Конституційне право зарубіжних країн

Поняття і суть конституцій. Підстави виникнення, змін, припинення конституційно-правових відносин. Конституційна право і дієздатність громадян у зарубіжних країнах. Релігійні джерела права в мусульманських країнах. Поняття і характерні риси громадянства.

Рубрика Государство и право
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 21.03.2015
Размер файла 268,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття і суть конституційного права як галузі національного права зарубіжної країни

Конституційне право в кожній зарубіжній країні -- це основоположна, фундаментальна галузь усієї національної системи пра­ва. Як і будь-яка інша галузь права, вона становить сукупність конституційно-правових норм, що закріплюють економічну, політичну й соціальну основи держави; права та обов'язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний ре­жим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління; виборче право і виборчу систему. Ці норми встановлюються органами вищої державної влади і виражають волю панівних соціальних верств суспільства. Такі правові норми закріплюються в системі конституційних актів і спираються на примусову силу держави.

2. Співвідношення понять «конституційне право» та «державне право» в зарубіжних країнах

Терміни «конституційне право» і «державне право» часто вважаються синонімами. Вибір терміну зазвичай диктується національною традицією вживання слів. Так, англо-саксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном «конституційне право», тоді як для германської системи характерним є вживання терміну «державне право». При детальнішому розгляді питання можна, однак, помітити, що відмінність термінології відображає сутнісну різницю між відповідними поняттями. Так, у Великобританії, США, Франції на початку XIX століття встановився конституційний лад, мінімальними ознаками якого є судовий захист прав людини і поділ влад. В Німеччині це відбулось пізніше. Варто звернути увагу, що сьогодні і в Німеччині почав вживатися термін «конституційне право», хоча й в більш вузькому значенні. Для позначення навчальної дисципліни в німецьких юридичних вузах часто використовуються терміни «публічне право» чи «державне право в широкому змісті», які охоплюють і адміністративне право і деякі інші галузі права. Державне ж право у вузькому змісті - аналог конституційного права - розглядається як основоположна галузь публічного права.

Сьогодні лише порівняно невелика група країн користується терміном «державне право», більшість ж позначає основоположну галузь свого права терміном «конституційне право» незалежно від того, існує там в дійсності конституційний лад.

3. Поняття та предмет конституційного права зарубіжних країн

Конституційне право зарубіжних країн як наука становить цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держав и, вбачаючи у ньому фундаментальну галузь правової системи. Ця наука вивчає всі основні інститути державного права як з точки зору їх особливо­го, так і загального з огляду на схожість за змістом окремих інститутів права світової системи.

Сучасна наука конституційного права має як політичний харак­тер, оскільки об'єктом її дослідження є найважливіші політичні інститути (державна влада у сукупності з іншими: статус особистості, виборчі системи тощо), так і юридичний, бо у переважній більшості об'єктом дослідження є система правових нормативних приписів конституцій і конституційних законів тієї чи іншої держави.

4. Предмет і метод правового регулювання в конституційному праві зарубіжних країн

КП - провідна основоположна галузь права в зарубіжних країнах. Окрему галузь права виділяють за допомогою предмету та методу. поняття яких в різних країнах і різних вчених різне. Предмет змінюється в залежності від етапів зміни К або положень К.

Предмет КП - система суспільних відносини, що регулюються даною галуззю.

· суспільні відносини, які утворюють основу устрою суспільства і держави та безпосередньо пов'язані із:

o здійсненням публічної, в основному державної, влади,

o відносини між людиною, суспільством і державою,

o основоположні відносини, що визначають устрій держави і її функціонування.

Відносини можна розділити на 3 групи, що:

· безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства

· виникають у процесі становлення і функціонування публічних, державних інститутів і відображають територіальну організацію держави (організацію і діяльність державного механізму, політико- і адміністративно-територіальний устрій держави)

· характеризують основи взаємозв'язків держави і особи

Метод правового регулювання - сукупність прийомів і способів правового впливу на суспільні відносини. У конституційному праві засновуються на владно-імперативних (авторитарних) засадах.

5. Принципи конституційного права зарубіжних країн

Принципи конституційного права - це загальні засади, в яких знаходять правове відображення найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується вся система юридичних норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.

Конституціями держав проголошуються такі принципи:

· народного суверенітету (ст.1 Конституції Італії, ст. 3 Конституції Франції та ін.);

· народного представництва (ст. 50 Конституції Нідерландів)

· розподілу влад (§ 3 Конституції Данії, §3 Форми правління Фінляндії, ст. 20 Основного Закону ФРН та ін.);

· рівноправності (ст. 3 Конституції Італії);

· невідчуженості прав (ст. 1 Основного закону ФРН та ін.) тощо.

Також можна знайти принципи, які мають чітку юридичну форму вираження та безпосередньо застосовується у державній діяльності :

· незалежність депутатів від виборців (ст.27 Конституції Франції),

· судового захисту конституційних прав (ст.53 Конституції Іспанії),

· невідповідальності глави держави(ст.56 Конституції Іспанії, § 13 Конституції Данії).

6. Сучасні тенденції розвитку конституційного права зарубіжних країн

Друга світова війна стала межею, після якої наука конституційного права отримала новий значний поштовх у розвитку. З одного боку, крах фашистського режиму й усвідомлення світовою спільнотою трагічних наслідків тоталітарного режиму, а з іншого - формування в європейських країнах засад правової,соціальної та демократичної держави та проведення корінних соціальних реформ висунули перед наукою конституційного права низку юридичних проблем..

Необхідно підкреслити і значний внесок Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організацій у розвиток науки конституційного права. Так, у результаті їх діяльності конституційні принципи і норми у галузі прав людини набули характеру загальновизнаних людських цінностей та заклали фундаментальні засади розвитку інституту прав людини у різних країнах. Це явище, безумовно, вплинуло на специфіку формування концепцій науки конституційного права.

