Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Розробка основних засад грошово-кредитної політики покладена за ст. 100 Конституції України на Раду Національного банку України, яка повинна також здійснювати контроль за її проведенням. У Законі “Про Національний банк України” (ст. 9) регламентуються основні показники, за якими здійснюється грошово-кредитна політика. При цьому відповідно до ст. 51 Закону НБУ двічі на рік повинен надавати Президенту України та Верховній Раді України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Основні засади грошово-кредитної політики являють собою комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення. Вони ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Слід зауважити, що грошово-кредитна політика може проводитися за допомогою адміністративних, ринкових та змішаних методів регулювання. З особливостями застосування таких методів можна ознайомитися в таких економічних роботах: [216] Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні /За ред. В.І. Міщенка. - К.: Знання, КОО, 2000. - 305 с; [92] Козюк В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. - Тернопіль: Джура, 1999. - 260 с.; [121] Лютий Т. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. - К.: Атака, 1999. - 240 с.; [133] Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник /За ред. А.М. Мороза та М.Ф. Пуховнікої. - К.: КНЕУ, 1999. - 368 с.; [281] Хоггарт Г. Введение в денежно-кредитную политику: Пер с англ. - Лондон: Центр по изучению деятельности центральных банков, 1996.- 32 с.

Окреме місце слід відвести виключному праву центробанку на емісію, тобто випуск в обіг грошових знаків в усіх формах. Емісія призводить до збільшення грошової маси в обігу. В історичному плані визначення та механізми емісії грошей залежать, не в останню чергу, від форм грошей, що використовуються. Є цілий ряд наукових досліджень в сфері номіналів грошового обігу, зокрема: [220] Стельмах В.С., Д'яконова І.І., Сало І.В., Сенищ П.М., Соколенко Т.І. Фінансово-кредитна система України - Росії (ХУІІІ-ХХ ст. ). /За ред. д.е.н., проф. І.В. Сала. - Суми: Слобожанщина, 2000; [434] Козубовський Г. Основні номінали грошового обігу України Х - ХХ століть //Фінанси України. - 1996. - № 10. - С. 121 - 128; [345] Лебедев В.А. Бумажніе деньги. Речь, читанная на акте Императорского С.-Петербургского Университета 8 февраля 1889 г. профессором В.А. Лебедевым. - СПб, 1889. [234] Лебедев В.А. Финансовое право: Учебник. /Золотые страницы финансового права России. Т. 2. - М.: Статут, 2000. - С. 409 - 459. Свого часу при здійсненні дійсних золотих грошей емісія регулювалася потребами обігу по каналах притоку та відтоку грошей в скарбниці. Тим самим скарби поряд з іншими функціями виконували специфічну економічну функцію стихійного регулятора маси грошей в обігу. Однак поява паперових грошей з примусовим курсом означала втрату не лише механізму саморегулювання, але й зняття економічних меж емісії грошей. Єдиною межею стають видатки держави, які не покриваються поточними доходами, тобто обіг спроможний поглинути будь-яку масу паперових знаків, які обезцінюють її лише по відношенню до дійсних грошей - золота. [42] Бровкина Е.Г., Прудиус И.П. Финансово-кредитная система государства. - К.: Сирин, 1997. - С. 41; [261] Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. з англ. - К.: Основи, 1996. - С. 124; [183] Усов В.В. Деньги. Денежное обращение. Инфляция: Учеб. пособие для вузов - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. - С. 156.

Головним каналом емісії грошей в промисловорозвинених країнах є депозитно-чекова емісія: збільшення депозитів на рахунках клієнтів і відповідно маси чеків, що обслуговують безготівковий платіжний обіг. У ній беруть участь комерційні банки та інші кредитні установи, а також центральний банк. Зокрема, в США є 3 основних емітенти: казначейство, центральний банк (ФРС) та комерційні банки. Казначейство випускає невеликі купюрні грошові білети (вартістю 1-10 дол), срібні долари та розмінну монету. Казначейська емісія складає 11% готівкової грошової маси, причому основна її частина приходиться на монети. Головним засобом готівково-грошового обігу служать банкноти федеральних резервних банків. Третій вид емісії - гроші безготівкового (міжбанківського) обігу досягли в 1980 р. 70% грошової маси. - [269] Фредерік С. Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - С. 86 - 90.

Теорія банківської справи визначає такі принципи організації емісійних операцій:

- централізм у проведенні емісійних операцій, який полягає в тому, що установи банків самостійно розпоряджаються готівковими грошима, що надходять до їх кас, а емісію грошей проводять лише в межах, встановлених вищестоящими установами центрального банку;

- безумовне виконання завдань по вилученню грошей із обігу;

- своєчасне та безперебійне задоволення обґрунтованих потреб у наявних грошах підприємств, організацій та установ;

- складення всіма установами банків, що здійснюють касові операції, розрахунку можливих щоденних надходжень та видач готівкових коштів з метою попереднього визначення величини можливої емісії;

- самостійне вилучення грошей із обігу у випадках, коли фактична сума грошей, що знаходиться в оборотній касі установ банків, перевищує встановлену межову суму. Див. наприклад: [42] Бровкина Е.Г., Прудиус И.П. Финансово-кредитная система государства. - С. 44 - 45.; [54] Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 1996. - С. 270-281.

