Екологізація управління лісовим господарством (на прикладі ДП "Турківське лісове господарство")

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

Інститут екологічної економіки і менеджменту

Кафедра менеджменту організацій і адміністрування

Дипломний проект спеціаліста на тему: «Екологізація управління лісовим господарством (на прикладі ДП «Турківське лісове господарство»)»

(«Еcologization of forest management (for example SE «Turka forestry»)»)

Виконав: студент групи М - 51с

напряму 7.030601 «Менеджмент»

Яворський М. І.

Керівник: д.е.н., проф. Синякевич І. М.

Львів - 2016



Реферат

Об'єкт дослідження - процес виробничо-господарської діяльності ДП «Турківське лісове господарство».

Мета роботи - дослідження концепції екологізації управління лісовим господарством на прикладі ДП «Турківське лісове господарство» та розроблення рекомендацій щодо її покращення.

У даній випускній роботі проведено аналіз та оцінка виробничо-господарської діяльності ДП «Турківське лісове господарство» за 2013 - 2015 рр. Викладено теоретичні основи визначення концепції екологізації управліня лісовим господарством в контексті вимог «зеленої» і «синьої» економіки та зміцнення екологічної стійкості лісових екосистем.

Ключові слова: екологізація управління лісовим господарством, «зелена» і «синя» економіки, глобальні екологічні загрози, лісова політика, суспільний розвиток, виробничо-господарська діяльність.

Сторінок - 127, рисунків - 16, таблиць - 24, використаних літературних джерел - 28.

• Abstract
• Object of research - the process of industrial and economic activity SE "Turka forestry".
• Purpose - to research the ecologization concept of forest management on the example of SE "Turka forestry" and develop recommendations for its improvement.
• In this final work the analysis and evaluation of production and economic activity SE "Turka forestry" for 2013 - 2015 рр laid out. Theoretical basis of the definition the ecologization concept of forest management in the context of the requirements of "green" and "blue" economy and strengthen environmental sustainability of forest ecosystems.
• Keywords: ecologization of forest management, "green" and "blue" economy, global environmental threats, forest policy, social development, production and economic activity.
• Pages - 127, pictures - 16, tables - 24, used literature sources - 28.

• Зміст
• Реферат
• Вступ
• 1. Екологізація управління лісовим господарством в контексті «зеленої» і «синьої» економіки та зміцнення екологічної стійкості лісових екосистем
• 1.1 Концепція екологізації суспільного розвитку як інструмент подолання глобальних екологічних загроз і зміцнення екологічної безпеки
• 1.2 Концепція екологізації економічної діяльності та управління лісовим господарством
• 1.3 Основи екологічного управління

1.4 Концепція лісового управління

2. Аналіз економічної діяльності державного підприємства «Турківське лісове господарство»

2.1 Загальна характеристика та аналіз стану лісів державного підприємства «Турківське лісове господарство»

2.2 Аналіз основних показників виробничо-господарської діяльності державного підприємства «Турківське лісове господарство»

2.3 Аналіз умов стану охорони праці та виробничого травматизму на ДП «Турківське лісове господарство»

3. Стратегія управління лісовим і мисливським господарством

3.1 Стратегія управління лісовим і мисливським господарством Львівського обласного управління лісового і мисливського господарства

3.2 Стратегія управління ДП «Турківське лісове господарство» в контексті екологізації лісового господарства України

3.3 Екологічна ефективність застосування легких мобільних канатних установок на гірських лісозаготівлях

3.4 Основні заходи щодо покращення умов праці, екологічного та протипожежного стану на ДП «Турківське лісове господарство»

Висновки та рекомендації

Список використаної літератури

Вступ

В цій роботі розглядаються актуальні питання екологізації управління та лісокористування в контексті зростання багаточисельних екологічних, економічних і соціальних загроз, що постали перед земною цивілізацією в двадцять першому столітті, а також екологізацію суспільного розвитку, який в третьому тисячолітті став об'єктивною необхідністю. Цей процес у лісовому господарстві передбачає екологізацію економічних інструментів, зокрема системи ціноутворення, планування, сертифікації лісокористування, стандартизації лісового менеджменту. В Україні він повинен передбачати реформування лісового господарства з метою забезпечення сталого екологічно збалансованого розвитку, який би передбачав пріоритет за екологічними і соціальними функціями лісів.

Концепція екологізації управління лісовим господарством повинна охоплювати не лише екологічну, але і економічну, соціальну і духовну сфери. Нехтування процесами екологізації однієї зі сфер суспільного розвитку не дозволяє досягнути основної мети екополітики, яка передбачає стабілізацію навколишнього природного середовища, а відповідно усунення небажаних трансформацій в екологічній сфері. Стабілізації навколишнього природного середовища неможливо досягти без істотних зрушень у духовній сфері.

Актуальність теми. В умовах інтенсивного розвитку економіки значно зростає антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище, в тому числі і на таку важливу складову економічної системи, як ліси, що є джерелом одержання деревини, продуктів недеревного походження, екологічних і соціальних функцій лісових насаджень. У зв'язку з цим виникає невідкладна потреба їх раціонального використання, збереження і відтворення на засадах сталого розвитку, доведення до оптимального рівня у кожній області України.

Метою даної роботи є дослідження екологізації управління лісовим господарством на прикладі ДП «Турківське лісове господарство» та розроблення рекомендацій щодо її покращення.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

· охарактеризувати сучасні засади екологізації лісового господарства;

· здійснити аналіз виробного-господарської діяльності Державного підприємства «Турківське лісове господарство»;

· запропонувати стратегію управління лісовим і мисливським господарством для Державного підприємства «Турківське лісове господарство».

Об'єкт дослідження - процес виробничо-господарської діяльності ДП «Турківське лісове господарство».

