Літературний розвиток молодших школярів засобами дитячої художньої книжки

Чи повинна бути дитяча література самостійною? Це питання у багатьох країнах світу завжди було темою палких суперечок і обговорень. Щоб відповісти на це запитання, треба поставити наступне питання: чи свідомість дитини і свідомість дорослої людини однакові?

Дитина і дорослий сприймають світ по-різному. Критерії пізнання дійсності, світосприйняття у них різні.

Наступність системи викладання літератури у початковій і середній шкільній ланці забезпечує єдину безперервну систему літературної освіти і є, безперечно, показником еволюції методичної науки. Разом з тим, не менш важливою стала у цій галузі знань проблема збереження особливостей початкового етапу навчання, збереження досвіду організації читацької діяльності, формування типу правильної читацької самостійності.

Педагог-практик став перед вибором: До якої системи примкнути? Яка з них краща? За якою програмою чи підручником працювати? Як не втратити набутий попередніми роками досвід роботи за традиційною системою? Як забезпечити наступність і безперервність літературної освіти і не втратити специфіку початкового етапу? Тут не обійтися без науки, і перш за все, методичної науки.

Методика навчання читання - це розділ методики рідної мови, тобто органічна частина науки про те, як найбільш економно, розумно і продуктивно побудувати процес формування у молодших школярів типу правильної читацької діяльності і самостійності.

Як зацікавити дітей книжкою? Чого навчати в першу чергу? Які способи навчання читання є провідними? Кожне із цих запитань і є методичною проблемою.

Щоб зацікавити книжкою, треба допомогти дитині переконатися в тому, що будь-яка книжка завжди готова з читачем розмовляти, постійно демонструвати радість і користь від уміння читати. І якщо робота організована правильно, то бажання самостійно «поговорити» з книжкою обов'язково настане у кожної дитини.

У першу чергу дітей слід навчати грамоти, слухання і говоріння, вміння розкодовувати текст (читати). Щоб дитина випробувала себе читачем і при цьому не злякалась книжки та не розчарувалась у читацькій діяльності, треба зразу ж дати дитині мінімум елементарних знань про мову книжки, показати «вхід» в книгу, допомогти разом з учителем успішно проходити шлях самостійного виділення зовнішніх прикмет змісту на обкладинці і в тексті, усвідомлення їх обов'язкових зв'язків. І якщо дитина зрадіє, одержить задоволення від того, що чогось уже навчилась - це велика сила для нових кроків оволодіння типом правильної читацької діяльності.

Основні способи навчання - читання вчителем вголос дібраної книжки, аналітико-синтетична діяльність зі складами, словами, реченнями - зберігаються і використовуються як методичні прийоми. Разом з тим не треба зациклюватись лише на одній книжці, а головне - спонукати до читацької діяльності, тобто «бесіди» з будь-якою книжкою. Це, впевнені, допоможе кожній дитині віднайти згодом своє коло читання, свій світ книжок, свого співбесідника.

Читацька самостійність - це інтегративна особистісна якість, яка характеризується наявністю у читача мотивів, що спонукають його звертатися до книжок і системи знань, умінь і навичок, які дають можливість з найменшою затратою сил і часу реалізувати ці мотиви у читанні. Читацька самостійність виражається у тому, що читач відчуває внутрішню потребу і виявляє стійке вміння читати книжки за самостійним і усвідомленим вибором [31, С.66-67].

Формування читацької самостійності проходить під впливом як внутрішніх причин - вікових особливостей школярів, так і зовнішніх, до яких в першу чергу належить навчання.

Педагоги мало приділяють уваги розумінню дітьми мотивів читання, а зокрема таким питанням: для чого вони читають книги, чого від них очікують, які духовні потреби задовольняються при читанні книг. Розуміючи мотиви читання відображається особистість школяра, а це дуже важливо, бо вони не завчаються, як правило, а сприймаються в процесі росту і розвитку учня як читача. «Через свою мотивацію людина вплетена у контекст дійсності», - говорить С. Л. Рубінштейн [86, С. 345]. Розуміючи мотиви читання, учень цілеспрямовано організовує свою діяльність, що відіграє важливу роль в його духовному розвитку.

Основним мотивом читацької діяльності є пізнавальний. Людина, яка постійно розвивається не задовільняється своїм особистим досвідом у пізнанні життя і читанні книг, вона домагається чогось більшого, поле її пізнання розширюється. Не менш важливою є виховна функція читання. Книжка розуміється школярами не тільки як джерело життєвого досвіду, але як друг і вчитель життя.

Важливим питанням є формування потреби в читанні. Така потреба не формується прямолінійним навчанням, вона є результатом всієї роботи вчителя, спрямованої на те, щоб книга крім пізнання приносила дітям радість і насолоду. Таке розуміння свого відношення до читання стає одним із показників розвитку школярів; їх читання наповнюється конкретним змістом. Більшість учнів розуміють, що потрібно читати, щоб отримувати задоволення від пізнання нового.

Розвиток проявляється також в розумінні своєї діяльності, в даному випадку у виборі книг і його напрямку.

Читацька діяльність знаходить своє об'єктивне вираження в інтересі до книжки взагалі і в умінні думати над книжкою під час вибору, під час читання першої фрази і першого слова, це творче осмислення прочитаного після того, коли книжка закрита.

Тип правильної читацької діяльності - це обов'язкова умова для формування читацької самостійності, а читацька самостійність - це гарантійний результат типу правильної читацької діяльності. Отже, ці два поняття взаємозв'язані, взаємопроникливі, а саме: одночасне формування в учнів всіх основних компонентів і зв'язків забезпечують тип правильної читацької діяльності.

Виникнення потреби у спілкуванні з текстом прямо і безпосередньо залежить від уміння і звички сприймати книжку як об'єкт живий, як співрозмовника, що вступає з читачем у діалог, веде до самостійної читацької діяльності.

Процес становлення кваліфікованого читача має бути спрямований на знання книг і вміння ними користуватись.

Отже, теорією формування читацької самостійності абсолютно точно визначені роль і місце книжки в житті читача, зокрема читача-початківця. Тому місце книжки - бути постійно в оточенні школяра [31, С. 66-68].

- Якою є сучасна дитяча література?

