Механізм оподаткування прибутку
Підходи до становлення оподаткування прибутку суб'єктів господарювання. Формування дохідної частини бюджету за рахунок надходжень податку на прибуток. Оцінка фіскальної ефективності механізму оподаткування прибутку за загальною та спрощеною системами.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.06.2014 |
| Размер файла | 967,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Теоретичні засади дослідження механізму оподаткування прибутку
- 1.1 Сутність прибутку як економічної категорії
- 1.2 Наукові підходи до становлення оподаткування прибутку суб'єктів господарювання
- 1.3 Особливості механізму оподаткування прибутку
- Висновки до розділу 1
- Розділ 2. Ефективність сучасного механізму оподаткування прибутку
- 2.1 Особливості формування дохідної частини бюджету за рахунок надходжень податку на прибуток
- 2.2 Порівняльна оцінка фіскальної ефективності механізму оподаткування прибутку за загальною та спрощеною системами
- 2.3 Роль механізму оподаткування прибутку в ефективному функціонуванні суб'єктів господарювання
- Висновки до розділу 2
- Розділ 3. Шляхи вдосконалення механізму оподаткування прибутку
- 3.1 Світовий досвід застосування механізму оподаткування прибутку
- 3.2 Проблемні аспекти оподаткування прибутку в Україні та шляхи їх вдосконалення
- 3.3 Вдосконалення механізму оподаткування прибутку в напрямі стимулювання інвестиційної діяльності
- Висновки до розділу 3
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Сучасний стан вітчизняної економіки та формування фінансових відносин в Україні вимагає акцентованої уваги до проблем податкової політики, зокрема, до проблем функціонування механізму оподаткування прибутку підприємств, особливо в час, коли значна їх кількість перебуває у збитковому стані та жахливо не вистачає ресурсів для інвестиційно-інноваційного оновлення основних засобів та пожвавлення розвитку економіки. Від ефективності функціонування механізму оподаткування прибутку залежить не тільки наповнюваність бюджету, а і коливання рівня платоспроможності суб'єктів господарювання як на даному етапі, так і в перспективі.
Сучасний механізм оподаткування прибутку доцільно розглядати в розрізі його складових: економічної та організаційної. Економічна складова сприяє максимізації прибутку в результаті використання податкових пільг та інших законних способів мінімізації податкових платежів, що досягається в результаті податкового планування та оптимізації. Організаційна складова спрямована на вибір альтернативних видів сплати податків відповідно до діючих умов оподаткування, що передбачає досягнення оптимізації податків з урахуванням потреб бюджету і можливостей підприємства. Необхідність розробки фундаментальних основ формування податкового механізму в Україні обумовлюється особливостями перехідної економіки та розвитком ринкових відносин. Удосконалення механізму оподаткування прибутку є одним із важливих шляхів підвищення ефективності функціонування українських підприємств.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що реалізація пропозицій з удосконалення механізму оподаткування прибутку сприяє покращенню роботи підприємств та збільшенню надходжень до держбюджету України.
У західній фінансовій науці проблеми механізму оподаткування прибутку досліджуються досить інтенсивно. Зокрема, можна відзначити роботи таких учених, як А. Ауербах, Е. Аткінсон, Ч. Баллард, Д. Йоргенсон, Дж. Стігліц, М. Фелдстайн, А. Гарбергер.
Що стосується вітчизняних учених, то в останні роки в цій сфері фінансової науки з'явився ряд досліджень, серед яких можна відзначити роботи М. Борошок, В. Вишневського, Т. Гаркуші, А. Гречко, І. Луніної, О. Кривицької, Л. Кривенко, П. Мельника, А. Соколовської, Д. Серебрянського, В. Федосова. У цих роботах механізм оподаткування розглядається як один із важливих елементів податкової системи. У той же час є певні прогалини щодо спеціального комплексного аналізу механізму оподаткування прибутку й оцінки його впливу на ефективність функціонування українських підприємств. Необхідність подальших поглиблених досліджень у цій сфері визначила вибір теми дослідження, мету і завдання.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування науково-методичних положень і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму оподаткування прибутку.
Для її досягнення в роботі поставлено і вирішено комплекс теоретичних, науково-методичних і практичних задач:
визначити економічну сутність прибутку як економічної категорії;
дослідити наукові підходи до становлення оподаткування прибутку суб'єктів господарювання;
визначити особливості механізму оподаткування прибутку;
проаналізувати особливості формування дохідної частини бюджету за рахунок надходжень податку на прибуток;
дати порівняльну оцінку фіскальної ефективності механізму оподаткування прибутку за загальною та спрощеною системами;
визначити роль механізму оподаткування прибутку в ефективному функціонуванні суб'єктів господарювання;
оподаткування прибуток механізм бюджет
вивчити світовий досвід застосування механізму оподаткування прибутку;
з'ясувати проблемні аспекти механізму оподаткування прибутку в Україні та шляхи їх вдосконалення;
запропонувати можливі шляхи вдосконалення механізму оподаткування прибутку.
Об'єкт дослідження складає комплекс фінансово-економічних відносин, що виникають між підприємствами й органами влади в процесі оподаткування прибутку.
Предмет дослідження становить механізм оподаткування прибутку та шляхи його вдосконалення.
Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є діалектичний метод пізнання, який забезпечив аналіз явищ і процесів у їх розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності. У процесі дослідження використано також інші загальні методи наукового пізнання, зокрема: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції - для систематизації пропозицій щодо вдосконалення механізму оподаткування прибутку; історичний метод - для дослідження наукових підходів до становлення механізму оподаткування прибутку; метод порівняльного аналізу - для оцінки фіскальної ефективності механізму оподаткування прибутку за загальною та спрощеною системами тощо.
Інформаційною базою дослідження слугували: законодавчі та нормативно-правові акти з питань оподаткування, статистичні матеріали, звіти Міністерства доходів і зборів, праці класиків економічної науки, вітчизняних і зарубіжних учених з проблем оподаткування, монографічна, довідкова та періодична література, розміщена в мережі Інтернет, з питань удосконалення механізму оподаткування прибутку.
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження механізму оподаткування прибутку
1.1 Сутність прибутку як економічної категорії
Прибуток як економічна категорія має своє якісне і кількісне визначення, тобто має речовий зміст та суспільну форму. Саме в їх діалектичній єдності розкривається сутність прибутку, його економічний зміст.
