Регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні

Роль та значення інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства. Функції засобів масової інформації та конституційно-правові засади їх взаємодії з громадянами та організаціями в Україні. Проблема свободи слова та преси в країні.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.09.2016
Размер файла 180,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Забороняється використання у програмах та передачах на телебаченні і радіо прихованих вставок, які впливають на підсвідомість людини та/або чинять шкідливий вплив на стан їх здоров'я.

Дані про кожну індивідуальну програму чи передачу мають містити ім'я автора чи авторів, назву і адресу виробника програми.

Відповідальність за зміст програм та передач несе керівник телерадіоорганізації або автор (автори) програми та/чи передачі.

У випадках, передбачених законодавством України, відповідальність за зміст окремих передач можуть нести інші особи.

Верховна Рада України визначає державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.

Єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - спеціальний конституційний, постійно діючий позавідомчий державний орган.

Правові засади формування та діяльності, статус, компетенція, повноваження, функції Національної ради та порядок їх здійснення визначаються Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Державне регулювання національного телерадіоінформаційного простору здійснюється відповідно до Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору, який розробляє і затверджує Національна рада згідно з визначеними законами України принципами, завданнями та пріоритетами.

Повноваження інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері телебачення і радіомовлення визначаються законодавством України про телебачення і радіомовлення.

Норми Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а також правових актів, виданих на його виконання, не можуть трактуватися як обмеження вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції». Зокрема, жодна фізична або юридична особа не має права контролювати у будь-який спосіб через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізацій більше 35 відсотків загальних обсягів відповідного територіального телерадіоінформаційного ринку - загальнонаціонального, регіонального або місцевого.

Контроль за дотриманням суб'єктами інформаційної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції та недопущення ними недобросовісної конкуренції здійснюють відповідно до своїх повноважень органи Антимонопольного комітету України.

Один суб'єкт господарювання може мати лише одну ліцензію на наземне ефірне мовлення у кожному територіальному сегменті телерадіоінформаційного ринку - загальнонаціональному (на всю територію України), регіональному (на окремий регіон, область), місцевому (на окремий населений пункт або групу населених пунктів, що можуть розглядатися як компактне територіальне утворення).

Забороняється застосування демпінгових тарифів на рекламу та надання послуг.

Інші обмеження щодо економічної конкуренції у сфері телерадіомовлення встановлюються антимонопольним законодавством України.

У загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50 відсотків має становити національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців.

При проведенні конкурсів на видачу ліцензії на мовлення Національна рада керується необхідністю забезпечення інформаційних потреб громадян, захисту інтересів держави, національних мовників, розвитку національної бази телебачення і радіомовлення. Виходячи з цих пріоритетів Національна рада визначає на конкурсних умовах відповідні вимоги до програмної концепції мовлення.

Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою.

Мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території.

Якщо мова оригіналу (або дублювання) фільму та/чи іншої програми (передачі) не є українською, такі фільми та/чи програми (передачі) транслюються за умови звукового дублювання їх державною мовою.

Для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення.

Мовлення на зарубіжну аудиторію ведеться українською і відповідною іноземною мовами.

Мова (мови) програм та передач телерадіоорганізації визначається (визначаються) умовами ліцензії на мовлення.

Для забезпечення діяльності багатоканальних телемереж ці норми застосовуються в частині ретрансляції програм і передач суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію Національної ради.

Структуру національного телебачення і радіомовлення України становлять: державні та комунальні телерадіоорганізації, система Суспільного телебачення і радіомовлення України, приватні, незалежно від способу розповсюдження програм, громадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства України.

Право на заснування телерадіоорганізацій як суб'єктів господарювання в Україні належить юридичним особам України та громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності.

В Україні забороняється заснування телерадіоорганізацій: органами державної влади та органами місцевого самоврядування, якщо рішення про їх створення або положення про них не передбачає повноважень засновувати телерадіоорганізації; юридичними особами, статутні документи яких не передбачають можливість створення телерадіоорганізацій; іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства; політичними партіями, профспілковими, релігійними організаціями та юридичними особами, яких вони заснували; громадянами, які за вироком суду відбувають покарання у місцях позбавлення волі або визнані судом недієздатними.

Участь іноземних фізичних та/чи юридичних осіб у статутному фонді телерадіоорганізацій регулюється Господарським кодексом України.

Установчі та/або статутні документи суб'єкта господарювання, який має ліцензію на мовлення або претендує на отримання такої ліцензії, мають передбачати створення у складі органів його управління спеціального наглядового органу (редакційної ради тощо), половина складу якого призначається засновниками або власниками телерадіоорганізації, а половина обирається творчим колективом телерадіоорганізації.

Недотримання цих вимог є підставою для недопущення відповідної телерадіоорганізації до конкурсу на видачу ліцензії на мовлення, відмови їй у видачі та продовженні ліцензії на мовлення.

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України «Про інформацію» та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів.

Під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.

Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами.

Стиль і лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається.

