Особливості використання методу рівний-рівному з метою вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу

Проблема соціально небезпечних хвороб в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства. Методологічні та практичні основи роботи громадських організацій, що використовують метод рівний-рівному. Результати профілактичної роботи за даним методом.

Рубрика Социология и обществознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.11.2012
Размер файла 323,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ВІЛ/СНІД -соціальна проблема України

1.1 Проблема ВІЛ/СНІД в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства

1.2 Особливості ведення вторинної профілактичної роботи з питань ВІЛ/СНІДу

1.3 Суть і зміст методу «рівний-рівному» у соціально педагогічній роботі з ВІЛ-інфікованими

Висновок до І розділу

ІІ. Особливості реалізації вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу методом рівний-рівному

2.1 Методологічні та практичні основи роботи громадських організацій, що використовують метод рівний-рівному

2.2 Результати профілактичної роботи за методом «рівний-рiвному» із статевими партнерами ВІЛ-інфікованих СІНів

2.3 Робота із вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу із статевими партнерами СІН за програмою «Втручання силами рівний-рівному» на громадському центрі «Нове життя»

2.4 Методичні рекомендації, щодо здійснення вторинної профілактики методом «рівний-рівному»

Висновки до ІІ розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність даного дослідження полягає у тому, що однією з найгостріших проблем сучасності, що переросла своє суто медичне та суто національне значення і набула ознак глобальності, є проблема поширення ВІЛ/СНІДу.

За останніми оцінками Міністерства охорони здоров'я, на початку 2010 року 161,120 осіб були офіційно зареєстровані як ВІЛ-інфіковані в Україні. Відтак, показник поширеності ВІЛ серед дорослого населення України становить 0,9%, що свідчить про те, що в Україні епідемія ВІЛ/СНІДу є наймасштабнішою серед країн Європи.

Оновлені дані по ВІЛ/СНІД свідчать, що з початку 2010 року в Україні проживає 360,000 ВІЛ-інфікованих осіб у віці 15 років і старше. Ця цифра відрізняється від офіційної статистики. Різниця між показниками свідчить про те, що лише 28% або кожен четвертий ВІЛ-позитивний житель України пройшов тест на ВІЛ і знає про свій ВІЛ-позитивний статус [5, c. 12]..

Найвищі показники поширеності ВІЛ зареєстровані у Південно-Східних регіонах України, Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях та АР Крим (512.7-223.7 на 100,000 населення), де цей показник значно перевищує середній показник по країні, який становить 220.9 на 100,000 населення станом на 1 січня 2010 року.

За два десятки років «хвороба ХХІ сторіччя» еволюціонувала як в географічному, соціо-економічному, так і в гуманітарно-політичному плані. Вона набула інтернаціонального і загальнолюдського характеру, загрожуючи перетворитися на головну загрозу антропогенній безпеці ХХІ ст. як для стабільних суспільств, так і для країн, що розвиваються.

За двадцять років з того моменту, як було зафіксовано перший у світі смертельний випадок від СНІДу, померло майже 25 мільйонів людей. За даними ООН, лише в Африці кількість ВІЛ-інфікованих останніми роками зросла у 10 разів і нині становить 4 млн.

За офіційними даними, кількість ВІЛ-інфікованих у пострадянських країнах та у Східній Європі досягла майже 1 млн. осіб. Але чимало експертів вважають, що цей показник занижено у кілька разів. Найскладніша ситуація у регіоні склалася в Росії, Україні, Білорусі, Молдові та Казахстані. Якщо до 1987 року в Україні не було взагалі зареєстровано ВІЛ-інфікованих, то сьогодні за рівнем поширення ВІЛ/СНІДу в Європі Україна, на жаль, займає перше місце. За останніх п'ять років кількість випадків ВІЛ-інфікованих в Україні зросла у 20 разів і нині становить майже 400 000. Серед дорослого населення України рівень розповсюдження ВІЛ становить майже 1 відсоток, що дозволяє говорити про передепідемічний стан захворюваності [11, c. 26].

З тривогою слід зазначити, що, не зважаючи на збільшення рівня фінансування, з кожним роком кількість ВІЛ-інфікованих людей дедалі збільшується, а не зменшується. Так за період дії “Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004 - 2008 роки, а також за час дії «Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009 - 2013 роки» тенденція щодо стабілізації або зменшення темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу не спостерігається. Це свідчить про малоефективність існуючого законодавства та державних програм у сфері протидії розповсюдженню ВІЛ/СНІДу.

Проблема полягає нині в тому, що існуючий Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», сьогодні врегульовує лише боротьбу з наслідками ВІЛ/СНІД та допомогу людям, які уже ВІЛ-інфіковані. Відповідно і розроблені на основі Закону програми з профілактики ВІЛ-інфекції так само здебільшого спрямовані на роботу з наслідками епідемії ВІЛ-інфекції.

Характерною рисою нинішнього етапу поширення інфекції є те, що раніше її розповсюдження обмежувалося переважно традиційними «групами ризику», але сьогодні поширення набувають випадки появи нових груп - діти ВІЛ-інфікованих, члени їхніх родин та жертви порушення норм безпеки в окремих медичних закладах. Формуються численні «групи ризику вторинного порядку», виникнення яких має цілком соціальну природу. Профілактика і контроль «нових груп ризику» ускладнюється багатьма такими чинниками: латентність процесу поширення інфекції серед соціальних верств, що не належать до традиційно уразливих; ускладненість процедури моніторингу та неможливість контролю за соціальною мобільністю «груп ризику»; низький рівень суспільної культури співіснування із хворими на СНІД; «тінізація» хвороби та соціальна «герметизація» людей, що від неї страждають; недостатня ефективність роботи з ВІЛ-інфікованими, з категоріями, що мають риси схильності до захворюваності, та близьким соціальним оточенням ВІЛ-інфікованих.

Зростання нелегальної міграції, розповсюдження наркотиків та розвиток транснаціонального секс-бізнесу в поєднанні з політичними обставинами (серед яких те, що багатьом країнам з низьким рівнем економічної спроможності та високим рівнем захворюваності на СНІД доведеться стати сусідами Європейського Союзу) створюють синергетичний ефект для глобального загострення проблеми СНІДу та подальшої «європеїзації інфекції» [25, c. 18]. .

На жаль, усвідомлення цієї проблеми ще не має загальноєвропейського політичного характеру та не привертає належної уваги громадськості. Адже проблема ВІЛ/СНІДу стає за своєю актуальністю не менш значущою, ніж проблеми екологічної та техногенної безпеки. Серед головних наслідків «європеїзації СНІДу» вже найближчим десятиріччям можуть постати такі кризові явища, як поглиблення тенденції до погіршення загального генофонду та рівня продуктивності європейських націй; прогресуюче збільшення обсягу необхідних соціальних витрат, пов'язаних із протидією загрозі епідемії на тлі загальної тенденції «постаріння Європи»; поява нових форм соціально-політичної нетолерантності до соціально вразливих верств населення (передовсім до ВІЛ-інфікованих).

