Криміналістична характеристика та основні положення розслідування шахрайства, вчиненого організованими злочинними групами у сфері житлового будівництва

На законодавчому рівні правовідносини, що виникають у сфері житлового будівництва, врегульовані Земельним, Житловим, Цивільним і Господарським кодексами України, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основи містобудування», «Про землеустрій», «Про архітектурну діяльність», «Про будівельні норми», «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України», іншими нормативно-правовими актами. Порядок залучення грошових коштів інвесторів врегульований законами України «Про інвестиційну діяльність», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла».

Проте, слід зазначити, що вказані нормативно-правові акти регулюють лише загальні положення інвестування в будівництво та не враховують розвиток суспільних правовідносин, що склалися за останній час у сфері житлового будівництва і, таким чином, чіткий порядок залучення та використання коштів інвесторів на законодавчому рівні залишається до кінця невизначеним.

Так, основними суб'єктами будівельних правовідносин на первинному ринку нерухомості є:

а) управитель - фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами [210];

б) забудовник - юридична особа, яка у встановленому законодавством порядку отримала право на використання земельної ділянки для спорудження об'єктів житлового будівництва або згідно з укладеними договорами має право розпоряджатися житловою площею у будинках, які будуються (реконструюються) [206];

в) інвестори (довірителі) - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування [202].

Об'єктом будівництва є будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організовує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів. Об'єктом інвестування є квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном [210]. Для виникнення права власності на житловий будинок необхідно, щоб будинок було збудовано на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці, було затверджено відповідний проект, отримано відповідний дозвіл та будинок було прийнято до експлуатації [244, с. 238].

За статистичними даними Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», під час реалізації державних соціальних житлових програм («Пільгове кредитування молоді», «Надання підтримки для будівництва доступного житла», «Здешевлення вартості іпотечних кредитів»), що супроводжуються Держмолодьжитлом, за період 2015-2017 рр. в будівельну галузь залучено 786,14 млн. грн., зокрема: 158,92 млн. грн. бюджетних коштів, внесків громадян - 238,05 млн. грн., коштів місцевих бюджетів - 290,15 млн. грн., коштів статутного капіталу Держмолодьжитла - 97,8 млн. грн., коштів спеціального фонду державного бюджету - 1,22 млн. грн. Разом із тим, значні суми недержавних коштів фізичних та юридичних осіб залучаються в житлове будівництво через приватні будівельні компанії.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва [202]. Однак на практиці більшість забудовників ігнорують цю норму закону та укладають з інвесторами різні договори інвестування, не передбачені чинним законодавством. При укладенні таких договорів забудовники керуються загальними засадами цивільного законодавства та самостійно встановлюють істотні умови договору. Як правило, у таких договорах термін виконання зобов'язання та відповідальність сторін залишаються невизначеними.

Таким чином, на первинному ринку для інвесторів існує декілька типових способів придбання житла. Насамперед, це:

1) участь у фонді фінансування будівництва. Фонд фінансування будівництва (далі - ФФБ) - це грошові кошти, передані управителю ФФБ в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах правил фонду та договорів про участь у ФФБ. Метою створення ФФБ є отримання довірителями фонду у власність житла. Згідно з чинним законодавством, створення та управління ФФБ можуть здійснювати фінансові компанії, які мають відповідну ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг на здійснення діяльності із залучення коштів фізичних осіб - установників управління майном для фінансування об'єктів будівництва та (або) здійснення операцій з нерухомістю, а також комерційні банки. При цьому діяльність банку як управителя ФФБ регулюється нормативними актами Національного банку України і є його додатковою банківською послугою [146, c. 33-34];

Згідно з договором про участь у ФФБ, управитель приймає від довірителя кошти в управління та відповідно до правил фонду і цього договору перераховує частину таких коштів для фінансування будівництва, решта коштів залишається в управлінні управителя. Після отримання від довірителя коштів управитель закріплює за ним об'єкт інвестування та видає свідоцтво про участь у фонді [199].

2) укладення договору про пайову участь у будівництві. Під укладенням договору про пайову участь у будівництві слід розуміти домовленість двох або більше сторін, згідно з умовами якої одна сторона (забудовник) зобов'язується в певний термін побудувати багатоквартирний житловий будинок та після отримання дозволу на введення будинку в експлуатацію передати об'єкт інвестування довірителю, а інша сторона (довіритель) зобов'язується прийняти збудований об'єкт та сплатити передбачену договором ціну;

3) укладення договору купівлі-продажу майнових прав. Згідно з таким договором одна сторона (продавець) продає, а інша сторона (покупець) набуває майнові права на об'єкт нерухомості після введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Покупець реалізує такі права шляхом отримання об'єкта нерухомості за актом прийому-передачі, набуття та оформлення права власності на об'єкт нерухомості в результаті здійснення державної реєстрації права власності та отримання правовстановлюючих документів (свідоцтва про право власності на нерухоме майно);

4) укладення інвестиційного договору. Відповідно до інвестиційного договору, забудовник зобов'язується організувати спорудження та забезпечити введення в експлуатацію об'єкта будівництва, здійснити закріплення за інвестором об'єкта інвестування, а також передати інвестору об'єкт інвестування, а інвестор, в свою чергу, зобов'язується здійснити відповідне фінансування об'єкта інвестування на умовах, в порядку та строки, що передбачені договором.

