Літературний розвиток молодших школярів засобами дитячої художньої книжки

На якості вміння учнів виділяти головне у прочитаному істотно позначається рівень володіння ними такими розумовими прийомами як абстрагування, порівняння, узагальнення. Полегшує використання цих прийомів зовнішня опора в самостійній роботі учнів над текстом.

Для розуміння тексту важливо застосовувати структурний аналіз тексту. Молодші школярі вже в 2 класі набувають певного читацького досвіду орієнтування у зовнішніх особливостях побудови тексту: розрізняють в ньому заголовки і підзаголовки, елементи, що виділяються різним шрифтом (курсив, жирний шрифт), абзаци, малюнки. Логічна структура тексту зовнішньо виявляється у його абзацах, частинах, а внутрішньо -- у розгортанні сюжету твору, перебігу подій.

У структурі прозового тексту найбільшу увагу привертає абзац. Тому під час читання необхідно привчати дітей орієнтуватися у будові тексту: у кількості, обсягу абзаців, їх послідовності.

Логічний аналіз прочитаного виявляється у завданнях учням визначити ланцюжок подій, скласти план тексту, підготуватися до його переказу. За вимогами навчальних програм самостійне складання плану до прочитаного тексту має бути сформоване в учнів 3 класу. Уміння складати план твору і переказувати текст прямо залежить від уміння учнів визначати головну думку прочитаного, встановлювати послідовність подій: що було на початку оповідання, що відбувалося потім, чим все закінчилося.

З допомогою вчителя у 3 класі учні розробляють таку пам'ятку для складання плану оповідання:

1. Прочитай все оповідання.

2. Поділи його на частини, позначивши початок і кінець кожної крапкою.

3. Перечитай першу частину, виділи в ній головне.

4. Придумай назву для цієї частини і запиши її.

5. Виконай таку саму роботу під час читання наступних частин.

6. Перевір себе: прочитай план, переглянь оповідання, переконайся, що не пропущено основні події, що за пунктами плану можна відтворити все оповідання.

У процесі смислового аналізу завершальним етапом є діалогічна взаємодія читача з текстом, узагальнення прочитаного. Метою цього етапу є поглиблення розуміння учнями тексту, виявлення їхнього особистого ставлення до змісту прочитаного. У розумінні прочитаного важливим засобом є пізнавальний діалог читача з текстом. Доступною формою такого діалогу для молодших учнів є запитання-відповіді, які можуть варіюватися, уточнюючи, поглиблюючи розуміння, формулювання оцінних суджень, творчі завдання щодо зміни тексту. Діалогічне читання створює комунікативну ситуацію і переводить читання з репродуктивного рівня на особистісний, смисловий, коли створюються умови для відтворення, реконструкції тексту, доповнення його і оцінки. Якщо відбувається особистісне включення читача у текст, діалог з автором, у цьому випадку читач не просто сприймає і засвоює знання, а активно прагне досягти адекватного розуміння.

У процесі читацької діяльності переробка текстової інформації, яка здійснюється засобами когнітивних операцій і діалогу з текстом, охоплює не лише виникнення діалогічних реплік читача, а й висунення гіпотез і припущень. Тому повноцінне розуміння текстової інформації передбачає сформованість як когнітивної, так і діалогічної взаємодії з текстом.

Діалогічна взаємодія читача з текстом виявляється у самостійній постановці запитань до частини або всього тексту, а згодом і включення в уявний «діалог» з автором або персонажем твору. Для молодших школярів діалог з текстом -- це самопостановка запитань до тексту. Характер запитань засвідчує глибину проникнення у зміст твору, його ідею, розуміння художніх образів.

Мовленнєвий розвиток учнів належить до провідних напрямів як методики читання, так і викладання української мови. На уроках читання мовленнєвий розвиток учнів є засобом і результатом читацької діяльності (прямим чи опосередкованим) на кожному уроці, незалежно від жанрових особливостей творів і теми уроку. Усі види завдань, які застосовуються для розвитку читацької навички, аналізу творів, розвитку інших здібностей чи якостей читача, вимагають певного рівня мовленнєвого розвитку, що передбачає і розвиток мислення.

Мета кожного вчителя -- зробити мовлення дітей змістовним, правильним, чітким, виразним, багатим (за словником). На уроках читання у початкових класах розвивається внутрішнє (для себе) і зовнішнє (для спілкування з іншими) мовлення.

Внутрішнє мовлення -- це розумовий процес, який здійснюється на мовному матеріалі, але зовні він мало виявляється. Якщо ж вчитель дає завдання підготуватися до якоїсь мовленнєвої діяльності, то учень подумки складає відповідь (переказ, речення, опис тощо), а лише потім її висловлює чи записує. Зовнішнє мовлення виявляється у монологах і діалогах.

У розвитку мовлення провідними методами є: вправляння, пояснювально-ілюстративний, продуктивний, частково-пошуковий, дослідницький. Будь-які вправляння, творчі роботи мають на меті досягти активного сприймання і засвоєння слів, виразів, використання образних засобів у власному мовленні. У чинних програмах з української мови і читання більш чітко і послідовно реалізовано комунікативну спрямованість оволодіння мовою. Особистісна, розвивальна основа сучасних методик також посилює цей підхід. Відповідно у підручниках реалізовано певну систему мовленнєвого розвитку молодших учнів, яка охоплює кілька напрямів.

1. У кожному підручнику є орієнтири (умовні позначення), що передбачають виконання учнями завдань на розвиток мовлення: «Прочитай правильно», «З'ясуй значення слів», «Вживай у своєму мовленні».

2.Забезпечення мотиваційно-емоційної складової формування у дітей бажання та інтересу до вивчення рідної мови, її збагачення і правильного використання. З цією метою у підручниках запроваджено таку систему: пряме заохочення до сумлінного вивчення мови у зверненнях «Любий друже!», включення текстів, які передають захоплення українською мовою (наприклад, у 2 класі -- «Рідна мова» Л. Забашти, «Колискові», «Звертання» Д. Білоуса, «Є слова, що білі-білі» О. Олеся, «Мовні цікавинки», «Матусин заповіт», «Поетичні перлинки» та ін.). Цей напрям слід продовжувати і у 3--4 класах, пропонуючи дітям добирати до слів якомога більше ознак, «збирати» дієслова. Все це підводить їх до думки про те, наскільки багата українська мова.