«У запальних дискусіях час від часу можна почути твердження, що на Україні немає літератури для дітей або, принаймні, вона така бідна, що годі й говорити про неї як самостійно існуючий підрозділ красного письменства. А вже розвінчування подібної тези так захопило багатьох промовців, що про саму дитячу літературу, її особливості, проблеми, успіхи і невдачі майже й не йдеться» [103, С. 42]. Гадаємо, що саме у бідності системних наукових досліджень, надто скупій увазі нашої критики - першопричина крайнощів в оцінці надбань української літератури для дітей. А тим часом видавництво «Веселка» продовжує видавати твори для дітей, не дивлячись на фінансово-економічні труднощі. Ці книги мають свої позитиви й негативи, але вони дають однозначну відповідь скептикам: на Україні є література для дітей, вона має свою історію, глибоке коріння, багаті традиції і розвивається в органічній єдності з усією літературою.

Сьогодні в нашому суспільстві відбувається поворот до глибшого й критичнішого осмислення всіх процесів і явищ давньої і недавньої історії. Розважливішого, вимогливішого підходу вимагає і погляд на літературний процес. Зокрема, заслуговують на увагу книги історичного спрямування, заздалегідь спрямовані на формування правильного враження у дитини щодо минулого її країни.

Але це стосується якості й наповнення самих книжок. А що ж до самих маленьких читачів, тих, для кого створюється уся ця література? Як на їхні літературні смаки впливає сучасне оточення, чи стимулює наше сьогодення до прочитання звичайних народних чи авторських казок? Адже «… будь-яка спроба дослідити образність сучасної казки приречена на невдачу - і не лише через кризу книговидання, але перш за все через відсутність самого об'єкту дослідження» [72, С. 46]. Протягом кількох десятиліть казку активно витісняли мультфільми, а завершили цей процес комп'ютерні ігри, мабуть, в «епоху науково-технічної революції» так і мало статися. Та чи адекватна відбулася заміна - ерзац замість натурпродукту?

Ні більшість мультиків, ні комп'ютерні забавки, ні наповнені спецефектами фільми про космічних зайд ми не можемо вважати сучасною трансформацією дитячої літератури принаймні з трьох причин. По-перше, вся ця продукція зорієнтована на комерційний успіх. По-друге, у дитячих творах не повинно бути жорстокості. А у сучасних комп'ютерних «війнах» вбивство є обов'язковою умовою переходу на вищий рівень гри. І по-третє, дитяча література за допомогою слова стимулювала розвиток дитячої фантазії. Натомість, електронна псевдо-казка через засилля спецефектів та зловживання підвищеними швидкостями (не плутати з динамікою) практично не залишає дитині шансу для думання., і цим притуплює фантазію. А персонажі з комп'ютерних моніторів до всього ще й позбавлені індивідуальності.

Висновками з цього може стати порада батькам не покидати дитину на телевізор чи комп'ютер, а самим підібрати для неї літературу. Із запитань чи емоцій дитини, викликаних прочитанням тієї чи іншої книжки, можна дізнатись, про що вона думає, як і що переживає. Таким чином, буде відбуватися процес спілкування батьків із дітьми - необхідний як для взаємного пізнання та зближення, так і для виховання й формування дитини.

Виховання ж потреби в читанні, зміцнення інтересу до художнього слова, вироблення самостійності та високих естетичних смаків треба починати культивувати це у молодших школярів. Формування першооснов читацької культури молодших школярів, емоційно-ціннісного ставлення до змісту прочитаного, формування особистості дитини засобами художнього слова, творів мистецтва є основними завданнями початкового курсу літератури і реалізуються на уроці читання, який є пропедевтичним стосовно систематичного курсу української літератури в середній ланці школи.

Процес становлення читача націлений на знання книг, а головну роль у навчанні самостійного читання відіграє книга. Звідси постає питання: що є предметом і об'єктом читацької діяльності і самостійності?

Об'єктом є книжка, світ книжок й окремі твори. Предметом - процес формування типу правильної читацької діяльності і самостійності через літературний твір і його мову. Тому, так важливо зосереджувати увагу на книжках - об'єктах, враховувати специфіку засвоєння світу книг і читання творів дітьми, володіти методом діяльнісного підходу до навчання читацької самостійності, починати формувати її з першого року навчання, а потім лише стабілізувати і поглиблювати.

Використання книжки як навчального матеріалу за своїм прямим призначенням створює основу для ефективної організації самостійної читацької діяльності.

Доведено, що кваліфікований читач володіє типом правильної читацької діяльності, а звідси - і читацькою самостійністю. Це означає, що читач усвідомлює свої духовні запити і впевнений, що їх можна реалізувати шляхом читання книжок. На схемі це виглядає так:

Схема 3

Мета читання (усвідомлені духовні запити згідно заданої теми)		Коло читання (світ доступних книжок для заданої теми)		Книга-об'єкт (усвідомлення читаного і мети читання)

212

Серед компонентів типу правильної читацької діяльності, як видно зі схеми, явно надається пріоритет знанню книг із доступного кола читання, саме на ньому замикаються всі зв'язки.

Універсальний шлях формування у дитини - читача типу правильної читацької діяльності: від книги-об'єкта > до групи книг > у світ доступних книг > без обмежень. Такий підхід гарантує упорядковані знання книг за зв'язками: книга - тема, книга - жанр, книга - автор, тема - книги, жанр - книги, автор - книги, тема, жанр - автори в т. ін., допомагає уявити світ дитячих книжок як замкнуте коло доступного читання.

Все це стосується лише кваліфікованого читача. Для ненавченого книжка мовчить, і тому дуже швидко стає нецікавою, Звідси, дитині потрібні питання, які б збуджували думку і вимагали відповіді, їй потрібне спілкування, підтвердження чи заперечення своїх думок, здогадок, одним словом - потрібний помічник, який допоможе знайти ту книжку, з якою хочеться спілкуватись. Тільки в такому випадку світ стане школяреві цікавим, а окрема книжка бажаною, як мудрий співбесідник.

Залучити дитину до цікавого і прекрасного світу книг покликані уроки позакласного читання, на які в програмі з читання відведено спеціальні години. Основними завданнями позакласного читання є подальший розвиток в учнів читацької самостійності, формування умінь самостійно орієнтуватись у світі дитячої літератури, повноцінно сприймати та усвідомлювати зміст незнайомої книжки, здобувати нові знання, здійснювати пошук потрібної інформації в різних джерелах друкованої продукції.

