Основи підприємницької та управлінської діяльності

- ліцензії (копії), затверджені відповідним органом, який їх;

- торгівельний патент на кожну торгову точку, звичайний або пільговий залежно від асортименту товару (Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності");

- квитанцію про сплату ринкового збору при торгівлі на території ринку.

Підприємці, фізичні особи повинні мати такі документи:

- самоврядування за місцем реєстрації громадянина;

- дозвіл на розміщення торгової точки або договір оренди приміщення;

- квитанція про сплату ринкового збору;

- електронний контрольно-касовий апарат або товарно-касову книгу;

- книгу обліку доходів і витрат;

- торгівельний патент на кожну торгівельну точку. При лотковій торгівлі громадяни можуть сплачувати фіксований податок.

Головним завданням комерційного підприємництва є створення повноцінного споживчого ринку.

Інфраструктура комерційного підприємництва

Полем діяльності комерційного підприємництва є мережа торгівельних закладів, яка розподіляється на стаціонарну і пересувну.

До стаціонарних належать торгівельні підприємства, розташовані у спеціально побудованих приміщеннях, або додатково обладнаних.

До пересувної мережі відносять різні пристрої для торгівлі на винос та на виїзд (автомагазини, цистерни, лотки, прилавки та ін.).

Основною формою організації роздрібної торгівлі є торгівля через стаціонарну мережу, яка поділяється на дві групи - магазини і кіоски.

До магазинів належать торгівельні заклади, що займають окреме приміщення і мають торгівельну залу для покупців. Магазин, який має кілька приміщень в одній будівлі і підпорядковується одній адміністрації, вважається одним магазином. Якщо магазин має кілька відокремлених приміщень, то кожне приміщення вважається окремим магазином, навіть у випадку підпорядкування одній адміністрації.

До кіосків належать роздрібні торгівельні підприємства, які мають окреме приміщення, але не мають зали для покупців. Кіоск, який належить одній торгівельній організації, але розташований у приміщенні магазину іншої, є самостійним підприємством. До самостійних належать також кіоски, що перебувають на балансі магазину.

Павільйони не належать до окремого виду торгівельних організацій, ті із них, які мають залу для покупців, відносять до магазинів, а без зали - до кіосків.

Стаціонарними приміщеннями вважаються також будівлі і внутрішні приміщення метрополітену.

Лоткова торгівля у вуличних переходах перед станціями метро не належить до торгівля у стаціонарних приміщеннях.

Створення конкурентного середовища у сфері комерційного підприємництва потребує розвитку відповідних його форм, залучення до цієї діяльності господарюючих суб'єктів, розвитку нових форм діяльності, таких як спільні незалежні підприємства, які здійснюють закупівлю і зберігання товарів, "ланцюгових" фірм, які є об'єднанням незалежних магазинів, багато профільних фірм із незалежною стратегією, суперроздрібних фірм, що здійснюють торгівлю під власною торгівельною маркою, та ін.

У комерційному підприємництві функціонують фірми, які набувають права власності на товар, фірми, що спеціалізуються на торгівельній діяльності з повним комплексом закупівельно-збутової діяльності, підприємства, які набувають право власності на товар і здійснюють посередницьку діяльність

(фірми-брокери, фірми-дилери, фірми-комісіонери). Завданням фірм-посередників є інформаційне забезпечення торгівельних операцій і налагодження комерційних зв'язків між ними.

У сфері комерційної діяльності функціонують також торгівельно-закупівельні бази, склади, кооперативи, які здійснюють спільну закупівлю товарів. У комерційній інфраструктурі є організатори оптового обороту, які не є суб'єктами торгівельної діяльності (товарні біржі, ярмарки, аукціони, склади гарантійного зберігання товарів, склади-готелі). Завданням цих інфраструктурних підрозділів є створення сприятливих умов для організації комерційної діяльності, стабілізації цін і створення ліквідного ринку.

Розвиток комерційного підприємництва вимагає постійного розвитку ринкової інфраструктури, особливо сервісних центрів (холодильне, тарне, складське, транспортне господарства), інформаційних систем з базою даних для оперативного управління переміщенням товарів, посередницьких служб (маркетинг, консалтинг, аудит, експертні служби контролю якості товару, фінансового-кредитні установи, страхові компанії), які спрощують процес укладання контрактів, пошук продавців і покупців та здійснюють інші консультативні послуги.

Ефективна організація комерційної діяльності ґрунтується на системі інформаційного забезпечення, яка надає інформацію щодо мікро- і макросередовищ.

Інформація щодо мікросередовища забезпечує підприємців даними про постачальників, посередників, конкурентів, клієнтів і контактні аудиторії. Щодо клієнтів підприємця цікавить така інформація: виробники, продавці, ринкові споживачі, державні установи і міжнародні ринки.

Важливою для підприємця є інформація щодо конкурентів і контактних аудиторій. У структурі цієї інформації повинні бути також дані про фінансові і державні установи, засоби масової інформації, громадські організації.

Інформація на макрорівні дозволяє отримати дані щодо демографічного, економічного, природного середовищ, науково-технічної, політичної та соціально-культурної сфер, у яких здійснює свою діяльність підприємець.

Підприємництво у сфері послуг

Туристично-готельний бізнес

Динамічний розвиток туристично-готельного бізнесу є привабливим для підприємців і вони охоче інвестують розвиток його інфраструктури. Але здійснення діяльності у цій комерційній сфері потребує обізнаності з законодавчим полем, яке регламентує цю діяльність.

Законодавчо туристична діяльність регулюється Конституцією України, Законом України "Про туризм" № 324/95 - ВР, від 15.09.95 р., "Положенням про державний комітет України з туризму" (постанова Кабміну № 625 від 12.08.93 р.), "Інструкцією про умови і правила провадження підприємницької діяльності, пов'язаної з організацією іноземного і зарубіжного туризму" (наказ Ліцензійної палати України і Державного комітету України з туризму № 5/1 від 12.01.99 р.) та іншими нормативними документами.

