Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Крім того, для зміцнення деяких важливих функціональних напрямків у структурі банку можуть бути такі підрозділи: а) управління економічного аналізу, внутрішнього контролю, координації та удосконалення банківської діяльності; б) відділ розвитку та вдосконалення систем обробки банківської інформації.

В.М. Усоскін виділяє в загальній організаційній структурі банку два типи відділів: відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що виконують штабні функції. Лінійні відділи безпосередньо зайняті виконанням операційної роботи, наприклад, прийняттям вкладів, видачею кредитів, покупкою цінних паперів тощо. Термін «лінійний» характеризує характер зв'язків цих відділів з вищими ешелонами банку. Лінійні функції делегуються з вищих поверхів ієрархії на нижчі, що створює безперервне „коло команд” або „лінію” команд за вертикаллю, пов'язуючи один рівень з іншим. У свою чергу, штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних відділів, надають їм допомогу для підвищення ефективності їх діяльності. Прикладом можуть служити відділи планування, кадрів, юридичний, статистики тощо. [184] Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - С. 80-81 (автор також наводить три схеми побудови банку: пірамідальну, географічну та функціональну); [144] Основы банковской деятельности (Банковское дело) /Под ред. К.Р. Тагирбекова. - С. 76; [215] Голубович А.Д., Ситнин А.В., Хенкин Б.Л., Самоукина Н.В. Управление банком: организационные структуры, персонал, внутренние коммуникации. 2-е изд., испр. и доп. - М.: МЕНАТЕП-ИНФОРМ, 1995. - 208 с.

Стратегія кожного банку будується на таких визначальних засадах:

- якомога дешевше придбати капітал (сплатити найнижчу процентну ставку як по залучених депозитах, так і по міжбанківських кредитах);

- продати капітал та послуги по рентабельній ставці (отримати якомога вищу процентну ставку по розміщених коштах);

- знизити ризик втрат шляхом: а) відбору надійних клієнтів та отримання гарантій; б) диверсифікації операцій та освоєння різних ринків позичкового капіталу. В цьому контексті достатньо цікавими є наступні статті в сфері бюдежтування бізнес-діяльності банків: [524] Чаусов В. Бюджетирование бизнес-деятельности банка /Фингид. - 14.11.2002; [270] Нильс Расмуссен, Кристофер Дж.Эйхорн. Бюджетирование сегодня: обзор и тенденции.- John Wiley & Sons; 2000.

Звідси можна виділити найбільш важливі види доходів та видатків банківських установ. До першої категорії відносяться: а) проценти, отримані за позичками; б) проценти і дивіденди по інвестиціях; в) комісійні збори та інші платежі за послуги. Основні види витрат банку, які мають найбільшу питому вагу: а) проценти, сплачені по депозитах; б) заробітна плата, премії і соціальні виплати; в) податки та загальнообов'язкові збори. За підсумками 2002 року в структурі кредитно-інвестиційного портфелю вітчизняних банків переважають кредити суб`єктам підприємницької діяльності - на їх частку припадає 80 - 90% портфелю. Вага цінних паперів більше всього в кредитно-інвестиційному портфелі Укрсоцбанка - 27,2%. Частка депозитів фізичних осіб протягом року зросла у членів АУБ до 34,4%. Причому набільш активно залучають депозити громадян великі банки: у ПриватБанку, який є лідером по залученню депозитів фізичних осіб, вони зросли з 1408 млн грн. до 2615 млн грн., а їх частка в зобов`язаннях банку зросла до 53,31% //[485] Бизнес. - № 7. - 17 февраля 2003. - С. 35.

Окреме питання для дослідження - відокремлені підрозділи комерційних банків (філії, відділення, представництва), оскільки чинне законодавство передбачає певні особливості в регламентації їх діяльності поряд із комерційними банками, що не мають філій. Найбільшу кількість філій в Україні мають системоутворюючі банки, в першу чергу ПІБ і Ощадбанк України, що пов'язано з історичними особливостями їх утворення. Слід відзначити й процес поступового зростання мережі філій великих банків. Так, протягом січня - червня 2002 р. мережа банківських філій розширилася на 27 одиниць до 1350 філій. [393] Бюлетень Національного банку України. - 2002. - № 7. - С. 46. Тим більше, що однією з найпоширеніших форм здійснення банківської діяльності на ринках інших країн є надання банками послуг через свої зарубіжні філії. Залежність сучасної економічної діяльності від доступу до ринку фінансових послуг виходячи зі стандартів ГАТС достатньо повно висвітлені в наступних роботах: [306] Guide to the GATS. An Overview of issues for Further Liberalization of Trade in Services. - WTO, 2001. -704 p.; [318] Opening markets in financial services and the role of the GATS. - WTO, 1997. - 55 p. Зокрема, в Україні протягом 2003 р. особливістю стане вихід до регіонів фінансових установ з іноземним капіталом.

Зараз офіційна пропозиція України СОТ в сфері банківської діяльності не передбачає для іноземних банків будь-якої можливості безпосередньо відкривати філії в Україні. Мається на увазі пропозиція, представлена Україною Секретаріату СОТ у грудні 2001 року та розіслана учасникам раунду переговорів про вступ України до СОТ, який відбувся у кінці червня 2002 року. Конкретніше - Горизонтальні розділи про послуги і про фінансові послуги. Для іноземного банку єдиний спосіб ведення діяльності в України, таким чином, полягає в створенні дочірнього підприємства, для цього є потрібним дозвіл НБУ, рішення про надання якого ухвалюється останнім на свій розсуд. Як зазначають експерти, така ситуація не вважається прийнятною для держав - членів ЄС, які в багатьох випадках підкреслювали необхідність того, аби Україна включала в свою пропозицію СОТ створення безпосередніх банківських філій. [412] Дюфло Р., Юргелевич С. Реформування фінансового сектору України в контексті вступу до СОТ //Україна - СОТ. Інформаційний бюлетень. - 2002. - Випуск № 2. - С. 8.; [489] Пятницький В. Регулювання торгівлі послугами в рамках СОТ //Україна - СОТ. Інформаційний бюлетень. - 2002. - Випуск № 2. - С. 6.

