Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Він відіграв визначальну роль у проведенні реформи 1947 р., а також у підготовці скасування введеної в роки Вітчизняної війни карткової системи постачання населення і в розгортанні відкритої торгівлі. У 1946 р. відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР віл 22 травня Держбанк СРСР було введено до складу Міністерства фінансів. Наступного року, здійснюючи програму вдосконалення кредитного планування та касового виконання бюджету, уряд провів грошову реформу. В ході її проведення були випущені в обіг нові гроші, які замінювалися на старі купюри, переоцінювалися грошові вклади в ощадних касах, відбулася конверсія всіх випущених державних позик (за винятком позик, випущених в 1947 р.).

Зокрема, лише в 1848 р. на прохання уряду України було створено апарат Уповноваженого Державного банку в Україні, який виконував обов'язки центрального банку, однак при цьому був позбавлений права емісії без спеціального дозволу Москви. У 1955 р. створено Українську республіканську контору Держбанку та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, Торгбанку (останній був ліквідований у 1957 р.).

Поступове відродження економіки, розвиток багатосуб'єктних зв'язків, збільшення зовнішніх операцій, в тому числі торгівельних, призвели до необхідності переходу з двосторонньої форми розрахунків до багатосторонньої, яка була в тих економічних умовах найбільш ефективною. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1959 р. була проведена реорганізація кредитної системи. Сільськогосподарський банк, Банк фінансування комунального й житлового будівництва і комунальні банки були скасовані, а їх операції передані Державному банку СРСР і Промисловому банку СРСР, який був перетворений у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень (Будбанк СРСР). Його статут був затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 1 жовтня 1964 р. № 822 „Про затвердження Статуту Всесоюзного банку фінансування капітальних вкладень (Будбанку СРСР)”. [820] Собрание постановлений Правительства СССР. - 1965. - № 19. - Ст. 122. В Україні у 1959 р. створена контора Державного банку та Будбанку, всі інші установи були ліквідовані (Сільгоспбанк, Комунальний банк і Промбудбанк). Вищезазначені два банки проіснували в Україні до 1987 р.

Реформування зазнали й статутні документи центрального банку держави. 29 жовтня 1960 р. постановою Ради Міністрів СРСР від 29 жовтня 1960 р. № 1146 був затверджений Статут Держбанку СРСР, а у серпні 1961 р. Правління Держбанку прийняло Положення про установи Держбанку СРСР. [818] Собрание постановлений Правительства СССР. - 1960. - № 18. - Ст.160. Прийняття цих документів було викликано, в першу чергу, необхідністю на рівні правових актів закріпити подальший розвиток функцій центрального банку держави та підвищення його ролі в системі органів економічного управління.

В ці ж роки відбувалося реформування і системи ощадних кас. Перший статут ощадкас був прийнятий у 1948 році, наступний - у 1977 році. [817] Статут Державних трудових ощадних кас Союзу РСР, затверджений постановою РМ СРСР № 433 від 20.11.1948 р. /Збірник законодавства СРСР. - 1948. - № 7. - Ст.89; [821] Статут Державних трудових ощадних кас Союзу РСР, затверджений постановою РМ СРСР № 623 від 11.07.1977 р. /Збірник законодавства СРСР. - 1977. - № 21. - Ст.131. Із 1962 року ощадкаси перейшли під керівництво Державного банку СРСР. Відповідно до редакції Статуту 1977 р. статутний фонд ощадкас дорівнював 100 млн крб. й служив забезпеченням їх зобов'язань. У випадку перевищення збитків за операціями ощадкас розміру запасного фонду недостатня сума повинна була покриватися за рахунок доходів Державного банку СРСР. Держава гарантувала зберігання грошових коштів та інших цінностей, ввірених ощадкасам, таємницю вкладів та видачу їх за першою вимогою вкладників. Головним завданням державних трудових ощадних кас СРСР проголошувалося розвиток ощадної справи в країні, надання населенню можливості надійного зберігання грошових коштів, сприяння накопиченню грошових заощаджень та використання їх в інтересах розвитку народного господарства СРСР.

У 1980 р. відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 18 грудня 1980 р. № 1167 була затверджена нова редакція Статуту Держбанку СРСР. [822] Собрание постановлений Правительства СССР. - 1981. - № 3. - Ст.12. За розміром своїх активів центральний банк СРСР був найбільшим банком світу і мав розгалужену систему територіальних установ, які охоплювали всю країну (в 1983 р. їх кількість доходила до 4,5 тис). [180] Тосунян Г.А. Банковское дело и банковское законодательство России: опыт, проблемы, перспективы. - М.: Дело ЛТД, 1995. - С. 110. Він являв собою єдину централізовану систему, що безпосередньо підпорядковувалася уряду. Головним напрямком діяльності Держбанку та банківської системи СРСР було здійснення контролю і нагляду за виконанням підприємствами та організаціями планів виробництва та збуту товарів, фінансових виробничих планів, дотримання планової і фінансової дисципліни шляхом використання певного набору інструментів грошово-кредитної політики.

З метою розширення міжнародного економічного співробітництва у 1963 р. був організований Міжнародний банк економічного співробітництва відповідно до Угоди між урядами країн - членів РЕВ, а у 1970 р. - створений Міжнародний інвестиційний банк, який займався довгостроковим і середньостроковим кредитуванням капітальних вкладень. Протягом зазначеного періоду за участі радянського капіталу були відкриті два банки за кордоном - Схід Хандельсбанк у Цюріху (Швейцарія) та відділення Моснарбанку в Бейруті (Ліван). [220] Фінансово-кредитна система України - Росії (ХУІІІ-ХХ ст. ). - С. 247.

