Використання спеціальних знань у формі судової експертизи в адміністративному судочинстві України

Таким чином адміністративний процес у світі зародився як традиційне судове право, маючи своїм фундаментом суб'єктивне право особи на судове оскарження рішень органів влади, тому адміністративний процес - це правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства (ч.1 ст. 3 КАСУ). Так з розвитком ринкових відносин предмет адмiнiстративного права не звузився. Навпаки, коло суспільних відносин, що потребують адмiнiстративно-правового врегулювання, значно розширилося за рахунок надання адмiнiстративних послуг, введення економiчних, фінансових, iнвестицiйних, податкових, страхових ризикiв та iнших важелiв впливу на розвиток промисловостi, економiки, транспорту, сiльського господарства, соцiальної та адмiнiстративно-полiтичної сфери.

Для сучасного періоду розвитку адміністративного судочинства характерною є кардинальна зміна поглядів на сутність і зміст принципу змагальності в адміністративному процесі та його нормативного закріплення. А.І. Бітов стверджує, що адміністративне судочинство є одним з провідних інститутів, покликаних захищати порушені органами виконавчої влади права та свободи людини і громадянина, але при цьому воно нерозривно пов'язане із змістом і принципами сучасної правової державності [15, с. 330]. Це відображається в регулюванні судової експертизи та інших форм використання спеціальних знань в ході реформування адміністративного судочинства. Новизна нормативного процесу доказування в нових умовах полягає в тому, що від волі самих сторін залежить участь їх в змагальному процесі, а саме інституту судової експертизи. Адміністративний суд повинен встановлювати фактичні обставини справи, з високим ступенем ймовірності наблизитися до розуміння сутності досліджуваного явища (достатнього для формування внутрішнього переконання й винесення законного й обґрунтованого рішення) й приймати для цього передбачені процесуальним законом заходи. Не дивлячись на наявність потреби у спеціальних знаннях, проведенні дослідження з метою отримання доказової інформації, можливим є винесення судового рішення на основі інших доказів (пояснень сторін, показів свідків, письмових та речових доказів), а не експертного висновку.

Термін "спеціальні знання" в усіх видах судочинства, й в адміністративному зокрема, використовується доволі часто. Проте нормативно-правові акти України, в яких встановлено порядок судочинства, не містять визначення й не розкривають його значення. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" веде мову, але не розкриває змісту поняття "спеціальних знань". У повсякденному житті виникають найрізноманітніші питання, при вирішенні яких доводиться звертатися за допомогою кваліфікованих фахівців, котрий прийнято називати обізнаними особами або експертами. В судовій практиці також виникає чимало питань, для вирішення яких необхідні спеціальні знання. Свого часу А.Ф. Коні підкреслював, що судова практика дуже часто примушує звертатися до спеціальних досліджень, зосереджуючи в них центр ваги справи, або звертатися за допомогою до обізнаних людей, тобто експертів, у різних спеціальних галузям знань, мистецтв і ремесел [68, с.192-193, 200]. Залучення експертів, тобто фахівців у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, дає можливість всебічно і повно з'ясувати обставини справи і вирішити питання по суті [44, с. 57].

Спеціальними знаннями є знання і навички, одержані в результаті фахової освіти та/або практичної діяльності в будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, які використовуються визначеними законом учасниками процесу в межах наданих кожному з них повноважень для вирішення за певною процедурою процесуальних завдань. Таке визначення спеціальних знань максимально точно відбиває теоретичні положення наукознавства, законодавства і практику залучення спеціальних знань до відправлення правосуддя [37]. Поняття "спеціальні знання" є галузевим юридичним. Необхідність його введення зумовлена діяльністю юрисдикційних органів з метою вирішення завдань, що перед ними ставляться. Особливими ознаками, що характеризують спеціальні знання, є такі: ці знання не є загальновідомими, загальнодоступними та одиничними; вони набуваються особою в процесі теоретичної та практичної підготовки до конкретної діяльності; неодноразово використовуються; надаються не в прямій, а у опосередкованій формі; залучаються в процес у встановленому законом порядку за наявності в учасників процесу потреби в такого роду знаннях; використовуються у передбачених процесуальним законодавством формах; їх використання пов'язане з певним рівнем освіти та/або підготовки, а також професійним або іншим досвідом; такі знання сприяють забезпеченню винесення законного й обґрунтованого акту органів досудового розслідування та суду як органу судової влади [38, с.7]. Спеціальні знання, що використовуються в межах фактично усіх процесів, становлять собою відносно самостійний правовий інститут, який як ніякий інший, може з'явитися в майбутньому, за умов належної розробки і регламентації, уніфікованої правовою формою або конструкцією, єдиною для різних процесів. Створення уніфікованого правового інституту спеціальних знань, адаптованого до всіх процесуальних галузей права, є доволі перспективним. Головним чином, розробка цього інституту в процесуальному аспекті здійснювалася відносно кримінального та цивільного судочинства. Саме в межах наукової спеціальності криміналістика та судова експертиза треба комплексно досліджувати сутність спеціальних знань, формулювати їх поняття, що є прийнятним для усіх видів проваджень, а також розробляти форми і способи використання спеціальних знань з метою вирішення завдань доказування.