Предмет дослідження - процес екологізації управління лісовим господарством на ДП «Турківське лісове господарство».

Методи дослідження: Методологічною основою дипломного проекту спеціаліста є фундаментальні положення сучасної економічної науки, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища, екологізації лісового господарства.

Дана випускна робота складається з трьох розділів:

У першому розділі розкриваються всі аспекти, що стосуються екологізації управління лісовим господарством, а зокрема для Державного підприємства «Турківське лісове господарство».

У другому розділі проведено характеристику підприємства, аналіз та оцінка основних економічних показників на ДП «Турківське лісове господарство» за 2013 - 2015 рр. Тут проводиться характеристика трудових показників, аналіз використання основних засобів, оборотних коштів та матеріальних витрат підприємства.

У третьому розділі зазначена стратегія управління лісовим і мисливським господарством на ДП «Турківське лісове господарство».

Список літератури, яка була використана при написанні дипломної роботи прикладається в кінці роботи.

1. Екологізації управління лісовим господарством в контексті «зеленої» і «синьої» економіки та зміцнення екологічної стійкості лісових екосистем

1.1 Концепція екологізації суспільного розвитку як інструмент подолання глобальних екологічних загроз і зміцнення екологічної безпеки

Екологізація суспільного розвитку - це концепція, що передбачає екологізацію економічної і соціальної політики та оздоровлення духовної сфери за допомогою системи ефективних інструментів з метою забезпечення стійкості екологічних систем і усунення глобальних, національних і регіональних екологічних загроз. Ця концепція передбачає трансформацію інструментів економічної і соціальної політики в інструменти екологічної політики, а також поглиблення інтеграції екологічної політики з економічною, соціальною та політикою духовного оздоровлення людей з метою збереження навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів для теперішнього та майбутнього поколінь.

Екологічними загрозами вважаються сукупність екологічних, економічних і соціальних чинників, які прямим або непрямим чином можуть призвести до дестабілізації екологічних систем, а відповідно негативно вплинути на суспільний розвиток. За походженням екологічні загрози бувають земного або космічного походження. Екологічні загрози земного походження пов'язані з антропогенною діяльністю і природними чинниками земного походження. Екологічні загрози космічного походження пов'язані з природними процесами, що відбуваються у космосі (за рамками Землі та земної біосфери). Впливи останніх на земну цивілізацію ще недостатньо глибоко вивчені, але вони заслуговують уваги (особливо процеси, що пов'язані з пульсацією космічних систем [13].

Основні екологічні загрози, взаємозв'язки між ними та їх впливи на суспільний розвиток характеризує рис. 1.1

Глобальні екологічні загрози антропогенного походження можна розділити на дві групи, які відображатимуть прямі і потенційні екологічні загрози. Прямі глобальні екологічні загрози безпосередньо пов'язані з негативними впливами антропогенної діяльності на екосистеми Землі. Потенційні глобальні екологічні загрози пов'язані з антропогенною діяльністю, яка за певних обставин може трансформуватися у пряму глобальну екологічну загрозу.

Руйнація атомних електростанцій внаслідок впливу антропогенних або природних чинників може призвести до руйнації екосистем з негативними регіональними, а то і глобальними (це добре проглядається на прикладі Чорнобильської атомної катастрофи) наслідками.

Суспільне виробництво стає більш екологічно небезпечним у зв'язку із зростанням кількості об'єктів антропогенної діяльності, що становлять потенційну екологічну загрозу.

Сучасні атомні зброя, електростанції та двигуни, а також бактеріологічна й хімічна зброя стали об'єктами великої потенційної екологічної загрози, оскільки їх руйнація призводить до масштабних екологічних катастроф, кількість яких динамічно зростає. Так, якщо кількість катастроф планетарного масштабу у 50-х роках двадцятого століття досягла 20, то у 70-х - 47, а у 90-х - 86 [24].

Потенційні наслідки техногенних екологічних катастроф добре прослідковуються на прикладі територій, на яких проводилося випробовування атомної зброї, Чорнобильської катастрофи, танкерних транспортних засобів тощо. Тож недарма ряд промислово розвинутих країн з метою зміцнення екологічної безпеки приступили до демонтажу екологічно небезпечних об'єктів.

Так, Німеччина приступила до закриття деяких атомних електростанцій, а США - до ліквідації дамб [1].

В Україні таку загрозу становлять атомні електростанції, потужності яких нарощуються, каскад гідроелектростанцій на Дніпрі, сміттєзвалища екологічно небезпечних відходів виробництва та багато інших об'єктів, наявність яких свідчить про незадовільний стан національної екологічної безпеки.

Рис. 1.1 Екологічні загрози, взаємозв'язок між ними і їх вплив на суспільний розвиток [20]

Частішими стали випадки завезення на територію України екологічно небезпечних відходів з метою їх промислової переробки. Все це свідчить про об'єктивну необхідність інвентаризації екологічно небезпечних об'єктів.

Екологічну загрозу становить продукція з генетично модифікованих організмів (GMS - genetically modified organisms), оскільки її вплив на людський організм недостатньо глибоко вивчений. У зв'язку з цим, законодавство багатьох країн передбачає суворі обмеження щодо імпорту продукції з GMS.

Динамічне зростання екологічних загроз у кінці двадцятого століття підтверджується чисельними науковими працями. Вони призвели до руйнації довкілля, зменшення біорізноманіття, небажаних кліматичних змін, сповільнення темпів економічного і соціального розвитку.

Динамічна руйнація довкілля під впливом деструктивної антропогенної діяльності дала підставу відомому енвайроекономістові Герману Дейлі зробити такий висновок: «Дуже ймовірно, що ми вступаємо в еру, коли зростання збільшує екологічні й соціальні витрати швидше, ніж воно збільшує блага виробництва. Зростання, яке нарощує витрати більше, ніж воно збільшує блага, неекономічним зростанням, і його необхідно так і називати» [3, c. 180]. Ця нова ера, що характеризується негативними тенденціями в розвитку земної цивілізації, свідчить про об'єктивну необхідність екологізації суспільного життя.