Емісійна система відповідно розглядається як законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошових знаків і є складовою частиною грошової системи. Регулювання емісійної системи забезпечується операціями на відкритому ринку, змінами норм обов'язкових резервів, процентних ставок та іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Згідно зі ст. 99 Конституції валютою України є гривня, яка на сьогоднішній день перебуває в обігу і виступає єдиним законним платіжним засобом на території України. Відповідно до Указу Президента України від 25.08.1996 р. „Про грошову реформу в Україні” гривня була випущена в обігу у вигляді банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень зразка 1992 р., а також номінальною вартістю 1, 50 і 100 гривень зразка 1994 р. Реформа проводилася від 2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим курсом 1,76 грн /1 дол було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, вклади громадян. Перше потрясіння українська валюта пережила 19 листопада 1997 р. - курс долара на позабіржовому ринку сягнув позначки 2 грн/1 дол і пішов далі (до 2,3 грн./1 дол). Тоді він вперше пробив дірку в стелі відведеного для нього НБУ коридору - перший валютний коридор помістився у межах 1,75-1,95 грн/1 дол. Найбільших втрат національна валюта зазнала 1998 р.: цього року змінилися два валютних коридори - 1,8-2,25 грн/1 дол. та 2,5-3,5 грн/1 дол. Тоді саме й розпочалася епопея серпнево-вересневих фінансових криз: курс гривні покотився після російських фінансових потрясінь. Восени на українську валюту вплинула вже вітчизняна криза - на паливному ринку. На кінець року девальвація становила 60%.

Результатом стало введення адміністративних обмежень на валютному та кредитному ринках. Четвертий валютний коридор гривня отримала у лютому 1999 р. 3,4-4,6 грн/1 дол. Безпораднішими українські гроші були знову в серпні - вересні: вони знецінилася до 4,20/1 дол. Тоді НБУ за старою традицією заспокоював валютний ринок командними заходами. Останній валютний коридор здав свої позиції 23 лютого 2000 р., коли НБУ офіційно перейшов до політики плаваючого курсу. Методи регулювання залишися старими. Перший іспит гривня витримала у вересні 2000 р., коли у серпні-вересні не відбулося фінансової кризи. Тоді офіційний курс зупинився на вже звичній позначці 5,43 грн/1 дол. Зокрема, директор Департаменту валютного регулювання С. Яременко говорив: „Одна справа - робити прогнози в умовах стійких, розвинених економік. Інша - при перехідній економіці, яка дуже сильно залежить від зовнішніх умов.” - [463] Найстабільніша у світі //Галицькі контракти. - № 36. - 3-9 вересня 2001 р. - С. 14-15. У 2001 р. в обіг випущена гривня номінальною вартістю 200 грн. Розмінні монети, випущені в обіг НБУ вартістю 1, 2 і 5 копійок, виготовлені із металу срібного кольору, а вартістю 10, 25 і 50 коп. - із металу жовтого кольору. Основні характеристики дизайну та захисних елементів були закріплені в Правилах визначення платіжності гривні й монет. [638] Указ Президента України від 25.08.1996 р. „Про грошову реформу в Україні”; Правила визначення платіжності гривні й монет. Затверджені Наказом Голови правління НБУ № 71 від 26.08.96 р.; [57] Готівковий обіг в Україні: 4-те вид. - К.: Компас, 2001. - 68 с. - Слід зауважити, що початок грошової реформи в Україні пов'язують із виданням Указу Президента України „Про реформу грошової системи України” від 7 листопада 1992 р.

Достатньо цікавим є досліження у сфері обігу гривні: [74] Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Дизайн і захист грошових знаків України. - Л., 2000. - 112 с.

У свою чергу, більшість пострадянських республік провели власні грошові реформи на протязі 1993 р. Зокрема були введені в обіг такі національні валюти, як: літ у Литві (25.07.93); лат в Латвії (01.03.93); сом в Киргизії (06.04.93); наприкінці 1993 р. введені національні валюти в Молдові, Азербайджані, Казахстані, Узбекистані. У той же час НБУ в межах своїх повноважень, користуючись виключним емісійним правом, випустив в обіг ряд ювілейних та пам'ятних монет. Чинним законодавством передбачено, що банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами.

До валюти України віднесені також платіжні документи і інші цінні папери, виражені у валюті України. На думку Є.А. Алісова, в даному випадку законодавець допустив грубу помилку, оскільки у відповідності з чинним законодавством України платіжні документи, за винятком векселя, не відносяться до цінних паперів. [16] Алисов Е.А. Валютные отношения в Украине. - Х.: Консум, 1998. - С. 31. Поняття цінних паперів неодноразово розглядалося в юридичній літературі. Див., зокрема: [388] Безклубий І. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики //Право України. - 2001. - № 9. - С. 33 - 38; [517] Телятник Л. Правовий аналіз цінних паперів як засобів грошового обігу, обігу позичкового капіталу //Право України. - 1997. - № 3. - С. 23 - 25; [422] Єфімов О. Правова природа індосаменту переказного та простого векселя //Право України. - 1999. - № 4. - С. 30 - 32; [503] Скотар М. Операції комерційних банків з векселями //Право України. - 1999. - № 1. - С. 36 - 38.