3. Робота над наголошуванням і вимовою слів передбачає постійну увагу вчителя до правильного наголошування і чіткості вимови учнями звуків і слів.

Для формування правильного наголошування корисними є такі завдання:

-- Прочитайте абзац, назвіть слова, у яких наголос падає на перший (другий, третій) склад;

-- Прочитайте абзац, знайдіть слово, у якого із зміною наголосу змінюється значення;

-- Прочитайте речення, назвіть слово, у якому вам складно визначити наголос.

4. Збагачення словника учнів передбачає різноманітні види завдань:

а) уточнення і конкретизація значення слів, що має на меті попередження лексичних помилок, які виникають через незнання (або неточне розуміння) учнями значень слів і правил їх вживання.

б) введення у словник нових понять, термінів, їх джерелом є, передусім, тексти творів. Майже у кожному читачі знаходять нові для себе поняття, слова. Відомо, що протягом 4 років початкового навчання словник молодших школярів зростає від 3--7 тисяч до 8--15 тисяч слів [54, С.38]. Це означає, що щоденно словник поповнюється майже десятком слів. Роль уроків читання у цьому процесі величезна, бо на кожному відбувається збагачення новими словами, активізація і уточнення словника.

в) важливим засобом мовленнєвого розвитку учнів є увага до джерел виникнення слова, зокрема походження власних назв (дійових осіб, географічних назв, що є у творі). Привабливими для дітей у цьому плані є мовні цікавинки у віршах Т. Коломієць, у яких читач зустрінеться з хлопчиками Дбайком, Поливайком, Посипайком, незвичайними персонажами Кудикалом, Нікудикалом, Неминалицею, Небувалицею, Криклею-зниклею («Імена» А. Костецького), героями казок М. Носова «Як Незнайко був художником» та В. Струтинського «Про хлопчика Абихто» та ін. Під час опрацювання цих та інших творів можна запропонувати учням таке завдання: «Поміркуйте, як співвідноситься ім'я головного героя твору із його вчинками, словами».

5. Опрацювання образних засобів художніх творів має на меті розвивати в учнів яскравість та виразність мовлення, розширювати словниковий запас, образне мислення, уяву. Молодші школярі знайомляться з роллю образних засобів практично, переважно без вживання термінів.

У художніх текстах, що читають діти, дуже часто вживаються метафори, у яких передається уподібнення одного явища іншому, що чимось схоже, нагадує його. Найчастіше це виявляється в тому, що дії людини переносяться на природні явища, якісь предмети. Наприклад, вірші Н. Забіли «Хто сильніший?», «Чотири пори року» побудовано на метафорах. Так, Весна -- це весела, гарна, кучерява, маленька дівчинка, яка біжить, сміється, сіє трави, Літо -- гарна, струнка дівчина. Осінь -- працьовита молодиця, Зима -- бабуся лагідна. У даному випадку уособлення (персоніфікація) надає виразності, яскравості поезії. Метафоричність мовлення є особливо характерною для казок та загадок.

Українська мова багата на синоніми, слова, які по-різному називають одне й те саме поняття, явище, вони близькі за значенням, але розрізняються за сферою вживання і емоційно-експресивним забарвленням. У підручниках пропонуються два види завдань: 1) визначення у тексті слів, які по-різному передають якусь ознаку, дію. Наприклад: знайдіть у тексті слова, які передають значення слова говорити (бачити, дивитися, йти, шукати, допомагати, шанувати тощо); 2) добір синонімів до слова, що вжите у творі, з метою точнішого розуміння образу, яке він створює. Наприклад, до слова дзвінка (стежинка) («Ліщина» С. Жупанина) третьокласники добирають синоніми весела, радісна, до вислову тріпоче серце («Птиця» Д. Павличка) -- сильно б'ється, дуже перелякане; до слова відкрите (серце) («У дитячому театрі» Н. Забіли) -- щире, добре, турботливе.

Привернення уваги до багатозначності слів є дуже цікавим і ефективним прийомом роботи. Якщо під цим кутом зору проаналізувати художній текст, то в нім, як правило, знайдеться чимало багатозначних слів. Наведемо для прикладу багатозначні слова з творів розділу «Із скарбниці казкарів світу»: укривав, сяє, спалахнув, золото, срібло, коло, рука, світлий, зірка, місяць та ін.

Прикрашає мовлення, надає йому влучності, образності вживання фразеологізмів. Ці вислови надають мовленню виразності, в них приховано виховний смисл, оцінне судження. Не можна проминути в аналізі образних засобів прочитаних творів такі звороти: зробив, як кіт наплакав; росли, як з води; ані пари з вуст; мурашки поза плечима бігали; накивала п'ятами; дати відкоша; вскочив у халепу та ін. Розкриття їх значення змушує дітей замислитись, відшукати точні аналоги, а це розвиває одночасно їхнє мовлення і мислення.

На уроках читання прийом порівняння виступає як загальнопізнавальний прийом і як образний засіб. У першому випадку він використовується як розумова дія для вправ на узагальнення, виключення зайвого, зіставлення різних за жанрами творів, встановлення схожого і відмінного між прочитаним і власним життєвим досвідом, порівняння мовлення різних дійових осіб.

6. На уроках читання пріоритетним є розвиток зв'язного мовлення. У цьому процесі слід брати до уваги необхідність систематичних вправ щодо забезпечення таких аспектів розвитку мовлення:

а) формувати в учнів уміння ставити запитання до тексту, знаходити у тексті готові відповіді і правильно конструювати власні (повну, коротку);

б) організовувати ситуації діалогу і полілогу за прочитаним, життєвим досвідом, спостереженнями;

в) готувати учнів до переказу прочитаного. У методичній літературі добре описано різні види переказів як на уроках читання, так і на уроках мови: повний, вибірковий, стислий, творчий (з перебудовою тексту). У процесі підготовки учнів до переказу ефективними методичними прийомами є: досягнення повного розуміння прочитаного; використання опорних слів; попередня активізація висловів, які точно, виразно характеризують персонажів; складання плану; пошук орієнтирів щодо побудови тексту.

