Регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні

Роль та значення інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства. Функції засобів масової інформації та конституційно-правові засади їх взаємодії з громадянами та організаціями в Україні. Проблема свободи слова та преси в країні.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.09.2016
Размер файла 180,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Засоби масової інформації, мас медіа (Mass media) - преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет-видання, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують - звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації.

Охарактеризуємо деякі види ЗМІ.

1. Радіо - різновид ЗМІ, пов'язаний з передаванням на віддаль електромагнітних коливань високої частоти - радіохвиль, з допомогою якого здійснюється зокрема радіомовлення - передача через радіо сигналів, мови, музики для необмеженої кількості слухачів.

2. Преса - друковані засоби масової інформації (періодичні друковані видання), які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року. Під пресою розуміють газети, журнали, альманахи, збірки, бюлетені, рідше книги, листівки, що мають визначений тираж.

3. Телебачення - галузь культури («масмедіа»), найпотужніший аудіовізуальний засіб масової комунікації.

Разом з радіомовленням телебачення є одним з найбільш масових засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв'язку, що широко використовується у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.

Згідно угоди Женева 2006, до 2015 року українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

Цифрове телебачення (англ. Digital Television, DTV) - галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі.

Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеоконференції та відеотелефон. Методи кодування сигналів в системах відеозв'язку описані в спеціальних стандартах, таких як H.261, H.262, H.263 та інші. В кінці 1998 року був затверджений стандарт MPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних.

У травні 2009 р. почалися передачі на постійній основі програм цифрового телебачення в Києві, Київській, Житомирській і Одеській областях. Згідно з програмою НКТР, з 2012 року до відкриття Євро-2012 українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

З 4 лютого 2014 року у 12 областях (Київська, Одеська, Житомирська, Дніпропетровська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, Запорізька, Миколаївська, Тернопільська, Закарпатська та Крим) почали передачу цифрового телебачення.

4. Інтернет-ЗМІ (інтернет-видання) - регулярно оновлюваний інформаційний сайт, який ставить своїм завданням виконувати функцію засобу масової інформації (ЗМІ) і користується певною популярністю і авторитетом (має свою постійну аудиторію).

Більшість інтернет-ЗМІ оновлюється щодня або навіть безперервно протягом дня. Завдяки цієї оперативності інтернет-ЗМІ часто використовуються як джерела інформації для звичайних ЗМІ.

Інтернет можна розглядати як медіа-середовище, аналогічне телебаченню, радіо та пресі. В Інтернеті існує багато засобів масової інформації різних напрямків. Деякі з них зареєстровані як звичайні ЗМІ, але це поки що швидше виняток, ніж правило. Як і друковані видання, інтернет-видання керуються принципами журналістики.

Багато друкованих («офлайнових») газет і журналів мають свої представництва в Інтернеті. Вони викладають там матеріали своїх випусків, а іноді навіть створюють самостійне інтернет-видання. За жанрами інтернет-видання не відрізняються від офлайнових (від англ. off line - поза мережею Інтернет) - є новинні, літературні, науково-популярні, дитячі, жіночі сайти тощо.

Опитування показують, що довіра інтернет-аудиторії до інформації, отриманої з Інтернету, вища, ніж довіра до інших інформаційних носіїв.

В усьому світі зараз спостерігається тенденція падіння тиражів щоденних друкованих засобів інформації та зростання кількості відвідувань інтернет-ЗМІ. Це пов'язано з тим, що Інтернет стає все більш доступним і швидким, а також свідчить про те, що люди все більше і більше звертаються за новинами до інтернет-ЗМІ, які оперативно подають новини в режимі реального часу, на відміну від щоденних газет, які поступово занепадають.

Популярність інтернет-ЗМІ вираховується за допомогою рейтингових систем - спеціалізованих сайтів, які збирають та обробляють статистику відвідувань інших сайтів.

На сторінках інтернет-ЗМІ, зареєстрованого в рейтинговій системі, може бути встановлений лічильник, який рахує кількість відвідувань. Виходячи з цих даних вираховується рейтинг інтернет-ЗМІ. Чим популярніше сторінка, чим більше відвідувачів на неї заходили, - тим вище у рейтингу вона розташована.

Рейтинг характеризує привабливість матеріалів інтернет-ЗМІ для масової аудиторії, але не свідчить про її змістовність та корисність.

Також рейтинг інтернет-ЗМІ важливий для рекламодавців.

