпозицій, розроблено примітки, які мають таку саму юридичну силу, як і НГС. Примітки застосовують для визначення точних обсягів і меж кожного класифікаційного групування. Цього досягають за допомогою: 1) визначень, які установлюють межі групувань; 2) списку товарів, які виключаються з розділу, групи, товарної позиції чи субпозиції; 3) неповного списку типових прикладів, які включаються до того чи іншого класифікаційного групування; 4) визначення меж і обсягів кожного класифікаційного групування, поєднання двох або всіх трьох вищеназваних методів.

З метою однакового розуміння класифікацій і прискорення пошуку потрібних товарів було розроблено:

1. Положення до Гармонізованої системи (Ехраnаtогу Nоtеs tо Іhе Наrmonizet Sуstеm) у чотирьох томах загальним обсягом 1620с.

2. Алфавітний покажчик до Гармонізованої системи опису і кодування товарів і пояснення до неї (Alphabetical Index to the Harmonized Commodity Discription and Coding System and its Explanatory Notes) у двох томах загальним обсягом 1120 с.

Гармонізована система є найдетальнішим класифікатором світі. Вона суттєво полегшує єдине тлумачення і визначення термінів, правильне тлумачення класифікаційних групувань, що необхідно при визначенні розмірів мита, при зіставленні даних зовнішньої торгівлі різних країн і проведенні економіко-статистичного аналізу.

Система кодування, її створено для одержання інформації про товари, які класифікуються, у зручному вигляді для збирання, передачі й обробки.

У НГС застосовують мішаний метод кодування, коли на вищій стадії деталізації використовують реєстраційний метод, а на всіх наступних -- попередню класифікацію товарів на основі сукупності прийнятих ознак. При цьому для позначення розділів і підгруп застосовують римські цифри, а для товарних груп, позицій і субпозицій -- арабські. Для товарних підпозицій цифровий код не передбачено, їх позначають рискою «--», яку проставляють і перед їхньою назвою в НГС.

Шестизначний код складається з кодів групи, товарної позиції та субпозиції (кожний має по два розряди), побудований за десятковою системою. Наприклад, телефонний апарат класифікується як 8517.10, де 85 -- група «Електронні машини і обладнання; звукозаписна апаратура; апаратура для запису та відтворення телевізійного зображення і звуку; їхні частини і приналежність»; 8517 -- апарати телефонні й телеграфні, включаючи апарати для струмових систем частотного зв'язку; 8517.10 -- апарати телефонні.

Нульовий двозначний код у кінці шестизначного застосовують для тих субпозицій, які повністю збігаються за змістом і назвою з відповідними товарними позиціями, наприклад машина швейна 8452.00. Якщо у кінці шестизначного коду стоїть один «О», це означає, що товарна позиція не деталізується.

Товари в НГС класифікуються або до окремого виду товару (цвяхи, чай, ацетон), або до груп товарів (машини і механізми для обробки м'яса), а іноді до асортиментного виду товарів (листовий стальний прокат певною товщиною), їх розміщують паралельно з групами товарів. При цьому з групи товарів виділяють один чи декілька видів продукції, які широко представлені у світовій торгівлі, а інші види класифікуються за групою «Інші». Останні, як правило, розташовані у кінці групи.

У зв'язку з тим, що у світі швидкими темпами відбувається оновлення продукції, НГС має резервні групи -- 77, 98, 99 На рівні позицій і субпозицій резерв становить понад 80%. Його можна використовувати не лише для розширення номенклатури товарів при перегляді системи, а й у національній практиці окремих країн для виділення специфічних товарів. Гармонізована система має ряд переваг:

1. Порівняно більш точний опис товарів, що дає змогу полегшити фіксування їх при митному контролі.

2. Уникнення помилок при класифікації та кодуванні товарів, оскільки експортні та імпортні документи мають уніфікований характер.

3. Поліпшення зіставності зовнішньоторгової статистики, яка дає можливість ураховувати рух товарних потоків через національні кордони, здійснювати ділові переговори, вивчати кон'юнктуру і складати прогнози.

