Соціально-правова держава: сутність, проблеми політичної модернізації

Необхідно пам'ятати, що пропонуючи облаштувати владу відповідно до принципу її поділу на три взаємопов'язані елементи одного цілого, Ш. Монтеск'є мав на меті вирішити комплексне завдання. По-перше, виключити можливість зловживання владою; по-друге, створити реальну можливість для забезпечення прав людини як члена державного утворення.

Правоохоронні структури і державні силові відомства сучасної України не можуть реалізувати зазначене завдання, оскільки структурно і функціонально здійснюють свої повноваження в системі виконавчої влади, знаходяться в матеріальній і фінансовій залежності від неї. Тому їх боротьба з традиційними та іншими проявами неправомірної поведінки державних службовців і посадових осіб є неефективною. Окрім цього, як свідчать реалії сьогодення, співробітники зазначених структур і відомств самі порушують права і свободи людей в процесі дізнання та оперативно-розшукової діяльності, залучаються до протизаконного адміністративного тиску у політичному процесі, при проведенні виборчих кампаній, при перерозподілі власності (рейдерстві) тощо.

Навпаки, на разі слід поставити питання про подальшу деполітизацію та певне звуження обсягу повноважень деяких правоохоронних структур, наприклад Міністерства внутрішніх справ, і зведення їх суто до поліцейських функцій. Однією з основних таких функцій має бути боротьба з адміністративними проступками та кримінальними злочинами.

Водночас необхідно зауважити, що здійснення притаманних правовій соціальній державі функцій не виключає застосування примусу до суб'єктів правових відносин, які порушують приписи законодавства або неналежно їх виконують. Втім сутність примусу в такій державі має бути змінена згідно продекларованих Конституцією принципів верховенства права, гуманізму, законності, індивідуалізації юридичної відповідальності, презумпції невинуватості тощо. В цьому плані помилково було б вести мову лише про примус держави, що проявляється в традиційних видах юридичної відповідальності за участю державних силових відомств.

При вирішенні цього завдання доцільно було б використати досвід і удосконалити процедуру реагування на факти порушень законності актами прокурора, передбаченими Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року такими як: протест прокурора (ст. 21 Закону), припис прокурора (ст. 22), подання прокурора (ст. 23), постанова прокурора (ст. 24), передбачивши одночасне звернення його до суду з порушених у цих актах питань і особливий порядок їх розгляду.

Щоб органічно "вписати" прокуратуру в механізм держави соціального і правового характеру доцільно було б, на наш погляд, внести зміни до розділу VII Конституції України "Прокуратура" згідно резолюції Парламентської Асамблеї РЄ, в якій вимагається реформувати цей орган держави, привівши його діяльність у відповідність до європейських стандартів. Однак маючи на меті такі зміни, слід враховувати роль прокуратури, що історично склалася в державі, досвід її функціонування в перехідних суспільствах, а також особливості прокурорської системи в розвинених країнах. Основні завдання та повноваження прокуратури має бути визначено зважаючи на фактичні соціальні, економічні, політичні та правові умови розвитку сучасного українського суспільства, стан законності та правопорядку, необхідність забезпечення прав і свобод громадян, врегульованість і реалізацію повноважень іншими органами державного механізму.

Не можна не враховувати і правовий нігілізм перехідного суспільства, поширеність зневаги до закону, до прав людини, що виявляють не тільки значно збільшений чиновницький апарат, а й нова економічна "еліта", де нехтування, наприклад, трудовими правами громадян набуло небезпечного поширення. Потрібно також враховувати і протистояння, що триває між владними органами в центрі й на регіональному рівні, невідповідність нормативних актів, що видаються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чинному законодавству. Діяльність прокуратури шляхом відповідного реагування на факти порушень законодавства цими органами та порушення питань про їх усунення у суді сприяло б утвердженню принципів верховенства права і законності.