Слід відзначити, що в своєму виступі на початку лютого 2003 р. Президент України зауважив на низький рівень монетаризації економіки України, що є нижчим 25 %. Його підвищення є одним з факторів зростання національної економіки. В Польщі рівень монетаризації складає 44%, у Чехії - 76%, в Англії - 98%, в Китаї - 104 %. [450] Лавринович И. Леонид Кучма о... //Бизнес. - № 6 (52). - 10 февраля 2003 г. - С. 12.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести:

політику обов'язкових резервів - з використанням уніфікованої ставки резервування залучених коштів комерційними банками як у національній, так і у вільно конвертованій валюті. Норма обов'язкових резервів може змінюватися за постановами правління НБУ як у бік зменшення, так і в бік збільшення протягом року залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку Вимоги мінімальних резервів використовуються практично в усіх економічно розвинених країнах, за винятком Великобританії, Канади і Люксембургу. В Бельгії мінімальні резерви офіційно були введені лише у 1988 р. / [204] Шенаев В.Н., Науменко О.В. Центральный банк в процессе экономического регулирования. - С. 69.. Як і всі банки, центральні банки повинні керувати своїми резервами і, особливо, розподіляти свої ризики, ухиляючись, по можливості, від концентрації однієї з валют. У той же час саме центробанки несуть певну відповідальність на міжнародному рівні; в системі фіксованих обмінних ставок по обов'язку, і в системи плаваючих обмінних ставок для підтримки солідарності грошових систем та/або внаслідок політичного тиску, вони вимушені йти далі, ніж цього вимагають чисто індивідуальні потреби управління; З 1.03.2002 р. НБУ знизив окремі нормативи формування банками обов'язкових резервів до 2 - 6 % залежно від виду залучених коштів із діючих 6-10%. Послаблення торкнулося лише коштів у нац. валюті. Норма резервування за короткостроковими коштами та депозитами фіз. осіб знижена із 10% до 6% (у валюті залишилася на рівні 12%). За довгостроковими - із 6% до 2% (у валюті - 10%). Вдвічі зменшилися обов'язкові резерви під довгострокові кошти та депозити фіз. осіб - із 8% до 4% (у валюті - 10%). Попередны рівні резервування 6 - 14% були встановлені з 10 грудня 2001 р. До того понад 9 місяців діяли ставки 9-15%. Перше грудневе зниження норм резервування вивільнило для банків майже 300 млн грн, останнє - повинно було додати ще 200 млн грн. Зменшення норми обов'язкових норм резервування дає можливість вирівняти падіння дохідності, яку ми маємо на різниці залучення і видачі кредитів, оскільки кредитні ставки поповзли донизу. Однак зменшення резервів знижує надійність банківської системи, а занадто велике збільшення ліквідності посилює ризик зростання інфляції. Див., зокрема: [440] Кошовий Д. Кабмін видавив із НБУ 200 млн грн для економіки //Галицькі контракти. - № 7.- 11-17 лютого 2002 р. -- С. 4-5.

процентну політику, основою якої є використання облікової ставки НБУ та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти та одного з важелів стабілізації грошово-кредитного ринку. В Україні спостерігається поступове зниження облікової ставки (зараз вона становить 7%), що відповідає світовій практиці. Зокрема, у Великобританії в січні 2003 р. Банк Англії внаслідок зниження темпів економічного росту знизив базову кредитну ставку до мінімального майже за півсторічча рівня з 4% до 3, 75%. Європейський центральний банк продовжує тримати облікову ставку на рівні 2, 75%;

здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою дотримання стабільності курсу національної валюти.

В той же час мова йде про пріоритети в галузі грошово-кредитної політики, яка не обмежується зазначеними напрямами. Якщо говорити про аналіз таких інструментів, можна зазначити наступне.

У відповідності з пріоритетами економічних напрямів країни центральний банк здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням таких інструментів регулювання грошового обігу та обсягу кредитування в господарстві: непрямих методів - облікова (дисконтна) та ломбардна політика, а також політика на відкритому ринку; прямих або адміністративних методів - переоблікове контингентирування, політика обов`язкових резервів та різноманітні селективні методи.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку заснована на переобліку або купівлі векселів, врахованих раніше комерційними банками. При цьому центральний банк із валюти векселя утримує дисконт, або обліковий процент, зміна якого впливає на обсяг кредитування в країні: при його збільшенні здійснюється жорстка політика „дорогих” грошей, при пониженні - політика «дешевих» грошей, тобто політика кредитної рестрикції або кредитної експансії. Відповідно до ст. 27 Закону України „Про Національний банк України” НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Рівень процентної ставки порівняно з іншими монетарними агрегатами також напряму залежить від ступеня автономії центробанку. Однак реальний ВВП не залежить від рівня автономії ЦБ.

Надаючи облікові та ломбардні позички, центральний банк збільшує на їх суму вільні резерви і кредитний потенціал банків - позичальників і ще в більшій мірі - загальну масу грошей в обігу. Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування, центробанк може регулювати загальну масу грошей в обігу. Див.: [53] Вступ до банківської справи /Під ред. М.І. Савлука. - С. 120; [268] Менкью Н. Макроэкономика: Пер. с англ. - М.: Издв-во МГУ, 1994. - С. 306; [283] Фридмен М. Если бы деньги заговорили…: Пер. с англ. - М.: Дело, 1999. - С. 124; [43] Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк і його операції: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 1997. - С. 39; [256] Гайгер Линдвуд Т. Макроэкономичкская теория и переходная экономика: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М., 1996. - С. 267-268. Різний рівень офіційних процентних ставок стимулює переміщення капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками в країни з високими ставками, що справляє значний вплив на стан балансу руху капіталів та на платіжний баланс різних країн. Таким чином, зміна офіційних облікових ставок може розглядатися і як метод валютного регулювання.