Відносини, пов'язані з діяльністю друкованих засобів масової інформації в Україні, регулюються Конституцією України, Законом України «Про інформацію», Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та іншими законодавчими актами України. Дія Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» поширюється на друковані засоби масової інформації, засновані в Україні, а також на друковані засоби масової інформації інших держав, які розповсюджуються в Україні.

Діяльність друкованих засобів масової інформації - це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Діяльність друкованих засобів масової інформації забезпечується самостійністю її суб'єктів у всіх видах відносин, пов'язаних із здійсненням їх прав і обов'язків. Втручання в діяльність друкованих засобів масової інформації поза межами, визначеними Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», забороняється.

Діяльність друкованих засобів масової інформації у сфері виробництва та розповсюдження реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про рекламу».

Діяльність друкованих засобів масової інформації, пов'язана з передвиборною агітацією чи політичною рекламою під час виборчого процесу або процесу референдуму, провадиться з урахуванням вимог законодавства про вибори та референдуми.

До суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.

Засновник (співзасновники) може об'єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача.

Редакція має право виступати засновником (співзасновником), видавцем, розповсюджувачем.

Право на заснування друкованого засобу масової інформації належить: громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності; юридичним особам України та інших держав; трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції).

Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, є його засновником. Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками.

Монополізація загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих засобів масової інформації в Україні не допускається.

Фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше 5 відсотків таких видань.

Під контролем тут розуміється можливість такої особи здійснювати матеріальними чи фінансовими засобами вплив на діяльність друкованого засобу масової інформації.

Контроль за додержанням вищевказаних вимог покладається на органи державної виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України.

Друкований засіб масової інформації може видаватися після його державної реєстрації. Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

Заяви про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації подаються засновником (співзасновниками) до органів державної виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України.

За видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації справляється збір у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

За видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації для дітей, інвалідів розмір реєстраційного збору зменшується на 50 відсотків. Від сплати реєстраційного збору звільняються видання, які засновуються з благодійною метою для безкоштовного розповсюдження.

Засновник (співзасновники) сплачує реєстраційний збір протягом одного місяця з дня одержання письмового повідомлення реєструючого органу про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації.

За видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію періодичного друкованого видання справляється збір у розмірі 20 відсотків від встановленого реєстраційного збору.

Друковані засоби масової інформації, що видаються та розповсюджуються в Україні, але зареєстровані в інших державах, підлягають державній реєстрації в Україні із сплатою реєстраційного збору в половинному розмірі.

Випуск друкованого засобу масової інформації може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або суду.

Засновник (співзасновники) має право припинити випуск видання у випадках і порядку, передбачених установчим договором або статутом редакції чи іншим договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією.

Суд припиняє випуск видання у разі порушення частини першої статті 3 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» або ліквідації юридичної особи, яка є засновником видання. Про своє рішення суд повідомляє відповідний реєструючий орган. На підставі письмового повідомлення засновника (співзасновників), погодженого з редакцією, або рішення суду про припинення випуску друкованого засобу масової інформації реєструючий орган визнає свідоцтво про його державну реєстрацію недійсним.

Вилучення тиражу чи окремої його частини допускається тільки за рішенням або вироком суду, які набрали чинності.

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи відповідно до статті 9 Закону України «Про інформацію» мають право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, об'єднань громадян та їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Умови діяльності національної преси, радіо, телебачення є одним із найважливіших питань, які треба розв'язати для успішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Треба зазначити, що в законодавстві України приділяється певна увага цій проблемі. Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених діяльності масмедіа, проте рівень використання цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого.

Політичні та законодавчі умови, за яких доводиться працювати ЗМІ, істотною мірою формуються на підставі багатосторонніх та багатофакторних взаємозв'язків між державою та засобами масової інформації. Під «державою» ми розуміємо сукупність різних, пов'язаних між собою гілок влади, у тому числі бюрократичну (чиновники та установи, що займаються регулюванням та забезпеченням різних державних програм), політичну (реалізація державної політики через виборних представників та політичні партії) та судову (розв'язання законодавчих суперечок незалежними органами суду). Крім того, державна влада може здійснюватися на кількох рівнях: місцевому, регіональному, національному та міжнаціональному.

Таким чином, часто те, що є правильним для однієї із сторін, що репрезентують державу, може виявитися хибним з точки зору іншої сторони. Тому там, де існують державні органи масової інформації, держава постає з одного боку, як регулююча структура, а з іншого - у певному розумінні є конкурентом щодо інших ЗМІ, хоча за доби приватизації та скорочення урядових видатків державні засоби масової інформації часто є надто слабкими, щоб скласти іншим реальну конкуренцію.

Завдяки багатогранності самої держави роль ЗМІ також є дуалістичною і часто внутрішньо суперечливою. З одного боку, вони є звичайними підприємствами, а з іншого - трибуною для вільного висловлювання і демократичної комунікації. Така подвійна роль певним чином впливає на формування політичного і законодавчого середовища, в якому доводиться працювати засобам масової інформації.