Законодавчі вимоги до діяльності туристичних фірм:

1. При організації обслуговування іноземних туристів та здійснення їх прийому, організації туристичних поїздок вітчизняних туристів за межі України туристична фірма повинна мати у банківській установі окрім розрахункового валютний рахунок з наявними коштами на ньому не менше 1000 дол. США (з підтвердженням банком), які складають фонд ризику;

2. Туристична фірма повинна укласти страхову угоду зі страховою компанією на страхування туристів і осіб, які їх супроводжують, за усіма видами ризиків;

3. При організації міжнародного туризму фірма повинна укласти угоди з іноземними партнерами;

4. Фірма повинна надавати клієнтам достовірну інформацію про особливості турів, умови обслуговування, вартість додаткових послуг, гарантійні обов'язки, надавати клієнтам допомогу в оформленні паспортних, візових, митних, медико-санітарних, валютних та інших обов'язкових формальностей.

Особливості діяльності туристичних фірм

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" туристична діяльність є дозвільною, тобто для її здійснення потрібно мати ліцензію. Ліцензія надається Державним комітетом України з туризму у порядку, встановленому Інструкцією. Дія Інструкції поширюється на усіх суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг: туристичні агентства, бюро подорожей та екскурсій, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази.

Більшість туристичних фірм в Україні, які імпортують туристичні послуги, працюють як турагенти, але ряд фірм будують свої відносини із замовниками як туроператори. У залежності від обраної форми діяльності складаються і договірні відносини.

Турагент (комісіонер) за договором комісії, укладеним з клієнтом, зобов'язується від свого імені і за рахунок коштів туриста (комітента) здійснити певні юридичні дії, а саме: знайти обсяг послуг, яких потребує клієнт і на найвигідніших умовах здійснити їх бронювання та оплатити надані послуги. При цьому отримані фірмою кошти і придбані не є послуги, а є власністю клієнта, тому що турагент не продає послуги, які надаються нерезидентами за межами України, не здійснює їх і не купує у свою власність у сторонніх організацій. Турпродукт фірми має таку структуру, наведену у табл. 2.

Таблиця 2

Складові послуг турпродукту	Власник послуг
1. Проживання, харчування, екскурсійне обслуговування за кордоном	Нерезидент
2. Проїзд (авіа, авто, залізниця)	Перевізник
3. Страхування і страховий поліс	Страхова фірма
4. Бронювання місця у готелі та інші документальні формальності (паспорт, віза, реклама).	Турагент

Туроператор - суб'єкт підприємництва, який формує, пересуває та реалізує турпродукт.

Консалтингова діяльність

Консалтингова діяльність є привабливою і перспективною сферою підприємницької діяльності, професійний консалтинг - це діяльність спеціалізованих компаній, яка охоплює широке коло питань з економіки, фінансів, зовнішньоекономічних зв'язків, створення, реєстрації і реструктуризації підприємств, дослідження, аналізу і прогнозування тенденцій ринку товарів, послуг і інновацій. Загальна діяльність консалтингової фірми розподіляється на безпосередньо консалтингові послуги і суміжні. До суміжних послуг відносяться аудит, бухоблік, юридичні послуги та інвестиційне планування. Вони не належать до консалтингових, тому що не мають характеру рекомендацій і безпосередньо виконуються фахівцями фірми. Чисто консультаційні послуги відносяться до менеджмент-консалтингу. Найпоширенішими в Україні є такі види менеджмент-консалтингу:

- оцінка майна підприємства;

- доприватизаційна підтримка;

- бізнес-планування;

- інвестиційна практика;

- постприватизаційна підтримка;

- реструктуризація;

- мінімізація податків.

Головним полем діяльності консалтингових фірм є приватизаційні процеси, завдяки яким створені перші оцінювальні фірми. Оцінювальна робота і сьогодні є їх найпоширенішою діяльністю. Види оцінювальних робіт класифікують за такими напрямами: оцінка вартості пакетів акцій приватизованих підприємств, оцінка вартості застав під кредит, оцінка внесків у створення статутних фондів спільних підприємств, оцінка вартості майна при страхуванні, оцінка вартості інвестиційних проектів, оцінка ризиків і майна фірм-банкрутів, нематеріальних активів, початкової вартості інвестиційних зобов'язань при конкурсному продажу об'єктів приватизації.

Серед переліку консалтингових послуг особливо потрібними є постприватизаційні. Їх метою є створення передумов для розвитку виробництва на підприємствах, які змінили форму власності і здійснюють реструктуризацію. У межах постприватизаційної підтримки надаються послуги «під ключ» при формуванні нових виробничих і організаційних структур, формуванні стратегії розвитку, підготовки кадрів і створення управлінської «команди» за принципами рейтингового відбору.

Питання для самоконтролю

1. Виробниче підприємництво та його характеристика

2. Комерційне підприємництво та його характеристика.

3. На яких принципах ґрунтується комерційна діяльність.

4. Фінансове підприємництво та його характеристика.

5. Назвіть основних посередників на ринку та дайте їх характеристику.

6. Перелічіть основні документи, які регулюють діяльність у сфері комерційного підприємництва.

7. Підприємництво у сфері послуг.

8. Характеристика консалтингової діяльності.



Тема «Конкуренція і підприємництво»

План

1. Сутність конкуренції. Форми та методи конкурентної боротьби.

2. Конкурентоспроможність підприємства.

Необхідно знати: об'єктивні основи конкуренції, значення якості продукції, витрати на виробництво, іміджу фірми у конкурентній боротьбі, основні форми конкуренції: внутрішньогалузева, галузева, міжгалузева, чиста, монополістична, олігополістична, сертифікат відповідності, управління конкурентоспроможністю продукції, державний нагляд за якістю продукції.

Необхідно вміти: визначати основні шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.

