Інтернет-комунікації в сучасному суспільстві: аналіз соціокультурних імплікацій

специфічною ознакою кожного з цих неголовних соціальних інститутів є те, що їх функціонування має культурний зміст, воно пов'язане із впровадженням у масову свідомість цінностей, норм, ритуалів і символів. Кожен із них стає цінністю культури певної аудиторії, набуває культурної легітимності.

Ще одна точка зору щодо статусу масової комунікації у суспільстві представлена в роботах відомого українського соціолога Н. Костенко. На її думку, "масова комунікація як стан суспільства конституюється мас-медіа, не існує поза ними і лише разом з ними має ознаки соціального інституту". Отже, масову комунікацію авторка визнає як соціальний інститут, а подальший текст "дає змогу простежити за набуттям ними (мас-медіа) статусу інституту” [95, 154-160]. Як бачимо, масова комунікація і мас-медіа (засоби масової комунікації) представлені ніби як рівноцінні соціальні інститути. Але між ними існує певна залежність: масова комунікація стає соціальним інститутом за умови (і через) набуття статусу соціального інституту засобами масової комунікації. Як бачимо, і в цій позиції притаманна певна нероздільність масової комунікації і мас-медіа, що може розглядатись як ознака деякого ототожнення цих інститутів.

Для подальшого дослідження взаємозв'язку масової комунікації та засобів масової комунікації важливе методологічне значення для нашої роботи має положення, обґрунтоване Н. Костенко. Вона пропонує власне розуміння масової комунікації і визначає її "... як фундаментальний стан сучасного суспільства, в якому складна структура соціального і культурного простору з його численними секторами, що пов'язані між собою функціонально і за детерміністичними зразками, втілена у символічних формах і образах, які здатна сприймати і розуміти корпоративно, масова й індивідуальна свідомість. У таких символах і образах, незалежно від того, адекватно вони відображають реалії життя чи є чистою ілюзією, завжди маніфестують домінанти, особливості, суперечності суспільного устрою, соціального порядку та культури. Такі образи соціального світу є водночас і змістом, і об'єктом взаємодії соціальних суб'єктів у масовій комунікації" [95, 153-154].

Такий висновок підтверджується всією історією виникнення та розвитку засобів масової комунікації - і відображається у сукупності теорій масової комунікації. Адже соціологічні дослідження засвідчують, що бурхливі нововедення в засобах масової інформації, здійснювані завдяки досягненням науково-технічного прогресу, суттєво видозмінюють їх природу, розширюють їх функції у таких напрямах: 1) децентралізація - вибір програм дедалі більше залежить від індивіда, 2) збільшення обсягу інформаційних програм, 3) можливість інтерактивності - взаємодії через зворотний зв'язок для обміну інформацією [91, 202]. Насамперед всі ці ознаки безпосередньо стосуються глобальної мережі інтернет, яка на сьогодні все більше із окремого засобу масової комунікації, перетворюється на окремий незалежний цілісний соціальний інститут, який в більшості сучасних досліджень трактують як окремий інформаційно-комунікаційний простір. І оскільки до детального обґрунтування цієї позиції ми ще повернемось в наступному розділі, продовжимо мову про функції масової комунікації.

Американський політолог Г. Ласвел виділив три функції комунікації:

1) пізнання навколишнього світу (інформаційна функція);

2) кореляція з соціальними структурами суспільства (вплив на суспільство через зворотний зв'язок);

3) передача культурного досвіду (пізнавально-культурологічна функція).

У 1960 році американський дослідник Ч. Райт до названих функцій додав розважальну. Спеціаліст із масової комунікації Амстердамського університету Д. Мак-Квейлі включає до переліку функцій ще одну - мобілізуючу.

У дослідженнях, що проводилися під керівництвом Б. Грушина в межах соціологічного проекту "Суспільна думка", була прийнята за основу така класифікація: функція інформування, виховання, організації поведінки, зняття напруги, функція комунікації [184, 46-55].

Л. Землянова виділяє три функції масової комунікації:

1) контроль за навколишнім середовищем і попередження суспільства про небезпеки його руйнування;

2) кореляція елементів суспільства і середовища;

3) збереження і передача соціально-культурної спадщини.

Сучасні французькі вчені Б. Катля і А. Каде виокремлюють п'ять функцій масової комунікації:

- Функція антени - постачання суспільству різного роду інформації;

- Функція підсилювача - перебільшення фактів, драматизація подій;

- Функція фокуса - засоби масової комунікації є фокусом зміни соціокультурних течій;

- Функція призми - формування нових моделей поведінки;

- Функція відлуння - засоби масової комунікації виконують функцію збереження певної соціальної структури, служать символами певного соціального порядку.

Відомий вітчизняний психолог А. Леонтьєв виділяє чотири функції масової комунікації:

- Оптимізація діяльності суспільства за рахунок орієнтації на спілкування, що впливає на колективну діяльність;

- Функція контакту, яка відіграє роль у формуванні групової свідомості;

- Функція соціального контролю за допомогою соціальних норм;

- Функція соціалізації особистості.

Однак найвідповіднішою до теми нашого дослідження бачиться класифікація, у якій основні функції можливо згрупувати за двома рівнями: рівень соціуму та рівень індивіда [116].

На рівні соціуму здійснюються такі функції масової комунікації:

Інформаційна - інформація про події та умови життя в суспільстві та світі: інформаційне забезпечення інноваційних процесів.

Соціального зв'язку - коментування та інтерпретація того, що відбувається; підтримка існуючих норм та владних відносин; соціалізація; координація різноспрямованості соціальної активності; формування громадської думки.

Забезпечення спадкоємності - представлення зразків домінуючої культури, забезпечення "пізнавання" субкультур, нових культурних напрямів; підтримка спільності соціальних цінностей.

Рекреативна - повернення можливостей для відпочинку та розваг; зниження соціальної напруги.

Мобілізації - організація кампаній у зв'язку з актуальними цілями в політиці, економіці, соціальній сфері.

На індивідуальному рівні здійснюються такі функції масової комунікації:

Інформаційна - споживання інформації про події та умови життя і праці безпосереднього оточення, суспільства, світа в цілому; задоволення спільних інтересів та зацікавлень; навчання та самоосвіта, професійне самовизначення і самореалізація; пошук порад, необхідної інформації для прийняття рішень щодо вибору професії і місця роботи.

