Міжнародна економічна статистика

Цінні папери - у широкому розумінні це будь-який документ, що пов'язаний з виникненням права, яке може бути реалізовано чи передано іншій особі без наявності такого документа. Торгівля цінними паперами здійснюється на фондових біржах. Фондові цінності - це цінні папери, які допущені для операцій на біржі.

Акція - цінний документ, який свідчить про внесення її власником паю в акціонерне товариство. Акція дає право її власнику на одержання відповідної частки прибутку акціонерного товариства. Дохід, який акціонер одержує за акцією, називається дивідендом.

При класифікації акцій використовують різні критерії. Спочатку розрізняють акції на пред'явника й іменні. Акції розподіляються також на звичайні та привілейовані. Привілейовані, у свою чергу, поділяються на кумулятивні (з гарантованим доходом) і з правом на додатковий дохід.

На біржах існують різні умови допуску до обігу. Цінні папери новостворених компаній, як правило, на біржах не розміщують.

Операції з цінними паперами на біржах поділяють на касові та операції на строк. При касових операціях передача паперів продавцем покупцеві та оплата їх здійснюється у день підписання угоди або протягом наступних трьох днів. При операціях на строк поставка паперів продавцем та оплата їх покупцем виконуються через певний період часу після підписання угоди.

Цінні папери мають номінальну і ринкову вартості. Номінальна - вартість, яка зазначена у цінному папері; ринкова - вартість, за якою цей папір продається.

Курс акцій залежить від трьох факторів: річного доходу, який вони приносять; норми позикового процента; норми співвідношення між попитом і пропозицією на них, а курс облігацій і заставних листів - також від номінальної вартості їх та строку погашення.

Для розрахунків курсу акцій та облігацій використовують такі формули:

Как = Д/Нп-100,

де Д - річний дохід, який приносять акції; Нп - норма позикового процента;

Кобл=(Вн+пДо100)/100пНп

де ВІІ - номінальна вартість облігації: п - кількість років, що залишилося до погашення облігації; До - сума річного доходу за облігацією.

Однією з функцій біржі є забезпечення публічності курсів цінних паперів. Крім публікації середніх курсів щодо кожного виду цінних паперів. які обертаються на біржі. розраховуються й публікуються середні курси акцій певних груп компаній, а також усіх компаній. що зареєстровані на біржі. Серед цих показників найбільш відомим є індекс ДОУ-ДЖОНСА - індекс акцій Нью-Йоркської біржі. Тепер він складається з трьох індексів акцій: 30 провідних промислових компаній: 20 транспортних компаній і 15 компаній комунального обслуговування. Найважливіший з них - індекс акцій промислових компаній. До 1928 р. індекс обчислювався діленням суми цін акцій на їх кількість. Але оскільки курс одних акцій може різко знижуватися, а інших - підвищуватися, то для згладжування цих змін з 1928 р. почали застосовувати спеціально розрахований дільник, який періодично змінюється. Цей дільник дещо умовний, однак, незважаючи на це, розрахований за його допомогою індекс відображує тенденцію зміни курсу акцій у той чи інший бік. Разом з тим, хоч індекс Доу-Джонса і враховує курси акцій найбільших компаній, однак оборот їхніх акцій становить не більш як 1/3 загального біржового обороту. Тому рух цих акцій не може повністю характеризувати стан цінних паперів на ринку. Крім індексу Доу-Джонса застосовуються й інші індекси за більшою кількістю компаній, а також індекс по всіх акціях, які котируються на біржі.

Дані табл. 7.6 дають можливість простежити зміни середнього курсу акцій основних компаній. акції яких обертаються на біржі. Найважливішим є показник, пов'язаний з найбільшими промисловими компаніями. В цілому слід відзначити, що середній курс акцій усіх трьох груп провідних компаній стабільний, тобто його зміни (коливання) незначні. Це пояснюється рядом причин, що пов'язані з фінансовими станом цих компаній та їх місцем на внутрішньому та зовнішньому ринках. Слід відзначити, що кількість проданих акцій щоденно зростає, тобто вони користуються все зростаючим попитом.

Показники Доу-Джонса за цінами акцій у 1990 р. на Нью-Йоркській біржі, дол

Компанії	Середній курс акцій по днях за жовтень	Найвищий курс	Найнижчий курс
	16	17	18	19
Промислові - 30	2381,19	2387,87	2452,72	2520,79	2999,75	2365,10
Транспортні - 20	823,41	821,93	856,88	868,16	1212,77	821,93
Комунального обслуговування - 15	126,53	127,13	127,46	127,59	135,84	126,53
Разом продано акцій, тис. шт.	149,570	161,260	204,120	221,480

6.6 Методи розрахунку валютних курсів

Валютний курс (rate of excl1ange) - ціна грошової одиниці певної національної валюти, виражена у грошових одиницях валюти іншої країни. У деяких країнах, що є учасниками економічних угруповань, застосовується валютний курс національних валют щодо міжнародних валютних одиниць CDR, EКЮ, $ та інші

Серед основних факторів, які впливають на курс валют, можна виділити: стан платіжного балансу, рівень інфляції, міжгалузеву міграцію короткострокових капіталів.

На рух валютних курсів впливає співвідношення попиту і пропозиції кожної валюти, а також економічні та політичні фактори. У свою чергу валютний курс значно впливає на зовнішньоекономічну діяльність країни, що є однією з передумов еквівалентності міжнародного обміну. Той чи інший рівень його впливає на експортну конкурентоспроможність товарів країни на світовому ринку та стійкість валюти.

Занижений валютний курс дає можливість одержати додаткові вкладення при експорті та сприяє припливу іноземних капіталів, одночасно дестимулює імпорт. За цих умов підвищується ймовірність реінвестицій капіталу і, навпаки. менш вигідним стає вивіз прибутків з країни. Протилежна економічна ситуація виникає при завищеному курсі валюти. В цьому випадку значно знижується ефективність експорту і підвищується ефективність імпорту.

Плаваючий курс - один з основних принципів ямайської валютної системи, що передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу на основі узгодження змін останнього з динамікою курсів окремих валют інших країн чи набору іноземних валют - валютної корзини. Для обмеження різких коливань курсів національних валют, які можуть призвести до непередбачених та несприятливих наслідків у взаємних валютно-фінансових та економічних відносинах країн, спочатку країни - члени ЄС, які ввійшли в 1972 р .. а потім країни, що ввійшли до Європейської валютної системи в 1979 р. у рамках плаваючого курсу ввели в практику узгодження відносних меж взаємних коливань валютних курсів.

