Особливості використання методу рівний-рівному з метою вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу

Складна ситуація із впровадженням ефективних профілактичних заходів залишається у в'язницях, де набір базових послуг обмежений і почасти зводиться до лекцій. Дані ж досліджень засвідчують, що переважна більшість ув'язнених (88 %) повідомила проте, що мала статеві контакти з іншими ув'язненими за останні шість місяців, але 87 % ув'язнених вказали, що ніколи не одержували презервативів з будь-якої профілактичної програми, ув'язнені також вживають у місцях позбавлення волі наркотики [3, с.90]. Серед засуджених лише 40 % правильно визначають шляхи запобігання статевій передачі ВІЛ-інфекції та знають, як вона не передається [4, с.23]. Це може свідчити про «закритість» теми статевих контактів і наркозалежності ув'язнених, суспільне табу, що обмежує діяльність із профілактики ВІЛ у тюрмах. Звернемо увагу й на те, що певна кількість малозабезпечених змушена заробляти собі на проживання наданням сексуальних послуг, потрапляючи таким чином до групи ризику щодо інфікування ВІЛ, це також ускладнює профілактику, адже працівники секс-бізнесу вважаються переслідуваною й маргіналізованою групою. Наявність адміністративної відповідальності за проституцію сприяє зловживанням з боку правоохоронних органів (насильство, жорстке поводження, незаконні затримання), що утруднює профілактичну роботу.

Жорстке законодавство щодо питань протидії незаконному обігу наркотичних речовин створює бар'єри для профілактичної діяльності серед людей із залежністю від хімічних речовин: норма щодо взяття на облік в органах охорони здоров'я та міліції, кримінальне покарання за зберігання невеликої кількості наркотиків для власного споживання заважають втілювати програми зменшення шкоди та замісної терапії.

Невідповідність європейським нормам, замкненість пенітенціарної системи створює проблеми для профілактичної роботи серед ув'язнених, заважає моніторити відповідні зусилля, докладені Департаментом з питань виконання покарань.

Профілактична робота із чоловіками, які мають секс із чоловіками, не входить до компетенції жодного з українських міністерств.

Фахівці відзначають, що сприйняття деякими представниками правоохоронних органів та органів охорони здоров'я поведінки таких чоловіків як девіантної призводить до упередженого, дискримінуючого ставлення, що, своєю чергою, є бар'єром для профілактичних програм, які реалізують недержавні організації.

Загалом, втілення програм вторинної профілактики у сфері протидії епідемії ВІЛ/СНІДу та наркозалежності залишається проблемним: з одного боку, держава має обмаль ресурсів на ці програми, з іншого, змістовність та ефективність програм, що реалізуються нині, викликає чимало фахових та громадських дискусій. Наразі поширення ВІЛ/СНІДу кидає виклик усталеним поглядам на «добре» й «погане», на проблеми маргінальності, суспільного остракізму й соціального виключення «інших», тобто людей, що відрізняються від «нормальних», ставить під сумнів такий поділ взагалі та порушує питання відповідальності за власну поведінку [9, с.87].

Погіршення епідеміологічної ситуації свідчить, що обсяги, масштаби, якість та інтенсивність заходів профілактики ВІЛ-інфекції серед найбільш уразливих груп населення залишаються недостатніми для зупинення поширення ВІЛ у цих групах та обмеження потенційного поширення ВІЛ на загальне населення. Поточна державна програма протидії ВІЛ/СНІДу, незважаючи на ряд її прогресивних рис, не встановлює чітких пріоритетів у заходах протидії епідемії ВІЛ/СНІД, що відповідають моделі концентрованої епідемії в Україні. Для того, щоб зупинити поширення ВІЛ-інфекції, необхідно терміново посилити інтенсивність заходів профілактики та рівень охоплення груп високого ризику інфікування ВІЛ шляхом перепланування механізму реалізації цих заходів, розширити заходи за рахунок більшої кількості державних служб та відповідних служб у невеликих містах і містечках, забезпечити їх довгострокову діяльність [14, с.77].

Третинна профілактика спрямована на попередження подальшого вживання психоактивних речовин залежним, або ж на зменшення шкоди від такого вживання, а також на ресоціалізацію людей із залежністю, надання послуг людям, які живуть із ВІЛ, або хворіють на туберкульоз, молоді, котра скоїла правопорушення.

У сфері протидії епідемії ВІЛ/СНІДу в останні роки відбувається розширення мережі закладів, що надають послуги із діагностики та лікування, підтримки ВІЛ-позитивних людей.

На виконання Указу Президента «Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу в Україні» станом на 1 січня 2009 року у всіх обласних та районних центрах створено 637 кабінетів «Довіра». В Україні створено та забезпечено функціонування:

- мережі центрів профілактики і боротьби зі СНІДом (зараз їх налічується 40);

- референс-лабораторії, котру в 2008 році забезпечено необхідним приміщенням на базі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» Міністерства охорони здоров'я України;

- спеціалізованої клініки національного рівня для лікування ВІЛ-позитивних дітей.

Щорічно зростає обсяг тестувань на антитіла до ВІЛ. Наприклад, у 2009 році порівняно з 2008 роком, кількість скринінгових тестувань на антитіла до ВІЛ збільшилася на 136 тисяч (на 4,2 %), зокрема збільшилася кількість тестувань за рахунок місцевих бюджетів. Також забезпечено можливість безперешкодного безоплатного доступу до тестування вагітних жінок. Окрім цього, фахівцями лабораторної служби освоєно новий діагностичний метод діагностики ВІЛ-інфекції у дітей раннього віку (3-6 міс. життя).

Зростає охоплення антиретровірусною терапією (АРТ) дорослих та дітей з прогресуючою ВІЛ-інфекцією: 2006 рік - 2 %, 2009 рік - 48 % (майже 16 тис. осіб). За час впровадження АРТ в країні підвищився професійний рівень фахівців, які супроводжують лікування, покращилась нормативно-правова база та матеріально-технічне забезпечення центрів профілактики і боротьби зі СНІДом. Усе це, а також розширення доступу до АРТ, сприяло продовженню життя пацієнтів - частка людей із ВІЛ-інфекцією/СНІДом, які отримують лікування через 12 місяців після початку антиретровірусної терапії, у 2009 році становила 85 % проти 82 % у 2008 році та 77,6 % у 2007 році. Свідченням рівного доступу АРТ є той факт, що відсоток охоплення цієї терапією жінок, які її потребують, у 2008 році становив 52 %, в 2009 році - 60 %, а чоловіків відповідно - 33 % та 41 % [4, с.61].

