Аналіз технології вирощування та тренінгу молодняку коней в комунальному позашкільному навчальному закладі "Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з кінного спорту"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ БІОТЕХНОЛОГІЇ ТА ЗДОРОВ'Я ТВАРИН

БІОТЕХНОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Дипломна робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

Аналіз технології вирощування та тренінгу молодняку коней в комунальному позашкільному навчальному закладі «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з кінного спорту»



Анотація

Дипломна робота виконана на тему: «Аналіз технології вирощування та тренінгу молодняку коней в комунальному позашкільному навчальному закладі «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з кінного спорту»

Робота містить 7 розділів.

Перший розділ - вступ, в якому зазначена актуальність вибраної теми, мета і задачі проведеної роботи.

Другий - огляд літератури, присвячений сучасному стану конярства і деяким особливостям вирощування та тренінгу молодняку коней.

У третьому розділі приведена методика, матеріал та умови досліджень.

Четвертий розділ містить аналіз технології вирощування та тренінгу молодняку коней в комунальному позашкільному навчальному закладі.

П'ятий розділ присвячений ветеринарно-профілактичним заходам, шостий - екологічним заходам.

В сьомому розділі проаналізований стан охорони праці на підприємстві та дані рекомендації щодо поліпшення умов праці.

Робота виконана на __ сторінках друкованого тексту, містить __ таблиць, 17 джерел літератури.



Вступ.

Актуальність теми.

Науково-технічний прогрес, якого досягло людство, призвів до значного скорочення поголів'я коней у світі. Цьому сприяли поява парового двигуна, залізничного транспорту, винахід двигуна внутрішнього згорання, створення автомобіля та вогнепальної зброї. Вони зумовили скорочення поголів'я коней, яких використовували для міського та міжміського сполучення, зв'язку, потреб армії.

Незважаючи на високий рівень механізації та автоматизації, нині роль і значення коней у народному господарстві країни має комплексний характер. Коней використовують як племінних тварин для поліпшення існуючих і виведення нових, значно досконаліших порід, які б відповідали вимогам європейських та світових стандартів. Племінні коні доброї якості високо цінуються на міжнародному ринку.

Актуального значення набуває молочне і м?ясне конярство. За біохімічними характеристиками конина відрізняється від яловичини, а по деяким показникам навіть краще за неї. На світовому ринку, попит на м?ясні продукти конярства дуже великий. Двійну цінність має кумис. З одного боку це традиційний продукт харчування низки народів, з іншого - готовий медичний препарат, який допомагає лікарям боротися з хворими на туберкульоз, цингою, недокрів?ям, шлунковими хворобами, захворюваннями серцево-судинної системи.

Коней використовують як тяглову силу в приватних і фермерських господарствах для перевезення вантажів на невеликі відстані, заготівлі кормів, обслуговування тваринницьких ферм і потреб населення, роз'їздів, особливо під час весняної та осінньої негоди. Це і ряд інших причин обумовлюють потребу в інтенсифікації розвитку конярства.

У другій половині XX ст. у світі значно зросла популярність верхової їзди, кінного спорту, туризму «в сідлі», кінних ігор. Коні стали засобом фізичної культури, активного відпочинку, розваг людей. Основним завданням господарств України на найближчі роки є збільшення поголів'я до оптимальних розмірів (до 1 млн. голів) та якісне поліпшення насамперед спортивних коней.

У даному господарстві коней використовують в двох напрямках: прокат коней та участь у класичних, олімпійських видах спорту (конкурі, виїздці, триборстві), що дає можливість утримувати цю галузь та є актуальною темою для досліджень, пов'язаних з пошуком шляхів вдосконалення умов утримання та тренінгу молодняку з метою отримання прибутку.

Мета і задачі.

Метою роботи був аналіз сучасного стану галузі конярства, технології вирощування та тренінгу коней, особливостей умов утримання та годівлі молодняку в господарстві, аналіз заходів щодо екологічної безпеки та охорони праці на виробництві.

Задачі дипломної роботи :

- опрацювати літературні джерела, в яких висвітлені аспекти сучасного стану конярства та ефективності галузі в світі;

- проаналізувати господарську діяльність підприємства;

- розглянути технологію вирощування і тренінгу молодняку коней в господарстві;

- проаналізувати існуючі умови утримання та годівлі коней;

- вивчити стан охорони праці;

- зробити висновки та пропозиції виробництву.

Об'єктом дослідження був молодняк коней комунального позашкільного навчального закладу «Спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з кінного спорту».

кінь годівля догляд тренінг



1. Огляд літератури

1.1 Сучасний стан та перспективи розвитку конярства у світі

У всіх країнах світу існує безліч порід. До створення кожної з них доклала руку людина. Одомашнення в кінцевому підсумку переросло в селекцію і в багатьох випадках було пов'язано з більш якісним харчуванням і збільшенням розмірів і продуктивності коней. У країнах кожного з континентів люди виводять різні породи [13].

У Великобританії була виведена одна з найбільш відомих порід скакових коней. Тут потрібно відзначити, що ні одне досягнення в конярстві не може зрівнятися з «винаходом» чистокровної верхової. Розведенням цієї породи зараз займаються в Ньюмаркеті, Честері, Лінкольні. Якості цієї породи незамінні для скачок, полювання і триборства забезпечили її попит у всьому світі. Порода експортується в Північну Америку, Австралію, Південну Америку і є джерелом покращення інших верхових порід.

У Великобританії займаються виведенням і багатьох інших порід. Прикладом може служити клівлендська гніда, яка розводиться в Лондоні та використовується для полювання та екіпажів. Хакне - кінь, виведений в Йоркширі і Норфолку, популярний на шоу-рингах всього світу як упряжна тварина. Шайрська - найкрасивіша з порід англійських ваговозів. Основними районами розведення є центральні графства Лінкольншир, Дербішир, Стаффоршір. Шайр користується величезним успіхом, виступаючи на сільськогосподарських виставках і тим самим притягують багатьох іноземних покупців. Експорт шайр ведеться в далекі країни, такі як Північна та Південна Америка, Росія, Австралія. Зараз цих поступливих гігантів можна побачити на ярмарках, рідше їх використовують при оранці землі і фермерських упряжках [17, 23, 24].

Суффольську породу виводять лише у східній Великобританії, графство Суффольк. Цих коней можна зустріти на сільськогосподарських виставках і запряженими в плуг чи підводу. Вже багато років суффольців розводять у США, крім того їх експортують до Австралії, Африки, Росії і Пакистану. Центром виведення ще однієї надзвичайно цінної породи Великобританії є графство Ланкашир Шотландії, де протікає річка Клайд - це батьківщина клейдесдалей. Їх використовують в упряжі на виставкових манежах. Багато країн світу виявляють інтерес до цих важких коней, тому експорт їх йде в США, Австралію, Південну і Північну Америку і Росію [15].

