Масаж, як засіб реабілітації студентів медичних груп в залежності від захворювання

Шкіра складається з надкожниці (епідермісу) і властиво шкіри (дерми). За допомогою подкожножирового шаруючи вона з'єднується з лежачими під нею тканинами. Епідерміс, у свою чергу, складається із двох шарів: верхнього (рогового) , нижнього.

Плоскі ороговілі клітки верхнього шару поступово отшелушиваются й заміняються новими з нижнього шару. Роговий шар відрізняється пружністю, погано пропускає воду й тепло. Він добре проводить гази, наприклад кисень, і відрізняється високою опірністю до механічних й атмосферних впливів. Товщина рогового шару неоднакова: він товстіше на підошвах, долонях, сідничній області, тобто в тих місцях, на яких виявляється більший тиск.

Нижній шар епідермісу дуже чутливий до різного роду дотикам. Він не містить посудин й одержує харчування з міжтканевих щілин.

Властиво шкіра являє собою сполучну тканину, що складається із двох видів волокон: колагенових й еластичних. У властиво шкірі перебувають потові й сальні залози, кровоносні й лімфатичні посудини, нервові волокна, що чуйно реагують на тепло, холод і тактильні роздратування. Її нервові закінчення пов'язані із центральною нервовою системою.

У шкірі є близько 2 млн. потових залоз, особливо багато їх на підошвах і долонях. Сама залоза розташовується в дермі, а її вивідна протоки, проходячи через епідерміс, має вихід між його клітками. За добу потові залози виділяють 600-900 мол поту, що складає в основному з води (98-99%). До складу поту входять також сечовина, солі лужних металів й ін. При сильних фізичних навантаженнях у поті підвищується зміст молочної кислоти й азотистих речовин.

Шкіра виконує дуже важливу для організму функцію - функцію теплорегуляції. У результаті тепловипромінювання, тепло проведення й випару води через шкіру виділяється 80% тепла, що утвориться в організмі. Температура шкіри в здорової людини в різних ділянках його тіла становить 32,0-36,6 градусів.

Вихід сальних залоз, як правило, відкривається в сумки волосся, тому вони розташовані в основному на волосяних ділянках шкіри. Найбільше сальних залоз перебуває на шкірі особи. Холестеринові жири, виділювані цими залозами, не розкладаються мікроорганізмами, тому вони є гарним захистом шкіри від зовнішньої інфекції. За день сальні залози виробляють від 2 до 4 м жири, що рівномірно розподіляється по всій поверхні шкіри. Кількість виділюваного жиру залежить від стану нервової системи й віку.

Постачання шкіри кров'ю здійснюється за допомогою артерій. Причому в місцях, що піддаються більшому тиску, їхня мережа густіше, а самі вони мають звивисту форму, що охороняє їх від розриву при зсуві шкіри.

Відня, розташовані в шкірі, утворять чотири венозних сплетення, з'єднаних один з одним. Ступінь насиченості шкіри кров'ю дуже велика: у ній може перебувати до однієї третини всієї крові організму. Під кровоносними посудинами в шкірі розташована дуже розгалужена мережа лімфатичних капілярів. Шкіра грає дуже важливу роль у загальному обміні речовин: водному, сольовому, тепловому, вуглеводному, жировому й вітамінному.

Здавна люди помітили, що шкіра однієї з перших реагує на порушеннях у роботі внутрішніх органів. Це може проявлятися у вигляді гострого болю, поколювання, сверблячки або оніміння на обмежених ділянках шкіри. Крім того, шкіра може покритися висипкою, плямами, пухирцями й т.п..

Вплив масажу на шкіру полягає в наступному:

1. Через шкіру передається роздратування в центральну нервову систему, що визначає відповідну реакцію організму і його окремих органів.

2. Масаж сприяє видаленню з поверхні шкіри віджилих рогових кліток епідермісу, що, у свою чергу, поліпшує роботу сальних і потових залоз.

3. У процесі масажу поліпшується постачання шкіри кров'ю й усувається венозний застій.

4. Температура ділянки, що масажується, підвищується, а виходить, прискорюються обмінні й ферментативні процеси.

Шкіра, що масажується, стає рожевої й пружної через посилене кровопостачання. Зростає її опірність механічним і температурним впливам. При поглажуванні відбувається прискорення руху лімфи в лімфатичних посудинах й усуваються застійні явища у венах. Ці процеси відбуваються не тільки в посудинах, що перебувають на ділянці, що масажується, але й у розташованих поруч. Така дія, що відсмоктує, масажу порозумівається зниженням тиску по судинах у людей, яких масажують. Підвищуючи шкірно-м'язовий тонус, масаж впливає на зовнішній вигляд шкіри, роблячи її гладкої й еластичної. Прискорення обміну речовин у шкірних тканинах позитивно впливає на загальний обмін речовин в організмі.

2.4.2 Дія масажу на суглоби, зв'язування, сухожилля

Суглоби - одна з форм з'єднання костей. Основна частина суглоба, у якій, властиво, і відбувається зчленування двох костей, називається суглобною сумкою. За допомогою сполучних тканин вона кріпиться до м'язових сухожиль.

Суглобна сумка має два шари: внутрішній (синовіальний) і зовнішній (фіброзний). Синовіальна рідина, виділювана внутрішнім шаром, зменшує тертя й підтримує харчування хрящової тканини, що покриває суглобні поверхні костей. У глибині зовнішнього шару або біля нього перебувають зв'язування.

Під впливом масажу поліпшується постачання суглоба й прилеглих тканин кров'ю, прискорюється утворення й рух синовіальної рідини, і в результаті зв'язування стають більше еластичними.

Внаслідок перенесених перевантажень і мікротравм у суглобах можуть спостерігатися малорухомість, набряклість, зморщування суглобних сумок, зміна складу синовіальної рідини. За допомогою масажу, що веде до поліпшення харчування суглобних тканин, можна не тільки позбутися від цих хворобливих явищ, але й попередити їх. Крім того, вчасно проведений масаж попереджає ушкодження хрящової тканини, що веде до виникнення артрозів.

Під впливом масажу можна збільшити амплітуду рухів у тазостегновому, плечовому, ліктьовому, міжпозвонкових суглобах.

2.4.3 Дія масажу на м'язи

У людини більше 400 кістякових м'язів, вони становлять від 30 до 40% загальної ваги. При цьому вага м'язів кінцівок становить 80% загальної ваги м'язів. Кістякова мускулатура покриває все тіло людини, і говорячи про красу людського тіла, ми насамперед маємо на увазі їхній гармонічний розвиток і розташування.

