Техніко-криміналістичне забезпечення досудового розслідування вбивств

Дослідження обстановки місця злочину є комплексним заходом, вході якого слідчий активно застосовує знання й вміння інших учасників слідчо-оперативної групи. Особлива роль в ній належить спеціалісту, який допомагає слідчому уточнити спосіб вчинення вбивства, його механізм, виявити й уточнити якість слідів злочину, надати попередній висновок за виявленими слідами. Використовуючи свої професійні знання, спеціаліст допомагає слідчому у визначенні джерел інформації про особу вбивці, її отриманні і подальшому використанні [95, с. 8]. На практиці вже склалися певні елементи взаємодії слідчого й спеціаліста в ході огляду місця події, пов'язаного із вбивством, а саме: взаємне інформування учасників огляду про речові докази, що виявлені та вилучені з місця події, про характерні обставини вчиненого злочину або відомості щодо особи злочинця; проведення усних консультацій із використання тих або інших технічних засобів для розшуку злочинців за гарячими слідами або відшукання речових доказів або технічну допомогу при використанні тих або інших науково-технічних засобів; проведення експрес-досліджень, результати яких доводяться до відома інших учасників огляду; в окремих випадках складання розшукових таблиць за результатами попередніх досліджень на місці події, які містять відомості про ймовірного злочинця або знаряддя злочину; спільне висунення версій за ходом огляду й результатам попередніх досліджень, реалізація яких може розпочатися ще до закінчення огляду місця злочину [269, с. 12].

На нашу думку, однією із важливих умов найбільш ефективного використання спеціальних знань в ході досудового розслідування вбивств є правильна організація взаємодії слідчого із спеціалістом. У сучасній криміналістичній літературі існує багато досліджень, що стосуються питань взаємодії слідчого з іншими учасниками досудового розслідування, і зокрема, із спеціалістом-криміналістом в ході їх спільної пошуково-пізнавальної діяльності [16; 92; 185]. Традиційно спільна діяльність слідчого і спеціаліста має прояв у постановці задач слідчим і застосуванні спеціалістом адекватних цим задачам знань, методів і засобів [86, с. 27]. Вибір форми взаємодії залишається за слідчим, оскільки процесуальний статус його визначається керівною роллю й відповідальністю за прийняті рішення й результати розслідування. Ключовим моментом у виборі порядку взаємодії повинен стати факт наявності у слідчого достатніх для самостійного ефективного застосування техніко-криміналістичних умінь та навичок [65, c. 44]. Так, якщо слідчий володіє ними, то він зобов'язаний не лише визначати порядок роботи спеціаліста, який бере участь в слідчих діях, а й застосовувати разом з ним техніко-криміналістичні засоби і методи. У тих випадках, коли слідчий не володіє даними навичками та вміннями, порядок застосування спеціалістом засобів і методів повинен визначатися самим спеціалістом, після постановки йому слідчим завдання з техніко-криміналістичного забезпечення проведення слідчої дії.

На сьогодні склалася така ситуація, коли на спеціаліста-криміналіста покладаються практично всі обов'язки із застосування техніко-криміналістичних засобів і методів, що відбувається, на думку А.В.Гусєва, в першу чергу внаслідок відсутності у більшості слідчих практичних навичок роботи із цими засобами [63, с. 188], що в свою чергу може негативно впливати на формування рішення слідчого про застосування ним особисто техніко-криміналістичних засобів в ході проведення слідчої дії. Така ситуація перерозподілу функцій із техніко-криміналістичного забезпечення слідчої дії спеціалістом-криміналістом, що склалася на сьогодні в практиці досудового розслідування вбивств відбулася тому, що більшості слідчих зрозумілими є тактичні прийоми слідчої дії, а спеціалісту - технічні. Проте, як слушно підкреслює О.О.Светличний, слідчий як основний суб'єкт взаємодії, повинен самостійно планувати даний процес із урахуванням конкретних задач й можливостей його техніко-криміналістичного забезпечення. Так, наприклад, визначаючи коло тактичних прийомів, практична реалізація яких необхідна в слідчій дії, слідчий встановлює лише стратегічні напрями роботи спеціаліста-криміналіста, про що повинен повідомити йому перед початком слідчої дії. Подальша взаємодія слідчого і спеціаліста повинна відбуватися таким чином, щоб реалізація тактичних прийомів не створювала загрози ефективній реалізації технічних прийомів, і навпаки. Запорукою ефективності й якості спільної пошуково-пізнавальної діяльності при розслідуванні злочинів буде виступати лише одночасна, чітко скоординована робота спеціаліста й слідчого, в ході якої спеціаліст-криміналіст здійснює виявлення, криміналістичну фіксацію, вилучення й попереднє дослідження матеріальних слідів, а слідчий здійснює фіксацію цього процесу в протоколі слідчої дії [209, с. 315]. Організація взаємодії передбачає наявності чіткого правового становища слідчого й спеціаліста. Слідчий хоча і є керівником огляду, але спеціаліст повинен знаходитися завжди поряд з ним і допомагати у вирішенні важливих питань, використовуючи при цьому спеціальні знання. Спеціалісти, які беруть участь в огляді місця події, надають допомогу слідчому у виявленні і вилученні слідів злочину, речових доказів, мікрооб'єктів. Вже в процесі огляду території, на якій знайдено труп людини, визначаються межі слідчого огляду, які можуть розширюватися або звужуватися. Слідчий не повинен бути лише спостерігачем дій спеціаліста, він повинен проявляти творчу ініціативу, наполегливість у досягненні мети, бути уважним і спостережливим протягом всього огляду. За мірою того, як відбувається збирання інформації про сліди злочину і злочинця з обов'язковою фіксацією таких, слідчий здійснює корегування раніше виробленої програми як власних дій, так і дій учасників огляду. Традиційно слідчий і спеціаліст-криміналіст на місці події здійснюють процес дослідження речової обстановки, проводячи фото- та відеофіксацію та описуючи її в протоколі слідчої дії. Слідчий, зазвичай, дає вказівку спеціалісту-криміналісту дослідити місце, а стосовно окремих матеріальних об'єктів відмічає, що треба звернути увагу на сліди, які виявлені безпосередньо біля трупа людини, а також ті, що пов'язані з переміщенням, транспортуванням окремих речей та матеріальних цінностей.