Після Другої світової війни завдяки своєму прикладному, політичному й ідеологічному призначенню наука конституційного права стає самосійною галуззю правознавства. Поширення переліку предметів регулювання у конституціях призвело до підвищення ролі науки конституційного права у системі юридичних наук. Зазначений процес загострив необхідність аналізу не лише правових проблем, а й фактичних соціально-політичних відносин. У той же час у деяких країнах на напрями розвитку науки конституційного права суттєво вплинула політологія.

Кілька слів слід сказати про специфіку розвитку науки конституційного права наприкінці XX ст. У зв'язку з крахом соціалістичної системи на сучасному етапі згладилися суттєві протиріччя між західною конституційно-правовою доктриною та наукою державного права, яка склалася в Радянському Союзі та інших країнах соціалістичної спрямованості. Раніш основна концепція науки радянського державного права полягала у критиці ідей «західної демократії». Сьогодення вчені-конституціоналісти колишніх соціалістичних країн формулюють прогресивні концепції щодо устрою сучасної держави, зокрема чинне місце зайняла ідея правової та демократичної держави.

громадянство дієздатність конституція мусульманський

7. Розвиток державно-правової науки

Державно-правова наука є порівняно молодою, історично склалося так, що на відміну, наприклад, від науки цивільного або кримінального права, наука конституційного права склалася як самостійна дисципліна в другій половині XIX ст., а на весь голос заявила про себе лише в XX от.

Для того щоб конституційне право як юридична наука сформувалося у структуровану систему знань, необхідно було, щоб правове регулювання форм і способів здійснення державної влади, тобто структури, утворення й діяльності органів держави, досягло значного рівня розвитку, щоб склалася більш або менш розгорнута система конституційних та інших правових норм, які регулюють відносини цієї сфери, а питання державного життя (у тому числі відносини влади та громадян) вирішувалися б не через сваволю тієї або іншої владної державної особи, а на основі права і відповідно до нього.

У науки конституційного права був інший плацдарм, значення якого важко переоцінити. Це - політична філософія XVIII ст., насамперед праці таких її представників, як Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Д. Дідро, Т. Джефферсон та ін. Саме в цих працях сформульовано багато принципів, сприйняття й розвиток яких дали можливість створити розгорнуту конституційно-правову доктрину, що стала не лише самостійною, а й провідною галуззю юриспруденції. Йдеться про такі принципи, як народний суверенітет, поділ влади, верховенство конституції, невідчужуваність основних прав тощо. Проте якою б важливою не була роль політичної філософії, освіти в генезисі науки конституційного права, історична дистанція між ними є надто значною, щоб можна було говорити про пряму наступність.

8. Наука конституційного права. Історичний аспект

Наука конституційного права становить систему концепцій, теорій, учень, висновків про закономірності розвитку конституційно-правових принципів, норм, інститутів, а також суспільних відносин, які регулюються ними. Наука конституційного права вивчає еволюцію держави та права, сучасний досвід формування та реалізації конституційних принципів, норм й інститутів та формулює пропозиції щодо вдосконалення конституційного законодавства та практики його застосування. Основними методами науки конституційного права є історичний, соціологічний, формально-юридичний, порівняльно-правовий тощо. Зазначена методологія дозволяє всебічно дослідити різні моделі конституційного регулювання, які діють у подібних умовах у різних країнах.

Як самостійна галузь юридичної науки почала складатися у другій половині XIX ст. Таке порівняно запізнене формування науки конституційного права пов'язане з об'єктивними обставинами. По-перше, існуючі тоді форми і способи здійснення державної влади були недостатньо розвинуті. По-друге, суспільні відносини регулювалися одноосібним рішенням монарха або іншої особи, яка узурпувала владу, а не на основі права. По-третє, у працях Платона, Арістотеля, Фоми Аквінського, Макіавеллі, Гоббса, Спінози та ін. основна увага приділялася політичним, історичним, соціологічним і філософським, а не юридичним проблемам. Наприклад, у “Політиці” Арістотеля розглядаються фактичні державні форми як предмет філософських узагальнень, а правове регулювання залишається поза аналізом.

Але це не означає, що до XIX ст. проблеми конституційного права зовсім не вивчалися. Вже наприкінці XVII ст. у Феррарському, Болонському та Павійському університетах було запроваджено викладання конституційного права. У німецькій літературі XVII і XVIII ст. застосовувався термін “державне право” (Staatsrecht), який розглядався як інституція публічного права.

Для процесу формування науки конституційного права як самостійної галузі юридичної науки важливе значення мала політична філософія XVIII ст. У працях відомих просвітників (Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, Дж. Локка, Д. Дідро) були сформульовані основоположні принципи, які надалі сприяли утворенню розгорнутої конституційно-правової доктрини. Такі принципи, як народний суверенітет, верховенство конституції, розподіл влад стали фундаментом розвитку засад конституційного права як ведучої галузі юриспруденції.

У другій половині XIX ст. формування науки конституційного права було викликане наступними об'єктивними обставинами:

· необхідністю юридичного обґрунтування, правової регламентації та дослідження нових політичних відносин й інститутів, які з'явилися у суспільстві після буржуазно-демократичних революцій;

· необхідністю розробки розгорнутої теорії правової держави;

· необхідністю систематизації великої кількості норм конституційного права і формулювання нових понять, категорій, конструкцій та технологій.

9. Сучасні напрямки та доктрини в науці конституційного права

Наука конституційного права в зарубіжних країнах на зламі ХХ і ХХІ століть у цілому може бути охарактеризована як складний конгломерат політико-соціологічних, юридичних і релігійних ідей та концепцій, які відображають різні підходи щодо оцінки правового регулювання конституційно-правових проблем. Можна виділити три її основні напрямки.

