Історія української журналістики

У світовій пресі міцно утвердилася ліберальна ідеологія, яка вимагає від влади дотримання моральних засад у виробленні та здійсненні зовнішньої політики. Як і політики-ліберали, так і журналісти переконують, що історія на боці дотримання універсальних прав людини і що західні демократії, передусім США і Британія, повинні бути рушійною силою в розв'язанні цієї проблеми.

Для лібералів не існує різниці між мораллю особи та мораллю суспільства. Те, що не є прийнятним у діях особи, не є прийнятним і для дій держави. У Британії першим речником цих ідей був лідер ліберальної партії Вільям Айворд Гледстоун. У 1876 р. його приголомшили повідомленням про звірства турків в окупованій Болгарії. Гледстоун ініціював та очолив широку пропагандистську кампанію як демонстрацій, так і серій газетних памфлетів за європейську інтервенцію на Балкани.

Головним опонентом Гледстоуна був прем'єр-міністр консервативного уряду Дізраелі, прихильник іншої течії реалізму у зовнішній політиці. За очі Дізраелі називав Гледстоуна "непринциповим маньяком", а на публіці всіляко спростовував газетні публікації про жорстокість турецьких окупантів. Головним аргументом Дізраелі були національні інтереси Британії (на переконання американського історика Шлезінгера, категорія "національні інтереси" служить надійним компасом у міжнародній політиці). Уряд Дізраелі виправдовував поблажливе ставлення до Туреччини необхідністю протистояти військово-політичній машині Росії. Британський посол в Туреччині усіляко наполягав, що британські інтереси "неповинні страждати від сумнівів, скільки людей загинуло: 10 тисяч чи 20 тисяч".

Щодо позиції преси, можна стверджувати, що тривалий час її курс визначався залежно від того, хто керував зовнішньою політикою: ліберал чи реаліст. За точку відліку змінам варто узяти президентство ліберала Джиммі Картера, який першим відкрито проголосив пріоритет прав людини, дистанціював Америку від найбільш одіозних режимів союзників США. На прикрість, ці режими, позбавлені американської допомоги, змінилися не менш репресивними, але з відверто анти-американською політикою. Так, у 1979 р. в Ірані перемогли ісламські фундаменталісти, а до влади в Нікарагуа прийшли підтримувані Кубою та СРСР марксисти. Це здалося свідченням слабкості політики Картера і помилковості пріоритетів прав людини у зовнішній політиці. Тому перемога Рейгана сприймалася як повернення до влади реалістів.

Тепер, через роки, можна стверджувати, що популярне президентство Рейгана було унікальним випадком поєднання ліберальних та реалістичних принципів побудови зовнішньої політики. Рейган апелював до національних інтересів Америки і водночас закликав підтримувати всіх борців за свободу і проти комунізму в усіх куточках світу. Його визначення Радянського Союзу як "імперії зла" мало моральний підтекст.

Щодо мас-медіа України, то необхідно передусім вказати на її неоднорідність.

З одного боку, існують ЗМІ, засновані та контрольовані урядом, а з іншого працюють формально незалежні, приватні та партійно-опозиційні ЗМІ.

Оскільки перша група служить пропагандистським рупором уряду, то жодних суперечностей між урядом і ЗМІ щодо зовнішньої політики не виникає. Незалежні та опозиційні правлячій еліті ЗМІ, натомість, критикують урядову політику, оскільки моральний фактор не відіграє помітної ролі у зовнішньополітичній лінії України.

Незалежні українські мас-медіа уважно стежать за порушеннями демократичних норм і прав людини, скажімо, в Білорусі. І тут простежується разюча відмінність у підходах з боку української дипломатії. Тепер уже колишній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, відомий своєю "багатовек-торністю", на запитання кореспондента ТСН назвав проблему Прав людини в Білорусі "питанням філософським".

Саме незалежні мас-медіа ставлять питання про моральність української зовнішньої політики, коли повідомляють про спроби продажу зброї або обладнання для її виробництва Іраку та Ливії, військові поставки Індонезії, яка всупереч резолюціям ООН скуповує Східний Тимор.

Перспективи ЗМІ та соціокультурні ідеали

Серед культурологів не раз поставала проблема збереження культурних цінностей націй на фоні засилля анормальних явищ в інформаційному та комунікаційному полі. При швидкості і великій кількості обробки матеріалів у нинішньому столітті зростає вага «якісного, творчого та особистісного журналістського продукту». Поряд з тим, що нові технології розглядаються як основа економічного росту і створення нових робочих місць, провідні вчені та політики наголошують на збереженні соціально важливих матеріалів інформаційного суспільства.

Відомий американський ведучий з Сі-Бі-Ес Ден Разер застерігає від так званої "голівудизації" новин за стилем "mаkе nісе, nоt nеws", бо сам пройшов через спокусу більше розважати, аніж повідомляти. Нині є небезпека панування "поверхової" журналістики, яка не бажає розбиратися в складних проблемах, йде тільки поверхах, або й зовсім забуває про те, що жваво обговорювалося нещодавно. Німецький журналіст Рудольф Хімеллі вважає, що треба критично осмислити те, як неймовірно складні процеси стають метеликами-одноденками. Також спрощення мовного словника поняттями типу "хірургічні удари" (в Іраку), "зачистка території" (в Чечні) теж понижують рівень поінформованості та розуміння того, що відбувається.