Характеризуючи особливості розслідування як процесу пізнавальної діяльності, В.М. Стратонов відмітив, що злочин за своєю суттю є динамічним процесом контактної і безконтактної взаємодії злочинця із об'єктами навколишнього середовища [226, с. 314], у якому він залишає сліди - матеріальні та ідеальні, за якими його можна ідентифікувати. Поєднання спеціальних знань спеціаліста і тактико-криміналістичних методів слідчого дає змогу розглядати аспект послідовності дослідження речової обстановки, виходячи із поєднання інформації, отриманої з місця огляду для встановлення причинно-наслідкових зв'язків з метою діагностування, а в подальшому - ідентифікації. Аспект такого поєднання інформації на місці події при виявлені декількох відображень різноманітних слідів на різних ділянках території, на матеріальних об'єктах дає можливість встановити спільність слідів.

Сьогодні ведуть мову технологізацію окремих слідчих (розшукових) дій. Автори посібника "Слідчі дії: психологія, тактика, технологія" зазначають, що про технологію йдеться тоді, коли розглядається діяльність слідчого при проведенні огляду місця події. Технологічні начала огляду місця події розглядаються як така, що динамічно розвиваються, система, елементами якої слугують такі, що послідовно реалізовувані рішення і дії, як побудова, аналіз, оцінка моделі ситуації, що склалася; прийняття рішення щодо проведення слідчого огляду; визначення мети і задач, побудова плану майбутньої слідчої дії; розробка й реалізація програми організаційного, технічного, іншого забезпечення й оперативно-розшукового супроводу огляду, який планується; вступ у допредметну інформаційну взаємодію з об'єктами огляду, але до початку самого проведення огляду; реалізація наміченого плану в ході предметної інформаційної взаємодії суб'єкта та об'єкта огляду; заключний етап діяльності за місцем знаходження об'єкта огляду (підведення підсумків, оформлення необхідних документів та ін. [76, c. 24-25]. Досліджуючи в цілому обстановку вчинення злочину, необхідно брати до уваги те, що зміни, які відбулися в ній, можуть свідчити про особу злочинця. Процес моделювання особи злочинця знаходиться у прямій залежності від характеру джерел матеріальної й ідеальної інформації, поповнення якої сприяє формуванню системи, що адекватно відбиває реальну подію і характер діяльності осіб, які брали участь у вчиненні вбивства. При вчиненні вбивства виникає значна кількість різноманітних слідів. В такому випадку місце вчинення злочину умовно можна поділити на такі зони: зона знаходження тіла потерпілої особи, зона вчинення злочину, зона місця перебування злочинця, зона зникнення злочинця з місця події. Кожна з зон характеризується своїм комплексом слідів. Так, в місці виявлення потерпілої особи та в місті вчинення злочину виникають сліди пошкоджень на трупі, кулі, окремі частини вибухового пристрою та його елементів ураження, знаряддя злочину, кров потерпілого та інші виділення тощо. В зоні місця знаходження злочинця - сліди його ніг, рук, недопалки цигарок тощо; знаряддя злочину, що залишив злочинець, сліди його запаху, сліди біологічних виділень злочинця. У зоні відходу злочинця з місця події - сліди транспортних засобів, мікрооб'єкти, сліди запаху.

Важливо при роботі з матеріальними об'єктами правильно обирати засоби і методи, виходячи з наявного арсеналу техніко-криміналістичних засобів, хоча інколи такого буває й недостатньо. У випадках виявлення слідів рук виникає завдання встановити: властивості слідосприймаючої поверхні та властивості речовини-сліду; часу, що пройшов з моменту утворення слідів; умов слідоутворення й умов, в яких міг перебувати матеріальний об'єкт після виникнення на ньому слідів. Інколи вже в процесі проведення огляду слідчий ставить перед спеціалістом, який надає йому допомогу у виявленні й вилученні слідів, завдання з встановлення якісного стану слідів, уточнюючи при цьому можливість їх ідентифікації. На сьогодні розроблено багато засобів і методів виявлення слідів папілярних узорів, вибір яких залежить від властивостей слідосприймаючої поверхні та властивостей слідоутворюючого об'єкта, часу виникнення слідів, а також умов, в яких перебував об'єкт після залишення на ньому слідів. Від правильного вибору спеціалістом засобів і методів для виявлення слідів, ефективності застосування, а отже, високої результативності, залежить процес цілісності вилучення сліду. Помилка у виборі засобів і методів виявлення слідів може призвести до небажаних видозмін, їх частковому пошкодженні, або взагалі до втрати.

Серед усіх слідів виключне значення мають сліди біологічного походження, оскільки вони несуть інформацію про особу, яка їх залишила. Саме судово-медичний експерт, який виступає в ролі спеціаліста, надає слідчому допомогу у виявленні слідів, зокрема, крові, волосся тощо. Важливу ідентифікаційну інформацію несуть в собі і сліди рук, які виявляє спеціаліст-криміналіст. Всі ці об'єкти можуть містити генетичну інформацію щодо їх власника, що потребує встановлення лабораторним шляхом ДНК-профілю. Генотипоскопія становить собою один із надійних експертних методів ідентифікації особи. І.І.Попович підкреслює, що на відміну від інших судово-медичних досліджень, які здійснюють лише групову, а не індивідуальну ідентифікацію, метод генотипоскопії дозволяє зробити категоричний висновок щодо належності даного біологічного матеріалу конкретній особі. За допомогою використання цього методу можна ідентифікувати не лише конкретну особу, а й визначити, чи не відносяться частини розчленованого трупа одній особі, а у випадку змішування в досліджуваних зразках крові декількох осіб - кількість учасників і кожного з них [196].