У цілому, що стосується профілактики ВІЛ/СНІДу, в Україні тривалий час дотримувались медикалізованого підходу до протидії епідемії. Тому серед національних заходів із протидії епідемії домінували лікувальні (третинна профілактика), тобто відбувалась боротьба із наслідками. У той час як ВІЛ належить до так званих «поведінкових» хвороб, адже інфікуванню можна запобігти, дотримуючись безпечної поведінки - уникаючи незахищених статевих контактів, використовуючи стерильний інструментарій для ін'єкцій, гоління тощо.

Переважання первинної профілактики над вторинною та третинною відображає стигматизуюче ставлення до ВІЛ-інфікованих, поширене в українському суспільстві. Таке ставлення шкодить як інфікованим людям (позбавляючи їх можливостей повернення до суспільства), так і суспільству в цілому (стимулюючи паніку та поширюючи страх навколо теми ВІЛ/СНІДу).

Визнання суспільством третинної профілактики як важливого напрямку роботи, а реабілітації наркозалежнх як професії, що має цінність, можна вважати ознаками зміни ставлення суспільства до проблеми залежності від наркотиків тв. ВІЛ/СНІду у цілому та до залежних зокрема.

Підсумовуючи, зазначимо, що в Україні триває розгортання епідемії ін'єкційної наркоманії, туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, пов'язаних між собою. Протидія ВІЛ/СНІДу має бути комплексною й спиратися на модерні ефективні підходи, а це передбачає певні світоглядні зміни щодо спрямованості суспільних програм і допомоги. Нині культурні та ідеологічні чинники, посилені структурними перепонами, стають на заваді осучасненню профілактичної роботи. Слід наголосити й на такому чинникові як інституційна відповідальність за протидію «соціальним» епідеміям. У нашій державі вона традиційно покладається на Міністерство охорони здоров'я. Проте медики в основному мають справу з наслідками хвороб, але не займаються причинами розгортання епідемій, які лежать значною мірою у площині розв'язання соціальних, а не медичних проблем держави. МОЗ не має належних ресурсів і повноважень для розв'язання багатьох питань, які породжують епідемії. Долучення інших державних і недержавних структур до протидії негативним явищам у молодіжному середовищі - важливий чинник у стримуванні соціально небезпечних хвороб, за умови скоординованої та ефективної роботи. Відтак визначальним стає визначення політичної відповідальності тих чи інших урядових структур за проведення первинної, вторинної та третинної профілактики серед усього населення та цільових груп.

Отже, втілення профілактичних програм у сфері протидії соціально небезпечним хворобам залишається проблемним: з одного боку, держава має обмаль ресурсів на ці програми, з іншого, змістовність та ефективність програм, що реалізуються нині, викликає чимало фахових та громадських дискусій. Крім того, соціально небезпечні хвороби виразно пов'язані з соціально-економічним становищем населення, передовсім молоді, яка найбільше уражається.

Відтак протидія поширенню туберкульозу, ВІЛ, нарко- та алкозалежності, скоєнню злочинів повинна мати комплексний характер, адже зазначені суспільні виклики не тільки пов'язані одне з одним, а й диктують потребу в інтегрованому багатосекторному підході до розв'язання проблем дискримінації, нерівності, безробіття, бідності, соціальної ізоляції та стигматизації багатьох груп молоді, забезпечення її навчання, трудової зайнятості, змістовного дозвілля.

Саме вивченню особливостей застосування такого підходу за теперішніх українських політичних реалій і слід було б присвятити наукові розвідки, розглянути політику втілення профілактичних програм в Україні. Необхідно також ретельно вивчити спосіб життя сучасної молоді у різноманітних сферах життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що дасть змогу розробити ефективні профілактичні заходи з урахуванням сучасних технологій комунікацій, спрямованих на зміну поведінки, стереотипів щодо способів життя тощо.

1.3 Суть і зміст методу «рівний-рівному»

Ряд прорахунків у реалізації Національних програм протидії наркоманії та боротьби із захворюванням на СНІД, а також боротьби зі злочинністю призвели до втрати довіри щодо державної політики в розв'язанні цих проблем, а це, в свою чергу, негативно вплинуло на загальну соціально-психологічну атмосферу в суспільстві. Відомчий підхід, спрямований переважно на боротьбу з наслідками негативних явищ, виявився не просто безперспективним, а викликав розчарування, роздратованість, соціальну апатію серед молоді. На жаль, тактика залякування та моралізаторства ще існує в українському інформаційному й освітньому просторі [1, c. 1-2].

Сьогодні національна освітня система перебуває в процесі пошуку адекватних до вимог сучасного життя орієнтирів і форм організації навчання. Саме тому Концепція освіти рівний -- рівному виходить з ідей реформування національної системи освіти на утвердження здорового способу життя, розвиток духовно, психічно, фізично і соціально здорової особистості, розширення демократичної взаємодії дорослих з молоддю.

На сучасному етапі все гостріше постає питання збереження здорової нації, але вже мало говорити про поліпшення лікування чи активізацію профілактичних заходів серед населення. Мова йде про роботу з формування здорового способу життя, і в першу чергу, серед дітей та молоді.

На наш погляд особливу увагу слід приділити активізації участі молоді у формуванні здорового способу життя, адже в такому випадку сама цільова група стає найціннішим ресурсом допомоги.

Ідеологічною основою сучасного підходу до розуміння явища молодіжної участі можна вважати тези Конвенції ООН про права дитини щодо того, що за кожною дитиною визнається потенційна здатність і право робити оцінку й приймати рішення щодо питань, які мають певне значення для її життя. Відповідно до цього міжнародного акту участь є моральним і юридичним правом для всіх дітей, вона має бути свідомою і добровільною, не може бути примусовою.

В українському суспільстві до цього часу переважають патерналістські погляди, молодь здебільшого розглядається як джерело проблем для суспільства, а не як повноправний партнер у процесі вирішення цих проблем, чим заперечується сама можливість залучення молоді до процесу прийняття рішень [6, c. 126-127]..

Такий підхід призводить до порушення процесу соціалізації молоді, її пасивності, а в кінцевому результаті - до збільшення негативних проявів у молодіжному середовищі. При цьому використовуються такі аргументи, як відсутність у молодих людей знань та досвіду, компетентності та відповідальності, нерозуміння суті діяльності та незацікавленість.

Але потрібно пам'ятати, що молодіжну участь слід розглядати як процес, який має три взаємопов'язані рівні.

Перший - усвідомлення молоддю власних проблем, бажання і можливість молоді приймати рішення відносно власного способу життя, особиста відповідальність за наслідки власних дій.