Дуже важливо, щоб книга увійшла в життя дитини якомога раніше. Адже вона є джерелом знань, засобом передачі інформації, досягнень науки, культури. Тому робота, спрямована на виховання любові до книги, формування читацьких інтересів розпочинається ще з дошкільного закладу.

Плануючи уроки позакласного читання, класоводи продумують їх так, щоб вони розширювали читацький кругозір учнів, наповнювали їх новими знаннями, поглиблювали інтерес до книги. Кожен урок позакласного читання - це постійна творчість учителя й учнів, пошук цікавих форм, методів і прийомів роботи. Цю справу необхідно організувати так, щоб до кожного такого уроку діти готувалися як до свята, до бажаної зустрічі з улюбленою книгою. Важливо урізноманітнювати види позакласного читання: робота над художніми творами одного письменника, групи письменників, народними казками, казками відомих письменників, творами науково-популярної літератури, матеріалами періодичної преси. Кожен з них має свої особливості, але всі об'єднані однією метою - формувати в школярів читацькі інтереси [31, С. 68-189].

На сьогоднішній день аналіз результатів численних досліджень дозволив зробити висновок, що рівень розвитку читацької самостійності молодших школярів не відповідає вимогам сьогодення. Основними показниками цього є:

1) відсутність у більшості школярів (62%) інтересу до читання як до одного із засобів пізнання навколишнього світу, самовдосконалення та естетичної насолоди;

2) недостатній рівень знань, умінь і навичок, які дають учням можливість із найменшою затратою сил та часу читати книжки за усвідомленим вибором.

Серед причин виявлених недоліків найважливішими, на наш погляд, є такі:

1) недостатня обізнаність частини вчителів із головним завданням уроків позакласного читання й відсутність цілеспрямованого підходу до вирішення проблеми розвитку читацької самостійності молодших школярів, що значною мірою викликано недостатнім науково-методичним забезпеченням діяльності педагогів;

2) відсутність системного підходу до організації й проведення уроків позакласного читання та недотримання на цих уроках психолого-педагогічних і методичних умов, що враховують вимоги сьогодення.

Визначення недоліків та з'ясування їх причин дозволили окреслити основні шляхи підвищення рівня сформованості читацьких навичок молодших школярів.

Безперечно, що підвищення ефективності уроків позакласного читання передусім залежить від якості підготовки вчителя до проведення такого роду занять. Ця підготовка має бути поетапною та цілеспрямованою. На наш погляд, вона повинна включати 4 етапи, зміст та послідовність яких пропонуємо нижче у вигляді дидактичної системно-діяльнісної моделі.

Модель 1

Підготовка вчителя до проведення уроків позакласного читання
v
? етап	Ознайомлення з науково-методичною та психолого-педагогічною літературою з проблем формування навичок читацької самостійності
v
?? етап	Ознайомлення зі списком рекомендованої літератури для учнів 1-4 класів. Вивчення фондів шкільної та міської (сільської) бібліотек. Добір творів для позакласного читання
v
??? етап	Перспективне планування: Тематика уроків позакласного читання Типи уроків: традиційний(основний) і нетрадиційний(уроки-звіти, інтегровані уроки, уроки-КВК та ін.) Види уроків: тематичний, жанровий, авторський
v
?V етап	Складання конспектів уроків (з урахуванням системного підходу та оптимальних психолого-педагогічних умов)
v
Підвищення ефективності уроків позакласного читання

Зміст окремих етапів підготовки вчителя до проведення уроків позакласного читання потребує роз'яснень.

1. Уроки позакласного читання мають свої специфічні навчально-виховні цілі. Полягають вони в тому, щоб: 1) забезпечити систематичне ознайомлення дітей із широким колом книг, що відповідають їхньому віковому розвиткові;

2) допомогти учням засвоїти загальні особливості та закономірності, за якими групуються книги й упорядковується їх різноманітність;

3) навчити дітей вільно й безпомилково знаходити необхідну книжку, визначати своє коло читання. Іншими словами, головне завдання уроків позакласного читання в початкових класах -- виховання активних читачів шляхом розвитку їхньої читацької самостійності.

2. Читацька самостійність характеризується, по-перше, наявністю в читача мотивів, що змушують його звертатись до книг, та, по-друге, наявністю системи знань, умінь і навичок, які дають йому можливість із найменшою затратою сил і часу реалізувати свої мотиви відповідно до особистої і суспільної необхідності (Н.Свєтловська).

3. Об'єктивним показником читацької самостійності школяра є стійка необхідність і здатність читати книги за усвідомленим вибором.

4. Зовнішніми виявами рівня сформованості основ читацької самостійності є: а) знання широкого кола доступних книжок; б) сформованість навичок користування основними прийомами роботи з книжкою; в) інтерес до читання (Н.Свєтловська).

5. Навчання школярів-читачів здійснюється за етапами (підготовчий, початковий, основний; завершальний ). Ці етапи залежать від рівня сформованості техніки читання, вміння слухати, сприймати й відтворювати прочитане. Вони відрізняються завданнями, умовами навчання та структурою занять (Н.Свєтловська, С.Дорошенко, Г.Ткачук, М.Наумчук, В.Мартиненко).

Визначають 2 типи уроків позакласного читання: основний та урок-звіт. Оскільки терміном «основний» називається ще й один із етапів навчання школярів-читачів (що призводить до сплутування понять), а урок-звіт за своїм змістом та структурою є нетрадиційним, то буде більш логічним виділення таких 2-х типів уроків, як традиційний (основний) та нетрадиційний (уроки-звіти, уроки-екскурсії, уроки-КВК, інтегровані уроки та ін.). Щодо видів уроків (тематичний, жанровий, авторський), то тут варто дотримуватися класифікації, запропонованої вченими-методистами, зокрема, Г.Ткачук [109]. Нагадаємо, що такий вид уроку позакласного читання, як авторський, передбачає ознайомлення з творчістю одного автора (наприклад, урок на тему «Вірші Л.Костенко для дітей»); жанровий -- вивчення творів певного жанру («У світі казки чарівної»); тематичний -- ознайомлення з творами різних авторів та жанрів, але об'єднаними однією темою («Брати наші менші»).