СХЕМА ГАРМОНІЗОВАНОЇ СИСТЕМИ ОПИСУ І КОДУВАННЯ ТОВАРІВ

Розділ	Назва розділу	Кількість глав і їх шифри
І	Живі тварини та продукти тваринного походження	5 (1-5)
II	Продукти рослинного походження	9 (6--14)
ІІІ	Жири та олії тваринного та рослинного походження, продукти їх розщеплення, готові харчові жири, воски тваринного та рослинного походження	1 (15)
IV	Продукти харчової промисловості: напої, алкогольні напої та оцет, тютюн та його замінники	9 (16--24)
V	Мінеральні продукти	3 (25--27)
VI	Продукти хімічної промисловості і пов'язаних з нею галузей	11 (28--38)
VII	Пластмаси та вироби з пластмас, каучук та вироби з каучуку	2 (39-^10)
VIIІ	Шкура, шкіра, хутро та вироби з них; шорні вироби, дорожнє приладдя, сумки та аналогічні товари	3 (41--43)
IX	Деревина, деревне вугілля та вироби з деревини; пробка та вироби з пробки; плетені вироби	3 (44^6)
X	Деревна маса та інші целюлозні волокнисті речовини; паперові та картонні відходи; папір та вироби з паперу	3 (47--49)
XI	Текстиль та текстильні вироби	14 (50--63)
XII	Взуття, головні убори, парасольки, палиці, стеки, батоги, пір'я та вироби з нього	4 (64--67)
XIII	Вироби з каменю, гіпсу, цементу, азбесту, слюди та аналогічних матеріалів, керамічні вироби, скло та вироби зі скла	3 (68--70)
XIV	Натуральні та культивовані перли, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали, вироби, покриті дорогоцінними металами, та вироби з них, біжутерія, монети	1 (71)
XV	Недорогоцінні метали та вироби з них	12 (72--83)
Розділ	Назва розділу	Кількість глав і їх шифри
XVI	Машини та механізми, електричне обладнання та їх частини, пристрої для запису та відтворення телевізійного зображення і звуку, їхні частини і приладдя	2 (84--85)
XVII	Транспортне обладнання	4 (86--89)
XVIII	Оптичні, фотографічні та кінематографічні прилади та апарати, медичні та хірургічні інструменти та прилади, годинники, музичні інструменти, їхні частини і приладдя	3 (90--92)
XIX	Зброя, боєприпаси, їх частини і приладдя	1 (93)
XX	Предмети мистецтва, колекціонування або антикваріату	3 (97--99)

Міжнародна стандартна торговельна класифікація (SІТС)

Основою порівняльного економічного аналізу зовнішньої торгівлі різних країн є Міжнародна стандартна торговельна класифікація ООН (МСТК), якою користується більшість країн світу.

Вперше МСТК була прийнята в 1950 р. Нині SІТС діє у третій редакції, яка була прийнята у 1 985 р. Вона групує товари за ступенем їх обробки, призначенням та рядом інших ознак, складається з 10 розділів, 67 груп, 261 підгрупи, 1033 товарних позицій та 3118 субпозицій.

За необхідності товарні субпозиції можуть бути деталізовані для національного користування.

На основі SІТС складено ще одну класифікацію ООН, яка отримала назву Класифікація найбільш поширених економічних категорій, визначених у термінах SІТС Rev.З (ВЕС). Вона використовується з 1986р. при складанні зведених показників з міжнародної торгівлі. У ВЕС усі товари, перелічені в 8ІТС, поділено на 7 розділів також за ознакою призначення продукції, а в групі -- за ступенем їх обробки.

МІЖНАРОДНА СТАНДАРТНА ТОРГОВЕЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ

Розділ	Назва	Кількість
		Груп	підгруп	позицій	cубпо- зицій
0	Продовольство і живі тварини	10	36	132	344
1	Напої та тютюнові вироби	2	4	11	22
2	Сировина (крім продовольства і пального)	9	36	123	267
Закінчення
3	Мінеральне паливо, мастильні матеріали тощо	4	11	25	37
4	Тваринні і рослинні жири	3	4	21	44
5	Хімічні продукти	9	33	126	474
6	Вироби обробної промисловості, які класифікуються головним чином за родом матеріалів	9	52	233	829
7	Машини і транспортне обладнання	8	50	214	653
8	Різні вироби обробної промисловості	9	31	144	442
9	Товари, які не віднесені до інших підрозділів	4	4	4	6
Усього	67	261	1033	3118

2.3 Міжнародні функціональні класифікації (витрат за цілями)

На 1 січня 2000 року Статистична комісія ООН зареєструвала такі класифікації витрат за цілями.

Рекомендовані:

-- Класифікація функцій органів державного управління (Сlassification of the Function of Government (СОFОG);

-- Класифікація індивідуального споживання за цілями (Сlаssіfication of Individual Cоnsumption according to Purpose (СОІСОР);

-- Класифікація цілей некомерційних закладів, які обслуговують домашні господарства (Сlassification of the Purpoze of Non-Profit Institution Serving Households (СОРNI);

-- Класифікація витрат виробників за цілями (Сlassification of Ouylays of Produsers according to Purpose (СОРР).

Класифікація функцій органів державного управління СОFOG використовується для класифікації витрат за функціями, які виконують державні органи, була рекомендована 20-ю сесією Статистичної комісії ООН для міжнародного використання заміст цільової класифікації державних органів.

В основних документах МВФ, зокрема у Керівництві зі статистики державних фінансів 1986 р., використовується назва «Класифікація функцій органів державного управління», а в матеріалах з проблем функціональних класифікацій -- «Класифікація функцій органів управління».

У рекомендаціях ООН класифікація за СОFОG дається в редакції офіційного видання ООН «Статистичні документи», серія M №70(R.80.ХУІІ.17).

Класифікація використовується при вирішенні завдань фінансової статистики державного сектору шляхом групування поточних операцій (споживчі витрати, субсидії та поточні трансферти) капітальних витрат і придбання фінансових активів органами державного управління.