Зміна норми резервування впливає на базову функцію банківської системи - емісійну двома основними шляхами: по-перше, впливає на розмір резервів; по-друге, змінює показник грошового мультиплікатора. При цьому регулювання центральним банком рівня облікової ставки надає певного спрямування руху кредиту як по горизонталі (банк - позичальник), так і по вертикалі (НБУ - комерційні банки). [162] Рудинская Е.В., Мартынюк Е.А., Квач Я.П. Банковская система Украины: Основные характеристики и стратегии развития. - Одесса: Астропринт, 2001. - С. 9. Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових процентних ставок. Зміна облікової ставки по наданих центральним банком кредитах, збільшуючи або скорочуючи пропозицію кредитних ресурсів, регулює тим самим і попит на них.

Слід відзначити, що в останні роки спостерігається тенденція поступового зменшення облікової ставки НБУ. У 1994 р. був зафіксований її найбільший розмір (середньозважена величина) - 225,9 % річних, у 2001 р. вона становила в середньому 19,7% річних. Ці показники неодноразово піддавалися критиці з боку банкірів. - Див.: [123] Матвієнко В. Держава і банки. - К., 1996. - С. 25. Аналогічний процес був зафіксований в той же час і в РФ, де ЦБ РФ встановлював ставки на рівні 240%, що негативно вплинуло на процес відтворення. - Див., наприклад: [163] Сабанти Б.М. Теория финансов: Учеб. изд. - М.: Менеджер, 2000. - С. 29. На протязі 2002 р. вона продовжувала знижуватися і з вересня 2002 р. встановлена на рівні 8 % річних, а з жовтня 2002 р. - 7 %. В Основних засадах грошово-кредитної політики на 2003 р. центробанк планував цей розмір залишити без змін.

Додатком до облікової політики є ломбардна, або закладна, політика. Вона заснована на наданні центральним банком позичок кредитним установам під забезпечення векселів, цінних паперів та державних боргових зобов`язань. У зв`язку із можливістю більшого ризику по ломбардному кредиту встановлюється більш високий відсоток (на 1-2 % вище), ніж по обліку векселів. Мета дисконтної та закладної політики полягає в тому, щоб зміною умов рефінансування кредитних інститутів впливати на ситуацію на грошовому ринку та ринку капіталів.

У Данії, Нідерландах, Бельгії, Німеччині кредитні установи мають можливість рефінансуватися в обмеженому обсязі у центрального банку за ставками нижче ринкових. Такі кредитні установи можуть отримувати практично нелімітовані кредити центрального банку додатково за ринковими ставками, що підвищує їх ліквідність та конкурентоспроможність за рівнем до комерційних банків інших країн. Зокрема, в Німеччині існує спеціальний ломбардний кредит, ставки за яким можуть змінюватися щодня. [547] Wie brauchbar sind Multiplik atorprognosen fur die Geldmengesteuerung der Bundesbank? //Krelit und Kapital. Heft 2. - Berlin, 31 Jahrgang 1998; [24] Банки и банковские операции. - С. 77.

На облікову й ломбардну політику покладено також виконання так званої сигнальної функції, коли кредитні установи розглядають зниження офіційного дисконту як орієнтацію на проведення політики кредитної експансії, а збільшення - як очікування політики кредитної рестрикції. В Україні спостерігається поступове зниження ставок по ломбардних кредитах та кредитах, що придбаваються банками на тендері. Крім того, центробанк із 1997 р. почав здійснювати операції РЕПО, по яких ставки також знижені до рівня 20 - 22 % (порівняно із 1998 - 1999 рр., коли такі ставки були 54 - 59 % річних).

Отже, облікова та ломбардна політика центрального банку являють собою механізм безпосереднього його впливу на ліквідність кредитних установ та непрямого впливу на економіку в цілому. Як метод грошово-кредитного регулювання економіки ця політика є „адміністративним” і найбільш швидким засобом впливу центрального банку на готівковий грошовий обсяг ресурсів банків та їх кредитні можливості порівняно з такими “ринковими” методами регулювання, як облікова політика і політика на відкритому ринку. Сутність політики мінімальних резервів полягає у встановленні центральним банком норм обов`язкових мінімальних резервів кредитним інститутам у вигляді певного відсотка від суми їх депозитів, які зберігаються на безпроцентному рахунку в центральному банку.

В різних країнах Західної Європи існують істотні розбіжності в механізмі розрахунку резервних ставок, а також в критеріях, за якими вони диференціюються. Див., зокрема: [276] Ривуар Ж. Техника банковского дела: Пер.с фр. /Общ.ред. И.В.Широких. - М.: Изд.гр."Прогресс","Универс", 1993. - С. 52. Основною статтею при розрахунках мінімальних резервів є величина вкладів небанківських установ (промислових, торговельних підприємств) по пасивній стороні балансу. В залежності від країн ставки можуть коливатися від 0,45% (Великобританія) до 25 % (Італія).

Інструмент обов`язкових мінімальних резервів використовується також центральними банками для забезпечення конкурентоспроможності своїх комерційних банків. Якщо центральний банк намагається попередити спрямування вкладів на євроринок, він може істотно знижувати ставки за строковими та ощадними вкладами, а також за вкладами до вимоги нерезидентів. В умовах перехідної економіки НБУ досить часто застосовував цей інструмент грошово-кредитної політики.