Необхідність вирішення проблеми більш чіткого визначення місця прокуратури в державному механізмі перехідного суспільства актуалізується в умовах політико-правової летаргії українського суспільства, в якому не спрацьовують демократичні інститути соціального контролю і де спостерігається, як зазначав президент Європейського інституту Омбудсмена А. Канеллас, мовчазний саботаж Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вирішуючи це питання слід також враховувати, що в питаннях захисту прав і свобод людини неефективною є діяльність судів. Стаття 55 Конституції України про гарантії кожному судового захисту його прав і свобод має декларативний характер. Механізм її дії достатньо не врегульовано. Багато скарг громадян про грубе порушення трудових, житлових, майнових прав, протиправне застосування заходів адміністративного примусу часто залишаються без уваги або їх розгляд невиправдано зволікається в судах. До того ж для мільйонів людей, що перебувають сьогодні за межею бідності та мають прибуток нижчий за прожитковий мінімум, звернення за правовим захистом їх законних інтересів до суду все ще залишається проблематичним. До цього часу відсутній юридичний механізм реалізації частини першої статті 59 Конституції України щодо надання безоплатної правової допомоги населенню. Внаслідок цього щорічно до вищих органів держави - Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів - надходить понад чверть мільйона звернень громадян, значна кількість яких саме з приводу порушення їх конституційних прав і свобод.

Масові звернення громадян до вищих органів влади переконливо свідчать, що діючі механізми, зокрема суди і система омбудсмена, не спрацьовують. Загальновідомо, скільки суперечливих, взаємовиключаючих рішень по одній і тій же справі приймають місцеві і апеляційні суди. Після рішення Конституційного суду про неконституційність Касаційного суду України в державі фактично не діє такий важливий інститут захисту прав людини, як касаційний перегляд справ. А єдина касаційна інстанція - Верховний суд України, де роками ждуть своєї черги на перегляд 50 тис. справ, навіть фізично не в змозі розглянути їх у визначені законодавством терміни.

Тому наявність прокуратури в механізмі держави як юридичної установи з захисту прав і свобод людини є виправданою. Такий підхід повністю відповідає міжнародним правовим актам і, зокрема, Конвенції ООН про захист прав і свобод людини і громадянина (1950 р.), Рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи (2000 р.) та іншим.

У висновку Венеціанської комісії (2004 р.) зазначається, що повноваження прокурора у цій сфері слід обмежити лише випадками, коли зачіпається громадянський інтерес і коли сама особа звертається до прокурора за допомогою.

З'ясовуючи місце прокуратури серед інших органів держави, а також її роль і призначення в забезпеченні процесів становлення засад державності правового і соціального характеру, необхідно об'єктивно врахувати досвід її функціонування в країнах стабільної демократії.

Найбільший інтерес для України, на наш погляд, має досвід будови та функціонування прокуратури у ФРН, де вона формально діє при судах і підпорядкована міністру юстиції, але фактично це достатньо незалежний від будь-якої гілки влади інститут. Особливе положення прокуратури в цій країні забезпечується багатьма правовими актами і не в останню чергу - процедурою призначення і звільнення Генерального федерального прокурора. Його призначає Президент ФРН за поданням Міністра юстиції і за узгодженням з верхньою палатою парламенту - Бундесратом, причому це призначення безстрокове. Кожен рівень цієї прокуратури має свої функції, які чітко сформульовано в законі. Генеральна федеральна прокуратура, наприклад, наділена повноваженнями загальнодержавного значення: це участь в апеляційному і касаційному провадженнях; кримінальне переслідування за злочини, які спрямовані проти внутрішньої і зовнішньої безпеки країни тощо. Повноваження земельних прокуратур спрямовані на захист інтересів федеральної землі.