Об'єктами класифікації є функції органів державного управління, які класифіковані за найбільш значимими аспектами діяльності! уряду та послідовно деталізовані на трьох рівнях розподілу.

Структурно класифікація складається з двох блоків: ідентифікації та найменування. Блок ідентифікації має чотири цифрових десяткових знаки і побудований з використанням ієрархічного методу класифікації та послідовного методу кодування. Формула кодового позначення:

XX + X + X,

де 1-й рівень-- основні групи (перші два знаки); 2-й рівень - групи (перші три знаки); 3-й рівень -- підгрупи (чотири знаки).

Двозначні основні групи агреговані у головні функції державних органів:

01 --Державні служби загального призначення;

02 -- Захист та пов'язані з ним послуги;

03 -- Суспільний порядок і безпека;

04 -- Освіта та пов'язані з нею послуги;

05 -- Охорона здоров'я та пов'язані з нею послуги;

06 -- Соціальне забезпечення та опікунство і пов'язані з ним послуги;

07 -- Житлові та комунальні послуги;

08 -- Послуги в галузі організації відпочинку, культури та релігії;

09 -- Послуги в галузі палива та енергії;

10-- Послуги, які належать до сільського господарства, лісного господарства, рибальства та мисливства;

11 -- Послуги, які належать до гірничодобувної промисловості та до мінеральних ресурсів, крім послуг, які належать до паливної та обробної промисловості і будівництва;

12 -- Послуги, які належать до транспорту і зв'язку;

13 -- Інші економічні послуги.

Основні групи можуть бути використані при розробці національних бюджетних класифікацій, зокрема створення функціональної структури витрат, з урахуванням їх подальшої деталізації.

Класифікатор витрат на споживчі товари і послуги

Класифікатор призначено для використання при проведенні економіко-статистичного аналізу витрат домашніх господарств, а також при проведенні зіставлень з іншими країнами в межах програм міжнародних зіставлень (ПМЗ).

Його розроблено за принципами побудови міжнародної класифікації індивідуального споживання за цілями (СОІСОР), а також класифікації витрат виробників за цілями (СОРР), які розглядалися на спільних засіданнях ЄЕК/ОЄСР з питань національних рахунків (травень 1995 р.).

Класифікатор використовується для виявлення і групування витрат домашніх господарств, призначених для задоволення їх соціально-економічних потреб.

Об'єктами класифікації є види витрат на споживчі товари і послуги для індивідуального використання.

Структурно класифікатор складається з 2-х блоків: ідентифікації та найменування. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації, що складається з 4-х рівнів, і послідовну систему кодування з використанням цифрових десяткових знаків.

Формула кодового позначення:

ХХ + Х + Х + Х,

де 1-й рівень -- категорії (перші два знаки); 2-й рівень -- групи (перші три знаки); 3-й рівень -- підгрупи (перші чотири знаки); 4-й рівень -- види (п'ять знаків).

Категорії являють собою найбільш важливі узагальнені споживчі товари і послуги:

01 --Харчові продукти, напої та тютюнові вироби;

02 -- Одяг і взуття;

03 -- Житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива;

04 -- Меблі, побутові прилади і ремонт;

05 -- Охорона здоров'я;

06 -- Транспорт;

07 -- Відпочинок, розвага і культура;

08 -- Освіта;

09 -- Кафе, ресторани і готелі;

10 -- Інші товари і послуги.

На подальших рівнях розподілу забезпечується послідовна конкретизація споживчих товарів і послуг за найбільш значимими для кожної категорії ознаками. Так, за категоріями: 01 -- Харчові продукти, напої та тютюнові вироби; 02 -- Одяг і взуття; 04 -- Меблі, побутові прилади і ремонт -- класифікація продовжена до видів, які являють собою більш детальні статті витрат на їжу, одяг, взуття та предмети домашнього вжитку, враховуючи позиції, що використовуються при зіставленні між країнами в межах програми міжнародних зіставлень.

Відповідно до міжнародної практики проведено визначення споживчих товарів на третьому рівні за терміном використання: короткострокового, середньострокового, довгострокового -- та виокремлено надання послуг.

2.4 Міжнародні класифікації занять, професій і освіти

На 1 січня 2000 року Статистична комісія ООН зареєструвала такі класифікації занять, професій і освіти.

Рекомендовані:

-- Міжнародна класифікація статусу зайнятості (Іnternational Classification of Status in Employment (ІСSЕ-93);

-- Міжнародна стандартна класифікація професій (Іnternational Classification of Occupations (ISCO-88);

-- Міжнародна стандартна класифікація освіти Іnternational Classification of Edukation (ІSCЕD-1997);

У цьому розділі розглянуто основні особливості і цілі класифікації занять взагалі та ІSСО-88 зокрема. Мета цього розділу полягає в тому, щоб коротко:

а) охарактеризувати основні напрями використання Міжнародної стандартної класифікації занять;

б) описати основні особливості ІSСО-88;

в) охарактеризувати подальшу роботу над ІSСО-88 на національному рівні і в Бюро статистики МОП.