На уроках позакласного читання рекомендуються такі види робіт:

- анкетування;

- індивідуальні та колективні бесіди;

- «звіти» учнів про самостійне читання творів;

- ведення читацького щоденника;

- складання каталогів з картками, що містять бібліографічні відомості та коротку анотацію;

- ведення альбому власних ілюстрацій до творів;

- складання анотацій, післямов, передмов до книг;

- написання рецензій, відгуків;

- проведення засідань гуртка книголюбів.

Так, анкетування проводиться для того, щоб дізнатися, що читають і як розуміють учні прочитане.(Див. дод. А)

Анкета

1. Чи є у тебе вдома книги?

2. Чи читаєш ти їх?

3. Про що ти любиш читати? Яким книгам ти віддаєш перевагу?

4. Назви свою найулюбленішу книгу (книги).

5. Чи є в тебе найулюбленіший письменник (письменники)? Назви його (їх).

Результати анкетування можна занести у таблицю:

№ п/п	Прізвище та ім'я учня	Питання
		1	2	3	4	5
1	Наталя П.	+	+	казки	Л. Павленко «Квіти папороті»	Л.Павленко, В.Сухомлинський
2	Микола Р.	+	+	оповідання	В.Нестайко«Пригоди журавлика»	-
3	…

Опрацювавши таку анкету, вчитель має змогу краще познайомитися з класом, дізнатися, яким книгам учні надають перевагу. Таким чином, педагог може використати цю інформацію у своїй подальшій роботі. На початку нового навчального року словесник може запропонувати таку анкету:

1. Чи читали Ви книги влітку?

2. Чи чигали Ви газети, журнали? (Так, ні, проглядав(ла)).

3. Які книги Ви за літо прочитали?

4. Назвіть ті, що запам'яталися.

5. Чи читаєте Ви зараз? Про що?

6. Про що хотіли б прочитати найближчим часом?

У результаті анкетування вчитель оцінюватиме точність та емоційність висновків та суджень учнів про прочитане, ставлення школярів до читання, а також мотиви звертання до того чи іншого твору.

Під час індивідуальних чи колективних бесід учитель також може дізнатися про те, що читають учні після уроків, що їх цікавить, якій літературі вони віддають перевагу, і використати це на уроках позакласного читання, при складанні списків літератури, яку школярі мають прочитати влітку. Врахування інтересів та смаків учнів допоможе не відштовхнути їх від книги взагалі, а навпаки залучити до читання.

Один чи два рази на рік (а може, і більше, якщо дозволяє час) доречно буде провести «уроки-звіти» учнів про самостійне читання творів. На таких «звітах» школярі мають розповісти, які книги, яких авторів вони «прочитали із списку літератури для позакласного читання. Учитель з'ясує, чи сподобалися їм ці твори, чим вони їх вразили, що цікавого та корисного для себе школярі винесли завдяки читанню. Учитель може запропонувати учням розказати про прочитані ними твори, що не входять до списку літератури, та попросити пояснити, що приваблює школярів у цих книгах. На таких уроках доречно буде чи самому вчителю, чи підготовленій творчій групі учнів розказати про новинки «книжкового світу», а саме про нові твори та нових авторів, нові цікаві видання відомих уже творів, нові переклади, оригінальні точки зору на знайомі учням книги, що з'явилися в періодичній пресі чи інших виданнях тощо.

Звичайно, що всі види робіт на такому уроці-звіті будуть сприяти розширенню читацького кругозору школярів.

Доброю традицією у практиці навчання читання книжок у багатьох школах є ведення читацьких щоденників. Така форма роботи учнів дозволяє вчителю не тільки проконтролювати читацьку діяльність школярів, але й дає змогу вивчити коло читання учнів. Періодично вчитель може проводити «уроки-презентації читацьких щоденників», які цікаві тим, що спрямовані на розвиток навички поглибленого уважного читання. Цей урок тісно пов'язаний з уроками розвитку мовлення. Як правило, учням також подобається така форма проведення уроку, на якому кожен має можливість перевірити себе, почути заслужену похвалу, пережити ще раз прочитані найулюбленіші сторінки книги (Див. дод. Б).

Для того, щоб за структурою такий урок відрізнявся від уроків-звітів про прочитане, організаційно-методична схема уроку-презентації читацьких щоденників може бути такою: заздалегідь (за 3-4 уроки) учні повідомляють, які книги вони вибрали та прочитали протягом певного часу. Їм призначаються опоненти із числа учнів класу, які також прочитали ту чи іншу книгу. Завдання опонентів - підготувати важливі та цікаві запитання за прочитаним, а також з'ясувати та висловити свою думку про книгу. Таким чином, кожен учень може виступити і у ролі читця, що презентує свій читацький щоденник, і у ролі опонента. Це активізує читацьку діяльність школярів, сприяє вихованню грамотного розвиненого читача.

Складання маленьких каталогів з картками, що містять бібліографічні відомості та коротку анотацію, викликає на перших порах певні труднощі у школярів і потребує попередньої підготовки. Пропонуючи таке завдання, вчителю необхідно провести декілька уроків у бібліотеці на теми: «Знайомство з бібліотекою. Її фонди. Види каталогів та їх призначення». Важливо навчити школярів заповнювати картки для власних каталогів, на яких будуть міститися такі дані за планом:

1. Прізвище та ім'я автора книги (якщо є).

2. Назва книги.

3. Її упорядник (якщо є).

4. Назва видавництва та рік видання.

5. Коротко (у 2-3 реченнях) - про що книга та для кого вона призначена.

6. Де її можна знайти. (Наприклад, у книжковій шафі, на третій полиці зверху; у дитячій бібліотеці ім. Н.Забіли; у Марини Іванової тощо.)

Учителю потрібно буде підкреслити, що складаючи такі каталоги з метою зручного їх використання, картки необхідно ставити в алфавітному порядку.

Такий вид роботи організовує та координує читацьку діяльність школярів, спрямовану на розвиток умінь точно, чітко та коротко висловлювати свої думки, а вчителю дозволяє вивчити коло читання учнів [37, С. 55-57] (Див. дод. В).