1. Сутність конкуренції. Форми та методи конкурентної боротьби

Конкурентоспроможність - це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення.

Перший чинник відображає рівень якості продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зручність у використанні;

Другий чинник - рівень ціни порівняно з іншими конкурентами, систему знижок, форми оплати та можливість відстрочки у платежах тощо;

Третій чинник - канали збуту - характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування;

Четвертий чинник відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання систем просування товару на ринок тощо;

П'ятий чинник - кваліфікаційний рівень персоналу підприємства, ефективність використання кадрового потенціалу, прогресивність управлінської структури та її мобільність тощо.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару як інтегрального результату дії широкого спектру чинників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

1. Аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів (нормативних, технічних, економічних), вибір найбільш конкурентоспроможного товару - зразка для порівняння.

2. Обчислення одиничних показників за окремими параметрами та визначення сукупності параметрів двох товарів для порівняння.

3. Розрахунок групових показників на основі одиничних, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів.

4. Визначення інтегрального показника з усіх груп параметрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспроможності аналізованого виробу.

Еталон для порівняння має належати до однієї групи товарів з аналізованим виробом, мати визначені умови використання і функціональне призначення, бути характерним для вибраного ринку і мати максимальну кількість переваг для покупців. Товар-еталон повинен повністю відповідати нормативним вимогам майбутнього ринку.

Розрахунок нормативних параметрів для оцінки конкурентоспроможності забезпечується за допомогою альтернативного методу, і застосовуваний показник має лише два значення:

1 - якщо товар відповідає нормі;

0 - якщо не відповідає.

Визначення групового показника, що характеризує відповідність ринковим потребам технічних параметрів (Ітп) здійснюється за формулою:

де Рі - одиничний показник і-го технічного параметра;

Qі - вага і-го параметра в загальній їх сукупності;

п - кількість параметрів, що підлягають оцінюванню.

Аналогічні розрахунки здійснюються щодо товару-конку-рента (товару-еталону), і порівняння двох групових показників дозволяє визначити рівень конкурентоспроможності аналізованого товару за технічними параметрами. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

де Ктп - показник конкурентоспроможності товару за технічними параметрами;

Ітп1, Ітп2 - відповідні групові показники технічних параметрів порівнюваних товарів.

Груповий показник конкурентоспроможності за економічними параметрами (Іеп) обчислюється за формулою:



де Жі, - одиничний показник і-го економічного параметра.

Співвідношення групових економічних показників аналізованого товару і товару-еталона визначається за формулою:

де Кеп - показник конкурентоспроможності товару за економічними параметрами;

Іеп1, Іеп2 - відповідні групові показники економічних параметрів порівнюваних товарів.

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару (Ікс) обчислюється:

Якщо Ікс > 1 то виріб, що аналізується, має конкурентні переваги щодо товару-еталона;

Якщо Ікс < 1, то він «програватиме» товару-конкуренту.

2. Конкурентоспроможність підприємства

Управління конкурентоспроможністю - це встановлення оптимального співвідношення між чинниками забезпечення конкурентоспроможності (якістю, ціною, системою збуту, обслуговуванням та ін.).

В результаті цього мають вирішуватись завдання:

- поліпшення якості самої продукції;

- зниження витрат на її виробництво;

- підвищення економічності оперативності після продажного обслуговування.

Ефективним засобом управління якістю і конкурентоспроможністю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції.

Процес стандартизації продукції регулюється сукупністю нормативно-технічної документації.

Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює:

- встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

- встановлення норм, правил в галузі проектування;

- формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень;

- створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

Сертифікація продукції - один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документа-сертифіката. Сертифікат - це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єкта господарювання на договірних засадах.

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, продавці) щодо продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, повинні:

1) у визначений термін і в належному порядку проводити сертифікацію продукції;

2) забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того стандарту, за яким її сертифіковано;

3) реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;

4) припинити реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного стандарту або закінчився термін дії сертифіката.

Згідно з вимогами чинного вітчизняного законодавства сертифікація продукції в Україні здійснюється в рамках державної системи сертифікації - УкрСЕПРО.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри (ДВЦ) з найважливіших видів продукції. На сертифіковану продукцію видається сертифікат відповідності, який містить спеціальний знак відповідності. Аналогічним знаком позначається і сама продукція; він інформує споживачів про те, що продукція є сертифікованою за системою УкрСЕПРО.

Останнім часом почали формуватись міжнародні системи сертифікації, координацією яких займається спеціальний комітет із сертифікації - СЕРТИКО, що діє у складі ІSO.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

На місцях державний нагляд за якістю продукції здійснюють територіальні органи Держстандарту - центри стандартизації, метрології і сертифікації.

Система державного нагляду передбачає відповідальність суб'єктів господарювання за порушення стандартів, норм і правил, а саме: матеріальну відповідальність у формі штрафів, розміри яких коливаються від 25 до 100% вартості невідповідної стандартам продукції. Суми штрафів розподіляються таким чином:

60% - у Державний бюджет;

30% - у позабюджетні фонди місцевих органів влади;

10% - у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної та науково-дослідної бази.

Можливі шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції поділяються на:

- виробничо-технічні (вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки і технології, вхідний контроль якості сировини, матеріалів і комплектуючих, поліпшення стандартизації);

- організаційні (вдосконалення організації виробництва і праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної і виробничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва);

- економічні (система прогнозування і планування якості, встановлення прийнятних для виробника і споживача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції);

- соціальні (правильна кадрова політика, створення належних умов праці і відпочинку, мотивація праці, активізація людського чинника).

Умови ринку вимагають комплексного використання перелічених можливостей забезпечення виробництва якісної конкурентоспроможної продукції.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначання конкурентоспроможності.

2. Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару.

3. Управління конкурентоспроможністю.

4. Дайте визначення стандартизації.