Перший напрямок - політико-соціологічний, який може розглядатися як продовження соціологічного напрямку. Сучасні її представники - Ж.Бюрдо, М. Дюверже, А.Дженнигс, М.Прело, С.Лоу, Т.Маунц та ін. стоять на позиції “наведення мостів ” із політологією. Загальні тенденції цього напрямку можна коротко сформулювати так. По-перше, при поділі суспільства на класи, соціальні групи, прошарки представники цього напрямку використовують теорію поділу людей на пануючих та підвладних. По-друге, держава зображується ними як надкласовий орган, який займається соціальною допомогою, регулюванням соціальних відносин. На їхню думку, якщо держава у минулому була органом пригноблення, примусу, то тепер - це держава загального благоденства. По-третє, представники політико-соціологічного напрямку по-новому тлумачать поняття суверенітету, верховенства влади, парламентської влади та ін.

Другий напрямок - “модернізований юридичний”, який “генетично” у більшій мірі пов'язаний з “класичною школою”. Прихильники цього напрямку (наприклад, К.Хессе) намагаються, як правило, залишатися у рамках конституційної проблематики; їх основна увага спрямована на конституційний механізм держави. Основний підхід “модернізованого юридичного напрямку” - інституційний, тоді як прихильники політико-соціологічного напрямку віддають перевагу функціональному аналізу.

Третій напрямок - теологічний є характерним для держав, які іменують себе ісламськими. Прихильники цього напрямку Алі Абдель Разєн (Єгипет), Сулейман Мухаммед ат-Тамауі (Єгипет), Кахтан Рахман ад-Дурі (Ірак), колишній керівник Ірану аятолла Рухолла Мусаві Хомейні та інші відстоюють доктрину, побудовану на ісламі і яка обстоює новий тип державного устрою (т.зв. концепція “халіфату - справедливого правління”) і правового статусу особи. В цій доктрині немає місця суверенітету народу, іншим демократичним принципу та інституту.

10. Система основних інститутів конституційного права в зарубіжних країнах

Поняття конституційно-правового (конституційного) інституту, має передумовою існування визначеної сукупності юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов'язаних відносин, що утворюють відокремлену групу. Головним критерієм визначення структури галузі конституційного права за інститутами є єдність змісту їхніх норм. Три різновиди конституційно-правових інститутів:

· загальні,

· головні,

· початкові.

Всі різняться ступенем узагальнення. Це три рівні систематизації конституційно-правових норм. Загальні - це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них належать: інститут начал організації і діяльності державного механізму. До нього на правах головних входять інститути кожного з вищих органів Д., основ організації місцевого управління. Також належать інститут територіальної організації: головні інститути: політико-територіальний устрій, адм.-територіальний устрій і державна територія. Також інститут конституційного статусу особи: такі головні інститути як громадянство, основні права і свободи особи. Головні інститути відрізняються від загальних більшою рухомістю та індивідуалізацією.

11. Конституційно-правові норми в зарубіжних країнах - характеристика

Конституційно-правові норми - це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам:

· встановлюються чи санкціонуються державою;

· мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки;

· закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами;

· мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов'язки учасників правовідносин;

· передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники;

· визначають можливість багатоваріантної поведінки;

· мають ситуаційний характер;

· є цілеспрямованими і гарантованими.

12. Конституційні правовідносини

Конституційні правовідносини - нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин і породжують конституційні права й обов'язки учасників цих відносин.

Кваліфікуючі ознаки конституційних правовідносин:

· конституційно-правові відносини-це вид суспільно-політичних відносин, які виникають, змінюються і припиняються на підставі дії конституційно-правової норми. За сутністю і змістом ці правовідносини пов'язані переважно з реалізацією владних, політичних інтересів суб'єктів конституційного права.

· мають динамічний характер. Вони виникають, змінюються (доповнюються) та припиняються (призупиняються) внаслідок діяльності, поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин або ж незалежно від їх волі.

· виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин породжують конституційні права і обов'язки учасників цих відносин. Тобто конституційні права і обов'язки виникають, змінюються та припиняються залежно від динаміки розвитку конституційно-правових відносин загалом.

· усі елементи конституційно-правових відносин - об'єкти конституційно-правових відносин, суб'єкти конституційно-правових відносин, зміст конституційно-правових відносин, юридичний факт мають свої особливі ознаки, що різнять ці елементи від елементів інших галузевих правовідносин.

· конституційно-правові відносини є досить багатоманітними, оскільки вони охоплюють усі сфери суспільного і державного життя.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:

· Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. Решта суспільних відносин є підпорядкованими конституційним відносинам.

· Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв'язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. Звідси їх особливий, імперативний характер, провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких -- забезпечити суверенітет народу України.

· Їм властиве особливе коло суб'єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав'язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб'єктів, які діють на паритетних, рівноправних засадах.

· Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. В одних випадках такі права і обов'язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших -- через норми інших галузей права, які конкретизують ці права й обов'язки. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права.

· Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує в собі інститути безпосередньої демократії і діяльності представницьких органів влади.

За змістом конституційно-правові відносини:

· Відносини, які виникають при закріпленні та захисті засад суспільного і державного ладу, суспільного життя (відносини народовладдя та основні форми його здійснення, статус держави, суспільства, становище особи).

· Відносини, які виникають при закріпленні та захисті конституційно-правового статусу людини та громадянина (рівноправність, громадянство, конституційні права і свободи громадян, механізм їх дії).

· Відносини, які виникають при закріпленні та захисті форми держави (форма правління, форма державного устрою, державний (політичний) режим.

· Відносини, які виникають при закріпленні та захисті організації та функціонування державної влади, а також місцевого самоврядування (механізм розподілу влад, статус органів державної влади і місцевого самоврядування).

Залежно від характеру взаємовідносин сторін у конституційно-правових відносинах :

· такі, що мають загальний: немає конкретних суб'єктів, не визначені права й обов'язки сторін, окреслюють контури державності, суспільного ладу, статусу особи. Наприклад, задекларовані Конституцією Словаччини якості Словацької Республіки як суверенної, демократичної і правової держави (ст. 1 ) породжують загальні конституційні правовідносини, в яких беруть участь як мінімум усі державні органи і посадові особи, зобов'язані вести себе так, щоб забезпечити вказані якості держави.