Сучасним трендом розвитку наукових уявлень про судову експертизу є теза щодо єдності (одноманітності) методологічних та експертно-технологічних підходів у практичних випадках застосування спеціальних знань в межах різноманітних видів процесу та його стадій. На цей аспект звертають увагу багато хто з науковців. Так, зарубіжні науковці О.В. Нестеров [120], О.Р. Росинська [150, с.48], вітчизняні І.В.Гора [38], Н.І.Клименко [60] та інші включають у предмет теорії судової експертизи питання, що пов'язані з правовим забезпеченням діяльності судового експерта та спеціаліста. Ведучи мову про предмет нормативно-правового регулювання експертної діяльності, вчені підкреслюють, що таким може бути лише її організаційний рівень, зовнішній бік, а також - процедура [157, c.38]. Все це свідчить про те, що багато які з підходів, що склалися в теорії судової експертизи, можуть і повинні бути імплементовані в систему правового й нормативно-технічного забезпечення експертної діяльності [83, с. 5].

Спеціальні знання експерта знаходяться за межами повсякденних узагальнень життєвого досвіду та є науковими знаннями, тобто знаннями, отриманими за допомогою пізнавальної діяльності і теоретичних висновків та обумовленої ними сукупності певних навичок і вмінь для виконання роботи певної професії та певного рівня кваліфікації [23, с. 51; 33, с. 41; 168, с. 42-43].

Головна функція судової експертизи полягає у вирішенні на підставі спеціальних знань та навичок питань, які виникають під час розслідування та судового розгляду кримінальних справ, при цьому об'єктами експертного дослідження можуть бути люди, трупи, речі, документи, транспортні засоби, явища і процеси; метою цього дослідження є знаходження та перетворення у зрозумілу для суб'єкта доказування та інших учасників процесу доказову інформацію, створення нових доказів [126, с. 2; 10, с. 207-208]. Ми підтримуємо думку І.В.Гори стосовно того, що експертизу складають три елементи: встановлення в ході дослідження ознак, їх інтерпретація та висновок. В провадженні конкретної експертизи обсяг, роль та значення окремих елементів може суттєво варіюватися залежно від виду й роду експертизи, але за будь-якого співвідношення завжди повинні бути присутніми всі три елементи, в іншому разі немає експертизи, а є лише застосування спеціальних знань на рівні спеціаліста [38, с. 8].

Процес використання спеціальних знань, як і вся процесуальна діяльність у цілому, регламентовані чинним законодавством. Порівняльний аналіз статей процесуальних кодексів, що стосується судових експертиз, показує, що підстави і порядок призначення судової експертизи, права і відповідальність експерта, умови призначення повторних і додаткових експертиз у всіх цих кодексах подібні. Для судових експертиз, що призначаються у кримінальному, адміністративному, цивільному, господарському процесі, окрім загальної процесуальної форми є характерними й загальна методологія, вирішувані завдання, об'єкти дослідження [149, c. 46]. Розвиток інституту спеціальних знань здійснюється у тісній взаємодії з іншим правовим явищем - інститутом доказового права. Проблеми доказування у всіх без виключення процесуальних галузях вітчизняного права є актуальними, що пов'язане із прогресом правовідносин у сучасному світі і удосконаленням теорії доказування. Відсутність стандартних, універсальних підходів до наукового аналізу процесу і засобів доказування за справами про адміністративні правопорушення в цілому й видів доказів зокрема не дає змоги однозначно оцінити ефективність проведення експертизи і використання її результатів. Тому розгляд вказаних аспектів науки й практики на сучасному етапі набуває особливої гостроти.

Доказування в адміністративному, господарському, кримінальному та цивільному судочинстві здійснюється на основі законів логіки і за допомогою доказів, якими є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК) або будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у судовій справі, та інші обставини, що мають значення для її правильного вирішення (ч.1 ст. 69 КАС, ст. 57 ЦПК, ст. 32 ГПК). Ці дані встановлюються : письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі [49, с. 9].

