Основи підприємницької та управлінської діяльності

- надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

- надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом;

- заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;

- збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

- заготівля, обробка окремих видів ресурсоцінних відходів, збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України);

- операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

- надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами;

- проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів;

- проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам;

- надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

- виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;

- виконання авіаційно-хімічних робіт;

- пересилання грошових переказів;

- надання послуг радіозв'язку (з використанням радіочастот);

- надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів);

- технічне обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації;

- організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність;

- фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність:

- організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту;

- діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні;

- виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, оптова торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями;

- виробництво тютюнових виробів, оптова, роздрібна торгівля тютюновими виробами;

- страхова діяльність;

- діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

- посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

- професійна діяльність на ринку цінних паперів;

- проведення землевпорядних та землеоціночних робіт;

- проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури;

- діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;

- посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника.

Порядок ліцензування підприємницької діяльності.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання -- заявника:

- найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код -- для юридичної особи;

- прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів -- для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності вказаний згідно зі ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

- документи оформленні з порушенням вимог чинного законодавства.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявникові повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду в строки, передбачені для видачі ліцензії.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів із дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом 3 робочих днів із дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

- недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

- невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через З місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.

На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України. Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.

У ліцензії зазначаються:

- найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

- вид господарської діяльності, на право провадження якого видається ліцензія;

- найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності;

- ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів;

- місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності;

- дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

- строк дії ліцензії;

- посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

- дата видачі ліцензії.

Орган ліцензування має оформити ліцензію не пізніше ніж за З робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийнятті заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом 30 календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною. Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж 3 роки.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території і відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, що реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії. За видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії. Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

Десять відсотків коштів, ш;о надходять до Державного бюджету України як плата за видачу ліцензії, зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України і використовуються на відшкодування витрат, пов'язаних із веденням Єдиного ліцензійного реєстру та виготовленням бланків ліцензій,

Патенти займають окреме місце, тому ш;о їх наявність дозволяє власнику займатися наданням побутових послуг, обміном валюти, гральним бізнесом, здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Окрім цього наявність патенту засвідчує право особи на винахід, корисну модель, промисловий зразок і сорт рослин.

Існуючі патенти поділяються на три групи:

- патенти на право здійснення торгівельної діяльності;

- патенти на право інтелектуальної власності;

- інші патенти (рис. 2).

Рис. 2. Види торгових патентів

Патент, який отримує підприємець, повинен бути розміщений на видному місці, а також відкритий до доступу.

Максимальна вартість торгового патенту 320 грн. На території міста Києва, обласних центрів вартість торгового патенту складає 60-320 грн. На території м. Севастополь, міст обласного підпорядкування вартість патенту складає 30 - 160 грн. На території інших населених пунктів - 80 грн.

Вартість короткострокового патенту встановлена у розмірі 10 грн. за один день.

У гральному бізнесі вартість патенту складає:

- автомат з грошовим або майновим виграшем - 1400 грн.;

- рулетка - 64000 грн.;

- інші гральні столи, окрім більярду - 48000 грн.;

- кегельбани - 2000 грн. за кожний жолоб;

- кожний більярдний стіл - 600 грн.;

- інші види грального бізнесу - 2400 грн. за кожний вид.

Суб'єкт підприємницької діяльності не сплачує ПДВ і різні

збори, які встановлюються державою.

Для деяких видів підприємницької діяльності патент не потрібний. Це такі види підприємництва: заготівельна діяльність; продукція власного виробництва фізичними особами, які перебувають з іншими у трудових відносинах і пункти торгівлі знаходять у приміщеннях цих суб'єктів; сфера громадського харчування, в тому числі у навчальних закладах, а також продукція вітчизняного виробництва у такому асортименті: хліб і хлібопродукти, борошно пшеничне і житнє, сіль, цукор, олія соняшникова, кукурудза, продукти дитячого харчування, безалкогольні напої, морозиво, яловичина і свинина, домашня птиця, яйця і риба, ягоди і фрукти, картопля і овочі, комбікорм для продажу населенню.