При системі вільно плаваючих курсів, які складаються під дією співвідношення попиту та пропозиції, у практиці західних валютних ринків існує більш високий валютний курс (курс продавця) і більш низький курс (курс покупця), що публікуються у періодичних виданнях.

Різниця між цими курсами (маржа) формує дохід підприємців і банків, які займаються валютними операціями.

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, яке ґрунтується на валютних паритетах, визначених в законодавстві країни, яка встановлює фіксований курс валюти. Застосування фіксованого валютного курсу пов'язане з діяльністю інститутів міжнародних фінансових відносин, зокрема з Міжнародним валютним фондом, у рамках якого передбачалось узгодження країнами - членами валютних паритетів.

Міжнародний валютний фонд для подальшого кредитування вимагає введення в країнах валютного коридору, який не надавав би можливостей для спекуляцій на валютних біржах.

Котирування - спосіб подання відомостей про стан співвідношення між валютами на момент продажу або в інший момент. При визначенні валютних курсів застосовують два види котирування валют. Пряме котирування - застосовується у вигляді кількості валюти вимірника, що припадає на 1, 100, 1000 чи 10000 одиниць валюти, яка котирується; побічне котирування - у вигляді протилежного співвідношення.

Тепер в основному використовується доларовий курс, тобто кількість валюти певної країни котирується до долара (крім англійського фунта стерлінгів, де застосовується пряме котирування).

Котирування двох валют (cross rate), при якому співвідношення Їх визначається щодо долара, наприклад, Кij - співвідношення і-ї валюти до j-ї валюти; Rii - співвідношення і-ї валюти до j-ї валюти. За цих умов зв'язок буде такий:

Кij=1/Rij

При котируванні cross rate, якщо К,$ - котирування і-ї валюти до долара: R/$ - котирування і-ї валюти до долара: К/$ - котирування і-ї валюти до і-ї валюти. Звідси

Кij=Кi$/Rj$

Наприклад, один долар США дорівнює 1.6 німецької марки, або 2.5 французького франка. Звідси одна німецька марка дорівнюватиме 1,56 французького франка.

Середній курс - середнє арифметичне курсів продавця і покупця. Насправді такого курсу не існує, однак усі засоби масової інформації повідомляють його повсякденно. Так, за станом на 7 травня 2004 р. в середньому по Києву 100 американських доларів купували за 527,53 українських гривень, а продавали за 532,26 гривень. Цей курс використовується в економічних зіставленнях за деякі тривалі проміжки часу.

Торгівля валютою здійснюється у вигляді касової валютної операції - операції «спот» чи термінової.

За касовою валютною операцією чи операцією «спот» (spot rate), валюта поставляється одразу, як правило, не пізніше ніж через два робочих дні після укладання угоди. Операція «спот» застосовується насамперед для здійснення зовнішньоторгових операцій. Цей вид операцій використовується в основному на спеціалізованих валютних ринках - «ринках споту».

Термінова (forward rate), чи форвардна, валютна операція здійснюється, коли валюта перераховується протягом двох днів після укладення угоди. Разом з тим між укладанням угоди та її виконанням проходить досить великий проміжок часу. Цей період може досягти одного місяця (до одного року). Строк обумовлюється так само, як і курс. за яким буде здійснено операцію. Такі операції застосовуються для страхування платежів у зовнішній торгівлі від ризику валютних втрат.

Термінова форвардна операція може здійснюватись у двох видах:

1. Проста форвардна операція - сторони домовляються надати певну суму у визначений строк за встановленим курсом. Цей вид форвардних операцій у зовнішній торгівлі укладають з метою страхування від різкої зміни валютного курсу.

2. Операція «своп» (SWOP) - валютна операція між банками.

Що являє собою комбінацію купівлі і продажу однієї й тієї самої валюти, але на різні стоки. Певна сума валюти купується в рамках однієї операції на строк і одночасно продається на касовому ринку, або навпаки. Сума іноземної валюти, яка одержується до визначеного строку, збільшується (зменшується) на величину ставки «своп» при обміні валюти.

Ставка «своп» - це надбавка чи знижка, установлена для цього курсу. У великих обсягах операція «своп» здійснюється між центральними банками в рамках міжнародного регулювання валютного курсу.

Зміни валютних курсів у часі визначаються за допомогою індексів, в основному індивідуальних. Однак ці індекси не дають повного уявлення про стан даної валюти, оскільки курс залежить не лише від кон'юнктури ринку по цій валюті, а й від попиту й пропозиції на дану валюту. щодо якої визначається курс. Тому для узагальнення динаміки курсів валют і співвідношення її з рядом валют-вимірників визначають індекс ефективного валютного курсу. Його розраховують за формулою:

І = К'І

де - середній валютний курс у звітному періоді;

- середній валютний курс у базисному періоді;

- абсолютний розмір товарообороту і-ї країни з j-ю країною у базисному періоді.

Однак цей індекс не враховує змін купівельної спроможності валют, тому часто розраховують індекс реального ефективного курсу валюти за формулами:

- індекс

реального ефективного курсу; І - індекс цін; І .z - індекси

6.7 Статистичний аналіз інфляції у світовій економіці

Інфляція - процес знецінення паперових грошей в результаті переповнення ними каналів грошового обігу; він виражається в невпинному зростанні цін. На ранній стадії розвитку процес інфляції був пов'язаний з надзвичайними обставинами (війни, неврожай). Через деякий час ціни поверталися до належного рівня. Ця відносна стабільність грошового обігу і ціноутворення забезпечувалась золотомонетним стандартом.

Після Другої світової війни спостерігалося повсюдне зростання цін. Довгий час воно не припинялося, існує і сьогодні. Однак інтенсивність зростання цін не завжди однакова.

Феномен інфляції може мати різноманітні характеристики залежно від темпів її зростання, від умов в яких вона виникає, від основних форм, яких вона набуває.

