Проблеми молоді завжди розглядалися в контексті етапів суспільного розвитку, соціальної і культурної модернізації. Не випадково в гуманітарних науках на рубежі ХХ і ХХІ століть виник науковий напрямок «ювентологія», представники якого вивчають молодь як важливу суспільну силу. До речі, саме в цей час при Раді Європи було створено інституціональні структури, що відстежують зміни в молодіжному середовищі.

Важливою проблемою досліджень з молодіжної тематики залишається вплив ЗМІ на масові аудиторії та його ефективність. Інтерес і довіра до діяльності ЗМІ в сучасних умовах визначається тим, наскільки цікавою для молоді є їх тематика, наскільки визначальною є їх роль у житті нинішнього динамічного суспільства. Не можна недооцінювати цієї ролі, оскільки ЗМІ в цілому - це впливовий інформаційно-пропагандистський апарат, який є одним з ефективних засобів збереження і поширення культурних зразків, культури суспільства в цілому, засобом соціалізації молодого покоління. І хоча різні інститути суспільства, соціальне середовище, в якому живе і виховується молодь (сім'я, друзі, школа, однолітки), є суттєвим фактором формування її свідомості та поведінки, однак спілкування, об'єднання в групи за інтересами відбувається і під впливом ЗМІ, тих зразків життєдіяльності, які їй нав'язуються та пропагуються інформаційними засобами.

Мета статті полягає в аналізі різних форм впливу вітчизняних і зарубіжних ЗМІ на молодіжну аудиторію, а також в дослідженні новітніх тенденцій взаємодії ЗМІ та їх аудиторії.

Дослідження ролі ЗМІ в житті суспільства, особливості їх функціонування не є новими для вітчизняної науки. В останні роки з'явилось чимало праць українських дослідників, присвячених аналізові різних аспектів функціонування ЗМІ в суспільстві. Це, зокрема, праці Н. Костенко, де розглядаються теоретичні та методологічні засади функціонування ЗМІ, цінності і символи у масовій комунікації, місце та роль мас-медіа у виборчих кампаніях. Проблеми глобального розвитку комунікаційних систем розглядаються у розвідках О. Зернецької. В працях О. Піронкової, Н. Лисиці, Л. Федотової аналізуються сучасні тенденції розвитку комунікативних систем. Особливостям діяльності ЗМІ в контексті паблік рілейшнз присвячені праці В. Королька, Г. Почепцова.

Сучасне суспільство живе в умовах глобального зростання обсягів виробництва і споживання інформації. За останні 30 років вироблено інформації більше, ніж за попередні 5 тисяч років. А. Тофлер вважає, що ми стали свідками виникнення нового типу цивілізації - цивілізації, основою якої є інформація. Відбувається справжня революція в інформаційних технологіях, які ґрунтуються на досягненнях електроніки, математики, філософії, психології, економіки. Сучасне суспільство наповнене плином інформації, що потребує спеціального осмислення.

Насичення світу потужними інформаційними джерелами призвело до виникнення нових проблем, пов'язаних з використанням у ЗМІ таких новітніх інформаційних технологій, як електронні засоби збереження, опрацювання та поширення інформації, телекомунікаційні, комп'ютерні технології, web-технології тощо. Сформувалася нова система інтеграції різних засобів комунікації (комп'ютерні, телекомунікаційні) із своїми інтерактивними особливостями. Ця система мультимедії охоплює на Заході практично всі сфери життя людини, вносячи суттєві зміни в культуру і перетворюючи її на інформаційну культуру - своєрідну суміш традиційної культури та електронних засобів інформації. На думку фахівців, новітні електронні засоби не відокремлюються від традиційних культур - вони їх абсорбують. Прикладом може бути японське караоке, що інтенсивно розповсюджується у всьому світі.

Незважаючи на те, що інформаційний вік приніс у наше життя нові види ЗМІ і дозволив людям самоорганізовуватися як аудиторії новими способами, інструменти дослідження мас-медіа лишилися старими (опитувальники, інтерв'ю, спостереження, фокус-групи), хоча тепер можемо аналізувати результати досліджень, виходячи з нових реалій. Більше того, нові медіа-засоби зовсім не заперечують старих: тоді як Інтернет пропонує нові можливості взаємодії з аудиторією, традиційні ЗМІ (ТБ, радіо, преса) не втрачають своєї впливовості. Це підтверджують дані соціологічних опитувань.

Традиційні, «старі» засоби масової інформації не втрачають своєї значущості, про що свідчить те, що ЗМІ є найвпливовішим чинником формування свідомості сучасної молоді, її внутрішнього світу. В нашу епоху людина живе у світі різних подій, потрясінь, катаклізмів та сенсацій. Інформація, яка часто має негативний характер, іноді повністю заповнює внутрішній світ молодої людини, і тому все актуальнішою стає потреба звернення мас-медіа до гуманістичних цінностей людського буття. ЗМІ є порівняно автономною силою, вони виконують інформативну і контролюючу функцію, і, водночас, покликані брати участь у вихованні та освіті молодіжної аудиторії, виконувати профілактичну роботу у таких сферах, як наркоманія, токсикоманія, девіантна поведінка. Однак головною функцією ЗМІ лишається формування громадської думки щодо цих негативних явищ нашого життя.

3. Інформаційні війни та їхній вплив на розбалансування конституційного ладу

3.1 Теоретико-методологічні засади вивчення інформаційних війн. Визначення поняття інформації, інформаційної політики

Інформація - абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

Ш роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення;

Ш представлення, поняття;

Ш ознайомлення, просвіта.

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу.

Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття:

Інформація - це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні.

Іншими словами, інформація - це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

Залежно від галузі використання термін «інформація» одержав безліч визначень, зокрема:

Ш відомості або повідомлення про щось (побутове);

Ш роз'яснення, виклад;

Ш оригінальність, новизна;

Ш комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність (інформаційна ентропія) (теорія зв'язку, американський вчений Клод Шеннон);

Ш міра неоднорідності розподілу матерії та енергії у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (український вчений Віктор Михайлович Глушков);

Ш позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів (американський вчений Норберт Вінер);

Ш заперечення ентропії, міра хаосу в системі (термодинаміка, французький вчений Леон Бріллюен);

Ш передача різноманітності (англійській філософ Вільям Росс Ешбі);

Ш міра складності структур (французький вчений Абраам Моль);

Ш ймовірність вибору (радянські вчені Аківа та Ісаак Яглом);

Ш відображена різноманітність (радянський вчений Аркадій Дмитрович Урсул);

Ш властивості матеріальних об'єктів породжувати та зберігати певний стан, який в різних матеріально-енергетичних формах може передаватись між об'єктами;

Ш фундаментальний генералізаційно-єдиний безпочатково-нескінченний законопроцес автоосциляційного, резонансно-сотового, частотно-квантового та хвильового відношення, взаємодії, взаємоперетворення та взаємозбереження (у просторі та часі) енергії, руху, маси та антимаси на основі матеріалізації та дематеріалізації в мікро - та макроструктурах Всесвіту (інформаціологія, російський вчений Іван Йосипович Юзвішин);

Ш результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи еврістичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо (Цимбалюк Віталій Степанович)

Ш універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО);

Ш документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Існують також й інші, переважно несумісні між собою визначення поняття «інформація». Але практично всі чисельні погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій - атрибутивної та функціональної.

Саме слово «informatio» складається з префікса «in-» («в-, на-, при-») і дієслова «form» («надаю форму, створюю»), пов'язаного з іменником «forma» («форма»).

В англійській мові слово «information» (в написанні «informacioun») вперше з'явилось у 1387 р. Сучасного написання це слово набуло у XVI ст. У східнослов'янські мови слово «інформація» прийшло із Польщі у XVII ст.

З середини ХХ століття «інформація» стала загальнонауковим поняттям, але до цих пір у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним. Загальноприйнятого визначення інформації не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні.

Найважливішими, з практичної точки зору, властивостями інформації є:

1) цінність;

2) достовірність;

3) актуальність.

Цінність інформації - визначається забезпеченням можливості досягнення мети, поставленої перед отримувачем інформації.

Достовірність - відповідність отриманої інформації об'єктивній реальності навколишнього світу. У властивості достовірності виділяються безпомилковість та істинність даних, а також адекватність. Під безпомилковістю розуміється властивість даних не мати прихованих випадкових помилок. Випадкові помилки в даних обумовлені, як правило, неумисними спотвореннями змісту людиною чи збоями технічних засобів при переробці даних в інформаційній системі.

Актуальність - це міра відповідності цінності та достовірності інформації поточному часу (певному часовому періоду).

Кумулятивність визначає такі поняття, як гомоморфізм, та вибірковість. Гомоморфізм - співвідношення між об'єктами двох множин, при якому одна множина є моделлю іншої. Дані, спеціально відібрані для конкретного рівня користувачів, володіють певною властивістю - вибірковістю.

Часові властивості визначають здатність даних передавати динаміку зміни ситуації (динамічність). При цьому можна розглядати або час запізнення появи в даних відповідних ознак об'єктів, або розходження реальних ознак об'єкта і тих же ознак, що передаються даними. Відповідно можна виділити:

Ш актуальність - властивість даних, що характеризує поточну ситуацію;

Ш оперативність - властивість даних, яка полягає в тому, що час їхнього збору та переробки відповідає динаміці зміни ситуації;

Ш ідентичність - властивість даних відповідати стану об'єкта.

При розгляді захищеності даних можна виділити технічні аспекти захисту даних від несанкціонованого доступу та соціально-психологічні аспекти класифікації даних за мірою їхньої конфіденційності та секретності (властивість конфіденційності).

Суспільна природа - джерелом інформації є пізнавальна діяльність людей, суспільства.

Мовна природа - інформація виражається за допомогою мови - знакової системи будь-якої природи, яка служить засобом спілкування, мислення, висловлювання думки. Мова може бути природною, що використовується у повсякденному житті та служить формою висловлення думок і засобом спілкування між людьми а також штучною, створеною людьми з певною метою (наприклад, мова математичної символіки, інформаційно-пошукова, алгоритмічна та інші мови.

Невідривність від мови носія

Дискретність - одиницями інформації як засобами висловлювання є слова, речення, уривки тексту, а у плані змісту - поняття, висловлювання, описання фактів, гіпотези, теорії, закони тощо.

Незалежність від творців

Старіння - головною причиною старіння інформації є не сам час, а поява нової інформації, з надходженням якої попередня інформація виявляється невірною, перестає адекватно передавати явища та закономірності матеріального світу, людського спілкування та мислення).

Розсіювання - існування у багатьох джерелах.

Інформацію можна поділити на види за кількома ознаками:

1. За способом сприйняття:

Для людини інформація поділяється на види залежно від типу рецепторів, що сприймають її.

Ш Візуальна - сприймається органами зору. Ми бачимо все довкола.

Ш Аудіальна - сприймається органами слуху. Ми чуємо звуки довкола нас.

Ш Тактильна - сприймається тактильними рецепторами.