Питання для самоконтролю

1. Чому економічна свобода є основною передумовою розвитку підприємництва?

2. Що означає економічна свобода на практиці?

3. Які основні складові свободи господарської діяльності?

4. У чому полягає суть економічної самостійності, економічної відповідальності та економічної рівноправності підприємців?

5. Які головні рушійні сили підприємництва?

6. Що таке економічний інтерес?

7. У чому полягає сутність економічної конкуренції?

8. Що таке принципи підприємництва?

9. На підставі яких основних принципів здійснюється підприємницька діяльність?

10. Які передумови необхідні для становлення та розвитку підприємництва?

11. Який порядок ліцензування підприємницької діяльності? Обмеження підприємницької діяльності.



Тема «Етика і культура підприємницької діяльності»

План

1. Психологія та етика ділової якості підприємця.

2. Культура підприємницької діяльності.

Необхідно знати: поняття ділової етики, етичний кодекс бізнесмена, імідж бізнесмена, етичні критерії бізнесу, основні правила підприємницької етики умови формування цивілізованої етики.

Необхідно вміти: обґрунтувати необхідність психології та етики у підприємницькій діяльності.

1. Психологія та етика ділової якості підприємця

В серцевині проблеми соціальної відповідальності знаходяться особисті цінності, загальні переконання щодо добра і зла. Люди, що вважають, що “організації повинні максимізувати прибуток, підкоряючись закону”, швидше за все, додадуть високу цінність максимізації прибули, ефективності і жорсткому проходженню закону і низьку цінність - альтруїзму. Такі люди вважають, що організація поводиться правильно і є соціально відповідальною, поки її дії відповідають даній системі цінностей. Щоб зробити вибір на користь правильної поведінки, важливо мати початкове уявлення про етику. Етика має справу з принципами, що визначає правильну і неправильну поведінку.

Проте етика бізнесу зачіпає не тільки проблему соціально відповідальної поведінки. Вона зосереджена на широкому спектрі варіантів поведінки що управляють і керованих. Більш того, у фокусі її уваги - і цілі, і засоби, використовувані для їх досягнення тими і іншими. Наприклад, майже всі американці, швидше за все, визнають, що неетично давати чиновникові хабар ради отримання контракту. В цьому випадку неетичний засіб. Представимо, проте, що йдеться про контракт на закупівлю шкур котиків, використовуваних на виробництво одягу. Деякі люди, для яких захист тварин стоїть на високому місці, можуть вважати, що використання котикових шкур неетичне, навіть якщо їх можна отримати, не даючи хабара. Тут неетичною є мета. Дії керівників або рядових працівників, що порушують закон, також слід розглядати як неетичні.

Крім старших керівників, часто демонструючих неетичну корпоративну поведінку, будь-яке обличчя організації може також діяти неетично. Розглянемо наступні ситуації. Ви агент по закупівлях, і один з постачальників, з яким ви ведете справи, пропонує вам ящик хорошого вина. Чи прийняти вам його? Ви бачите, як деякі ваші колеги ведуть міжміські розмови з особистих питань. Чи слід вам робити теж саме? Слід підкреслити, що в цих прикладах немає мови про порушення закону, проте, відповідні дії можуть бути розцінені багатьма як неправильні.

Підвищення показників етичності поведінки

Організації роблять різні заходи в цілях підвищення характеристик етичності поведінки керівників і рядових працівників. До таких заходів відносяться розробка етичних нормативів, створення комітетів з етики, проведення соціальних ревізій і навчання етичній поведінці.

Етичні нормативи описують систему загальних цінностей і правила етики, яких, на думку організації, повинні дотримуватися її працівники. Етичні нормативи розробляються з метою опису цілей організації, створення нормальної етичної атмосфери і визначення етичних рекомендацій в процесах ухвалення рішень.

Комітети з етики. Деякі організації створюють постійні комітети для оцінки повсякденної практики з погляду етики. Майже всі члени таких комітетів - керівники вищого рівня. Деякі організації не створюють таких комітетів, але наймають фахівців з етики бізнесу, званого адвокатом по етиці. Роль такого адвоката - вироблення думок з етичних питань, пов'язаних з діяльністю організації, а також виконання функції “соціальної совісті” організації.

