Криміналістичне забезпечення досудового розслідування терористичних актів

Розглядаючи свого часу тактичне забезпечення досудового розслідування, В.П.Бахін вказував на те, що необхідно розмежовувати «тактичне забезпечення діяльності» й «забезпечення діяльності засобами криміналістичної тактики». Перше, на його думку, це відображення призначення криміналістики, розробка тих засобів і методів, які потрібні для виконання практичної діяльності, друге, підкреслював В.П.Бахін - це організаційні та інші заходи з доведення цих засобів до їх застосування. Таке розмежування потрібне для того, щоб було зрозумілим, хто і чим повинен займатися стосовно забезпечення діяльності з розслідування [14, с.88]. З такими думками відомого вченого варто погодитись.

Аналіз літературних джерел вказує нам на те, що більшість криміналістів до засобів криміналістичної тактики відносять сьогодні тактичні прийоми, тактичні рекомендації, тактичні комбінації і тактичні операції [21; 128, с.167-177; 130, с.155-158; 136, с.133]. Висловлюються й ті думки, що до засобів криміналістичної тактики насамперед слід віднести слідчі дії, а потім вже тактичні прийоми та рекомендації, що реалізуються в межах таких дій [134, с.179]. Ці засоби криміналістичної тактики мають своїм головним призначенням забезпечення підготовки, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій і використання їх результатів у доказуванні. Як елементи системи тактико-криміналістичного забезпечення вони здатні функціонувати лише у їх взаємодії, а порушення, що допущені в будь-якому з елементів цієї системи, можуть негативно вплинути на результати криміналістичного забезпечення досудового розслідування злочинів.

В криміналістиці поняття тактичного прийому до цього часу викликає спори вчених і на сьогодні не вироблено єдиного розуміння цієї криміналістичної категорії. Дехто з науковців вказують на те, що у багатьох наукових працях з криміналістики поняття тактичного прийому по суті ототожнюється з методами практичної діяльності, напрацьованими у сфері криміналістичної тактики. І тому до числа тактичних прийомів іноді відносять висунення версій, планування та інші методи організації розслідування, але це не є способами дії і не відображає лінію поведінки слідчого [21, с.4]. Однак, за словниковим визначенням, в сучасній українській мові термін «прийом» відносять до будь-якого виду діяльності людини і в загальному розумінні розкривають як спосіб виконання або здійснення чого-небудь; метод дослідження, вивчення чого-небудь [35, с.1117]. Отже, прийом - це спосіб дій чи визначена лінія поведінки які обирає виконавець певного виду діяльності. Тому можна цілком погодитись із В.Ю.Шепітько в тому, що тактичний прийом - це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації та є найбільш раціональним і ефективним у певних ситуаціях [288, с.37]. За своїм характером, змістом, цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і букві закону. Тактичний прийом може застосовуватись в межах тих слідчих і судових дій, порядок здійснення яких визначений кримінальним процесуальним законодавством [286, с.216].

Вибір слідчим, прокурором тактичного прийому здійснюється в кожному випадку на власний розсуд на основі всебічного вивчення обставин кримінального провадження, з урахуванням конкретної слідчої ситуації, що склалася на тому чи іншому етапі досудового розслідування, з врахуванням допустимості тактичного прийому як в кримінальному судочинстві загалом, так і в конкретній ситуації досудового розслідування. Певна ситуація може диктувати вимогу не лише потреби застосування конкретного, а не іншого тактичного прийому, а й потребу відмовитися взагалі від їх застосування на певний момент здійснення досудового розслідування з огляду на недоцільність. Саме тому В.П.Бахін вказував на те, що правильний вибір тактичних прийомів, які відповідають певній слідчій ситуації, забезпечує швидкість та результативність вирішення завдань досудового розслідування [14, с.122].

Крім тактичного прийому як тактичний засіб розглядається також поняття тактичної рекомендації. Підходи науковців до цього визначення не однозначні: від визнання тактичної рекомендації окремою криміналістичною категорією до ототожнювання її з тактичним прийомом. Наприклад, Р.С.Бєлкін розглядав не тактичну, а криміналістичну рекомендацію і розкривав її в двох аспектах: як науково обґрунтовану і апробовану слідчою практикою пораду (вказівку), що стосується вибору і застосування техніко-криміналістичних засобів, криміналістичних прийомів і методик збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, або як узагальнене найменування певних розробок криміналістики для слідчої практики [17, с.190-191]. На думку В.П.Бахіна, криміналістична рекомендація виступає як науково обґрунтована і апробована практикою порада, що стосується вибору і застосування техніко-криміналістичних засобів, криміналістичних прийомів і методик збирання, дослідження і використання доказів, а в широкому розумінні вона виступає сукупністю даних щодо конкретного науково-технічного досягнення (прийому, засобу, методики), порядку й умов його застосування, процедури використання отриманих результатів, тобто містить як зміст розробки, так і поради з її застосування [15, с.19].

І.Ф.Герасімов і Л.Я.Драпкін не вбачають істотних відмінностей між тактичною рекомендацією і тактичним прийомом і вказують на те, що тактичні рекомендації можна вважати тактичними прийомами [129, с.229-230], а М.П.Яблоков розглядає тактичну рекомендацію у нерозривному зв'язку з тактичним прийомом і вказує на те, що тактична рекомендація - це науково обґрунтована порада щодо застосування певного або іншого тактичного прийому в типовій слідчій ситуації [293, с.189]. Проте в усіх випадках тактичні рекомендації мають бути розраховані на певного користувача, мати свого адресата - слідчого або прокурора, оперативного співробітника, експерта, суддю, адвоката чи бути такими, що розраховані на певну слідчу ситуацію і можуть бути використані будь-якою процесуальною особою. До найефективніших тактико-криміналістичних рекомендацій як засобів криміналістичної тактики можна віднести такі, які дають змогу у найкоротший термін прийняти правильне рішення для вирішення слідчої ситуації за використання найменших зусиль та витрат.

