Удосконалення системи антикризового управління на підприємствах фармацевтичної галузі

РОЗДІЛ ІІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

3.1 Розробка експертно-аналітичної моделі діагностики кризи та загрози банкрутства в системі антикризового управління підприємством фармацевтичної галузі

На наш погляд, серед практичного інструментарію кількісної діагностики фінансової кризи, досить ефективними є методичні підходи, в основу яких покладено застосування економіко-математичних методів, а саме багатофакторного аналізу. Головне завдання багатофакторного експертного аналізу в контексті кількісної діагностики кризи та банкрутства підприємства у системі антикризового управління полягає у побудові оптимальної (адекватної) експертно-аналітичної моделі (функції), на основі якої можна ідентифікувати стан підприємства.

Отримуваний результат втілюється у значенні одного показника, який розраховується на основі математичної обробки системи певних індикаторів і синтезує всі сторони діяльності суб'єкта дослідження. У зв'язку з цим, пріоритетність побудови інтегральних моделей полягає у тому, що вони дозволяють зробити кількісний висновок стосовно наявності або відсутності кризи, її посиленні або нейтралізації у динаміці.

З огляду на це, розробці різноманітних інтегральних моделей і показників у процесі оцінки складних економічних явищ, зокрема діагностики кризи й банкрутства підприємства у системі антикризового управління, приділяється увага широкого кола зарубіжних та вітчизняних вчених [33, с. 24; 46, с. 38, 60, с. 40; 61, с. 215; 62, с. 48; 63, с. 197-199].

За нашим переконанням розробити універсальну модель інтегральної діагностики ймовірності кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством, які належать до різних галузей економіки, неможливо. Діагностика кризи підприємств повинна проводитись за допомогою системи показників, що диференційовані за сферами бізнесу.

У зв'язку з цим, нашою метою є створення експертно-аналітичної моделі інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством, тобто сполучення в загальний синтетичний показник основних коефіцієнтів, що, були розраховані у другому розділі роботи за основними напрямками аналізу фінансового стану й характеризують фінансово-господарський спектр функціонування безпосередньо суб'єктів галузі (рис. 3.1).

Так, на першому етапі необхідно здійснити селекцію незалежних змінних й обґрунтувати комбінацію фінансових індикаторів для побудови багатофакторної експертно-аналітичної функції. При цьому, зауважимо, що відбір фінансових індикаторів для побудови експертно-аналітичної функції, повинен враховувати дві умови, а саме:

- по-перше, в економічному розумінні показники повинні мати однакову спрямованість (зростання фінансового коефіцієнта розцінюється як покращення фінансового стану, тобто як зниження ймовірності кризи і навпаки);

- по-друге, загальна кількість показників повинна бути оптимальною з точки зору забезпечення точності діагностування, прогнозування й інших чинників.

У даному контексті, на увагу заслуговує висунута німецьким економістом гіпотеза, згідно з якою дискримінантна або експертно-аналітична функція повинна включати максимум 5-7 показників [64, с. 25]. Значною мірою, це зумовлюється тим, що зростання кількості залучених індикаторів для побудови моделі унеможливлює виконання вимоги щодо уникнення функціональної та занадто сильної кореляційної залежності між показниками, які, віддзеркалюючи фінансовий стан підприємства, є взаємопов'язаними. Крім цього, вибір більш ніж семи показників суперечить концепціям «норми керованості» і «норми сприйняття» у теорії менеджменту і психології (які називаються «правилом сімки»). Встановлення нижньої межі максимуму на рівні 5, на наш погляд, може пояснюватись тим, що в класичній теорії зарубіжного аналізу діагностика фінансового стану суб'єкта господарювання здійснюється за п'ятьма напрямами, які передбачають оцінку платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності й становища підприємства на ринку цінних паперів (ринкової активності).

Рис. 3.1 Технологія створення та застосування експертно-аналітичної моделі інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства в системі антикризового управління підприємством фармацевтичної галузі

Виходячи з рекомендацій максимальної кількості і, враховуючи той факт, що показники ринкової активності - це індикатори, які в сучасних вітчизняних умовах ще не набули свого економічного змісту, на наш погляд, оптимальна кількість індикаторів у розроблюваній кількісній методиці повинна дорівнювати чотирьом. Менша ж кількість показників не забезпечує достатньо повного відображення фінансового стану підприємства, і, як свідчить практика застосування різноманітних математичних моделей, кількість індикаторів менше чотирьох, не гарантує високої точності діагностування та прогнозування.

Отже, виходячи з дослідження інформативності індикаторів за чотирма критеріями, доцільно обрати наступні показники.

Так, коефіцієнт автономії характеризує міру незалежність функціонування від позикових джерел та можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів. Це обґрунтовано дозволяє нам вважати даний показник індикатором діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства.

Існує думка, що судити про стан платоспроможності підприємств можна лише за коефіцієнтом покриття (поточної ліквідності) [65, с. 128], який прийнятий у якості офіційного критерію і враховує всю величину оборотних коштів. Логіка, що стоїть за розрахунком даного коефіцієнта, полягає в тому, що оборотні активи повинні бути повністю переведені в грошові кошти протягом одного року, при тому, що поточні зобов'язання також необхідно сплатити за цей же час [66, с. 162].

Виходячи з того, що, по-перше, у структурі оборотного капіталу підприємств фармацевтичної галузі домінують досить ліквідні товарні запаси, і, по-друге, торгівля є галуззю з високою оборотністю оборотних коштів, для підприємств галузі співвідношення оборотних активів до короткострокових зобов'язань, на наш погляд, можна вважати прийнятним, з точки зору оцінки фінансової безпеки, у межах 1-1,5.