Варто зауважити, що недобросовісні забудовники, використовуючи прогалини у чинному законодавсті, укладають з інвесторами угоди щодо інвестування в житлове будівництво та здійснюють спорудження об'єкта житлової нерухомості за відсутності необхідної дозвільної документації, з порушенням державних будівельних норм і проектних вимог. Зокрема, до найбільш поширених порушень з боку забудовників належать: 1) відсутність у забудовника ліцензії на право здійснення будівельної діяльності, документів, що підтверджують право власності на земельну ділянку; 2) незаконна зміна цільового призначення земельної ділянки та самовільне зведення на ній житлового об'єкта; 3) незаконна зміна у процесі будівництва категорії складності об'єкта житлової нерухомості тощо. За таких умов житловий об'єкт набуває статусу самочинного будівництва та не вводиться в експлуатацію, а інвестовані в будівництво грошові кошти інвесторам не повертаються.

Проведені нами дослідження свідчать, що в порядку цивільного судочинства між забудовником та інвесторами вирішуються спори щодо визнання договорів про інвестування житлового будівництва недійсними, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди. У таких ситуаціях характерними є випадки: укладення з інвесторами протягом тривалого терміну додаткових угод, які передбачають сплату додаткових грошових коштів; неповідомлення інформації щодо існування обтяження майнових прав на новий об'єкт інвестування; неповідомлення інформації про те, що будинок, в якому пропонувалася квартира за договором інвестування, вже було введено в експлуатацію, а квартири розподілено між іншими громадянами; непопередження інвесторів про відсутність з боку забудовника дійсної можливості укладення договорів інвестування (наприклад, частково відсутня дозвільна документація або фірма, що залучає кошти, не є фінансовою установою, яка має право здійснювати будівельну діяльність та залучати кошти фізичних і юридичних осіб для будівництва житла) тощо.

Таким чином, недобросовісні забудовники під прикриттям юридичної особи, яка здійснює законну фінансово-господарську діяльність, з метою досягнення корисливої мети - заволодіння інвестованими в будівництво грошовими коштами, укладають з інвесторами неправомірні угоди щодо фінансування житлового будівництва. У таких випадках через відсутність або недостатність відповідних доказів виникає складність доведення факту вчинення шахрайства та відмежування його від порушення з боку забудовника цивільно-правових зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 190 КК України шахрайством визнається заволодіння чужим майном або придбання права на майно, що може здійснюватися шляхом обману чи зловживання довірою. Як зазначено в юридичній літературі, обман під час шахрайства - це помилкове твердження винної особи про такі факти, що свідомо не відповідають дійсності, або умисне замовчування про такі факти, події тощо, повідомлення яких було обов'язковим, з метою спотворення дійсних інтересів потерпілого. Обман може мати місце щодо предмета (його ціни, якості, кількості і т.п.), особи (її службового або суспільного становища, професії) тощо. Зловживання довірою під час шахрайства є своєрідною формою обману, що полягає в недобросовісному використанні злочинцем певних відносин, які вже склалися між ним і потерпілим. Така форма обману може виникнути тоді, коли між потерпілим і винною особою вже існують відносини, які й породжують певну, можливо лише зовнішню, довіру між ними. У зв'язку з цим потерпілий передає майно винній особі на підставі довіри до неї та помилкової впевненості у правильності її дій [239, c. 385].

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про злочини проти власності», обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною [208].

С.Д. Назаров відмічає, що типовою ознакою обману в житловій сфері є використання підроблених документів - свідоцтв про державну реєстрацію нерухомості та права власності, договору про приватизацію житлового приміщення тощо. Автор вказує, що обман може стосуватися: окремих ознак, які належать як до особистості винного, так і в цілому до групи осіб; подій, що відбулися та мають юридичне значення; характеру дій, скоєних окремим учасником, або комплексу дій усієї групи осіб; характеристики майна у сфері житла (наприклад, приналежність житлового будинку, його впорядкованість тощо); інших юридично значимих подій і фактів (наприклад, на будинок, квартиру накладено арешт). Зловживання довірою полягає у тому, що особа або учасники групи використовують особливі довірчі відносини, що склалися між ними і власником житлового приміщення або іншим власником нерухомого майна, в основі яких лежать, як правило, цивільно-правові відносини, що випливають з договірних зобов'язань [164, c. 3].

Варто погодитися з Є.В. Бєловим, який визначає ознаки шахрайства з нерухомістю в житловій сфері: прихований характер шахрайства, найчастіше замаскованого під цивільно-правові угоди; наявність ознак інших складів злочинів, що здійснюються при обмані або зловживанні довірою, використання фальшивих гарантійних листів або фіктивних статутних документів, приховування інформації про наявність заборгованостей і застав майна, створення псевдофірм, які виступають в якості однієї зі сторін в угоді; часте використання шахраєм наявних у нього спеціальних статусів і положень [19, c. 13].

