Конституційне право зарубіжних країн

Для конституцій "першої хвилі" характерним був факт фіксації (закріплення) на конституційному рівні встановлення демократичного державного режиму (республік, конституційних монархій, компромісу між різними соціальними верствами тощо), закріплення основних прав та свобод особи і громадянина (насамперед, групи особистих і політичних прав та свобод), закладення основ державного ладу конституційної держави з наявністю в ньому інститутів парламентаризму, виборного глави держави, місцевого самоврядування, Основного Закону.

Деякі конституції "першої хвилі" (правда, із відповідними змінами і доповненнями) є чинними і сьогодні. Серед них: Конституція США (1787 р.), Норвегії (1814 р.), Нідерландів (1815 р.), Бельгії (1831 р.), Швейцарії (1874 р.), Австралії (1900 р.)

25. Характерні риси конституцій прийнятих з 1918 - 1939рр.

Друга хвиля конституцій ("нові конституції") - це конституції, прийняті у міжвоєнний період (між Першою і Другою світовими війнами - 1918-1939 рр.). На початок цього періоду припадає значна активізація процесу розроблення і прийняття нових конституцій. Останнє пояснюється фактами як зникнення з політичної карти світу двох імперій - Російської та Австро-Угорської, так і демократизацією політичних режимів в інших регіонах світу. Зокрема, на політичній карті Європи після Першої світової війни на місці старих імперій (Російської та Австро-Угорської) знаходимо групу нових країн, які приймають свої конституції - Україна (УНР) (1918 р.), Фінляндія (1919 р.), Австрія (1920 р.), Естонія (1920 р.), Угорщина (1920 р.), Чехословаччина (1920 р.), Польща (1921 р.), Югославія (1921 р.), Литва (1922 р.), Латвія (1922 р.). Крім того, в цей період приймають конституції - Мексики (1917 р.), Веймарську Конституцію (Німеччини) (1919 р.), Ісландії (1920 р.), Єгипту (1923 р.), Румунії (1923 р.), Греції (1927 р.), Албанії (1928 р.), Іспанії (1931 р.), Бразилії (1937 р.), Ірландії (1937 р.) та ін. Небагато з цих конституцій залишились чинними, а саме - Мексики (1917 р.), Фінляндії (1919 р.), Австрії (1920 р.), Латвії (1922 р.), Ірландії (1937 р.).

Конституції “другої хвилі” загалом мали низку характерних особливостей. Мова йде про включення до предмета конституційного регулювання нового комплексу суспільних відносин (насамперед економічних і соціальних); своєрідним розширенням конституційно визначених меж впливу (втручання) держави в життя суспільства та індивіда; надання конституційного статусу новим політичним інститутам (насамперед політичним партіям і профспілкам); поява нової категорії прав і свобод людини (групи соціально-економічних прав і свобод); перші спроби конституційного визначення принципів зовнішньої політики держави.

Водночас, у другій половині даного періоду розвитку конституцій, в ряді європейських країн все чіткіше стали виявлятись тенденції до посилення виконавчої влади за рахунок владних повноважень парламенту; заговорили про кризу парламентаризму в цих державах.

26. Основні риси і особливості конституцій, прийнятих після другої світової війни в зарубіжних країнах

Після ДСВ були прийняті конституції Ісландії (1944 р.), Франції (1946 р., на сьогодні тут діє Конституція 1958 р.), Італії та Японії (1947 р.), ФРН (1949 р.), а згодом і Греції (1952 р., потім були введені Конституція 1967 р. і чинна Конституція 1975 р.), Данії (1953 р.). Ще пізніше були прийняті конституції Португалії (1976 р.), Іспанії (1978 р.), Туреччини (1982 р.). Конституції зарубіжних країн, прийняті після другої світової війни, є новітніми конституціями.

Водночас у повоєнний період здійснено важливі конституційні реформи у багатьох розвинутих країнах, де основні закони було прийнято раніше. У цей самий період прийнято нові або суттєво змінено старі конституції в цілому ряді країн Азії і Латинської Америки. Процес деколонізації спричинився до введення конституцій у країнах, що здобули політичну незалежність.

У країнах Східної Європи та в інших країнах -- членах Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) у перші повоєнні роки і дещо пізніше були прийняті конституції, в яких звичайно проголошувались державна форма так званої республіки народної демократії і соціалістичний вибір. З часом практично в усіх цих країнах були введені нові конституції, в них декларувалася побудова соціалізму або відповідні перспективи. На сьогодні до таких конституцій належать основні закони Куби (1976 р.) і СРВ (1992 р.), а також конституції КНДР (1972 ) та КНР (1982 р.).

У більшості країн Центральної і Східної Європи на початку 90-х років були прийняті нові конституції (конституції Хорватії (1990 р.), Болгарії (1991 р.), Македонії (1991 р.), Румунії (1991 р.)). До новітніх конституцій віднесені основні закони держав, що утворилися на терені колишнього СРСР: Естонії (1992 р.), Узбекистану (1992 р.), Литви (1992 р.).Усі ці конституції містять цілий ряд положень, які об'єктивно мають перехідний характер. Між новітніми конституціями, прийнятими у перші повоєнні роки і в 70-і роки, з одного боку, і введеними у першій половині 90-х років -- з іншого, існує певна подібність. Вона зумовлена подібністю умов, за яких приймалася більшість з цих конституцій. Як правило, мало місце поновлення або становлення демократичної державності після краху тоталітарних або авторитарних режимів, і конституції вводилися в обстановці високої політичної активності народу.

Усі новітні конституції мають спільні особливості

1. У новітніх конституціях відображено більш значну роль держави у сфері економіки. Найповніше це виявилось у конституціях, прийнятих у 70-і та 90-і роки.

