Конституційне право зарубіжних країн

До судової системи можуть також входити суди звичаєвого права племінні суди, в яких беруть участь вожді та старійшини. Вони розглядають спори між сусідами, спори про використання земель, пасовищ, лісів, деякі питання сімейного права на підставі звичаїв племені, кримінальні справи такі суди не розглядають. Рішення таких судів, що суперечить закону, є недійсними. Рішення племінного суду може бути оскаржене в суді загальної юрисдикції.

У деяких країнах існують церковні суди, які передусім розглядають справи священників, однак можуть накладати стягнення і на прихожан.

Деякі завдання правосуддя можуть здійснювати і так звані органи досудового розгляду - медіатори, консиліатори (посередники, примирителі), що діють у Франції та Італії. Їх розглядають як мирових суддів у незначних справах і призначають органи місцевого самоврядування.

В Індії існують народні суди, що розглядають справи про транспортні порушення.

У країнах тоталітарного соціалізму і деяких постсоціалістичних країнах існують товариські суди, які розглядають дрібні спори, незначні правопорушення.

Громадськими судами із досить широкими повноваженнями є адміністративні суди, які створюються при установах (США). Їх члени не є державними службовцями, а громадськими діячами.

Залежно від кількості елементів судової системи виділяють:

· Дворівнева судова система: зустрічається рідко у невеликих державах з простим адміністративно-територіальним поділом та невеликою чисельністю населення. Суд першої інстанції розглядає більшість справ, а суд другої інстанції розглядає скарги на його рішення. Існує два варіанти оскарження судових рішень і відповідно два типи судових інстанцій: 1) касація - Італія, Німеччина (суд другої інстанції розглядає матеріали справи і перевіряє їх з формальної точки зору, такий суд відміняє рішення нищестоящого суду та відправляє справу на новий розгляд); 2) апеляція - країни англосаксонської системи права (суд заново розглядає справу, залучаючи сторони, свідків, тобто судові засідання проводяться повторно, але суддями з більшим досвідом, такий суд може винести нове рішення). В деяких країнах можливі два вищевказані варіанти оскарження.

· В країнах трьохрівневої судової системи (Болгарія, Венгрія, Польща) перша інстанція як правило розглядає малозначні справи, друга інстанція - більш складні, які передбачають більш складні покарання та в яких йдеться про значні суми позовів. Суди другої інстанції можуть служити касаційним та апеляційним судом для судів першої інстанції. Суди третьої інстанції в якості звичайних судів розглядають лише найбільш незвичайні справи і є касаційною та апеляційною інстанцією для судів першої та другої інстанції.

· Найбільш складана система чотирьохрівнева (Франція, Італія). Вона будується так само, як і трьохрівнева, але суд четвертої інстанції - це вищий суд, який як правило не розглядає справи в якості суду першої інстанції, а є вищою касаційною та апеляційною інстанцією

110. Правовий статус суддів у зарубіжних країнах

Найважливішим положенням статусу суддів є принцип незмінності. Це означає, що суддя не може бути зміщений з посади достроково, до настання встановленого законом граничного віку, за винятком випадків, коли він вчинив злочин або негідно поводився. Судді незалежні і підкоряються лише закону. Зізнаються принципи їх деполітизації та департизації. Як правило, судді не можу перебувати в політичних партіях, брати участь у політичних акціях страйках. На суддів поширюється принцип несумісності посад: вони не можуть займатися іншою оплачуваною роботою торговельної та промислової діяльністю. У судових установах виключаються родинні зв'язки. Закон встановлює, що винагорода суддів не може бути зменшено під час перебування їх на посаді.

Судді призначаються або довічно, але практично займають посаду до досягнення певного віку (у Великобританії вони зобов'язані подати у відставку після досягнення 72 років, в Японії-65), або на певний термін (зазвичай перший раз на термін у п'ять - десять років, а другий раз - довічно). У країнах тоталітарного соціалізму суддя обирається на визначений термін, як правило, на п'ять років.

До судді ставляться високі вимоги, що пов'язано з наданими йому повноваженнями, в тому числі за рішенням доль людей.Суддя повинен відповідати професійним вимогам (вищу юридичну освіту і, як правило, певний стаж роботи на інших юридичних посадах), мати високі моральні якості (не тільки відсутність судимості, але і незаплямована репутація), мати певний життєвий досвід (зазвичай в законі передбачається підвищений вік для заняття посади судді).

111. Основні принципи судочинства у зарубіжних країнах

В конституціях різних держав перераховуються принципи, на основі яких здійснюється судова влада (правосуддя), але більшість з них зводиться до наступних:

u незалежність суддів (підкоряються тільки закону, гарантується незмінність, імунітет, винагорода)

u винятковість судів як органів, що здійснюють правосуддя (здійснення правосуддя виключно судами та заборона надзвичайних судів)

u участь народу у здійсненні правосуддя (створення судів присяжних та інституту народних засідателів)

u колегіальність судочинства (вирішення справ за участю кількох суддів, присяжних, народних засідателів)

u принцип інстанційності (право на оскарження присуджень у формі апеляції, касації, ревізії")

u обов'язковість судових рішень на всій території країни

u загальний і рівний доступ до правосуддя (формування судових округів за кількістю населення, заборона відмови в прийнятті на розгляд позовів, надання безплатної правової допомоги)

u 8)гласність і відкритість (судові засідання проводяться в присутності публіки та засобів масової інформації, як виняток проводяться закриті судові засідання)

u зв'язаність суддів тільки законом (при винесені рішення суддя посилається передусім на закон)

u змагальність і рівність сторін (однакові можливості для позивача та відповідача відстоювати свої позиції, заборона використовувати докази, отримані незаконним шляхом)

u усний та очний характер судочинства (найкраща можливість встановлення всіх обставин справи)

u право на захист (допомога адвоката не лише на стадії судового, а й досудового процесу)

u презумпція невинуватості(особа вважається невинною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку)

u неможливість повторного засудження за однією і тією ж справою(особа не може переслідуватися за справу, якщо вона зазнала покарання чи була виправдана)