Все це може призвести до появи вкрай негативних та раніше не відомих суспільно-політичних явищ.

Профілактика соціально небезпечних хвороб тісно пов'язана з просвітницькою роботою щодо збереження репродуктивного здоров'я. Репродуктивне здоров'я - складова суспільного здоров'я - визначається як важливий чинник забезпечення сприятливих демографічних перспектив країни. Важливий напрям - профілактика алкоголізму, особливо пивного, протидія поширенню тютюнокуріння, виховання статевої культури молодого покоління тощо.

Протидія ВІЛ/СНІДу вимагає активних дій, покликаних впливати на спосіб життя людей, формувати загальну культуру збереження та розвитку їхнього здоров'я. Для цього необхідно поєднувати зусилля різних закладів, агенцій, фахівців, експертів, що працюють не тільки у сфері громадського здоров'я, а й у соціальній та гуманітарній.

Профілактика поширенню ВІЛ/СНІД взаємопов'язана з профілактичною роботою щодо поширення соціально-небезпечних хвороб. Особливості цієї роботи розглядають О. Балакірєва, О. Баришполець, Т. Бондар, Н. Бурмака, Ю. Галустян, Б. Назаренко, Н. Максимова, Ю. Рубанець, В. Соболєв, О. Стойко, М. Шульга та інші [31, c. 58]. .

Наслідки формування адиктивної поведінки, методику та технологію превентивного виховання і корекції такої поведінки вивчають О. Балакірєва, В. Беспалько, С. Бєлічева, С. Березін, С. Болтівець, М. Ковальчук, Р. Ліщук, К. Лисецький, Н. Максимова, В. Оржеховська, В. Потапова, С. Толстоухова, Ю. Клейберг, Ч. Левінталь, Г. Фішер та інші [18, c. 34].

Питання щодо взаємозв'язку між профілактичною діяльністю та формуванням здорового способу життя в Україні і Росії досліджували О. Гореленко, М. Жукова, О. Клименко, О. Карпенко, І. Куліш, Б. Лазаренко, В. Оржеховська, А. Павленко, І. Пінчук, О. Удалова, Е. Фролова, І. Шишова. Закордоном ці проблеми розглядали Д. Вудевінд, М. Галла, Т. Гарісон, Л. Додес, Д. Ван Дер Стел, Г. Фішер, Р. Хоут, Д. Ясперс та інші [42, c. 71].

В «Основах законодавства України про охорону здоров'я» виразно зазначено, що держава бере на себе відповідальність за формування здорового способу життя населення та сприяє його утвердженню шляхом поширення необхідних для цього знань. Серед державних інститутів основна відповідальність за збереження здоров'я покладена на Міністерство освіти та науки, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту та на Міністерство охорони здоров'я.

Теоретичним підґрунтям дипломного дослідження є: роботи по дослідженню профілактичних заходів О. Балакірєва, О. Баришполець, Т. Бондар, Н. Бурмака, Ю. Галустян, Б. Назаренко, Н. Максимова, Ю. Рубанець, В. Соболєв, О. Стойко, М. Шульга та інші.

Роботи з методики та технології превентивного виховання і корекції такої поведінки В. Беспалько, С. Бєлічева, С. Березін, С. Болтівець, М. Ковальчук, Р. Ліщук, К. Лисецький, Н. Максимова, В. Оржеховська, В. Потапова, С. Толстоухова, Ю. Клейберг, Ч. Левінталь, Г. Фішер та інші.

Питання щодо взаємозв'язку між профілактичною діяльністю та формуванням здорового способу життя в Україні і Росії О. Гореленко, М. Жукова, О. Клименко, О. Карпенко, І. Куліш, Б. Лазаренко, В. Оржеховська, А. Павленко, І. Пінчук, О. Удалова, Е. Фролова, І. Шишова. Закордоном ці проблеми розглядали Д. Вудевінд, М. Галла, Т. Гарісон, Л. Додес, Д. Ван Дер Стел, Г. Фішер, Р. Хоут, Д. Ясперс та інші.

Для запобігання реалізації негативних соціально-демографічних та соціально-політичних сценаріїв щодо глобального поширення СНІДу потрібно застосовувати сучасні підходи комплексного та колективного антикризового гуманітарного менеджменту. Особливий акцент слід зробити на одночасності, взаємоузгодженості та послідовності заходів із протидії поширенню інфекції в усіх країнах з високим рівнем захворюваності та "ризикових країнах", що є потенційними епіцентрами ВІЛ-загрози. Це країни з високим рівнем нелегальної міграції, низьким рівнем соціального контролю за ВІЛ/СНІДом, високим рівнем розповсюдження наркоманії, проституції, недостатнім рівнем якості медичного обслуговування.

Сьогодні проблема переросла цей рівень, а відтак заходи із протидії загрозі СНІДу мають носити вже не наздоганяючий, а випереджуючий і глобальний характер.

Тому для дослідження ми обрали наступну тему: «Особливості використання методу рівний-рівному з метою вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу»

Обєкт дослідження: процес використання методу рівний-рівному для вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу.

Предмет дослідження: метод рівний-рівному, як ефективний метод вторинної профілактики поширенню ВІЛ/СНІД.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність використання методу рівний-рівному для проведення вторинної профілактичної роботи по поширенню ВІЛ/СНІД.

Гіпотеза: гіпотезою дослідження є припущення про те, що використання методу рівний-рівному у діяльності соціального педагога громадського центру з ВІЛ-інфікованими, сприятиме підвищенню ефективності вторинної профілактичної роботи по поширенню ВІЛ/СНІД серед молоді.

В процесі написання роботи були поставлені такі завдання:

Вивчити та проаналізувати зібраний теоретичний матеріал з досліджуваної теми у сучасній науковій літературі.

Зясувати зміст основних принципів використання методу рівний-рівному з метою вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу.

Визначити та обгрунтувати ефективність використання методу рівний-рівному з метою вторинної профілактики ВІЛ/СНІДУ.

Розробити рекомендації для подальшого використання методу рівний-рівному з метою вторинної профілактики ВІЛ/СНІДУ.