Літературний розвиток молодших учнів здійснюється в органічному взаємозв'язку із реалізацією інших змістових ліній програми. Розв'язання завдань літературного розвитку вимагає цілеспрямованої системи. У підручниках з читання вона охоплює такі напрями:

1. Досягнення жанрової різноманітності кола читання у кожному підручнику з виділенням пріоритетів певних жанрів.

2. Достатня частотність у підручниках творів одного автора, що сприяє виявленню взаємозв'язку між автором і темою його творчості.

3. Лінійно-концентричний принцип ознайомлення з відомостями про життя і творчість поетів і письменників протягом початкової школи. Вперше учні мають можливість у кожному класі прочитати відомості про авторів, розглянути їхні портрети.

4. Засвоєння учнями на практичному рівні суттєвих ознак, що характеризують жанри. Цей матеріал послідовно засвоюється учнями за лінійно-концентричним принципом від класу до класу. Розпочинається зазначений напрям роботи у 2 класі.

5. Ознайомлення з літературними термінами на рівні розпізнавання значення і називання суттєвих ознак.

Новою для вчителів є змістова лінія програми «Розвиток творчої діяльності учнів на основі прочитаного», її завдання можна реалізувати, читаючи твори різних розділів. Та найбільшою мірою для цього придатні спеціальні розділи, що є у підручниках кожного класу. У 2 класі -- це «Я хочу сказати своє слово», у 3 -- «Візьму перо і спробую», у 4 -- «У кожного є співуча пір'їнка». Ці розділи передбачають різні види творчих завдань, які стимулюють розвиток компонентів літературно-творчих і образотворчих здібностей учнів.

Розвиток літературних творчих здібностей учнів є складним багатоплановим процесом. Він спирається на такі пізнавальні і творчі здібності:

-- спостережливість, здатність побачити незвичайне у звичайному;

-- розвинену уяву, вміння фантазувати, змінювати об'єкт;

-- розвинене мовлення, образне мислення;

-- допитливість, пізнавальний інтерес.

Для розвитку творчості дітей треба подбати про розкріпачення дитячої фантазії і створити такі умови, щоб кожен міг сказати своє слово,-- скласти свою казку, загадку, свій вірш, створити власні образи.

Творчості, хоча б на рівні наслідування, можна навчитися. Для початку нагадаємо про різноманітні прийоми, які допомагають створювати художні образи. У роботах з психології творчості описано такі: комбінування (відомі елементи вступають у нові зв'язки, поєднуються і синтезуються в новий образ); аглютинація (поєднання двох різних частин в одному образі); акцентування однієї деталі образу (якась виразна риса посилено висувається на передній план, наприклад, у карикатурах та шаржах -- риси зовнішності (голова, ніс, перо і т. ін.), у віршах -- повтор деяких слів, у казках -- повторюваність дій у сюжеті), прийом перебільшення або надмірного зменшення (образи Дюймовочки, Хлопчика-Мізинчика, Змія із сімома головами тощо); прийом перенесення типових дій з одного об'єкта на інший (звірі, рослини, що виконують людські дії), перенесення обставин сучасного життя в прадавнє або далеке майбутнє, прийом перевтілення одних образів в інші [50].

Формування у молодших школярів літературних творчих здібностей охоплює такі напрями:

1. Визначення у програмах для кожного класу конкретних цілей з формування в учнів різних елементів творчого розвитку.

2. Відбір текстів, які дозволяють цілеспрямовано формувати творчі здібності.

3. Включення у зміст уроків творчих завдань, які стимулюють розвиток різних елементів літературно-творчих здібностей.

Основними є такі види завдань:

-- на розвиток фантазії: Як продовжити казку? Як можна продовжити цю історію? Придумайте розповідь про те, як діти допомогли журавлику пережити зиму? Розкажіть, якими ви уявляєте хлопчиків, де вони живуть, що з ними могло трапитися далі. Уявіть, що ви складаєте мультфільм за цим віршем. Які події та у якій послідовності мають бути у ньому зображені? Придумайте казку, в якій діють сонце, мороз і птахи та ін.;

-- доповнення та перебудова тексту; складання творчих переказів; придумування подій, які могли передувати зображеним; розширення змісту оповідання новим епізодом; уявлення себе учасником подій; придумування нових обставин сюжету, придумування нового закінчення казки та ін.;

-- відновлення у тексті пропущених слів і речень;

-- складання ланцюжків ознак, добір римованих слів, продовження віршів;

-- словесне малювання та ілюстрування прочитаного;

-- складання за аналогією казок, віршів, лічилок, загадок.

4. Прогнозування можливого розвитку подій, змісту твору на основі заголовка, ілюстрації, читання першого і заключного абзаців тексту.

5. Інтеграція різних видів мистецтва (музика, образотворче, інсценізація) для створення нових образів, думок на основі прочитаного.

6. Мотивація до творчості через таку атмосферу спілкування на уроках, що заохочує дітей придумувати щось своє, фантазувати; широке застосування ігрових прийомів (різні види перевтілювання, інсценізації, тощо).

Отже, із вищесказаного можна зробити такі висновки:

Рівень сформованості в учнів читання мовчки визначається за темпом, способом читання і розумінням прочитаного.

Навчання молодших школярів виразному читанню є обов'язковою частиною роботи над змістом тексту, а також шляхом удосконалення читацької навички. Успішність оволодіння цим складним умінням залежить від рівня сформованості техніки читання, розуміння прочитаного, різноманітності і систематичності проведення відповідних вправ.

Між якістю читання і рівнем розуміння учнями тексту є тісний взаємозв'язок. Він зумовлений не лише швидкістю і правильністю читання, а й цілеспрямованим смисловим аналізом змісту і структури твору, врахуванням його жанрових особливостей, проходженням читачем усіх сходинок розуміння творів -- від фактичного змісту -- до діалогу з автором, художником або з однокласниками.

Мовленнєвий розвиток учнів на уроках читання передбачає системний розвивальний вплив на різні складові цього багатогранного процесу: мотивацію до активного правильного використання рідної мови; удосконалення індивідуального мовлення (вимови, наголошування).

Літературний розвиток молодших школярів є інтегрованим результатом активної читацької діяльності за різними змістовими лініями програми. Його характеризує не лише засвоєння літературознавчих понять, уявлень, образних засобів, розрізнення творів різних жанрів. Не менш важливим результатом є цілеспрямоване виховання учня-читача, естетично розвиненого, з позитивним емоційним досвідом, здатного висловлювати своє ставлення до прочитаного, відчувати радість від спілкування з гарною книгою.