14-та Міжнародна конференція статистиків праці (МКСП) у листопаді 1987р. прийняла переглянуту Міжнародну стандартну класифікацію професій (ІSСО-88), яка заснована на пропозиціях Бюро статистики Міжнародної організації праці (МОП).

Із цих позицій питання необхідності впровадження міжнародної стандартної класифікації занять вперше було обговорено в 1921 р. Але лише в 1949р. робота зі створення ІSСО була ініційована 6-ю МКСП. В результаті 7-ма МКСП (1949 р.) затвердила тимчасову класифікацію для міграції і працевлаштування з детальним описом 1727 занять, які засновані на національних класифікаціях восьми індустріальних країн. На 8-й МКСП (1954р.) було узгоджено першочерговий перелік груп на 3-й сходинці класифікації, а на 9-й МКСП (1957 р.) робота була закінчена затвердженням більш високих груп першого 1СКО. Класифікація була опублікована в 1958р. (ІSСО-58) і містила, крім визначення груп, описи занять і професійних груп на 4-й сходинці класифікації. На 9-й МКСП було визнано, що ІSСО-58 потребуватиме через деякий час перегляду, і нову, переглянуту редакцію 1SСО було опубліковано в 1968 р. (ІSСО-68) з розширеною кількістю описів занять. Результат другого і більш пізнього перегляду ІSСО опубліковано в 1989р. як ІSСО-88.

Класифікація занять являє собою інструмент для упорядкування всіх робіт на підприємстві, в галузі і країні у вигляді чітко визначеної множини груп. Як правило, вона включає два елементи:

* описовий елемент, який може бути просто набором найменувань занять і професіональних груп, але в основному це опис обов'язків і функцій, а також інших аспектів робіт, які включені в ту чи іншу групу. Ці описи можна назвати словником занять;

* класифікаційна система як така, що містить орієнтири для віднесення робіт до більш дрібних груп занять з їх подальшим агрегуванням у більш великі групи.

Національні класифікації і словники занять зазвичай мають кілька цілей. Хоча детальний опис занять і структури класифікації слід вважати частинами єдиного цілого, але різні користувачі виявляють неоднаковий інтерес до окремих її елементів. Детальні описи занять використовують ті, хто потребує інформації про завдання, функції і умови праці на окремих роботах (тобто ті, хто займається працевлаштуванням, професійним навчанням і орієнтацією, контролем за міграцією тощо). Описи занять повинні бути орієнтовані головним чином на запити цих користувачів, але вони також містять елементи, необхідні для використання відповідних систем агрегування.

Структуру класифікації, тобто правила агрегування окремих занять у групи, слід розробляти, перш за все маючи на увазі завдання полегшити розподіл робіт та осіб за групами, зокрема для зіставлення тих, хто шукає роботу, і вільних вакансій, або для статистичного аналізу ринку праці і соціальної структури.

ІSСО покликана полегшити міжнародне спілкування у сфері занять як між користувачами, так і між статистиками. Тому ІSСО має бути придатна для використання з різною метою на національному рівні і в той же час враховувати можливості її використання, які випливають з її міжнародного характеру.

Міжнародне зіставлені дані про групи занять використовуються перш за все для:

а) зіставлення розподілу зайнятого населення або якого-небудь іншого показника (наприклад, заробітної плати, робочого часу, нещасних випадків на виробництві, доходу, споживання, звичок до читання) може застосовуватися для груп занять у двох або більше країнах;

б) зіставлення даних за групами занять у різних країнах, наприклад зіставлення середньої заробітної плати програмістів у країні А і в країні Б або кількості промислових дизайнерів у двох країнах;

в) узагальнення даних різних країн, які входять до зіставлених груп, наприклад, з метою отримати необхідну інформацію для вивчення нещасних випадків або хвороб, які пов'язані з певними групами занять, що виконуються в таких умовах, за яких робітники можуть зазнавати впливу шкідливих речовин.

Досвід показує, що на міжнародному рівні більшість користувачів даних про заняття потребують інформації більш високого ступеня агрегування -- переважно для цілей а. Суттєвий виняток становлять міжнародні обстеження заробітків, нещасних випадків та інших умов праці. Такі дослідження, як правило, потребують більш детального поділу за групами занять, інколи у вигляді комбінаційних таблиць з виділенням галузей і/або статусу зайнятих.

Важливо зазначити, що зіставлення типу а передбачають охоплення всіх видів робіт, тоді як для інших цілей достатньо даних про окремі заняття або їх групи. В цілому інтереси всіх користувачів можуть стосуватися всіх занять, однак на практиці йдеться лише про деяку їх підмножину.

Головне призначення Міжнародної стандартної класифікації занять пов'язано з міжнародним добором кадрів та регулюванням довгострокової і короткострокової міграції працюючих між країнами. Розроблені й узгоджені в міжнародному масштабі детальні описи категорій занять, які можуть слугувати «загальною мовою» для країн і організацій, залучених до відповідних програм, здатні значною мірою підвищити ефективність комунікацій, необхідних для їх втілення.