Слідчий, плануючи свої дії під час огляду місця події, завжди повинен мати на увазі можливість проведення подальшого ДНК-дослідження виявлених слідів. У зв'язку з цим пошук слідів біологічного походження має проводитися безпосередньо після констатації факту смерті потерпілої особи та перед участю в огляді місця події інших спеціалістів. Фахівці в галузі біологічних досліджень Б.В.Михайличенко і А.М.Біляков звертають увагу на те, що найбільш ефективним засобом для попередження можливого забруднення слідів сторонньою ДНК є виключення можливості контакту будь-яких осіб із ділянкою об'єкта-носія сліду, на якому може знаходитись ДНК [165, с. 229].

Виявлені в ході огляду місця події мікрооб'єкти і їх ймовірні предмети-носії набувають значення для кримінального провадження про вбивства лише в тому випадку, якщо будуть належним чином зафіксовані. Не дивлячись на те, що фіксація мікрооб'єктів є однією із складових загального етапу закріплення ходу і результатів слідчої (розшукової) дії, стосовно до таких об'єктів вона має свою специфіку. Головною метою такої фіксації є: закріплення встановлених при огляді фактичних даних щодо ознак і властивостей мікрооб'єктів у зв'язку з елементами обстановки події; закріплення самого мікрооб'єкта як носія інформації для збереження матеріалу в тому вигляді, який є необхідним для всебічного й повного дослідження. Більшість науковців вважають необхідним детальне описування виявлених мікрооб'єктів в протоколі огляду. Вважають, що в ньому послідовно повинні бути вказані: ознаки предмета-носія, його місце розташування відносно предметів речової обстановки, зовнішній вигляд, функціональне призначення, вирізняльні особливості; локалізація кожного виявленого мікрооб'єкта на предметі-носієві; характеристика мікрооб'єкта - за можливості вид, агрегатний стан, колір, форма, характер поверхні; техніко-криміналістичні засоби й методи, які застосовувалися для роботи із мікрооб'єктами [74, с. 22; 128, с. 38; 176, с. 97]. Правильна й грамотна протокольна фіксація, максимально повне відображення усіх характеристик виявлених об'єктів впливає на результативність їх експертного дослідження. Однією із помилок, яких припускаються слідчі є те, що в протоколі слідчої дії неправильно позначається виявлений мікрооб'єкт. Адже слідчі, не володіючи спеціальними знаннями в галузі хімії, фізики, біології, не можуть визначити види мікрооб'єктів, що виявлені ними при огляді місця події. Проте в протоколі слідчої (розшукової) дії і в тексті засвідчу вальних надписів, в яких міститься інформація про зміст упаковки, замість вказівки на подібність зовнішніх ознак виявленого мікрооб'єкта із загальновідомими (наприклад, мікрооб'єкт, подібний до мікрочастки лакофарбового покриття), слідчі, спираючись на свої припущення, чітко вказують вид виявленого ними мікрооб'єкта. В ході ж дослідження наданого на експертизу матеріалу з'ясовується, що природа походження мікрооб'єкта інша, що в подальшому слугує підставою виникнення питань щодо допустимості й припущень щодо ймовірної фальсифікації доказів.

Неабияке значення в закріпленні фактичних даних про мікрооб'єкти, що виявлені при огляді місця події, має застосування доповнюючи протокол технічних методів фіксації (фото, відеозйомка) які сприяють отриманню наочного матеріалу щодо локалізації, кількості, форми, утворених скупченнями мікрочасток, орієнтирах місця розташування мікрооб'єктів. Не менш важливим є закріплення мікрооб'єкта на предметі-носієві з метою захисту від попадання забруднень, забезпечення максимальної збереженості первинного стану, ознак і локалізації. Пов'язане це із специфічними властивостями мікрооб'єктів - здатністю передавати інформацію не лише субстанціональними властивостями, а й своїм розміщенням і станом [36].

Незадовільне використання засобів і методів криміналістичної техніки веде до малого обсягу виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину й інших речових доказів при проведенні слідчих дій, і як наслідок - до незначної кількості судових експертиз. Недоліки в огляді місця події - "хронічна хвороба" в діяльності органів досудового розслідування. За даними анкетування, проведеного К.Є.Дьоміним, слідчі оцінили результативність застосування техніко-криміналістичних засобів при розкритті й розслідуванні вбивств на замовлення так: відмінно - 5, добре - 14, задовільно - 41, незадовільно - 60. Причини незадовільного застосування техніко-криміналістичних засобів були названі такі: недосконалість правового регулювання застосування техніко-криміналістичних засобів; відсутність в штатах органів внутрішніх справ, прокуратури відповідних фахівців; низький рівень професійної підготовки учасників слідчих дій; відсутність необхідних техніко-криміналістичних засобів. Інтерв'ювання показало, що самі слідчі нечасто застосовують техніко-криміналістичні засоби, розраховуючи на допомогу спеціалістів [67, с. 104].

Ідентифікація особи загиблого за його трупом, так само як і вирішення в процесі досудового розслідування вбивств інших питань, що входять в предмет доказування, вимагають від слідчого всебічного, повного й об'єктивного дослідження усіх релевантних у криміналістичному відношенні обставин кримінального провадження. Багаточисельні підручники та навчально-методичні посібники містять рекомендації саме такої спрямованості. Це правильно, проте не безумовно. Слідчого необхідно озброїти знаннями, які дають змогу йому відмежувати необхідну криміналістично значущу інформацію від надмірної інформації. Приймаючи рішення, пов'язані з визначенням часу, послідовності й обсягу дослідження трупа та інших матеріальних слідів, що мають або можуть мати значення до розслідуваної події, слідчий не лише може, а й зобов'язаний економити на засобах досягнення поставленої мети, проте не за рахунок її усікання. Суб'єктивний підхід до прийняття рішень не може бути виправданий. Ні особистий досвід слідчого, ні його інтуїція не гарантують оптимуму. Ризик упустити можливість своєчасно виявити і у належному процесуальному режимі зафіксувати фактичні дані, необхідно виключити. Слідчий повинен враховувати, що в процесі розслідування вбивств, коли значну криміналістично значущу інформацію він отримує в результаті дослідження обстановки місця вчинення злочину й трупа, такий ризик є доволі великим. Вирішального значення в такому випадку набуває фактор часу, оскільки незворотні природні процеси, які швидко відбуваються у тканинах мертвого тіла, вливають на таке джерело важливої доказової інформації [22, с. 114-115].