Але трапляються й такі ситуації, коли під час досудового розслідування виникає необхідність проведення тактичних комбінацій чи тактичних операцій. В сучасній українській мові «комбінація» - це сполучення, поєднання чого-небудь у певному порядку; ряд цілеспрямованих прийомів гри в боротьбі за перемогу над противником; складний, хитромудрий план, задум або замір для здійснення якоїсь мети [203, с.300], «операція» - це сукупність бойових дій, підпорядкованих єдиній меті, єдиному завданню, або одна така дія; яка-небудь дія або ряд дій, об'єднаних спільною метою [204, с.111]. Натомість у криміналістичній літературі переважна більшість науковців «тактичну комбінацію» й «тактичну операцію» розглядають як окремі засоби криміналістичної тактики, окремі криміналістичні категорії, але наповнюють їх різним змістом. Проблема розуміння поняття терміносполучення «тактична комбінація» чи «тактична «операція» як категорії криміналістичної тактики, полягає насамперед в різноманітності підходів вчених до його тлумачення.

Аналіз низки наукових джерел вказує, що на думку найбільш чисельної групи вітчизняних і зарубіжних вчених, до якої належать І.С.Андрєєв, Т.В.Варфоломеєва, В.М.Глібко, В.Г.Гончаренко, Г.І. Грамович, А.Л.Дудніков, В.А.Журавель, В.О.Коновалова, С.В.Маліков, М.І.Порубов, В.Ю.Шепітько та ін., під «тактичною комбінацією» як криміналістичною категорією слід розуміти певне поєднання тактичних прийомів чи слідчих дій та інших допоміжних заходів, що має на меті вирішити конкретне завдання досудового розслідування та зумовлене цією метою і слідчою ситуацією [5, с.103; 138, с.196; 136, с.145; 287, с.218; 133, с.248]. К.О.Чаплинський вважає, що до основних ознак тактичної комбінації можна віднести такі її властивості: тактична комбінація здійснюється в рамках однієї кримінальної справи (кримінального провадження - Г.С.); метою тактичної комбінації є вирішення конкретного завдання досудового розслідування; тактична комбінація являє собою поєднання тактичних прийомів; під час тактичної комбінації можуть застосовуватися слідчі дії та оперативно-розшукові заходи і тому під тактичною комбінацією слід розуміти певне поєднання тактичних прийомів, слідчих дій та інших заходів для вирішення конкретного завдання, що зумовлене слідчою ситуацією на певному етапі досудового розслідування [278, c.53-54]. Отже, тактична комбінація, на нашу думку, це один із засобів, самостійна категорія криміналістичної тактики, яка зумовлена слідчою ситуацією і сутність якої полягає в поєднанні декількох процесуальних дій, тактичних прийомів проведення однієї або декількох взаємопов'язаних слідчих, зокрема й негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на розв'язання конкретного завдання досудового розслідування.

Близьким до розуміння категорії «тактичної комбінації» є категорія «тактичної операції», яку також доцільно розглядати як окремий засіб криміналістичної тактики, що забезпечує збирання доказів під час досудового розслідування. В одній із своїх праць, присвячених ґенезі криміналістичної тактики, В.О.Коновалова вказує на те, що поява наукової концепції «тактичні операції» постала свого часу новелою в розвитку теорії криміналістичної тактики. Оригінальність створеної концепції полягала в її цільовій тактичній ефективності, що об'єднує слідчі, оперативно-розшукові й організаційні дії для розв'язання поставленого завдання. Тактична операція за її задумом припиняла тривале і послідовне здійснення слідчих дій тактичним комплексом, який вирішував подвійне завдання - швидкість і раптовість отримання доказової інформації, що зумовлювало не тільки ефективність розслідування, але й економію процесуальних засобів і сил слідчого апарату. Наукові дослідження в цьому напрямі, на її думку, повинні бути орієнтовані на розробку тактичних операцій в застосуванні до розслідування окремих видів злочинів, надто на початкових етапах розслідування, де тактичні операції можуть запобігти втраті важливої інформації [119, с.348]. Введення до кримінального процесуального закону інституту негласних слідчих (розшукових) дій не перекреслює і не нівелює значення такої криміналістичної категорії як «тактична або тактико-криміналістична операція». Адже в її основі лежить не поєднання гласних та негласних методів роботи слідчого, прокурора, а поєднання зусиль органів досудового розслідування і оперативних підрозділів для досягнення мети розкриття злочину, який розслідується. До того ж при цьому методи роботи органів досудового розслідування та оперативно-розшукових підрозділів можуть бути як гласними, так і негласними. Термін «тактична операція» як тактико-криміналістичний засіб в практиці здійснення досудового розслідування відповідає військовому розумінню «операції» як комплексу бойових дій різних родів військ, котрі входять до складу військового з'єднання і об'єднані загальним оперативним задумом досягнення перемоги в бою. А процес розроблення криміналістичної тактичної операції є по суті організаційною діяльністю слідчого, прокурора як сторони обвинувачення в якій активну участь беруть і оперативні працівники, котрі можуть діяти негласно або й гласно в межах наданих їм Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» повноважень. Розглядаючи ці питання, В.Ю.Шепітько окремо підкреслює, що тактична операція - це засіб криміналістичної тактики, який визначає найбільш доцільну послідовність проведення дій, їх черговість, порядок. Розробка тактичних операцій має сприяти оптимізації розкриття і розслідування злочинів, передбачає встановлення взаємозв'язку і взаємозалежності між окремими слідчими діями, оперативними і організаційними заходами [288, с.173]. Відомі вітчизняні криміналісти В.Г.Гончаренко, В.К.Лисиченко, М.В.Салтевський, розкриваючи питання методики розслідування окремих видів злочинів, ще в 80-х роках минулого століття підкреслювали, що сукупність дій, які складають тактичну операцію, являють собою не випадковий набір, а певну систему, яка є незамінною і зумовлена послідовністю проведення, характером і можливостями вирішення певних завдань [246, с.28]. Важливою тут вважаємо вказівку В.О.Коновалової на нагальну потребу розроблення тактичних операцій, що потрібні для розслідування конкретних злочинів і надто - на початкових етапах їх досудового розслідування і це прямо стосується досудового розслідування терористичного акту. Саме під час початку розслідування таких злочинів як ніколи важливим є поєднання зусиль слідчого і оперативних працівників.