2. У новітніх конституціях значно ширше, ніж у попередній період, представлені положення соціологічного змісту і характеру. Обсяг і значення таких положень у різних конституціях неоднакові. Іноді в основних за¬конах йдеться про соціальні орієнтири і завдання держави, про проведен¬ня реформ, іноді все обмежується конституційною фразеологією, наданням текстам основних законів соціального звучання

3. Предметом конституційного регулювання стали відносини, що виникають у рамках політичної системи поза суто державною діяльністю. Це передусім стосується конституційної регламентації таких елементів цієї системи, якими є політичні партії. Певною мірою конституційному регулюванню підлягають інші елементи політичної системи.

4. Новітні конституції містять значно ширший за обсягом, змістовний перелік прав і свобод особи. Іноді за кількістю статей відповідні розділи або глави домінують у змісті основного закону.

5. Важливою особливістю новітніх конституцій є наявність у їхніх текстах положень про зовнішньополітичну діяльність держави і співвідношення національного та міжнародного права.

6. Новітні конституції фіксують більш демократичне виборче право. Передусім це знаходить вияв у зниженні вікового цензу для активного виборчого права, а також у ліквідації деяких інших його обмежень.

7. Зазнав змін понятійний апарат конституцій. У їхніх текстах можна знайти такі поняття загальнополітичного і загальноправового характеру, як «принципи зовнішньої політики», «функції держави», «політичний режим» тощо. І хоча розширення понятійного апарату свідчить про певне зростання обсягу конституційного регулювання, воно аж ніяк не змінює його предмет.

27. Структура конституцій в зарубіжних країнах

Преамбула (фр. рreambule -- передмова) з точки зору конституційної доктрини - необхідний складовий елемент конституції, та є чимало конституцій без неї (наприклад, Греції, Італії). В ній знаходять відображання такі важливі питання, як: цілі конституції; історичні умови, які передували її прийняттю; ставлення до прав і свобод людини; загальні засади державної політики; іноді вказується приналежність держави до світової спільноти. І хоча положення преамбули не є правовими нормами, але вони мають нормативне значення для тлумачення та застосування решти положень конституції. Виняток -- Конституція Франції. В ній перша стаття тексту Основного закону вміщена прямо в преамбулі (це своєрідна "стисла конституція"). З іншого боку, частиною Конституції 1958 р. є й інша преамбула -- до Конституції 1946 р., що регулює деякі права людини.

Основна частина - власне сам текст Конституції. Звичайно він поділений на розділи, статті, параграфи, які мають нумерацію. Кожний розділ регулює певну сферу суспільних відноси, а статті містять конкретні норми.

Побудова основної частини має також свою внутрішню логіку: автори (розробники) конституції застосовують принцип важливості (значущості) інститутів. У сучасних конституціях на першому місці, як правило, ставлять розділ “загальні засади (основні принципи)”, далі -- права і свободи людини та громадянина, і тільки після них -- устрій держави і систему державних органів. Прийнято вважати, що вперше такий порядок побудови тексту Основного закону застосували італійці в своїй Конституції 1947 р.

Прикінцеві положення -- це, з одного боку, частина основного закону тексту, а з іншого, як правило, норми процесуального характеру. Тут звичайно встановлюється порядок набуття чинності конституції. Інколи, якщо це не врегульовано в останній частині, тут вміщують норми про порядок зміни конституції або про державну символіку.

Перехідні положення мають своїм головним призначенням забезпечення спадкоємності між минулою та нині діючою конституціями. Вони, зазвичай, визначають строки набрання чинності окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані відразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими. Наприклад, органи, призначені (обрані) безстроково (для прикладу, суди), у демократичних державах не розпускаються і не замінюються іншими в зв'язку з прийняттям нової конституції.

Додатки до конституції іноді мають важливе юридичне значення. Наприклад, у деяких додатках до Конституції Індії міститься розподіл компетенції між Союзом і штатами. Декілька додатків містить і Конституція Канади. З-поміж них додаток із 30 пунктів "Про актуалізацію Конституції", додаток "Робота і публічна власність провінцій, які є власністю Канади", "Присяга на вірність" та ін.

28. Порядок розробки і прийняття конституцій у зарубіжних країнах

Нова конституція звичайно приймається при виникненні нової держави, зміни політичних режимів (особливо в результаті революційних подій), при істотних змінах у суспільному ладі, якщо текст старої конституції не можна привести у відповідність з ними шляхом прийняття поправок.

Існують різні способи підготовки проекту конституції. У рідкісних випадках проект від початку до кінця створюється спеціально утвореним установчими зборами (конституційним зборами, Народним зібранням і т.д.) або діючим парламентом. У цих випадках провідну роль зазвичай грає конституційний комітет (комісія), який створюється представницьким органом і фактично розробляє проект.

Більшість із чинних зарубіжних конституцій розвинутих держав було прийнято демократичним шляхом. Одним з таких способів є підготовка і прийняття конституції установчими зборами. Установчі збори - це виборний орган, який створюється з единою метою - підготувати і прийняти конституцію. Після виконання цього завдання збори розпускаються. Конституції, прийняті установчими зборами, характеризуються професіоналізмом підготовки та чіткістю структури і змісту; як правило, вони - найбільш демократична Після прийняття установчими зборами конституція може бути винесена на референдум. У такий спосіб були підготовлені і схвалені у ході референдуму Конституція Франції 1946 p., Конституція Італійської Республіки 1947 р. та ін.

Під час підготовки і проведения референдуму з приводу такої конституції велике значения надається ідеологічному впливу на виборців. Ще референдуми проводяться, як правило, під час гострої політичної кризи. У кризовій політичній ситуації прохо­див референдум з приводу прийняття Конституції Французької Республіки 1958 р., підготовленої «під» генерала Шарля де Голля. Октроїрувана конституція - це конституція, подарована монархом народу країни. Така конституція розробляється у вузькому оточенні близьких монархові осіб і являє со­бою підсумок компромісу між монархом і підприємницькими верствами суспільства. Октроїрувані конституції були поширені в XIX ст. Класичним прикладом такої конституції слід визнати Конституцію Японії 1889 р. (Конституція Мейдзи), яка юридично оформила союз між монархією, вищою бюрократією, поміщиками та великою буржуазією країни.