Залежно від темпів говорять:

1) про «повзучу» інфляцію («creeping inflation»): коли реальне підвищення цін не перевищує 3-4 % за рік. Така форма інфляції не супроводжується економічними потрясіннями, але свідчить про повільне та поступове знецінення грошей. Вона була дуже поширена в останні десятиліття, що її вважали, майже неможливо уникнути. Стан, коли підвищення цін не перевищувало 2 %, називали навіть «стабільним»;

2) про відкриту інфляцію «ореn inflation»): ця форма характеризується підвищенням цін на 5-10 % за рік (досягаючи в деяких випадках 20 %). Вона є явною інфляцією з усіма притаманними їй симптомами і наслідками, які впливають на економічні структури;

3) про «галопуючу» інфляцію або гіперінфляцію: вона супроводжується високими показниками зростання цін (більше 20 %). Економічна рівновага знаходиться під загрозою, при прийнятті рішення виникає сумбур, економічні структури знаходяться в небезпеці; можливе виникнення кризи.

Новим явищем у процесі інфляції виявилось різке зростання нерівномірності цього процесу в різних країнах та значні варіації темпів зростання цін у кожній країні в різні роки.

Процес інфляції виникає через цілий ряд причин.

1. Розширення діяльності держави у галузі економіки. Держава санкціонує монополістичну практику роздування цін, розміщуючи серед корпорацій урядові замовлення. За ними, як правило, установлюються найвищі ціни. Стимулюючи ділову активність в умовах циклічного розвитку виробництва. держава випускає в канали грошового обігу додаткову грошово-паперову масу. В умовах відсутності золотого стандарту кошти, які циркулюють в обігу, не можуть бути вільно випущені з нього.

2. Високі військові витрати. По-перше, ці витрати непродуктивні; по-друге, вони часто призводять до дефіциту державного бюджету, який найчастіше покривається за рахунок додаткової емісії коштів, які непов'язані з потребами товарообороту.

3. Діяльність монополій, які, користуючись своїм становищем нестримно роздувають ціни для одержання високих прибутків.

4. Циклічний розвиток економіки.

Крім того, інфляція є наслідком не лише внутрішніх економічних причин, на неї впливають і зовнішні фактори. Відбувається процес так званого «експорту інфляції» з однієї країни в іншу. В умовах поглиблення міжнародного поділу праці дедалі частішими стають зовнішньоекономічні зв'язки між державами. Інфляційні процеси одних країн за допомогою експортних цін неминуче призводять до появи їх в інших. Зростання цін всередині держави підвищує ціни також на експортні товари. Через механізм експортних цін високі ціни застосовуються і на ринках інших країн-імпортерів.

Значна роль у зниженні інфляції належить податковій та кредитній політиці. що повинні стимулювати виробництво дефіцитних товарів, регулювати залишок грошових коштів державними позиками, землею, нерухомістю. Статистика вимірює індекс інфляції таким чином:

Іінф = Загальна потужність інфляційного поштовху / Сума доходів населення певного року

Під потужністю інфляційного поштовху у витратах населення на товари і послуги розуміється абсолютна вартісна оцінка купівельної сили грошей за рахунок інфляційного зростання середніх товарних цін та тарифів за послуги. У чисельнику враховується також формування надлишкових заощаджень і приховане зростання цін (зниження якості товару при незмінних цінах). У знаменнику фіксується загальна сума витрат населення на товари та послуги, а також приріст заощаджень у населення. Індекс прихованої інфляції розраховується як відношення суми загального приросту примусових заощаджень за цій рік до річного обсягу товарообігу. Протилежною поняттю «інфляція» є дефляція, яка виражається у зростанні цінності паперових грошей та підвищенні Їх купівельної спроможності.

Головним інструментом вимірювання інфляції є індекси цін.

У практиці міжнародних зіставлень динаміки цін за базисний рік взято 1967 р. (ІПЦI967 = 100 %) та щорічно розраховуються індекси цін у порівнянні 1967 р.

Важливим фактором інтернаціоналізації інфляційного процесу є долар США. Завдяки хронічному дефіциту платіжного балансу США у великих масштабах долар проникає у канали міжнародної валютної системи.

Надходження американської валюти в резерви центральних банків означає роздування грошової маси у світовій економіці, тобто посилення інфляції.

Значну роль у підсиленні інфляції відіграла девальвації деяких валют, у першу чергу долара, у яких виражаються світові ціни більшості товарів.

Велике значення має також діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК), які здійснюють масові переміщення з країни в країну так званих гарячих грошей.

Через нестримне зростання цін інфляція призводить до зниження життєвого рівня населення. Внаслідок цього спостерігається криза відтворюваного процесу. Наприклад, за підрахунками спеціалістів Міжнародного торгового центру (ЮНКТАД), підтримання темпів зростання економіки промисловості розвинених країн на рівні 4,47 % за рік можливе лише при низьких середніх темпах інфляції - не більш як 3,8 %. Посилення інфляції до 7 % призводить до різкого уповільнення економічного зростання - 3,5 %. .

Інфляція підвищує рівень світових цін. Під її впливом ціни на світовому ринку за темпами зростання не лише дорівнюють внутрішнім цінам, а й перевищують їх.

Інфляція є головною причиною зростання процентних ставок центральних банків провідних країн. Це посилює погоню за більш високими процентами. У зв'язку з цим інфляція шляхом підвищення мобільності валютних коштів - переливання великої маси іноземної валюти з однієї країни в іншу - сприяє нестійкості світової валютної системи.

Зростання цін і падіння купівельної спроможності паперових грошей посилили тезаврацію золота, тобто загострили проблему міжнародної ліквідності.

Через нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах різними є також темпи знецінення валют. Тому у співвідношенні реальної купівельної сили національних грошових знаків відбуваються постійні зміни; це призводить до нееквівалентності валютних курсів, викликає невідповідність. між офіційними і ринковими курсами валют. З цієї причини різні країни змушені час від часу повідомляти про зміну курсів валют.

Отже, можна зробити висновок про те, що інфляція негативно впливає на всі економічні процеси більшості країн, у тому числі і на міжнародні економічні відносини.

За останні десятиліття змінився сам характер інфляції: переважає вже не «повзуча», а «галопуюча» інфляція. Однак посилення процесу інфляції може змінюватися її послабленням. Фактори, що породжують інфляцію. продовжують діяти, однак змінюється їх співвідношення, модифікуються загальноекономічні умови зростання цін.

Особливістю сучасного етапу інфляції є послаблення зростання цін, яке відбувається в умовах швидкого розширення грошової маси та різких коливань номінальних процентних ставок. Як і раніше, зберігається тенденція до випереджаючого зростання грошової маси порівняно зі збільшенням обсягу ВВП.