Ш Нюхова - сприймається нюховими рецепторами. Ми відчуваємо аромати довкола.

Ш Смакова - сприймається смаковими рецепторами. Ми відчуваємо смак.

2. За формою подання:

За формою подання інформація поділяється на такі види:

Ш Текстова - що передається у вигляді символів, призначених позначати лексеми мови.

Ш Числова - у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії.

Ш Графічна - у вигляді зображень, подій, предметів, графіків.

Ш Звукова - усна або у вигляді запису передача лексем мови аудіальним шляхом.

3. За призначенням:

Ш Масова - містить тривіальні відомості і оперує набором понять, зрозумілим більшій частині соціуму.

Ш Спеціальна - містить специфічний набір понять, при використанні відбувається передача відомостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні і зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інформація.

Ш Особиста - набір відомостей про яку-небудь особистість, що визначає соціальний стан і типи соціальних взаємодій всередині популяції.

Інформаційне законодавство (англ. Information Legislation) - сукупність законів та нормативно-правових актів держави в галузі інформації, які регулюють інформаційні відносини, які виникають або можуть виникнути між суб'єктами інформаційних відносин.

Базовим законом в сфері інформації є Закон України «Про інформацію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

3.2 Стратегія ведення інформаційної війни

Хоча XX століття - «століття ідеологій», минуло, роль Слова, того, що називають інформаційно-пропагандистським забезпеченням, зростає з кожним роком. Соціальні перетворення, викликані стрімким розвитком інформаційних технологій, лише підвищують ефективність Слова. Як вважає З. Бжезінський, інформаційно-культурна складова є нині однією з трьох запорук могутності сучасної держави.

Вплив інформації, спроможності її збирати, обробляти, поширювати, накопиченого інтелектуального потенціалу на зовнішньополітичну могутність можна простежити з найдавніших часів.

Наприклад, відомо, що саме «наявність серйозної інтелектуальної основи пояснює успіхи Франції протягом Нового часу». Проте лише нині інформація та можливості її обробки стають вирішальним чинником сили будь-якого соціального утворення.

«Інформаційна революція», «інформаційний бум», «інформаційне суспільство» і, звичайно, «інформаційна сфера» та «інформаційні технології» - ці та подібні їм терміни поступово стали загальноприйнятими поняттями, в яких, залежно від завдань та підходів, висловлюється сподівання про небувалий розквіт, якій очікує людство після початку інформаційної епохи або наводяться апокаліпсичні пророцтва на кшталт антиутопій Є. Замятіна, Дж. Оруела, Г. Хакслі та інших.

Свобода слова, інші демократичні цінності створили принципово нову комунікативну ситуацію.

Слід зауважити, що у багатьох випадках інформаційні процеси можуть сприяти розвитку процесів поза інформаційною сферою. Моделювання реальності певним чином відображається в ній самій. Найяскравіше проілюструвати тезу можна на прикладі зв'язку між гуманітарними науками й суспільством.

Таким чином, можна говорити про існування перехідного мультиплікатора між інформаційною картиною і реальним світом. Дещо спрощуючи, можна стверджувати існування економічного мультиплікатора іміджу: одна гривня, що вкладена у створення іміджу, приносить кілька гривень прибутку. Як писав Р. Ніксон, «один долар, що вкладено у пропаганду, принесе більше користі, аніж десять доларів, що вкладені у озброєння».

Інформацію сьогодні слід розглядати як стратегічний продукт. Здатність суспільства та його інституцій збирати, обробляти, аналізувати, систематизувати та накопичувати інформацію, забезпечувати свободу інформаційного обміну є важливою передумовою соціального та технологічного прогресу, чинником національної безпеки, однією з основ успішної внутрішньої та зовнішньої політики. Інформаційна сфера має системоутворюючий характер і впливає практично на всі галузі суспільних відносин.

Сьогодні не можуть не вражати можливості, що надають досягнення у сфері інформатизації, телекомунікацій та інформаційних технологій, в отриманні, поширенні та швидкості доставки різноманітної інформації. Проте глобальні інформаційні системи, поряд з перевагами, створюють нові потенційні загрози.

На сьогодні вже фактично сформувалась фундаментальна залежність життєдіяльності особистості, суспільства і держави - економіки, політики, культури, науки, забезпечення національної та міжнародної безпеки - від обміну інформацією, надійного функціонування інформаційних та телекомунікаційних систем, технологій і засобів.

Збільшення за рахунок використання новітніх інформаційних технологій впливу на індивідуальну та суспільну свідомість призводить до порушення балансу сил, внесенню додаткової напруженості у суспільстві, виникненню нових сфер конфронтації.

Глобальні інформаційні системи та інформаційні технології створюють інформаційне середовище, де практично відсутні державні кордони, обмеження на інформаційні впливи, обмеження на поширення інформації, яку до цього часу не можна було безкарно поширювати, обмеження на розміщення та отримання інформації, зокрема інформації щодо виробництва зброї, проведення терористичних операцій та інше.

Суттєвий прогрес і поширення інформаційних технологій, глобальний характер систем масової комунікації призвели до утворення глобального інформаційного простору, який змушує світову спільноту, кожну державу швидко орієнтуватися та адаптуватися у сучасному інформаційному середовищі.

Світове співтовариство в цих умовах усвідомило, що міжнародна інформаційна безпека є глобальною проблемою, розв'язання якої суттєво впливає на існування людства. Про це яскраво свідчить резолюція 54-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Досягнення у сфері інформатизації в контексті міжнародної безпеки», а також те, що на самміті Великої сімки на Окінаві була прийнята Хартія про Глобальне Інформаційне Співтовариство. У цьому документі зазначається, що країни, які не в змозі забезпечувати оновлення інформаційних технологій, не матимуть можливостей бути повноправними учасниками інформаційного суспільства та світових економічних процесів.