5. Громадське мовлення. Громадське або суспільне, також суспільно-правове телерадіомовлення (англ. Public Service Broadcasting) є дещо невизначеним терміном, не тільки в українській медіа-галузі. Громадська організація «Світова рада радіо та телебачення» вважає, що громадське мовлення повинно відповідати наступним принципам:

- універсальне спрямування програм, тобто для всіх громадян в однаковій мірі, незалежно від розміру їхніх доходів або приналежності до якоїсь групи (верстви) суспільства;

- різноманітність і виваженість змісту, жанрів, груп глядачів та слухачів;

- дистинктивність - програми громадських мовників відрізняються від програм інших мовників кращою якістю, культурно-збагачуючим змістом та високим рівнем новацій тощо;

- незалежність мовників від політичного та ринкового тиску.

Отже, громадське мовлення як високоякісний медіапродукт повинно бути спрямованим на задоволення потреб всіх громадян суспільства незалежно від їхньої купівельної спроможності. При цьому, потребам меншин повинна приділятися особлива увага. Виконання згаданих вище функцій вимагає особливого фінансування. Міжнародна консалтингова компанія «МекКінзі» у своєму звіті про громадське мовлення в різних країнах світу приходить до висновку, що фінансування громадського мовника повинно відповідати таким критеріям як:

- незалежність від надмірного державного та комерційного впливу;

- можливість середньострокового прогнозування доходів;

- збільшення доходів нетто, тобто ріст витрат внаслідок інфляції компенсується збільшенням доходів;

- належне фінансування для гідного конкурування з комерційними мовниками;

- процедура збирання коштів, яка визнається суспільством.

Таким видом фінансування, що найбільше відповідає зазначеним критеріям, вважається абонентська плата.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» відповідно до Конституції України та Закону України «Про інформацію» регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Дія Закону України «Про телебачення і радіомовлення» поширюється на відносини між суб'єктами діяльності в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від їхньої форми власності, мети створення, виду статутної діяльності, а також від способу розповсюдження телерадіопрограм та передач, розрахованих на масове приймання споживачами.

Стосовно організацій, які знаходяться за межами країни і діють відповідно до законодавства інших держав, Закон України «Про телебачення і радіомовлення» застосовується виключно в частині регулювання порядку розповсюдження їх програм і передач на території України, якщо інше не передбачається міжнародними угодами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Дія Закону України «Про телебачення і радіомовлення» не поширюється на відносини, що регулюють засади створення і діяльності технологічних телемереж і проводових мереж закритого типу та спеціального призначення, не розрахованих на масове приймання їхніх передач.

Законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України, Закону України «Про інформацію», Закону України «Про телебачення і радіомовлення», законів України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України», міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Держава проводить політику протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва.

Держава створює умови для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України.

Держава підтримує об'єднання суб'єктів інформаційної діяльності в галузі телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації.

Держава не чинить перепон прямому прийому телевізійних і радіопрограм та передач з інших країн, які транслюються мовою національної меншини або подібною до неї регіональною мовою.

Держава встановлює дієві обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення.

Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації.

Держава законодавчо визначає органи влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадіомовлення і не допускає створення нових чи наділення існуючих державних органів тотожними або дублюючими повноваженнями щодо аудіовізуальних засобів масової інформації.

Не допускається подвійне ліцензування одного й того ж виду діяльності в галузі телебачення і радіомовлення.

Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється.

Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

Не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об'єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається.

Телерадіоорганізації в інформаційних блоках зобов'язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену у будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил.

Засоби масової інформації, виконуючи інформаційну функцію, є при цьому і каналом вираження громадської думки, і засобом його формування, й інструментом соціального контролю громадськості над владою і державою. Тому право на інформацію і доступ до неї мають життєву цінність не тільки для журналістів. Однак численні факти свідчать, що між правом на інформацію і реальним доступом до неї все більш зростаюча дистанція. Приховування інформації в найвитонченіших формах і з різних причин стало звичним способом дій усіх гілок влади, органів управління, чиновництва, господарників, фінансових структур, деяких громадських об'єднань.

Суспільству необхідно точно усвідомити, що інформація - утіха не безкоштовна, а засоби масової комунікації - важливий економічний сектор, який повинен давати чималі прибутки своїм власникам. Індустрія інформації має ряд специфічних рис. Продукція ЗМІ швидко «псується», втрачає свою цінність. Товарна цінність щоденного видання за деяким винятком зберігається протягом кількох годин, тижневика - кількох днів. Обмеженість терміну життя інформації обумовлює дорожнечу її виробництва i поширення позначається на всій економіці ЗМІ. Фінансування виробництва iнформацiї в усьому світі здійснюється переважно комерційним методом. Найбільші прибутки приносить продаж площі видань і часу рекламодавцям. На жаль, у нас через економічні труднощі це правило ще не діє. Останнє десятиріччя характерне виділенням серед журналістів нового прошарку. Це фахівці з питань управління й економіки підприємств, тобто менеджери. Сектор ЗМІ став настільки великим, що управління ним не може вестися іншими засобами, ніж менеджментом, причому близьким до промислового.