Водночас для всіх рівнів прокуратури ФРН найважливішою є функція кримінального переслідування, яка передбачає широкі повноваження, починаючи від прийняття рішення про наявність підстав для пред'явлення публічного звинувачення, до керівництва розслідуванням всіх злочинів і підтримкою звинувачення в суді. Пред'явлення звинувачення за будь-яким злочином і складання обвинувального висновку по кримінальній справі - це лише прерогатива прокуратури. До повноважень прокуратури входить також вирішення питання про відмову від пред'явлення звинувачення. В цій соціальній правовій державі діє принцип процесуальної зверхності прокуратури на стадії досудового слідства. Поліція ФРН виступає як допоміжний орган прокуратури при розслідуванні злочинів, тобто фактично здійснює функцію дізнання.

Дещо відрізняються від німецької повноваження прокуратури Франції, де в 1302 році вперше в світі було створено цей інститут. Систему органів розслідування тут становлять слідчий суддя, прокуратура і судова поліція. На прокуратуру покладено обов'язки кримінального переслідування, керівництво розслідуванням справ про злочини судовою поліцією, підтримка звинувачення в суді та нагляд за виконанням рішень. Попереднє розслідування, як і за КПК України, має дві форми: дізнання і досудове слідство. Останнє є прерогативою слідчого судді. Однак щодо більшості злочинів у Франції проводить дізнання поліція. Прокурор здійснює процесуальне керівництво судовою поліцією, наділений правами розслідування злочинів, наглядає за дотриманням підстав і правил затримання підозрюваного, дає вказівки щодо проведення всіх процесуальних дій з переслідування осіб, які вчинили злочини.

Є свої відмінності в організації та повноваженнях прокуратури в Сполучених Штатах Америки, де Генеральний федеральний прокурор є одночасно Міністром юстиції. Генеральні прокурори штатів і окружних прокурорів обираються населенням, що забезпечує їх реальну незалежність від всіх гілок влади і прозорість діяльності.

Максимально широкими повноваженнями наділена прокуратура Бразилії. В Основному законі цієї країни головну функцію прокуратури сформульовано як захист правового порядку, демократичного режиму, суспільних і особистих інтересів; забезпечення дотримання урядовими органами і службами прав, гарантованих Конституцією; призначення громадського розслідування і подання публічних цивільних позовів для захисту державної та суспільної власності, навколишнього природного середовища та інших індивідуальних і колективних інтересів.

Як свідчить дослідження проблеми, єдиного стандарту будови прокуратури в світі немає, визначення її місця в державному механізмі, завдань та функцій здійснюється згідно з особливостями національної правової системи, історії її становлення.

Водночас слід зазначити, що прокуратура України залишається єдиним органом механізму держави, який практично не зазнав змін.

Щоправда відповідно до зобов'язань України у зв'язку з прийняттям її 9 листопада 1995 року до Ради Європи у ході так званої "малої судової реформи" у 2001 році внесено зміни до Закону України "Про прокуратуру", згідно яких прокурори позбавлені права на санкціонування арештів, обшуків житла та іншого володіння особи. Зазначені повноваження покладено на суди.

Реалізацією принципів правової державності і утвердженню авторитету і незалежності судової влади в механізмі держави стало позбавлення в ході цієї реформи повноважень прокуратури щодо здійснення нагляду за законністю судових рішень. Водночас слід зазначити, що на цьому приведення прокуратури до демократичних принципів функціонування цього правоохоронного органу було припинене.

"Вдосконалення функцій прокуратури, здійснене змінами до Основного закону 8 грудня 2004 року, яке полягає у доповнені ст. 121 пунктом 5 "нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами" та новій редакції частини першої ст. 122 щодо призначення та звільнення Генерального прокурора України не можна уважати таким, що відповідає стандартам, викладеним у Рекомендації Парламентської Асамблеї 2003 року "Про роль прокуратури у демократичному суспільстві, керованому верховенством права".

В цьому плані слід погодитись, що таке вдосконалення повноважень прокуратури України є кроком назад [437]. За своєю конструкцією норми ст. 121 Основного закону, яка визначає головні функції прокуратури, є відбитком минулої правової системи, в якій цей орган виконував водночас як правову так і політичну функції, здійснюючи загальний нагляд за застосуванням законодавства та дотриманням суб'єктами правовідносин так званої соціалістичної законності.