Особистісної ідентифікації - підкріплення індивідуальних професійних цінностей; отримання відомостей про моделі трудової поведінки; ідентифікація з трудовими цінностями інших; досягнення розуміння самого себе як професіонала і трудівника.

Інтеграції та соціального спілкування - розуміння положення іншого, співпереживання, формування основи для діалогу, соціального спілкування, зокрема у сфері праці; допомоги в реалізації соціальних і професійних ролей; можливість спілкування з сім'єю, друзями, колегами по роботі, оточуючими.

Розваги - емоційна розрядка, заповнення вільного часу, ескапізм, втеча від проблем, у трудовій сфері отримання естетичної насолоди, сексуальне збудження, реабілітація і відновлення свого трудового потенціалу.

Зазначимо, що випадки невідповідності між функціями суспільного та індивідуального рівнів можуть викликати так звану дисфункцію масової комунікації, що проявляється у викривленні форм прояву відповідних функцій: інформаційна перетворюється в дезінформацію, функція розваг - у функцію "контролю свідомості" тощо.

Важливу роль у функціонуванні масової комунікації відіграють засоби масової інформації, як ретранслятори, модератори комунікативного процесу.

Дослідниця В. Конецка, віддаючи пріоритет комунікативній функції, заміняє поняття "засоби масової інформації" (ЗМІ) терміном "засоби масової комунікації" (ЗМК), з чим цілком згоден автор пропонованої работи, хоча і вважає інтернет у цьому сенсі унікальним явищем, яке об'єднує в собі ознаки засобу комунікації й окремого простору. Так, авторка виділяє такі проблеми масової комунікації, які видаються нам цікавими: 1) обґрунтування сутності та функцій масової комунікації; 2) механізм зворотного зв'язку; 3) моделювання масової комунікації; 4) роль соціологічних домінант у масовій комунікації; 5) вплив масової комунікації на соціальну нормативність мовлення; 6) специфіка радіо- і телемовлення, а також преси, радіо і телебачення як ЗМК.

Зважаючи на роль ЗМІ у суспільній комунікації варто розглянути окремо функції і засоби масової комунікації, оскільки за нашою позицією інтернет є інтегральним явищем і розуміння його функцій потребує поглибленого вивчення.

Так за класифікацією, запропонованою П. Лазарсфельдом і Р. Мертоном до найважливіших функцій ЗМК належать такі: функція присвоєння статусу, функція зміцнення соціальних норм і функція наркотизації [140, 145].

Функція присвоєння статусу суспільним проблемам, особистостям, організаціям та суспільним рухам. Засоби масової комунікації наділяють престижем та посилюють владу індивідів і груп, легітимізуючи - тобто визнаючи законним їхній статус. Увага ЗМК свідчить, що об'єкт повідомлення достойний бути виділеним із анонімної маси, його поведінка і думки достатньо важливі для інших. Повною мірою функція здійснюється сучасними ЗМК щодо присвоєння статусу певним професіям, спеціальностям, робочим місцям та умовам виробництва, що впливає на оцінку адаптивної ситуації.

Швидше за все, аудиторія згодна поділяти таке циклічне твердження: "Якщо ви (або професія) важливі, то будете (буде) у фокусі масової уваги, і якщо ви (чи вона - професія) знаходитесь у фокусі масової уваги, то ви і вона справді важливі".

Таким чином, функція присвоєння статусу входить до структури організованої соціальної діяльності через легітимізацію певних політик (зокрема політики зайнятості на ринках праці), особистостей як носіїв професійних статусів та професійних груп, які отримують підтримку засобів комунікації, визнаються як професійні.

Функція зміцнення соціальних норм завдяки дії "механізму суспільної уваги", що в умовах сучасного масового суспільства інституціоналізований в діяльності засобів масової комунікації. Преса, радіо, журнали висвітлюють достатньо відомі відхилення. Зазвичай це призводить до певних суспільних дій проти того, до чого в приватному плані ставилися терпимо. В повідомленнях, наприклад, можуть бути представлені явища чи професійна діяльність, зміст яких суперечить недискримінаційним нормам за етнічною ознакою. Іноді засоби масової комунікації шляхом показу тих чи тих професійних дій або груп можуть організовувати кампанії за чи проти чого-небудь.

Вивчення рухів, викликаних засобами масової комунікації, сприяє отриманню відповідей на питання щодо масової комунікації та організованої соціальної дії.

Кампанія може посилити позиції правої сторони, привести в дію інертних та послабити вплив корупціонерів. Успішна кампанія є циклічним, самодостатнім процесом, при якому мета засобів масової комунікації та суспільний інтерес збігається з її особистим інтересом. Успішна кампанія може посилити владу та престиж масових каналів, надаючи їм більші можливості для подальших кампаній.

Автори стверджують, що ЗМК, вочевидь, служать утвердженню соціальних норм, зокрема в сфері праці. Це відбувається шляхом концентрації суспільної уваги на нормативних відхиленнях. Вивчення конкретного переліку трудових норм, затверджених таким чином, дасть змогу сформувати індекс, який фіксує, якою мірою ці засоби стосуються центральних чи периферійних проблем структури нашого суспільства, зокрема в суспільно-професійній сфері.

Функція наркотизації ЗМК полягає в тому, що доступність інформаційних потоків для рядового слухача чи читача сприяє їх приспанню, наркотизації, а не активності.

Дедалі більша частина часу приділяється читанню та прослуховуванню й, відповідно, менша частина може бути приділена організованій соціальній дії. Індивід читає повідомлення про проблеми зайнятості на ринку праці і навіть може обговорювати варіанти альтернативних дій. Але все це в значній мірі належить до сфери інтелектуальної. Таким чином не виникає навіть віддаленої активізації організованої соціальної дії щодо реального вирішення цих проблем.

У цьому специфічному плані ЗМК можуть бути віднесені до одного з найефективніших та найвизнаніших соціальних наркотиків. Вони можуть бути настільки ефективними, щоб відгородити наркомана від визнання його власної хвороби.

Все сказане може повністю стосуватися глобальної мережі. На нашу думку, не контрольованість інтернету і факт відсутності конкретного єдиного власника мережі робить мережу унікальним явищем серед інших засобів масової інформації, наголошуючи зокрема на двох його основних, на наш погляд, функціях із перерахованих: це функція надання статусів і меншою мірою - наркотизація.