Зміст підручників і сучасні методики творчого розвитку створюють достатні передумови для емоційного і креативного спілкування учнів з книгою, природою для аналізу власних вражень, почуттів, уявлень.

2.3 Читацький кругозір молодшого школяра та його методичні характеристики

Важливим завданням нашої школи є формування особистості. Особистість - людина як суспільна істота, сформована в системі певних суспільних стосунків, що визначають її громадянську спрямованість, безпосередньо зв'язану з її світоглядом. Однією з сторін особистості є рівень її читацької культури, яка виявляється в щоденній потребі працювати з текстом, в ступені естетичної розвиненості, зокрема художніх смаків, кола й напрямку читацьких інтересів, в умінні дібрати книжку. Художня література є невичерпним джерелом постійного збагачення й розвитку духовної сфери людини, зокрема молодої.

У наш час склалися три форми читання школярами художньої літератури: навчальне читання, додаткове, вільне. Перша форма - класне й домашнє читання творів, передбачених програмою для текстуального вивчення; друга - самостійне читання рекомендованих учителем творів, які потім обговорюються на уроках-бесідах; третя - дібраних учнями самостійно. Всі ці форми читання знаходяться в тісних взаємозв'язках, доповнюють одна одну, сприяючи набуттю учнями повноцінної літературної освіти, формуючи їх читацьку культуру, виховуючи естетично, розширюючи кругозір молодших школярів[65, С.263-264].

Підвищити вплив книжок на формування читацької самостійності і розвитку інтересів читачів, спрямувати їх у потрібне русло, виробити у молодших школярів звичку шукати відповіді на свої «чому?» у книжці, задовольняти читацькі потреби - завдання уроків класного, а особливо позакласного читання. Саме ці уроки покликані формувати активного читача, підготувати до самостійного використання книги у подальшому навчанні, виробити вміння орієнтуватися в читацькому колі.

«Коло» - це замкнена область, сфера чого-небудь (в нашому випадку - дитячих книг ), яке вичерпує в своїй сукупності розвиток.

Книг є надзвичайно багато, але людина давно вже навчилася представляти це «книжкове багатство» у всіх його деталях і різноманітності, підібравши для цього практично універсальний засіб - систематизацію об'єктів.

Обов'язок кожного вчителя - дати дітям загальне уявлення про можливе і доступне для них, в їхньому віці коло читання. Але перед цим вчитель сам повинен засвоїти основні параметри систематизації дитячих книг і навчити дітей знаходити в цьому « книжковому багатстві» саме те, що їм потрібно.

Основними параметрами систематизації дитячих книг, як і подій в історичному процесі розвитку людства, є фактори часу і місця. Тому і дитяча література, яка адресована молодшим школярам, перш за все, систематизується за епохами її створення, країнами, областям, де жили ті люди, досвід яких передається в книгах.

Якщо ж говорити про коло читання, яке систематизується за місцем створення творів дитячої літератури, то отримати відповідні уявлення буде з однієї сторони - легше, ніж уявлення про тимчасове коло читання, а з іншої - важче. Легше тому, що в любій дитячій бібліотеці книги, призначені для самостійного читання школярами 3 - 4-х класів, неодмінно систематизовані за країнами. Але часто ця систематизація, так би мовити, прихована всередині розділів дитячого читання, які розкласифіковані за принципом жанру або жанрово-видових різновидностей літературних творів. Тим не менше, звернувшись до «полички відкритого доступу», де розміщені казки, можна побачити роздільники, які говорять читачу про те, казки яких народів тут представлені: українські, російські, білоруські, німецькі, англійські і т.д. Отже, навіть недосвідченому читачу неважко співставити книгу з країною, яка в ній представлена. Однак ця простота ускладнюється тим, що до кінця ХХ ст. на планеті земля майже не залишилось країн і народів, у яких не було б спеціальної літератури для дітей.

Систематизація за видо-жанровим розмежуванням творів дитячої літератури - це також своєрідне коло читання сучасного молодшого школяра. І кожний сектор цієї системи, вчитель може заповнювати для себе конкретним і потрібним для справи просвітительства дітей, літературним матеріалом.

Але коло читання сучасного молодшого школяра може і повинне розмежовуватись за цілим рядом ознак:

- за ознакою форми того словесного вираження досвіду, який закладений в книзі, а саме : дитячі книги віршів і прози;

- за ознакою пріоритету образності чи зрозумілості в осмисленні явищ навколишнього світу: література художня і науково-популярна;

- за ознакою віри і знань: література духовна і свіцька;

- за ознакою обов'язковості і вибірковості при читанні і вивченні: література навчальна і для вільного читання;

- за ознакою повторного видання: література періодична (газети і журнали) і власне книги.

Крім цих основних загальних підходів, існують ще й специфічні, професіональні:

1. За наповненням книг літературними творами:

- книга-твір;

- книга-збірник (авторський чи тематичний), в тому числі книга, яка містить вибрані твори письменника;

- збірник творів дитячого письменника.

2. За форматом видавництва:

- книги-великоформатні;

- книги середнього формату;

- книги малоформатні, або так звані «малюки»;

- книги нестандартного формату (різні за конструктивно-оформлювальними елементами) (Див. дод. Д).

3. За значенням того, що представлено читачу-початківцю: так звані «серійні книги» [98, С. 78-82].

Як відомо, твори, що вивчаються за програмою, учні читають з меншою зацікавленістю, ніж ті, які добирають самостійно: елемент обов'язковості й перспектива аналізу дещо приглушують інтерес.

Керівництво самостійним читанням, зокрема в дитячому та підлітковому віці, необхідне, бо учні часом захоплюються низькопробними в художньому відношенні творами [65, С.264].

Книга із кола читання молодших школярів хороша в тому випадку, коли вона досконала за змістом, а як інструмент для читання - вміло готує читача-початківця до сприймання підсумованого в ній досвіду, зосереджуючи увагу на важливій його стороні, і помагає недосвідченому читачу, в міру його сил, цей досвід засвоїти, а також виховує естетично. Якщо перераховані функції дитяча книга виконує, її потрібно ввести в коло читання дітей, якщо не виконує хоча б за одним параметром, спеціально показувати її дітям не потрібно; якщо ж дитяча книга відволікає дитину від повноцінного засвоєння свого змісту, перешкоджає сприйманню підсумованого в ній досвіду чи заперечує йому, вона з методичної точки зору є поганою. Мається на увазі, що досвід, який відображає зміст книги, є важливим, потрібним, цікавим для дитини з точки зору освіти, виховання і розвитку як індивіда, як людини [92, С. 113].