5. Якою сукупністю нормативно-технічної документації регулюється процес стандартизації продукції?

6. Сертифікація продукції.

7. Сертифікат та його характеристика.

8. Назвіть основні шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.



Тема «Ризик і страхування підприємницької діяльності»

План

1. Сутність і основні види ризиків.

2. Управління економічними ризиками.

Необхідно знати: що є джерелом та в чому полягає сутність підприємницького ризику; які специфічні фактори слід враховувати підприємцю під час оцінки фінансового ризику; завдяки яким методам досягається зниження ризику у підприємницькій діяльності; що таке диверсифікація ризику; від чого залежить ефективність заходів зі зниження ризику у підприємницькій діяльності.

Необхідно вміти: дати узагальнюючу характеристику складовим підприємницького ризику та пояснити, у чому полягають його причини та які наслідки підприємницького ризику можуть бути.

1. Сутність і основні види ризику

Становлення ринкових відносин в Україні характеризується динамічною зміною економічної ситуації, зростаючою невизначеністю розвитку складових господарської системи. Звідси -- поява невпевненості підприємця у досягненні кінцевих результатів діяльності, неясність у визначенні можливих прибутків або втрат. Особливо це притаманне інноваційному підприємництву, початковим стадіям будь-якого бізнесу або здійсненню нових підприємницьких задумів.

Ринкова система господарювання базується на економічній свободі підприємця. Регулювання підприємницької діяльності відбувається шляхом встановлення норм її здійснення, дією системи оподаткування. Все інше визначається інтересами виробників і споживачів, дією ринкових конкурентних сил. Але конкурентно-ринкове середовище вбирає свободу багатьох учасників підприємницької діяльності. За таких умов вигода для одних може обернутися збитками для інших. Це означає, що підприємець постійно стикається з невизначеністю, неповнотою інформації, а отже -- з підвищеним ризиком.

Які ж дії мусить виконувати підприємець у такій ситуації? Найбільш легким варіантом відповіді може бути той, що підприємець повинен шукати справу без ризику, вести бізнес із заздалегідь визначеним результатом. Але така поведінка вступає у суперечність зі змістом підприємницької діяльності. За такого підходу взагалі дуже важко розпочати власну справу або вийти зі своєю продукцією на нові ринки, оновити товари та послуги. Тому правильною відповіддю може бути тільки та, що підприємець повинен не уникати ризику, а передбачати його, намагаючись уникнути.

Характерною особливістю підприємницького ризику є його пряма залежність від умов конкретної угоди або дії у виробництві, закупки чи реалізації продукції. Отже, висновок: найбільш вагомими складовими ризику виступають непередбачуваність ринкової кон'юнктури, обсягів попиту та його структури, поведінки споживачів, рівня цін.

Таким чином, підприємницьким ризиком слід вважати ризик, який виникає в усіх сферах діяльності бізнесмена: виробництві, реалізації товарів та послуг, фінансовому та торговельному посередництві, здійсненні науково-технічних і комерційних проектів, у кожній сфері підприємницької діяльності ризик пов'язується з можливою втратою (повною або частковою) ресурсів, що є у розпорядженні підприємця. Це можуть бути матеріальні, фінансові, інтелектуальні та інші ресурси.

Крім того, ризик пов'язується з можливою втратою доходів або їх недоотриманням порівняно з очікуваним результатом. Як правило, втрата або недоотримання доходів знаходяться у прямій залежності від раціонального використання ресурсів.



Рис. Структура підприємницького ризику.

Отже, ризик -- це небезпека повної або часткової втрати ресурсів або доходів.

Іншими словами, ризик має якісну й кількісну оцінки. Якщо відбувається та чи інша подія в ринковому середовищі, то можливими можуть стати три економічні результати: негативний (програш, збитки), нульовий і позитивний (виграш, вигода).

Для визначення кількісної міри ризику застосовують базові показники, що використовуються для порівняння декількох альтернативних рішень. Це можуть бути розрахункові або очікувані показники прибутку, витрат, виручки. Вони представлені у бізнес-плані, техніко-економічному обґрунтуванні підприємницького проекту, розрахунках за тією чи іншою угодами. Звідси стає зрозумілим, що втратами у підприємництві слід вважати зниження прибутку або доходу порівняно з очікуваними величинами. Отже, обрання правильного рішення, детальне опрацювання підприємницького проекту, вивчення можливих втрат та їх величини виступає основою запобігання ризику.

Для оцінки можливості тих чи інших втрат, спричинених відхиленням реального ходу підприємницької діяльності від очікуваного, необхідно передусім добре знати усі види витрат, а після цього розрахувати їх як можливі прогнозні величини. При цьому підприємцю, потрібно враховувати принаймні два моменти: по-перше, оцінка кожного з видів втрат у кількісному вираженні не завжди дає змогу звести їх в єдину величину; по-друге, непередбачені зміни в підприємницькій діяльності можуть, з одного боку, викликати втрати у вигляді підвищених витрат ресурсів, зменшення доходу, а з іншого -- зумовити економію певних видів ресурсів, що принесе, відповідно, непередбачений позитивний результат.

Втрати, що можуть виникнути у підприємницькій діяльності: матеріальні, трудові, фінансові, часу,

Матеріальні види втрат проявляються у непередбачених підприємницькими планами додаткових витратах або прямих втратах устаткування, сировини, транспортних засобів тощо. Ці види втрат можуть мати як натуральний вимір, так і вартісний.

Трудові втрати пов'язані з втратою робочого часу, викликаною непередбаченими обставинами, наприклад, простоєм устаткування, несвоєчасним надходженням сировини для виробництва тощо. їх виміром є години робочого часу.

Фінансові втрати -- найбільш поширений вид втрат у підприємницькій діяльності. Вони поділяються на ризики, пов'язані з купівельною спроможністю грошей (інфляційні й дефляційні, валютні ризики, втрати від зниження цін на продукцію, що реалізується, або підвищення цін на сировину), та ризики, пов'язані з вкладенням капіталу (інвестиційні ризики).