Спеціальні знання виходять за межі звичних, побутових знань та дають можливість здійснювати справедливе правосуддя. Експертизу для вирішення складних чи спірних питань призначають у тих випадках, коли прагнуть отримати незалежну, кваліфіковану оцінку з боку особи, яка не зацікавлена в конкретному рішенні, оцінку, вагомість якої базується не на службовому авторитеті, а на використанні наукових знань, виважених аргументів, обґрунтованих пропозицій, останнім часом сфера застосування експертизи істотно розширюється. Експерти залучаються не лише до вирішення судових справ (що традиційно), але й до проведення аудиту фінансової та господарської діяльності, оцінки вартості майна, визначення переможців різноманітних конкурсів тощо [113, с. 118]. Судова експертиза відіграє провідну роль серед всіх форм застосування спеціальних знань в інтересах кримінального, цивільного, господарського, адміністративного судочинства. Потреба в її застосуванні виникає тоді, коли інші форми допомоги обізнаних осіб для розв'язання питань, що мають значення в судочинстві, виявляються недостатніми. Вона значно розширює пізнавальні можливості процесуальної особи, дає змогу використовувати в досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень й судовому розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної, господарської справи весь арсенал сучасних можливостей науки. З огляду на важливість та значущість отримуваних результатів і розповсюдженість застосування в практиці різних видів судочинства, судова експертиза отримала достатньо глибоку теоретичну розробку.

Спеціальні знання можуть застосовуватись як у процесуальних, так і в непроцесуальних формах. Ефективними формами їхнього використання є: 1) отримання консультацій обізнаних осіб із різних питань: а) роз'яснення положень нормативних актів, що стосуються бюджетної сфери (фахівці у галузі фінансового права); б) ознайомлення зі спеціальними питаннями - особливостями порядку виділення та використання бюджетних коштів, бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в державному органі чи установі (ревізори, які проводили ревізію, та службові особи Державної казначейської служби України або фінансових органів); в) стосовно акту ревізії та допомоги в оцінюванні висновків ревізорів. Якщо слідчий володіє основами бухгалтерського обліку з'ясування окремих пунктів акту ревізії або іншого документа із бухгалтером дає змогу слідчому переконатися в правильності аналізу отриманої інформації [144, с. 6], одержати додаткові відомості в галузі будівництва (якщо злочинці використовували бюджетні кошти для фінансування витрат на будівництво), банківської справи (при розслідуванні фактів порушень бюджетного законодавства з кредитними коштами) тощо; г) допомоги при підготовці до окремих слідчих дій (інженерів, економістів, бухгалтерів, криміналістів). При вирішенні питання призначення ревізії або судово-бухгалтерської експертизи фахівець у галузі бухгалтерського обліку може надати допомогу слідчому у і правильному формулюванні запитань ревізору чи експерту. Спеціаліст може підказати слідчому послідовність проведення слідчих дій у справі та допомогти з вибором тактичних прийомів, які доцільно застосувати при проведенні певної слідчої дії.

2) проведення ревізії - це непроцесуальна форма використання спеціальних знань, застосовується фактично у всіх випадках розслідування злочинних порушень бюджетного законодавства. Питання які ставляться до ревізорів: чи правомірним було одержання установою бюджетних коштів; б) чи відповідали витрати цільовому призначенню коштів; в) чи не перевищували видатки встановлені нормативно-правовими актами та плановими документами обмеження; г) яку кількість бюджетних коштів використано з порушеннями; ґ) хто зі службових осіб відповідальний за дотримання вимог бюджетного законодавства, норми якого були порушені. Документальна ревізія є однією з найважливіших форм фінансово-економічного контролю за господарською діяльністю підприємств, установ та організацій, які повністю фінансуються з бюджету або одержують бюджетні кошти без якої не можливо порушення та завершення кримінальна справа [Шаповал О. Використання спеціальних знань під час розслідування злочинів / О. Шаповал // Віче. - К., 2014. - № 5. - С. 17-19. с.18].

3) призначення експертиз.

4) залучення спеціаліста для участі в проведенні окремих слідчих дій є процесуальною формою використання спеціальних знань у розслідуванні (ст. 71 КПК України), може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань (ч.1 ст. 71 КПК України) та безпосередньо технічну допомогу (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) (ч.2 ст. 71 КПК України). Необхідність участі спеціаліста в проведенні певної слідчої дії (допиту, виїмки, обшуку тощо) виникає при: 1) відсутності відповідних спеціальних знань та навичок у слідчого; 2) недостатньому володінні слідчим прийомами та засобами швидкого та якісного виконання роботи, що потребує спеціальних знань і навичок; 3) необхідності з етичних або тактичних міркувань доручити здійснення певних дій саме спеціалісту; 4) одночасному застосуванні різних засобів криміналістичної техніки; 5) необхідності виконати значний обсяг роботи, яка потребує спеціальної компетенції [158, с. 102-107].

Згідно зі ст. 67 КАС України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі в процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. Відповідно до КАСУ спеціаліст зобов'язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу. Спеціально зазначається, що допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Виклик спеціаліста здійснюється ухвалою суду. Його пояснення подаються суду у вигляді висновку або в іншій прийнятній для суду письмовій формі. Спеціаліст вправі відмовитися від надання пояснень, якщо наявних у нього матеріалів недостатньо або він не має необхідних знань.

Отже, спеціальні знання можна визначити як знання в різних галузях науки, техніки, ремесла, які виходять за межі загальнодоступних, набуті в результаті професійної освіти й практичного досвіду, що застосовуються у суворо процесуальній формі у різноманітних юрисдикційних провадженнях з метою встановлення істини за вирішуваними справами.