Проведені нами дослідження дозволяють зробити висновок, що шахрайству у сфері житлового будівництва притаманні такі криміналістичні ознаки:

1) специфічний об'єкт шахрайського посягання - сфера житлового будівництва, яка передбачає виникнення двосторонніх або багатосторонніх правовідносин у зв'язку з інвестуванням у будівництво житлової нерухомості;

2) спеціальний суб'єктний склад цієї категорії злочинів - організована група у складі посадових та службових осіб фірм-забудовників, компаній-управителів, які використовують юридичний статус будівельної фірми з метою злочинного заволодіння грошовими коштами інвесторів; організована група у складі посадових осіб фіктивних будівельних фірм;

3) залучення грошових коштів інвесторів у житлове будівництво шляхом укладення неправомірних угод; використання шахраями фіктивних (завідомо підроблених) документів, необхідних для здійснення будівництва об'єктів житлової нерухомості;

4) імітація шахраями будівельної діяльності, надання інвесторам неправдивої інформації про здійснення будівництва житлових об'єктів;

5) використання шахраями корупційних зв'язків з посадовими особами органів державної влади та управління, посадовими особами банківських установ;

6) заволодіння грошовими коштами інвесторів під прикриттям фінансово-господарської діяльності юридичної особи-забудовника, маскування злочинних дій під порушення цивільно-правових зобов'язань;

7) спричинення ошуканим інвесторам збитків в особливо великих розмірах.

Аналіз кримінальних проваджень у судовій практиці свідчить про те, що шахрайство у сфері житлового будівництва, як правило, вчиняється в сукупності з іншими злочинами (у 79,49 % випадків). Зокрема, членами організованої групи шахраїв було скоєно такі злочини як:

- зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України) - у 41,03 % проваджень;

- службове підроблення (ст. 366 КК України) - у 41,03 %;

- підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (ст. 358 КК України) - у 38,46 %;

- легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК України) - у 23,08 %;

- пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК України) - у 15,38 %;

- привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України) - у 12,82 %;

- фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України) - у 6,41 %;

- шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України) - у 5,13 % та ін.

Враховуючи викладене, зазначимо, що в криміналістичному аспекті шахрайство у сфері житлового будівництва, вчинене організованою групою, слід розглядати як злочинну діяльність спеціальних суб'єктів у сфері житлового будівництва, які, використовуючи недоліки у чинному законодавстві, специфічні способи придбання житла на первинному ринку нерухомості та корупційні зв'язки з посадовими особами державних органів, шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи грошовими коштами інвесторів під зобов'язання здійснити будівництво об'єкта житлової нерухомості.

Обман при вчиненні цього злочину полягає в повідомленні завідомо неправдивих відомостей щодо використання залучених інвестиційних коштів на будівництво житлового будинку, дійсних намірів спорудження забудовником об'єкта нерухомості та передачі його у власність інвестора. Обов'язковою ознакою обману є укладення фіктивних договорів та використання фіктивної документації під час здійснення будівельної діяльності.

Зловживання довірою полягає в недобросовісному використанні членами організованої злочинної групи довіри інвестора, що виникла внаслідок цивільно-правових відносин. У такому випадку члени організованої злочинної групи протягом певного часу виконують частину договірних зобов'язань, пов'язаних з будівництвом житлового об'єкта (купують будівельні матеріали, будують декілька поверхів тощо) без подальшого наміру здійснити всі необхідні зобов'язання в повному обсязі.

1.2 Поняття та структура криміналістичної характеристики шахрайства, вчиненого організованою злочинною групою у сфері житлового будівництва

Проблеми криміналістичної характеристики злочинів досліджували відомі вчені-криміналісти: В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.Д. Берназ, П.Д. Біленчук, І.О. Возгрін, А.Ф. Волобуєв, О.В. Волохова, В.К. Гавло, Ю.В. Гаврилін, І.Ф. Герасимов, О.Ю. Головін, Г.І. Грамович, Л.Я. Драпкін, В.Ф. Єрмолович, Г.Г. Зуйков, О.Н. Колесніченко, В.П. Корж, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук'янчиков, М.В. Салтевський, В.Г. Танасевич, М.П. Яблоков та ін. Розробку криміналістичної характеристики шахрайства у житловій сфері здійснювали такі науковці, як Є.В. Бєлов, В.В. Малигіна, Х.М. Михайлова, Н.В. Павлова, О.М. Розін, О.В. Шаров та інші.

Так, уперше поняття «криміналістична характеристика злочинів» було розкрито О.Н. Колесніченко. Він визначив криміналістичну характеристику як систему відомостей про криміналістично значимі ознаки злочинів певного виду, що відображає закономірні зв'язки між ними та слугує побудові і перевірці слідчих версій для вирішення основних завдань розслідування [86, с. 15].

Згодом, вчені-криміналісти проявили значний інтерес до зазначеної проблематики та деталізували зміст криміналістичної характеристики [35; 73; 78; 142; 150; 168; 217; 224; 229; 234; 250]. У межах досліджуваного питання науковцями було запропоновано різні підходи до визначення криміналістичної характеристики злочину. Так, І.О. Возгрін, спираючись на результати аналізу найбільш відомих робіт і розглядаючи останню з позиції слідчої практики, зазначив, що криміналістична характеристика злочинів - це система узагальнених фактичних даних і заснованих на них наукових висновків та рекомендацій про найбільш типові криміналістично значущі ознаки злочинів, знання яких необхідне слідчим для організації та здійснення всебічного, повного, об'єктивного та швидкого розкриття і розслідування [37, с. 296-297].

На думку І.Ф. Герасимова та Л.Я. Драпкіна, під криміналістичною характеристикою злочинів слід розуміти сукупність відомостей, знань про певний вид або групи злочинів, отриманих у результаті спеціальних досліджень. Вона є важливим структурним елементом методики розслідування, обумовлює методичні рекомендації і сприяє розкриттю, розслідуванню та попередженню злочинів [108, с. 348]. А.Ф. Волобуєв криміналістичну характеритику злочинів визначає як систему відомостей (знань) про елементи механізму скоєння злочинів окремого виду чи групи, в яких відображаються закономірні зв'язки між цими елементами і які використовуються для побудови і перевірки версій при розслідуванні конкретних злочинів [38, с. 24].