Соціальні ревізії запропоновані для оцінки і складання звітів про соціальний вплив дій і програм організації. Прихильники соціальної ревізії вважають, що звіти такого типу можуть свідчити про рівень соціальної відповідальності організації. Хоча деякі компанії намагалися скористатися принципами соціальної ревізії, але проблеми вимірювання прямих витрат і вигод від реалізації соціальних програм поки не вирішені.

Навчання етичній поведінці. Ще один підхід, використовуваний організаціями для підвищення показників етичності поведінки, - навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників. При цьому працівників знайомлять з етикою бізнесу і підвищують їх сприйнятливість до етичних проблем, які можуть перед ними виникнути. Вбудовування етики як предмету в курси навчання бізнесу на університетському рівні є ще однією формою навчання етичній поведінці, завдяки чому ті, що навчаються починають краще розуміти ці проблеми.

Згідно дослідженню Центру Етики бізнесу, “корпорації набагато стурбованіші етикою сьогодні, ніж у минулому, вони зробили конкретні кроки по впровадженню етики в свою практику” . При цьому щоденні газети рясніють прикладами неетичної поведінки працівників організацій будь-якого типу; проте, ми вважаємо, що самі організації не відчувають нестачі в протилежних прикладах етичних дій своїх співробітників. Продовжуючи упроваджувати різні програми і методи, описані вище, і добиваючись, щоб керівники високого рівня служили ролевими моделями належної етичної поведінки, організації повинні мати можливість підвищити свої етичні стандарти.

2. Культура підприємницької діяльності

У наш час велика увага приділяється таким поняттям, як «культура мови», «культура мовлення», «культура спілкування», «культура управління», які є синонімами.

Культура мови -- розділ мовознавчої науки, що вивчає нормативність мови, її відповідність вимогам, які ставить перед нею суспільство; вміння правильно добирати мовно-виражальні засоби мовлення відповідно до мети, змісту й обставин спілкування.

Норми культури мови:

- лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності);

- граматичні (використання правильної граматичної форми);

- стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у певному мовному оточенні);

- орфоепічні (правильна вимова);

- орфографічні (правильне написаним).

Отже, культура мовлення -- досконало володіння мовою, ефективне дотримання її норм у процесі спілкування.

Основні ознаки культури мовлення: змістовність, точність, доречність, логічність, послідовність, правильність, виразність, нормативність.

Культура спілкування - сукупність загальновизнаних норм і правил спілкування людей, стиль використання мовних засобів людьми відповідно до ситуації спілкування.

Звичайно, усі працівники повинні мати загальну культуру, інтелект, порядність. Проте особливе значення має їхній моральний потенціал. Основною етичною вимогою, якої слід дотримуватись у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає в службовій ієрархії.

Культура управління -- це сукупність вимог, що виникають перед зовнішньою стороною процесу управління, -- вимог, зумовлених нормами і принципами загальнолюдської та професійної моралі й естетики, принципами ефективної організації і методик управління.

Вона являє собою складний і багатогранний комплекс проблем, що стоять перед адміністративно-управлінським апаратом. Зокрема, вона органічно включає в себе і уважне, зацікавлене, дбайливе ставлення до потреб і проблем працівників, оперативний розгляд їх звернень і прохань. Саме спрямованість на іншу людину надає спілкуванню гуманного забарвлення, тобто є свідоцтвом наявності певного етикету, тобто у нашому випадку -- професійного.

Слово «етикет» прийшло до нас із французької мови через посередництво російської та польської -- ярлик, етикетка з написом, а у XVIII ст. - церемоніал. На початку XX ст. це слово на слов'янському ґрунті знову набуває первісного значення «ярлик», «наклепка».

Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за обсягом і змістом поняття «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «спілкувальний етикет».

Мовний етикет -- загальномовне явище, яке характерне для усіх стильових різновидів будь-якої мови.

Мовленнєвий етикет -- це національно специфічні правила мовної поведінки, що реалізуються в системі стійких правил і висловів, рекомендованих для використання в різних ситуаціях ввічливого спілкування зі співрозмовником (зокрема, під час вітання, висловлення подяки, звертання, знайомства, прощання тощо).