Під час діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства важливо також оцінити наскільки ефективно менеджмент управляє активами, довіреними йому власниками підприємства, адже як справедливо відзначає Бланк І.О. незадовільний рівень фінансового менеджменту зумовлює неефективну фінансову стратегію і структуру активів, перевищення припустимих меж фінансових ризиків діяльності підприємства, що нерідко призводить до повної втрати фінансової безпеки, й, відповідно, банкрутства [6, с. 240]. Інакше кажучи, ефективність використання активів, за умов ринкової економіки, відбивається не лише на власниках підприємства, але і на кредиторах. «Якщо рентабельність активів підприємства менша за поточну ринкову кредитну ставку, то з точки кредиторів це означає, що підприємство не справиться з обслуговуванням кредиту…» [37, с. 48]. Отже, інтересам як власників, так і кредиторів у контексті діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства відповідає розрахунок показника рентабельності активів як співвідношення прибутку до величини активів, що були використані для отримання цього прибутку. Якщо капітал підприємства відповідно до законодавства може використовуватися для здійснення операційної, інвестиційної та фінансової видів діяльності [43, с. 54], то показник рентабельності активів ілюструє загальну здатність підприємства генерувати прибуток.

Нижня межа коефіцієнта рентабельності активів на думку Кракоса Ю.Б. та Серика М.І. повинна дорівнювати 9% [68с. 449], а на погляд, Бланка І.О. - 10% [6, с. 149].

Оскільки, значною за питомою вагою складовою оборотних активів є запаси, саме оборотність такого виду оборотних активів забезпечує безперервність циклу реалізації на підприємстві фармацевтичної галузі. Таким чином, обсяг запасів медичних препаратів у вартісному вираженні і швидкість їх перетворення у грошові кошти, досить сильно впливають на платіжні можливості суб'єкта господарювання. Так, збільшення значення показника оборотності запасів у динаміці характеризує зростання інтенсивності реалізації з точки зору отримання прибутку й сприяє зменшенню ймовірності кризи та банкрутства підприємства. І навпаки, уповільнення оборотності через необґрунтоване нарощування запасів лікарських засобів призводить до проблем з платежами. З огляду на це, доцільно також використати коефіцієнт оборотності запасів, що може служити допоміжним інструментом управління задля зменшення ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства.

Отже, нами обрано:

- коефіцієнт покриття;

- коефіцієнт автономії;

- коефіцієнт рентабельності капіталу;

- коефіцієнт оборотності запасів.

На наступному етапі необхідно для кожного з обраних індикаторів визначити порогові значення та задати чисельне значення ймовірності кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством.

З огляду, визначені нами порогові значення фінансових індикаторів, наведені в табл. 3.1.

При цьому, для кожного порогового значення в таблиці методом нечітких висловлювань [69, с. 163] задано ймовірність виникнення кризи та загрози банкрутства підприємства за наступною шкалою:

- максимальна = 1;

- середня = 0,5;

- мінімальна = 0.

На третьому етапі з метою математичного обчислення ймовірності за фактично отриманими значеннями індикаторів, нами пропонується розробити формули, що віддзеркалюватимуть лінійну залежність між величиною індикаторів і відповідним чисельним вираженням імовірності кризи та загрози банкрутства в системі антикризового управління підприємством фармацевтичної галузі ().

Таблиця 3.1

Порогові значення фінансових індикаторів діагностики ймовірності кризи підприємства фармацевтичної галузі

Фінансовий індикатор	Порогове значення фінансового індикатора	Імовірність виникнення кризи	Числове вираження ймовірності
- коефіцієнт покриття	0 1 2 і більше	максимальна середня мінімальна	1 0,5 0
- коефіцієнт автономії	0 і менше 0,25 0,5 і більше	максимальна середня мінімальна	1 0,5 0
- коефіцієнт рентабельності капіталу	0 і менше 0,05 0,1	максимальна середня мінімальна	1 0,5 0
- коефіцієнт оборотності запасів, оберти	6 і менше 9 12 і більше	максимальна середня мінімальна	1 0,5 0

Очевидно, що вирішення даного питання, знаходячись у площині пропорційних залежностей, теоретично (з економічної точки зору) припускає використання будь-якого з встановлених (найпростіше - максимального або мінімального) порогових значень і відповідної йому ймовірності, тобто:

(3.1)

або

, (3.2)

де - фактичне значення індикатора;

- верхнє порогове значення;

- нижнє порогове значення;

- числове вираження ймовірності нижнього порогового значення;

- числове вираження ймовірності верхнього порогового значення;

Проте, наявність нуля як в числівнику першої з наведених формул , так і в знаменнику другої , стосовно всіх індикаторів (табл. 3.8) за виключенням (мова про який піде нижче) з точки зору математики унеможливлює застосування даних формул.

Отже, враховуючи математичні закони, необхідні розрахунки можливо і доцільно здійснити шляхом використання, відповідно до шкали оцінки ймовірності кризи та загрози банкрутства фармацевтичного підприємства, безпосередньо середнього порогового значення. При цьому формулу, що зазнає логічних перетворень, нами пропонується формалізувати наступним чином:

, (3.3)

де - числове вираження ймовірності фінансової кризи середнього порогового значення;

- середнє значення індикатора.

Віднайдена формула (3.3) є робочою, між тим, незакінченою, такою, що вимагає певних нескладних алгебраїчних перетворень:

. (3.4)

У зв'язку з тим, що фактично отримувані значення індикаторів можуть перевищувати або бути меншими (виключення - коефіцієнт покриття) за встановлені порогові значення, доцільно ввести додаткову умову щодо чисельного вираження ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства фармацевтичної галузі, а саме:

якщо , то

якщо , то

де - верхнє порогове значення, що, за коефіцієнтом оборотності запасів, складає 12 обертів;

- нижнє порогове значення, що, за коефіцієнтом оборотності запасів, складає 6 обертів.

Таким чином, обидві, запропоновані нами формули (3.3) і (3.4) з урахуванням умови (3.5) дозволяють на лінійній основі оцінювати ймовірність кризи та загрози банкрутства підприємства на основі фактично отриманих значень індикаторів. З огляду на те, що формула (3.4) є приведеною (довершеною), саме вона за умови (3.5) рекомендується нами для практичного застосування в діяльності підприємств фармацевтичної галузі.

Що ж стосується коефіцієнта оборотності запасів, то слід відзначити, що формула розрахунку числового значення ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства за фактичними значеннями коефіцієнта оборотності запасів, має відмінності порівняно з попередніми показниками.