Інший вітчизняний науковець, В.М.Шевчук також звертає увагу на те, що тактична операція визначається характером слідчої ситуації, яка склалася на певному етапі розслідування. Комплекс оперативно-розшукових та слідчих дій, які визначають структуру тактичної операції, обумовлений у першу чергу характером вчиненого злочину і слідчою ситуацією. Залежно від слідчої ситуації, структура тактичної операції може включати поряд із слідчими, організаційно-технічними, превентивними діями також оперативно-розшукові заходи, що застосовуються на різних етапах її проведення [284, с.59]. Водночас, як зазначають деякі криміналісти, однією з основних умов ефективності тактичної операції виступає єдине централізоване керівництво з боку слідчого. При цьому повинно бути налагоджена чітка взаємодія в процесуальній чи не процесуальній формі між усіма учасниками тактичної операції, а кожен з них повинен діяти суворо в межах своєї компетенції та власними методами [214, с.181-182].

Як справедливо зазначав ще в 2005 р. М.В.Салтевський, тактична операція і комбінація - це діяльнісні категорії, які розкривають функціональний бік тактичних засобів, специфічні системи пізнавальних засобів криміналістичної тактики, які мають цільову впорядкованість для вирішення завдань, що виникають в процесі розслідування. Ці категорії характерні не тільки для криміналістичної, а й для інших видів наукової і практичної діяльності [227, с.309]. Тактична операція і тактична комбінація як специфічні системи пізнавальних засобів мають значення для вирішення завдань, що виникають в ході досудового розслідування складних для розуміння сутності події злочину, його наслідків, справжніх мотивів злочинців, конкретної ролі в ньому різних виконавців, а тому їх можна вважати одними з пізнавальних засобів криміналістичної тактики які використовуються для забезпечення досудового розслідування таких небезпечних злочинів як терористичний акт.

Слідчі та негласні слідчі (розшукові) дії є основними засобами збирання доказів, що використовуються стороною обвинувачення. Під час їх підготовки й проведення використовується весь комплекс тактико-криміналістичних засобів. В той же час тактика будь-якої слідчої чи негласної слідчої (розшукової) дії повинна забезпечити максимальну ефективність її проведення з найменшою затратою сил, засобів і часу. Надзвичайно важливе значення мають ті дії слідчого, які проводяться ним на початковому етапі відразу після початку здійснення кримінального провадження за фактом вчинення терористичного акту чи виявлення ознак, що з достатнім ступенем ймовірності вказують на підготовку до вчинення такого злочину. Такі слідчі (розшукові) дії в криміналістиці прийнято називати невідкладними, хоча переліку таких дій чинний кримінальний процесуальний кодекс не містить. Водночас невідкладним діям органу досудового розслідування надається важливе значення, оскільки завдяки їм вдається встановити осіб, причетних до вчинення злочину, визначити його наслідки і організувати проведення розслідування за «гарячими слідами». Дослідники саме цієї проблеми вказують на те, що інститут невідкладних слідчих дій було вперше врегульовано Статутом кримінального судочинства 1864 року, при цьому їх називали діями, що не можуть бути відкладені і здійснювались такі дії з метою припинення злочину та збереження його слідів. Тоді ж і було вперше встановлено перелік таких дій, що включав огляд, освідування, обшук і виїмку, а для окремих і виключних випадків - допит, який мали право провести лише чини поліції [12, с. 136-137].

Відсутність переліку невідкладних слідчих (розшукових) дій в чинному КПК України ніяким чином не вказує на те, що такі дії не проводяться і водночас підкреслює ту обставину, що невідкладність слідчої дії визначається самим слідчим з огляду на ситуацію, яка склалася під час досудового розслідування на певний момент. Невідкладними можуть бути дії, що проводяться як на початку, так і на наступному чи завершальному етапі розслідування, але все ж таки для досудового розслідування терористичного акту найбільш характерним є проведення невідкладних слідчих дій на початковому етапі здійснення кримінального провадження. Основними задачами таких слідчих (розшукових) дій необхідно вважати: запобігання таких, що готуються та припинення такого, що вчиняється, терористичного акту; перевірка підстав внесення відомостей до ЄРДР та обґрунтованості початку здійснення досудового розслідування; виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину та інших речових доказів, які можуть вказувати на вчинення терористичного акту; встановлення, організація розшуку і затримання осіб, причетних до вчинення терористичного акту чи приховування його слідів; встановлення шкоди, заподіяної злочином. Відомості, що отримані під час проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій, стають основою для висунення повноцінних слідчих версій, що потрібні для правильної організації і планування як усього процесу досудового розслідування, так і підготовки й проведення наступних слідчих (розшукових) дій. Ці питання входять до завдань, які вирішує криміналістична тактика в аспекті підготовки й порядку проведення окремих слідчих (розшукових) дій та криміналістична методика в розрізі організації й планування досудового розслідування окремого виду злочинів, в нашому випадку - терористичного акту.

На наш погляд, скласти вичерпного переліку невідкладних слідчих (розшукових) дій або звести їх до єдиної і завершеної системи, що забезпечило б правильну організацію розслідування терористичного акту, неможливо. Все залежить від конкретної ситуації та встановлених обставин, які викликали необхідність й слугували підставами для здійснення досудового розслідування. Проте можна вказати на ті слідчі (розшукові) дії, без проведення яких не обходиться жоден з випадків початкового етапу здійснення кримінального провадження про злочини терористичного характеру і терористичний акт зокрема.