У цьому контексті доцільно враховувати зарубіжний досвід регулювання створення та функціонування філій іноземних банків на внутрішньому ринку, особливо досвід країн Центральної та Східної Європи, які, як і Україна, здійснюють трансформацію своїх економік, але які просунулися значно далі у залученні іноземних інвестицій, в тому числі і у вигляді філій іноземних банків. У деяких країнах ЦСЄ протягом 1999-2001 років діяла наступна кількість філій: Польща - 14, Чехія - 10, Болгарія - 8, Литва - 4, Словаччина - 2, Латвія - 1, Естонія - 1. [413] Дюфло Р., Юргелевич С., Савельєв О. Доступ філій іноземних банків в Україну//Українсько-європейський журнал міжнародного та порівняльного права. Том 1. - 2002. - Випуск 3. - С. 56. При цьому філії іноземних банків є повноправною складовою банківських систем європейських країн та можуть здійснювати весь обсяг банківських операцій, передбачених для місцевих банків, за незначними виключеннями. Здебільшого вони підпадають під чинність національного банківського законодавства. Зокрема: [754] Закон Естонії “Про кредитні установи” від 9 лютого 1999 р. (ст. 2, 12, 97, 98); [755] Закон Латвії “Про кредитні установи” від 5 жовтня 1995 р. (ст. 3, 20, 96, 107); [757] Закон Болгарії “Про банки” від 25 червня 1997 р. (ст. 1, 12, 15, 16, 62); [758] Закон Польщі “Про банки” від 29 серпня 1997 р. (ст. 40, 131); [759] Закон Словаччини “Про банки і банківську діяльність” від 1992 р. (ст. 1, 10, 25); [760] Закон Румунії “Про банки і банківську діяльність” від 5 бережня 1998 р. (ст. 6, 8, 15, 40, 67); [761] Закон Словенції “Про банківську діяльність” від 5 лютого 1999 р. (ст. 4, 52, 53); Закон Чехії “Про банки” від 1992 р. (ст. 1, 5, 7, 10). Так, у Болгарії філія не має права здійснювати операцій, які іноземний банк не має права здійснювати у своїй країні. [766] Постанова № 2 Болгарського національного банку від 7.01.2002 р. “Про ліцензії та дозволи, які надаються Болгарським національним банком”. У Чехії філії іноземних банків не мають прав випускати іпотечні облігації (mortgage bonds). [762] Закон Чехії “Про банки” від 1992 р.; [767] Постанова № 33 Чеського національного банку від 2.02.1999 р. щодо необхідних умов для подання заявки про надання банківської ліцензії. Законодавство Словаччини передбачає для філій іноземних банків можливість здійснення додаткових операцій за умови, що це є необхідним для належного функціонування самої установи, та лише за дозволом Національного банку Словаччини. [768] Постанова № 6 Національного банку Словаччини від 5.06.1998 р. щодо подання заявки філією іноземного банку для одержання ліцензії на здійснення банківської діяльності, мінімального розміру коштів, які надаються іноземним банком своїй філії на території Словацької Республіки, та методу документування виконання умов для надання філії ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Водночас у кінці січня 2003 р. НБУ відкликав з Верховної Ради законопроект "Про філіали іноземних банків", який на погляд центробанку ставив вітчизняні банки в нерівні конкурентні умови. [518] Тигіпко С. За повідомленням кореспондентів УНІАН. - 30 січня 2003 р. Зокрема, як зазначив голова НБУ Сергій Тигипко, йдеться про положення законопроекту, згідно з яким іноземні банки можуть керуватися їх національним законодавством у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому голова Нацбанку зазначив, що відкликання цього законопроекту з парламенту не означає, що Україна проти присутності в країні іноземних банків.

Також 30 січня 2003 р. Національним банком України була презентована програма розвитку банківської системи України до 2005 року. Упродовж ближчих трьох років наші банки мають наростити фінансову міць, повернутися обличчям до народу і зробити ще кільканадцять слушних речей. Кредити для пересічних громадян мають подешевшати, а їхні вклади - стати більш захищеними. Війну оголошено непорядним боржникам і брудним грошам. НБУ також наполягає на терміновому схваленні парламентом 16 нових законів, які зроблять регулювання банківської діяльності більш сучасним і досконалим. Голова НБУ також повідомив про наміри застосувати найближчим часом суворі санкції до низки українських банків, які підозрюють у "відмиванні" "брудних" грошей.

Оскільки фінансова система являє собою один з найважливіших інструментів економічної політики держави, ефективність її функціонування багато в чому визначає можливості та характер державного впливу на економіку в цілому та поведінку суб'єктів господарювання. При цьому ключовим моментом залишається спрямування діяльності держави в кінцевому підсумку на забезпечення розвитку та підвищення добробуту суспільства. З іншого боку, створення ефективної системи фінансів (в першу чергу державних) може розглядатися як показник успішності реформування державної влади в її економічному контексті. [288] Bank Soundness and Macroeconomic Policy. - 1996, IMF. - 215 p.

