Конституційне право зарубіжних країн

Глава держави - президент республіки, який обирається на спільному засіданні двох палат парламенту за участі представників областей. Строк повноважень президента - 7 років. Обов'язки президента в усіх випадках, коли він неспроможний їх виконувати, покладаються на голову сенату.

Законодавчий орган - парламент, який складається з двох палат: палати депутатів (нижня палата) і сенату республіки (верхня палата). Палата депутатів складається з 630 членів, які обираються загальним і прямим голосуванням строком на п'ять років. Депутатом може бути виборець, який досяг 25 років. Сенат складається з обраних і довічних сенаторів. 301 сенатор обирається в областях загальним і прямим голосуванням виборців, які досягли 25 років. Сенаторами можуть бути обрані кандидати, яким виповнилось 40 років. Кожний бувший президент є довічним сенатором по праву, якщо він не відмовиться від цього. Президент Італії може призначити довічними сенаторами 5 громадян, які прославили республіку досягненнями в соціальній, науковій, художній і літературній галузях. Строк повноважень сенату - 5 років.

Виконавча влада здійснюється Радою Міністрів. Президент призначає голову Ради Міністрів і за її пропозицією - міністрів. Уряд приносить присягу президенту і повинен отримати довіру обох палат парламенту.

133. Загальна характеристика Конституції Італії

Конституція Італійської Республіки прийнята в 1947 році Установчими зборами, вступила в силу 1 січня 1948 року. Складається з основних принципів (статті 1-12) і двох частин.

Встановлює парламентську республіку, визнає Латеранські угоди як основу особливих відносин з римо-католицькою церквою.

Поправки можуть бути прийняті при голосуванні обох палат парламенту. Якщо поправки хоча б в одній палаті приймаються більшістю менше двох третин, поправки можуть бути винесені для затвердження на референдум. Не підлягає зміні республіканський устрій держави.

Закріплює права людини (недоторканості, гідність, зібрань, таємницю листування тощо) і громадянина (виборчі права тощо), регламентує діяльність органів влади.

За змістом осн. закону Італія -- парламентарна республіка, унітарна д-ва, що «поділяється на області, провінції та комуни» (ст. 114). Особливістю К. І. є те, що значна кількість її нормат. положень (42 статті) присвячені правам, свободам і обов'язкам гр-н. Частина І «Права та обов'язки» поділяється на 4 розділи («Громадські відносини», «Етико-соціальні відносини», «Економічні відносини», «Політичні відносини») і закріплює широке коло громадян., політ., екон., соціальних та культурних прав і свобод особи та гр-нина. Водночас К. І. закріплює низку обов'язків гр-н: захист батьківщини (ст. 52), участь у державних витратах (ст. 53), вірність республіці й додержання конституції та законів (ст. 54) тощо. Частина II «Устрій Республіки» уконституйовує правовий статус центр, органів д-ви. Вищим законод. органом Італії є парламент, що складається з двох палат -- Палати депутатів (нижня палата) і Сенату республіки (верхня палата). Встановлено порядок формування палат парламенту, порядок його роботи та компетенцію. Водночас конституція не монополізує законод. повноважень парламенту -- ст. 75 передбачає можливість проведення референдуму для скасування повністю або частково закону чи акта, що має силу закону, на вимогу 500 тис. виборців. Главою д-ви є президент республіки, який «представляє національну єдність» і обирається парламентом на 7 років. Ст. 87 містить перелік повноважень президента. Наст, розділи окреслюють конст. статус уряду та судоустрою. У 6-му розділі ч. II (138--139) визначено статус Конст. суду, порядок його формування, повноваження і статус суддів. К. І. надає автономію адм.-тер. одиницям областей, провінцій і комун у межах єдиної і неподільної д-ви та встановлює субординацію між органами управління центр, влади й органами обл. адміністрацій (ст. 128-129).

К. І. передбачає особливий порядок внесення змін і доповнень до неї: закони, що змінюють К. І., приймаються кожною з палат після двох послідовних обговорень з проміжком не менше трьох місяців і ухвалюються абс. більшістю голосів у кожній палаті під час другого голосування, а потім виносяться на всенар. референдум (ст. 138).

134. Статус глави держави в Італії

Глава держави - президент республіки, який обирається на спільному засіданні двох палат парламенту за участі представників областей. Строк повноважень президента - 7 років. Обов'язки президента в усіх випадках, коли він неспроможний їх виконувати, покладаються на голову сенату. В конституції Італії встановлено, що президентом може бути громадянин Італійської Республіки не молодше 50-ти років і володіє цивільними і політичними правами.

Пост президента республіки несумісний з якою-небудь іншою посадою.

До компетенції глави держави ставляться наступні питання:

· Може направляти палатам послання.

· Призначає вибори палат Парламенту і визначає день їх першого засідання.

· Санкціонує уявлення палатам урядові законопроекти.

· Підписує закони, видає декрети, які мають силу закону, і постанови. (Акти президента Італії не дійсні, якщо він не контрассігнован запропонували його міністрами, які за цей акт відповідальні, а акти, що мають силу закону, і інші зазначені в законі акти контрассигнуются також головою Ради міністрів).

· Призначає народний референдум у випадках, передбачених конституцією.

· Призначає у випадках, зазначених законом, посадових осіб держави.

· Акредитує і приймає дипломатичних представників,

· Ратифікує міжнародні договори, у відповідних випадках - з попереднього дозволу палат Парламенту.

· Оголошує, за рішенням палат Парламенту, стан війни.

· Здійснює помилування і пом'якшення покарання.

· Нагороджує державними нагородами Італії.

· Заслухавши голів палат Парламенту, може розпустити обидві палати або одну з них. (Не може скористатися цим правом в останні шість місяців своїх повноважень.)

· Призначає 1 / 3 суддів Конституційного суду Італії.

Президент є:

· Командуючим Збройними силами,

· Головою Верховного ради оборони,

· Головою Вищої ради магістратури.