Однак з часом, враховуючи зростаючі кризові явища в економіці, зниження ефективності централізованого механізму господарського управління, радянська банківська система ставала все менш спроможною виконувати свої функції. Вона втратила можливість оперативно здійснювати кредитно-розрахункове обслуговування, враховувати специфіку різних галузей народного господарства, стимулювати завдяки кредитному механізму відтворення виробництва. Реформа кредитної системи 1987- 1988 рр. була викликана необхідністю застосування нових економічних методів управління кредитною системою, підвищення ефективності використання кредитних ресурсів та концентрації їх на вирішення пріоритетних загальнодержавних програм та завдань, що забезпечуватимуть досягнення кінцевих високих фінансових результатів роботи народного господарства.

Початок реформи був закладений прийняттям постанови РМ СРСР № 821 від 17 червня 1987 р. „Про вдосконалення системи банків в країні та посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки”. [823] Собрание постановлений Правительства СССР. - 1987. - № 37. - Ст.121. Одним із найважливіших завдань банків було визначено організацію та широке застосування найбільш економічних та прогресивних форм кредитування та розрахунків, які сприяють прискоренню платежів та оборотності обігових коштів в народному господарстві.

Була проведена реорганізація працюючих банків та утворені нові спеціалізовані державні банки, створена нова система банків, визначені основні напрямки та сфери їх діяльності. Затверджено нову редакцію Статуту Державного банку СРСР, згідно якої центральний банк вважався підвідомчим уряду країни. В п. 12 Статуту зазначено, що „Державний банк СРСР є юридичною особою і діє на принципах повного господарського розрахунку та самофінансування”. Статутний фонд банку визначався в сумі 1500 млн. крб. і служив забезпеченням зобов'язань Державного банку. Його завданнями визначалися: централізоване управління грошово-кредитною системою країни, проведення єдиної кредитної політики, координація діяльності банків СРСР та організація розрахунків між ними, організація і зміцнення грошового обігу, касове виконання бюджету, участь в формуванні зведеного валютного плану країни, кредитування, фінансування та розрахункове обслуговування підприємств і організацій невиробничої сфери. - [825] Устав Государственного банка СССР. Утвержден Постановлением СМ СССР № 1061 от 1.09.1988 г. //СП СССР. - 1988 г. - № 32. - Ст. 91.

Метою діяльності Зовнішторгбанку СРСР визначено забезпечення організації і проведення розрахунків за експортно-імпортними та неторговельними операціями, кредитне обслуговування зовнішньо-економічних зв'язків країни, здійснення операцій на міжнародних валютних і кредитних ринках тощо. Промбудбанк СРСР створювався для обслуговування промисловості, будівництва, транспорту та зв'язку, системи Держпостача СРСР; Агропромбанк СРСР - для обслуговування агропромислового комплексу країни; Жилсоцбанк СРСР - для обслуговування житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, підприємств культури, просвіти, науки тощо, а також кооперативів та осіб, що займалися індивідуальною трудовою діяльністю.

У 1988 році внаслідок проведення реформи банківської системи трудові ощадні каси були реорганізовані в Банк трудових збережень та кредитування населення СРСР (Ощадбанк СРСР). На банк було покладено забезпечення організації ощадної справи в країні, безготівкових розрахунків й касового обслуговування населення, розповсюдження та погашення облігацій державних позик, кредитування споживчих потреб громадян. Збереження і своєчасність повернення вкладів населення в Ощадному банку гарантувалися Державним банком СРСР.

У 1989 р. державні спеціалізовані банки були переведені на повний господарський розрахунок та самофінансування. О переводе государственных специальных банков СССР на полный хозрасчет и самофинансирование. [824] Постановление СМ СССР № 280 от 31.03.1989 г. //СП СССР. - 1989. - № 21. - Ст. 64.

В основу діяльності банків було покладено прибуток (доход) банків як узагальнений показник ефективності роботи і головне джерело укріплення та розвитку банківських установ, соціального розвитку та матеріального стимулювання їх колективів. Джерелами кредитних ресурсів визначалися фонди банків, залишки коштів підприємств, організацій та кооперативів на розрахункових, поточних рахунках, депозити, а також вклади населення на рахунках, відкритих в установах спеціалізованих банків СРСР. Крім того в Держбанку СРСР створювався Фонд регулювання кредитних ресурсів банківської системи СРСР. Він формувався за нормативами, визначеними урядовими актами, за рахунок частини залучених банками ресурсів та депозитів

Найбільшого значення за наслідками в процесі економічних реформ мав Закон СРСР від 26 травня 1988 р. „Про кооперацію в СРСР”. Позитивним став той чинник, що більшість положень цього акту почали швидко реалізовуватися, заклавши початок становлення системи недержавних банків в СРСР та ліквідації монополії держави на банківську діяльність, яка існувала із 20-х років ХХ ст. Виникнення нового для країни типу банків, які працювали на комерційній основі, означало появу в країні досить важливого елементу ринкової економіки, який активно стимулював процес поглиблення економічної реформи, що, в свою чергу, сприяло подальшому розвиткові комерційних банків. За півтора роки в країні було зареєстровано більше тисячі комерційних банків. Нарешті був поновлений комерційний кредит.