Коли країнам потрібна модель як основа для розробки чи перегляду своїх національних класифікацій або коли необхідна заміна національної класифікації в країнах, де відсутня власна класифікація, міжнародна стандартна класифікація може слугувати таким цілям. Це призначення 1SСО було враховано як при її первинній розробці, так і в наступних редакціях.

Останній перегляд 1SСО спрямовано на створення міжнародної класифікації, яка:

Ш володіла б міцною і чіткою концептуальною основою з метою підвищити її корисність як описовий і аналітичний інструмент та полегшити її оновлення шляхом введення нових занять;

Ш відображала б ринки праці країн, що розвиваються, а також промислове» розвинутих країн;

Ш краще відображала б становище жінок на ринку праці;

Ш відображала б наслідки різних технологій з погляду професійної структури;

Ш включала б нові заняття і відбивала зрушення в порівняльній значимості груп занять.

У цьому контексті робота визначається як сукупність завдань і функцій, які здатна виконувати одна людина (або які можуть бути їй доручені). В більшості класифікацій занять роботи об'єднані за професіями або в більш агреговані групи з урахуванням подібності виконуваної роботи. Індивідів розподіляють за видом занять з урахуванням їх попередньої, теперішньої і майбутньої роботи. В ІSСО-88 заняття об'єднані і агреговані, головним чином, з урахуванням подібності кваліфікації, яка потрібна для виконання завдань і функцій, робіт. При визначенні груп ІSСО-88 використано два аспекти поняття кваліфікації: рівень кваліфікації, який є функцією широти і складності пов'язаних з роботою обов'язків, причому складність має більш важливе значення, ніж широта; і спеціалізацію кваліфікації, яка відбиває характер потрібних знань, інструменти, що використовуються, машини, матеріали, а також види товарів і послуг, що виробляються. Слід зауважити, що в ІSСО-88 акцент зроблено на кваліфікацію, яка потрібна для виконання завдань і функцій професії, а не на те, чи володіє робітник даної професії більш високою кваліфікацією у порівнянні з іншим робітником тієї ж професії.

Для міжнародних зіставлень доцільно виділити лише декілька широких категорій «рівня кваліфікації». Для визначення таких рівнів було створено Міжнародну стандартну кваліфікацію освіти (ІSСЕО). Сказане не означає, однак, що кваліфікацію можна отримати лише за допомогою формальної освіти або професійного навчання. Багато видів кваліфікації можна придбати на основі досвіду або неформального навчання, хоча і формальне навчання посідає важливе місце (в одних країнах більше, в інших менше) і набуває більшої значимості на більш високих рівнях кваліфікації. Для цілей кваліфікації в ІSСО вирішальним фактором при віднесенні заняття до тієї чи іншої групи є характер кваліфікації, потрібної для виконання завдань і функцій відповідної роботи, а не те, яким чином кваліфікація придбана.

«Спеціалізацію кваліфікації» можна охарактеризувати ширше і вужче, і належить вона до змістовного аспекту роботи, виробничих процесів, використовуваного обладнання і матеріалів, продуктів і послуг, що виробляються, тощо. Слова, що використовуються для опису змістових аспектів виробничих процесів і т. ін., необхідно використовувати як ярлики для видів кваліфікації, які по в'язані із заняттями. Ті ж слова використовують для опису груп кваліфікації галузей виробничої сфери. Отже, деяким працівникам буде неважко «передбачити» професію, в якій вони зайняті більш чи менш вдало, якщо їм відома галузь, в якій вони працюють. Ц не означає, що в 1SСО як кваліфікаційна ознака використана галузь (хоча в деяких випадках це дійсно має місце): причина в тому, що кваліфікація реально пов'язана з продуктами, матеріалам і т. ін., а вони визначають «галузь», до якої належить заклад, де виконується робота.

Міжнародна стандартна класифікація професій (ІSСО-88

ІSСО-88 характеризується чотирма рівнями агрегування, які складаються з 10 основних груп, 28 підгруп на наступній сходинці класифікації, 116 підгруп на третій сходинці класифікації 390 підгруп на останній сходинці класифікації.