Президент Італії не відповідальний за дії, вчинені під час виконання своїх функцій, виключаючи державну зраду або посягання на конституцію. У таких випадках він віддається до суду Парламентом на спільному засіданні палат абсолютною більшістю голосів його членів.

135. Повноваження парламенту Італії

Склад:

· Палата депутатов Италии -- включает 630 депутатов (deputati).

· Сенат Италии -- включает 315 сенаторов (senatori). Формально палаты равны по своему статусу.

Законодавчий орган - парламент, який складається з двох палат: палати депутатів (нижня палата) і сенату республіки (верхня палата). Палата депутатів складається з 630 членів, які обираються загальним і прямим голосуванням строком на п'ять років. Депутатом може бути виборець, який досяг 25 років. Сенат складається з обраних і довічних сенаторів. 301 сенатор обирається в областях загальним і прямим голосуванням виборців, які досягли 25 років. Сенаторами можуть бути обрані кандидати, яким виповнилось 40 років. Кожний бувший президент є довічним сенатором по праву, якщо він не відмовиться від цього. Президент Італії може призначити довічними сенаторами 5 громадян, які прославили республіку досягненнями в соціальній, науковій, художній і літературній галузях. Строк повноважень сенату - 5 років.

Рівність палат юридично порушується тільки тоді, коли вони приймають рішення спільно (вибори Президента Республіки, призначення членів Конституційного суду, Вищої ради магістратури тощо), оскільки Сенат -- удвічі менша за чисельністю палата. Але й у цьому разі нерівність палат ілюзорна: депутати й сенатори голосують не за приналежністю до своїх палат, а за приналежністю до своїх партійних фракцій. Нарешті, рівність палат виявляється в однаковому праві домагатися відставки уряду, відмовляючи йому в довірі чи виражаючи недовіру.

Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет. Палати діють на основі власних регламентів, прийнятих абсолютною більшістю їхніх членів. Парламент працює в сесійному порядку, збираючись на двох сесіях щорічно. Палати можуть бути скликані і на надзвичайні сесії на вимогу їхніх голів, Президента Республіки чи третини їхніх членів. Якщо одна з палат збирається на надзвичайну сесію, то друга збирається по праву.

Основним повноваженням парламенту є видання законів.
У міжнародній сфері італійський парламент ратифікує договори з іншими державами, оголошує про війну. У судовій галузі парламент має такі повноваження: призначає третину членів Конституційного суду, третину членів Вищої ради магістратури, вирішує питання про оголошення амністії. На спільному засіданні палат парламент вирішує питання про передачу до суду Президента республіки, голови Ради міністрів і міністрів.

136. Виконавча влада Італії

Виконавча влада здійснюється Радою Міністрів. Президент призначає голову Ради Міністрів і за її пропозицією - міністрів. Уряд приносить присягу президенту і повинен отримати довіру обох палат парламенту.

Уряд - найбільш активний орган виконавчої влади, включає голову Ради міністрів і міністрів; Конституцією (ст. 95) передбачено, що організація Президента, Рада міністрів, число, функції й організація міністерств установлюються законом.

Уряд управляє країною в цілому відповідно до волі парламентської більшості: виконує закони, приймає регламенти, декрети, різного роду постанови з управління; повноваження, надані Конституцією Президенту республіки, фактично здійснюються урядом (призначення чиновників, розпуск палат тощо). На практиці уряд в Італії набагато більшою мірою, ніж в інших країнах, залежить від волі палат парламенту.

Уряд має наступні повноваження:

u в сфері управління;

u в законодавчій сфері;

u підготовка, внесенні і виконання бюджету;

u зовнішньополітичні;

u питання війни і миру;

u питання освіти;

u питання охорони здоров'я;

u питання сільського господарства;

u охорона громадського порядку і навколишнього середовища;

u питання енергетики;

u та ін.надзвичайні повноваження

137. Особливості судової влади Італії

Суддівські функції можуть бути доручені лише звичайним (ординарним) суддям і не можуть бути затверджені посади надзвичайних або спеціальних суддів. У системі судів загальної юрисдикції, або при них, можуть створюватися спеціалізовані відділення (палати, сенати) за галузями правовідносин

Конституційний Суд:

Суд включає 15 суддів, що обираються на дев'ять років, і діє як єдина колегія. Судді призначаються парламентом на спільному засіданні палат, Президентом республіки і Вищою магістратурою, загальною та адміністративною. Судді обираються з числа членів вищих загальних і адміністративних судових органів, штатних професорів права університетів і адвокатів за умови, якщо вони мають стаж роботи не менший за 20 років. Вони не можуть призначатися повторно. Голова Суду обирається з числа його членів на трирічний термін. За традицією головою стає один із членів, чий термін повноважень минає за наступні три роки; у такий спосіб голова може тільки один раз обіймати ту посаду.

СЗЮ

• Мирові судді (близько 10 тис.) мають обмежену компетенцію -- вони розглядають лише цивільні справи з невеликою сумою претензій, яка визначається нормативними актами. Судочинство здійснюється лише одноособово і у спрощеному порядку відповідно до статей 113 і 114 ЦПК Італії на основі права і справедливості. Головне завдання цих суддів -- примирення сторін.

• Трибунали діють у відповідних адміністративних центрах трибунального округу, яких нараховується в Італії десь до 160. У трибуналах розглядаються в першій інстанції всі кримінальні, трудові, соціальні та цивільні справи, що не належать до компетенції претурій. Усі справи розглядаються тільки колегіями складом з трьох професійних суддів. Трибуналам підвідомчі апеляційні скарги на всі рішення суддів-преторів, що розглядаються колегіями у такому самому складі.

• В апеляційних судах судової системи Італії розглядаються переважно скарги, що подаються в порядку апеляції на рішення трибуналів, схвалених у першій інстанції по кримінальних і цивільних справах.

• Система судів присяжних в Італії існує автономно від викладеної ієрархії суддів загальної юрисдикції, хоч за призначенням належить до цієї гілки судової влади. До компетенції цих судів належать справи, що стосуються найбільш серйозних кримінальних злочинів.

