Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр.

Наприклад, ПТУ №7 м. Кривий Ріг, де матеріально-технічне забезпечення навчального процесу здійснюється шляхом ефективного використання кабінетів, лабораторій та виробничих майстерень. Кабінети центру обладнані сучасними меблями, комп'ютерами та іншою офісною технікою. Комп'ютери оснащені необхідними прикладними програмами. Центр працює над розширенням інформаційної бази навчального процесу за рахунок вдосконалення роботи бібліотеки та комп'ютерної лабораторії, 16 комп'ютерів підключено до мережі Інтернет. Комп'ютерний кабінет обладнаний сучасною технікою, що дає змогу оволодіти професійними технологіями. Для кожного викладача, майстра та учня забезпечено вільний доступ до мережі Інтернет. Комплектування бібліотеки здійснюється через бібліотечний колектор і налічує 86278 примірників - з них 8108 підручники, 8170 - художньої літератури. На електронних носіях накопичена велика кількість навчальної та фахової літератури (1500 примірників). Абонент може задовольнити запит літературою на будь-який смак, а також надати допомогу в навчальному процесі. В бібліотеці існує вільний доступ до друкованих видань з різних галузей знань. Кількість читачів становить 310 учнів і працівників. В читальному залі бібліотеки оформлений стенд періодичних видань.

Отже, з кінця 80 р. спостерігалось погіршення стану матеріально-технічного забезпечення професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю із-за недостатнього фінансування. Однак з 2000 року змінились підходи до цього питання, що суттєво позитивно вплинуло на якість навчально-виховного процесу.

Таким чином, матеріально-технічне забезпечення є важливим чинником, що суттєво впливає на рівень якості навчального процесу. Однак, у різні роки досліджуваного періоду спостерігались різні вектори розвитку матеріально-технічного забезпечення. Так, для 1960-1980 років спостерігалось розширення та зміцнення навчально-матеріальної бази професійних училищ, оскільки професійні училища були закріплені за підприємствами та поліпшилась практична допомога підприємств професійним училищам. Але з кінця 80 років, з одного боку, припинилось матеріально-технічне оснащення професійно-технічних навчальних закладів підприємствами, частково припинилась фінансова допомога з боку держави. З іншого боку, професійно-технічні навчальні заклади були змушені шукати власні способи вирішення проблем матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, що спонукало їх до видання підручників, видань, авторами, яких були самі викладачі.

1.5 Виховна робота в професійно-технічних навчальних закладах (1958-2008 рр.)

Ефективність організації навчального процесу в професійно-технічних навчальних закладах підвищувалась, як свідчить проведене дослідження за рахунок реалізації її виховного потенціалу. Дуже важливо, щоб в учнів остаточно сформувалась гордість за свою професію, повага до суспільно корисної праці, наполегливість у досягненні мети та подоланні труднощів, що складало основу професійної майстерності. Цінною, з цього приводу, для нас є думка М.М. Дьяченка, який вважав, що основна мета професійного виховання, полягає у формуванні в людях професійних та моральних якостей, що необхідні для успішної діяльності у конкретній галузі праці. Величезна ж заслуга професійного виховання міститься в тому, що вона повною мірою сприяє професійній адаптації молодих робітників до умов виробництва [1, 2, 22].

На підставі аналізу педагогічної літератури [15, 25, 33] встановлено, що професійне виховання забезпечувалось, по-перше, єдністю теорії та практики, по-друге, інтеграцією навчання та виховання у єдиний процес, що залежало від рівня компетентності педагогів і наставника, постійного контролю і сприяло реалізації виховних можливостей виробничого навчання та посилювало її виховний вплив. Як свідчать результати дослідження, в учнів у ході професійної підготовки остаточно удосконалювались особистісні якості (наполегливість, самостійність, впевненість тощо) та здібності, відбувалось посилення несхильного прагнення до підвищення якості та продуктивності праці на підставі використання новітніх досягнень науки та техніки, а також розвитку загальної культури особистості, яка виступала могутнім та надзвичайно ефективним засобом поліпшення його працездатності, накопичувався виробничий досвід, формувалась психологічна та професійна готовність до трудової культури, що пов'язані з умінням планувати та раціонально використовувати свою працю, правильно розподіляти робочий час та трудові зусилля, доводити почате діло до кінця.

Встановлено також, що основну роль у виховному процесі відігравали інженер-педагог. При цьому їхні освітньо-виховні дії зумовлювали активну діяльність учнів, які її задоволенням брали участь у передбачених заходах, а також у громадському житті колективу, що посилювало ефект взаємодії.

Отже, у ході дослідження встановлено, що навчання у професійно-технічних навчальних закладах забезпечувала:

- Виховання професійної етики, що передбачало виховання відповідальності за здійснення діяльності як у професійному, так і моральному плані, професійної честі, з метою підтримки престижу швейної професії та для формування остаточної впевненості в правильності вибору даної спеціальності.

Професійна етика для спеціалістів швейного профілю також включала розвиток специфічних вимог ( естетичного смаку, культури спілкування) та норм моралі ( привітливості, доброзичливості, стриманості, ввічливості, добропорядності), додержання яких дозволяло справно виконувати професійні обов'язки [190, 238, 284, 286].