Відповідно до ст. 106 КПК України протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення. До складу слідчої (розшукової) дії відносяться також дії щодо належного упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для перевірки результатів процесуальної дії [135]. Це положення спрямоване на отримання допустимих та достовірних доказів у кримінальному провадженні. Тому дії щодо належного упакування речей і документів, здійснення пояснювальних написів, засвідчувальних підписів та прикріплення відповідних бирок є елементами належного порядку збирання (отримання) доказів, порушення якого тягне за собою визнання отриманих відомостей недопустимими з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 86 КПК [133, с. 274]. Відповідно до ст. 107 КПК України у кримінальному провадженні можуть застосуватися і технічні засоби фіксування слідчої чи іншої процесуальної дії.

Одним з напрямів техніко-криміналістичного забезпечення досудового розслідування злочинів проти життя людини є техніко-криміналістичне забезпечення розшукової та пошукової діяльності. В.А.Жбанков наголошує на тому, що поняття "розшук" необхідно вживати до вже відомих об'єктів, котрі необхідно розшукати, а поняття "пошук" до об'єктів, сліди яких виявлені в процесі проведення слідчих дій і котрі необхідно встановити за цими слідами [79, с. 32-33]. У зв'язку з цим у діяльності з досудового розслідування вбивств у випадках, коли труп жертви спотворюється, знищується й приховується, певного значення набуває розшук трупів, їх залишків та встановлення особи жертви, а також проведення пошукових заходів з метою встановлення особи злочинців за слідами, отриманими в процесі розслідування. Безумовно, що вказані види діяльності потребують відповідного техніко-криміналістичного забезпечення.

До елементів техніко-криміналістичного забезпечення встановлення особи загиблого та розшуку безвісті зниклих відносять: описування безвісті зниклої особи й трупа за методом словесного портрету; впізнавальну фотозйомку трупа; виготовлення посмертних масок, зліпків; виготовлення композиційних портретів трупа при спотворенні обличчя або відсутності будь-якої частини голови; дактилоскопування пальців рук невпізнаної особи; отримання даних про стан зубного апарату; виявлення й фіксація татуювань; виявлення й фіксація професійних ознак; виявлення й фіксація уроджених та набутих ознак; проведення медико-криміналістичних досліджень, що включають судово-портретну ідентифікація, фотосуміщення зображення на фотографії з черепом загиблого, проведення дактилоскопічних та генотипоскопічних досліджень [44].

Криміналістикою певною мірою розроблено перелік основних питань, що з'ясовуються при огляді трупа на місці події, й техніка цього огляду. За різних обставин кримінального провадження про вбивства органи досудового розслідування починають реалізацію механізму ідентифікації особи вже на етапі збирання ідентифікаційної інформації шляхом огляду місця події, що дає змогу зафіксувати основні комплекси, що мають значення для формування ідентифікаційної моделі особи потерпілого. До структури такої моделі входять: демографічні ознаки (раса, національність, стать, вік, місце народження, сімейний стан, наявність судимості тощо); комплекс словесного портрета, заснованого на описуванні морфологічних особливостей людини; комплекс захворювань й патологій організму (хвороби серця, легенів, шлунку, ендокринної системи, неврологічних та психічних захворювань); комплекс ознак, що характеризують професійну належність людини, які виявляються за зовнішніми ознаками та внутрішніми хронічними захворюваннями; дерматогліфічний комплекс (за рисунками папілярних узорів); причини і час настання смерті за зовнішніми особливостями трупа і місця події. Така ідентифікаційна модель невпізнаного трупа, на думку Г.С.Воропаєва, відноситься до числа загальних моделей, яка підлягає конкретизації з урахуванням стану трупа на різновиди ідентифікаційних моделей незміненого та зміненого трупів. В межах останнього вирізняють ідентифікаційні моделі гнилісного, скелетованого, спаленого та муміфікованого трупів. Ідентифікаційна інформація в ході огляду місця події фіксується декількома основними способами: описовим методом - складанням протоколу огляду трупа і місця події; технічним - шляхом фотографування, відеозапису, складанням композиційного портрету, зняттям посмертної маски, застосуванням вимірювальних методів; художнім - мальований портрет [42, с. 35, 38]. Проте на практиці певна частина цих питань при огляді трупа не вирішується. Значна кількість помилок припускається при огляді трупа з метою встановлення особи потерпілого. Так, Є.О. Логінов, вивчивши протоколи огляду місця події і трупа, виокремив такі типові помилки: зовнішність потерпілої особи описують без дотримання вимог словесного портрету; погано досліджується взяття та одяг; не приймаються заходи щодо збереження мікрослідів та інших слідів на одязі; труп не дактилоскопується, а іноді й не фотографується із дотриманням вимог криміналістичної фотозйомки; погано досліджуються ушкодження на трупі; труп оглядається без одночасного дослідження навколишнього середовища [147, с. 161]. Хоча огляд приміщень, територій, що прилягають до місця, де ймовірно було вчинено вбивство або де було знайдено труп, є вкрай необхідними для встановлення обставин вчинення злочину.