Слід також зупинитися на проблемах дотримання авторського права в Україні. Було б помилково думати, що систематично порушуються права тільки іноземних митців та журналістів (хоча трансляція західних фільмів та відеокліпів є найбільш поширеною формою порушення авторського права). Таким же чином, хоча і не в таких масштабах порушуються права і наших громадян.

Аналізуючи ситуацію в Україні та порівнюючи її зі станом мас медіа в розвинених країнах, слід зазначити, що українське законодавство на сьогодні ще не є досконалим і потрібні зусилля як депутатів, так і журналістів для того, щоб створити для преси, радіо, телебачення, інших засобів масової комунікації придатні рамочні умови для роботи.

Гострою для суспільства є проблема інформаційної відкритості. Доступ журналістів до інформації стає все більш складним. Положення Закону України «Про інформацію» в частині права на отримання інформації і санкцій за відмову в ній практично не працюють.

Засоби масової інформації, виконуючи інформаційну функцію, є при цьому і каналом вираження громадської думки, і засобом його формування, й інструментом соціального контролю громадськості над владою і державою. Тому право на інформацію і доступ до неї мають життєву цінність не тільки для журналістів. Однак численні факти свідчать, що між правом на інформацію і реальним доступом до неї все більш зростаюча дистанція. Приховування інформації в найвитонченіших формах і з різних причин стало звичним способом дій усіх гілок влади, органів управління, чиновництва, господарників, фінансових структур, деяких громадських об'єднань.

Суспільству необхідно точно усвідомити, що інформація - утіха не безкоштовна, а засоби масової комунікації - важливий економічний сектор, який повинен давати чималі прибутки своїм власникам. Індустрія інформації має ряд специфічних рис. Продукція ЗМІ швидко «псується», втрачає свою цінність. Товарна цінність щоденного видання за деяким винятком зберігається протягом кількох годин, тижневика - кількох днів. Обмеженість терміну життя інформації обумовлює дорожнечу її виробництва i поширення позначається на всій економіці ЗМІ. Фінансування виробництва iнформацiї в усьому світі здійснюється переважно комерційним методом. Найбільші прибутки приносить продаж площі видань і часу рекламодавцям. На жаль, у нас через економічні труднощі це правило ще не діє. Останнє десятиріччя характерне виділенням серед журналістів нового прошарку. Це фахівці з питань управління й економіки підприємств, тобто менеджери. Сектор ЗМІ став настільки великим, що управління ним не може вестися іншими засобами, ніж менеджментом, причому близьким до промислового.

Аналіз сучасного стану пропагандистського забезпечення міжнародної підтримки соціально-політичних та економічних реформ в Україні свідчить про неспроможність відповідних органів на сучасному етапі виконувати на належному рівні поставлені завдання. З одного боку, намагання пропагувати за кордоном досягнення України, звертати увагу на її проблеми на шляху до демократичного суспільства, правової держави та цивілізованої ринкової реформи є безсистемно епізодичними. З другого - наша інформаційна система часто не готова до відповідного реагування тоді, коли на замовлення тих чи інших сил країна піддається необ'єктивній критиці.

1.3 Конституційно-правові засади взаємодії ЗМІ з громадянами та організаціями в Україні

У даному підрозділі ми проаналізуємо питання взаємодії ЗМІ з громадянами та організаціями, а також визначимо роль мас-медіа у формуванні громадянського суспільства в Україні.

Зазначимо, що ефективні комунікації в наш час є чи не найвизначнішим чинником в комерційній сфері та в будь-якій іншій діяльності. Як добре ви проінформовані, чи володієте ви достовірною інформацією, звідки отримана інформація - все це значною мірою впливає на будь-яку діяльність в перспективі. В епоху масштабних потоків інформації на людину, нам необхідно бути весь час готовими отримати ще одну додаткову порцію якихось нових знань. І це не пройде крізь нас безслідно. Будь-яка нова інформація в подальшому житті буде визначати вектор діяльності як людини, так і фірми, країни та всього світу загалом.

Сьогодні засоби масової інформації (ЗМІ) наділені великими можливостями у формуванні громадської думки, тому часто є головною опорою ПР-програм: до 80% діяльності ПР-фірм припадає на взаємодію з журналістами і підготовку матеріалів для преси. Проте не варто оцінювати ЗМІ лише як механізм чи засіб впливу піарників на громадську думку. В наш час ЗМІ поширюють інформацію, норми і цінності, засвоєння яких необхідне для свідомої участі громадян у житті суспільства. Вони створюють середовище з потоків інформації, спрямованих згори - дані про державні, адміністративні рішення (прямий зв'язок) і знизу - про те, як ці рішення сприймаються суспільством, які проблеми існують у ньому (зворотний зв'язок), їх використовують як елементи системи соціального управління. Із ЗМІ активно працюють органи влади всіх рівнів, адже вони доносять до громадян відомості про їх дії.

Якщо говорити про ПР та його взаємодію із засобами масової інформації, то варто звернути увагу на те, що події в новинах не просто подаються, але коментуються і ранжируються по рівнях важливості. Глядачам і читачам події подаються у вигідному для цілей ЗМІ погляді. Але яку саме мету мають ЗМІ? Це вирішують політичні сили країни, політична ситуація в ній. Коротше кажучи, сьогодні ЗМІ це канал інформації, через який кожен говорить лише те, що йому вигідно.