Вважаємо, що огляд місця події є саме тією слідчою (розшуковою) дією, яку варто віднести до невідкладних у випадку розслідування терористичного акту. На такий підхід вказують і думки, що висловлюються іншими науковцями, які огляд місця події у кримінальних провадженнях про терористичний акт відносять до числа найперших з невідкладних [164, с.212]. Основними завданнями такого огляду виступає пошук, оцінка, фіксація і вилучення речових доказів та інших слідів, що можуть вказувати на знаряддя злочину, засоби і способи вчинення терористичного акту, встановлення особи терориста або терористів як учасників терористичної групи, фіксація й оцінка наслідків злочину, а також організація заходів, що спрямовані на локалізацію й ліквідацію наслідків вчиненого злочину. До останнього з перелічених, але не останнього за значенням завдань можна віднести надання допомоги потерпілим та запобігання можливому вчиненню інших терористичних актів, що готуються як в місті проведення огляду, так й в інших місцях. З огляду на швидкоплинність процесів, які відбуваються після вчинення терористичного акту і що пов'язується із завданням шкоди життю і здоров'ю людей, руйнуванням будівель, транспортних засобів, проведенням аварійно-рятувальних робіт тощо, фактор часу для початку проведення огляду місця події має надзвичайно важливе значення. В цьому випадку не варто очікувати на завершення усіх заходів, які проводяться представниками МНС, швидкої допомоги, ремонтними бригадами комунальних служб та ін. Проте розпочинати його можна тільки після того, як слідчий переконається в безпечності роботи слідчо-оперативної групи на місці події.

Надзвичайно важливим для правильної організації і проведення огляду є не просто бажане, а вкрай необхідне залучення слідчим спеціалістів, якими можуть бути фахівці в галузі криміналістичної техніки, судової медицини, вибухотехніки, балістики, трасології та ін. Участь таких фахівців в проведенні огляду місця події зумовлена особливостями вчинення терористичного акту. Найбільш розповсюдженими знаряддями цього злочину виступають вибухові пристрої, вогнепальна зброя, транспортні засоби, високотоксичні отруйні речовини, а наслідками таких злочинів можуть бути численні людські жертви, велика кількість поранених осіб, значні руйнування предметів навколишньої обстановки. Окремі із спеціалістів як учасники огляду мають подвійні завдання. З одного боку - це надання допомоги в збиранні доказів, а з іншого - забезпечення безпеки під час роботи слідчої групи на місці події. Більш за те, безпеку осіб варто ставити на перше місце і це стосується завдань, які мають бути поставлені перед фахівцями в галузі вибухотехніки та балістики, котрі допомагають слідчому в огляді й фіксації балістичних об'єктів, вибухових пристроїв та наслідків їх застосування. Завданнями судових медиків чи лікарів як спеціалістів, участь яких є процесуально обов'язковою в разі виявлення на місці події трупів, виступає допомога слідчому в огляді трупів, попереднє встановлення причин та часу настання смерті, характеру пошкоджень постраждалих і їхнього одягу, ідентифікація решток трупів, відбір і пакування речових доказів тощо, а також надання допомоги постраждалим в разі виникнення такої потреби. Окрім того, за справами про терористичний акт завжди призначаються судово-балістична, вибухотехнічна, судово-медична, пожежно-технічна та інші експертизи. Тому завданнями зазначених спеціалістів буде також надання допомоги слідчому у кваліфікованому виявленні, фіксації й збереженні об'єктів майбутніх експертних досліджень.

Як зазначають дослідники цих питань, загальні завдання огляду місця вибуху чи виявлення вибухонебезпечних об'єктів або застосування вогнепальної зброї не мають істотних відмінностей від завдань огляду будь-якого іншого місця події. Загальними є й тактичні вимоги щодо проведення огляду, а саме: своєчасність, повнота й об'єктивність, єдине керівництво, чітка організація й планомірність проведення, цілеспрямованість, ефективне використання науково-технічних засобів виявлення, фіксації, вилучення слідів та інших об'єктів, використання можливостей оперативно-розшукових підрозділів, взаємодія з іншими правоохоронними, державними органами та їх окремими службами. Проте складність оглядів місця події зумовлена й тим, що вони зазвичай охоплюють значні площі, які визначаються відстанню розльоту осколків та інших елементів висадженого вибухового пристрою, предметів навколишньої обстановки, що мають сліди ураження, максимальним проявом дії ударної хвилі, а це може становити сотні метрів. Ускладнює точність і повноту сприйняття обстановки на місці події й та обставина, що знаряддя злочину, якими можуть бути вибухові пристрої та вибухові речовини, значною мірою видозмінюються, руйнуються вибухом, їх рештки часто присутні на місці події в малих кількостях та невеликі за розміром, а для встановлення факту й всіх обставин події потрібна фіксація великої кількості руйнувань і переміщення в ході огляду навколишніх об'єктів [111, с.62-63 ].

Ще однією особливістю проведення огляду місця події у кримінальних провадженнях за фактами вчинення терористичного акту є те, що такі злочини завжди викликають широкий суспільний резонанс, супроводжуються поширенням панічних настроїв серед населення або й сам факт проведення огляду місця події може бути використаним терористами для вчинення на цьому ж місці іншого ще більш тяжкого за наслідками терористичного акту. На це звертають увагу І.В.Гора й В.А.Колесник коли ведуть мову про те, що усунення небезпеки повторного вибуху під час проведення огляду місця події слід віднести до основних завдань слідчого, прокурора, який здійснює організацію огляду й керує групою на місці події. Причинами можливого повторного вибуху можуть бути: наявність вибухових речовин і вибухових пристроїв, що не вибухнули і які можуть бути розкидані вибухом або навмисно залишені злочинцями; утворення газо- та пароповітряних вибухових сумішей внаслідок витікання газу, випаровування горючих рідин з пошкоджених ємностей, трубопроводів тощо; нагрівання в результаті пожежі на місці події міцних герметичних ємностей, балонів з газами чи рідинами; наявність пристроїв, спеціально підготовлених до повторного вибуху і розрахованих на спрацювання в момент роботи на місці події слідчо-оперативної групи [111, с.64].