Залишається нереалізованою ідея демократизації прокуратури та зміни пріоритетів її діяльності від захисту лише інтересів держави в бік захисту інтересів особи. До цього часу не визначено механізм реалізації згадуваного п. 5 ст. 121 Конституції, внесеного в матерію Основного закону змінами 8 грудня 2004 року, щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Хоча таке визначення функції прокуратури не можна уважати доцільним, оскільки "загальний захист прав людини не є сферою діяльності прокуратури. Найбільше це стосується омбудсмена, а не прокуратури [438]". Тому в цьому плані права прокурорів потрібно обмежити.

Занадто абстрактною є функція прокуратури передбачена п. 2 ст. 121 Конституції України щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, визначених законом. Так само не визначені механізм і процедура реалізації цієї функції, повноваження прокурора при її здійсненні, а також коло питань, з яких можлива його участь у судовому процесі з цих питань. З іншого боку потенційні можливості цієї норми були б вищими за умови розширення зазначеної функції шляхом надання прокурору права представляти інтереси не лише громадянина або держави в суді, а також інтересів юридичних осіб, об'єднань громадян, політичних партій, інших інститутів громадянського суспільства, які в перехідному суспільстві можуть зазнавати тиску з боку влади.

Така функція прокуратури визначена, наприклад, статтею 127 Конституції Бразилії. Причому Основний закон тут забороняє прокуратурі юридично представляти і консультувати державні органи.

Провідною функцією прокуратури має стати, на наш погляд, кримінальне переслідування, а також підтримка державного обвинувачення в суді.

Поряд з цим прокуратура має опікуватись проблемою захисту прав людини в процесі виконання органами і установами судових рішень, а також при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Важливим напрямом діяльності (функцією) прокуратури має стати також здійснення контролю за проведенням уповноваженими органами оперативно-розшукової діяльності, яка з метою забезпечення конфіденційності, нерозголошення методів і осіб що залучаються до її проведення, не може бути піддана контролю з боку традиційних інститутів громадянського суспільства. Як відомо, в цій сфері правоохоронної діяльності мають місце системні порушення прав людини. Серед них використання спеціального апарату оперативно-розшукових служб і їх технічних можливостей в політичних цілях, несанкціонований збір інформації про громадських і політичних діячів, представників опозиції та преси, незаконне спостереження за ними та прослуховування телефонних розмов тощо. При виконанні цієї, а також попередньої функції прокуратура має бути наділена повноваженнями звертатися до суду для прийняття ним рішень по фактах порушень законодавства.

Подальшому утвердженню принципу поділу влад як умови формування державності соціально-правового характеру, а також структуризації механізму держави згідно демократичних традицій має стати, на нашу думку, інтеграція прокуратури до судової влади.

Прокуратура має бути незалежним державним органом в системі судової влади, яка б не втручалась "у справи, що відносяться до компетенції органів законодавчої і виконавчої влади", а її обов'язком має бути "дотримуватись і прагнути захищати права людини, як визначено Конвенцією про захист прав і основних свобод людини [439]". Зазначене буде сприяти утвердженню незалежності прокуратури від глави держави, уряду та законодавчої влади, підвищення її ролі в правозахисному механізмі соціальної правової держави.

Зазначимо, що деякі країни колишньої соціалістичної орієнтації, що обрали своїм політичним ідеалом соціальну правову державу, на конституційному рівні вирішили питання про місце прокуратури в державному механізмі саме таким чином. Це, зокрема, має місце в Болгарії, в Основному законі якої норми щодо будови, організації діяльності та функції прокуратури є частиною розділу "Судова влада", а в ст. 126 зазначається, що структура прокуратури відповідає структурі судів. Так само вирішене питання в Хорватії, а також інших країнах.