Справа полягає у наступному. Максимальна ймовірність кризи та загрози банкрутства підприємства за всіма показниками відповідає нижньому пороговому значенню. При цьому, якщо, що за трьома першими коефіцієнтами нижнє порогове значення дорівнює 0, то за коефіцієнтом оборотності запасів воно складає 6. Інакше кажучи, змінення «точки відліку», унеможливлює застосування жодної з вищенаведених формул і зумовлює необхідність розробки іншої.

Насамперед, під час розробки такої формули слід відзначити той момент, що мінімальна ймовірність кризи та загрози банкрутства підприємства(тобто, 0) верхнього порогового значення (12 обертів), задана за умови знаходження нижнього граничного значення на рівні 6, тобто:

- - Р(1). (3.6)

Виходячи з цього, формула, що дозволить чисельно оцінити ймовірність кризи та загрози банкрутства за показником оборотності запасів, матиме вигляд:

. (3.7)

Відносно показника рентабельності капіталу також актуальним є введення додаткової умови, що забезпечить узгодженість між пороговим значенням даного індикатора і числовим вираженням імовірності:

якщо , то

якщо , то (3.8)

Отже, розроблені нами формули (3.4, 3.6) за умов (3.5, 3.8) є інструментами, що дозволяють математично обчислювати на лінійній основі ймовірність кризи та загрози банкрутства фармацевтичного підприємства за фактично отриманими значеннями індикаторів покриття, автономії, рентабельності капіталу та оборотності запасів відповідно до заданих порогових значень.

Виходячи з того, що кожний з фінансових індикаторів різною мірою впливає на виникнення і розвиток кризи та загрозу банкрутства підприємства, наступний, четвертий етап присвячено визначенню вагомості кожного фінансового індикатора (тобто числового вираження його ймовірності) у розроблюваній моделі.

Вагові коефіцієнти індикаторів під час обчислення інтегрального показника (функції) встановлюються різними методами:

- методом статистичного аналізу (моделі зарубіжних авторів: Е. Альтмана, Р. Таффлера та Г. Тішоу [33, с. 24; 49, c. 14]);

- методом обчислення за формулами , де - мінімальне рекомендоване значення даного індикатора (модель А.Д. Шеремета, Р.С. Сайфуліна [43, с. 59]).

Між тим, перший з цих методів є малообгрунтованим. Використанню ж другого, у сучасних умовах, перешкоджає відсутність відкритих опублікованих статистичних матеріалів.

На наш погляд, для визначення вагових коефіцієнтів фінансових індикаторів доцільно застосувати метод аналізу ієрархій (МАІ) [70, с. 195; 71,с. 429], що являє собою математичну процедуру ієрархічного подання елементів, які визначають сутність будь-якої проблеми, у нашому випадку, кризи та загрози банкрутства підприємства. Послідовність етапів застосування МАІ для визначення вагових коефіцієнтів індикаторів діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі наведена на рис. 3.2.



Рис. 3.2 Послідовність етапів застосування методу аналізу ієрархій для визначення вагових коефіцієнтів індикаторів діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі

Так, принцип ідентичності й декомпозиції передбачає структурування проблеми у вигляді ієрархії, що являє собою перший етап використання МАІ. У загальному вигляді ієрархія будується з вершини (мети, фокуса проблеми), через проміжні рівні (критерії) до найнижчого рівня. Ієрархія вважається повною, якщо кожний елемент заданого рівня функціонує як критерій для всіх елементів нижчого рівня. У протилежному випадку ієрархія буде неповною, а процес визначення вагових коефіцієнтів некоректним.

Після ієрархічного відтворення проблеми виникає запитання: як встановити пріоритети критеріїв, тобто безпосередньо оцінити вагові коефіцієнти індикаторів діагностики кризи та загрози банкрутства?

Вирішення даного завдання згідно з методом МАІ передбачає побудову матриці для порівняння відносної важливості критеріїв на другому рівні за відношенням до загальної мети на першому. Інакше кажучи, критерії другого рівня (фінансові індикатори) порівнюються попарно за відношенням щодо їх впливу («ваги» або «інтенсивності») на загальний для них фокус проблеми - кризу та загрозу банкрутства.

Здійснення таких попарних порівнянь відбувається за допомогою експертів, в якості яких нами були запрошені провідні фахівці галузі - фінансові директори, економісти та головні бухгалтери, судження яких оцінюються за шкалою відносної важливості [71, с. 429].

«Рішення» заповненої матриці дозволяє оцінити компоненти власного вектора та визначити вектор пріоритетів, тобто віднайти вагові коефіцієнти (що являють собою так звані жорсткі оцінки).

У зв'язку з тим, що в основі визначення вектора пріоритетів (вагових коефіцієнтів) лежать суб'єктивні судження експертів, методом аналізу ієрархій передбачено здійснення розрахунку індексу узгодженості та відношення узгодженості. При цьому, прийнятною вважається величина відношення узгодженості, що не перевищує 10% [71, с. 429].

Отже, з урахуванням викладеного вище, нами побудовано матрицю попарних порівнянь у термінах домінування одного з елементів над іншим (табл. 3.2).

Результати використання методу аналізу ієрархії для визначення вагових коефіцієнтів розроблюваної експертно-аналітичної моделі ілюструють, що найбільш пріоритетним у діагностиці кризи та загрози банкрутства підприємства фармацевтичної галузі є фінансова стійкість, а найменш пріоритетним - ділова активність. При цьому, значною мірою, ситуація на підприємстві визначається фактичними значеннями показників фінансової стійкості та платоспроможності, відповідно, вплив індикаторів за двома іншими критеріями - рентабельності й ділової активності є меншим.

Таким чином, з урахуванням віднайдених параметрів, розроблювана експертно-аналітична модель діагностики кризи та ймовірності банкрутства підприємств фармацевтичної галузі набуває остаточного вигляду:

, (3.9)

Таблиця 3.2

Матриця попарних порівнянь, рішення й узгодженість

Критерій діагностики кризи та загрози банкрутства	Платоспро-можність	Фінансова стійкість	Рентабель-ність	Ділова ктивність	Оцінка компонент	Вектор пріори-тетів
Платоспро- можність	1	1/2	4	5	1,778	0,373
Фінансова стійкість	2	1	2	3	1,861	0,390
Рентабель-ність	1/4	1/2	1	2	0,707	0,148
Ділова активність	1/5	1/3	1/2	1	0,427	0,090
Сума	3,45	2,33	7,50	11,00	4,774
					=	4,2903
					ІУ	0,0968
					ВУ	0,1075

де - числове вираження ймовірності кризи та банкрутства підприємства за індикатором покриття;

- числове вираження ймовірності кризи та банкрутства підприємства за індикатором автономії;

- числове вираження ймовірності кризи та банкрутства підприємства за індикатором рентабельності капіталу;

- числове вираження ймовірності кризи та банкрутства підприємства за індикатором оборотності запасів.