112. Повноваження органів конституційного контролю

Однією з особливостей державного ладу є наявність конституційного контролю. Конституційний контроль - це оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. У багатьох країнах поняття конституційного контролю позначає не тільки функцію загального або спеціального суду, а й окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню організацію та діяльність. Головним повноваженням органів, що здійснюють конституційний контроль, є оцінка конституційності законодавчих актів. Порядок здійснення цього повноваження залежить від прийнятих у тій чи іншій країні форм конституційного контролю. Існує 2 основні форми конституційного контролю - попередній та наступний. Попередній контроль має місце на стадіях парламентського розгляду законопроектів до промульгації їх главою держави. У разі визнання їх неконституційними такі законопроекти не можуть стати законами )Румунія, Польща, Угорщина). Своєрідним різновидом попереднього контролю можна вважати надання судами консультаційної оцінки конституційності законопроектів у процесі проходження їх через парламент. Подібна практика прийнята в Австралії, Канаді тощо. Наступний контроль здійснюється щодо законів, які прийняті парламентом, промульговані главою держави і набули чинності. Існує 2 процедури такого контролю - шляхом дії та шляхом заперечення. Відомі й інші класифікації форм конст. контролю - обов'язковий та факультативний контроль. Обов'язковий: здійснюється уповноваженими органами на основі приписів конституції й законодавства і незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи (Франція). Факультативний: здійснюється з ініціативи тих, хто наділений відповідним правом. Ця форма контролю є домінуючою. У цілому ряді країн органи конституційного контролю наділені повноваженнями оцінювати відповідність основному закону укладених державою міжнародних договорів, встановлюють конституційність актів виконавчої влади, дають тлумачення конституції тощо. У федеративних державах конституційні суди розглядають справи про розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами, між самими суб'єктами. Конституційний контроль, як правило, здійснюється конституційними судами (зустрічаються й інші назви), проте в деяких країнах він може здійснюватися загальними судами.

113. Поняття і юридична природа конституційного контролю в зарубіжних країнах

Однією з особливостей державного ладу багатьох країн є наявність конституційного контролю (КК). Іноді КК визначають широко: як діяльність парламенту, судів, глави держави, інших органів, пов'язану з вирішенням питання відповідності конституції різних нормативно-правових актів. Найбільш прийнятим є вузьке трактування КК, за яким він сприймається насамперед як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. У багатьох країнах поняття КК позначає не тільки функцію загального або спеціального суду, а й окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню організацію та діяльність. Уперше судову функцію КК було визнано в США ще на початку ХІХ ст. До кінця ХІХ ст. судова функція КК була сприйнята в ряді країн Латинської Америки та Європи. Новий етап у розвитку КК почався після першої світової війни. У деяких країнах вже були створені конституційні суди. Але справжнє визнання цей інститут одержав після другої світової війни, коли він знайшов відображення у більшості новітніх конституцій. Цей інститут сприйнятий майже у всіх країнах Центральної та Східної Європи і в тих, що утворилися на терені колишнього СРСР. Характер і зміст КК багато в чому визначаються природою органів, які його здійснюють. Існує 2 основні моделі організації КК: американська та європейська або австрійська. Американська: за її умов повноваженнями КК наділені всі суди загальної юрисдикції. Модель організації КК, за якою всі Питання КК вирішуються практично всіма судами загальної юрисдикції, називається також децентралізованою або “дифузивною” моделлю. ЇЇ характеризує тлумачення КК як суто правової функції. Різновидом американської моделі є така модель, за якою функція контролю належить не всім судам загальної юрисдикції, я тільки вищому суду.

Європейська (австрійська): її характеризує наявність у державному механізмі спеціалізованого судового органу, відокремленого від загальних судів. Головним завданням цього органу є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом інших повноважень. Такі органи, як правило, називаються конституційними судами, хоча можуть бути й інші назви. Поряд з конституційним судом можуть існувати й інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.

114. Юридичні наслідки актів конституційного контролю

Конституційний контроль - це оцінка нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. Дві моделі: 1) конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції, за умов апеляції остаточне рішення приймає верховний суд: а) ф-я контроль належить тільки вищому апеляційному суду; 2) наявність спеціалізованого судового органу. Сама ж природа конст. Контролю полягає в тому, що оцінюючи конституційність законів, суди тлумачать конституцію. Суди загальної юрисдикції мають право давати оцінку конституційності судових рішень і нормативно-правових актів виконавчої влади, включаючи акти глав держав. До того ж суди здійснюють контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Також, крім визначення конституційності актів, до повноважень органів, що здійснюють конс. Контроль входить вирішення багатьох ін. Питань. Значно ширші повноваження мають органи конституційної юстиції: встановлюють конституційність парламентських регламентів, розглядають юрисдикційні справи (питання, пов'язані з розмежуванням компетенції), контроль за фун-ям механізмів прямої і представницької демократії, безпосередній захит прав і свобод, також розглядають справи у зв'язку із застосуванням процедур, подібних до імпічменту. У цілому ряді країн органи конституційного контролю наділені повноваженням оцінювати відповідність основному закону укладених державою та від її імені міжнародних договорів. У федерації конст. Суди розмежовують компетенцію між фед. Та суб'єктами

115. Відповідальність органів конституційного контролю та їх членів в зарубіжних країнах

116. Поняття і юридична природа органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах

Зарубіжне законодавство визначає 2 терміни самоуправління:

1. місцеве управління - це управлінська діяльність в місцевій територіальній одиниці, яка здійснюється центральною владою або адміністрацією вищестоящого територіального рівня управління;

2. місцеве самоврядування (МСВ) - це діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці та його виборних органів по управлінню місцевими справами. На органи МСВ можуть покладатися повноваження місцевого управління, тоді вони втрачають силу незалежного органу - це означає, що вони підкорюються органам ВВ, несуть відповідальність перед органами влади і їх діяльність фінансується з державного бюджету. Якщо ці повноваження не перекладаються - органи ВВ ніякого впливу на органи МСВ не мають.