Другий - участь молоді у вирішенні проблем інших, можливість і готовність надавати таку допомогу.

Третій - можливість молоді брати участь у прийнятті рішень на державному рівні.

Виділяють такі види молодіжної участі:

*Участь у житті сім'ї,

*Участь у житті навчального закладу,

*Участь у житті місцевої громади,

*Участь у діяльності громадських організацій, об'єднань тощо,

*Участь у житті держави,

*Участь у житті міжнародної спільноти.

В ідеалі державна політика та профілактичні програми мають будуватися на принципі забезпечення можливості молодіжної участі на всіх рівнях. Для активізації молодіжної участі, дорослим, які працюють з молоддю, необхідно:

*Прагнути співпрацювати з молодими людьми та усвідомлювати, що вони є найбільш досвідченими експертами власних потреб;

*Організовувати спільну роботу, вчити приймати рішення та нести відповідальність за їх прийняття;

*Удосконалювати знання з психології молодої людини;

*Довіряти молодим людям та вірити у їх успіх;

*Поважати бажання молодих людей бути активними та самостійними;

*Бути в курсі молодіжних новин, мати основні знання про поширеність молодіжних субкультур та їх основні характеристики;

*Вміти делегувати повноваження молодим людям;

*Не бути директивним при плануванні заходів та вміти сприймати нові ідеї.

Говорячи про формування здорового способу життя, варто зазначити, що молодіжна участь та принцип „рівний-рівному” можуть бути надзвичайно ефективними, оскільки показники значимості ровесників як джерела інформації про шкідливі звички та здоровий спосіб життя досить високі:

10-12 років - етап повільного зростання довіри ровесникам - від 13% до 15%;

13-14 років - етап швидкого зростання довіри ровесникам (від 15% до 31%);

15-22 роки - етап стабілізації довіри ровесникам (від 22% до 27%) [14, c.10].

Саме на основі довіри до ровесників базується інформаційна та просвітницька робота з молодіжною аудиторією за принципом „рівний-рівному”. Переваги передачі знань від однолітка до однолітка полягають у тому, що:

*Підлітки більше часу спілкуються один з одним;

*Вони більше довіряють один одному;

*Підлітки знають особливості субкультур, розуміють мову, стиль та смаки ровесників.

Принцип поширення знань «рівний-рівному» на сьогоднішній день стає одним із базових методів освіти та виховання, який досить широко використовується у школі та поза нею, у соціальній роботі за місцем проживання. «Рівний -рівному» - це спосіб передачі достовірної, соціально значущої інформації підростаючому поколінню через довірливе спілкування із однолітками із використанням інтерактивних форм навчання з метою формування знань умінь та навичок, розвитку ціннісних орієнтирів та запобігання негативних явищ [48, c. 162].

При роботі за принципом «рівний-рівному» потрібно враховувати наступні моменти:

*Залучення до діяльності має базуватися на добровільній згоді учасників та при повній інформованості про проект;

*Молоді люди повинні працювати у співпраці з досвідченими фахівцями;

*Етапу безпосередньої діяльності повинно передувати навчання майбутніх тренерів, пояснення специфіки методу та уточнення мети роботи;

*Робота за методом «рівний-рівному» має бути підкріплена супервізією та заохоченням позитивних результатів.

Розповсюджена в українських школах методика навчально-виховної роботи рівний-рівному переважно використовується в роботі з дітьми і молоддю віком 12-18 років і передбачає досить високий ступінь молодіжної її популярність у сучасній інформаційно-просвітницькій роботі довела, що набуття і закріплення навичок здорового способу життя і безпечної поведінки відбувається значно ефективніше в ході спілкування підлітків між собою [61, c. 31].

Розуміючи потребу залучення молоді до формування здорового способу життя, Міністерство освіти і науки України спільно з ПРООН/ЮНЕЙДС ініціювали розробку Концепції освіти рівний-рівному щодо здорового способу життя (ЗСЖ) серед молоді України . Метою впровадження цієї концепції в освітню практику є сприяння підвищенню розуміння дітьми й молоддю переваг ЗСЖ через про роботу з формування системи життєвих принципів, стимулювання молоді до самостійного й усвідомленого вибору життєвих позицій, сприяння визначенню шляхів позитивної соціалізації, формування знань, умінь та навичок ЗСЖ і запобігання негативній поведінці за допомогою методу освіти рівний-рівному.

Зауважимо, що до середини XIX ст. метод освіти рівний-рівному не розглядався як самостійний метод навчання, хоча й використовувався в європейській школі і у країнах Західної Європи та Північної Америки. У наш час в освітній практиці західної школи методика є однією з найбільш поширених і використовується в початковій, середній та вищій школі, у соціальній роботі за місцем проживання [28, c. 41].

Особливо ефективною методика виявилася в ході просвітницької роботи щодо запобігання негативним явищам.

Дослідники вважають, що переваги передання знань від однолітка до однолітка полягають у тому, що підлітки більше часу спілкуються один з одним, тобто мають більше часу на взаємонавчання; вони глибше розуміють потреби і запити оточення ровесників; на відміну від дорослих, добре розуміють субкультурну мову; навчання може відбуватися в прийнятній для йих формі. Підлітки більше довіряють один одному, ніж дорослим, більше готові до розуміння й наслідування поведінки. Варто вказати й на економічні переваги роботи за методикою оскільки однолітки надають значну кількість ефективних просвітницьких та соціальних послуг безкоштовно, на волонтерській основі.

У вітчизняних науковців і практиків інтерес до методу взаємонавчання, що лежить в основі сучасної методики коли теорія культурологічної відповідності учасників педагогічної взаємодії Л.С.Виготського заклала основи його широкого використання. Про ефективність методу взаємонавчання свідчить практичний досвід роботи з неповнолітніми за теорією відповідальної залежності та виховуючих стосунків. За радянських часів метод взаємонавчання активно застосовувався у вітчизняній школі: у вихованні через колектив; під час бригадного та группового методів навчання, закріплення за невстигаючим учнем кращого учня; у роботі вожатих, учнівських комісій, громадських дитячих організацій; у діяльності класного, шкільного, районного, обласного та республіканського активів учнів.

Отже, в контексті історичного розвитку освіти в Україні можна вважати, що попередній багаторічний досвід заклав міцний фундамент для розвитку і впровадження методики рівний-рівному в сучасних умовах. І справді, в сучасній системі національної освіти методика застосовується в діяльності комітетів самоврядування учнівської та студентської молоді, у розвитку руху учнівського лідерства (лідер класу, школи, дитячих та молодіжних громадських організацій) тощо. Вона популярна і в системі соціальних служб для молоді та інших організаціях, які реалізують державну молодіжну політику через діяльність спеціалізованих формувань за місцем проживання.