У економічній системі демократичного суспільства засоби масової інформації (ЗМІ) відіграють важливу роль. До них входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає використовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зворотний зв'язок зі своїми виборцями.

Оскільки ЗМІ відіграють в економічному, політичному та соціальному житті суспільства істотну роль, маючи саме безпосереднє відношення до його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (діючу) функції, то вони в тім же ступені, що і творці політики несуть відповідальність за процеси, що відбуваються в суспільстві. А якщо це так, то вони у своїй інформаційній діяльності повинні керуватися в першу чергу інтересами суспільства і держави. Розглядаючи ЗМІ в історичному аспекті варто наголосити про зростаючу роль друкарських робіт, радіо і телебачення в суспільному житті країни. Про такий прогрес в засобах інформації свідчать бурхливе зростання, поширеність і присутність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротший термін досягти самих віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Детально аналізуючи сутність засобів масової інформації необхідно визначити характерні ознаки, що власне і відображають механізм дії ЗМІ на громадськість. Отже, основними ознаками є:

- публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів);

- наявність спеціальних технічних засобів;

- непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів;

- непостійний характер аудиторії;

- переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.

Проте, крім вищеперелічених основних ознак ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події - одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти недовіру і страх. Останнє мабуть більш характерне для сучасного ЗМІ. Якщо, наприклад, згадати про чорний піар, то брехня, залякування і страх можна легко навіяти через радіо чи телебачення як конкурентам, так і громадянам.

Отже, з вищевказаного можна узагальнити сутність засобів масової інформації, - це самостійна система передачі інформації, спрямована на формування громадської думки, політичної свідомості та самосвідомості громадян з використанням комплексу організаційних технологій.

Розгляд проблеми ефективності ЗМІ з погляду задоволення і розвитку інформаційних потреб аудиторії дає можливість більш точно визначити призначення кожного конкретного каналу масової інформації в єдиному інформаційному просторі, виявити недоліки, що заважають злагодженій та ефективній діяльності всієї інформаційної системи.

Однією з гострих проблем є протидія політичному і релігійному екстремізму, що припускає вживання конкретних заходів по підвищенню відповідальності керівників і головних редакторів ЗМІ за пропаганду політичного і релігійного екстремізму, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі. Крім цього, досить помітним є почуття ізольованості і розбіжність між соціальними групами, яке збільшується фактичною відсутністю загальнонаціональних (загальнодержавних) друкованих засобів масової інформації. З ніколи центральних газет свій статус зберегли хіба що газета «Голос України», «Урядовий кур'єр» та «Відомості Верховної Ради України».

Серйозною причиною виникнення міжнаціональних конфліктів, а також насильницьких дій є нав'язування масовій свідомості через ЗМІ (особливо місцеві) стереотипів і забобонів, ворожості до сусідніх народів.

Як бачимо, лише декілька перелічених проблем, які в основному стосуються зловживання ЗМІ дають змогу дійти висновку, що воно в наш час характеризується більше маніпулюванням громадською свідомістю, а не об'єктивним інформуванням суспільства про ті чи інші події у світі. Маніпулювання широко використовується не лише у тоталітарних і авторитарних державах, але й у сучасних західних демократіях, особливо у партійній пропаганді і під час проведення виборчих кампаній. І хоча можливості маніпулятивного використання ЗМІ великі, але не безмежні. Перепонами для маніпулювання є власний досвід людей, а також неконтрольовані владою системи комунікацій (сім'я, друзі тощо). Межі маніпуляції громадською думкою встановлюють уже існуючий стан масової свідомості, сформовані стереотипи та погляди людей.

Проте, незважаючи на таку чорну пляму в ЗМІ як маніпулювання, воно все-рівно залишається необхідним, адже вільне суспільство не може існувати без незалежних ЗМІ. Демократія передбачає вільне обговорення в суспільстві найрізноманітніших питань і відкритий процес прийняття рішень, а тому вільний обмін думками, ідеями є надзвичайно важливим.

Світ мас-медіа є основним інструментом зв'язку з громадськістю, тому йому надається особливе значення в ПР. Та й, як правило, у сфері ПР дуже часто працюють саме журналісти, оскільки вони мають досвід роботи з кожним із каналів мас-медіа, знають всі необхідні вимоги, мають достатній обсяг професійних та особистих зв'язків. Хоча нагадаємо ще раз, що класик цього напряму Едвард Бернейс активно заперечував проти зближення ПР з журналістикою, вважаючи, ПР - більш соціальною, ніж філологічно орієнтованою професійною діяльністю. При цьому ПР використовує журналістику не тільки для зовнішніх, але і для внутрішніх потреб, створюючи різноманітні видання для службовців своєї організації.