Аналіз сучасного стану пропагандистського забезпечення міжнародної підтримки соціально-політичних та економічних реформ в Україні свідчить про неспроможність відповідних органів на сучасному етапі виконувати на належному рівні поставлені завдання. З одного боку, намагання пропагувати за кордоном досягнення України, звертати увагу на її проблеми на шляху до демократичного суспільства, правової держави та цивілізованої ринкової реформи є безсистемно епізодичними. З другого - наша інформаційна система часто не готова до відповідного реагування тоді, коли на замовлення тих чи інших сил країна піддається необ'єктивній критиці.

2.2 Конституційно-правове регулювання організації та діяльності ЗМІ в Україні та перспективи його вдосконалення

Нормативно-правові основи організації та діяльності друкованих ЗМІ

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні визначені в Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р.

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України «Про інформацію» та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів.

В Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.

Зазначені в частинах першій та другій статті 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для: поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України «Про інформацію»; закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Редакційна колегія - дорадчий орган управління діяльністю редакції друкованого засобу масової інформації - створюється, діє та припиняє свою діяльність відповідно до статуту редакції і очолюється її редактором (головним редактором).

Рішення редакційної колегії набирає чинності після його затвердження редактором (головним редактором).

Журналістом редакції друкованого засобу масової інформації відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.

Належність журналіста до друкованого засобу масової інформації підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації.

На особу, якій видано редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує її належність до друкованого засобу масової інформації, поширюються права і обов'язки, зазначені у статті 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України «Про інформацію» та Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом.

Організація та діяльність аудіовізуальних ЗМІ як об'єкт правового регулювання

Аудіовізуальними ЗМІ є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Аудіовізуальна інформація - будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.

Аудіовізуальний (електронний) засіб масової інформації - організація, яка надає для масового приймання споживачами аудіовізуальну інформацію, передану у вигляді електричних сигналів і прийняту за допомогою побутових електронних пристроїв.

Відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, регулюються Законом України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р. Цей закон визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Дія Закону України «Про телебачення і радіомовлення» поширюється на відносини між суб'єктами діяльності в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від їхньої форми власності, мети створення, виду статутної діяльності, а також від способу розповсюдження телерадіопрограм та передач, розрахованих на масове приймання споживачами.

Стосовно організацій, які знаходяться за межами країни і діють відповідно до законодавства інших держав, Закон України «Про телебачення і радіомовлення» застосовується виключно в частині регулювання порядку розповсюдження їх програм і передач на території України, якщо інше не передбачається міжнародними угодами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Дія Закону України «Про телебачення і радіомовлення» не поширюється на відносини, що регулюють засади створення і діяльності технологічних телемереж і проводових мереж закритого типу та спеціального призначення, не розрахованих на масове приймання їхніх передач.

Стаття 3. Законодавство про телебачення і радіомовлення

Законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України, Закону України «Про інформацію», Закону України «Про телебачення і радіомовлення», законів України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України», міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Основні принципи державної політики у сфері телебачення і радіомовлення закріплені у статті 4 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»:

Держава проводить політику протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва.

Держава створює умови для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України.

Держава підтримує об'єднання суб'єктів інформаційної діяльності в галузі телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації.

Держава не чинить перепон прямому прийому телевізійних і радіопрограм та передач з інших країн, які транслюються мовою національної меншини або подібною до неї регіональною мовою.

Держава встановлює дієві обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення.

Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації.

Держава законодавчо визначає органи влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадіомовлення і не допускає створення нових чи наділення існуючих державних органів тотожними або дублюючими повноваженнями щодо аудіовізуальних засобів масової інформації.

Не допускається подвійне ліцензування одного й того ж виду діяльності в галузі телебачення і радіомовлення.

Кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов'язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі.

Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку. Умови довгострокового зберігання телерадіопередач, що становлять історичну, художню, культурну чи іншу цінність, визначаються законодавством України.

Державні та комунальні телерадіоорганізації зобов'язані безкоштовно передавати офіційні повідомлення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Конституційного Суду України, офіційні повідомлення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади - на підвідомчу їм територію. Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, зобов'язані безкоштовно оприлюднювати повідомлення про надзвичайні ситуації. Право на використання телебачення і радіомовлення з цією метою належить органам влади і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в умовах надзвичайних ситуацій. Трансляція сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводиться відповідно до державного замовлення та на основі договору. На вимогу Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України та Голови Конституційного Суду України державні телерадіоорганізації надають їм час для екстрених офіційних виступів з важливих питань державного життя. Державні телерадіоорганізації зобов'язані передбачати у своїх програмах час і форми для забезпечення можливості виступів народних депутатів України з питань їхньої депутатської діяльності. Участь народних депутатів України у передачах з інших питань здійснюється на загальних засадах. Виступи депутатів місцевих рад з питань їхньої депутатської діяльності в телерадіопрограмах, що транслюються на території відповідної ради, здійснюються за домовленістю з місцевими телерадіоорганізаціями.