Втрати часу зумовлені затримками у підприємницькій діяльності, викликаними несвоєчасним виконанням договорів, робіт, доставки товару. Випадкові втрати часу здатні суттєво вплинути на величину доходу, передбаченого бізнес-планом. Вимірюються як у натуральному, так і у вартісному вигляді.

Крім названих видів втрат існують втрати, які важко піддаються класифікації. Формами прояву цих втрат можуть бути збитки морального плану: втрата престижу підприємця, його фірми. Ці види втрат не завжди піддаються чіткому кількісному виміру.

Таким чином, ризики і втрати доцільно класифікувати, виявляючи найбільш вагомі за величиною та ймовірністю виникнення. Це дозволить заздалегідь передбачити втрати, неминучі витрати і враховувати їх у бізнес-план. Звичайно, низка факторів має випадковий характер, і їх врахувати заздалегідь практично неможливо. Але знання найбільш важливих причин, що їх викликають, дає змогу послабити їх негативний вплив.

Яким же чином можна передбачити випадкові втрати у підприємництві?

Розглянемо для прикладу деякі втрати у виробничому підприємництві, потенційна можливість яких породжує підприємницький ризик.

Можливі причини виробничого характеру -- зменшення продуктивності праці, низький рівень використання устаткування, неритмічна поставка сировини.

Наслідки -- зменшення запланованих обсягів виробництва, прибутку від реалізації.

Можливі причини змін ринкової ситуації -- недостатня якість продукції, падіння попиту, інфляція.

Наслідки -- зниження цін порівняно із запланованими. Для визначення втрат необхідно зіставити: у першому випадку -- можливе сумарне зменшення обсягу випуску продукції у вартісному виразі із запланованим; у другому -- зменшення валової виручки від реалізації продукції внаслідок зміни ціни одного виробу.

При фінансових операціях у специфічній товарній формі виступають гроші, цінні папери, валюта. Тому під час оцінки фінансового ризику підприємець повинен враховувати такі специфічні фактори, як зміна курсу грошей, валюти, цінних паперів, обмеження на валютно-грошові операції.

Основними видами ризиків у підприємницькій діяльності є: виробничі, матеріально-технічні, постачальницько-збутові, інвестиційні, кредитні, валютні, управлінські, маркетингові, економіко-правові та інші.

Виробничий ризик -- ризик, безпосередньо пов'язаний з процесом виробничої діяльності, зокрема з можливістю технічних та виробничих неполадок, аварій тощо.

Матеріально-технічний ризик -- ризик, пов'язаний з низьким або недостатнім рівнем матеріально-технічної бази фірми (підприємства), яка може не забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції.

Постачальницько-збутовий ризик -- ризик, зумовлений зривом чи зміною умов укладених договорів і своєчасної поставки або постачанням неякісних матеріалів, комплектуючих виробів; несвоєчасним постачанням товарів споживачу, їх недостатньою якістю тощо.

Інвестиційний ризик -- ризик, пов'язаний з порушенням матеріально-речової структури інвестицій, незбалансованістю прямих (забезпечують володіння контрольним пакетом акцій) і портфельних (такого володіння не забезпечують) інвестицій тощо.

Кредитний ризик -- ризик, зумовлений небезпекою неповернення, часткового або несвоєчасного повернення кредитів.

Валютний ризик -- ризик, пов'язаний з непередбаченою зміною курсу національної валюти, а також курсів іноземних валют.

Управлінський ризик -- ризик, зумовлений нераціональним характером прийнятих менеджерами різних ланок, особливо топ-менеджерами управлінських рішень.

Маркетинговий ризик -- ризик, зумовлений неточними (недостовірними) прогнозуваннями обсягів досліджуваного ринку

тощо.

Економіко-правовий ризик -- ризик, пов'язаний з недосконалістю та змінами у законодавстві щодо підприємницької діяльності, неправильним застосуванням державою чинного законодавства тощо.

2. Управління економічними ризиками

Суб'єкт підприємницької діяльності, який мислить раціонально, не повинен покладатися на стихійний хід подій, він мусить навчитися управляти ризиками у підприємництві.

У підприємницькій практиці постійно розробляються і реалізуються заходи, спрямовані на зниження величини ризику.

У сукупності вони становлять єдиний механізм управління ризиком, так званий ризик-менеджмент. Останній становить собою систему управління ризиком і фінансовими відносинами, що виникають у процесі цього управління.

При цьому ризик-менеджмент базується на використанні таких методів зниження його в підприємницькій діяльності, як диверсифікація ризику; об'єднання ризиків або страхування; розподіл ризиків; пошук інформації.

Розглянемо ці методи.

Диверсифікація ризику -- це метод зниження ризику шляхом розподілу його між декількома ризикованими товарами. Здійснюється в такий спосіб, що підвищення ризику від купівлі (або продажу) одного означає зниження ризику від купівлі (або продажу) іншого.

Об'єднання ризиків -- це метод, спрямований на зниження ризику шляхом перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні витрати. Останні становлять основу страхування.

Розподіл ризику відбувається під час розробки фінансового плану підприємницького проекту, підготовки контрактів, угод. Значно зменшує потенційний ризик детальна розробка бізнес-плану та прогнозування підприємницької діяльності. У бізнес-план закладаються можливі зміни й проблеми здійснення проекту, форми контролю поточних операцій, аналітична оцінка стану справ.

Ризик пов'язаний та багато в чому зумовлений невизначеністю ситуації, що складається на ринку. Методи аналізу ризиків передбачають використання інформації щодо відповідних операцій, запланованих підприємцем. Пошук інформації тим самим сприяє зниженню ризику. Для визначення кількості необхідної інформації доцільно порівняти очікувані майбутні вигоди з очікуваними запропонованими витратами, пов'язаними з її одержанням.