Учням молодшого шкільного віку притаманний так званий наївний реалізм, тобто розуміння зображеного в художніх творах як такого, що було насправді, в самому житті. Це заважає формуванню в учнів поняття про типізацію в мистецтві, процес творення художніх образів, соціальну обумовленість тем та ідейної спрямованості твору тощо. Проте люди навіть з високою читацькою культурою, читаючи літературні твори, сприймають зображене в них як сущу правду, живу дійсність. Ось чому вчителеві не потрібно прагнути до цілковитого переборення первинного наївного реалізму своїх учнів, але його слід підносити на вищий рівень, коли читач розуміє, що дійсно відбувалося, а про те, «що могло бути», однак ставиться до художньої літератури як до джерела знань і естетичної насолоди.

Вирішальне значення для успішного розвитку інтересу учнів до творів словесного мистецтва має постановка викладання літератури як шкільного предмета, успішного засвоєння навчального матеріалу. Чим повніше засвоює школяр історико- і теоретико-літературні відомості, передбачені програмою, чим сформованіші вміння аналітико-синтетичної роботи, чим краще розвинена здатність сприймати зразки словесного мистецтва в єдності змісту й форми, співпереживати з героями, пройматися їх настроями й інтересами, прагненнями, усвідомлювати авторську оцінку зображеного, тим ширші будуть читацькі інтереси й запити в майбутньому, що в свою чергу сприяє розвитку духовної сфери людини.

Пізнавальний інтерес до літератури зароджується вже в дошкільному віці, коли дітям читають старші. Якщо таке читання проводиться систематично, добір книжок продуманий, ступінь розуміння їх дитиною з'ясовується постійно, то інтерес до словесного мистецтва формується з належним успіхом. Це позитивно впливає й на розвиток інтересу до читання художніх творів, до самостійного їх осмислення, розмірковування над ними. Ця дорогоцінна якість читацького таланту особливо успішно розвивається в процесі самостійного читання [65, С.264-265].

Для успішного формування пізнавального інтересу необхідно використовувати різноманітні методичні прийоми як на самому уроці, так і під час підготовки до нього. Так, першокласники вже можуть виготовляти найпростіші каталожні картки, на яких графічно зображують назву прослуханого твору, малюють свій малюнок або наклеюють витинанку. Такий вид роботи організовує читацьку діяльність школярів, спрямовує на розвиток умінь точно називати твір і висловлювати свої думки, про що в ньому йдеться.

Цікавим видом роботи є використання елементів дидактичної гри, яка називається «Кошик кмітливих». Щоб кошичок поповнювався, учні приносять до класу книжки, які їм сподобались, і виставляють поряд з ним. Питання, які цікавлять дітей, вони записують на картках у вигляді різних геометричних фігур, різнокольорових квіточок, листочків чи трафаретів фруктів (овочів) і опускають в кошичок. Учень, книга якого викликала інтерес, повинен до наступного уроку підготувати відповідь на нього. У кошичку починають з'являтися дивні квіти-картинки із зображенням того, про що би хотілось дізнатись на наступному уроці позакласного читання. Ці квіти перетворюються у своєрідний рекомендаційний список. Все це разом розширює читацький кругозір молодших школярів, спрямовує розвиток читацьких інтересів [31, С.158-159].

На сьогоднішній день книг є надзвичайно багато, тобто можна говорити про так званий «золотий фонд» дитячих книг, який є частиною доступного для молодших школярів кола читання і відображає такий досвід, про існування якого повинна отримати уявлення кожна дитина, щоб при необхідності відразу ним скористатися. Іншими словами, «золотий фонд» дитячих книг - це ядро, в якості якого суспільство впевнене і тому намагається всіма доступними засобами і способами привернути на нього увагу юних громадян - майбутнього країни.

Історія науки, яка вивчала книги і їх долю в мирний час та в роки великих потрясінь, давно визначила, що, забезпечуючи зв'язок часів і поколінь, людство завжди і всюди, але в різних формах, пропагувало читання одних книг і забороняло - читання інших.

Одним із принципів систематизації кола дитячого читання є принцип систематизації об'єктів за якістю, чи за серіями.

Серії книг - це групи книг, які характеризуються певною загальною істотною ознакою і мають спільне призначення. Зазвичай, для такої групи книг видавці виготовляють і відповідний серійний знак, який вирізняє її від усіх інших книг.

Проілюструємо це на прикладі серії книжок «Дітям про письменників».

Книги про письменників - це наймолодший розділ кола читання сучасного молодшого школяра. Починати формувати читача потрібно не з уміння вчитуватися в зміст книги, вслухатися в голос, який розкриває перед ним картини життя, образи людей, наміри героїв, передбачати їх поступки, радіти за них, а з розповіді про те, хто, чому все це написав, а це означає руйнувати основи і дар слова, творче уявлення і літературний розвиток читача-початківця.

Майбутньому вчителю потрібно запам'ятати, що будь-який творець викликає у нас справжній інтерес тільки тоді, коли ми повноцінно сприйняли результат його творчості і захопились ним. У випадку читання літературних творів закономірність така ж, крім того дитина - читач-початківець повинна зустрітися із творами талановитого письменника не раз. Саме злиття неповторного захоплення читача з тим, що і як йому розказала книга, примушує його спочатку запам'ятати прізвище того, хто написав цю книгу, а потім, коли читач переконається, що в автора і всі інші книги не менш цікаві, як і попередні, взнати, хто вона - ця людина, яка володіє не тільки унікальним життєвим досвідом, але й умінням передавати його іншим [98, С.82-89].