На основі даної моделі може бути віднайдено інтегральний показник фінансового стану будь-якого підприємства фармацевтичної галузі. Проте, визначення безпосередньо ймовірності кризи та загрози банкрутства конкретного підприємства фармацевтичної галузі за фактичним значенням його інтегрального показника можливе лише за умови існування відповідної шкали оцінки.

Отже, завданням останнього п'ятого етапу є розробка шкали оцінки ймовірності фінансової кризи для запропонованої експертно-аналітичної функції.

Очевидно, що визначення критичних значень показника ЕА(Р), тобто градація за рівнем імовірності кризи та загрози банкрутства, базується на емпіричних характеристиках безпосередньо самої функції. У зв'язку з цим, вважаємо за необхідне сформулювати наступні характеристики моделі:

1. Функція моделі приймає значення від 0 до 1.

2. Якщо діяльність суб'єкта господарювання є успішною і фактичні значення всіх індикаторів знаходяться на рівні верхнього порогового значення, то інтегральний показник дорівнює 0.

3. Якщо діяльність господарюючого суб'єкта зазнає не епізодичних порушень і фактичні значення всіх індикаторів дорівнюють нижньому пороговому значенню, то інтегральний показник складає 1.

Спираючись на це, нами визначено «ключ інтерпретації», тобто розроблено відповідну шкалу оцінки ймовірності фінансової кризи (табл. 3.3).

Запропонована шкала оцінки, дозволяє формалізувати процедуру ідентифікації ймовірності й інтерпретації результатів, отриманих унаслідок застосування експертно-аналітичної моделі діагностики та прогнозування кризи підприємств фармацевтичної галузі.

Отже, висвітлення послідовності етапів розробки експертно-аналітичної моделі діагностики та прогнозування кризи та загрози банкрутства дозволяє перейти безпосередньо до її апробації, що передбачає:

1) визначення фактичних значень індикаторів діагностики кризи та загрози банкрутства;

2) оцінку фактичного значення індикаторів на лінійній основі;

3) визначення ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства.

Таблиця 3.3

Шкала оцінки ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі за пропонованою функцією

Значення інтегрального показника	Імовірність кризи та загрози банкрутства	Коротка характеристика
ЕА(Р)[0;0,25]	Мінімальна	Взаємний вплив показників зумовлює ситуацію, коли підприємство знаходиться у стані рівноваги
ЕА(Р)(0,25; 0,5]	Середня	Підприємство нормально функціонує, проте його фінансову стійкість не можна вважати бездоганною. Існують певні проблеми пов'язані з неефективною організацією основної діяльності, які генерують можливість виникнення загрози кризи у майбутньому
ЕА(Р)(0,5; 0,75]	Висока	Негативні тенденції показників, що характеризують фінансово-господарський спектр функціонування підприємства, посилюються. На підприємстві спостерігаються процеси, що свідчать не лише про можливість загрози кризи, але і її фактичне зародження та розвиток
ЕА(Р)(0,75; 1]	Максимальна	На підприємстві мають місце хронічні порушень параметрів функціонування за всіма критеріями діагностики. За суттю, це означає найвищу сходинку розвитку фінансової кризи - банкрутство

Апробацію розробленої експертно-аналітичної моделі інтегральної діагностики здійснимо на досліджуваному підприємстві фармацевтичної галузі - аптеки 533.

Результати застосування експертно-аналітичної моделі діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств (табл. 3.4) дозволяють зробити висновок, що наше підприємство характеризується мінімальною ймовірністю кризи протягом всього досліджуваного періоду. Тенденція змінення інтегрального показника (2014 р. - 0,026; 2015 р. - 0,148; 2016 р. - 0,148).

Таблиця 3.4

Результати застосування експертно-аналітичної моделі інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства аптеки протягом 2014-2016 років

Підводячи підсумки, відзначимо, що до недоліків розробленої експертно-аналітичної моделі слід віднести те, що вона не виключає можливість низької оцінки ймовірності кризи та загрози банкрутства підприємства за інтегральним показником за умови відставання за одним або двома індикаторами.

Разом з цим, розроблена експертно-аналітична модель діагностики та прогнозування кризи підприємств фармацевтичної галузі, містить, на нашу думку, наступні важливі переваги:

- по-перше, дає змогу отримати однозначну кількісну відповідь на запитання. «Яка ймовірність виникнення кризи (мінімальна, середня, висока, максимальна) конкретного підприємства фармацевтичної галузі за результатами його діяльності протягом певного періоду часу?»;

- по-друге, дозволяє чітко визначити критерії, які ідентифікують розвиток кризи, що полегшує вибір ефективних антикризових заходів для подолання даного стану;

- по-третє, забезпечує можливість формалізації розрахунків та застосування програмного забезпечення.

Таким чином, запропонована нами методика інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі дозволяє кількісно діагностувати ймовірності кризи підприємства будь-якої форми власності, типу, розміру. При цьому, отримувані результати є основою розробки відповідних управлінських рішень щодо відновлення або збереження нормального перебігу функціонування підприємства фармацевтичної галузі.

3.2 Механізм управління фінансовою стійкістю підприємства фармацевтичної галузі як стану протилежного кризовому

Сучасний стан розвитку національної економіки вимагає від підприємств різних галузей, у тому числі й фармацевтичних, приділяти особливу увагу формуванню ефективної системи управління підприємством з метою збалансування внутрішніх економічних інтересів власників бізнесу із інтересами зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище, в якому функціонують фармацевтичні підприємства, характеризується наявністю значної кількості чинників, які можуть бути джерелом виникнення загроз їх фінансовій стійкості. Запобігати їх впливу та адекватно реагувати на них має система управління фінансовою стійкістю господарського суб'єкта через механізм її функціонування.