Будь-яка суспільнозначуща діяльність обмежується необхідністю дотримання певного набору правил та інструкцій. Діяльність у сфері надання банківських послуг не є винятком із цього правила. Є цілий ряд актів, що мають статус закону, метою яких є встановлення певних обмежень функціонування кредитно-фінансової (в тому числі банківської) системи так, як це відбувається в будь-якій галузі економіки. Основна мета встановлюваних обмежень - охорона юридичних та фізичних осіб від будь-яких зловживань та шахрайств і забезпечення дотримання договірних зобов'язань.

Вказані закони не лише значно відрізняються залежно від країни, де вони прийняті, а й змінюються з часом, оскільки банківська діяльність повинна відповідати постійно тим зрушенням, що відбуваються в економічному житті країни для забезпечення реального сектора необхідним позичковим капіталом. У свою чергу, на центральний банк та уряд покладено завдання проведення спільної економічної політики. Однак кожен з цих органів має свої специфічні завдання, які разом і дозволяють досягати спільної мети. Див., наприклад, дослідження поточного розвитку у валютному та фінансовому праві: [296] Current Developments in Monetary and Financial Law, Volume I. - 1999, IMF. - 644 p.

На відміну від уряду, який безпосередньо врегульовує економічні процеси, що відбуваються в країні, центральний банк впливає на розвиток економіки опосередковано, через грошово-кредитну політику. Застосовуючи законодавчо встановлені заходи впливу на кредитно-фінансові інститути, центральний банк створює певні умови для їх функціонування. Саме ці умови і визначають, певною мірою, напрямки діяльності банківських установ та інших кредитно-фінансових інститутів, які присутні в кредитних системах конкретних країн. Звідси випливає взаємозв'язок фінансових інституцій, який неодноразово відмічався в роботах науковців: з одного боку - національні особливості кредитної системи визначають ступінь регулюючого впливу центрального банку на економіку, а з іншого - зворотній зв'язок комерційних банків істотно впливає на умови функціонування самого центрального банку. [204] Шенаев В.Н., Науменко О.В. Центральный банк в процессе экономического регулирования. Зарубежный опыт и возможности его использования в России. - М.: Изд-во АО „Консалтбанкир”, 1994 . - С. 33.

Сучасний стан взаємовідносин центрального банку та банківського сектора держав, особливо коли мова йде про держави з розвиненою економікою, характеризується двома рисами, які є як протилежними за змістом, так і взаємопов'язаними за суттю. З одного боку, аналіз взаємовідносин зазначених банківських структур може свідчити про лібералізацію ринку позичкових капіталів, внаслідок якого банківські установи отримали більшу свободу вибору напрямків власної політики, з іншого - здійснення розвиненими країнами законодавчих заходів у рамках рекомендацій FATF, спрямованих на боротьбу з відмиванням грошей, набутих незаконним шляхом та ухиленням від оподаткування, тягне за собою значне посилення контрольних та наглядових функцій з боку центральних банків і скасування режиму дотримання банківської таємниці та свободи вибору напрямків діяльності в тому розумінні, в якому ці поняття використовувалися ще в другій половині ХХ сторіччя.

Фактично, можна сказати, що відносини між центральним банком та банківським сектором, характерним для кредитної системи конкретної країни, змінюються під впливом умов та завдань діяльності обох сторін в певний проміжок часу. При цьому слід мати на увазі, що для розробки цілісного наукового поняття про об'єктивно існуючу систему недостатньо лише вичленити та перерахувати її окремі елементи, сторони. З позицій науки необхідно „розкрити їх внутрішню закономірність, зв'язок, взаємозв'язок, виявити взаємодію компонентів цілого та відшукати адекватне їй логічне вираження”. [22] Афанасьев В.Г. Общество: системность, познане и управление. - С. 53.

Як правило, не викликає суттєвої дискусії постулат, що для управління банківською системою на верхньому рівні системи необхідна наявність сильного та незалежного центрального банку, на який не може вплинути будь-яка гілка влади. При цьому поняття „незалежність” має достатньо широкий аспект. Зокрема, з позиції Г.А. Тосуняна, поняття “незалежність” стосовно національного центрального банку характеризується достатньо широким обсягом, тобто структурно включає певну множинність елементів, кожному з яких належать ознаки, що відносяться до змісту даного поняття. [245] Тосунян Г.А., Викулин М.И. Деньги и власть. Теория разделения властей и проблемы банковской системы. - С. 108.

Основними принципами, за якими повинна визначатися незалежність центрального банку, є:

вона може і повинна носити виключно правовий характер і визначається законодавством відповідної країни про центральний банк.

виходячи із своєї суті, соціального призначення, виконуваних функцій центральний банк не може бути необмежено незалежним. Він являє собою головний грошово-кредитний державний орган, а це означає, що здійснюючи свою діяльність, переслідуючи при цьому свої законодавчо закріплені цілі, центральний банк повинен виходити з вищих інтересів держави та суспільства, а також враховувати цілі та дії інших державних органів, координувати з ними свою діяльність та підтримувати робочі відносини;

незалежність центрального банку - продукт достатньо тривалого періоду її становлення; її слід розглядати в історичному та порівняльно-правовому аспекті, без чого неможливо отримати скільки-небудь достовірні та значимі результати;

оскільки незалежність центрального банку нерозривно пов`язана із загальною системою фінансів держави, остільки будь-які перетворення та реформи, що стосуються незалежності центрального банку, можуть і повинні проводитися лише після великої системної підготовчої роботи і повинні носити поступовий характер.