Україні важко претендувати на інформаційне домінування у світовому інформаційному просторі. Для нашої країни головне не відстати, зберігаючи національну, інтелектуальну, культурну та мовну самобутність.

Все це потребує замислитися над перспективами використання новітніх інформаційних технологій та розвитку інформаційного суспільства в Україні, для чого передусім необхідно розробити національну концепцію та стратегію, визначити потреби і можливості щодо масового використання інформаційних технологій в українському суспільстві.

Конституцією України (ст. 34) гарантується кожному право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. В той же час на парламентських слуханнях «Інформаційна політика України: стан і перспективи» (травень 1999 р.), «Проблема інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України» (січень 2001 р.) було констатовано, що «негативні тенденції в інформаційній сфері України не лише не подолані, а й набули загрозливого характеру для майбутнього країни». Це свідчить про те, що в Україні чинники політичного характеру не дають можливості реалізувати повною мірою права громадян на свободу в інформаційній сфері.

Концептуальні засади державної політики України в інформаційній сфері мають формуватися, виходячи з національних інтересів країни, збалансовуючи інтереси особистості, суспільства і держави.

Інтереси особистості в інформаційній сфері вимагають забезпечення конституційних прав людини і громадянина на доступ до інформації, на використання інформації при незабороненій законом діяльності в інтересах фізичного, духовного та інтелектуального розвитку особи, а також захисту інформації персонального характеру та захисту від інформації, що завдає шкоду особистості.

Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають у забезпеченні інтересів особистості у цій сфері, закріплення демократії, створення правової соціальної держави, досягнення та підтримання суспільної злагоди, духовного оновлення.

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для динамічного розвитку національної інформаційної інфраструктури, забезпечення конституційних прав людини і громадянина щодо отримання й використання інформації, для підтримання конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності України, політичної, економічної, соціальної стабільності, гарантованого забезпечення законності й правопорядку, розвитку рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва, забезпечення інформаційної безпеки.

Інформаційна політика держави повинна надати можливість реалізувати право на доступ до інформації, на поширення інформації, на захист інформації й на захист від інформації. Концептуальні засади інформаційної політики мають визначати методи та форми впливу на об'єкти інформаційної сфери, такі як: система формування і використання інформаційних ресурсів; інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура; ринок інформаційних і телекомунікаційних засобів, інформаційних продуктів і послуг; науково-технічні й виробничі кадри; системи забезпечення інформаційної безпеки; система нормативно-правового регулювання інформаційних відносин, освітні програми; міжнародне співробітництво.

Сьогодні на державному рівні усвідомлено, що Україна залишиться на другорядних позиціях і не зможе використовувати новітні інформаційні технології, якщо не буде державного сприяння розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до неї в Україні. Тому вийшов Наказ Президента України №928 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31. 07. 2001 р.). Проблема ускладнюється тим, що в Україні практично не створюється власний якісний інформаційний продукт, який буде захищений від небажаних глобальних інформаційних впливів і протистоятиме їм.

Сучасні інформаційні технології дозволяють неконтрольовано встановлювати інформаційні відносини та впливати на інформаційний простір. Інтернет суттєво змінив методи доступу до інформації та її поширення. Ця мережа порівняно з іншими засобами масової інформації передбачає значно більші можливості щодо реалізації права особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Інтернет надає практично необмежений вільний доступ до накопиченої людством інформації незалежно від відстані й місця зберігання, значно наближаючи до першоджерел.

Проте роль ЗМІ і, особливо, електронних ЗМІ (телебачення та радіомовлення), в Україні сьогодні не зменшилася, оскільки для більшої частини населення країни Інтернет, на жаль, недоступний.

Проблема розбудови системи інформаційних відносин в Україні визнана на державному рівні. Право громадян на доступ до інформації закріплене Конституцією України, низкою міжнародних договорів. Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, що регулюють інформаційні відносини, діяльність мас-медіа і спрямовані на розширення гласності та інформованості суспільства.

Створена розгалужена інформаційна мережа, де суб'єктами інформаційних відносин є окремі громадяни, юридичні особи, держава. Прогресивні норми щодо свободи інформаційного обміну закріплені в Україні Законом «Про інформацію». Економічні взаємини між cуб'єктами інформаційних відносин регулюються Законами України «Про рекламу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» тощо.

Держава активно сприяє формуванню інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, які регулюють відносини, пов'язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями. Інформаційне право будується на принципах інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави. Інформаційне законодавство має регулювати протиріччя між потребами суспільства у розширенні вільного обміну інформацією окремими обмеженнями на її поширення.

Інформаційне законодавство визначає процедури і умови, за яких повинен здійснюватися доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію.

В Україні вагомим є гуманітарний аспект інформаційної безпеки - вплив інформаційних потоків на цілісність і самобутність змістовного простору суспільства, руйнування мовної та культурної самобутності в умовах глобалізації. З історичних причин українська мова є державною де-юре, але не де-факто, має місце певна функціональна неповнота, недостатня унормованість сучасної української мови, дуже слабка лексикографічна підтримка мовних процесів.

Невирішення проблем інформаційної безпеки призводить до уповільнення процесів становлення в Україні інформаційного суспільства, створює реальну загрозу інформаційної експансії інших країн.