Для того, щоб підвищити рівень розвитку читацької самостійності учнів передусім необхідно оптимізувати навчально-виховний процес. А це вимагає усвідомленого вибору такого варіанта навчання, який за даних умов забезпечував би максимально можливу ефективність розв'язання проблеми при раціональних затратах часу й зусиль учителів та учнів. Враховуючи сучасні вимоги, варто виділити психолого-педагогічні й методичні умови, серед яких найважливішими є такі:

-- системний підхід до організації й проведення уроків позакласного читання, який проявляється в тому, що уроки становлять собою цілісну сукупність взаємозв'язок елементів, при цьому кожен із них реалізує специфічну мету (розвиток читацької самостійності учнів) й одночасно загальні цілі навчально-виховного процесу;

-- добір спеціальних вправ, введення школярів у навчальні ситуації й види діяльності з книгою, спрямовані на розвиток читацької самостійності та реалізацію особистісно орієнтованого підходу до учнів;

-- запровадження елементів педагогіки співробітництва на уроках позакласного читання шляхом організації спільної діяльності вчителя та учнів;

-- емоційна насиченість занять, застосування ігрових форм навчання;

-- активізація пізнавальної діяльності, створення проблемних ситуацій на уроках;

-- здійснення міжпредметних зв'язків з уроками класного читання;

-- зразок позитивного ставлення вчителя до книги, до читання;

-- удосконалення системи оцінювання на уроках позакласного читання.

Безперечно, освітні, розвивальні й виховні можливості уроків позакласного читання не можуть бути повністю реалізовані без створення необхідних організаційних умов, серед яких особливо велике значення має матеріальне забезпечення занять (наявність книг, таблиць, спеціальних підставок для виставки книг тощо). Як свідчить практика, підвищенню ефективності уроків позакласного читання значною мірою сприяє творче використання вдумливо оформленого «Куточка читача». Крім того, в класі доцільно створити бібліотечку й каталог до неї, якими діти могли б користуватись не лише в позаурочний час, а й на самих заняттях із позакласного й класного читання, під час проведення сюжетно-рольових ігор. Такий підхід до оформлення й використання "Куточка читача" допомагає вихованню читацьких інтересів школярів і, що особливо важливо, розвитку навичок читацької самостійності.

Дотримання цих умов навчання школярів-читачів потребує, як наслідок, особливої уваги вчителів до окремих важливих аспектів у структурі та змісті уроків позакласного читання в 3--4 класах.

1. До кожного уроку позакласного читання необхідно підготувати виставку книжок за темою заняття (на виставці подаються книги як прочитані учнями, так і запропоновані вчителем). Ця виставка на початку уроку колективно розглядається за чітко визначеним, планом, який відповідає темі й меті уроку (наприклад, дітям пропонується встановити, чи всі книжки відповідають темі заняття; чи не виставлена одна й та ж книжка двічі; якщо книжки збігаються за назвою, то яка між ними різниця; книжки яких авторів виставлені; пропонується визначити жанри виставлених творів і т.п.). Систематична робота в цьому напрямку має на меті сформувати таку важливу читацьку навичку, як орієнтація в книжковому «морі».

2. На кожному уроці позакласного читання передбачаються спеціальні вправи, спрямовані на вироблення в учнів умінь користуватись прийомами самостійної читацької діяльності.

3. У зручний із методичної точки зору час вчитель ознайомлює учнів із новими книгами для дітей, які видані недавно й тому до списків рекомендованої літератури ще не внесені, хоч заслуговують на увагу. Таким чином здійснюватиметься постійне розширення кола читацьких інтересів учнів та зв'язок із сучасністю.

4. На основі врахування пізнавальної спрямованості школярів, яка формується під час зустрічі з книгою, та з метою активізації читацьких інтересів у структуру уроку вводяться цікаві запитання-завдання та літературні ігри.

5. Обов'язковим структурним елементом уроків позакласного читання є здійснення внутрішньопредметних зв'язків з уроками класного читання і навпаки. Це вирішується шляхом створення умов для перенесення прийомів самостійної читацької діяльності з одних уроків на інші, інтеграції навчальних матеріалів та формування позитивного ставлення до книги на обох видах уроків.

6. У структурі основного типу уроку позакласного читання передбачається роздум, бесіда, бесіда-дискусія. Суть цього виду занять така: кожного разу, починаючи з дітьми розмову про прочитаний твір, необхідно звернути їхню увагу на те, що стосовно одного й того ж вчинку, випадку й факту різними людьми можуть висловлюватись далеко не однакові, а іноді й протилежні думки. Слід переконувати дітей у тому, що думка ще не є істиною і що навчитись відшукувати, відстоювати істину не менш цікаво й важливо, ніж читати. З метою інтенсифікації бесід-дискусій доцільно урізноманітнювати їх, вводити елементи інсценізування, словесне малювання і т.п., враховуючи при цьому особливості жанру.

7. Оскільки на уроках позакласного читання учні ознайомлюються з цілим рядом понять, пов'язаних із процесом формування читацьких навичок (наприклад, картотека, картка, каталог і т.п.), систематичною під час їх проведення має бути словникова робота.

Як зразок, пропонуємо таку орієнтовну структуру основного типу уроку позакласного читання в 3--4 класах:

I. Повідомлення теми та мети уроку (1--2 хв).

II. Актуалізація читацького досвіду школярів (8-- 10 хв)

1) Робота з виставкою книжок за темою заняття;

2) Розгляд та короткий аналіз дитячих ілюстрацій

до прочитаних творів;

3) Прослухування письмових відгуків про самостійно прочитані книги.

III. Активізація читацького досвіду учнів (15--20 хв):

1) Бесіда на основі прочитаних творів (із включенням запитань і завдань, спрямованих на розвиток ціннісних орієнтацій учнів та формування вмінь висловлювати власне ставлення до прочитаного; робота над художніми засобами твору);

2) Літературні вікторини, ігри, конкурси;

3) Підсумок самостійної роботи учнів (оцінювання рівня підготовки учнів до уроку та їх активності під час обговорення прочитаного).

IV. Розширення читацького кругозору школярів (5-8 хв):

1) Розповідь учителя про нові книжки та їх авторів;

2) Розгляд цих книжок, ознайомлення із зовнішніми та внутрішніми ознаками.

V. Підсумкова бесіда (2--3 хв).

VI. Завдання додому (2--3 хв):

1) Повідомлення теми наступного уроку позакласного читання;

2) Ознайомлення зі списком рекомендованої літератури за темою наступного заняття (пропонується кілька творів на вибір; даються поради, де їх можна знайти);

3) Уточнення завдань (коротко розповісти про прочитане, висловити своє ставлення до вчинків персонажів тощо);

4) Пропозиції щодо виконання додаткових завдань за бажаннями учнів (проілюструвати прочитане, написати відгук, підготувати розповідь про письменника тощо).