Є спеціальні моделі здійснення МСВ:

1. англо-американська система - наявність МСВ на всіх рівнях нище від Д - суб'єкт федерації або державний автономний регіон;

2. європейська система - поєднання МСВ з місцевим управлінням - це поєднання має різні форми:

а) адміністративна опіка - передбачає неможливість вступу в чинність усіх актів МСВ без схвалення місцевого адміністратора;

б) адміністративний нагляд - перевірка законності рішень органів МСВ;

3.радянська - передбачає формальну самоврядність, яка підтверджується виборним шляхом формування органів, посадових осіб, керівництво зверху здійснюється на основі демократичного централізму - суть якого зводиться до підзвітності, підконтрольності вищестоящих органів вищестоящим, присутня обов'язковість вищестоящих органів і існування методу субординації в управлінській сфері (у взаємозв'язках).

4. в демократичних Д - громадські ініціативи - передбачають колективні виступи жителів з метою розв'язання місцевих проблем. Громадська ініціатива не містить зобов'язань виконувати це рішення, а здійснює або проводить психологічний тиск на посадових осіб або органи.

Існування МСВ, місцевого управління є актуальним питанням створення нової концепції МСВ - створення органу, який буде виконувати такі повноваження:

1.безпосередньо швидкий вплив на вирішення проблем;

2.пріоритетом визначається допомога невеликій групі населення або окремій групі, щоб задовольнити їх потреби;

3.знаходження джерел фінансування з державних або недержавних установ або організацій;

4.передбачається гарантування забезпечення реальної допомоги, які встановлюються партнерськими відносинами.

117. Порядок формування і структура органів місцевого самоврядування

Є 2 основні моделі організації публічної влади на місцях в ЗК:

1.обрання місцевих адміністрацій представницькими органами зі свого складу -мер міста є головою цього представницького органу;

2.обрання не тільки представницьких органів, а й глав місцевих адміністрацій, посадових осіб ВВ і СВ (шериф, начальник міліції).

Формування:

1.організація публічної влади включає ВВ, СВ і ЗВ і функції СВ покладаються на муніципальні палати (місцеві органи). Їх повноваження:

а) формується законодавство з питань місцевого значення;

б) встановлюються і стягуються місцеві податки;

в) здійснюється місцеве облаштування, планування і контроль за використанням місцевих земель;

г) розроблюються заходи щодо охорони історично-культурної спадщини;

д) можуть здійснюватися питання створення, зміни, реорганізації чи скасування адм-територіальних одиниць;

е) надання місцевих послуг, включаючи транспорт;

є) надається допомога у вирішенні питань охорони здоров'я, дошкільного виховання і основного навчання.

2.публічна влада на рівнях нищих від областей - орган державної автономії :

органи МСВ формуються через вибори, а місцевого управління - формуються через вищестоящі органи місцевої влади.

3.основою такої організації виступає община - рішення місцевого значення приймаються гласним представницьким органом - радою общини, яка може формуватися через вибори або формуватися на основі національних традицій - представництво, родина. Тоді повноваження здійснюються і вирішуються законодавчо на основі громадської ініціативи; делегування питань від до органів МСВ.

4.на залежних територіях - як правило, встановлюється жорстка адміністративна опіка, яка здійснюється призначеним представником глави - метрополіту.

Виконавчими органами МСВ в ЗК є:

1.єдиноначальні виконавчі органи МСВ (Франція - призначається префект, який створює апарат ради);

2.колегіальні органи -місцеві збори;

3.відсутність виконавчого органу при МСВ - при представницькому органі формується апарат, а населенням формується комісія виборців, яка здійснює коригування, координацію, контроль за виконанням поставлених завдань.

Формуються ці органи:

1.вибираються представницькими органами;

2.вибираються населенням;

або через поєднання “1” і “2”.

118. Повноваження органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах

Місцеве самоврядування являє собою багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися з різних сторін. Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу є одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в сус-ві та державі. В ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування проголошується: “Принцип місцевого самоврядування (МС) повинен бути визнаний у законодавстві країни і, за можливістю, в конституції країни”. Також МС як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості специфічної форми народовладдя та права жителів відповідної територіальної одиниці на самостійне вирішення питань місцевого значення. Повноваження МС - це визначені конституцією та законами держави, іншими правовими актами права і обов'язки органів МС по здійсненню завдань і функцій МС. За своєю структурою повноваження МС включають: 1) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню; 2) делеговані повноваження (окремі повноваження органів ВВ надані законом органам МС), здійснення яких пов'язане з виконанням функцій ВВ на місцях. Таким чином, в різних країнах повноваження органів МС можуть різнитися, проте в основному вони зводяться до вирішення питань в таких сферах: соціально-економічного та культурного розвитку, планування та обліку, бюджету, фінансів, цін, управління комунальною власністю, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту, зв'язку, будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, соціального захисту населення, вирішення питань адміністративно-територіального устрою, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

119. Форми урядового контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування

За будь-якого рівня розвитку демократії місцеве самоврядування перебуває під контролем державної влади, що здійснюється з боку центральних органів і уповноважених посадових осіб на місцях.

У централізованих державах цей контроль здійснюється центральним урядом. Так, у Франції й Італії муніципальними органами відають міністерства внутрішніх справ, у Японії - міністерство у справах місцевого самоврядування. Певні наглядові функції стосовно муніципалітетів виконують й інші міністерства та центральні відомства, насамперед міністерства фінансів.

У федеративних державах муніципалітетами відають, як правило, уряди суб'єктів федерації. Так, у США контроль здійснюють у відповідних галузях департаменти та інші адміністративні органи штатів, у ФРН - урядовий апарат земель.