Тому слідчий завжди повинен пам'ятати цю важливу криміналістичну рекомендацію. Це стосується забезпечення ним обмеження доступу до місця події сторонніх осіб, журналістів, керівників місцевих органів, представників або керівників політичних чи інших громадських об'єднань. Наявність таких осіб може не лише ускладнити роботу слідчо-оперативної групи, а й стати причиною втрати важливих доказів. Треба зважати й на ту обставину, що в колі на перший погляд сторонніх осіб, які перебувають поблизу місця події, можуть бути самі терористи чи їх посібники. І тому до завдань слідчого входить не лише не допуск їх до ознайомлення з результатами роботи слідчої групи, а й фіксація таких осіб, встановлення їх персональних даних для їхньої подальшої перевірки.

Результативним може бути проведення паралельно з оглядом місця події тактичної операції «Розшук і затримання підозрюваних», в якій поєднуються проведення огляду і негайне надання отриманої в ході його проведення інформації щодо прикмет ймовірних терористів у розпорядження оперативних підрозділів, якими здійснюються оперативно-розшукові заходи, зокрема в межах реалізації планів «Перехоплення», «Кордон» та інших оперативних заходів, спрямованих на розшук і затримання підозрюваних осіб. В зв'язку з цим не можемо погодитися з висловленою Д.Лук'яненко та О.Мазур пропозицією включати паралельно з проведенням огляду місця події до тактичної операції «Встановлення і затримання злочинців» комплекс слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій [164, с.213]. По-перше, поєднання слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій не можна вважати тактичною операцією з огляду лише на негласність окремих дій слідчого. Це є тактичною комбінацією процесуальних дій і прийомів їх проведення, об'єднаних єдиним задумом щодо розшуку і затримання підозрюваних. По-друге, важко уявити які саме негласні слідчі (розшукові) дії можна провести паралельно з оглядом місця події, щоб за час, коли його проводять, можна було б негласно отримати в процесуальному порядку ще якісь докази, до того ж і самі автори цієї пропозиції таких прикладів не наводять. По-третє, частіш за все проведення огляду місця події у кримінальних провадженнях про терористичний акт здійснюється ще до внесення відомостей до ЄРДР, а досудове розслідування розпочинається негайно після завершення такого огляду. І тому до внесення відомостей до ЄРДР негласні слідчі (розшукові) дії проводити не можна. А от тактична операція як поєднання процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів цілком можлива. На це вказують і М.А.Погорецький, М.О.Ленко, Д.Б.Сергєєва, коли ведуть мову про те, що тактична операція у кримінальному провадженні щодо терористичних актів виступає переважно як оптимальна форма взаємодії, одним із принципів якої є максимальне залучення всіх органів і організацій, здатних реалізувати функції, необхідні для вирішення конкретного завдання розслідування. А для слідчих ситуацій початкового етапу розслідування, що пов'язується із проведенням огляду місця події, характерними для проваджень про терористичний акт називають серед інших тактичні операції «Встановлення й пошук особи» та «Встановлення учасників групи» [215, с.182-184].

В разі виявлення підозрюваних чи осіб, які ймовірно можуть бути визнані підозрюваними в причетності до вчинення або підготовки терористичного акту або ж потерпілими від таких злочинних дій, до числа невідкладних слідчих (розшукових) дій початкового етапу розслідування варто включити освідування, порядок проведення якого регламентований ст. 241 КПК України. Метою освідування особи може бути виявлення на її тілі, одязі, речах і предметах, що виявлені в особи, слідів вибухових речовин, продуктів вибуху чи пострілу з вогнепальної зброї, мікрокількостей речовини мастила для зброї, ушкоджень тіла чи пошкоджень одягу тощо. Встановлені в результаті проведення цієї слідчої (розшукової) дії дані дадуть можливість не лише встановити сліди використаних певною особою знарядь злочину, якими можуть бути вибухові пристрої, вибухові речовини, зброя, боєприпаси, а й визначити механізм і час отримання ушкоджень тіла, місце перебування особи під час безпосереднього вчинення терористичного акту. Пошук слідів на тілі, одязі й предметах, що належать особі, яка освідується, треба проводити цілеспрямовано, враховуючи конкретний вид і механізм вчиненого терористичного акту. Наприклад, якщо під час терористичного акту застосовано вогнепальну зброю, насамперед під час освідування треба оглянути кисті рук підозрюваного, рукава одягу, кишені, на яких можуть залишитися сліди кіптяви, мастила, садна тощо. Під час освідування потерпілих та свідків звертається увага на характер і ймовірний час отриманих ушкоджень, їх розташування й кількість, що може вказувати на місце і відстань, на яких перебували ці особи під час вчинення терористичного акту. Отримані дані можуть бути використані експертами під час проведення вибухотехнічних, балістичних, судово-медичних та інших експертних досліджень. Невідкладність цієї процесуальної дії зумовлена тим, що сліди у вигляді мікронашарувань чи мікрокількостей речовин можуть бути навмисно або з необережності знищені самою особою, рани й інші ушкодження на тілі загоюються і це ускладнює їх оцінку. Тактичні прийоми проведення освідування повинні забезпечити збереженість слідової картини й вилучених з тіла особи та її одягу, предметів, речовин і водночас не створити враження безпідставної підозри з боку слідчого до особи, яка освідується. Також на порядок і тактику проведення цієї слідчої (розшукової) дій впливає рішення слідчого щодо застосування додаткових засобів її фіксації, якими можуть бути відеозапис, фотозйомка. Тактичні прийоми їх застосування залежать від конкретної ситуації, поведінки особи, припущення щодо можливої протидії з її боку та спроби приховати під час освідування якісь сліди чи предмети тощо. Водночас застосування цих технічних засобів і власне прийоми проведення освідування не повинні принижувати честі й гідності особи, а особливо у випадках потреби огляду інтимних ділянок тіла.

Певні корисні результати слідчий може досягти в результаті проведення тактичної комбінації - проведення огляду місця події за участю підозрюваного чи свідка, а відразу після цього освідування особи з демонстрацією тих слідів, які вказують на причетність цієї особи до злочину. Або ж до тактичної комбінації можуть входити проведення освідування особи, особистий обшук, огляд вилучених у особи речей і відразу після їх завершення - допит, а в разі потреби обшук житла чи іншого володіння особи, або ж проведення допиту після обшуку особи й її житла.