Всі кістякові м'язи діляться на м'язи тулуба, м'яза голови й м'язи кінцівок, М'яза тулуба, у свою чергу, підрозділяються на задні (м'яза спини й потилиці) і передні (м'яза шиї, грудей і живота).

М'яза складаються з м'язових волокон, основна властивість яких - збудливість і скоротність.

Кістяковий м'яз можна віднести до особливих органів почуттів, що передають сигнали в центральну нервову систему. По дорозі назад нервовий імпульс, проходячи через нервово-м'язове закінчення, сприяє утворенню в ньому ацетилхоліну, що викликає порушення м'язового волокна.

Ми вже говорили про те, що ацетилхолін передає нервове порушення з однієї клітки на іншу, тому посилення його утворення при масажі підвищує загальну працездатність м'язів. По даним експериментальних досліджень працездатність стомлених м'язів після масажу може зрости в 5-7 разів.

Після сильного фізичного навантаження досить десятихвилинного масажу, щоб не тільки відновити первісну працездатність м'язів, але й збільшити неї. Такої реакції м'язових волокон на масаж сприяє й роздратування спеціальних макетних нервових волокон, що втримуються в м'язовому пучку.

Під впливом масажу в м'язах поліпшуються кровообіг й окислювально-відновні процеси: збільшується швидкість доставки кисню й видалення продуктів обміну. У результаті усуваються відчуття задерев'янілості, хворобливості й припухлості м'язів.

2.4.4 Дія масажу на кровоносну й лімфатичну системи

Основна функція кровоносної системи - це забезпечення обміну речовин між тканинами й зовнішнім середовищем: із тканин киснем й енергетичними речовинами й видалення продуктів обміну.

Кровоносна система складається з великого й малого кіл кровообігу. У великому колі кровообігу артеріальна кров з лівого шлуночку серця надходить в аорту, артерії, артериолы, капіляри, венулы, вени. У малому колі кровообігу венозна кров із правого шлуночку серця надходить у легеневу артерію, артериолы й капіляри легенів, де вона насичується киснем і по легеневих венах уливається в ліве передсердя.

М'язи, скорочуючись, надають руху венозній крові. У венах перебувають спеціальні клапани, які забезпечують поступальний рух крові до серця й перешкоджають її зворотному струму. Швидкість руху крові у венах менше, ніж в артеріях. Тиск венозної крові незначно.

Основна функція лімфатичної системи - це усмоктування із тканин води, колоїдних розчинів білкових речовин, емульсій жирових речовин, сторонніх часток і бактерій. Вона складається з густої мережі лімфатичних посудин і лімфатичних вузлів. Загальна кількість лімфатичних посудин у багато разів перевищує кількість кровоносних посудин. Вони утворять два лімфатичних стовбури, які впадають у великі вени біля серця.

Лімфа обмиває всі клітки організму. Її рух відбувається внаслідок більше високого тиску в лімфатичних посудинах, чим у кровоносних, наявності більшого числа клапанів, що перешкоджають її зворотному струму, скорочення навколишніх її кістякових м'язів, що присмоктує дії грудної клітки при вдиху й пульсації великих артерій. Швидкість руху лімфи 4 мм/сек. По хімічному складі вона близька до плазми крові.

Лімфатичні вузли виконують дуже важливу для організму функцію, називану бар'єрної. Вони являють собою своєрідні механічні й біологічні фільтри, проходячи через які лімфа звільняється від зважених у ній Часток. Крім того, у лімфатичних вузлах утворяться лімфоцити, що знищують інфекційні бактерії, що попадають у них, і віруси. Лімфатичні вузли - скупчення лимфоідної тканини. Величина їх буває від 1 до 20 мм. Розташовуються ні групами: на нижніх кінцівках (пахові, стегнові, підколінні), на груди (пахвові), на верхніх кінцівках (ліктьові), на шиї (шийні), на голові (потиличні й підщелепні).

При масажі руху рук повинні бути спрямовані по ходу струму лімфи, убік прилеглих лімфатичних вузлів:

- при масажі голови й шиї - зверху вниз, до підключичних вузлів;

- при масажі верхніх кінцівок - до ліктьових і пахвових вузлів;

- при масажі грудей - від грудини в сторони, до пахвових вузлів;

- при масажі верхньої й середньої частини спини від хребетного стовпа в сторони, до пахвових западин;

- при масажі поперекової й крижової області спини - до пахових вузлів;

- при масажі нижніх кінцівок - до підколінних і пахових вузлів.

Під впливом масажу відбувається прискорення руху всіх рідких середовищ організму, особливо крові й лімфи, Причому відбувається це не тільки на ділянці тіла, що масажується, але й у віддалених венах й артеріях. Так, масаж ніг може викликати почервоніння шкірних покривів голови.

Особливо слід зазначити вплив масажу на систему капілярів шкіри, які здійснюють обмін речовин між кров'ю й навколишніми її тканинами (лімфою). Під дією масажу капіляри розкриваються, а температура ділянок, що масажуються, і прилеглих шкіри підвищується від 0,5 до 5 градусів, що сприяє поліпшенню окислювально-відновних процесів і більше інтенсивному постачанню тканин кров'ю.

Виникаючі при масажі розширення капілярної мережі шкіри й поліпшення венозного кровообігу полегшують роботу серця.

Масаж у деяких випадках може викликати невелике підвищення артеріального тиску й збільшення кількості тромбоцитів, лейкоцитів, еритроцитів і гемоглобіну крові. Але через самий нетривалий час після масажу склад Крові приходить у норму, а артеріальний тиск знижується.

Навіть найпростіші й не потребуючі особливого зусилля прийоми масажу, такі як поглажування, можуть викликати спорожнювання лімфатичних посудин і прискорення струму лімфи. А розтирання або ударні прийоми можуть привести до значного розширення лімфатичних посудин.

Масаж лімфатичних вузлів не виробляється. Посилення струму лімфи при припухлих і хворобливих лімфатичних вузлах може привести до поширення інфекції в організмі.

2.4.5 Дія масажу на нервову систему

Нервова система виконує найважливішу функцію людського організму - регулюючу. Прийнято розрізняти три відділи нервової системи:

· центральну нервову систему (головний і спинний мозок);

· периферичну (нервові волокна, що з'єднують головний і спинний мозок з усіма органами);

· вегетативну, котра управляє процесами, що відбуваються у внутрішніх органах, що не підкоряються свідомому контролю й керуванню.

У свою чергу, вегетативна нервова система підрозділяється на симпатичний і парасимпатичний відділи.

Відповідь організму на зовнішнє роздратування за допомогою нервової системи називається рефлексом. Рефлекторний механізм був ретельно описаний у роботах російського фізіолога И.П. Павлова і його послідовників. Ними було доведено, що в основі вищої нервової діяльності лежать тимчасові нервові зв'язки, які утворяться в корі більших півкуль головного мозку у відповідь на різні зовнішні подразники.