У низці держав, наприклад, в Італії, Японії, нагляд за муніципальними органами в межах великих адміністративно-територіальних одиниць покладається на спеціальних агентів центрального уряду, які займають ключові позиції в місцевому управлінні. Вони спостерігають за всією діяльністю муніципальних органів, нерідко підмінюють їх, можуть застосовувати до муніципалітетів каральні санкції, відають питаннями місцевого керування, вилученими з компетенції муніципальних органів.

У деяких країнах, наприклад, у Скандинавських, Великобританії та ін., контроль за законністю фінансової та іншої діяльності органів місцевого самоврядування здійснюють спеціальні, відносно незалежні контролери - омбудсмани, що порушують питання про відповідальність посадових осіб муніципалітетів за неправильне здійснення фінансово-бюджетних та інших повноважень.

Є дві основних форми адміністративного контролю центральних органів влади над місцевими органами.

Історично перша така форма - це адміністративна опіка. За неї рішення органів місцевого самоврядування не можуть набирати чинності, поки не одержать схвалення місцевого адміністратора, призначеного або уповноваженого зверху (префекта, губернатора, та ін.). У схваленні в цьому випадку може бути відмовлено з мотивів як незаконності, так і недоцільності рішення. За такої системи контролю адміністратор візує кожний акт органів місцевого самоврядування, без чого рішення ради не набирає чинності. Така система збереглася в більшості держав Азії й Африки, у деяких країнах Європи, наприклад у Польщі.

На сучасному етапі переважає метод адміністративного нагляду, що обмежується перевіркою тільки законності рішення органів місцевого самоврядування.

Зазвичай адміністратор для перевірки рішення дає невеликий строк, після закінчення якого, якщо не надійшло заперечень, рішення набирає чинності.

Інша форма адміністративного регулювання полягає в тому, що певні акти й заходи муніципальної влади можливі лише у разі затвердження, схвалення або попереднього дозволу урядових органів чи їхніх повноважних агентів на місцях. До таких питань належать головним чином фінансові й загально-нормативні акти муніципалітетів, угоди з муніципальним майном, найважливіші організаційні справи. Так, у Великобританії затвердженню міністрів підлягають акти муніципалітетів, що містять загальнообов'язкові приписи, акти про місцеві податки й про одержання позик тощо. В Японії схваленню міністерства у справах місцевого самоврядування разом із фінансовими органами підлягають муніципальні акти про місцеві податки й з деяких інших фінансових питань, а створення деяких адміністративних органів і призначення на керівні муніципальні посади в префектурах (наприклад, у галузі освіти, соціального забезпечення) провадиться зі схвалення або за прямою участю відповідних міністерств

120. Основи конституційного права Франції

Форма правління - президентсько-парламентська республіка

За формою територіального устрою - складна унітарна держава

За формою політичного режиму - демократія

Конституція (4 жовтня 1958): писана, некодифікована, жорстка

Особливості:

1. Джерела Конституції:

- Конституція 1958 року;

- Преамбула Конституції 1946 рік;

- Декларація прав людини і громадянина.

2. Вперше на конституції рівні права закріплені народовладдя, народний суверенітет.

3. Конституція встановила напів. Президентську республіку з демократичним режимом (раціональний міністреріалізм).

4. За способом зміни Конституції є дуже жорсткою.

Глава держави - президент. Президент Франції обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років. Президент обирається абсолютною більшістю голосів. На сьогоднішній день Президентом Французької республіки є Ніколя Саркозі, обраний 22 квітня і 6 травня 2007 року.

Повноваження:

- призначає прем'єр-міністра і за поданням останнього - міністрів без затвердження їх парламентом;

- має право розпускати Національні збори (нижню палату);

- має право після попередніх консультацій з головою Національних зборів призначати нові вибори;

- головує у Раді міністрів;

- є верховним головнокомандувачем збройними силами;

- виносить на референдум проекти законів;

- оприлюднює закони;

- може вживати будь-яких надзвичайних заходів, які "диктуються обставинами";

- очолює Вищу раду магістратури.

- стежить за дотриманням конституції

- деякі акти потребують контрасигнації

Законодавча влада здійснюється парламентом, який складається з двох палат: Національних зборів (нижня палата) і Сенату (верхня палата).

- Депутати Національних зборів обираються за мажоритарною системою строком на 5 років. складається з 577 членів.

- Сенат. Ця палата створюється в основному триступеневими виборами. Сенатори обираються на 9 років у колегіях у кожному з департаментів. Палата оновлюється на 1/3 щороку, що приводить до зменшення впливу виборчого корпусу на склад Сенату і не дає йому можливості різко змінювати політичний курс.

Повноваження:

- приймає звичайні (прості) органічні та конституційні закони. Законодавче регулювання суспільних відносин шляхом прийняття звичайних законів обмежено ст. 34 Конституції, в якій міститься перелік питань про законодавчі повноваження парламенту. Відносини, що виходять за межі цих повноважень, належать до компетенції уряду.

- Законодавча ініціатива належить прем'єр-міністру і парламентарям. Президент республіки формально таким правом не володіє.

- контроль за діяльністю уряду (інтерпеляція)

- створю особливі суди (Висока палата правосуддя, Суд правосуддя республіки)

- оголошення війни, стану облоги та ратифікації міжнародних договорів.

- оголошення амністії

Виконавча влада

Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом). Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням - міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду.

Повноваження:

- призначає на вищі державні посади

- проведення референдуму

- суб'єкт законодавчої ініціативи

- забезпечує соціальний, економічний, культурний розвиток країни

Колективна відповідальність перед нижньою палатою.