Проблемі допиту у вітчизняних і зарубіжних криміналістичних та кримінально-процесуальних літературних джерелах приділяється постійна увага. Хоча чинний КПК України не містить законодавчого визначення терміну «допит», в спеціальній літературі, підручниках, навчальних посібниках з криміналістики й кримінального процесу наводиться велика кількість різноманітних дефініцій цього терміну. Проте майже всі науковці сходяться в тому, що допит - це завжди спілкування, завжди - наявність видимих чи невидимих, явних чи прихованих, свідомих чи несвідомих, простих чи складних перешкод на шляху до встановлення повної картини досліджуваних подій, а предметом допиту завжди виступають будь-які обставини, що мають значення для конкретного провадження і які можна встановити в результаті спілкування із допитуваною особою. В загальному розумінні будь-який допит - це отримання у відповідності до встановленої кримінальним процесуальним законом процедури від особи, яку допитують, усних чи викладених власноручно у письмовій формі відомостей про істотні для кримінального провадження обставини шляхом постановки перед нею запитань і отримання відповідей на них [112, с.118-119]. Предмет допиту утворюють обставини, які входять до предмету доказування, а також інші обставини, які можуть надати допомогу у всебічному, повному, об'єктивному здійсненні кримінального провадження та прийнятті правильного процесуального рішення [139, с.305]. Під час досудового розслідування предмет допиту впливає на правомірність віднесення особи до конкретної процесуальної категорії - свідок, потерпілий, підозрюваний. Проте в ст. 224 КПК України, якою встановлені загальні правила й процесуальні вимоги до проведення допиту, не вказується на те, що є підставами для допиту особи, не акцентовано уваги на процесуальному статусі особи, що впливав би на визначення предмету допиту чи на процесуальний порядок його проведення, не зазначено й переліку процесуальних осіб, які можуть бути допитані слідчим, прокурором під час досудового розслідування [141]. Водночас, в разі прийняття рішення про допит певної особи треба звернути увагу на вимоги відповідних статей КПК України, в яких йдеться про права й обов'язки таких осіб, котрі підпадають під певну процесуальну категорію. Наприклад, відповідно до положень ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій завдано майнової шкоди, а відповідно до вимог п.6 ч. 1 ст. 56 та ч. 2 ст. 95 КПК України, потерпілий має право давати показання і може бути допитаним для надання під час допиту відомостей щодо відомих йому обставин, які мають значення для кримінального провадження [141]. Суб'єктом допиту може виступати лише фізична особа, від якої під час спілкування в межах проведення допиту як окремої слідчої (розшукової) дії слідчий, прокурор отримує показання, а якщо потерпілим визнано юридичну особу, свідчення від її імені повинен давати офіційно уповноважений на те представник юридичної особи як особа фізична, якій відомі обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Аналіз змісту ст. 42 КПК України свідчить про те, що підозрюваним, обвинуваченим може виступати лише фізична особа і предметом її допиту мають бути обставини, які розкривають сутність підозри або обвинувачення, але це можуть бути можуть бути і будь-які інші обставини, якщо вони, на думку слідчого чи прокурора, мають значення для кримінального провадження. Показання допитаної особи - це відомості, які надаються нею в усній або письмовій формі під час допиту, а формою їх фіксації виступає складений протокол і додатки до нього. І навіть в тому випадку, коли зміст показань фіксується за допомогою технічних засобів і письмовий текст показань може не вноситись до відповідного протоколу, сам протокол допиту в обов'язковому порядку складається особою, яка допитує, і в ньому має бути зазначено, що показання зафіксовані на конкретному носії інформації, який додається до нього. Все це чітко передбачено вимогами ч. 2 ст. 104 КПК України [141].

Проте допит різних категорій процесуальних осіб у кримінальних провадженнях про терористичний акт має певні криміналістичні особливості, які зумовлені різними факторами. Насамперед, в разі допиту потерпілих і свідків, котрі є безпосередніми очевидцями терористичного акту, не можна не враховувати їх емоційний стан, психологічну напругу, а для потерпілих - також тяжкість отриманих тілесних ушкоджень, моральну травму від втрати близьких, майна тощо. З огляду на це, показання, що отримані через деякий час після події терористичного акту, можуть бути більш повноцінними, більш докладними і викликати враження того, що на першому допиті ці особи не бажали давати повні і правдиві показання. Особливо це стосується тих випадків, коли перший допит проведено на місці події або в безпосередній близькості від нього. Такі розбіжності у показаннях слідчий повинен розуміти і давати їм правильне пояснення. В деяких випадках потерпілі й свідки відмовляються давати показання або свідомо приховують від слідчого те, що їм відоме, не повідомляють про прикмети злочинців, які запам'яталися, про дії терористів. Це може бути викликано побоюваннями за своє життя і своїх рідних та близьких, ймовірною загрозою з боку терористів, яких не вдалося нейтралізувати правоохоронцям. Тому важливе значення в обраній тактиці допиту потерпілих і свідків має вибір слідчим тих тактичних прийомів, які спрямовані на зняття емоційної напруги у допитуваного, демонстрацію довіри до нього з боку слідчого, впевненість у можливості створити безпечні умови для подальшого життя і співпраці зі слідством.

Окрему категорію потерпілих становлять ті, що мають тяжкі ушкодження, перебувають в лікарняних закладах під наглядом лікарів. Допит таких осіб треба здійснювати з дозволу лікарів і бажано в їх присутності, а іноді й узгодивши попередньо можливість постановки певних питань з лікарем. Щонайперше в таких осіб потрібно з'ясовувати дані з інформацією про особу терористів, їхню поведінку напередодні, підчас та після вчинення терористичного акту. За можливості такий допит варто здійснювати з додатковою фіксацією засобами відео та аудіозапису.