Масаж впливає на периферичну й на центральну нервову систему. При масуванні шкіри нервова система перша реагує на механічне роздратування. При цьому в центральну нервову систему направляється цілий потік імпульсів від численних нервово-кінцевих органів, що сприймають тиск, тактильні й різні температурні роздратування.

Під впливом масажу в шкірі, м'язах і суглобах виникають імпульси, що збуджують рухові клітки кори головного мозку й стимулюючу діяльність відповідних центрів.

Позитивний вплив масажу на нервово-м'язовий апарат залежить від виду й характеру масажних прийомів (тиск рук масажиста, тривалість пасажу й т.д. ) і виражається в збільшенні частоти скорочення й розслаблення М'язів й у шкірно-м'язовій чутливості.

Ми вже відзначали той факт, що під дією масажу поліпшується кровообіг. Воно, у свою чергу, веде до поліпшення кровопостачання нервових центрів і периферичних нервових утворень.

Результати експериментальних досліджень показали, що перерізаний нерв швидше відновлюється, якщо проводити регулярний масаж ушкоджених тканин. Під впливом масажу прискорюється ріст аксонів, сповільнюється утворення рубцевої тканини й відбувається розсмоктування продуктів розпаду.

Крім того, масажні прийоми допомагають зменшити болючу чутливість, поліпшити збудливість нервів і провідність нервових імпульсів по нерві.

Якщо проводити масаж регулярно протягом тривалого часу, то він може придбати характер умовно-рефлекторного подразника.

Серед існуючих прийомів масажу найбільш вираженою рефлекторною дією володіє вібрація (особливо механічна).

2.4.6 Дія масажу на дихальну систему

Різні види масажу грудної клітки (розтирання й розминання м'язів спини, шийних і міжреберних м'язів, області прикріплення діафрагми до ребер) поліпшують дихальну функцію й знімають стомлення дихальної мускулатури.

Регулярний масаж, проведений протягом певного проміжку часу, впливає благотворно на гладку легеневу мускулатуру, сприяючи утворенню умовних рефлексів.

Основна дія прийомів масажу, проведеного на грудній клітці (поколочування, рубление, розтирання міжреберних проміжків), виражається в рефлекторному поглибленні подиху.

Особливий інтерес у дослідників викликають рефлекторні зв'язки легенів з іншими органами, що виражаються в збудливості дихального центра під впливом різного роду м'язових і суглобних рефлексів.

2.4.7 Дія масажу на обмін речовин і функцію виділення

Науці давно відомий той факт, що масаж підсилює сечовиділення. Причому посилене сечовиділення й зростаюча кількість виділюваного з організму азоту: продовжуєте в, плин доби після сеансу масажу.

Якщо провести масаж безпосередньо після фізичного навантаження, то виділення азотистих речовин підвищиться на 15%. Крім того, проведений після м'язової роботи масаж прискорює виділення молочної кислоти з організму.

Масаж, проведений до фізичного навантаження, підвищує газообмін на 10-20%, а після фізичного навантаження - на 96-135%.

Наведені приклади свідчать про те, що масаж, проведений після фізичного навантаження, сприяє більше швидкому протіканню відбудовних процесів в організмі. Процес відновлення здійснюється ще швидше, якщо перед масажем провести теплові процедури (застосування парафіну, грязьові або гарячі ванни). Порозумівається це тим, що в процесі масажу утворяться продукти розпаду білків, які, всмоктуючись у кров, створюють ефект, подібний з дією протеїнотерапії. Крім того, масаж, на відміну від фізичних вправ, не веде до надлишку молочної кислоти в організмі, а виходить, лужну-кислотно-лужна рівновага в крові не порушується.

У людей, що не займаються фізичною працею, після важкої м'язової роботи виникає біль у м'язах, викликана більшим скупченням у них молочної кислоти. Проведений масаж допоможе вивести з організму зайву рідину й усунути хворобливі явища.

2.4.8 Дія масажу на функціональний стан організму

За допомогою масажу можна цілеспрямовано змінювати функціональний стан організму.

Існує п'ять основних типів впливу масажу на функціональний стан організму: тонізуюче, заспокійливе, трофічне, енерготропне, нормалізації функцій.

Тонізуюча дія масажу виражається в посиленні процесів порушення в центральній нервовій системі. Воно порозумівається, з одного боку, збільшенням потоку нервових імпульсів від пропріорецепторів м'язів, що масажуються, у кору більших півкуль головного мозку, а з іншого боку - підвищенням функціональної активності ретикулярної формації головного мозку. Тонізуюча дія масажу використається для усунення негативних явищ при гіподинамії, викликаної змушеним малорухомим способом життя або різними патрологіями (травми, психічні розлади й т.п. ).

Серед масажних прийомів, що роблять гарний тонізуючий ефект, можна виділити наступні: енергійне глибоке розминання, струшування, потряхування й всі ударні прийоми (рубление, поколочування, поплескування). Для того щоб тонізуючий ефект був максимальним, масаж необхідно проводити у швидкому темпі протягом короткого проміжку часу.

Заспокійлива дія масажу проявляється в гальмуванні діяльності центральної нервової системи, викликане помірним, ритмічним і тривалим роздратуванням екстеро- і пропріорецепторів. Швидше всього заспокійливий ефект досягається такими масажними прийомами, як ритмічне поглажування всієї поверхні тіла й розтирання. Проводити їх треба в повільному темпі протягом досить тривалого проміжку часу.

Трофічна дія масажу, пов'язане із прискоренням струму крові й лімфи, виражається в поліпшенні доставки кліткам тканин кисню й інших живильних речовин. Особливо велика роль трофічного впливу масажу у відновленні працездатності м'язів.

Энерготропное дія масажу спрямована, у першу чергу, на підвищення працездатності нервово-м'язового апарата. Конкретно це виражається в наступному:

· активізації біоенергетики м'язів;

· поліпшенні обміну речовин у м'язах;

· підвищенні утворення ацетилхоліну, що веде до прискорення передачі нервового порушення на м'язові волокна;

· підвищенні утворення гістаміну, що розширює посудини м'язів;

· підвищенні температури тканин, що масажуються, що веде до прискорення ферментативних процесів і підвищенню швидкості скорочення м'язів.

Нормалізація функцій організму під дією масажу проявляється насамперед у регуляції динаміки нервових процесів у корі більших півкуль головного мозку. Це дія масажу особливо важливо при різкій перевазі процесів порушення або гальмування в нервовій системі. У процесі масажу в зоні рухового аналізатора створюється вогнище порушення, що за законом негативної індукції здатне придушити вогнище застійного, патологічного порушення в корі головного мозку.