Терміни екологічність, екологізація, екологічні загрози, екологічна безпека не так давно використовуються в національній еколого-економічній літературі. Серед них особливої популярності набрав термін екологізація, що не так давно був малопоширеним.

У підручнику «Екологічне управління» екологізація розглядається як:

«процес проникнення ідей, знань, законів екології, екологічного мислення в ніші сфери науки, виробництва, в життєдіяльність суспільства, держави» [6, c. 240]. Це проникнення має здійснюватися за допомогою системи управління, яка функціонуватиме: «на основі екологічного імперативу, тобто обов'язкової вимоги збереження, відновлення до рівня природної продуктивності деградованих екосистем, а також формування нової етичної системи існування людини як частини земної біосистеми» [6, c. 88].

Здебільшого у наукових роботах процес екологізації, головним чином,пов'язується з виробничо-господарською діяльністю, спрямованою на оздоровлення довкілля.

Поза увагою, як правило, залишаються інструменти, за допомогою яких можна досягнути оздоровлення довкілля.

Варто звернути увагу на тлумачення суті процесу екологізації проф. В.С. Кравцівим, що ключова ідея екологізації полягає в тому, щоб перетворити екологічні вироби та послуги у вигідні для національної економіки товари. Вона здійснюється через систему організаційних заходів та інноваційних процесів, реструктуризацію сфери попиту, технологічну конверсію, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності. Що важливо, автор вказує на деякі інструменти, під впливом яких екологізація економіки може розвиватися. Стратегічними цілями екологічної політики він вбачає екологізацію виробництва, екологізацію свідомості населення та екологізацію управління [10, c. 98].

У наукових роботах проф. І.М. Синякевича проблеми екологізації суспільного розвитку розглянуто в рамках економічної, екологічної, соціальної та духовної сфер як процес, що забезпечує поступ земної цивілізації у напрямку до сталого екологічно збалансованого розвитку [20].

Об'єктивна необхідність зміцнення екологічної безпеки та екологізації розвитку відобразилась у чинному законодавстві України. Так, у Конституції

України (стаття 16) записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави» [9]. Тобто, Україна повинна провадити політику, яка б сприяла оздоровленню довкілля.

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (стаття 3) серед основних принципів охорони навколишнього природного середовища розглядається принцип екологізації матеріального виробництва [7].

На основі аналізу наукових робіт з проблеми дослідження розробили концепцію екологізації суспільного розвитку (рис. 1.2, 1.3).

У зв'язку із загостренням еколого-економічних проблем під впливом глобальних екологічних загроз зростатиме значення обов'язкових інструментів екологічної політики. Можна очікувати, що в майбутньому економічна діяльність буде пов'язана з більш суворими екологічними стандартами. Дослідженнями американських енвайроекономістів встановлено, що це не послаблює конкурентоспроможність суб'єктів економічної діяльності. Навпаки, їх позиції на світових і національних ринках згодом, як правило, зміцнюються.

Екологізація розвитку може принести добрі плоди тільки тоді, коли вона буде супроводжуватися духовним відродженням. Україна, яка корінням своїм впирається у найдавніші пласти земної цивілізації, повинна знайти свою нішу у світовому розподілі праці, не втративши свій самобутній пласт культури. «Справжній шлях до міжнародної спільноти, - стверджує Герман Дейлі, - це створення федералізації спільнот, тобто спільноти спільнот, а не руйнування місцевих і національних спільнот на догоду єдиному космополітичному середовищу нічим не обмежених фінансових менеджерів, які не є спільнотою, а тільки взаємозалежною, взаємовразливою і нестабільною коаліцією короткочасних інтересів» [3, c. 196].

Рис. 1.2 Концепція екологізації суспільного розвитку [20]

Дана концепція екологізації суспільного розвитку базується на таких постулатах:

* духовний розвиток повинен превалювати над виробництвом матеріальних благ;

* екологізація суспільного розвитку повинна охоплювати всі сфери людської діяльності (економічну, екологічну, соціальну, духовну);

* екологізація суспільного розвитку повинна здійснюватися в рамках екологічної політики, яка базується на принципах, що показано на рис. 1.3 та реалізується за допомогою ефективної системи інструментів [20, 22];

* екологізація суспільного розвитку повинна привести до трансформації економічних інструментів в інструменти екологічної політики;

* екологізація суспільного розвитку, яка буде розвиватися під впливом ефективних інструментів екологічної політики, повинна усунути глобальні екологічні загрози і зміцнити екологічну безпеку та привести до духовного оздоровлення земної цивілізації;

* екологізація суспільного розвитку повинна передбачати обмеження щодо: обсягів шкідливих викидів у довкілля; добування корисних копалин; відтворення і використання тваринних і рослинних ресурсів; користування об'єктами природи; виробництва і споживання матеріальних благ; створення об'єктів, що становлять потенційну екологічну загрозу; чисельності населення. Крім того, вона повинна передбачати заборону наукової діяльності, яка може призвести до зростання екологічних загроз та погіршення екологічної безпеки. Не менш важливим є обмеження діяльності, яка призводить до деградації духовної сфери [22].