Незважаючи на велику кількість публікацій [65, с. 182; 66, с. 123; 80, с. 104], певні теоретичні та практичні питання, пов'язані з системою управління фінансовою стійкістю, залишаються дискусійними. Серед них - проблема формування механізму забезпечення фінансової стійкості на рівні підприємства, ефективна дія якого здатна забезпечити захист фінансових інтересів та розвиток суб'єкта господарювання.

Нині, у сучасній вітчизняній та зарубіжній економічній літературі механізм розглядається як принципова схема практичного використання важелів, методів, спрямованих на регулювання тих чи інших процесів або об'єктів у системі управління на всіх рівнях функціонування [72, с. 98].

У свою чергу, сутність механізму управління розкривається вченими різноманітним чином. Якщо одні пропонують досить лаконічні визначення, то інші - розробляють досить громіздкі, проте, такі, що враховують всі аспекти та складові тлумачення даного поняття.

Так, В.Н. Бурков [73, с. 269] під механізмом управління розуміє сукупність процедур прийняття управлінських рішень. Таке визначення, на нашу думку, виходить з припущення, що розробка, прийняття та вибір управлінського рішення складають центральну ланку системи управління фінансовою стійкістю підприємства, тоді апаратом або порядком, тобто механізмом цієї системи є саме прийняття рішень. Проте, навіть виходячи з такої логіки, наведене визначення, скоріше, тяжіє до механізму прийняття управлінських рішень, аніж розкриває механізм управління.

Спираючись на компонентний підхід, Гапоненко А. Л., Панкрухіна А. П. розглядають механізм управління як сукупність засобів і методів управління, реалізація яких визначає можливість цілеспрямованого руху системи [73, с. 354]. Акцентуючи увагу, головним чином, на важелях управління, Круглов М. І. визначає механізм управління як сукупність економічних, мотиваційних, організаційних та правових способів цілеспрямованої взаємодії суб'єктів господарювання і вплив на їх діяльність, що забезпечують узгодження інтересів взаємодіючих сторін, об'єктів та суб'єктів управління [74, с. 461]. Найбільш повним у даному контексті представляється визначення В. С. Пономаренко та О. М. Ястремської, які розкривають сутність механізму через висвітлення його об'єктивного компонентного переліку та мети їх узгодження. Механізм управління підприємством - це сукупність форм, структур, методів і засобів управління, об'єднаних спільною метою, за допомогою яких здійснюються ув'язування й узгодження суспільних, групових і приватних інтересів, забезпечуються функціонування й розвиток підприємства як соціально-економічної системи [75, с. 142].

Узагальнюючи наведені трактування, під механізмом управління фінансовою стійкістю підприємства нами розуміється сукупність основних елементів впливу на процес розробки та реалізації управлінських рішень щодо забезпечення захисту його фінансових інтересів від різних загроз.

Ефективність механізму управління фінансовою стійкістю, за інших рівних умов, визначається його складом й структурою.

У цьому контексті слід відзначити наявність загальної тенденції у підходах багатьох вчених-економістів, які до складу механізму управління включають сукупність стимулів, важелів, інструментів, форм та засобів регулювання економічних процесів і відносин.

Досить системним, на наш погляд, є підхід М. М. Єрмошенка, який відносить до механізму управління фінансовою стійкістю такі складові: економічні закономірності; цілі і задачі управління; функції; організаційну структуру; принципи, методи, кадри, техніку і технологію управління; критерії оцінки ефективності системи управління [26, с. 153].

Обґрунтованим та теоретично привабливим є підхід К. С. Горячової, яка серед інших складових механізму управління фінансовою стійкістю підприємства визначає сукупність фінансових інтересів [72, с. 98].

Інший підхід запропоновано в роботі [77, с. 157], у якій О. В. Раєвнєва виділяє компонентний і структурний аспекти формування механізму управління та зазначає, що його основними компонентами виступають мета, критерії її досягнення, фактори та методи управління, ресурси підприємства, а його структура - це сукупність локальних механізмів. Розвиваючи відзначені підходи І, базуючись на загальних термінах теорії управління та системному підході, визначають відношення між складовими системи управління стійкістю підприємства як суб'єкта фінансових відносин: ”системи - процес”; “фактор - відгук”, “ресурс - суб'єкт споживання”; “ціле - частина”, та обґрунтовують компоненти механізму управління, виокремлюючи між інших суб'єкт і об'єкт управління [78, с. 14-16].

Рис. 3.3. Компоненти механізму управління фінансовою стійкістю фармацевтичного підприємства (узагальнено автором за [4; 12; 14])

На підставі викладеного вище, можна запропонувати наступний компонентний склад механізму управління фінансовою стійкістю фармацевтичного підприємства: сукупність фінансових інтересів підприємства та загроз, функції, принципи і методи управління, організаційна структура та культура, методи та засоби управління, критерії оцінки рівня фінансової стійкості (рис. 3.3) [78, с. 14]. У такому розумінні механізм забезпечення фінансової стійкості підприємства відповідає визначенню та являє собою єдність процесу управління і системи управління. Фінансові інтереси підприємства як форма прояву його об'єктивних потреб у сфері фінансової діяльності, що збалансовані з іншими суб'єктами зовнішнього середовища вимагають постійного захисту у процесі забезпечення фінансової стійкості. Пріоритетні фінансові інтереси, які у загальному вигляді визначаються виходячи з місії фармацевтичного підприємства як суб'єктів господарювання фармацевтичної галузі та з урахуванням галузевих особливостей, втілюються безпосередньо у цілях, що є мобільними, гнучкими та такими, що зумовлюються особливостями того чи іншого етапу фінансового розвитку підприємства.

Фінансові відносини, фінансова діяльність, фінансові ресурси - є об'єктом управління фінансовою стійкістю, з яким суб'єкти, тобто власник, фінансовий менеджер широкого профілю, функціональний фінансовий менеджер та виконувані ними завдання перебувають у постійній взаємозалежності та взаємозв'язку. Цілі й завдання управління фінансовою стійкістю (визначені, виходячи з пріоритетних фінансових інтересів) є відправним пунктом для визначення типів і масштабу управлінської діяльності, які забезпечують їх досягнення.