Методи дослідження: теоретичні - класифікація і систематизація науково-теоретичного матеріалу для здійснення аналізу проблем дослідження, уточнення базових понять; порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних з метою визначення етапів розвитку вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу, умов взаємодії державних і громадських організацій з вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу серед населення;

- емпіричні - діагностичні (анкетування, спостереження, порівняння, бесіди), соціометричні (експертні оцінки, узагальнення незалежних характеристик) з метою отримання первинного емпіричного матеріалу, методи математично статистичних обробок результатів;

Експериментальна база дослідження  є Громадський центр «Нове життя», де мають можливість отримувати допомогу категорії групи ризику: СІНи, статеві партнери СІНів, люди, що живуть з ВІЛ, близьке оточення Всього дослідною роботою було охоплено 7 фахівців соціальної сфери та 40 клієнтів.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблені методичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності вторинної профілактики за допомогою використання методу «рівний-рівному» і може бути застосовано робітниками громадських центрів з метою підвищення якості надання послуг ЛЖВ. Основні положення, результати та висновки дослідження  можуть використовуватися під час організації спеціалізованих семінарів, проведення засідань студентських рад.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні результати було представлено у доповідях та повідомленнях на студентських наукових, науково-практичних і науково-методичних конференціях різного рівня, та громадського центру “Нове життя”.

І. ВІЛ/СНІД -соціальна проблема України

1.1 Проблема ВІЛ/СНІД в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства

1 грудня в усьому світі традиційно відмічається Міжнародний день боротьби зі СНІДом, який було започатковано з 1988 року після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.

Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, вирішила в черговий раз звернути увагу державних діячів на кричущі проблеми ВІЛ/СНІДу в Україні та виступила з ініціативою звернутися до Президента України пройти тест на ВІЛ та взяти розвиток епідемії ВІЛ/СНІДу в нашій країні під власний контроль. Саме тому вирішено було у 2010 році відмічати цю дату в нашій державі під гаслом: «Тест для Президента» [41, c. 55].

СНІД - одна з найважливіших та трагічних проблем, які виникли перед людством наприкінці ХХ віку. Справа не тільки в тому, що зараз Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) офіційно зареєстровано 42 мільйони людей що живуть з ВІЛ/СНІД (в тому числі 3,2 млн. дітей до 15 років ) та ще близько 25 мільйонів вже померло. А в тому, що суспільство не думає, що все це має безпосереднє відношення до кожного, адже все частіше фахівці наголошують про те, що на сьогодні всі люди в однаковій мірі знаходяться в єдиній групі ризику.

Сьогодні Україна - це держава, де ВІЛ-інфекція/СНІД - соціальна проблема. Близько 1% населення України інфіковано на ВІЛ/СНІД. Україна має найвищий показник по темпам поширення ВІЛ-інфекції у державах Західної та Східної Європи та держав СНД. Кожного дня в Україні 55 людям ставлять діагноз ВІЛ - це 20 000 людей на рік. Кожного дня від СНІДу помирає 12 людей - це більше 4 000 на рік [27, c. 91].

За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України на 01.10.2010р. в Україні офіційно зареєстровано 176 370 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 35 161 випадок захворювання на СНІД та 20 050 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.

Методологічною основою дослідження є затверджена відповідна Національна програма, Президентом України було визначено важливе місце України у боротьбі з ВІЛ/СНІДом.

У 1995 році затверджено Національну програму профілактики СНІДу на 1995-1997 рр. Розпочато наукові розробки зі створення вітчизняних антивірусних препаратів. 1998 р. прийнято нову редакцію Закону про СНІД, в якій декларується усвідомлена добровільність тестування на ВІЛ. 1999 р. затверджено Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-2000 рр.

2000 р. вийшов Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу". Розпочався процес стратегічного планування національних заходів з протидії епідемії, здійснено централізовану закупівлю антиретровірусних препаратів.

2001 р. затверджено Програму профілактики ВІЛ/СНІДу на 2001-2003 рр. Створено також Урядову комісію з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом на чолі з віце-прем'єр-міністром. Україна ініціювала скликання 26-ї Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з проблеми ВІЛ/СНІД у Нью-Йорку. Вийшли Укази Президента України "Про проголошення в Україні 2002 року Роком боротьби зі СНІДом" та "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з ВІЛ/СНІДом". Україна бере активну участь в організації Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

Україна увійшла до складу правління Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Підписано Меморандум про розуміння за Програмою прискорення доступу до антиретровірусної терапії для хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Створено механізм реалізації засобів Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією через Урядову комісію з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом та Український фонд боротьби з ВІЛ-інфекцією та СНІДом.

Передбачено забезпечення всіх ВІЛ-інфікованих вагітних профілактичними препаратами, надання широкої гуманітарної медикаментозної допомоги та реалізація навчальних програм, залучення понад 100 громадських та благодійних організацій до реалізації Програми профілактики ВІЛ/СНІДу в Україні на 2009-2012 рр.

В Україні регулярно відбуваються конференції на яких фахівцями піднімаються актуальні питання проблем СНІДу як для України так і для світу в цілому.

На сьогодні в країні на подолання цієї епідемії спрямовуються зусилля всіх гілок влади аби призупинити зростання числа хворих. Не останню роль в країні відіграє налагоджена співпраця між управліннями, соціальними службами, благодійними, громадськими та релігійними організаціями держави, адже якнайшвидше виявлення даного захворювання серед усіх верств населення є майже найважливішим питанням. Тому відповідно до указу Президента України вже протягом декількох років за кошти державного бюджету населення має змогу необмежено (не менш, ніж 5% щорічно) обстежуватися на ВІЛ, особливо серед груп ризику [15, c. 121].

Незважаючи на постійне проведення роботи з подолання ситуації з ВІЛ/СНІДом, фахівці наголошують на тому, що показники захворюваності в Україні, все ще залишаються високими, адже до підсвідомості населення та, насамперед, молоді, досить часто дуже важко достукатися. Тому всі ці зусилля дадуть свій позитивний результат, напевне, лише через десяток років. Першочерговим у цьому питанні є профілактика на первинному рівні.

Останні дослідження показують, що найбільшу кількість ВІЛ-інфікованих виявлено серед споживачів ін'єкційних наркотиків (43%), жінок секс-бізнесу, чоловіків які мають статеві зв'язки з чоловіками, у місцях позбавлення волі. Особливо насторожує те, що хвороба шириться серед загального населення статевим шляхом (від загальної кількості інфікованих ця цифра становить 46%). В зоні ризику на першому місці стоять молоді верстви населення - 79,9% (від 25 до 45 років), що часто змінюють статевого партнера, не використовують засоби особистого захисту, роблячи все на «авось». Сьогоднішнє суспільство живе у час СНІДу. СНІД вже торкнувся багатьох [61, c. 84].