Рис. 1.3. Концепція екологічної політики як протидія викликам 21 ст. [20] Умовні позначення: 1 - принцип "забрудник платить"; 2 - принцип трансформування зовнішніх негативних екологічних ефектів векологічні витрати; 3 - принцип екологічної передбачливості; 4 - принцип пріоритетності екологічної безпеки; 5 - принцип гарантування екологічно безпечного середовища для проживання; 6 - принцип екологічної відповідальності; 7 - принцип Хартвіка; 8 - принцип дотримання стандартів з навколишнього середовища проживання; 9 - принцип субординації (децентралізації); 10 - принцип стимулювання продукування позитивних зовнішніх екологічних ефектів; 11 - принцип збереження біологічного та генетичного різноманіття; 12 - принцип збереження цілісності глобальної біосистеми; 13 - принцип спільної, але диференційованої відповідальності; 14 - принцип використання тільки економічно доступних природних ресурсів; 15 - принцип однаково справедливої екологічної політики щодо відтворення і використання поновлюваних природних ресурсів різних форм власності; 16 - принцип прозорості екологічної політики; 17 - принцип збереження екологічної культурної спадщини.

Екологізація суспільного розвитку повинна привести до зменшення антропогенного навантаження на екологічну сферу. Вона буде розвиватися під впливом ефективних інструментів екологічної політики. Це пов'язана з обмеженням виробництва і споживання матеріальних благ. Є інструментом втілення в життя концепції, яка передбачає пріоритет духовного розвитку над виробництвом матеріальних благ.

Екологізація суспільного розвитку у ХХI ст. стала об'єктивною необхідністю. Вона зумовлена такими чинниками:

- зростанням глобальної екологічної загрози, що викликана руйнівною антропогенною діяльністю, яка призвела до потепління клімату, нищення біорізноманіття, зростання всепланетарних екологічних катастроф та їх руйнівних наслідків;

- економічні системи виявилися неспроможними протидіяти глобальній екологічній загрозі, яка посилюється під впливом деструктивної економічної діяльності;

- дотепер на міжнародному, національному і регіональному рівнях не запроваджено ефективну систему економічного захисту природи.

- земна цивілізація знаходиться на такому етапі розвитку, коли екологічні витрати економічної діяльності в найближчі роки можуть перевищити економічні результати.

1.2 Концепція екологізації економічної діяльності та управління лісовим господарством

Екологізація економічної діяльності в лісовому господарстві розглядається як процес відпрацювання лісової політики (передусім принципів та інструментів), що забезпечує екологічну стійкість і високу продуктивність лісових екосистем, ефективне використання лісових ресурсів. Це відповідає міжнародним екологічним стандартам, принципам, критеріям й індикаторам сталого, екологічно збалансованого розвитку лісового господарства. Екологізація економічної діяльності в лісовому господарстві є об'єктивною необхідністю, оскільки ліси мають надзвичайно важливе значення для стабілізації клімату та подолання глобальних екологічних загроз.

Суть екологізації економічної діяльності, за твердженням професора І. М. Синякевича, полягає в трансформації економічних інструментів в інструменти екологічної політики [19, 21] та у творенні нових і удосконаленні чинних міжнародних, національних, регіональних та локальних інструментів екологічної політики, які б сприяли раціональному використанню природних ресурсів, оздоровленню довкілля і подоланню глобальних екологічних загроз.

Процес творення і удосконалення економічних інструментів екологічної політики повинен супроводжуватися відмиранням морально застарілих, тобто тих, які не сприяють зміцненню стійкості екологічних і економічних систем і не сприяють «озелененню» економічної діяльності.

Одним із таких економічних інструментів в Україні є платежі за спеціальне використання відновлюваних природних ресурсів (таких платежів немає в країнах Європейського Союзу). Варто звернути увагу на те, що фахівці Національної розвідувальної ради США в своїх прогнозах щодо глобальних змін світу до 2025 р. застерігають світову спільноту щодо того, що масштабне використання нових фінансових інструментів з метою регулювання економічної діяльності принесло на світові ринки безпрецедентний рівень ризику та нестабільності [4].

Принципи і методи екологізації економічної сфери України розглядалися головним чином у рамках концепції щодо формування інструментів екополітики. Проблема екологізації економічної сфери розглядається дещо ширше -- в межах окремих систем, зокрема: податкової, фінансово-кредитної, ціноутворення, інформаційної та політико-правової.Методи екологізації окремих систем економічної сфери характеризує табл. 1.1

Стосовно екологізації матеріального виробництва серед науковців відсутній єдиний теоретико-методологічний та методичний підхід, і це природно враховуючи комплексний і багато векторний аспект цього питання. На нашу думку, екологізацію варто розуміти як процес постійного і послідовного удосконалення та впровадження систем технологічних, організаційних, управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів, забезпечуючи при цьому високу якість навколишнього середовища на різних територіальних рівнях організації суспільного виробництва.

Негативні наслідки хибної стратегії природокористування у планетарному масштабі зумовили нагальну потребу екологізації суспільного виробництва як невід'ємної компоненти концепції сталого розвитку. Проблема раціонального використання лісових ресурсів здебільшого розглядали у контексті раціоналізації лісокористування: збільшення виходу промислових сортиментів під час лісозаготівель;мінімізація впливу на ґрунтовний покрив тощо. Водночас як системний характер взаємодії людини і навколишнього середовища вимагає комплекного, надгалузевого і міжрегіонального підходу у вирішенні проблем гармонізації соціально-економічного розвитку і збереження біосферо-репродуктивної якості навколишнього природного середовища.