- Виховання поваги до трудової діяльності, що вимагало вироблення поглядів на працю як на основу життя, джерело матеріального та духовного багатства суспільства, фізичного та духовного розвитку людини [15], формування трудової дисципліни в учнів, що ґрунтувалось на внутрішній переконаності у необхідності дотримуватися визначених правил та вимог, на розумінні смислу та значення цих вимог, на прагненні якнайкраще виконати доручену справу, усвідомлення ролі праці, своєї професії у процесі життєдіяльності спричиняло досягнення високоякісних результатів праці, що включало додержання технологічної дисципліни, виробничої етики, грамотне використання навчально-технічної документації, бережливе ставлення до обладнання, матеріалів, а також раціональну організацію праці;

- Виховання самостійності, яке засновано на свідомому, систематичному та міцному оволодінню основними прийомами праці зі спеціальності, що знаходило відбиток в уміннях робітника варіювати своїми діями в залежності від умов, що змінюються, вносити пропозиції до наміченого плану роботи, коректувати способи його здійснення, самостійно розбиратися в сутності вимог, знаходити помилки, попереджати та усувати їх, планувати роботу, раціонально її виконувати, контролювати свої дії;

- Виховання любові та поваги до професії як першої життєвої потреби, яке засновувалось на розкритті учням суспільного і особистісного значення обраної професії, підвищенні професійної кваліфікації. У ході виробничого навчання та виробничої практики важливим визначалося також і формування в учнів установки на можливість та необхідність соціального просування протягом трудової діяльності від менш складних до більш складних та відповідальних видів праці; розкриття користі знань, можливостей для творчого зростання, характеру труднощів, що можуть їх очікувати у реальній практиці;

- Виховання творчого ставлення до своєї справи, яке ґрунтувалось на формуванні та розвитку в учнів кмітливості, працездатності, зосередженості, захопленості ідеєю, критичному ставленні до себе і до своєї роботи, прагненні отримання оригінального результату, постійного удосконалення професійної майстерності та настрою на пошук нового.

Аналіз методико-педагогічної літератури [25, 28, 52] показує, що основними завданнями виховної роботи є: організація поза навчальної діяльності учнів; стимулювання здорового способу життя; прилучення учнів до культури; створення учбово-виробничого колективу; виховання культури спілкування; виховання правової культури .

На підставі аналізу педагогічної літератури [12, 15, 19, 28,] виявлено, що для реалізації виховного потенціалу навчання у професійно-технічних навчальних закладах використовувались різноманітні методи, види та засоби виховної роботи, що представлено у табл.1.11, додаток Д.1.

Отже, відомості з таблиці показують, що існує значна кількість методів виховання.

Методи формування свідомості особистості, до яких відносяться розповідь, бесіда, лекція, диспут, особистий приклад викладача професійно-технічного навчального закладу та майстра виробничого навчання. Розповідь - це послідовний виклад переважно фактичного матеріалу, здійснювана в описовій або оповідальній формі. Вона широко застосовується у викладанні гуманітарних предметів, а також при викладі біографічного матеріалу, характеристиці образів, описі предметів. До розповіді як методу педагогічної діяльності пред'являється ряд вимог: логічність, послідовність і доказовість; чіткість, образність, емоційність, урахування вікових особливостей і підготовленості учнів професійно-технічного училища до сприйняття змісту розповіді. [33].

Бесіда як метод виховання використалася з давніх часів. Це питально-відповідний метод активної взаємодії педагога й учнів. Основне в бесіді - це ретельно продумана система питань, що поступово підводять учнів до одержання нових знань. Готуючись до бесіди, викладач, як правило, повинен намічати основні, додаткові, навідні, уточнюючі питання. Індуктивна бесіда звичайно переростає в так звану евристичну, оскільки учні від приватних спостережень приходять під керівництвом викладача до загальних висновків. При дедуктивній побудові бесіди дається спочатку правило, загальний висновок, а потім організується його підкріплення, аргументування.

До методу виховання ставляться також дискусії й диспути, хоча з не меншою підставою їх можна розглядати і як методи стимулювання пізнавальної й у цілому соціальної активності вихованців.

Ситуації пізнавальної суперечки, дискусії, при їхній умілій організації, привертають увагу учнів до різних наукових точок зору по тій або іншій проблемі, спонукають до осмислення різних підходів до аргументації. У той же час вони можуть бути створені й при вивченні звичайних не дискусійних на перший погляд питань, якщо учням пропонується висловити свої судження про причини того або іншого явища, обґрунтувати свою точку зору на деякі питання. Обов'язкова умова дискусії - наявність щонайменше двох протилежних думок по обговорюваному питанню. Природно, що в навчальній дискусії останнє слово повинне бути за викладачем, хоча це й не означає, що його висновки - істина в останній інстанції.

На відміну від дискусії, де все-таки повинне бути прийняте устояним і прийняте науковим авторитетами рішення, диспут як метод формування суджень, оцінок і переконань у процесі пізнавальної й ціннісно-орієнтаційній діяльності не вимагає певних і остаточних рішень. Диспут, як і дискусія, заснований на давно відкритій закономірності, що складається в тому, що знання, добуті в ході зіткнення думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальненості, стійкості й гнучкості. Диспут як не можна краще відповідає віковим особливостям учня, що формується особливість якого характеризується жагучим пошуком сенсу життя, прагненням не приймати нічого на віру, бажанням порівнювати факти, щоб усвідомити істину.

Диспут дає можливість аналізувати поняття й доводи, захищати свої погляди, переконувати в них інших людей. Для участі в диспуті мало висловити свою точку зору, треба виявити сильні й слабкі сторони протилежного судження, підібрати докази, що спростовують помилковість однієї й підтверджують вірогідність іншої точки зору. Диспут учить мужності відмовитися від помилкової точки зору в ім'я істини.

У структурі цілісного педагогічного процесу використається метод приклада. Свідомість учня постійно шукає опору в реально діючих, живих, конкретних зразках, які персоніфікують засвоювані ними ідеї й ідеали. Цьому пошуку активно сприяє явище наслідування, що є психологічною основою приклада як методу педагогічного впливу. Наслідування не є сліпе копіювання: воно формує в учнів дії нового типу, що як збігаються загалом з ідеалом, так і оригінальні, подобні по провідній ідеї приклада.

Будь-яка діяльність протікає більш ефективно й дає якісні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, що викликають бажання діяти активно, з повною віддачею сил, переборювати неминучі утруднення, несприятливі умови й інші обставини, наполегливо просуваючись до наміченої мети. З мотивацією діяльності найтіснішим образом зв'язане її стимулювання. Стимулювання - значить спонукати, давати поштовх, імпульс до думки, почуттю й дії. З метою підкріплення й посилення впливу на особистість учня тих або інших факторів застосовується різні методи стимулювання, серед яких найпоширенішими є змагання, пізнавальна гра, заохочення, покарання.