Інтернет-ЗМІ як об'єкт правового регулювання. Проблеми та перспективи законодавчого регулювання діяльності Інтернет-ЗМІ

Інтернет-ЗМІ (інтернет-видання, інтернет-газета) - регулярно оновлюваний інформаційний сайт, який ставить своїм завданням виконувати функцію засобу масової інформації (ЗМІ) і користується певною популярністю і авторитетом (має свою постійну аудиторію).

Більшість інтернет-ЗМІ оновлюється щодня або навіть безперервно протягом дня. Завдяки цієї оперативності інтернет-ЗМІ часто використовуються як джерела інформації для звичайних ЗМІ.

Інтернет можна розглядати як медіа-середовище, аналогічне телебаченню, радіо та пресі. В Інтернеті існує багато засобів масової інформації різних напрямків. Деякі з них зареєстровані як звичайні ЗМІ, але це поки що швидше виняток, ніж правило. Як і друковані видання, інтернет-видання керуються принципами журналістики.

Багато друкованих («офлайнових») газет і журналів мають свої представництва в Інтернеті. Вони викладають там матеріали своїх випусків, а іноді навіть створюють самостійне інтернет-видання. За жанрами інтернет-видання не відрізняються від офлайнових (від англ. off line - поза мережою інтернет) - є новинні, літературні, науково-популярні, дитячі, жіночі сайти тощо.

Опитування показують, що довіра інтернет-аудиторії до інформації, отриманої з Інтернету, вища, ніж довіра до інших інформаційних носіїв.

В усьому світі зараз спостерігається тенденція падіння тиражів щоденних друкованих засобів інформації та зростання кількості відвідувань інтернет-ЗМІ. Це пов'язано з тим, що Інтернет стає все більш доступним і швидким, а також свідчить про те, що люди все більше і більше звертаються за новинами до інтернет-ЗМІ, які оперативно подають новини в режимі реального часу, на відміну від щоденних газет, які поступово занепадають.

Популярність інтернет-ЗМІ вираховується за допомогою рейтингових систем - спеціалізованих сайтів, які збирають та обробляють статистику відвідувань інших сайтів.

На сторінках інтернет-ЗМІ зареєстрованого в рейтинговій системі може бути встановлений лічильник, який рахує кількість відвідувань. Виходячи з цих даних вираховується рейтинг інтернет-ЗМІ. Чим популярніше сторінка, чим більше відвідувачів на неї заходили, тим вище у рейтингу вона розташована.

Рейтинг характеризує привабливість матеріалів інтернет-ЗМІ для масової аудиторії, але не свідчить про її змістовність та корисність.

Також рейтинг інтернет-ЗМІ важливий для рекламодавців.

Українська правда (УП) - українське інтернет-видання. Основна тематика - політика, соціальні проблеми, економіка. На сайті є стрічка новин з постійним оновленням, архів публікацій, блоги політиків, письменників, журналістів, спортсменів.

Видання засноване у квітні 2000 року Георгієм Гонгадзе. Особливо популярною Українська правда стала під час Помаранчевої революції - восени 2004 року цей інтернет-ресурс був важливою складовою у інформуванні суспільства про стан справ, оскільки з моменту створення він був незалежним.

«Телекритика» - українське інтернет-видання телевізійної публіцистики засноване у вересні 2001 року. Висвітлює події медіапростору та медіаринку України, публікує результати моніторингу та аналіз інформаційного наповнення українського телебачення. «Телекритика» відіграла важливу роль у «журналістській революції», що передувала Помаранчевій революції 2004 року.

Видання засноване заслуженою журналісткою України Наталією Лигачовою, колишньою співробітницею газети «День» (1996-2001), яка вела у ній постійну телепубліцистичну колонку.

Для підтримки сайту було засновано громадську організацію «Телекритика», яка працювала у партнерстві з МГО «Інтерньюз-Україна».

З 2004 року виходить однойменний щомісячний журнал «Телекритика» (головний редактор - Євген Мінко). У 2004-2006 роках журнал готувався колективом ГО «Телектритика», однак з того часу пережив два ребрендинги і нині публікує унікальні матеріали, що не дублюють інтернет-видання.