Основні напрями техніко-криміналістичного забезпечення пошукової діяльності було виокремлено В.А.Жбанковим, зокрема це такі: із застосуванням даних системи реєстрації; за допомогою інформації, що відобразилася в процесі життєдіяльності осіб, котрі вчинили злочин; із застосуванням композиційних портретів та розшукових орієнтувань; на основі взаємозв'язків між властивостями особи злочинця й іншими елементами злочинної діяльності, зокрема, властивостями особи потерпілого, способом вчинення злочину тощо; на основі взаємозв'язків між властивостями особи злочинця та середовищем їх проживання й формування; за допомогою нетрадиційних методів, зокрема поліграфа тощо [79, с. 38]. Найбільш розповсюдженими елементами, які застосовуються в практиці при формуванні "портрета" невідомого злочинця є зовнішні ознаки - фізіологічні, статичні та функціональні. Інформацію про них можна отримати з таких джерел: матеріальних слідів, виявлених в ході огляду місця події, пов'язаного із вбивством; способу та механізму вчинення вбивства; обстановки вчинення вбивства. Найбільш значущими з інформаційної точки зору є матеріальні сліди. Чим більше їх виявлено й досліджено під час огляду місця події, тим більш значуща буде інформація щодо вбивці. Цінну інформацію щодо злочинця можуть містити виявлені на місці події сліди рук, ніг, сліди паління, особисті речі злочинців. На недопалках можуть бути сліди зубів, слини, губ, ознаки характерної манери паління. На особистих речах злочинця можуть бути виявлені сліди у вигляді волосся, поту, слини, запаху. За особистими речами злочинця, які залишені на місці події, можна отримати інформацію про його вік, стать, звички. Виявлення й попереднє дослідження на місці події мікрооб'єктів (мікрочасток), які злочинці залишають в процесі реалізації свого злочинного задуму дають змогу отримати інформацію про його одяг, знаряддя, які можуть знаходитися при ньому [207, с. 304]. Продовжуючи цю тезу, хочемо зазначити, що успішне розслідування вбивств, зазвичай, пов'язане із здатністю слідчого знайти, зафіксувати та вилучити різноманітні сліди злочинця, зокрема сліди біологічного походження. Участь спеціаліста при виявленні слідів і речових доказів дуже важлива, оскільки набагато легше під час досудового розслідування відібрати якомога більше доказового матеріалу й усунути зайве, чим пізніше намагатися отримати новий матеріал тільки тому, що зібраних спочатку предметів недостатньо, чи тому, що частина з них була знищена. Дуже важливим етапом при проведенні огляду місця події є аналіз виявлених слідів, під час якого відбувається відсіювання слідів, які не несуть в собі відомості про вчинене правопорушення, визначення кола слідів, які можуть нести об'єктивну інформацію про вчинення злочину [137, с.184-185].

Важливу роль в моделюванні особи, яка вчинила вбивство, відіграють сліди біологічного походження, за якими можна встановити: групову належність та індивідуальну тотожність (сліди крові, слини, інших виділення людини); характеристику стану біологічного об'єкта, особливості ушкоджень; щодо наявності у виділення організму певних компонентів; наявність того або іншого захворювання, дефекту; статеві, вікові особливості. Властивість неповторності ДНК, незмінюваності протягом всього життя людини і після її смерті, можливість тривалого збереження в залишках трупа, що значно збільшує ідентифікаційний період, дає змогу використовувати метод геномної дактилоскопії для ідентифікації особи. У криміналістиці терміном "дактилоскопія" позначають метод ідентифікації особи, що ґрунтується на вивченні й порівняльному аналізі шкіряних узорів поверхонь долонь та нігтьових фаланг пальців рук. У генній "дактилоскопії" йдеться про новий спосіб ідентифікації особи, заснований на аналізі індивідуальних варіацій дезоксирибонуклеїнових кислот людини (ДНК). Оскільки цей генний відбиток є у будь-якій клітині, то з'являється можливість застосування для ідентифікації особи [21, с. 57]. Сьогодні в багатьох країнах світу генна дактилоскопія використовується з метою ідентифікації трупа шляхом проведення ідентифікаційних експертиз та впізнанням за ДНК-обліком. Так, у січні 2005 року в Республіці Латвія вступив в силу Закон про створення й використання національної бази даних ДНК. Метою цього закону окрім використання бази ДНК для розкриття злочинів й розшуку без вісті зниклих осіб, стало встановлення й регулювання обміну результатами генетичних досліджень ДНК із зарубіжними країнами і з міжнародними організаціями. У ст. 4 даного Закону йдеться про створення й використання національної бази ДНК, в якій зібрана і зберігається інформація щодо профілів ДНК й відомостей про підозрюваних осіб, обвинувачених і осуджених, про невпізнані трупи, про зниклих без вісті, інформація про сліди біологічного походження. Керуючим і держателем ресурсів інформаційної системи національної бази даних ДНК є Управління Криміналістики Державної поліції [139, с. 333]. На превеликий жаль, в Україні й сьогодні відсутні закони про дактилоскопування і про створення національної бази ДНК, які б могли з успіхом використовуватися для розкриття тяжких злочинів, для розшуку зниклих без вісті і для ідентифікації невпізнаних трупів (або їх частин).

Особливістю і першочерговим заходом при огляді місця події, пов'язаного із застосування вибухового пристрою, є дотримання заходів безпеки. Слідчий ніколи не повинен виключати можливості повторного вибуху або навіть кількох вибухів під час проведення огляду, а також можливість присутності на місці першого вибуху вибухових пристроїв, які не спрацювали або навмисно закладені для приведення їх у дію під час огляду й скупчення на місці події великої кількості людей. В багатьох випадках проведення огляду місця події пов'язане з потребою залучення широкого кола спеціалістів - від інженерів-криміналістів та спеціалістів-вибухотехніків до судово-медичних експертів. Складність оглядів місця події зумовлена й тим, що вони зазвичай охоплюють значні площі, які визначаються відстанню розльоту осколків та інших елементів висадженого вибухового пристрою, предметів навколишньої обстановки, що мають сліди ураження, максимальним проявом дії ударної хвилі. До огляду зруйнованих або частково зруйнованих будівель та споруд треба завжди залучати інженерів-будівельників, які до початку слідчої (розшукової) дії повинні переконатися у відсутності ймовірності випадкового обвалу будівлі та у можливості безпечної роботи групи [118, с. 62-63].