Державна політика забезпечення інформаційної безпеки повинна бути відкритою і передбачати інформування суспільства про діяльність державних органів і суспільних інститутів у сфері інформаційної безпеки з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України. Вона має виходити з принципу безумовної правової рівності всіх суб'єктів інформаційних відносин незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, ґрунтуватися на обов'язковому забезпеченні прав громадян і організацій на вільне створення, пошук, отримання, накопичення, зберігання, перетворення і поширення інформації у будь-який законний спосіб.

В Україні політика забезпечення інформаційної безпеки будується на досить прогресивних засадах, а саме:

Ш обмеження доступу до інформаційного ресурсу є винятком із загального принципу відкритості інформації й реалізується тільки відповідно до чинного законодавства;

Ш відповідальність за збереження інформації, її засекречування і розсекречування персоніфікується;

Ш доступ до будь-якого інформаційного ресурсу так само, як і обмеження доступу, реалізується з урахуванням визначених законом прав власності на цей ресурс;

Ш держава формує нормативно-правову базу, регламентуючи права, обов'язки і відповідальність усіх суб'єктів, діючих в інформаційному просторі;

Ш суб'єкти, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані й конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за збереження і використання;

Ш держава забезпечує захист суспільства від хибної, викривленої і недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації;

Ш держава реалізує контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом їхньої обов'язкової сертифікації й ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;

Ш держава підтримує діяльність вітчизняних виробників продуктів і технологій, засобів інформатизації та захисту інформації, вживає заходів щодо захисту внутрішнього ринку від проникнення неякісних засобів інформатизації, інформаційних продуктів і технологій;

Ш держава сприяє доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж;

Ш держава формує і забезпечує виконання національної програми інформаційної безпеки, яка об'єднує зусилля всіх зацікавлених суб'єктів щодо створення єдиної системи інформаційної безпеки України;

Ш держава забезпечує цілісність інформаційного простору України;

Ш держава сприяє всебічному розвитку української мови як основного інструменту перетворення накопичених людством знань в інформаційний ресурс України.

Аналізуючи діяльність держави в інформаційній сфері, закони, нормативні акти, документи, ухвалені останніми роками, слід зазначити, що ця діяльність була спрямована на розвиток інформаційно-телекомунікаційної галузі, сприяла розвитку інформаційних технологій у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства.

Державна інформаційна політика сьогодні спрямована на забезпечення належних правових, економічних, внутрішньо- і зовнішньополітичних, організаційних та інших умов. Всі ці умови необхідні для:

Ш створення розвиненої та захищеної інформаційної інфраструктури України;

Ш розвитку міжнародного співробітництва в інформаційній сфері та утвердження України як країни з інформаційним суспільством;

Ш забезпечення безпеки інформаційної діяльності, життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Суттєвим для інформаційної політики будь-якої держави є дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави. Держава повинна забезпечувати відкритість та інформованість суспільства про діяльність її органів і суспільних інститутів в інформаційній сфері.

Стратегічним має визнаватися пріоритетний розвиток вітчизняних сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, виробництво технічних і програмних засобів, здатних забезпечити удосконалення національних телекомунікаційних мереж, їх підключення до глобальних інформаційних мереж.

Державна політика у сфері суспільних відносин повинна спрямовуватися на забезпечення права на достовірну, повну та своєчасну інформацію, свободу слова та інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України.

Для становлення демократичного суспільства важливим є недопущення втручання будь-кого у зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, визначених законом відповідно до Конституції України.

Зберігаючи національно-культурні та духовні цінності України, необхідно забезпечити створення вітчизняного (національного) інформаційного продукту, який би гідно репрезентував нашу країну у світовому інформаційному просторі. Необхідна всебічна державна підтримка національних засобів масової інформації, забезпечення соціально-правового захисту професійних творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю.

У виробничій сфері державна політика повинна сприяти розробці та впровадженню новітніх інформаційних технологій, конкуренції, унеможливленню монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, створенню сприятливих умов та економічній підтримці розвитку об'єктів національного інформаційного простору України, захисту прав суб'єктів права всіх форм власності на ці об'єкти. Доцільно визначити серед об'єктів національного інформаційного простору України об'єкти стратегічного значення і закріпити це законодавчо.

Діяльність держави в організаційній сфері інформаційної політики - це передусім створення умов для своєчасного, якісного і ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; по-друге, адміністративний, технічний, судовий, міжнародно-правовий захист вітчизняного (національного) інформаційного продукту України, загалом її інформаційних ресурсів.

У сфері інформаційної безпеки державна інформаційна політика має бути спрямована на:

Ш захист населення України від інформаційної продукції, яка загрожує його фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному здоров'ю (пропаганда жорстокості, насильства, людиноненависності, порнографії, окультизму, вплив на свідомість тощо);

Ш всебічне сприяння інформаційному забезпеченню правоохоронних відомств для виконання ними своїх функцій;

Ш охорону державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а також здійснення державного контролю за режимом доступу до цієї інформації.

Забезпечення ефективної присутності України у світовому інформаційному просторі потребує таких дій з боку держави у міжнародній сфері, як фінансова і правова підтримка створення і розповсюдження українськомовної інформаційної продукції, розповсюдження у світі вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції; дотримання принципів Європейської Конвенції про права людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва.

Глобальна інформатизація призвела до принципових змін у галузі науки, культури та освіти. В Україні потребують державної підтримки вітчизняні фундаментальні та прикладні дослідження, розробки у сфері інформатизації, телекомунікацій і зв'язку, необхідні активні загальнодержавні зусилля, спрямовані на освіту, підтримку та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері.