У 2007 році для ефективнішого менеджменту проектом було створено ТОВ «Телекритика». Партнером засновників «Телекритики» став медіахолдинг «Главред-медіа» (власник - Ігор Коломойський).

У 2008 році на базі «Телекритики» було започатковано популярний блог про зірок та медіа-плітки «Дуся» (головний редактор - Олеся Савенко), відомий своїм «гострим» стилем публіцистики вигаданої авторки Дусі Катасонової.

У 2009 році «Телекритикою» було також запущено проект «Медіаблоги», що є мережею блогів медійної тематики.

Середня відвідуваність сайту - понад 13 000 відвідувачів на день.

УНІАН (Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин) - інформаційне агентство, що працює на ринку України з 1994 року; випускає продукцію трьома мовами (російською, українською, та англійською).

На сьогодні агенція входить до медійної групи «Приват».

Інформагентство, засноване в березні 1993 року як Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин (УНІАН), відтоді є одним з найбільших в Україні виробників і постачальників політичної, соціальної і ділової інформації. Серед засновників агентства - Національна спілка журналістів України і Союз юристів України.

Станом на 2008 рік УНІАН випускає 24 інформаційних продукти (в т.ч. спецпроекти «УНІАН-Культура», «УНІАН-Здоров'я», «УНІАН-Фондовий ринок», регіональні проекти «УНІАН-Харків», «УНІАН-Крим» та інші). У травні 2008 року агентство запустило 2 нових проекти - «УНІАН-Євро-2012» і «УНІАН-Страхування».

Глибина інформаційної бази УНІАН - 12 років. Об'єм текстових даних в базі агентства - понад 5 Гб (1,5 мільйона інформаційних повідомлень), без урахування фото, аудіо- і відеопродукції. Середня кількість повідомлень, які заносяться в базу за рік - 200 тисяч.

З 1995 року в УНІАН працює відділ моніторингу, який охоплює центральну і регіональну пресу, провідні інтернет-видання і вечірній прайм-таймовий телеефір і готує ексклюзивні інформаційні підбірки для кожного клієнта. У 1999 році УНІАН створив одну з перших в Україні оперативних фотослужб новин, яка надає стрічку фотоновин про найважливіші в Україні події в режимі реального часу. На 2008 рік фотобаза і фотоархів УНІАН налічує понад 200 тисяч знімків.

УНІАН першим в Україні став проводити інтернет-прес-конференції, під час яких безпосередньо із залу агентства через Інтернет походить пряма трансляція конференцій на Україну і весь світ у різних режимах, включаючи реал-відео (прямого репортажу або інтернет-телебачення). Особливою популярністю користуються прес-конференції, які транслює в прямому ефірі «5 канал». У лютому 2008 року УНІАН разом з каналом запустили проект «Re: Акция» - аналітичний щоденник, в якому події дня в прямому ефірі коментують vip-гості (політіки-ньюзмейкери), експерти і журналісти.

УНІАН істотно відновив свої сайти (україномовний, російськомовний і англомовний, фотосайт), і вони вже отримали репутацію одних з найпопулярніших інформаційних платформ в укрнеті. Веб-сайт УНІАН стабільно входить до першої п'ятірки найвідвідуваніших і найбільш авторитетних українських інтернет-видань.

У агентстві працює 127 штатних співробітників. У підготовці інформаційних матеріалів УНІАН бере участь близько 50 позаштатних авторів - журналістів і фотокореспондентів столиці і регіонів, а також декілька десятків експертів-фахівців.

Інформацію УНІАН отримують майже 500 друкованих і електронних засобів масової інформації, зокрема Reuters, ІТАР-ТАСС, Бі-Бі-Сі, Deutsche Welle, Associated Press, а також органи законодавчої і виконавчої влади, посольства, іноземні представництва, банки, комерційні структури тощо. Серед клієнтів агентства - Erstebank, телевізійні канали «1+1», «Інтер», газети «Факти і коментарі», «День», «Комсомольська правда» та інші.

До кінця 2008 року УНІАН планує запустити телевізійний проект в цифровому форматі - інформаційний канал УНІАН-ТБ. Передбачається, що на базі УНІАН буде створено back-office, який продукуватиме новини не тільки в текстовому і фотоформаті, але і у візуальному - для телебачення. Також агентство працює над створенням мережі прес-залів в містах-мільйониках, розширенням кореспондентської мережі за кордоном (Москва, Вашингтон, Варшава, Мінськ тощо), розвитком мультимедійних сервісів і соціально орієнтованих проектів. Наразі агенція вже має корпункт у м. Брюссель.

Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» - компанія в структурі міжнародної інформаційної групи Interfax Information Services - працює на ринку політичної і економічної інформації України з 1992 року.

Зараз агентство випускає біля 50 інформаційних продуктів з політичної і економічної тематики трьома мовами (українською, російською та англійською).