Специфіка огляду місця події у разі застосування злочинцями вогнепальної зброї полягає у виконанні комплексу послідовних дій. У процесі огляду місця події, проводиться цілеспрямований пошук місць ймовірного перебування тих, що стріляли. Для цього ретельно оглядаються місця, які зручні для ведення стрілянини, зокрема захищених від стороннього погляду, а також місць виявлення слідів взуття, недокурків, запобіжних чек гранат, корпусів відстріляних одноразових ручних гранатометів, інших предметів, які свідчать про це, наприклад, біноклів, рацій, а також за характером розкиду гільз автоматичної зброї або шляхом візування по кульових ушкодженнях у нерухомих перешкодах. Обов'язково проводиться пошук по шляхам відходу злочинців (з урахуванням показань очевидців, а також результатів застосування службово-пошукового собаки). Ігнорування останнього або навіть невчасність проведення такої дії негативно впливає на хід слідства, призводить до втрати можливості виявлення речових доказів. При огляді місця, де знаходився виконавець, потрібно знайти на місці події сліди, котрі можуть залишитися від такої особи, оскільки, очікуючи жертву, вона може знаходитись там досить довгий час. Це можуть бути сліди рук, ніг, недопалки, залишки жувальної гумки, обгортки від ліків, наркотиків і т. ін.; банки з-під напоїв, сліди відправлення природних потреб, стріляні гільзи, чеки гранат, рації. Особливу увагу необхідно приділяти пошуку волосся. При їх дослідженні можна, зокрема, отримати дані, які характеризують особу винного: про захворювання (в тому числі психічними хворобами), вживання наркотиків, специфічних ліків і т. ін. Часто злочинці залишають маски, комбінезони та ін. предмети одягу на шляху відходу з місця вбивства. На всіх зазначених предметах можуть залишатися запахові, потожирові сліди, слина та ін. Все це також може бути використано при доведенні вини підозрюваного. Вилучаються також зразки ґрунту, почви, рослин, побілки стін та інші мікроречовини, котрі могли залишитися на взутті, одягу, тілі винного, що дозволяє надалі довести його зв'язок з місцем події. Особливу увагу приділяють залишеної на місці події (або на шляху відходу) зброї. На його стволі, затворі, глушнику, спусковому крючку, патронах та інших частинах - можуть бути виявлені потожирові сліди (в тому числі сліди рук).

Слідчою (розшуковою) дією, яка спрямована на отримання, перевірку й уточнення вже зібраних доказів, є слідчий експеримент, який регулюється ст. 240 КПК України та полягає у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Криміналістичне забезпечення полягає саме у використанні науково-технічних засобів під час проведення даної слідчої дії, де законодавець указує в ч. 2 ст. 240 КПК України, що за необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу [134, с. 612].

Сьогодні спостерігається незадовільна якість здійснення досудового розслідування кримінальних проваджень про вбивства. Причин такого незадовільного стану багато. Однією з таких причин називають наявність "синдрому ігнорування криміналістики", який ще інколи можна назвати "синдромом хибного обвинувачення". Грубі порушення методичних канонів криміналістики таких як: відсутність деталізації у первинних показаннях, поспішний (в день надання показань визнання вини або на наступний день) вихід на місце злочину для проведення слідчого експерименту без попереднього деталізуючого допиту та інші, є наслідками намаганням закріпити "порожні" показання начебто об'єктивними даними перевірки показань на місці [208, с. 310]. Специфікою досудового розслідування вбивств є мала кількість прямих свідків, оскільки злочинці ретельно маскуються. На початковому етапі співробітники оперативних підрозділів виявляють коло осіб, яким, ймовірно, стала відома інформація, яка підлягає доказуванню за цими злочинами. В першу чергу необхідно встановити очевидців вбивства, а також свідків всіх дій злочинів із підготовки, вчинення і приховування злочинів.

Не вдаючись до детального розгляду питань щодо особливостей допиту різних категорій осіб за кримінальними провадженнями про вбивства (адже це не є предметом нашого дослідження), хочемо звернути увагу лише на окремі аспекти техніко-криміналістичного забезпечення проведення даної слідчої (розшукової) дії. Допит - це процесуальна дія, що полягає в отриманні показань (інформації) про подію, що стала предметом кримінального судочинства. Криміналістична тактика допиту - це система тактичних прийомів, спрямованих на отримання повних й правдивих показань, що містять вірогідну інформацію [18, с. 25]. Законодавець у ч. 5 ст. 224 КПК України передбачив, що під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та відеозапис. Щоправда, доволі важко уявити, як і для чого в процесі проведення допиту може застосовуватися фотозйомка. Інша справа - застосування для фіксації допиту відеозйомки.

Ю.О.Боровіченко звертає увагу на те, що будь-яке технічне фіксування спрямоване на усунення суб'єктивних факторів при записуванні та оцінюванні інформації. Він зазначає, що не є таємницею, що остаточне формулювання запитань до особи та відповідей під час допиту спотворюються внаслідок стенографічного порядку викладення його результатів. У протоколах даної слідчої дії іноді втрачається суттєва інформація або вона викладається слідчим тенденційно. Людина, яка не володіє особливостями юридичного формулювання описування подій, може не зрозуміти або не звернути уваги на важливі відмінності між сказаним нею та записаним у документі. Окрім того, в протоколі не фіксується стан особи, яку допитують, паперове фіксування допиту не відображає інтонації, акцентів особи, яка веде допит, поза увагою залишається фактор фізичного та психологічного тиску на особу, наявність тілесних ушкоджень або побоїв в процесі допиту. Зазвичай, аудіо- запис або відеозапис застосовують під час допиту осіб, схильних до зміни показань, осіб, відносно яких є ризик впливу на них з боку підозрюваного чи інших зацікавлених осіб, зміни або відмови від раніше наданих показів [28].