Операції на відкритому ринку - інструмент підвищення ефективності облікової (дисконтної) політики. Механізм дії даного інструмента центрального банку заснований на купівлі або продажу ним державних цінних паперів, банківських акцептів та інших кредитних зобов`язань, зміні обсягів покупок та продажу цінних паперів. Це призводить до зміни резервів комерційних банків, а внаслідок цього - і до зміни маси грошей в обігу, попиту на товари, пропозиції грошей і рівня процентних ставок у потрібному для центробанку напрямку.

Відповідно до чинного законодавства операціями відкритого ринку Національного банку України є купівля - продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань Національного банку (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням Національного банку комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань. Їх особливість полягає в тому, що вони здійснюються не за ринковими процентними ставками, а за раніше встановленим курсом. У той же час процентні ставки встановлюються центральним банком диференційовано, в залежності від терміновості державних цінних паперів. Вплив центрального банку на грошовий ринок та ринок капіталу полягає в тому, що, змінюючи процентні ставки на відкритому ринку, банк створює вигідні умови кредитним установам щодо придбання або продажу державних цінних паперів для збільшення своєї ліквідності.

Операції на відкритому ринку - це найбільш гнучкий метод регулювання ліквідності та кредитних можливостей банків шляхом розміщення державного боргу. Ці операції, які являють собою одну із форм фінансування держави, використовуються особливо активно центральними банками в період росту дефіцитів федеральних та місцевих бюджетів. Переваги цих операцій як інструмента впливу на грошову масу полягають в тому, що їх можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка - її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. [93] Колесников В.И.,Кроливецкая Л.П. и др. Банковское дело. - М.: Финансы и статистика, 1995. - С. 174; [158] Регулирование рынков ценных бумаг в США. - К.: ЮФИ, 1993. - С. 19 - 24.

Валютна політика - це сукупність заходів, що здійснюються в сфері міжнародних економічних відносин у відповідності із поточними та стратегічними цілями економічної політики країни. Вона спрямована на вирішення головних завдань: забезпечення стабільності економічного зростання, утримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу.

Форми і методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, а також внутрішньої та зовнішньої політики держави. На цьому наголошували ті автори, що торкалися у своїх дослідженнях питання обігу грошей, конвертоаності валют та вартості національної валюти. Див., наприклад: [201] Шаров А.Н. Конвертируемость валют. - К.: Нива, 1995. - 295 с. [183] Усов В.В. Деньги. Денежное обращение. Инфляция: Учеб. пособие для вузов - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. - 544 с.; [138] Носкова И.Я. Международные валютно-кредитные отношения: Учебн. пособие. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.; [30] Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник /За ред. А.М. Мороза та М.Ф. Пуховнікої. - К.: КНЕУ, 1999. - 368 с.; [124] Мандрица В.М., Рукавишникова И.В., Дружинин Д.Н. Финансовое право /Под ред. проф. В.М. Мандрицы. - Ростов н/д: Феникс, 1999. - 448 с. До таких форм та методів валютної політики, як правило, відносять валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію та ревальвацію), регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, дисконтну да девізну політику, в тому числі валютні інтервенції. Див., зокрема: [212] Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навчальнй посібник. - К.: Тов-во “Знання”, КОО, 1999. - С. 9-10; Шаров А.Н. Конвертируемость валют. - К.: Нива, 1995. - С. 27; Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник /Под ред. Л.Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 1994. - С. 35-37; [264] Лэттер Т. Выбор режима валютного курса: Пер. с англ. - Лондон: Центр по изучению деятельнсоти центральных банков, 1996. - С. 5-6; [44] Валютный рынок и валютное регулирование: Учебное пособие /Под ред. И.Н. Платоновой. - К.: МАУП, 1997. - С. 4; [38] Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). - К.: Педагогіка, 1997. - С. 21-23. Валютні обмеження являють собою систему нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки тощо).

Девальвація (devaluation) - зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється в законодавчому порядку. Ревальвація (revaluation), навпаки, полягає в збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенню її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється державою в офіційному порядку. Аналогічний зміст закладають у ці визначення науковці, що здійснюють дослідження у сфері монетарної політики. - Див., наприклад: [260] Эдв. Дж. Долан, К. Д. Кэмпбелл, Р. Дж. Кэмпбэлл. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика: Пер. с англ. - СПб.: Санкт-Петерб.оркестр, 1994. - С. 488; [197] Финансы. Денежное обращение. Кредит /Под ред. проф. Л.Н. Дробозиной. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. - С. 431-439; [9] Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. - М.: Финстатинформ, 1995. - С. 124-129; [132] Наговицин А.Г., Иванов В.В. Валютный курс. Факторы. Динамика. Прогнозирование.. --М.: ИНФРА-М, 1995; (Практикум банкира). - С. 27- 28. Валютна інтервенція - втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. В тих випадках, коли країна зацікавлена в підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної та купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета - зниження курсу національної валюти, - здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти. [340] Островская О.М. Банковское дело. - С. 74, 81. Зокрема, в Україні в останні два роки АКБ „Фінанси і кредит” є найбільшим оператором на ринку постачання іноземної готівкової валюти (поряд із банками „Аваль”, „Укрсоцбанк”, „Приватбанк”). Адже 28 банків, які вже уклали з ним угоди на придбання євро, зв'язані з банком „Фінанси і кредит” лише звичайними договорами. Євро коштують при завезенні трохи дорожче ніж долари. Якщо, приміром, з долара сплачують 0,05% від суми, то з євро - 0,07%, хоча євро долають вдвічі меншу відстань, ніж долар - євро з Франкфурта, а долар - з Нью-Йорка. - [398] Галицька О. Україна залишиться без готівкових євро? // Галицькі контракти. - № 48. - 26 листопада - 2 грудня 2001 р. - С. 15.