• верховний касаційний суд- забезпечує точне застосування і однакове тлумачення законів, єдність національного об'єктивного права, дотримання сфер компетенції судів різних юрисдикцій, а також вирішує колізії компетенцій і функцій, виконує інші завдання, покладені на нього законом.

138. Обласна автономія та місцеве самоврядування в Італії

В адміністративно-територіальному відношенні Італія поділяється на області (їх 20), провінції й комуни. Автономна область -це вищий ешелон територіального розподілу, до компетенції якого входять сфери, що до видання Конституції 1947 р. належали до ведення центральних органів влади.

Усі області розділені на дві категорії - звичайні (15) та спеціальні (5). Якщо статус перших визначений загальними для всіх конституційними нормами, то статус других неоднаковий. Він регулюється спеціальними конституційними законами.

Повноваження областей включають організацію своїх органів, свої відомства, установлення меж комун, регулювання питань суспільної добродійності, санітарної й лікарняної допомоги. У їхньому веденні знаходяться містобудування, туризм і готельна справа, полювання і риболовля, сільське господарство і ліси, ремесла, міська та сільська поліція, а також інші питання, що можуть бути включені спеціальними конституційними законами.

Області мають адміністративну діяльність у сферах, в яких вони приймають закони. Області зі спеціальним статусом мають ширші повноваження і у них є права, що перевищують компетенцію звичайних областей у специфічній для кожної з них сфері.

На національному рівні області беруть участь у виборах Президента республіки, мають ініціативу при проведенні голосувань у формі народного вето і конституційних референдумів (статті 75 і 138), право законодавчої ініціативи (ст. 121).

Органами областей зі звичайним і спеціальним статусом є ради, джунти і голови джунт. Рада зі своїм головою є законодавчим органом, що контролює діяльність виконавчої влади. Джунта - виконавчий орган.

Чисто адміністративними одиницями є провінції (їх близько 100) і комуни (близько 8 тис). Вони мають виборні органи й органи виконавчої влади. Перші - ради; другі - у провінціях - джунти, що обираються зі складу ради, а в комунах - муніципальні джунти і мер, який виконує ще й функції представника держави. Обсяг компетенції цих територіальних одиниць невеликий - деякі соціальні, шкільні служби.

139. Основи конституційного права Великобританії

Офіційна назва - Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії.

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії - конституційна монархія. Конституцію заміняє ряд актів, в яких встановлена структура основних органів державної влади, їх повноваження і порядок освіти, права і свободи людини і громадянина. В нинішній час діють документи, які періодично видаються: Акт про народне представництво, Акт про парламент, Акт про Палату лордів, Акт про Палату громад , Акт про міністрів Корони, Акт про місцеві органи управління, Акт Про Північну Ірландію та інш.

Сполучене Королівство включає Англію (England), Уельс (Wales), Шотландію (Scotland), Північну Ірландію (Northern Ireland), острів Мен (Isle of Man) і Нормандські острови (Channel Islands).

Глава держави - монарх (з 1952 р. - королева). Королева володіє виключним правом призначати прем'єр-міністра і доручає йому формування кабінету кабінету міністрів, а також відкривати сесії парламенту.

Вищий орган законодавчої влади - двопалатний парламент, який складається із палати лордів (House of Lords) і палати громад (House of Commons).

Палата лордів (верхня палата) складається з спадкоємних і довічних перів, 2 архієпископів і 24 старших єпископів англіканської церкви. В 1999 році в палаті лордів була проведена реформа, в ході якої кількість спадкоємних перів скорочено з 750 до 92. Право на участь в діяльності палати зберегли лорди, титул яким було присвоєно монархом в знак визнання їхніх особистих заслуг. В рамках реформи палати лордів 3 квітня 2006 р. скасовано пост лорда-канцлера, а посада спікера стала називатись лорд-спікер (з липня 2006 р. - виборна). Лорд-спікер обирається членами палати лордів терміном на 5 років і не більше двох разів поспіль. Він не є членом уряду. Палата лордів є вищою апеляційною судовою інстанцією.

Палата громад (нижня палата) складається з 646 депутатів, які обираються шляхом загального рівного таємного і прямого голосування терміном на 5 років. Глава виконавчої влади - монарх, глава уряду - прем'єр-міністр, якого призначає королева. Уряд складається з членів кабінету і державних міністрів, які не входять в кабінет. Члени уряду повинні бути членами палати громад.

140. Конституція Великої Британії. Основи конституційного права Великої Британії

Конституція Великобританії - це сукупність законів, прецедентів і конституційних угод Великобританії, які визначають порядок формування і повноваження органів держави, принципи взаємовідносин державних органів між собою, а також державних органів і громадян.

Водночас британська конституція існує в так званому «матеріальному значенні» і представляв собою сукупність норматив-но-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод, доктринальних джерел, які встановлюють права і свободи людини, визначають порядок формування і повноважень органів публічної влади, а також принципи взаємовідносин між державою, суспільством і людиною. Британська конституція у своєму роді є унікальною. Насамперед, унікальність конституції полягає в особливості її форми, структури та порядку внесення змін.

Відсутність у державі конституції у вигляді єдиного писаного акта та, навпаки, наявність великої кількості конституційних угод дозволяють, стверджувати, то конституція є неписаною за фор­мою. Конституція складається з наступних частин: а) статутне право; б) прецедентне право; в) доктринальні джерела або труди авторитетних науковців у галузі юриспруденції; г) конституційні угоди.