Сьогодні якось змінити ситуацію з розповсюдженням ВІЛ-інфекції можливо лише об'єднавши спільні зусилля місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, приватних підприємств, закладів, організацій, релігійних організацій та громадських спільнот, включаючи людей, інфікованих або хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД та просто тих людей, кому не байдуже це питання. Адже законодавство зобов'язує нас захищати права людини незалежно від ВІЛ-статусу, соціального статусу, сексуальних або інших переваг.

З 1 листопада 2010 року Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ розпочала ініціативу щодо складання Президентом України тесту. Тест передбачає усього 4 запитання, які відображають найбільш гострі проблеми у сфері ВІЛ/СНІДу -

1.усі ВІЛ-позитивні люди в Україні отримують потрібні їм ліки?

2. усі діти народжуються вільними від ВІЛ?

3. права ВіЛ-позитивних людей дотримуються?

4. держава фінансує всі заходи по боротьбі з епідемією?

Головна мета акції - закликати Президента України взяти під особисту відповідальність подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні. Під час акції зібрали підписи людей, яким небайдужа епідемія ВІЛ/СНІДу з усіх регіонів України із зверненням до Президента. Люди, які залишили свій підпис, таким чином закликали Президента України пройти тест і взяти розвиток епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні під особистий контроль.

Символом 1 грудня є червона стрічка - це символ розуміння людьми важливості проблеми СНІДу, прийнятої у всьому світі. Це пам'ять сотням тисяч людей, які були забрані цією хворобою. Це символ солідарності з тими, кого епідемія СНІД стосується особисто: ті, що вже живуть з ВІЛ, їхніми близькими, рідними та просто не байдужими людьми [15, c. 126-127].

В світі з моменту початку епідемії й до 2009 року інфікувалися ВІЛ майже 60 млн. осіб і 25 млн. осіб умерли від захворювань, пов'язаних з ВІЛ. В 2009 році число людей з ВІЛ становило близько 33,4 млн. чоловік, число нових випадків ВІЛ близько 2,7 млн. чоловік і 2 млн. чоловік умерли від захворювань зв'язаних зі СНІДом [53, c. 92].

За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом, з часу виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і до 2009 року включно, в Україні офіційно зареєстровано 161 119 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 31 241 випадків захворювання на СНІД та 17 791 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.

У 2009 році в країні зареєстровано 19 840 нових випадків ВІЛ-інфекції (43,2 на 100 тис. населення). І хоча з 1999 року число вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції зростає щорічно, за період 2006 - 2009 років відмічається зниження темпу приросту даного показника: 16,8%, 10,5%, 7,6%, 5,7%, відповідно.

Дані Національної оцінки ситуації з ВІЛ/СНІДом в Україні засвідчують, що на початок 2010 року в Україні мешкало 360 тисяч людей, віком від 15 років і старше, інфікованих ВІЛ. Ці дані відрізняються від даних офіційної статистики. Відмінність між цими показниками свідчить, що лише 28%, або кожний четвертий з людей, які живуть з ВІЛ в Україні, пройшов тест на ВІЛ і знає свій ВІЛ-позитивний статус.

За даними статистики, кількості осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, і перебувають під диспансерним наглядом у спеціалізованих закладах охорони здоров'я на 01.01.2010 року в Україні складає 101182 особи (220,9 на 100 тис населення), з них 11827 - з діагнозом СНІД (25,8 на 100 тис. населення). На рисунку 1 наведена динаміка офіційно зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України за період 1987-2009 рр [39, c. 142].

За січень-вересень 2010 року в Україні офіційно зареєстровано 15 270 ВІЛ-інфікованих осіб, у тому числі 15250 громадян України й 20 іноземців. Із цього числа захворіли на СНІД 3915 людей і вмерло від СНІД - 2259 людей. Нові випадки ВІЛ-інфекції серед дітей до 14 років за зазначений період склали 3022, з них на СНІД захворіло 86 осіб і 16 дітей умерло від СНІДу. За останні роки кількість жінок, інфікованих ВІЛ, виросла з 20% від загального числа інфікованих до 40%. Близько 40% дітей, що живуть на вулиці, інфіковані ВІЛ [11, c. 68].

Останнім часом збільшилася питома вага статевого шляху передачі ВІЛ, що у свою чергу приводить до підвищення рівня ВІЛ-інфікованих серед вагітних, дітей та статевих контактів хворих. Данні про інфікування ВІЛ серед населення України та шляхи передачі ВІЛ наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Інфікування ВІЛ серед населення України та шляхи передачі ВІЛ за 2006-2010 роки

Шляхи інфікування ВІЛ

2005

2006

2007

2008

2009

2005-2009

ВІЛ-інфіковані, всього осіб

13770

16078

17669

18963

19840

86320

В тому числі інфіковані:

статевим шляхом

з них шляхом:

4606

5681

6784

7945

8635

33651

гомосексуальним

20

35

48

65

94

262

гетеросексуальним

4586

5646

6736

7880

8541

104309

парентеральним

з них внаслідок:

6282

713

708

701

711

34632

введення наркотичних речовин

6270

7127

7084

7009

7105

34595

Спільні урядові та громадські зусилля сьогодні потрібно сконцентрувати на проведенні широкої просвітницько-пропагандистської роботи в освітніх закладах та ЗМІ, вдосконаленні діяльності місцевих органів влади, організацій та установ щодо профілактики та боротьби зі СНІДом, створенні умов для «детінізації» проблеми, зосередженні уваги на ґрунтовній профілактичній роботі серед старих та нових «груп ризику», спрощенні доступу до медичних, соціальних та гуманітарних ресурсів [17, c. 12-17].

Із суми розрізнених локальних програм та заходів, боротьба з ВІЛ-загрозою має перетворитися на чітку колективну стратегію і консолідовану тактику щодо забезпечення комплексної антропогенної безпеки людства.

Україна, і це відзначається впливовими міжнародними організаціями, такими як ООН, Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією й іншими, досягла значних успіхів у створенні механізмів протидії поширенню ВІЛ/СНІДу. Створено Урядову комісію по боротьбі зі СНІДом, затверджено відповідну Національну програму, до того ж саме Президентом України було своєчасно усвідомлено небезпеку проблеми та визначено важливе місце України у боротьбі з ВІЛ/СНІДом.

Базовим документом стосовно протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу є Закон України від 12.12.1991 № 1972-ХІІ „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” (з наступними змінами), який, зокрема, визначає: умови і порядок медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції; облік ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, подання їм медичної допомоги та здійснення медичного нагляду за ними; наслідки виявлення ВІЛ-інфекції та обов'язки ВІЛ-інфікованих осіб; соціальний захист осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на СНІД та членів їхніх сімей; соціальний захист медичних працівників та інших осіб, виконання професійних обов'язків яких пов'язане з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини; відповідальність за порушення законодавства у сфері боротьби із захворюванням на СНІД [45, c. 16].