М.В. Салтевський зазначає, що криміналістична характеристика є інформаційною моделлю, що становить собою якісно-кількісну систему опису типових ознак конкретного виду (групи) злочинів. Він зазначає, що найбільш досконалим є інформаційний підхід при конструюванні визначення криміналістичної характеристики. Такий підхід означає, що: 1) криміналістична характеристика - це сукупність інформації, певним чином субординована в систему, яка становить собою абстраговану узагальнену інформаційну модель конкретної події; 2) опису підлягають не всі, а лише типові ознаки, тобто загальні для даного виду (групи) злочинів; 3) опис ознак здійснюють на якісному рівні, характеризуючи співвідношення їх кількісних сторін [218, c. 266-267].

О.В. Волохова робить висновок, що криміналістична характеристика злочинів - це система опису типових, криміналістично значущих ознак виду, групи злочинів, що виявляються в особливостях обстановки, механізму і способу його скоєння за допомогою техніко-криміналістичних засобів і методів, тактико-криміналістичних та організаційно-криміналістичних прийомів і рекомендацій, розрахованих на їх використання при розкритті, розслідуванні та попередженні подібних злочинів [46, c. 22-23].

Таким чином, в юридичній літературі криміналістична характеристика злочинів визначається як: 1) інформаційна модель типових ознак певного виду (групи) злочинів; 2) ідеальна модель типових зв'язків і джерел доказової інформації; 3) вірогідна модель події; 4) система даних (відомостей) про злочин, які сприяють розслідуванню; 5) система узагальнених фактичних даних, знання яких необхідне для організації розслідування злочинів; 6) система особливостей виду злочинів, що мають значення для розслідування; 7) система опису криміналістично-значимих ознак злочинів з метою забезпечення розслідування й попередження злочинів тощо. Практична значущість цих даних полягає в тому, що при розслідуванні конкретного злочину зіставлення наявних даних (що, де, коли, яким чином, за яких обставин тощо) з системою узагальнених відомостей (наукових даних) про злочини цього виду дозволяє виділити аналогічні за криміналістично значущими ознаками злочини та на цій підставі висунути вірогідні версії, врахувати криміналістичні рекомендації щодо подальшого плану розслідування тощо [104, с. 429].

М.П. Яблоков відзначає, що криміналістична характеристика злочинів може бути декількох рівнів (окремого злочину, виду, різновиду, групи злочинів). На думку автора, характеристика групи, виду злочинів є найбільш інформативною й важливою під час їх розкриття та розслідування. Видові та групові криміналістичні характеристики є типовими, тобто містять цілісне науково узагальнене уявлення про відповідний вид або групу злочинів. Криміналістична характеристика окремого злочину, отримана у процесі її розслідування та подальшого наукового осмислення, завжди є індивідуальною, але і в той же час найчастіше близькою до якогось її типу [113, c. 61].

Схожої думки дотримується О.Ю. Головін, який, проаналізувавши сутність криміналістичної характеристики злочинів, робить висновок, що під терміном «криміналістична характеристика злочинів» найдоцільніше розуміти лише систему типових даних (відомостей) про елементи окремого виду злочину і його механізм. Якщо розглядати конкретний злочин, то його криміналістичну характеристику слід розуміти як систему криміналістично значимої інформації, яка збирається слідчим. Cаме ця інформація аналізується слідчим та іншими працівниками правоохоронних органів, зіставляється з типовими даними криміналістичної характеристики злочину, будучи передумовою її практичного використання. Криміналістично значуща інформація про конкретний злочин слугує об'єктом емпіричних досліджень і узагальнень, результати яких можуть бути покладені в основу криміналістичної характеристики [53, c. 132-133].

У свою чергу О.П. Резван та М.В. Суботіна вважають, що необхідно розрізняти два види криміналістичної характеристики злочинів - загальну і окрему. Під загальною криміналістичною характеристикою злочинів учені розуміють систему криміналістично значущих відомостей про типові, закономірно пов'язані між собою елементи певних категорій злочинів та умови їх здійснення. Окрема криміналістична характеристика злочинів є конкретною характеристикою певного виду злочинів, що виділяється за тими чи іншими ознаками [111, c. 241].

На думку Ю.В. Гавриліна і М.Г. Шурухнова, криміналістична характеристика конкретного злочину - це поєднання вичерпних даних про розслідуваний злочин. У ній відбиваються індивідуальні ознаки цього злочину. Вона слугує інформаційною моделлю розслідуваного злочину. Конкретна криміналістична характеристика є динамічною категорією, оскільки повністю її зміст встановлюється в міру розкриття злочину. Повною вона стає, як правило, в той момент, коли розслідування кримінальної справи закінчено [50, c. 59]. З цього приводу В.Ф. Єрмолович відзначає, що розробка конкретної криміналістичної характеристики злочинів може здійснюватися у таких випадках: 1) коли вивчаються злочини одного виду й на підставі цього розробляються рекомендації щодо їх розкриття та розслідування; 2) коли вивчається конкретний злочин і на його прикладі здійснюється навчання курсантів (слухачів, студентів); 3) коли вивчається конкретний злочин і на його прикладі проводиться аналіз у практичному підрозділі правильних і неправильних дій слідчого, прокурора, судді; 4) коли вивчається конкретний злочин і на його основі здійснюється розробка пропозицій до законодавчих актів тощо [70, с. 232]. Тому, на нашу думку, доцільно досліджувати конкретну криміналістичну характеристику злочинів.