В літературі і на практиці термін "судова експертиза" вживається з різноманітними відтінками, підкреслюючи той або інший бік цього загального поняття. Перш за все, експертиза розглядається як процесуальна дія. Ведучи мову про експертизу, часто мають на увазі саме дослідження, що здійснюється відповідним фахівцем. Під експертизою інколи розуміють висновок експерта, в якому викладено дослідження та його результати. Проте, на нашу думку, оскільки поняття "висновок експерта" має особливе значення як процесуальне джерело судових доказів, його не треба ототожнювати з експертизою. Судова експертиза розуміється інколи і як система експертних установ, які виконують дослідження за завданнями судів, органів досудового розслідування, що, безумовно, не відповідає самому смислу поняття експертиза. Перша особливість полягає в тому, що судова експертиза проводиться для встановлення фактів у зв'язку з розслідуванням та розглядом адміністративних справ. Судді, слідчі також є свого роду фахівцями. Проте в процесі розслідування та розгляду адміністративних справ інколи буває недостатньо лише юридичних знань, життєвого досвіду та професійної майстерності. При вирішенні низки питань потрібні глибокі знання в науці, техніці, мистецтві, ремеслі. Судовою експертизою досліджуються не правові, юридичні питання, а лише ті, котрі виходять за межі професійних знань і практичної діяльності суду. Спеціальні знання у відповідній галузі діяльності визначаються предметом експертизи. До спеціальних не належать загальновідомі й загальнодоступні наукові знання в галузі матеріального та процесуального права, якими повинні володіти слідчі, прокурори й судді. До спеціальних знань належать знання у певній галузі науки чи техніки, у мистецтві або ремеслі та в інших окремих сферах людської діяльності, тому закон прямо забороняє проведення експертизи для з'ясування питань права [75, с. 620].

В.С. Князєв підкреслює, що судова експертиза як правовий інститут, як система процесуальних відносин i як система процесуальних дій - все це лише рiзноманiтнi рiвнi конкретизації даного явища як правового. За межами процесуальної"оболонки"судова експертиза не існує; за межами адмiнiстративно-процесуальної форми неможливо отримати висновок експерта як судовий доказ, а порушення будь-якої процесуальної норми при призначенні, провадженні експертизи, оцінці висновку експерта знецінює доказову значимість останнього незалежно вiд його змісту [63, с. 61]. Висновки експерта ґрунтуються не на механічному поєднанні результатів порівняння, вони повинні враховувати весь процес дослідження. Висновок експерта повинен формулюватися з урахуванням низки загальних об'єктивних критеріїв оцінки даного дослідження. В процесі дослідження у експерта можуть виникати задачі, котрі можуть бути вирішені, якщо дослідження буде проводитися лише в суворій послідовності. Будь-яка експертиза становить собою прикладне дослідження різного роду об'єктів і проводиться відповідно до правил, визначених специфікою її предмета та, колом необхідних для проведення експертизи відомостей із конкретних галузей науки й техніки. Об'єктами експертизи у широкому смислі цього слова є речовини, матеріали, промислова продукція та інші вироби, технології, художні твори, рослини, тварини, людина, документи та ін.. Мета і завдання експертизи визначаються сферою людської діяльності, в межах якої вона проводиться.

Судова експертиза - це самостійна процесуальна категорія, що відрізняється від слідчих чи судових дій суб'єктом, який здійснює безпосереднє пізнання відповідних об'єктів, принципово іншим правовим режимом й особливим видом доказів, що формуються шляхом її проведення. До того ж, судова експертиза - це така, що відмінна від інших специфічних різновидів експертиз, що має особливий статус. Подібність її з експертизами в інших сферах людської діяльності полягає в тому, що вона, по суті, є дослідженням, заснованим на використанні спеціальних знань. Проте далеко не будь-яке дослідження може називатися судовою експертизою, оскільки ці експертизи виконуються в ході судового дослідження за цивільними справами й кримінальними провадженнями, справами про адміністративні правопорушення, господарськими справами. Розширення сфери використання судової експертизи в судочинстві обумовлено: необхідністю об'єктивізації процесу доказування, забезпечення захисту майнових та немайнових прав і законних інтересів особи; тим, що інтеграція і диференціація наукового знання обумовлюють можливість використання в доказуванні все нових досягнень сучасної науки.