Отже, якщо мовний етикет -- це набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет -- це вибір цих засобів, використання засобів у процесі спілкування. Відмінність між мовним і мовленнєвим етикетом можна зрозуміти за допомогою порівняння, відомого ще з часів Фердинанда де Соссюра: одна річ ноти музичного твору, інша -- його виконання. У другому випадку важливим є і вибір самого твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця.

Взагалі поняття «мовленнєвий етикет» ширше за поняття «мовний етикет», бо мовлення може бути етикетним (або неетикетним) і тоді, коли воно стосується ситуацій, які не потребують уживання формул мовного етикету.

Мовний і мовленнєвий етикети можна розглядати як єдиний феномен -- лінгвоетикет лише в тому випадку, якщо немає потреби протиставляти ці явища. Етикетне ж використання мовних і позамовних засобів спілкування можна назвати спілкувальним етикетом. Отже, спілкувальний етикет вбирає в себе лінгвоетикет(мовний і мовленнєвий).

Правила етикету залежать від змісту моральної культури особистості. Вони значною мірою відбивають її суть, тобто мотиви, потреби, цілі, цінності, настанови тощо. Щоб уникати непорозумінь, прикрих випадків, для користування повагою серед колег потрібно не забувати (і навчитися ними користатися) про такі формальні, але обов'язкові для всіх моральні основи, як ввічливість, тактовність, коректність (делікатність), вихованість, толерантність. Ці основи, вироблені історією людського спілкування, не втрачають своєї актуальності і мають під собою мудрі підстави.

Ввічливість -- форма культури поведінки особи, для якої повага до людей стала звичною нормою спілкування.

Брутальність -- зневажливе ставлення до оточуючих у процесі взаємодії.

Тактовність -- це здатність людини знаходити оптимальну і толерантну форму спілкування з іншими людьми залежно від конкретних обставин, ситуації.

Особливий відтінок тактовної поведінки - делікатність. Це вміння витончено відчувати і реагувати на емоційний етап людини, коли вона (знайома чи близька людина) виявилася в скрутному (як говорять, «делікатному») становищі.

Інтелігентність -- це категорія моральна, рівень якої визначається не освітою, а культурою мислення, поведінки та діяльності.

Звичайно, критерії поведінки, спілкування та діяльності людини закладаються в певному середовищі, залежать від способу її життя. Проте більшість норм і правил сучасного етикету мають універсальний, загальнолюдський характер, поширюються на всі соціальні групи й прошарки суспільства. Водночас будь-яка професійна діяльність передбачає обов'язкове дотримання кожним працівником правил і норм поведінки і діяльності, які зумовлені особливостями цієї діяльності.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні норми культури мови.

2. Дайте визначення культурі спілкування.

3. Дайте визначення культурі управління.

4. Що таке мовленнєвий етикет?

5. Назвіть моральні основи, та дайте їм характеристику.



Тема «Організаційно правові форми підприємництва»

План

1. Одноосібне володіння, товариства, корпорації. Добровільні об'єднання підприємців.

2. Франчайзинг, як особлива форма організації бізнесу.

Необхідно знати: класифікацію основних форм підприємництва: одноосібне володіння; товариство (партнерство), корпорація, загальну характеристику і особливості малого підприємництва, тенденції, особливості та проблеми розвитку малого підприємництва в Україні.

Необхідно вміти: складати коротку характеристику підприємствам у залежності від форм організації бізнесу в Україні.

Форми організації підприємництва характеризують те, яким чином підприємці організують свою справу, як вони взаємодіють один з другим та з одними учасниками підприємництва. Форми організації підприємницької діяльності, що визначені юридично, називаються організаційно-правовими формами підприємництва.

1. Одноосібне володіння, товариства, корпорації. Добровільні об'єднання підприємців

Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих уподобань та смаків, але в головному визначається об'єктивними умовами -- сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами і недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма -- це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об'єднання.

Компанія -- це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших форм організації бізнесу.