Крім порід цінних, що користуються попитом в інших країнах, в Великобританії виводять безліч порід і місцевого значення. Наприклад, ексмурська - ця порода поні живе на південно-заході Великобританії, графства Сомерсет і Девон. Використовують як верхового поні для дітей і в упряжках. Також на південно-заході Великобританії в графстві Девон розводять дартмурського поні для дітей [12, 13].

На просторах Уельсу Великобританії розводять уельського гірського поні, якого використовують для поліпшення інших порід і уельського коба для спортивних гонок екіпажів.

У горах Шотландії і на островах на захід від узбережжя живе хайландский поні, якого використовують як для полювання, так і для їзди в упряжці. А на іншій групі островів, на північний схід від Шотландії, є шетлендський поні - один з найпопулярніших у світі дитячих верхових поні [12, 18].

Ще однією з країн Зарубіжної Європи, яка займається виведенням цінних порід коней є Німеччина. Знаменитою німецькою породою вважається ганноверська. Розведенням ганновера займаються на конезаводі в Селлі. Це спортивна порода коней, яка виступає в виїздці і конкурі. Основною базою голштинської породи в Німеччині став Елмсхорн. Голштинскі коні використовуються в різних спортивних дисциплінах[26].

У районі на захід від річки Везер створена одна з німецьких теплокровних коней - ольденбургська. Ці коні чудово виступають як в виїздках, так і в конкурі. Їх експортують у багато країн світу, а особливої популярності вони набули в Сполучених Штатах Америки.

В одному з найбільш знаменитих центрів німецького конярства Варендорф (захід Німеччини) розташований базовий завод вестфальської породи. Вестфальці є знаменитими поставниками світових чемпіонів. У Баварії і Баден-Вюртемберзі розводять південно-німецького ваговоза. Зараз їх часто можна зустріти на парадах і ярмарках, а також, правда дуже рідко, в полі [19].

Величезним досвідом конярства володіють французи. У Нормандії, яка завжди була оплотом конярства, займаються виведенням французьких селів. Це одна з найбільш швидкісних і витривалих спортивних коней. Також в Нормандії були виведені і рисисті коні, зокрема французький рисак. Вони використовуються не тільки на бігах під сідлом та в запряжці, а й у такому виді спорту як скіджорінг (кінь тягне гонщика на лижах). Дуже популярним у всьому світі став виведений вперше на півдні Нормандії - першерон. Цих ваговозів Франція експортує величезну кількість, наприклад в Великобританію, Південну і Північну Америку, Австралію [15].

У Франції існує безліч прекрасних порід місцевого значення, наприклад камарго, на півдні Франції. Ці коні представляються під сідло туристам, які приїжджають в Камарго.

Здавна в усьому світі Угорщина славиться як батьківщина видатних коней. Одним з провідних конярських центрів у Європі вважається знаменита конярська ферма в Мезохедьєші, саме там виводять знаменитих елітних екіпажних коней і верхових коней породи фурізіо. На конезаводі Мезохедьєші розводять і ноніуса, який також використовується як для їзди верхи, так і в упряжі. Виведення коней для дозвілля і спорту відбувається на таких головних конезаводах Угорщини, як Кібшері і Кечкеметі, де створюють жвавих і витривалих резервів у триборстві і гонках четвериком. Для цих цілей їх та експортували в багато країн, наприклад Великобританію, Швецію [13].

Роботи по здійсненню цілеспрямованої племінної програми ведуться і в Ісландії, в одному з найвідоміших у країні конярстві районі Скагафьорд. Тут займаються отриманням верхового коня не тільки для фермерів, які займаються перегоном худоби, але і для спорту.

Як найкращі в світі мисливці прославилися ірландські коні. Це порода Ірландського запряжного коня. Коней використовують для змагань. Експорт йде в США [24].

Славиться чудовими верховими і упряжними конями Швеція. В провінції Скан, що на півдні Швеції, вирощують прогулянкових і спортивних коней шведських теплокровних.

В Італії коней породи мареммано розводять у Тоскані, як ідеального верхового коня для роботи з худобою. Італійського ваговоза виводять у Феррарі на півночі країни. І хоча попит на ваговозів в Італії, як і скрізь, невеликий, але їх все ще можна бачити на невеликих фермах, і крім того, їх вирощують на м'ясо. Потрібно відзначити, що виведення теплокровних коней для верхових прогулянок і спорту в Італії поставлено гірше, ніж у багатьох інших країнах Європи.

У Нідерландах виводять фризькі породи, це район Фризленд на півночі країни. Використовують їх в упряжці. Експорт йде в країни: Великобританію, Німеччину. Голландія славиться спортивними кіньми породи голландської теплокровної, яка експортується до Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії. У провінції Алентежу (Португалія) займаються вирощуванням породи лузітан, придатної не тільки в бою з биком, а й у багатьох видах сучасного спорту (виїздки, конкуру і перегонах). У Португалії виводять ще й невеликих поні соррайа, між ріками Сор і Райа, які використовуються на фермах у всіх видах сільгоспробіт.

Австрія не займається розведенням цінних спортивних коней, але тут є норікійская порода легких упряжних коней, яку виводять на конезаводі в Зальцбурзі. Завдяки здатності виконувати важкі роботи ця порода придбала популярність у всій Європі. Ще одну породу виводять в Австрії - тафлінгер, для прогулянок верхи. Порода експортується в багато країн і особливо популярна в Німеччині та Швейцарії.

У Данії місцевого значення набувають таки породи як фредеріксборг - як легких упряжних коней, котландского ваговоза, якого тепер можна зустріти лише на виставах і дуже рідко запряженим у візок на міських вулицях. Зате датська теплокровна виведена спеціально для великого спорту.

Окрім Зарубіжної Європи, коней виводять і в Північній Америці. Америка в даний час займається розведенням величезного числа найцінніших порід у світі. У цій країні кінний спорт займає не останнє місце. На всьому материку Північна Америка лідирує по виведенню різних порід, їх налічується близько 20. Багато хто з них місцевого значення, тому варто зупинитися лише на породах представляють собою велику цінність.

Морган, популярний в Америці, експортується в багато відомі племінні клуби Канади, Великобританії, Австрії, Іспанії, Німеччини, Італії, Швеції. Морганів використовують на різних шоу, змаганнях, родео, полюванні, виїзді, гонках екіпажів. Квортерхоси - коні, які раніше використовувалися ковбоями, так як у них розвинене «почуття корови», а тепер популярні на змаганнях Дикого Заходу - це родео і скачки на короткі дистанції. Крім Каліфорнії коней цієї породи розводять ще в 40 країнах.