Свою типологію функцій засобів масової комунікації запропонували в 1960 році і соціологи Райти, які розвинули типологію Г. Ласвела та доповнили її поняттям розважальної функції. В 1970 році аналіз функції ЗМК здійснили Д. Мак-Квейлі, Дж.Бламлер та Дж.Браун (1972). Вони оперували такими категоріями:

відволікання уваги (включаючи втечу від рутини, проблем та емоційну розрядку);

заміщення міжособистісного спілкування соціальною діяльністю;

усвідомлення людиною себе як особистості (включаючи самооцінку, пізнання дійсності, впевненість у своїй самоцінності);

соціальний нагляд.

Ці функції засобів масової комунікації видаються нам більш наближеними до специфікації саме інтернету. Якщо додати до цих функцій комунікативний аспект, аспект зворотної взаємодії, як спілкування і інтеракції - то матимемо адекватніший нарис діяльності мережі.

Комунікативний аспект у функціях ЗМІ виділяли, зокрема, Є. Катц, Дж. Бламлер та М. Гуревич. Так, дослідники виходили з установки, що людина використовує ЗМК для встановлення/усунення контактів, які можуть бути:

інструментальними (прагматичними, прикладними);

афективними (емоційними, психічного комфорту);

інтегративними (з друзями, сім'єю, нацією...).

У контексті діяльності інтернету ми стикаємося з усіма переліченими аспектами, які є рівноцінно важливими.

На нашу думку, в аналізі функцій засобів масової комунікації можна виділити три стадії репрезентації:

- Докомунікативну;

- Комунікативну;

- Посткомунікативну.

У докомунікативній стадії необхідно виділити життєвий багаж, з яким індивід підходить до будь-якого нового явища. Інформація засобів масової комунікації потрапляє спочатку на матрицю культури, своєрідний екран, створений попереднім побутуванням індивіда в лоні певної культури. Впливає на факт комунікації та обсяг попереднього досвіду його спілкування безпосередньо із засобами масової комунікації. Одним із найважливіших елементів докомунікативної стадії є стереотип - звичка спрощеного розуміння сенсу того, що відбувається. Теорія стереотипізації бере свій початок з вчення російського фізіолога Ухтомського про домінанту - стійке вогнище збудження в корі або підкірці головного мозку. У міру того, як збудження спадає, домінанта перетворюється в стереотип. Наше сприйняття стереотипізоване усією нашою культурою, нашим минулим досвідом, а головне, міжособистісними комунікаціями, починаючи з раннього дитинства. Облік можливих і виявлених стереотипів аудиторії є однією з необхідних умов ефективної комунікації. Цілковито спрацьовує він і у випадку з інтернетом, створюючи свою, унікальну специфіку взаємодії, пов'язану як з візуальністю контенту, так і з можливістю зворотної реакції.

Друга група характеристик, про які, на наш погляд, слід згадати, розглядаючи докомунікативну стадію, пов'язана з найближчим оточенням індивіда. Особливості існування людини в масовому суспільстві полягають у тому, що зв'язки з оточенням відчуваються нею, як дуже значимі, і багато в чому визначають її вчинки. У США було поставлено знаменитий експеримент, у ході якого соціопсихологи спробували встановити силу цих зв'язків. Групі людей запропонували визначити, яка з двох палиць довша. Всіх учасників, крім одного, попросили дати невірну відповідь. І тоді єдиний непосвячений приєднався до думки оточуючих, буквально не вірячи своїм очам. Аналогічно внутрішньогрупові відносини, в які включений кожний споживач засобів масової комунікації, визначають його поведінку стосовно комунікативного процесу та вплив на нього цього процесу.

Звертаючись до ефектів масової комунікації, треба зазначити, що крім зазначеної нульової умови ефективної комунікації необхідно назвати ефект первинності повідомлення: краще запам'ятовується матеріал, розміщений першим. До інших чинників ефективної комунікації належать: апеляція до повсякденного досвіду аудиторії, використання опозиції "унікальність - традиційність", принцип дискусійності, звернення до конкретних авторитетів, відтворення механізму зворотного зв'язку і т.д. Варто додати, що їх використання в інтернеті є системним і постійним, а часто і заважає цілісному сприйняттю, оскільки ці ефекти іноді накладаються один на один, що створює феномен розірваності контексту і дозволяє деяким дослідникам стверджувати, що інтернет нав'язує цілковито постмодерне сприйняття (Горских).

У рамках будь-якої прагматичної діяльності - а діяльність засобів масової комунікації, безумовно, такою є, природно відслідковувати, в яку ціну обходиться її результат. У даному випадку йдеться про посткомунікативну стадію - впливу інформації на споживача (аудиторію). Дані численних емпіричних досліджень дозволяють зробити цілком певний висновок: засоби масової комунікації ефективні там, де вони посилюють цінності і закріплюють існуючі установки, але коли треба їх замінити, мас-медіа практично безсилі. Цей висновок справедливий і важливий, коли йдеться про невеликі відрізки часу або коли він співвідноситься з певним віковим інтервалом в житті окремого індивіда. Механізм конверсії позицій аудиторії (малої і сутнісної) працює упродовж життя покоління. Саме в ньому закладені основи трансформаційних, модернізаційних процесів у соціумі.

Класифікацію ефектів масової комунікації (посткомунікативна стадія), на наш погляд, можна представити таким чином:

- Увага;

- Інформованість;

- Когнітивний ефект (запам'ятовування);

- Оцінний ефект (перевага, вибір із запропонованих варіантів);

- Конатівний (поведінковий) ефект.

Крім функцій засобів масової комунікації в їх максимально наближеному до життя індивіда вигляді, існують функції засобів масової комунікації в більш широкій парадигмі. Їх, на нашу думку, необхідно розглянути під кутом зору соціальних суб'єктів, включених у взаємодію із засобами масової комунікації: держави; політичних сил; бізнесу; аудиторії, особистості і суспільства в цілому.

Особисто підпадає під цю проблематику і специфіка інтернету, як інтегративного ЗМІ, яке об'єднує у собі всі інші існуючі засоби масової комунікації. І хоча на сьогодні інтернет ще не витіснив часописи і телебачення, але все-таки значним чином на них вплинув, поглинувши їх у себе.