Для досягнення сучасного рівня розвитку інформаційного суспільства в Україні необхідне формування загальнодержавної комп'ютерної мережі освіти, науки, культури, охорони здоров'я тощо як частини світового інформаційного простору.

Дієвість інформаційної політики може бути набагато вищою, якщо держава обере стратегію активного учасника інформаційного ринку. Така політика вимагає налагодження виробництва та захисту власного інформаційного продукту, створення умов для просування його на ринку, розвиток методів підготовки споживачів до сприйняття інформації.

Розвитку інформаційної сфери, зокрема вітчизняних інформаційних технологій, сприятиме чітке визнання її на державному рівні як стратегічної сфери та комплексне ресурсне (фінансове, організаційне, матеріальне, технічне, кадрове тощо) забезпечення.

Чіткішому регулюванню та розвитку інформаційних відносин сприятиме прийняття Інформаційного кодексу України.

Підвищення ефективності державного управління діяльністю державних засобів масової інформації вимагає створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, прийняття і реалізації державних програм розробки систем національних інформаційних ресурсів, загальнодоступних архівів інформаційних ресурсів.

Важливою сьогодні є розробка збалансованих вітчизняних стандартів у галузі інформатизації і забезпечення інформаційної безпеки автоматизованих систем управління, інформаційних і телекомунікаційних систем загального і спеціального призначення; прийняття і реалізація державних програм підвищення рівня правової культури і комп'ютерної грамотності; створення системи освіти і працевлаштування фахівців для забезпечення потреб інформаційної сфери.

Розвиток інформаційної сфери має особливе значення для становлення в Україні демократичного інформаційного суспільства.

Демократична держава повинна дотримуватися динамічного балансу між правом на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання, поширення інформації та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки. Такий баланс дозволить захистити інтереси держави, підтримувати моральну і духовну стабільність у суспільстві, сприяти реалізації права громадян на отримання всебічної і якісної інформації.

Концептуальними є пропозиції щодо широкого залучення саме вітчизняних вчених та виробників до вирішення проблем інформаційної сфери. Вітчизняні фахівці мають гарантувати високу якість інформаційних послуг, безпеку інформаційних технологій, безпеку роботи у світовому інформаційному просторі, для чого повинні бути створені сучасна система сертифікації і стандартизації, система національних інформаційних ресурсів, динамічна інформаційна інфраструктура.

З 50-х років XX ст. триває бурхливий розвиток засобів передачі та обробки інформації. Інтегральний параметр, що характеризує технічні можливості передачі інформації, - пропускна спроможність каналу зв'язку - за 50 останніх років зросла більше як у 50 тис. разів: у 50-х роках швидкість 2400 біт на секунду вважалася досить високою; сьогодні йдеться про терабітні (1011) потоки. Щільність телефонізації (кількість телефонів на 100 чоловік населення) - основний показник розвиненості телекомунікаційної інфраструктури - зросла протягом останніх п'ятдесяти років у провідних країнах світу більш як у 30 разів (з 1-2 телефонів на сто чоловік до 60).

Для сучасних засобів обробки й передачі інформації вже не існує принципової різниці між звуком, текстом і зображенням. Фактично відбулася інтеграція видів інформації. Як показує М. Кастельс, останнє мало надзвичайно важливі наслідки для культури людства. Послаблення домінантної ролі письмової комунікації мало наслідком розмивання жорсткої структури класичної культури, те, що А. Моль назвав «мозаїзацією» свідомості.

Як писав наприкінці 1970-х А. Моль, у сучасному суспільстві «знання формуються переважно не системою освіти, а ЗМІ», поява мультимедіа значно посилила ці тенденції. Історична роль системи освіти поступово, хоча й досить швидко, змінюється. Зростає роль іншого типу формування свідомості: «Людина відкриває світ, що її оточує, за законами випадку, у процесі спроб і помилок».

Мозаїчність світосприйняття призводить до швидкого зростання відносної важливості «ключових слів», за якими здійснюється оцінювання повідомлень, зокрема й ціннісне. Останнє широко використовується при здійсненні інформаційного впливу на масову та індивідуальну свідомість. Певним чином можна говорити про реванш магічного та ірраціонального. Мозаїчність картини світу має наслідком руйнування, а згодом і майже повну відсутність ієрархії знань, чіткої системної структури.

Одним з наслідків змін у структурі суспільства, викликаних процесом інформатизації, є ерозія номінальних носіїв влади та поступове перенесення реальних владних функцій до центрів підготовки рішень. У сучасній політичній та економічній боротьбі виграє здатний краще зібрати, обробити й поширити інформацію. На думку О. Зинов'єва, у сучасному світі поступово формується система надвлади, що базується на інформаційній перевазі. Невід'ємною характеристикою цієї надвлади, як, зрештою, і будь-якої реальної влади, є втаємниченість. Необхідно підкреслити, що наведена вище теза не є безперечно. Найкраще вона працює за умов приблизної рівноваги у матеріальних ресурсах.

Надзвичайне ускладнення техносфери вимагає значного зростання обсягів виробництва наукової інформації, необхідної вже не тільки для розвитку, а й навіть для утримання техносфери у безпечному стані. З кожним роком збільшуються потреби суспільства у результатах наукових досліджень, що призвело до стрімкого зростання обсягів асигнувань на науку та кількості вчених.

На думку М. Кастельса, приватизація та лібералізація є лише однією з умов прискореного розвитку інформаційної сфери. Він переконливо доводить, що формування ринкового середовища без державного втручання, спрямованого на розвиток цієї сфери, має лише короткотерміновий ефект. Сучасний ринок, де домінують міжнародні спекулянти, зорієнтований передусім на максималізацію прибутку протягом найближчого часу. Тому найімовірніша стратегія дій - не розвиток, а здобуття максимальних прибутків з уже існуючої інфраструктури. Завдання держави за таких умов полягає у порушенні стратегічних, загальносуспільних проблем та змушенні приватних підприємців до їх розв'язання.