Сьогодні дослідники вважають, що мас-медіа задають «порядок денний», який і обговорює потім суспільство. Тому завданням будь-якої організації є боротьба за визначення пріоритетів цього напряму обговорення. Особливо характерною для цього підходу є робота Служби у комунікації Білого дому. Дві особливості відрізняють Західний і наш світ у цьому плані. З одного боку, в суспільстві зафіксована дуже негативне розуміння журналістів як таких, які лізуть не в свої справи. Тобто вони навіть на рівні підсвідомості виштовхнуті на пошуковий варіант поведінки. З іншого боку, на Заході відсутні адміністративні важелі тиску на пресу, які існують в нашій країні. Саме з цієї причини перегравання преси в першу чергу ведеться на інтелектуальному, а не на адміністративному рівні.

Правові умови діяльності ЗМІ визначають закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права», «Про інформаційні агентства». Деякі положення, які можуть бути застосовані до діяльності ЗМІ, містять й інші нормативні акти.

Завдяки ЗМІ громадськість дізнається про діяльність суб'єктів господарювання, а вони самі здобувають відомості про стан ринку, динаміку основних процесів і тенденцій у конкурентному середовищі, висвітлюють події свого життя, формують імідж, реалізовують мар­кетингові програми щодо просування товару на ринок. На основі використання можливостей і функцій ЗМІ щодо їх впливу на громадську думку сформувався специфічний вид соціальної практики і один із найважливіших елементів ПР-програми - медіа-рилейшнз.

Застосування в ПР-програмах різних засобів масової інформації потребує координації зусиль, узгодження змісту друкованих і електронних публікацій, теле-, радіопередач. Обираючи для поширення інформації, тривалого співробітництва ПР-фірму, орган ЗМІ чи їх сукупну систему, ПР-фахівці мають враховувати, на­скільки вони є політично, фінансово незалежні, а також рівень професійних якостей і моральних орієнтирів журналістів, які там працюють. Нерозбірливість у пошуку партнерів для втілення ПР-програм може негативно позначитися на репутації ПР-служби, ПР-фірми та її клієнтів.

З розвитком науки і техніки створено нові засоби поширення інформації - інформаційні технології (IT), передусім Інтернет. Формально на конкретні засоби IT не поширюється дія законів про пресу, однак за багатьма ознаками їх можна вважати засобами масової інформації. «Характерною їх особливістю є доступність. Якщо ПР-агентство, ПР-підрозділ не можуть видавати свою газету, створити телепередачу, то Інтернет-сайт («е-ПР») є неодмінною умовою їх роботи. Певні інформаційні можливості пов'язані з викори­станням електронної пошти. Інтернет дає змогу за відносно невеликих витрат безперервно надавати актуаль­ну інформацію про фірму (організацію) широкому колу потенційних клієнтів і замовників, а наявність власного сайту свідчить про рівень фірми (організації), є елементом її іміджу».

Реалізація більшості ПР-програм передбачає системну організаційну роботу із ЗМІ і журналістами щодо підготовки необхідних матеріалів. Передусім вона полягає у розробленні і розсиланні редакціям прес-релізів - коротких повідомлень про події і факти, які заслуговують на увагу преси. Такими подіями можуть бути при­значення на посади, випуск нової продукції, нові програми й проекти політичних об'єднань, відомості про доходи суб'єктів господарювання тощо. Прес-реліз містить важливу інформацію, викладену в максимально зручній для журналістів формі. Зазвичай він не перевищує двох сторінок. Починається він провідною новиною, а всю структуру вибудовують за принципом піраміди, як і замітку. Іноді в ньому вказують умови використання, наприклад дату чи годину, коли можна друкувати матеріал або передавати його в ефір. Особливості тексту прес-релізу залежать від типів видань, з огляду на які нерідко готують різні його варіанти, добирають відповідні довідкові матеріали. Прес-реліз має бути привабливим зовні, щоб його легко можна було помітити в пошті редакції.

Ефективною формою спілкування з журналістами є прес-конференції - зустрічі державних, політичних, громадських, культурних діячів, науковців із представниками ЗМІ з питань, що цікавлять громадськість. При їх підготовці необхідно вдало обрати місце і час, передбачити можливості для роботи телекамер, мікрофонів, подбати про телефонний і факсимільний зв'язок, синхронний переклад, провести відповідну роботу з ведучим, виступаючими, підготувати для журналістів тексти виступів і продумати відповіді на можливі запитання. Сценарій прес-конференції має передбачати певну «інтригу», якою може бути повідомлення найважливішої (сенсаційної) інформації. Запрошення на прес-конференцію розсилають завчасно всіма можливими каналами. Перед початком прес-конференції реєструють журналістів, роздаючи їм тексти виступів, прес-релізи, фотографії. При цьому не варто запитувати журналістів, чи будуть ці матеріали опубліковані.

Як бачимо, взаємозв'язок ПР з засобами масової інформації відбувається на досить тісному рівні. Тому часто піарники на початку ПР-компанії намагаються знайти і закріпити за собою певні канали ЗМІ, щоб у перспективі через нього можна було сміло пропіарити товар чи послугу.