6.8 Джерела статистичної інформації міжнародних фінансових організацій

Вихідна статистична інформація. яка існує в міжнародних фінансових організаціях, досить широка. Регулярно публікуються статистичні щорічники, довідники, квартальні та щомісячні бюлетені. щотижневі видання. Крім того, є багато неперіодичних видань і матеріалів одноразових обстежень.

Щорічні довідники містять інформацію про діяльність, капітал, потенційні можливості країн-учасниць, їхній фінансовий стан та ін. Наприклад, щорічний статистичний довідник. «International Financial Statistics» включає інформацію щодо кількох міжнародних організацій і окремо щодо 68 країн. Цей довідник готує і публікує Міжнародний валютний фонд.

Довідник містить такі відомості.

Щодо МВФ:

1) місце фондів країн-членів, їхньої квоти (у золоті в національних грошових одиницях);

доходи і витрати;

стан грошових резервів;

операції фонду.

Щодо МБРР:

І) члени МВФ, керівні органи, директорат;

субсидії;

стан фондів.

Цей довідник містить інформацію і щодо інших міжнародних фінансових організацій (наприклад, European Fund, International Finance Corporation та ін.). Зокрема, інформація з IFC містить дані про курс валюти, ставку процента, індекс цін (в американських доларах), видобуток золота, обсяг золотих резервів (у мільйонах доларів) та іншу інформацію.

Статистичні служби міжнародних організацій широко застосовують автоматизовану систему обробки накопиченої інформації.

Так, за допомогою ЕОМ розробляються дані для Щорічника статистики, національних рахунків, Щорічника промислової статистики та ін.

Забезпечення міжнародних фінансових організацій інформацією здійснюється на основі різних систем.

Наприклад СВІФТ (SWIFT) - система електронної передачі інформації щодо міжнародних розрахунків (Товариство міжнародних міжбанківських телекомунікацій). Тепер система охоплює практично всю світову банківську систему. Банки-учасники цієї системи через термінальні пристрої пов'язані з її центральними пунктами, а через них - один з одним. У результаті цього зв'язку процес передачі інформації про виконані розрахунки скоротився до мінімуму: від 1 до 20 хвилин.

Одним з основних напрямів роботи МВФ є підвищення доступності статистичних даних. Для цього Статистичне управління МВФ видає посібники, що містять опис методологій, які слід використовувати для складання економічної і фінансової статистики. Треба зазначити про друге видання Посібника зі статистики державних фінансів. Цей посібник займає особливе місце серед інших посібників, підготовлених Статистичним управлінням, включаючи Посібник з платіжного балансу, Посібник із грошово-кредитної і фінансової статистики і Посібник із квартальних національних рахунків. Усі посібники погоджено із Системою національних рахунків 1993 року.

7. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗІСТАВЛЕНЬ

міжнародний статистика світовий продукція

7.1 Етани проведення міжнародних зіставлень

Потреба в порівнянній економічній інформації, що відображає рівні і тенденції розвитку, структуру і пропорції національних економік, рівень життя населення, відзначалася давно, але вона різко зросла в умовах інтенсивного розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці. В теперішній час результати зіставлень широко використовуються міжнародними організаціями (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР, ЄЕС та ін.), національними державними органами і неурядовими організаціями різних країн, вченими для аналітичних і практичних робіт.

Зіставлення показників у вартісній формі почалося з робіт «політичних арифметиків» (друга половина ХУЛІ ст.), зокрема В. Петті, М. Кінга. В. Петті порівнював потенціали Великобританії, Голландії, Франції. При цьому він доходив висновку, що Голландія і Франція розвивалися швидше за Англію. М. Кінг обчислював компоненти прибутку і витрат в Англії, Франції і Голландії в єдиній валюті (у фунтах стерлінгів). У Росії (перша половина XIX ст.) статистичними зіставленнями з іншими європейськими країнами займалися Д. А. Мілютін та інші економісти.

У 1885 р. було створено Міжнародний статистичний інститут, головною метою якого було одержання «порівняльних матеріалів для різних країн». У другій половині XIX ст. почалося проведення докладних міжнародних зіставлень (Л. Леві, М. Мелхолл). Наприкінці XIX ст. М. Мелхолл опублікував роботи «Розвиток світової економіки» і «Баланс світового господарства», у яких містилися порівняльні дані про національний дохід різних країн у порівнянній валюті (у фунтах стерлінгів). За підрахунками М. Мелхолла, наприкінці XIX ст. найвищий дохід на душу населення мала Австралія, на другому місці стояли США, на третьому -- Англія.

Л. Леві і М. Мелхолл робили обчислення економічних показників окремих країн за допомогою офіційних курсів валют. З середини XX ст. одержав поширення метод зіставлення національного доходу за допомогою так званих споживчого кошика та робочих пайків (К. Джині, С. Г. Струмілін). К. Кларк вимірював національний дохід у «міжнародних одиницях». «Міжнародна одиниця» являла собою набір товарів і послуг, які можна було придбати в США на один долар за цінами 1925--1934рр. Цей набір товарів оцінювався у валюті країни, що зіставляється. Після Другої світової війни почалися розгорнуті зіставлення на базі міждержавних угод, а також у рамках таких міжнародних організацій, як ОЕСР, ООН, РЕВ (Рада Економічної Взаємодопомоги функціонувала до 1991 р.). Міжнародні зіставлення показників системи національних рахунків (СНР) почали проводитися з 50-х років. А до цього міжнародні зіставлення зведених показників і розробка методології національного обліку (як міжнародних стандартів) йшли рівнобіжними курсами.

Значною віхою у створенні робіт з міжнародних зіставлень показників СНР стала публікація в 1954р. у Парижі роботи М. Джильбсрта і І. Кревіса «Міжнародні порівняння національного продукту і купівельної сили валют», в якій підсумовувалися результати досліджень, виконаних у рамках ОЕСР.

Зіставленнями були охоплені США і вісім західноєвропейських країн: Англія, Бельгія, Голландія, Данія, Італія, Норвегія, Франція і ФРН. В основі зіставлень-- двосторонні порівняння між кожною західноєвропейською країною і США за 1950 рік. У цьому класичному зіставленні вперше широко було застосовано індексний метод розрахунку купівельної спроможності (сили) валют або, іншими словами, реального співвідношення цін на базі товарів (послуг)-представників.