Змагання в педагогічному процесі будується вчителем з обліком того безсумнівного соціально-психологічного факту, учням найвищою мірою властиве прагнення до здорового суперництва, пріоритету, першості, самоствердженню. Залучення учнів у боротьбу за досягнення найкращих результатів у навчанні, праці й суспільній діяльності піднімає відстаючих на рівень передових, стимулює розвиток творчої активності, ініціативи, новаторських починів, відповідальності й колективізму.

Заохочення - спосіб вираження суспільної позитивної оцінки поводження й діяльності окремого учня або колективу. Його стимулююча роль визначається тим, що в ньому втримується суспільне визнання того способу дії, що обраний і проводиться учнем у життя.

Покарання - це такий вплив на особистість учня, що виражає осуд дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і примушує учнів неухильно випливати їм. Засобами методу покарання виступають зауваження викладача, пропозиція встати з за парти, виклик на педагогічну раду, догану у наказі у навчальному закладі, виключення.

Важливими показниками вихованості учнів є їхнє спілкування й відносини в колективі з однолітками, старшими. Характер спілкування й поведінки учнів багато в чому визначає результативність виховних впливів на особистість.

Розвиток виховної роботи в професійно-технічних навчальних закладів пройшов декілька етапів розвитку, що представлено у табл.1.12, додаток Д. 2, серед яких:

І етап (1958-1987 рр.) - етап пошуків інтенсивного розвитку виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладів. Цей етап характеризувався органічним поєднанням навчання та виховання учнів; розробкою основних планів з виховної роботи, що дозволяли координувати діяльність педагогічного, учнівського й батьківського колективів; активізацієй роботи різноманітних кружків, творчих об'єднань; проведенням виховних заходів; впровадженням організації училищних конкурсів професійної майстерності та участь в обласних конкурсах професійної майстерності. Однак негативним цього етапу було те, що інженерно-педагогічні кадри мали низький рівень відповідальності за виховний процес у професійно-технічних навчальних закладів.

ІІ етап (1988-1995 рр.) - етап виникнення ускладнень у виховному процесі професійно-технічних навчальних закладів. Цей етап характеризувався не приділенням достатньої уваги виховному процесу; припиненням проведення різноманітних виховних заходів; зниженням ролі у виховному процесі класного керівника.

ІІІ етап (1996-2008 рр.) - етап оновлення виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладів. Цей етап характеризувався підвищенням якості виховного процесу; інтеграцією навчання та виховання у єдиний процес; контролюванням виховної роботи; стимулюванням здорового способу життя; прилученням учнів до культури.

Існуючі теоретичні положення щодо виховної роботи відбувалась у змісті нормативно-правових документів таких як: Рішення ЦК Компартії України та Ради Міністрів Української СРСР “Про створення Головного управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів Української СРСР”, Постанова Ради Міністрів УРСР № 621 “Про затвердження Положення про професійно-технічні училища УРСР ”.

У результаті впровадження нормативно-правових документів у професійно-технічних навчальних закладах дуже важливе місце приділялось саме вихованню учнів, як у навчальний так і поза навчальний час.

Так, у Харківському ТУ №4, згідно матеріалів статистичного звіту “ Про підсумки навчальної роботи Харківського технічного училища №4 за 1961-1962 рр.”, здійснювалось проведення виховних заходів. Широке розповсюдження отримало відвідування музеїв, спеціалізованих виставок, що підвищувало віру учнів у свої сили та формувало стійкий інтерес до обраної професії [28].

Найбільш розповсюдженим заходом було проведення для учнів екскурсій, які мали велике освітнє та виховне значення. На екскурсії на швейні підприємства учні безпосередньо спостерігали за організацією праці робітників, вивчали процеси в реальних умовах. Це збагачувало учнів знаннями з техніки, технологічних процесів, трудової діяльності людей, конкретними уявленнями, що в цілому розширювало їх кругозір [1, 16].

Так, матеріали звіту “ Про підсумки навчальної роботи Луганського облуправління профтехосвіти по технічним училищам та міським ПТУ за 1970-1971 рр. ” дають змогу познайомитися з тим, що, наприклад, майстер виробничого навчання групи “ кравців ” міського ПТУ №65 м. Луганська В.М. Суворов з метою кращого усвідомлення виробничих процесів та розвитку в учнів любові та поваги до своєї професіє проводив екскурсії на швейні підприємства, в ательє, де організовував зустрічі з передовими з числа колишніх випускників [25].

Значна кількість заходів професійного навчання проводилась під час виробничого навчання та виробничої практики. У ході вступних інструктажів майстер виробничого навчання прагнув розвивати в учнів допитливість, критичний підхід до справи, наполегливість у подоланні труднощів, дисциплінованість, привчав їх глибоко аналізувати кожне завдання, шукати найбільш раціональні шляхи його виконання та доводити до кінця почату справу, проявляти ініціативу та самостійність, а також використовувати різноманітні прийоми для поширення технічного кругозору. Для виховання цих якостей, як свідчить проведене дослідження, кращі майстри з перших днів навчання прагнули до поєднання інтересів учнів та підприємства. З цією метою планували та проводили диспути, бесіди, конференції, на які запрошували передовиків виробництва, інженерно-технічних робітників з розповідями про особливості праці, про можливі труднощі тощо [1, 52].

Позитивної оцінки, на наш погляд, заслуговує проведення колективами інженерно-педагогічних кадрів училища та учнів новорічних свят “Вогник”, конкурсів “Ну-мо, дівчата”, тематичних вечорів, культпоходів. Виховне значення також мав досвід створення на території училищ гуртків художньої самодіяльності:хорового, драматичного, танцювального, в яких брали участь працівники училищ та самі учні [25]. Це давало змогу раціонально організовувати учням свій вільний час, що сприяло зміцненню їхнього фізичного та духовного здоров'я.