· такі, що мають конкретний характер. Для виникнення конкретних конституційно-правових відносин, крім наявності конституційно-правової норми, необхідно мати також певний юридичний факт, який спричиняє дію цієї норми. Наприклад, виникнення правовідношення щодо реалізації права обирати передують такі факти: досягнення певного віку (звичайно, 18 р.), призначення дня виборів, утворення виборчих комісій, округів, дільниць, складання списків виборців, участь у голосуванні тощо.

13. Суб'єкти конституційно-правових відносин у зарубіжних країнах

Суб'єкт конституційного права - це особа, організація або інше утворення, за якими законом визнається здатність бути носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Тільки закон може встановлювати і визнавати ту особливу юридичну якість або властивість, яка дозволяє особі або організації стати суб'єктом правовідносин. Ця якість або властивість зветься правосуб'єктністю. Для того, щоб особа мала право бути учасником правовідносин, вона обов'язково повинна володіти крім правоздатності ще і дієздатністю, тобто здатністю своїми діями набувати права і створювати для себе юридичні обов'язки, а також нести відповідальність за здійсненні правопорушення (т. зв. деліктоздатністю).

Суб'єкти конституційного права поділяються на

· фізичні особи: громадяни, іноземці, групи громадян, виборці і депутати як особи за спеціальною правоздатністю та їх групи ( в Італії та Словенії, наприклад, групи виборців є суб'єктами права законодавчої ініціативи). Обсяг прав, наданих національним конституційним правом, є різним і залежить від того чи знаходиться дана фізична особа у громадянстві цієї держави, є іноземцем або особою без громадянства. З-поміж цієї групи суб'єктів особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів, насамперед депутатів парламентів. Окремі конституції наділяють члена парламенту спеціальною правосуб'єктністю. Так, згідно зі ст. 69 Конституції Греції доповіді до парламенту “подаються через відповідного депутата або передаються голові”. Ст. 70 конституції Італії наділяє законодавчою ініціативою будь-якого члена палат..

· суспільні утворення: населення держави у цілому, органи держави (парламент, глава держави, уряд та ін.), іноді їхні відокремлені частини (наприклад, палати, комісії, партійні групи в парламентах), окремі соціальні спільноти (територіальні колективи самоврядування та їх органи), громадські об'єднання (профспілки, об'єднання осіб вільних професій), політичні партії, в деяких державах - церква. Нерідко конституційною правосуб'єктністю наділяються групи депутатів. Наприклад, ст. 183 Конституції Португалії закріплює за парламентськими групами такі права: а) брати участь у роботі комісій Асамблеї; б) висловлюватися при складанні порядку денного і звертання до пленарного засідання для перегляду підготовленого порядку денного; в) ініціювати шляхом надання інтерпеляції Урядові відкриття двох дискусій на кожній парламентській сесії зі загальних або галузевих політичних питань. У деяких країнах суб'єктами конституційного права виступають групи виборців, будучи наділеними правом т. зв. народної законодавчої ініціативи.

Характерною особливістю конкретних конституційно-правових відносин є те, що їхні суб'єкти - сторони нерівноправні. У цих відносинах діє принцип владування підпорядкування. При цьому один і той же суб'єкт конституційного права у різних відносинах може мати як владу, так і бути стороною підпорядкованою. Так, внесення депутатом Державної Думи РФ до палати проекту закону тягне за собою виникнення між ними конституційно-правових відносин, а прибуття виборця на виборчу дільницю у день виборів породжує конституційно-правові відносини між ним і дільничною виборчою комісією.

14. Об'єкти конституційного регулювання в зарубіжних країнах

Об'єкт конституційних правовідносин -- це різного роду обставини, або фактичні умови, що потребують юридичного опосередкування. В юридичній науці під об'єктом правовідносин розуміють два його рівні (аспекти): безпосередній і зовнішній. Об'єктом конституційних правовідносин є те, на що спрямований правовий вплив у конкретному соціальному зв'язку.

До об'єктів конституційних правовідносин належать законодавча, установча, контрольна діяльність представницьких органів вла­ди, правотворча діяльність уряду, вибори представницьких органів держави, референдум, порядок здійснення прав і свобод громадян, нагляд і контроль за місцевими органами влади та управління.

Виокремивши предмет конституційно-правового регулювання, можемо назвати його об'єкти. До них належать: найважливіші принципи функціонування держави (народоправства, демократії, соціальної політики); вищі органи державної влади (форма правління, глава держави, парламент, уряд, їхня компетенція і строки повноважень); інститути, що становлять конституційно-правовий статус особи (громадянство, права і свободи людини, конституційні обов'язки громадян); виборче право (порядок організації та проведення виборів вищих посадових осіб і представницьких органів, а також референдумів); символіка держави (герб, прапор, гімн, іноді девіз держави); адміністративно-територіальний устрій (форма державного устрою, автономія, статус територіальних одиниць і їх відносини з центром); організація судової влади, місцеве управління та самоврядування. Крім того, багато конституцій регулюють питання економіки (закріплення приватної власності та принципів ринкового господарювання), ідеологічного життя (фіксація плюралізму або закріплення якої-небудь домінуючої ідеології), міжнаціональних відносин і офіційної мови.

15. Конституційна право і дієздатність громадян (підданих) у зарубіжних країнах

Правоздатність-це здатність мати права і обов'язки. Дієздатність-це здатність своїми діями набувати прав і обов'язків, а також нести відповідальність за власні дії (т. зв. Деліктоздатність)

Зміст правоздатності - це загальні права, які визначають становище суб'єктів даного права у суспільстві.

Конституційно-правова правоздатність фізичних осіб визначається нормами конституцій. Її елементами є конституційні права і свободи (право обирати і бути обраним, свобода слова та ін.).

Конституційно-правова правоздатність державних органів - це, звичайно, їхні завдання і функції. Наприклад, Конституція Греції у такий спосіб визначає правоздатність глави держави: “Президент Республіки є регулятором державного ладу…” (п.1 ст. 30); “Президент Республіки очолює збройні сили країни…” (ст. 45). Зауважимо, що правоздатність державних органів і організацій є спеціальною для кожного їхнього виду, тобто визначається цілями і завданнями, для досягнення яких ці органи або організації утворені.