У системі формування читача, розширенні його читацького кругозору чільне місце відводиться бібліографії - опису книг, складанні їх переліків та покажчиків, спрямованих на те, щоб одні книги зближувати з читачем, а про інші умовчувати або забороняти їх. Відомо, що «списки справжніх і помилкових книг» складалися для боротьби з літературою «єретичною» з незапам'ятних часів. В усякому разі, на Русі з моменту прийняття християнства в такі списки вносилися грецькі книги, а з XIV століття, за свідченням Л. М. Равіча, -- і книги російські. Але, зрозуміло, мова йшла про книги для дорослого читача. Оскільки дитяча книга завжди сприймалася дорослими як «підручник життя» для дітей, мета опису дитячих книг була, з одного боку, чисто комерційна (просування подарункових видань в заможні сім'ї), а з іншого - вибір книг, які гідні того, щоб привертати дитячу увагу і ставати частиною дитячого життя.

Природно, що перші бібліографічні списки і покажчики власне дитячих книг також були адресовані дорослим: батькам, наставникам, вчителям. Тільки на початку XX століття, як стверджують фахівці, великий російський просвітитель і книжник Микола Олександрович Рубакін вперше підняв питання про необхідність складати списки і покажчики для самих дітей. «Чому ж, -- писав він, -- самі юні читачі не можуть вибрати книги для свого читання за власним розумінням і бажанням... Вкажіть дітям, р. дорослі, на існування можливо більшого числа хороших книг, а скористатися вашими вказівками за своїм бажанням і вибрати з них по своєму ж розумінню найбільш для них цікаве, -- це зуміє і сам юний читач»[85].

Потрібно чітко розрізняти поняття «рекомендація» і «вимога». Так от, бібліографія -- це рекомендація того, що існує і що може стати предметом ваших теперішніх інтересів. Тому в 30-70-их роках на адресу молодших школярів розроблялися і публікувалися рекомендаційні списки і рекомендаційні покажчики самих різних типів і з самих різних питань, як загальних, так і спеціальних, але які відображали значну частину інтересів дітей [98, С. 97-99].

Саме тому, чільне місце відводиться так званим «бібліотечним урокам», а це може бути: урок у бібліотеці; урок проведений разом з працівниками бібліотеки; урок, на якому розповідається про бібліотеку та бібліотечну справу. Звичайно, що спеціальних годин для таких уроків не виділяється, але кілька годин за весь навчальний рік учитель все ж таки має. Тому, укладаючи календарно-тематичне планування на початку навчального року, вчителю важливо спланувати бібліотечні уроки. Необхідно враховувати вікові особливості школярів, їхні інтереси та рівень пізнання оточуючого світу. Так, приблизна тематика бібліотечних уроків може бути такою:

Урок 1. Оповіді про книгу. Як книга прийшла до людей.

Урок 2. Знайомство з бібліотекою. Фонди бібліотеки. Функції та обов'язки бібліотекаря.

Урок 3. Бесіда з працівниками бібліотеки «Як вибрати необхідну цікаву книгу?»

Урок 4. Бібліографія та анотація до книги.

Урок 5. Твоя домашня бібліотека.

Урок 6. Вікторина. «По книжкових морях пригод».

Урок 7. На гостину до дитячих журналів.

Урок 8. Знайомство з додатковою літературою. Довідники та спеціалізовані словники.

Урок 9. Робота з каталогом. Види каталогів.

Така серія бібліотечних уроків допоможе вчителю зорієнтувати школярів у книжковому світі, буде сприяти відвідування бібліотек, навчить користуватися додатковою літературою і каталогом, буде в цілому залучати до книги, формувати вдумливого та уважного читача. Пропонуємо фрагмент одного з таких уроків (Див. дод. Е).

Тема. На гостину до книжкового дому(знайомство з бібліотекою. Фонди бібліотеки. Функції та обов'язки бібліотекаря).

Мета. Дати уявлення учням про бібліотеку, її фонди, розкрити функції та обов'язки працівників бібліотеки; розвивати читацькі інтереси школярів; виховувати шанобливе та бережливе ставлення до бібліотечних фондів.

Методичні рекомендації до уроку

Цей урок має проводитися у бібліотеці( шкільній, міській тощо).

У вступному слові вчитель може використати такий матеріал:

Слово «бібліотека» - грецького походження, а перекладається так: «бібліо» - книга, «тека» - зберігання. Отож, це місце, де зберігаються книги. Деякі бібліотеки мають свої давні історії.

Наприклад, багато років тому теж збирали книги. Так, бібліотека багдадського халіфа Везір-ал-Сахіда нараховувала біля ста тисяч книг. Більшу частину життя він провів у військових походах, і за ним завжди їхав слідом караван з книгами. Цікаво, що верблюди йшли за порядком літер в алфавіті і караванники - бібліотекарі мали змогу швидко знайти необхідну книгу. Це був своєрідний каталог.

Один із можливих шляхів залучення учнів до книги при вивченні літератури, розширення їхнього читацького кругозору - це організація бібліотечних уроків, різновидами яких є: урок у бібліотеці; урок проведений разом з працівниками бібліотеки; урок, на якому розповідається про бібліотеку та бібліотечну справу [37, С.35-39].

На сьогоднішній день можна спостерігати таку особливість: учні читають у більшості випадків без конкретного плану і перспективи, хоч розуміють, що це неправильно. Лише окремі читають книжки в якійсь системі, добираючи їх на певну тему, яка їх цікавить. Безсистемність читання, пошуки книжок навмання - наслідок низької бібліографічної грамотності учнів. Відсутність у більшості учнів бібліографічних знань і навичок призводить до того, що школярі в основному користуються читальними залами, а ще менше тих, які звертаються за допомогою до бібліографічного відділу. Треба обов'язково знати, якими книгами поповнюють свої бібліотеки учні, порадити їм, щоб там обов'язково була науково-популярна, наукова, критична, публіцистична література, різні довідники, словники. Добрим консультантом тут стане бібліотекар.

Для учнів 3-4 класів бажано в бібліотеках організовувати читання творів, об'єднаних спільною темою: про козаччину, про українських гетьманів, про те, як живуть народи у різних країнах. Тут діти ознайомлюються з новими відомостями про авторів книжок, одержують пораду щодо самостійного читання. Практикується проведення ранків, присвячених творчості улюблених письменників. Перед цим учні перечитують уже знайомі їм книжки, твори, збірники віршів, пробують визначити, чому той чи інший твір їм подобається, а потім обмінюються думками. Таким чином, для одних учнів участь у таких ранках є початковим етапом формування їхнього ставлення до книжки, оцінних суджень, в інших - бажання прочитати ту чи іншу книжку, твір.