При переході від тоталітарного до ліберального, напівдемократичною, демократичному режимам конституції або їх принципові положення (включаючи нову редакцію) розроблялися на загальнонаціональних конференціях представників різних партій і різних сил суспільства, на засіданнях цивільних комітетів, «круглих столів» і т.д. У них брали участь і представники партій (комуністичних, революційно-демократичних, пробуржуазной-авторитарних), що втрачають панівну роль, лідери йдуть режимів (Угорщина, Чехія, Конго, Замбія та ін.)

У країнах тоталітарного соціалізму і державах соціалістичної орієнтації, а іноді і в інших державах з однопартійними системами підготовка проекту має свої особливості. По-перше, вона починається з ініціативи центрального органу правлячої (як правило, єдиною) партії, який створює комісію (вона затверджується парламентом, а іноді діє і без такого твердження), встановлює основні принципи майбутньої конституції, обговорює проект і приймає рішення про його уявленні парламенту або на референдум. Так розроблялися конституції практично всіх країн тоталітарного соціалізму (Куби 1976р., КНР 1982р., В'єтнаму 1992р. Та ін), держав соціалістичної орієнтації в минулому (Беніну 1977р., Ефіопії 1977р. По-друге, проект, підготовлений комісією і схвалений вищим партійним органом, виноситься на загальнодержавне обговорення з активною участю в ньому масових організацій.

У деяких державах капіталістичної орієнтації також вживалися заходи для того, щоб ознайомити населення з проектами конституцій і врахувати його думку (Папуа - Нова Гвінея 1975 р., Ліберія 1984 р. і ін.) Однак коло осіб, які брали участь в обговоренні, як правило, обмежувався елітою суспільства.

Іноді для обговорення проекту або його основних положень скликалися масові зібрання представників різних верств населення (Асамблея народів Казахстану в 1995 р. та ін), полягали пакти і угоди між різними політичними силами з приводу основних положень проекту (Ліван, Іспанія та ін.)

29. Порядок внесення змін і доповнень до конституцій в зарубіжних країнах

З точки зору можливостей внесення поправок, доповнень і змін до конституцій їх можна розподілити на дві групи. Одну складають так звані "гнучкі" конституції, другу-- "жорсткі". Гнучкі конституції змінюються і доповнюються у такий спосіб, як і звичайні закони.

Для жорстких конституцій встановлено особливий, дуже складний порядок внесення доповнень, змін і поправок. Звичайно він закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет основного закону і стабільність конституційного ладу.

У зарубіжних країнах застосовуються різні способи зміни юридичних конституцій, які можна підрозділити на три основні стадії. По-перше, ініціатива зміни конституції, яка зазвичай надається або парламенту, або главі держави.

По-друге, поправка має бути прийнята не простим, а кваліфікованою більшістю в кожній палаті парламенту (2 / 3 загальної кількості голосів в Австрії, Італії, Нідерландах та ін, 3 / 5 - у Греції, Іспанії при часткових поправках, 3 / 4 - в Болгарії) або (що рідше) на спільному засіданні палат (3 / 5 голосів у Франції). Таке рішення не завжди є остаточним. Часто необхідно, щоб воно було прийнято парламентом двічі з певним інтервалом (у Греції - не менше місяця, в Італії - три місяці). У деяких країнах другої вотум (голосування) повинен мати місце тільки після обрання нового складу парламенту (Бельгія, Фінляндія). Іноді прийняття поправки парламентом буває попереднім і на іншій сесії, особливо підвищеним кваліфікованою більшістю - остаточним (України та ін.)

І, нарешті, остаточне схвалення прийнятого проекту зміни конституції. Ця функція, якщо вона взагалі передбачено, здійснюється або главою держави, або виборчим корпусом за допомогою референдуму.

Після того як парламент ухвалив поправку до конституції, в деяких федераціях його рішення має бути затверджене визначеною більшістю суб'єктів федерації (у США - 3 / 4). У Данії, Єгипті, Швейцарії, деяких інших країнах воно затверджується референдумом. У Франції зазначені 3 / 5 голосів конгресу (спільного засідання палат) - це теж затвердження раніше прийнятих рішень палат.

Певні статті конституції змінюються рішенням кваліфікованої більшості, інші - простою більшістю (наприклад, в Індії).

Майже завжди в нові конституції включаються норми, які забороняють переглядати деякі положення (у ряді країн - республіканську форму правління, в Португалії - право на демократичну опозицію, в Німеччині - принципи правової, демократичної та федеративної держави, в Мавританії - принципи багатопартійності). У деяких країнах (Греція, Румунія) незмінними оголошені цілі розділи конституції. Нерідко забороняється зміна конституції в період надзвичайного стану (наприклад, в Іспанії), іноді - протягом певного терміну після її прийняття (у Бразилії, Греції, Португалії - 5 років). В інших же країнах в конституціях, згідно з установленими ними правилами, деякі положення можуть змінюватися спрощеним чином, без кваліфікованої більшості (Індія та ін.)

30. Дія конституції в часі, в просторі, по колу осіб

Дія конституції. Під дією конституції розуміють її впорядковувальний вплив на суспільні відносини.

Дія конституції в часі визначається початком і припиненням її дії. Конституція починає діяти від моменту набуття нею чинності, і цей момент зазначається в самому тексті конституції або в окремому законі. Наприклад, Конституція України 1996 р. згідно з її ст. 160 набула чинності від дня її прийняття. При цьому стають правочинними всі положення конституції одночасно або ж у перехідних положеннях конституції передбачається пізніший строк дієвості окремих її положень.

Постійні конституції не містять будь-яких вказівок про строк своє дії, тобто приймаються на необмежений строк.

Дія конституції в просторі характеризується тим, що її поло­ження поширюються на всю територію держави, а зі зміною тери­торії держави одночасно змінюється і сфера просторової дії конституції.

Дія конституції за колом осіб характеризується тим, що її по­ложення поширюються на всіх суб'єктів права, що перебувають на території країни. Що стосується громадян, а також своїх юридич­них осіб, установ та організацій, то дія конституції поширюється на них також і у випадках перебування за кордоном.