Зіставлення робилися за показником валового національного продукту. Для цього Джильберт і Кревіс зазначений показник подали у вигляді суми споживчих витрат на товари і послуги, валових капіталовкладень (включаючи зміни запасів матеріальних оборотних коштів), поточних державних витрат, як цивільних, так і військових. За групами споживання і капіталоутворення було відібрано по 150 товарів (послуг) - представників з цінами. Товари (послуги) - представники підрозділялися на ідентичні, аналогічні й унікальні, особлива увага зверталася на коригування цін у зв'язку з якісними розходженнями між функціонально аналогічними товарами і послугами, виробленими різними країнами.

Індекси цін обчислювалися як за структурою США, так і за структурою країни, що зіставляється. Отримані два співвідношення (за структурою кожної з порівнюваних країн) не збігалися між собою, як не збігаються індекси Пааше (ваги звітного періоду) і Ласпейреса (ваги базисного періоду). Було знайдено середньо-геометричні з цих співвідношень-- типу індексів Фішера. Результати розрахунків, крім того, показали неприйнятність використання в міжнародних зіставленнях вартісних показників валютних курсів, що, як правило, призводили до істотної недооцінки становища європейських країн стосовно США і один до одного (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

СПІВВІДНОШЕННЯ РІВНІВ ВАЛОВОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ В РОЗРАХУНКУ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ ЗА 1950 РІК (У %; США = 100)

Країна	На основі реального співвідношення цін	На основі валютного курсу
1	2	3
Данія	61	37
Англія	60	37
Норвегія	59	34
Бельгія	67	43
Франція	63	35
Голландія	52	27
ФРН	44	26
Італія	ЗО	16

Міжнародні зіставлення, як і міжнародна статистика в цілому, одержали серйозний імпульс із виникненням ООН. З 1963 р. публікується показник національного доходу різних країн, переведений у єдину валюту по одному з різновидів валютних паритетів (імпортні, експортні, середні експортно-імпортні та ін.).

На початку 70-х років Статистична комісія ООН разом із Пен-сильванським університетом (США) під керівництвом І. Кревіса виконала роботу з розгорнутим зіставленням валового національного продукту десятьох країн за 1967 і 1970р. (США, Великобританія, Франція, ФРН, Італія, Японія, Індія, Колумбія, Кенія, Угорщина). Методологія прямих зіставлень, заснована на розрахунках реального співвідношення цін, практично не відрізнялася від методології, використаної М. Джильбертом і І. Кревісом у зіставленні за 1950 рік. Новим в роботі було насамперед те, що поряд із більш ретельними парними зіставленнями було проведено експериментальні багатобічні зіставлення (методи Гірі, Уолша, ЕКШ (Елтете, Кевеш, Шульц), Ван Ізерена).

Сучасні програми міжнародних зіставлень є продуктом продовження та розвитку цих зіставлень, які ООН почала здійснювати у 1968 р. Перший раунд за 1970 р. охоплював десять країн різних континентів та різного рівня розвитку-- Великобританію, Індію, Італію, Кенію, Колумбію, СІІІА, Угорщину, Францію, ФРН (тоді -- Західну Німеччину) та Японію. Зіставлення 1973 р. охопили 16 країн, у 1975 р. у них брали участь 34, у 1980 р. -- вже 60 і у 1985 р.-- 64 країни світу. З 1990 р. паралельно почала здійснюватися Програма європейських зіставлень. У ПМЗ 1993 р. взяли участь уже 86 країн світу.

7.2 Вимоги щодо міжнародних зіставлень

При проведенні багатобічних зіставлень ускладнюється задача одержання результатів (індексів), що були б чітко погоджені між собою, тобто відповідали б визначеним вимогам. Невиконання цих вимог може призвести до появи суперечностей в одержаних результатах.

У практиці міжнародних зіставлень є п'ять найважливіших вимог.

1. Вимога характерності ваг. В найзагальнішій формі ця вимога означає, що ваги, використовувані у формулах для зважування величин, що індексуються, повинні бути максимально можливою мірою характерні для економіки країн, що зіставляються; цю вимогу легше задовольнити у випадку ізольованого парного зіставлення і набагато складніше -- у разі багатостороннього зіставлення, особливо, якщо розходження в структурі економіки країн, що зіставляються, істотні. Відомий угорський статистик Л. Дрекслср, що у свій час запропонував назву цієї вимоги, так пояснював її суть: «У випадку зіставлення ВВП Індії і Пакистану було б неправильно як ваги використовувати ціни Бельгії, тому що вони цілком не характерні для економіки цих країн». Іншими словами, при зіставленні ВВП двох країн (А і Б) вимога характерності ваг може бути задоволена, якщо як ваги використовуються або ціна країни А, або ціни країни Б, або середні ціни цих країн. Л. Дрекслер бачив відому аналогію між вимогою характерності ваг у міжнародних зіставленнях і вимогою «актуальності» ваг, запропонованих до традиційних динамічних індексів (індекси цін і фізичного об'єму), відповідно до яких ваги не повинні занадто відставати від поточного періоду і повинні періодично (скажімо, раз у п'ять років) переглядатися. Таким чином, за Л. Дрекслером. вимогу характерності ваг (актуальності ваг) задовольняють індекси Ласпейреса і Пааше. а також Фішера. Однак розбіжності в структурі ваг різних країн можуть бути набагато більшими, ніж розбіжності в структурі ваг у динамічних розрахунках, у межах яких ваги змінюють, принаймні, раз у п'ять років. Тому проблема задоволення вимоги характерності ваг у міжнародних зіставленнях стоїть набагато гостріше.