Окремо хочу зупинитися на взаємовідносинах держави і друкованих ЗМІ в Україні. Отже, ці взаємовідносини будуються на основі підтримки ЗМІ і контролю за їхньою діяльністю. Реєстрація друкованих ЗМІ здійснюється органами державної виконавчої влади, які визначає Кабінет Міністрів України. Друковані ЗМІ можуть видаватися тільки після їх реєстрації (ст. 11), якій підлягають усі друковані ЗМІ, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу й засобу його виготовлення. У заяві про реєстрацію друкованих ЗМІ має бути вказано: засновник (співзасновники) видання, вид видання, назва видання, мова видання, сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів, програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість, передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання, юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити, місцезнаходження редакції. Реєструючий орган має право зажадати від засновника (співзасновників) подання документів, якими підтверджується його (їх) цивільна правоздатність та цивільна дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасновниками, договір з правонаступником, довіреність тощо). Реєструючий орган зобов'язаний у місячний термін розглянути заяву про державну реєстрацію друкованого ЗМІ і письмово повідомити засновника (співзасновників) про результати розгляду.

Згідно зі ст. 18 Закону випуск друкованого ЗМІ може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або суду. Це буває, коли друкований ЗМІ закликає до насильницької зміни конституційного ладу, поширює порнографію, розпалює релігійну, національну ворожнечу тощо. Про своє рішення суд обов'язково повідомляє реєструючий орган.

Законом визначено, що контрольні примірники періодичних видань обов'язково, відразу після надрукування безоплатно надсилаються редакцією засновникові (співзасновникам) і реєструючому органу (ст. 33).

Законодавче окреслюються права і обов'язки, статус редакцій друкованих ЗМІ, редактора, редакційної колегії. Державні засоби масової інформації є вільними. Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку ЗМІ, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.

При розповсюдженні інформації особливе місце займають взаємовідносини редакцій державних ЗМІ з громадянами та організаціями у широкому розумінні цього слова (органи, управління, підприємства, установи, об'єднання, асоціації тощо). У нормативних актах визначені основні права і обов'язки даних суб'єктів. У Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначені загальні положення про будь-яку інформацію. У ст. 34 закону визначено, що громадяни України, юридичні особи і державні органи згідно зі ст. 9 Закону України «Про інформацію» мають право на оперативне одержання через друковані ЗМІ публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, громадських об'єднань і їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій. У свою чергу друковані ЗМІ мають право на одержання такої інформації від посадових осіб, державних органів, громадських об'єднань, які надають можливість засобам масової інформації одержувати необхідні відомості, знайомитись з необхідними документами. Тут взаємно кореспондуються права і обов'язки друкованих ЗМІ та колективних утворень. Це дуже важливо для забезпечення поінформованості та прийняття оптимальних рішень в управлінні й господарюванні.

Авторські твори і листи також є джерелом інформації, якщо вони містять матеріал, який заслуговує на увагу. Редакція зобов'язана при використанні авторських матеріалів і творів художньої літератури та мистецтва додержуватися авторських прав та прав на інтелектуальну власність. Лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення закону про друковані ЗМІ. Редакція не зобов'язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій (ст. 36).

На практиці, хоча і не часто, виникає необхідність спростування опублікованої інформації. На жаль, у періодиці неодноразово повідомлялось про факти публікацій, що не відповідають дійсності. У законі про друковані ЗМІ визначаються відповідні правила спростування (ст. 37). Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їхні законні представники мають право вимагати від редакції друкованого ЗМІ опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність. Крім того, громадянин або організація, стосовно яких у засобі масової інформації опубліковані відомості, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність, мають право на публікацію своєї відповіді у тому ж друкованому ЗМІ. Чітко визначений порядок публікації спростування або відповіді. У разі, коли редакція не має доказів того, що поширені відомості є правдивими, вона зобов'язана на вимогу зацікавленої особи в запропонованому нею варіанті опублікувати їх спростування у запланованому найближчому випуску ЗМІ. Спростування може бути надруковано й у формі відповіді, що за обсягом не повинна перевищувати обсягу спростовуваного матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було менше половини стандартного аркуша машинописного тексту, скорочення або інші зміни у тексті спростування не допускаються.

Важливою гарантією є розгляд судом скарги про публікацію спростування або порушення порядку його публікації у суді (ст. 37). У законі передбачені певні вимоги, які мають бути дотримані при опублікуванні спростування. Так, його текст має бути набрано тим же шрифтом і вміщено під заголовком «спростування» на тому ж місці піпальти, де було викладено відомості, які спростовуються. У разі відмови у публікації спростування або відповіді, або порушення ЗМІ встановленого для такої публікації місячного строку зацікавлена особа має право звернутися до суду протягом одного року з дня публікації. У суді заява розглядається відповідно до правил, які встановлені цивільно-процесуальним законодавством.