В цьому плані рекомендації експертів Ради Європи В. Швіммера, Ф. Фурмана, М. Лесажа [440] щодо можливості підпорядкування прокуратури урядові не можна вважати прийнятними для України, оскільки це не виключить можливості прямого чи латентного залучення прокуратури до політичних процесів в умовах парламентсько-президенської форми правління та формування уряду політичною силою, що перемогла на виборах або правлячою коаліцією.

Поряд з зазначеним задля подальшого забезпечення незалежності прокуратури від інших органів держави необхідно здійснити корекцію статті 122 Конституції України в частині порядку звільнення Генерального прокурора України, для чого виключити норму, що передбачає його звільнення у разі висловлення недовіри парламентом і передбачити, що звільнення Генерального прокурора з посади здійснюється Президентом України за умови надання на це згоди кваліфікованою більшістю депутатів парламенту.

В цілому заходи з формування механізму соціально-правової держави мають носити комплексний характер і передбачати як удосконалення його організаційної структури на засадах принципу поділу влад і демократичних цінностей, так і створення відповідної нормативно-правової бази, що визначає компетенцію і повноваження органів держави, характер їх взаємозв'язку і відповідальності. Важливим напрямом формування державного механізму має також стати кадрове забезпечення функціонування апарату держави, наукове та інформаційне забезпечення функціонування всієї соціальної системи управління. Водночас повинні здійснюватись організаційно-правові заходи для створення соціального контролю за владними органами, розвитку інститутів демократії.

Важливою умовою формування державного механізму, який би відповідав завданням і призначенню соціально-правової держави має стати зосередження його діяльності на визначенні стратегії розвитку суспільства і уразі схвалення її представницьким органом законодавчої влади - забезпеченні реалізації.

Через державний механізм має проявлятись сприяюча роль держави в забезпеченні економічних і соціальних прав громадян. Вона повинна мінімізувати своє безпосереднє втручання в процеси життєзабезпечення населення, делегувавши значну частину цих повноважень органам місцевого самоврядування, забезпечувати гарантії і створювати відповідні умови для надання соціальних послуг.

Висновки до розділу.

Узагальнюючи викладені у розділі результати дослідження, необхідно зазначити, що в Україні продовжуються модернізаційні тенденції по втіленню в практику визначеного Основним законом суспільного ідеалу - соціально-правової держави, яка має забезпечити всебічний розвиток демократії, функціонування інститутів громадянського суспільства, правовий порядок, реальні можливості для досягнення добробуту громадянами, а також усунення загроз і соціальну стабільність.

Ефективність модернізаційних намагань значною мірою залежить від визначення чітких орієнтирів розвитку і параметрів вітчизняної моделі соціально-правової держави, завершення створення засад правової державності і визначення її соціальних функцій.

При розробці моделі соціально-правової держави мають бути визначені межа державного патерналізму та обсяг участі інститутів громадянського суспільства і зокрема органів місцевого самоврядування в реалізації соціальних програм, наданні адресної допомоги верствам населення, що цього потребують.

Водночас у законодавчому порядку має бути визначена межа впливу держави на суспільні відносини, оскільки розширення її впливу на різні сфери життєдіяльності соціуму, зменшує свободу громадян і їх об'єднань, порушує паритет відносин з громадянським суспільством.

Практика реалізації конституційних положень з формування засад демократичної держави правового і соціального характеру актуалізує проблему побудови сучасного механізму такої держави, здатного реалізовувати її завдання і функції.

Рівень актуалізації проблеми побудови ефективного державного механізму підвищується у зв'язку з тим, що він відіграє провідну роль в політичній системі перехідного суспільства. В умовах слабких демократичних традицій він може здійснювати як позитивні, так і негативні впливи на трансформаційний процес, сприяти прогресу або стримувати його.

В перехідному суспільстві навіть за умови законодавчого визначення напрямів модернізації залишаються можливості альтернативних варіантів побудови держави нової якості, вибір яких за умови недостатньо структурованого громадянського суспільства залишається за державою.