Однак вже на початку 90-х років перед країною стояла необхідність реформування як існуючої системи державних спеціалізованих банків (а звідси - і реформування всієї банківської системи), так і створення спеціального банківського законодавства. Все це повинно було сприяти розвиткові товарно-грошових відносин, зміцненню національної валюти та проведенню єдиної грошово-кредитної політики. Україна, проголосивши курс на незалежність, отримала для вирішення ті проблеми, які залишилися перед банківською системою СРСР, а також встала перед проблемою формування власної незалежної, сильної та стабільної банківської системи. З 1991 р. почала формуватися банківська система України.

Формування саме банківського законодавства в Україні пов'язують з прийняттям 20 березня 1991 р. Закону Української РСР „Про банки і банківську діяльність”. [597] Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 25. - Ст.281. Його було розроблено на підставі Декларації про державний суверенітет України та Закону "Про економічну самостійність Української РСР" й означав ліквідацію державної монополії на банківську справу; ліквідацію, роздержавлення та акціонування спеціалізованих державних банків, що функціонували на території Української республіки, а також створення та розвиток комерційних банків. Паралельно ліквідовували централізовану систему вертикального підпорядкування всіх банківських установ центру (спочатку на рівні республіканської контори Державного банку СРСР, а в цілому - і Державного банку СРСР). В статті 1 зазначеного закону встановлювалося виняткове право України на створення власної банківської системи („Українська РСР самостійно організовує банківську систему”), а також визначалася дворівнева структура банківської системи у вигляді Національного банку України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку Української РСР, Ощадного банку Української РСР, республіканських та інших комерційних банків різних видів і форм власності.

Закон „Про банки і банківську діяльність” був введений у дію постановою Верховної Ради УРСР і набрав чинності з 1 травня 1991 року [632] Постанова Верховної Ради Української РСР „Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 року N 873-XII //Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - N 25. - Ст. 282.. Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбудбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а також Українське республіканське управління інкасації Держбанку СРСР з підпорядкованою йому мережею установ та організацій оголошувалися власністю України. На базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України.

На центральний банк держави покладався обов'язок розробити до 1 травня 1991 р. проект Статуту, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ, до 15 квітня 1991 р. разом із Радою Міністрів внести у Верховну Раду України пропозиції щодо розміру та джерел формування статутного фонду Національного банку України. До 1 листопада 1991 р. НБУ був зобов'язаний встановити порядок видачі ліцензій на здійснення операцій в іноземній валюті в Україні та за кордоном і переглянути всі видані ліцензії на здійснення цих операцій; провести перереєстрацію всіх розташованих на території республіки банків, їх філіалів та інших кредитних установ. В протилежному випадку зазначені кредитні установи вважалися такими, що не діють.

Прийняття цього закону започаткувало новий етап у розвитку банківської справи в країні. Кредитно-банківську систему поряд із положеннями загального законодавства було забезпечено спеціальним банківським законом, і це, безперечно, створило нові реальні можливості для розвитку банківського сектору - одного з найважливіших елементів ринкової економіки. Слід зазначити, що процес прийняття банківського законодавства в Україні відбувався фактично паралельно з реформуванням цієї сфери в Російській Федерації, що свідчило про проведення чергового етапу масштабного реформування кредитної системи. Верховна Рада РРФСР прийняла 2 грудня 1990 р. закони РРФСР „Про Центральний банк РРФСР (Банк Росії)” і „Про банки і банківську діяльність в РРФСР” // Ведомости Верховного Совета РСФСР. - 1990. - № 27. - Ст. 356, 357. [748, 749]. Цікаво, що трохи пізніше (22 грудня 1990 р.) були прийняті Закони СРСР „Про Державний банк СРСР” та „Про банки і банківську діяльність” // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1990. - № 52. - Ст. 1154, 1155. Однак прийняття зазначених нормативних актів вже не могло більш-менш помітно вплинути на діяльність кредитно-банківської системи Радянського Союзу, оскільки саме з кінця 1990 - початку 1991 рр. почався процес формування самостійних банківських систем радянських республік, які поступово оголошували про свою незалежність.

Банківські установи поступово почали набувати нормативно-правову базу, яка закладала підстави для здійснення економічних реформ і в сфері банківської діяльності. І провідне місце в процесі реформування займав саме Національний банк як центральний банк держави, що має функції державного управління банківською діяльністю. Саме центробанк, в першу чергу, зіткнувся з необхідністю розробки нормативно-правових джерел у сфері створення та функціонування банківських установ, які започатковували свою діяльність в Україні.

2.2 Особливості становлення банківської системи України в умовах переходу до ринкової економіки