Примітки.

1. Час проведення вікторин, конкурсів, ігор у структурі уроку може бути змінений (наприклад, вони можуть проводитись у кінці IV етапу).

2. Позначкою* виділено перевірку завдань, що виконуються учнями вдома за бажанням.

3. На кожному уроці необхідно передбачити час для проведення фізкультхвилинок: однієї тривалої (2--3 хв) та кількох короткочасних.

Беручи за основу визначені оптимальні психолого-педагогічні й методичні умови та подану вище структуру заняття, пропонуємо орієнтовний фрагмент уроку із позакласного читання для учнів 3 класу. Основний підхід до проведення заняття -- комунікативно-діяльнісний. Він реалізується шляхом створення ситуацій спілкування та спрямування змісту уроку на розвиток таких видів мовленнєвої діяльності, як аудіювання, говоріння та читання (Див. дод.Г).

Тема. Шкільними стежками -- до знань.

Мета. Розширити читацькі інтереси школярів, ознайомлюючи з творами про школу, роль знань. Розвивати навички самостійної орієнтації в колі книжок; збагачувати словниковий запас учнів, ознайомити з поняттям «анотація». Виховувати інтерес до здобуття знань.

Обладнання: виставка книжок за темою, ілюстративний матеріал.

III. Активізація читацького досвіду.

1. Бесіда за змістом прочитаних книжок.

-- Діти, чи пам'ятаєте ви свій перший день перебування у школі? Яким він був? З яким настроєм ви збирались до школи? Хто вас уперше привів до неї? Як вас зустріли в школі? Що вам особливо запам'яталось того дня?

-- Чому необхідно відвідувати школу? Які з навчальних предметів вам найбільш подобаються?

-- Які твори про школу, про роль знань ви прочитали? Хто їх автори? До якого жанру належать ці твори?

-- Які епізоди з прочитаних книжок вам найбільше запам'ятались? Коротко передайте їх зміст або зачитайте.

-- Хто з героїв прочитаних книжок вам особливо сподобався? Чим? Чи можна в нього навчитись чогось корисного?

-- Який із прочитаних творів ви порадили б прочитати своїм друзям?

2. Підсумок самостійної читацької діяльності учнів. Стислий аналіз відповідей школярів, оцінювання (за участю однокласників).

IV. Розширення читацького досвіду школярів:

1. Бесіда з дітьми та розповідь учителя:

-- Діти, чи подобається вам наша школа? Чим саме? Чи можна допомогти школі стати ще охайнішою,

-- Чи знаєте ви, скільки нашій школі років? Скільки учнів навчалось у ній за роки існування? (Вчитель ознайомлює учнів з історією школи).

2. Ознайомлення школярів з новими творами про школу, про роль знань, відібраними вчителем. (Це можуть бути твори В.Сухомлинського, С.Пилипенка, О.Сенатович, Олександра Олеся, Т.Коломієць та ін.) [77, С.56-59].

Дитину постійно переслідують тисячі запитань, але, на жаль, багато з них залишаються без відповіді. Отже, дитині потрібна книжка, яка дає відповіді на безкінечні «чому?». Такою є дитяча пізнавальна книга (пізнавальна, а не науково-популярна чи науково-художня). Науково-пізнавальна література - це своєрідне поєднання науковості і художності. При чому все це має бути введено в цікаву і захоплюючу сюжетну канву, написано простою, ясною і дуже точною мовою, відповідати віку того, кому така книжка адресується.

З цього приводу знову постає риторичне питання: Де взяти книжку, яка б відповідала віковим особливостям дитини і гігієнічним вимогам? Якою має бути сучасна книжка, щоб була дитині справді порадником, щоб допомагала вибрати ідеал, якого захоче наслідувати? Хто має творити книжку для сьогоднішнього і завтрашнього читача? Чи буде ця книжка доступна за ціною? Чи конкурентноспроможна наша книжка? Що треба зробити, щоб українська книжка була у себе дома і почувалась комфортно?

Книжка - особливий «товар». Це духовна пожива, яка потрібна і сьогодні, і завтра, і на віки.

Ні в кого не виникає сумніву, що процес творення дитячої літератури став стихійним. Нині можна видрукувати книжку будь-кому і будь-яким тиражем, аби були гроші. Та якість бажає бути кращою. Згадаймо, при Спілці письменників у 20-80-і роки працювала секція дитячої літератури, якою керували у свій час Н. Забіла, Ю. Збанацький.... систематично проводились конференції, обговорювались і рекомендувались нові твори для дітей. Була думка створити Інститут дитячої літератури. Подібну установу було відкрито при спілці «Веселка». А в роки незалежності - її не стало. Де шукати вихід?

Уряд має приймати рішення на користь вітчизняного виробника, планувати цільове фінансування у бюджеті на книговидання. Разом з тим створити такі умови, які б зробили і письменників, і художників, і видавців конкурентноспроможними у себе дома, в рідній Україні.

На часі видання дитячої книжки для сімейного читання. Якою вона має бути? Що буде її змістом? Хто писатиме до такої книжки? Як допомогти книзі знайти шлях до юних читачів у дитячих будинках, школах-інтернатах, спеціалізованих школах, дитячих лікарнях, будинках сімейного типу?

Дитина дошкільного та молодшого шкільного віку «читає» книжку спочатку зором, за малюнками. І не тягнеться до, можливо, цікавої книжечки, але з сірою непривабливою обкладинкою, без яскравих малюнків усередині.

Кожна дитяча книжка має мати своє художнє обличчя.

Тут варто нагадати і про вимоги до оформлення дитячої книжки, до ії наочно-ілюстративного матеріалу: доречність, відповідність, комунікативна (мовленнєва) спрямованість, виховний вплив, малюнки мають бути виконані в реалістичній манері, містити знайомі дитині деталі. Зовнішній вигляд книжки повинен бути багатий на вигадку і художній смак, використання різного шрифту, висока якість паперу.

Вчитель є носієм знань про літературу, організатором навчально-пізнавального і виховного процесу, людиною, що вводить школярів у світ мистецтва слова.