Методика рівний-рівному це сукупність способів передачі достовірної, значущої інформації молоді через довірливе спілкування на рівних з метою самовдосконалення особистості. Перевага методики рівний-рівному в тому, що головну участь у поширенні знань бере сама молодь, а підліткове середовище є природним соціокульним середовищем для однолітків, доступність до якого дорослим обмежена віком, соціальним статусом, мовою, стилями комунікації й ефективністю впливів [10, c. 12].

У вітчизняній практиці освіти і соціальної роботи з молоддю поширений погляд на методику навчання ровесників ровесниками як на спосіб навчально-виховного впливу на підлітків. Насправді ж таке навчання є процесом, який доповнює вже існуючий обмін інформацією між підлітками.

Методика реалізується через таку послідовність кроків:

1) оцінка необхідності і можливості використання технології навчання ровесників ровесниками в конкретному регіоні стосовно певної проблеми;

2) підбір, підготовка і команди дорослих фахівців з навчання ровесників ровесниками;

3) розробка, адаптація методичних та навчальних матеріалів;

4) відбір підлітків для участі в тренінгах із підготовки їх до роботи зі ровесниками;

5) навчання, підготовка підлітків для роботи з ровесниками (проведення тренінгів);

6) організація роботи ровесників із ровесниками;

7) діяльність щодо мотивації та підтримки;

8) моніторинг діяльності, розвиток проекту [22, c. 61].

Таким чином, молодіжна участь у формуванні здорового способу життя може сприяти зміні поведінкових установок у молодіжному середовищі та більш усвідомленому вибору способу життя та навіть компанії. Крім того, не останню роль відіграє те, що цей метод роботи не вимагає значних фінансових витрат, оскільки базується на волонтерській участі. Це комплексний метод роботи, який вимагає значної підготовки та супроводу.

Набутий досвід дозволяє стверджувати, що метод рівний --рівному вже має певні надбання в системі освіти і специфіку впровадження його в нашій країні. Він сприятиме подальшій розбудові як національної освіти, так і демократичних і гуманістичних засад суспільства в цілому. Активна участь молоді в просвітницькому процесі ознаменує новий етап у реформуванні всієї системи національної освіти й превентивної діяльності.

Висновок до І розділу

Сьогодні Україна - це держава, де ВІЛ-інфекція/СНІД - соціальна проблема. Близько 1% населення України інфіковано на ВІЛ/СНІД. Україна має найвищий показник по темпам поширення ВІЛ-інфекції у державах Західної та Східної Європи та держав СНД. Відповідно, держава підтримує і фінансує профілактичні заходи для перемоги над ВІЛ/СНІД.

Поширене розуміння профілактики соціально небезпечних хвороб як такої, що може здійснюватися на трьох рівнях - первинному (широка робота з усім населенням), вторинному (робота з найбільш уразливими групами) і третинному (допомога тим, хто вже має ту чи іншу проблему, аби зупинити поширення хвороби чи негативнее явище надалі).

Первинна профілактика спрямована на те, щоб сформувати здоровий спосіб життя та запобігти першій спробі вживання наркотиків й алкоголю, попередити інфікування ВІЛ.

Вторинна профілактика орієнтована на осіб, які мають вищі ризики інфікування соціально небезпечними хворобами, зокрема ВІЛ. Проблема здійснення вторинної профілактики в Україні полягає в тому, що вона покладається переважно на громадські організації і ними ж здебільшого фінансується.

Досвід зарубіжних країн і уже наш досвід показали, що досить ефективним методом реалізації профілактичних завдань є робота з групами ризику за принципом «рівний-рівному». „Рівний -рівному” - це спосіб передачі достовірної, соціально значущої інформації підростаючому поколінню через довірливе спілкування із однолітками із використанням інтерактивних форм навчання з метою формування знань умінь та навичок, розвитку ціннісних орієнтирів та запобігання негативних явищ.

Отже, працюючи за принципом «рівний-рівному» ми маємо можливість на рівних поговорити про одну спільну проблему і можемо разом знайти реальний вихід із пробемної ситуації, що склалася.

ІІ. Особливості реалізації вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу методом рівний-рівному

2.1 Методологічні та практичні основи роботи громадських організацій, що використовують метод рівний-рівному

У квітні 2006 року за підтримки UNAIDS в Україні була створена «Дорожня карта щодо розширення універсального доступу до профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки в Україні до 2010 року».

В Україні існують національні показники моніторингу та оцінки ефективності заходів, що забезпечують контроль стану епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу - Наказ МОЗ № 870 від 28.12.2007 р. (наведені в Наказі показники відповідають показникам ССГАООН) [1, c. 16].

19.02.2009 року прийнято Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки», який містить детальний опис цільових показників, відповідних завдань та заходів, відповідальних та джерел фінансування.

Узгоджені цільові показники відображають комплексний характер заходів, що вживаються різними секторами українського суспільства з метою подолання концентрованої епідемії ВІЛ/СНІДу. Показники передбачають заходи, спрямовані на ключові групи населення.

01.07.2010 року рішенням Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу затверджено Національний операційний план (НОП) на 2011-2013 роки, заснований на «Загальнодержавній програмі забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки» [3, c. 44].

У розробці НОП взяли участь більше 100 партнерів, серед яких 50 представників з регіонів. НОП створено на підставі 27 регіональних операційних планів (РОП). На основі регіональних цільових показників було розроблено кількісні цільові показники для НОП на 2011 - 2013 рр.

В Україні продовжує розвиватися епідемія ВІЛ-інфекції. Оціночний показник поширеності ВІЛ-інфекції серед дорослого населення України становить 1,63 %. (Розпорядження Кабінету міністрів від 28.05.2008 № 728 Р).

Згідно з міжнародним досвідом своєчасне призначення антиретровірусного лікування, забезпечення комплексного догляду та підтримки, соціального обслуговування ЛЖВ сприяє збереженню людського потенціалу та соціального капіталу суспільств, забезпечує можливість сталого людського розвитку і уникнення соціально-економічних, демографічних та гуманітарних криз, пов'язаних зі стрімким розвитком ВІЛ/СНІДу серед найактивніших в соціально-економічному та демографічному плані верств суспільства.