Ведучи мову про техніко-криміналістичне забезпечення досудового розслідування вбивств, ми не можемо не звернути увагу на те, що чинним КПК України передбачено застосування технологій, які економлять час та дозволяють проводити певні слідчі (розшукові) дії без присутності та безпосередньої участі деяких осіб. Йдеться про використання відеоконференції під час досудового розслідування. Дистанційне досудове розслідування передбачає можливість проведення окремих слідчих (розшукових) дій за умов, що учасники таких дій на момент їх проведення перебувають у різних місцях, географічно віддалених одне від одного на відстань, що створює неможливість їх безпосереднього контакту. Такий контакт відбувається завдяки використанню науково-технічних засобів, а саме: персонального комп'ютера, обладнаного відеокамерою, мікрофоном і динаміками; відповідного програмного забезпечення, яке дає змогу зчитувати, відтворювати аудіовізуальну інформацію та забезпечувати інформаційну безпеку (програма типу “Skype” чи її аналоги); відповідної технології, яка здатна забезпечувати належну якість зображення і звуку та передавати аудіовізуальну інформацію на відстань (Інтернет) [230, с. 298]. Проблемним питанням є правильне застосування технічних засобів без порушення вимог законодавства, бо це призводить до неможливості використання результатів даних дій як доказів у кримінальному провадженні. Відповідно до положень ч.3 ст. 232 КПК України, використання у дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення та звуку. Це дозволяє спостерігати за проведенням процесуальної дії, психічним, фізичним станом особи, а таким чином суд може впевнитися у законності отримання результатів слідчої (розшукової) дії та встановити можливість використання їх як доказів [85, с. 308].

В процесі досудового розслідування вбивств виникає необхідність проведення такої слідчої (розшукової) дії як освідування особи (ст. 241 КПК України. Відповідно до ч.1 ст. 241 КПК слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Освідування як слідча (розшукова) дія подібне до огляду, проте на відміну від нього предметом освідування виступає не річ, а жива людина. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров'я. Трапляються випадки, коли при проведенні освідування слідчі одночасно здійснюють огляд тіла й одягу, при цьому відображають отримані результати в одному протоколі освідування. На нашу думку, це є порушенням процесуальних норм, оскільки суміщення двох різних слідчих (розшукових) дій є неприпустимим при проведенні освідування. Освідування й огляд одягу подібні, по суті спрямовані на виявлення слідів та інших речових доказів, виникнення яких пов'язане із вчиненням злочину. Завдання освідування полягає лише у встановленні на тілі людини особливих прикмет. В цьому випадку слідчий повинен виходити із кінцевої мети здійснюваного освідування й фактичних даних, що слугують підставою для призначення вказаної процесуальної дії. При освідуванні головним є виявлення на тілі людини слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. До тіла людини можу відноситися будь-яка його частина: голова, тулуб, ноги, руки. За необхідності при проведенні освідування здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів (ч.4 ст. 241 КПК). Під час оголення тіла освідуваної особи, де можуть бути тілесні ушкодження, особливі прикмети чи татуювання етично не фотографувати її обличчя. Проте ця обставина повинна бути зафіксована в протоколі і належним чином засвідчена.

Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а вразі її відмови освідування проводиться примусово (ч.3 ст. 241 КПК). Примусове освідування здійснюють лише в крайніх випадках, коли вичерпані всі можливості переконання. За необхідності освідування здійснюється за участі судово-медичного експерта або лікаря. Необхідно зазначити, що при освідуванні лікар застосовує свої медичні знання з метою виявлення, фіксації особливих прикмет, тілесних ушкоджень, виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину. Лікар може надати характеристику ушкоджень, які є на тілі (садна, крововиливи); допомагає правильно описати виявлені ушкодження, точно вказавши їх локалізацію, а також за можливості розташування потерпілого й злочинця в момент утворення на тілі освідуваної особи тих або інших ушкоджень.

Окрему увагу вважаємо за потрібне зупинити на особливостях техніко-криміналістичного забезпечення такої слідчої (розшукової) дії як обшук. Вітчизняний науковець С.Ф.Здоровко звертає увагу на те, що при проведенні обшуків у кримінальних провадженнях про вбивства об'єкти пошуку є специфічними: вогнепальна або холодна зброя; труп або його частини; речі і цінності, здобуті злочинним шляхом; живі особи та ін. [84, с.102]. Уразі підготовки до обшуку, який має на меті пошуковий характер, одним із перших підготовчих заходів є визначення об'єктів пошук, до яких у досліджуваній категорії кримінальних правопорушень можна віднести: технічні засоби й вироби, які мають відношення до вибухових пристроїв (залишки корпуса вибухового пристрою, годинникового механізму, джерела живлення, нагрівального елемента або арматури); залишки вибухових речовин, які не були використані під час виготовлення вибухового пристрою; предмети, які ймовірно були знаряддям вчинення правопорушення (наприклад, ймовірні знаряддя злому, засоби підпалу); предмети, які містять сліди злочинних дій або сліди правопорушника; вогнепальна зброя, окремі її частини, заготовки деталей зброї, різні стріляючі пристрої; боєприпаси, патрони; інструменти і різні матеріали, які використовувалися для виготовлення деталей зброї й боєприпасів; предмети із пробоїнами від снарядів та з продуктами пострілу, які відклалися на них; предмети, у яких зберігалася зброя або боєприпаси [161, с. 227-228].