Кількість і склад підрозділів фармацевтичного підприємства, їх підпорядкованість і взаємний зв'язок визначається організаційною структурою, яка характеризує розподіл відповідальності й повноважень усередині мережі. Структура апарату управління здійснює активний вплив на процес функціонування системи управління фінансовою стійкістю підприємства.

Якщо організаційна структура являє собою «кістяк» підприємства, то організаційна культура є його «душею». Організаційна культура є порівняно новим елементом стратегічного управління, що викликає дискусії науковців та практиків [76, с. 134]. Включення її до складу механізму зумовлено таким: з одного боку, сформована корпоративна культура у фармацевтичного підприємства опосередковано впливає на поведінку суб'єктів управління у фінансовій сфері та визначає фактичні принципи та методи управління.

Суть будь-якого явища, у тому числі, й фінансової стійкості, виражається в її функціях, тобто в тих завданнях, для вирішення яких воно призначено [78, с. 15]. Інакше кажучи, функція - це системна сукупність завдань, які має реалізувати суб'єкт управління. Зміст кожної функції управління визначається специфікою завдань, виконуваних у рамках даної функції. Тому складність фінансових процесів на підприємстві галузі та їх завдань визначає всю складність управління фінансовою стійкістю фармацевтичного підприємства та його функцій [78, с. 15]. До складу основних функцій забезпечення фінансової стійкості підприємства, базуючись на теорії управління (яка висвітлює авторське різноманіття підходів), на наш погляд, слід віднести такі: 1) планування; 2) організація; 3) координація; 4) контроль; 5) мотивація.

Так, у процесі планування розробляється фінансова стратегія, тактика, оперативні та щорічні фінансові плани, програми і прогнози забезпечення фінансової стійкості. Перифразуючи М. Мескона [79, с. 450], зауважимо, що функція планування фінансової стійкості повинна відповісти на три наступні питання: Який на сьогодні рівень безпеки ми маємо? Куди хочемо рухатися? Як збираємося це зробити? Процес організації передбачає забезпечення управлінського персоналу, насамперед, інформацією, а суб'єкта господарювання - фінансовими ресурсами. Інакше кажучи, тут виділяються два аспекти - інформаційний та фінансовий, тобто забезпечений необхідними ресурсами управлінський персонал повинен бути здатним прийняти, адекватні умовам, що склалися, управлінські рішення для забезпечення фінансової стійкості торговельної мережі. Процес координації має за мету надати кожному елементу соціального організму можливість виконувати свою частку роботи у взаємодії з іншими елементами для забезпечення ефективної реалізації розроблених управлінських рішень.

Суб'єктом же управління в процесі стимулювання виступає сукупність економічних і соціально-психологічних методів управління для забезпечення належного рівня фінансової стійкості. Контроль у вигляді обліку, аналізу та аудиту являє собою зворотний зв'язок між наміченими на підприємстві фінансовими цілями і мірою їх реалізації. Тому можна говорити про функціональну структуру управління фінансовою стійкістю підприємства, при цьому, усі функції управління фінансовою стійкістю підприємства пов'язані між собою у єдиний процес.

Будь-який вид управління базується на принципах, до формулювання яких й донині у спеціальній літературі не вироблено єдиного підходу. Якщо одні дослідники тлумачать окремі закони як принципи, а принципи зводять у ранг законів, то, на нашу думку, принципи відрізняються від законів гносеологічним походженням. Якщо закон відбиває стійкі повторювані зв'язки й відносини, що відбуваються в економічних явищах, то принцип є оптимальним правилом, нормою, які сформульовані людьми й носять суб'єктивний характер [78, с. 15]. З огляду на це, сукупність принципів, визначаючи межі управління, є повноправною складовою механізму забезпечення фінансової стійкості. Серед різноманіття класифікацій принципів управління, досить повною та змістовною, є система принципів управління безпосередньо фінансовою стійкістю, розкрита в роботі О. І. Судакової, що може бути рекомендована до практичного використання: «первинність господарського законодавства під час забезпечення фінансової стійкості; застосування програмно-цільового управління; обов'язкове визначення сукупності власних фінансових інтересів у складі його місії; інтегрованість підсистем управління фінансовою стійкістю підприємства із загальною системою фінансового менеджменту; забезпечення збалансованості фінансових інтерсів підприємства, окремих його підрозділів і персоналу; взаємна матеріальна відповідальність персоналу і керівництва за стан фінансової стійкості підприємства; необхідність заходів щодо забезечення фінансової стійкості економічної стратегії розвитку підприємства, його місії; координація реалізації заходів щодо забезечення фінансової стійкості на підприємстві; необхідність і своєчасність удосконалення в разі потреби системи фінансової стійкості підприємства; наявність зворотного зв'язку; необхідність організаційного і методичного оформлення підсистеми фінансової стійкості; мінімізація витрат на забезпечення фінансової стійкості підприємства» [80, с. 143].

М. Мескон справедливо вважає, що менеджером можна назвати людину тільки тоді, коли вона приймає рішення та реалізує їх через інших людей [79, с. 356]. З огляду на це, наступною складовою розроблюваного механізму повинна стати сукупність організаційних, фінансових і правових методів управління, що призводять у дію інструменти та важелі, завдяки використанню яких реалізуються управлінські рішення щодо забезпечення фінансової стійкості підприємства. При цьому, висновок стосовного того, чи перебуває підприємство у стані фінансової стійкості, чи ні можна зробити на підставі ознаки або сукупності ознак, що зумовлює доцільність включення даної компоненти до складу розроблюваного механізму.

З огляду на призначення механізму забезпечення фінансової стійкості - створення умов, що забезпечують реалізацію фінансових інтересів, такий механізм не може не враховувати негативні чинники та явища внутрішнього стану й зовнішнього середовища, що здійснюють деструктивний вплив на реалізацію фінансових інтересів підприємства, що перешкоджають їх реалізації у процесі розвитку суб'єкта господарювання і визначають систему заходів нейтралізації, виходячи з інструментів та важелів, які є у розпорядженні.