Роль нормалізую чого масажу має велике значення при лікуванні травм, тому що вона сприяє якнайшвидшому відновленню тканин й усуненню атрофії.

При нормалізації функцій різних органів, як правило, застосовується сегментарний масаж певних рефлексогенних зон.

2.5 Вплив лікувального масажу на організм людини

Лікувальний масаж, як і будь-який інший вид масажу, при правильному виборі його прийомів і методиці їхнього застосування, при правильному дозуванні впливає благотворно на весь організм.

Масаж супроводжується приємним відчуттям тепла у всьому тілі, поліпшенням загального самопочуття, людини яку масажують, підвищенням у нього життєвого тонусу.

Завдяки цьому виду масажу можна підвищити або знизити загальну нервову збудливість людини, яку масажують, пустити в хід майже втрачені рефлекси, значно поліпшити трофіку тканин, діяльність багатьох внутрішніх органів.

За допомогою цього виду лікування можна поліпшити функціонування провідних шляхів, підсилити рефлекторні зв'язки м'язів, внутрішніх органів, посудин з корою головного мозку.

Лікувальний масаж позитивна дія робить на периферичну нервову систему. Він здатний послабити або припинити болю, поліпшити провідність нерва, прискорити процес його відновлення при ушкодженні, попередити, зменшити утворення вторинних змін у суглобах і м'язах в області ушкодження нерва.

Дія масажу на нервову систему людини, яку масажують, пов'язане з факторами зовнішнього середовища. Так, його лікувальний ефект значно знижується, якщо пацієнт зіштовхується до, під час або після сеансу масажу з такими факторами, як довгі черги, шум і голосні розмови навколишніх.

Масаж поліпшує стан шкіри й подкожножировой клітковини. Він сприяє очищенню шкіри від рогових лусочок, що відриваються, різних сторонніх часток, що потрапили в її пори, від живучих на її поверхні мікробів. Крім цього, він нормалізує функції сальних і потових залоз, очищаючи їхній отвору від секрету, активізує крово- і лимфообращение шкіри, поліпшуючи тим самим її харчування. Все це робить шкіру пружною, рожевою й бархатистою, підсилює її опірність до температурних і механічних впливів. Лікувальний масаж підвищує м'язовий-м'язовий-шкірно-м'язовий тонус, завдяки чому шкіра стає еластичної, гладкої й щільної. Але, щоб це було дійсно так, необхідно при призначенні масажу особливо ретельно стежити за чистотою шкіри.

Шкіра - велике рецептивне поле, тому масаж робить доброчинну дію не тільки на саму шкіру, її посудини й м'язи, але й на центральну нервову систему.

Масаж впливає й на дію капілярів шкіри. Він сприяє розширенню капілярів і розкриттю резервних капілярів. У результаті цього не тільки ділянка, яка масажується, але й віддалені від нього ділянки краще починають забезпечуватися кров'ю, збільшується газообмін між тканиною й кров'ю.

Масаж робить позитивна дія на загальний кровообіг організму. Він поліпшує просування крові по артеріях, прискорює відтік крові по венах.

Масаж поліпшує циркуляцію лімфи. Під його впливом відбувається безперешкодне спорожнювання лімфатичних посудин.,

Масаж підвищує еластичність м'язових волокон, сповільнює їхню атрофію й зменшує гіпотрофію, поліпшує їхню скорочувальну функцію. Крім цього, масаж збільшує приплив кисню до м'язових волокон. Завдяки йому підвищується працездатність м'язів.

Масаж впливає й на загальний обмін речовин. Він сприяє збільшенню в крові кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну.

2.5.1 Форми лікувального масажу

Форма впливу лікувального масажу ділиться на загальну й приватну. При загальній формі масаж проводиться на всіх частинах тіла, але особлива увага приділяється тим зонам, які пов'язані з конкретним захворюванням: Виконується загальний масаж не менш 50-70 хвилин через день, серіями або щодня залежно від плину захворювання і його клініки.

При приватній формі масажу масажуються тільки окремі частини тіла, наприклад, рука, нога, спина, кисть, суглоб і т.д. Тривалість сеансу залежить від того, яка частина тіла піддається масажу. Сеанс може тривати від 3 до 30 хвилин. Приватний масаж проводиться за методикою загального масажу, робиться більш ретельно, із застосуванням на органі, який масажується, великої кількості прийомів.

Перед проведенням сеансу лікувального масажу необхідно виконати наступні вимоги:

1. Додати тілу пацієнта таку позу, при якій його мускулатура й зв'язковий апарат суглобів будуть у розслабленому стані.

2. Забезпечити пацієнтові положення, у якому він зможе перебувати, не додаючи особливих зусиль, протягом усього сеансу масажу.

3. Тіло пацієнта потрібно накрити простирадлом, залишивши відкритими тільки ті ділянки тіла, які необхідні для масажу.

4. Не міняти положення пацієнта без особливої необхідності.

5. Створити необхідні умови роботи, тобто виключити присутність сторонніх осіб, яскраве світло, шум.

6. Проводячи масаж спини, (якщо це необхідно) потрібно вирівняти фізіологічне скривлення хребта (при остеохондрозі, лордозі й т.д. ) за допомогою подушки.

2.5.2 Протипоказання до проведення лікувального масажу

Перед проведенням лікувального масажу потрібно враховувати всі протипоказання. Їх набагато більше, ніж у гігієнічного масажу:

1.Різні захворювання крові.

2.Гострий запальний процес в організмі.

3.Висока температура й гострі гарячкові стани людини, що масажується.

4.Кровотечі й схильність до них.

5.Гнійні процеси.

6.Цинга.

7. Різні шкірні захворювання, захворювання нігтів, волосистої частини голови інфекційного, грибкового або неясного походження, а також бородавки, ушкодження шкірного покриву, шкірні висипання, роздратування шкіри, гнійні й гострі запальні процеси на поверхні шкіри, герпес, екзема, гірсутизм, контагіозний молюск і т.п.

8. Наявність саден, тріщин й інших шкірних ушкоджень.

9. Наявність трофічних виразок, гангрени.

10. Гостре запалення, тромбоз, варикозне розширення вен із трофічними порушеннями.

11. Тромбангіїт, ускладнений атеросклерозом мозкових посудин, атеросклероз периферичних посудин.

12. Ангіїт.

13. Запалення лімфовузлів і посудин, хворобливі, збільшені лімфовузли, спаяні зі шкірою.

14. Аневризми серця, аорти, посудин.

15. Загострення захворювань вегетативної нервової системи (гангліоніт, диеяцефальний криз).

16. Крововиливу в шкіру, алергія з геморрогічними й іншими запаленнями.