31. Конституційні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн

Взагалі норми конституцій не охоплюють усієї різноманітності відносин, які складаються у процесі здійснення державної влади, і тому доповнюються цілою низкою інших нормативних актів, насамперед конституційними законами, сутність яких полягає в тому, що вони, хоча й не є складовими частинами самої конституції, але регулюють відносини виключно конституційно-правового характеру і функціонують як доповнення нормативними приписами до конституційного права.

Це закони про виборче право; про повноваження парламенту, його палат і парламентських комітетів, комісій; про уряд; про правове становище особи; про порядок введення надзвичайного стану тощо. Іншу групу джерел зарубіжного конституційного права утворюють законодавчі акти, що поєднують у собі органічні та парламентські закони.

Конституційні закони -- це закони, що вносять зміни і доповнення до конституції. Вони, як і конституція, приймаються більшістю голосів депутатів або шляхом референдуму.

Конституційні закони вносять поправки і доповнення до к-цій і мають таку ж юр.силу як і конституції. Прийняття таких законів є можливим, але не обов'язковим. Також конституційні закони можуть бути складовою частиною писаних конституцій, напр., Конституція Швеції складається із трьох конституційних законів. А також до конст. законів можуть відноситись ті, які регулюють важливі державні питання. Напр., в Італії конст. закони регламентують статус адміністративно-територіальних одиниць, організацію і повноваження КС. До конст. законів відносять групу законів, які складають т.зв.неписану конституцію, тобто формально звичайні закони, які в силу своєї важливості виконують ф-ції конституції. Напр.. закони про Парламент, які в якості статутного права входять в неписану британську конституцію. Для прийняття таких законів потрібна не проста, а кваліфікована більшість.

32. Органічні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн

Органiчнi закони - звичайно приймаються для уточнення або доповнення положень конституцiї на основi так званих бланкетних норм останньої. Такi норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульованi органiчними законами. Так, вiдповiдно до ст. 25 Конституцiї Францiї, органiчний закон встановлює тривалiсть повноважень кожної палати, кiлькiсть її членiв.

По сутi, органiчнi закони встановлюють головнi конституцiйно-пра-вовi iнститути в цiлому або їх основи. Порядок прийняття, змiни i скасу-вання їх дещо вiдрiзняється вiд звичайного законодавства, хоча за юри-дичною силою вони тотожнi. У Францiї органiчнi закони приймаються на основi звичайної законодавчої процедури. У будь-якому випадку органiчнi закони пiсля схвалення парламентом i до офiцiйного опублiкування передаються до органу конституцiйного контролю - конституцiйної ради, яка має пiдтвердити їх конституцiйнiсть.

33. Судові прецеденти як джерела конституційного права зарубіжних країн.

Судові прецеденти чи рішення судів, які мають силу законів. Їх можна розділити на два види: 1) рішення загальних судів; 2) рішення спеціальних судів. Судові прецеденти характерні для країн англосаксонської с-ми п-а (Великобрит., США, Австралія, Індія, Нова Зеландія).

Судовий прецедент - це рішення суду, яке є основою для застосування при розгляді іншими судами аналогічних справ чи має характер загальнообов'язкової норми.

Напр..у Великобрит.суд прецеденти визначають ряд прав підданих, повноваження монарха, в США та Індії особл.знач.мають ріш.Верх.Суду по тлумаченню к-ції.

Судові прецеденти нерідко ніби доповнюють законодавство, напр..у процесі тлумач.законодавства, коли виник.розбіжності між намірами зак-давців, втілених у законах та поглядами суддів, відображу.у відповідних прецедентах, ці розбіжності можуть бути усунені тільки новим з-ном, який відмінить суперечний судовий прецедент, тобто прецедент підлеглий з-ну, який може відмінити суд.прецедент. Суд.практика діє в рамках, які встановл.зак-давець. Крім того норма, створена суд пактикою не має того авторитету, як норма з-ну. Першу з них можна змінити при розгляді наступної справи, суд практика не зв'язана нормами, які сама створила, але суд.ріш.має бути вмотивоване.

Суд.прецеденти викладаються в суд публікаціях і таким чином набувають фіксованої писаної форми.

В країнах романо-германської (континентальної) с-ми права прецедент має ін.знач. Тут існ.ор-ни конст.контролю, які вплив.на правотворчість, ріш.цих ор-нів мають вирішальне знач.при встановленні відповідності окрем.з-нів положенням к-ції і навіть при тлумаченні самої к-ції. І хоч за цими ріш.далеко не у всіх кр-нах визнається юр.сила, їх. практичне знач.не слід переоцінювати.

34. Міжнародні договори як джерела конституційного права в зарубіжних країнах

Міжнародні договори є джерелами державного права у випадках, коли регулюють конституційні проблеми і передбачають їхнє безпосереднє застосування. Наприклад, Європейська конвенція про права людини.

Міжнародний договір -- угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.

Наприклад, Конституція США прирівнює за юридичною силою міжнародні договори, укладені цією державою, до самої Конституції та національних законів США, а також зазначає, що у разі виникнення протиріч із законами окремих штатів ці договори користуються пріоритетом (п. 2 ст. VI).

Конституція Франції містить загальне положення, відповідного до якого міжнародні договори та угоди, ратифіковані чи схвалені у встановленому порядку, після опублікування користуються пріоритетом перед законами Франції за умови застосування кожної угоди чи договору іншою договірною державою (ст. 55).

У Конституції ФРН такого положення про пріоритет норми міжнародного договору перед нормою внутрішнього закону немає, а тому в цій правовій системі застосовують загальні правила: спеціальний закон (норма) користується перевагою перед загальним законом (нормою). Норма права, прийнята пізніше, скасовує попередньо прийняту норму з того ж питання. Згідно з Ввідним законом до Цивільного уложення Німеччини норми міжнародних договорів застосовують тільки у випадку їх трансформації у внутрішньодержавне законодавство (ст. З (2)).