Слід відзначити, що згадане визначення характерності, сформульоване Л. Дрекслером, має досить загальний характер і, мабуть, засновано на припущенні, що зіставляються показники країн, у структурі економіки яких немає занадто великих розбіжностей (наприклад, Голландії і Бельгії), і тому можна вважати, що індекси і Ласпейреса, і Пааше -- задовільна вимога характерності ваг. Однак стан речей ускладнюється, коли зіставляються показники країн з істотно різними структурами. Сьогодні вимога характерності ваг формулюється в більш жорсткій формі, ніж у Л. Дрекслера; вона припускає, що використовувані ваги тією або іншою мірою характерні для обох або навіть усіх країн, що беруть участь у зіставленні. При такому підході індекси Ласпейреса і Пааше при зіставленні ВВП, скажімо, Індії і Швеції, не задовольняють вимогу характерності ваг, однак індекс Фішера щодо цього виглядає краще, оскільки він, на думку прихильників жорсткої інтерпретації, нібито погашає взаємні відхилення, характерні для індексів Ласпейреса і Пааше. Таке тлумачення засновано на деяких постулатах, що поки не доведені. Треба визнати, що характерності ваг непросто дати конкретну числову характеристику, і це залишає можливість для різних інтерпретацій і парадоксальних висновків. Наприклад, можна визнати індекси Ласпейреса і Пааше в зіставленні ВВП Швеції і Норвегії такими, що не задовольняють вимогу характерності ваг (відповідно до згаданого жорсткого визначення), і в той же час вважати, що цю вимогу задовольняє індекс Фішера, отриманний у зіставленні ВВП Індії і Швеції. Дуже корисним для аналізу характерності або не характерності ваг може бути порівняння так званого спреду (sргеаd) між індексами Ласпейреса і Пааше для різних пар країн; чим більше цей «спред» (тобто різниця), тим більше розбіжності в структурі ваг порівнюваних країн, тим меншою мірою індекси задовольняють вимогу характерності ваг.

2. Вимога незалежності від вибору базисної країни. Зміст цієї вимоги полягає в тому, що на результат зіставлення показників країн (А і В) не повинно впливати рішення про те, яка країна розглядається в даному зіставленні як базисна; ця вимога припускає, іншими словами, симетричне трактування країн, показники яких зіставляються. Цю вимогу в математичній формі можна зобразити в такий спосіб:

la/b*lb/a = 1 (8.1)

де la/b -- індекс, що показує відношення показника (цін, фізичного обсягу) країни А до показника країни В; lb/a -- індекс, що показує відношення показника країни В до показника країни А.

3. Вимога транзитивності. Ця вимога припускає необхідність чіткого узгодження результатів зіставлень для усіх пар країн, що беруть участь у багатобічному зіставленні. У математичній формі цю вимогу можна записати в такий спосіб:

la/b:lc/b = la/c (8.2)

де la/b -- індекс, що показує співвідношення показників країн А і В: lc/b -- індекс, що показує співвідношення показників країн С і В; la/c -- індекс, що показує співвідношення показників країн А і С. Таким чином, вимога транзитивності говорить про те, що співвідношення між показниками країн А і С, отримане на основі прямого зіставлення (la/c), повинно дорівнювати тій самій величині, що отримана непрямим шляхом, тобто діленням індексу la/b на індекс lc/b

4. Вимога оберненості факторів. Ця вимога означає, що добуток індексів цін і фізичного обсягу, отриманих у результаті зіставлення незалежно один від одного, повинен дорівнювати індексу вартості. Іншими словами, повинно виконуватися таке рівняння:

lq*lp = lqp (8.3)

де lq -- індекс фізичного обсягу; lp -- індекс цін; lдр -- індекс вартості.

Слід зазначити, що у практиці міжнародних зіставлень індекс фізичного обсягу обчислюється непрямим шляхом, тобто діленням індексу вартості на індекс цін (Ідр : Ір = Ід). Таким чином, на практиці вимога оберненості факторів, як правило, виконується суто механічно.

5. Вимога адитивності. Ця вимога означає, що отримані в результаті зіставлень індекси (цін або фізичного обсягу) повинні бути внутрішньо узгодженими, тобто повинні бути чітко узгоджені між собою індекси, обчислені для показника в цілому і окремих його елементів (груп); наприклад, середній індекс витрат на споживання повинен бути чітко узгоджений з індексами витрат на купівлю продовольчих та непродовольчих товарів. Ця вимога насамперед означає, що показник ВВП країни А, оцінений для зіставлень у цінах країни В, повинен дорівнювати сумі його статей, оцінених у цінах країни В.

З одного боку, далеко не всі відомі формули індексів задовольняють усі ці вимоги, а з іншого боку, деякі вимоги несумісні одна з одною за визначенням. Таким чином, не може в природі існувати формула, яка б задовольняла всі вимоги.

Багатобічні міжнародні зіставлення довгий час мали експериментальний характер. Парні міжнародні зіставлення мають значно більше поширення. Що стосується перелічених вище вимог, то вітчизняні фахівці з міжнародних зіставлень звертають увагу на недоцільність їхнього протиставлення економічному змісту формули індексів. Питання про конкретні вимоги до індексів вирішується залежно від того, яким аспектам аналізу надається пріоритет, для вирішення яких завдань економічної статистики будуть використані результати розрахунків.

На наступних етапах міжнародних зіставлень поширювалося коло учасників, удосконалювалися методика й організація роботи. Вперше виміри стали проводитися за регіональним принципом у зіставленнях за 1975 рік, тобто в кожному регіоні виділяється своя країна -- центр зіставлень (наприклад, у Європі цю роль виконує Австрія).

У 80-ті роки почав формуватися цілий комплекс робіт із міжнародних зіставлень, що включав:

· створення системи для проведення зіставлень у повному масштабі близько 60 відібраних країн кожні 5 років;

· проведення скорочених зіставлень спрощеним методом;

· екстраполяцію порівнянних даних за проміжні роки всередині п'ятилітнього циклу;

· проведення досліджень з удосконалення методології міжнародних зіставлень.

У 90-ті роки сформувалася ціла система робіт із міжнародних зіставлень. Програма міжнародних зіставлень ООН (ПМЗ ООН) є загальновизнаним світовим статистичним стандартом в галузі міжнародних зіставлень. В одній з регіональних програм -- Європейській програмі зіставлень (ЄПЗ) як складової частини ПМЗ ООН бере участь Україна. До 1991 р. міжнародні зіставлення проводилися в рамках РЕВ. У 1994--1995 рр. міжнародні зіставлення між країнами Співдружності незалежних держав почали здійснюватися в тісній взаємодії національних статистичних служб і Статкомітета СНД.

У рамках ПМЗ ООН результатами зіставлення є вартісні обсяги ВВП і його складових компонентів у порівнянній валюті і паритет купівельної спроможності (ПКС) валют, що дозволяє робити зіставлення як рівнів економічного розвитку країн, так і рівнів цін у них. При цьому визначається реальна частка країн у світовому виробництві (табл. 8.2).