17. Активна форма туберкульозу.

18. Кровотечі, пов'язані з виразковою хворобою, захворюваннями жіночої полової сфери й травмами.

19. Остеомієліт у хронічній формі.

20. Каузалгічний синдром внаслідок травми периферичних нервів,

21. Злоякісні й інші пухлини будь-якої локалізації до хірургічного лікування.

Без хірургічного втручання при міомах допускається масаж рук, стіп, гомілок і коміркової зони.

22. Сильне фізичне або психічне стомлення людини, яку масажують.

23. Психічні захворювання, що супроводжуються сильним порушенням і значною зміною психіки.

24. Наявність кровотечі ІІІ ступеня.

25. Декомпенсація кровообігу в кінцівках у людей, хворих тромбангіїтом й атеросклеротичними оклюзіями.

26. Наявність Гіпотонічного або гіпертонічного кризу.

27. Гостра ішемія міокарда.

28. Склероз мозкових посудин зі схильністю до крововиливів і тромбозів.

29. Важкий стан людини, яку масажують, при різних травмах і захворюваннях.

30. Набряк Квінке.

31. Гострі респіраторні захворювання (ОРЗ). Масаж може проводитися через 2-5 днів після видужання.

32. Бронхоектатична хвороба в період тихорєцького розпаду.

33. ІІІ ступінь легенево-серцевої недостатності.

34. Захворювання органів черевної порожнини зі схильністю до кровотечі.

35. Блювота, нудота, хворобливі відчуття при пальпації живота.

36. Гострі венеричні захворювання, сифіліс І та ІІ стадії.

У період після операції загальний масаж не можна проводити при наступних станах пацієнта:

1. Гостра серцево-судинна недостатність, наприклад, інфаркт міокарда, зниження коронарного кровопостачання, крововтрата, набряк легенів.

2. Печіночна, брунькова недостатність.

3. Емболія легеневої артерії.

4. Гострі алергійні реакції на шкірі.

Потрібно враховувати, що протипоказання до проведення масажу іноді носять тимчасовий характер. Тому після того, як закінчаться всі гострі запальні й гнійні процеси, пройде гарячковий стан, загострення захворювань вегетативної нервової системи й т.д. , можна приступати до лікування масажем.

Більше того, лікувальний масаж необхідний після радикального видалення пухлин, після медикаментозного лікування, гострої ішемії міокарда (з 2-6 дня), при стиханні гіпотонічного або гіпертонічного кризу.

Масаж завжди потрібно виключати при наявності аневризму посудин, ангіїту, хвороби крові.

Ручний масаж неможливий при шкірних захворюваннях, екземі, псоріазі.

При незначних ушкодженнях шкіри або при локальних алергійних висипаннях можна проводити масаж області, що перебуває на значній відстані від місця поразки.

Приватний масаж, як і загальний, має ряд протипоказань.

2.5.3 Протипоказання до проведення приватного масажу

1. Не можна масажувати живіт, поперекову область, м'язи стегон у період вагітності, після пологів і після аборту протягом двох місяців.

2. Не можна масажувати живіт при грижі, менструації, каменях у жовчному міхурі й бруньках.

3. Не можна робити масаж поперекової області, області стегон при наявності міоми, при захворюваннях бруньок під час загострення процесу. У цей час можливий р масаж інших ділянок тіла.

Масаж інших ділянок тіла дозволяється за показниками. Так, наприклад, для збільшення лактації в жінок, що годують, необхідний масаж грудних залоз.

Розділ 3. ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ НА РІЗНІ СИСТЕМИ ОРГАНІВ

Одна з домінуючих рис нашого часу - обмеження рухової активності сучасної людини. Сто років тому 96% трудових операцій відбувалися за рахунок м'язових зусиль. У цей час - 99% за допомогою різних механізмів. Необхідна компенсація дефіциту рухової активності, інакше наступає розлад, дисгармонія складної системи організму людини.

Організм людини складається з окремих органів, що виконують властиві їм функції. Розрізняють групи органів, що виконують спільно загальні функції, - системи органів. Із зовнішнього середовища організм одержує всі необхідні для життєдіяльності й розвитку речовини, разом з тим він одержує потік подразників (t, вологість, сонячна радіація, виробничі шкідливі впливи й ін.), що прагне порушити сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз).

Нормальне існування людини в цих умовах можливо тільки в тому випадку, якщо організм вчасно реагує на впливи зовнішнього середовища відповідними пристосувальними реакціями.

Фізичні вправи стають своєрідним регулятором, що забезпечує керування життєвими процесами й збереження сталості внутрішнього середовища. А виходить, фізичні вправи треба розглядати не тільки як розвагу й відпочинок ( що важливо!), але і як засіб збереження здоров'я ( що ще більш важливо!).

Недостатня рухова активність створює особливі неприродні умови для життєдіяльності людини, негативно впливає на структуру й функції всіх тканин організму людини. Внаслідок цього спостерігається зниження загальних захисних сил організму, збільшується ризик виникнення захворювань.

Прогрес науки й техніки пред'являє сучасній людині висока вимога до його фізичного стану й збільшує навантаження на психічні, розумову й емоційну сфери.

Поряд з розумним сполученням праці й відпочинку, нормалізацією сну й харчування, відмови те шкідливих звичок систематична м'язова діяльність підвищує психічну, розумову й емоційну стійкість організму.

Людина, ведучий рухливий спосіб життя систематично займається фізичними вправами, може виконати значно більшу роботу, чим людина, ведучий малорухомий спосіб життя. Це пов'язане з резервними можливостями людини.

3.1 Вплив фізичних навантажень на обмін речовин й енергії

Обмін речовин й енергії в організмі людини характеризується складними біохімічними реакціями. Живильні речовини ( білки, жири й вуглеводи), що надходять у внутрішнє середовище організму з їжею, розщеплюються в травному тракті. Продукти розщеплення переносяться кров'ю до кліток і засвоюються ними. Кисень, що проникає з повітря через легені в кров, бере участь у процесі окислювання, що відбуває в клітках.

Речовини, що утворять у результаті біохімічних реакцій обміну речовин, виводяться з організму через легені, бруньки, шкіру.

Обмін речовин є джерелом енергії для всіх життєвих процесів і функцій організму. При розщепленні складних органічних речовин енергія, що втримується в них, перетворюється в інші види енергії (біоелектричну, теплову, механічну й ін.)

Заняття фізичними вправами або спортом підвищують активність обмінних з, тренує й підтримує на високому рівні механізми, що здійснюють в організмі обмін речовин й енергії.