Певний інтерес викликає досвід організації виховної роботи в період виробничого навчання у ПТУ № 5 м. Одеси. Так, особливим виховним заходом була організація змагання майстрів виробничого навчання з учнями групи № 57. Змагання починалося на початку другого місяця виробничого навчання, коли вже учні звикли до умов виробничого процесу, робочого ритму, колективу, а потім підбивають підсумки роботи за місяць.

Позитивної оцінки заслуговує проведення спільних зборів учнів та майстрів виробничого навчання з найбільш важливих питань виробничого навчання навчальних груп, які для учнів були школою виховання робітничої зрілості. Темами таких зборів, як свідчить аналіз науково-педагогічної літератури були: «Наші справи на виробному навчанні», “Трудова дисципліна на виробничому навчанні”, «Добра організація робочого місця - висока продуктивність праці» [25].

В Україні в період з 1960- по 1990 роки система планування виховною й освітньою роботою в ПТНЗ була жорстоко централізованої, регламентувалася різними документами, виданими на рівні міністерств і відомств, що ставляться до системи професійно-технічної освіти.

В цілому зміст виховної роботи, проведеної в профтехучилищах України в 60-90-і роки, містило в собі трудове, розумове, моральне, ідейно-політичне, фізичне виховання учнів, що здійснювалося переважно в ході професійної підготовки; більшу роль у вихованні учнів грали позитивні приклади передових робочих і трудових колективів.

Особливе місце в даний період приділялося ідеологічному вихованню учнів ПТНЗ, підвищенню ролі організації у процесі виховання учнів.

З метою розширення кругозору учнів професійно-технічних училищ, в професійно-технічних училищах Києва, Луганська, Донецька й інших областей України проводились конкурси професійної майстерності учнів профтехучилищ швейного виробництва, організовувались семінари “Учися вчитися й працювати”, у яких майстри виробничого навчання, передовики швейного виробництва ділилися з учнями секретами професійної майстерності, розповідали про свою роботу на виробництві про перспективи розвитку швейного виробництва в СРСР і в Україні.

Комсомольські організації були ініціаторами розгортання різноманітної позакласної роботи: проведення політінформацій і політбесід, роботи кружків, створення спортивних секцій і команд, організації вечорів, ранків, змагань і конкурсів, проведення етичних диспутів, зустрічей зі знатними людьми, туристичних походів.

У жовтні 1970 році Міністерством освіти УРСР був розповсюджений методичний аркуш “Про підсилення виховної роботи в системі професійно-технічної та середньої спеціальної освіти”, у якому йшлося про те, що принципами планування виховної роботи є: цілеспрямованість, систематичність (виховний процес як система); конкретність (конкретні справи, спрямовані на реалізацію мети); оптимістичність (найкращий варіант організації життєдіяльності); діалогічність (урахування думки всіх); індивідуальність (цілісне відношення до особистості кожного, забезпечення умов для її само актуалізації); науковість (наукове розуміння процесів виховання); безперервність, послідовність; розмаїтість змісту і методів.

У листі вказувалося, що “в установах професійно-технічної й середньої фахової освіти слід дотримуватися наступних умов, що сприяють самовихованню: проводити диспути, бесіди, конференції з питань самовиховання, пропагувати зразки роботи над собою передовиків виробництва; обговорювати проблеми самовиховання при підведення підсумків дня й визначення завдань наступного дня; розвивати критику й самокритику, підтримувати взаємну вимогливість учнів до один одного; утягувати учнів у різні круки, секції, тобто в конкретні види діяльності; організовувати виставки, стенди та інші наочні засоби, що розкривають сутність самовиховання”.

У плані виховної роботи необхідно було відображатися результати й оцінки досягнутого; мети, стратегічні орієнтири майбутньої діяльності; програми дій колективу, спрямованих на досягнення поставлених цілей; реальні строки реалізації наміченого; відповідальні за виконання конкретних справ.

У липні 1980 році Міністерство освіти України розповсюдило аркуш “Аналіз якості системи виховання в установах, що забезпечують одержання професійно-технічної й середньої фахової освіти”.

Даний документ визначав заходи щодо реалізації завдань аналізу педагогічної діяльності в системі виховання в конкретному навчальному закладі.

Лист наголошував, що такі заходи “містять у собі: підготовку педагогічних працівників до аналізу виховного процесу, планування й організацію досліджень, аналіз і обговорення рекомендацій, розробку корекційно-розвиваючих заходів, коректування планіруючої документації. На підставі результатів дослідження реалізується індивідуальний підхід до кожного учня, групи, конкретному професійно-технічному й середньому спеціальному навчальному закладу”.

Відзначалося, що провідним напрямком виховної роботи в закладах професійної освіти повинна бути ідеологічна робота. Цивільно-патріотичне виховання - один з основних напрямків ідеологічної й виховної роботи закладу освіти. Необхідно активізувати роботу клубів, кружків, творчих об'єднань, музеїв, забезпечити максимальне охоплення учнів різними формами поза навчальної діяльності. Засвоєння учнями традиційної культури свого народу, активна творча діяльність по її відродженню, збереженню й збільшенню, участь молоді в соціально значимій і корисній діяльності сприяє сформованості чітко вираженої позиції й соціальної зрілості учнів.

У листі відзначалося, що “заслуговує на увагу досвід ПТУ №22 м. Донецька, у якому створена цілісна система ідеологічного виховання, що включає планування, організацію й змістовне наповнення виховного процесу, а також визначення показників оцінки його ефективності”.

Також відзначалося, що “позитивний досвід організації інформаційно-пропагандистської роботи створений у ПТУ №11 м. Луганська, у даних закладах освіти створена система роботи власних малотиражних друкованих видань і розроблені шляхи рішення проблеми їхнього впливу на світогляд учнів у навчально-виховному процесу ”.

У листі говорилося, що “однієї з найгостріших проблем діяльності установ професійної освіти залишається профілактика протиправної поведінки учнів”.