В Україні валютне регулювання базується, в першу чергу, на Конституції України та Законі про НБУ, на Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а також на нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю. Свого часу Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 р. Статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов'язання щодо організації власної валютної системи, передбачені Статтею ХІУ Статуту. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобов'язань за Статтею УІІІ Статуту МВФ, що засвідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями.

Аналізуючи положення теорії фінансового та господарського права, можна зробити висновок, що валютна система являє собою державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав. Національна валютна система складається з таких елементів: 1) національна валюта; 2) умови обрання „мостів” валюти держави; 3) паритет національної валюти; 4) режим курсу національної валюти; 5) наявність або відсутність валютних обмежень в країні; 6) національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни; 7) регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу; 8) режим національного валютного ринку і ринку золота; 9) державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни. Приблизно таке розмежування використовується як в юридичних, так і в економічних дослідженнях. Див., зокрема: [54] Гальчинський А. Теорія грошей. - К.: Основи, 1998. - С. 320-321. В свою чергу компетенція державних органів в сфері валютного регулювання та валютного контролю розглядалася багатьма вченими, зокрема: [20] Артемов Н.М. Валютный контроль. - М., 2001. - 126 с.; [16] Алисов Е.А. Валютные отношения в Украине. - Х.: Консум, 1998. - 142 с.; [91] Козырин А.Н. Валютный контроль внешнеторговой деятельности. - М.: Новый юрист, 1998.

Зокрема, Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Економічну суть золотовалютних резервів складають фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави. Вважають, що правовий статус, склад та призначення золотовалютних резервів України на даний час не мають єдиного законодавчого врегулювання.

Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави включають:

- Державний валютний фонд України;

- Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння;

- Державний валютний фонд уряду (кошти валютного фонду КМУ);

- Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є Офіційний валютний резерв центробанку. Це питання досліджувалося в статті к.ю.н. Колісника В. „Золотовалютні резерви України та економічна безпека держави: законодавче врегулювання”. Автор. Зокрема, визначив в якості пріоритетних напрямів використання золотовалютних резервів для забезпечення стабільності грошової одиниці України та її платоспроможності: цільове спрямування, дозвільний характер, компетентність органів, додержання режиму державної таємниці, мінімальний ризик при проведенні операцій. Автором також запропоновано прийняти закон „Про валютні резерви України” //Право України. - 2001. - № 8. - С. 61 - 64. [435]. Зокрема, керівництво НБУ проголосило, що протягом 2003 р. золотовалютний запас центробанку повинен зрости на 36,4 % - до $ 6 млрд (зараз він складає $ 4,4 млрд).

Чинне законодавство (ст. 47 Закону „Про Національний банк України”) включає до структури золотовалютного резерву НБУ: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервну позицію в МВФ; іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Операціями відкритого ринку НБУ є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням НБУ комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань. Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

До 23 жовтня 1994 р. в Україні дотримувалися системи множинних курсів, включаючи офіційний валютний курс, який визначався НБУ, і ринковий, який встановлювався на валютних аукціонах. Із 24 жовтня 1994 р. офіційний курс встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999 р. НБУ встановив офіційний обмінний курс гривні щодо долара США як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ може впливати на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку.

Отже, центробанк використовував кілька режимів - від множинного до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу, який і був офіційно запроваджений на початку 2000 р. Введення плаваючого курсу та запровадження на міжбанківському ринку торгової сесії поглибили лібералізацію валютного ринку та зменшили обсяг арбітражних операцій, забезпечили стабілізацію обмінного курсу, подальший розвиток безготівкового і готівкового валютного ринків, а також зовнішньоекономічної діяльності, збільшення припливу валюти до України та збереження міжнародних валютних резервів НБУ. Див., зокрема: [510] Стельмах В. Доля гривні й банківської системи України //Вісник НБУ. - 2000, серпень. - С. 5.

У березні 2003 р. НБУ скасував обмеження на 5%-ве відхилення курсу гривні від офіційного при здійсненні операцій купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, яке було введено у вересні 2001 р.

Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України визначені НБУ у Правилах здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України. [709] Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджені Постановою Правління НБУ № 127 від 18.03.1999 р. № 127, зареєстровані в Мінюсті України від 18.03.1999 р. № 171/3464. - із наступними змінами.

Відповідно до зазначених Правил операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать НБУ, уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями); уповноважені кредитно-фінансові установи (які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями) та валютні біржі. Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць відповідно до Порядку встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют. [710] Порядок встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют, затверджений Постановою Правління НБУ N 129 від 18.03.1999 (реєстр. N 630 від 18.03.1999 р.) - із наступними змінами.

Слід розуміти, що ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання засноване на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. Починаючи з кінця лютого 2003 р. НБУ поставив на меті лібералізацію валютного ринку країни. З початку року НБУ вже ухвалив пакет рішень з лібералізації валютного ринку й протягом січня - лютого займався узгодженням їх з іншими відомствами.

У грошово-кредитній політиці використовуються, окрім зазначених інструментів монетарної політики, також і селективні інструменти. До таких інструментів можна віднести:

- законодавче встановлення частки вартості цінних паперів, яку покупці повинні сплатити за власний рахунок, а не за рахунок позичок банків;

- встановлення обмежень на надання банками споживчих кредитів населенню;

- встановлення обмежень на надання банками всіх видів позичок (кредитні стелі) тощо. Хоча слід зазначити, що селективні інструменти є характерними для банківських систем на перехідному етапі і з часом центральний банк відмовляється від їх використання, як це, зокрема, сталося і в Україні.