3.3 Тактика інформаційної війни

Тактика (дав.-гр. taktikб - мистецтво шикування військ, від дав.-гр. tбsso - шикую війська) - наймасовіша галузь та найстаріша складова (як і стратегія) воєнного мистецтва, що охоплює теорію і практику підготовки і ведення бою підрозділами, частинами, з'єднаннями.

В ході технічного прогресу мережі передачі даних перетворилися в бойовище майбутнього. Інформаційну зброю, стратегію і тактику використовують з «електронними швидкостями» при обороні і нападі.

Інформаційні технології дозволяють забезпечити дозвіл геополітичних криз, не роблячи жодного пострілу. Політика забезпечення національної безпеки і процедури її реалізації повинні бути спрямовані на захист можливостей по веденню інформаційних воєн і на створення всіх необхідних умов для заборони вести такі війни.

Особливу увагу хочеться приділити діям в блогосфері, які близькі до «активних заходів» за термінологією державних спецслужб. Подібні дії можуть здійснюватися, як під час «мирних» маркетингових заходів, так і в ході інформаційної війни. Тому такий різновид блогінгу розцінюється як бойовий блогінг.

Люди все більше часу проводять у віртуальному світі. Вплив віртуального світу на реальний також стає дедалі відчутнішим.

Блоги - переворот в Інтернет-журналістиці і в поширенні інформації.

Блоги зробили переворот в Інтернет-журналістиці. Вони дозволяють будь-якій людині спілкуватися з усім світом безпосередньо, без посередників. Система так званих «френдів» дозволяє поширювати новину в блогах з неймовірно великою швидкістю, поверх державних кордонів і незалежно від відстаней.

Загалом блоги схоже міцно увійшли в життя людей, потіснивши такі звичні форми інтерактивного спілкування, як Інтернет-форуми. Ми не будемо детально зупинятися в цій статті на подібності і відмінності блогів і форумів, а розглянемо лише ті з них, які роблять блоги корисними - перш за все, при легендуванні діяльності Агентів, створення дезінформації або участі в управлінні репутацією Противника.

Блоги - наступний крок Інтернет-еволюції після форумів.

Крок доленосний для ведення інформаційних війн.

В контексті завдань, основна схожість блогу і форуму Інтернет у тому, що і форум, і блог мають високий рейтинг довіри в «жителів Інтернету».

Користувач, який читає матеріали на блозі чи форумі, як правило, впевнений, що бачить тексти, створені звичайними (тобто неупередженими) людьми. А зустрівши однотипний з інформаційним та емоційним наповненням матеріал на різних форумах і блогах, читач підсвідомо схильний вважати, що інформація ним перевірена і підтверджена, так як отримана з різних джерел, причому не пов'язаних між собою.

Стало цілком очевидно, що інформаційний простір з таким високим рівнем довіри вигідно перетворити в потрібному для себе напрямку. Проте перетворення інформаційного поля на Інтернет-форумі - процес трудомісткий. Причин цього кілька:

1. На Інтернет-форумі є модератори, які стежать за тим, аби розмова не ухилялася від заданої теми. Відтак, треба підловлювати нагоду для вкидання інформації… або налагоджувати «співпрацю» з модераторами. До прикладу такими типовими політфорумними площадками в Україні є forum.for-ua.com чи forum.meta.ua, де Модератори активно підігрують антиукраїнським силам.

2. Інтернет-форуми фіксують дату розміщення матеріалу і користувач не в змозі довільно її міняти. Це не дуже зручно у випадках, коли бажано датувати матеріал не реальним днем його розміщення, а «заднім числом». А таких випадків більшість.

3. Будь-який учасник Інтернет-форуму може процитувати ваше повідомлення і його вже неможливо буде змінити не привертаючи увагу оточуючих. Повідомлення, розміщене на форумі, з великим ступенем ймовірності може вийти з-під вашого контролю.

4. Будь-який учасник-Противник Інтернет-форуму може влаштувати так званий флуд (обговорення другорядних або таких що не мають відношення до теми питань, найчастіше зовсім неінформативних чи засмічування гілок непотрібними масивами текстів або великими фотографіями), перетворити дискусію в скандал або яким-небудь іншим способом спровокувати модератора на видалення «гілки» або її блокування. А якщо важлива інформація знаходиться не на першій сторінці гілки форуму, то її взагалі можуть ніколи не знайти, якщо сторінок в гілці багато.

5. За ніком кожного учасника форуму легко побачити кількість його повідомлень на форумі і можна прочитати ці повідомлення. Тому відразу впадає в очі людина, яка прийшла на форум тільки заради «зливу» інформації. І ступінь довіри до такого чоловіка різко знижується, часто зводячи нанівець усі зусилля фахівця-Агента з виготовлення й вкидання інформації.

Блоги позбавлені практично всіх цих недоліків. Давайте розглянемо стосовно до блогів всі ті самі запитання, що і по форумах. В тій же послідовності.

1. Модератором блогу є сам його власник. Ніхто не може втрутитися в його діяльність (за винятком власника всього блогового майданчика, який може іноді втручатися при порушенні правил ведення блогу, прийнятих на майданчику). Тему власник блогу визначає сам і розміщує він дану тему тоді, коли визнає потрібним.