Слід зазначити, що серед учених-криміналістів досі залишається дискусійним питання щодо структури криміналістичної характеристики злочинів - кількісного й якісного складу її елементів. Так, В.П. Бахін, досліджуючи елементи-ознаки криміналістичної характеристики, робить висновок про те, що з позиції практичного призначення вони повинні розмежовуватися на дві групи: а) ознаки, які становлять всебічну характеристику певного виду злочинів, що дозволяє відрізняти його особливості від інших видів злочинів; б) ознаки, які здатні й покликані виконувати функцію забезпечення розкриття та розслідування злочинів [13, c. 183].

Г.І. Грамович вважає, що до змісту криміналістичної характеристики необхідно включати, насамперед, обставини, що становлять зміст предмета доказування в конкретній кримінальній справі, а також обставини, що виходять за межі доказування, але мають значення для розслідування злочинів. Він зазначає, що до структури криміналістичної характеристики злочинів слід включити дані про: матеріальні сліди злочину; спосіб вчинення і приховування злочину; місце, час і механізм його здійснення; обстановку вчинення злочину; предмет злочинного посягання; цілі й мотиви кримінального діяння; особистісні властивості учасників кримінального процесу; обставини, що сприяли вчиненню злочину [109, c. 301].

На думку В.К. Гавло, до структури криміналістичної характеристики злочинів слід включити систему типових відомостей, що розкривають основні риси способу, механізму й обстановки скоєних злочинів, слідоутворення, особи винного, його мотиви й цілі в ситуаціях підготовки, вчинення і приховування злочинів, що враховуються в методиці розслідування [49, c. 104].

У свою чергу О.Р. Росинська як основні елементи криміналістичної характеристики виокремлює обставини, що підлягають з'ясуванню й дослідженню по конкретній категорії справ: 1) характеристику типових способів вчинення й приховування злочинів; 2) відомості про коло осіб, серед яких слід шукати злочинця; 3) характеристику особистості типового потерпілого; 4) опис типових обставин, що сприяли або перешкоджали здійсненню подібних злочинів [214, c. 126].

Погоджуємося з думкою А.Ф. Волобуєва, який, досліджуючи зміст криміналістичної характеристики, виділив такі елементи механізму злочину, відомості про які входять до її структури: 1) способи підготовки, скоєння і приховування злочинів; 2) знаряддя скоєння злочинів; 3) сліди злочинів; 4) місце й обстановка скоєння злочинів; 5) час скоєння злочинів; 6) предмет посягання; 7) особа потерпілого; 8) особа злочинця [38, c. 24].

Науковий аналіз вчення про криміналістичну характеристику злочинів дозволяє дослідити поняття та структурні елементи криміналістичної характеристики злочинів, вчинених організованими групами. У юридичній літературі зазначено, що розробка теоретичних положень криміналістичної характеристики злочинів, вчинених організованими групами, є актуальною для науки і практики. Зазначена проблема була предметом наукових досліджень В.І. Куликова і М.П. Яблокова в монографії «Основи боротьби з організованою злочинністю» (Москва, 1996 р.) та В.П. Корж в монографії «Теоретичні основи методики розслідування злочинів, скоєних організованими злочинними утвореннями у сфері економічної діяльності» (Харків, 2002 р.). Так, В.І. Куликов і М.П. Яблоков пропонують криміналістично значущу інформацію, необхідну для криміналістичної характеристики організованої злочинної діяльності, згрупувати в окремі інформаційні блоки: предметно-технологічний; організаційно-управлінський; суб'єктно-особистий [182, с. 243]. В.П. Корж визначила криміналістичну характеристику злочинів, вчинених організованими злочинними утвореннями у сфері економічної діяльності як систему даних, що отримуються в результаті узагальнення слідчої і судової практики про: види організованих злочинних утворень, типові способи їх формування та принципи функціонування, види і форми корупційних зв'язків; особливості особистісних властивостей і рольових функцій членів організованого злочинного утворення; типові ознаки зазначених злочинів, що містяться (або відображені) у вигляді специфічних матеріальних та ідеальних слідів у способах економічних злочинів, в умовах і обстановці, в яких діяли члени організованого злочинного утворення, здійснювали легалізацію злочинних доходів, знання і використання яких необхідне для виявлення, розслідування і запобігання зазначених злочинів [94, c. 106].

Варто вказати особливості структурних елементів криміналістичної характеристики економічних злочинів, вчинених організованими злочинними утвореннями, запропоновані В.П. Корж. Вона виділяє такі структурні елементи: 1) характеристика видів організованих злочинних утворень (організованої групи, організованої групи з корупційними зв'язками, злочинної організації, злочинної спільноти); 2) характеристика способів формування організованих злочинних утворень; 3) криміналістичні ознаки організованих злочинних утворень; 4) характеристика видів корупційних зв'язків; 5) особливості особистісних властивостей і характеристика рольових функцій суб'єктів економічних злочинів; 6) характеристика предмета злочинного посягання; 7) характеристика технології злочинів, скоюваних організованними злочинними утвореннями у сфері економіки; 8) характеристика обстановки вчинення економічних злочинів; 9) характеристика способів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом; 10) характеристика слідів та інших наслідків економічних злочинів, вчинених організованими злочинними утвореннями [94, c. 107].