3.2 Вплив фізичних навантажень на кровоносну систему

Серце - головний центр кровоносної системи, що працює по типі насоса, завдяки чому в організмі рухається кров. У результаті фізичного тренування розміри й маса серця збільшується у зв'язку зі стовщенням стінок серцевого м'яза й збільшенням його обсягу, що підвищує потужність і працездатність серцевого м'яза.

Кров в організмі людини виконує наступні функції:

- транспортна;

- регуляторна;

- захисна;

- теплообмін.

При регулярних заняттях фізичними вправами або спортом:

збільшується кількість еритроцитів і кількість гемоглобіну в них, у результаті чого підвищується киснева ємність крові;

підвищується опірність організму до простудних й інфекційних захворювань, завдяки підвищенню активності лейкоцитів;

прискорюються процеси відновлення після значної втрати крові.

3.3 Показники працездатності серця

Важливим показником працездатності серця є систолічний обсяг крові - кількість крові, що виштовхує одним шлуночком серця в судинне русло при одному скороченні.

Іншими інформативними показником працездатності серця є число серцевих скорочень (ЧСС) ( артеріальний пульс).

У процесі спортивного тренування ЧСС у спокої згодом стає рідше за рахунок збільшення потужності кожного серцевого скорочення.

Таблиця 3.1 Показники числа серцевих скорочень. ( уд/ хв)

Тренований організм	Нетренований організм
Чоловіки	Жінки	Чоловіки	Жінки
50-60	60-70	70-80	75-85

Малюнок 10 Показники числа серцевих скорочень у спокої й при м'язовій роботі.

Серце нетренованої людини для забезпечення необхідного хвилинного обсягу крові (кількість крові, що викидає одним шлуночком серця протягом хвилини) змушено скорочуватися з більшою частотою, тому що в нього менше систолічний обсяг.

Серце тренованої людини більш часто пронизано кровоносними посудинами, у такому серці краще здійснюється харчування м'язової тканини й працездатність серця встигає відновитися в паузах серцевого циклу. Схематично серцевий цикл можна розділити на 3 фази: систола передсердь (0.1 с), систола шлуночків ( 0.3 с) і загальна пауза ( 0.4 с). Навіть якщо умовно прийняти, що ці частини рівні за часом, то пауза відпочинку в нетренованої із при ЧСС 80 уд./ хв буде дорівнює 0,25 з, а в тренованого при ЧСС 60 уд./хв пауза відпочинку збільшується до 0,33 с. Виходить, серце тренованої людини в кожному циклі своєї роботи має більше часу для відпочинку й відновлення.

Кров'яний тиск - тиск крові усередині кровоносних посудин на їхні стінки. Вимірюють кров'яний тиск у плечовій артерії, тому його називають артеріальний тиск (АТ), що є досить інформативним показником стану серцево-судинної системи й усього організму (Табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Залежність нормалізації артеріального тиску тренованих і нетренованих людей після фізичних навантажень

Стан	АТ у людей
	Що тренувалися	Що не тренувалися
Інтенсивне фізичне навантаження	Максимальний АТ збільшується до 200 мл. рт. ст. та більше, він може довго триматися	Максимальний АТ спочатку підвищується до200 мл рт. ст., потім знижується в результаті стомлення серцевого м'яза. Може настати непритомність
Після роботи	Максимальний і мінімальний АТ швидко приходить у норму.	Максимальний й мінімальний АТ довго залишаються підвищеними.

Розрізняють максимальне (систолічний) АТ, що створюється при систолі (скороченні) лівого шлуночку серця, і мінімальне (діастолічний) АТ, що відзначається в момент його діастоли (розслаблення). Пульсовий тиск (пульсова амплітуда) різниця між максимальним і мінімальним АТ. Тиск виміряється в міліметрах ртутного стовпа ( мм рт. ст.).

У нормі для студентського віку в спокої максимальне АТ перебуває в межах 100-130; мінімальне - 65-85, пульсовий тиск - 40-45 мм рт. ст.

Пульсовий тиск при фізичній роботі збільшується, його зменшення є несприятливим показником (спостерігається в нетренованих людей). Зниження тиску може бути наслідком ослаблення діяльності серця або надмірного звуження периферичних кровоносних посудин.

Повний круговорот крові по судинній системі в спокої здійснюється за 21-22 секунди, при фізичній роботі - 8 секунд і менше, що веде до підвищення постачання тканин тіла живильними речовинами й киснем.

Фізична робота сприяє загальному розширенню кровоносних посудин, нормалізації тонусу їхніх м'язових стінок, поліпшенню харчування й підвищенню обміну речовин у стінках кровоносних посудин. При роботі навколишні посудини м'язів відбувається масаж стінок посудин. Кровоносні посудини, що проходять через м'язи ( головного мозку, внутрішніх органів, шкіри), масажуються за рахунок гідродинамічної хвилі від частішання пульсу й за рахунок прискореного струму крові. Все це сприяють збереженню еластичності стінок кровоносних посудин і нормальному функціонуванню серцево-судинної системи без патологічних відхилень.

Напружена розумова робота, малорухомий спосіб життя, особливо при високих нервово- емоційних перенапругах, шкідливі звички викликають підвищення тонусу й погіршенню харчування стінок артерій, втрату їхньої еластичності, що може привести до стійкого підвищення в них кров'яного тиску, і, в остаточному підсумку, до гіпертонічної хвороби.

Втрата еластичності кровоносних посудин, а виходить, підвищення їхньої крихкості й супутнє цьому підвищення кров'яного тиску можуть привести до розриву кровоносних посудин. Якщо розрив відбувається в життєво важливих органах, то наступає важке захворювання або раптова смерть.

Тому для збереження здоров'я й працездатності необхідно активізувати кровообіг за допомогою фізичних вправ. Особливо корисний вплив на кровоносні посудини роблять заняття циклічними видами вправ : біг, плавання, біг на лижах, на ковзанах, їзда на велосипеді.

3.4 Вплив фізичних навантажень на органи подиху

Подих - це процес споживання кисню й виділення вуглекислого газу тканинами живого організму. Розрізняють легеневе (зовнішнє) подих і тихорєцьке (внутрішньоклітинне) подих.

Зовнішнім подихом називають обмін повітря між навколишнім середовищем і легенями, внутрішньоклітинним - обмін киснем і вуглекислим газом між кров'ю й клітками тіла ( кисень переходить із крові в клітки, а вуглекислий газ - із кліток у кров).

Дихальний апарат людини становлять:

- повітряносні шляхи - носова порожнина, трахея, бронхи, альвеоли;

- легені - пасивна еластична тканина, у якій налічуються від 200 до 600 млн. альвеол, залежно від росту тіла;

- грудна клітка - герметично закрита порожнина;

- плевра - плевра зі специфічної тканини, що покриває легені зовні й грудну клітку зсередини;

- дихальні м'язи - міжреберні, діафрагма й ряд інших м'язів, що приймають участь у дихальних рухах, але основні функції, що мають.