Виходячи з досвіду країн з більш розвиненою економікою, можна говорити про необхідність використання різноманітних способів та інструментів для функціонування окремих субсекторів фінансової системи (в тому числі банківського) задля здорової і стабільної економіки, Див, наприклад: [301] Evi Bodi, Robert C. Merton. Finance. - Prentice Hall, a PEC, New Jersey, 2000. - Р. 64-68; [304] Grane D., K. Froot, S. Mason, R.C. Merton… The Global Financial System: A Functional Perspective. - Boston: Harvard Business School Press, 1995. - Р. 54-59. Достатньо цікавим є монографічне дослідження: [15] Албегова И.М. и др. Государственная экономическая политика /И.М. Албегова, Р.Г. Емцов, А.В. Холопов; Под общ. ред. А.В. Сидоровича. -М.: Дело и сервис, 1998. - 320 с. оскільки в межах здійснюваної державної політики саме фінансовий сектор повинен стати потужним фінансовим посередником і каталізатором економічного зростання. А це, в свою чергу, включає його до складу чинників, що відповідають за забезпечення державного суверенітету та реалізацію національних стратегічних інтересів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тим більше, що як вже зазначалося вище, країни з перехідною економікою мають достатньо капіталу, проте він залишається, як правило, пасивним. Останні дослідження в країнах із перехідною економікою свідчать, що пасивний (замкнений) капітал у них перевищує надходження іноземного капіталу приблизно в двадцять разів //[373] Україна. Фінансовий сектор: нова стратегія реформ: Матеріали конференції 22-23 червня 2001 р. - К., 2002. - С.12. Свого часу на такі особливості перехідних економік звертали увагу європейські та американські фінансисти: [292] G. Caprio, D. Folkerst-Landau, D. Lane. Bulding Sound Finance in Emerging Market Economies. - 1994. - 358 p.; [293] Central and Eastern Europe: Roads to Growth. - 1992. - 322 p.

В останні роки міжнародні фінансові організації, зокрема МВФ, Група Світового банку, регіональні банки розвитку, допомагали долати фінансові кризи в Мексиці, Азії та інших регіонах, переходити до ринкової економіки в країнах з централізованим плануванням, полегшувати борговий тиск в найбідніших країнах. [298] Robert C. Effros. Current Legal Issues Affecting Central Banks, Volume III, 1995. - 648 p.; [299] Volume IV, 1997. - 983 p.; [187] Халевинская Е.Д. Евробанк: политическая структура, банк развития, коммерческий банк. - М.: Финансы и статистика, 1992. - С. 4 - 9. Це відбувалося в умовах, коли світові ринки капіталу переживали процес трансформації, оскільки приватний капітал переміщується по всьому світові в безпрецедентних обсягах і в різноманітних формах. Причому певна його частина надходить у країни, що розвиваються, які раніше марно намагалися знайти до нього доступ. У той же час, як відмічають фахівці, все більш проблематичною стає спроможність міжнародних інститутів ефективно вирішувати глобальні проблеми та вміння проявляти гнучкість, все більше викликає запитань їх структура, пріоритети та принципові підходи. [492] Реформирование международных финансовых институтов // Ел. журнал государственного департамента США, Том 6. - № 1. - Февраль 2001 г.

У квітні 1992 р. на прохання України МВФ та Світовий банк прийняли рішення про членство України в цих фінансових організаціях. Верховна Рада України 3 червня 1992 р. ухвалила відповідний Закон "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій". 3 вересня 1992 р. наша держава стала членом МВФ та МБРР. У своїй політиці та діяльності МВФ керується Статутом, відомим під назвою “Статті угоди про МВФ”.

Згідно із “Статтями угоди про МВФ” країна-член повинна надавати Фонду інформацію, яку він вважає необхідною для своєї діяльності. Із грудня 1992 р. Національний банк України надає Міжнародному валютному фонду зведені балансові звіти Національного та комерційних банків України, а також інформацію про валютні курси та процентні ставки, а з 1993 р. складається платіжний баланс України. Протягом всіх цих років тривають постійні відносини між Україною та міжнародними фінансовими організаціями. В той же час експерти відзначають, що взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними установами залишаються і досі специфічними, а Україні необхідні зовнішні кошти, які слід використовувати для розвитку національної економіки. Відсутність фінансування з боку міжнародних фінансово-кредитних установ позначається й на надходженні приватного капіталу в Україну. За 1991-2001 рр. такі надходження склали 3,9 млрд дол. - [332] Плотніков О. Макроекономічні аспекти реформування фінансової системи України //Система державних фінансів України: шляхи забезпечення прозорості та оптимальної децентралізації фінансових потоків: Матеріали форуму експертів. Київ: Інститут Схід-Захід, 2 березня 2001 р. - С. 14; [516] Талько В. Проблеми врегулювання відносин з міжнародними економічними організаціями //Право України. - 1999. - № 9. - С. 106 - 109. На таком увзаємозв`язку наголошують увагу економісти. Див., наприклад: [264] Лэттер Т. Выбор режима валютного курса: Пер. с англ. - Лондон: Центр по изучению деятельности центральных банков, 1996. - 34 с. Менкью Н. Макроэкономика: Пер. с англ. - М.: Издв-во МГУ, 1994. - 802 с. [256] Гайгер Линдвуд Т. Макроэкономичкская теория и переходная экономика: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М., 1996. - 560 с.

Банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи, зокрема шляхом :

- забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо;

- розробки та забезпечення способів управління ризиками;

- забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання;

- забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема шляхом вдосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;

- забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки.