141. Конституційно-правовий статус людини та громадянина Великої Британії

Значне місце серед інших індивідуальних прав британців займає право на свободу особистості, яке полягає у праві особи не піддаватися тюремному ув'язненню, арешту або будь-якому іншому фізичному обмеженню свободи. У британській правовій доктрині право на свободу особистості включає таємницю перепису та телефонних розмов, захист від електронних засобів контролю за особистим життям, свободу совісті та віросповідання. Акт про запобігання тероризму 1984 р. встановлює обмеження права на захист особистості за умови кримінально-правового переслідування. А відповідно до законодавства про телефонні та телеграфні повідомлення поліція у виняткових випадках може контролювати телефонний та телеграфний зв'язок. Одним із суттєвих індивідуальних прав британців є право на захист приватної власності від свавілля держави, фізичних і юридичних осіб. Важливими індивідуальними правами британців у сфері політики є свобода зборів та асоціацій, право участі у діяльності політичних партій, профспілок та інших громадських об'єднань, пра­ва обирати та бути обраним тощо. Що стосується індивідуальних прав і свобод у сфері соціальної політики, економіки та культури, то вони отримали значний розвиток тільки після Другої світової війни.

Отримання підданства Великобританії:

• Перш за все, громадянство Великобританії можна отримати за народженням. Дитина, народжена від громадянина Великобританії, автоматично набуває громадянство цієї країни незалежно від того, яким чином отримав громадянство його батько. Якщо дитина була народжена від громадянина Великобританії на території іншої країни, то він також стає громадянином за народженням.

• Найпоширенішим способом отримання громадянства Великобританії серед іноземців є натуралізація. Для того, щоб стати повноправним громадянином Великобританії, вам необхідно проживати на території країни не менше 5 років (дозволяється відсутність на термін менше 450 днів), продемонструвати добре володіння англійською мовою (або шотландським / уельським) і бути повнолітнім. Крім того, кандидат у громадяни Великобританії повинен відрізнятися хорошою поведінкою і не мати відхилень в області психічного здоров'я. Для успішного вирішення питання вам також необхідно буде здати спеціальний тест на знання життя у Великобританії (від здачі тесту звільнені особи старше 65 років).

• У тому випадку, якщо ви перебуваєте в шлюбі з громадянином Великобританії, то ценз осілості знижується з п'яти до трьох років безперервного проживання (з правом відсутності протягом 270 днів) у країні в законному шлюбі. Кандидат також повинен пройти тест на знання мови, на знайомство з Британською життям і показати намір і далі проживати на території країни.

• Закон про громадянство Великобританії не накладає жодних обмежень на подвійне громадянство. Таким чином, вам необов'язково відмовлятися від громадянства іншої держави для того, щоб стати повноправним громадянином Великобританії. Громадяни Великобританії мають право отримати друге громадянство іншої країни.

142. Політичні партії та партійна система Великої Британії

Під патртією розуміється будь - яке об'єднання людей, які мають політичну мету, немає державної реєстрації.

Закон керує фінансову сторону ( верхня межа)

У Великобританії - діють 15 партій, але фактично склалась двопартійна система:

1. Консервативна ( у 1867р.) - немає орг. Оформленості, є Партійна система конференція ( 1 раз в 5 років).

2. Лейбористська партія ( у 1900 р. за ініціативою профсоюзів, наз. Трудовою партією - була лівою партією з праламентської групи «Віги»)

У Великобританії - режим міністралізму ( міністр - слуга).

143. Вищі органи державної влади Великої Британії.

Великобританія - парламентська монархія. Голова держави монарх має великі повноваження «сплячі») - символ нації.

Повноваження монарха:

· Абсолютне вето;

· Безмежне право розпуску нижньої палати;

· Підпорядковується органи вн. справ, спец. служб, армія.

· Формально панівне становище, має парламент, фактично уряд.

Система стримувань і противаг:

· Уряд може подавати законодавчу ініаціативу лише з 1 читання - бюджету.

· Право законодавчої ініціативи має лише депутат.

VI.Парламент:

Двопалатний з 3 -х частин

· Монарх;

· Палата громад;

· Палата лордів.

Особливості:

· Повноваження є абсолютно невизначеними.

· Діє без писаної Конституції.

Палата громад - виборна, обирається за змішаною системою, скл. з 659 депутатів

( Конституція 650).

Структура Палати громад:

1. Очолює спікер ( виник в 14 ст. )

Особливість:

· Всі законопроекти вносять до цієї палати.

· Це головна палата.

· Складається з парламентських партій наз. Опозиційною партією.

· Існують парламентські функції, багато слідкування, як депутати ходять на засідання, як голосують.

Всі депутати нижньої палати користуються:

· Індемнітемом.

· Імунітетом ( за 40 днів до виборів, під час).

· одержують заробітну плату з бюджету.

Палата лордів - феодальний пережиток, майже ніяких функцій не виконує, їх ніхто не вибирає, формується спадково 1195.

Дві функції:

· Судова ( судить лордів).

· Апеляційна палата ( вища касаційна судова інстанція).

· Мають право робити нагляд за урядом.

144. Судова влада Великої Британії

Незважаючи на численні судові реформи, на сучасному етапі британська судова система і досі залишається складною та децентралізованою. Вищою судовою інстанцією в Об'єднаному Королівстві є Палата лордів, яка розглядає апеляції апеляційних інстанцій Англії та Уельсу, а також Шотландії. Висновок Палати лордів передається до відповідної апеляційної інстанції, яка формулює постанову відповідно до цього висновку.

Верховний суд Англії та Уельсу очолюється лордом-канцлером та складається з трьох самостійних судових установ - Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Судді Верховного суду призначаються Королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера з числа баристерів

Апеляційний суд складається з цивільного та кримінального відділення та колегіально розглядає апеляції на постанови інших суддів. Високий суд має три відділення - королівська лава, канцлерське та сімейне відділення. Відділення королівської лави у першій інстанції розглядає найбільш складні цивільні справи та апеляції на вироки магістратських судів. Канцлерське відділення У першій інстанції заслуховує цивільні справи, які пов'язані з власністю, банкрутством тощо. Сімейне відділення розглядає скарги па рішення магістратських судів з усіх сімейних відносин.

До категорії нижчих судів британської судової системи належать суди графств і магістратські суди. Поряд зі судами загальної юрисдикції в Англії та Уельсі функціонують спеціалізовані суди, які утворюються за галузевим принципом.