1.2 Технологія вирощування молодняку коней

Якість племінних, спортивних та робочих коней значною мірою залежить від умов вирощування, які були створені їм у ранньому віці. Науковою ос новою технології вирощування коней будь-якого призначення є вчення про нерівномірність росту і розвитку їх органів і тканин протягом онтогенезу. Одним із свідчень цього біологічного явища серед травоїдних може бути тип будови тіла новонароджених. Для них характерна високоногість при короткому, вузькому і неглибокому тулубі. Так, висота в холці новонароджених лошат заводських порід становить 60-65 % цього показника дорослих коней, обхват грудей 43-46, коса довжина тулуба - 39-43, жива маса - 9-12 %. За добрих умов вирощування молодняк коней закінчує розвиток в 3-4-річному віці, при відсутності таких умов цей процес затримується. Незадовільна годівля підсисних кобил і лошат призводить до затримки лінійного росту кісток, осьового скелета, які зумовлюють достатню ширину, довжину та глибину тулуба.

Недорозвинений молодняк зберігає ознаки дитинства (інфантилізм), має малий ріст, низькі показники обхвату грудей і п'ястя, знижену роботоздатність. При поліпшенні умов годівлі організм здатний частково надолужити затримку розвитку, але повністю ніколи не може компенсу вати її. Ступінь компенсації залежить від тривалості та рівня недостатньої годівлі, віку лошат, породної належності, статі молодняка. Лошата чистокровної верхової і рисистих порід навіть при незначних порушеннях годівлі й утримання в молодому віці частково знижують свої здатності у скаковому і біговому класі.

За віком лошат поділяють на групи: сисуни - від народження до відлучення; відлучені лошата - після відлучення до кінця поточного року; одно-, дво- і трирічки - з першого січня кожного року без врахування місяця їх народження.

Протягом першого місяця життя лоша задовольняє потребу в пожив них речовинах лише за рахунок материнського молока. Надзвичайно цінним є молозиво, яке забезпечує організм лошати імунними тілами і сприяє виведенню з кишечника первородного калу. Іноді в перші дні після народження у лошати виникає запор. Воно стає неспокійним, крутить хвостом, оглядається назад, лягає, підібгавши під себе кін цівки. В таких випадках лошаті необхідно поставити клізму з теплої води чи дати спеціальні проносні засоби (за по радою ветлікаря). Якщо лоша залишається без матері, практикують під садку його до іншої кобили, яка знаходиться на тій же (чи близькій) стадії лактації. Але така можливість трапляється рідко, оскільки концентрація маточною поголів'я на фермах незначна. Тому лошат-сиріт випоюють коров'ячим молоком, розбавленим на третину або чверть теплою перевареною водою з додаванням однієї столової ложки цукру на 1 л молока. Суміш згодовують підігрітою до температури 38-40°С. Хоч вона і нерівноцінна натуральному кобилячому молоку, проте дозволяє вирощувати добре розвинених коней.

Через 4-5 днів після вижеребки у сприятливу погоду кобилу з лошам випускають на вигул, поступово збільшую чи тривалість їх моціону. В негоду - великі морози, хуртовину, холодні зливи й вітри - лошата повинні бути в стайні. З появою травостою підсисних кобил утримують на пасовищі, або згодовують скошену траву.

Підсисних кобил використовують на легких роботах не раніше як через 2-3 тижні після жеребіння. Під час робо ти їм дають можливість відпочивати та годувати лошат: в перші 2 міс - через кожну годину, а пізніше - через 2-3 год щоразу по 10-15 хв. Підсисних кобил не слід вико ристовувати для далеких переїздів і запрягати в сільськогосподарське знаряддя, яке б могло спричинити травми лошат та зкалічити їх (борони, косарки, кінні граблі тощо).

Стан лошати в значній мірі залежить від молочності кобили. Про неї можна судити за середньодобовими при ростами лошати в перший місяць життя (на 1 кг приросту маси потрібно 10 кг молока). За пропозицією зоотехніка[1]. Б. В. Троїцького, показником молочності кобили є кратність збільшення маси новонародженого лошати до місячного віку. Зокрема, молочність вважається доброю, коли цей показник становить 1,9-2,2, задовільною -1,6-1,8, Незадовільною - менше 1,5. Повноцінна годівля кобил є головною запорукою нормального розвитку лошат.

Через 3-4 тижні після народження сисунів привчають до споживання вівса, висівок, починаючи з невеликої (0,5-0,7 кг) даванки, поділеної на 3-4 частини. Розмір підкормки з віком зростає і перед відлученням становить 3-4 кг зернових кормів щодоби.

Існує кілька методів організації індивідуальної підгодівлі лошат-сисунів: прив'язування кобил, обладнання спеціальної годівниці в денниках, організація «їдальні» у стайнях групового утримання, в загонах, на пасовищах. Підгодівля лошат концкормами з однієї годівниці з кобилами неефективна через різну швидкість споживання корму. До сіна лошата привчаються самі, поїдаючи його разом з матерями.

В денниках підсисних кобил повинно бути вдосталь підстилки. В стайні усувають протяги, оскільки лошата над то чутливі до простуди. Поступово їх привчають до недоуздка, рухів за поводом, чистки щіткою чи жмутом соломи, розчищання копит та інших операцій. Поводитись з молодняком потрібно лагідно та уважно, оскільки це сприяє становленню у них спокійного норову.

Лошат відлучають у 6-7-місячному віці. Як правило, це відбувається у серпні-жовтні. Перед відлученням обов'язково уточнюють записи щодо масті та відмітин лошат, таврують приладом ПТЖ-3 (дорослих коней - приладом ПТЖ-4). Тавро має такі знаки: в чисельнику - інвентарний номер, в знаменнику - дві останні цифри року народження. Його накладають з лівого боку спини на 3-4 см вниз від лінії верху, за заднім кутом лопатки. Коней чистокров ної верхової і рисистих порід татуюють, решту порід - таврують.