З травня 1999 року агентство працює в режимі реального часу - повідомлення розсилаються у міру їх надходження.

З травня 1998 року діє сайт агентства в мережі Інтернет.

Обком - українське інтернет-ЗМІ. Основна тематика - політика, соціальні проблеми, економіка. На сайті є колонка новин з постійним оновленням та колонка аналітичних статей, архів публікацій з 2003 року, голосування. Оновлюється цілодобово і без вихідних. Інтернет-виданню властивий неповторний іронічний стиль подачі новинної інформації та помітні заголовки, що будуються на каламбурах, обіграванні співзвуч, жартівливій грі слів та парадоксальних висновках.

Видання засноване у вересні 2001 року. У лютому 2002 року під надуманим приводом видання було розгромлене податковою міліцією. Змінивши адресу (замість obkom.net на obkom.net.ua), сайт був «реанімований» наприкінці 2002 року.

«Кореспондент» - це український тижневий журнал, заснований 2002 року. Має електронну версію - Кореспондент.net. Сайт видання розпочав свою роботу на два роки раніше самого журналу - у серпні 2000 року.

2.3 Конституційно-правові засади взаємодії засобів масової інформації з громадянами та організаціями в Україні

У даному підрозділі ми проаналізуємо питання взаємодії ЗМІ з громадянами та організаціями, а також визначимо роль мас-медіа у формуванні громадянського суспільства в Україні.

Зазначимо, що ефективні комунікації в наш час є чи не найвизначнішим чинником в комерційній сфері та в будь-якій іншій діяльності. Як добре ви проінформовані, чи володієте ви достовірною інформацією, звідки отримана інформація - все це значною мірою впливає на будь-яку діяльність в перспективі. В епоху масштабних потоків інформації на людину, нам необхідно бути весь час готовими отримати ще одну додаткову порцію якихось нових знань. І це не пройде крізь нас безслідно. Будь-яка нова інформація в подальшому житті буде визначати вектор діяльності як людини, так і фірми, країни та всього світу загалом.

Сьогодні засоби масової інформації (ЗМІ) наділені великими можливостями у формуванні громадської думки, тому часто є головною опорою ПР-програм: до 80% діяльності ПР-фірм припадає на взаємодію з журналістами і підготовку матеріалів для преси. Проте не варто оцінювати ЗМІ лише як механізм чи засіб впливу піарників на громадську думку. В наш час ЗМІ поширюють інформацію, норми і цінності, засвоєння яких необхідне для свідомої участі громадян у житті суспільства. Вони створюють середовище з потоків інформації, спрямованих згори - дані про державні, адміністративні рішення (прямий зв'язок) і знизу - про те, як ці рішення сприймаються суспільством, які проблеми існують у ньому (зворотний зв'язок), їх використовують як елементи системи соціального управління. Із ЗМІ активно працюють органи влади всіх рівнів, адже вони доносять до громадян відомості про їх дії.

Якщо говорити про ПР та його взаємодію із засобами масової інформації, то варто звернути увагу на те, що події в новинах не просто подаються, але коментуються і ранжируються по рівнях важливості. Глядачам і читачам події подаються у вигідному для цілей ЗМІ погляді. Але яку саме мету мають ЗМІ? Це вирішують політичні сили країни, політична ситуація в ній. Коротше кажучи, сьогодні ЗМІ це канал інформації, через який кожен говорить лише те, що йому вигідно.

У економічній системі демократичного суспільства засоби масової інформації (ЗМІ) відіграють важливу роль. До них входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає використовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зворотний зв'язок зі своїми виборцями.

Оскільки ЗМІ відіграють в економічному, політичному та соціальному житті суспільства істотну роль, маючи саме безпосереднє відношення до його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (діючу) функції, то вони в тім же ступені, що і творці політики несуть відповідальність за процеси, що відбуваються в суспільстві. А якщо це так, то вони у своїй інформаційній діяльності повинні керуватися в першу чергу інтересами суспільства і держави. Розглядаючи ЗМІ в історичному аспекті варто наголосити про зростаючу роль друкарських робіт, радіо і телебачення в суспільному житті країни. Про такий прогрес в засобах інформації свідчать бурхливе зростання, поширеність і присутність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротший термін досягти самих віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Детально аналізуючи сутність засобів масової інформації необхідно визначити характерні ознаки, що власне і відображають механізм дії ЗМІ на громадськість. Отже, основними ознаками є:

- публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів);

- наявність спеціальних технічних засобів;

- непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів;

- непостійний характер аудиторії;

- переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.