У роботі з молодшими школярами бібліотекарі часто використовують лялькові театри. Улюблені герої розповідають дітям казки, у формі гри навчають, як треба користуватись бібліотекою, закликають бережливо ставитись до книжки. Знання, які учні одержують колективно, закріплюються під час індивідуальної роботи бібліотекаря і вчителя з дітьми.

У бібліотеках організовуються спеціальні добірки книг на теми: «За сторінками ваших підручників». Учнів ознайомлюють з каталогами, в яких книжки розташовані у відповідності з системою наук, і вчать самостійно добирати потрібну літературу. Значно збільшується для цього віку кількість рекомендованих бібліографічних посібників. Більші вимоги до індивідуальної роботи з учнями. Бібліотекар у співдружності з учителем допомагає учням скласти план читання, в якому книжки рекомендуються у певній системі: від простого до складного і від часткового до загального.

Учителі-словесники разом з бібліотекарями організовують читацькі конференції на такі теми: «Мої улюблені книжки», «Найдавніші українські книжки», «Чому я люблю читати?» та інші.

У мовно-літературному кабінеті або бібліотеці готується спеціальна виставка методичних посібників, унаочнення на допомогу учням. Красиво оформлені стенди, у яких висвітлюються поради учням, орієнтація на самостійну творчу роботу.

Учням заздалегідь дається завдання: підготувати відгук про книжку, прочитану самостійно, розповісти про найцікавіший епізод, у якому відображено героя; записати у читацький щоденник висловлювання про щастя, добро, милосердя: підібрати матеріали про автора книги, які найбільше сподобались; скласти план свого виступу під час обговорення книжки.

Керувати позакласним читанням повинен учитель і бібліотекар. Роботу з питань виховання читача необхідно вести систематично, а не зводити лише до окремих заходів.

Під час обговорення художніх книжок формуються навички аналізу твору. Учні люблять дискутувати на морально-етичні теми, відображені у художніх творах. Вони висловлюють свої враження від вчинків героїв, думки про твір взагалі, про автора, про стиль і художню своєрідність твору. Учитель чи бібліотекар, який веде обговорення, висловлює свої думки про твір. Він може сперечатися з одними і погоджуватися з іншими, обґрунтовуючи свої погляди і спрямовуючи диспут у правильне русло. На диспут, конференцію можна запросити автора (якщо є така можливість), який у своєму виступі пояснить учням те, що в них викликало сумніви.

Вихованню художніх смаків і уподобань служать твори на тему: «Мій улюблений герой», «Моя улюблена книжка», «Подорож з улюбленими героями в майбутнє».

Учням пропонується ознайомитись з основними типами бібліотек (масові, наукові, спеціальні), з основними відділами масових бібліотек: абонемент, читальний зал, довідково-бібліографічний відділ та інші. Щодо принципу добору книг до особистої бібліотеки, то рекомендуються такі: навчальні книжки, книжки з спеціальностей, твори улюблених письменників, улюблені жанри.

Дома учні складуть список книжок для читання, підготуються до бесіди про те, чим обумовлена добірка книжок у домашній бібліотеці, що ще хотів би придбати, як розташувати книжки.

Необхідно проводити і практичні заняття. Можна запропонувати учням дати характеристику одного із розділів книжкового фонду, який відкритий для читачів. Знайти на полицях відкритого доступу до книжок твори, вказані вчителем чи бібліотекарем. Або ще таке практичне заняття: дати характеристику різних бібліографічних покажчиків, запропонованих учителем, виявити їх особливості, розповісти, в яких випадках ними потрібно користуватися. Зіставити заповнення покажчика і наявність книжок на полицях відкритого доступу в каталогах.

Написати відгук на статтю, оповідання, або вірш. Висловити свої думки, судження про книжку, дати в творі явища зі схожим життєвими фактами та ін. У масовій практиці ця важлива робота набирає все більшого розповсюдження.

Сучасна школа покликана формувати в учнів уміння і навички самостійно навчатися, здобувати знання. Для цього дуже важливо прищепити школярам уміння користуватися різноманітною довідниковою літературою. На перше місце тут слід поставити знайомство зі словниками. Це забезпечує знайомство нашої юні зі станом науково-технічного і культурного розвитку нашої країни, рівнем знань, яким володіє суспільство в окремих галузях науки і мистецтва, сприяє виробленню унормованих, уніфікованих форм спілкування в найрізноманітніших сферах людської діяльності, багато дає для піднесення культури мовлення, відіграє важливу роль у становленні духовного світу нашої молоді.

Діти з молодшого шкільного віку знають про двомовні перекладні словники. А згодом їм слід розповісти про словники української та російської мови, про галузеві довідники, такі, як «Словник літературознавчих термінів» В.М.Лесина і О.С.Пулинця, «Словник лінгвістичних термінів» Д.І.Ганича та І.С.Олійника, «Энциклопедический словарь юного филолога (языкознание и литературоведение)».

У словниково-довідниковій роботі необхідно дотримуватися принципів послідовності і наступності. Увагу дітей не треба «завантажувати» зразу великою кількістю довідників. Краще показати в класі один-два словники, розповісти про них, записати до зошитів їх назви, показати, як практично ними користуватися. А через певний час ознайомити ще з одним-двома довідниками і т.д. За таких умов забезпечується повторюваність раніше сприйнятого на новому матеріалі, уже в новому смисловому контексті, виховання здорової зацікавленості дітей; реалізується психологічний прийом мимовільного запам'ятовування, такий важливий в умовах роботи сучасної школи.

Щоб виховати навички користуватися довідниковою літературою, уроки в класі слід починати із запитань дітей до вчителя. Це сприятиме розвиткові допитливості школярів. Важливо виховати у дітей дух цікавості, звичку не проходити повз невідоме, мало зрозуміле. Людську якість, що виявляється ще в дитинстві (а що це таке? а для чого? а де воно взялося? і т.ін.), в шкільні роки слід ще старанніше загострювати.