Більшість науковців розглядають судову експертиза в адміністративному процесі як складне комплексне явище. У змісті понять судової експертизи на основі виявлення родових та видових ознак виокремлюють правовий і спеціальний компоненти, єдність котрих характеризує сутність експертизи як правового явища, показують співвідношення професійної оцінки експертом виявлених в ході дослідження спеціальних фактів із змістом судового доказу; обґрунтовують тезу щодо неможливості подвійного розуміння доказового значення висновку експерта (так звані «проміжні факти» мають спеціальний характер і у відриві від висновку експерта доказом визнаними бути не можуть [152, с. 345]. Судова експертиза значно розширює пізнавальні можливості судового розгляду адміністративних справ, дозволяє використати весь арсенал науково-технічних засобів у встановленні обставин, що мають значення для справи [45, с. 53]. Вважається, що судова експертиза призначається у процесі розгляду справ адміністративним судом, а експертиза - органом чи посадовою особою. Аналіз норм кодифікованого законодавства дає підстави стверджувати, що вітчизняний законодавець чітко не розмежовує поняття "експертиза" та "судова експертиза". Визначення поняття судової експертизи в адміністративному процесі, її сутності і завдань має як теоретичне, так і практичне значення, тому що вирішення цього питання сприяє й точному встановленню порядку та меж застосування експертизи в різних видах адміністративного провадження [143, с. 10].

Ознаки судової експертизи, що відрізняють її від інших експертиз, й сьогодні досліджуються різними авторами, котрі вказують на відмінності, зміст ознак та перераховують їх в різній послідовності. Наприклад, А.Я. Паліашвілі до самостійних ознак саме судової експертизи відносить: процесуальну форму використання спеціальних знань, процесуальну форму призначення експертизи, процесуальну самостійність й індивідуальну відповідальність судового експерта, безпосереднє дослідження об'єктів експертизи, об'єктивне і всебічне її проведення та процесуальне оформлення результатів [126, с. 19]. О.Р. Росинська вважає, що судова експертиза є самостійною процесуальною формою отримання нових і уточнення (перевірки) наявних доказів [146, с. 72]. Приклади підходів до визначенні судової експертизи можна було б продовжити й далі, але сьогодні законодавець в Законі України "Про судову експертизу" сформулював чітко визначене поняття судової експертизи як "дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства" (ст.1 Закону України "Про судову експертизу"). З цього приводу М.Я. Сегай підкреслював, що у цьому законодавчому визначені відображені у взаємозв'язку обидві сторони судової експертизи - гносеологічна і процесуальна, це визначення не тільки об'єднує гносеологічну та доказову функції судової експертизи як науково-практичного дослідження з метою отримання нової інформації про обставини кримінальної, цивільної, господарської чи адміністративної справи. Воно опосередковано визначає головного суб'єкта судово-експертної діяльності - судового експерта, який на основі спеціальних знань здійснює дослідження і є самостійною процесуальною фігурою, а також інших процесуальних суб'єктів - замовників судової експертизи - дізнавача, слідчого, суддю (суд) [36, с. 5]. Ю.Я. Лоза підкреслює, що судова експертиза вiдрiзняється як вiд iнших форм застосування спецiальних знань у судочинствi, так i вiд рiзних науково-технiчних та iнших дослiджень, проведених поза юридичним процесом. Судова експертиза суттєво вiдрiзняється вiд наукової, екологiчної, будiвельної й iнших видiв експертиз, проведених для прийняття управлiнських рiшень [80, с. 15-16], що прямо випливає із Законів України "Про наукову i науково-технічну експертизу" [137] та "Про екологiчну експертизу"[135].

Під судовою експертизою в адміністративному судочинстві необхідно розуміти дослідження певних фактичних обставин адміністративної справи, що проводиться на підставі ухвали адміністративного суду з дотриманням процесуальної форми спеціальним суб'єктом (особою), що володіє спеціальними знаннями в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, у результаті чого утворюється новий засіб доказування - висновок експерта [62]. Судову експертизу в адміністративному судочинстві можна визначити i як систему певних процесуальних дій. Відповідно до адмiнiстративно-процесуального законодавства суд окремим документом викладає ухвалу з приводу призначення експертизи, особливому процесуальному актi. Без такого процесуального документу, що опосередковує дiї суддi, виникнення процесуальних вiдносин з приводу експертизи є неможливим. Враховуючи вищевказанi ознаки судової експертизи, пiд судовою експертизою в адмiнiстративному судочинствi необхiдно розумiти дослiдження певних фактичних обставин адмiнiстративної справи, що проводиться на пiдставi ухвали адмiнiстративного суду з дотриманням процесуальної форми спецiальним суб'єктом (особою), що володiє спецiальними знаннями в галузi науки, мистецтва, технiки, ремесла тощо, у результатi чого утворюється новий засiб доказування - висновок експерта [63, с. 61].

Головним призначенням експертизи в адміністративному судочинстві є якісна оцінка фахівцем з урахуванням вимог законодавства обставин справи, розуміння й оцінка яких виходить за межі обов'язкових знань судді адміністративного суду.

Специфіка судової експертизи виявляється предметом регулювання (правових відносин) та особливостями експертного висновку як засобу доказування. Тобто, судова експертиза визначається через систему правових (процесуальних) відносин, що складаються під час призначення, проведення, оцінки результатів експертизи [132, с.9].