Прибуток це система економічних відносин між підприємцями (роботодавцями-власниками засобів виробництва) і найманими працівниками щодо виробництва, розподілу та привласнення створеної додаткової вартості, яка відособлюється у вигляді надлишку над витратами вкладеного капіталу. Отже, об'єктивна матеріальна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу вартості додаткового продукту. Прибуток це суспільна форма прояву додаткової вартості. Це якісне вираження прибутку як об'єктивної економічної категорії. [17, с.36]
Водночас прибуток це результат господарської діяльності окремого підприємства або галузі економіки і визначається як грошове вираження різниці між виторгом, отриманим від продажу продукції (послуг) і сумою витрат на її виробництво. Це кількісне визначення прибутку. Слід зазначити, що в економічній літературі існують різні концепції прибутку, немає єдиної думки щодо джерела його.
Еволюція поглядів на сутність прибутку починається з часів виникнення меркантилізму. Джерелом прибутку меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Вони стверджували, що прибуток утворюється у сфері обігу, і визначали його як різницю між продажною і покупною вартістю товару. Т. Мен в праці "Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип нашого багатства" (1664р.) висунув ідею "торговельного балансу", згідно з якою держава стає тим багатшою, чим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів. Додану вартість меркантилісти розглядали як торговий прибуток. Приріст і нагромадження капіталу вони розуміли не як результат виробничої діяльності, а як такий, що породжений обміном, особливо зовнішньою торгівлею [26,c.40].
Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва та зазначали, що вплив сил природи веде до зростання споживчих вартостей вище витрат виробництва. В "Еконормічній таблиці" Ф. Кене гроші - не більш ніж засіб обігу, торгівля по суті зводиться до бартерного обміну, а виробництво сільськогосподарської продукції автоматично генерує прибуток, отримання якого дозволяє перейти до наступного виробничого циклу [26, c.60]. Тобто вчений пояснює сільське господарство єдиною економічною сферою, яка виготовляє продукцію за вартістю більшою, ніж було понесено витрат на її виробництво. Тюрго А. серйозну увагу приділяє дослідженню природи походження позикового (грошового) процента, зазначаючи, що згодом той, хто позичає, втрачає прибуток, який міг би отримати, тому що ризикує своїм капіталом, а той, хто взяв позику, може використати гроші на вигідне придбання, яке може йому принести великий прибуток [26, c.62]. Прибуток, який можна отримати, маючи гроші, є безперечно, одним із найбільш впливових чинників, що схиляють тих, хто бере позику під проценти; це одне з джерел, яке дає змогу виплачувати цей процент.А. Тюрго намагався тлумачити проблему нагромадження капіталу. Він уперше вказав на різницю між грошима і капіталом. У нього намітилось розуміння виділення прибутку як особливого виду доходу.
Найближче до розуміння змісту прибутку підійшли класики буржуазної політичної економії Т. - Р. Мальтус, В. Петті, А. Сміт, С. Сісмонді. Класична політекономія визначала прибуток як вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. З виникненням у XVII ст. в Англії класичної школи політичної економії, засновником якої був Уільям Петті виникає твердження про "виробниче" походження прибутку, джерелом якого є не сфера обігу, а праця, виробництво. Виходячи з того, що робітник в процесі праці одержує не всю створену ним вартість, а лише мінімум засобів існування, Петті розглядає питання про додатковий продукт, який його власники обертають на свою користь.У. Петті не досліджував прибуток як самостійну категорію, але пов'язував його з рентою, яка розглядалась у двох її проявах: рента з землі і рента з грошей (відсоток), що становили основну форму додаткового продукту. Таким чином, У. Петті та його найближчі послідовники приходять до висновку, що дохід у вигляді ренти і відсотка виникає в результаті створення працею додаткового продукту. У XVIIІ ст. наслідуючи вчення У. Петті набула розвитку школа фізіократів, дослідження яких були спрямовані у сферу виробництва. Вони стверджували, що прибуток створюється лише в сільському господарстві. Основною формою доданої вартості виступає земельна рента, яку фізіократи ототожнюють з "чистим продуктом", що є результатом додаткової праці робітника. [32, с.62]
Найвидатнішим представником класичної економічної теорії XVIIІ ст. є Адам Сміт. Розглядаючи теорію прибутку А. Сміта, необхідно підкреслити, що на відміну від меркантилістів, які вважали, що прибуток утворюється у сфері обігу і фізіократів, які пов'язували його із сільським господарством, А. Сміт першоджерелом прибутку визначає тільки виробництво. Крім того А. Смітом введено поняття "нова вартість", яку створюють наймані робітники та яка розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця. У своїй праці "Дослідження про природу та причини багатства народів", яка була опублікована в 1776 році А. Сміт розробив найважливіші концепції трудової теорії вартості. Він вважав, що прибуток - це продукт праці, який привласнюється власником засобів виробництва. У зв'язку з цим вчений відзначає, що "вартість, яку робітники додають до матеріалів, зводиться… до двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду, а друга становить прибуток їхнього наймача на весь капітал, авансований ним у вигляді матеріалів і заробітної плати". Також А. Сміт зазначає, "що прибуток на капітал визначається вартістю застосовуваного в праці капіталу і є принципово відмінним від заробітної плати". Крім праці та прибутку, ще одним ціноутворюючим фактором, що визначає мінову вартість товару є рента. Виходячи з цього, А. Сміт приходить до висновку, що заробітна плата, рента і прибуток - це три первинні джерела будь-якого доходу і мінової вартості.
Д. Рікардо, представник класичної політичної економії XVIIІ і початку XIX ст. був прибічником та продовжувачем теорії трудової вартості А. Сміта. Як і А. Сміт Д. Рікардо стверджував, що прибуток створює лише праця. На думку Рікардо прибуток і заробітна плата є не джерелами, а складовими частинами вартості, що створюється працею. Аналізуючи співвідношення прибутку із заробітною платою, він приходить до висновку, що зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку, і навпаки, збільшення прибутку відбувається внаслідок зниження заробітної плати. [17, с.38]
Погляди А. Сміта і Д. Рікардо стали основою створення концепції продуктивності капіталу, за якою прибуток є результатом заміни людської праці капіталом і здійснення ним таких завдань, які не можуть бути виконані людською працею. Таким чином, теорія формування прибутку А. Сміта і Д. Рікардо поклала початок теорії трудової вартості, яка на той час ще не була обґрунтована як цілісна концепція прибутку.
Надалі концепція продуктивності капіталу переростає в теорію трьох факторів виробництва - праці, капіталу і землі, основоположником якої був Ж.Б. Сей. Він стверджував, що дані фактори виробництва мають самостійне значення у створенні доходів капіталістів та землевласників. Прибуток розглядався ним як винагорода підприємця за його промислові здібності в процесі поєднання всіх факторів виробництва.
У середині XIX ст. набуває розвитку теорія додаткової вартості К. Маркса. У вигляді перетвореної форми додаткової вартості виступає прибуток, який є мотивом діяльності капіталіста та показником ефективності розвитку капіталістичного виробництва. Прибуток утворюється як надлишок виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється власниками засобів виробництва. Джерелом прибутку К. Маркс вважав додатковий продукт, створений в сфері виробництва і реалізований у сфері обігу. Перетворення додаткової вартості на прибуток пов'язане з тим, що капіталіст авансує свій капітал не лише на наймання робочої сили, а й на придбання засобів виробництва, без яких неможливі виробничий процес і створення додаткової вартості. Тому "додаткова вартість, як породження всього авансованого капіталу набуває перетвореної форми прибутку".
Таким чином, прибуток у К. Маркса є результатом експлуатації найманої праці капіталом і відношення "капіталіст-найманий працівник" складає основу відношень капіталістичного суспільства. Необхідно зазначити, що як марксистська теорія прибутку, яка базувалась на експлуатації праці капіталом, так і інші теорії "засобів виробництва" XVIIІ - XIX ст. зводились до трактування прибутку в основному як оплати кваліфікованої праці управління, тобто як різновиду заробітної плати. Інакше кажучи до ХХ ст. в економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку. [26, с.45]
Відсутність вчення про походження прибутку пояснює одну особливість в трактуванні даної категорії в економічних теоріях до ХХ ст. Вона перебувала у розриві або у відсутності достатнього логічного зв'язку між двома важливими групами проблем - походження прибутку та його ролі в підприємницькій діяльності. Зважаючи на це, у сфері дослідження були відсутні проблеми ефективності використання та розподілу виробничих ресурсів в ринковій економіці, органічно пов'язані з ціллю прибутковості функціонування підприємництва. Лише в ХХ ст. починає формуватися самостійна теорія прибутку, яка включає три головні джерела його походження:
послідовне введення в економічний процес технічних, комерційних і організаційних інновацій;
винагороду за передбачений і непередбачений ризик;
існування монополії - обмеженої конкуренції у різних її видах.
Таким чином, суспільне визнання в той час отримала теорія прибутку Й. Шумпетера. У своїй праці "Теорія економічного розвитку" ним було розроблено теорію прибутку як результату здійснення нововведень. У науковій концепції Й. Шумпетера вперше вводяться поняття новатора, винахідника, який здійснює впровадження нових поєднань різних факторів виробництва, тобто інновацій. При цьому інновації розглядались ним як зміни в комерційній та фінансовій діяльності, тобто відкриття нових ринків збуту та освоєння нових джерел сировини, створення нового продукту, а також революційні зміни в організації та технології виробництва. Зважаючи на це, прибуток, на думку Й. Шумпетера є винагородою за підприємницьку діяльність, тобто - це "вартісний вираз того, що створює або впроваджує підприємець".
Іншу теорію прибутку розвиває Ф. Найт, який пов'язує походження прибутку також із підприємницькою діяльністю, але з іншим її аспектом, а саме - з фактором підприємницького ризику. У своїй теорії він виділяє два види ризику: ризик, який може бути розрахований та від якого можна застрахуватися та непередбачуваний ризик, який не підлягає розрахунку (невизначеність). На думку Найта невизначеність і прибуток - це нерозривно пов'язані поняття. Таким чином, відповідно до його концепції, прибуток є винагородою підприємця за прийняття рішень в умовах невизначеності.
Необхідно зазначити, що певна частина економістів зближують і навіть поєднують теорії походження прибутку Ф. Найта та Й. Шумпетера. Оскільки, по суті, здійснюється розподіл ризику на 2 складові: невизначений ризик та ризик від нововведень. Їх ідеї лягли в основу теорії прибутку отримавши підтримку більшості економістів. [17, с.26]
Теоретичне обґрунтування прибутку в умовах монополістичної конкуренції належить Е. Чемберлену. Він стверджував, що панування на галузевому ринку незначної кількості крупних виробників призводить до формування ринкової та цінової політики, проявом якої є завищення цін. Таким чином, при реалізації товару монополіст отримує в межах загального прибутку додаткову частину, джерелом якої виступає реалізована в ціні монополія.
В країнах з розвинутою ринковою економікою прибуток не пов'язують з витратами тільки живої праці. Так, П. Самуельсон визначає прибуток як "надзвичайно різносторонню категорію". Він вважає, що джерелом прибутку є дохід від факторів виробництва, винагорода за підприємницьку діяльність та впровадження технічних нововведень. До прибутку також відносяться розбіжність між очікуваним та фактичним доходом у зв'язку з невизначеністю (ризиком), монопольний дохід тощо.
У 1985 році французьким економістом А. Бабо у своїй праці "Прибуток" узагальнено існуючі погляди на зміст даної категорії. Він зазначає, що "прибуток являє собою різницю, відхилення, залишок" Дослідники розглядають прибуток як "дещо", що міститься у виручці від продажу. При цьому, істотні сперечання виникають при спробі встановити з яких компонентів складається це "дещо". Необхідно зазначити, що зауваження А. Бабо про сперечання дослідників вказує на те, що питання щодо джерел прибутку все ще залишається відкритим та дискусійним.
Сучасні західні економісти визначають прибуток категорією добробуту, тобто ступенем поліпшення добробуту господарюючого суб'єкта за даний період часу. Так, на думку Дж. Хікса "мета визначення прибутку на практиці полягає в тому, щоб дати людям уявлення про суму, яку вони можуть витратити на споживання, не стаючи біднішими. Згідно з цією ідеєю, прибуток тієї чи іншої людини слід визначати як максимальну суму, яку вона може витратити на протязі тижня за умови, що її добробут до кінця даного тижня не зменшиться порівняно з початком. На нашу думку, дане індивідуальне визначення прибутку може бути застосоване до будь-якого суб'єкта господарювання. [25, с.59]
Інший погляд на прибуток мають фахівці американського інституту бухгалтерів, які стверджують, що "прибуток…є величиною, яка одержується шляхом віднімання з доходів або виручки собівартості реалізованої продукції, інших витрат та збитків…". Натомість фахівці Американського інституту присяжних бухгалтерів вважають, що "чистий прибуток (чистий збиток) - це перевищення (дефіцит) доходів над витратами за звітний період…". [17, с.66]
На сучасному етапі розвитку економіки прибуток від господарської діяльності також трактується більшістю економістів як перевищення доходів над витратами.
Еволюція економічної думки засвідчує, що становлення економічної системи відбувалося поступово, у міру розвитку як економічної теорії, так і самої економіки. Поступовим і різноплановим було й визначення сутності прибутку. У додатку А наведено дефініції сутності прибутку в зарубіжних теоріях.
Якщо характеризувати роль прибутку в ринковій економіці, то, як свідчать економічні дослідження, вона є неоднозначною (Додаток Б).
Поняття прибутку в економічній системі існує у взаємозв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Проте прибуток не варто розглядати лише як мотиваційну силу для організації діяльності, а доцільно досліджувати як проміжну, перехідну або навіть об'єднуючу ланку між такими категоріями, як інтерес і діяльність. Саме наявність певного економічного інтересу, на нашу думку, і є мотивацією до здійснення діяльності. А прибуток як один із видів отриманого фінансового результату в ході організації діяльності виступає безпосередньо джерелом забезпечення інтересів різних суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки.
Підтвердженням цього можна вважати розроблену А. Сеном концепцію розширення вибору. Учений запропонував оцінювати добробут за можливостями вести той спосіб життя, який більшість людей вважає гідним, а не за рівнем валового внутрішнього продукту на душу населення. Прибуток повинен трактуватися не як кінцева мета діяльності людини, а як засіб розширення вибору для кожної людини у сферах охорони здоров'я, освіти, економічної і соціальної діяльності. [32, с.66]
Тобто сутність прибутку можна й треба розглядати як джерело задоволення інтересів, оскільки саме інтереси - це усвідомлені потреби окремих людей, соціальних верств, груп і класів, що є формою відносин економічної власності й, у свою чергу, знаходять вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях і діях щодо їх досягнення. У цьому випадку прибуток можна розглядати як позитивний фінансовий результат, досягнення якого дасть змогу забезпечити бажаний інтерес, тобто принесе певну користь.
Розглядаючи прибуток як джерело задоволення інтересів, можна аргументувати, що сутність прибутку доцільно визначати, виходячи з видів можливих інтересів. Хто і в якому прибутку зацікавлений, також визначається тим, який інтерес у того чи іншого суб'єкта ринкових відносин. [26, с.56]
Виділяють всі інтереси в п'ять основних груп, для яких і визначається по-різному функціональне призначення прибутку.
1. Інтереси держави. На загальнодержавному рівні прибуткове підприємство є інструментом забезпечення фіскальної функції, тобто отриманий прибуток на підприємстві - гарантія стабільного та своєчасного надходження коштів до бюджету.
2. Суспільні інтереси. Прибуткове підприємство може надавати благодійні внески, спонсорську підтримку, займатися меценатством.
3. Інтереси суб'єкта господарювання. Прибуток можна розглядати як чинник формування суспільної оцінки, джерело капіталізації, основний фінансовий ресурс організації інвестиційної діяльності та забезпечення фінансової автономії підприємства. Саме прибуткове підприємство забезпечує високий рівень гудвілу (іміджу) підприємства на ринку. Рейтингове підприємство формує також і високий рівень інвестиційної привабливості. Капіталізація прибутку дає можливість нарощення виробничої потужності підприємства. З іншого боку, саме наявність прибутку на підприємстві й постійна його максимізація є гарантією та запорукою високого конкурентного становища й забезпечує можливість впливу на інших контрагентів.
4. Економічні інтереси співвласників (засновників, акціонерів). Отриманий прибуток за результатами діяльності підприємства є головним джерелом забезпечення достатку власників капіталу. Тут варто розглядати декілька підходів. По-перше, прибуткова діяльність підприємства - гарантія своєчасної та повної виплати заробітної плати. По-друге, зростання прибутковості підприємства є для його власників гарантією подальшого ефективного розвитку через можливість підвищення продуктивності праці за рахунок купівлі за власні кошти новітніх технологій. По-третє, для акціонерів прибуток є єдиним та основним джерелом формування додаткового доходу у вигляді дивідендів. По-четверте, постійно зростаючий рівень прибутковості підприємства приводить до зростання його ринкової вартості, що, у свою чергу, відображається в збільшенні ринкової вартості акцій.
5. Економічні інтереси трудового колективу. Отримання та максимізація прибутку на підприємстві для кожного працівника є джерелом фінансування додаткового доходу у вигляді матеріального заохочення поряд із гарантією своєчасності та повноти виплати основного доходу - заробітної плати. Крім гонитви за нарощенням виробничої потужності, збільшенням виробничої програми, прибуток є джерелом фінансування соціального розвитку підприємства. Його можна назвати соціальним гарантом. [17, с.76]
Розглядаючи прибуток і як вид фінансового результату діяльності, і як джерело задоволення інтересів різних суб'єктів ринкових відносин, необхідно відзначити, що наявність або відсутність його може мати як позитивний, так і негативний прояв. Так, відсутність прибутку на підприємстві може бути штучно створеною в разі наявності зацікавленої сторони стати власником інвестиційно-привабливого господарюючого суб'єкта. Якщо підприємство прибуткове, із зростаючою з року в рік сумою отримуваного прибутку, то його ринкова вартість, звичайно, буде високою та постійно зростаючою, порівняно з вартістю збиткового підприємства. Це може бути невигідним для бажаючих придбати прибутковий об'єкт, оскільки більші капіталовкладення призводять до збільшення строку їх окупності, цим самим досягнення мети купівлі - задоволення достатку на бажаному рівні нових власників може бути відстрочене інколи навіть на невизначену перспективу.
Таким чином, можна зробити висновок, що категорії "прибуток" в економічній літературі приділяється підвищена увага, але на даний момент єдиного визначення прибутку немає, оскільки воно насамперед залежить від поставлених його користувачами цілей. Дослідивши еволюцію поглядів науковців на економічну сутність прибутку, неможна однозначно стверджувати, яка з наведених теорій є найбільш вірною, оскільки кожна з них пояснює певний важливий аспект даного питання, а узагальнення даних поглядів становить сучасну теорію прибутку, яка досі залишається незавершеною та потребує подальших досліджень.
1.2 Наукові підходи до становлення оподаткування прибутку суб'єктів господарювання
Податки, як головне джерело державних доходів, мають багатовікову історію. Цілісна система оподаткування в кожній країні сформувалась в результаті тривалого періоду становлення і розвитку держави. В культурних державах стародавнього світу існували досить складні системи податків. Відомий американський учений-фінансист Едвін Селігмен виділяє сім етапів в історії розвитку податків, яким властиві такі ознаки:
переважання ідеї дару. У ранніх феодальних державах податки розглядалися як дари, подарунки самодержавцям. Невипадково в Англії в середні віки поняття "податок" і "дар" виступали практично синонімами і позначались одним словом "gift";
проведення паралелі між податком і проханням держави до народу про підтримку;
закріплення ідеї допомоги, що надається державі;
поширення ідеї про жертву, що приноситься народом в інтересах держави, при якій кожний громадянин відмовляється від коштів в інтересах суспільного блага. Так, одним із перших податків була так звана десятина. Вона виступала в ролі пожертвування і носила добровільний характер. Але таке пожертвування вже мало ознаки податку - фіксовану ставку - 10% від усіх джерел доходів, а також вносилася суворо в зазначений час;
домінування ідеї обов'язку сплати податку. Перші спогади про регулярні податки, які складалися в систему, відносяться до XIII-XIV ст. до Різдва Христового. У ті часи прибутковий і подушний податки стягувалися у Персії, Китаї та Вавилоні;
поява ідеї примусу з боку держави;
виникнення ідеї певної частки або окладу, встановленої урядом незалежно від волі платника. [16, с.122]
В історичному аспекті можна виділити певну періодичність у розвитку податкової форми перерозподілу новоствореної вартості, яка детермінувалася становленням державності. Кожна з таких форм проходила свій історичний ступінь становлення та реформування. Податок на прибуток пройшов довгий шлях свого еволюційного розвитку та удосконалення і в кінцевому результаті об'єднав декілька видів податку в один з метою ефективного оподаткування прибутку та уникнення подвійного оподаткування. Тому розглянемо, які ж податки передували податку на прибуток у своєму еволюційному розвитку, та проаналізуємо економічні основи їх функціонування. [25, с.136]
З усього різноманіття існуючих на той час податків, ми визначили такі, які за своєю економічною суттю повністю відповідають сучасному податку на прибуток підприємств (корпорацій):
промисловий податок;
податок на грошовий капітал;
система прибуткового податку.
Першим прототипом нинішнього податку на прибуток виступає промисловий податок, який за своєю суттю є реальним податком. Об'єктом оподаткування виступає промисел, за винятком сільськогосподарського. Це податок на господарську діяльність у вигляді промислу, який мав на меті отримання прибутку. Суб'єктом промислового податку виступала особа, яка займалася будь-яким промислом.
Промисловий податок вперше з'явився у Англії в XVII ст. та був введений для ряду професій - аукціоністів, комісіонерів, міняйл та ін. Пізніше даний податок був замінений на загальноприбутковий податок.
Те, що промисловий податок був прототипом податку на прибуток, зазначав професор І. Янжул:". под промыслом должно разуметь лишь такое занятие, которое производится с помощью капитала и которое делает доход, отчасти зависящий от затраченного капитала. В этом ограниченном смысле промысловый налог есть налог на предпринимательскую прибыль". [42, с.213]
Штейн Л. поділяє промисловий податок на 3 види:
податок на підприємства, в яких домінує капітал, як фактор доходу (Uuternehmungssteuer);
власне промисловий податок, де капітал і праця є рівнозначними факторами (Gewerbesteuer);
податок на прибуток від товарів, вироблених особистою працею без капіталу, або, іншими словами, на заробітну плату (personliche Erwerbsteuer).
Трансформація промислового податку в систему оподаткування прибутку відбулася через дві причини.
По-перше, суб'єкт промислового податку не завжди співпадав з його носієм, оскільки тут відбувалося перекладання податку безпосередньо на споживача. Особа, яка веде промисел, поєднувала податок зі своїми торговими операціями та перекладала податок на споживача шляхом збільшення ціни товару. "Торговець, знаючи яку суму податку він сплатить, враховував її в собівартості продукції і, підвищуючи ціну, перекладав його на покупця. Зубний лікар, який сплачує промисловий податок, приймав його до уваги та піднімав плату за лікування". Отже, через дуже просте перекладання промислового податку на заміну йому приходить прибуткове оподаткування в формі податку на прибуток, яке прямо перекладати суму сплаченого податку на споживача не може, так як оподатковується кінцевий результат діяльності - прибуток.
По-друге, в 20-х рр. ХХ ст. промисловий податок поділяється на дві частини: патентний (встановлюється у вигляді твердих ставок для визначених розрядів) та додатковий податок, який залежить від різних факторів (капіталу, обороту, прибутку). Саме таким поділом прибуткове оподаткування бере свої "начала" з промислового податку. Зовнішні ознаки промислового податку не забезпечували рівномірності обкладення, тому Західні країни розпочали переходити до нарахування промислового податку залежно від дохідності, трансформуючи його у прибутковий податок, який отримає назву податку на прибуток. [25, с.125]
Сучасна система оподаткування прибутку підприємства (в більшості випадків) включає поряд з промисловим податком і податок на грошовий капітал (наприклад, в Україні, який існує в складі податку на прибуток). Приклади запровадження цього податку прийшли з давнини. Грошові капітали оподатковувалися в загальному складі старо-германського майнового податку (Schoss) і французькому taille personnelle ще в XVI і XVII ст.
Найбільшого свого розповсюдження даний податок набуває в другій половині XVIIІ і ХІХ ст. Основною причиною його розвитку був великий дефіцит бюджету та дефіцит фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів, які покривали його шляхом випуску боргових цінних паперів (в основному облігацій). Також у даний період виникло багато акціонерних компаній, різноманітних банків, які конкуруючи з державою випустили масу нових дохідних цінностей. За такими цінними паперами виплачувалися великі проценти, які держава вирішила оподатковувати. [19, с.165]
Податок на грошовий капітал поділявся на три складові:
капітал, розміщений у банку у вигляді депозиту;
капітал, вкладений у процентні державні цінні папери, цінні папери акціонерних компаній, товариств;
капітал, який розміщується у вигляді позики під векселя, розписки, заставу з метою отримання прибутку (процента).
В Англії даний податок функціонував у складі прибуткового податку і оподатковувався по шедулі "С" - доходи від пожиттєвої ренти, процентів і дивідендів. У Пруссії оподаткування грошових капіталів не відокремлювало окремого спеціального податку та входило до складу загального прибуткового податку. В Австрії з 1898 р. справлявся рентний податок у розмірі 1Ѕ до 10%. У Франції в 1872 р. був введений податок на грошовий капітал (за відсутності прибуткового податку) у розмірі 3% і в 1890 р. підвищений до 4%, за винятком державних цінних паперів, на що Леруа-Больє справедливо засуджує як "предрассудок, не имеющий разумных оснований и наносящий ущерб государству".
Леруа-Больє правильно стверджує, що при оподаткуванні доходів, отриманих у вигляді дивіденді, процентів з державних цінних паперів, кредитори держави будуть поставлені зовсім не в гірші умови, ніж кредитори підприємств, а навпаки. Так, вдало висловився М. Веселовський, який зазначає, що "вообще говоря проценты по государственным займам представляют такой же доход, как доход со всякого другого капитала … и в этом смысле они не заключают в себе никакой внутренней причины, которая не допускала бы включать их в общий счет доходов каждого плательщика".
Досить дискусійним є питання оподаткування дивідендів, як однієї із форм податку на грошовий капітал. Дивіденди являють собою капітал, який вкладений в активи господарюючого суб'єкта і підпорядковується акціонерній компанії. Фінансова наука і сьогодні не може визначитися, що робити з дивідендами, як їх оподатковувати і взагалі чи потрібно це робити. [16, с.136]
Першою формою оподаткування дивідендів виступав податок на грошовий капітал. Науковці того часу сильно дискутували щодо цього. Існує ряд тверджень, які демонструють справедливість в оподаткуванні дивідендів. Так, професор Лєбєдєв (ХІХ ст.) стверджував, що хоча дивіденди є доходом від промислового підприємства, але для акціонера це просто процент на капітал, вкладений в акції, так як більша частина акціонерів не бере ніякої участі в роботі підприємства "… да и мало им интересуется".
Існують також твердження, відповідно до яких категорично не припускається оподаткування акціонерного дивіденду. Таким противником, зокрема, є Леруа-Больє. Він наводив приклад, згідно з яким існують два рівнозначні підприємства - акціонерне і приватне. При оподаткуванні дивідендів податком на капітал перше буде нести податковий тягар у вигляді двох податків - промисловий і податок на капітал; друге ж підприємство тільки один - промисловий, що є звичайно великою несправедливістю. Науковці того часу дійшли висновку, що в разі, якщо дивіденди достатньо оподатковані промисловим податком, податком на грошовий капітал не потрібно оподатковувати. В іншому випадку дивіденди повинні оподатковуватися подвійно.
З розвитком промисловості, розширенням функцій держави змінюються і вимоги щодо системи оподаткування. На зміну реальним податкам приходять податки особисті. Отже, наступною формою податку на прибуток є загальний прибутковий податок. Професор Є. Селігман та Р. Стурм, так характеризували перехід від промислового до прибуткового оподаткування: "Но именно потому, что налог теперь является налогом более на лица, а не на вещи, он сопряжен с некоторой трудностью взимания и предполагает высокую ступень общественной нравственности и политической честности ("a definite stage of social morality and political probity"). Где эта ступень еще не достигнута, лучше держаться старой системы обложения (т.е. Ertragssteuern) …". [16, с.165]
У свою чергу Лорія виділяє дві умови введення прибуткового податку:
когда средства низших классов населения истощены, и волей-неволей капиталистам приходится брать на себя налоговое бремя;
когда накопление капиталов идет очень быстро и тогда из боязни понижения процента и развития спекуляции, а также чтобы предотвратить повышение заработной платы у рабочих и тем не усилить их участие в государственной власти, капиталисты молчаливо (tacio consensu) вводят подоходный налог".
На той час світова фінансова думка виробила такий принцип: якщо господарська діяльність не обкладається промисловим, тоді вона повинна оподатковуватися прибутковим податком. Зазначимо, що прибутковий податок мається на увазі не тільки особистий (з заробітної плати), а й підприємницький, який сплачувався з доходу чи з прибутку підприємства. [17, с.98]
Прибутковий податок це одна з найдосконаліших форм оподаткування доходів. Як зазначає професор І. Янжул,". по существу он (прибутковий податок - прим. авт.) является соединением многих налогов в один и ведет поэтому к уничтожению того разнообразия, которое обусловливается существованием налогов специальных". Прибутковий принцип оподаткування поширився у всьому цивілізованому світі в 40-50-х рр. ХІХ ст.
Поряд з власними превагами, прибутковому оподаткуванню характерно і ряд недоліків. А. Свірщевський зазначає, що проти оподаткування прибутку є два аргументи:
важкість у визначенні точної величини промислових доходів у зв'язку з надзвичайною легкістю ухиляння від оподаткування;
прибутковий податок перешкоджає "промышленнику и торговцу расширять произвольно пределы своей деятельности, так как он (прибутковий податок) отнимает у них часть дохода, которую они могли бы сберечь и вложить в свои предприятия". [25, с. 190]
Д. Міль також був противником прямого оподаткування, а саме прибуткового -". покрытие же всех государственных расходов прямыми налогами представляет важное неудобство еще и потому, что невозможно достигнуть справедливого распределения этих налогов. Форма прямого подоходного налога, как мы видим не годится…". Але одночасно Міль стверджує, що немає такого податку, в якому б не існувало несправедливості "так что только разнообразие налогов, может быть, взаимно сокращает эти неравенства и исправляет дело". Міль мав на увазі, що прибуткове оподаткування потрібно було розподілити на декілька видів. Історичний розвиток фіскальних теорій показав, що це так і сталося, зокрема, з прибуткового податку виведено оподаткування корпорацій. [37, с.154]
На початку створення системи прибуткового оподаткування, виділяються три її типи:
англійський або шедулярний;
німецький або глобальний;
французький, який являє собою поєднання двох перших типів.
Як зазначає П. Гензель, "в историческом развитии эти типы значительно переплелись и многое заимствовали друг у друга".
Розглянемо перші спроби впровадження прибуткового податку в практику оподаткування підприємств, основних на той час країн, де інтенсивно розвивалися теорії оподаткування та України.
Прусський прибутковий податок, який існував до 1891 р., носив характер більше податку на доходи фізичних осіб, але з 1891 р. у категорію платників прибуткового податку потрапили підприємства, власники грошових капіталів. Ці доходи підлягали оподаткуванню спеціальним прибутковим податком, встановленим промисловим оподаткуванням цього ж 1891 р. Розповсюдження податку на торгово-промислові товариства, акціонерні компанії і взагалі на всіх юридичних осіб, принесло в казну держави в перший же рік запровадження цього податку". лишних 10 милл. мар.".
У Німеччині система оподаткування прибутку в її сучасній формі з'явилася після Першої світової війни, та була побудована на двох податках: податку на доходи корпорацій та податку на підприємницьку діяльність. Реформа Ерубергера трансформувала прибуткові податки окремих країн Німеччини в єдиний". имперский подоходный налог, выделил обложение юридических лиц в самостоятельный налог с корпораций". Було встановлено принцип утримання податку у джерела. Ставки податку встановлені надзвичайно високі, від 10 до 60%. Для малих підприємств з доходом до 50.000 мар. надавалися скидки. [34, с.156]
Дещо іншою організацією відрізняється прибутковий податок в Англії, який введено в кінці 1799 р. у зв'язку з важким фінансовим станом, зумовленим війнами в Північно-Американських колоніях і з Францією. У 1802 р. дію його призупинили, але вже в 1842 р. міністром Робертом Пілем дію цього податку відновлено під назвою Property and Income tax. Функціонував він протягом всієї історії Англії, з незначними змінами, та зарекомендував себе досить важливою частиною англійської фінансової системи. Доходи оподатковуються за принципом "у джерела" за п'ятьма розділами або шедулами, які позначаються буквами A, B, C, D, і E. Підприємства оподатковувалися за шедулою D - дохід від торгових, промислових і транспортних підприємств, промислових цінностей та професій.
Корпораційний податок у своїй чистій формі був введений у Великобританії тільки в 1956 р., який називався прибутковий податок з компаній. До 1956 р. вони обкладалися на рівні з фізичними особами, і, крім того, до них застосовувався додатковий 15% - й податок на прибуток.
У Франції корпораційний податок був введений після Першої світової війни. До 1927 р. чисті доходи від торгівлі і промисловості визначалися специфічно - встановлювалися особливі норми із суми обороту. З 1927 р. оподаткування проводиться на основі дійсного чистого доходу, який вказувався в спеціально поданих деклараціях, де зазначався розрахунок прибутку чи збитку. Ставки податку встановлювалися з доходів торгово-промислових підприємств на таких рівнях: при доході до 800 фр. - 22 фр. 50 с.; від 801 до 1500 фр. - 45 фр.; 1501 до 3000 - 150 фр., і т.д. Дохід, більше 50.000 фр., оподатковувався за ставкою 15%.
У США прибутковий податок розвивався досить швидкими темпами. Уперше він був уведений під час громадянської війни як надзвичайний податок, та в 1872 р. його дію призупинили. У 1894 р. дію його відновили, але майже одразу ж він був проголошений як неконституційний. Але в 1911 р. було внесено шістнадцяту поправку в конституцію і вже в 1913 р. набув чинності новий закон про прибуткове оподаткування. Він вводить (вперше!) прибутковий податок на корпорації. Ставка поділялася на дві складові: нормальна - 2% та додаткова - 4% - й податок на доходи кожної корпорації - акціонерної компанії, товариства чи страхової компанії, за винятком повних товариств. Цим же законом вводився і податок на надприбуток. З 1924 р. ставка корпораційного податку була встановлена на рівні 12,5% від доходу. [27, с.216]
У Російській імперії (у складі якої перебувала Україна) промисловий податок функціонував у формі гільдійських зборів і був встановлений у первинному вигляді маніфестом 1775 року. Їх сутність полягала в тому, що вводилися два види гільдійських податків: постійний і пропорційний. Постійний податок повинен був справлятися у вигляді плати за патентне свідоцтво, яке надавало право на виробництво та торгівлю. Пропорційний податок впроваджувався як один із перших кроків до реалізації ідеї про "податкову справедливість" і повинен був справлятися у вигляді збору, величина якого відповідала б розмірам торгово-промислових підприємств, обсягам їх торгівлі або виробництва. Деякі критерії, що використовувалися, актуальні і донині.
До 1885 р. система гільдійського оподаткування не піддавалася істотним змінам, за винятком підвищення розмірів податків. Зростаючі фінансові труднощі, особливо пов'язані з наслідками російсько-турецької війни 1877-1878 рр., змусили уряд надати особливу увагу розвитку системи оподаткування крупної торгівлі та промисловості, які ставали все більш важливим джерелом надходжень у державну скарбницю.
У 1883 р. міністр фінансів Н. Бунге (професор, ректор Київського університету 1859-1880 рр.) запропонував ввести додатковий 3% податок з чистого прибутку торгових і промислових підприємств, починаючи з доходів 20 тис. крб. - для 1 гільдії, а для 2 гільдії - залежно від класу місцевості. Це був перший історичний крок для впровадження першої форми оподаткування прибутку підприємств на теренах України. [37, с.126]
Проект Бунге вводив для великих підприємств, хоча і далеко не повною мірою, елементи прибуткового оподаткування, що вже практикувалося в розвинених країнах. 5 червня 1884 р. первинний законопроект трипроцентного податку, внесений міністром фінансів Н.Х. Бунге, при розгляді на засіданні Державної Ради був знехтуваний. "Зручний момент для встановлення прибуткового податку ще не наступив. При недостатньому ще розвитку освіти та загальній недовірі до нього, прибутковий податок неодмінно повинен бути податком загальним і завершальним для побудови податкової системи.".
Введення 15 січня 1885 р. Правил обкладення торгових і промислових підприємств додатковим збором (процентним і розкладним), щоправда в сильно урізаному виді законопроекту Н.Х. Бунте, означало реальне визнання суспільством існування питання про необхідність поступового впровадження прибуткового оподаткування господарської діяльності та загальної прибуткової шкали оподаткування в структуру економічного життя Росії, з метою встановлення справедливого "співвідношення норми платежів до норми платіжних сил".
З 01.01.1899 р. в Україні введено так званий "новий промисловий податок", який був розділений на дві частини - основний (плата за промислові свідоцтва) та додатковий, який справляється з:
акціонерних та інших підприємств, які публікують свої звіти, та в свою чергу поділявся на податок з капіталу і процентного збору з прибутку;
інших підприємств. [16, с.158]
Дореволюційна Україні характеризується багатим історичним досвідом в оподаткуванні прибутку, особливо в період військових дій. Майже за рік до Лютневої революції 13 травня 1916 року Рада Міністрів Росії затвердила Положення "Про встановлення тимчасового податку на приріст прибутків торгово-промислових підприємств і винагороди особистих промислових занять та про підвищення розмірів відрахувань на погашення вартості деякого майна при обчисленні прибутків, що підлягають обкладенню процентним збором". Він стягувався в таких розмірах:
з підприємств, не зобов'язаних публічно звітувати про результати своєї діяльності, осіб вищої адміністрації акціонерних підприємств, індивідуальних підприємців з суми приросту прибутку або винагороди до 1000 крб. - 30%, до 15 тисяч - 41%, понад 100 тисяч - 60%;
з підприємств, зобов'язаних публічно звітувати про результати своєї фінансово-господарської діяльності при відношенні прибутку до основного капіталу у розмірі 6% - ставка податку 40% суми приросту прибутку, 9,5% прибутку до вартості основного капіталу - 50% суми приросту прибутку. Граничний розмір оподаткування прибутку підприємств сягав 90%.
Отже, бурхливий розвиток товарного виробництва, фінансових послуг і навіть постійне ведення війн зумовило об'єднання охарактеризованих вище податків та виділення в окрему галузь системи оподаткування прибутку підприємств, що в свою чергу дає повне право визнати, що на початку ХХ ст. з'явилася нова форма оподаткування прибутку - прибуткове оподаткування корпорацій. На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що оподаткування прибутку юридичних осіб є порівняно новою формою оподаткування, яка набула найбільшого поширення після першої світової війни. Основна причина його введення - великі дефіцити бюджетів внаслідок ведення воєнних дій. Корпоративний податок почав поєднувати в собі первинні форми оподаткування прибутку - це промисловий податок і податок на грошові капітали. Таке поєднання досить позитивно позначилося на розвиткові бізнесу, особливо великого.
Після введення корпоративного податку (друга половина ХХ ст.), в основному як фіскального інструмента, він почав носити суто регулюючий та стимулюючий характер щодо підприємницької діяльності. Проведений аналіз також показав, що доцільність введення даного податку не викликає сумнівів ні з фіскальної, ні з регулюючої сторони, єдина проблема, як зазначали Є. Селігман та Р. Стурм, криється в дефіциті високого ступеня суспільної моралі та політичної чесності. [16, с.97]
Вітчизняні реалії цього податку мають свої особливості і свою історію. Аналіз історичних передумов оподаткування прибутку дає можливість виділити шість етапів становлення та розвитку податку на прибуток підприємств в Україні.
Перший етап (1991-1992 рр.) - період становлення оподаткування прибутку підприємств в рамках податкової системи, яка переживала початковий етап свого розвитку з прийняттям Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ. В законі закладені основні принципи побудови системи оподаткування, які значною мірою визначали податкову політику держави в умовах перманентного зростання безробіття, гіперінфляції, недосконалості державної структури управління, відсутності власної нормативно-правової бази з питань оподаткування, орієнтації економіки країни на ринкові методи господарювання при адміністративному способі управління економікою, невідповідності податкових механізмів новим методам господарських відносин, що базувалися на приватній власності. Все це спричинило недієздатність як принципів системи оподаткування взагалі, так і принципів оподаткування прибутку зокрема.
Подобные документы
Значення податку на прибуток для держави. Бази оподаткування в Україні і в західних країнах. Вплив податкової реформи в Україні на надходження податку до бюджету. Пропозиції щодо реформування оподаткування прибутку в контексті євроінтеграційних процесів.
статья [193,7 K], добавлен 13.11.2017Еволюція, сутність та значення податку на прибуток підприємств. Відповідальність за ухилення від сплати податку на прибуток. Аналіз механізму оподаткування прибутку промислових підприємств та шляхи його вдосконалення на прикладі ЗАТ СП "Теріхем-Луцьк".
дипломная работа [152,1 K], добавлен 20.12.2010Операції особливого виду, для яких визначено особливий порядок оподаткування прибутку. Особливості обчислення податку з тютюнових виробів (акцизний податок). Розрахунок величини екологічного податку та суми сплати ПДВ до бюджету ювелірного підприємства.
контрольная работа [26,2 K], добавлен 23.03.2017Платники податку на прибуток, об’єкти оподаткування і бази оподаткування. Валовий дохід звітного періоду. Порядок розрахунку амортизаційних відрахувань. Звітні періоди, особливості розрахунку, значення з якими подаються податкова звітність з податку.
дипломная работа [132,8 K], добавлен 14.07.2016Аналіз теоретичних питань щодо економічної сутності та місця податку на прибуток підприємства в системі оподаткування. Нормативно-правове забезпечення оподаткування прибутку вітчизняного підприємства. Досвід країн ЄС щодо стягнення податку на прибуток.
статья [25,2 K], добавлен 07.02.2018Сутність оподаткування підприємств і податкова система. Оподаткування прибутку підприємств. Платежі та ресурси. Непрямі податки, збори і цільові відрахунки які сплачують підприємства. Місцеві податки і збори. Оподаткування суб'єктів малого підприємництва.
лекция [570,1 K], добавлен 15.11.2008Місце податку на прибуток підприємств у податковій системі України. Адміністрування податку на прибуток підприємств. Аналіз місця податку на прибуток підприємств в системі доходів бюджету України. Прогнозування податкових надходжень до зведеного бюджету.
курсовая работа [314,1 K], добавлен 24.12.2013Сутність та значення податку на прибуток. Еволюція прибуткового оподаткування юридичних осіб за часів незалежності України. Справляння податку на прибуток юридичних осіб в Україні. Місце прибуткового оподаткування юридичних осіб в Державному бюджеті.
дипломная работа [181,8 K], добавлен 26.03.2013Поняття загального прибутку. Сума балансового прибутку підприємства. Розподіл і використання балансового прибутку. Характеристика господарської діяльності підприємства. Основні ставки оподаткування. Національні положення бухгалтерської звітності.
курсовая работа [519,5 K], добавлен 05.08.2011Податок на прибуток підприємств в податковій системі України. Прибуток як об’єкт оподаткування і джерело сплати податку на прибуток. Аналіз складу і структури валових доходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань підприємства як платника податку.
курсовая работа [330,2 K], добавлен 29.04.2012