Нормативно-правові акти Китаю визначають пріоритет за нормами міжнародних договорів із участю цієї держави, якщо вони інакше вирішують певне питання, ніж національне законодавство. Виняток з цього правила становлять норми договору, стосовно яких Китай зробив застереження (ст. 6 Закону про зовнішньоекономічні договори 1985 p.).

У ст. 10 Конституції Іспанії проголошено, що конституційні положення щодо основних прав і свобод особи слід тлумачити відповідно до Загальної декларації прав людини та угод з цих питань, які ратифіковані Іспанією. «Міжнародні договори з питань прав людини мають пріоритет перед національним правом, якщо вони встановлюють більш широкі права і свободи», -- записано в ст. 11 Конституції Словаччини. В Конституції Чехії за такими договорами визнана ще й пряма дія (ст. 10). Подібні положення можна знайти в основних законах Португалії та Румунії, У ст. 29 Конституції Португалії навіть припускається застосування покарання у випадках, коли відповідне діяння не визнається злочинним у національному законодавстві, але є таким згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права.

35. Акти тлумачення конституційного права в зарубіжних країнах.

Джерелами конституційного права є також правотлумачні акти, що офіційно роз'яснюють відповідні приписи конституції та конституційних законів. Ця форма джерела права, поширена в англосаксонських державах. Тлумачення закону здійснюється або главою держави, або судами. Предметом тлумачення є як окремі статті конституції, так і приписи конституційних Законів.

Акти, які видються в порядку тлумачення конституційних норм і законів. Таке тлумачення може здійснюватися судом, главою д-и, який тлумачить прийнятий ним з-н, парламентом. Тлумачення - це не самос.акт, але є документом, який визначає правозастосування, а інколи і змінює суть деяких норм.

36. Доктрина як джерело конституційного права в зарубіжних країнах.

т.зв. доктринальні джерела, тобто доктрини відомих учених-юристів. З цього приводу сучасний французький правознавець Р.Давид заявляє: “…Доктрина в наші дні, також як і у минулому, складає дуже важливе і досить життєве джерело права”.1 Мова, звичайно, йде про витяги із праць учених, які використовуються у тих випадках, коли не вистачає норм права, існує якась правова прогалина. Так, у судах Великобританії для посилення аргументації використовуються праці англійських державознавців У.Блекс­тона, А.Дайсі, В.Беджгота та ін. Американці у деяких випадках використовують праці т.зв. “батьків-засновників”, авторів Конституції США Дж.Медисона, Т.Джефферсона, А.Гаміль­тона, Д.Джея.

37. Звичай як джерело конституційного права зарубіжних країн.

Конституційні звичаї (інші назви цього джерела - конституційні угоди або конвенційні норми) - це правила і приписи, які регулюють поведінку основних суб'єктів конституційного права, що не мають офіційної писаної форми, але протягом тривалого часу застосовані та мовчазно санкціоновані державою. А.Дайсі, який перший увів в обіг цей термін, писав: “Конституційні звичаї - це правила, які визначають спосіб, яким належить здійснювати дискреційні повноваження корони (або міністрів як слуг корони). За його словами призначенням конституційних звичаїв було “гарантувати остаточне верховенство виборців у якості справжнього політичного суверена держави”.1 Так, багато положень британської конституції існують і дотепер завдяки т.зв. “конституційним угодам”: “Король повинен погодитись із біллем, який пройшов через обидві палати Парламенту”, “Лідер партії більшості - Прем'єр-міністр”, “Палаті лордів не належить ініціатива фінансових біллів” та ін. Отже, конституційні звичаї зобов'язані своїм існуванням потребі у нормах, які доповнюють правову основу конституції.

У багатьох країнах, особливо англосаксонських, а також у країнах, що сприйняли основи англосаксонської правової системи, найважливіші питання державного життя регулюються звичаями (у літературі вони називаються конституційними угодами або конвенційними нормами). Особливість цього виду джерел конституційного права полягає в тому, що норми , які випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді"

38. Релігійні джерела права в мусульманських країнах

Правові системі 45 афро-азіатських держав ( від Марокко до Індонезії) відносяться до мусульманської правової системи. Найбільш мусульманськими вважаються 33 країни ( Іран, Афганістан, Туреччина, держави Арабського сходу, Південної і Південно-Східної Азії й Африки і т.д.) Тут більш 80% населення є мусульманами, а іслам проголошений у конституціях державною релігією.

Головним джерелом права в мусульманських державах і донині є релігійні писання: Суна, Коран і т.д.

Мусульманське право як система утворилося ще в VII-X століттях в Арабському Хамефате. Основний зміст мусульманського права - правила, що випливають з ісламу, поводження віруючих і покарання (звичайно релігійної користі) за невиконання даних розпоряджень.

"В основі мусульманського права лежить чотири джерела:

1) Священна книга Коран, яка складається з висловлень Аллаха, звернених до останнього з його пророків і посланців Магомету;

2) Суна - збірник традиційних правил, що стосуються дій і висловлень Магомета, відтворених цілим поруч посередників;

3) Иджма - конкретизація положень Корана у викладі провідних вчених - мусульманистів;

4) Кияс - міркування за аналогією про ті явища життя мусульман, що не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права. Таким судженням віддається законний, суспільний характер"

Із самого початку іслам визначав не тільки релігійний ритуал, догматичні і культові особливості, але соціальні інститути, форми власності, особливості права, філософії, політичного пристрою, етики, моралі і соціальної психології, хоча духовна сторона стяла все-таки на першому місці. У відмінності від християнства, що відокремилося від держави ще XVI-XVII століттях після буржуазних революцій, іслам і донині є державною релігією. Іслам як система суспільно-релігійних поглядів з'єднує в собі елементи: релігійний культ і звід духовно-етичних визначень; система норм, що регулюють соціально-економічну структуру суспільства; загальні принципи державного устрою.

У країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, а цю роль грає Коран, Суна, принципи консенсусу( Иджма ) і аналогії ( Кияс ). Мусульманські юристи і богослови вважають, що регулюванню норм Корана і шаріату підлягають як релігійна, так і етична сторони громадського життя, відносини громадян як між собою, так і з державою.

39. Принципи правового статусу особи в зарубіжних країнах

Принципи правового статусу особи-виражені в юридичній формі основоположні політико-правові ідеї, які в найбільш загальному вигляді визначають характер взаємовідносини держави та окремих осіб, що служать керівними началами як при здійсненні суб'єктивних прав і обов'язків кожної особи, так і при реалізації його охоронюваних законом інтересів, не опосередкованих цими правами і обов'язками.

· Свободи (наприклад, п.2., Ст.17 Конституції Іспанії 1978 встановлює термін попереднього ув'язнення - максимум 72 години, після чого затриманий повинен бути або звільнений, або переданий судовій владі).

· Рівності: держава і закон однаково ставляться до кожної людини, не визнають привілеїв і не встановлюють правообмежень у зв'язку з її походженням, релігією, національністю, расою, статтю, соціальним і майновим становищем, участю в політичних організаціях. . Рівноправність може бути прямо задекларована: "Усі громадяни мають однакову суспільну гідність і рівні перед законом без різниці статі, раси, мови, релігії, політичних переконань, особистого і суспільного становища" (ст. 3 Конституції Італії).

· На честь і гідність (ст. 35 Конституції Азербайджану, ст. 17 Конституції Грузії, ст. 28 Конституції України і т. д.).

· Віруючі мають право здійснювати релігійні культи, які не повинні порушувати громадський порядок, мораль, використовуватися в політичних цілях. Ніхто не повинен зазнавати дискримінації на основі релігії або переконань з боку будь-якої держави, установ, групи осіб або окремої особи

"Люди народжуються і залишаються вільними та рівними в правах"-Декларація прав людини і громадянина 1789 р.

-- усі люди вільні від народження і ніхто не має права відчужувати їхні природні права. Рівність можливостей для всіх -- основа свободи;

-- свобода полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншому. Свобода людини, отже, не може бути абсолютною, вона обмежена правами і свободами інших людей;

-- межі свободи можуть бути визначені тільки законом, який і є мірою свободи. Отже, все, що не заборонено, те дозволено;

-- частина дозволеного визначається через права людини.

Ці ідеї знайшли своє відображення в текстах конституцій багатьох держав. Зокрема, у ст. 2 Основного закону ФРН говориться; "Кожний має право на вільний розвиток своєї особистості, оскільки він не порушує права інших і не буде супроти конституційного порядку чи моралі". Аналогічні або близькі за змістом положення зафіксовані у конституціях багатьох держав.

40. Рівність та рівноправність громадян. Заборона дискримінації.

Якщо уважно вивчати міжнародні акти захисту прав людини, конституції сучасних демократичних держав, то обов'язково можна помітити, що у багатьох цих документах прямо чи побічно висловлюється принцип рівності та заборони дискримінації.

Статті 1, 2 Загальної декларації прав людини; п. 2 ст. 2,3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст. 2, 3 Пакту про громадянські й політичні права проголошують рівність усіх людей незалежно від раси, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового становища, місця народження чи інших обставин.

Не слід змішувати субстанції (іпостасі) рівності - з одного боку, принцип рівності прав, свобод і обов'язків усіх перед законом як основну ознаку правової держави і, з другого - ідею соціальної рівності, яка в деяких псевдонаукових вченнях доводилася до абсурду. Усі люди рівні за правовим статусом як особи й громадяни держави, але різні за расою, статтю, мовою, вірою, політичними переконаннями, соціальним походженням, майновим становищем, фізичними даними, за своїми здібностями і бажаннями тощо. Спроби «стригти всіх під один гребінець», рівняти розумну людину з нерозумною, сильну зі слабкою, трудівника з ледарем, майстра своєї справи з недбайливим працівником - безглуздя. Поняття «нерівність» є лише близьким за сенсом щодо поняття «відмінність». Міжнародне й національне право визначає і закріплює такі права людини, відносно яких за законом не можуть братися до уваги фактичні відмінності між людьми.

Гасло рівності знайшло своє втілення у міжнародному й національному конституційному праві: що дається одній особі у сфері прав - дається й іншій. Рівноправність - це рівність прав, свобод і обов'язків - рівність вихідних можливостей і не більше того. Кожна особа зацікавлена в реалізації своїх прав відповідно до своїх бажань, розуму, інтересів. Одна людина віддає перевагу наукам, друга - домагається популярності, третя - прагне багатства, а четверта - передусім поставила за мету проблему дозвілля. Перша людина, якщо її прагнення відповідають здібностям, набуде кращої освіти, ніж інша, друга - стане славнозвісною, третя - розбагатіє, а четверти знайде спокій і здоров'я завдяки культурі дозвілля.

Принцип рівності у його правильному розумінні не допускає суперечності зі свободою і разом з нею дає кожній людині змогу реалізувати своє право на індивідуальність. Свобода дає рівність, яка дозволяє людям бути різними, не заперечуючи їх відмінностей. Рівність - це, насамперед, рівність можливостей, включаючи можливість нерівного вибору, можливість нерівних успіхів у галузі освіти, а тим самим і в діяльності за фахом, можливість дотримуватися тих чи інших релігійних і політичних поглядів.

41. Поняття і суть конституційних прав і свобод громадян (підданих) у зарубіжних країнах

Правовий статус людини і громадянина охоплює всю сукупність прав, свобод, законних інтересів і обов'язків індивіда, передбачених у принципах і нормах усього поточного законодавства. Цілком зрозуміло, що конституційне законодавство будь-якої країни містить тільки основні права, свободи й обов'язки, які й утворюють конституційний статус особи.