Таблиця 1.1 Методи екологізації економічної сфери України [21]

Системи економічної сфери	Методи екологізації економічної сфери, що передбачають
	введення нових економічних інструментів екополітики	екологізацію чинних економічних інструментів екополітики	заміну традиційних економічних інструментів екологічно спрямованими
1	2	3	4
Податкова	Введення екологічних акцизів на товари, що забруднюють навколишнє природне середовище. Введення екологічного податку на продукцію. Оподаткування лісового доходу. Введення податкових пільг на інвестиції в природоохоронну сферу. Введення податку на відходи, енергоносії, шум. Введення податку на право використання природних ресурсів.	Розширення бази оподаткування за рахунок екологічних податків, що виявилися ефективними. Диференціація ставок податків на прибуток і майно з врахуванням екологічної небезпеки. Встановлення підвищених ввізних митних ставок на продукцію, яка була в споживанні або є екологічно небезпечною. Удосконалення пільгового оподаткування природоохоронної виробничо-господарської діяльності. Загальне оздоровлення системи оподаткування.	Збільшення тягаря екологічних податків за рахунок послаблення інших (в рамках концепцій про «подвійні дивіденди» та «потрійні дивіденди»). Виключення плати за спеціальне використання природно відновлювальних природних ресурсів з податкової системи.
Фінансово- кредитна	Утворення Державного фонду охорони і відтворення лісових ресурсів. Відшкодування населенню шкоди, що завдається екологічно шкідливими виробництвами та об'єктами. Аукціонна міжнародна торгівля дозволами на забруднення навколишнього природного середовища. Введення застави в процесі природокористування Введення екологічного страхування.	Збільшення обсягів пільгового фінансування природоохоронних заходів. Збільшення частки національного доходу на фінансування природоохоронних заходів. Ефективніше використання коштів природоохоронних фондів. Удосконалення системи економічних санкцій у природокористуванні. Удосконалення механізму прискореної амортизації основних фондів природоохоронного призначення.	Заміна прямого фінансування лісового господарства з державного бюджету на фінансування з Державного фонду охорони і відтворення лісових ресурсів.
Ціноутворення	Введення цін на екологічні послуги екологічних систем	Повне відображення екологічних витрат у цінах на продукцію та послуги. Удосконалення цін на природні ресурси і навколишнє природне середовище. Удосконалення нормативів плати за екологічну шкоду.	Розширення платного користування природними ресурсами за рахунок скорочення загального.
Інформаційна	Екологічної сертифікації лісів. Екологічної сертифікації технологічних процесів. Екологічної сертифікації менеджменту. Екологічна сертифікація довкілля.	Удосконалення інформування населення про екологічну шкоду. Удосконалення екологічного моніторингу. Удосконалення екологічної сертифікації продукції і послуг. Удосконалення планування природокористування. Оприлюднення екологічної інформації. Загальне оздоровлення інформаційної системи.	Поступове витіснення платного користування екологічною інформацією безоплатним.
Політико-правова	Приєднання до нових міжнародних домовленостей 3 охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.	Удосконалення національного законодавства з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Удосконалення адміністративного регулювання охорони навколишнього середовища ы використання природних ресурсів.	Витіснення методів правового покарання нераціонального використання природних ресурсів і навколишнього середовища методами економічного стимулювання раціонального природокористування.

Сьогодні в основі справляння податку на прибуток лежить планововитратний метод обліку фінансових результатів, який завдяки неоднозначним тлумаченням як платниками податків, так і контролюючими органами валових доходів і валових витрат, позбавляє прозорості процесоподаткування суб'єктів господарювання.

Недоліком застосування адвалерних ставок може бути виникнення стимулів у суб'єктів господарювання до заниження справжньої вартості реалізації. Фіксована ставка податку з обороту усуває цей недолік, оскільки базою для оподаткування є фактична кількість реалізованої продукції (товарів,робіт, послуг). Проте застосування лише фіксованої ставки може спонукати до зменшення реальних надходжень до державної скарбниці в зв'язку інфляційними процесами.

Поданий матеріал дає підставу стверджувати про об'єктивну необхідність формування нового наукового напрямку, який би вивчав методи екологізації економічної, соціальної і духовної сфер з метою забезпечення стійкості екологічних систем і усунення глобальної екологічної загрози.

Потенціал лісів України характеризують численні наукові праці [2]. Ліси Карпат виконують провідну екологічну, економічну і соціальну роль. Вони багаті різноманітними природними ресурсами, а також лісовими екосистемами. Отже, менеджмент, пов'язаний з гірськими лісовими екосистемами, має бути екологічно орієнтованим, відповідати загальновизнаним принципам, критеріям та індикаторам сталого екологічно збалансованого лісокористування. Професор В. Кітон вважає основними критеріями сталого лісового менеджменту для Карпат: збереження біологічного різноманіття; збереження водних ресурсів; внесок до глобального циклу вуглецю [8, с. 125].

У процесі вивчення лісів і лісового господарства України він дійшов висновку: «Стратегічний курс України у сфері лісорозведення свідчить про значний потенціал щодо зв'язування вуглецю у великих обсягах. Цей потенціал може мати високу економічну вартість, оскільки міжнародні ринки вуглецю динамічно розвиваються» [8, с. 126].

Професор Д. Фарадей (Інститут екологічної економіки Університету Вермонта, США) зауважує унікальні можливості України щодо використання лісів для поглинання вуглецю і складні екологічні та економічні проблеми сучасного лісового менеджменту. Зокрема він стверджує: «Справедливим буде узагальнення, що економічна продукція, яку отримують від лісів, має кардинально відмінні від екологічних вигід фізичні характеристики, які можуть забезпечити ліси. Так, ліс та земля, на якій він зростає, можуть перебувати у виключній власності, й використання їх однією особою означатиме, що для решти користувачів цих ресурсів залишиться менше. Натомість багато послуг лісів не можуть бути власністю однієї особи. Ринкові сили відіграють значну роль у виборі методів ведення лісового господарства, і з огляду на специфіку фізичних характеристик лісових ресурсів, систематично спонукають до трансформації структури лісів в економічну продукцію внаслідок утрачених можливостей збереження послуг лісів. Ринки також дають збої й не подають сигналів щодо зростання дефіциту послуг лісів та їхньої граничної вартості» [26, с. 53].