Г.А. Тосунян зазначає, що уявляється можливим виділити такі елементи, які складають у своїй сукупності обсяг поняття „незалежність центрального банку”: інституціональна незалежність; функціональна незалежність; майнова незалежність; інструментальна незалежність; бюджетна незалежність; фінансова незалежність; кадрова незалежність. [245] Тосунян Г.А., Викулин М.И. Деньги и власть. Теория разделения властей и проблемы банковской системы. - С. 109. Німецькі дослідники визначають лише три складові поняття “незалежності” центрального банку: 1) функціональну (інституціональну) незалежність; 2) економічну (інструментальну) незалежність; 3) кадрову незалежність. [136] Немецкий Федеральній банк. Денежная политика Федерального банка. - С. 198. У наступному розділі цьому питанню буде присвячено більше уваги.

Аналізуючи основні функції та завдання центрального банку, характерні для будь-якої аналогічної установи, можна виділити основні напрямки, за якими відбувається взаємодія між центральним банком та банківською системою. Такі напрямки є характерними і для України, модель побудови банківської системи якої не має якихось значних відмінностей від класичної моделі банківської системи, розповсюдженої в банківській справі.

Такими напрямками є проведення грошово-кредитної політики; організація регулювання готівкового грошового обігу; рефінансування банківських установ (внаслідок виконання центральним банком функції „банку банків” або останнього кредитора); здійснення банківського нагляду та банківського регулювання; а також створення єдиної інформаційної мережі банківської системи, всередині якої відбувається постійний обмін інформацією. Останній напрямок не є виразом конкретної функції центрального банку, однак логічно випливає з усієї його діяльності, оскільки на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій уявити собі іншу модель обміну інформацією або повну відсутність такого обміну неможливо.

Якщо сама модель банківської системи є більш-менш стандартною для більшості країн, які претендують або характеризуються наявністю поняття „розвинена економіка”, то організація контактів між центральним банком і банківським сектором коливається залежно від особливостей як законодавства конкретної країни, так і особливостей функціонуючих кредитно-фінансових інститутів.

Розрізняють декілька способів організації таких відносин або контактів - через мережу філій центрального банку; через спеціалізовані кредитно-фінансові установи, що діють в країні; через уповноважені державні органи, що здійснюють контроль за діяльністю кредитно-фінансових установ. Взагалі в рамках розбудови наукового поняття „система” застосовуються два незалежних підходи: системно-структурний та системно-функціональний.

Застосування системно-структурного і системно-функціонального підходів дозволяє розглядати систему в процесі її життєдіяльності та поточного функціонування. Разом з тим, як зазначає д.ю.н. Є.Б. Кубко, існує об'єктивна необхідність розглянути систему історично, шляхом вивчення динаміки її внутрішньої логіки на всьому часовому відрізку існування, тобто її еволюції. Це безпосередньо випливає із самої суті системного підходу у вивченні соціальних систем і вимагає найбільш повного і точного відображення притаманної їм властивості системності не лише в плані їх функціонування, а й в плані еволюції. [50] Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем /Под общ. ред. Е.Б. Кубко. - К.: Юринком, 1997. - С.24. Системний аналіз дозволяє достатньо ефективно досліджувати динаміку процесів життєдіяльності системи. Еволюційні ж процеси системи, її історизм, комунікативність зі середовищем поза синтезом досліджувати не можна, оскільки ідея синтезу закладена в самій сутності поняття системи, оскільки остання є не що інше, як інтеграція, синтез предметів та явищ, що її утворюють. Історичний аналіз становлення і розвитку банківської системи України проведено автором в наукових статтях: [474] Орлюк О.П. Становлення банківської системи України у ХУІІІ - ХХ ст. Ч. 1 - 2. //Науковий Вісник Чернівецького університету ім. Федьковича. - 2003. - № 154, 161.

Якщо брати Україну, то вплив і організація взаємодії між НБУ та банківським сектором здійснюються через мережу філій. За чинним законодавством України філії НБУ є відокремленими територіальними підрозділами, що не мають статусу юридичної особи та виконують функції центрального банку в регіональному розрізі, покладені на них чинним законодавством. Див.: [613] Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. //Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 29, ст. 238 (із наступними змінами та доповненнями); [702] Постанова Правління НБУ № 495 „Про затвердження Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України” від 22.12.2000 - із наступними змінами. В Україні створено 25 філій (територіальних управлінь) Національного банку, які й виконують в цілому покладені на центральний банк функції та завдання в межах території відповідного регіону.

Слід зауважити, що такий стан взаємовідносин центрального банку та банківського сектору поширений, однак далеко не єдиний у розвинених країнах. Якщо взяти для порівняння країни СНД, то напрямок побудови контактів є практично аналогічним з нашою практикою. Так, за аналогом з вітчизняним законодавством будуються контакти між центральними банками та комерційними банками в Російській Федерації, Білорусії, Молдові, Казахстані тощо.

Аналізуючи цю проблему, можна навести позицію російського автора Я.А. Гейвандова, який пропонує таку систему функцій Центрального банку Росії (виходячи з норм Федерального закону „Про Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії)”: 1) функція банківського регулювання; 2) функція банківського нагляду та контролю; 3) функція здійснення емісії готівкових коштів та організація їх обслуговування; 4) функція взаємодії з федеральними органами державної влади та управління; 5) міжнародно-правова функція; 6) аналітична, наукова та прогностична функція; 7) функція банківського обслуговування; 8) функція Банку Росії як самостійної юридичної особи - учасника цивільних, трудових, адміністративних та інших правовідносин; 9) інші функції, покладені на Банк Росії федеральним законодавством. [55] Гейвандов Я.А. Центральный банк Российской Федерации: юридический статус, организация, функции, полномочия. - М.: Изд-во МНИМП, 1997. - С. 27. На місцях його функції виконуються відповідними територіальними установами Банку Росії.