Утримання і годівля відлучених лошат. В господарствах практикують два способи відлучення лошат - денниковий і груповий. При першому з них в денник заводять підсисну кобилу і відразу виводять її, а лоша залишають. Можна кобилу з лошам підвести до денника, відчинити його двері й злегка підштовхнути туди лоша, а кобилу негайно відвести. В деяких господарствах в стайні обладнують групові секції з годівницями та водопійними коритами і відлучають лошат так, як описано. Після відлучення уважно стежать за поведінкою молодняка, станом вим'я кобил і при необхідності здоюють молоко. Заздалегідь в денниках чи секціях для лошат підготовляють сіно, концкорми, воду. Відлучених лошат чистокровної верхової та деяких інших заводських порід утримують в денниках по 1-2 голо ви. Лошат в секції добирають за строками народження та розвитком, а малих і слабких - утримують окремими групами і додатково підгодовують концкормами. Перевагами цього методу є ефективніше використання площі стайні, менші затрати праці по догляду за молодняком. За таких умов утримання лошата швидше табунуються і забувають ма тір. Проте групове утримання призводить до поширення інфекційних та інвазійних хвороб, позбавляє можливості організувати підгодівлю цінного за походженням молодняка, дещо ускладнює заїздку тощо. Вже через 5-6 дів після відлучення лошата звикають одне до одного і їх можна виганяти на пасовища чи прогулянку, їм згодовують доброякісні корми - овес, ячмінь, кукурудзу, пшеничні висівки та інше, а також злакове і бобове сіно. Частину вівса та ячменю доцільно в стійловий період згодовувати пророщеними (0,2-0,3 кг на голову щодоби), а сухий зерновий корм в плющеному вигляді. Один раз на тиждень бажано для лошат готувати кашу на відварі насіння льону. З соковитих кормів слід давати мор кву червону та кормову, а молодняку рисистих, ваговозних порід та робочого призначення - доброякісний силос та кормові буряки.

Відлучених лошат годують не менше чотирьох разів на добу, розділяючи концкорми на три, а сіно - на чотири да ванки. Соковиті корми згодовують за 1-2 рази. Сіль-лизунець (бажано мінералізована) повинна постійно знаходитись в годівницях. Роздача частини грубого корму опівночі є обов'язковою.

Лошат необхідно щоденно чистити і розкрючковувати копита, особливо задніх кінцівок, привчати до рухів за поводом. Першу розчистку копит проводять у 3-місячному ві ці та відразу після відлучення, а наступні - через кожні 35-45 днів по мірі відростання копитного рогу. При нерівномірному його розростанні змінюється навантаження на суглобові поверхні, що зумовлює розростання кісток сугло бів та зниження роботоздатності коней.

Добова потреба відлучених лошат у поживних речовинах на жовтень - грудень становить: для жеребчиків - 2,8, для кобилок - 2,5 корм. од. на 100 кг їх маси. На кожну кормову одиницю повинно припадати 105-115 г перетравного протеїну, 6-7 кальцію, 5-6 г фосфору, 12-15 мг каротину і 2-3 г кухонної солі.

1.3 Тренінг молодняку коней

Тренінг молодняка є важливою складовою частиною племінної роботи з породами коней. Він сприяє зміцненню конституції молодняка, кращому розвитку серцево-судинної, дихальної систем, кісткової й м'язової тканин, сухожиль ного апарату і зв'язок суглобів та направлений на удосконалення корисних ознак у коней різного при значення.

Система тренінгу зумовлена господарською спеціалізацією коней (рисаки, верхові чи ваговози), їх віком, породною належністю. Так, у верхових і рисистих коней вона спрямована на досягнення максимальної жвавості на рисі й галопі, а у ваговозів та коней робочого призначення - на досягнення максимального тяглового зусилля і витривалості; у коней спортивного призначення тренуванням розвивають здатність до подолання перешкод (стрибковий рефлекс), засвоєння елементів вищої школи верхової їзди, витривалість в польових випробуваннях.

Тренінг молодняка поділяють на три періоди:

перший - від відлучення до заїздки (період групового тренінгу);

другий - від заїздки до відправки перших змагань(період індивідуального заводського тренінгу);

третій - індивідуальний тренінг (період максимальних тренувальних навантажень).

Груповий тренінг- розпочинають через 8-10 днів після відлучення лошат, коли вони забудуть матір, звикнуть до нових умов догляду, годівлі та утримання. Молодняк розділяють за статтю, а в господарствах з великим поголів'ям - і за строками народження на 2-3 табуни по 20-30 голів в кожному. В усіх випадках тренінгу передує стабунювання лошат.

Груповий тренінг слід проводити вранці через 2-2,5 год після годівлі в спеціальному, з двох сторін огородженому коридорі елшсовидної форми, з довжиною до ріжки 600-1000 м, шириною 12-15 м. Так організоване групове тренування дає можливість розподіляти наванта ження за часом, дистанцією, алюром (крок, рись, галоп), напрямом руху (за і проти годинникової стрілки). На трасі чи маршруті руху лошат супроводжують два досвідчених вершники - один спереду, а другий - ззаду табуна. Спочатку щоденна дистанція руху лошат становить 3-4 км, через 2-3 міс її збільшують до 6-8, згодом - до 14-16 км. Щоразу тренінг розпочинають з розминки у загонах, де лошата після виходу зі стайні дуже жваво бігають, внаслідок чого притомлюються і в коридорі чи степу стають спокійнішими. Загальна тривалість тренувань повинна скла дати не менше 1 год. В другій половині дня восени лошат випускають на пасовища, а зимою - в загони.

При груповому тренуванні рисаків загальна схема в дві репризи може бути такою: вільний алюр 600-800 м, рись 600-800, крок 600-800, рись 1200-1600, крок 1200-1600 м.

Для молодняка старшого віку, коли загальна довжина маршруту становить 10-13 км, може бути рекомендована така черговість алюрів: вільний алюр 1200-1600 м, рись 3000-4000, крок 1200-1600, рись 3000-4000, крок 1200-1600 м. Групове тренування рисистого молодняка по єднують з роботою в качалці, для чого практикують ран ню - в 10-12 міс - його заїздку. З настанням весни тренування припиняють на 2-3 міс, переводячи молодняк на пасовища.

Групове тренування верхового молодняка, як і рисисто го, починають кроком. Через 8-10 хв табун підіймають на рись, якою він рухається 10-12 хв, після чого знову пере ходить на крок. Через 8-10 хв його вдруге підіймають на рись, примушуючи рухатися цим алюром 10--12 хв, потім переходять на кентер (2-3 хв), спокійну рись (5 хв), крок.

Для коней спортивного напряму в коридорах встановлюють невисокі, легко падаючі перешкоди - херделі, ви сотою 30-50 см. Долання цих перешкод розвиває у лошат стрибковий рефлекс.

Якщо в господарстві не обладнано тренувальний коридор, то групове тренування молодняка про водять в степу. В цьому випадку лошат супроводжують 3-4 табунщики до тих пір, поки вони не звикнуть до ре жиму роботи та маршруту.

Індивідуальний тренінг. В кінних заводах та племінних фермах колгоспів і радгоспів індивідуальний тренінг молодняка починають в 1,5-річному віці. Перед початком тренінгу молодняк переводять в спеціалізовану групу - тренерське відділення, яке очолює тренер або наїздник - працівники, що мають спеціальну підготовку. Лошат розподіляють в денники, привчають до чищення щіткою, проведення туалету гриви і хвоста, розкрючковування та розчищення копит. Для догляду за молодняком закріплюють постійних працівників.