Це лише загальні назви, що використовуються стосовно будь-якого підприємства. Вони відбивають тільки той факт, що підприємства або організації мають права юридичної або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття "фірма" або "компанія" не відображають організаційно-правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності суб'єкта підприємництва.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

-- кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

-- хто є власником використаного капіталу;

-- джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

-- межі майнової (матеріальної) відповідальності;

-- спосіб розподілу прибутку і збитків;

-- форма управління суб'єктом господарювання.

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності (рис. 1):

1) одноосібні володіння;

2) партнерства (товариства);

3) корпорації.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

Рис. 1 Організаційно-правові форми підприємництва.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва є невеликими. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Проте, ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Мають місце труднощі із залученням великих капіталів, а власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2. Повна відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні не це.

4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника (рис. 2).

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більш окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.



Рис. 2 Переваги та недоліки одноосібного володіння.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент -- негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску (рис. 3).

Рис. 3 Переваги та недоліки партнерства (товариства).

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга -- це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати прибуток, що постійно зростає.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація -- це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має недоліки.

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім -- дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок (рис. 4).



Рис. 4. Переваги та недоліки корпорацій.

2. Франчайзинг, як особлива форма організації бізнесу

В останні десятиріччя в країнах з розвинутою ринковою економікою значного поширення набула система договірних відносин щодо кооперації господарської діяльності великих, середніх і малих фірм у галузі розподілу продукції та послуг яка нині широко відома у світі під назвою франчайзинг.

Франчайзинг -- це спосіб доставки продукції та послуг споживачеві, форма організації та здійснення підприємницької діяльності на підставі кооперації матеріальних та фінансових ресурсів і зусиль різних підприємств.

Франчайзинг -- це угода, за якої виробник або одноосібний розповсюджувач продукції або послуг, захищених товарним знаком, дає ексклюзивні права на розповсюдження на певній території своєї продукції або послуг незалежним підприємцям (роздрібним торговцям) в обмін на отримання від них платежів (роялті) за умови дотримання технологій виробничих та обслуговуючих операцій.

Найбільша кількість фірм, що працюють за системою франчайзингу, зосереджена в таких сферах: мережа ресторанів та кафе, продуктових магазинів, будівельна та реконструкційна діяльність, автосервіс тощо. Активно використовується франчайзинг у роздрібній та оптовій торгівлі товарами, при наданні різного роду послуг (бухгалтерські, аудиторські, юридичні, туризм та готельне господарство). Франчайзинг може поширюватися на будь-яку господарську діяльність, для котрої розроблені процеси виробництва, переробки та продажу товарів і послуг.

Яскравим прикладом використання франчайзингової системи є індустрія пляшкових безалкогольних напоїв. Так, компанії "Кока-Кола", "Пепсіко" і "Севен-Ап" завдяки франчайзингу дістали можливість виробляти концентрований сироп централізовано і постачати його місцевим заводам, що спеціалізуються на розливу, володарі яких у кінцевому результаті ставали керівниками місцевого роздрібного продажу. Компанія "Соса-Соlа Аmatil Ukraine Ltd" вже вклала в економіку України понад 300 млн. дол. США, завершено будівництво заводу з виробництва цього напою в Броварах (Київська область). Компанія пропонує будівництво ще одного заводу в Дніпропетровську. В згаданій компанії працює 2050 чол., у найближчі два роки кількість працівників у ній перевищить 4 тис. чол.

У сфері громадського харчування розвитку та значного зростання бізнесу на засадах франчайзингу набула компанія "Мак-Дональдс" з новою стратегією швидкого обслуговування клієнтів як у США, так і в інших країнах, у тому числі й в Україні. Перший ресторан "Мак-Дональдс" відкрився в м. Києві у травні 1997 року, до Дня міста, наступний -- 24 серпня, до Дня незалежності. Всього ж в Україні відкрито майже 100 ресторанів, що дозволило додатково створити 5,5 тис. робочих місць. Обсяг інвестиції в економіку України склав майже 100 млн. дол. Для організації та ефективного функціонування проекту побудовані сучасні заводи з переробки м'яса та картоплі.