Відповідно до ст. 53 Закону Республіки Молдова Національний банк РМ має право видавати нормативні акти, здійснювати перевірки фінансових установ, перевіряти бухгалтерські регістри, рахунки та інші документи і здійснювати будь-які інші дії. [763] Закон Республики Молдова «О финансовых учреждениях» от 21 июля 1995 г. № 550-ХІІІ. Причому в п. 2 ст. 2 даного закону зазначено, що Національний банк має право додатково розповсюдити положення закону щодо банків та фінансових установ, що не є банками. Функції здійснюються як через центральний апарат НБРМ, так і через систему його філій.

Аналогічні норми можна знайти і в законодавстві інших країн СНД. Наприклад, банківське законодавство Республіки Бєларусь наділило Національний банк правом видавати відповідні правила, інструкції, положення, інші нормативні документи, обов'язкові для виконання республіканськими та місцевими органами управління, всіма юридичними та фізичними особами, що діють на території Республіки Бєларусь. НБРБ має право видавати нормативні правові акти разом з урядом РБ або за його дорученням - з республіканськими органами управління. [143] Организация деятельности коммерческих банков /Под общ. ред. Г.И. Кравцовой. - Мн.: БГЭУ, 2001.- С.22. Хоча аналіз правового статусу Національного банку РБ тягне за собою проблеми у визначенні його статусу як незалежного від інших органів державної влади та управління, і, відповідно, коригується модель побудови контактів між центральним банком та банківськими установами (шляхом приєднання в конкретних випадках органів державної влади).

Що стосується розвинених країн світу, то ситуація варіюється залежно від національних особливостей побудови кредитної системи країни, в першу чергу, та системи державного регулювання кредитними установами тощо. Достатньо характерними для прикладу побудови контактів через ланку кредитних інститутів є США та Великобританія. Зокрема в Сполучених Штатах, кредитна система яких вважається найбільш розвиненою, насиченою та універсальною, контроль за діяльністю банківських установ здійснюється декількома контролюючими органами, зокрема Федеральною Резервною Системою, Контролером грошового обігу тощо. Причому діяльність контролюючих органів за практикою, що історично склалася, часто співпадає за напрямками та інструментами. Див, наприклад: [282] Федеральна резервна система США /підготовлено Робертом П. Блеком - переклад на укр. - Львів: Атлас, 1995. - С. 88-89; [37] США: Центральный банк и экономика. - М.: Наука, 1988. - С. 151-155; [204] Шенаев В.Н., Науменко О.В. Центральный банк в процессе экономического регулирования. Зарубежный опыт и возможности его использования в России. - С. 35. Враховуючи специфіку законодавства США, банк, який отримав ліцензію від уряду штату, може вирішувати самостійно, чи потрібно йому вступати до членів ФРС. Оскільки законодавство коливається від штату до штату, кредитні інститути США фактично поставлені в різні умови. Наслідком такої ситуації стало застосування ФРС переважно методів ринкового регулювання банківської системи, а не адміністративного впливу, як це характерно для країн з унітарним державним устроєм та незалежним центральним банком.

У Великобританії Банк Англії налагодив співпрацю з банківською системою через групу спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, зокрема через дисконтні будинки. Така тенденція обумовлена історичним розвитком країни, є достатньо нетиповою для інших країн, однак виправданою для самої Англії (якщо рахувати в якості показника стабільність національної валюти та банківської системи країни). Не дивлячись на поступовий процес універсалізації банківських установ, який характерний не тільки для Англії, а й для банківських систем у планетарному масштабі, визначена лише обмежена кількість банківських установ (дисконтних домів), що мають право рефінансуватися в Банку Англії. Див.: [48] Вишневский А.А. Банковское право Англии. - С. 10-11, 205-208; [204] Шенаев В.Н., Науменко О.В. Центральный банк в процессе экономического регулирования. Зарубежный опыт и возможности его использования в России. - С. 35. Крім того, лише такі дисконтні дома мають право та зобов'язані приймати на себе казначейські векселі від Банку Англії, що вигідною операцією, оскільки характеризується постійністю та надійністю доходів.

У свою чергу, Банк Канади діє як фінансовий агент федерального уряду. Він продає з аукціону нові короткострокові казначейські векселі кожний четвер групі уповноважених банків та інвестиційних ділерів (первинне розміщення) шляхом закритих тендерів. Векселі з наступаючим строком платежу викуповуються за номінальною вартістю у держателя Банком Канади. Щотижневий аукціон короткострокових казначейських векселів визначає банківську облікову ставку (процентну ставку, яку Банк Канади встановлює уповноваженим банкам і ряду ділерських фірм на фонди, які вони позичають у Банку Канади). Вона встановлюється на 0,25% вище, ніж середній дохід від продажу за кожний тиждень 91-денних казначейських векселів. Завдяки цьому процесу банківська облікова ставка тісно пов'язана із короткостроковими процентними ставками і може розглядатися як головний індикатор тенденції процентних ставок в економіці. [258] Государственные финансы Канады /Пер. с англ.: Сев.-Осет.научн.центр; Владикавказский ин-т упр. /Под общ.ред А.Л. Кедрина, В.Д. Дзгоева. - М.: ОАО „НПО „Экономика”, 2000. - С. 349-350.

Якщо порівнювати це з практикою, що склалася в більшості країн, то можна зауважити як переваги, так і недоліки зазначеної системи контактів. Зокрема, центральний банк, працюючи з обмеженою кількістю учасників, має можливість більш оперативно та швидко використовувати інструменти регулювання. З іншого боку, банківські установи позбавлені прямого виходу на міжбанківський кредитний ринок, а повинні користуватися послугами посередників, що, природно, призводить до збільшення процентної ставки.