Проте, крім вищеперелічених основних ознак ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події - одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти недовіру і страх. Останнє мабуть більш характерне для сучасного ЗМІ. Якщо, наприклад, згадати про чорний піар, то брехня, залякування і страх можна легко навіяти через радіо чи телебачення як конкурентам, так і громадянам.

Отже, з вищевказаного можна узагальнити сутність засобів масової інформації, - це самостійна система передачі інформації, спрямована на формування громадської думки, політичної свідомості та самосвідомості громадян з використанням комплексу організаційних технологій.

Розгляд проблеми ефективності ЗМІ з погляду задоволення і розвитку інформаційних потреб аудиторії дає можливість більш точно визначити призначення кожного конкретного каналу масової інформації в єдиному інформаційному просторі, виявити недоліки, що заважають злагодженій та ефективній діяльності всієї інформаційної системи.

Однією з гострих проблем є протидія політичному і релігійному екстремізму, що припускає вживання конкретних заходів по підвищенню відповідальності керівників і головних редакторів ЗМІ за пропаганду політичного і релігійного екстремізму, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі. Крім цього, досить помітним є почуття ізольованості і розбіжність між соціальними групами, яке збільшується фактичною відсутністю загальнонаціональних (загальнодержавних) друкованих засобів масової інформації. З ніколи центральних газет свій статус зберегли хіба що газета «Голос України», «Урядовий кур'єр» та «Відомості Верховної Ради України».

Серйозною причиною виникнення міжнаціональних конфліктів, а також насильницьких дій є нав'язування масовій свідомості через ЗМІ (особливо місцеві) стереотипів і забобонів, ворожості до сусідніх народів.

Як бачимо, лише декілька перелічених проблем, які в основному стосуються зловживання ЗМІ дають змогу дійти висновку, що воно в наш час характеризується більше маніпулюванням громадською свідомістю, а не об'єктивним інформуванням суспільства про ті чи інші події у світі. Маніпулювання широко використовується не лише у тоталітарних і авторитарних державах, але й у сучасних західних демократіях, особливо у партійній пропаганді і під час проведення виборчих кампаній. І хоча можливості маніпулятивного використання ЗМІ великі, але не безмежні. Перепонами для маніпулювання є власний досвід людей, а також неконтрольовані владою системи комунікацій (сім'я, друзі тощо). Межі маніпуляції громадською думкою встановлюють уже існуючий стан масової свідомості, сформовані стереотипи та погляди людей.

Проте, незважаючи на таку чорну пляму в ЗМІ як маніпулювання, воно все-рівно залишається необхідним, адже вільне суспільство не може існувати без незалежних ЗМІ. Демократія передбачає вільне обговорення в суспільстві найрізноманітніших питань і відкритий процес прийняття рішень, а тому вільний обмін думками, ідеями є надзвичайно важливим.

Світ мас-медіа є основним інструментом зв'язку з громадськістю, тому йому надається особливе значення в ПР. Та й, як правило, у сфері ПР дуже часто працюють саме журналісти, оскільки вони мають досвід роботи з кожним із каналів мас-медіа, знають всі необхідні вимоги, мають достатній обсяг професійних та особистих зв'язків. Хоча нагадаємо ще раз, що класик цього напряму Едвард Бернейс активно заперечував проти зближення ПР з журналістикою, вважаючи, ПР - більш соціальною, ніж філологічно орієнтованою професійною діяльністю. При цьому ПР використовує журналістику не тільки для зовнішніх, але і для внутрішніх потреб, створюючи різноманітні видання для службовців своєї організації.

Завдяки ЗМІ громадськість дізнається про діяльність суб'єктів господарювання, а вони самі здобувають відомості про стан ринку, динаміку основних процесів і тенденцій у конкурентному середовищі, висвітлюють події свого життя, формують імідж, реалізовують мар­кетингові програми щодо просування товару на ринок. На основі використання можливостей і функцій ЗМІ щодо їх впливу на громадську думку сформувався специфічний вид соціальної практики і один із найважливіших елементів ПР-програми - медіа-рилейшнз.

Право на інформацію охороняється законом. Порушення законодавства України про інформацію зумовлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 47 Закону України «Про інформацію»). У ст. 41 закону про друковані ЗМІ дається перелік порушень, за які настає відповідальність для осіб, винних у вчиненні таких порушень. До них відносять: необгрунтовану відмову від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширення інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації у результаті виконання своїх службових обов'язків, та ін. Порядок оскарження протиправних дій закріплюється у ст. 48 Закону «Про інформацію». У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, що винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Суд визначає розмір відшкодування.