Отже, висвітлення сутності компонентів дозволяє стверджувати, що за допомогою механізму управління фінансовою стійкістю фармацевтичного підприємства відбувається вплив суб'єктів фінансової стійкості на об'єкт. Так, власник підприємства встановлює цілі, з урахуванням яких функціональний менеджер широкого профілю формулює завдання та критерії (кількісний аналог цілей) для фінансового менеджера, який на підставі принципів управління фінансовою стійкістю виконує функції планування, організації, координації, контролю та мотивації. Найефективніше цілі управління фінансовою стійкістю підприємства можуть бути досягнуті тільки при достатньому рівні забезпечення дії методів (організаційних та економічних), способів, прийомів і технологій, які приводять у дію засоби управління (інструменти та важелі).

ВИСНОВКИ

В магістерській роботі вирішено завдання щодо удосконалення теоретичних положень, наукове обґрунтування й удосконалення системи антикризового управління на підприємствах фармацевтичної галузі. Основні висновки полягають в такому:

1. На основі дослідження характеристик антикризового управління визначено, що антикризове управління у широкому розумінні - це комплекс заходів щодо протидії кризам на всіх рівнях економіки (мікро-, мезо-, макро-, світовому). Як мікроекономічна категорія, антикризове управління є такою системою управління підприємством, яка має комплексний, системний характер, спрямована на виявлення, попередження та усунення кризових явищ в усіх сферах діяльності підприємства шляхом використання загальної методології науки управління й специфічних прийомів, форм і технологій менеджменту, залучення зовнішньої підсистеми та внутрішнього потенціалу підприємства; розробки й реалізації на підприємстві стратегічних, тактичних та оперативних заходів з метою протидії негативним явищам, стабілізації господарсько-фінансового стану та забезпечення стійкої ринкової позиції.

2. Визначено, що до основних елементів системи антикризового управління підприємством доцільно відносити: предмет, мету, принципи, функції, нормативно-правове та методичне забезпечення, а також процес його здійснення. Ігнорування хоча б одного із елементів системи антикризового управління підприємством, у кінцевому результаті може призвести до неефективності антикризового управління і, як наслідок, можливого банкрутства чи ліквідації суб'єкта господарювання у майбутньому.

3. Попередження та уникнення кризи та банкрутства можливе лише на основі своєчасно здійсненої діагностики, що здійснюється у системі антикризового управління. У зв'язку з цим, досліджено існуюче методичне забезпечення діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства (коефіцієнтний підхід, балансові моделі, матриці фінансової рівноваги, графічні методи, методи, засновані на дослідженні грошового обороту, статистичні моделі), виявлено передумови та проблеми їх практичного застосування.

4. Доведено, що основними напрямами діагностики кризи та загрози банкрутства підприємства фармацевтичної галузі є: горизонтальний та вертикальний аналіз балансу; аналіз майнового стану (коефіцієнт зносу основних фондів, їхнього оновлення та вибуття); аналіз відносних показників ліквідності (коефіцієнт покриття, швидкої та абсолютної ліквідності); аналіз відносних показників фінансової незалежності (власний оборотний капітал, коефіцієнт забезпечення оборотних активів власним оборотним капіталом, автономії, фінансової залежності та маневреності власного капіталу); аналіз структури та динаміки фінансових результатів; аналіз рентабельності (рентабельність активів за чистим прибутком, власного капіталу, реалізованої продукції та основної діяльності); аналіз ділової активності (коефіцієнт оборотності основних фондів, оборотних активів, запасів, дебіторської заборгованості та період її погашення, кредиторської заборгованості та власного капіталу). При цьому, нормативні значення перелічених вище показників не є однаковими та визначаються вибором методичного підходу до оцінювання фінансової стійкості підприємства.

5. Для діагностики кризи та загрози банкрутства господарського суб'єкту нами було обрано підприємство фармацевтичної галузі - аптека 533. Нами було проведено оцінку фінансового стану підприємства за допомогою аналізу майнового стану, оцінки ліквідності і платоспроможності підприємства, оцінки ділової активності, ефективності діяльності підприємства. Отриманні результати не дають змогу зробити однозначний висновок стосовні рівня кризовості та загрози банкрутства підприємства, адже одні показники є вищими за рекомендовані межі, інші - нижчими. З огляду на це, обґрунтовано доцільність застосування інтегрального підходу до діагностики кризи та загрози банкрутства аптеки.

6. Спираючись на принципи системності та комплексності, запропоновано методику інтегральної діагностики кризи та загрози банкрутства підприємств фармацевтичної галузі. Дана методика, а саме експертно-аналітична модель діагностики та прогнозування кризи та загрози банкрутства, розроблена на підставі багатокритеріального підходу, синтезує всі сторони діяльності та дозволяє підприємству фармацевтичної галузі будь-якої форми власності, типу, розміру отримати однозначну відповідь на питання стосовно ймовірності виникнення кризи. Практично отримані результати у межах методики інтегральної діагностики кризи підприємства фармацевтичної галузі дають змогу зробити змістовні висновки відносно ймовірності кризи та загрози банкрутства у системі антикризового управління підприємством. Апробація запропонованої моделі показала, що ймовірність кризи та загрози банкрутства аптеки 533 є мінімальною, тобто підприємство є фінансово безпечним.

7. З огляду на те, що головним фактором та ключовим засобом досягнення чи збереження прийнятного рівня фінансової безпеки є розробка стратегії її забезпечення, у роботі запропоновано структурно-логічну схему прийняття управлінських рішень щодо забезпечення фінансової безпеки підприємств фармацевтичної галузі. Аргументовано доцільність її застосовування як при визначенні цільових орієнтирів та концепції подальшої діяльності підприємства фармацевтичної галузі, так і під час розробки нової або коригування існуючої стратегії, внесення змін у механізм реалізації стратегії з урахуванням контролю й оцінки результатів її реалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антикризисное управление: Общие основы и особенности: учеб. пособие. / под ред И.К. Ларионова. - М.: Издательский Дом «Дашков и Ко», 2010. - 179 с.

2. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: навч. посібник / В.О. Василенко. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 504 с.

3. Чернявский А.Д. Антикризисное управление: учебное пособие / А.Д. Чернявский. - К.: МАУП, 2000. - 208 с.