Судова влада

Конституційна рада - вищий орган, який здійснює контроль над дотриманням Конституції. До ради входять 9 членів, які призначаються на 9 років (їхній мандат не відновлюється), і всі колишні президенти республіки довічно. Конституційна рада оновлюється на третину кожні З роки. Троє членів ради призначаються президентом, троє - головою Національних зборів. Конституційна рада здійснює контроль за виборами президента, депутатів і сенаторів, стежить за правильністю проведення референдумів і оголошує їх результати. Запити до цього органу можуть надсилати президент, прем'єр-міністр, голови обох палат парламенту, а також група депутатів або сенаторів, що налічує не менше 60 осіб. Рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають. Вони обов'язкові для всіх органів державної влади, адміністративних і судових органів.

Судова влада складається з 4 гілок:

1) Громадські суди (дрібні суперечки, вирішуються непрофесійними суддями - медіаторами, що призначаються місцевими радами)

2) Суди загальної юрисдикції (цивільні і кримінальні справи)

3) Спеціальні суди (неповнолітні, війскові, комерція, торгівля; Високої палати правосуддя (розгляд справ вищих посадових осіб), Суд правосуддя республіки - для розгляду справ членів уряду з приводу злочинів або деліктів, вчинених ними при виконанні своїх функцій, судить президента)

4) Адміністративні суди

121. Загальна характеристика Конституції Франції

На сьогоднішній день у Франції діє Конституція 1958 року, прийнята з ініціативи Шарля де Голля. Ця конституція проголосила так звану П'яту республіку. Конституція П'ятої Республіки була розроблена молодими членами Державної Ради під керівництвом міністра юстиції Мішеля Дебре. За цією конституцією було затверджено пост Президента, що обирається прямим загальним голосуванням, а також Прем'єр-міністра, який очолює Уряд. Таким чином з конституцією 1958 року Франція еволюціонувала з парламентського режиму з посиленою президентською владою до режиму «напівпрезидентської» республіки.

У 1962 року пройшов референдум, на якому громадяни Франції схвалили пропозицію де Голля обирати Президента країни безпосередньо народом. З тих пір питання такого роду на референдум не виносилися.

У 2000 році парламент проголосував за поправку до Конституції, яка скоротила тривалість одного терміну правління президента з 7 до 5 років. Фактично в такому вигляді Конституція почала діяти з 2002 року -- часу переобрання Жака Ширака на президентський пост.

21 липня 2008 року французький парламент з перевагою всього в один голос схвалив пропозицію президента Ніколя Саркозі про внесення у текст основного Закону ряду поправок. Зокрема, вони передбачали обмеження терміну президентської влади (не більше двох п'ятирічних термінів підряд).

Поправки остаточно набули чинності 1 жовтня 2008 року, за кілька днів до 50-річчя Конституції П'ятої Республіки (4 жовтня).

Прийнята в 1958р, вона 17 в історії Франції в умовах політичної кризи. 28.10.58 р - конституція затверджена референдумом.

Особливості:

1. Джерела Конституції:

- Конституція 1958 року;

- Преамбула Конституції 1946 рік;

- Декларація прав людини і гро-мадянина.

2. Вперше на конституції рівні права закріплені народовладдя, народний суверенітет.

3. Конституція встановила напів. Президентську республіку з демок-ратичним режимом (раціональний міністреріалізм).

4. За способом зміни Конституції є дуже жорсткою.

1 Стадія - ініціювання внесення поправок (Президент, депутат).

2 Стадія - прийняття поправок (коли 2 палати парламента приймають конституційною більшістю).

3 Стадія - ратифікація (референдум чи 2 палати парламента).

Республіканська форма правління не підлягає зміні.

122. Структура парламенту Франції

Законодавча влада у Франції належить парламенту, що скла¬дається з двох палат: Національних зборів (557 депутатів від мет¬рополії і 22 від заморських територій) і Сенату (321 член).

Парламент складається з двох палат: нижньої (Національних зборів) і верхньої (Сенату). Пасивне виборче право для обрання до Національних зборів надається з 23 років, до Сенату - з 35 років.

Національні збори обираються строком на 5 років загальним прямим голосуванням за змішаною мажоритарною системою: у першому турі для обрання потрібно одержати абсолютну більшість голосів (від округу обирається один депутат).

Верхня палата - Сенат - формується інакше.

Ця палата створюється в основному триступеневими виборами. Сенатори обираються на 9 років у колегіях у кожному з департаментів. Палата оновлюється на 1/3 щороку, що приводить до зменшення впливу виборчого корпусу на склад Сенату і не дає йому можливості різко змінювати політичний курс.

Вибори сенаторів проходять у головному місті департаменту і проводяться за двома системами. Пропорційна застосовується в департаментах, що обирають 5 і більше членів палати. Таких департаментів 13, а кількість сенаторів від них - 69. У решті департаментів застосовується двотурова мажоритарна система.

123. Виконавча влада Франції

Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом). Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням - міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.

В П'ятій республіці прем'єр-міністр відповідає за поточну внутрішню і економічну політику, а також має право видавати укази загального характеру. Він вважається відповідальним за політику уряду (стаття 20). Прем'єр-міністр керує діяльністю уряду і забезпечує виконання законів (стаття 21).

Прем'єр-міністр ініціює ухвалення законів у Національних Зборах та забезпечує їх виконання, він же відповідає за національну оборону. Прем'єр-міністр контрассигнует акти президента, заміщає його в якості голови в радах і комітетах, визначених статтею 15 Конституції.

124. Судова влада Франції

Правосуддя у Франції здійснюється чотирма гілками судової влади:

1) громадські суди, в яких розгляд дрібних суперечок здійснюється непрофесійними суддями - медіаторами, що призначаються місцевими радами; 2) ієрархічна система судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні та цивільні справи. Це трибунали малої інстанції, що розглядають незначні кримінальні та цивільні справи; трибунали великої інстанції, що розглядають кримінальні та цивільні справи середньої складності; апеляційні суди; суди присяжних при розгляді кримінальних правопорушень, за які передбачене покарання понад п'ять років позбавлення волі. До їхнього складу входять троє фахових суддів та 9 присяжних засідателів; касаційний суд, що очолює всю систему судів загальної юрисдикції; 3) різноманітні спеціальні суди; 4) ієрархічна система адміністративних судів, яку складають регіональні адміністративні суди, адміністративні апеляційні суди та державна рада.