Банківські системи розвинених країн мають багато спільного, що обумовлено однотипністю існуючої в цих країнах ринкової економіки. Ринковий характер економіки визначає та обставина, що кредитно-банківська система діє через ринок капіталів. На цьому акценутють свою увагу більшість фахівців, що досліджують сферу банківської діяльності, не дивлячись на спеціалізацію. Див., наприклад, роботи: [105] Кочетков В.М. Забезпечення фінансової стійкості сучасного комерційного банку: Монографія. - К.: Знання, 2002. - 238 с.; [106] Кравець В.М., Кравець Ю.В. Західноєвропейський банківський бізнес: становлення і сучасність. - К.: Знання-Прес, 2003. - 470 с.; [122] Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции: Учеб. пособие. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - 288 с.; [192] Філіпенко А.С. Економічний розвиток. Європейський контекст. - К.: Знання, 2002. - 120 с.; [202] Шевченко Р.І. Банківські операції: Навчально-методичний посібник. - К.: Знання, 2003. - 276 с. При цьому приватний капітал користується підтримкою державного капіталу фіскального характеру. Ринок грошей і капіталу не обмежується вільним рухом таких своєрідних товарів (фінансових інструментів) в країні, але й носить значною мірою зовнішньоекономічний характер. Держави здійснюють регулюючий вплив на цей ринок за допомогою певного набору інструментів грошово-кредитної політики, в тому числі шляхом проведення грошово-валютних інтервенцій та протекціоністських заходів.

Аналізуючи організацію банківських систем західних держав в умовах розвиненої економіки, фахівці дійшли висновку щодо трьох основних напрямів розвитку таких систем та їх складових: 1) банківські системи з великою кількістю банків з небагатьма відділеннями (unit banking); 2) банківські системи з невеликою кількістю банків із багатьма відділеннями (branch banking ); 3) банківські системи з багатьма банками, пов`язаними участями (chain banking). Див, наприклад: [145] Основы законодательства капиталистических стран о банковской системе. - М.: Институт законодательства и сравнительного правоведения при ВС РФ, 1992. - С. 4. При цьому більшість європейських країн йде другим шляхом. В Україні на сучасному етапі розвитку банківської системи вона об'єднує в собі риси перших двох напрямів з поступовою переорієнтацією на другий варіант.

Для будь-яких банківських систем, як правило, характерна наявність універсальних та спеціалізованих фінансово-кредитних установ, одночасне існування та рентабельна діяльність великих і малих банків та інших кредитних установ, в тому числі позабанківських У спеціальній літературі такі установи також носять назву „небанківських” або ”парабанківських”.. При цьому кожна ланка банківської системи повинна мати високий рівень оперативної самостійності, не обмежуючись при цьому певною територією. У той же час повинен дотримуватися принцип чіткого розмежування компетенції, визначення системи відповідальності для кожного з учасників ринку позичкових капіталів.

Розглядаючи категорію „система” в її гносеологічному розумінні, слід виходити з позиції, що система (від гр. systema - ціле; таке, що складається із частин; поєднання) являє собою множинність елементів, що знаходяться у відносинах і зв`язках один з одним, які утворюють певну цілісність, єдність. [338] Локшина С.М. Краткий словарь иностранных слов. - 9-е изд., испр. - М.: Рус. яз., 1987. - С. 466. За своїм змістом це об'ємне поняття може включати не просто певний порядок в розташуванні і зв'язку частин будь-чого, а й певне ціле, яке являє собою єдність закономірно розташованих і взаємозв'язаних частин. Під системою розуміють також і сукупність організацій, однорідних за своїми завданнями, або установ, що об'єднані в одне ціле. [339] Ожегов С.И. Словарь русского языка /Под ред. д. филол. н., проф. Н.Ю. Шведовой. Издание 16-е, исправленное. - М. Русский язык, 1984. - С. 624. Філософи розуміють під системою певну кількість взаємопов`язаних елементів, які утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості та внутрішні закономірності, властиві саме цій спільності. [221] Філософія / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. - За ред. І.Ф. Надольного. - К.: Вікар, 1997. - С. 477. Будь-яка система характеризується також стійкими зв`язками елементів, що досягаються внаслідок структурного упорядкування її частин. Важливою рисою системи є також її цілеспрямований функціональний стан. При цьому поняття “система” може застосовуватися як до суспільства в цілому, так і до окремих його підсистем: політичної, економічної, духовної, соціальної тощо. Див., зокрема: [2] Аверьянов А.Н. Системное познание мира. - М., 1985. - С. 165 - 191; [22] Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. - М., 1981. - С. 99 - 117; [389] Бейкун А. Позитивна тенденція розвитку категорії „система” як елемента структурно-функціональної побудови органів державного управління //Право України. - 2001. - № 12. - С. 51 - 54. Кожну з них можна розглядати як у поєднанні, так і окремо, що має відповідне місце, значення та відіграє свою роль у суспільному житті.

Щоб скласти цілісне наукове поняття про об'єктивно існуючу систему, недостатньо лише вичленити та перерахувати її окремі елементи, сторони. Важливо розкрити їх внутрішню закономірність, зв'язок, взаємозв'язок, виявити взаємодію компонентів цілого та відшукати адекватне їй логічне вираження. [22] Афанасьев В.Г. Общество: системность., познание и управление. - С. 53.

Зрозуміло, що відносини в сфері банківської діяльності також можуть вміщуватися в поняття „система”. Банківська система є складовою фінансової системи країни і підпадає під загальну дію економічних законів, що діють в громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов`язаною, має загальну мету та завдання.

З погляду науковців, „банківську систему в Україні юридична наука визначає як внутрішньо організовану, взаємопов`язану, об`єднану загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України”. [217] Банківське право України: Навч. посібник. Кол.авт.: Жуков А.М., Іоффе А.Ю., Кротюк В.Л., Пасічник В.В., Селіванов А.О. та ін. /Заг. ред. А.О. Селіванова. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2000. - С. 56. Під системою як об`єктом регулювання банківським правом і важливою категорією управління слід розуміти внутрішньо організовану сукупність відносно самостійних, взаємодіючих складових частин (елементів), які виступають як одне ціле і в межах якої здійснюються процеси управління.