В юридичній літературі окрему увагу науковці приділили дослідженню криміналістичної характеристики шахрайства у сфері нерухомості. Так, В.В. Малигіна під криміналістичною характеристикою шахрайства в житловій сфері пропонує розуміти сукупність взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів, що характеризують предмет, спосіб, механізм слідоутворення, особистості злочинця і потерпілого, обстановку вчинення злочину, причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, кореляційні зв'язки між якими носять закономірний характер, а їх встановлення визначає методику розкриття і розслідування шахрайства в житловій сфері. До елементів криміналістичної характеристики шахрайства в житловій сфері автор відносить: відомості про предмет злочинного посягання, обстановку вчинення злочину, способи вчинення злочину, механізм слідоутворення, особистості злочинця і потерпілого, причини й умови, що сприяють вчиненню злочину. Додатковим елементом виділяються кореляційні взаємозв'язки основних елементів [148, c. 15-16].

На думку О.М. Розіна, криміналістичну характеристику шахрайства у сфері житлового будівництва необхідно розглядати як ідеальну модель типових зв'язків та джерел доказової інформації, що закономірно формуються, яка дозволяє обирати оптимальний шлях і найбільш ефективні засоби розслідування. До основних елементів криміналістичної характеристики шахрайства у сфері житлового будівництва автором віднесено: способи (підготовки, вчинення і приховування) зазначених злочинів, особистість злочинця (соціально-демографічна характеристика, дані про посадове та соціальне становище, морально-психологічні особливості), відомості щодо характерних слідів і вихідної інформації про злочин [213, c. 11].

Аналіз наукових положень дозволяє сформулювати поняття криміналістичної характеристики шахрайства, вчиненого організованою злочинною групою у сфері житлового будівництва та визначити її структурні елементи.

На наш погляд, криміналістична характеристика шахрайства, вчиненого організованою злочинною групою у сфері житлового будівництва - це система узагальнених слідчою та судовою практикою криміналістично значущих відомостей про елементи, що характеризують предмет злочинного посягання, типові способи підготовки до злочину, способи заволодіння грошовими коштами інвесторів, способи приховування слідів організованої злочинної діяльності шахраїв, кримінальні ролі членів організованої групи шахраїв, їх особистісні якості та корупційні зв'язки, специфіку обстановки вчинення злочину, особу потерпілого, типові сліди організованої злочинної діяльності, та кореляційні зв'язки між ними, що мають значення для виявлення ознак шахрайства на первинному ринку нерухомості та його розслідування в умовах конкретної слідчої ситуації.

Зміст криміналістичної характеристики шахрайства, вчиненого організованою злочинною групою у сфері житлового будівництва, розкривають такі її елементи:

1) характеристика предмета злочинного посягання;

2) характеристика кримінальних ролей членів організованої групи шахраїв, їх особистісних якостей та корупційних зв'язків;

3) типові способи шахрайства у сфері житлового будівництва;

4) дані про обстановку вчинення злочину;

5) дані про особу потерпілого (фізичну особу-інвестора, юридичну особу-інвестора);

6) характеристика типових слідів організованої злочинної діяльності на первинному ринку нерухомості.

Зазначені елементи криміналістичної характеристики є взаємопов'язаними і взаємозалежними, кореляційні зв'язки між ними є закономірними, зокрема між способом шахрайства і предметом злочинного посягання, способом шахрайства і особою злочинця, тощо. Їх кількісний склад є відносно постійним, водночас як якісний - динамічним, що пов'язано із пристосуванням шахраїв до сучасних умов і розробленням ними нових схем злочинних посягань.

Отже, теоретичні положення криміналістичної характиристики шахрайства, вчиненого організованою злочинною групою у сфері житлового будівництва, мають важливе значення для методики розслідування даного виду злочину. Криміналістична характеристика злочинів слугує орієнтиром для слідчого при обранні ним правильного напрямку розслідування, висуванні слідчих версій та виборі тактичних прийомів проведення окремих слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій в умовах конкретної ситуації.

1.3 Характеристика предмета злочинного посягання

Одним із структурних елементів криміналістичної характеристики шахрайства, вчиненого організованою злочинною групою у сфері житлового будівництва, є предмет злочинного посягання. В юридичній літературі зазначається, що до предмета злочинного посягання належать речі матеріального світу, впливаючи на які особа посягає на ті або інші суспільні відносини. Точне встановлення предмета злочинного посягання дає можливість відмежувати один злочин від іншого, суміжного з ним. Ознаки предмета посягання можуть виступати як пом'якшуючі або обтяжуючі обставини одного і того самого злочину або перетворювати злочин на особливо тяжкий вид [165, c. 185].

Як наголошує В.Ф. Єрмолович, узагальнені дані про об'єкт і предмет суспільно небезпечного діяння повинні займати одне з основних місць у системі криміналістичної характеристики злочину. Ці відомості проявляються в різних слідах скоєного та створюють можливість виявлення злочину, пояснення суті злочинного посягання, вказують на його ознаки. В окремих випадках вони прямо вказують на мотив, мету, спосіб, механізм слідоутворення, характеризують особистість злочинця. Автор відзначає, що криміналістична характеристика предмета злочинного посягання має принципово важливе практичне значення для встановлення злочинця та вирішення інших завдань у кримінальній справі. Встановлена система ознак, властивостей, особливостей предмета злочину в конкретному місці, у конкретний час дозволяє з високим ступенем точності змоделювати процес вчинення посягання та виділити в ньому цікаві для слідства обставини, знаряддя і засоби, суб'єктів тощо [70, c. 151-153].