Реалізація специфічних переваг франчайзингу стає основою підвищення життєздатності всіх суб'єктів підприємництва. Завдяки винятковій ринковій мобільності франчайзинг довів свою ефективність та життєздатність. Так, за даними Адміністрації малого бізнесу США, на кінець п'ятого року існування ліквідувалися лише 14 % франчайзингових підприємств, тоді як для незалежних малих форм господарювання цей показник становив більше 65 %.

Однією з головних причин швидкого поширення та успіху франчайзингу є поєднання в ньому глибоких знань, досвіду та стійкого фінансового стану франчайзера -- організатора справи, володаря генеральної ліцензії, власника "ноу-хау" або патенту, головного консультанта і досвідченого постачальника необхідних продуктів, матеріалів, сировини, обладнання, технології, які необхідні для здійснення підприємницької діяльності, -- та франчайзі -- енергійного підприємця, менеджера, діяльність якого є повністю самостійною, але його підприємство функціонує не як відособлений суб'єкт правовідносин, а як частина єдиного комплексу, об'єднаного франчайзером, котрий є власником нематеріальних активів підприємства, що належить франчайзі.

Нематеріальні активи (тобто інтелектуальна власність) є причиною, заради якої сотні тисяч підприємців-франчайзі погоджуються платити за право користування системою франчайзера навіть у тих не багатьох випадках, коли вони знають її в усіх деталях. Інтелектуальна власність охоплює широке коло об'єктів: товарні знаки і знаки обслуговування, винаходи, промислові знаки, фірмові найменування, авторські права тощо. Всі ці об'єкти за всього їх різноманіття-захищені патентами, свідоцтвами або сертифікатами виключних прав, які видані державними органами влади. Саме тому, що вони захищені, й у разі неправомірного запозичення права власності на них його можна захищати в судовому порядку, потенційні франчайзі змушені укладати угоди і отримувати право використання відповідних об'єктів інтелектуальної власності за платню.

Правові та ділові взаємовідносини між суб'єктами франчайзингу визначаються франчайзинговою угодою, за якою одна особа (франчайзер), котра має розроблену систему ведення певної діяльності, дає дозвіл іншій особі (франчайзі) використовувати цю систему відповідно до вимог франчайзера в обмін на винагороду (компенсацію). Ця система має назву франшизна система, або франшиза (привілей, пільга, особливе право).

Формування та подальший розвиток системи франчайзингу в Україні сприятимуть вирішенню багатьох проблем становлення суб'єктів підприємництва, зокрема залученню в мале та середнє підприємництво широкого кола осіб, які не насмілюються займатися бізнесом без підтримки та навчання. У наших умовах основу потенційних франчайзі можуть скласти представники військово-промислового комплексу та науково-технічна інтелігенція, військовослужбовці, звільнені в запас та ін., тобто ті, хто залишився без роботи і бажає зайнятися більш надійним та ефективним бізнесом. До цієї категорії також слід віднести підприємців-початківців та інших осіб, здатних займатися підприємницькою діяльністю "під керівництвом". Крім того, франчайзинг сприятиме опануванню малим та середнім підприємництвом нових технологій, створенню додаткових робочих місць, підвищенню якісного рівня підготовки кадрів, розширенню сфер діяльності суб'єктів підприємництва.

Питання для самоконтролю

1. Як співвідносяться поняття "фірма" і "підприємство"?

2. Які існують основні організаційно-правові форми підприємництва?

3. Які основні переваги та недоліки одноосібного володіння?

4. Визначте, що розуміється у бізнесі під словом "партнерство".

5. Які основні переваги партнерства порівняно з одноосібним володінням?

6. У чому полягають переваги та недоліки корпоративної форми організації підприємництва?

7. Що таке франчайзинг?



Тема «Типологія підприємництва»

План

1. Підприємництво у фінансовій сфері.

2. Виробнича підприємницька діяльність, посередницька діяльність.

Необхідно знати: за якими видами класифікується підприємницька діяльність, сутність виробничої, комерційної, посередницької та фінансової підприємницької діяльності.

Необхідно вміти: аналізувати основну типологію підприємницької діяльності.