З огляду на специфіку професійно-технічних і середніх спеціальних закладів, а також вікових особливостей молоді пропонувалося здійснювати контроль за виховним процесом як “систематичне вивчення стану роботи, виконання програми виховання в навчальному закладі”. Відзначалося, що контролювати - це значить не просто встановлювати, що зроблено й що не зроблено, а, вивчаючи педагогічний процес і методи роботи вихователя, направляти його на роботу, допомагати йому вдосконалювати педагогічну майстерність. Справедлива й доброзичлива оцінка діяльності педагога допомагає йому побачити свої слабкі й сильні сторони, учить критичному аналізу своєї роботи. Контроль, у якому фіксуються тільки недоліки, не може допомогти вихователеві домогтися високих результатів.

Так, класні керівники, наставники, майстри виробничого навчання ПТУ боролися за успішність вихованням відповідальності й волі. Знайомили учнів з поняттям “воля” у висловленнях великих людей, приводили приклади “незламної” волі видатних особистостей, показували, що, щоб учитися на “4” і “5”, треба завзято трудитися, виховувати в собі волю й характер, уміння переборювати “шкідливі бажання”.

Організувавши роботу своєї групи в цьому напрямку, майстер ПТУ І.А. Андрієнко писав: “Коли в нас із успішністю все буде благополучно, ми перейдемо до активного впливу щодо цього з іншими групами нашого училища” [44].

Отже, виховання учнів, як свідчить дослідження, здійснювалось не тільки під час їхнього навчально-виховного процесу, але й у позанавчальний час, що сприяло загальному розвитку та розширенню кругозору, встановленню між учнями та керівниками груп сталих, добрих стосунків, підвищенню професійного та естетичного рівня, що сприяло встановленню психологічної комфортності.

Отже, у 1966-1987 рр. спостерігалось інтенсивний розвиток виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю.

У період з 1988 по 1996 рік у професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю виховній роботі не приділялось достатньої уваги. Цей етап характеризувався тим, що професійні училища були змушені вирішувати ряд проблем, пов'язаних з питаннями фінансування, зміною його устрою, що не сприяло організації виховного процесу.

Основними рисами виховної роботи в професійно-технічних училищах, що готовить кадри для швейного виробництва з 1988 років були: державний характер виховної роботи; єдність навчання й виховання; співробітництво школи, родини й громадськості у вихованні учнів професійно-технічних училищ; науковий характер виховання учнів професійно-технічних училищ, на основі досягнень педагогічної науки; тісний зв'язок виховної роботи із системою професійної підготовки майбутніх робітників швейного виробництва.

З кінця 80-х років класним керівникам перестали оплачувати їх працю, результатом цього не приділялось достатнього часу виховним заходам, не проводились позакласні часи з учнями.

Аналіз періодичної преси [28] показує, що у ПТУ №13 м. Чернігова Коваленко Т.А. класний керівник не здійснювала перевірку щоденників учнів, не перевіряли присутність та успішність учнів.

Так, наприклад, у ПТУ №8 м. Чернівці виховна робота майже не проводилась. Учні не мали бажання брати участь у позакласних заходах, наприклад, у щорічній виставці квітів та святковій лінійці, яка присвячена до Дня вчителя або у різних спортивних змаганнях.

В 1988 р. у Донецьку й Львові були проведені зональні наради директорів професійно-технічних училищ республіки, у яких взяли участь секретарі партійних, комсомольських організацій, працівники апарату ЦК Компартії України, Ради Міністрів УРСР, ЦК ЛКСМУ, Госпрофобра СРСР і Госпрофобра УРСР, секретарі обкомів партії. На нарадах проаналізований стан навчально-виховного процесу в навчальних закладах профтехосвіти, намічені міри його подальшого вдосконалення - відзначалося, що стан виховної роботи в професійно-технічних училищах перебуває на недостатньому рівні, про що свідчить ріст правопорушень, чинених учнями професійно-технічних училищ.

Подальший розвиток законодавство України в сфері професійно-технічної освіти одержало вже в період незалежності, при цьому треба визнати, що в нормативних документах новітнього періоду проблемам виховання робочих кадрів у системі професійно-технічної освіти приділяється значно менше місця [25].

Для поліпшення виховного процесу з 1992 року виховна робота в системі професійно-технічної освіти розглядалася як складова частина професійної підготовки і до неї в передових професійно-технічних закладах, рахом із традиційними суб'єктами виховної роботи (викладачами, кураторами, майстрами виробничого навчання), були залучені нові фахівці:

1. Соціальний педагог, у функції якого входить дослідження соціуму закладу освіти; організація соціального захисту й опіки учнів, організація соціально-педагогічного консультування батьків учнів й інших громадян, що проживають у мікрорайоні; соціально-педагогічна профілактика життєдіяльності й побуту учнів; соціальна підтримка в становленні особистості учнів; рішення проблем соціальної адаптації учнівський молоді, що опинилася в складних життєвих ситуаціях; визначення стратегії й змісту роботи по формуванню самосвідомості, громадської позиції молоді; здійснення роботи з формування традицій, ідеалів, світогляду в рамках білоруської державності; здійснення профілактики асоціальних проявів учнів, прилучення учнів до роботи з нужденними громадянами, залучення до волонтерського руху.

2. Педагог-психолог, у функції якого входить здійснення психодіагностики, психокорекції, психопрофілактики й психопросвітньої роботи, тісно взаємозалежної з особистісним, соціальним і професійним розвитком учнівської й студентської молоді, відповідно до цілей і завдань ідеологічної й ідейно-виховної роботи в закладах освіти.

Так, наприклад, у ПТУ № 11 м. Луганська з'явився психолог, до якого усі учні училища зверталися з різних питань.