Надзвичайно важливим і відповідальним процесом є заїздка молодняка, тобто привчання його до роботи в упря жі чи під сідлом, управління віжками, поводом та голосом.

Якість заїздки значною мірою зумовлює характер коня та успіхи його на іподромі. Заїздку слід проводити посту пово, уважно і терпляче, не вимагаючи від коня виконання вправ, яких він ще не засвоїв. До заїздки тварину заохочують, підгодовуючи цукром, яблуками, морквою чи підсоленим хлібом.

Рисистий молодняк 1,5-річного віку починають тренувати в липні-серпні. При щоденній роботі з відпочинком один день на тиждень поступово збільшують тренувальні навантаження і переходять від тихих алюрів (крок, рись) до більш жвавих (мах, жвава рись). Через 8-10 міс - до від правки рисистих лошат на іподром - їх привчають рухатися одне за одним (гуськом) та врозсипну, до російської упряжі, крокових робіт на водилах, долати 1600 м за 3 хв і жвавіше.

Заїздку верхового молодняка проводять у серпні-вересні й поєднують її з перебуванням коней на пасовищах (наприк лад, заїздка в першій, а пасовище -у другій половині дня).

За 1,5--2 міс до заїздки лошат поступово привчають до вудил. Для цього вудила з великими кільцями пристібують до підібраного за розміром недоуздка і закладають їх у рот лошати після годівлі для «віджовування» протягом 1-2 год на добу. Після цього лошат привчають рухатися на корді, до надівання вуздечки, трочка, а згодом - до накладання сідла.

Коли під сідланий кінь навчиться ходити на корді різ ними алюрами, з ним починає працювати вершник (жокей, їздець). Після того, як кінь звикне до вершника, його привчають до систематичної роботи кроком, риссю, кен-тером.

Обслуговуючому персоналу слід знати, що губи лошат досить чутливі до різких рухів вудилами. Тому, щоб нс причиняти болю діями через повід, необхідно користуватися спеціальним шийним ременем, який використовують для фіксації мартингала. Вершник бере в руки повід разом з шийним ременем так, щоб повід був вільний. В разі стрибка чи різких бокових рухів шийний ремінь запобігає травмуванню кутів рота. Застосування шийного ременя в країнах з розвинутим верховим конярством -Англії, Франції, ФРН, Польщі та інших - обов'язкове.

Під час заводських тренувань персонал повинен стежити за станом і поведінкою кожного коня на іподромній доріжці та в деннику.

При перших ознаках втоми (в'ялість, нечіткість рухів, часті збої, поганий апетит тощо) слід негайно змен шити об'єм та інтенсивність тренувань. Індивідуальний під хід до кожного коня при розподілі тренувальних навантажень - основне правило роботи з молодняком швидкоалюрних порід коней.

Індивідуальний тренінг в господарствах закінчують в березні-квітні, після чого проводять перщі змагання,та визначають вид спорту в якому буде задіян кінь.

1.3 Особливості утримання та тренінгу спортивних коней

Санітарно-гігієнічні умови,клімат в стайні взимку та влітку (температура,вологість) розміри денників, підстилку яку застосовують,як часто її змінюють,як заготовлюють та роздають корми.

Вимоги до стаєнь і їх внутрішнього обладнання. Проектування і будівництво стаєнь здійснюється з урахуванням метеорологічних даних 4 кліматичної зони, напрямки конярства, системи утримання коней, їх статі і віку. Стайня повинна бути добре влаштованої, зручній для розміщення тварин і виконання виробничих процесів. При будівництві стаєнь важливо передбачити всі чинники, що сприяють забезпеченню нормативного мікроклімату. Опалювальні системи в стайнях застосовуються вкрай рідко, тому слід розраховувати в основному на теплоту, що виділяється тваринами.

Температура в стайні повинна бути більш або менш постійною, у межахне нижче 5-10°С взимку.

Важливим елементом у внутрішньому обладнанні стайні є засоби забезпечення нормативного мікроклімату. В цьому плані провідне значення має правильно обладнана вентиляція. Найбільш поширена в стайнях припливно-витяжна вентиляція з природним спонуканням.

Основні нормативи при денниковому утриманні зміст припускають, що висота стайні - 3 м. А ширина проходів (коридорів) наступна: в однорядною стайні - не менше 2,2 м, у дворядної - не менше 2,7 м. Висота дверей в денниках 2,4 м, ширина дверей не менше 1,2 м. Двері роблять як назовні в коридор, дтак і ковзаючими. Ковзні двері прикріплюються верхнім і нижнім краями до спеціальних жолобах або навескам, по яких вони рухаються. Такі двері не займають коридор при відкриванні і не травмують коней.

Висота перегородок між денниками 2,4 м. Перегородки роблять суцільними знизу до висоти 1,4 м, а далі - з металевих решіток, жердєва, вальковые, сітчасті і т. п. з «пропусками» не більше 60 мм, інакше кінь, яка стала на диби, може застрягти копитами в зазорах і травмуватися.

Розмір денникаи для дорослогої коня повинен бути не менше 3х3 м, оптимально 12 кв. м, а для цінних жеребців-виробників - не менше 20 кв. м. Годівниці встановлюються індивідуальні: шириною поверху 0,6 м, по низу - 0,4 м і висотою борту (глибиною) 0,3 м. Від статі вони повинні бути на висоті 1-1,1 м. Годівниці в денниках з металу або дерева, оббитого бляхою, роблять як кутові - довжиною 1,2 м, так і виступаючі в коридор на 0,1-0,15м для того, щоб засипати зерновий корм, не заходячи в денники. Зовнішні кути годівниць обов'язково закруглюють. Трапляється, що в стайнях, де немає вбудованих годівниць, найчастіше овес або «кашу» висипають коням прямо на подметенный підлогу або на підстилку. Однак це - прямий шлях до зараження гельмінтами. В таких умовах треба використовувати невеликі пластмасові миски, які легко мити після кожного годування.

Для сіна при денниковом утриманні найбільш часто застосовують надверние гратчасті годівниці, навісні або стаціонарні, а також плетені рептухи, які сьогодні використовують головним чином в похідних умовах. Індивідуальні автопоїлки встановлюють на висоті від підлоги 0,9-1 м.

При стійловому утриманні площа стійла залежить від розмірів коні і повинна бути не менше 5,25 кв. м. Довжина стійла для: дрібних робочих коней (висота в холці до 150 см, коса довжина тулуба 156 см) зазвичай - 2,85 м, ширина 1,6 м. Для великих коней (в холці вище 150 см при косою довжиною тулуба понад, 156 см) - відповідно 3,1 м і 1,8 м. Ширина проходів при одному ряді стійл становить не менше 2,2 м.