Забезпечення належної якості життя ВІЛ-позитивних та осіб, які мають високий ризик інфікування, збереження людського потенціалу та сталого розвитку суттєво залежить від наявності стандартів якості соціальних та медичних послуг [22, c. 34].

У світі розроблено та впроваджено різноманітні моделі соціальних закладів у громаді, які враховують як загальні підходи до організації догляду в громаді, так і необхідність надання ЛЖВ спеціально призначених для них послуг. Протягом останніх років в Україні чимало зроблено для відродження традицій доброчинності, розвитку догляду в громаді. Однак це лише перші кроки у формуванні цілісної мережі закладів, потрібних для повноцінного, а не фрагментарного догляду і соціальної підтримки різних груп клієнтів соціальної роботи, зокрема ВІЛ-позитивних людей. Активна роль у цьому процесі належить недержавним організаціям, передовсім тим, що обстоюють права клієнтів на якісні послуги, різноманітним групам само- та взаємодопомоги, волонтерам.

Громадський центр (ком'юніті-центр) комплексної допомоги ЛЖВ - особлива форма організації надання послуг у місцевих територіальних громадах; агенція, що надає консультаційно-інформаційну допомогу, догляд та підтримку людям, які живуть із ВІЛ/СНІДом, їхнім сім'ям та близькому оточенню через упровадження спектру психологічних, соціальних, юридичних, інформаційних та медичних послуг.

Ком'юніті-центри як форма надання послуг ВІЛ-позитивним людям мають на меті задоволення значної кількості потреб людей із ВІЛ-позитивним статусом і забезпечення їм всебічного догляду та підтримки.

В сфері надання медичних та соціальних послуг ЛЖВ спільно працюють міжнародні та вітчизняні громадські організації. В нашій державі величезна робота проводиться громадськими організаціями щодо соціально-психологічного супроводу хворих на ВІЛ/СНІД. Враховуючи, що програми догляду та підтримки ВІЛ-позитивних осіб та осіб, хворих на СНІД, реалізують насамперед неурядові організації, є необхідність координації та стандартизації цієї діяльності. Впровадження єдиних методичних рекомендацій щодо надання соціальних послуг ЛЖВ, забезпечить стабільність такої роботи, підвищення якості послуг, що надаються, збереження їх комплексного характеру, а також координацію діяльності суб'єктів різних форм власності щодо надання соціальних послуг у цій сфері. Відповідно під час діяльності громадських організацій реалізовані норми:

Закон України від 24.06.2004 № 1891-IV «Про соціальні послуги» (із змінами);

Закон України від 19.11.1992 року “Основи законодавства України про охорону здоров'я”.

Закон України від 24.02.1994 року “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”.

Закон України від 12.12.1991 року “Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” (зі змінами).

Клінічні протоколи АРТ ВІЛ-інфікованих у дорослих та підлітків, які затверджені наказом МОЗ України від 13.04.2007 №182 “Про затвердження клінічних протоколів”.

Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 року №264.

Наказ МОЗ України від 04.08.2004 №394 “Про розширення АРТ хворих на ВІЛ-інфекцію /СНІД в Україні”.

Дорожня карта щодо розширення універсального доступу до профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки в Україні до 2010 р.: квітень 2006р [14, c. 68].

Таким чином по Україні і зокрема в м. Хмельницькому створено громадські організації, які займаються вторинною профілактикою ВІЛ/СНІДу за методом «рівний-рівному». Прикладом такої організації є Громадський центр по роботі з наркозалежною молоддю, на базі якого відбувається підготовка працівників та волонтерів для роботи з ЛЖВ.

Основне призначення діяльності громадського центру -- покращення якості життя. З-поміж його завдань можна відзначити такі: залучення нових членів, зміна їхнього соціального статусу, налагодження партнерських стосунків, надання послуг для поліпшення психоемоційного стану та підвищення професійного рівня клієнтів, надання їм юридичної допомоги, навчання клієнтів і волонтерів, організація дозвілля, підвищення професійного рівня співробітників, підвищення поінформованості щодо питань ВІЛ/СНІД. Центр спрямовує свою роботу на створення терапевтичного середовища для людей із ВІЛ/СНІДом, стимулювання їхньої соціальної діяльності, реалізацію прав та можливостей.

Діяльність центру грунтується на комплексному підході до надання допомоги, що відповідає потребам людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом. Оскільки встановлення ВІЛ-позитивного статусу має наслідком низку змін та порушень у фізичному та психічному стані здоров'я людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом, порушення їхніх прав та дискримінації з боку стспільства, то центр, відповідно, надає можливість клієнтам розв'язувати ш проблеми, забезпечуючи всебічну допомогу тим, хто її потребує.

Теоретико-методологічною основою організації роботи центрів є: -- системний підхід (грунтується на ідеї, шо задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують. Сім'ю можна розглядати як систему, всередині якої існують стосунки між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона взаємодіє з різноманітними соціальними інститутами -- державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями. Допомога полягає у виявленні факторів оточення клієнта, фіксації впливу на нього інших людей, а також соціальних факторів:

гуманістичний підхід (вбачає головні резерви в особистості самої людини, у початково закладених у ній силах добра, психічного здоров'я і бажання до самовдосконалення. Клієнтам відводять роль активних творців власного життя, стиль якого може бути обмежений тільки фізичними або соціальними впливами. Допомога у виборі стратегії дій для клієнта має орієнтуватися на його пошук власного життєвого призначення);

кризове втручання (модель соціальної роботи, орієнтована на допомогу клієнтові, який перебуває в стані глибокої і гострої психологічної кризи та якому необхідне оперативне втручання для виведення з дезадаптивного стану);

зосереджена на завданні модель (пропонує концептуальну структуру діяльності -- чітку послідовність діагностики проблеми клієнта та роботи з нею; допомагає практичним працівникам усвідомити, яким саме чином будувати процес безпосередньої роботи з клієнтом). Сьогодні громадські центри комплексної допомоги ЛЖВ працюють за двома основними

напрямами -- немедичний догляд і підтримка ЛЖВ (позалікарняний догляд, догляд на дому) та клубна діяльність (консультації, дозвілля, навчання, спілкування тощо, послуги, що надаються переважно у самому центрі). Роботу організовано таким чином, щоб кожен охочий міг відчути у центрі підтримку, допомогу і розуміння, знайти нових друзів і просто провести вільний час із користю для себе та інших.На сьогодні в Україні діє низка громадських центрів -- у Києві, Полтаві, Одесі, Чернігові, Кривому Розі, Хмельницькому, Миколаєві та Сімферополі, а також денні центри для ВІЛ-позитивних дітей. Створення цих громадських центрів -- частина проекту, який підтримав Міжнародний благодійний фонд «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні» за фінансової підтримки Глобального Фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією. Реалізує цей проект «Всеукраїнська мережа людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом [18, c. 97].