Обираючи тактику допиту підозрюваного, треба відштовхуватись від того, що терорист за своїми морально-психологічними властивостями - це особа, яка свідомо йде на вчинення тяжкого злочину, іноді здатна на самопожертву задля власної мети чи із власних спонукань. Водночас жоден з терористів не уникне можливості відвести від себе будь-які підозри, навіть за умови пред'явлення йому неспростовних доказів чи хоча б зменшити відповідальність за вчинений злочин. Тому не варто сподіватись на відверті стосунки під час допиту та бажання до співпраці із органами розслідування. Проте за наявності декількох підозрюваних, що входять до складу терористичної групи чи організації, завжди існує можливість виявити серед них того, хто не має глибоких антисуспільних переконань, розчарувався в ідеях, які спонукали його до участі в злочинній діяльності, відчуває образу на когось чи й всіх співучасників тощо. До таких осіб має бути застосованим особливий підхід, а переважними для застосування мають бути тактичні прийоми, спрямовані на розкриття позитивних властивостей допитуваного. Результати допиту таких підозрюваних можна використовувати для викриття неправдивих показань інших учасників терористичного угрупування, прийняття рішень про проведення інших слідчих (розшукових) дій, наприклад, обшуків.

Обшук як окрему слідчу (розшукову) дію в переважній більшості випадків можна вважати невідкладною процесуальною дією. Лише з окремих тактичних міркувань його проведення може бути відсунуто на певний час. Проте вже на початковому етапі розслідування терористичного акту за найменших сподівань отримати будь-які дані в результаті примусового обстеження особи, житла, транспортних засобів чи іншого володіння підозрюваних, слідчий повинен прийняти рішення про проведення обшуку. Метою цих дій може бути не лише збирання доказів, які підтверджують підозру, а й тих, які спростовують висунуті підозри. Адже зняття підозри в причетності до терористичного акту з певної особи дає можливість зосередити зусилля слідчого на пошуку справжніх винуватців злочину.

Прийнявши рішення про проведення обшуку і готуючись до його реалізації, слідчий повинен отримати максимально можливу кількість оперативної інформації від працівників оперативно-розшукових підрозділів про особу підозрюваного, її оточення, морально-психологічні властивості, здатність чинити опір, зокрема й збройний, а також про приміщення чи інші володіння особи, наявність в них тайників чи схованок, в яких можуть бути приховані знаряддя злочину тощо. Враховуючи суспільну небезпеку акту тероризму й агресивність дій самих терористів, слідчий завжди повинен брати до уваги можливу агресію з боку особи, яку обшукують та інших осіб, аж до застосування ними вогнепальної зброї чи вибухових пристроїв. І тому безпека учасників слідчо-оперативної групи повинна ставитись у вершину кута завдань, які стоять перед слідчим під час підготовки і проведення обшуку. Тому до складу слідчо-оперативної групи треба включати не лише спеціалістів, участь яких сприятиме кращим результатам проведення пошукових дій, а й працівників оперативних та інших підрозділів правоохоронних органів, завданням яких ставиться забезпечення безпеки роботи слідчої групи під час обшуку. Вважаємо, що участь таких осіб і їх належна підготовка в повній мірі можуть захистити слідчого та учасників слідчо-оперативної групи від посягань на їхнє життя під час проведення не лише обшуку, а й інших процесуальних дій. У зв'язку з цим категорично не погоджуємося із висловленою С.Г.Баришніковим пропозицією щодо потреби внесення доповнень в процесуальне законодавство за кримінальними справами терористичного характеру, коли є реальна загроза життю та здоров'ю слідчого. Сутність таких пропозицій С.Г.Баришнікова про зміни до кримінально-процесуального законодавства зводиться до того, що у випадках, коли є достатні дані про збройний опір з боку осіб, які перебувають в приміщенні, що підлягає обшуку, судове рішення або постанова слідчого пред'являються лише після фізичного затримання осіб, яких обшукують, а в разі, якщо під час обшуку в межах кримінальної справи про злочини терористичного характеру будуть виявлені будь-які предмети з ознаками отруйних, хімічних, вибухових, бактеріологічних, радіаційних та інших речовин, необхідно перервати слідчу дію, а виявлені предмети негайно вилучити і піддати відповідній експертизі [12, с. 165-166]. По-перше, кримінальне процесуальне законодавство встановлює загальний порядок здійснення кримінального провадження, а не провадження за окремим видами злочинів. По-друге, висловлене припущення про достатність даних про майбутнє чинення збройного опору має абстрактний характер, а сам такий збройний опір може бути здійсненим і за відсутності будь-яких даних у слідчого. По-третє, розпочата слідча (розшукова) дія має бути завершена складанням протоколу і її переривання без відображення того, що саме, коли, ким, в якій формі та кількості вилучено з місця обшуку, не дає підстав вважати, що вилучені й направлені на експертизу об'єкти отримані у законний спосіб. А це, в свою чергу, ставить під сумніви законність проведених експертних досліджень невідомо як і ким вилучених об'єктів. По-четверте, залучення для охорони учасників слідчо-оперативної групи працівників силових підрозділів та участь в проведенні слідчої (розшукової) дії відповідних спеціалістів і повинні забезпечувати всі завдання з безпеки роботи слідчого і підпорядкованих йому на час проведення процесуальної дії осіб. Для цього зміни до кримінального процесуального законодавства не потрібні.

Предметами обшуку можуть бути як знаряддя вчинення злочину чи їх компоненти, так і різноманітні інструменти й пристосування для їхнього виготовлення, зберігання, перенесення, маскування. До об'єктів пошукових дій також можна віднести документи, що посвідчують особу, карти, схеми, креслення з позначками, розклади руху транспорту, роботи підприємств і установ, платіжні документи на придбання компонентів до вибухових пристроїв, зброї, матеріальні кошти та інші предмети, які можуть вказувати на підготовку чи вчинення терористичного акту. Якщо до вчинення терористичного акту причетна група осіб, то цілеспрямований пошук таких предметів і речей має бути здійсненим одночасно у кожного із встановлених підозрюваних осіб. Тактичне рішення щодо участі в проведенні обшуку житла чи іншого володіння особи самого підозрюваного слідчий приймає в кожному конкретному випадку з урахуванням ситуації розслідування.