Відтак В. І. Самоплавський вважає: «Ключовою ланкою раціонального лісокористування і сталого розвитку лісового господарства України є екологізація лісогосподарської діяльності. Основні напрями ведення лісового господарства мають бути орієнтовані на збільшення лісистості території до оптимальної у всіх її природних зонах; збереження біологічного різноманіття лісових екосистем; підвищення стійкості лісових екосистем до негативних факторів виробництва» [15, с. 9].

Свою стурбованість щодо стану лісів світу висловили учасники останніх лісових форумів. Зокрема, на 7-й сесії ФЛООН, що відбулася в Нью-Йорку, були визначені такі глобальні цілі лісового господарства [25]:

— повернути назад тенденцію зменшення лісистості на планеті шляхом забезпечення невиснажливого ведення лісового господарства, у тому числі проведення заходів щодо захисту лісів, їх відновлення та активізації зусиль для попередження деградації лісів;

— збільшити отримання економічних, соціальних і екологічних благ лісів, зокрема внаслідок поліпшення умов життя залежного від лісу населення;

— значно розширити площу охоронних лісів, на яких ведеться не- виснажливе лісове господарство, а також збільшити частку лісової продукції, котру отримують під час ведення невиснажливого лісового господарства;

— повернути назад тенденцію зменшення обсягів офіційної допомоги, призначеної для ведення невиснажливого лісового господарства; мобілізувати в значно більших обсягах нові та додаткові фінансові ресурси з усіх джерел в інтересах забезпечення невиснажливого ведення лісового господарства.

Дискусії щодо творення «зеленої» економіки в лісовому секторі точилися і на Львівському форумі «Ліс у «зеленій економіці»: дії та завдання для країн Східної Європи, Північної й Центральної Азії» (відбувся з ініціативи ООН).

В оглядовому документі Львівського форуму «Ліс у «зеленій економіці»: дії та завдання для країн Східної Європи і Центральної Азії» зазначається, що в цьому регіоні спостерігається слабке втілення в практику господарської діяльності ефективної лісової політики і законодавства, слабкий інституційний потенціал, а також часті реорганізації міністерств та їх неспроможність відокремити політичні функції від управлінських.

Автори оглядового документа вважають важливими для лісового сектора (у контексті «зеленої» економіки) такі інструменти лісової політики: платежі за послуги екосистем (в тому числі послуги лісових екосистем); положення про незаконні рубання; концесійну систему лісокористування; критерії та індикатори сталого ведення лісового господарства; екологічні стандарти; моніторинг лісових екосистем.

Якщо взяти до уваги окремі постанови, що стосувалися екологічної політики України, то вони інколи були непогані за задумом. У деяких з них навіть висувалися проблеми екологізації економічного розвитку, але вони не ставали практикою економічної діяльності. Зокрема, екологізація економічного розвитку України регламентована «Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 року» (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. №880-р). Ця концепція передбачає: гарантування екологічної безпеки, усунення збільшення навантаження на навколишнє природне; середовище, зумовленого економічним зростанням, завдяки:

— переходу на інтегровані дозволи, що видаються за принципом «єдиного вікна», та удосконалення порядку видачі дозволів на викиди і скиди забруднювальних речовин, розміщення відходів; удосконалення системи управління відходами згідно з міжнародними стандартами та нормативами;

— забезпечення стимулювання виробників до застосування екологічно безпечних ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ролі еколого-економічних інструментів та більш ефективного впровадження принципу «забруднювач та користувач платить повну ціну»;

— спонукання виробників до запровадження системи екологічного менеджменту з метою зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище;

-- удосконалення системи інтегрованого екологічного управління внаслідок внесення екологічної складової до програм розвитку секторів економіки.

Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 р. передбачає екологізацію промисловості, транспорту, енергетики, сільського і лісового господарств тощо. Зауважимо, що Концепція екологічної політики України -- сукупність несистемних різнорангових заходів у сфері економічної діяльності. Це зумовлює зменшення її деструктивного впливу на навколишнє природне середовище, але не вирішує проблему оздоровлення довкілля загалом. Поза увагою залишається те, що екологізація економіки України може бути успішною лише тоді, коли вона буде складовою екологізації суспільного розвитку, тобто, відбуватиметься в тісному зв'язку з екологізацією всіх сфер (економічної, екологічної, соціальної, духовної) [17. с. 70].

Екологізація лісокористування, котра є інструментом становлення «зеленої» економіки в лісовому господарстві та сталого екологічно збалансованого лісокористування, перетворилася в XXI ст. на об'єктивну необхідність. Її розвитку має сприяти міжнародна, національна, регіональна та локальна політики [17. c. 71].

1.3 Основи екологічного управління

Базисом розгляду концептуальних основ екологіческого управління виступають загальноприйняті положення про зміст управління як багатостороннього і складного явища на перетині науки, практики і мистецтва.

Управління як сфера науки. Управління - це наука про управлінські відносини, що виникають в результаті впливу управляючої системи на керовану. Суть управлінських відносин висловлюють зворотні зв'язки та інформація. Управлінські відносини виникають між:

¦ керуючої і керованої підсистемами;

¦ компонентами всередині керуючої системи;

¦ керівниками і виконавцями в кожній ланці управління;

¦ керівниками;

¦ підлеглими.

Визначальну роль в організації та розвитку управлінських відносин відіграє керівник (топ-менеджер), його головна функція ефективно вирішувати поточні завдання і приймати правильні стратегічні рішення.

Управління як сфера практики. Управління - функція організованих систем, що забезпечує їх життєдіяльність.

Управління в технічних системах - цілеспрямована діяльність людини, пов'язана зі створенням і функціонуванням штучних процесів, механізмів, систем машин.

Управління в біологічних системах - цілеспрямована сила взаємопов'язаних природних процесів, спрямованих на підтримку і відтворення в природі функції життя.