Показники працездатності органів подихи є:

1) Дихальний обсяг.

2) Частота подиху.

3) Життєва ємність легенів.

4) Легенева вентиляція.

5) Кисневий запас.

6) Споживання кисню.

7) Кисневий борг й ін.

1) Дихальний обсяг (ДО) - кількість повітря, що проходить через легені при дихальному циклі ( вдих, видих, дихальна пауза). У спокої в нетренованих людей ДО становить 350-500 мол, у тренованих - 800 і більше. При інтенсивному фізичному навантаженні ДО може збільшитися до 2500 мол.

2) Частота подиху ( ЧП) - кількість дихальних циклів в 1 хвилину. Середня ЧП у нетренованих людей у спокої - 16- 20 циклів у хвилину, у тренованих за рахунок збільшення дихального обсягу частота подиху знижується до 8-12 циклів у хвилину. При спортивній діяльності ЧП у лижників і бігунів збільшується до 20-28 циклів в 1 хвилину, у плавців - 36-45; спостерігаються випадки збільшення ЧП до 75 дихальних циклів у хвилину.

3) Життєва ємність легенів ( ЖЄЛ ) - максимальна кількість повітря, що вдихнула людина після максимального видиху (виміряється методом спірометрії) (Табл. 3.3)

Таблиця 3.3 Показники ЖЕЛ

Тренований організм	Нетренований організм
чоловіки	жінки	чоловіки	жінки
4700 мл	3500 мл	3500 мл	3000 мл

При заняттями циклічними видами спорту ЖЄЛ може досягти в чоловіків 7000 мол і більше, у жінок - 5000 мл і більше.

4) Легенева вентиляція (ЛВ) - обсяг повітря, що проходить через легені за 1 хвилину, і, що визначається шляхом множення величини ДО й ЧП.

ЛВ у спокої становить 5000-9000 мл. При фізичному навантаженні цей показник досягне 50 л. Максимальний показник ЛВ може досягати 186, 5 л при ДО 2,5 л і ЧП 75 циклів в 1 хвилину.

5) Кисневий запас (КЗ) - кількість кисню, необхідна організму для забезпечення процесів життєдіяльності в 1 хвилину. У спокої КЗ дорівнює 200-300 мол. При бігу на 5 км збільшується до 5000-6000 мол.

6) Максимальне споживання кисню ( МСК ) - необхідна кількість кисню, що організму може спожити у хвилину при певній м'язовій роботі. У нетренованих людей МСК становить 2- 3,5 л/ хв., у спортсменів чоловіків може досягати 6 л/хв., у жінок - 4 л/ хв. і більше.

7) Кисневий борг - різниця між кисневим запасом і киснем, що споживається під час роботи за 1 хвилину, тобто.

КБ= КЗ - МСК

Величина максимального можливого сумарного боргу кисню має межу. У нетренованих людей він перебуває на рівні 4-7 л кисню, у тренованих - може досягати 20-22 л.

Таким чином, фізичні тренування сприяють адаптації тканин до гіпоксії (недоліку кисню), підвищує здатність кліток тіла до інтенсивної роботи при недоліку кисню.

3.5 Вплив фізичних навантажень на нервову систему

При систематичних заняттях спортом поліпшується кровопостачання мозку, загальний стан нервової системи на всіх її рівнях. При цьому відзначаються більша сила, рухливість й урівноваженість нервових процесів, оскільки нормалізуються процеси порушення й гальмування, що становлять основу фізіологічної діяльності мозку. Самі корисні види спорту - це плавання, лижі, ковзани, велосипед, теніс.

При відсутності необхідної м'язової активності відбуваються небажані зміни функцій мозку й сенсорних систем, знижується рівень функціонування підкіркових утворень, відповідальних за роботу, наприклад, органів почуттів (слух, рівновага, смак) або тих, що відають життєво важливими функціями (подих, травлення, кровопостачання). Внаслідок цього спостерігається зниження загальних захисних сил організму, збільшення ризику виникнення різних захворювань. У таких випадках характерні нестійкість настрою, порушення сну, нетерплячість, ослаблення самовладання.

Фізичні тренування впливають на психічні функції, забезпечуючи їхню активність і стійкість. Установлено, що стійкість уваги, сприйняття, пам'яті перебуває в прямої залежності від рівня різнобічної фізичної підготовленості.

3.6 Вплив фізичних навантажень на опорно-рухову систему

Потужність і величина м'язів перебувають у прямої залежності від вправ і тренування. У процесі роботи підсилюється кровопостачання м'язів, поліпшується регуляція їхньої діяльності нервовою системою, відбувається ріст м'язових волокон, тобто збільшується маса мускулатури. Здатність до фізичної роботи, витривалість є результатом тренування м'язової системи. Збільшення рухової активності дітей і підлітків приводить до змін у кістковій системі й більше інтенсивному зростанню їхнього тіла. Під впливом тренування кістки стають більше міцними й стійкими до навантажень і травм. Фізичні вправи й спортивні тренування, організовані з урахуванням вікових особливостей дітей і підлітків, сприяють усуненню порушень постави. Кістякові м'язи впливають на плин обмінних процесів і на здійснення функцій внутрішніх органів. Дихальні рухи здійснюються м'язами грудей і діафрагмою, а м'яза черевного преса сприяють нормальній діяльності органів черевної порожнини, кровообігу й подиху. Різнобічна м'язова діяльність підвищує працездатність організму. При цьому зменшуються енергетичні витрати організму на виконання роботи. Слабість м'язів спини викликає зміна постави, поступово розвивається сутулість. Порушується координація рухів. Для нашого часу характерні широкі можливості підвищення рівня фізичного розвитку людини. Немає вікової межі для занять фізичною культурою. Вправи є ефективним засобом удосконалювання рухового апарата людини. Вони лежать в основі будь-якої рухової навички або вміння. Під впливом вправ формується закінченість і стійкість всіх форм рухової активності людини.

3.7 Негативний ефект фізичних навантажень

При всій корисності фізичних вправ, використання граничних фізичних навантажень, необхідних у великому спорті для досягнення "піка" спортивної форми, нерідко приводить до протилежного ефекту - гнобленню імунітету й підвищенню сприйнятливості до інфекційних захворювань.

Аналогічний негативний ефект може бути отриманий і при заняттях масовою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження.

Уважається, що збільшення ЧСС у спокої на 15 уд/хв підвищує ризик раптової смерті від інфаркту на 70%, така ж закономірність спостерігається й при м'язовій діяльності.

Тому дуже важливо при заняттях фізичними вправами враховувати рівень фізичного стану й підготовленості людини.