Форма й обсяг конституційного закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в різних країнах мають як загальні риси, так і свої особливості, зумовлені не в останню чергу національними традиціями в розвитку конституційно-правової теорії та практики. Для переважної більшості конституцій характерним є наявність спеціальних розділів, в яких фіксуються права, свободи та обов'язки. Сказане можна підтвердити багаточисельними прикладами з практики зарубіжних країн (так, у Російській Федерації всі вони закріплені у 48 статтях розд. ІІ Конституції в кількості 109 норм; Конституція Італії 1947 р. присвятила цьому питанню 41 статтю, а Конституція Іспанії подає перелік основних прав і обов'язків у 45 статтях).

Натомість у Франції має місце тільки загальне визнання інституту основних прав і свобод без будь-якої деталізації: "Французький народ, -- записано у преамбулі до Конституції Франції 1958 р., -- урочисто проголошує свою відданість правам людини і принципам національного суверенітету тією мірою, якою вони були визначені в Декларації 1789 року, підтверджений преамбулою до Конституції 1946 року".

Зовсім інакше регламентуються права і свободи в США. Основою конституційної регламентації прав і свобод тут є перші десять поправок до федеральної Конституції, або Білль про права 1791 р. Подібний підхід можна було б вважати надто спрощеним, якби не численні судові прецеденти з відповідних питань, створені Верховним судом США, а також права, або відповідні розділи конституцій. Саме останні обставини дозволили розширити обсяг конституційного регулювання цього інституту.

42. 44, 45 Класифікація конституційних прав і свобод громадян (підданих) у зарубіжних країнах

Залежно від характеру відносин, що виникають між індивідуумом і державою:

· Особисті (право на життя, на свободу і недоторканість,

o Права і свободи, що захищають особу від свавілля інших осіб

o Права і свободи, що захищають особу від свавілля з боку держави

· Політичні

o права громадян, що містять правочини щодо участі в організації та діяльності держави і її органів (виборче право, право на референдум, на петиції)

o правомочності - невід'ємні правв громадян, метою реалізації яких є активна участь індивіда в житті суспільства (свобода слова і друку, свобода союзів, свобода зборів)

· Соціально-економічні (право на володіння та розпорядження приватною власністю, право на економічну діяльність, трудові права і свободи, право на медичну допомогу, на сприятливі умови життя, право на свободу у всіх сферах творчої діяльності)

· Екологічні права

Ключовим правом, без якого неможливі не лише участь у державному житті, а й саме існування людини, є право на життя. Під цим правом розуміється те, що ніхто не може бути позбавлений життя.

Із правом на життя тісно пов'язана проблема евтаназії. З юридичної позиції розрізняється евтаназія активна (передбачає дії лікаря або медичного персоналу, спрямовані на припинення життєвих функцій пацієнта) і пасивна (включає тільки дії самого хворого). У Нідерландах і Австралії можлива лише пасивна евтаназія.

Основне завдання політичних прав полягає в тому, що вони визначають правове становище особи в системі суспільних відносин, які виникають у процесі здійснення державної влади.

Особливе значення має група прав, що забезпечують свободу висловлення думок. До цієї групи входять свобода слова, друку, право на одержання інформації, а також свобода поширення інформації. Для сучасного суспільства головними є правовідносини з приводу створення, передання, зберігання та використання інформації.

ст. 11 бельгійської Конституції 1831 p.: "Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як для суспільної користі, у випадках і в порядку, установлених законом, і за умови справедливого попереднього відшкодування".

ст. 43 Конституції Італійської Республіки сказано, що для загальної користі закон може експропріювати приватну власність за умови винагороди і передати в суспільне користування.

Право на економічну діяльність включає низку конкретних прав, що забезпечують можливість починати й провадити підприємницьку діяльність. Водночас це право підлягає певним обмеженням. Держава забороняє певні види економічної діяльності (виробництво зброї, виготовлення орденів та ін.) або обумовлює таку діяльність спеціальними дозволами (ліцензіями). Держава регулює експорт й імпорт, що накладає на багатьох підприємств певні обмеження.

Трудові права і свободи. Ця група прав і свобод включає свободу праці, право на працю й на захист від безробіття, право на страйк, право на відпочинок.

Після Другої світової війни конституціями Італії, Данії, Індії, Японії та інших держав було проголошено право на працю. Досить докладно соціально-економічні права трудящих регламентуються в Главі II Конституції Федеративної Республіки Бразилії 1988 р.

До нових трудових прав слід віднести також захист від безробіття (ч-3 ст. 37 Конституції України, ст. 29 Конституції Киргизької Республіки, ч. 5 ст. 48 Конституції Болгарії); право на мінімальне трудове винагороду не нижче прожиткового мінімуму (ч. 5 ст. 48 Конституції Болгарії 1991 р.).

Значно рідше в постсоціалістичних конституціях можна знайти право на захист від довільного звільнення та дискримінації у трудових відносинах (п. «Б» ст. 36 Конституції Словаччини 1992 р., ст. 49 Конституції Словенії 1991 р.).

Практично у всіх постсоціалістічсскіх конституціях є положення про заборону примусової праці (ст. 41 Конституції Білорусі, ч. IV, V ст. 35 Конституції Азербайджану).

Право на відпочинок має кожна людина, але для тих, хто працює за трудовим договором (тобто осіб найманої праці), конституція зазвичай гарантує певну тривалість робочого часу, вихідних і святкових днів, оплачуваної щорічної відпустки (щорічна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи та посади й середньої заробітної плати). Найдокладніше це право відображене в конституціях країн Латинської Америки.

Право користуватися всіма досягненнями культури і право на свободу художньої творчості (ст. 43 Конституції Словаччини 1992 р.). Іноді в новітніх конституціях можна зустріти особливі норми про культурні права національних меншин (ст. 64 Конституції Словаччини) 1992 р

Іншою не менш важливою категорією прав і свобод людини є захист материнства, дитинства і сім'ї. Загальна декларація прав людини в ч. З ст. 16 констатує: "Сім'я є природним і основним осередком суспільства й має право на захист з боку суспільства та держави".

Відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини визнається право кожного на освіту. Під освітою розуміється цілеспрямований процес навчання та виховання в інтересах особи, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення визначених державою освітніх рівнів.