На думку клієнтів центрів, до найпоширеніших послуг належать: соціальний супровід, консультації юриста, психологічні консультації, інформаційні заняття, організація дозвілля, волонтерський рух. Для роботи в центрах (як соціальних працівників, консультантів, менеджерів) залучають переважно осіб, які перебувають «у проблемі», тобто ВІЛ-позитивних. Проте сьогодні в центрах надають спеціалізовані консультації й такі фахівці, як юрист, психолог, лікар-інфекціоніст, педіатр, котрі можуть не мати ВІЛ-позитивного статусу. За відсутності потрібних фахівців клієнтів перенаправляють до відповідних закладів, з якими часто налагоджуються добрі партнерські стосунки.

У забезпеченні якості наданих послуг вагому роль відіграє розташування громадських центрів. На думку представників цих організацій, таку соціальну службу бажано розмішувати окремо від житлового будинку, щоб не виникало складнощів із мешканцями і клієнти могли почуватись комфортніше. Для запобігання туберкульозу в центрах доречно використовувати спеціальні лампи, які очищують повітря. Роботу бажано організовувати в приміщенні хоча б із трьох кімнат: однієї консультаційної, однієї офісної та великої кімнати для проведення групових занять і організації дозвілля.

Більшість громадських центрів працюють з 930 або 1000 до 2000 упродовж робочого тижня, а також у суботу вдень; неділя зазвичай -- вихідний. Такий розклад роботи обумовлено потребами та можливостями клієнтів, які здебільшого працюють і можуть відвідувати центр або після роботи, або у вихідні.

Основна діяльність, на яку спрямована робота громадського центру, передбачає:

- Розширення доступу до медичної допомоги та психологічної підтримки ВІЛ-інфікованих;

- Підвищення рівня знань з питань життя з ВІЛ, формування відповідального ставлення до власного здоров'я та лікування у ВІЛ-інфікованих;

- Впровадження програми позитивної профілактики для ВІЛ-позитивних, що знижує рівень захворюваності опортуністичними інфекціями та сприяє активному залученню ЛЖВ у профілактичну роботу за методом рівний-рівному.

Задля досягнення поставленої мети громадським центром впроваджено наступні заходи:

1. Формування прихильності до АРТ та відповідального ставлення до процесу лікування:

2. Індивідуальне консультування ВІЛ-інфікованих щодо готовності до лікування та тренування на вітамінах.

3. Забезпечення інфікованих, які готуються до прийому АРТ тренувальними наборами, до яких входять коробочка для препаратів, таймер, вітаміни, лист, в якому фіксуються час прийому та проблеми, які виникли в процесі (спізнення, пропуски та ін.).

4. Розробка Щоденника прихильності до АРТ та забезпечення ними ВІЛ-інфікованих, які готуються до лікування,

5. Розробка тренінгового курсу з формування прихильності до АРТ, який складається з семи занять та проведення семінарів-тренінгів

2. Підготовка консультантів з числа клієнтів громадського центру за принципом „рівний-рівному”, мобілізація потенціалу клієнтів центру.

3. Організація і розвиток груп психологічної підтримки для ВІЛ-інфікованих клієнтів.

4. Проведення індивідуальних консультацій.

5. Забезпечення індивідуальними засобами гігієни та захисту.

6. Забезпечення доступу до лабораторної діагностики.

7. Забезпечення клієнтів інформаційними матеріалами.

8. Мобілізація творчого потенціалу клієнтів шляхом створення волонтерського театру.

9. Проведення масових заходів (акцій):

День солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД;

День пам'яті людей, що померли від СНІДу;

Спортивні змагання під девізом «Спорт проти СНІДу» (футбол, шахи, настільний теніс).

За період діяльності Громадського центру завдяки проведеним заходам, клієнти оволоділи достовірною інформацією та практичними навичками стосовно життя з ВІЛ та дотримання режиму лікування, що значно покращить їх якість життя та попередить виникнення та розповсюдження резистентних форм вірусу.

В центрі з'явилися підготовлені консультанти з числа колишніх клієнтів за принципом „рівний-рівному”, які можуть надати допомогу іншим ВІЛ-інфікованим клієнтам Центу, які її потребують, в будь-який час.

Формування активної життєвої позиції у ВІЛ-інфікованих клієнтів стало важливим моментом ресоціалізації та майбутньої соціальної адаптації у сучасному суспільстві.

Завдяки проведеним семінарам, зменшився рівень стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих, зменшився рівень психоемоційної напруги серед ВІЛ-інфікованих клієнтів.

Для досягнення позитивного результату в зазначеному напрямку необхідна сформована й досвідчена у цій сфері діяльності мультидісциплінарна команда фахівців, взаєморозуміння з партнерськими організаціями та установами, а також достатня матеріальна база.

Можна відмітити, що позитивним досвідом діяльності Громадського центру ми вважаємо те, що протягом декількох років роботи клієнти займали активну життєву та соціальну позицію, проходили реабілітацію і не поверталися до кримінального способу життя, а влаштовувалися на роботу, а іноді продовжували працювати у соціальній сфері, як консультанти «рівний-рівному».

Тим не менше, важливо також відмітити й ті проблеми з якими частіше за все доводиться стикатись під час реалізації заходів.

Перше, що варто відмітити, це те, що більшість з ВІЛ-інфікованих займають пасивну життєву позицію, звикають до того, що хтось інший відповідає за них та керує їх лікуванням та життям взагалі. Пасивне ставлення також негативно позначається не тільки на стані їхнього здоров'я, але й їх подальшій соціальній адаптації та ресоціалізації

Саме тому, одним з важливих завдань діяльності Громадського центру є не тільки формування відповідального ставлення ВІЛ-позитивних клієнтів до свого здоров'я та процессу лікування, але й мобілізація їх внутрішнього потенціалу та впровадження програми позитивної профілактики.

Головними векторами до успіху в даній діяльності є, по-перше, те, що команда працівників проекту складається з досвідчених у цій сфері діяльності фахівців різного рівня й освіти, які користуються довірою і повагою з боку клієнтів проекту. Кожен з членів команди розуміє, наскільки соціально відповідальною є дана робота, та завжди пам'ятає, що працівники Центру роблять суспільну й корисну справу.

По-друге, ключем до успіху є робота працівників з числа колишніх клієнтів які працюють за методом «рівний-рівному» а також налагоджена співпраця та взаєморозуміння із Хмельницьким СНІД-центром.