Ефективність заходів зі зниження ризику залежить від вирішення таких завдань: обґрунтування надійності ринків збуту; міцності матеріально-технічної бази підприємства; заходів, спрямованих на зниження ризику; вибору підприємницької стратегії, її інноваційності аналітичної оцінки товару, ринків, конкурентів.

Наприклад, для обґрунтування надійності ринків збуту потрібно визначити потенційну кількість покупців, виявити їхні споживацькі нахили, бажання. Міцність матеріально-технічної бази підприємства визначається величиною та станом виробничих фондів, наявністю сучасних технологій.

Інноваційність обраної підприємницької стратегії виражається у пошукові нових форм задоволення потреб споживачів, створенні новітніх товарів та послуг. Аналітична оцінка товару, ризиків, конкурентів дасть змогу уникнути зайвих витрат, знайти слушний час для розгортання бізнесу.

Попередня розробка цих заходів допоможе уникнути можливого банкрутства або інших негативних наслідків. Отже, внесення правильного рішення, детальне опрацювання підприємницького проекту з використанням засобів блокування та мінімізації ризиків у процесі його здійснення -- основний спосіб вирішення питань ризик-менеджменту.

З цією метою формується ризикова політика фірми. Ризикова політика фірми -- це комплекс захисних заходів від основних форм ризиків.

Найважливішими захисними антиризиковими заходами є:

- страхування ризику;

- вивчення ринку;

- вивчення клієнтів, зокрема перевірка їх платоспроможності;

- здійснення диверсифікації виробництва та постачання;

- поточний контроль;

- використання застави;

- вивчення конкурентів;

- створення фінансових резервів;

- створення страхових запасів найважливіших матеріалів;

- удосконалення цінової політики тощо.

Питання для самоконтролю

1. Що є джерелом та в чому полягає сутність підприємницького ризику?

2. Які дії повинен виконувати підприємець в умовах ринкової невизначеності, неповноти інформації про стан ринку?

3. Дайте узагальнюючу характеристику складовим підприємницького ризику та поясніть, у чому полягають його причини та які наслідки підприємницького ризику можуть бути.

4. У чому полягає сутність окремих видів втрат у підприємницькій діяльності?

5. Які специфічні фактори слід враховувати підприємцю під час оцінки фінансового ризику?

6. Завдяки яким методам досягається зниження ризику у підприємницькій практиці?

7. Що таке диверсифікація ризику?

8. Від чого залежить ефективність заходів зі зниження ризику у підприємницькій діяльності?

9. У чому полягає сутність ризик-менеджменту?



Тема «Як організувати свою справу і стати бізнесменом»

План

1. Вибір сфери бізнесу. Бізнес - план підприємницької діяльності.

Необхідно знати: як організувати свою справу і стати бізнесменом; вибрати сферу бізнесу, визначити форму підприємництва; шляхи знаходження фінансових ресурсів, способи організації бізнесу.

Необхідно вміти: складати бізнес-план підприємницької діяльності.

1. Вибір сфери бізнесу. Бізнес - план підприємницької діяльності

Бізнес-план -- це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на одержання прибутку.

Бізнес-план розробляється з метою:

- техніко-економічного обґрунтування доцільності створення і функціонування підприємства;

- залучення зовнішніх інвесторів, у тому числі іноземних;

- для обґрунтування пропозицій щодо доцільності приватизації підприємства.

Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчастіше на 3-5 років, хоча часові рамки бізнес-планування можуть бути значно ширшими.

Вихідною інформацією при розробці бізнес-плану є:

* інформація про попит на продукцію (послуги) (про ємність ринку, географію ринку, демографічну характеристику потенційних споживачів);

* виробнича інформація (про технологію виготовлення продукції, необхідні виробничі площі, обладнання, сировину, чисельність і кваліфікаційний склад персоналу та ін.);

* фінансова інформація (про необхідні грошові кошти для реалізації проекту, джерела та умови їх одержання).

Структура бізнес-плану може відрізнятись залежно від мети його розробки. Для внутрішнього використання розробляється бізнес-план з досить високим ступенем деталізації техніко-економічних показників, а для пред'явлення інвесторам - наводяться найважливіші показники ефективності проекту.

Структура бізнес-плану, кількість форм та їх зміст не регламентуються.

Основними відмінностями між традиційним поточним планом і бізнес-планом є:

- поточний план розробляється в одному варіанті, а бізнес-план - у декількох;

- поточний план розробляється лише на рік, а бізнес-план - на декілька років;

- поточний план розробляється для внутрішнього використання, бізнес-план - для пред'явлення також зовнішнім інвесторам.

Типова структура бізнес-плану:

І. Резюме (зведений розділ)

У ньому обґрунтовується необхідність організації нового підприємства, переваги майбутньої продукції порівняно з продукцією потенційних конкурентів, прогнозні обсяги продажу на найближчі роки, виручка від продажу, витрати на виробництво, валовий прибуток і ефективність вкладеного капіталу, термін окупності капіталовкладень. Цей розділ часто називають «міні-бізнес-планом». Бізнес-план розпочинається з резюме. Резюме відкриває бізнес-план, але складають його тільки після того, як написано основні розділи бізнес-плану. Головне завдання резюме -- показати, що підприємець добре усвідомлює основні положення бізнес-плану та здатний чітко й логічно їх викласти. Занадто детальне та великого обсягу резюме важко читати. Занадто стисле -- може створити неадекватне уявлення про бізнес.

Резюме -- це короткий (1-2 сторінки) огляд підприємницького проекту, його ключових, найбільш важливих та значущих аспектів, здатних привернути увагу потенційного інвестора та зацікавити його в подальшому детальнішому вивченні бізнес-плану.

Фактично резюме є гранично стислою версією бізнес-плану, не вступом до нього, а ніби "повідомленням про наміри".