Розглядаючи інтернет як складне соціотехнічне явище, ми відзначаємо його багатофункціональність. Але однією з головних його функцій є комунікативна, де він виступає одним з найбільш демократичних і перспективних ЗМІ. У даному контексті він як засіб масової комунікації виступає в двоєдиній ролі: як інститут, що бере участь у процесі формування цілей розвитку суспільства, і як механізм їх актуалізації. У цьому плані інститут нічим не відрізняється від інших соціальних інститутів, візьмемо ми релігію чи мистецтво, історично витіснених першими з зони оперативної інформації. Він у першу чергу представляє оперативну інформацію. Термін "оперативна інформація" використовується лише для того, щоб відтінити її зміст на тлі "базисної", світоглядної інформації, яку мультиплікують всі засоби комунікації. Практично і релігія, і мистецтво, і засоби масової комунікації можуть бути розглянуті в парадигмі механізмів, що забезпечують соціуму стабільність існування і можливість розвитку.

Тому дефініції інтернету можуть бути сформульовані в результаті аналізу його сутнісних функцій. Природно, функції, та, відповідно, дефініції інтернету можуть бути різними для різних галузей знань: фізики, інформаційних технологій, суспільних наук. Не захоплюючись докладним розглядом визначень у рамках різноманітних дисциплін і теорій, запропонуємо загальні, на наш погляд, сутнісні ознаки і, відповідно, дефініцію інтернету як цілісного соціотехнічного явища:

- Комунікаційно-просторова функція; інтернет є глобальним комунікаційним каналом, що забезпечує у всесвітньому масштабі передачу мультимедійних повідомлень;

- Комунікаційно-часова функція; інтернет як загальнодоступне сховище інформації, всесвітня бібліотека, архів, інформаційне агентство;

- Функція соціалізації і самореалізації особистості та групи; інтернет як всепланетний клуб ділових і дозвіллєвих партнерів.

Чястина авторів зараховує інтернет до засобів масової комунікації, як на підставі вже згаданого критерію поширення оперативної інформації, так і щодо великої залученості широкої аудиторії.

Так, на думку Шеремета, в даний час до числа основних засобів масової комунікації належать преса, радіо, телебачення та інтернет.

Як підстави для цього твердження наводять такі положення:

1. "Засоби масової комунікації включають в себе дистанційні способи передачі інформації, максимально доступні аудиторії. Ця доступність може бути розглянута:

- У фізичному сенсі, коли інформаційна інфраструктура досягає необхідної насиченості на всьому ареалі проживання аудиторії;

- В економічному сенсі - споживання інформації фінансово доступне найширшим масам населення ".

Однак, як ми знаємо, інтернет поки ще не є універсально доступним засобом передачі інформації, на відміну від радіо, телебачення, преси.

2. "Інформація адресується великим масивам розрізненої і анонімної для джерела аудиторії".

Однак завдяки навколо мережевих тематичних інтернет-ресурсів мережевих спільнот та можливості встановлення зворотного зв'язку з ними теза про розрізненості і анонімності аудиторії інтернет втрачає силу.

3. "Система функціонує як виробництво, що підкоряється основним законам бізнесу; як корпоративне виробництво зі своїми соціальними цілями i де кожен учасник має вузьку спеціалізацію, і в малому ступені визначає вихідні параметри готового продукту".

Однак, як уже говорилося, інтернет у даний час не має єдиного власника і не керується з єдиного центру. До того ж багато інтернет-ресурсів створюються некомерційними організаціями і приватними особами, не переслідують цілей отримання прибутку. Ці ресурси не функціонують як виробництво - ні корпоративне, ні конвеєрне, на них немає поділу праці. Процедура створення сайта цілком доступна одній людині.

4. "Джерелом інформації для системи засобів масової комунікації є не особистість, а формальна організація зі своїми стандартами якості продукції та професійними вимогами до працівників".

Дане положення також не є справедливим, оскільки багато доменів належать приватним особам, які створюють сайти виключно з метою творчої реалізації, поширення своїх поглядів і набуття однодумців і друзів.

5. "Виробництво інформації в системі складне технологічно. Очевидно, що дана характеристика стосується інтернету, як і інших видів засобів масової комунікації ".

Дана характеристика в застосуванні її до інтернету видається не менш сумнівною, ніж попередні. Складність і простота - поняття вищою мірою відносні. З точки зору первісної людини, будь-яке побутове пристосування, використовуване в сучасному суспільстві, навіть олівець і папір, було б надзвичайно складним. Що ж стосується складності для користувача, то при сучасному розвитку інтернет-технологій для будь-якої людини, бодай трішки знайомої з комп'ютером, не становитиме труднощів, користуючись готовими шаблонами, зверстати домашню сторінку чи відкрити свій розділ в "Живому Журналі". Як сказано на головній сторінці, "Живий Журнал - це простий в обігу засіб для самовираження і спілкування в інтернеті". Використовувати ЖЖ може кожен декількома способами: "...як приватний щоденник, блог (відкритий мережевий щоденник), соціальну мережу чи ще якось".

6. "Для аудиторії засобів масової комунікації характерна риса, яку можна визначити як стійкість, регулярність відносин".

Така стійкість і регулярність може бути характерна для окремих ресурсів інтернету, але не обов'язково для всіх.

7. "Взаємовідносини інформаційного продукту та споживача підпорядковуються законам ринку, де відбувається обмін продукту на гроші й увагу споживача".

Як уже сказано, далеко не всі ресурси інтернету мають комерційний характер. Велика частина спілкування в інтернеті відбувається на некомерційних засадах.

Тому ми не можемо погодитися з висновками, до яких приходить А. Шеремет про те, що "інтернет є повноправним інститутом масової комунікації", а також, що сукупність ресурсів, які пропонують увазі масової аудиторії оперативну інформацію, є засобом масової інформації.

Хоча А. Шеремет і погоджується визнати, що "частина інтернету, що забезпечує міжособистісну комунікацію і комунікацію малих груп, не належить до числа засобів масової комунікації", але цей виняток не змінює становища. Принципову роль відіграє плюралістичність інтернету, відсутність у нього єдиного господаря, а, відповідно, і єдиного центру поширення інформації. Як пишуть В. Сергєєв та Н. Бірюков, "суттєвою особливістю органів масової комунікації є те, що вони виступають в якості центрів, спочатку акумулюють інформацію, потім її сортують і поширюють. З появою інтернету ми стоїмо на порозі зовсім нової епохи, що характеризується потенційно нескінченною кількістю незалежних центрів акумуляції і поширення інформації".