Для України ні перший, ні другий варіанти не можуть розглядатися як абсолютно позитивні з позицій вирішення завдань, що стоять перед центральним банком - забезпечення стабільності національної грошової одиниці та підтримання стабільності національної банківської системи з метою захисту інтересів її клієнтів (останнє випливає з цілей здійснення банківського нагляду). В сучасних умовах вітчизняна банківська система не може собі дозволити зростання процентних ставок за кредитним капіталом (НБУ, проводячи грошово-кредитну політику, закріпив одним з пріоритетних напрямів зниження облікової ставки - з 28 % до 7% з жовтня 2002 р.). З іншого боку, не можна уявити сьогодні конкретні кредитно-фінансові установи, які могли б взяти на себе функції по банківському регулюванню та банківському нагляду, і навряд чи такі установи з'являться найближчим часом. У контексті зазначеного слід відмітити, що значною проблемою сучасної економічної політики є пошук співвідношення між підтримкою монетарної рівноваги і політикою зростання, шляхів не інфляційного фінансування структурних зрушень. Міжнародний досвід свідчить, що політика дорогих грошей не дає змоги розв'язати структурні проблеми, водночас просте зниження кредитних ставок також не дає результату, не будучи доповненим спеціальною інвестиційною політикою, особливо у світлі наростання відкритості економік, за якої зміни в ціні капіталу тягнуть за собою зміну платіжних балансів, валютних курсів тощо. - Див., зокрема: [357] Жаліло Я.А. Регулювання ринкової економіки: сучасний досвід розвинених країн. Випуск 1. - К.: НІСД, 1996. - С. 45.

Скажімо, за своїми функціональними можливостями та напрямками діяльності більш вдалим для нашої країни є приклад Федерального банку Німеччини або центрального банку Іспанії (хоча організація діяльності центробанків Франції, Італії та Швейцарії також являє собою певну сукупність елементів, які доцільно було б використати в організації вітчизняної банківської справи).

В останні роки законодавець підтримує, в цілому, позицію, зайняту Національним банком України щодо встановлення рамок своєї компетенції в сфері діяльності кредитно-фінансових установ. Зокрема, відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” до органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, віднесені Національний банк України (щодо ринку банківських послуг); Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів); спеціально уповноважений орган виконавчої влади (щодо інших ринків фінансових послуг). Маються на увазі, в першу чергу, позабанківські кредитно-фінансові установи. Таким чином, не забезпечене намагання винести регулювання нагляду за діяльністю банківських установ з-під компетенції центрального банку шляхом створення додаткового державного органу виконавчої влади.

Вищезгаданий закон (ст. 20) також визначає форми державного регулювання ринків фінансових послуг, до яких відносить: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляд за діяльністю фінансових установ; 4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; 5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

При аналізі норм законів України „Про Національний банк України” та „Про банки і банківську діяльність” можна впевнитися, що зазначені положення повністю відображені в змісті зазначених нормативно-правових актів і відповідно включаються до компетенції центрального банку держави як органу, що здійснює державне регулювання та банківський нагляд за діяльністю банківських установ. Щодо останнього акту, то завдяки прийнятій новій редакції банківська система отримала перспективи розвитку, перш за все шляхом об`єднання банківського капіталу, оскільки практично неможливо розвивати технологічні види послуг поодинці. Кредитування, якого вимагають великі підприємства, також більш доцільно здійснювати шляхом надання консорціумних кредитів або кредитів, що надаватимуться банківськими групами (в тому числі банківськими об'єднаннями, правовий статус яких визначений законом).

У ринкових умовах банківська система є основним елементом виявлення, забезпечення та формування соціальних потреб суспільства в країні. Банківська система включає в себе поняття самоуправління та саморегулювання (причому як по відношенню до системи в цілому, так і по відношенню до окремих її елементів). Однак вільне функціонування цивілізованого ринку (чого Україна так прагне досягти) завжди засноване на правилах, а в ряді випадків і на заборонах, які встановлюються законодавством за допомогою податкової, кредитної, інвестиційної політики тощо. Як зазначає А.С. Катрич, досвід зарубіжних країн з розвиненою ринковою економікою доводить, що лише цивілізований ринок спроможний до саморегулювання, а тим більше до самоуправління. Однак цивілізовані ринкові відносини складаються не зразу, а під впливом управлінських заходів ззовні, тобто з боку державних органів. [87] Катрич А.С. Роль банков в устранении кризисных явлений в российском обществе. Банковская деятельность в системе социально-экономической информации. - М.: Дело, 1999. - С. 13.

Центральний банк, здійснюючи банківське регулювання та банківський нагляд, не наділений компетенцією втручатися в оперативну діяльністю банківських установ, які є самостійними суб'єктами підприємницької діяльності. Банки, в свою чергу, в умовах конкуренції, яка іманентно притаманна суспільству з ринковою економікою, вимушені постійно займатися пошуками сфер життєдіяльності суспільства, які вимагають фінансових коштів. Недаремно на сьогоднішній день при наявності трьох базових операцій (вклади, кредити, розрахунки), на яких і побудована вся банківська діяльність в цілому, банки надають понад 200 видів послуг. Тобто, банк може виступати і об'єктом самоуправління, і суб'єктом саморегулювання.

В якості прикладу поєднання заходів державного регулювання та самоуправління банків можна навести таку банківську операцію, як кредитування. З одного боку, НБУ встановлює правила гри, визначаючи облікову ставку, розміри резервів, оцінку кредитних ризиків тощо, з іншого боку, тільки сам комерційний банк буде вирішувати, які програми він кредитуватиме, за яких обставин і які умови будуть встановлені в кредитній угоді.

Поряд із окремими банками, що діють на ринку позичкових капіталів, чинне законодавство України встановлює правові підстави для створення банківських об'єднань. Приймаючи відповідні норми, автори законопроекту „Про банки і банківську діяльність” ставили на меті за рахунок створених банківських об'єднань вирішити проблему докапіталізації банківських установ, що є однією з найбільш гострих в останні роки.