Для організації діяльності з запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, забезпечення лікування, догляду та підтримки ВІЛ-позитивних осіб прийнято ряд нормативних документів, якими, зокрема:

* затверджено програми діяльності та відповідні заходи у цій сфері;

* визначено інституції, які здійснюватимуть організацію та координацію вказаної діяльності;

* поставлено завдання щодо моніторингу й оцінки цієї діяльності.

На виконання вказаного Закону України, починаючи з 1992 року, розроблялися державні програми у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу:

- на 1992-1994 роки (постанова Кабінету Міністрів України вiд 27.02.1992 № 98);

- на 1995-1997 роки (постанова Кабінету Міністрів України вiд14.03.1995 № 176);

- на 1999-2000 роки (постанова Кабінету Міністрів України вiд 09.03.1999 № 341);

- на 2001-2003 роки (постанова Кабінету Міністрів України вiд 11.07.2001 № 790) [5, c. 134].

Крім цього, розглядались окремі питання, доручення стосовно яких затверджувались нормативними актами:

- постанова Кабінету Міністрів України вiд 18.12.1998 № 2026;

- Указ Президента України вiд 01.11.2000 № 1182/2000;

- Указ Президента України вiд 28.08.2001 № 741/2001;

- Указ Президента України вiд 22.06.2001 № 461/2001;

- розпорядження Кабінету Міністрів України вiд 13.06.2002 № 315-р.

У 2004 році Верховна Рада України затвердила рекомендації парламентських слухань (Постанова від 03.02.2004 № 1426-IV) [13, c. 115].

Цього ж року було прийнято ще кілька документів стосовно ВІЛ/СНІДу, найголовнішим з яких є постанова Кабінету Міністрів України вiд 04.03.2-004 № 264 «Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки».

Основною метою запобігання поширенню ВІЛ/СНІД є вплив на суспільство з метою мінімалізації ризику інфікування. В Україні запобіжні заходи до цього часу в основному полягали у застосуванні базової методики попередження поширення захворюваності до людей з найголовніших груп ризику, а саме: запобігання спільному користуванню шприцами, профілактична робота та інтервенції за принципом «рівний-рівному» серед користувачів ін'єкційних наркотиків.

Проте необхідно збільшити масштаби заходів, охоплення населення і підвищити якість профілактичної роботи серед населення, що входить до основних груп ризику і особливо серед підлітків, що входять до груп ризику. Крім цього, соціальні фактори можуть ставати на перешкоді проведенню цільових заходів із запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, ускладнити доступ до спеціалізованих послуг та вибір такого стилю життя, при якому ризик інфікування є мінімальним.

1.2 Особливості ведення вторинної профілактичної роботи з питань ВІЛ/СНІДу

Профілактика (у пер. з грецької -- попередження) є складовою частиною будь-якої діяльності. Вона включає комплекс заходів, які повинні попередити погіршення стану об'єкта діяльності й виникнення проблем. Особливо профілактика є актуальною щодо соціальних проблем та негативних соціальних явищ, запобігти яким часто простіше, ніж подолати їх негативні наслідки.

Профілактика - комплекс заходів, спрямованих на запобігання у окремої особи, групи людей або суспільства небажаних чи негативних явищ. Серед останніх особливе значення мають негативні явища екологічної, соціальної, медичної або змішаної природи, приклади яких наведені в табл. 2.

Таблиця2

негативні явища

Природа негативних явищ

Приклади негативних явищ

Екологічні

- забруднення навколишнього середовища

- скорочення озонового шару Землі

- зникнення тварин

- скорочення тропічних лісів

Соціальні

- дитяча безпритульність та бездоглядність

- кримінальні злочини та асоціальна поведінка серед

молоді та підлітків

- безробіття

- бідність

- безграмотність

- розлучення

Медичні

- інфекційна захворюваність

- неінфекційна захворюваність

Змішані

- паління

- алкоголізм

наркоманія

В залежності від об'єкту, на який вона спрямована, профілактику розподіляють на 2 основні категорії - первинну та вторинну. Первинна профілактика передбачає попередження виникнення відповідного негативного явища, а вторинна - запобігання його розповсюдженню.

З огляду на вищезазначене, первинна профілактика ВІЛ-інфекції має на меті зменшення ризику інфікування здорових осіб, а метою вторинної профілактики цієї хвороби виступає зниження ризику передачі ВІЛ від зараженої ним особи до здорових людей.

Відомо, що інфікування ВІЛ (як і будь яким іншим збудником інфекційних захворювань) можливе лише в разі існування певних умов: наявність інфекції та його джерела, наявність сприйнятливого до цієї інфекції контингенту, наявність шляхів та факторів передачі збудника (табл. 3).

Таблиця 3

Умови інфікування ВІЛ та спрямованість профілактичних заходів

УМОВИ ІНФІКУВАННЯ ВІЛ

 

Наявність інфекції

ВІЛ

 

Наявність його джерела

ВІЛ - позитивні особи (ВІЛ+)

 

Наявність сприйнятливого до цієї інфекції контингенту

ВІЛ-негативні особи (ВІЛ-)

 

Наявність шляхів передачі збудника

Статевий

Через кров

Від матері до дитини

 

Наявність факторів передачі інфекції

Сперма, вагінальний секрет, кров, грудне молоко

традиційна профілактика інфекцій - комплекс заходів, спрямованих на:

 

На ВІЛ

його знешкодження

 

На джерело інфекції

виявлення інфікованої особи - її ізоляція - вилікування - повернення в суспільство вільною від збудника

 

На сприйнятливе населення

підвищення їх опірності (імунітету) до збудників: 

- вакцинація;

- введення специфічних антитіл,

- профілактичне лікування

 

На шляхи передачі

виключення ризикованих ситуацій (або зменшення їх частоти)

 

На фактори передачі

знешкодження збудника в тому біологічному матеріалі,  з яким він звичайно передається

Зрозуміло, що за відсутності хоча б однієї з вищезазначених умов, епідеміологічний ланцюжок розривається, і поширення інфекції не відбувається.

Саме тому традиційна профілактика інфекційних захворювань передбачає комплекс заходів, спрямованих:

1. На джерело інфекції: виявити інфіковану людину - ізолювати - вилікувати - та виписати із стаціонару здоровою та вільною від збудника. Проте, для ВІЛ-інфекції виявлення інфікованої особи та її ізоляція не мають запобіжного значення, перш за все тому, що сьогодні ще не існує ліків, здатних знищити ВІЛ, який міститься в організмі людини - можливо лише гальмування його розмноження та зменшення внаслідок цього кількості вірусів в крові та виділеннях (тому профілактичне лікування вагітних нині використовується для зниження ризику інфікування дитини від матері). Крім того, прихованої інфекції завжди набагато більше, ніж виявленої, а негативної діагностики не існує (тобто сьогодні медики можуть сказати, що людина є інфікованою, але в жодному випадку не можуть бути впевненими, що вона від ВІЛ вільна). Останнє унеможливлює виявлення усіх інфікованих, і тому ізоляція не має сенсу.