Отже, у 1988-1995 рр. в системі професійного виховання та освіти майбутніх фахівців швейного виробництва відбулися значні зміни, які негативно вплинули на стан виховного процесу: багато правопорушень з боку учнів училища, відбулося ускладнення виховного процесу та самій системі професійного виховання в цей час приділялось менш уваги, ніж в попередній період; знизилась роль класного керівника у виховному процесі.

У період з 1996 по 2008 рік у практику роботи професійно-технічних училищ відбулося оновлення змісту виховання, а саме увійшли принципи педагогічного менеджменту і на цій основі будується сучасний виховний процес.

Підготовка планів виховної роботи ПТУ ґрунтується на дотриманні ряду вимог, що забезпечують реальність, безперервність, конкретність їхнього виконання. Насамперед це дотримання вимоги цільової спрямованості. Цілеспрямованість у цьому випадку розуміється як певна цільова настанова, як урахування минулого досвіду роботи, що розвиває й поглиблює основні напрямки роботи педагогічного й учнівського колективів. Це постановка приватних цілей у діяльності вчителів, класних керівників, громадських організацій. Одним з вимог виступає перспективність планування, коли мети діяльності педагогами й учнями приймаються, по-перше, як емоційно пофарбовані цілі, близькі, зрозумілі, бажані, й, по-друге, як стратегія, намічувана на тривалий строк, але проте реально усвідомлювана. У числі вимог, пропонованих до планування, необхідно виділити й таке, як комплексність. Дана вимога означає, що в ході розробки плану пропонується використання різноманітних засобів, форм, методів, видів діяльності в їхній єдності й взаємозв'язку.

Зневага цими вимогами в роботі навчального закладу часто приводить до недостатньої аналітичної обґрунтованості, неконкретності, непогодженості в планах різних шкільних управлінських структур.

У практиці роботи навчального закладу розробляються три основні види планів: перспективний, річний і поточний.

Перспективний план розробляється, як правило, на п'ять років на основі глибокого аналізу роботи за останні роки.

Річний план охоплює час виховної роботи на весь навчальний рік, включаючи літні канікули. Підготовка плану роботи здійснюється протягом поточного навчального року й проходить кілька етапів.

Поточний план складається на навчальний семестр, він є конкретизацією загального навчального річного плану.

Таким чином, наявність основних видів планів дозволяє координувати діяльність педагогічного, учнівського й батьківського колективів. Ці плани є стратегічними стосовно планів роботи кураторів навчальних груп, майстрів виробничого навчання.

Так, наприклад, у ПТУ №3 м. Чернівці відповідно до свого призначення виховна частина проводить постійний контроль, облік, аналіз виховної роботи, а саме - здійснення контролю за якісним проведенням виховних заходів, годин спілкування, відвідування та аналіз роботи викладачів, здійснює контроль за роботою практичного психолога, соціального педагога, класних керівників, вихователів, контроль за роботою учнівського парламенту, Ради профілактики та Ради гуртожитку, контроль за виконанням загальноучилищних планів виховної роботи, індивідуальних планів роботи класних керівників, вихователів, керівників гуртків спортивних секцій, контроль за станом успішності та відвідуванням уроків, аналіз і узагальнення звітів класних керівників, вихователів, керівників гуртків, роботи учнівського парламенту, підготовка звітів та інформації про виховну роботу та передача їх у відділ профтехосвіти. Виховною роботою з учнями займаються 6 вихователів. П'ятеро з них мають вищу педагогічну освіту, один середню - спеціальну. Всі мають великий стаж роботи на займаній посаді.

Вивчення досвіду роботи ПТУ показує, що планування розглядається часом як домінуюча функція керування виховним процесом у навчальному закладі. Зусилля керівників навчального закладу в такому випадку концентруються в основному на тому, щоб розробити план роботи, не забезпечивши його в організаційних, оцінному відносинах. Тому непогано спланована діяльність залишається нереалізованої, тому що не наведені в рух інші функції керування.

Такого положення можна б було уникнути, за умови наявності методологічних і інструктивних документів, що забезпечують процес планування виховної роботи в ПТУ, оскільки наявність даних документів і в період з 1970 по 1990 роки, припускало й контроль за їхнім виконанням, за ходом всі виховної роботи в ПТУ із боку органів управління освітою.

Така система на сьогодні відсутня, що спричиняється низьку якість планування навчально-виховної роботи в сучасних ПТУ і також змушує звернутися до досвіду планування, що мали місце в радянській період.

З 90-х років класним керівникам почали оплачувати їх працю, а отже вони почали приділяти належну увагу організації та проведенню виховних заходів.

Отже, у даний період спостерігалось оновлення виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладів, для якого було притаманно підвищення якості виховного процесу; удосконалення професійної майстерності; забезпечення максимального охоплення учнів у поза навчальний час.

Таким чином, виховання в професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю здійснювалось всіма учасниками навчального процесу за допомогою обраних методів та заходів, як у навчальний, так і в поза навчальний часи, результатом чого було формування трудових, моральних та естетичних якостей в учнів, що виражалося у їхньому ставленні до колективу, виконанні професійних обов'язків та становлення високої суспільної активності.

1.6 Аналіз змісту підготовки майбутніх робітників в професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю (1958-2008 рр.)

Основним каналом підготовки висококваліфікованих робочих для підприємств легкої промисловості є система початкової професійної освіти. Вона покликана оперативно і з випередженням реагувати на безперервні зміни змісту і характеру праці робочих, враховувати перспективи розвитку даної галузі промисловості і вимоги ринку праці, зростаючі вимоги до особи і професійних якостей тих, що працюють і своєчасно відображати ці вимоги в змісті освіти, формах і методах навчання і виховання [1, 2, 22, 52].

Основний зміст підготовки кваліфікаційних робітників представлено у навчальному плані (документ, що визначає загальноосвітній рівень тих, хто вступає, перелік навчальних предметів, розподілених за видами (циклів) підготовки, їх обсяг, порядок та послідовність вивчення за курсами і півріччях, а також форми, періодичність, терміни контролю та кваліфікаційної атестації та плановий урівень кваліфікації) та навчальній програмі (документ, що визначає зміст предмету, порядок вивчення всіх тем, їх об'єм і зміст).