Спочатку вчитель відповідає на запитання учнів. Заохочує школярів, які натрапили у позакласному житті (під час читання художньої літератури, газет, журналів, переглядові телепередач, при виконанні домашніх завдань з різних предметів) на незрозумілі слова й вирази, які часто запитують: адже вони виявляють свідому роботу, корисну допитливість. Пізніше учитель час від часу звертається до учнів з пропозицією: чи не міг би хтось із дітей відповісти на запитання товариша. Щоб стимулювати підготовку відповідей самих дітей на можливі запитання товаришів, доречно на перших порах, даючи домашню роботу з літератури чи мови, попередити, що дітям зустрінуться отакі мало- або зовсім невідомі слова (спочатку назвати дуже небагато: одно-двоє), і запропонувати самостійно з'ясувати їх значення - через запитання до батьків, шляхом використання певної, доступної дітям довідникової літератури, з якою вчитель їх уже ознайомив. На наступному уроці учням, що знайшли пояснення невідомого слова чи фрази, що зуміли відповісти на запитання своїх товаришів, слід щедро поставити високі оцінки.

На цю початкову роботу з виробленням навичок користуватися довідниковою літературою необхідно звернути пильну увагу, бо від цього попереднього спрямування буде залежати подальша діяльність школярів.

Таким способом у класному колективі створюється атмосфера допитливості, зацікавленості у знаннях, що є однією з найважливіших проблем нашої сучасної школи. Адже саме таким шляхом можна виховати повноцінного громадянина, здатного розв'язувати найскладніші проблеми у практичній творчій діяльності. Створення педагогічної атмосфери зацікавленості, допитливості дає можливість у подальшій роботі варіювати роботу з довідниковою літературою, ускладнювати її.

Зупинимося ще на роботі з поняттям «зміст твору». Ним у школі користуються дуже широко, трохи чи не на кожному уроці. А який смисловий обсяг цього виразу? Він - дуже широкого діапазону.

Спочатку слово «зміст» сприймається як те, про що говориться, про що розповідається де-небудь, переважно в оповіданні, казці, повісті. Тут «зміст» нерідко становить собою еквівалент «сюжету».

Пізніше навіть з практичного досвіду школярі переконуються, що «зміст» має не лише таке значення. Для цього вчителеві досить звернути увагу дітей на назву останньої (а інколи - першої) сторінки будь-якого шкільного підручника, де «зміст» означає перелік розділів, частин якоїсь книги, рукопису, збірки тощо. «Словник української мови» (т.3, С.624) допоможе побачити учням нові грані слова «зміст»: суть, внутрішня особливість чого-небудь; розумна основа, мета, призначення чогось.

Як бачимо, довідникова література допомагає ширше розкрити поняття слова «зміст», зрозуміти навіть діалектичне протиріччя в його сприйнятті. Якщо перше «зміст» було поняттям форми (бо сюжет є її елементом), то останнє становить собою філософську категорію, яка об'єднує тему та ідею мистецького явища [65, С. 272-278].

У процесі вивчення читання в школі учні повинні навчитися самостійно аналізувати художній твір. Важливим видом усної і письмової роботи у школі, що сприяє цьому, є відгук учнів на прочитані книги, який застосовуються вчителями у школі як засіб виховання вдумливого читача.

Відгук - це дуже коротко висловлена думка про книгу, твір з вираженням власного ставлення до них. Спочатку учні вчаться складати усні відгуки на оповідання, пізніше письмові - на оповідання, невеликі повісті з вираженням власного ставлення до героїв і подій твору.

Відгук пишеться у формі роздуму: він починається невеличким вступом, потім учень ділиться своїм враженням від прочитаного твору і робить висновок. Він не переказує зміст твору, а стисло передає власні думки з приводу прочитаного, описує, що найцікавіше в книзі, чим вона сподобалась. Писати відгук потрібно так, щоб привернути увагу до книги, заохотити до читання інших.

Важливим засобом, що сприяє виробленню навичок в учнів писати відгуки на книги, є навчання школярів робити записи своїх вражень на самостійно прочитані книги в читацьких щоденниках. Як показує практика, потрібно звернути увагу на те, щоб у своїх враженнях школярі не переказували зміст прочитаної книги, а більше передавали власні думки і почуття від прочитаного. Перед написанням відгуку, учням даються поради.

- Перш ніж писати відгук, заглянь у книгу і перевір себе ще раз.

- Відгук пиши самостійно: чим правдивіший він буде, тим краще.

- Відгук не повинен передавати зміст книжки. Його можна писати по-різному. Так, скажімо, відгук можна писати не про всю книгу, а про окремий випадок, описаний автором, про одного або кількох героїв, про одну думку, що з'явилась у зв'язку з прочитаним.

- Писати відгук дуже корисно: ти навчишся думати про прочитане і правильно викладати свої думки».

Відгук - це лише перший крок учня у формуванні в нього навичок рецензування як засобу розвитку критичного мислення (Див. дод. Є).

Отже, ознайомлюючи учнів із багатством книг, їхньою різноманітністю, бібліографією, довідковою літературою; прищеплюючи інтерес до книг, ми тим самим розширюєм читацький кругозір молодших школярів, сприяємо їхньому літературному розвитку.

Розділ ІІІ. Експериментальна перевірка ефективності літературного розвитку молодших школярів засобами дитячої художньої книжки

3.1 Методика вивчення читацьких інтересів учнів 1-4 класів

Формування пізнавальної самостійності як риси особистості, розвиток читацьких інтересів, бажання та вміння вчитися - «вічні» завдання, які покликана вирішувати початкова школа. У розв'язанні цих завдань важлива роль належить книзі - головному джерелу знань.

Не секрет, що в нинішньому суспільстві існує протиріччя між значенням самостійного знайомства з художньою і науково-пізнавальною літературою, і тим впливом, якими володіють інші засоби інформації (телебачення, відео, комп'ютерні програми, кіно). Саме ці засоби найбільш відволікають дитину від хорошої книжки. А звідси, як наслідок:

· недооцінка книжки як засобу пізнання навколишнього світу (довкілля);

· зниження інтересу до самостійного читання;

· посилення прагматичного підходу до життя;

· втрата духовності і культурних цінностей свого народу.

Підвищити вплив книжок на формування читацької самостійності і розвитку інтересів читачів, спрямувати їх у потрібне русло, виробити у молодших школярів звичку шукати відповіді на свої «чому?» у книжці, задовольняти читацькі потреби - завдання уроків читання. Саме ці уроки покликані формувати активного читача, підготувати до самостійного використання книги у подальшому навчанні, виробити вміння орієнтуватися у читацькому колі.