В цьому плані, на наш погляд, перед суспільством, яке здійснює завдання з побудови державності правового і соціального характеру, серед першочергових мають бути вирішені чотири взаємозв'язані групи завдань.

Перш за все, має бути здійснена системна перебудова державного механізму та його складників - органів держави, зміна його змісту, сутності, функцій, узгодження організаційної структури. Має бути також вирішена низка проблем з дальшої оптимізації системи стримувань і противаг, уточнення юридичного статусу і повноважень глави держави, парламенту, уряду. По-друге, в юридичному порядку має бути визначена межа регулюючого втручання механізму держави в економіку, його конкретні функції щодо здійснення структурних економічних реформ, завдання щодо формування соціально-орієнтованої економіки. По-третє, мають бути вирішені питання щодо: обмеження держави правом у її відносинах з громадянським суспільством; створення правових механізмів розвитку місцевого самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства; запровадження принципу субсидіарності в практику відносин держави і органів місцевого самоврядування. По-четверте, має бути створений ефективний юридичний механізм захисту прав людини. Водночас для підвищення ефективності модернізаційних заходів мають бути завершені судово-правова, парламентська, адміністративна реформи та реформа місцевого самоврядування.

Висновки

Підбиваючи підсумки дисертаційного дослідження, необхідно зазначити, що з кінця минулого століття у вітчизняній гуманітарній науці спостерігається активізація досліджень інституту державності і суттєва зміна їх спрямованості. З середини дев'яностих років провідними проблемами таких досліджень стають: з'ясування особливостей становлення держави як провідного елемента правової системи, визначення її ролі, функцій та призначення у суспільстві, що трансформується.

Певна увага почала приділятися з'ясуванню сутності громадянського суспільства та його інститутів, форм демократії, правового і соціального аспектів державності.

Ґрунтовний аналіз досліджуваної проблеми дає підстави дійти висновку, що в галузях соціальної філософії, філософії права, теорії держави і права з'явилися праці, які можуть бути використані у визначенні напрямів подальшої трансформації суспільства і держави в Україні.

Втім системне дослідження зазначених наукових праць і нормативно-правових актів, прийнятих суб'єктами правотворчості з метою створення правових засад соціально-правової держави, формування вітчизняної її моделі і, особливо, визначення перспектив її політичної модернізації не можуть бути повними і об'єктивними без відповідного комплексного політологічного дослідження. Наукові здобутки зазначених гуманітарних наук мають бути збагачені за допомогою методології, а також когнітивної, евристичної, прогностичної та інших функцій політичної науки.

Із урахуванням зазначеного, автор за допомогою методологічного інструментарію політичної науки визначив шляхи подолання розриву між ідеологією суспільного реформування і практичними заходами з реалізації політичного ідеалу, механізми політичної модернізації соціально-правової держави з оглядом на реалії світового цивілізаційного процесу.

Із застосуванням методу компаративістики в дисертації здійснено переосмислення наукових концептів щодо особливостей правового і соціального аспектів державності як політичного ідеалу і соціального явища. Здійснено ретроспективне дослідження процесів становлення цих складників держави в соціальній практиці країн стабільної демократії. Особлива увага при цьому приділялась з'ясуванню антропологічного аспекту становлення і модернізації соціально-правової держави, тоді як у більшості наукових досліджень з цієї проблематики досліджували в основному політичні процеси.

Із застосуванням обраних методів у дисертаційному дослідженні визначені загальні і особливі риси соціально-правових держав, здійснена їх типологізація, означені тенденції та параметри реформування українського суспільства, з'ясована генеза та сутність чинників загроз соціальній безпеці, які ускладнюють процеси становлення соціальної демократії.

Проведене дослідження дає підстави дійти висновку, що процес політичної модернізації, який має сприяти подальшому утвердженню демократичного правового режиму і соціалізації функцій держави в Україні, є суперечливим і непослідовним.