Складання резюме -- важливий та відповідальний етап завершення роботи над бізнес-планом. Потенційні інвестори отримують багато різних підприємницьких проектів. Вони, як правило, спочатку читають резюме і, якщо воно їх не зацікавило, бізнес-план далі не розглядають. Тому резюме обов'язково:

- має бути написане так, щоб максимально зацікавити в подальшому ознайомленні з бізнес-планом;

- має дати читачеві достатньо чітке уявлення про питання, детальніше розглянуті в основній частині бізнес-плану.

На практиці резюме складають, використовуючи вже написану основну частину бізнес-плану. З кожного його розділу вибирають найбільш суттєві та "яскраві" аспекти майбутнього бізнесу.

Орієнтовний перелік ключових аспектів бізнесу, які викладаються в резюме, такий:

- опис концепції бізнесу, його можливостей, які забезпечуватимуть переваги на ринку та стратегії їх реалізації;

- відомості про цільовий ринок бізнесу (основні споживачі, особливості їх обслуговування, передбачувані обсяги продажу, частка ринку);

- унікальні характеристики бізнесу, найсуттєвіші конкурентні переваги фірми, які мають місце або будуть створені внаслідок реалізації розробленої стратегії;

- відомості про компетенцію й професіоналізм керівника фірми та членів команди менеджерів;

- основні передбачувані показники фінансової діяльності фірми (прибутковість, період досягнення беззбитковості, термін повернення інвестицій тощо);

- характеристика загальних потреб у коштах, бажаної форми їх отримання, порядку та напрямків їх використання, форм повернення інвестору.

Резюме завершується особистою оцінкою підприємцем шансів на успіх його проекту.

ІІ. Основна частина

Опис товару (послуги), характеристика фірми (характеристика товару, особливості продукції, патенти та свідоцтва, якими захищені ці особливості, зразок товару, орієнтовна ціна на продукцію або витрати на її виробництво, упаковка; характеристика виду і форм діяльності фірми, її репутація, засновники та ін.).

Аналіз галузі (темпи розвитку галузі, нові продукти галузі, перспективи її розвитку на найближчі роки, вхідні бар'єри, життєвий цикл товару та ін.).

Аналіз ринку (результати вивчення ринку збуту, дані, що характеризують структуру і сегменти ринку, потенційні споживачі, можливі конкуренти, їх товари, якість продукції, орієнтовні ціни та умови продажу).

Підрозділ Галузь, фірма та її продукція опрацьовується в бізнес-плані, щоб:

- переконати читача в перспективності галузі, до якої належить вибраний бізнес;

- породити довіру до даного бізнесу описом переваг та особливостей його продуктів (послуг).

У структурі цього підрозділу, як правило, виділяють такі основні складові:

- сучасна ситуація та тенденції розвитку галузі;

- фірма, її продукти і (або) послуги;

- патенти, товарні знаки, інші права власності на продукт
(послуги);

- стратегія зростання фірми.

Бізнес-план оцінюється інвесторами за певними критеріями, одним з яких є галузь, що до неї належить фірма або в котрій вона має намір розпочати свою діяльність. Галузь із ринком, що швидко зростає, розглядається, звичайно, як сприятливіша для бізнесу. Тому цей підрозділ бізнес-плану починається, як правило, зі стислого аналізу стану справ у галузі. Для цього необхідно:

— навести загальні відомості про поточний стан справ у галузі та тенденцій її розвитку;

— стисло охарактеризувати нові для галузі продукти і ринки;

— визначити нові чинники, які можуть у перспективі позитивно або негативно вплинути на розвиток галузі.

План маркетингу (засади ціноутворення, організація і вартість реклами, канали збуту продукції, форми продажу товару, методи стимулювання продажу та ін.). Центральне місце в стратегії будь-якої фірми займає стратегія маркетингу. Фірма для того й існує, щоб поставляти свою продукцію на ринок. Розвиток фірми та величина отримуваного прибутку залежать від того, наскільки повно й ефективно вона задовольнятиме потреби своїх клієнтів. Інші компоненти загальної стратегії фірми (фінанси, виробництво, дослідження й розробки) мають сприяти досягненню загальної мети маркетингу. Одночасно й сама стратегія маркетингу має враховувати наявні ресурси фірми та поєднуватися з іншими напрямками її діяльності.

У широкому розумінні стратегія маркетингу -- це система конкретних стратегій щодо вибору і формування:

- цільового ринку фірми;

- номенклатури та асортименту продукції;

- системи збуту та реалізації продукції;

- політики ціноутворення;

- способів організації рекламної кампанії;

- політики підтримки продукції фірми.

Бізнес-план як документ для внутрішньофірмового користування має бути детальним планом виробничої діяльності. Це дає змогу розв'язати багато проблем фірми заздалегідь, на папері, раніше, ніж підприємець перейде до конкретних практичних дій.

План виробництва (величина виробничих потужностей, умови їх нарощування, умови забезпечення виробництва сировинно-матеріальними ресурсами, види необхідних для виробництва ресурсів, устаткування підприємства, план його закупівель, кооперовані зв'язки із суміжниками, величина витрат на виробництво, організація контролю якості продукції). Невід'ємною складовою бізнесу, орієнтованого на виробничу діяльність, є оцінка того, як фірма вироблятиме свою продукцію. Основне завдання виробничого плану -- довести, що фірма:

- реально спроможна організувати виробництво;

- здатна виготовляти необхідну кількість товарів відповідної якості;

- має можливості придбати необхідні для цього ресурси.

Отже, виробничий план має дати відповіді на такі запитання.

Які виробничі операції будуть застосовуватись фірмою в процесі виготовлення продукції (надання послуг)?

Які конкретно матеріально-технічні ресурси потрібні для виготовлення продукції (надання послуг)?

Які зовнішні фактори впливатимуть (або можуть вплинути) на виробничий процес?

Виробничий план доцільно розпочинати з короткої характеристики виробничого процесу, тобто з опису основних виробничих операцій у їх послідовності.