Згідно із законодавством банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Крім того, банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. Однією з умов створення банківського об'єднання є отримання попередньої згоди НБУ. Державна реєстрація об'єднання проводиться також центральним банком шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. За банком залишено право самостійного вибору об'єднання, до складу якого він готовий (або за певних умов вимушений) увійти, оскільки законодавство обмежує участь у таких правових утвореннях: банк може входити лише до одного банківського об'єднання. Враховуючи принцип добровільності у створенні банківського об'єднання, так само вирішується і питання виходу з останнього.

Учасники банківського об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та дотриманням умов укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Відповідно ініціаторами ліквідації банківського об'єднання можуть виступати або його учасники, або Національний банк, за ініціативою якого судом може прийматися рішення у разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. При цьому слід розуміти, що ліквідація банківського об'єднання ні в якому разі не припиняє діяльності банків - його учасників, які залишаються суб'єктами підприємницької діяльності та на підставі наявних ліцензій можуть продовжувати здійснювати банківську діяльність.

Враховуючи значення принципів публічності і гласності, що повинні супроводжувати банківську діяльність в цілому, законодавець закріпив обов'язок банківських об'єднань публікувати в офіційних друкованих виданнях - газетах “Урядовий кур'єр” або “Голос України” інформацію про створення банківського об'єднання за визначеною НБУ формою, про зміни в ньому та про припинення його діяльності, а також консолідовану звітність за обсягами та за формою, встановленими Національним банком України.

Якщо до банківської корпорації і холдингової групи можуть входити виключно банки, то фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. При цьому материнській компанії має належати більше як 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до встановлених вимог.

Одним з найбільш перспективних утворень у національній банківській системі є банківські корпорації. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Вона являє собою юридичну особу (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки.

Враховуючи те, що відповідно до встановлених вимог статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам НБУ щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку, існуючі комерційні банки, які відчувають недостаток статутного капіталу, можуть створювати банківські корпорації, якщо вони збираються залишатися на національному ринку позичкових капіталів. Центробанк неодноразово протягом 2002 р. заявляв, що після закінчення строку дії перехідних положень Закону „Про банки і банківську діяльність”, він припинить видачу ліцензій банкам, статутний капітал яких не відповідає мінімальному розміру, визначеному законом. Наприклад, в Польщі мінімальний розмір капіталу банків як місцевих, так і філій іноземних банків становить 5 млн євро (ст. 32 Закону Польщі “Про банки” від 29 серпня 1997 р. [758]). В якості коментара доцільно ознайомитися також з деякими актами ЦБ РФ, в тому числі: О рублевом эквиваленте минимального размера уставного капитала, необходимого для создания кредитной организации, и минимального размера собственных средств (капитала) банка, ходатайствующего о получении Генеральной лицензии на осуществление банковских операций, на II квартал 2001 года //Вестник Банка России. - № 23 (523). - 11.04.2001. [769]. Станом на 01.01.2003 р. лише 44 банки мали капітал більше 10 млн євро (хоча на 01.01.2002 р. їх було 39 і курс євро був значно нижчий). [769] Бизнес. - № 7. - 17 февраля 2003 г. - С. 34 - 35.

Зрозуміло, що об'єднання декількох банків у банківську корпорацію сприятиме вирішенню проблеми докапіталізації у випадку, коли акціонери (засновники, учасники) банку не мають фінансових можливостей збільшувати статутний фонд банку або не хочуть допускати сторонніх акціонерів до цього процесу.

Вимоги Національного банку України щодо надання банківській корпорації ліцензій на виконання окремих операцій встановлюються на рівні загальних вимог для комерційних банків виходячи з розміру консолідованого капіталу.

Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають: 1) виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами; 2) операції на ринках грошей та капіталів; 3) встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах); 4) моніторинг кредитних ризиків; 5) розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій та внутрішньої звітності; 6) формування зовнішньої звітності; 7) внутрішній аудит. За згодою банків - членів корпорації визначений перелік централізованих функцій може бути розширений з обов'язковою фіксацією у статутах як банків - членів корпорації, так і самого банківського об'єднання.

Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків - членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних та юридичних осіб, крім банків та інших фінансових установ). Усі банки - члени корпорації виконують свої розрахунки та платежі (як у національній, так і в іноземних валютах) виключно через свої кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ або безпосередньо у банківській корпорації.

Таким чином, банки, що увійшли до банківської корпорації, фактично і юридично зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, не можуть входити до інших банківських об'єднань, крім як за згодою корпорації (виняток - участь у професійних асоціаціях, створених не на комерційних засадах).

При створенні банківської холдингової групи рівності учасників не спостерігається, оскільки материнському банку банківської холдингової групи має належати не менш як 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув права власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний строк.

Тобто, створення даного виду банківського об'єднання буде являти собою скоріш процес поглинання великим банком більш слабкого або такого, що перебуває у стані фінансової скрути, однак може бути фінансово оздоровлений і щодо якого є реальна перспектива його подальшої активної роботи в банківській справі. Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків - членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

Однак, не дивлячись на ті перспективи, які закладав законодавець, визначаючи правові засади регулювання створення та діяльності банківських об'єднань, в Україні протягом 2001 - 2002 рр. такі об'єднання не зареєстровані. Виняток становлять банківські спілки та асоціації, що створюються з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності. Це неприбуткові об'єднання, що не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю та втручатися в діяльність банків - своїх членів.