2. На сприйнятливі контингенти населення - підвищення їх опірності (імунітету) до збудників (звичайно це вакцинація, введення специфічних антитіл, профілактичне лікування тощо). З огляду на те, що вакцини, здатної запобігти зараженню людини ВІЛ, ще не створено, а антитіла не мають захисної сили, цей напрямок традиційної профілактики інфекційних хвороб для ВІЛ-інфекції виявляється непридатним.  З огляду на те, що профілактичне лікування має бути проведеним негайно (в перші часи та дні) після зараження, його застосовують лише у медичних працівників (коли мало місце травмування на робочому місці і попадання інфікованого матеріалу на пошкоджену шкіру або на слизові оболонки ока, рота) та у дітей при народженні їх від ВІЛ-позитивних матерів.

3. На шляхи та фактори передачі - виключення ризикованих ситуацій (або зменшення їх частоти) та знешкодження збудника в тому біологічному матеріалі,  з яким він звичайно передається.  Дезінфекція медичного обладнання та інструментарію, крові та виділень пацієнтів, санітарна обробка робочих поверхонь в лабораторіях, користування засобами індивідуального захисту (гумовими рукавички, захисними окулярами, масками) і одноразовими інструментами  запобігають інфікуванню в медичних закладах. Безпечний секс та застосування кондомів перешкоджає зараженню ВІЛ статевим шляхом. А безкровний кесарів розтин, заміна грудного молока інфікованої матері донорським або штучне вигодовування немовлят знижують ризик вертикальної передачі збудника [55, c. 71].

Отже, традиційна профілактика інфекційних хвороб при попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції виявляється малопридатною. ВІЛ, потрапивши в організм людини, залишається в ньому довічно. І до кінця свого життя заражена особа залишається джерелом інфекції для інших. Загроза кримінальної відповідальності за навмисне інфікування інших зазвичай залишається лише підписом на папері, тому що людина, навіть якщо вона знає про свій ВІЛ-позитивний стан,  продовжує жити, а значить кохати, займатися сексом  та тому може народжувати дітей. Вона продовжує лікуватися, коли захворює, може битися, коли її ображають, а також грати в футбол, хокей, баскетбол. Вона продовжує голитися, робити манікюр, педикюр та татуювання. Якщо вона вживала ін'єкційні наркотики, зазвичай, вона продовжує їх вживати тим же шляхом.

Виявляється також: засоби не заразити когось та не заразитися самому - ті ж самі, Крім того було доведено, що прихованої інфекції набагато більше, ніж виявленої, і тому потенційно інфікованими мають вважатися всі - і в побуті, і в особистому житті, і в медичних закладах.

Таким чином, нині за умов відсутності вакцини та ефективних ліків єдиною доступною всім зброєю проти інфікування ВІЛ можуть виступати безпечна поведінка і суворе дотримання санітарно-епідемічного режиму в лікувальних установах. Саме на це спрямована діяльність державних та громадських організацій, які реалізують численні профілактичні проекти, саме на це витрачаються і державні кошти, і кошти міжнародних донорів

Головними компонентами державних програм протидії епідемії ВІЛ-інфекції виступають:

Профілактика ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді

Профілактика передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини

Профілактика ВІЛ-інфекції, обумовленої споживанням ін'єкційних наркотиків

Профілактика ВІЛ-інфекції в секс-індустрії

Профілактика ВІЛ-інфекції серед гомосексуальних чоловіків

Профілактика ВІЛ-інфекції серед жінок

Профілактика ВІЛ-інфекції у місцях позбавлення волі [62, c. 143].

Кожна з них має певні особливості. Попередження ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді складається з профілактики зараження ВІЛ в побуті, запобігання зараженню їх статевим шляхом і при ін'єкціях наркотиків (навіть якщо вони не є наркоманами, а відносяться до так званих експериментаторів).

Перш за все вона передбачає отримання молодими людьми необхідної загальної інформації з питань ВІЛ/СНІДу і набуття практичних навичок по самозахисту при можливих ризикованих ситуаціях . Для цього видаються відповідні друковані матеріали (книжки, буклети, плакати, пам'ятки, статті в періодичних молодіжних виданнях), виходять відео матеріали, широко застосовується соціальна реклама, в тому числі на телебаченні та дискотеках, проводяться лекції, зустрічі, бесіди фахівців, а також різноманітні масові акції.

Важливим компонентом профілактичної роботи є практичні демонстрації, ситуаційний та рольовий тренінг, які дозволяють ще до першої зустрічі з наркотиком або до першого сексуального контакту всебічно озброїти людину усіма можливими засобами уникнення або зниження ризику зараження його ВІЛ в конкретній життєвій ситуації.

Не менше значення має забезпечення засобами індивідуального захисту (кондомами), та їх доступність.

Основною метою попередження поширення ВІЛ/СНІД є змінити стиль поведінки, через яку людям загрожує інфікування. Попередження поширення ВІЛ/СНІД в Україні до цього часу базувалося на реалізації основного пакету профілактичних послуг для груп найбільшого ризику, включаючи обмін шприців, профілактичну роботу та робота за принципом «рівний-рівному» серед користувачів ін'єкційних наркотиків. Проте необхідно збільшити масштаби заходів, охоплення населення і підвищити якість профілактичної роботи серед населення, що входить до основних груп ризику і особливо серед підлітків, що входять до груп ризику. Крім цього, соціальні фактори можуть ставати на перешкоді проведенню цільових заходів із запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, ускладнити доступ до спеціалізованих послуг та вибір такого стилю життя, при якому ризик інфікування є мінімальним. Наприклад, добровільному консультуванню та тестуванню (ДКТ) може перешкоджати як страх стати вигнанцем у суспільстві і бути підданим дискримінації, так і відсутність доступу до антиретровірусної терапії (АРТ) [41, c.89].

Потреба у розробці стратегії позитивних змін у стилі життя населення у поєднанні з Державною програмою боротьби з ВІЛ/СНІД є очевидною. Зусилля із попередження поширення хвороби будуть марними у далекій перспективі, якщо не зосередитися на подоланні тих факторів, що підвищують ризик інфікування за особливих умов.