Є. Карманов, розглядаючи банківську систему на підставі аналізу Закону „Про банки і банківську діяльність”, констатує, що згідно зі ст. 1 предметом (тобто з приводу чого складаються правовідносини між суб'єктами, виникають правові зв'язки) є структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. А відповідно метою (тобто чого прагне, чого хоче досягти законодавець) є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Викладене свідчить про намір законодавця створити правове поле для розвитку та банківської системи України і побудови її, виходячи з вітчизняного та світового досвіду. [427] Карманов Є.В. Правові аспекти реструктуризації банківської системи України //Право України. - 2001. - № 4. -С. 28-33.

Банківська система на перехідному етапі повинна бути цілком безпечною з різних точок зору, зокрема, банки не повинні пропонувати продукти, які перевищують ступінь удосконалення їх інформаційних можливостей та не відповідають рівню економічної інфраструктури, що склався на цей момент в країні. На думку Алана Роу, „безпечність” банку визначається через складну взаємодію між інформаційними можливостями банку, його амбіціями щодо удосконалення якості та ризикованості продуктів, які пропонуються цим банком і зовнішнім середовищем, в якому банку необхідно працювати. [371] Роу А., Сігельбаум П., Кінг Т. Аналіз стану фінансового сектора на перехідному етапі в колишніх республіках Радянського Союзу. - Україна, фінансовий сектор: Нова стратегія реформ, червень 2001.

Банківська система виступає складовою кредитної системи держави й являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період). Абсолютно виправданим є твердження, що особливості національної кредитної (і банківської в тому числі) системи значно впливають на вибір шляхів проведення центральним банком грошово-кредитної політики та інструментарію, який відображає реалії розвитку національної банківської системи в певний період. Тому не можна визначати банківську систему просто як сукупність кредитно-фінансових інститутів, які діють на території певної держави. Це значно складніший механізм, який включає ряд взаємопов'язаних елементів. Зокрема, відповідно до банківської енциклопедії банківська система являє собою „сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства, банківського ринку”. Российская банковская энциклопедия. - М., 1995. - С. 51.

Деякі автори включають у банківську систему поряд із банківськими інститутами також і кредитні установи, хоча це спірне питання. [179] Тосунян Г.А. Государственное управление в области финансов и кредита в России. - М.: Дело, 1997. - С. 127; [130] Молчанов А.В. Коммерческий банк в современной России: теория и практика. - М., 1996. - С. 29; [554] Российская банковская энциклопедия. - М., 1995. - С. 51; [340] Островская О.М. Банковское дело: Толковый словарь. - М.: Гелиос АРВ, 1999. - С. 43. Зокрема, кредитні установи в широкому розумінні (банки, інвестиційні фонди, кредитні спілки, ломбарди, фінансові компанії, довірчі товариства, трасти тощо) є складовими частинами кредитної системи країни поряд із страховим сектором та недержавними пенсійними фондами. І якщо перелічені інституції входять нарівні із банками до кредитної системи, то жодним чином не можна ототожнювати кредитну і банківську системи, оскільки остання є складовою частиною першої. Таким чином, банківські установи можуть входити до кредитної системи, але будь-які кредитні установи, крім банків, не можуть розглядатися як складові банківської системи країни. На даній позиції стоїть і Банківська енциклопедія, яка визначає банківську систему як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний період; складова частина кредитної системи //[549] Банківська енциклопедія /Під ред. д.ек.н., проф. А.М. Мороза. - К.: Ельтон. - С. 21.

Підтвердженням такої позиції можуть служити і норми чинного законодавства України. Зокрема, Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначає кредитну установу як фінансову установу, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. При цьому до фінансових установ закон відносить юридичних осіб, які надають одну чи декілька фінансових послуг і внесені до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. [619] Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 1. - Ст. 1.

Законодавство європейських країн та міжнародні стандарти також містять відповідні норми. Зокрема, в ст. 1 закону Франції від 24 січня 1984 р. закріплено, що кредитні установи є юридичними особами, що здійснюють в якості звичайного заняття банківські операції. Цей текст виходить із першої європейської Директиви з банківської координації № 77-780 від 12.12.1977 р.

Ознайомлення з існуючими дослідженнями в сфері банківської діяльності, що проводяться представниками різних наук, створює реальну можливість провести певний аналіз проблем, пов'язаних із функціонуванням банківської системи держави. Зокрема, на думку О.А. Костюченка, для нормального функціонування банківська система країни повинна відповідати таким вимогам:

У країні має бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і зазнає постійних кількісних і якісних змін.

Система не повинна містити зайвих елементів. У цьому секторі економіки не має бути банківських установ, які не розпочали виконувати банківські операції у встановлений строк, не мають належно оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені всупереч чинному законодавству та акту засновника про створення.

У країні діє центральний банк, який є основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.

Поряд із центральним банком функціонують різні комерційні банки, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв`язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та надають фінансові послуги юридичним і фізичним особам.

У країні діють банки й фінансово-кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

Банківська система є складовою більш широкої економічної системи держави. [104] Костюченко О.А. Банківське право: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 1998. - С. 19-20.