Свого техніко-криміналістичного забезпечення потребує і проведення такої слідчої (розшукової) дії як отримання зразків для порівняльного дослідження. І.П.Петрухін підкреслював, що за своєю природою зразки є речовими доказами. Зразки і речові докази, вилучені, наприклад, з місця події, в однаковій мірі є похідними від певної особи чи предмета, що залишили сліди. Саме у цьому проглядається зв'язок зразків із вчиненим злочином. Тому речові докази бувають незамінними і тому підлягають приєднанню до справи і замінними - зразками, які не підлягають приєднанню [189, с. 45]. Надалі він змінив свою думку та назвав зразки для порівняльного дослідження різновидом речових доказів [188, с. 180] або їх особливим видом. С.О.Коропецька вважає, що зразки для експертизи слід вважати самостійною категорією об'єктів, які мають власну процесуальну природу та призначення. Під біологічними зразками, що можуть бути відібрані від особи, слід розуміти зразки, які походять від людини як біологічної сутності, - кров, слина, сперма, волосся, екскременти, частки епідермісу, потожирова речовина та інші біологічні матеріали, що походять від людини. Авторка цілком слушно зазначає, що отримання зразків для проведення експертизи є слідчою (розшуковою) дією, змістом якої є врегульоване кримінальним процесуальним законодавством одержання стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею, об'єктів біологічного походження або об'єктів, що відображають властивості відповідних предметів чи є їх частиною, речовин або їх матеріально фіксованих відбитків, необхідних для порівняння з речовими доказами з метою ідентифікації або встановлення групової належності. Відібрання біологічних зразків у особи має відсильний характер на відповідні норми ст. 241 КПК, якими регламентується здійснюється освідування, що не є виправданим, оскільки відрізняється від нього своєю метою, завданнями, процесуальним порядком та ступенем втручання в особисту сферу людини. Метою отримання біологічних зразків вбачається одержання стороною кримінального провадження або судом обґрунтованого висновку експерта, складеного як на основі дослідження цих зразків, так і на основі їх порівняння з доказами, що є у провадженні. Оскільки слідчий не завжди може якісно відібрати біологічні зразки через те, що не володіє відповідними знаннями, доцільно закріпити у законі обов'язок слідчого, прокурора залучити для участі у цій слідчій (розшуковій) дії спеціаліста-медика у всіх випадках, коли є необхідність відібрати в якості зразків продукти життєдіяльності людського організму, а також забезпечити відібрання в умовах медичного закладу при дотриманні санітарних норм, що виключали б можливі шкідливі наслідки для здоров'я особи, в якої вони відбираються [127, c.202-203].

Існують деякі особливості щодо подальшого збереження відібраних зразків крові та інших біологічних матеріалів для проведення генотипоскопічної експертизи [162, с.7]. Згідно із Правилами проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи рідка кров та зразки іншого бiологiчного матеріалу, які були отримані вiд живих осіб для порівняння, у вiддiленнi не зберігаються [198].

Окрему увагу необхідно приділити питанням техніко-криміналістичного забезпечення призначення і проведення судових експертиз за кримінальними провадженнями про вбивства. Рекомендації по підготовці матеріалів на експертизу стосуються в основному загальних правил поводження з речовими доказами та предметами і матеріалами, якими є об'єкти криміналістичних досліджень. Але їх дотримання має більше, а в окремих випадках - найважливіше значення для успішного проведення експертизи [52, с. 5]. До загальних правил по підготовці матеріалів на експертизу чи науково-технічне дослідження науковці відносять наступні: 1. Строки з часу вилучення речових доказів до представлення їх на експертизу повинні бути мінімальними. 2. Повинні вживатися заходи для представлення речових доказів на експертизу у незміненому вигляді. Особливе значення виконання цієї вимоги має при направленні на експертизу речовини у мікрокількості, у вигляді нашарувань на різних предметах-носіях. 3. При призначенні експертизи необхідно вірно визначити її рід (вид). 4. Порівняльний матеріал (зразки), що представляється у необхідних випадках, повинен відповідати об'єктам, які досліджуються, по можливості за більшою кількістю ознак (умовам походження або виконання, механізму утворення, часу, матеріалу, типу). 5. Завдання експерту повинні формулюватися чітко, виключаючи можливість різного їх розуміння і обов'язково з урахуванням встановлених обставин справи, по якій призначається експертиза. Не припустиме внесення до постанови повного переліку питань, що передбачені у посібниках для певного виду експертизи, якщо їх постановка не відповідає матеріалам справи чи по справі недостатньо даних для їх вирішення. 6. Призначення додаткової або повторної експертизи повинно бути мотивованим. 7. При дорученні проведення експертизи комісії експертів, які працюють у різних експертних або інших установах, у постанові про призначення експертизи повинно бути вказано, на яку експертну установу покладається організація діяльності комісії експертів [52, с. 6].

При надходженні до лабораторії речові докази і документи до них реєструються в реєстраційному журналі. Експертом старанно оглядається упаковка, перевіряється характер і цілісність упаковки і печаток, при цьому звертається увага на текст відбитка, а потім проводиться їхнє розпакування. У лабораторії при розкритті посилки повинні бути присутніми два працівники. Наявність речових доказів перевіряється за даними, які є в постанові про призначення експертизи. За відсутності тих чи інших предметів, а також при виявленні предметів, не згаданих у документах, складається акт, який підписується трьома працівниками лабораторії. Один екземпляр акта негайно надсилається закладу - відправникові речових доказів, другий - залишається в лабораторії [158, с. 114-115].

Окрему увагу слід приділити питанням техніко-криміналістичного забезпечення негласних слідчих (розшукових) дій, які проводяться за кримінальними провадженнями про вбивства. Вбивства, особливо найбільш резонансні з них (сексуальні, на замовлення, вчиненні організованими групами, двох і більше осіб та ін.) є злочинами, вчиненими, як правило, в умовах неочевидності, у зв'язку із чим на початковому етапі розслідування виникають труднощі навіть щодо приблизного визначення основних напрямів пошуку злочинців. Це вимагає максимального зосередження всіх можливостей, якими володіють співробітники Національної поліції з розслідування аналізованих злочинів. У протидії вбивствам слідчому неможливо, і, напевно, було б помилково покладатися тільки на свої сили, адже практика переконливо показує, що одних процесуальних дій для встановлення істини недостатньо. Подолання виникаючих труднощів вимагає застосування спеціальних засобів і методів, у тому числі тих, якими володіють різні оперативні підрозділи органів внутрішніх справ.