З урахуванням специфіки урегульоване питання спростування недостовірної інформації Законом «Про телебачення і радіомовлення». З метою недопущення перекручення інформації особа, в якої беруть інтерв'ю чи особа, яка передає інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати у письмовій формі перегляду чи прослуховування готового матеріалу перед його трансляцією, а в разі незгоди - навіть вилучення матеріалу з передачі (ст. 42). А згідно з положеннями ст. 43 зазначеного закону громадяни чи представники юридичних осіб, яким заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, телерадіоорганізація зобов'язана надати можливість відповіді і спростування чи власного тлумачення обставин справи. Але спростування інформації в пресі чи на каналах мовлення не звільняє редакцію від матеріальної відповідальності за завдану її поширенням моральну шкоду.

Все це свідчить про те, що законодавство України про друкований ЗМІ базується на демократичних положеннях. Але практика свідчить, що дуже рідко у судах розглядаються справи такого роду. А підстав більше, ніж достатньо, тому що обсяг невірогідної інформації великий і він зростає, що зумовлено соціально-психологічним кліматом у суспільстві, невмінням, а інколи й небажанням громадян спростувати відомості, що не відповідають дійсності, які з'явилися у ЗМІ, через судову процедуру.

Право на інформацію охороняється законом. Порушення законодавства України про інформацію зумовлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 47 Закону України «Про інформацію»). У ст. 41 закону про друковані ЗМІ дається перелік порушень, за які настає відповідальність для осіб, винних у вчиненні таких порушень. До них відносять: необгрунтовану відмову від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширення інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації у результаті виконання своїх службових обов'язків, та ін. Порядок оскарження протиправних дій закріплюється у ст. 48 Закону «Про інформацію». У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, що винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Суд визначає розмір відшкодування.

Практика свідчить, що останнім часом найбільш поширеною категорією справ у суді стали позови до ЗМІ про захист честі й гідності. Питання захисту честі і гідності громадян і ділової репутації юридичних осіб урегульовано нормами цивільного законодавства. Позов із цієї категорії справ може бути заявлено особою, про яку такі відомості поширені, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано порочать їх. Відповідачами у даній категорії справ є орган масової інформації та журналіст(и) - автори матеріалу, на яких може бути покладено відповідальність щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди з урахуванням ступеня вини кожного з них.

На жаль, визначення відомостей, що порочать особу, закон не дає, але є роз'яснення Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі та гідності громадян та організацій», згідно з яким такими є відомості, «що принижують честь і гідність особи чи організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів і загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі».

Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (ст. 42) чітко врегульовано, коли журналіста та ЗМІ звільняють від відповідальності, навіть якщо він і принизив честь і гідність громадян чи ділову репутацію організацій, порушив їх права та охоронювані законом інтереси. Це може мати місце у випадках, якщо поширені відомості: були одержані з інформаційних агентств; містилися у відповіді на інформаційний запит; є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб; державних органів, організацій і громадських об'єднань; є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього; розголошують таємну інформацію, що спеціально охороняється законом, проте їх було отримано журналістом законним шляхом.

Згідно зі ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізації та телерадіопрацівники не несуть відповідальності за розповсюдження по телебаченню та радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо: ці дані містилися в офіційних повідомленнях, їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб державних органів чи органів об'єднань громадян, вони є дослівним цитуванням виступів народних депутатів України чи офіційних виступів посадових осіб державних органів, вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Законодавство у сфері інформації охоплює досить широке коло відносин, своїм змістом спрямоване на забезпечення функціонування державних і недержавних структур на засадах гласності, відкритості, врахування органами державної влади і місцевого самоврядування громадської думки. Воно в цілому відповідає високим міжнародно-правовим стандартам, які складаються у сфері інформаційних відносин і характеризують у цій сфері демократизм зв'язків людини і громадянина. Водночас динамізм політико-правових процесів в Україні потребує, щоб законодавство в інформаційній сфері більш відповідало нагальним потребам життя. Його, безумовно, необхідно вдосконалювати у напрямі демократизації. Це важливо для становлення України як демократичної, правової держави, формування дієздатного громадянського суспільства, забезпечення реальної політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

В контексті розгляду даного питання пропоную проаналізувати тенденції взаємодії засобів масової інформації з молодіжною аудиторією. Так, в суспільстві, що трансформується, роль засобів масової інформації значно посилюється, оскільки саме в такі періоди зростає потреба громадян точніше, об'єктивніше оцінювати суспільні явища і події. Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності. Масове споживання найбільш характерне для молодіжної аудиторії. Тому питання взаємодії цього середовища і ЗМІ набуває особливої гостроти. Тим часом, ця проблема ще не стала об'єктом належної уваги дослідників. Відтак виникає необхідність створення інтегративної концепції масової комунікації.

Проблеми молоді завжди розглядалися в контексті етапів суспільного розвитку, соціальної і культурної модернізації. Не випадково в гуманітарних науках на рубежі ХХ і ХХІ століть виник науковий напрямок «ювентологія», представники якого вивчають молодь як важливу суспільну силу. До речі, саме в цей час при Раді Європи було створено інституціональні структури, що відстежують зміни в молодіжному середовищі.