Крім цих судів у Франції існують два спеціальних органи, що не увійшли до судової системи, вони створені для суду над вищими чиновниками: 1) Суд правосуддя республіки - судить міністрів; 2) Високий суд правосуддя - розглядає обвинувачення проти Президента.

Наявність такої складної судової системи зумовлює можливість суперечок про компетенцію та підсудність. Для дозволу цих суперечок створений Трибунал з конфліктів. Він складається з восьми членів: по три обираються Касаційним судом і Державною радою. Ці шість членів обирають Із числа своїх колег у відповідному органі ще двох членів.

125. Статус глави держави Франції

Разом з Урядом Президент Республіки утворює центральну виконавчу владу, він стежить за додержанням Конституції, забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних інститутів, спадкоємність держави, вживає заходів щодо забезпечення її територіальної цілісності, забезпечує дотримання міжнародних угод і договорів.

Президент Республіки обирається шляхом загального, прямого, рівного і таємного голосування. Строк повноважень Президента -- 5 р. Обмежень для переобрання не існує. Кандидат у Президенти повинен задовольняти всі вимоги, що ставляться до осіб, які обираються в Парламент.

Згідно Конституції існує дві основні групи повноважень:

До першої групи особистих повноважень Президента належать:

1. Право розпуску Національних зборів. 2. Право призначати Прем'єр-міністра і за його поданням інших членів Уряду; а також відкликати їх. 3. Право за пропозицією Уряду під час сесії парламенту або за спільною пропозицією обох палат передавати на референдум будь-який законопроект 4. Право звертатися з посланнями до палат на їх роздільних засіданнях. 5. Право за своїм розсудом головувати в Раді міністрів. 6. Право вводити в країні надзвичайний стан. 7. Право звернення в Конституційну раду із запитами і призначення однієї третини його членів. 8. Президент -- глава Збройних сил, він головує у вищих радах і комітетах Національної оборони. 9. Право помилування.

До повноважень Президента, що потребують контрасигнатури прем'єр-міністра або окремих членів Уряду, належать: скликання парламенту на над-звичайну сесію; підписання декретів і ордонансів, прийнятих Радою міністрів; призначення вищих цивільних і посадових осіб та їх усунення; ратифікація окремих міжнародних договорів.

126. Основи конституційного права Федеративної республіки Німеччини

Німеччина -- офіційна назва: Федеративна Республіка Німеччина -- високорозвинена європейська країна.

Німецьке право належить до континентально-європей­ського правового кола і бере свій початок як в римському праві, так і праві різних германських племен.

Нині діюча Конституція Німеччини 1949 року офіційно іменується Основним законом.

Основний закон Федеративної Республіки Німеччини був створений 1949 року з метою надання державі на "пере­хідний період" нового, вільно-демократичного ладу. Основ­ний закон був задуманий як тимчасовий, а не як остаточна конституція. Конституція ФРН має елемент октроїрованості, оскільки в процесі її розробки та прийняття велику роль відігравали окупаційні влади.

+ наступні питання

127. Конституція Федеративної республіки Німеччини

Нині діюча конституція Німеччини 1949 р. офіційно іменується Основним законом. Основний закон Федеративної Республіки Німеччина був створений у 1949 р. з метою надання державі на “перехідний період” нового, вільнодемократичного ладу. Основний закон був задуманий не як остаточна конституція, а як тимчасовий закон. За народом Німеччини залишалося право “у вільному самовизначенні досягти єдності і свободи Німеччини”. Згодом Основний закон виявився здатним нести навантаження фундаментом стабільного демократичного суспільства. Заповідь Основного закону про возз'єднання була виконана у 1990 р.

Конституція ФРН має елемент октроїрованості, оскільки в процесі її розробки та прийняття була велика роль окупаційних влад. Безсумнівним впливом західної окупаційної влади можна пояснити і зміст ст. 24, яка передбачає обмеження суверенітету ФРН, який припускає можливість “передати верховну владу міждержавним установленням”.

Конституція Німеччини виходить із принципів загальнолюдських цінностей: демократії, розподілу влади, рівності, справедливості тощо. Федеративна Республіка Німеччина визначається конституцією як демократична, соціальна і правова держава.

Конституція поділена на 11 розділів. Закріплює права людини (гідність, недоторканість, розвиток особистості, віросповідання, свобода думки, об'єднань, таємницю листування тощо) та громадянські права (право не бути позбавленим громадянства, обирати і бути обраним тощо), регулює діяльність органів влади та закріплює основний і загальний перелік джерел права.

128. Основи державного ладу. Особливості парламенту Німеччини

Конституційними органами з переважно легіслативними (законодавчими) завданнями є бундестаг і бундесрат. Виконавчі завдання, тобто державні дії, здійснюють передусім федеральний уряд з федеральним канцлером і федеральний президент. Функція судочинства на конституційному рівні припадає Федеральному конституційному суду.

Федеральний президент. Главою держави у Федеративній Республіці Німеччині є федеральний Президент. Він обирається строком на п'ять років Федеральними зборами -- конституційним органом, який скликається лише з цією метою і складається з депутатів бундестагу, а також рівної їм кількості делегатів, що обираються парламентами земель. Дозволяються одноразові перевибори.

Федеральний президент представляє Федеративну Республіку Німеччину з точки зору міжнародного права. Він укладає від імені федерації договори з іноземними країнами, акредитує і приймає послів. Сама зовнішня політика є справою федерального уряду.

Федеральний президент призначає і звільняє "федеральних суддів, урядовців федеральних установ, офіцерів і унтер-офіцерів. Він може милувати злочинців.