Отже, громадський центр поєднує широкий спектр послуг, спрямованих на комплексне задоволення потреб спільноти ЛЖВ. Його працівники мають необхідні знання для роботи з ВІЛ-позитивними людьми, працюють за принципом «рівний-рівному». У процесі роботи з клієнтами оцінюються потреби та ефективність проведеного втручання, реєструються позитивні зміни в житті клієнта. Центри можна вважати успішною моделлю комплексної допомоги ВІЛ-по-зитивним людям для поширення її у регіонах України.

2.2 Результати профілактичної роботи за методом «рівний-рівний» із статевими партнерами ВІЛ-інфікованих СІНів

В Хмельницькому Громадському центрі, що працює з наркозалежними відбувається паралельно робота і з їхніми статевими партнерами з метою здійснення вторинної профілактики поширення ВІЛ/СНІД. Роботу Центру ми опрацювали і маємо можливість подати у даному дослідженні її результати.

Переважна більшість статевих партнерів СІН (76%) - жінки, що цілком відповідає частці чоловіків у популяції споживачів ін'єкційних наркотиків (75%) і вказує на те, що СІН запросили до опитування сексуальних партнерів протилежної статі.

Частка СПСІН у віці до 19 років становить 5%. Частка СПСІН у віці 20-24 роки становить 12% у порівнянні з 11% серед СІН. Частка респондентів у віці 25-34 роки серед СПСІН становить 43%, відповідно серед СІН - 41,5%, частка респондентів у віці від 35 років також є статистично однаковою в обох вибірках: 40% проти 46%, статистична відмінність - незначуща.25% опитаних СПСІН становлять респонденти, що ніколи не були одруженими і не проживають разом із сексуальним партнером, а 75% проживають з постійним партнером, причому тільки одна п'ята є одруженими, а решта - перебуває в незареєстрованому шлюбі. Такий розподіл цілком відповідає структурі масиву СІН.

СПСІН запитували про те, як довго вони мали статеві контакти з СІН. Оскільки СІН є групою ризику, то можна припустити, що тривалість знайомства з ними спричиняє більш небезпечну поведінку СПСІН - вживання алкоголю, наркотиків та незахищений секс. Тому поведінкові параметри і захворюваність на ІПСШ та інфікування ВІЛ проаналізовані в залежності від тривалості сексуальних контактів з СІН

В Громадському центрі регулярно клієнти користуються послугами профілактичних програм: отримують чисті шприци, презервативи, інформаційні матеріали. Обовязково, щодня в Центрі працює соціальний працівник який надає консультативні послуги за принципом «рівний-рівному». Охоплення профілактичними програмами статевих партнерів СІН маємо змогу оцінити за такими показниками, як отримання презерватива та знання, про те, де можна пройти тестування на ВІЛ.

Усього 5% від усіх опитаних (33 особи) повідомили про те, що протягом останніх 12 місяців отримували безкоштовно презервативи та знають, де можна пройти тестування на ВІЛ. Це в 9 разів менше, ніж частка охоплення профілактичними програмами СІН (46,5%), незважаючи на той факт, що для розрахунку показника охоплення для СІН ставиться ще одне запитання - про безкоштовне отримання шприців, яке могло знизити показник охоплення в порівнянні із статевими партнерами СІН.

У той же час майже 78% опитаних знають, де можна пройти тестування на ВІЛ. Оскільки на запитання про місце, де можна пройти тест на ВІЛ, відповіли всі респонденти, то маємо можливість провести більш детальний аналіз відповідей на це запитання. Нижче в табл. 2.1 наводимо розподіл відповідей на це запитання в залежності від віку та часу знайомства з СІН.

соціальна хвороба профілактика

Таблиця 2.1

Розподіл відповідей на запитання «Чи знаєте, куди слід звернутися, якою хочете пройти тест на ВІЛ?» в залежності від віку та стажу знайомства з СІН

Вік	Так	Ні,	Немає відповіді,
20-24 роки (N=103)	63.1	36,9	0
25-29 років (N=133)	86,5	12,0	1,5
30-34 роки (N=131)	83,2	16,8	0
35 і більше років (N=242)	73,6	25,2	1.2
Стаж знайомства з СІН
До 1 року	87,6	10,3	2,1
1-2 роки	73,3	26,2	0,5
3-4 роки	79,5	20,5	0
5 років і більше	68,2	31,1	0,8

Аналізуючи дані таблиці, слід зазначити, що рівень знань про те, де можна пройти тестування на ВІЛ, є найнижчим серед наймолодших респондентів (63%), статистично значуща відмінність спостерігається за усіма іншими віковими групами, окрім найстаршої. Найбільш обізнаними виявилися респонденти у віці від 25 до 29 років: 87% цієї вікової підгрупи знають, де можна пройти тестування на ВІЛ.

Дані свідчать, що серед тих респондентів, які мають стосунки із СІН менше року, суттєво більше обізнаних щодо місць, де можна пройти тест на ВІЛ, ніж серед інших груп. Відповідно, ті, хто має стосунки із СІН 5 років і більше, продемонстрували найнижчий рівень обізнаності щодо місць, де можна пройти тестування.

Серед хвороб, якими опитані СПСІН хворіли протягом останніх 12 місяців, найбільш поширеними виявилися гепатит С (5%), гонорея (5%), туберкульоз (4%); найменш поширеними - хламідіоз (2%) та гонорея (1%). Структура захворюваності серед СІН має подібний характер, за винятком захворюваності на туберкульоз, яка є більше поширеною саме серед СІН. Більшість випадків захворювання на різні інфекції мають досить високу кореляцію між собою, що свідчить про те, що респонденти хворіли одразу на декілька хвороб протягом останніх 12 місяців. Значущих відмінностей за статтю і віком не було виявлено. Також не було виявлено значущих відмінностей за місцем проживання. Проте була виявлена залежність між захворюваннями протягом останніх 12 місяців і вживанням наркотиків протягом життя. Розподіл відповідей на запитання щодо захворювань протягом останніх 12 місяців серед усіх респондентів та в залежності від досвіду вживання наркотиків, наведений у табл. 2.3 та 2.4.

Таблиця 2.3.

Розподіл відповідей на запитання «Чи були у Вас за останні 12 місяців такі захворювання...?», відсотки

Захворювання	СПСІН	СІН
Туберкульоз	4,4	10,0
Гонорея	4,6	4,3
Генітальний герпес	3,1	1,8
Хламідіоз	2,3	0,9
Гепатит В	3,4	5,7
Гепатит С	5,4	8,5
Сифіліс	1,0	0,6
Трихомоніаз	2,8	2,5
Інше	3,3	2,1

Таблиця 2.4.