При стійловому утриманні, як і при зальному - біля стіни мають довгі «ясла» або використовують підлогові або навісні годівниці з дерев'яною (частіше металевої) ґратами при відстані між прутами 15-20 см. Довжина годівниць (кормової фронт) відповідає ширині стійл, а їх глибина - 0,3 м при висоті від підлоги 1-1,1 м. Біля годівниць обов'язково повинні бути гладкі закруглені кути. При утриманні коней на глибокій підстилці годівниці повинні пересуватися по висоті, так як товщина підстилки змінюється. Висота перегородок між стійлами: біля зовнішніх стін 1,8 м, з боку проходу 1,4 м. Конструкції перегородок можуть бути суцільні (бетонні або з дощок) або жердєва. Розміри двостулкових воріт зазвичай такі: у стайні з однорядним розташуванням стійл: висота - 2,0 м, ширина - 1,5 м, а з дворядним відповідно - 2,2 м і 2,0 м. Поїлки встановлюють індивідуальні автоматичні, або через всю стайню проходить жолоб і періодично вмикають воду для його наповнення. Тварин можна поїти і просто з відер.

На формування мікроклімату великий вплив справляє система видалення гною і каналізації. Гноєсховища влаштовують на відстані 50-100 м від приміщень для тварин і не менше 100 м від житлових будівель. Саме просте із пристрою гноєсховище являє прямокутний у майданчик, поглиблену на 0,7-1 м в землю. Стінки і дно гноєсховища повинні бути водонепроникними - з бетону, цегли або вимощені бруківкою. Ширина гноєсховища зазвичай становить 8-9 м, а довжина визначається кількістю гною. Якщо гноєсховище очищають 2-3 рази на рік, то на коня розраховують, 1,5-2 м2 площі гноєсховища;

Несприятливий мікроклімат як постійно діючий фактор зовнішнього середовища може чинити негативний вплив на тварин і бути одним з провідних умов для виникнення різних захворювань серед коней, тому підтримання нормативного мікроклімату для різних вікових груп коней є обов'язковим технологічним вимогою. Для регулювання та оптимізації мікроклімату необхідний постійний контроль за його фактичним станом. При цьому зазвичай визначають фізичні властивості повітря (температуру, вологість, швидкість руху, атмосферний тиск, освітленість, рівень шуму), газовий склад (концентрацію діоксиду вуглецю, аміаку, сірководню), а також запиленість і бактеріальну забрудненість повітря. Названі параметри мікроклімату слід реєструвати вранці - по початку роботи, вдень - пік здійснення виробничих процесів, і після завершення робочого дня. Важливо також провести вивчення коливань температури і вологості в приміщенні при екстремальних погодних умовах в різні сезони року, оскільки при проектуванні тваринницьких об'єктів розрахунок ведеться з орієнтацією на середньорічний температурно-вологісний режим зовнішнього повітря.

Нормативні параметри мікроклімату(для холодного періоду року) в стайнях для утримання робочих коней, кобил, жеребців і молодняка всіх віків: температура повітря 4...6 0С;

відносна вологість 70...80 %;

швидкість повітря 0,2...0,3 м/с (в теплий сезон року -0,5...1 м/с);

концентрація в повітрі:

діоксиду вуглецю 0,20...0,25 %;

аміаку 15...20 мг/м3;

бактеріальні забрудненість 100...150тис. м.т./м3;

світловий коефіцієнт 1 : 10;

повітрообмін на одну голову 30...50 м3/год.

Потреба коней в свіжішою, не маючій є запаху і багатої мінеральними солями воді дуже велика. Вони дуже чутливі до не допою, який швидко призводить до занепаду сил. Тому правильне і своєчасне напування дуже важливо для підтримки заводській кондиції тварини.

Для водопою краще застосовувати воду з артезіанських колодязів. Як відкритих водойма для водопою коней можна використовувати річки, озера, ставки, де вода відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

Кількість випиває води залежить від породи коня і, від виконуваної нею роботи, а також від температури і вологості повітря. Ваговози потребують більшої кількості води, полукровние і чистокровні коні п'ють менше, а арабські - зовсім мало. Велику роль відіграє і індивідуальна звичка коні до рясного або помірного пиття. Нормальна добова потреба становить 60-80 л, включаючи воду, яка міститься в кормах. Випивають ж коні від 30 до 50 л води в добу. Температура питної води повинна бути 8-12°С.

Несприятливий мікроклімат (як постійно діючий фактор) може чинити негативний вплив на тварин і бути однією з головних причин виникнення різних респіраторних захворювань серед коней. У зв'язку з цим для регулювання і оптимізації мікроклімату необхідний постійний контроль за його фактичним станом. При цьому зазвичай визначають фізичні властивості повітря (температуру, вологість, швидкість руху), газовий склад, а також запиленість і бактеріальну забрудненість повітря. Температура повітря в стайні реєструється звичайним термометром і повинна бути в межах від +5 до +15'С. Більш висока температура і різкі її коливання негативно впливають на здоров'я коней. Щоб підтримати нормальну температуру взимку, необхідно заздалегідь утеплити приміщення. Особливу увагу слід приділити закриттю заделиванию щілин в стінах, вікнах, дверях, стелі і усунути причини протягів. Загальновідомо, що в сухий без протягів стайні зниження температури до 0 ?С не позначається негативно на здоров'я неизнеженных коней. У сирих ж приміщеннях навіть незначне зниження температури може викликати простудні захворювання. Вологість повітря, його запиленість і бактеріальну забрудненість визначають спеціальними приладами, про використання яких можна прочитати в довідниках по зоогігієні. Необхідно завжди пам'ятати, що вологеий (сиреої) повітря, особливо при низькій температурі, може стати причиною різних захворювань дихальних шляхів і ревматизму.

Крім того, в сирому холодному повітрі тварини втрачають через шкіру значно більше тепла, ніж в сухому при тій же температурі. Утримання тварин в сирих стайнях при високій температурі може призвести до перегрівання організму. Сире повітря в стайні сприяє розвитку небезпечних для здоров'я мікробів.