Соціальна потреба у педагогах нового типу є природною. Вчителю початкових класів потрібно бути гуманістично орієнтованим вихователем, майстром і гарантом встановлювати контакти у будь-якій сфері діяльності вихованців. Треба бути гуманною, уважною, щирою і доброю людиною (В. О. Сухомлинський), чуйною, яка завжди має на увазі дитячу соціальну незахищеність (Я. Корчак), передбачливою, яка може бачити себе в дітях, бути готовою стати на їх позицію (Ш. О. Амонашвілі), практичною, що може поєднувати омріяність і реалістичність в діяннях (О. Я. Савченко). Його зусилля мають бути спрямовані на розвиток особистості дитини засобами навчального предмета - літературного читання.

Урок літературного читання - особливий: треба налаштовувати дитину не тільки на розумову працю, а й на естетичне та емоційне сприйняття художнього твору. Якщо на уроці не буде внутрішньої схвильованості, співпереживання, учні не отримають радості від спілкування із словом письменника.

На чому ж сконцентрувати навчання молодших школярів літературному читанню? Ми схильні до думки, що будувати навчання у сьогоднішніх умовах на основі поєднання життєвої традиційної системи і її методики (виховати розумну людину) та впровадження нових педагогічний технологій у сучасну освіту.

Поняття «педагогічна технологія» є своєрідним регулятором наукового й практичного мислення вчителя.

Тверджень і визначень «педагогічних технологій» [75] існує досить багато, часто суперечливих і розбіжних у тлумаченнях. Нам найбільше імпонує визначення, яке об'єднує весь навчальний процес у цілому, розглядаючи його як систему. Таким чином, «педагогічна технологія» об'єднує і нові концепції процесу навчання, і проблему взаємовпливу нових засобів та методів навчання, і використання системного підходу до організації навчання.

Отже, педагогічна технологія в загально-педагогічному розумінні характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом і методами навчання. Якщо ж говорити стосовно окремого предмета, то «педагогічна технологія» - сукупність методів і засобів для реалізації визначеного змісту навчання в межах одного предмета (методика викладання).

Використання часткових методичних рекомендацій, що стосуються відбору навчального матеріалу, цілевої установки звертатися до книжки, вибору прийомів повноцінного сприйняття дітьми прочитаних книжок і творів, спеціально розроблених структурно-змістових форм уроків роботи з дитячою книжкою, на яких молодші школярі формуються як читачі, дають нам право виділити особливу методичну технологію процесу формування читацької самостійності у масовій школі.

Впровадження сучасних освітніх та навчальних (дидактичних) технологій під час роботи з дитячою книжкою - умова модернізації освіти.

Сьогоднішній учитель має знати про ті педагогічні технології, які доцільно застосовувати на уроках літературного читання і самостійного зокрема. Це мають бути такі технології, які забезпечать розвивальне кавчання, особистісно-орієнтоване навчання, диференційовано-групове навчання, адаптивно-інтегроване навчання, формування творчої особистості тощо.

Визначальним фактором у підготовці вчителя літературного читання в університеті є здатність до впровадження педагогічних технологій.

Особистісна орієнтація освіти вимагає, щоб підготовка майбутнього вчителя літературного читання до впровадження педагогічних технологій ураховувала фасилітативний (англ. - той, що допомагає, сприяє, полегшує) тип педагога. Саме такий вчитель (фасилітатор) забезпечує дитині умови для розвитку літературно-мистецького потенціалу на основі партнерства і співпраці, моделює навчальні ситуації на уроці літературного читання, допомагає збагнути сутність художнього твору.

Педагогічний процес на заняттях літературного читання будується за принципом діалогу з урахуванням вихідних стосунків «автор - художній твір - читач». Освоєння цих стосунків відбувається у практичній літературній діяльності самих школярів з позиції «читач», «критик», «художник», «автор власного тексту». Така роль вчителя стане можливою лише тоді, коли він буде готовий до впровадження таких педагогічних технологій.

Щоб бути на рівні сучасних вимог, вчитель, який впроваджує в навчальний процес початкової школи сучасні освітні технології, повинен мати не тільки теоретичні знання, але й володіти системою професійних умінь [31, С.70-73].

Отже, така якість як самостійність повинна бути обов'язковою рисою характеру кожної дитини, бо без неї неможливий літературний розвиток молодших школярів.

Розділ ??. Методичний аналіз засобів літературного розвитку молодших школярів

2.1 Пропедевтичний етап літературного розвитку молодших школярів

Спілкування читача з письменником відбувається опосередковано -- через сприйняття літературної форми, в якій автор закодував свої задуми. Щоб правильно сприйняти твір, школяр має розібратись у його зовнішній та внутрішній будові, природі його художньої організації, а це означає -- знайти відповідь на запитання: чому даний твір є витвором мистецтва, тобто певною мірою оволодіти прийомом аналізу, що ґрунтується на знанні елементарних літературних понять.

У національній програмі «Освіта» (Україна XXI ст.) та в концепції безперервної літературної освіти сказано, що її метою є залучення школярів до мистецтва читання, ознайомлення з видатними творами національної та світової літератури, формування літературознавчих та естетичних знань.

До змісту чинних навчальних програм початкової школи увійшов новий розділ курсу читання -- «Літературознавча пропедевтика», змістом якого є практичне ознайомлення з літературознавчими поняттями (на рівні уявлень) та елементами літературознавчого аналізу.

Разом з тим виникає потреба у виборі методик формування у молодших школярів знань, необхідних для повноцінного сприймання літературного твору, а отже, і для підвищення ефективності уроку читання.

Тому з'ясуємо суть термінів, знання яких є надзвичайно важливими для вчителя початкових класів, який уводитиме до структури уроків читання елементи літературознавства.

Отже, пропедевтика -- це попередній, вступний курс у будь-яку науку, систематично викладений у стислій та елементарній формі, наявність якого пояснюється перш за все тим, що неможливо дати системне літературне знання учневі, який не вміє читати: не має читацького досвіду. Тобто це етап дописемного розвитку дитини, той період, коли вона є слухачем літературного твору. Інші розуміють літературознавчу пропедевтику як невід'ємну частину навчальної програми з читання, зміст якої забезпечує початкові знання з літературознавства, бібліографії і готує молодших школярів до уроків літератури в середній школі. Його основна мета - допомогти дитині здійснити перехід з позиції слухача, «співавтора» тексту, на позицію читача - інтерпретатора, тобто зробити перший крок до відсторонення від тексту.