145. Політико-територіальний устрій. Організація влади на місцях у Великій Британії

Об'єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії представляє собою унітарну державу, яка складається з Англії, Уельсу. Шотландії та Північної Ірландії. Водночас, із моменту утворення та протягом існування цього союзу постійно існувала проблема надання автономії Шотландії та Уельсу і незалежності Північної Ірландії.Територія Англії складається з 45 графств, при чому Великий Лондон є окремою адміністративно-територіальною одиницею. У сільській місцевості низова адміністративно-територіальна одиниця - прихід. Територія Уельсу складається з 11 графств і 11 міст-графств, а у сільській місцевості графства поділяються на громади. У Шотландії утворені 32 територіальні одиниці місцевого управління, а низовою є громада. Територія Північної Ірландії розподілена на 6 графств, які поділяються на 26 округів.На всіх рівнях адміністративно-територіального розподілу Великобританії місцева влада представлена органами місцевого самоврядування. У Великобританії діє автономна система місцевого самоврядування, за якою пряме підпорядкування за вертикаллю здійснюються в обмеженій формі. Система місцевого самоврядування Великобританії за вертикаллю включає дві ланки. Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження у рамках, які визначені центральною владою.

146. Основи конституційного права США

Офіційна назва - Сполучені Штати Америки (США).

США - федеративна республіка. Діє Конституція Сполучених Штатів Америки, ухвалена 17 вересня 1787 р., яка набрала чинності 4 березня 1789 року.

До федерації США входять 50 штатів і 1 федеральний округ.

Глава держави - президент. Президент і віце-президент обираються двоступеневими виборами терміном на 4 роки. Президентські вибори проводяться у високосний рік одночасно з виборами до конгресу. Термін перебування на посаді президента обмежений 8 роками. Президент не має права розпускати конгрес. В разі усунення президента з його посади, а також його смерті або відставки віце-президент стає президентом і має право призначити нового віце-президента за схваленням більшості голосів в обох палатах конгресу США. Президент - головнокомандувач збройними силами США.

Законодавча влада належить кoнгресові, який складається з двох палат: сенату і палати представників.

До складу сенату входять по 2 сенатори від кожного штату, які обираються прямим рівним голосуванням терміном на 6 років. Кожні 2 роки склад сенату оновлюється на третину.

Палата представників (435 членів) обирається прямим рівним голосуванням за мажоритарною системою представництва терміном на 2 роки. Сенат може бути ініціатором будь-яких законопроектів, за винятком фінансових, які можуть виходити тільки від палати представників. Він може скасувати чи змінити будь-який законопроект, внесений палатою представників. Сенат ратифікує міжнародні договори, укладені президентом, і затверджує призначення, зроблені президентом.

Виконавча влада належить президентові. Президент призначає міністрів зі згоди сенату. Конгрес не може приймати вотум недовіри уряду.

Штати мають свої законодавчі і виконавчі органи влади, структура і компетенція яких визначається конституціями штатів. Законодавчими органами штатів є двопалатні або однопалатні законодавчі збори. Виконавча влада у штатах здійснюється губернаторами, які обираються населенням штатів на термін від 2 до 4 років.

147. Конституція США

Сполучені Штати Америки (США) - перша у світі держава у якій були прийняті документи, які офіційно іменувалися конституціями.

Конституція США складається з преамбули, семи статей та двадцяти семи поправок (у тому числі десять поправок, складові Білль про права).

Дана Конституція відноситься до числа жорстких, процедура зміни її істотно утруднена. Для внесення поправок необхідно, щоб за них проголосувало не менше двох третин депутатів обох палат Конгресу або спеціальний конвент, скликаний за ініціативою двох третин штатів (що практично не застосовується). Конституція - порівняно неважкий документ, за визначенням, яке міститься в ній самій, - є «основним законом країни». Це оз­начав: якщо конституції окремих штатів або закони, проведені законодавчими органами штатів чи всієї країни, суперечать Федеральній Конституції, вони не мають сили. Рішення, внесені Верховним судом США за два сторіччя, підтвердили й закріпили док­трину превалювання Конституції всієї країни. Влада посадових осіб обмежена, їхня діяльність повинна відповідати статтям Конституції чи законам, складеним згідно з її по­ложеннями. Найчастіше волевиявлення американського народу здійснюється шляхом голосування. Імпічмент вважається у Сполучених Штатах заходом радикальним. Усі особи рівні перед законом і користуються однаковим пра­вом на захист закону. Усі штати рівноправні, й жоден з них не має права отримувати спеціальні привілеї від федерального уряду.

148. Білль про права. Поправки до Конституції США

Білль про права - неофіційна назва перших десяти поправок до Конституції США, які закріплюють основні права і свободи людини і громадянина. Поправки були запропоновані Джеймсом Медісоном 25 вересня 1789 на засіданні Конгресу США першого скликання і вступили в силу 15 грудня 1791 року. Вперше на загальнодержавному рівні одноманітно був визначений правовий статус громадянина США, окреслено сфери федерального контролю за дотриманням громадянських прав і свобод, які також вперше в історії конституційного законодавства були побудовані як заборони та обмеження, накладені в першу чергу на самі законодавчі органи.

· Свобода слова, свобода релігії, свобода преси, свобода зібрань, право на подачу петиції.

· Право зберігати і носити зброю.

· Заборонено розміщувати солдатів в приватних будинках без згоди власника.

· Заборона довільних обшуків і арештів.

· Право на належний судовий розгляд, право не примушувати свідчити проти себе, гарантія приватної власності.

· Права обвинуваченого, в тому числі право на суд присяжних.

· Право на суд присяжних в цивільних справах.

· Заборона надмірних застав та штрафів, жорстоких і незвичайних покарань.

· Перерахування прав в Конституції не повинно трактуватися як применшення інших прав.

· Повноваження, які Конституція прямо не відносить до відання Сполучених штатів, зберігаються за штатами і громадянами.