Він пропонує бундестагу (з урахуванням співвідношення більшості) кандидата на посаду федерального канцлера та призначає і звільняє за пропозицією канцлера федеральних міністрів. Більшість актів президента повинні бути контрасигнованими головою уряду або відповідними міністрами, які несуть за них відповідальність.

Бундестаг. Німецький бундестаг є народним представництвом Федеративної Республіки Німеччини. Він обирається народом на чотири роки і вважається відповідно до Конституції однопалатним, а фактично складається з двох палат -- Бундестагу (Федеральний з'їзд) та Бундесрату (Федеральна рада). Власно парламентом є Бундестаг, у складі якого 496 депутатів, які обираються загальними виборами строком на чотири роки. У складі Бундесрату -- 69 чоловік, які призначаються урядами земель на чотири роки зі свого складу. Палати обирають своїх головуючих і створюють постійні комітети.

Процедура прийняття федеральних законів полягає у такому. Законопроект приймається Бундестагом і відразу передається до Бундесрату. Якщо Бундесрат його не схвалить, то він може протягом двох тижнів скликати узгоджувальний комітет, до складу якого увійдуть представники обох палат. Якщо комітет запропонує якісь зміни до прийнятого законопроекту, то останній повинен вдруге розглядатися Бундестагом. Законопроект, схвалений при другому розгляді Бундестагом, може бути знову відхилений Бундесратом протягом тижня. Коли законопроект надсилається у Бундестаг втретє і якщо за нього проголосує більшість членів Бундестагу, він вважається прийнятим.

Бундестагу належать також контрольні повноваження по відношенню до уряду. Вони виявляються у формі інтерпеляцій, усних питань, в роботі слідчих комісій і в праві вимагати відставки уряду.

Розпуск (достроковий) Бундестагу можливий лише як виняток і є справою федерального президента.

Пленум бундестагу є форумом великих парламентських дебатів, передусім, якщо там дискутуються вирішальні питання зовнішньої та внутрішньої політики.

Чисельність фракцій і груп визначає кількісний склад комісій. За старим німецьким конституційним звичаєм президент бундестагу обирається з лав найсильнішої фракції.

Фінансова незалежність депутатів забезпечується відшкодуванням, що відповідає значенню депутатської посади. Той, хто був членом парламенту щонайменше вісім років, після досягнення граничного віку отримує пенсію.

Бундесрат. Бундесрат, представництво 16 федеральних земель, бере участь у справах законодавства та урядування федерації. Бундесрат не складається з обраних народних представників. Бундесрат утворюють члени урядів земель або їх уповноважені.

Бундесрат обирає з числа представників земель за встановленою черговістю свого президента строком на один рік. Президент бундесрату виконує повноваження федерального президента, якщо тому щось заважає.

Федеральний уряд. Федеральний уряд, "кабінет", складається з федерального канцлера і федеральних міністрів. Федеральний канцлер у межах федерального уряду і по відношенню до федеральних міністрів займає самостійну, вищу посаду. Він голосує у федеральному кабінеті. Лише він один має право на утворення кабінету: він обирає міністрів і робить федеральному президентові зобов'язуючу його пропозицію щодо їх призначення чи звільнення. Крім того, канцлер вирішує питання про кількість міністрів і встановлює ділянки їх діяльності.

Урядові належить право законодавчої ініціативи, при цьому його законопроекти мають пріоритет у разі відхилення такого законопроекту Бундестагом. Президент за пропозицією уряду і за згодою Бундесрату може об'явити стан "законодавчої необхідності", і тоді для прийняття цього законопроекту досить схвалення Бундесрату.

Федеральний конституційний суд. Федеральний конституційний суд в Карлсруе стежить за додержанням Основного закону. Він складається з двох сенатів по вісім членів Федерального конституційного суду в кожному. Очолює роботу всього суду і першого сенату голова суду. Робота другого сенату координується віце-головою. Він вирішує спірні питання тлумачення Конституції, наприклад між федерацією і землями або між окремими федеральними органами. Лише цей суд має право визначати, чи загрожують дії якоїсь партії вільно-демократичному ладу і чи антиконституційна ця партія; тоді він дає розпорядження про розпуск її.

Крім того, кожний громадянин має право подати конституційну скаргу, якщо він почуває себе позбавленим основних прав з боку держави..

Більшість земель, що входять до складу ФРН, мають свої конституційні суди, компетенція яких обмежена тлумаченням положень конституцій земель і розглядом скарг на порушення закріплених за ними прав. Рішення цих судів не підлягають оскарженню. Усі судді призначаються на свої посади довічно.

Безпосередньо федеральним парламентом обираються, як зазначалося, тільки судді Федерального конституційного суду на 12-річний термін.

129. Виконавча влада Німеччини

Виконавчу гілку влади представляє федеральний уряд з федеральним канцлером на чолі, який обирається парламентом, а висувається президентом.

Функцією виконавчої влади в ФРН є виконання законів та постанов держави. В зележності від окремих норм законів органи виконавчої влади можуть діяти в певних межах на власний розсуд. Будь-який адміністративний акт, тобто конкретна дія конкретного органу виконавчої влади відносно певного громадянина, може бути оскаржена останнім в адміністративному суді. Органи виконавчої влади при виконанні своїх функцій зобов”язані дотримуватися конституції. Кожному громадянину ґарантовано право після вичерпання всіх юридичних можливостей звернутися в окремому випадку з конституціною скаргою до Федерального Конституційного Суду, якщо він вважає, що дії якогось органу виконавчої влади порушують його конституційні права.

Органами виконавчої влади на федеральному рівні є, наприклад, федеральний уряд (федеральний канцлер і федеральні міністри), федеральні органи державної адміністрації та їх посадові особи, Федеральна поліція, Федеральне бюро з захисту конституції, Бундесвер, Зовнішньополітичне відомство. Федеральний канцлер та федеральні міністри становлять разом федеральний уряд Федеративної Республіки Німеччина, росповсюдженою назвою є ще „федеральний кабінет”.