1. Підприємництво у фінансовій сфері

Кожний підприємець вільно обирає вид діяльності згідно з чинним законодавством України. Зокрема він може здійснювати виробничу, торгівельну діяльність, діяльність у сфері послуг, займатися комерційним посередництвом, торгово-закупівельною діяльністю, діяльністю у сфері будівництва, інновацій, інвестування та ін.

Підприємницька діяльність класифікується на такі види (табл. 1).

Таблиця 1

За функціональними ознаками	За законодавчими обмеженнями	За фазами відтворення
1. Виробництво товарів	1. Вільна діяльність	1. Виробниче підприємництво
2. Торгівля	2. Дозвільна (ліцензія)	2. Комерційне
3. Надання послуг	3. Державна діяльність	3. Фінансове
4. Виконання робіт

Вільна підприємницька діяльність надає право підприємцю без обмежень здійснювати самостійну діяльність, що не суперечить законодавству.

Дозвільна діяльність передбачає отримання дозволу (ліцензії) на здійснення підприємницької діяльності і поділяється на чотири групи:

- виготовлення та реалізація нових продуктів і речовин (алкогольних напоїв, тютюнових виробів, ліків, хімічних речовин);

- транспорт і зв'язок (міжнародний, внутрішні перевезення, міжнародні і міжміські поштові перевезення та ін.);

- спеціальні роботи (геологорозвідка корисних копалин, виготовлення зброї і грошових знаків);

- надання громадянам спеціальних послуг (медичних, ветеринарних і юридичних).

Перелік видів державної діяльності наведений у частині 1 ст. 4 Закону України "Про підприємницьку діяльність". Державна діяльність здійснюється у таких сферах: виготовлення і реалізація наркотичних, психотропних і вибухових речовин, військової зброї і боєприпасів, ракетно-космічна галузь.

Проведення ломбардних операцій поряд із державними підприємствами можуть здійснювати товариства з повною відповідальністю.

За фазами відтворення (виробництво, обмін, розподіл, споживання) виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове.

Виробниче підприємництво є діяльністю, пов'язаною з виробництвом продукції, послуг, інформаційного забезпечення, духовних цінностей, які підлягають наступній реалізації споживачам. При здійсненні виробничої діяльності виробництво є основною, а збут продукції другорядною діяльністю.

Частково фактори виробництва можуть належати підприємцю (робоча сила, накопичені ресурси), а інші потреби задовольняються шляхом їх придбання на стороні. У процесі виробництва підприємець може звертатися до послуг сторонніх організацій для виконання будівельних, монтажних робіт, транспортних і інтелектуальних послуг. У цьому випадку сторонні організації виступають як посередники між підприємцем і споживачем.

Для успішної підприємницької діяльності виробник повинен аналізувати кон'юнктуру ринку, визначити конкурентні переваги товару, який пропонує ринку. Якщо виробник пропонує інноваційний товар, він повинен враховувати його життєвий цикл і визначити ефективність товару, порівнюючи майбутні витрати і доходи, які підприємець сподівається отримати у майбутньому.

У комерційному підприємництві визначальну роль відіграють товарно-грошові і товарно-обмінні операції, які визначають його зміст. Основу комерційної діяльності складають операції і угоди купівлі-продажу товару. Ефективність комерційної діяльності визначається співвідношенням витрат і надходжень на придбання і реалізацію товару та надходженнями від його реалізації у відповідні періоди.

Комерційна діяльність ґрунтується на таких принципах:

- організаційно-господарська незалежність, самостійність і свобода вибору суб'єктами господарювання організаційно-правових форм і видів торгівельної діяльності, спеціалізація з асортиментного профілю підприємств та методів обслуговування покупців;

- відсутність дискримінації, доступність комерційних послуг для усіх категорій клієнтів, пріоритетне врахування їх інтересів;

- цивілізованість - високий рівень обслуговування;

- конкурентоспроможність - ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища за умов дотримання антимонопольного законодавства.

Фінансове підприємництво є особливим видом комерційного, полем діяльності якого є комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні компанії. Цей підвид діяльності виділяється окремо, враховуючи, що об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери, які не тільки опосередковують товарообмінні операції, а й є головними об'єктами товарно-грошових відносин, трансформуючи їх у грошово-грошові або валютно-валютні. Існує особливий вид фінансового підприємництва, коли підприємець виконує роль емітента цінних паперів, тобто у юридичному порядку емітує цінні папери акцій або облігацій.