Із грошово-кредитною політикою тісно пов'язане виконання і інших основних функцій центрального банку, зокрема функція „банку банків”. Функція головного банку включає в себе три напрямки, достатньо пов'язані між собою. По-перше, кожний банк, незалежно від організаційно-правової форми або форми власності, має кореспондентський рахунок в НБУ. За своєю юридичною природою цей рахунок не може бути дебетовим, з якого він знімає (або який він кредитує) компенсації по міжбанківських розрахунках. По-друге, при таких взаєморозрахунках деякі банки відчувають потребу в рефінансуванні, і центральний банк може, при певних умовах, надати їм ресурси, яких не вистачає, тобто поповнити грошовий ринок при такій потребі. І навпаки, центральний банк може “скачати” ліквідність цього ринку, якщо коштів на ньому забагато. По-третє, центральний банк повинний користуватися такою інтервенцією на ринок для контролю над грошовою масою або процентними ставками - в залежності від країни та ситуації тому чи іншому аспекту приділяється більша увага в межах, що встановлюються фінансовою владою. Див., наприклад: [265] Матук Ж. Финансовый системы Франции и других стран. - С. 271; Банковская система Украины. - С. 27- 29; [58] Гриценко Г. России нужна банковская система с полным резервированием /Полит. Россия. - 06.11.2001; [455] Львин Б. О некоторых вопросах банковской и денежной системы /Полит. Россия. - 09.09.1998. На початку 2003 р. Національним банком внесені зміни до порядку рефінансування комерційних банків. Зокрема, НБУ хоче рефінансувати комерційні банки в рамках overnight без вимоги застави (лише за показниками комерційних банків). Зараз банки повинні надати для отримання кредиту в забезпечення держоблігації або авальовані векселі. НБУ також збільшитиме строки кредитів, що виділяються на тендерах, до одного року на відміну від попередньо існуючих 9 місяців. В планах НБУ - дозволити так звані валютні свопи, коли рефінансування здійснюється під заставу валюти //[376] Арестархов О. Война и мир //Бизнес. - № 6 (52). - 10.02.2003. - С. 25.

Центральний банк веде рахунки органів державної влади, сальдо яких фігурує в його пасиві, і держава та державна влада в принципі не можуть бути дебіторами. Найбільш істотним є, відповідно, рахунок держави, на якому ведеться рух надходжень та виплат. У деяких країнах - Франції, Німеччині, Іспанії, Італії - надходження та видатки забезпечуються Казначейством, і центральний банк лише реєструє їх. Казначейство Великобританії також має відкритий рахунок по всій території країни, однак надходження та видатки гарантуються Центральним банком. У США, навпаки, приватні банки здійснюють інтервенцію в систему державних рахунків.

В Україні згідно зі ст. 31 Закону „Про Національний банк України” Кабінет Міністрів України зобов'язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України. Умови та порядок обслуговування бюджетних коштів визначаються договором між НБУ та ДКУ.

Центральний банк бере участь також в управлінні депозитами та державними платежами, у фінансуванні держави або органів управління державою (прямо чи опосередковано). В його активі фігурують зобов'язання Міністерства фінансів, банки здійснюють консультації з приводу емісій та реалізації їх для держави, забезпечують торги та організують синдикати по придбанню позичок, управляють боргами та виплатами по купонах. З 1998 р. грошово-кредитна статистика, що надається Національним банком України, відповідає міжнародним стандартам. Вона відображає стан грошових агрегатів, обсяг міжнародних резервів, баланс банківської системи та НБУ, величину процентних ставок (кредитні, депозитні та ставки рефінансування) і обсяг кредитів та депозитів банків. НБУ також розробляє методологію обчислень у зазначеній сфері. Крім того, НБУ узагальнює дані банківської звітності, які відображають стан банківської системи (прибуток, капітал тощо). Повний перехід на міжнародні стандарти в статистиці вдалося, на думку експертів, здійснити насамперед завдяки впровадженню міжнародних стандартів у банківський бухгалтерський облік / Див, зокрема: [415] Економічна статистика в Україні // Перспективні досліження. Міжнародний центр перспективних досліджень. - 2000. - листопад. - № 13. - С. 43.

У 2003 р. НБУ планує створити в своїй структурі аналітичну службу, що буде об'єднувати розрізнені зусилля різних департаментів для отримання банком реальних макроекономічних показників.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що у виборі сучасного курсу та основних індикаторів грошово-кредитної політики, а також пріоритетних інструментів монетарної політики основним критерієм її ефективності повинні бути не об'ємні характеристики грошової маси, а в першу чергу результативність механізму грошової емісії, який повинен забезпечувати необхідне збалансування попиту та пропозиції грошових коштів як головної умови стабільності та зміцнення національної валюти. Правові норми, закладені в чинному законодавстві, визначають компетенцію центробанку в організації монетарної політики і дозволяють йому в межах повноважень, в тому числі за рахунок власної нормотворчості, здійснювати регулювання грошово-кредитним ринком та забезпечувати стабільність гривні.