Федеральний канцлер є главою федерального уряду Федеративної Республіки Німеччини. Федеральний канцлер обирається депутатами Бундестаґу. За федеральним канцлером таким чином стоїть абсолютна більшість голосів депутатів Бундестаґу, яка виникає, як правило, через створення декількома партіями коаліції. Цю більшість називають ще „канцлерською більшістю”. Федеральний канцлер призначає і звільняє міністрів, згідно з конституцією йому належить тзв. директивна компетенція, тобто право визначати засади політики уряду на рівні федерації. До закінчення відведеної каденції федеральний канцлер може бути усунутий зі свого поста тільки через конструктивний вотум недовіри, тобто через утворення нової урядової більшості в Бундестазі і обрання нового канцлера. Зі свого боку федеральний канцлер через вотум довіри, тобто питання про довіру його кандидатурі зі сторони урядової коаліції, може достроково припинити повноваження Бундестаґу.

Завданням федеральних міністерств є організація державної адміністрації на федеральному рівні. Політичне керівництво федеральним міністерством здійснює відповідний федеральний міністр. Координацію окремих напрямків діяльності міністерства здійснюють державні секретарі, разом з міністром вони належать до керівництва міністерства.

130. Федералізм і самоврядування в Федеративній республіці Німеччини

Землі дуже сильно різняться за територією і кількістю населення. Федерацію у Німеччині неможливо вважати асиметричною -- усі землі мають рівні права

Землі також мають свої конституції, виборний законодавчий орган -- ландтаг, уряд здійснює свою роботу на чолі з прем'єр-міністром. Федеральні землі не є провінціями, це -- держави з власною державною владою. Вони посідають власну конституцію землі, яка повинна відповідати засадам республіканської, демократичної і соціальної правової держави в суді Основного закону. В іншому землі мають широкі права для розробки їх власної конституції.

Конституція гарантує комунальне самоврядування в містах, общинах і районах. Згідно з цим вони мають право всі справи місцевої громади регулювати у межах законів на власну відповідальність. Усі міста, общини і райони повинні бути демократично організованими. Комунальне право є справою земель; з історичних причин комунальні конституції в різних землях значно відрізняються одна від одної. Проте практика самоврядування в усіх федеральних землях схожа.

Общини мають право збирати власні податки і збори. Сюди належать поземельний і промисловий податок. Крім того, общини мають право використовувати надходження від акцизу і податку на споживчі товари. Але цього не вистачає на покриття фінансових потреб. Тому Общини отримують від федерацій і земель частку від прибуткового податку

131. Судова влада Німеччини

Конституція ФРН розрізняє п'ять основних галузей юстиції: загальну, трудову, соціальну, фінансову й адміністративну і встановлює відповідні їм п'ять систем судів, кожна з яких очолюється власним вищим органом. Загальним судам підсудні всі цивільні і кримінальні справи, що не віднесені до компетенції органів адміністративної юстиції та інших спеціалізованих судів.

Вищою судовою інстанцією ФРН є Федеральний конституційний суд. Половина його членів обирається бундестагом, інша половина - бундесратом (по 8 суддів). Термін повноважень членів Федерального конституційного суду - 12 років. Суд дає тлумачення Основного закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів на предмет їх відповідності конституції. Конституційний суд також виносить приватні рішення у разі суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами, а також приймає постанови, на основі яких та або інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що вона переслідує в своїй діяльності антидемократичні цілі.

Верховний федеральний суд очолює систему загальних судів. У Верховному федеральному суді створюються великі сенати з цивільних і з кримінальних справ, що виносять рішення з питань, які мають принципове значення для відповідної галузі права.

Вищі суди земель виступають як апеляційні і касаційні інстанції Вони утворені у всіх землях.

У складі кожного вищого суду землі, очолюваного головою, утворюється необхідне число сенатів з цивільних і кримінальних справ на чолі з їхніми головами.

Суди земель слухають справи у першій і у другій інстанції. До системи загальних судів як самостійні підрозділи включені суди у справах неповнолітніх. Вони розглядають справи про правопорушення, у яких обвинувачуються неповнолітні у віці від 14 до 18 р.

Суди з трудових справ. Вони покликані розглядати суперечки між наймодавцями й індивідуальними робітниками з питань оплати праці, надання відпусток, звільнення, а також конфлікти між профспілками й об'єднаннями підприємців.

Система судів з соціальних питань створена для розгляду конфліктів, пов'язаних із соціальним страхуванням, виплатою допомоги безробітним і тим, які «які повернулися на батьківщину наданням безкоштовної або пільгової медичної допомоги тощо.

132. Основи конституційного права Італії

Після Другої світової війни за результатами референдуму, проведеного у червні 1946 р., була ліквідована монархія і встановлена республіканська форма правління. Нова Конституція Італії була прийнята на урочистому засіданні Установчих зборів 22 грудня 1947 р. 453 голосами, проти було подано 83 голоси. 27 грудня 1947 р. Італійська Конституція - це багатоплановий, ретельно і детально пророблений політико-юридичний документ. Вона не має окремої преамбули. Італійська Конституція має твердий характер, її перегляд можливий тільки в рамках особливої процедури і за наявності в обох палатах парламенту так званої конституційної більшості. В італійській Конституції, хоча в ній окремо не згадується про принцип поділу влади, чітко розмежовані три основні державні функції: законодавча влада належить парламенту й обласним радам у межах їхньої компетенції; виконавча влада є прерогативою Президента Республіки, міністрів і органів виконавчої влади областей, провінцій і комун; судова влада входить до компетенції різних судових органів, включаючи Конституційний суд. Особливе місце в італійській Конституції посідають взаємини між державою і католицькою церквою. Значною мірою од пояснюється не тільки католицькими традиціями Італії, а й тим, що па її території, у Римі, розташований Ватикан - релігійний і адміністративний центр католицької церкви, а римський первосвященик -Папа - за традицією є римським єпископом.