Вдивляючись у третє тисячоліття Хорст Петч з німецького Федерального центру освіти наголошує, що телебачення і бульварні газети неприпустимо спрощують складні явища, драматизують незначні події, персоніфікують матеріальні проблеми.

Із закликами переглянути суспільну значимість ЗМІ все частіше виступають представники мистецьких кіл. Затиснуте пресом низької політичної культури та деформованістю мас-медійного ринку мистецьке середовище перебуває певною мірою в стані обтяжливої або й зайвої деталі суспільного поступу. Чи не тому редактор альманаху «Кінцем кінцем» Ростислав Котерлін активно закликає розглянути та дослідити комунікаційну ідеологію та своєрідну мистецьку гру з потужними інформаційними потоками, які нині посилено формують нашу свідомість. Бо глобалізація комунікативних потоків ставить деяких художників в ситуацію перманентного абсурду, або ж кінцевості поряд з сучасною десакралізацією. Несформованість станів політичної куль тури та медіативної площини наштовхує митців на віднайдення механізмів можливого звільнення від типового для нинішнього часу стану приреченості. Майбутнє тисячоліття це синтез соціокультурних площин, який враховує пограничні стани людської свідомості та альтернативні культурні потоки.

Ключем до визначення сценаріїв можливого політичного розвитку планети (і відповідно його відтворення ЗМІ) на період до 2020 р. професор паризького Інституту політичних наук П'єр Асснер називає правильну інтерпретацію трьох парадоксів:

одночасної глобалізації та фрагментації світової системи;

розповсюдження ліберальної демократії внаслідок перемоги капіталізму і в той час виникнення кризи демократії;

значне скорочення кількості воєн між державами і разом з тим ріст насилля в національному і міжнародному масштабі.

До цього варто було б додати ще один парадокс, який випливає з аналізу глобальних інформаційних потоків: в світі відбувається «технічнологічно-інформаційна революція» і поряд залишається величезний сірий простір відсталості і непоінформованості.

Соціально зорієнтованому інформаційному суспільству в майбутньому загрожує концентрація комунікаційних та інформаційних можливостей в одних руках. Представники великих промислових груп складають нині, за американським публіцистом Крістофером Лашом, нову «аристократію» інформаційної доби, котрі прагнуть самостійно визначати шляхи розвитку інформаційного суспільства.

ЗМІ є публічним форумом для обговорення найрізноманітніших суспільних програм, проте в майбутньому, на думку українського дослідника Ігора Панчишина, унікальний інформаційний продукт може стати звичайним товаром, а аудиторія розглядатиметься просто як споживач.

На Всесвітньому філософському конгресі в Бостоні поміж іншого обговорювалися питання «соціальної солідарності» та «чи може філософія виховати людство». У цьому контексті звучала критика «кордонів журналістського мислення». Зазначалося, що ЗМІ створюють і розповсюджують логічні стереотипи, спрощують складні проблеми сьогодення.

Тим часом пересічний споживач, на думку німецького вченого Ганса Дітріха Рільке, перевантажений хвилею комунікаційного буму, в майбутньому фізично не зможе використовувати безліч новітніх технологічних пристроїв. Проте число прихильників нових технологій зростає, бо навіть любителів послухати радіо через Інтернет, а не традиційно з радіоприймачем, збільшилося до 18 мільйонів чоловік.

У Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, США та Японії кількість користувачів мобільного зв'язку перейшла межу 800 телефонів на 1000 жителів. Тільки у Німеччині до 2000 року працювало понад 10 мільйонів апаратів. Вже нині 10 мільйонів німців віком від 14 до 59 років користуються Інтернетом в режимі оn-lіnе. Німецька спілка вивчення попиту повідомила, що споживачі найбільше використовують Інтернет для відправлення та одержання пошти, пошуку довідкової інформації та розваг.

Одним з найбільш успішних проектів майбутнього комунікування, на загальну думку, будуть супутникові мережі. Протягом останніх 10 років запущено понад 2 тис. супутників найрізноманітнішого комерційного призначення. Вже зараз обсяг бізнесу, пов'язаного з використанням супутників, збільшився втричі і досяг більше 30 мільярдів доларів.

Різко зросли темпи запуску космічних апаратів: якщо в 1996 році 22 ракети вивели 29 супутників, то вже в 1998 році з допомогою 61 носія планувалося запустити 121 супутник. Обсяг ринку послуг для виведення супутників збільшиться з 14 мільярдів доларів до 25 мільярдів доларів на період до 2010 року.

Ще одним актуальним проектом є створення глобальної супутникової системи мобільного телефонного зв'язку, коли можна буде зв'язатися з будь-якою точкою планети.

Існують плани створення мережі мобільного телефонного зв'язку сільських районів, таких країн-гігантів, як Китай, Росія, Індія, де людям доводиться 510 років чекати підключення до місцевої телефонної мережі.