Конституційна правоздатність припиняється у момент смерті.

Конституційна дієздатність - це здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе конституційні обов'язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність за їх невиконання (наприклад, конституційний обов'язок сплачувати податки несуть особи, які реалізували своє право на працю або на підприємницьку діяльність.Здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод, самостійно їх здійснювати, створювати для себе конституційні обов'язки часто залежить від конкретного змісту відповідних прав і обов'язків, а отже, від цивільної дієздатності фізичної особи. Тому, залежно від віку, психічного стану особи її конституційна дієздатність, як і цивільна, може бути обмежена..

16. Держава, як суб'єкт конституційних правовідносин у зарубіжних країнах.

До предмета конституційного права належать відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв'язків “держава - особа” і “особа - держава”. Суб'єктом переважної більшості таких відносин виступає держава, тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання.

Суб'єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких вона є. Ці відносини мають особливий характер і нерідко правлять за основу розвитку інших конституційно-правових відносин.

Держава в цілому є учасником конституційно-правових відносин у сфері судочинства. З цим пов'язані процесуальні гарантії прав і свобод, реалізація яких забезпечується авторитетом держави. Такий підхід відображає no-справжньому демократичне ставлення у суспільстві до прав та інтересів особи. У зазначених правовідносинах державні органи і посадові особи виступають як представники держави в цілому.

Ще одним прикладом конституційно-правових відносин за участю держави в цілому є правовідносини, пов'язані з громадянством. Громадянство -- це специфічний юридичний зв'язок між державою і особою, який зумовлює наявність взаємних прав і обов'язків. Держава в цілому бере участь в усіх правовідносинах у зв'язку з набуттям і припиненням громадянства. Відповідні державні органи і посадові особи, здійснюючи свої повноваження, також виступають не як самостійні учасники правовідносин, а як представники держави.

Правоздатність держави в цілому грунтується на її суверенітеті і є первинною. Основу правоздатності державних органів становить визначена суверенною державною владою їхня юридичне закріплена компетенція. І тому вона вторинна. Це саме можна сказати і про конституційну правоздатність таких суб'єктів, як члени (суб'єкти) федерації, автономні й адміністративно-територіальні одиниці.

Важливим суб'єктом конституційно-прравових відносин є органи державної влади, які від імені держави здійснюють її державно-владні повноваження. Органи державної влади формуються безпосередньо народом чи державою, мають чітко визначені в чинних нормативно-правових актах повноваження і мають свою внутрішню організаційну структуру.Існують різні види органів державної влади, які можна класифікувати за різними критеріями. За способом формування виділяють виборні та призначувані органи державної влади; за територією, на яку поширюється їх юрисдикція, виділяють загальнодержавні та місцеві, локальні органи державної влади; за часом дії виділяють постійно діючі та тимчасові органи державної влади; за складом виділяють колегіальні та одноособові органи державної влади; за характером повноважень виділяють державні органи загальної компетенції та спеціальної компетенції; за видами державної влади поділяють на законодавчі, виконавчі та судові державні органи влади; за функціями та правовими формами діяльності виділяють пра-вотворчі, правозастосовчі, правоохоронні, контрольно-наглядові державні органи. Існують і інші класифікації.

17. Підстави виникнення, змін і припинення конституційно-правових відносин

К.-пр. відносини - відносини, які виникають з практичної діяльності суб”єктів КП.

Підставами виникнення та припинення к.-пр. відносин є юридичні факти. Особливості к.-пр. фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм КП. Наслідки, які спричиняє юридичний факт можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими та правоприняючими. Прикладами правоутворюючих фактів можуть бути рішення про проведення позачергових та повторних виборів, на основі яких виникають к.-пр. відносини, міжнародні договори, які є основою взаємовідносин між різними державами тощо. Тобто к.-пр. відносини виникають на основі правомірних юридичних актів, які видаються державною владою або на основі юридичних вчинків.

Правозмінюючі юридичні факти тягнуть за собою зміну об”єму правоздатності суб”єктів, перехід к.-пр. відносин у нову якість, в інші види правовідносин (обрання Перзидента, депутата представницького органу, набуття особою громадянства тощо).

Правоприпиняючі факти припиняють к.-пр. відносини одного порядку і спонукають становлення правовідносин іншого порядку (припинення депутатських повноважень, дострокове припинення повноважень органу державної влади, посадової особи тягне за собою виникнення різних правовідносин).

К.-пр. факти поділя.ться на дії і події. Дії - залежать від волі і свідомості людини, а події - ні. Також факти в к.-пр. відносинах поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірними є такі факти, які відповідають вимогам норм.-пр. актів. Неправомірні, навпаки. Правомірні факти поділяються на юридичні акти (дії суб”єктів, спрямовані на досягнення певних правових наслідків (акти державних органів, угоди тощо)) та юридичні вчинки (заяви і клопотання громадян, створення творів науки, літератури, запит депутата тощо).

18. Конституційна відповідальність в зарубіжних країнах

Конст. відповідальність характеризується притаманним тільки їй механізмом, колом суб'єктів і санкціями. Вона пов'язана з діями політичного характеру і має відповідну природу. Поняття конст. від-ті вужче, ніж поняття відповідальності за порушення норм КП. Водночас підставою для притягнення до конст. від-ті може бути порушення не лише норм КП, а й норм інших галузей, зокрема кримінального. Також підставою для притягнення можуть бути негативні дії у політичному плані (політична від-ть уряду). Цій відповідальності підлягають всі суб'єкти галузі, крім держави в цілому. Одним з різновидів є від-ть суб'єктів ВВ (Уряду та його членів. Політична від-ть перед парламентом і від-ть у порядку імпічменту або в рамках подібних до нього процедур). Різновиди від-ті: депутатів перед представницьким органом; у структурі держ. механізму за ієрархією органів; тощо. Санкції конст. від-ті: усунення з посади і примусова відставка; дострокове припинення повноважень депутата за рішенням парламенту, а також дисциплінарні санкції, передбачені регламентами; скасування і припинення дії актів; позбавлення громадянства; позбавлення держ. нагород тощо.

19. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна

Узагальнюючи дані науки та зміст конкретних конституцій, конституційне право зарубіжних держав як навчальна дисципліна мае також порівняльно-правознавчий характер. Тому воно будується за системою, яка дае змогу, з одного боку, узагальнювати найбільш характерні риси конституцій усіх зарубіжних держав, а з другого -- аналізувати особливості відповідних національних конституційних систем, підкреслюючи специфіку того чи іншого інституту конституційного права, правового статусу особи, політичної системи та системи органів держави, їх правового становища тощо. Згідно з таким підходом щодо узагальнення інформації побудовано систему навчального курсу, де чітко розмежовано загальну й особливу частини. Загальна частина містить питания щодо поняття та сутності конституцій, конституційно-правової основи суспільного ладу, конституційно-правового статусу людини та громадянина, форми правління, виборів і референдуму, системи вищих органів влади тощо. Особливу частику присвячено докладному аналізу та узагальненню конституційного права окремих держав світового співтовариства: США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Ягюнії, Канади, Швеції, КНР, Польщі, Болгарії, Куби, В'єтнаму, Індії та ін. Причому інформація узагальнюється по кожній державі з урахуванням системи, що пропонується у Загальній частині курсу. За загальним правилом, навчальний курс конституційного права зарубіжних країн, відносять до загальноосвітніх дисциплін. Під час дослідження та вивчення конституційного права зарубіжних країн використовують різні методи, а саме загальнонаукові: історичний, логічний, метод індукції і дедукції, системний і структурно-функціональний, метод аналізу і синтезу; спеціальний метод порівняльного правознавства, включаючи порівняння, що контрастує. Широке застосування цього методу зумовлено самим предметом вивчення: множинністю різних країн із неоднаковими конституційними моделями.

20. Поняття і види джерел конституційного права зарубіжних країн.

Джерела К.П. - це писані та неписані норми, які регул.к/п відносини.

У країнах з так званою континентальною, або романо-германською моделлю правових систем головними джерелами права є законодавчі акти. Історичні витоки цієї моделі в країнах континентальної Європи -- Франції, Німеччині, Іспанії та інших.

Іншою моделлю є англосаксонська, або англо-американська модель правових систем. У країнах, право яких віднесене до цієї моделі, важливе місце серед юридичних джерел займають судові прецеденти.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяють

на:

· Формалізовані: зміст цих джерел є результатом відносно автономного, спеціалізованого правотворчого процесу, здійснюваного державними органами. До формалізованих джерел конституційного права належать конституція, різновиди законів, окремі акти глави держави й уряду, парламентські регламенти і судові прецеденти.

· Неформалізовані: не завжди передбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності таких органів. Неформалізовані джерела -- це передусім конституційні звичаї та конституційні угоди.

Джерела:

· Конституція

· конституційні закон и (вносить зміни до конституції або доповнюють її);

· органічні законі (приймаються на основі бланкетних, тобто відсилочних, норм конституції, зазвичай регулюють будь-який інститут конституційного права в цілому). Ці два види законів приймаються в ускладненому порядку;

· звичайні закони (регулюють окремі питания, наприклад, закон про вибори президента);

· надзвичайні закони (відповідно до самої конституції, ці за­кони можуть відхилятися від її положень, але приймаються тільки на короткий термін, зазвичай на кілька місяців, хоча і з правом парламенту продовжити цей терміп);

· внутрішньодержавні публічно-правові договори (наприк­лад, угода про поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину від 1 січня 1993 року, Конституційний договір 1998 року між Мол­довою і самопроголошеною Придніпровською республікою про те, що остання залишається республікою в складі Молдови);

· регламента парламентів і їх палат, що встановлюють внутрішню організацію і процедуру роботи цих органів. Вони прий­маються або у формі постанов кожною палатою для себе і не вимагають схвалення іншої палати (Німеччина), або у формі зако­ну при однопалатному парламенті (Китай);

· акти глави держави і виконавчої влади (укази монархів, дек­рета президентів, постанови уряду, акти міністрів деяких відомств, наприклад, постанови центральної виборчої комісії про порядок складання списків виборців). Особлива роль серед актів виконавчої влади належить актам, що мають силу закону (вони видаються на основі делегування повноважень парламентом, як, наприк­лад, у Великобритании, або на основі регламентарної влади, яка за конституцією належить уряду (Італія), або відповідно до надзвичайних повноважень президента (Франція);

· акти органів конституційного контролю (конституційних судів, конституційних рад та ін.), які дають офіційні тлумачення Конституції, визначають, чи відповідають конституції ті або інші закони;

· судові прецедента (особливо в англосаксонському праві) - рішення судів вищих інстанцій, які публікуються ними і стають основою для прийняття іншими судами аналогічних рішень у подібних справах;

· конституційний звичай - створене в практиці едино подібної діяльності органів держави правило, яке має усний характер, спирається на консенсус (згода) учасників відносин і не користується судовим захистом у разі його порушення;

· релігійні джерела, особливо в монархічних державах з феодальними і родовими пережитками, зокрема з питань про престолонаступництво. В деяких мусульманських країнах конституцію замінює Коран - священна книга, що містить, як вважають, запис проповідей пророка Мухаммеда, в інших країнах Ко­ран вважають актом, вищим за конституцію;

· правова доктрина (рідко і лише в окремих країнах суди ґрунтують свої рішення з конституційних питань не тільки на правових актах, а й на працях видатних юристів, фахівців конституційного права);

· міжнародно-правові акти, наприклад, Європейська конвен­ция про права людини 1950 року, Договір ФРН і НДР про проце­дуру об'єднання Німеччини і про проведения виборів у парламент 1990 року, Маастрихтський договір 1992 року про створення Європейського Союзу. Ратифікації цього договору передували перегляди конституций цілої низки держав (Франції, ФРН, Ірландії та інших членів ЄС);

· на локальному рівні -- в суб'єктах федерації, автономиях утвореннях діють свої джерела конституційного права (наприклад, конституції штатів США, конституції кантонів Швейцарії, конституції автономних республік Росії). В містах зазвичай є свої міські статути, хартії міст, що регулюють місцеве самоврядування;

· у державах із тоталітарними режимами найважливіше конституційне (і навіть понадконституційне) значения мають акти (партійні документа) правлячих (єдиних) партій.