Такий підхід повинен бути комплексним і включати профілактичну роботу різних напрямків: індивідуальну, групову, за місцем проживання, заходи із залученням засобів масової інформації, заходи впливу на соціальне середовище, тобто, такі, що покращують побутові і соціальні умови життя людей, що у підсумку знижує ризик інфікування.

На мікрорівні профілактика здійснюється у вигляді спеціальних програм, заходів і окремих дій в межах установ, організацій та за місцем проживання. Індивідуальний рівень профілактики -- робота, що проводиться спеціалістами та волонтерами з окремими особами.

Основними формами організації профілактичної діяльності є профілактичні програми та профілактичні заходи.

Профілактичний захід -- спеціально організована взаємодія виконавців профілактичної роботи (фахівців або волонтерів) і представників цільової групи, спрямована на попередження соціальної проблеми чи подолання окремих її чинників [8, c. 118].

Профілактична програма -- спеціально розроблений комплекс (система) заходів, спрямованих на попередження конкретної соціальної проблеми (або декількох пов'язаних між собою проблем). Профілактичні програми дозволяють у повному обсязі реалізувати технологію комплексної соціальної профілактики. Як правило, програмою передбачаються дії у різних напрямах профілактики та залучення до її реалізації фахівців різних спеціальностей, співпрацю установ та організацій, що зацікавлені у попередженні проблеми. Окремі профілактичні заходи дозволяють вплинути на обмежену кількість чинників проблеми. Здебільшого вони будуть ефективні лише у комплексі з іншими заходами у процесі реалізації профілактичної програми.

Історично склалися кілька стратегій і моделей профілактики негативних явищ. Стратегії профілактики -- це загальні підходи до визначення основних цілей профілактики певної проблеми і шляхів їх досягнення. Стосовно проблеми ВІЛ/СНІДу можна виділити такі стратегії:

1. Стратегія боротьби (усунення негативного явища, проблеми, їх ризиків та наслідків).

2. Стратегія нормалізації (обмеження ризику, негативного впливу проблеми чи явища) [7, c. 114].

Моделі профілактики на основі певних наукових чи побутових уявлень щодо природи проблеми (негативного явища) визначають мету, зміст і методи її профілактики. У межах стратегії боротьби можна виділити такі моделі профілактики негативних явищ:

1. Модель стримування (репресивна модель).

2. Модель залякування.

3. Модель ствердження моральних принципів.

4. Модель поширення фактичних знань.

5. Модель навчання позитивній поведінці (“афективного” навчання).

6. Модель формування здорового способу життя.

7. Радикальна модель (модель соціального впливу).

До стратегії нормалізації можна віднести такі моделі:

1.Модель контрольованого впливу.

2. Модель зменшення шкоди. У межах цієї моделі негативне явище (вживання наркотиків, небезпечна сексуальна поведінка, безпритульність) сприймається як неминуче, принаймні для певної кількості молодих людей. Метою профілактики виступає зниження ризику негативних наслідків від небезпечного способу життя як для самих молодих людей, яким він властивий, так і для оточуючих, без спроби змінити сам спосіб життя. Основними засобами зменшення шкоди є навчання більш безпечній поведінці, забезпечення запобіжними засобами (наприклад, презервативами, одноразовими шприцями), психологічна допомога і підтримка. Робота проводиться за допомогою інформування, консультування, навчання на рівних, створення груп самодопомоги.

Модель зменшення шкоди ефективна лише для вторинної профілактики у середовищі осіб, які вже ведуть стійкий небезпечний спосіб життя [9, c. 82]..

Отже, переважна більшість стратегій і моделей ефективні для роботи з окремими категоріями дітей та молоді і для вирішення окремих завдань профілактики. Вони доповнюють одна одну, і тому можливе використання їх елементів у межах комплексної профілактичної програми.

Поширене розуміння профілактики соціально небезпечних хвороб як такої, що може здійснюватися на трьох рівнях - первинному (широка робота з усім населенням), вторинному (робота з найбільш уразливими групами) і третинному (допомога тим, хто вже має ту чи іншу проблему, аби зупинити поширення хвороби чи негативнее явище надалі).

Первинна профілактика спрямована на те, щоб сформувати здоровий спосіб життя та запобігти першій спробі вживання наркотиків й алкоголю, попередити інфікування ВІЛ. Вироблення в суспільстві негативного ставлення до вживання психоактивних речовин, потреби у дотриманні безпечної сексуальної поведінки дає змогу уникати хвороб, які передаються статевим шляхом, зокрема, ВІЛ, а дотримання базових санітарних норм і здорового харчування - убезпечити від розповсюдження туберкульозу тощо. Первинна профілактика виходить із того, що підсумки численних наукових досліджень залежності здоров'я особистості від різних чинників впливу підтверджують: рівень розвитку й стану системи охорони здоров'я у будь-якому суспільстві зумовлює в середньому лише близько 10 % всього комплексу впливів. Решта 90 % припадає на: умови зовнішнього середовища (близько 20 %), на спадковість (близько 20 %) і найбільша - на спосіб життя (50 %). Відтак саме формування здорового способу життя і зміна чинних підходів до виховання мають перебувати в центрі уваги державної політики.

В Україні питаннями первинної профілактики опікуються численні державні та недержавні структури. Послуги з первинної профілактики ВІЛ надаються державою через систему освіти і центри соціальної служби для дітей, сім'ї та молоді [5, с. 99].

Ефективність первинної профілактики в Україні низька. Про це свідчить розгортання епідемій соціально небезпечних хвороб, поширення негативних явищ у молодіжному середовищі. Дані соціологічних досліджень підтверджують низьку якість профілактичної роботи. Так, у 2009 році відсоток молодих людей віком 15-24 років, які правильно визначають шляхи запобігання статевій передачі ВІЛ-інфекції та знають, як вона не передається, становив 40 %, при цьому в період між 2004 і 2007 роками значення показника дещо покращилося, але за останні два роки суттєвих змін не відбулося -він все ще досить далекий від мети, визначеної Україною в межах виконання Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІД до 2010 року (95 %). Дослідження свідчать, що рівень охоплення профілактичними програми невисокий: молодим людям 15-24 років, які брали участь у заходах, присвячених профілактиці ВІЛ, частіше за все пропонувались досить традиційні форми роботи -лекції та буклети [4, с.123].

З огляду на це, необхідно впроваджувати більш систематичну інформаційно-просвітницьку кампанію для молоді на національному рівні задля досягнення наміченої мети - підвищити рівень обізнаності цієї цільової групи про шляхи передачі ВІЛ.

Проблему пандемії наркоманії та ВІЛ/СНІД можна розв'язати тільки комплексно, беручи до уваги не лише медичні, а й соціальні, психологічні та правові аспекти, що підтверджує досвід країн Заходу.