Для ефективної фінансової діяльності підприємець повинен мати таку інформацію: дані щодо потенційних покупців грошей, валюти, цінних паперів, курсів валют, рівня інфляції, кредитних ставок, умов проведення фінансово-кредитних операцій, порядку їх оформлення та джерел фінансових ресурсів.

2. Виробнича підприємницька діяльність, посередницька діяльність

Комерційне підприємництво

Торгівельна діяльність та комерційне посередництво

Основою комерційної діяльності є торгівельна діяльність, зміст якої визначається Постановою КМУ №108 від 08.02 1995 р., як "ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб або громадян із здійсненням купівлі-продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку". Заміна або покращання товару при цьому не відбувається.

Торгівельне підприємство укладає договір купівлі-продажу, умови якого регулюються ст.ст. 655-711 Цивільного кодексу України. Згідно з договором продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього грошову суму згідно з угодою. Умовами контракту є майно - товар і ціна, сторонами - продавець і покупець, якими можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

У комерційному підприємництві мають місце і посередницькі угоди: договір комісії, договір доручення і консигнаційний договір.

За договором комісії, 1011 ЦКУ одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити одну або кілька операцій від свого імені, але за рахунок комітента.

За договором доручення, згідно зі ст. 1000 ЦКУ, одна сторона (повірений) здійснює від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Консигнаційний договір ґрунтується на консигнаційних операціях. Це господарські операції суб'єктів підприємницької діяльності (консигнантів), що передбачають експорт матеріальних цінностей до складу іншого підприємця (консигнатора) з дорученням реалізувати їх на комісійних засадах.

Консигнаційні операції є різновидом комісійних і найчастіше використовуються у зовнішньоекономічній діяльності, при освоєнні нового ринку збуту або при поставках нових товарів, щодо яких клієнти не мають достатньої інформації і тому експортер не впевнений у їх швидкому збуті.

При укладанні угоди консигнації сторони узгоджують терміни продажу товару, умови повернення консигнанту непроданих залишків товару і відшкодування витрат, пов'язаних з поверненням товару.

Сторони узгоджують також обов'язки щодо маркетингових досліджень ринку збуту, зміст у реклами і рекламних заходів. Товари поставляються на склад консигнатора, який несе відповідальність за їх зберігання, тому у договорі консигнації не встановлюється право консигнатора на відшкодування йому витрат на зберігання товарів консигнатором, їх несе консигнатор. Як і у договорі комісії, право власності на товар до моменту його продажу за договором консигнації належить консигнанту.

Консигнатор за свої послуги отримує комісійні, розмір яких визначається контрактом. Це може бути відсоток від вартості контракту або різниця між ціною призначеною консигнатором і ціною продажу товару.

У комерційному підприємництві є один із його підвидів посередництво. Головними посередниками на ринку є брокери, дилери і дистриб'ютори.

Брокер - це комерційний посередник, який укладає угоду від імені і за рахунок клієнта, не вступає у фізичне володіння товаром і не несе відповідальності за укладену угоду.

Дилери працюють за доручення клієнтів від свого імені, за власні кошти і відповідають за результати угоди.

Дистриб'ютори - окрім брокерських і дилерських функцій забезпечують зберігання, транспортування і, якщо потрібно, переробку товару.

Співвідношення витрат праці між цими категоріями посередників складає 1:5:10, і відповідно за свої послуги вони отримують 2%, 5% і 10% комісійних від вартості контракту.

Документи, які регламентують дальність у сфері комерційного підприємництва

Для отримання дозволу на здійснення діяльності у сфері комерційного підприємництва юридичним особам потрібно підготувати такі документи:

- дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі (рішення сесії місцевої ради) або договір оренди;

- електронний контрольно-касовий апарат (ЕККА №6) при торгівлі у стаціонарному приміщенні або товарно-касову книгу. До ЕККА №6 потрібно вести журнал, мати реєстраційне свідоцтво, акт опломбування, ключі "X" - звіт;