Остання підгрупа в більшості випадків складається з певне кількості конкретних професій. Наприклад, самостійна професія «Фізик-атомник» належить до 4-го ступеня класифікації ІSСО-8 211 «Фізики і астрономи», що входить у більш загальну групу 211 «Фізики, хіміки і спеціалісти-професіонали схожих професій», яка є частиною підгрупи 21 «Спеціалісти-професіонали галузі фізичних, математичних і технічних наук» основної групи 2 «Спеціалісти-професіонали». Структура ІSСО-88 наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

ОСНОВНІ ГРУПИ ІSСО-88, КІЛЬКІСТЬ ПІДГРУП І РІВНІ КВАЛІФІКАЦІЇ

Основні групи (1 ступінь класифікації)	Кількість підгруп на ступенях класифікації	Каліфі-каційний рівень 1SСО
	11	111	IV
1.Законодавці, старші державні службовці і керуючі	3	8	33	--
2. Спеціалісти-професіонали і допоміжний персонал	4	18	55	4-й
3. Спеціалісти	4	21	73	3-й
4. Конторські службовці	2	7	23	2-й
5. Робітники сфери обслуговування і торгових підприємств	2	9	23	2-й
Закінчення
6. Кваліфіковані робітники сільського господарства і риболовства	2	6	17	2-й
7. Кваліфіковані робітники промисловості, робітники схожих професій	4	16	70	2-й
8. Оператори і складальники промислових споруд і машин	3	20	70	2-й
9. Некваліфіковані робітники	3	10	25	1-й
0. Збройні сили	1	1	1	--
Усього	28	116	390

Вісім із 10 основних груп ІSСО-88 розподілено за чотирма широкими кваліфікаційними рівнями, визначеними для ІSСО (див. табл. 2.1). П'ять із цих восьми основних груп-- 4, 5, 6, 7 і 8-- належать до одного рівня класифікації, визначеного досить широко, і відрізняються вони за своєю спеціалізацією. Рівні кваліфікації не визначені стосовно двох основних груп -- «Законодавці, старші державні службовці і керуючі» і «Збройні сили», тому що більш важливими критеріями подібності було визнано інші аспекти роботи, тобто розробка політики та управлінські функції в першому випадку, і військові обов'язки -- в другому. Тому в межах цих двох основних груп існують значні розбіжності на рівні кваліфікації. Однак на 2-й і 3-й сходинках класифікації основної групи 1 об'єднано професії з подібним рівнем кваліфікації.

На рівні основних, груп проведено розмежування на а) професії, які орієнтовано переважно на вміння і навики (наприклад, основна група 6 «Кваліфіковані робітники сільського господарства і риболовства» і 7 «Кваліфіковані робітники промисловості і робітники схожих професій»), і б) професії, які орієнтовано переважно на керування машинами і обладнанням (основна група 8 «Оператори і складальники промислових споруд і машин»), з тим щоб врахувати різні вимоги до кваліфікації на роботах, які мають однакові цілі, але пов'язані з різними технологіями.

Професії, орієнтовані на вміння і навики, включають кваліфіковані роботи, які безпосередньо пов'язані з виробництвом благ і послуг, тому що функції, які виконуються в цьому випадку, передбачають знання і досвід роботи з природними ресурсами і сировиною, що використовується для досягнення потрібного результату. На цих роботах працівники також можуть застосовувати більш технологічно передові інструменти і машини, але це не повинно позначатися на належній базовій кваліфікації і вмінні. Сучасні машини та інструменти можуть використовуватися для зниження фізичного навантаження або скорочення часу, потрібного для виконання конкретних завдань, чи для підвищення якості продукції. В той же час роботи в межах професій, орієнтованих на керування машинами і обладнанням, потребують знань про машини: як ними правильно керувати, як виявляти перебої і що робити в таких випадках. Знання при цьому орієнтовані на машини і на те, що вони роблять, а не на процес перетворення як такий та його результати. Професії, функція яких полягає в складанні виробів з компонентів згідно із суворими правилами і процедурами, віднесені до тієї ж основної групи, що і машинно-орієнтовані професії. Роботи, які потребують невисокої або простої кваліфікації, а також мінімальних знань, віднесено до основної групи 9.

На 14-й МКСП було вирішено, що для міжнародних зіставлень має бути можливим відображати в ІSСО важливі відмінності, які існують між країнами, а інколи і всередині країни, на належному рівні кваліфікації для робіт, що традиційно належали до однієї професійної групи. Такі розбіжності пов'язані з функціями, які, будучи подібними за своїм характером, можуть докорінно відрізнятися за необхідними знаннями та відповідальністю. Такі розбіжності спричинять розбіжності в національних класифікаціях щодо рівня кваліфікації, потрібного для віднесення до професії. Тому на 14-й МКСП було вирішено, що ІSСО-88 повинна надати можливість країнам відносити деякі професійні групи або до основної групи 2 «Спеціалісти-професіонали», або до основної групи 3 «Спеціалісти і допоміжний персонал» залежно від національних умов. Така можливість була запропонована стосовно деяких категорій вчителів, медсестер та акушерок, соціальних працівників і деяких артистичних занять. Роботи у Збройних силах слід виділити в самостійну групу 0 «Збройні сили», навіть якщо роботи пов'язані із завданнями і функціями, що виконуються відповідними особами і в цивільній сфері.

Всі професії, що включають і роботи, які складаються, головним чином, із законодавчих, адміністративних і управлінських функцій, слід відносити до основної групи 1 «Законодавці, старші державні службовці і керуючі».

«Працюючі власники» повинні класифікуватися залежно від того, чи подібні їх функції з функціями керуючих або бригадирів або ж із функціями інших працюючих у тій самій сфері діяльності.