Завдання міжнародних зіставлень показників СНР зводиться не тільки до порівняння обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), а й окремих його компонентів, а також структури ВВП. Ця структура може бути виражена більш докладними, так званими агрегованими показниками, такими як хліб і зернові культури, безалкогольні напої, а також значними агрегованими показниками -- продовольство або споживання домашніх господарств.

Міжнародна статистика використовує декілька критеріїв при виділенні окремих компонентів ВВП. Розбивка починається з основних категорій витрат, при цьому розрізняються: споживання домашніх господарств, державне споживання, каніталоутворення і чистий експорт. Наступний критерій -- призначення (сфера) застосування споживаної продукції і послуг. Так розрізняються продовольство, одяг, транспорт і зв'язок, такі різновиди споживної вартості, як продукти (товари) і послуги, предмети (товари) тривалого і нетривалого користування.

При регіональних зіставленнях може бути прийнята докладніша розбивка, ніж при міжнародних зіставленнях. Однак така розбивка повинна бути сумісною з поданою вище, тобто завжди має бути можливість одержати найдеталізованіші аналітичні категорії світової розбивки за допомогою об'єднання аналітичних категорій регіональної розбивки.

Система валютних курсів з 60-х років і особливо після розпаду Бреттон-Вудської угоди на початку 70-х років і створення плаваючих та фіксованих валютних курсів припинила забезпечувати точність зіставлень макроекономічних вартісних показників, тому що система валютних курсів стала обслуговувати тільки сферу зовнішньоекономічної діяльності. Сучасні валютні курси можуть коливатися протягом року, місяця або дня через різні політичні та кон'юнктурні причини, і в результаті такі коливання не відображають реальної зміни купівельної спроможності валют. Тому із середини 50-х років переведення показників з національних валют в єдину зіставну валюту здійснюється розрахунком паритетів купівельної спроможності.

Таблиця 8.2

ЧАСТКИ КРАЇН У СВІТОВОМУ ВАЛОВОМУ ВНУТРІШНЬОМУ ПРОДУКТІ ЗА ВАЛЮТНИМ КУРСОМ І ПАРИТЕТОМ КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ В 1990 р.

(за результатами Програми міжнародних зіставлень, %)

	За валютним курсом	За паритетом купіве- льної спроможності
Увесь світ	100,00	100,00
Розвинуті країни	73,21	54,44
«Сімка»	83,08	46,86
США	28.07	32,47
Японія	14,61	7,63
Германія	6,23	4,26
Франція	4,99	3,5
Італія	4,38	3,39
Великобританія	4,19	3,45
Канада	2,68	3,16
Країни, що розвиваються	17,71	34,38
Африка	1,72	4,05
Азія	7,39	17,67
Ближній Схід	4,28	4.46
Латинська Америка	4,42	8,31
Країни перехідного періоду	9,07	11,18
Колишній СРСР	7,53	8,31
Центральна Європа	1,53	2,86

Систематичні міжнародні зіставлення, засновані на паритеті купівельної спроможності і які є попередником робіт, виконуваних під егідою ООН, охоплювали:

* зіставлення, проведенні у 50-х роках у рамках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), потім Організації європейського економічного співробітництва (ОСЕС);

* зіставлення, проведені з 1959р. у рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ);

* зіставлення, проведені на початку 60-х років у латиноамериканському регіоні;

* зіставлення між країнами централізованого планового господарства і країнами з ринковою економікою, проведені в 60-х роках під егідою Конференції європейських статистиків.

У методологію і практику проведення міжнародних зіставлень зазначеного періоду, заснованих на паритеті купівельної спроможності, значний внесок зробили Гільберт, Кревіс, Пейдж, Бомбах, Сі ладі.

7.3 Показники, що використовуються в Програмі міжнародних зіставлень ООН

Валовий внутрішній продукт, який покладено в основу сучасної системи макроекономічних показників, характеризує виробничу потужність країни. У глобальному економічному середовищі вартісний потенціал національного виробництва окремих країн опосередковується купівельною спроможністю їхніх валют. Вираження величини ВВП у паритетній оцінці, яка б урівноважувала ціну вироблюваних товарів і послуг, з одного боку, і ціну національної валюти -- з іншого, є, таким чином, ключем до об'єктивного зіставлення ВВП різних країн. Подібний аналіз дає змогу усунути викривлення внутрішньої купівельної сили валют, які несуть у собі поточні обмінні курси внаслідок їх залежності від стану торговельного й платіжного балансів та інших невиробничих чинників.

Найпростіше уявлення про паритет купівельної спроможності (ПКС) можна отримати шляхом простого зіставлення цін у різних країнах, коли якась з них може служити економічним зразком. Наприклад, у США-- країні з високоефективною ринковою економікою, яка, до того ж, домінує на світових ринках, батон білого хліба або разова поїздка в метро на невелику відстань коштують приблизно 1 долар, і саме такі ціни у першому наближенні можуть сприйматись як індивідуальні паритети купівельної спроможності. У Києві на початку 2001 р. ціни зазначених товару та послуги становили відповідно 1 та 0,5 гривні, тобто за офіційного обмінного курсу 5.43 гривні за долар на ціні хліба вартість гривні занижена у 10.9 раза, а на тарифі метро-- у 5,4 раза. Отже, не важко уявити, якої помилки ми припускаємося, оцінюючи ВВП України у доларах безпосередньо за обмінним курсом.

ПКС вимірює, скільки потрібно кожної валюти в порівнюваних країнах для купівлі однакової кількості товарів і послуг. Це показник реальної ціни національної валюти щодо країни, з якою відбувається зіставлення. Отже, на відміну від обмінних курсів, паритети купівельної спроможності не залежать від параметрів фінансової системи, що впливають на курсову політику (орієнтація зовнішньоекономічної діяльності, попит на іноземну валюту як на засіб нагромадження, рух міжнародних потоків капіталу), а виражають лише загальновизнану цінність товарів і послуг, які виробляються в країні.

Категорія паритетної ціни валют ґрунтується на економічному законі єдиної ціни, який стверджує, що ціни на один і той самий товар, виражені у спільній валюті (тобто з урахуванням обмінних курсів), є однаковими у різних країнах. Закон єдиної ціни реалізується через механізм конкуренції зовнішньої та внутрішньої торгівлі, вирівнювання цін на окремі товари.