Управління в соціальних системах - управління людьми, які об'єднуються в різні організаційні форми - соціально-економічні системи; цілеспрямована діяльність людей, обумовлена ??інтересами людини і суспільства, їх субординацією і гуманізацією, спрямована на відтворення соціуму і його структурних елементів.

Управління як сфера мистецтва. Управління - є мистецтво, суть якого полягає в застосуванні науки (основ організованого знання), досвіду та інновацій до реальностей будь-якої ситуації. важливий аспект управління як сфери мистецтва - вміння йти на компроміс з мінімумом небажаних наслідків [11]:

Концепція екологічного управління. Концепція екологічного управління - це система ключових положень, що визначають спеціальну діяльність з управлінням екологічними (еколого-економічними) процесами (ланками).

При розгляді концептуальних основ побудови системи екологічного управління необхідно, перш за все, виділити об'єкт і суб'єкт управління як дві підсистеми, що визначають місткість процесу управління, а також основні компоненти управлінської системи, або системи впливу: 1) організаційну структуру управління, 2) функції, 3) принципи і 4) методи управління.

Основні положення концепції екологічного управління виходять, з одного боку, з теорії управління, а з іншого - з теорії стійкого природокористування.

Особливу увагу слід звернути на те, що основи екологічного управління визначають як загальні положення управління (категорії, поняття), так і специфіку керованого об'єкта.

Загальні поняття і категорії, що визначають зміст управління як систему впливу керуючої системи на керовану: мета управління, організаційна структура управління, функції управління, принципи управління, методи управління, об'єкт управління.

Особливості організації впливу керуючої системи на керовану визначає мету управління. Зміст мети екологічного управління доцільно розглядати через призму діяльності законів екології.

Щоб скорегувати поведінку людини і цілеспрямовано формувати еколого-економічні відносини, необхідно ураховувати не тільки економічні тенденції розвитку і дедалі зростаючу обмеженість екоресурсів, а й закони екології, які покликані (При їх усвідомленні) визначати нові орієнтації людини.

У цьому аспекті слід звернутися до чотирьох законів, які були сформульовані відомим екологом Б. Коммонер 1974 року в форме афоризмів: 1) все пов'язано з усім (про загальний зв'язок речей і явищ в природі); 2) все повинно кудись діватися (закон збереження); 3) природа «знає» краще (про головний критерій еволюційного відбору); 4) ніщо не дається даром (за все треба платити) [11].

Перший закон - загальнодієвий, пов'язаний з системою внутрішньої динамічної рівноваги екосистем (шкода, що наноситься одному компоненту екосистеми, може привести до великих неблагополучних наслідків функціонування всієї екосистеми).

Другий закон вказує на відносини «екосистема - середовище», розглядаючи ландшафти Землі і біосферу в цілому як замкнуті системи (побутові і виробничі відходи не зникають безслідно).

Третій закон пов'язаний з неповнотою інформації: поки суспільство не має максимально достовірної інформації про механізми і функциях природи, природному середовищу завдається шкода. Тому необхідна гранична обережність.

Четвертий закон - це закон бумеранга, закон зворотного зв'язку. Всі наслідки впливу на екологічні системи необхідно оцінювати економічно.

На додаток до законів Б. Коммонера сучасні екологи вивели ще один закон - «На всіх не вистачить» (закон обмеженості рересурсів). Він свідчить про зростання цінності екологічних ресурсів у часі.

Необхідність реалізації екологічних законів з урахуванням зрілості еколого-економічних відносин визначає зміст мети екологічного управління. Загальна мета екологічного управління це бажане, можливе та необхідний стан керованої системи - екологічної сфери. Процес управління спрямований на досягнення цього стану. Виходячи з такого розуміння, до мети екологічного управління ставляться такі вимоги [11]:

¦ мета повинна бути обґрунтованою і комплексно висловлювати умови стійкого розвитку, що випливають з дії основних законмірностей та принципів природокористування;

¦ мета повинна бути певною, ясною, значущою і досяжною;

¦ змістовність основої мети управління повинна бути мета більш високого порядку. Наприклад, екологічні цілі управління підприємством повинні відповідати спільної мети екогічного управління регіону і т. д.

Організаційна структура управління - це сукупність управлінських ланок, розташованих у суворій ієрархії та забезпечують взаємозв'язок між керуючою і керованою системами. До ланок управління відносяться структурні підрозділи різних рівнів управління, а також окремі спеціалісти, які виконують відповідні функції управління або їх частини.

Функції управління - це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація робіт. До основних функциям управління належать: планування (засноване на досягненні поставленої мети), організація, мотивація, контроль.

Принципи управління - основоположні ідеї, закономірности і правила, що лежать в основі процесу впливу і здійснення ня управлінських функцій. Основні принципи управління [11]:

¦ оптимальне поєднання централізації і децентралізації (оптимальний розподіл повноважень);

¦ єдиноначальність і колегіальність;

¦ наукова обґрунтованість (передбачення);

¦ плановість;

¦ поєднання прав, обов'язків і відповідальності;

¦ приватна автономія і свобода;

¦ ієрархічність і зворотний зв'язок.

В системі вищеназваних відносин системоутворюючу роль виконує екологічна зв'язок.

Реалізація функцій і принципів управління здійснюється за допомогою системи різних методів. Методи управління - це сукупність прийомів і способів впливу на керований об'єкт для досягнення поставлених цілей.

Слово «метод» означає спосіб досягнення будь-якої мети: через методи управління реалізується основний зміст управлінської діяльності.

Методи управління характеризуються своєю спрямованістю, змістом, організаційною формою. Спрямованість - це орієнтація методів на систему (об'єкт) управління. Зміст - це специфіка прийомів і способів впливу. Організаційна форма - система впливу, який буває прямим (безпосереднім) або непрямим (наприклад, постановка задачі, що стимулює умови).