Кілька слів необхідно сказати про газовому складу і повітря. У вдихуваному повітрі, тваринами, кисню міститься близько 20%, вуглекислого газу-0,03-0,04%. У видихуваному повітрі міститься 17-18% кисню і 3-4% вуглекислого газу. Отже, вуглекислого газу виділяється приблизно в 100 разів більше, ніж вдихається. У зв'язку з цим у повітрі закритих приміщень, де утримуються коні, вуглекислоти накопичується до 0,3-0,5% і більше. Максимально допустима концентрація вуглекислоти в приміщеннях 0,2-0,3%. Необхідно також враховувати, що разом з вуглекислотою накопичуються і інші шкідливі для здоров'я гази, такі як аміак, сірководень, індол. Ці гази утворюються при розкладанні сечі, калу, підстилки. Гази, що утворюються, в першу чергу, дратують слизисті оболонки очей, органів дихання, шкіри. Тому регулярне провітрювання приміщень, своєчасна прибирання денників, стійл і технічних проходів від скупчень калу і сечі має особливо важливе значення для дотримання санітарно-гігієнічних норм утримання коней.

При обов'язковій щорічній дезінфекції стаєнь хлорним вапном приміщення насичуються хлором, який дратівливо діє на органи дихання, викликаючи їх запалення, тому стайні необхідно регулярно провітрювати, особливо після дезінфекції.

Годівля спортивних коней. Кормовий раціон повинен бути різноманітним і повноцінним щодо протеїну, мінеральних солей (особливо кальцію, фосфору, натрію і хлору), мікроелементів і вітамінів (зокрема, A, D і Е), бажаний кислий тип раціону з включенням в нього невеликої кількості сіна, сінажу, соковитих кормів (буряків, моркви та ін) і значної кількості за поживністю концентратів рослинного (пшеничні висівки, пророщені овес, ячмінь та ін) і тваринного (м'ясо-кісткове борошно, знежирене коров'яче молоко, курячі яйця тощо) походження. Усі корми повинні бути доброякісними. Режим годування спортивного конятваринного нагадує годування коня, який виконує важку роботу. Додаткове надходження енергії та білка необхідні, щоб задовольнити зрослі потреби в поживних речовинах, викликані роботою. У середньому спортивному коню потрібно на 20 МДж на день більше енергії, ніж під час відпочинку, та додатково по 165 г білків на день. Мінеральні речовини і вітаміни: вітамін А фактично завжди присутній в кормі, особливо в раціоні для племінних тварин. У раціон часто додають вітамін Е, хоча ефективність його в даній ситуації до кінця не відома. Найімовірніше, він грає роль антиоксиданту.

При складанні раціонів важливо врахувати співвідношення видів кормів за поживністю. Так, в спортивний сезон раціон повинен складатися з концентрованих кормів - 60, грубих - 35 і соковитих - 5 %. Годують тварин у встановлені години, зазвичай 3 рази на добу, напувають досхочу 2-3 рази в холодну пору і 3-4 рази влітку.

2. Матеріал, умови і методика виконання роботи

2.1 Умови досліджень

Дитячо-юнацька школа у Дніпропетровську існує з 1962 року. З 1986 вона має статус спеціалізованої, а з 07.08.2002 року рішенням міської ради створений комунальний позашкільний навчальний заклад «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з кінного спорту», підпорядкований Управлінню у справах молоді та спорту Дніпропетровської міської ради, якому передано на баланс цілісний майновий комплекс ліквідованого культурно-спортивного комбінату.

У листопаді 2009 році Наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту України № 4198 комунальному позашкільному навчальному закладу «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з кінного спорту» вперше надано вищу категорію, а в Наказом №1328 від 26 грудня 2013року цей статус підтверджено.

Школа знаходиться у місті Дніпропетровськ по вулиці Передовій і має 7,5 га загальної земельної площі. В господарстві працює 6998 чоловік, з яких 1712 - адміністративні працівники, 12 - тренери-викладачі берейтери, 4074 - допоміжний персонал (конюхи, робочі по тренінгу коней,слюсарі, ветеринари, двірники, садівники та інші).

Інфраструктура комунального позашкільного закладу наступна:

1. Адміністративно-побутовий корпус, загальною площею 770 м2;

2. Критий спортивний манеж, площею 1860 м2;

3. Спортивно-відновлювальний центр, площею 330 м2. Він включає готельний зал, басейн, сауну, душеві та кімнати відпочинку;

4. Конюшня для спортивних коней, площею 2540 м2. Вона складається з великого предманежнику, 80 денників, кормоцеху з зерносховищем, 12 сідельних (кімнати для зберігання кінного обладнання та спорядження), 10 роздягань для персоналу та спортсменів, кімнати охорони, кімнати днювальних по стайні, медпункту та ветеринарного кабінету, столярного та побутового цеху та насосної);

5. Літня конюшня, площею 1240 м2. Вона має 48 денників, малий манеж, 4 сідельних, 5 роздягань.

6. Готельна конюшня, площею 2350 м2. Вона розрахована на 74 денника для утримання спортивних коней, має кімнату охорони та кімнату відпочинку.

7. Сіносховище, загальною площею 460 м2;

8. Душева для коней;

9. Конкурнебойове поле площею 6500 м2;

10. Відкритий навчально-тренінговий манеж, площею 4500 м2;

11. Виїздковебойовеполе та виїздковий манеж, загальною площею 2400 м2;

12. Шпрінгартен, площею 950 м2;

13. Поле для проведення триборства з тренінговими діжками по 3 шт. на кожні 100 м2. Загальна площа поля 5100 м2;

14. Майданчик для волейболу та баскетболу, площею по 600 м2 кожний.

Водний режим Дніпропетровщини характеризується тим, що річна величина випаровування перевищує річну кількість опадів. У різні роки кількість опадів коливається від 400 до 505 мм. Водопостачання у господарстві здійснюється на базі ґрунтових вод найближчого до поверхні землі водоносного пласту. Якість води із-за просочення у водоносний горизонт атмосферних опадів непостійна в різні пори року. Проблема водопостачання у господарстві вирішується системою шахтних і бурових колодязів, звідки по водопроводу поступає у тваринницькі приміщення для поїння тварин, де підігрівається. На території господарства існує декілька ставів, які забезпечують водою тварин у літній період.

Велика кількість опадів випадає в травні-червні і вересні-жовтні. Середня тривалість збереження снігового покриву коливається від 60 до 77 днів. Тому в несприятливу погоду молодняк тренують у закритих манежах та майданчиках.

Господарство немає власних сільськогосподарських угідь, тому вимушено закуповує корми, а у власному кормовому цеху виготовляє комбікорма для коней різних статево-вікових груп та різного призначення.