Важливою проблемою досліджень з молодіжної тематики залишається вплив ЗМІ на масові аудиторії та його ефективність. Інтерес і довіра до діяльності ЗМІ в сучасних умовах визначається тим, наскільки цікавою для молоді є їх тематика, наскільки визначальною є їх роль у житті нинішнього динамічного суспільства. Не можна недооцінювати цієї ролі, оскільки ЗМІ в цілому - це впливовий інформаційно-пропагандистський апарат, який є одним з ефективних засобів збереження і поширення культурних зразків, культури суспільства в цілому, засобом соціалізації молодого покоління. І хоча різні інститути суспільства, соціальне середовище, в якому живе і виховується молодь (сім'я, друзі, школа, однолітки), є суттєвим фактором формування її свідомості та поведінки, однак спілкування, об'єднання в групи за інтересами відбувається і під впливом ЗМІ, тих зразків життєдіяльності, які їй нав'язуються та пропагуються інформаційними засобами.

Мета статті полягає в аналізі різних форм впливу вітчизняних і зарубіжних ЗМІ на молодіжну аудиторію, а також в дослідженні новітніх тенденцій взаємодії ЗМІ та їх аудиторії.

Дослідження ролі ЗМІ в житті суспільства, особливості їх функціонування не є новими для вітчизняної науки. В останні роки з'явилось чимало праць українських дослідників, присвячених аналізові різних аспектів функціонування ЗМІ в суспільстві. Це, зокрема, праці Н. Костенко, де розглядаються теоретичні та методологічні засади функціонування ЗМІ, цінності і символи у масовій комунікації, місце та роль мас-медіа у виборчих кампаніях. Проблеми глобального розвитку комунікаційних систем розглядаються у розвідках О. Зернецької. В працях О. Піронкової, Н. Лисиці, Л. Федотової аналізуються сучасні тенденції розвитку комунікативних систем. Особливостям діяльності ЗМІ в контексті паблік рілейшнз присвячені праці В. Королька, Г. Почепцова.

Сучасне суспільство живе в умовах глобального зростання обсягів виробництва і споживання інформації. За останні 30 років вироблено інформації більше, ніж за попередні 5 тисяч років. А. Тофлер вважає, що ми стали свідками виникнення нового типу цивілізації - цивілізації, основою якої є інформація. Відбувається справжня революція в інформаційних технологіях, які ґрунтуються на досягненнях електроніки, математики, філософії, психології, економіки. Сучасне суспільство наповнене плином інформації, що потребує спеціального осмислення.

Насичення світу потужними інформаційними джерелами призвело до виникнення нових проблем, пов'язаних з використанням у ЗМІ таких новітніх інформаційних технологій, як електронні засоби збереження, опрацювання та поширення інформації, телекомунікаційні, комп'ютерні технології, web-технології тощо. Сформувалася нова система інтеграції різних засобів комунікації (комп'ютерні, телекомунікаційні) із своїми інтерактивними особливостями. Ця система мультимедії охоплює на Заході практично всі сфери життя людини, вносячи суттєві зміни в культуру і перетворюючи її на інформаційну культуру - своєрідну суміш традиційної культури та електронних засобів інформації. На думку фахівців, новітні електронні засоби не відокремлюються від традиційних культур - вони їх абсорбують. Прикладом може бути японське караоке, що інтенсивно розповсюджується у всьому світі.


Подобные документы

  • Поняття інформації, основні принципи інформаційних відносин в Україні. Види інформації та їх конституційно-правове регулювання. Правовий статус друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації, взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні.

    реферат [34,3 K], добавлен 23.02.2011

  • Правові засади взаємодії влади та засобів масової інформації (ЗМІ). Загальні засади організації системи органів влади України. Алгоритм процесу одержання інформації від державних структур за письмовим запитом редакції. Правила акредитації журналістів.

    доклад [302,4 K], добавлен 25.08.2013

  • Дослідження принципів регулювання підстав відмови у державній реєстрації друкованих засобів масової інформації. Аналіз даної проблеми та судової практики. Розробка та обґрунтування шляхів удосконалення чинного законодавства у даній правовій сфері.

    статья [28,4 K], добавлен 18.08.2017

  • Вільний доступ до інформації – передумова демократичного розвитку суспільства та країни. Передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення й зберігання інформації. Можливість вільного доступу до даних. Обмеження свободи інформації.

    дипломная работа [93,9 K], добавлен 11.11.2013

  • Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Загальні засади та порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні аудіовізуальними та друкованими засобами масової інформації.

    курсовая работа [35,6 K], добавлен 15.02.2012

  • Звернення мас медіа до масової аудиторії, доступність багатьом людям та корпоративний характер розповсюдження новин. Засоби масової інформації, преса, радіо, телебачення як суб`єкти правових відносин. Поняття і право доступу до державної таємниці.

    контрольная работа [26,5 K], добавлен 21.01.2011

  • Аналіз процесу прийняття нової нормативно-правової бази щодо аудіовізуальних засобів масової інформації в Україні та Республіці Польща. Роль римо-католицької церкви у формуванні аудіовізуального сектору на засадах демократичних принципів у 1990-х роках.

    статья [20,4 K], добавлен 10.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.