Експертиза в адміністративному судочинстві - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини адміністративного провадження, що перебуває у провадженні адміністративного суду. Г.М. Надгорний, М.Я. Сегай і Б.М. Ісакович стверджують, що так відображується гносеологічний аспект - дослідження … на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів [153, с. 317] та аспект процесуальний, оскільки таке дослідження виконується судовим експертом, тобто суб'єктом процесуальної діяльності, та його результати мають доказове значення у провадженні [114, с.77]. Тобто судова експертиза в адміністративному процесі - це процес дослідження судовими експертами наданих їм у розпорядження об'єктів та надання письмового висновку з питань, поставлених адміністративним судом (в межах спеціальних знань. Отже, судова експертиза має пріоритетну роль у застосуванні досягнень науки й техніки в адміністративному процесі, підвищенні культури процесуальної діяльності судових органів.

Закон України "Про судову експертизу" підвищує значення експертизи розширює сферу її застосування в системі судочинства [111, с. 461]. Сучасне адміністративне законодавство України більше наближається до міжнародних стандартів, що передбачає в межах змін, які відбуваються в реформуванні системи судочинства, удосконалення всіх сфер законодавства, зокрема законодавчих норм, якими врегульовано питання залучення судового експерта в адміністративне провадження. Сьогодні адміністративне процесуальне законодавство України спрямоване також на підвищення ролі й переоцінку значення інституту судових експертиз, без яких не може бути ефективно проведене розслідування адміністративного провадження й розкрито адміністративне правопорушення. Викриття винних вимагає неухильного дотримання вимог закону про всебічну й повну перевірку всіх доказів щодо винуватості особи в скоєнні адміністративного правопорушення, а залучення експерта в адміністративний процес є засобом забезпечення об'єктивності, повноти й всебічності адміністративного провадження. Таким чином залучення осіб, що володіють спеціальними знаннями в адміністративному судочинстві зумовлене обставинами кожної конкретної справи, при виникненні потреби у використанні певного роду знань, що виходять за межі побутових, загальнотеоретичних і забезпечують реалізацію сторонами адміністративного провадження права на справедливе правосуддя.

1.3 Нормативна регламентація використання спеціальних знань в адміністративному судочинстві

Правові питання щодо призначення судових експертиз в адміністративному суді регулюються: Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України "Про судову експертизу", Наказом Мін'юсту України від 03.03.2015 № 301/5 "Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів" та "Перелік видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України" та "Перелік видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям, що не працюють у державних спеціалізованих установах", іншими нормативно-правовими актами, що стосуються питань судової експертизи.

Одним із напрямів вивчення проблем судової експертизи в адміністративному судочинстві стають питання правового регулювання порядку її організації та провадження. Саме цей аспект наукової діяльності привертає до себе увагу вчених і практиків, які прагнуть підвищити ефективність правового регулювання організації та провадження судової експертизи шляхом максимально докладної правової регламентації розглядуваного процесу. У главах КАСУ "Учасники адміністративного процесу" (5) та "Докази" (6) розділу ІІ, а також розділі ІІІ "Провадження в суді першої інстанції" (ст. 66, 69, 81-85, 92, 129, 131, 148, 150, 156, 165) розглядуються питання призначення і проведення експертиз.

Джерелом доказів в адміністративному судочинстві є і висновки експертів. Висновки експертів в адміністративному судочинстві застосовується не так часто як в кримінальному процесі, оскільки значна частина даних адміністративних справ пов'язані з оскарженням правових актів [169].

Кодекс адміністративного судочинства (КАС) містить статтю 81 "Призначення судової експертизи". Дана стаття передбачає, що для з'ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або певному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості. Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи. В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Метою судової експертизи в адміністративному процесі є засіб отримання нової інформації або перевірка вже існуючої, що має значення для вирішення адміністративної справи по суті. Ознаками судової експертизи, на думку А.В. Кудрявцевої, як інституту процесуального права є: підстави призначення й проведення експертизи; своєрідне й відносне уособлення правовідносин, які складаються в процесі призначення й проведення експертизи; процесуальна форма призначення й проведення експертизи; єдині принципи; власна юридична конструкція; своєрідний механізм правового регулювання. Ці ознаки, характеризують особливий юридичний режим як визначальну категорію для виокремлення окремих інститутів [76, с. 5]. Тому ознаками судової експертизи в адміністративному процесі є: підстави призначення й проведення експертизи; наявність правовідносин під час призначення й проведення експертизи; процесуальну форму призначення й проведення експертизи; єдині принципи; власну юридичну конструкцію; своєрідний механізм правового регулювання. Іншими словами, інститутом судової експертизи в адміністративному судочинстві можна вважати сукупність норм, що регламентують процесуальні дії й відносини при призначенні й проведенні судової експертизи в адміністративному суді, які мають юридичну конструкцію та єдині принципи, котрі визначають механізм і способи правового впливу.