149. Вищі органи державної влади США

Президент і уряд. Президентська влада, тобто величезний військово-бюрократичний апарат, очолюваний президентом, являє собою за сучасних умов найважливішу політичну установу, за допомогою якої монополістичний капітал США здійснює свою внутрішню і зовнішню політику. Уряд США, який зветься Кабінетом, очолюється президентом. Конституція ні слова не говорить про Кабінет, але вже з президентства Вашінгтона (1789-1797 pp.) Кабінет міцно увійшов у державний звичай. Уряд - Кабінет складається з секретарів (міністрів), і призначається президентом за “порадою і згодою Сенату”. Рада національної безпеки дає рекомендації президенту з усіх питань, які пов'язані з так званою “національною безпекою”. Законодавча влада. Стаття 1 Конституції надає законодавчу владу Конгресу, який складається з двох палат: Сенату та Палати представників. До Сенату за Конституцією входять по два представники від кожного штату. Кількість членів у Палаті представників пропорційна кількості населення і тому не обмежується Конституцією.

150. Партії та партійна система США

Сьогодні двома основними політичними партіями в Сполучених Штатах є Республіканська та Демократична партії. Більшість виборних посадових осіб, які займають посади президента, представника в Конгресі, губернатора чи законодавця штату, входять в одну з цих партій. Республіканці і демократи домінують у політичному житті Америки з 1860-х років, і з 1852 року кожен президент був або республіканцем, або демократом.

151. Судова влада США

Нинішня система судів: Верховний суд, 11 апеляційних судів, 91 окружний суд і 3 суди зі спеціальними повноваженнями.

Верховний суд є вищою судовою інстанцією Сполучених Штатів та єдиним судом, створення якого передбачене Конституцією. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції ні в якому іншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість судів Верховного суду і в певних межах вирішувати, які справи підлягають розгляду в ньому, але він не може змінити тих прав, які надані Верховному суду самою Конституцією.

Особиста юрисдикція Верховного суду поширюється тільки на дві галузі: випадки, які стосуються високих посадових осіб іноземних країн, і випадки, коли одна із сторін є штатом. Всі інші справи потрапляють на розгляд Верховного суду тільки шляхом апеляції з нижчестоящих судів.

Другий рівень федеральної судової системи складають апеляційні суди. Територія Сполучених Штатів поділяється на 11 зон, кожна з яких обслуговується судом у складі від 3 до 15 суддів. Апеляційні суди переглядають рішення окружних судів (суд першої інстанції федеральної юрисдикції) в межах своїх округів.

Ступенем нижче апеляційних судів йдуть окружні суди. 50 штатів розділені на 89 округів. На додаток до цього існує окремий округ Колумбія і округ Пуерто-Ріко, які не є окремими штатами. В окружному суді може бути від одного до 87 суддів. Залежно від масштабів справи, що розглядається, судді тимчасово можуть бути переведені з одного окружного суду до другого. За винятком округу Колумбія, судді всіх окружних судів повинні постійно проживати на території свого округу.

152. Американський федералізм (США)

Сполучені Штати є одним з найбільш яскравих прикладів країн з реальною федеративної структурою. Загальнонаціональний уряд засідає у Вашингтоні, але уряду п'ятдесяти штатів, що складають федерацію, аж ніяк не є його тінню. Кожен штат має свій уряд, відповідальна за своє населення і територію. Всередині своїх сфер вони є цілком суверенними - тобто мають можливість здійснювати повний контроль.

Багато в чому штати повторюють структуру федерального управління. Всі вони мають свої власні конституції. Вони мають і законодавчі збори (хоча їх і не називають Конгресом), і главу виконавчої влади (хоча він і іменується губернатором, а не президентом). Кожен штат має також і свою власну судову систему. Кожен має кабінет міністрів, персонал чиновників і масу адміністративних установ. Звичайно, суверенітет штатів має і свої, чітко окреслені межі.

153. Місцеве самоврядування та управління в США

Місцеве самоврядування та управління в Штатах базується на адміністративно-територіальному поділі, що входить до компетенції штату. Тому системи місцевого самоврядування у різних штатах різноманітні.

Більшість штатів, крім двох, поділяються на графства. Усього в США понад три тисячі графств, їх населення обирає цілу низку посадових осіб: шерифа, прокурора, казначея. Під їх керівництвом працюють муніципальні посадовці. Міста виділені із графств І мають свою окрему систему самоврядування. У США існують три системи місцевого самоврядування. У більшості міст існує система «рада-управляючий».

Населення обирає раду, яка, в свою чергу, обирає мера. Мер головує у раді і не займається управліською діяльністю. Управління здійснює найманий за контрактом посадовець-менеджер. Друга система «рада-мер»'. Населення обирає окремо місцеву раду І мера, який здійснює управління містом. І, нарешті, існує третя система - «комісійна системам. Населення обирає комісію у складі 3-7 осіб, які виконують функції міської ради і відають окремими галузями управління.

Графства поділяються на тауни і тауншипи. Компетенція органів місцевого самоврядування визначається конституціями і законами окремих штатів. Вона відповідає принципам місцевого самоврядування.

В адміністративно-територіальних одиницях, містах населенням або місцевою радою обираються також різні ради і комітети з різноманітних питань.

154. 157,Основи конституційного права Канади

Канада - федеративна держава у складі Співдружності, на чолі з Великою Британією. Діє Конституція Канади, яка набрала чинності 17 квітня 1982 р.

Глава держави - королева Великобританії, представлена в особі генерал-губернатора. Генерал-губернатор призначається королевою за рекомендацією прем'єр-міністра Канади, як правило, терміном на 5 років.