На наш погляд, в даній характеристиці криється фундаментальна відмінність засобів масової комунікації від інтернету загалом. Кожен засіб масової комунікації є якимось єдиним центром акумулювання та поширення інформації, що характеризується певним поглядом, визначеною системою світогляду і висвітлення подій. Інтернет же в своїй сукупності принципово позбавлений такої єдності. Представлені в ньому точки зору можуть бути діаметрально протилежні.

Тому, на наш погляд, слід говорити про інтернет не як про засіб масової комунікації, а як про комунікативно-інформаційний простір.

Особливості цього простору визначаються гіпермедійною природою інтернету, що забезпечує здійснення зворотного зв'язку за допомогою інтерактивності середовища всесвітньої мережі; реалізацію комунікаційної взаємодії при якій як відправники, так і одержувачі займають активну позицію, зумовлену контролем над пошуком інформації за рахунок різних механізмів середовища інтернету з пошуку та навігації; реалізацію персоналізованого, внаслідок інтерактивного характеру комунікації. При цьому, завдяки високій швидкості передачі даних простір інтернету є "прозорим" для територіальних і державних кордонів. Завдяки доступності, легкості й анонімності розміщення в інтернеті інформації він забезпечує "свободу слова" в тому сенсі, що в інтернеті кожен бажаючий може висловити свою позицію з будь-якого питання.

Виходячи із зазначених функцій, пропонується така дефініція інтернету: інтернет - глобальна соціально-комунікаційна мережа, яка становить інформаційно-комунікативний простір і призначена для задоволення інформаційно-комунікаційних потреб індивідів і груп за допомогою використання телекомунікаційних технологій.

Як видається, в запропонованій дефініції відображені такі прикметні ознаки інтернету:

- Соціально-комунікаційна сутність мережі, зумовлена комунікаційно-просторовою та комунікаційно-часовою функціями, тобто здатністю забезпечувати рух інформації у просторі та часі;

- Призначення для задоволення інформаційно-комунікаційних потреб індивідів і соціальних груп, зумовлених їхнім прагненням до соціалізації та самореалізації;

- Входження в систему електронної комунікації завдяки використанню комп'ютерної бази і телекомунікаційних технологій;

- Глобальні масштаби.

Відносини інтернету з традиційними ЗМІ не є конкурентними, але постійні користувачі інтернету вибагливіші у своєму ставленні до традиційних ЗМІ, особливо радіо і телебачення. Важливою характеристикою взаємин між інтернетом і традиційними ЗМІ є використання останніми оперативної інформації, що розміщується в інтернеті, завдяки чому відбувається її ретрансляція на офлайнову аудиторію.

Не торкаючись технологічних подробиць, перелічимо основні технічні рішення і терміни, прийняті в інтернеті. WWW - всесвітня павутина є просторово розподіленою інформаційно-пошуковою системою, що складається з таких елементів:

- Інформаційних ресурсів у вигляді: Web-сторінок, що є адресованими (мають однозначну адресу) машиночитаними документами, що містять текст, графічну інформацію, в тому числі - багатоколірні зображення, і посилання на інші документи, якось пов'язані з даним; система посилань утворює гіпертекст, що полегшує інформаційний пошук; сайтів - сукупностей сторінок, що належать приватній особі або організації і розміщені на якомусь сервері; сайти мають свої адреси; на одному сервері може розміщуватися декілька сайтів; каталогів і файлів-засобів організації інформаційних ресурсів;

-Інформаційно-пошукових мов словникового і класифікаційного типів, службовців для пошуку інформації за ключовими словами і індексами ієрархічних класифікацій;

- Логічних операцій, використовуваних при пошуку за допомогою операторів І, АБО, НЕ, а також розширенні пошукової зони шляхом відкидання закінчень і суфіксів слів;

- Технічних засобів реалізації у вигляді серверів з розміщеними на них сайтами та сторінками та засобів дротового і радіозв'язку, які створюють вузли та глобальну структуру мережі;

- Програмного забезпечення, що включає протоколи, які регламентують обмін інформацією між комп'ютерами (інтерфейс), систему адресів комп'ютерів, сайтів, документів, сторінок, гіпертекстові мови для опису змісту документів, спеціальні програми для руху в мережі (браузери, навігатори тощо).

А. Путілова визначає середовище інтернету як "сукупність технічних, функціональних, інформаційних, соціальних, економічних, юридичних компонентів, що забезпечують існування, формування та діяльність індивідуальних і групових користувачів, що входять до аудиторії інтернету". При цьому Е.А. Путілова виділяє такі компоненти цього середовища:

1) технічний компонент, що включає телекомунікаційну інфраструктуру: сервери, комп'ютери, модеми, лінії зв'язку, теохнології побудови мереж на рівні каналів зв'язку, мережевих пристроїв тощо. Цей компонент, складаючи матеріально-технічну базу функціонування мережі інтернету, забезпечує технічну реалізацію доступу індивідів і соціальних груп у мережу на певному якісному рівні, що характеризується швидкістю комунікаційних процесів;

2) функціональний компонент, що містить мережеве програмне забезпечення серверів, клієнтських станцій, протоколи побудови мереж, сукупність служб інтернету, у тому числі електронну пошту, WWW тощо, забезпечуючи діяльність в інтернеті індивідів і соціальних груп, що складають аудиторію інтернету;

3) інформаційний компонент, що розкриває інформаційну насиченість інтернету, все сутнісне наповнення переданої та розміщеної в мережі інтернет інформації;

4) соціальний компонент, що включає, у свою чергу, такі складові, як: аудиторія інтернету, інтернет-спільноти, соціальні властивості мережі: інтеграційні, комунікаційні;

5) економічний компонент, що включає платіжні системи, системи розрахунків, електронний бізнес, торговельні майданчики тощо;

7) юридичний компонент, що розкриває правові засади функціонування мережі, норми мережевого етикету та ін., регламентуючи діяльність індивідів і соціальних груп у середовищі інтернету.

Кожен із цих компонентів мережі є предметом окремого аналізу, нас же цікавитимуть соціальний і комунікативний аспекти, як ті основні фактори, які є сенсоконструюючими для соціальної реальності. Для їх вивчення звернемось до аналізу структури інтернет-простору.