Інститут судової експертизи, будучи невід'ємною частиною адміністративного процесуального законодавства України, відіграє суттєву роль у вирішенні завдань, які стоять перед адміністративним судочинством, а саме: захист порушених або таких, що оспорюють, прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян, організацій та їх об'єднань, а також охорона державних і суспільних інтересів, попередження адміністративних правопорушень. Суд може призначити експертизу для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо (ч.1 ст. 81 КАСУ). Суд визначає кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза та вмотивовує відхилення питань осіб, які беруть участь у справі (ч.2 ст. 81 КАСУ). Особи, які беруть участь у справі, мають право: 1) подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта (ч.2 ст. 81 КАСУ); 2) просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту (ч.3 ст. 81 КАСУ). Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості (ч.3 ст. 81 КАСУ). Керівник експертної установи, якій доручено проведення експертизи, має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи (ч.4 ст. 81 КАСУ). Експерт попереджається судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків в ухвалі про призначення експертизи (ч.5 ст. 81 КАСУ) [66].

Підставою для проведення судових експертиз відповідно до чинного адміністративного законодавства є процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом) - судом, або письмове звернення позивача чи відповідача адміністративного провадження (документ про призначення експертизи (залучення експерта), у якому обов'язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об'єкти, що підлягають дослідженню. Підставою для проведення експертного дослідження в експертній установі є письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи) з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються. Під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо [117].

Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 1) 10 календарних днів - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень; 2) 30 календарних днів - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень; 3) 60 календарних днів - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень; 4) понад 60 календарних днів - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів); 5) понад 90 календарних днів - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб'єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки [117].

Вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання у разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних. Більший строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який призначив експертизу (залучив експерта), після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів. У разі відмови органу (особи), який призначив експертизу (залучив експерта), у погодженні запропонованого розумного строку проведення експертизи матеріали справи повертаються з пропозицією призначити експертизу іншим суб'єктам судово-експертної діяльності, визначеним у статті 7 Закону України "Про судову експертизу" [117].

Законодавство регулює попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень, воно не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. У випадку невиконання клопотань експерта щодо надання додаткових матеріалів, несплати вартості експертизи протягом 45 календарних днів з дня направлення клопотання в порядку, передбаченому чинним законодавством, незабезпечення прибуття експерта, безперешкодного доступу до об'єкта дослідження, а також належних умов для його роботи (учинення перешкод з боку сторін, що беруть участь у справі, в обстеженні об'єкта) матеріали справи повертаються органу (особі), який призначив експертизу (залучив експерта), із зазначенням мотивованих причин неможливості її проведення [117]. Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив експертизу (залучив експерта) [117].

У випадках, передбачених законодавством, експертною установою надсилається рахунок вартості робіт за проведення експертиз (експертних досліджень). При проведенні експертиз в експертній установі організаційне, матеріально-технічне забезпечення їх виконання, контроль за своєчасним проведенням і за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів з питань експертизи покладається на керівника експертної установи.

Якщо експерт здійснює судово-експертну діяльність у складі юридичної особи, що не є державною спеціалізованою установою, організаційне, матеріально-технічне забезпечення виконання експертиз та контроль за своєчасним їх проведенням покладаються на її керівника [117].

Експертне дослідження здійснюється в певному порядку згідно наукової методики. В процесі дослідження використовуються спеціальні методики і технічні засоби, які допомагають виявити інформацію, що має доказове значення. Особливістю досліджень є те, що їх проведення має здійснюватися згідно з відповідними затвердженими експертними методиками, які поєднують у собі необхідні вимоги проведення дослідження й якість та швидкість вирішення експертних завдань. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, методів дослідження) відносять до компетенції експерта. Експертні дослідження проводяться експертними установами за зонами регіонального обслуговування згідно з Переліком регіональних зон обслуговування науково-дослідними установами судових експертиз Міністерства юстиції України. В разі неможливості або недоцільності проведення експертизи в експертній установі за зоною регіонального обслуговування, орган (особа), який призначає експертизу (залучає експерта), зазначивши відповідні мотиви, доручає її виконання експертам іншої експертної установи [117].

Отже, проблема проведення експертизи в адміністративних провадженнях потребує подальших досліджень. Призначення судових експертиз та експертних досліджень судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України, Законами України "Про судову експертизу", "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності та цією Інструкцією.

Закон України "Про судову експертизу" сформулював основні принципи судової експертної діяльності у ст. 3 (законність, незалежність, об'єктивність і повнота дослідження) і напрями їх розвитку, заклав основи вдосконалення норм окремих галузей права, що регулюють експертну діяльність, створив базу для подальших наукових досліджень теорії і практики судової експертизи, що дозволило реалізувати принцип змагальності судових експертів у судочинстві. Застосовується проведення експертиз в недержавних установах незалежними експертами, які отримали назву і статус незалежних (альтернативних) конкурентних експертиз [57, с. 107].