Термін «паритет купівельної спроможності» було запропоновано шведським економістом Г. Касселем у 10-ті роки XX ст. Кассель вважав, що за нормальних умов міжнародної торгівлі в країнах встановлюються такі валютні курси, які відповідають співвідношенню між купівельною силою відповідних валют. Саму ж теорію паритету купівельної спроможності як теорію курсоутворення було висунуто ще в середині XVI ст. представниками іспанської школи. Пізніше її досліджували Д. Рікардо і Д. Юм, а також І. Фішер, який зв'язав категорію ГЖС із кількісною теорією грошей.

У сучасному трактуванні паритет купівельної спроможності визначається як окремий випадок реального обмінного курсу за формулою

R = ePf : P, (8.4)

де R -- реальний (паритетний) курс національної валюти; е -- поточний обмінний курс національної валюти; Pf -- ціни за кордоном в іноземній валюті; ePf -- ціни за кордоном у національній валюті; Р-- національні ціни в національній валюті; ePf : P -- рівень цін.

Курсові показники формули (8.4) виражені у зворотному котируванні валют. При введенні в аналіз валового внутрішнього продукту категорії ПКС і в прямому котируванні ця формула трансформується так:

Ye = Ync / e * ppp / ppp = Ync / ppp * ppp / e = Yppp * Inp, (8.5)

де Ync, Ye, Yppp -- ВВП країни відповідно у національній валюті, в іноземній валюті за обмінним курсом та за ПКС; ррр -- паритет купівельної спроможності; Inp-- індекс національних цін до цін базової країни (відношення ПКС до офіційного обмінного курсу).

Тотожність (8.5) означає, що ВВП, переведений у ціни базової країни за обмінним валютним курсом, дорівнює добутку ВВП за паритетом купівельної спроможності та індексу рівня національних цін. Це слід розуміти так, що ВВП у паритетному обчисленні Yррр відображає дійсну вартість кінцевих товарів і послуг за цінами країни-еталона, а індекс національного рівня цін Іnp -- відхилення від цих цін внаслідок різних чинників, пов'язаних із курсо та ціноутворенням. Отже, вимір ВВП за паритетним курсом валюти виходить з припущення про рівновагу міжнародного попиту на вітчизняні товари та на вітчизняні гроші, тоді як індекс національних цін фіксує порушення такої рівноваги. Паритетна оцінка валових внутрішніх продуктів різних країн якнайліпше характеризує порівняльну міру фізичної маси товарів і послуг, що входять до складу ВВП, продуктивності їхніх економік та обсягів ресурсів, Ідо виробляються для задоволення кінцевих національних потреб.

З формули (8.5) також випливає, що величина паритету купівельної спроможності відповідає абсолютному значенню реального обмінного курсу за всією сукупністю кінцевих товарів і послуг, а рівень цін Іnp -- відносному рівню реального обмінного курсу. Якщо ПКС визначає потребу в певній валюті для купівлі однакового обсягу товарів чи послуг у різних країнах, то індекс рівня цін -- вартість товарів і послуг, які можна придбати в цих країнах за рівноцінну кількість кожної валюти. Залежно від того, чи є цей індекс більшим або меншим від 100 %, країна, що порівнюється, вважається дорогою чи дешевою щодо базової, а її валюта-- сильнішою чи слабшою. Країнам з нижчими індексами національних цін притаманні відносні конкурентні переваги, проте ці переваги стосуються, як правило, експорту нескладних товарів сировинного призначення, еластичних за ціною (і це робить сировинний експорт вразливим під час економічних криз). У сучасному розподілі праці розвинуті країни свідомо використовують диспаритети між високими цінами на наукоємні товари власного виробництва та низькими на сировину і стандартні масові товари, що виробляються в основному в країнах, що розвиваються.

Теорія паритету купівельної спроможності виходить з того, що реальний обмінний курс (мається на увазі його відносний рівень) має бути постійним у довгостроковому періоді. Згідно із цим постулатом валютні курси змінюються в основному внаслідок формування різниці цін у двох країнах так, щоб утримати незмінними умови обміну товарів.

ПКС є своєрідним просторовим дефлятором, аналогом динамічних індексів цін. Якщо динамічні індекси цін вимірюють зміну купівельної спроможності валюти однієї країни в часі, то ПКС вимірюють розбіжності в купівельній спроможності валют різних країн у просторі. При цьому існують деякі особливості ПКС:

1) можуть порівнюватися країни, різні за масштабами національних економік;

2) зіставлення здійснюється протягом базисного року.

Нині для здійснення міжнародних зіставлень макроекономічних показників використовується індексний метод на основі то-варів-представників, за цінами яких розраховуються ПКС.

Вихідний показник розбивається на велику кількість однорідних первинних груп, усередині яких експертним шляхом підбирається деяка кількість товарів-представників; потім на підставі національних цім відібраних товарів-представників обчислюються індивідуальні і групові паритети купівельної спроможності валют, що потім агрегуються різними методами у зведений ПКС, який і використовується для переоцінки показників у порівнянну валюту.

У процесі здійснення робіт з міжнародних зіставлень вирішується двоєдина задача:

1) визначаються ПКС для елімінування впливу розходжень у рівнях цін;

2) визначаються «реальні обсяги».

Як зазначалося вище, ПКС розраховуються за співвідношеннями цін своєрідного кошика товарів і є своєрідним дефлятором. Таким кошиком є заздалегідь підготовлений список товарів-представників, у якому перелічено товари, послуги, об'єкти, відібрані з усієї сукупності товарів і послуг, що становлять кінцеве використання ВВП (споживання домашніх господарств, інвестиційні товари (машини й устаткування, будівельні роботи). Вибір репрезентантів у кошик є однією з проблем проведення міжнародних зіставлень для одержання достовірних результатів розрахунків ПКС і реальних обсягів.

Проведення робіт з добору й оцінювання репрезентантів можна поділити на кілька етапів.

Першим етапом є підготування основних робочих матеріалів (списків товарів, добір специфікацій, оформлення бланків); на другому етапі відбувається спостереження цін і збирання інформації про якісні розходження. Потім узгоджуються списки репрезентантів і цін на них і тільки після цього розраховуються індивідуальні і групові паритети купівельної спроможності.

Базою для впорядкування списку репрезентантів є детальна класифікація витрат ВВП для цілей міжнародних зіставлень. Найменший рівень детальної дезагрегації називається первинною групою, що повинна містити однорідні товари. Рівень первинної групи є рівнем розрахунку групових ПКС.

Відповідно до загальної методології базовий підхід Європейської програми зіставлень полягав у такому: