Криміналістичне забезпечення досудового розслідування терористичних актів

Результати кожної злочинної діяльності, в тому числі вчинення терористичного акту, містять сліди особи людини, що її здійснила. Зокрема, це відомості про деякі її особисті соціально-демографічні, морально-психологічні та кримінально-правові ознаки, що підлягають обов'язковому встановленню. Оскільки в даному випадку наявна недостатня доказова інформація, то найбільш ефективним засобом для вирішення цієї проблеми є призначення і проведення ідентифікаційної експертизи з метою встановлення особи терориста у випадку виявлення на місці вчинення злочину трупа терориста, який загинув або був ліквідований чи частин його тіла, що залишились на місці вчиненого вибуху. За можливості слід провести дактилоскопування і перевірити особу за інформаційними базами відбитків.

У випадку вбивства чи самогубства терориста органи досудового розслідування можуть отримати дані про особу підозрюваного в процесі вивчення належних йому і знайдених на місці події документів, що засвідчують особу. Однак, як правило, терорист-смертник, діючи в повній конспірації, лише в поодиноких випадках має при собі документи, що засвідчують його справжню особу. Так, наприклад, у одного зі смертників, які вчинили в листопаді 2015 р. теракт біля паризького стадіону Стад де Франс, був виявлений при собі сирійський паспорт на ім'я Альмохаммада Ахмада. Однак, згодом слідством було встановлено, що в Сербії поліція заарештувала чоловіка з сирійським паспортом, дані якого ідентичні даним документа, знайденого в одного з виконавців терактів у Парижі. Паспорти відрізнялись лише фотографіями, а інші дані ж повністю співпали. Влада Сербії вважає, що обидва паспорти є підробленими, проте вони працюють спільно з французькими слідчими для встановлення автентичності документа [260]. Наведене свідчить, що терористи використовують будь-які конспіративні засоби, в тому числі вдаються до фальсифікації документів, для того, щоб ввести слідство в оману. Тому для отримання достовірної інформації про особу терориста органи досудового розслідування повинні ретельно перевіряти будь-яку наявну інформацію навіть якщо вона на перший погляд здається справжньою.

Ситуація 4. Особа терориста не відома і не виявлено інформації про неї. Так, наприклад, в 2004 р. автомобіль з вибухівкою, вибух якої забрав велику кількість життів, було припарковано до готелю «Хілтон» в Єгипті. Смертоносний вантаж підвезли до готелю двоє терористів, які припаркували автомобіль і активувавши вибуховий пристрій, зуміли втекти з місця злочину за дві хвилини до вчинення цього теракту. Приблизно так само невдовзі в інших місцях вибухнули два інших автомобілі. Їх водії були помічені охоронцями напередодні біля воріт кемпінгів але прикмети підозрюваних ніхто не запам'ятав. Терористи зуміли втекти з місця злочину, кинувши свої автомобілі біля в'їзду на бази відпочинку туристів [176].

Комплекс слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, які необхідно здійснити в наведеній ситуації, залежить від змісту та обсягу первинної інформації. Така ситуація є самою складною, несприятливою і проблемною для початку досудового розслідування, оскільки характеризується дефіцитом інформації, наявністю тільки окремих, часто уривчастих і недостатньо якісних відомостей про особи злочинців, мотиви і цілі їхніх дій. Як правило, слідчий в даній ситуації володіє інформацією про час, місце та наслідки вчинення терористичного акту. Тому в ситуації, коли особа не встановлена, найважливіша, з криміналістичної точки зору, інформація може бути отримана під час дослідження способу вчинення злочину та наявних слідів. Завдання слідчого в даному випадку полягають у такому: спираючись на типові версії і відштовхуючись від них, виявити максимальну кількість даних, що характеризують особу терориста, місце його знаходження, перевірити виявлених підозрюваних осіб для встановлення виконавця терористичного акту та його посібників; забезпечення збереження необхідних слідів, що підтверджують факт вчинення злочину; оцінка даних про обставини злочину, виявлення і фіксація матеріальних слідів злочину; одержання відомостей про обставини вчинення злочину, які мають значення для кримінального провадження, від свідків, з технічних джерел фіксації інформації; вирішення інших питань з використанням спеціальних знань, що мають значення для кримінального провадження.

Алгоритм дій слідчого в наведеній ситуації виглядає таким чином: - вивчення первинної інформації про вчинення злочину; - огляд місця вчинення терористичного акту; - дослідження слідової картини злочину; - допит свідків та очевидців вчиненого терористичного акту; - дослідження технічних джерел фіксації інформації про вчинення злочину, у разі наявності; - організація розшуку підозрюваного;- підготовка й призначення судових експертиз; - виявлення і затримання злочинця;- висунення підозри і допит підозрюваного; - виявлення і затримання інших осіб, причетних до вчинення злочину; - пред'явлення для впізнання виконавця та організаторів злочину.

Так, наприклад, підозрюваний ОСОБА_2 в ході досудового розслідування кримінального провадження № 22014050…0291 впізнав підозрюваного у вказаному кримінальному провадженні ОСОБУ_8 як одного з керівників незаконного збройного формування СВД «БЕРКУТ» терористичної організації «Донецька народна республіка». Упізнану особу було затримано і після виконання необхідних процесуальних дій та доведення вини направлено до суду й притягнуто до відповідальності [272].

Вміла практична реалізація наведених алгоритмів дій слідчого дозволяє на початку кримінального провадження отримати важливу інформацію: про особу терористів; про спосіб вчинення терористичного акту; про зброю і засоби, що застосовані терористами для вчинення злочину (вогнестрільна зброя, вибухові пристрої, боєприпаси, транспорт, засоби зв'язку тощо), а також інші предмети, документи, сліди, виявлені і вилучені в ході огляду місця події; про кількість і особи жертв та потерпілих, розміри спричиненої шкоди, характер пошкоджень чи руйнувань приміщень і транспортних засобів тощо. Водночас треба враховувати те, що слідча ситуація є категорією динамічною, рухомою, часто змінюваною і мало прогнозованою. А тому кожна з зазначених ситуацій потребує відповідного переліку та послідовності проведення слідчих (розшукових) дій та інших заходів, що має визначатися слідчим у кожному конкретному випадку, оскільки кожна дія може переводити ситуацію, що складається, як у бік більш, так і менш сприятливої сукупності умов. На ці зміни передусім впливають наявні у слідчого теоретичні знання щодо наявних слідчих ситуацій за конкретними злочинами, а також досвід їх розслідування.

Таким чином, врахування і правильна оцінка слідчих ситуацій на початковому етапі дозволяють визначити оптимальну черговість слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів, а також порядок їх здійснення. У кожному разі комплекс процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів має бути продуманий і побудований логічно, виходячи з особливостей сформованої слідчої ситуації. Характер і зміст вихідних даних про злочинця визначають напрям всієї діяльності щодо розслідування терористичного акту. Виділення типової слідчої ситуації дає можливість особі, що розслідує злочин терористичного характеру, висунути найбільш типові версії, скласти план і обрати правильний шлях розслідування, що в подальшому призведе до розкриття злочину та встановлення й притягнення винних до відповідальності.

2.3 Взаємодія слідчих із оперативно-розшуковими підрозділами й іншими державними та недержавними органами й службами

Боротьба з кримінальними правопорушеннями терористичного характеру неможлива без належної організації досудового розслідування й розкриття цих злочинів, яка набуває сьогодні найважливішого значення, визначаючи весь подальший процес кримінального провадження. Низький рівень розкриття й завершення досудового розслідування та передачі до суду матеріалів про терористичний акт у порівнянні з іншими злочинами науковці пов'язують з низкою причин організаційного характеру, в тому числі: недостатнім знанням криміналістичної методики їх розслідування; відсутністю переліку узгоджених дій силових структур на початковому етапі досудового розслідування; тривалим терміном формування робочих груп, задіяних у розкритті терористичних актів, і слабкою забезпеченістю їх необхідними засобами; відсутністю єдиної форми накопичення та аналізу одержуваної слідчими групами криміналістично значимої інформації і єдиного органу з обробки всього масиву цих даних; низьким рівнем взаємодії при проведенні слідчих (розшукових) дій і розшукових заходів й відсутністю інструкції з переліком обов'язків кожного учасника взаємодії, а також певних зон відповідальності щодо відпрацювання версій для кожного із залучених до розслідування підрозділів; недостатнім обсягом оперативної інформації, що перевіряється і закріплюється процесуальним шляхом; низьким рівнем контролю та відповідальності посадових осіб і підрозділів, задіяних у заходах з розкриття актів тероризму, в частині термінів виконання доручень та їх практичної реалізації; окремими недоліками чинного законодавства, зокрема, відсутністю відповідальності керівників юридичних осіб за відмову у наданні необхідної інформації органам розслідування [225, с.213 ].

Сучасна практика боротьби з тероризмом з урахуванням прийняття активних заходів протидії розслідуванню наочно демонструє, що більшість з терористичних актів неможливо розкрити, тобто отримати інформацію про причетність до їх вчинення певної особи, використовуючи тільки можливості проведення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних заходів без організації взаємодії між співробітниками органів досудового розслідування та оперативними службами. Вчені й практики стверджують, що для здійснення ефективної протидії тероризму необхідне об'єднання та координація дій всіх правоохоронних органів в рамках антитерористичної діяльності [258, с.15], а найдосконалішим методом боротьби з тероризмом є консолідація всіх сил правоохоронних органів та органів спеціального призначення [159, с.78].

Організація будь-якої діяльності полягає у внутрішній підпорядкованості, узгодженості, взаємодії, а основним завданням такої організації є її ефективність. В розрізі досліджуваної проблеми, погоджуємося з І.І.Артамоновою в тому, що під організацією розкриття актів тероризму слід розуміти здійснення комплексу узгоджених і оптимально впорядкованих дій і розумових операцій суб'єкта діяльності, спрямованих на швидке і повне розкриття злочинів, успішне вирішення оперативних і інших завдань з найменшими затратами сил, часу і засобів [8, с128]. Як правило, в цьому випадку мова йде про тактично грамотну реалізацію матеріалів оперативно-розшукових підрозділів про підготовлювані або вже вчинені терористичні акти та осіб, причетних до їх вчинення. Слідчий, який веде досудове розслідування, при надходженні інформації подібного роду, спільно з оперативним працівником повинен виконати низку заходів, які можуть бути розділені за часом проведення на періоди: 1) до початку здійснення досудового розслідування в межах кримінального провадження, коли основним завданням виступає аналіз і оцінка наявної інформації з прийняттям рішення про конкретні форми і методи її перевірки; 2) після початку досудового розслідування із складанням узгодженого на рівні керівників підрозділів плану першочергових слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів та коригуванням його змістовної частини залежно від результатів невідкладних дій, з обміном поточною інформацією між підрозділами, наприклад, про результати судово-балістичних і вибухотехнічних експертиз [98, с.135].

Конкретні форми і методи взаємодії слідчого та оперативних підрозділів можуть перебувати як в процесуальній площині, що, безумовно, дозволяє органічно вписати їх в кримінальне судочинство, так і в не процесуальній, яка не вимагає складних підготовчих дій і дозволяє істотно економити час, коли не важливе доказове значення отриманого результату (результати перевірки за оперативними обліками і інформаційними базами даних). Водночас науковці підкреслюють ту обставину, що слідчий не повинен втручатися в оперативно-розшукову діяльність, а оперативний працівник - зазіхати на процесуальну самостійність слідчого. Успіх їхньої діяльності залежить від її узгодженості та координованості за керівної ролі слідчого, хоча й може бути ініційована оперативним працівником. Спільна робота слідчого та оперативно-розшукових працівників під час розслідування будь-якого кримінального правопорушення має ретельно узгоджуватися з планом розслідування й ґрунтуватися на результатах спільної оцінки слідчих та оперативно-розшукових ситуацій [103, с.58]. На нашу думку, такий висновок не викликає заперечень.

З метою правильного виокремлення процесуальних та не процесуальних форм співпраці слідчого з іншими учасниками пошуково-пізнавальної діяльності щодо розкриття й розслідування терористичного акту, доцільно окремо зупинитися на розумінні поняття взаємодії слідчого під час кримінального провадження.

Чинне законодавство не містить визначення даного поняття, у зв'язку з чим дослідники трактують його по-різному. Одні науковці під взаємодією розуміють такий взаємозв'язок у діяльності її суб'єктів, який забезпечує правильне поєднання та розподіл повноважень, методів і засобів, які притаманні кожному учаснику з метою досягнення поставлених цілей [190,. с. 118 ], інші - як спільну, погоджену щодо мети, місця і часу діяльність [131, с. 85], як складову організації розслідування [132, с.208], ще інші - як узгоджене визначення та здійснення слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів під керівництвом слідчого з метою ефективного вирішення завдань кримінального судочинства [148, с.184-185].

Хоча в трактуванні визначення поняття взаємодії у різних авторів текстуально і відрізняється, однак її зміст об'єднує єдина мета: розкриття, розслідування і попередження кримінальних правопорушень. На нашу думку, під взаємодією слідчих та оперативних підрозділів під час досудового розслідування терористичного акту слід розуміти заздалегідь узгоджену діяльність не підпорядкованих один одному суб'єктів, яка побудована за принципом чіткого розмежування функцій за керівної ролі слідчого з метою виконання доручень останнього щодо проведення окремих слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій або здійснення комплексу розшукових заходів, спрямованих на виявлення, розслідування і попередження злочинів даної категорії, в тому числі в умовах проведення антитерористичних операцій, а також виявлення, встановлення та розшуку осіб, що переховуються від правоохоронних органів і суду шляхом найбільш ефективного поєднання методів і засобів, притаманних даним органам, за умови дотримання таємниці слідства і джерел отримання негласної інформації в умовах проведення антитерористичних операцій.

Нажаль, серед науковців відсутня єдність щодо визначення поняття процесуальної форми взаємодії: одні дослідники процесуальну форму взаємодії визначають як закріплені кримінально-процесуальним законом способи співпраці суб'єктів взаємодії у процесі розслідування злочинів [36, с.24], інші до процесуальних форм взаємодії відносять не лише способи, передбачені кримінальним процесуальним кодексом, але й іншими законами України, які регулюють діяльність правоохоронних органів [48, с. 248].

Досліджуючи питання взаємодії слідчого з оперативними підрозділами, білоруські криміналісти виокремлюють такі ознаки процесуальної форми взаємодії: 1) наявність зареєстрованого кримінального провадження; 2) обов'язкове письмове процесуальне оформлення взаємодії; 3) керівна роль слідчого у взаємодії; 4) можливість настання юридичних наслідків у випадку недотримання при взаємодії вимог кримінально-процесуального законодавства [127, с. 70 ]. Вітчизняний вчений С.О. Книженко зазначає, що процесуальна форма взаємодії - це передбачена КПК України або іншими законами України сумісна узгоджена діяльність суб'єктів взаємодії, спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства [104, с.185]. Однак дане визначення є надто узагальненим і не відображає всіх характерних ознак процесуальної форми взаємодії. Тому, на нашу думку, слід погодитись із визначенням, запропонованим А.В.Дунаєвою, відповідно до якого, взаємодія слідчого та оперативного підрозділу - це співпраця не підпорядкованих один одному органів, яка будується за принципом керівної ролі слідчого, з метою виконання доручень останнього щодо проведення окремих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на розкриття злочинів або здійснення комплексу розшукових дій, що направлені на встановлення місцезнаходження підозрюваного та його затримання [66, с.5]. Непроцесуальні форми взаємодії слідчого та оперативних підрозділів характеризуються такою співпрацею, яка є результатом практичної діяльності органів досудового слідства, не суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству, але ним безпосередньо не регулюється. Хоча, для уточнення, слід зазначити, що окремі аспекти такої взаємодії регламентовані відомчими нормативними актами. Самі по собі форми взаємодії не є науковою новизною, проте спектр їх застосування в умовах досудового розслідування терористичного акту може мати суттєві особливості.

Кримінальне процесуальне та спеціальне законодавство України дозволяє виділити такі найбільш поширені процесуальні форми взаємодії під час досудового розслідування.

1. Здійснення оперативними підрозділами слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій за письмовим дорученням слідчого (ст. 41 КПК України), а у випадках превентивного затримання особи, причетної до терористичної діяльності, у місцях проведення антитерористичної операції, - за вмотивованим рішенням начальника Головного управління (управління) СБ України або начальника Головного управління (управління) МВС України, у відповідній області, місті Києві за згодою прокурора та без ухвали слідчого судді, суду (ст. 15-1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», пп. 2.4, 2.5. п. 2 Наказу МВС, Генеральної прокуратури України та СБУ «Про затвердження Інструкції про порядок превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції» [196].

2. Залучення органом досудового розслідування спеціаліста під час проведення слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій: - при проведенні огляду місця вчинення терористичного акту може бути залучений спеціаліст-кінолог, спеціаліст-вибухотехнік, спеціаліст-хімік, спеціаліст-біолог, спеціаліст, що знає конструктивні особливості приміщень, будівель, об'єктів життєзабезпечення і транспорту, у випадку наявності поранених - лікарі та ін. (ч. 3 ст. 237 КПК України). Наприклад, у разі надходження інформації про замінований автомобіль необхідно залучити кінолога з собакою та експерта-вибухотехніка для перевірки підозрілого автотранспорту; - при проведенні огляду трупа повинен бути присутній судово-медичний експерт або лікар (ч. 1 ст. 238 КПК України); - при проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи повинен бути присутній педагог або психолог, а за потреби - лікар (ч. 1 ст. 227 КПК України).

3. Проведення судово-медичної, судово-психіатричної, комплексної судової психолого-психіатричної й медичної експертизи; вибухотехнічної, інженерно-технічної, пожежно-технічної, трасологічної, балістичної, теологічної, фінансової та інших видів експертизи (ст.ст. 242-243 КПК України).

4. Здійснення приводу підозрюваних осіб, причетних до терористичної діяльності, а за потреби й свідка (ст. 140 КПК України).

5. Превентивне затримання підозрюваних осіб, причетних до терористичної діяльності (ст. 207 КПК України, ст. 15-1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» [79], п. 2 спільного Наказу МВС, Генеральної прокуратури України та СБУ «Про затвердження Інструкції про порядок превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції») [196].

6. Залучення понятих для проведення особистого обшуку (п. 7 ст. 223 КПК України, пп. 2.2. п. 2 спільного Наказу МВС, Генеральної прокуратури України та СБУ «Про затвердження Інструкції про порядок превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції»).

6. Ведення переговорів з терористами (ст. 16 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

7. Здійснення розшуку підозрюваної особи, причетної до вчинення терористичного акту, оперативними підрозділами за дорученням слідчого, прокурора (ст. 281 КПК України).

8. Здійснення заходів безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, зокрема свідків вчинення терористичного акту, потерпілих, які стали жертвами кримінального правопорушення терористичного характеру та інших осіб (ст. 132 КПК України, ст. 3 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»).

Процесуальні особливості взаємодії органів досудового розслідування та оперативних підрозділів під час виконання останніми відповідних доручень детально регламентується в Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень [90].

Варто зазначити, що окремі з наведених форм взаємодії, як наприклад превентивне затримання підозрюваних осіб, причетних до терористичної діяльності або ведення переговорів з терористами, регулюються Законом України «Про боротьбу з тероризмом» [79]. 12 серпня 2014 р. КПК України був доповнений новим розділом IX¹, яким закріплено особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції [81]. Однак, доповнення КПК України новою статтею 615 не вирішило всіх проблем, які існують, адже закон не передбачає якогось дійсно «особливого режиму досудового розслідування». Особливість полягає тільки в тому, що частина повноважень слідчого судді вимушено та тимчасово передається прокурору [97, с. 49]. Більше того, відповідно до ч. 3 ст. 9 КПК України, Закони та інші нормативні акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати КПК [141]. А тому, на нашу думку, з метою узгодження антитерористичного законодавства з чинним КПК України, доцільно доповнити розділ IX¹ тими формами взаємодії слідчого (прокурора) з оперативними підрозділами, що передбачені спеціальним законодавством. Також варто удосконалити таку процесуальну форму взаємодії як запрошення понятих, адже існують випадки, коли в районі антитерористичної операції їх практично не можливо залучити до проведення процесуальних дій. Ми вважаємо в таких випадках доцільно або проводити слідчі (розшукові) дії без участі понятих, або передбачити дозвіл на залучення як понятих співробітників правоохоронних органів, волонтерів чи бійців збройних сил України, попередньо переконавшись у їхній незацікавленості в результатах досудового розслідування і відобразивши це в протоколі слідчої (розшукової) дії.

Зазначене свідчить про те, що в даному розділі слід закріпити окремі виключення щодо дотримання кримінальної процесуальної форми при розслідуванні терористичного акту та інших кримінальних правопорушень терористичного характеру. Слід зазначити, що такі виключення або не суттєві відхилення від загальних правил, що застосовуються при розслідуванні загально кримінальних правопорушень, мають місце в КПК Франції і вважаються «безперечно необхідними» внаслідок особливої небезпеки терористичних злочинів [275]. Особлива небезпека таких кримінальних правопорушень як терористичний акт повинна мати особливу процедуру взаємодії слідчого (прокурора) і оперативних підрозділів для досудового розслідування і судового розгляду кримінальних проваджень про терористичний акт. А тому слідчі (розшукові) дії при розслідуванні правопорушень даної категорії слід визнати невідкладними і закріпити це положення в Розділі IX¹ КПК України.

Частина непроцесуальних форм взаємодії слідчого з оперативними підрозділами та спеціалістами називається також організаційними чи організаційно-тактичними. Організаційні форми взаємодії при розслідуванні терористичного акту, на відміну від процесуальних, не пов'язані з одержанням матеріалів, що можуть бути використані як джерела доказів. В основному вони спрямовані на вирішення організаційних питань щодо забезпечення процесу розслідування. Фактичні дані, що одержують в результаті реалізації організаційних форм взаємодії, не можуть безпосередньо бути використані як докази, а повинні бути легалізовані в процесі кримінального провадження [206, с. 290 ], тобто введені в матеріали провадження в передбаченій для цього процесуальній формі. Вони, з урахуванням їх характеру, можуть мати основне значення у вирішенні спільних завдань досудового розслідування.

До них відносять:

1) роботу в складі слідчо-оперативної групи;

2) здійснення слідчим та оперативними службами спільного планування роботи з досудового розслідування злочинів;

3) взаємовигідний обмін інформацією між слідчим та оперативними службами;

4) використання слідчим результатів оперативно-розшукової діяльності при розслідуванні кримінальних проваджень.

Так, для розслідування терористичного акту частіш за все створюється слідчо-оперативна група (СОГ), діяльність якої регламентується відповідними відомчими інструкціями, наприклад, Інструкцією «Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України» [194].

Із існуючих чотирьох видів СОГ - чергової (формується при черговій частині і забезпечує негайне реагування на повідомлення про злочини, провадження невідкладних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів «за гарячими слідами»), цільової (для розслідування і розкриття конкретного злочину), спеціалізованої (для розслідування і розкриття певної категорії злочинів) і сумісної (в яку за згодою можуть включати працівників прокуратури, інших органів) - у кримінальних провадженнях щодо терористичного акту найбільш ефективним є третій вид, тобто спеціалізовані слідчо-оперативні групи. До складу даних СОГ включаються слідчі, оперативні працівники, що спеціалізуються на розслідуванні і розкритті кримінальних правопорушень терористичного характеру, відповідні спеціалісти.

При розслідуванні організованих форм кримінальних правопорушень терористичного характеру доцільним є створення міжвідомчих слідчо-оперативних груп з включенням до їх складу співробітників інших структур (МВС, СБ України, органів військової прокуратури, ЗСУ, ДМСУ, ДПСУ та ін.). Основною метою створення таких СОГ є об'єднання зусиль слідчих, оперативних, технічних та інших служб і підрозділів правоохоронних та інших державних органів і зацікавлених відомств у розкритті, швидкому досудовому розслідуванні та судовому розгляді матеріалів кримінальної справи про тероризм. Завданням СОГ є виявлення, фіксація та вилучення слідів кримінального правопорушення, збирання речових та інших доказів, встановлення свідків та потерпілих, з'ясування усіх обставин кримінального правопорушення даної категорії та встановлення осіб, причетних до його вчинення. СОГ, утворену для досудового розслідування терористичного акту, характеризують ті ж риси, що і слідчо-оперативну групу, створювану при розслідуванні тяжких злочинів будь-якого іншого виду. Взаємодію слідчого та оперативних співробітників під час роботи такої групи характеризують такі ознаки: єдність об'єкта впливу; єдність мети і спільність завдань; правова регламентація взаємодії; взаємна зацікавленість у досягненні мети; розмежування компетенції під час взаємодії; практична потреба у взаємодії; узгодженість або спільність дій; самостійність суб'єктів у виборі сил і засобів; надання взаємної допомоги і сприяння у взаємодії; взаємне інформування про хід і результати взаємодії; спільна відповідальність за встановлені правила і результати взаємодії [37, с. 18]. У групі рекомендується організаційно виділити слідчу, оперативну, експертну підгрупи, очолювані відповідними керівниками. Крім того, практика свідчить про необхідність створення для забезпечення роботи СОГ, яка розслідує злочин такого характеру, підгрупу, що забезпечує безпеку роботи всієї групи та кожного з її учасників.

Необхідною умовою підвищення ефективності боротьби з терористичними актами та іншими злочинами терористичного характеру, в тому числі і в умовах проведення антитерористичних операцій, є виділення внутрішньої взаємодії, яка здійснюється в межах слідчих відділів, управлінь, і зовнішньої взаємодії, яка здійснюється слідчими органами з іншими державними та недержавними органами. Так, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», виявлення та розкриття кримінальних правопорушень терористичного характеру повинне здійснюватися на основі взаємодії між співробітниками різних підрозділів СБУ, МВС, прокуратури та інших зацікавлених відомств.

Разом з тим, Антитерористичний центр при СБУ здійснює організацію і проведення антитерористичних заходів, координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом. Він складається з Міжвідомчої координаційної комісії та штабу, а також координаційних груп та їх штабів, які створюються при регіональних органах СБУ. До участі у здійсненні заходів, пов'язаних з запобіганням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також: центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу; Служба зовнішньої розвідки України; Міністерство закордонних справ України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство палива та енергетики України; Міністерство промислової політики України; Міністерство транспорту України; Міністерство фінансів України; Міністерство екології та природних ресурсів України; Міністерство аграрної політики України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України. Більше того, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», у місцях проведення антитерористичної операції для вирішення специфічних питань розслідування злочинів досліджуваної категорії можуть залучатися спеціальні підрозділи та підрозділи особливого призначення суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом [79]. Окрім того, в органах СБ України введено додаткові посади слідчих в Головному слідчому управлінні, в УСБУ Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях, а в слідчому відділі УСБУ в Харківській області створено ще одне відділення для розслідування злочинів, вчинених в районі проведення АТО [183, с. 14].

Важливе значення для успішної реалізації завдань з досудового розслідування терористичних актів та протидії тероризму має взаємодія органів досудового розслідування з підрозділами Збройних сил України. Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про Збройні сили України», вони забезпечують під час проведення антитерористичної операції виконання завдань щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій, участі у затриманні осіб, а також для знешкодження осіб у випадках, коли їх дії реально загрожують життю та здоров'ю заручників, учасників антитерористичної операції або інших осіб [77]. У складі ЗСУ є окремий військовий підрозділ - Військова служба правопорядку у Збройних Силах України яка, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» [78], зобов'язана брати участь у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах. У структурі Військової служби правопорядку ЗСУ є підрозділи, що повинні брати участь у спеціальних операціях по звільненню заручників, відбиттю збройного нападу, охороні важливих військових об'єктів, на яких є вибухові речовини, хімічна, бактеріологічна, радіоактивна зброя тощо.

Визнаючи важливість взаємодії слідчого із зазначеними структурами ЗСУ, категорично не можемо погодитись із пропозиціями окремих науковців стосовно того, що в КПК України не регламентовано взаємодії слідчих із Службою правопорядку ЗСУ, хоча під час розслідування терористичного акту необхідність такої взаємодії виникає і тому перелік оперативних підрозділів, передбачений ст. 41 КПК України, слід доповнити оперативними підрозділами Військової служби правопорядку ЗСУ [101, с.304-305]. На нашу думку, внесення таких змін до кримінального процесуального закону не доцільне, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства. По-перше, Військова служба правопорядку ЗСУ не наділена функціями здійснення оперативно-розшукової діяльності і не має в своїй структурі оперативних підрозділів аналогічних тим, які є в органах внутрішніх справ, органів безпеки та інших, що вказані в ч. 1 ст. 41 КПК України. По-друге, хоча на Військову службу правопорядку відповідним Законом й покладено функцію виконувати в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції доручення слідчого, прокурора, ухвали суду та постанов суддів (п.12 ст. 8 Закону України Про Військову службу правопорядку ЗСУ), під час виконання таких доручень працівники цієї служби не користуються повноваженнями слідчого і діють виключно в межах своєї компетенції. По-третє, тим же Законом України Забороняється покладати на Військову службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом (ст. 3 зазначеного ЗУ). Взаємодія ж органів досудового розслідування із Військовою службою правопорядку ЗСУ під час розслідування терористичного акту здійснюється на тих же підставах, як і взаємодія з іншими державними та недержавними органами, організаціями, установами, засобами масової інформації тощо.

Свою роботу слідчі й оперативні підрозділи планують незалежно один від одного. Однак під час спільної роботи з метою здійснення досудового розслідування конкретного кримінального правопорушення вони виробляють скоординовані плани, спрямовані на вирішення загальних завдань, передбачають розподіл обов'язків окремих працівників у спільній діяльності. Так, нормативно закріплено, що діяльність СОГ здійснюється на підставі спільного плану проведення слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, який розробляється з урахуванням наданих обґрунтованих пропозицій співробітників оперативних підрозділів, включених до складу СОГ [195]. Водночас слід пам'ятати, що для вирішення окремих питань досудового розслідування терористичного акту, зокрема для проведення розшукових та пошукових заходів з метою встановлення й затримання підозрюваних, широко застосовуються спеціалізовані силові підрозділи різних відомств.

Спільне планування, як правило, здійснюється в тих випадках, коли у кримінальному провадженні необхідно провести значну кількість слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів. На нашу думку, планування досудового розслідування терористичного акту - це створення оптимальної моделі майбутньої діяльності слідчого, прокурора, оперативного працівника, слідчо-оперативної групи в цілому, що забезпечує перспективність й ефективність усього досудового розслідування злочинів даної категорії. Процес планування такого розслідування включає в себе: формування слідчих версій; розстановку сил (слідчі, оперативні працівники, розвідники) і визначення конкретних обов'язків кожного учасника; виділення комплексу слідчих, розшукових дій та оперативно-розшукових заходів, їх змісту і тактики, а також строки і послідовності їх проведення; вибір організаційно-технічних заходів [225, с. 215]. Тобто у зазначеному плані відображаються висунуті версії, заходи, спрямовані на їх перевірку, у тому числі оперативного характеру, окрім цього зазначаються конкретні виконавці та терміни виконання.

Спільна діяльність у складі СОГ передбачає виконання першочергових заходів, що спрямовані на з'ясування та фіксацію обставин події кримінального правопорушення. Зважаючи на те, що до складу СОГ можуть залучатися спеціалісти різних служб і відомств, необхідним є чітке розмежування обов'язків і повноважень при провадженні слідчих (розшукових) дій. Так, огляд місця події за фактом вибуху або виявлення вибухонебезпечних предметів, первинний огляд та знешкодження вибухонебезпечних предметів проводиться тільки спеціалістами-вибухотехніками експертно-криміналістичних підрозділів чи служб СБ України чи МВС, а за їх відсутності спеціалістами інженерно-технічних служб (саперами). Ці спеціалісти оцінюють обстановку на предмет вибухонебезпечності і дають дозвіл на проведення огляду, але їхнє рішення про знищення вибухонебезпечного об'єкта на місці виявлення має бути узгодженим із слідчим. Разом з тим, слід пам'ятати, що слідчі повинні корегувати дії спеціалістів з метою збереження криміналістично значущих об'єктів.

Для реалізації планів повинні бути здійснені заходи щодо взаємодії суб'єктів, відповідні практичні дії (слідчі, розшукові), оперативні заходи. Але їм має передувати організаційно-тактичне рішення як вольовий акт слідчого, оперативного працівника, керівника слідчо-оперативної групи, покликане визначити прийоми і засоби реалізації поставленого завдання, способи тактичного впливу на ситуацію, що склалася і хід розслідування з урахуванням доцільності, реальної можливості і найменшого ризику. Основне значення у швидкому розкритті злочину відіграє саме своєчасність прийняття суб'єктом рішення, оскільки дозволяє припинити злочинну діяльність конкретної особи (або осіб). Причому це має попереджувальне значення не тільки тоді, коли припиняється злочинна діяльність у період підготовки терористичного акту, але і коли злочин вже вчинено: швидке розкриття вже вчиненого злочину і затримання підозрюваних не дає цій же особі вчинити новий терористичний акт, тому обрання запобіжного заходу є важливим елементом розслідування злочинів. Якщо робота в слідчо-оперативній групі добре організована, то використання цієї форми взаємодії сприяє раціональному поєднанню наявних сил і засобів, що, в свою чергу, дозволяє здійснити в мінімальні терміни часто одночасно необхідний перелік слідчих, розшукових та інших процесуальних дій, а також оперативно-розшукових заходів.

Взаємний обмін інформацією є однією з основоположних умов плідної роботи СОГ. Що раніше і повніше співробітники оперативних підрозділів повідомлять слідчому про отримані дані, тим своєчасніше він визначить подальші напрями розслідування і спланує нові процесуальні дії. У свою чергу, своєчасне інформування слідчим співробітників оперативних служб про отримані під час проведення процесуальних дій фактичні дані допоможе їм визначити необхідний комплекс оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення і розшук осіб, які вчинили терористичний акт. Такий обмін інформацією сприяє своєчасному запобіганню кримінальних правопорушень терористичного характеру, зокрема й вчиненню терористичних актів. Так, наприклад. у 2015 р. Слідчим управлінням СБ України було отримано від оперативних працівників великий обсяг оперативної інформації, процесуальна реалізація якої дозволила запобігти цілій низці протиправних актів і зірвати плани незаконних збройних формувань щодо широкомасштабної дестабілізації обстановки на території Одеської області. Протягом кількох днів співробітники СБУ знешкодили в Одесі дві розгалужені злочинні групи, які вчинили теракти біля офісів політичних сил, волонтерських рухів, важливих об'єктів життєдіяльності міста. Разом з тим, правоохоронцями вилучено потужний арсенал зброї: пістолети, карабін СКС, більше двадцяти гранат Ф-1 та РГД-5, 16 ручних протитанкових гранатометів РПГ-22, понад 6 тисяч набоїв до автоматичної та стрілецької зброї, 34 запали до гранат. У затриманого місцевого мешканця, 1985 р. н., вилучено підготовлену ним для чергового терористичного акту вибухівку потужністю у 3,5 кг тротилу. За даними слідства, цей саморобний вибуховий пристрій планувалося використати для підриву ще одного волонтерського центру в Одесі. Точно такий вибуховий пристрій було виявлено наступного дня у іншого співучасника, 1986 р.н. Експертиза підтвердила, що вибухівка у пристрої ідентична тій, яка була використана зловмисниками 27 грудня 2014 р., коли загинув працівник комунальних служб, та 3 лютого 2015 р. при підриві одеського офісу однієї з політичних сил [31]. Це дало змогу об'єднати зусилля правоохоронців і швидше розкрити вчинені злочини.

Прагнення ж деяких оперативно-розшукових працівників передати всю накопичену ними інформацію лише наприкінці перевірки часто призводить до втрати частини добутої інформації, документів та інших об'єктів, що можуть стати речовими доказами, до втрати окремих свідків, затримки з початком досудового розслідування, а іноді й до неможливості довести розслідування до кінця. Окрім оперативно-розшукових даних, оперативні служби володіють і іншою інформацією. Вона може міститися в різних оперативних обліках (наприклад, про вчинені раніше злочини, про осіб, що раніше затримувалися). Необхідно зазначити, що крім централізованих оперативно-довідкових розшукових, криміналістичних обліків, що ведуться іншими підрозділами, можуть створюватися спеціальні обліки. Практика показує, що своєчасне звернення слідчого до різних видів обліків, а також вміле використання отриманої інформації може зіграти істотну роль у розслідуванні терористичного акту.

До переліку дискусійних питань може бути віднесений обсяг негласної оперативної інформації, що надається слідчому. У кримінальних правопорушеннях терористичного характеру це має особливе значення, оскільки інформація, що потрапила до терористів, може бути використана ними і спричинити вчинення нового злочину. Висловлюються думки про те, що в інтересах повного та швидкого розкриття злочину способами кримінального процесу слідчому повинна бути забезпечена реальна можливість ознайомитися з матеріалами, отриманими при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, незалежно від джерел і способів їх отримання [76, с. 67]. Отримуючи відомості, не підтверджені документально, слідчий ризикує отримати недостовірну інформацію. З іншого боку, безумовно, додаткове джерело витоку інформації для розслідування більш небезпечне, ніж заходи додаткової перевірки сумнівної інформації. Обсяг одержуваної слідчим інформації повинен бути максимальним, він може бути обмежений тільки необхідністю дотримання державної або службової таємниці, а також можливою небезпекою для життя і здоров'я задіяних в оперативно-розшукових заходах осіб. Спираючись на отриману в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності інформацію, слідчий зможе приймати адекватні до ситуації рішення, своєчасно планувати й ефективно проводити слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії

Найважливішу роль у боротьбі з тероризмом відіграє інформаційне забезпечення цієї діяльності. Сьогодні гостро стоїть питання про створення спільних масивів систематизованої інформації про осіб, які викликають оперативний інтерес в зв'язку з можливою причетністю до терористичної діяльності. Такі оперативно-довідкові масиви даних можуть бути створені не тільки на базі СБ України, але і на базі органів МВС та поліції, Державної прикордонної служби та ін. з доступом до інформації обмежених категорій оперативного складу цих відомств. Вирішення такого завдання також пов'язане з можливостями організації взаємодії оперативних працівників і слідчих в межах забезпечення досудового розслідування терористичного акту. Безумовно, що оперативно-розшукова діяльність, спрямована на протидію тероризму, повинна бути зорієнтована на виявлення ознак підготовчої роботи терористів з метою недопущення вчинення терористичних актів. Добре відомо, що більшість терористичних актів вчиняються після ретельної попередньої підготовки, в умовах найсуворішої конспірації. Без оперативно-розшукової діяльності таку підготовку виявити доволі важко, а інколи й неможливо. Використання результатів ОРД для вирішення питання про початок кримінального провадження і здійснення слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій полягає в можливості врахування даних результатів при прийнятті процесуальних рішень.

Висновки до 2 розділу

1. Привід до початку досудового розслідування має правове значення лише в єдності з підставами і тому для прийняття процесуального рішення про внесення відомостей в ЄРДР про терористичний акт і початок здійснення досудового розслідування треба всебічно вивчити як приводи, так і відомості, які вказують на підстави прийняття саме такого рішення. Підстави для початку досудового розслідування за фактом вчинення терористичного акту визначаються уповноваженою особою за її власним переконанням, за результатами співставлення наявних даних про вчинення даного злочину, що містяться у відповідних приводах до початку досудового розслідування та мають ознаки кримінального правопорушення. До того ж кримінально-правова кваліфікація діяння на час внесення відомостей до ЄРДР є попередньою і ґрунтується на припущеннях уповноваженої особи, а не на встановлених окремих доказах чи сукупності доказів.

2. Якщо відомості про підготовку чи вчинення терористичного акту містяться в анонімній заяві (повідомленні), то такі дані мають бути спочатку перевірені слідчим особисто чи за його дорученням іншими працівниками правоохоронних органів, зокрема, й засобами оперативно-розшукової діяльності. Разом з тим, якщо відомості з такої заяви знайдуть своє підтвердження, то приводом до початку досудового розслідування стане фактичне його виявлення правоохоронними органами, тобто самостійне виявлення слідчим чи прокурором з вивчених ними матеріалів ОРД обставин, що можуть свідчити про вчинення злочину даного виду.

Подання до правоохоронних органів або суду навіть анонімної заяви чи повідомлення про вчинені або такі, що готуються терористичні акти, вимагає негайного прийняття правового рішення. Акти терору здатні викликати масштабні руйнування, численні людські жертви, дезорганізувати роботу підприємств, установ, транспорту, рятувальних служб та посіяти паніку серед населення. Тому до внесення відомостей до ЄРДР слід провести терміновий огляд вказаного у анонімному повідомленні місця події, якщо потрібно і за найменшої навіть уявної загрози евакуювати людей.

3. Рішення про внесення до ЄРДР даних про терористичний акт приймається на основі ймовірних знань і для того, щоб виконати вимоги п. 5 ч. 5 ст. 214 КПК України, що стосується попередньої кваліфікації кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність, такі відомості повинні вказувати на обставини, що можуть свідчити про ознаки конкретного складу злочину даного виду. Встановлення таких ознак можливе в процесі проведення огляду місця вчинення терористичного акту, якщо він відбувся, або місця його підготовки. Важливе для внесення відомостей до ЄРДР і початку досудового розслідування значення має наявність в заявах та повідомленнях про злочин відомостей про такі елементи його складу як об'єкт та об'єктивна сторона, але високою є ймовірність того, що на даному етапі кримінального процесу вони можуть бути ще невідомими, хоча в заяві чи повідомленні будуть мати місце відомості про окремі об'єктивні ознаки злочину.

4. З метою розширення засобів перевірки приводів для прийняття процесуального рішення про достатність підстав для внесення відомостей до ЄРДР і початок досудового розслідування варто передбачити можливість окрім проведення огляду місця події залучати експерта з метою призначення необхідних судових експертиз і приймати процесуальні рішення щодо початку досудового розслідування з урахуванням висновку експерта, якщо такий висновок вказує на предмет чи інші обставини вчинення злочину. Водночас на сьогодні до внесення відомостей до ЄРДР про терористичний акт і до початку кримінального провадження можна проводити як слідчу (розшукову) дію лише огляд місця події, а підставами Закону України «Про боротьбу з тероризмом» можна керуватися лише для проведення догляду особи чи транспортного засобу, але не як процесуальної дії, що проводиться з метою збирання доказів.

5. Знання типових слідчих ситуацій початкового етапу досудового розслідування терористичного акту дає можливість запропонувати рекомендації у вигляді алгоритмів певних дій для їх вирішення. За критерієм наявності інформації про особу злочинця можна визначити такі типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування: 1) особа терориста відома, його затримано під час вчинення злочину або відразу після його вчинення; 2) особа терориста відома, але він з місця підготовки чи вчинення терористичного акту зник і вживаються заходи для його розшуку; 3) особа терориста невідома, він загинув або був ліквідований під час вчинення злочину, наявні окремі дані про нього; 4) особа терориста чи декількох терористів невідома і немає інформації про них.

6. У будь-якій із слідчих ситуацій початкового етапу досудового розслідування терористичного акту відразу після внесення відомостей про злочин до ЄРДР першочерговим організаційним заходом слідчого є складання плану розслідування, який виступає своєрідним відображенням алгоритмів (комплексів) - набору завдань та приписів, що встановлюють порядок дій виконавця, спрямованих на вирішення конкретних тактичних завдань. Водночас треба враховувати, що слідча ситуація є категорією динамічною, рухомою, часто змінюваною і мало прогнозованою. А тому кожна з ситуацій потребує відповідного переліку та послідовності проведення слідчих (розшукових) дій та інших заходів, що має визначатися слідчим у кожному конкретному випадку, оскільки кожна дія може переводити ситуацію, що складається, як у бік більш, так і менш сприятливої сукупності умов. На ці зміни передусім впливають наявні у слідчого теоретичні знання щодо наявних слідчих ситуацій за конкретними злочинами терористичного характеру, а також досвід їх розслідування.

7. Більшість з терористичних актів неможливо розкрити, використовуючи тільки проведення процесуальних заходів без організації взаємодії між співробітниками органів досудового розслідування та оперативними службами. Для здійснення ефективної протидії тероризму необхідне об'єднання та координація дій всіх правоохоронних органів в рамках антитерористичної діяльності, а найдосконалішим методом боротьби з тероризмом є консолідація всіх сил правоохоронних органів та органів спеціального призначення.