Розділ 4 ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ПОДИХУ (БРОНХІАЛЬНІЙ АСТМІ)

4.1 Масаж при бронхіальній астмі

Масаж показаний у межприступном періоді.

Завдання масажу. Відновлення нормального подиху, профілактика раннього настання емфізематозних змін. Робить загально зміцнювальна дія.

4.1.1 Методика масажу

Положення хворого - сидячи або лежачи на животі, а потім на спині.

Починати масаж із загального поглажування й розтирання області всієї спини, коміркової зони й грудної клітки (якщо хворий сидить).

· Вплив на паравертебральну зону від Т9 (D9) до Т2 (D2):

· Поглажування - площинне, щипцеподібне, гребенеподібне, граблеподібне, гладження;

· Розтирання - прямолінійне, кругове, спиралевидне, щипцеобразное, гребенеподібне, пиляння, штрихування;

· Розминання - натиснення, зрушування, розтягання, щипцеподібне;

· Вібрація - лабільна не переривчаста, окремими пальцями, однієї, двома руками. Всі рухи виконуються тільки знизу нагору.

· Масаж білялопаточної області (одночасно масажувати обидві лопатки)

· Поглажування - по зовнішньому краї, по внутрішньому краї, по ості лопатки до плечового суглоба.

· Розтирання - прямолінійне, кругове, спиралевидне, штрихування - по периметрі лопаток;

· Розминання - щипцеподібне, натиснення, зрушування, розтягання, поперечне й поздовжнє по надпліччям;

· Вібрація - лабільна не переривчаста. Завершити вплив на білялопаточну область поглажуванням.

Масаж міжреберних проміжків

· Поглажування - площинне, граблеобразное, щипцеподібне, гребенеподібне, гладження;

· Розтирання - прямолінійне, кругове, пиляння, пересекание, щипцеподібне, штрихування;

· Розминання - натиснення, зрушування, розтягання, щипцеподібне;

· Вібрація - лабільна не переривчаста, стабільна переривчаста, пунктування, струс нижнього відділу рудної клітки.

4.1.2 Масаж грудної клітки

Рух виконується від передньої поверхні шийного відділу, верхнього відділу грудної клітки, з акцентом на місця прикріплення ключиць до грудини, акроміальним відростком лопаток:

1) поглажуваня - що обхоплює, площинне, щипцеобразное, граблеобразное, гладження, гребенеподібне; рухи виконуються зверху вниз по передній поверхні шиї, а на грудній клітці - до пахвових лімфатичних вузлів;

2) розтирання - прямолінійне, кругове, спиралевидне, щипцеобразное, пиляння, пересекание, гребенеподібне, ня стругання;

3) розминання - поздовжнє, поперечне, натиснення, зрушування, розтягання, накочування;

4)вібрація - різновиду переривчастої й не переривчастої зі струсом всієї грудної клітки.

Можливі варіанти виконання дихальних вправ за курсом Бутейко й ін., а також варіанти, що рекомендують при виконанні методики лікування пневмонії. Завершити процедуру поглажуванням й розтираннями спини, коміркової області, грудної клітки. Тривалість процедури - 15-20 хв. Курс лікування - 12-15 процедур. Масаж бажано проводити через 2-4 ч послу прийому їжі.

4.1.3 Методика ІМАЗ

Нова методика лікування бронхіальної астми - інтенсивний масаж асиметричних зон (ІМАЗ) - запропонована О.Ф. Кузнєцовим і Т. С. Лагутіной. Техніка цього масажу була розроблена авторами на заснований вивчень рефлекторних змін, що відповідають ураженим часткам легені.

Дія сегментарного масажу при бронхіальній астмі багато в чому залежить від того, що з'явилося причиною даного захворювання: алергія, психічна травма й т.д. Але в цілому після курсу лікувального масажу у хворих:

- знижується частота й вага приступів;

- полегшується подих;

- активізується робота діафрагми.

Для посилення впливу сегментарного масажу рекомендується проводити вібрації м'язів носа.

Курс лікування сегментарним масажем при бронхіальній астмі містить у собі 16-18 процедур, проведених щодня. Тривалість кожної процедури - 12-15 хвилин. Проводити масаж треба через 2-3 години після прийому їжі.

Дуже гарний позитивний ефект при лікуванні бронхіальної астми дає крапковий масаж.

4.2 ЛФК при бронхіальній астмі

Призначення органів подиху - доставка організму кисню, необхідного для обміну речовин у клітці й виділення накопичених непотрібних елементів двоокису вуглецю. Вчасно не замічені порушення механізму подиху із часом заглиблюються й викликають необоротні зміни.

Бронхіальна астма - наслідок ненормальної реакції організму на різного роду подразники, які приводять до змін у бронхах - поява раптової ядухи з кашлем і відділення грузлого мокротиння.

Метою дихальних вправ при бронхіальній астмі є:

розслаблення м'язів шиї, потилиці, плечового пояса й грудної клітки; полегшення відкашлювання; поліпшення роботи діафрагми; попередження емфіземи легенів; збільшення еластичності грудної клітки; навчання правильному ритму подиху.

Приватні завдання ЛФК:

- регулюючий вплив на дихальний центр;

- зниження МОД;

- розслаблення дихальної мускулатури; зміцнення й розвиток дихальних м'язів;

- профілактика емфіземи легенів; зрівноважування процесів порушення й гальмування в ЦНС, регуляції емоційного стану;

- зняття патологічної кортиковісцеральної домінанти; поліпшення оксигенации й газообміну;

- стимуляція кровообігу;

Підвищення толерантності до фізичних навантажень.

Засоби й форми ЛФК: дихальні вправи, що знижують МОД; загально-зміцнювальні гімнастичні вправи; вправи в розслабленні; "звукова" гімнастика.

4.2.1 Основи методики лікувальної фізичної культури при захворюваннях органів подиху

У заняттях лікувальною фізичною культурою при захворюваннях органів подихи застосовуються загально-тонізуючі й спеціальні (у тому числі дихальні) вправи. Загально-тонізуючі вправи, поліпшуючи функцію всіх органів і систем, впливають і на подих. Для стимуляції функції дихального апарата використаються вправи помірної й великої інтенсивності. У випадках, коли ця стимуляція не показана, застосовуються вправи малої інтенсивності. Варто врахувати, що виконання незвичайних по координації фізичних вправ може викликати порушення ритмічності подиху; правильне сполучення ритму рухів і подиху при цьому встановиться лише після багаторазових повторень рухів. Виконання вправ у швидкому темпі приводить до збільшення частоти подиху й легеневої вентиляції, супроводжується посиленим вимиванням вуглекислоти (гіпокапнією) і негативно впливає на працездатність.