Законодавча влада належить королеві в особі генерал-губернатора і парламенту. Парламент складається з двох палат - сенату (Senat) і палати громад (Нouse of Commons). До сенату входять 105 членів-представників провінцій і територій за нормою: по 24 від Онтаріо і Квебеку; по 10 від Нової Шотландії і Нью-Брансуїку; 4 від провінції Острів принца Едуарда; по 6 від Манітоби, Британської Колумбії, Альберти, Саскачевану і Ньюфаундленду і по 1 від Північно-західних територій , території Юкон і території Нунавут. Сенатори призначаються генерал-губернатором за рекомендацією прем'єр-міністра. Сенатор повинен бути не молодшим ніж 30 років і не старшим 75. Виборче право надається громадянам Канади і британським підданим, які досягли 18 років і прожили в Канаді не менше року до виборів. Він обирається з числа депутатів на першому засіданні новообраної палати громад. Виконавча влада належить королеві в особі генерал-губернатора і уряду, який складається з прем'єр-міністра і міністрів. Партія, яка здобула на виборах більшість правлячою і формує уряд. Члени кабінету є членами палати громад. Прем'єр-міністр призначається генерал-губернатором, міністри - прем'єр-міністром. Уряд відповідає перед парламентом. Кожна провінція очолюється лейтенант-губернатором і має парламент і уряд.

155. Конституція Канади 1982 р.

Конституція Канади - вищий закон в Канаді. Конституція об'єднує кодифіковані закони, некодіфіцірованное традиції та угоди. Вона в загальних рисах намічає канадську урядову систему, а також політичні права всіх канадських громадян.

Канадський писана Конституція - на відміну від Американської-не ставити цілісного документу І не є кодіфікованою.

Як визначається у статті 52 (2) Конституційного акта 1982, Конституція Канади складається з: Акта про Канаду 1982, актів та наказів, зазначених у його додатку (включаючи Конституційний акт 1982), і будь-яких поправок до цих документів. Фактично останні включають в себе всі британські законодавчі акти, що передують Акту про Британську Північну Америку або змінюють його.

Цей закон був актом Парламенту Канади, які вимагають повної політичної незалежності від Сполученого королівства. Ця угода була підписана без згоди однієї з провінцій-засновниць країни і єдиною офіційно франкомовної території Канади - Квебеку.

Канадська хартія прав і свобод - декларація прав, утворює першу частину Конституційного акта 1982.

Закріплюються такі права: свобода совісті, свобода віросповідання, свобода думки, свобода переконань, свобода думки, свобода слова, свобода пересування і місця проживання і т.д.

156. Основи правового статусу особи Канади

Конституційним актом 1982 р. стверджується Хартія прав і свобод, яка гарантує такі права і обов'язки: 1 - демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодавчих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п'ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін діяльності федеральної та провінційної палат може бути продовжений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законодавчих зборів); 2 - основні свободи (совісті, думки, слова, мирних зборів, асоціацій); 3 - право на пересування (право на в'їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мотивуються реалізацією “програми позитивних дій”, спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених); 4 - юридичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на справедливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 - рівноправність; 6 - право на офіційні мови; 7 - право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі обмеження. Підкреслимо деякі особливості стосовно ряду прав та свобод. У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в'їзд. З огляду на високий рівень економічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і багато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує імміграцію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій системі конституційно-правових норм. Щодо основних та юридичних прав, права на рівність, викладених у Хартії, парламент чи провінційні законодавчі установи можуть приймати закони, що порушують будь-яке з цих прав, крім права на рівність, що забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом)

158. Федералізм Канади, правове положення провінцій, місцеве самоврядування і управління Канади

В Канаді існує дві різних щаблі політичної влади: центральний (федеральний) канадський парламент і десять провінційних законодавчих зборів.

Нова Шотландія стала першою територією Канади, де було засновано представницьке урядування. 1758 р. за результатами виборів там створено Законодавчі збори. Сьогодні у кожній провінції відбуваються законодавчі збори (провінції не мають Верхніх палат), що схожі на Палати громад. Законопроекти мають проходити три читання і отримати королівську санкцію від лейтенанта-губернатора. За всю історію існування канадської держави на провінційному рівні в отриманні санкції було відмовлено 28 разів, останній раз - 1945 р. на острові Принца Едуарда. Члени зборів обираються від виборчих округів, що створені законодавчими установами з урахуванням кількості населення. Членом зборів може стати будь-який кандидат, який набрав найбільше голосів, навіть, якщо їх подало менше половини від загальної кількості. Національний парламент уповноважений створювати закони для “миру, порядку і доброго урядування Канади”, крім тих, які стосуються “питань, що віднесені виключно до компетенції Законодавчих зборів провінцій”. Провінційні законодавчі установи уповноважені створювати закони про пряме оподаткування у провінції на провінційні потреби, збереження природних ресурсів, в'язниці, благодійні установи, лікарні (крім морських), муніципальні установи, ліцензії для провінційних та муніципальних зборів, місцеві роботи та підприємства (за окремими винятками), інкорпорацію провінційних компаній, затвердження шлюбів, власності та цивільних прав у провінції, створення судів і здійснення правосуддя, штрафи за порушення провінційних законів, питання суто місцевого чи особистого характеру у провінції, та освіту (з урахуванням деяких прав протестантських та римо-католицьких меншин у будь-якій провінції та конкретних релігій у Ньюфаундленді). З урахуванням обмежень, запроваджених Конституційним актом 1982 p., провінції можуть вносити поправки до своїх Конституцій звичайним актом Законодавчих зборів. Парламент не може взяти на себе будь-які повноваження провінційних Законодавчих зборів. Парламент і провінційні законодавчі установи мають також повноваження щодо сільського господарства та імміграції, а крім того, аспектів використання природних ресурсів, але якщо їхні законодавчі акти вступають у протиріччя, національний закон має перевагу. Такі самі повноваження поширюються на питання пенсій за віком, інвалідністю та одиноким станом, але якщо їхні закони вступають у протиріччя, провінційний закон має перевагу.