З більшістю тверджень автора можна погодитися. В той же час ряд формулювань вимагає доповнень або змін. Зокрема, якщо динаміка банківської системи не викликає заперечень, то не зовсім зрозумілим є наступна позиція автора. З позицій права банк не може розпочати свою професійну діяльність без отримання в органі державного регулювання (тобто Національному банку України) ліцензії на здійснення банківських послуг. Банківські установи також не можуть утворюватися всупереч чинному законодавству та акту засновника про створення, оскільки в такому випадку вони просто не пройдуть державної реєстрації.

Центральний банк дійсно є основним координатором фінансово-кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними процесами. Однак зводити виключно на центробанк управління фінансовими процесами в економіці є недоречним, оскільки організація фінансової діяльності за суб'єктивним складом є значно ширшою, ніж участь Національного банку (хоча участь останнього і не слід применшувати).

Недоцільно обмежувати банківський сектор виключно комерційними банками, хоча вони і найбільш представлені в банківській системі. Нині діючі в Україні державні банки - Ощадний банк України [654] Державний Ощадбанк України був створений шляхом реорганізації на підставі постанови КМУ від 21 травня 1999 р. № 876 „Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України” //Офіційний вісник України. - 1999. - № 23. - Ст. 83. Його статут був зареєстрований НБУ 26 травня 1999 р. - Особливості правового статусу Ощадбанку України досліджувалися автором у статті: [475] Орлюк О.П. Особливості правового статусу ощадних банків //Науковий вісник Чернівецького університету. - 2000. - Випуск 82. - С. 86-89. і Укрексімбанк - входять до системоутворюючих банків і відіграють помітну роль в наданні банківських послуг.

Зокрема, Укрексімбанк був заснований у 1992 р., коли із-за проблем, що виникли у вітчизняних підприємств у розрахунках із зарубіжними партнерами, було прийнято рішення про створення на базі 8 філій колишнього Зовнішекономбанку СРСР самостійної фінансової структури. Тепер банк має найбільш розвинену в Україні мережу банків-кореспондентів (575 фінансових установ з різних країн світу), що дозволяє йому входити в групу семи найбільших банків країни. Через нього здійснюють свої розрахунки підприємства-експортери, що складають кістяк ВІП-клієнтів. Не менш престижну групу складають 310 посольств, представництв та консульств іноземних держав, а також представництва відомих фармацевтичних фірм „Гедеон Ріхтер” і „Словакофарм”. У 2000 р. пропонувалося проведення додаткової емісії для збільшення статутного капіталу банку. Вважалося, що інвестором буде зарубіжний суб'єкт. Однак влітку 2001 р. уряд не дав дозволу на проведення даної операції у зв'язку із відсутністю реальних інвесторів.

Проблеми банківської системи пов'язані з двома різними, хоча й взаємопов'язаними питаннями: питанням так званої “банківської системи з приватним резервуванням” (fractional-reserve banking) та питанням про центральний банк (central banking). Банки вже давно перестали обмежуватися виключно акумуляційно-розподільною функцією і розглядаються як активні учасники фінансового ринку та національної економіки в цілому. Створені в Україні олігархічні банківсько-промислові групи (у тому числі в Донецькому, Дніпропетровському, Київському регіонах) є реальним підтвердженням цього висновку. В Україні створення промислово-фінансових груп є достатньо проблематичним з позиції невигідності за фіскальною ознакою. Однак за своєю суттю існуючі угруповання можуть розглядатися саме як ФПГ у їх класичному розумінні. Не слід також мінімізувати розуміння банківської системи, розглядаючи її лише як просте об`єднання різних банків та інших кредитно-фінансових установ (позиція, що превалює у фаховій літературі). Фактично таке визначення обмежує банківську систему, оскільки позбавляє її заздалегідь окреслених цілей, специфічних функцій і самостійної ролі на грошовому ринку.

Це є складна специфічна структура, що працює за економічними законами, включається до загального механізму регулювання господарської діяльності у країні, однак має спеціальні функції та завдання. Бюджетна система, податкова система, система ціноутворення органічно взаємопов`язані із банківською системою і разом впливають на визначення політики цін у внутрішньому обігу та зовнішньоекономічній діяльності.

Як вважає М.І. Савлук, позицію якого доцільно підтримати, банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. [53] Вступ до банківської справи /Під ред. М.І. Савлука. - С. 123. Виникає вона не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окрему банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури, що діє в економіці країни, визначається двома основними групами причин:

пов`язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із державними та суспільними інтересами - забезпеченням стабільності національної валюти і стабільної роботи всіх кредитно-фінансових посередників;

пов`язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для забезпечення цього завдання банки повинні опиратися на значний набір банківських інструментів, що повинні відповідати вимогам мобільності. В такому разі при виникненні необхідності банківські установи зможуть заповнити будь-який сектор ринку, яким би вузьким чи невигідним він не був.

Звідси виникає висновок про подвійну мету діяльності банківських установ, які повинні керуватися у своїй діяльності не тільки комерційними інтересами (отриманням прибутків для акціонерів та засновників), а й вимогами системи, до якої вони включені. А оскільки банківська система, як уже зазначалося, є складовою національної економіки, то вимоги системи можуть отримати статус державної політики в сфері фінансової діяльності. Див., наприклад: [309] John C. Strick. The Economics of Government Regulation: Theory and Canadian Practice. - Toronto: Thompson Educational Publishing, 1990. - 235 р.