Рівень потреби в кормах на все конепоголів'я в «Спеціалізованій дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву з кінного спорту» наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Рівень потреби в кормах на конепоголів'я

Статево-вікова група	Середньорічне поголів?я	Концентрати	Грубі корма	Коренеплоди	Зелені корми
		Норма на 1 гол.	Всього, ц	Норма на 1 гол.	Всього, ц	Норма на 1 гол.	Всього, ц	Норма на 1 гол.	Всього, ц
Жеребці та мерини старше 5 років	55	26,0	1430,0	28	1540,0	7	385,0	25	1375,0
Конематки старше 5 років	20	11,0	220,0	34	680,0	7	140,0	42	840,0
Лошата до 1,5 року	3	7,6	22,8	18	54,0	5	15,0	27	81,0
Молодняк 1,5-2 років	12	7,6	91,2	23	276,0	5	60,0	45	540,0
Молодняк 2-3 років	21	7,6	159,6	27	567,0	4	84,0	49	1029,0
Молодняк до 3-4 років	42	8,3	348,6	31	1302,0	6	252,0	54	2268,0
Всього	153	-	2272,2	-	4419,0	-	936,0	-	6133,0

Згідно даних таблиці 1, загальна річна потреба в кормах на поголів'я коней різних статево-вікових груп складає 12824,2 ц, в тому числі в структурі кормів 47,8 % займають зелені, 34,5 % грубі корми (високоякісне сіно) та 17,7 % концентрати.

Прибуток в кінно спортивну школу надходить від сплати орендарями місць у стайні для своїх коней. Так кожного місяця в школу надходить 39620грн.,а кожного року кінно-спортивна школа отримує 475440 грн. прибутку на утримання коней.

2.2 Матеріал, мета і методика виконання роботи

Матеріалом для виконання даної роботи слугувала облікова первинна документація комунального позашкільного навчального закладу «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з кінного спорту».

Метою роботи було вивчення та аналіз стану галузі конярства, технології вирощування, годівлі та заводського тренінгу молодняку коней в комунальному позашкільному навчальному закладі.

Для реалізації поставленої мети проаналізовано умови вирощування та використання коней різних порід на основі даних про рух поголів'я, відомостей зважування коней різного віку, раціонів годівлі поголів'я, тощо.

Поголів'я з добре вираженими скаковими здібностями тренують для участі в пробіжках на далекі дистанції.

Визначення індексів будови тіла коней проводили за допомогою формул, %:

;



3. Власні дослідження

3.1 Віковий та класний склад конепоголів'я

Станом на 1 січня 2015 року в комунальному позашкільному навчальному закладі «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з кінного спорту» нараховувалося 153 голови коней наступних статево-вікових груп: молодняку до 1,5 року - 3 голови, 1,5-2-річного віку - 12 голів, 2-3-річного віку - 21 голова, 3-4-річного віку - 42 голови, старше 5-річного віку - 75 голів.

Таблиця 2. Структура поголів?я коней

Рік	Статево-вікова група	Вік	Загальна кількість, гол.
		до1,5 року	1,5- 2	2-3	3-4	більше 5 років
2012	Мерини	-	-	-	5	30	35
	Кобили	-	-	2	14	45	61
	Жеребці	-	-	1	15	14	30
	Всього	-	-	3	34	89	126
2013	Мерини	-	-	-	7	49	56
	Кобили	-	-	1	9	23	33
	Жеребці	-	-	1	16	10	27
	Всього	-	-	2	32	82	116
2014	Мерини	-	-	-	8	45	53
	Кобили	2	3	7	15	14	41
	Жеребці	1	3	9	15	10	38
	Всього	3	6	16	38	69	132
Станом на 01.01. 2015р.	Мерини	-	-	-	12	40	52
	Кобили	1	5	9	16	20	51
	Жеребці	2	7	12	14	15	50
	Всього	3	12	21	42	75	153

Слід відмітити, що у структурі стада 33,3 % займають кобили, 32,7 % - жеребці та 34,0 % - мерини. Необхідно відзначити, що за останній рік господарство нарощує поголів'я коней. Збільшення конепоголів'я склало 15,9 %.

Згідно інструкції бонітування перше оцінювання конепоголів'я в комунальному позашкільному навчальному закладі проводять у дворічному віці за походженням, типовістю, промірами, екстер'єром.

На основі даних звіту з бонітування коней, основна частина стада має 79,5 % поголів'я класу еліта, 14,1 % -Iклас та 6,4 % -IIклас (таблиця 3).

Таблиця 3. Класовий розподіл конепоголів'я, %

Група тварин	Клас
	еліта	I клас	II клас	позакласні
Жеребці	15	-	-	-
Мерини	32	8	-	-
Кобили	15	3	2	-
Молодняк 2-річного віку	7	5	-	-
Молодняк 2-3-річного віку	11	7	3
Молодняк старше 3-4 років	22	13	7
Разом	102	36	12	-

Дані таблиці 3 вказують, що в господарстві 68,0 % поголів'я коней відноситься до класу еліта, а до I та II класу - 24,0 та 8,0 % відповідно.

Лошат до 2-річного віку в господарстві не бонітують.

3.2 Породний склад коней та їх екстер'єрні особливості

Комунальний позашкільний навчальний заклад «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з кінного спорту» займається вирощуванням та тренінгом коней наступних порід: української верхової, орловської рисистої, вестфальської, ганноверської, чистокровної верхової, тракененської породи та породи французький сель (таблиця 4).



Таблиця 4 Породний склад поголів'я на 01.01. 2015 року

Порода	голів	%
Українська верхова	115	75,2
Орловський рисак	15	9,8
Вестфальська	8	5,2
Ганноверська	6	3,9
Чистокровна верхова	5	3,3
Французький сель	3	1,9
Тракенська	1	0,7
Загальна кількість	153	100

Згідно даних таблиці 4, на 75,2 % поголів'я школи представлено українською верховою породою. Це одна з розповсюджених порід в Україні, яка використовується в кінному спорті, для внутрішніх потреб господарств, та має спокійний норов і добрі тренувальні якості.

На рис.1 наведено діаграму породоного розподілу коней в кінно-спортивній школі олімпійського резерву.

Рис. 1. Породний розподіл в кінно-спортивній школі

Найголовнішою передумовою до створення української верхової породи була велика потреба в спортивних конях високої якості. Порода була затверджена у 1990 році, а до цього називалася українська породна група. Створення коня верхово-упряжного типу в Україні розпочалися зразу ж після закінчення Другої світової війни на Українському кінному заводі, куди поступили трофейні коні. З 1953 року розпочалися роботи по виведенню верхової породи, що було пов'язано з розвитком в Україні кінного спорту та участю в Олімпійських іграх.

Для виведення української верхової було використано коней, більш ніж 11 порід. Основними породами були: чистокровна верхова, тракенінська, угорська, російська верхова, менше використовувалися коні гановерської, арабської та ахалтекинської порід. Тривала селекційна робота призвела до отримання великої однорідної групи спортивних коней, придатних для класичних видів кінного спорту (виїздки, конкурів, триборства), кінного туризму, прокату і національних ігор.