Навчальні програми складались з загальної частини, яка призначена для всіх спеціальностей даної групи і що носило загальнопрофесійний, політехнічний характер, і специфічний, що відображало характерні особливості даної приватної спеціальності.

Державний комітет Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти підготував для професійно-технічних і технічних училищ програми, побудовані за принципами типізації та уніфікації, за якими будуть навчатися робітники різних професій і спеціальностей.

Один з складних питань училищ - організація виробничого навчання як основна частина навчально-виховного процесу учнів. У період виробничого навчання учні закріплюють уміння, знання та навички на виконання робіт на основі технічної документації; вивчення і застосування високопродуктивних прийомів і способів праці, інструментів, пристосувань.

У програмах виробничого навчання серйозну увагу приділялось не тільки на оволодіння основами професійного майстерства, але і на виховання в процесі виробничого навчання найважливіших якостей робочого.

Так, у 60 роки у формуванні учнів важливу роль відігравали такі предмети, як суспільствознавство, історія, які сприяли розвитку в учнів естетичних смаків, інтересу до мистецтва, до естетики праці та виробництва, творчого ставлення до праці. Однак не менш важливе значення було приділено і спеціальним дисциплінам, таким як матеріалознавство (8,1%), обладнання швейного виробництва (2,4%), спеціальна технологія (8,1%).

Так, у 1958-1965 рр. у професійно-технічних училищах цього періоду для підготовки робітників швейного профілю, з терміном навчання два роки, що представлено у табл.1.13, додаток Е, табл.1.14 додаток Ж, свідчить, що основна увага приділялась дисциплінам професійно-практичного спрямування, бо значна кількість годин приходилась на професійно-практичну підготовку і відводилось приблизно 72% з фонду всього часу підготовки кваліфікованого спеціаліста. Це доводить, що у професійно-технічних училищах цього періоду для підготовки робітників швейного профілю, з терміном навчання два роки приділялось більше професійно-практичній підготовці. На професійно-теоретичну підготовку відводилось 15%, на загальноосвітню підготовку відводилось 13%.

З 1964 року в навчальні плани були введені два предмета: фізичне та естетичне виховання. Крім того, були введені консультації, що дозволяли своєчасно планувати надання допомоги учням у виконанні завдань. Подальший розвиток отримала художня самодіяльність. За спеціальною технологією був збільшений обсяг знань у порівнянні з кваліфікованими вимогами.

Починаючи з 1966 року у навчальні плани вперше була введена політична економіка.

У 70-х роки, на основі наказу Міністерство освіти СРСР видало перший наказ про необхідність розробки кваліфікаційних характеристик для системи освіти.

Кваліфікаційна характеристика складалась на підставі Єдиних тарифно-кваліфікаційних довідників робіт і професій робочих, зайнятих в певних галузі. У даному документі відбиті: точне найменування професії і спеціальності; рівень кваліфікації (розряд, клас, категорія) по даній професії (спеціальності); зміст і складність роботи, яку повинен виконувати робочий даного кваліфікаційного розряду; що пред'являються до робочим вимоги відносно знань і вмінь, необхідні для кваліфікаційного виконання робіт по даному тарифно-кваліфікаційному розряду. Вимоги кваліфікаційної характеристики до робочим певної кваліфікації в рамках певної професії у вигляді переліку знань і умінь конкретизовані в навчальному плані і навчальних програмах предметів [8, 26]. Розробці професійно-кваліфікаційних характеристик передувала велика робота психологів, що займаються проблемами психофізіологічними професійно-технічної освіти. Дослідження психологів показали, що в основі характеристик повинні лежати так звані психограмми або професіограми, що дають характеристику психофізіологічних показань і протипоказань для даної професії. ВНДІ профтехосвіти була проведена розробка єдиних педагогічних принципів створення навчально-програмної документації, групування споріднених професій, відбору дидактично доцільного матеріалу, і що, очевидно, важливо при підготовці робочих по величезному переліку професій та спеціальностей.

На основі схваленої єдиної моделі коригуються навчальні плани по групах професій. Розпочато роботу з корегування навчальних програм, навчальної літератури.

Факт появи такої характеристики мав позитивне значення для розвитку системи освіти, тому що цей документ поліпшував систему планування, ураховував вимоги до фахівців при розробці змісту освіти. Але наявні на той час документи мали низку істотних недоліків, а саме:

- у розділі “Призначення фахівця ” простежувався екстенсивний підхід і не вказувалися чіткі види діяльності, до яких готується фахівець у процесі навчання;

- у розділі “Кваліфікаційні вимоги до фахівця ” вказувалися тільки вимоги до інформаційного забезпечення навчального процесу, або вимоги до того обсягу інформації, який необхідно засвоїти учневі, що не давало уявлення про характер роботи фахівця, перелік типових завдань його діяльності

Усі ці недоліки призвели до того, що розроблені документи не були повною мірою затребувані в системі освіти.

У 1967 році Центральний навчально-методичний кабінет поклав початок розробки типових і уніфікованих програм, потім ця робота була продовжена вже на новій основі.

У нових програмах 1972-1973 років знайшов відображення досвід роботи середніх профтехучилищ, в якій були реалізовані пропозиції і положення працівників училищ, міністерств, підприємств, висловлені на нарадах і в пресі, враховувались також відгуки на діючі програми навчально-методичних кабінетів, викладачів і майстрів виробничого навчання. При їх розробці широко практикувалась типізація структури, змісту та обсягу окремих (наскрізних) тем і розділів програм спеціальної технології (спеціальної дисципліни) і виробничого навчання. Розробка таких "уніфікованих" програм, а також включення в них типових розділів і тем дозволяли дотримуватися єдності вимог до навчальних програмах і до певної міри виключали суб'єктивність у визначенні змісту навчального матеріалу. Це значно спрощувало сам процес розробки, сприяло економії коштів. У нових програмах здійснювався більш ретельний відбір фактів і понять, при цьому відбирався такий професійно-політехнічний матеріал, який мав би універсальне значення для вивчення трудових прийомів, операцій і процесів, необхідних для даної професійної групи.