Розділ 2.Інформаційно-комунікативний простір Інтернет: підходи і специфіка

2.1 Теоретико-методологічні передумови топологічного аналізу Інтернет

Задум творців зумовив те, чим інтернет в решті решт стане, саме так вважає М. Кастельс. Тобто з'єднання об'єктивних підстав (соціальних, економічних і навіть політичних) і генетичний фактор дозволяють назвати інтернет «засобом вільної глобальної комунікації». Крім того, нам здається вірною ідея з'єднання процесів глобалізації виробництва, свободи особистості і розвитку мікроелектроніки. Саме поєднання цих досягнень дозволяє нам говорити про інтернет як про соціо-культурно-технічну реальність, інформаційно -комунікативний простір. І перше ніж ми перейдемо до опису і аналізу структури цього простору, звернемось до самого поняття простору і його використання в соціологічному теоретизуванні.

Звертаючись до вивчення просторової проблематики ми бачимо, що “ при певній неповноті задіяння понять просторової організації у соціологічній теорії та фрагментарності їх розгляду різними спеціальними теоріями, можна говорити про вже певну історію застосування аналізу простору суспільства в соціології, накопичений досвід його використання.”[188, c.165].

Не заглиблюючись в історію дослідження цього феномену, зазначимо, що поняття соціального простору було введено в коло суспільних наук ще географічною школою, такими її представниками, як Ш. Монтеск”є, Ф.Ратцль, Г.Бокль, Л.Мечніков, тощо. В класичній західній соціології поняття простору залучалося для побудови концепції суспільства Е.Дюркгеймом, Г.Зімелем, П.Сорокіним, останній власне і концептуалізував попередні напрацювання, запропонувавши цілісну теорію соціального простору, яка вже стала класичною.

Прикладне ж використання поняття соціального простору отримало в межах Чикагської школи, яка його використовувала для побудови моделей структури великих міст та міських агломерацій, що знаходимо в працях Р.Парка, Е.Берджеса, Л.Вірта. Схожа проблематика в межах радянської науки розроблялася В.Гладишевим, В.Паром, В.Рукавишніковим.

Постструктуралістський період соціології запропонував нове бачення соціального простору, презентоване переважно працями П.Бурд'є. Так в межах власної концепції соціального простору вченим запропоновані нові для соціології поняття функціональних полів, капіталу, габітусу, за допомогою яких він аналізує структурізацію соціального простору суспільства з позицій статусно-економічної детермінації . Теорія П.Бурд'є, на відміну від класичної, здебільше описової концепції соціального простору П.Сорокіна, стала і першою спробою з”ясувати механізми соціальної стратифікації з позиції структурізації суспільного простору. Витлумачення ж явища соціальної стратифікації в чомусь зближує погляд французського постструктураліста з теорією класів К.Маркса, хоча концепція П.Бурд'є і залучає для маркування статусу особи (як її капіталу) не стільки економічні чинники, скільки комплекс соціальних ознак, який акцентує увагу перш за все на культурному факторі, приймаючому на себе роль структуруючого простір агента. Так, в межах концепції П.Бурд'є явище соціальної стратифікації набуває якісно нової форми, яка детермінується культурними чинниками, конструюючими класово-прошаркові ідентифікації у просторі суспільства.

Тому не дивно, що подальші дослідники суспільного простору - представники постмодерністської парадигми, розглядають його здебільше як простір соціокультурний, акцентуючись на процесах символізації та симулякризації. Так саме, постмодерна епоха в розумінні соціальної реальності змінює часовий континуум на просторові координати, які дають можливість "спіймати" мозаїчність, багатоваріантність, різнонаправленість сучасних процесів, які переважно є процесами культурними [36]. В концептуальних напрацюваннях постмодерністів (Ж.Бодрийяра, Ф.Ліотара, М.Костельса) ми знаходимо обгрунтування структурації соціального простору, перш за все, культурними чинниками і розгляд об'єктів простору в ракурсі їх знаково-символічної репрезентації, яка маркуючи певні “значення” постає і культурним текстом, адекватна інтепретація якого можлива лише в контексті розгляду всієї знаково-символічної сітки соціокультурного виміру простору суспільства. Так, соціокультурний простір постає площиною функціонування міфів, як ідеологем та міфологем спрямованих на маніпуляцію соціальними об”єктами з метою структурації простору у відповідності з інтересами владних кіл суспільства. Підхід постмодерністів до явища маніпулювання масовою свідомістю отримав назву “інструменталістького” підходу, оскільки в його межах, будь який фактор певної культурної належності розглядається, як інструмент для маніпуляції.Таким чином, ”вибудуване всіма попередніми епохами і символьно зафіксоване в найрізноманітнішому об'єктивованомувигляді, соціальне ділення простору не зникає.Немов трафарет, воно нашаровується одне над одним, поступово перетворюючи простір суспільства у мозаїку, якою ми іменуємо і сам постмодерн. Та й чи не тому виникла сама ця метафора мозаїчної культури, що сьогодні в моді всі часи і епохи одночасно, і вони проявляютьсяоднакрізь іншу.» [188, 159]

Так і вітчизняна дослідниця суспільного простору Л.В. Малес, аналізуючи сучасні тенденції, вказує на все зростаючу роль знаково- символічного маркування, замічаючи, що вслід “за вирівнюванням за зовнішніми характеристиками на перший план виступає власне соціокультурна диференціація.”[188]. ”Трансформаційні процеси, що визначають сучасний стан нашого суспільства, зумовлені світовим контекстом глобалізації, тож зазнають тих же структурних зрушень, накладаючи їх на національну основу. Так, на зміну детермінації соціальної структури економічним та політичним капіталом, сьогодні все більшу роль починає відігравати символічний капітал, що знімає в собі прояви всіх попередніх і об'єктивується як у знаковому, так і у фізичному просторі суспільства. Ці характеристики символізації значущого (у соціальному просторі) та значущої символізації (у просторі суспільства) особливо добре вписуються у постмодерний погляд на суспільство.”[188,c.168]

Отже, можна стверджувати, що на сучасному розвитку просторової організації суспільства, саме соціокультурна детермінація структурізації суспільного простору набуває актуальності, що вимагає концептуального опрацювання останньої, перш за все, у ракурсі розведення понять соціокультурного і власне соціального вимірів простору суспільства.