Поява гнучких фінансових ринків стимулювала розподіл фінансових ресурсів з метою найбільш ефективного їх використання, сприяла фінансуванню конкуруючих експериментів та інновацій, ноу-хау, що дозволяє вибирати найуспішніші з них. Див., зокрема: [360] Клейн М. Гроші, політика та майбутнє міжнародної фінансової системи: (неофіційний переклад). - Україна, фінансовий сектор: Нова стратегія реформ, червень 2001. Нині існує тенденція дерегулювання та лібералізації фінансових ринків. Однак зазначений процес повинен здійснюватися достатньо виважено, оскільки дерегульовані ринки можуть проявляти значну непостійність та порушення економічної діяльності, як це можна було побачити на кризах ринків Східної Азії та Росії.

Головне завдання державного регулювання банківською системою полягає у поєднанні дерегулювання та механізмів забезпечення стабільного функціонування банківської системи для подолання системних прорахунків з ефективним пруденційним регулюванням та наглядом виконавчих осіб фінансових органів, при цьому можливі підходи у виборі механізмів регулювання залежать від вибору монетарного режиму та режиму валютного курсу.

За структурним підходом розрізняють одно- та дворівневу банківські системи. Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Цей принцип побудови характерний, головним чином, для країн з нерозвиненою економікою, а також для країн з адміністративно-командною побудовою апарату управління. [26] Банковское дело / Под ред. Ю. А. Бабичевой. -- М.: Экономика, 1994. - С. 9.

Дворівнева банківська система будується на взаємовідношеннях між банками у двох площинах - по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком як керівним, управляючим і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість враховувати інтереси двох категорій клієнтів - комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функціям „банк банків” та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг. У дворівневій структурі банківської системи повинні чітко розрізнятися нормативно-регулюючі та контрольні функції центрального банку, з одного боку, і функції комерційних банків - з іншого. [253] Бухвальд Бруно. Техника банковского дела. - С. 15-16. Слід зауважити, що у більшості країн банківські системи дворівневі, в Україні - в тому числі.

Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових посередників на ринку позичкових капіталів, які займаються банківською діяльністю. К.Р. Тагірбеков пропонує інституційну схему побудови банківської системи, що базується на декількох принципах: 1. Ієрархічний принцип - виділяє в банківській системі окремі сегменти - рівні на підставі відносин внутрішньоструктурної підпорядкованості; 2. Функціонально-регулюючий принцип - розділяє банківську систему на окремі сегменти - шари на підставі функцій, що їх здійснюють складові банківської системи, спеціалізації здійснюваних ними операцій, а також характеру наглядових вимог, жорсткості повноважень банківського нагляду; 3. Організаційно-ієрархічний принцип - максимально повне виділення всіх функціонуючих елементів банківської системи, в тому числі і тих, що входять до внутрішніх ієрархій: центральний апарат, територіальні відділення, польові установи, розрахунково-касові центри, відділення, інформаційно-аналітичні центри, газети, журнали, обмінні пункти, банкомати тощо. - [144] Основы банковской деятельности (Банковское дело) /Под ред. К.Р. Тагирбекова. - М.: Изд. дом «ИНФРА-М», Изд-во «Весь Мир», 2001. - С. 35.

Як і будь-яка система, банківська система має певні функції, що випливають зі специфіки банківської діяльності, яку здійснюють в сукупності фінансово-кредитні інститути. Функція є внутрішня еволюційна спроможність системи до певної діяльності, в той час як функціонування вже є процесом самої діяльності, процесом реалізації цих спроможностей, але не обов'язково в повному обсязі в кожний конкретний момент часу. І якщо функції характеризують систему як еволюційне ціле, то процес їх реалізації характеризує її як функціонуюче начало. [50] Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем /Под общ. ред. Е.Б. Кубко. - К.: Юринком, 1997. - С. 33; [572] Лобода Ю.П. Цінність держави як її соціальна сутність (теоретико-методологічні аспекти дослідження): Автореф. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук - Одеса, 2001. - С.15.

До функцій банківської системи можна віднести: 1) створення грошей і регулювання грошової маси; 2) трансформаційну; 3) стабілізаційну.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси реалізується шляхом оперативної зміни маси грошей в обігу залежно від існуючого попиту. При цьому, звичайно, керівне місце відведено центральному банку, на який покладено здійснення грошово-кредитної політики в країні. Встановлення облікових ставок, ризиків, емісія грошей, регулювання касових розрахунків - усе це відноситься до реалізації зазначеної функції. Зрозуміло, говорячи про зазначену функцію, не слід обмежувати кількість її носіїв лише центральним банком. Усі елементи фінансово-банківської системи істотно впливають на питання регулювання грошової маси. В Україні спостерігається постійний процес нарощування грошової маси, в першу чергу через емісійні випуски НБУ.

Щодо трансформаційної функції, то її реалізація залежить від рівня розвитку ринку позичкових капіталів у країні. Банківські установи залучають вільні кошти підприємств та населення (зокрема шляхом прийняття депозитів) та вкладають їх на свій страх і ризик у розвиток суб`єктів господарювання, впливаючи таким чином на величину, якість, вартість та строки грошових капіталів. Отже, відбувається трансформація фінансових ринків. На відміну від більшості розвинених банківських систем в Україні залишається незадовільною ситуація по залученню коштів від юридичних осіб порівняно із населенням (на рівні 20% / 80% пасивів). Банківські установи, розуміючи вигідність залучення тимчасово вільних коштів підприємств й установ та їхній обсяг і можливість планування своїх дій щодо розпоряджання такими коштами, протягом 2002-2003 років активно проводять політику по створенню найбільш сприятливих умов для залучення таких коштів.