21. Поняття і суть конституцій зарубіжних країн

Конституция (лат. constitution - устрій, установления) є стрежнем правової системи будь-якої демократичної держави.

Нині у зарубіжних країнах діють конституції, які були прийняті за самих різних часів: Конституція США 1787 р., Конституція Французької Республіки 1958 p., Конституція Куби 1976 p., Конституція КНР 1982 p., Конституція Республіки Болгарія 1991 p., Конституція Російської Федерації 1993 р. тощо.

Конституція у матеріальному значенні-писаний акт, сукупність таких актів або конституційних звичаїв, які закріплюють права та свободи людини й громадянина, основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, організацію влади й управління на місцях, держав ну символіку та столицю.

Конституція у формальному значенні - це закон або кілька законів, які мають найвищу юридичиу силу щодо решти законів даної країни. У цьому полягає юридична сутність конституції.

Юридична конституція як основний закон, наділений вищою силою щодо інших правових форм. Юридичні конституції відрізня­ються від звичайного законодавства не тільки за змістом своїх норм, а й за їх характером.

Фактична конституція -- це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та осо­бою. Юридична й фактична конституції можуть збігатися.

Юридична сутність-основний закон.

Соціально-політична сутність-підсумок узгодження політичних інтересів усіх верств суспільства та співвідношення політичних сил, що існувало на момент її прийняття, в установчих зборах, парламенті абр виборчому корпусі.

22. Юридичні властивості конституцій зарубіжних країн

Юридичні властивості конституції - це ті характерні ознаки конституції,які відрізняють її від інших нормативно - правових актів і встановлюють роль та місце в ієрархії. Властивості (ознаки):

· Установчий характер: закріплює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму правління, форму національно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самоврядування, встановлює принципи їх функціонування, визначає основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, створює політико-правові умови формування структур громадянського суспільства, встановлює принципи законності та правопорядку.

· Вища юридична сила означає,що всі нормативно - правові акти повинні відповідати Конституції,а у разі не відповідності він є неконституційним і або скасовується,або приводиться у відповідність до неї.

· Конституція є базою поточного законодавства,з якої витікають усі інші галузі права.

· Підвищена стабільність Конституції забезпечується складним порядком внесення змін та доповнень: Якщо проект звичайного закону в ряді країн може внести один член парламенту,то проект про зміну конституції вноситься тільки главою держави,урядом, певною групою депутатів (у Туреччині - 1/3 всього складу парламенту), суб'єктами федерації (у Бразилії - половиною штатів) і т.д. Як правило, поправка має бути прийнята не простою, а кваліфікованою більшістю в кожній палаті парламенту (2/3 загальної кількості голосів в Австрії, Італії, Нідерландах та ін, 3/5 - у Греції, Іспанії) або (що рідше) на спільному засіданні палат (3/5 голосів у Франції). Таке рішення не завжди є остаточним. Часто необхідно, щоб воно було прийнято парламентом двічі з певним інтервалом (у Греції - не менше місяця, в Італії - 3 місяці). У деяких країнах другий вотум повинен мати місце тільки після обрання нового складу парламенту (Бельгія, Фінляндія). Після того як парламент прийняв поправку до конституції, що в деяких федераціях його рішення має бути затверджене певним більшістю суб'єктів федерації (у США 3/4). У Данії, Швейцарії, деяких інших країнах воно затверджується референдумом. У Франції зазначені 3/5 голосів конгресу (спільного засідання палат) - це теж затвердження рішень палат.

· Підвищена охорона з боку держави та суспільства.

23. Класифікація конституцій зарубіжних країн і їх внутрішня структура

За формою організації:

· Кодифіковані-єдиний акт, що регулює всі головні питання конституційного характери (США, Японія, Німеччина, Іспанія)

o Розгорнуті: містять детальну регламентацію питань зі сфери державного права.

o Нерозгорнуті: містять лише загальні принципи регулювання

· Некодифіковані-кілька актів, що регулюють головні питання конституційного характеру (Фінляндія, Швеція, Ізраїль)

За формою вираження:

· Писані-зафіксовані на папері конституції (США, Франція)

· Неписані-незафіксовані в документах концепції, доктрини, звичаї, що визначають організацію державного та суспільного життя

· Змішані-поєднують елементи писаної (закони, прецеденти) та неписаної (звичаї, доктрини) конституції (Велика Британія).

За порядком прийняття:

· Народні: конституції, які прийняті загальновизнаними демократичними способами з широкою участю народу чи його повноправних представників. . (США, Італія, Болгарія, Румунія, Іспанія)

o прийняті Установчими Зборами, Конституційними Зборами, Конституційною Асамблеєю і т.д.;

o прийняті на референдумі

o прийняті парламентом.

· Даровані (октройовані): це конституції, як правило, підготовлені і введені в дію одноособовим актом (Монако, Марокко, Кувейт)

o Даровані монархом,

o Даровані метрополією для колишньої своєї колонії,

o Даровані диктатором,

o Даровані хунтою,

o Даровані правлячою (єдиною) партією.

· Договірні: прийнятий шляхом укладання відповідної угоди між різними суб'єктами державно-правового (конституційного) процесу. (ОАЕ)

o Суб'єктом договору є територіальні утворення;

o Суб'єктом договору є органи установчої влади;

o Суб'єктом договору є монарх;

o Суб'єктом договору є органи державної влади.