Підсумовуючи ж наш короткий історико-соціологічний аналіз просторової організації суспільства підкреслимо, що самі соціокультурні реалії постмодерної доби актуалізуюючи значення культурних факторів, заохочують і дослідження суспільного простору як, перш за все, простору соціокультурного. Безумовно така акцентуація стосується і простору інтернет, як най адекватнішого ретранслятора культурних диспозицій.

Розберемось же, що являє собою простір як такий. Так, коли ми говоримо про простір, ми маємо на увазі певні характерологічні риси цього явища, а саме:1)специфіка конкретного простору залежить від специфіки об'єктів, які розташовані в його межах .

2) в межах простору об'єкти, які його складають, певним чином співвідносяться між собою.

3) будь-який простір, який розглядається не абстрактно, а змістовно-предметно, є внутрішньо ієрархізованим.

4) будь-який простір є обмеженням (іншими словами, простір не охоплює все мислиме і немислиме, а є тим, за межами чого існують інші простори).

5) простір припускає наявність власного “центру”, своєрідної “точки відліку”, відносно якої визначаються “координати” об'єктів у даному просторі.

6) володіння певним простором вимагає певних відносин з тим, що перебуває за його межами .

Саме так визначається поняття простору як фізичного явища, в якому нам, у зв'язку з подальшою спробою аналізу соціокультурного виміру простору, слід підкреслити ті характерологічні риси цього явища, які найперше поставатимуть об'єктом нашої уваги. Мова йде про :

1. Наявність центру в просторі ( як і в будь якому його вимірі)

2. Центрообумовлену структурацію об'єктів, ( як їх розташування у певну, задану “центром” конфігурацію);

3. Наявність кордонів простору.

Ці ознаки стосуються феномену простору, на якому б рівні буттєвої реальності і в якому б ракурсі він не розглядався, чи то мова йде про індивідуальний, фізичний, життєвий, суспільний, соціальний, соціокультурний, або духовний простір, тощо

Говорячи ж власне про суспільний простір зврнемось до Пітирима Сорокіна просторової моделі суспільства Пітирима Сорокіна Так визначаючи суспільний простір як "деякий всесвіт, який складається з народонаселення Землі" [189], він вказує всі необхідні структурні елементи його організації:

соціальне положення, яке задається через сукупність зв'язків індивіда з усіма групами населення та всередині кожної з них;

механізми вертикальної та горизонтальної мобільності як динамічний аспект даної моделі соціуму;

систему соціальних координат, що утворюється усіма цими зв'язками, соціальними місцями та групами;

n-нну кількість підпросторів чи площин соціального простору відповідно до кожної основи стратифікації (вслід за Вебером він описує політичний, економічний та професійний стратифікаційні зрізи).

Ця схема лягла в основу пізніших концепцій суспільства постструктуралістів.

У викладі соціальної стратифікації П.Сорокін поняття географічного (як геометричного) простору використовує лише для порівняння із соціальним простором, вказуючи, що ця аналогія служить засобом пояснення складної організації суспільства. Подібною є тільки форма - необхідність задання координат для визначення місцезнаходження людини у соціальній структурі. Відмінності між ними криються у змістовному значенні: близькість чи віддаленість об'єктів у географічному просторі нічого може не говорити про їх спорідненість за соціальними ознаками, як це ми заклали в соціальний простір. Те ж стосується і похідних від цих двох понять: геометрична та соціальна дистанція, сходження з одного положення в інше у соціальному просторі тощо. [254, c.297-298].

Так ще в концепції П.Сорокіна ми зустрічаємо думку про наявність в суспільному просторі підпросторів, як його різних площин, або вимірів. В цьому контексті в масштабі суспільного простору простір інтернент цілком логічно постає виміром.

Так за думкою французького соціолога П.Бурдє “соціальний світ можна зобразити у формі багатовимірного простору, який побудований за принципами диференціації та розподілу, що формуються під впливом сукупності діючих в цьому універсумі особливих властивостей, тобто таких властивостей, які здатні надавати їх володарю силу та владу в цьому універсумі. Агенти та групи агентів, таким чином, визначаються за їх відносними позиціями в цьому просторі. Кожен з них виявляється розміщеним у позиції та класи, що визначаються по відношенню до сусідніх позицій (тобто у певній частині даного простору), і не можна реально займати дві протилежні частини в просторі, навіть якщо це можливо мисленнєво” [52, c.56-57]. Можна додати, що подібна диспозицій ймовірно характерно і для простору глобальної мережі, яка віддзеркалює соціальний простір нашаровуючи над ним полістилізмом культурних означень.

Так соціальний простір, за думкою вченого, постає “мислимою і багатовимірною абстракцією, утвореною нескінченною кількістю соціальних інститутів, (що тотожньо бурд'євському терміну “функціальних полів”) інституцій, і статусно-рольвих позицій соціальних груп та кіл, обумовлених багатовимірною стратифікацією”, які “нескінченно продукують нові групові солідарності і знаходяться в постійному пошуку стану рівноваги”.

Говорячи про динаміку простору Бурдьє вводить замість звичайного “соціального суб'єкта” поняття агента, що робить позицію у просторі не залежною від конкретного індивіда. Поняття “агент” відбиває в першу чергу таку властивість індивіда, як активність, здатність діяти, бути носієм практик певного типу і здійснювати стратегії, спрямовані на збереження або зміну своєї позиції у соціальному просторі. "...дійсним об'єктом соціальної науки виявляються не індивіди... але це не означає, що індивіди це просто "ілюзія", що вони не існують: вони існують як агенти - не як біологічні індивідуальності, а як актори або суб'єкти, котрі соціально конституйовані як активні і діючі" [52, c.107]. В цьому сенсі користувач мережі постає також таким агентом, якій не тільки споживає, але і споживаючи реагує і само презентується, створює, в термінології Гі Дебора низку власних спектаклів .