Послідовність засвоєння літературних понять не може бути сталою, наперед визначеною, оскільки залежить від рівня читацької підготовки учня (техніки читання, рівня читацької самостійності, літературних здібностей, читацького досвіду тощо), від наявного на уроці літературного матеріалу. Ще один важливий момент, на який варто звернути увагу, -- це взаємодія, взаємозв'язки, взаємозумовленість літературних понять. Наприклад, неможливо грунтовно зрозуміти поняття «жанр», якщо учень ще не розібрався у поняттях «герой», «мова художнього твору», «сюжет» тощо.

Змістом літературознавчої пропедевтики є коло літературознавчих понять (визначених Державним освітнім стандартом), необхідних для повноцінного сприймання літературного твору:

* тема та ідея -- про що йдеться, як емоційно-образна думка автора випливає з характеру взаємин, дій (вчинків), переживань персонажів;

* сюжет і композиція -- випадок, епізод, система та послідовність подій, їх причиново-наслідкові зв'язки;

* літературний персонаж (характер) -- персонаж, герой, вчинок, портрет, мовлення;

* мова художнього твору -- насиченість, образність мови, ставлення автора до персонажів та подій; літературний пейзаж; загальний емоційний тон художнього твору;

* автор твору -- зв'язок автор -- твір; тема, тема -- письменники -- книжки; передмова та післямова дитячих книжок -- про авторів, епізоди з життя письменника, розказані ним самим або його друзями; автобіографії з зібрань творів для дітей.

Особливості жанрів художніх та науково-пізнавальних творів для молодших школярів:

* казка як фольклорний художній твір, у якому є вигадка, елементи чудесного та фантастичного, герої українських народних казок, літературна казка;

* малі фольклорні жанри (прислів'я, приказки, загадки, скоромовки, лічилки);

* оповідання як невеликий розповідний художній твір про якийсь випадок, епізод із життя героя; герої (персонажі) оповідання і автор;

* вірш -- рима, ритм, настрій у вірші;

* байка, її жанрові особливості (герої, повчальний смисл);

* п'єса, її відмінність від інших жанрів (на прикладі п'єси-казки);

* особливості дитячих творів науково-пізнавального змісту.

Основні вміння і навички, яких мають набути учні:

* вчитися свідомо оперувати найпростішими літературознавчими термінами;

* користуватися прийомами заучування віршів (на основі опорних слів, інтонацій);

* практично розрізняти художні та науково-пізнавальні тексти;

* орієнтуватися у структурі художніх текстів;

* зіставляти вчинки персонажів, визначати мотиви їх поведінки;

* визначати авторське ставлення до подій і персонажів;

* висловлювати своє ставлення до вчинків героїв, давати найпростішу морально-етичну оцінку ситуацій, спираючись на власний досвід;

* визначати теми творчості письменника на основі зіставлення його книжок і творів для дітей;

* знаходити в тексті яскраві, образні слова, вислови для характеристики персонажа, описів природи;

* пояснювати зв'язок образних засобів з авторським задумом [35, С.3].

Таким чином, у сучасних Програмах можна спостерігати тенденцію об'єднання перших кроків навчання читання з цілеспрямованою літературознавчою освітою. Універсальним навчальним матеріалом для вирішення цього завдання є малі фольклорні жанри і дитяча класична поезія.

І це не випадково. Твори усної народної творчості дають недосвідченому читачеві (яким є молодший школяр) унікальну можливість спостерігати єдність форми і змісту, тому що форма у фольклорному творі, по-перше, дуже стійка (в них закріплені досконалі способи і прийоми поетичного бачення світу, механізми поетичних способів мислення, досвід народу в області художнього впливу на особистість), а по-друге, строго функціональна (фольклорний твір обслуговує практичну діяльність людей).

Оскільки форма менше фіксується дитячою свідомістю, цілеспрямоване спостереження за нею починається з жанрів, де форма виступає провідною, а зміст стає другорядним по відношенню до неї.

Зміст словесної формули стає зрозумілим дитині в конкретній живій ситуації гри. Причому одна і та ж ігрова дія може за бажанням дитини з'єднуватися з різними варіантами художньої форми: наприклад, ситуація розрахунку припускає вибір однієї лічилки з ряду знайомих. Пропонуючи дітям на етапі літературознавчої пропедевтики ігри, засновані на дитячому фольклорі, вчитель допомагає своїм учням зробити перший крок до осмислення життєвої ситуації (гри) через художню форму (жанр), співвіднести певне явище реальної дійсності з художнім образом.

Твори малих фольклорних жанрів, які використовуються як навчальний матеріал на етапі літературознавчої пропедевтики, допомагають реалізувати дві принципові ідеї в системі літературної освіти молодших школярів:

- пов'язати в свідомості дитини життєву ситуацію з образами художнього світу ;

- на практичному рівні дати можливість пізнати нерозривну єдність форми і змісту твору.

Але твори малих фольклорних жанрів є зручним навчальним матеріалом не тільки для літературознавчої пропедевтики, але і для навчання власне читання. На рівні формування і вдосконалення навички читання важливим чинником буде малий об'єм тексту фольклорного твору, з чого витікає посильна для дитини задача «прочитати текст відразу повністю». На рівні сприйняття тексту художнього твору про переведення важливим фактором є насиченість тексту знайомими словами, словесними формулами, які сприятимуть розумінню тексту, його пізнаванню, а значить, і його правильній інтонації, правильному вибору відповідної супровідної пластики. А ці деталі без зайвих питань і бесід покажуть вчителю, зрозумілий твір дітям чи ні (якщо по словах-символах відтворюється рух, значить, дитина розуміє те, що вона прочитала). На рівні роботи з дитячою книгою читання творів малих фольклорних жанрів у відповідних книговидавничих формах може стати першим досвідом спілкування дитини з жанровою збіркою.

Проте, фольклор не єдиний навчальний матеріал, на якому може здійснюватися пропедевтична літературознавча робота з учнями. Дитяча класична поезія може служити основою для знайомства з такими поняттями, як «ритм», «рима», «звуконаслідування», «інструментування» і ін. Твори класичної літератури, прочитані в цей період разом з дітьми і самими дітьми, допоможуть формувати естетичний смак молодших школярів. Треба пам'ятати: видо-жанрова, тематична і авторська різноманітність на пропедевтичному (підготовчому) етапі допоможе дитині сприймати літературу як складний і захоплюючий світ, в якому кожний може знайти щось цікаве для себе [53, С. 105-106].