Слушною є думка О.Л. Мусієнка, який, досліджуючи теоретичні засади розслідування шахрайства виокремлює низку чинників, що впливають на обрання предмета злочинного посягання, а саме: 1) спосіб шахрайства, що використовує злочинець - більшість способів розраховані на заволодіння саме грошовими коштами; 2) економічна доцільність - предмет шахрайства зумовлений зростанням номінальної вартості певної продукції; 3) споживча цінність - предметом шахрайства є не будь-яка річ, а саме та, яка відповідає інтересам та потребам злочинця. На вибір предмета злочинного посягання в більшості випадків впливає наявність можливості швидко використати матеріальні цінності, якими заволодів шахрай [162, c. 72].

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності», предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія [208]. Уявляється необхідним зупинитися на визначенні сутності майна з позицій кримінального та цивільного права.

Так, у кримінально-правовій доктрині зазначається, що предметом шахрайського посягання визнається майно, що має такі ознаки: 1) матеріальна ознака - річ повинна бути матеріальною, мати матеріалізоване вираження; 2) соціальна ознака - в майно вкладена певна людська праця, це майно має бути «опосередковано» людською працею; 3) економічна ознака - майно повинно мати споживчу та мінову вартість; 4) юридична ознака - майно повинно належати власнику [239, c. 373].

Водночас, поняття майна в цивільному праві більш багатозначне. Так, під майном в одних випадках розуміють сукупність належних особі речей, а також майнових прав і обов'язків, в інших - лише наявне майно, тобто актив майна у вигляді речей. Іноді і закон, і сформоване слововживання дають поняттю майна ще більш вузьке значення. До його складу при цьому належать лише речі конкретної особи (коли йдеться про витребування майна особи). Таким чином, майно є особливим об'єктом, що становить собою окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Належні особі речі (їх іноді називають наявним майном) і майнові права складають його актив, а обов'язки (борги) складають пасив цього майна [76, c. 66].

Слід зазначити, що у науковій літературі не існує єдиної точки зору щодо питання, чи можна відносити до предмета шахрайства право на майно або майнові права. Так, М.І. Мельник у науково-практичному коментарі до ст. 190 КК України зазначає, що предметом шахрайства є не лише майно, а й право на нього. Право на майно - це набута в результаті дій потерпілого можливість шахрая користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном. Щодо об'єктів власності, що можуть відчужуватися лише в установленому нормативно-правовими актами порядку, така можливість шахраєві може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового характеру. Таким чином, право на майно може бути закріплене у різних документах або набуте винним у результаті певної дії власника чи законного володільця майна, що позбавляє останнього права на нього [166, c. 416].

О.В. Кришевич зазначає, що «не можна плутати право на майно як предмет шахрайства з тими правовідносинами, які винний бажає придбати в результаті одержання такого права як володіння, користування й розпорядження майном (тріада правовідносин власника). Оскільки законодавець виділив право на майно в якості самостійного предмета шахрайства, заволодіння ним становить кінцевий злочин, поза залежністю від того, чи отримано по цьому праву конкретне майно. Законодавець говорить про набуття права на майно, а не про одержання в результаті придбаного права реального майна» [126, c. 190-191].

Прихильники іншої позиції зазначають, що до предмета шахрайства не слід відносити придбання права на чуже майно, оскільки таке право не містить матеріального вираження, тобто не є предметом матеріального світу. Наприклад, Є.В. Лащук відзначає, що предметом злочину не можуть бути певні права, соціальні норми, гідність, ідеї, поняття та інші нематеріальні утворення [134, с. 10]. На його думку, право на майно позбавлене матеріальності і тому не може виступати предметом злочину. Предметом злочину в цьому випадку слід визнавати те, що є матеріальним виразом права на майно - офіційні документи, які засвідчують таке право (довіреність, акція, облігація, вексель, боргова розписка, чек тощо), а також - чуже майно, з приводу якого вчиняються суспільно небезпечні діяння [160, с. 112].

Л.М. Демидова, з цього приводу зауважує, що наявність прав одного суб'єкта відносин обумовлює наявність обов'язку іншого щодо предмета цього права. Тому майнові права за своїм змістом і місцем у структурі суспільних відносин є соціальним зв'язком між суб'єктами суспільних відносин, які виступають об'єктом кримінально-правової охорони. Автор відзначає, що майнові права не можуть визнаватися предметом злочину, як, наприклад, і майнові обов'язки. Документи, що засвідчують право на майно, є їх формальною, тобто об'єктивізованою формою, вони можуть мати не лише певну правову форму, а й конкретно визначений зміст, зокрема, конкретизований щодо суб'єкта цього права. Документи, які засвідчують право на будинок, квартиру тощо, завжди суб'єктно визначені. Отже, не завжди документи щодо права на майно однієї особи можуть бути використані для підтвердження своїх майнових прав іншою [61, c. 270-271].