2. Дата розміщення матеріалів на багатьох блогових майданчиках може виставлятися власником блогу довільно. Виставити рік, коли Інтернету ще не було - приміром, 1812-й або 1905-й, звичайно не виходить. Але рік, коли Інтернет вже працював - скажімо, 1995-й - цілком.

3. Змінити розміщений власником блогу матеріал ніхто з читачів не може. На згаданих вище форумах Модератори дозволяють собі правити невигідні пости довільним чином.

4. Флуд в принципі можливий у коментарях, але власник блогу може будь-коли заборонити доступ будь-якому користувачеві, або взагалі для всіх користувачів, або вирішити доступ тільки певним користувачам. Видалити будь-який коментар будь-якого учасника дискусії власник блогу також може будь-коли.

5. Власник блогу може створювати у своєму блозі будь-яку кількість повідомлень, у тому числі і протягом одного дня. Він може датувати повідомлення, розміщені протягом одного дня цією або довільно вибраною датою.

Є й ще одна особливість блогів, якої немає у форумів.

Справа в тому, що на великих блогових майданчиках існують спільноти блогів. Це «клуби за інтересами», в які може написати будь-який член спільноти. Стаття, розміщена в співтоваристві, стає негайно доступна всім його учасниками, число яких можливо більше десяти тисяч людей. Навіть якщо модератор видалить статтю, вона встигне вплинути на багатьох людей. Проте, якщо перед розміщенням в співтоваристві адаптувати матеріал до теми співтовариства, то і видаляти його швидше усього не стануть. Прикладами такої бойової антиукраїнської спільноти може слугувати hohol_moskal в більшій мірі, чи в меншій мірі ukraine_russia.

В такий спосіб Блоги можна вважати чи не ідеальним інструментом для цілей ведення Інформаційних війн. Тим більше, що створення блогу безплатно і він повністю підконтрольний своєму власнику.

Техніка трансформації інформаційного простору за допомогою блогів.

Частина дій по створенню бойових блогів з метою трансформації інформаційного простору однакова для всіх цілей. А частина таких дій залежить від того, заради чого бойовий блог створюється.

Дії, які треба зробити, незалежно від цілей створення бойових блогів.

1. Блог реєструється на блогових майданчику.

Таких майданчиків неймовірно багато. Один з найпоширеніших в інтернеті - LiveJournal. Але крім нього практично в кожній країні є майданчики для ведення блогів, і є навіть самостійні майданчики у багатьох великих містах - на міських порталах. Знайти їх через пошукові машини не складає труднощів. Вибирають майданчик або орієнтуючись на переваги цільової аудиторії, або за принципу «чим більше - тим краще». Хоча в більшості випадків вибір робиться на користь вже згаданого LiveJournal, оскільки він добре індексується пошуковими машинами і на них багато користувачів, в тому числі і таких, що відносяться до цільової аудиторії. Можливо на цьому етапі або пізніше блог прописується в спільноти, які включають в себе цільову аудиторію.

2. Імітується блог реальної людини.

Для цього достатньо визначитися з потрібними датами - так, щоб блог виглядав природньо, виходячи з цілей, заради яких він створювався. Іноді це повинні бути давні дати по відношенню до події, що стала реальним приводом для його створення, іноді - навпаки. Відповідно - різним буде і кількість постів (повідомлень) в блозі.

Потім вибирається тема блогу. На цьому етапі часто приймається рішення, що блог буде представляти собою так званий «Литдибр» - нетематичними блог, схожий на звичайний щоденник простої людини. Для довідки: слово «литдибр» - це написане в англійській розкладці клавіатури російське слово «щоденник» - «lytdybr».

При цьому потрібно вирішити проблему креативності, подолати яку самостійно, як відомо, не кожному під силу. Найпростіший спосіб зробити це - взяти за основу повідомлення в блогах реальних людей. Знайти їх нескладно: вони шукаються в блогах Яндекса, або за запитом (наприклад, «гуляв з собакою» або «втомився»), або без запиту - серед людей, які записали у друзі відомих блогерів.

Досить просто коротко переказати своїми словами сюжет поста реально існуючої людини, не забуваючи про те, від чоловічого або жіночого персонажу розміщується матеріал у блозі. Такий пост вийде у вас оригінальним і правдоподібним. Оригінальність тексту важлива, тому просто копіювати в свій бойовий блог чужі пости не можна. Оригінальність текстів, маскуючих бойовий блог під звичайний, важлива не тільки з точки зору якості легендування бойового блогу, але і з точки зору дотримання авторських прав блогерів, взятих за зразок.

3. У блог вставляються тексти та / або нетекстова інформація, заради яких він і створювався.

Ці тексти та нетекстова інформація повинні бути складені так, щоб в максимальному ступені відповідати поставленому перед блогом завданню. Тут не може бути шаблонів підходу. При складанні контенту часто, але не завжди треба дотримуватися правил, які застосовуються фахівцями з пошукової оптимізації (SEO).

При створенні бойового блогу або групи бойових блогів є деякі розбіжності, що залежать від цілей їхнього створення. Давайте розглянемо такі варіанти, шо найбільш часто зустрічаються.

Основні різновиди бойових блогів і дії, які треба здійснити,

в залежності від цілей створення бойових блогів:

1. Блог - «легенда».

Завдання такого блогу - підтвердити «легенду» реальної людини або віртуального персонажа. Такий блог містить ту інформацію, яка відповідає обраній легендою. Цим і визначається кількість повідомлень в блозі, їх зміст і дати. Повідомлення, розміщені «заднім числом», не відобразяться в «блогах Яндекса», тому їх розміщення залишиться непоміченим супротивником.