4. Баринов В.А. Антикризисное управление: учебное пособие / В.А. Баринов.- М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2002. - 520 с.

5. Бандурин В. В. Проблемы управления несостоятельными предприятиями в условиях переходной экономики / В. В. Бандурин, В. Е. Ларицкий. - М.: Наука и экономика, 1999. - 164 с.

6. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс / И.А. Бланк. - К.: Ника - Центр, 1999. - 528 с.

7. Булеев И.П. Антикризисное управление предприятием / И.П. Булеев, Н.Е. Брюховецкая. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. - 178 с.

8. Грушенко В.И. Кризисное состояние предприятия: поиск причин и способов его преодоления / В.И. Грушенко, Л.В. Фомченкова // Менеджмент в России и за рубежом, 2009. - № 8. - С. 47-51.

9. Дерунова М.В. Модель антикризисного финансового управления / М.В. Дерунова //Технічний прогрес та ефективність виробництва: Вісник ХДПУ. Зб. наук. праць. Випуск 122. - Харків: ХДПУ, 2000, С. 44-47.

10. Экономика предприятия: учеб. пособие. / под. общ. ред. Л.Г. Мельника. - Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2002. - 632 с.

11. Юрашев В.В. Разработка аналитической программы преодоления кризиса компании / В.В. Юрашев // Менеджмент в России и за рубежом, 2010. - № 2. - С. 69-73.

12. Теория и практика антикризисного управления: монографія / Г.З. Базаров, С.Г. Беляев, Л.П. Белах и др..; Под ред. С.Г. Беляева и В.И. Кошкина. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1999. - 469 с.

13. Кошкин В.И. Антикризисное управление: 17-модульная программа для менеджеров “Управление развитием организации” / В.И. Кошкин. - Модуль 11. -М.: ИНФРА - М, 2000. - 512 с.

14. Хіт Р. Кризовий менеджмент для керівників/ Р. Хіт. - пер. з англ. - К.: Всеувито, Наук. думка, 2002. - 566 с.

15. Мескон М.Х. Основы менеджмента / М.Х. Мескон М. Альберт, Ф. Хедоури. - пер с англ. - М.: “Дело”, 1994. - 702 с.

16. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій: монографія / Л.О. Лігоненко. - К.: Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2001. - 580 с.

17. Уткин Э.А. Антикризисное управление / Э.А. Уткин. - М.: Ассоциация авторов и издателей “Тандем”. Изд-во ЭКМОС, 1997. - 400 с.

18. Антикризисный менеджмент / под ред. А.Г. Грязновой. - М.: Ассоциация авторов и издателей „Тандем”; Изд-во ЭКМОС, 1999. - 368 с.

19. Пушкарь А.И. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы. Научное издание / А.И. Пушкар, А.Н. Тридед, А.Л. Колос. - Харьков: ООО “Модель Вселенной”, 2001. - 452 с.

20. Антикризисное управление: учеб. пособие / В.Г. Крыжановский, В.И.Лапенков и др.; под ред. Э.С.Минаева и В.П.Панагушина. - М.: Изд-во ПРИОР, 1998. - 432 с.

21. Кирсанов К.А. Антикризисное управление: учебное пособие / К.А. Кірсанов, С.А. Попов. - М.: МАЗП, ИИК “Калита”, “Собрание”, 1999. - 144 с.

22. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой. / под общ. А.П. Градова, Б.И. Кузина. - Санкт-Петербург: Спец. литература, 1996. - 510 с.

23. Антикризисное управление: теория, практика, инфраструктура: Учебно - практическое пособие / Г.А. Александров. - М.: Издательство БЕК, 2002. - 544 с.

24. Гук О.В. Елементи системи запобігання банкрутству машинобудівних підприємств / О.В. Гук // Вісник НУ «Львівська політехніка». Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення та проблеми розвитку. - 2009. - №647. - с. 37-43.

25. Шапурова О.О. Антикризове управління машинобудівними підприємствами в ринкових умовах. Автореф. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук (08.00.04.)/НАН України // О.О. Шпурова. - Запоріжжя.: Класичний приватний університет політехнічний університет. -2009, - 20 с.

26. Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення / М. М. Єрмошенко. - К.: КНТЕУ, 2001. - 309 с.

27. навчальної літератури, 2005. - 504 с.

28. Штангрет А.М. Антикризове управління підприємством: навч. посіб. / А.М. Штангрет, О.І. Копитюк. - К.:Знання, 2007. - 335 с.

29. Колісник М.К. Антикризове управління виробничо-господарськими структурами у машинобудуванні: монографія / М.К. Колісник. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009. - 208 с.

30. Наказ Міністерства економіки «Про затвердження методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» від 19.01.2006р. №14 (Зі змінами внесеними згідно з наказом Міністерства економіки №18 від 06.03.2006 р.).

31. Дорошук Г.А. Антикризове управління підприємством: навч. посібник. / Г.А. Дорошук, Н.М. Дащенко. - Львів: «новий світ - 2000», 2010. - 332 с..

32. Кузьмін О.Є., Мельник О.Б. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: навч. посібник / О.Є. Кузьмін, О.Б. Мельник. - 2-е вид. доп. і перероб. - Львів: Національний університет «Львівська політехніка» (Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ +» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект-Захід», 2003. - 352 с.;

33. Argenti J. Corporate Collapse / J. Argenti. New York: McGraw - Hill, 1976. - 230 р.

34. Taffler R. J. The audit going concern qualification in practice- exploding some myth / R. J. Taffler, H. Tishaw // Account's Magazine, 1977, July. - Р. 22-31.

35. Ковалев В.В. Финансовый анализ: / В.В. Ковалев. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 432 с.

36. Пластун О. Л. Аналіз кількісних методик прогнозування банкрутства підприємства та обґрунтування необхідності розробки сучасних вітчизняних аналогів / О. Л. Пластун // Вісник Української академії банківської справи. - 2005. - № 2 (19). - С. 101-107.

37. Прохорова, Ю. В. Визначення ймовірності банкрутства за допомогою середньозваженої ціни капіталу / Ю. В. Прохорова // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України". - Суми, 2007. - Вип. 21. - С. 145 - 149.