Крім того, особливу увагу при розробці програм технічного циклу було звернено на відображення в них сучасних досягнень і основних напрямків вдосконалення техніки і технології, перспектив розвитку відповідної галузі виробництва. Виробниче навчання передбачало на основі вказівок формування в учнів високої професійної майстерності на базі новітньої техніки і технології. У програмах глибоко обґрунтовувалися теоретичні принципи пристрою і роботи швейних машин та їх механізми, розкривалися наукові основи типових технологічних процесів.

Єдність і наступність загальноосвітньої та професійно-технічної підготовки в середніх профтехучилищах були закладені у навчальних планах, де відповідне розташування предметів загальноосвітнього та професійно-технічного циклів дозволяло "пов'язати" їх таким чином, щоб загальноосвітня підготовка була базою для загально-технічної, на яку в свою чергу спиралися спеціальні предмети та виробниче навчання. Послідовність розташування навчального матеріалу в програмах предметів професійно-технічного циклу, його зміст визначався з урахуванням матеріалу загальноосвітніх предметів. Нарощування знань учнів в ході вивчення загальноосвітніх предметів дозволяло підвищити глибину розкриття матеріалу з окремих тем.

Нові програми були орієнтовані на застосування в навчальному процесі комплексних міжпредметних зв'язків і відображало професійну спрямованість загальноосвітніх предметів на певні групи споріднених професій. В першу чергу враховувалися наступні види зв'язків: загальноосвітніх предметів між собою і предметами професійного циклу (загально-технічних, спеціальними, виробничим навчанням), загально-технічних і спеціальних предметами (між собою і виробничим навчанням); предметів професійного циклу з загальноосвітніми предметами. При цьому керувалися виробленими практикою принципами: навчальний матеріал того чи іншого предмета повинен бути яскравим, переконливим, дохідливою, без штучного "притягування" його до досліджуваного матеріалу. Кожен предмет повинен зберігати свою самостійність; зв'язок повинен бути систематичним, щоб пронизував весь навчально-виховний матеріал. Комплексні роботи повинні ставити учнів перед необхідністю використовувати загальноосвітні, загально-технічні та виробничі знання, уміння та навички.

У навчальних програмах з спецтехнології та виробничого навчання міжпредметні зв'язки були відображені таким чином, щоб в них враховувався вплив загальноосвітніх предметів на підвищення науково-теоретичного та практичного рівня викладання спеціального предмета, оволодіння вміннями та навичками роботи за професією.

Одне з важливих вимог програм - орієнтування на перспективу росту виробничої кваліфікації робітника, який закінчив середнє профтехучилище. Програми предметів професійно-технічного циклу і виробничого навчання розроблялися на основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника (ЄТКД) Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань. При визначенні обсягу виробничих вмінь, які закладалися в програмах, враховувалися вимоги ЕТКД, які передбачені для того рівня кваліфікації, на який готувався робочий відповідно до кваліфікаційної характеристики.

Навчальні програми з виробничого навчання, предметів професійно-технічного та загальноосвітнього циклів, зберігаючи сформований характер професійної підготовки і вивчення основ наук, передбачали розвиток самостійного мислення учнів, більш високий рівень узагальнень, формування діалектико-матеріалістичного світогляду у майбутніх молодих робітників, їх науково-атеїстичних переконань.

Особливістю того часу було те, що новий зміст навчання в середніх профтехучилищах і робота з новими планами і програмами ретельно вивчалися і аналізувалися співробітниками ВНДІ профтехосвіти в опорних навчальних закладах у течіях на протязі трьох років з моменту введення навчальної документації, у результаті чого вносились певні зміни у зміст теоретичного та практичного навчання.

Зміст виробничого навчання найбільшою мірою залежав від технічного прогресу на виробництві, змін в техніці, технології та організації виробництва, від змін професійно-кваліфікаційного складу. У зв'язку з цим були перебудовані програми виробничого навчання.

ВНДІ профтехосвіти, центральний навчально-методичний кабінет та інші методичні центри проробили значну роботу з визначення перш за все принципів складання програм виробничого навчання. Відмовившись від раніше прийнятого принципу складання програм виробничого навчання з кожної професії та спеціальності, вчені та методисти запропонували принцип типізації та уніфікації програм з урахуванням того, що багато спеціальностей родинні й можуть бути за тими чи іншими ознаками об'єднані в групи.

У 1973 році видання “Положення про профтехучилища по підготовці кваліфікованих робітників з середньою освітою” [43, 45] посилило вимоги до рівня не тільки фахової підготовки, а й рівня загальної освіти робітників. Це спричинило підвищення статусу професійних навчальних закладів: вони стали середніми професійно-технічними училищами, на базі яких здійснювалось суміщення професійної та загальної освіти, збільшився і термін навчання у них до 3-4 років.

Так, особливу увагу було приділено створенню навчальних планів і програм для середніх профтехучилищ. З 1972-1973 рр. навчального року на перших курсах середніх профтехучилищ були введені нові навчальні плани та програми, згідно з чинним переліком.

Відмінна риса середнього профтехучилища полягала в тому, що оволодіння професією і основами наук складав єдиний навчально-виховний процес протягом усього терміну навчання. Загальноосвітні предмети не тільки служили базою для вивчення спеціальних дисциплін, а й сприяли підвищенню професійної підготовки учнів. Вивчення спеціальних предметів не тільки допомагало закріпленню знань із загальноосвітніх дисциплін, а й доповнювало і поглиблювало їх у зв'язку з розглядом наукових основ техніки, технології, організації та економіки виробництва. Нові навчальні плани і програми були розроблені з таким розрахунком, щоб учні могли продовжувати загальноосвітню підготовку за програмами IX-X класів середньої школи.