Статус «працюючого власника» пов'язують не з характером виконуваної роботи, а зі «статусом зайнятого», що відповідає поняттям «самозайняті» і «роботодавці» у Міжнародній класифікації статусу зайнятості (ІСSЕ). Але один самозайнятий будівельник може в основному виконувати управлінські функції, тоді як інший-- в основному функції будівельника і досить обмежено управлінські обов'язки залежно, наприклад, від розміру фірми. В першому випадку його слід відносити до управлінців, а в другому -- до будівельників.

В ІSСО-88 учнів і стажерів (практикантів) класифікують з урахуванням їх реальних функцій, бо за необхідності їх можна класифікувати окремо в рамках класифікатора «статусу зайнятих». В ІSСО-68 рекомендувалось, щоб учнів відносили до професії, якої їх навчають, а стажерів -- відповідно до реально виконуваних функцій.

Якщо виникають проблеми з класифікації робіт із широким колом обов'язків і функцій, їх слід вирішувати на основі правил пріоритетності. Тобто деяким обов'язкам і функціям надається перевага при визначенні професійної категорії, до якої слід відносити дану роботу. У випадках, коли обов'язки і функції пов'язані з різноманітними стадіями процесу виробництва та збуту благ і послуг, обов'язкам і функціям, які належать до стадії виробництва, слід віддавати перевагу порівняно з іншими обов'язками і функціями, наприклад у сфері продажу і маркетингу цього продукту, його транспортування або управління транспортним процесом (якщо тільки ці суміжні обов'язки і функції не є домінуючими). Приміром, фермера, який вирощує худобу, а потім продає її, треба вважати фермером, а не торговим працівником; лікар, який працює на власному обладнанні і веде облік, має бути віднесений до лікарів, а не до бухгалтерів.

У випадках, коли виконувані обов'язки і функції потребують різноманітної кваліфікації, що зазвичай набувається в рамках різного рівня освіти і досвіду, заняття потрібно класифікувати з урахуванням тих обов'язків і функцій, які потребують найбільш високої кваліфікації. Наприклад, є заняття, обов'язки і функції, в яких протягом більшості часу передбачають порівняно невисоку кваліфікацію, однак від зайнятих у них робітників потребують також виконання функцій, які передбачають ґрунтовнішу підготовку і досвід, що дозволяє справлятися з випадковими і винятковими ситуаціями (наприклад, щодо запобігання нещасним випадкам і виробничим травмам).

Чимало користувачів ІSСО-68 дійшли висновку, що найвищий рівень агрегування з дев'яти груп означав, що відмінності всередині груп надто великі, щоб ці групи могли бути корисними для опису та аналізу. Однак наступний рівень агрегування з його 83 групами характеризувався надмірною деталізацією для багатьох видів аналізу, а також для міжнародної звітності про розподіл занять, особливо коли дані отримували в рамках вибіркових досліджень. Тому в ІSСО-88 було введено новий ступінь класифікації в системі агрегування.

2.5 Міжнародний досвід побудови системи статистичних реєстрів

Завдання та характер статистичного реєстру або реєстрів однієї країни (деякі країни мають їх декілька) визначаються факторами, які притаманні цій країні. Першим фактором є поставлена перед реєстрами мета. До цього часу реєстри широко використовувались у рамках проведення статистичних обстежень. У деяких країнах вони використовувались іноді як безпосереднє джерело статистичних даних. Другим важливим фактором є той факт, що законодавчі положення визначають як дані, що можуть використовуватись у статистичному реєстрі, так і межі, в яких ці дані можуть бути збережені. Третій фактор -- дані використовуються органами статистики для ведення свого реєстру, оскільки практично вони не можуть примусити підприємства надавати дані, які йому потрібні.

Наприклад, країни -- члени Європейського Союзу виділили п'ять основних напрямів використання реєстрів:

* створення одиниць статистичного обліку;

* засоби підготовки та координації проведення статистичних досліджень;

* інформаційне джерело для проведення статистичного аналізу «демографії» чисельності підприємств;

* джерела залучення адміністративних даних;

* засоби передачі та розповсюдження даних.

Реєстри підприємств, які розробляються спільно країнами -- членами ЄС, повинні бути одночасно реєстрами адміністративних одиниць, а також реєстрами статистичних одиниць (підприємств), та місцевих одиниць економічної активності.

Такі реєстри задумано як мости між адміністративними та статистичними одиницями.

Національні реєстри підприємств, які розробляються з метою їх використання у статистиці, чітко виконують функцію безпомилкової ідентифікації одиниць для того, щоб:

-- дозволити збирати дані в адміністративних органах, які до них належать, надати основу при проведенні вибіркового обстеження;

-- дати можливість проводити «демографічний» аналіз сукупності підприємств та їх одиниць.

Дані повинні вноситися до реєстру за такими категоріями:

» величини ідентифікації;

» величини стратифікації;

» демографічні величини;

» показники співвідношення між одиницями.