Створення супутникової системи зв'язку, яка забезпечує підключення домашніх комп'ютерів до мережі Інтернет супутникового телебачення охоплюють обсяг ринку до 10 мільярдів доларів; їх поділяють між собою компанії Моторола, Дженерал Електрік, Хью Електронікс, Ай-Сі-Оу та об'єднання Біла Гейтса і Рупетра Мердока.

До речі, останній продовжував збільшувати свої можливості та посилювати свої позиції в галузі глобальної індустрії, засобів масової інформації та розваг. Прибутки News Corporetion Limited Worldwide, яку очолює Мердок, значно виросли і склали майже 12 мільярдів доларів. Цього росту було досягнуто завдяки покращенню якості і розширенню вибору продукції. Спортивні програми компанії FОХ з допомогою кабельних мереж охоплюють 60 мільйонів американських будинків і вийшли на ринок Латинської Америки та Азії.

Р.Мердок також посилив напрям з розробки дитячих програм. З червня 1997 р. він викупив міжнародну компанію Femily Entertainment, яка охоплює 70 мільйонів будинків у Сполучених Штатах. В цьому ж році запущено Fox News Chanel, котрий охоплює 40 мільйонів будинків. На думку Мердока 75 відсотків населення Землі в найближчому майбутньому одержать доступ до величезної програмної бази News Corporetion. Адже тільки потенціал супутникових поставок і програмного бізнесу має колосальні резерви. Так, наприклад, у Китаї проживає 1,5 мільярда осіб, але тільки в 45 мільйонах будинків є доступ до багатоканального телебачення і тільки 70 тисяч будинків мають супутникову антену. В Японії 50 мільйонів будинків охоплено телевізійними послугами і налічується 15 мільйонів власників супутникових тарілок, проте споживачі вимагають більш високої якості телевізійного мовлення.

Жителі Канади, США, Нідерландів і Японії нині утримують абсолютну першість у світі за кількістю одержаної інформації. Лідерами серед міжнародних постачальників інформації США, Великобританія і ФРН, котрі домінують в радіо- і телемовленні на зарубіжні країни, міжнародній торгівлі друкованою продукцією і комп'ютерними банками даних. Японія дещо відстає від цих країн через мовні бар'єри.

Більше половини американських журналів були змушені скоротити свої наклади. Головною причиною стали падіння читацького попиту і збільшення цін на папір. Досить серйозне зменшення тиражу пережили тижневики "Нешинал інквайрер", "Стар", а також популярні "ТіВі-Гайт", "Піпл".

В майбутньому державні органи будуть все більше звертати увагу на соціальне важливий інформаційний продукт. Вже нині у Сполучених Штатах збільшено час дитячим освітнім програмам. Персонажі пізнавальних передач "Вулиця Сезам", "Вчений хлопець Білл Най" тіснять на телеекрані героїв діснеєвських мільтфільмів. Цьому сприяла ініціатива тодішнього президента США Б.Клінтона в галузі розвитку дитячого телебачення.

Під час зустрічі з представниками провідних американських телекомпаній Б.Клінтон запропонував надати на кожному телеканалі як мінімум 3 години ефірного часу на тиждень дитячим освітнім і інформаційним програмам. Президент повідомив, що найбільші телекомпанії країни Ей-бі-сі, Ен-бі-сі, Сі-бі-ес і FОХ, а також Національна асоціація радіо- і телемовлення підтримали пропозиції, розроблені за активної участі громадських організацій, які займаються проблемами сім'ї та освіти.

У 1998 р. з ініціативи конгресмена-демократа Едварда Маркі було прийнято закон про розвиток дитячого телебачення, який передбачає обов'язковий показ телекомпаніями дитячих програм і робить це однією з умов продовження ліцензії на мовлення. В 1997 р. США введено класифікацію передач і обладнання всіх телеприймачів спеціальною системою блокування каналів, яка допоможе обмежити американських підлітків від телевізійного насилля і ненормативної лексики. Згідно з опитуваннями громадської думки, більшість батьків висловлює серйозне занепокоєння щодо одноманітності і примітивності змісту дитячих і підліткових телепрограм.

Майбутнє інформаційної епохи ставить безліч запитань. Серед них:

чи зможуть громадяни адаптуватися до новітніх технологічних змін;

чи не зменшать інформаційні і телекомунікаційні технології кількість робочих місць, або зруйнують уже існуючі можливості соціального консенсусу, і найсуттєвіше:

чи не створить це прірву у спілкуванні поколінь і загрозу втрати національної культурної ідентичності.

На думку англійського письменника Пола Джонса, засоби масової інформації не тільки можуть, але й повинні внести моральний вклад в культуру, виступати в ролі своєрідної світської церкви, призначення якої в тому, щоб розвіювати сутінки невігластва, виключати помилки і встановлювати істину. Перед журналістами в XXI столітті стоїть завдання глибше усвідомити свої моральні зобов'язання перед суспільством і соціальну значущість журналістики.

Размещено на Allbest.ru