У виробничому плані необхідно також вказати і на зовнішні фактори, які впливатимуть на виробничий процес або обмежуватимуть виробничі можливості фірми.

Отже, у виробничому плані, як правило, виділяють такі блоки (підрозділи):

- основні виробничі операції;

- машини та устаткування;

- сировина, матеріали і комплектуючі вироби;

- виробничі та невиробничі приміщення;

- вплив зовнішніх факторів.

Обсяг і ґрунтовність виробничого плану залежать від характеру бізнесу фірми та сфери, до якої він належить. Зрозуміло, що цей розділ бізнес-плану буде найдокладнішим для виробничого підприємства. Більше того, у певних випадках саме виробничий процес (особливості його технологій, унікальність обладнання тощо) може бути одним із найпривабливіших факторів для зовнішніх інвесторів. Навпаки, фірми, які займаються, наприклад, оптовою або роздрібною торгівлею, можуть взагалі обійтися без цього розділу.

Організаційний план (організаційна схема управління підприємством, професійно-кваліфікаційна характеристика персоналу, форми найму працівників та їх оплата праці, форми стимулювання працівників різних категорій). Привабливість фірми, віра в успіх її бізнесу багато в чому залежать від ділових навичок і професіоналізму персоналу фірми та команди менеджерів. Досвідчені керівники і кваліфіковані виконавці можуть вивести підприємство з кризи, а безпорадні, навпаки, здатні зіпсувати найліпшу справу. Тому організаційний план, в якому розглядаються кадрові питання, займає особливе місце серед інших розділів бізнес-плану.

Розробляючи організаційний план, підприємець має на меті:

-- по-перше, переконати потенційних інвесторів і кредиторів у тому, що ним вибрано доцільну організаційно-правову форму бізнесу;

-- по-друге, показати, з ким він збирається організовувати своє діло, тобто охарактеризувати менеджерів, які відіграватимуть провідні ролі в процесах становлення та управління фірмою;

-- по-третє, довести, що він, його команда менеджерів та інший персонал фірми здатні практично реалізувати бізнес-план.

Розробку цього розділу бізнес-плану рекомендується починати з обґрунтування вибору організаційної форми бізнесу, оскільки вона позначається на всій подальшій підприємницькій діяльності й багато в чому визначає інші організаційно-правові аспекти бізнесу.

Далі в організаційному плані слід охарактеризувати потреби фірми в трудових ресурсах, тобто визначити, які саме працівники (основні, допоміжні, спеціалісти) необхідні для ведення справи.

Принципово важливо подати в організаційному плані відомості про власників та провідний управлінський персонал фірми. Організаційний план має містити короткі характеристики практично всіх тих працівників, від яких у кінцевому підсумку залежить успіх або невдача бізнесу фірми. Загальну характеристику команди менеджерів варто доповнити інформацією про використання зовнішньої допомоги в управлінні бізнесом. Ураховуючи, що багато фірм, особливо малих, залучають для виконання окремих функцій управління спеціалістів зі сторони, організаційний план треба доповнити описом консалтингових потреб фірми.

Кінцевий розділ організаційного плану містить пояснення щодо кадрової політики та стратегії фірми. З нього має стати, зрозумілим, як будуть здійснюватися добір, підготовка та оплата праці працівників фірми. Можна подати й відомості про передбачувані для працівників фірми пільги стимулюючого характеру.

Отже, організаційний план, як правило, складається з таких підрозділів:

- організаційна форма бізнесу;

- потреба фірми в персоналі;

- власники фірми, команда менеджерів і зовнішні консультанти;

- організаційна схема управління;

- кадрова політика і стратегія.

Оцінка ризику і страхування (типи ризиків, джерела ризиків і момент їх виникнення, заходи щодо зменшення ймовірності та масштабів ризику і мінімізації збитків від нього, програма страхування від ризиків). У бізнес-плані необхідно виділити й розглянути лише найбільш імовірні для даного бізнесу ризики. Найчастіше в бізнес-плані розглядаються ризики, що можуть виникнути як наслідки:

- несприятливих тенденцій у зовнішньому середовищ;і галузі, до якої належить даний бізнес;

- реакції конкурентів (наприклад, можливе зниження цін на аналогічні види продукції чи послуг);

- сезонної циклічності обсягів продажу;

- недостатньої компетентності персоналу, який займається маркетингом, виробництвом чи управлінням;

- появи нових технічних і технологічних досягнень, які можуть призвести до надто швидкого техніко-економічного старіння продукту даного бізнесу;

- перевищення виробничих витрат над запланованими;

- труднощів з одержанням сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, а також кредитів;

- циклічності потоку готівки тощо.

З погляду можливого впливу на кінцеві результати діяльності слід розрізняти динамічний та статичний ризики. Динамічний ризик може бути зумовлений непередбачуваними змінами вартості основного капіталу внаслідок прийняття певних управлінських рішень або непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Цей тип ризику може стати причиною як збитків, так і доходів (за сприятливих змін). Статичний ризик завжди призводить до збитків, оскільки його сутнісна характеристика пов'язана з утратою реальних активів, а також з утратою доходу через недієздатність суб'єкта господарювання.

Юридичний план (форма власності і статут підприємства, дольова участь партнерів, їх відповідальність; якщо підприємство є акціонерним товариством, то пояснюється розподіл капіталу між акціонерами, тими, хто володіє контрольним пакетом акцій).

Фінансовий план (прогноз обсягів реалізації, баланс грошових видатків і надходжень, зведений баланс активів і пасивів, графік беззбитковості).

ІІІ. Стратегія фінансування

У цьому розділі обґрунтовується план одержання коштів для організації підприємства, передусім кількість необхідних коштів для організації продажу, вказується, звідки надійдуть ці кошти і в якій формі. Також зазначається період повернення інвесторам вкладеного капіталу та доходу від нього, джерела розширення виробництва тощо).