Практика свідчить, що останнім часом найбільш поширеною категорією справ у суді стали позови до ЗМІ про захист честі й гідності. Питання захисту честі і гідності громадян і ділової репутації юридичних осіб урегульовано нормами цивільного законодавства. Позов із цієї категорії справ може бути заявлено особою, про яку такі відомості поширені, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано порочать їх. Відповідачами у даній категорії справ є орган масової інформації та журналіст(и) - автори матеріалу, на яких може бути покладено відповідальність щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди з урахуванням ступеня вини кожного з них.

На жаль, визначення відомостей, що порочать особу, закон не дає, але є роз'яснення Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі та гідності громадян та організацій», згідно з яким такими є відомості, «що принижують честь і гідність особи чи організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів і загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі».

Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (ст. 42) чітко врегульовано, коли журналіста та ЗМІ звільняють від відповідальності, навіть якщо він і принизив честь і гідність громадян чи ділову репутацію організацій, порушив їх права та охоронювані законом інтереси. Це може мати місце у випадках, якщо поширені відомості: були одержані з інформаційних агентств; містилися у відповіді на інформаційний запит; є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб; державних органів, організацій і громадських об'єднань; є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього; розголошують таємну інформацію, що спеціально охороняється законом, проте їх було отримано журналістом законним шляхом.

Згідно зі ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізації та телерадіопрацівники не несуть відповідальності за розповсюдження по телебаченню та радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо: ці дані містилися в офіційних повідомленнях, їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб державних органів чи органів об'єднань громадян, вони є дослівним цитуванням виступів народних депутатів України чи офіційних виступів посадових осіб державних органів, вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Законодавство у сфері інформації охоплює досить широке коло відносин, своїм змістом спрямоване на забезпечення функціонування державних і недержавних структур на засадах гласності, відкритості, врахування органами державної влади і місцевого самоврядування громадської думки. Воно в цілому відповідає високим міжнародно-правовим стандартам, які складаються у сфері інформаційних відносин і характеризують у цій сфері демократизм зв'язків людини і громадянина. Водночас динамізм політико-правових процесів в Україні потребує, щоб законодавство в інформаційній сфері більш відповідало нагальним потребам життя. Його, безумовно, необхідно вдосконалювати у напрямі демократизації. Це важливо для становлення України як демократичної, правової держави, формування дієздатного громадянського суспільства, забезпечення реальної політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

В контексті розгляду даного питання пропоную проаналізувати тенденції взаємодії засобів масової інформації з молодіжною аудиторією. Так, в суспільстві, що трансформується, роль засобів масової інформації значно посилюється, оскільки саме в такі періоди зростає потреба громадян точніше, об'єктивніше оцінювати суспільні явища і події. Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності. Масове споживання найбільш характерне для молодіжної аудиторії. Тому питання взаємодії цього середовища і ЗМІ набуває особливої гостроти. Тим часом, ця проблема ще не стала об'єктом належної уваги дослідників. Відтак виникає необхідність створення інтегративної концепції масової комунікації.


Подобные документы

  • Поняття інформації, основні принципи інформаційних відносин в Україні. Види інформації та їх конституційно-правове регулювання. Правовий статус друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації, взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні.

    реферат [34,3 K], добавлен 23.02.2011

  • Правові засади взаємодії влади та засобів масової інформації (ЗМІ). Загальні засади організації системи органів влади України. Алгоритм процесу одержання інформації від державних структур за письмовим запитом редакції. Правила акредитації журналістів.

    доклад [302,4 K], добавлен 25.08.2013

  • Дослідження принципів регулювання підстав відмови у державній реєстрації друкованих засобів масової інформації. Аналіз даної проблеми та судової практики. Розробка та обґрунтування шляхів удосконалення чинного законодавства у даній правовій сфері.

    статья [28,4 K], добавлен 18.08.2017

  • Вільний доступ до інформації – передумова демократичного розвитку суспільства та країни. Передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення й зберігання інформації. Можливість вільного доступу до даних. Обмеження свободи інформації.

    дипломная работа [93,9 K], добавлен 11.11.2013

  • Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Загальні засади та порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні аудіовізуальними та друкованими засобами масової інформації.

    курсовая работа [35,6 K], добавлен 15.02.2012

  • Звернення мас медіа до масової аудиторії, доступність багатьом людям та корпоративний характер розповсюдження новин. Засоби масової інформації, преса, радіо, телебачення як суб`єкти правових відносин. Поняття і право доступу до державної таємниці.

    контрольная работа [26,5 K], добавлен 21.01.2011

  • Аналіз процесу прийняття нової нормативно-правової бази щодо аудіовізуальних засобів масової інформації в Україні та Республіці Польща. Роль римо-католицької церкви у формуванні аудіовізуального сектору на засадах демократичних принципів у 1990-х роках.

    статья [20,4 K], добавлен 10.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.