159. Судова система Канади

У Канаді існує традиційна англосаксонська правова система, де галузі права формуються за наявності визначеної кількості норм, що регулюють подібні відносини.. Вищою судовою інстанцією Канади є Верховний суд країни, який був створений 1875 р. Він складається з дев'яти суддів, з яких троє повинні представляти Квебек. Суддів довічно признає Генерал-губернатор. На засіданні суду для ухвалення рішення, як правило, досить участі п'яти його членів. Суд розглядає скарги на постанови з цивільних і кримінальних справ, винесені вищими судовими інстанціями провінцій і Федеральним судом, і приймає остаточні рішення. Скарги на рішення судів з цивільних справ можуть бути подані лише з дозволу судів, що їх винесли, або самого Верховного суду, якщо той вважає, що при розгляді справи виникли питання, які “виходять за рамки безпосередніх інтересів сторін”. Верховний суд розглядає скарги лише у справах про більш тяжкі злочини, якщо початковий виправдувальний вирок був відмінений вищестоящим судом або якщо при розгляді справи виникла суперечка з питання права. На прохання Генерал-губернатора або уряду Верховний суд може як консультативний орган розглядати питання, пов'язані з тлумаченням конституційних актів, перевіркою конституційності законів, прийнятих парламентом і законодавчими зборами провінцій, і суперечки між ними про компетенцію. Федеральний суд Канади, створений 1970 р. замість колишніх установ, містить у собі судове відділення (13 суддів) і апеляційне відділення (9 суддів). Він очолюється головою і його заступником. Весь склад суду призначається довічно Генерал-губернатором. У судовому відділенні розглядаються цивільні позови до федеральної влади і від їх імені, суперечки про громадянство, скарги з питань податків, патентів і торгових марок, суперечки між федеральним урядом і органами виконавчої влади провінцій тощо. Це єдиний суд у Канаді, діяльність якого обмежується застосуванням лише федеральних законів. Усі інші суди застосовують як закони федерації, так і закони провінцій. Верховний суд кожної з 10 провінцій виступає як суд першої інстанції у найбільш важливих і кримінальних справах, а також розглядає апеляційні скарги на постанови нижчестоящих судів провінцій по всіх категоріях справ. Суди графств (у деяких провінціях - округів, у Квебеку -Провінційні суди) розглядають у першій інстанції цивільні справи, як правило, із сумою позову від 300 до 3000 доларів, а також кримінальні справи про злочини середньої тяжкості (крадіжки, автодорожні злочини тощо). Цивільні справи у позовах на суму до 300 доларів розглядаються в судах з дрібних позовів (у деяких провінціях - з дрібних боргів). Кримінальні справи про найменш тяжкі злочини, переслідувані в сумарному порядку, а також про деякі злочини, переслідувані за обвинувальним актом, розглядаються магістратськими суддями (у Квебеку - світовими сесійними судами). Розслідування кримінальних справ проводиться, головним чином, поліцією. Обвинувачення у суді магістратів можуть підтримувати приватні особи, однак генеральні атторнеї федерації або провінції вправі на будь-якій стадії судового розгляду призупинити розгляд обвинувачення, пред'явленого приватною особою. Обвинувачення в судах більш високих інстанцій підтримується представником Генерального атторнея провінції.

160. Конституція Бразилії 1988 р.

Конституція Бразилії - основний закон Федеративної Республіки Бразилія. Діюча конституція Бразилії прийнята 5 жовтня 1988 року.

Конституція Бразилії є джерелом правових повноважень, що лежать в основі існування Бразилії, і закріплює основи політичної, правової та економічної систем країни, основи правового статусу громадян Бразилії.

Діюча конституція має характерну для бразильської традиції форму: вона складається з преамбули, основної частини, що включає 250 статей в дев'яти розділах, і перехідних конституційних положень (83 статті).

Відповідно до конституції Бразилія є демократичною правовою державою, заснованим на принципах суверенітету, громадянства, людської гідності, соціальних цінностей, вільного підприємництва і політичного плюралізму.

Проект підготовлений Установчими зборами.

Визначаючи характер зовнішньополітичних відносин бразильської держави, Конституція дає перелік загальновизнаних принципів міжнародного права (незалежність, рівність, невтручання у внутрішні справи тощо, а також неприймання тероризму і расизму і надання політичного притулку).

Бразильська Конституція - демократична Конституція. Вона передбачає багатопартійність, політичний плюралізм, розділення влади, певні заходи проти концентрації влади, послаблює повноваження Президента і посилює роль Парламенту, передбачає місцеве самоврядування, зрівнює положення штатів і територій, закріплює широкі права громадян, особливо “права трудящих”, встановлює систему судових органів, у тому числі й спеціальних судових установ, які б захищали права громадян і конституційний порядок.

Закріплює права: недоторканість, таємницю приватного життя, вільне пересування, свободу зібрань, свободу віросповідання тощо.

161. Основи правового статусу особи Бразилії

Конституція 1988 р. приділила правам і свободам надзвичайну увагу. їм присвячений спеціальний другий розділ, який має назву “Основні права і гарантії”. Цей розділ включає кілька глав: “Про індивідуальні і колективні права і обов'язки”, “Про соціальні права”, “Про громадянство”, “Про політичні права”, “Про політичні партії”.

Конституція Бразилії не обмежується правами, свободами, гарантіями і обов'язками, які в ній записані. Надзвичайно важлива норма міститься в параграфі 2 ст. 5: “Права і гарантії, які містяться в Конституції, не виключають інших прав і гарантій, котрі випливають із устрою і принципів, які вона закріпила, або міжнародних договорів, учасником яких є Федеративна Республіка Бразилія”. В даному положенні містяться два розряди прав і свобод - перший, що охоплює права і свободи, на котрі спирається сама Конституція і розвивається в звичайному законодавстві і судовій практиці, і другий, котрий має своїм джерелом міжнародне право. Іншими словами, визнаються права і свободи, які регулюються міжнародним правом, акти котрого ратифікувала Бразилія.

Конституція закріплює принцип рівноправності індивідів. У ній говориться про традиційні аспекти рівноправності перед законом незалежно від статі, раси і національності, а також незалежно від професії, освіти й інших характеристик особи.