За порядком внесення змін і доповнень:

· Гнучкі: внесення змін через прийняття звичайних законів, які містять конституційні норми (Велика Британія, Ізраїль)

· Жорсткі

o Менш жорсткі: змінюються парламентом одного і того ж скликання кваліфікованою більшістю чи повторним голосуванням через певний строк

o Більш жорсткі: зміни потребують затвердження змін на референдумі, голосування в парламенті наступного скликання, затвердження поправок суб'єктами федерацій

· Змішані: містять положення, які можна змінити як звичайними законами та положення, що потребують проходження спеціальної процедури.

За часом дії:

· Тимчасові: прийняті на певний термін чи до настання певної події

· Постійні: строк дії невизначений

За формою політичного режиму:

· Демократичні: гарантують широке коло прав і свобод, закріплюють принципи демократичної, правової, соціальної держави, дозволяють вільне утворення та діяльність політичних партій

· Авторитарні:встановлюють панування однієї партії, обмеження повноваження представницьких органів, визначають широкі можливості для ліквідації чи обмеження проголошення прав і свобод

· Тоталітарні: підвищена ідеологічна насиченість

За формою державного устрою:

· Унітарні

· Федеративні

· Суб'єктів федерації

За формою державного правління:

· Монархічні

· Республіканські

За рівнем деталізації конституційних положень (за обсягом)

· прості (конституції, які просто перераховують ті чи інші явища, права, повноваження), звичайні

· розгорнуті (які подають детальну характеристику статусу конституційних органів, прав, свобод, явищ і т.д.).

Структура конституції:

· Преамбула: вступна частина, що визначає її цілі, історичні етапи її становлення, проголошує основні конституційні ідеали

· Основна частина: включає інститути та норми, що розкривають зміст конституції

· Прикінцеві положення: містять норми, що визначають порядок набуття нею чинності

· Перехідні положення: визначають строки введення в дію окремих положень та порядок заміни старих норм новими

24. Характерні риси конституцій першого етапу конституційного розвитку

Перший етап (XVII-XVIII ст. - перша світова війна) - це період утвердження буржуазного суспільства в країнах Європи та Америки і початок становлення конституційного ладу. Цей етап характери­зується двома важливими моментами: - по-перше, відбувається процес формування англійської конс­титуції, першою цеглиною якої вважається ще підписана Іоанном Безземельним Велика хартія вільностей (Magna Charta) - 1215 p. Так, важливими складовими англійської конституції стали Habeas Corpus Act (Акт для кращого забезпечення свободи підданих і для попередження ув'язнення за морями - 1679 p.), Білль про права -1689 p., Акт про престолонаслідування 1701 р. тощо; - по-друге, тоді з'явились і перші формально-юридичні конс­титуції: США- 1787 p., Франції- 1791, 1792 pp., Польщі - 1791 р. Вони стали моделлю для конституцій інших держав: американсь­ка - для конституцій країн Латинської Америки (першу з них бу­ло прийнято у Венесуелі вже 1811 p.), а французька - для конституцій європейських країн. Англійська конституція мала значний вплив на зміст конституцій перших домініонів Великої Британії: Канади 1867 p., Австралії 1900 p., Південно-Африканського Сою­зу 1909 р. На першому етапі конституційний процес практично зосере­джувався лише в країнах Європи та Америки. В Азії перші консти­туції з'явилися в Японії (1889 p.), Китаї (1912 р.) та Ірані (1906 p.). Конституції того етапу позначені тим, що вони закріплювали організацію державної влади за принципом поділу влади у двох його варіантах: «жорсткий» поділ влади (американська модель) і «гнуч­кий» поділ влади (континентальна модель) та визначили взаємовідносини особи з державою згідно з концепцією природних прав людини, що передбачало закріплення в конституції лише грома­дянських і політичних прав. Більшість конституцій європейських країн ХІХ ст. мали октройований характер; їх приймали монархи під натиском революційних подій, з метою забезпечення компромісу між суспільними верствами, які значно впливали на суспільне і державне життя між дворянством і торговою та промисловою буржуазією. Значна частина перших конституцій діяла недовго.


Подобные документы

  • Поняття, сутність та предмет галузі конституційного права. Деякі термінологічні уточнення щодо термінів "конституційне право зарубіжних країн" та "державне право зарубіжних країн". Методи правового регулювання державного права та їх характерні риси.

    курсовая работа [67,7 K], добавлен 23.01.2014

  • Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зарубіжних країн. Характерні ознаки та зміст права власності в зарубіжних правових системах і тенденції його розвитку. Основні підстави і засоби набуття права власності.

    реферат [26,2 K], добавлен 09.06.2010

  • Предмет, метод, джерела конституційного права зарубіжних країн. Конституційно-правовий статус людини і громадянина. Гарантії прав і свобод громадян. Форми державного правління. Територіальний аспект органів публічної влади.

    лекция [62,5 K], добавлен 14.03.2005

  • Ознаки та ідеї виникнення правової держави - демократичної держави, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади. Конституційні гарантії прав і свобод громадянина в світі. Поняття інституту громадянства: набуття та припинення.

    курсовая работа [63,5 K], добавлен 28.04.2011

  • Предмет і методи конституційного права у зарубіжних країнах. Зміст, форми і структура головного закону держави. Система конституційних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Конституційні інститути демократії, парламенту, уряду, судової влади.

    книга [2,0 M], добавлен 07.12.2010

  • Визначення змісту термінів та співвідношення понять "конституційне право" і "державне право". Предмет та метод конституційного права як галузі права. Види джерел конституційного права, їх юридична сила. Суб’єкти та об’єкти конституційно-правових відносин.

    контрольная работа [26,1 K], добавлен 05.10.2009

  • Дослідження сутності та змісту будівельно-підрядних відносин, що склались у зарубіжних країнах, а також головні підходи до їх регулювання. Аналіз та оцінка основних міжнародно-правових актів, які регулюють порядок укладення будівельних контрактів.

    статья [18,7 K], добавлен 19.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.