Зарубіжні конституції передбачають поряд із самим правом на освіту також право на вибір місця її здобуття. Таке положення, наприклад, зафіксоване в ст. 12 Основного закону ФРН: "Усі німці мають право вільно обирати для себе... місце здобуття освіти". У деяких країнах держава забезпечує безкоштовність певних рівнів освіти. Це знайшло відображення, наприклад, у ст. 26 Конституції Японії 1947 р. Крім того, батьки або особи, що їх замінюють, мають деякі права й обов'язки щодо освіти дітей. Зокрема, вони визначають, чи відвідувати дітям уроки релігійного характеру.

Екологічні права включають, як правило, право на здорове довкілля та на відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями (ст. 42 Конституції РФ 1993 р., ст. 16 Конституції Монголії 1992 р., ст. 55 Конституції Болгарії 1991 р. і т. д.).

43. Особисті права і свободи громадян (підданих) у зарубіжних країнах

Особисті права і свободи - це категорія прав і свобод, що прямо не стосуються стану громадянства, на відміну від політичних прав і свобод.

До цієї категорії насамперед належить особиста недоторканість. Її головний зміст - захист від необґрунтованих арештів. Свободи приватного життя - недоторканість житла, таємниця кореспонденції, свобода вибору місця проживання, свобода пересування, права і свободи, пов'язані із шлюбним станом та сімейними відносинами тощо.

46. Види гарантій конституційних прав громадян (підданих) в зарубіжних країнах

Гарантії основних прав і свобод громадянина -система норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у своїй сукупності дотримання прав, свобод і законних інтересів людини

Залежно від змісту та механізму дії:

· Соціальні: ті суспільні підвалини, традиції, що сприяють реалізації прав людини, які утворюють атмосферу свободи, поваги до особи (наприклад, ідея особистої свободи та готовність її захищати - у американців, німецька традиція законопослушання та схильності до порядку, англійська традиція щодо збереження "стародавніх вільностей та привілеїв тощо).

· Економічні: матеріальний стан держави, система відносин власності. Здійсненість соціально-економічних і культурних прав, наприклад, прямо залежить від розмірів національного багатства.

· Політичні: політичне середовище, яку утворюють багато­партійність, розподіл влади, розвинуте місцеве самоврядування, також сприяють реалізації прав людини, участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, захистові особистих і колективних інтересів.

· Правові : безпосередньо створюють умови і засоби для їх реалізації та захисту.

o Інституційні

o Нормативні

Загальні гарантії прав і свобод поділяються (класифікуються) на:

* економічні: полягають у способі виробництва, економічному устрої суспільства, які забезпечують неухильне зростання продуктивних сил на основі всіх форм власності. Відповідно до обраної моделі розвитку це соціально орієнтована ринкова економіка. Створюючи високий матеріальний статок, вона тим самим забезпечує економічну незалежність особи в суспільстві. Економічна свобода громадян і їхніх об'єднань полягає в реальній можливості вибирати форми підприємницької діяльності й безперешкодно таку здійснювати.

* політичні: політична система держави, головного організатора системи здійснення й захисту прав людини, влади народу, здійснюваної безпосередньо і через органи державної влади місцевого самоврядування. Політичні гарантії забезпечуються правом громадян на свободу об'єднань у політичні партії й громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод, а також правом громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах. Виборче право передбачає вільно обирати й бути обраним до органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Серед політичних гарантій є можливість звертатися за захистом своїх прав до уповноваженого парламенту й у міжнародні правозахисні організації.

* організаційні: систематична організаторська діяльність держави і всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами. До таких гарантій слід віднести наявність чіткої системи взаємозв'язку людина - держава. Він виявляється в добре налагодженому механізмі перевірки скарг громадян і швидкого реагування на них тощо.

Спеціальні гарантії-юридичні гарантії:

· Право на судовий захист

· На відшкодування матеріальної та моральної шкоди

· На знання своїх прав і обов'язків

· На юридичну допомогу

· Принцип неприпустимості обмеження прав і свобод людини та громадянина

· Інститут омбудсмана (Францїї - медіатор, в Іспанїї - народний захисник, у Великобританії - парламентський уповноважений у справах адміністрації, в Італії - цивільний захисник, в Австрії - колегія народного правозахисту, у Нідерландах - національний омбудсман, у Канаді - уповноважений у публічних розслідуваннях, у США - громадський адвокат і помічник громадян, у рф _ уповноважений з прав людини.)

47. Поняття і суть правових гарантій конституційних прав громадян в зарубіжних країнах

Гарантії прав і свобод громадян - це засоби, які забезпечують їх реалізацію і захист.1)міжнародно-правові закріплені в міжнародних конвенціях та рекомендаціях і забезпечуються діяльністю міжнародних організацій;2)внутрішньодержавні: а)загальні(призначені для забезпечення всіх прав і свобод); б)спеціальні (лише для окремих прав і свобод)в) економічні (матеріальні)передбачають забезпечення реалізації фінансових можливостей; г) політичні - існування в державі всіх атрибутів демократичного політичного режиму забезпечує реалізацію цих прав;д) організаційні - наявність правил, що обмежують свавілля і можливість порушувати всіма органами, посадовими особами прав і свобод осіб і громадян. існують юридичні специфічні заходи забезпечення прав і свобод громадян. Омбудзмент - це посадова особа, основна фун-я якої є нагляд за дотриманням прав людини органами і установами держави, органами місцевого самоврядування. В конст. зар. країн велика увага приділяється судовій гарантії захисту п. і с. людини.

48. Поняття і характерні риси громадянства (підданства) в зарубіжних країнах

Громадянство (підданство) означає правову належність особи до цієї держави.

Поняття «підданство» традиційно належить до держав з монархічною формою правління. Підданство в первинному сенсі означає особисту вірність монарху даної держави. Громадянство, як правило, характерно для республік. Воно має на увазі зв'язок людини і держави, тобто громадянин - це особа, яка володіє правом і обов'язком брати активну участь у реалізації державної власті.