Вторинна профілактика орієнтована на осіб, які мають вищі ризики інфікування соціально небезпечними хворобами, зокрема ВІЛ.

Проблема здійснення вторинної профілактики в Україні полягає в тому, що вона покладається переважно на громадські організації і ними ж здебільшого фінансується. Як виняток, можна назвати діяльність державних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді й нечисленних центрів ресоціалізації наркозалежної молоді, які надають послуги вторинної профілактики поширення ВІЛ та психоактивних речовин.

Так, профілактика ВІЛ-інфекції серед споживачів ін'єкційних наркотиків здійснюється державними центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді через мережу спеціалізованих формувань - служби соціально-профілактичної роботи. Станом на 1 жовтня 2009 року при центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді створено і діє 223 служби, більшість з них розташовано в лікарнях, поліклініках та наркодиспансерах. Мета діяльності таких служб - здійснення соціально-профілактичної роботи зі споживачами психоактивних речовин, зокрема й споживачами ін'єкційних наркотиків та особами з числа їх найближчого оточення, яка спрямована на профілактику ВІЛ-інфекції та інфекцій, що передаються статевим шляхом, інших хвороб, покращення соціального функціонування шляхом зменшення шкоди і негативних наслідків від ін'єкційного вживання наркотичних речовин.

У 2008-2009 роках розгорнуто співпрацю державних та комерційних організацій з метою наближення профілактичних программ до цільових груп та полегшення їх доступу до життєво важливих послуг. Так, спільно з державними соціальними службами і мережею аптек було розширено профілактичні програми у сфері ВІЛ/СНІДу до рівня невеликих міст та районів. Було розпочато профілактику ВІЛ/СНІД для найбільш уразливих груп через 16 регіональних відділень державних соціальних служб у 5 регіонах України.

Протягом 2009 року в межах проектів, підтриманих Глобальним Фондом:

- проведено профілактичну роботу з наркозалежними щодо профілактики ВІЛ (обмін шприців, надання стерильних засобів тощо) через 108 аптек у 12 регіонах України; - перевірено експрес-тестами на ВІЛ-інфекцію майже 130 тисяч осіб з числа груп, найбільш уразливих до ВІЛ (до речі, у листопаді 2009 року наказом МОЗ України нарешті нормативно урегламентовано використання таких тестів);

- започатковано тестування на гепатит В для чоловіків, які мають секс із чоловіками, розроблено пілотний проект із тестування на гепатит В та вакцинацію проти гепатиту В [18, c. 11].

За даними Національного звіту з виконання Декларації, рівен охоплення профілактичними програмами становив 32 % для СІН та59 % - для працівників секс-бізнесу, серед ЧСЧ він становить 63 %, а серед ув'язнених - 15 %.

Міжнародні експерти зауважують не завжди високу якість послуг у сфері вторинної профілактики ВІЛ/СНІДу. Наразі, за даними Національного звіту з виконання Політичної Декларації з ВІЛ/СНІД, відсоток споживачів ін'єкційних наркотиків, які правильно визначають шляхи запобігання статевій передачі ВІЛ-інфекції та знають, як вона не передається, у 2009 році становив 55 %; серед осіб, які надають сексуальні послуги за плату, цей показник - 51 %, серед чоловіків, які мають секс із чоловіками, - 71 %, При цьому, як і раніше, засуджені віком 16-24 роки демонструють гірше знання (38 %), ніж особи віком 25 років і старші (43 %) [4, с.71]. Крім того, існує разючий відрив знань від поведінки: при тому, що майже всі молоді люди та представники вразливих до ВІЛ груп знають, що презерватив або стерильний інструментарій захищає від передачі вірусу, однак використовує їх значно менший відсоток респондентів.


Подобные документы

  • Сутність соціальної роботи в системі громадського руху. Законодавчо-нормативна база соціальної роботи громадських організацій в Україні. "Червоний Хрест" - складова соціальної роботи в системі громадських рухів. Основні напрямки і форми соціальної роботи.

    дипломная работа [194,1 K], добавлен 19.11.2012

  • Причини і види сирітства в суспільстві. Основні проблеми дітей-сиріт в Україні. Досвід профілактичної роботи у Чернігівському соціальному центрі матері та дитини "Батьки й дитина разом". Досвід роботи державних і громадських організацій в інтересах дітей.

    курсовая работа [930,5 K], добавлен 27.01.2014

  • Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Напрямки соціальної роботи. Світовий досвід соціальної роботи.

    реферат [19,0 K], добавлен 18.08.2008

  • Загальні відомості про ВІЛ-СНІД як захворювання. Теоретичний аналіз проблеми ВІЛ-СНІДу в молодіжному середовищі. Соціальна профілактика негативних явищ як напрям соціальної роботи з молоддю. Зміст та форми реалізації проекту профілактики захворювання.

    курсовая работа [67,1 K], добавлен 17.04.2014

  • Роль та значення інноваційної діяльності фахівця з соціальної роботи у життєдіяльності сучасного суспільства. Характеристика концептуального підходу до процесу ефективного використання особистісно-інноваційного потенціалу фахівця з соціальної роботи.

    статья [24,8 K], добавлен 07.02.2018

  • Аналіз фільму про життя моделі Джіа Каранджі, що загинула від СНІДу. Альтернативні шляхи профілактики ризикованої поведінки, яка є однією із причин інфікування на ВІЛ. Структура тренінгу для ВІЛ-інфікованих дітей у групі підтримки про особисту гігієну.

    контрольная работа [16,8 K], добавлен 13.10.2014

  • Суть і зміст соціальної роботи з сім'єю, основні завдання такої роботи на сучасному етапі. Загальний огляд технології соціальної роботи з сім'єю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки. Аналіз технології попередження проблем у сім'ї.

    курсовая работа [56,5 K], добавлен 05.01.2011

  • Категорії дітей, які відносяться до "групи ризику". Завдання профілактичної роботи з неповнолітніми. Форми психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою, конспекти відповідних занять. Програма профілактичної роботи з дітьми даної категорії.

    методичка [45,8 K], добавлен 20.07.2011

  • Домашнє насильство як соціальна проблема. Сучасні науково-теоретичні підходи до проблеми насильства. Закордонна практика організації роботи з профілактики домашнього насильства. Соціально-педагогічні технології роботи з суб’єктом насильницьких дій.

    дипломная работа [170,2 K], добавлен 25.08.2012

  • Важливі педагогічні аспекти соціальної роботи. Соціальна робота в контексті історичного розвитку. Вивчення історії суспільства, традицій, конкретних надбань соціальної роботи, використання досвіду минулих поколінь. Соціальна політика і соціальна робота.

    реферат [14,3 K], добавлен 18.08.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.