Кожен агент займає в просторі певну позицію і з огляду на свою позицію будує такі відносини з іншими агентами простору, які в свою чергу токож обумовлюються їх позиціями. Ці взаємообумовлені стосунки між агентами простору Бурдьє називає практиками.«Отже, можна сказати, що з одного боку, сукупність позицій соціального простору конституюється практиками, але з іншого - практики є те, що знаходиться між агентами. Простір практик, таким чином, так само об'єктивний, як і простір агентів. Соціальний простір ніби поєднує ці два простори - агентів і практик - у їх постійній та активній взаємодії”[249, c.94]. Це положення також вірне для простору Інтернет, і саме в ньому, до речі, означується емпірично швидко і яскраво. Адже, це відтворюється і практиками взаємодії, як спілкування в мережі. Обміном інформацією, реагуванням на події шляхом надання балів і т.д.

Сукупність відносин між соціальними позиціями формує «соціальне поле» - ще одне центральне поняття концепції Бурдьє: «В аналітичних термінах поле може бути визначено як мережа або конфігурація об'єктивних зв'язків між позиціями» [52, c.97] Таким чином “у той час як соціальний простір у вертикальному вимірі репрезентує стан боротьби статусів і престижів різноманітних професійних груп, у горизонтальному вимірі він відображає розподіл на специфічні соціальні поля.”[249, c, 93].Під полем в контексті інтерет-простору ми можемо розуміти і конкретну соціальну мережу , її диспозицію з іншими мережами і основними порталами і ведучими сайтами.

Соціальний простір в концепції французького соціолога подано як різноманіття "полів", і агент може одночасно займати позиції у декількох з них. “У соціальному світі, на думку Бурдьє, існує різноманіття напівавтономних полів (наприклад, економічне, релігійне, мистецьке тощо), всі вони мають свою специфічну логіку і виробляють у акторів віру у речі, які знаходяться у межах цього поля. Але серед різних типів полів є одне, що виступає найбільш важливим - поле влади, або поле політики, оскільки, генеруючи ієрархію відносин влади, воно постачає владні структури всім іншим полям” [249, c. 98]. Все сказане вочевидь може бути віднесено і до інтернет-мережі, її різновекторності, полістилічності.

“Розгляд як специфічних, так і інваріантних якостей поля, виявлених завдяки проведенню багаточисельних емпіричних досліджень, дав змогу Бурдьє сформулювати загальну теорію поля. Основні положення даної теорії стверджують, що найбільш загальними, властивими всім полям характеристиками є відносини конкуренції, монополії, існування попиту і пропозиції. Ці обставини відкривають можливість говорити про поле як певного роду ринок” [249, c. 99].

Так П. Бурд'є кожне “функціональне поле” в соціальному просторі розглядає за розташуванням в ньому агентів, позиції, яких визначаються і сукупністю інкорпоративного (пристиж, влада, власність) та символічного капіталів (репутація, авторитет) кожного з агентів. При чому символічний капітал розглядається як такий, що дає владу конструювати та нав'язувати бачення соціального простору, задає уявлення про легітимний поділ суспільства на соціальні групи”. [188, с.45]. Це значення притаманне саме інтерет простору, якій конструює не скільки статусні диспозиції скільки культурні і неформальні.

Так дослідник зводить в єдиний соціальний простір престиж, владу та власність як показники багатовимірної стратифікації, які визначають феномен капіталу агенту. Капітал же в сукупності з габітусом утворює систему практик які заповнюють простір між агентами у функціональному полі. Так соціальний простір, будучи структурованим у двох напрямках - загальний обсяг капіталів та їх співвідношення є динамічним, мобільним (вертикальна та горизонтальна мобільність) простором, задає параметри фізичному, життєвому, поселенському вимірам простору, відображаючись у них знаково-символічним маркуванням та ієрхаїчним місцерозташуванням матеріально-конкретних об'єктів, фактом їх статусної інтерпритації, як уречевлених (матеральних) артефактів суспільного життя.

В цьому сенсі якщо соціальний вимір простіру, відображає у своїх конструктах класово-становий поділ суспільства і статусно-рольову систему, як явища багатовимірної стратифікації у сукупності соціальних інститутів та інституцій суспільства (як функціональних полів), які відтворюють динаміку виміру практиками їх соціальних агентів, індивідів і соціальних груп, як власників певних капіталів, то інтернет простір констиює нову макрокультурну реальність.

Розгляд концепції соціального простору П.Бурд'є виявляється безперечно доцільним і з позиції предмету нашого наукового аналізу. Так досить цікавим для нас, є обгрунтування феномену символічного капіталу пов'язаного з процесами легітимізації влади та актуалізуючого явища суспільного міфотворення. Доцільним є залучення і категорії локусу, як ніші займаємої тим чи іншим об'єктом простору. Об'єкти ж простору---функціональні поля, і це теж виявляється корисним для нашого теоретизуваня, що за думкою вченого, вони не є однорідними, тобто різняться за розмірами у просторі та значимістю (як кількістю та якістю нагромадженого символічного капіталу) для суспільства. Саме та сфера, яка локалізує у собі найбільший символічний капітал і є центральною для простору, задаючи параметри його динаміки,. Важливим для розуміння динаміки простору видається і поняття практик---процесів, актів взаємодії агентів. І хоча теорія соціального простору П.Бурдьє буде залучатися нами для аналізу просторової проблематики далеко не в повному обсязі (так ми залишаємо поза увагою поняття габітусу (структуруючої структури), інкорпоративного капіталу, обходимо увагою поняття соціальної позиції і практик, як механізми динамики і структурації простору і т. інше.), означений категоріальний апарат, задаючий параметри онтологічної картини, як простору Інтерету безперечно є актуальними.

Підсумовуючі варто зазначити, що в кордонах тотальної трансформації модерністської парадигми в постмодерністську, суттєвих змін зазнає і соціальний простір суспільства з його економічною детермінацією і стратифікацією, все більше акцентуючи первинну роль культурного фактора і ставлячи питання щодо об'єктивності феномену соціальної стратифікації як такої, про що ми вже зазначали вище [127]. Не намагаючись розв'язати це питання, ми лише підкреслюємо певну наукову тенденцію, яка актуалізуючи предмет нашого дослідження доводить необхідність розведення понять соціокультурного і соціального вимірів простору і дозволяє позиціонувати інтернет- простір, як повноцінну частку, підпростір соціокультурного виміру. Визначивши місце інтернет - простору в просторі суспільному і означавші його специфіку характерну , для простору як такого (центр, периферія, кордони і т.д) ми можемо смійливо переходити до аналізу його структури, як диспозиції основних об'єктів.