Процесуальне значення застосування спеціальних знань в адміністративному провадженні та форми такого використання визначено у нормах АПК України. Разом з тим, законодавцем чітко розмежовано основні цілі, завдання, функціональні права і обов'язки, процесуальне значення результатів, одержаних у ході адміністративного провадження при залучені спеціаліста чи експерта та їх відповідальність. Дослідження передбачає одержання таких нових фактичних даних, які до цього часу не були відомі суду і які іншим способом отримати неможливо. Так, ч. 1 ст. 81 КАСУ встановлює, що судова експертиза проводиться лише у випадках, коли для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла тощо [45, с.55].

Законодавець в статті 81 КАСУ установив можливість призначення експертизи для вивчення, перевірки, аналітичного дослідження, кількісної і якісної оцінки висококваліфікованим фахівцем, установою, організацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності [118, с. 550]. Сторони, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, що беруть участь у провадженні, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості. Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право надати її одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, а у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи. В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Останнім часом в Україні відзначається зростання ролі експерта у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Частіше виникає необхідність запрошення в якості експертів фахівців у галузі землебудування, архітектурної діяльності, метрології, товарознавства, використанні природних ресурсів, дозвільної системи у сфері господарської діяльності, технології, стандартизації, якості продукції, метрології, торгівлі тощо. За дрібне хуліганство необхідне залучення експерта для вирішення питання про осудність порушника, експертів-фахівців зоологів або орнітологів доцільно при розгляді справ про умисне знищення тварин, занесених до Червоної книги [165, с.239]. Експерт є представником обізнаних осіб, чиї спеціальні знання визначено як найбільш глибокі [112, c. 196]. В якості експерта може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу"(ч.2 ст.66 КАСУ).

У КУпАП не врегулювано питання щодо статусу експерта, однак в науковій літературі його права та обов'язки під час проведення досліджень та надання висновку експертиз висвітлені на доктринальному рівні. Деякі науковці з адміністративного процесу вважають, що джерельні прогалини треба усувати за аналогією кримінального кодексу [159, с. 239]. Діяльність експерта має подвійну природу. Передусім, це діяльність процесуального характеру, тому що експерт виконує завдання по справі (провадженні) за постановою особи слідчого, прокурора, ухвалою суду або інших осіб, що призначають експертизу [58, с. 63].

Функції та обов'язки експерта в адміністративному судочинстві регламентовано статтею 66 КАСУ , яка саме має назву «Експерт». Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому КАСУ, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі (ч. 1 ст. 66 КАСУ) [66]. На наш погляд, обов'язки експерта законодавець розділяє на дві групи: основні на другорядні. Обов'язок експерта виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов'язки, котрі повинен виконувати експерт у силу професійної необхідності. Обов'язок -- це сукупність моральних зобов'язань людини перед суспільством. Кант поклав це поняття і категорію в основу своїх пошуків сутності моральності, який бачив у обов'язку головний принцип її чистоти. У даному визначенні містяться об'єктивна і суб'єктивна сторони обов'язку. Об'єктивною стороною є та система моральних вимог, які суспільство ставить перед особистістю як носієм соціальних ролей, які вона бере на себе чи хоче взяти. Останні залежать від місця, яке займає особистість у суспільстві. Суб'єктивна сторона виражає особисту зацікавленість суб'єкта у виконанні даних моральних вимог, усвідомлення вимог суспільства, колективу, внутрішню готовність і потребу їх виконувати як свої власні обов'язки. Таким чином, обов'язок -- вища моральна зобов'язаність, що стала внутрішньою якістю і стимулом вільної поведінки особистості, це органічна необхідність, що узгоджує особисті й суспільні інтереси.

В основні обов'язки експерта відповідно до адміністративного законодавства входить: 1) проведення повного дослідження і 2) надання обґрунтованого та об'єктивного письмового висновку щодо поставлених йому питань, у разі необхідності 3) прибуття за викликом суду, надання висновку або роз'яснення його в судовому засіданні (ч.3 ст. 66 КАСУ ). В другорядні обов'язки експерта законодавець включає всі інші додаткові зобов'язання. А саме: експерт невідкладно (негайно) повинен: 1) повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів ( ч. 6 ст. 66 КАСУ); 2) заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно (ч.7 ст. 66 КАСУ); 3) подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи у разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи (ч. 9 ст. 66 КАСУ ); 4) забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою (ч.4 ст. 66 КАСУ). На наш погляд, це ділення на дві групи обов'язків обґрунтовано виконуванням експертом в адміністративному процесі певних функцій. Основні зорієнтовані на виконанні першочергової мети експертизи - дослідження об'єктів й вирішення питань, для чого їх власне й запросили, використовуючи їх спеціальні знання у науці, техніці, мистецтві. Другорядні зорієнтовані на виконанні обов'язків експерта у ході своєї діяльності, під час виконання експертного дослідження (на початку, в середині, наприкінці).