Варто погодитися з точкою зору Н.В. Павлової, яка досліджуючи особливості розслідування шахрайства, пов'язаного з відчуженням приватного житла, приходить до висновку, що саме по собі право на житло не може бути викрадено, оскільки не є матеріальною категорією і його не можна оцінювати у грошовому еквіваленті, адже грошову вартість має лише житло. Вона зазначає, що об'єктом зазначеного шахрайства є право на житло, а предметом злочинного посягання, вчиненого у сфері приватного житла, може бути лише житло, право на яке незаконно придбається [184, c. 9]. В.В. Малигіна відзначає, що до предмета шахрайства в житловій сфері необхідно відносити грошові кошти, житло, а також житлове приміщення, що є об'єктом житлових прав, яке, як предмет розкрадання, має бути чужим, тобто не знаходитися у власності чи законному володінні винного [148, с. 18]. Погоджуємося з думкою вчених та вважаємо, що до предмета шахрайства слід відносити майно, що має матеріальну форму вираження, водночас право на майно доцільно розглядати як об'єкт злочинного посяганя.

Аналіз матеріалів слідчої та судової практики дозволяє визначити предмет злочинного посягання організованої групи шахраїв на первинному ринку нерухомості. Зокрема, це:

1) власні грошові кошти або позикові інвестиції фізичних осіб-інвесторів у національній або іноземній валюті;

2) грошові кошти юридичних осіб-інвесторів - вкладення приватної форми власності;

3) цільові бюджетні кошти, передбачені державними соціальними житловими програмами для фінансування житлового будівництва;

4) грошові кошти юридичних осіб-інвесторів, що інвестовані в статутний капітал фірми-забудовника (інвестування в пайові цінні папери).

Так, національною валютою України є грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України. До іноземної валюти належать іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України [252, c. 462].

Залежно від форми грошові кошти поділяються на готівкові та безготівкові. Готівкові гроші (готівка) - це готівкова валюта України і готівкова іноземна валюта у вигляді банкнот і монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, банкноти та монети, вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу (крім монет, що належать до банківських металів), і дорожні чеки [205]. Безготівкові гроші - це засоби на рахунках у банках, різноманітні депозити (вклади) у банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів. Безготівкові розрахунки забезпечують рух вартості без використання наявних готівкових грошей двома способами: 1) переказуванням грошових коштів з рахунку платника на рахунок їх отримувача у кредитних закладах; 2) проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівкових грошей [190, с. 79-80].

Зазначимо, що шахраї - члени організованої злочинної групи - надають перевагу формі безготівкових розрахунків, у тому числі використовуючи платіжні термінали та системи Internet-банкінгу (online-технології дистанційного банківського обслуговування). Сучасні інформаційні банківські технології використовуються шахраями з метою прискорення інвестиційних розрахунків, що сприяє оперативності їх злочинної діяльності при заволодінні грошовими коштами інвесторів.

Слід відзначити, що в деяких випадках організовані групи шахраїв отримують від інвесторів грошові кошти, що були їм надані банками або фінансовими установами у вигляді банківських кредитів (позикових коштів). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під банківським кредитом слід розуміти будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [194]. У таких ситуаціях з інвесторами укладається кредитна угода, згідно з якою одна сторона (банк або фінансова установа) надає грошові кошти для фінансування будівництва об'єкта нерухомості, а інша сторона (позичальник) зобов'язується використовувати кредитні кошти за цільовим призначенням та здійснювати погашення строкового платежу та відсотків, нарахованих за користування кредитом.

За формами власності інвестованого капіталу грошові кошти інвесторів можуть бути вкладені в житлове будівництво у вигляді приватних або державних інвестицій. Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності. Державні інвестиції - вкладення, що здійснюються центральними й місцевими органами влади за рахунок державного і місцевих бюджетів, залучених коштів, а також державними підприємствами за рахунок власних та інших коштів [100, с. 24]. Організовані групи шахраїв здійснюють злочинні посягання на грошові кошти юридичних осіб-інвесторів: а) вкладення приватної форми власності; б) цільові бюджетні кошти, передбачені для фінансування житлового будівництва під час реалізації державних соціальних житлових програм.

Предметом злочинного посягання у сфері житлового будівництва можуть бути грошові кошти, інвестовані в цінні папери. У цивільному законодавстві зазначається, що цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Залежно від сфери застосування цінні папери виконують роль інструменту в комерційній діяльності суб'єктів підприємництва, застосовуються для підтвердження і оформлення кредитних відносин, використовуються в товарному обігу. В Україні в цивільному обігу можуть бути такі групи цінних паперів: 1) пайові цінні папери; 2) боргові цінні папери; 3) іпотечні цінні папери; 4) приватизаційні цінні папери; 5) похідні цінні папери; 6) товаророзпорядчі цінні папери [244, c. 126-127]. При вчиненні шахрайства у сфері житлового будівництва має місце заволодіння грошовими коштами, вкладеними в пайові цінні папери - юридичні особи-інвестори здійснюють інвестування в статутний капітал забудовника (управителя) з метою одержання прибутку та права участі в його управлінні.

Узагальнення практики розслідування за кримінальними провадженнями цієї категорії демонструє, що заволодіння грошовими коштами інвесторів, як правило, відбувалося шляхом перерахування на розрахунковий рахунок фірми-забудовника повної вартості квартири одним платежем (34,62 %) або частинами, протягом строку дії укладеного договору (65,38 %). Встановлено, що у 35,9 % випадків грошові внески інвесторів здійснювалися із залученням кредитних коштів банків або фінансових установ, у 5,13 % - перерахування здійснювалися у вигляді приватних інвестицій у пайові цінні папери, у 3,85 % - у вигляді цільових інвестицій за рахунок бюджетних коштів.