«Чи були у Вас за остани 12 такі захворювання?», розподіл за вживанням наркотик СПСІН, які вживали коли-небудь наркотики ін'єкційним шляхом

	Вживали (N=288)	Не вживали (N=321)
Туберкульоз	6,6	2,5
Гонорея	6,9	2,5	4,3
Генітальний герпес	4,2	2,2	1,8
Хламідіоз	2,8	1,9	0,9
Гепатит В	4,5	2,5	5,7
Гепатит С	6,6	4,4	8,5
Сифіліс	1,0	0,9	0,6
Трихомоніаз	3,5	2,2	2,5
Інше	3,1	3,4	2,1

Можна помітити, що захворюваність серед тих СПСІН, котрі коли-небудь вживали наркотики, є подібною до захворюваності СІН. Зокрема, серед тих, хто вживав наркотики ін'єкційним шляхом, захворюваність туберкульозом вища приблизно у 25 разу (7% проти 2,5% серед тих, хто не вживав наркотики, відмінність значуща на рівні 5%). Так само серед тих, хто вживав наркотики, вищий рівень захворюваності на гонорею (7% проти 2,5% серед тих, хто не вживав наркотики, відмінність значуща на рівні 5%). Усі інші відмінності виявилися незначимими.

Серед тих, хто мав ті чи інші захворювання протягом останніх 12 місяців (від 14 респондентів, хворих на хламідіоз, до 33 респондентів, хворих на гепатит С), більшість проходили лікування протягом тих же 12 місяців. Найбільший відсоток тих, хто лікував свої хвороби, є серед хворих на сифіліс (100%). У цілому всі венеричні хвороби лікувалися на рівні 92-98%, тільки генітальний герпес лікували 68% респондентів (13 з 19 хворих респондентів). Разом з тим, рівень лікування гепатитів В і С перебуває на рівні 76% і 78% відповідно

Таблиця 2.5.

Кількість днів, шо минають, від появи перших проявів хвороби

	Середня кількість днів
Туберкульоз (N=17)	55
Гонорея (N=21)	8
Генітальний герпес (N=10)	11
Хламідіоз (N=7)	18
Гепатит В (N=10)	15
ГепатитС (N=13)	40
Сифіліс (N=3)	22
Трихомоніаз (N=8)	6
Інше (N=14)	27

Більшість із тих, хто лікував свої захворювання протягом останніх 12 місяців, зверталися або до дерматовенерологічного диспансеру, або до жіночих консультацій, або до інших лікувальних установ (90-99% зверталися з метою лікування венеричних захворювань та гепатитів В і С до медичних установ), тоді як самостійно лікувалися лише одиниці. Проте у випадку з генітальним герпесом самостійно лікували хворобу близько 40% (5 респондентів з 13, які лікували свої хвороби).

Серед тих факторів, які найчастіше заважали респондентам пройти діагностику, перше місце посідає висока вартість обстежень (14%), висока вартість ліків (11%), необхідність додатково оплачувати «послуги лікаря» (8%), вороже або осудливе ставлення з боку медперсоналу (8%); найменше заважали незручний графік роботи медичних установ (1%) і незручне роз-ташування медичних установ (2%). Статистично значущих відмінностей за статтю і віком не помічено. Виявилися статистично значущими відмінності лише між регіонами. При цьому більшість (51%) респондентів вказали, що їм нічого не заважало пройти медичне обстеження на ІПСШ.

Таблиця 2.6.

Розподіл респондентів за факторами, які заважали пройти діагностику і лікування інфекцій, які передаються статевим шляхом, відсотки СПСІН, які вживали коли-небудь наркотики ін'єкційним шляхом СІН

Туберкульоз	6,6	2,5	10,0
Гонорея	6,9	2,5	4,3
Генітальний герпес	4,2	2,2	1,8
Хламідіоз	2,8	1,9	0,9
Гепатит В	4,5	2,5	5,7
Гепатит С	6,6	4,4	8,5
Сифіліс	1,0	0,9	0,6
Трихомоніаз	3,5	2,2	2,5
Інше	3,1	3,4	2,1

Подальший аналіз факторів, які заважали пройти тестування, можна умовно розбити на дві категорії:

1) фінансові питання;

2) питання, пов'язані зі сприйняттям респондентами самої процедури діагностики та лікування.

Таблиця 2.7

Розподіл респондентів за факторами, які заважали пройти діагностику і лікування інфекцій, які передаються статевим шляхом, в залежності від місця проживання, відсотки

	Хмельницький	Хм. район	Сільські жителі	Жителі без реєстрації	Жителі районих центрів
Висока вартість обстежень	3,5	24,0	0,8	10,5	23,3	13,6
Висока вартість ліків	1,8	20,7	0,8	11,1	16,0	11,2
Необхідність додатково оплачувати «послуги лікаря»	0,0	19,8	0,0	1,3	14,7	7,9
Тривалість виконання обстежень	0,0	28,1	0,0	0,7	4,7 .	6,9
Тривалість курсу лікування	1,8	18,2	0,0	2,0	2,0	4,8
Неможливість отримати послуги анонімно	1,8	33,1	0,0	0,0	2,0	7,2
Необхідність повторних візитів до мед.установ	0,0	14,9	0,0	2,6	1,3	3,9
Вороже або осудливе ставлення з боку мед. персоналу	0,0	30,6	0,0	2,6	4,7	7,9
Незручне розташування медичних установ	0,0	5,8	0,0	0,7	2,0	1,8
Незручний графік роботи медичних установ	0,0	2,5	0,0	1,3	0,0	0,8
Інше	0,0	0,0	0,0	0,0	0,0	0,0
Ніщо не заважало	8,8	19,0	37,5	83,7	70,7	50,9

Друга група факторів пов'язана з індивідуальним сприйняттям діагностування або ж негативним попереднім досвідом діагностування. Зокрема, в місті Хмельницькому найбільше скаржилися на неможливість пройти діагностування анонімно (33%), вороже або осудливе ставлення медперсоналу (30%), на тривалість виконання обстежень (28%), на тривалість курсу лікування (18%). Так само для небагатьох респондентів з міст Хмельницької області виявилися незручними розташування медичних установ (6%) та графік роботи медичних установ (2,5%), тоді як в районних центрах ці фактори взагалі не називали, або, як жителі без реєстрації, відмітили лише незручність розташування медичних установ (2%).