Розділ 4. Правові засади організації банківського нагляду в Україні

4.1 Поняття банківського нагляду. Його мета

Фінансово-кредитні інститути створюють можливості для мобілізації грошових накопичень шляхом випуску фінансових інструментів, які пристосовані до ощадних та операційних потреб вкладника, і використовують ці кошти, надаючи кредити або фінансові активи, пристосовані для позичальників (інвесторів та споживачів). Зазначене фінансове посередництво сприяє процесам накопичення інвестицій в економіці, оскільки фінансові установи скорочують ризик втрати капіталу, зменшують видатки по угодах та забезпечують інвестору або споживачу виділення коштів у необхідній кількості та послідовності погашення кредиту, що прийнятна для них. Тому виправданою є постійна тенденція зростання капіталу в банківській сфері.

В той же час розвиток фінансової системи включає процес створення інвертної піраміди, оскільки фінансові установи будуть базу для своїх активів шляхом розширення своїх зобов'язань (пасивів). Різнобічність активів повинна скорочувати ризики через диверсифікацію, але паралельно зростає ризик диверсифікації пасивів, якщо останні не є виключно внутрішніми фондами або капіталом. Історія періодично спостерігає падіння фінансових пірамід внаслідок надмірних спекуляцій або емісії грошей. Особливо це помітно у періоди, коли відбуваються циклічні коливання економіки. Можна згадати і Велику американську кризу 1929 р., за якою почалася Велика депресія 30-х років, і кризу Східно-Азійського ринку 1997-1998 р., за якою потягнувся дефолт у Росії та банківські кризи інших пострадянських країн, у тому числі й України.

Створення центрального банку не в останню чергу пов'язано саме із необхідністю захисту та зміцнення інвертної фінансової піраміди, щоб регулювати та попереджати падіння, які так властиві хисткій фінансовій надбудові.

Ще однією з причин, яка пояснює необхідність здійснення постійного регулювання банківських установ, є формування останніми механізму платежів в економіці. Створена розгалужена мережа платіжного механізму впливає на своєчасність платежів в усіх сферах економіки. І стабільна та ефективна робота платіжної системи настільки важлива для суспільства, що її часткова або повна неспрацьованість потягне за собою величезні витрати. Для ефективної організації роботи платіжні системи повинні бути безпечними та економічно ефективними, легко реагувати на коливання ринку та бути взаємопов'язаними з іншими субсистемами. [285] Шенг Эндрю. Банковский надзор: принципы и практика. Институт экономического развития Мирового банка, русская версия.- Вашингтон, 1990. - С. 5-7.

Банківський нагляд традиційно спрямований на підтримку надійності та ефективної діяльності окремих складових кредитної системи країни, в першу чергу банків, з метою забезпечення стабільного нормального функціонування всієї банківської системи. Досвід багатьох країн свідчить про те, що при правильному управлінні банки можуть вижити навіть і не в сприятливих економічних умовах.

Умови здійснення банківського нагляду закладаються, як правило, в законодавчі акти, що регулюють статус центрального банку. Банківський нагляд найчастіше є складовою ланкою саме центральних банків держави. В зв`язку з тим, що функцією банківського нагляду є створення безпечної та здорової банківської системи і попередження нестабільності фінансової системи в цілому, центральний банк як інститут, що здійснює державне управління грошово-кредитною політикою і виступає кредитором останньої інстанції, є природнім центром банківського нагляду.

Однак зосередження банківського нагляду та регулювання в руках центрального банку не розглядається як єдиний можливий варіант і часто викликає нарікання. З одного боку, організація банківського нагляду в рамках центрального банку має переваги в тому випадку, якщо банківський нагляд позбавлений політичного тиску; інформація, що отримується в процесі контролю, надається особам, що управляють грошовою політикою; інспекція має адекватні кошти, зокрема через прямі бюджетні асигнування. Тоді контрольна функція центрального банку виконується з більшою обережністю, бо пов`язана також і з функцією грошово-кредитного регулювання, ніж якщо інспекція буде відокремлена в автономне утворення, що діє в межах, чітко визначених законодавством.

На думку деяких дослідників, зосередження всієї адміністративно-командної грошово-кредитної влади в руках одного відомства може призвести до зайвої бюрократизації, зарегламентованості і зрештою, до втрати ініціативи і підприємливості всієї системи органів, що контролюються. Крім того, при такому устрої кредитної системи можливі різного роду зловживання. Існує також пропозиція створити декілька органів управління кредитною системою, компетенція яких засновувалася б на принципі розподілу влади (на базі досвіду Франції). В деяких країнах орган банківського нагляду створюється в межах Міністерства фінансів або Казначейства. Але, як правило, ці установи є достатньо політизованими і не завжди координують свої зусилля з іншими державними інститутами.

Якщо аналізувати загальну практику діяльності органів банківського нагляду та його місце в системі органів управління, то можна зробити дійти такого висновку. Чим сильнішим і незалежнішим є центральний банк країни, тим більше підстав для створення структури банківського нагляду в його межах. І навпаки, чим він більш слабший і залежний від органів влади, тим наявніша необхідність створення незалежного банківського нагляду.

В банківському середовищі існує думка, що орган банківського нагляду повинен мати свій особливий статус або хоча б паритет поряд із іншими основними відділами центрального банку, міністерства або бути окремою незалежною організацією. Директором банківського нагляду повинна виступати незалежна особа, що підпорядковується або керівнику центрального банку, або заступнику міністра фінансів (казначейства), хоча останнє менш бажано. Така організація покликана для створення необхідного рівня довіри в банківській системі для створення необхідної правової сили наглядових директив.