У конкретному методі управління поєднуються (взаємодіють) і зміст, і спрямованість, і організаційна форма. У цих зв'язках виділяються наступні методи управління [11]:

¦ організаційно-адміністративні, засновані на розпорядженнях, директивах;

¦ економічні, забезпечуються різними матеріальними стимулами;

¦ соціально-психологічні, застосовуються з метою підвищення соціальної активності учасників системи управління.

Для досягнення екологічної мети формується спеціальний об'єкт управління - екологічна сфера, основним елементом якої виступають відносини по збереженню (відтворення) окремих елементів природного середовища або природних комплексів в цілому.

В системі управління екологічна сфера інтерпретується не тільки як навколишнє природне середовище, функціонування якої обумовлено екологічними законами, а й з точки зору екомічних відносин як сфера взаємодії екології та економіки і формування еколого-економічних систем.

Об'єкт екологічного управління. В основі концепції екологічного управління лежить система «економіка - екологія», яка демонструє визначальну роль екологічного зв'язку у взаємодії цих двох підсистем, постійно знаходиться під впливом економічного чинника.

Система «економіка - екологія» - це відкрита самоорганізуюча система, що володіє синергетичним (кооперативним) ефектом - результатом спільних дій подсистемних елементів.

Самоорганізація в інтегральної системі «економіка - екологія» відбувається під сильним впливом зростаючих матеріальних потреб людини, кількісне вираження яких з позиції біфуркації (якісних змін, різких відхилень) представлено в структурі і динаміці економічного зростання, його тиску на навколишнє природне середовище.

Регульоване економічне зростання, його екологізація, «вростання» економіки в стійкі екологічні процеси - обов'язковий компонент самоорганізованої інтегральної системи «економіка - екологія».

В якості екологічного продукту виступає державна або регіональна екологічна рівновага, стійке продукування екосистем (природних комплексів). З безлічі компонентів відтворення екологічного продукту визначальну роль відіграє інтелектуальний фактор - нова (інноваційна) економіка, яка зможе підтримувати з природою стійку рівновагу. Побудова їх стійкого зв'язку («нова економіка - екологія») виходить з наступних синергетичних принципів [11]:

¦ Принцип нелінійності. Виражається в структурній зміні людського капіталу і його визначальний вплив на утримання потреб.

¦ Принцип рівноваги. Стан системи «економіка-екологія» змінюється під впливом економічного фактора. Високі технології і суспільство знань виконують роль біфуркації, виводячи економіку на якісно новий рівень розвитку і впливу на навколишнє середовище.

¦ Принцип цілісності. Економічна система не може розвиватися поза межами навколишнього природного середовища. Структуризація із погодженням стратегічних цілей економічного і екологічного розвитку, їх реалізація на всіх рівнях взаємодії, розробка адекватного інструментарію - основа збереження цілісності системи «економіка - природа».

¦ Принцип самоорганізації. Реалізується за системою зворотного зв'язку, реакції економіки на стан природного навколишнього середовища.

Принципи екологічного управління. Визначальне значення в побудові системи екологічного управління виконують принципи управління і природокористування, їх взаємозв'язок і синтез. Схему формування принципів екологічного управління можна представити в наступному вигляді (рис. 1.4):

Рис 1.4 Принципи екологічного управління [11]

Екологічне управління покликане безпосередньо стверджувати еколого-економічні інтереси природокористування.

Як випливає з рис. 1.4, принципи екологічного управління інтегрують в собі принципи управління і природокористування, виражають нову якість і зміст управлінського процесу, обумовленого необхідністю поєднання поточних і довгострокових цілей соціально-економічного розвитку.

Сформулюючі принципи екологічного управління - принцип стратегічного рішення, принцип «бумеранга» і принцип паритету екологічних і економічних інтересів - носять довгостроковий (стратегічний) характер.

Принцип стратегічного рішення висловлює перевагу довгострокової мети над поточною і обумовлює необхідність обов'язкового підпорядкування економічних дій екологічним завданням сталого розвитку.

Принцип «бумеранга» обумовлює необхідність врахування законів і правил екології, обов'язкове дотримання екологічних обмежень в розвитку суспільства. В іншому випадку виникають труднощі (Кризи) не тільки екологічного, але і соціально-економічного характеру.

Принцип паритету екологічних і економічних інтересів демонструє про рівнозначності і рівноцінності екологічних та економічних результатів господарської діяльності підприємства (організації).

За своєю суттю, екологічне управління є різновидом стратегічного управління.

Терміни «стратегічне управління», «стратегічне планування» позначаються ідеї і підходи, за допомогою яких майбутні зміни і їх вплив на соціально-економічні процеси оцінюють і враховують в поточних рішеннях.

У загальних рисах завдання стратегічного управління як інструмента побудови екологічної сфери полягають у тому, щоб виробити політику, яка забезпечить досягнення поставлених цілей. При цьому слід виходити з того, що ефективність стратегічного управління, що розуміється в широкому сенсі слова, визначається в степені відповідності діяльності людини її потребам.

Інституалізація екологічного управління. Останнім часом управління природокористуванням (environmental governance) визначаються як створення, зміна функцій і перетворення інститутів для вирішення протиріч (конфліктів), пов'язаних з використанням природних ресурсів.

Та чи інша система екологічного управління знаходиться в контексті політичного та культурологічного розвитку країни, формуючи, перш за все, адекватне інституційне середовище своєї природної бази існування.

Інституційна основа сталого природокористування відображає політико-культурологічне наповнення сфери його розвитку (національні цінності, етика поведінки, традиції) і конкретні правила та норми взаємодії суспільства і природи, включаючи екологічні закони. Останні враховують особливості та нормативно-правові засади формування природокористування стосовно конкретних екосистемам, їх видам і ресурсів.