Найбільш впливовим неприбутковим об'єднанням є Асоціація українських банків, яка реально представляє і захищає інтереси банківського сектора перед НБУ та органами державної влади, а також представляє інтереси вітчизняних банкірів на світовому фінансовому ринку, оскільки до складу АУБ входить переважна більшість зареєстрованих в Україні банків. Зокрема, саме завдяки зусиллям АУБ та її плідному співробітництву із НБУ у 2001 р. була введена спрощена процедура переліцензування діючих банків. Контроль за діяльністю банків здійснюється за допомогою показника регуляторного капіталу, а вимоги до розміру статутного капіталу виставляють лише для новостворених банків. Крім того були зняті обмеження на залучення коштів фізичних осіб до статутного капіталу банків, відстояні права на існування без балансових відділень, скасована постанова НБУ № 335, відповідно до якої за будь-яке порушення банку загрожував штраф в розмірі 1% зареєстрованого статутного фонду. Експерти АУБ вважають, що темпи росту банківської системи у 2001 р. випереджували темпи росту економіки країни. [384] Банковская система начала работать на экономику, а не на себя... //Бизнес. - № 6 (473), 11 февраля 2002 г. - С. 11.

Серед неприбуткових банківських об'єднань слід згадати також асоціацію „Київський Банківський Союз”, яка в співробітництві із НБУ та АУБ бере активну участь у вдосконаленні банківського законодавства. Президент Асоціації народний депутат України Л. Чернівецький так визначав її завдання: „Ми плануємо залучити до роботи в наглядовій раді КБС до десяти авторитетних народних депутатів і активно лобіювати в Верховні Раді законопроекти, які б сприяли розвитку банківської системи країни, а також будемо підтримувати нинішнє керівництво НБУ та його зусилля, спрямовані на стабілізацію грошової системи України зокрема, і економіки в цілому.” До асоціації входить 38 фінансово-кредитних установ країни , зокрема банки „Аваль”, „Авторитет”, „АЖІО”, „Аллонж”, „Аркада”, „ВаБанк”, „Київ”, „Кредит промбанк”, „Мрія”, „Славутич”, „Трансбанк”, „Український кредитно-торговий банк”, „Укринбанк”, „Укргазбанк”, „Укрсоцбанк”, „Фінанси і кредит”, МКБ „Правекс-Інвест” тощо. Асоціація займається розробкою законів та поправок до чинної нормативної бази для полегшення роботи банків по іпотечному кредитуванню та випуску довгострокових зобов'язань. Нова структура буде також досліджувати ринок нерухомості в регіонах. До асоціації збираються також вступити і державні структури - Мінфін, Мінагрополітики, Мінекономіки, Пенсійний фонд і Держкомітет по земельних ресурсах. УНІА не є банківським об'єднанням в розумінні чинного законодавства, але її діяльність також спрямована на створення нових правових норм в сфері банківської діяльності. // [387] Бизнес. За материалами Агентства „Українські новини”. - № 23 (490) от 10. 06. 2002 г. - С. 15. Членство в асоціації не є закритим, і учасником може стати будь-яка кредитно-фінансова установа, яка має відповідну позицію на фінансовому ринку і бажання будувати українську банківську систему за європейським зразком.

У 2002 р. створена також Українська національна іпотечна асоціація, до складу якої увійшли 20 банків та ряд інвестиційних і юридичних компаній. Асоціація займається розробкою законів та поправок до чинної нормативної бази, щоб полегшити роботу банків по іпотечному кредитуванню та випуску довгострокових зобов'язань. Нова структура буде „моніторити” ринок нерухомості в регіонах. Президент УНІА І. Мітюков зазначав, що до її складу збираються увійти і державні структури - Мінфін, Мінагрополітики, Мінекономіки, Пенсійний фонд і Держкомітет по земельних ресурсах.

Отже, реєстрація банків та ліцензування їхньої діяльності, банківський нагляд і аудит на основі аналізу звітності та економічних нормативів становлять базу для всебічного регулювання діяльності банківського сектора з боку НБУ. Слід зазначити, що одними з найістотніших рис банківського сектора України є його незначна питома вага в національній економіці та підвищена концентрація капіталу в незначній кількості банків. За умов змішаної економіки, розвитку малого і середнього бізнесу численна мережа банків різних типів є конче необхідною. Диверсифікація банків на противагу їхньому об'єднанню - закономірність розвитку здорової ринкової економіки. Розвиток банківської справи в зазначеному руслі дає змогу створювати конкурентоспроможну й адекватну завданням економічного прогресу банківську систему. Необхідними умовами й принципами функціонування банківських установ повинні стати дотримання законності, економічної доцільності, конфіденційності, професіоналізму, відповідальності.

Враховуючи вимоги Положення про застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства, НБУ продовжувалися укладатися угоди щодо підвищення рівня капіталізації з банками, які повинні нарощувати капітал до необхідного розміру. Банківська система України перебуває у процесі поступового розвитку та нарощування активів. Зокрема, протягом 2002 р. Національним банком було зареєстровано 5 банків, в тому числі перший кооперативний банк - Місцевий кооперативний банк „Артем-Банк”.

Згідно з оцінкою місії Світового банку та Міжнародного валютного фонду в Україні дотримуються повністю або в значній мірі більшість принципів ефективного банківського нагляду, розроблених Базельським Комітетом. У той же час з метою подальшого удосконалення методологічної бази банківського нагляду та досягнення повної відповідності Базельським принципам центробанком передбачається розробка та запровадження інформаційно-аналітичної системи раннього реагування на проблемні ситуації в банку, підготовка нових нормативних актів та внесення змін до діючих з питань здійснення нагляду на консолідованій основі, удосконалення розрахунку регулятивного капіталу, порядку формування резервів на відшкодування можливих втрат за активними операціями, управління ризиками.