Як тактичну комбінацію можна розглядати поєднання обшуку особи та його житла чи іншого володіння і наступне негайне проведення допиту підозрюваного з пред'явленням йому виявлених під час обшуку предметів та речових доказів. Час між проведенням таких слідчих (розшукових) дій повинен бути мінімальним, щоб не дати можливості підозрюваній особі обміркувати ситуацію і напрацювати лінію захисту. До такої тактичної комбінації може входити й залучення експерта та призначення й проведення судової експертизи виявлених під час огляду місця події та обшуку речових доказів і слідів й пред'явлення підозрюваному під час допиту результатів експертних досліджень.

Пред'явлення для впізнання вважається унікальною слідчою (розшуковою) дією, яка фактично за її сутністю та змістом ніколи не повторюється, навіть якщо завданням залишається здійснення упізнання того самого об'єкта і тією самою особою. Ефективність та доказове значення результатів впізнання у значній мірі залежать від якості проведення слідчим організаційно-підготовчих заходів, дотримання процесуальних вимог та врахування тактико-криміналістичних рекомендацій і застосування відповідних тактичних прийомів. Ретельна та всебічна підготовка до проведення впізнання є обов'язковою умовою, що дає змогу якісно та ефективно проводити дану слідчу (розшукову) дію і отримувати достовірні результати. До елементів такої підготовки і водночас обов'язковою законодавчою вимогою є проведення попереднього допиту особи, яка може упізнати іншу особу чи предмет, про ознаки об'єкта упізнання. Багато хто з науковців і практиків звертають увагу на те, що попередній допит потерпілих (свідків) є не тільки необхідним етапом у підготовці до пред'явлення для впізнання, а ще й обставиною, яка забезпечує прийняття правильного рішення про доцільність проведення цієї слідчої дії, її успішний хід, отримання належних результатів та їх наступну оцінку слідчим, прокурором, судом [165, с.30].

Впізнання потерпілими й свідками терористів як виконавців терористичного акту має надзвичайно важливе доказове значення. Часто такі докази можуть бути покладені в основу підозри, що висувається слідчим певній особі. Допит свідка чи потерпілого, що передує впізнанню, частіш за все проводять ще то того, як об'єкти впізнання є в розпорядженні слідчого і тому основним завданням такого допиту постає з'ясування обставин, що передували й супроводжували терористичний акт, а також прикмет осіб і ознак об'єктів, які підлягають впізнанню. Результати попереднього допиту можуть бути використані як для безпосередньої підготовки до впізнання, так і для розшуку підозрюваних. Проте під час проведення допиту і встановлення ознак об'єктів майбутнього впізнання завжди треба враховувати психологічно-емоційний стан особи, яка сприймала такі об'єкти, можливість викривлення відомостей про прикмети підозрюваних під впливом переляку, болю від отриманих ушкоджень, хвилювання тощо. Тому для проведення допиту особи, яка може упізнати підозрюваного чи інші об'єкти, що мають значення для кримінального провадження, а також і для проведення власне впізнання не зайвим буде залучити як спеціаліста психолога, медичного працівника, що знається в галузі медицини катастроф. Вони можуть надати допомогу слідчому в постановці запитань і оцінці показань допитуваної особи. Впізнанню може передувати своєрідна психологічна підготовка особи, яка впізнає. Така підготовка потерпілих і свідків сприяє якісному проведенню слідчої дії [170, с.99], але не може носити характеру «підказок» або примушування до проведення впізнання. Тому під час попереднього допиту особи, яка має впізнавати, треба з особливою уважністю ставитися до підбору певного або іншого тактичного прийому, застосування якого дасть найкращий результат як щодо отримання повної інформації про особу чи предмет впізнання, так і здатного забезпечити психологічну підготовку до майбутнього впізнання. Не можемо погодитись з С.Г. Любічевим, який вважає, що така підготовка під час попереднього допиту полягає у своєрідному «натаскуванні» потерпілих і свідків (підказка ознак, за якими вони мають впізнавати) і тягне за собою невірогідність впізнання [171, с.35]. Тут все залежить від правильного обрання тактичних прийомів і дотримання процесуальних вимог проведення впізнання. Постановка слідчим уточнюючих, таких, що доповнюють, контрольних запитань не може розглядатись як «натаскування», а дає змогу з'ясувати в особи, яку допитують, особливості зовнішності підозрюваного, характерні ознаки об'єктів впізнання і водночас перевірити правильність їх сприйняття, що спрямоване на отримання достовірного результату допиту, а не на «підтасовку» потрібних слідчому фактів. А «натаскування», про яке веде мову С.Г.Любічев, може мати місце і за межами проведення будь-якої процесуальної дії, якщо такими негідними справами вирішать займатись несумлінні працівники правоохоронних органів.

Під час досудового розслідування терористичного акту можуть мати місце випадки, коли потерпілий чи свідок відмовляються взяти участь у впізнанні. Безумовним для слідчого має бути те, що без згоди особи, яка впізнає, впізнання як слідча (розшукова) дія відбутися не може, але треба завжди докласти зусиль для з'ясування причини такої відмови. Причинами відмови від участі у впізнанні можуть бути несприятливі умови сприйняття особи чи речей, значний проміжок у часі між спостереженням об'єкта впізнання і проведенням слідчої дії, неспроможність особи, що впізнає, описати ознаки об'єкта впізнання, особиста зацікавленість особи, що впізнає, вчинення на неї впливу з боку зацікавлених осіб та ін. Рішення щодо проведення впізнання в таких випадках буде залежати від ступеню вмотивованості і категоричності відмови особи від участі у впізнанні. Якщо особа, яка має впізнавати, висловлює невпевненість у можливості впізнання або не може точно й докладно описати ознаки чи прикмети об'єкта впізнання, можна використовувати досягнення науки психології в галузі вивчення симультанного узнавання [125, с.21]. Для кримінальних проваджень про тероризм причиною відмови може бути елементарна боязнь за власне життя чи життя рідних і близьких, що наражаються на небезпеку помсти з боку терористів.