Величини ідентифікації:

1. Ідентифікаційні номери повинні залишатися незмінними протягом усього існування визначеної одиниці.

2. Зовнішні ідентифікаційні номери використовуються іноді для визначення місцезнаходження одиниць.

3. Стан діяльності або ситуація. На практиці з різних причин у регістрі необхідно враховувати «сплячі» правові одиниці або зберігати підприємства чи статистичні одиниці, що згорнули свою діяльність. У цьому разі необхідно управляти кодом стану одиниці «жива» або «мертва». Для правової одиниці цей стан буде «юридичним», для статистичних одиниць (підприємство, місцева одиниця) -- «економічним».

4. Назва:

* правових одиниць.

Для фізичних осіб треба мати точні відомості про громадянський стан особи, для юридичних необхідно записувати офіційну назву;

* підприємства.

Багато підприємств мають свою назву незалежно від назви правової одиниці, яка їх контролює;

* місцевих одиниць.

Іноді назву місцевої одиниці необхідно помітити як «вивіска», тому що часто її плутають з повною назвою підприємства.

5. Юридична форма. У кожній країні необхідно мати класифікатор юридичних форм і категорій правових одиниць.

6. Адреса. Для місцевих одиниць необхідно записувати їх фізичну адресу, місцезнаходження, а для правових одиниць та підприємств -- ідентифікаційний номер місцевої одиниці, який є їх офіційною адресою.

Величини стратифікації:

1. Діяльність. Будь-якій статистичній одиниці, підприємству, місцевій одиниці, одиниці економічної діяльності необхідно статистичне визначити види її діяльності:

а) код основного виду діяльності;

б) «допоміжний» код для місцевих одиниць;

в) додаткові коди;

г) другорядні види діяльності.

2. Розмір:

а) кодування розміру залежно від зайнятості;

б) кодування розміру залежно від обороту;

в) кодування розміру згідно з нетто-активами.

3. Інституційний сектор. Кожне підприємство повинно мати можливість класифікуватися в Інституційний сектор згідно з національним рахівництвом та бухгалтерським обліком.

Демографічні величини:

Мінімум три показники повинні зазначатись для кожної з одиниць з метою проведення першого демографічного аналізу сукупності підприємств та їх місцевих одиниць.

1. Дата створення.

Для фізичної особи -- це дата адміністративного визначення як юридичної основи підприємства. Для юридичної особи -- це юридична дата створення правової одиниці.

Для статистичних одиниць, підприємств місцевих одиниць -- це початкова дата створення.

2. Дата запису в реєстр.

3. Дата припинення діяльності.

Для правової одиниці:

а) юридичної особи -- це дата закриття, ліквідації, розпуску;

б) фізичної особи -- дата декларації про припинення своєї діяльності.

Для статистичних одиниць, підприємств, місцевих одиниць -- дата припинення діяльності.

Показники взаємовідносин між; одиницями:

1. Взаємовідносини приналежності.

Взаємовідносини між правовою одиницею та підприємством і відносини між підприємством із залежними статистичними одиницями необхідно датувати:

-- початок взаємовідносин;

-- закінчення взаємовідносин.

Показники відносин:

а) показник, що характеризує відносини між правовою одиницею та підприємством;

б) показник, що характеризує відносини між підприємством та місцевою одиницею.

2. Відносини контролю.

Хоча регістр орієнтується на підприємства та їх місцеві одиниці, бажано враховувати належність підприємств до груп.

Група-- це комплекс підприємств, що контролюється безпосередньо або опосередковано однією і тією ж правовою одиницею.

Користувачі регістрів прагнуть, щоб регістри були «якісними», тобто щоб вони були обґрунтованими, точними та актуальними.

Обґрунтованість означає, що регістр ураховує статистичні або адміністративні одиниці, які необхідні для організації збору даних, та показники по кожній з одиниць дозволяють правильно стратифікувати сукупність одиниць при формуванні вибірок.

Точність вимагає, щоб записані дані відповідали реальним фактам. Актуальність є доповненням точності. Характеристики, що належать до кожної з одиниць, можуть постійно змінюватись. Тобто точний та правильний реєстр повинен давати чітке, наскільки це можливо, уявлення за самий останній період. Окрім цих трьох елементів якості програма гармонізації та розробки реєстрів ЄС спрямована на забезпечення зіставності та координації національних статистик підприємств.

Для цього регістр, призначений для статистичних цілей, повинен ,бути централізованим та доступним, тобто єдиним для всіх статистичних служб, організацій, які затверджені щодо збору статистичних даних. Частково доступним регістр повинен бути і для адміністративних установ та організацій, Ідо беруть участь у збиранні інформації про правові одиниці.

Таким чином, національні системи статистики підприємств для європейських країн повинні бути гармонізовані і надавати можливість для забезпечення міжнародного зіставлення даних. Відповідність та суттєвість національних регістрів не є тільки внутрішніми критеріями, вони повинні також враховувати дотримання міжнародних норм ЄС з визначення статистичних одиниць, концепцій та класифікаторів.