Реалізація продекларованого Основним Законом політичного ідеалу - соціально-правової держави не набула системного характеру. Рівень юридичного забезпечення процесу модернізації не задовольняє її практичних потреб. Офіційна влада не приділяє належної уваги рекомендаціям учених, віддаючи перевагу емпіричним методам реформування, переважно орієнтуючись на досвід західних країн. При цьому не враховується, що українське суспільства зіткнулося з проблемами, невідомими для держав західної демократії. Після конституційного визначення напряму суспільної трансформації - побудови державності соціально-правового характеру постала складна, багатоаспектна проблема одночасного формування як правового, так і соціального аспектів держави.

Вирішення цієї проблеми ускладнюється недостатньою структурованістю громадянського суспільства, недосконалістю його інститутів, нестабільністю демократії, а також авторитарним компонентом, що має місце на етапах формування і здійснення державної влади. Залишаються ураженими авторитаризмом сфери правотворчої і правозастосовчої діяльності. Продовжують мати місце тенденції первинної нормотворчості Глави держави і Уряду. Всупереч вимогам ст. 92 Конституції України окремі сфери суспільного життя продовжують регулюватися не законами, а підзаконними нормативно-правовими актами, що не відповідає принципам верховенства права і законності. В прийнятті нормативно-правових актів та їх тлумаченні на стадіях правозастосовчої діяльності присутній суб'єктивний фактор. Зміст законів і підзаконних актів "підганяється" під інтереси чільників державних органів, політичних партій, фінансово-промислових груп.

Залишаються не визначеними на законодавчому рівні повноваження та функції органів держави.

Мають місце непоодинокі факти порушення політичних, економічних і соціальних прав громадян.

Окрім зазначеного, формування правового аспекту державності гальмується також недостатнім рівнем політико-правової культури суспільства. Тобто визначальні ознаки правової держави в Україні лише формуються. Як висновок ми зазначаємо, що умовою і гарантією становлення соціального аспекту державності є правова держава з її атрибутами: демократичним устроєм суспільного і державного ладу; поділом влад; верховенством права; взаємною відповідальністю держави і особи; утвердженням ідеї народного суверенітету; визнанням народу єдиним джерелом державної влади, а людини - найвищою соціальною цінністю; наявністю ефективних механізмів гарантування, забезпечення і захисту прав і свобод людини.

Лише в умовах сформованої правової держави можуть бути створені юридичні засади і забезпечений перехід від ліберальної до соціально-зорієнтованої економіки, може відбутись ефективне формування інститутів громадянського суспільства: місцевого самоврядування населення, благодійних фондів, пенсійних та страхових структур приватної форми власності тощо, які у соціально-правовій державі поряд з її органами і установами відіграють важливу роль у вирішенні соціальних проблем, наданні соціальних послуг, створенні недержавних фондів фінансування соціальних програм.

Соціальний і правовий аспекти є показниками якості держави як особливого соціального феномена, які формуються у діалектичному взаємозв'язку з громадянським суспільством і на його вимогу. Така держава посідає провідне місце в системі соціальних механізмів забезпечення комплексу прав людини і громадянина.

Соціально-правова держава - це політична організація суспільства, влада якої будується за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, яка впорядковує життя суспільства на принципах демократії, верховенства права, справедливості і гуманізму, визнає, гарантує і забезпечує права і свободи людини і громадянина; забезпечує умови для досягнення високого рівня добробуту всіма його членами, усунення соціальних загроз, здійснення комплексу захисних функцій для громадян, які цього потребують.

Дослідження світового трансформаційного процесу дає підстави дійти висновку, що у сучасних умовах постало завдання модернізації соціально-правової держави. Політична модернізація держави є прогресивним напрямом її трансформації, складним процесом у єдності двох його компонентів: ідейно-теоретичного та практичного.

Процеси глобалізації, подальший розвиток інформаційних технологій, науковий прогрес справляють суттєвий вплив на економічну, політичну і соціальну сфери окремих суспільств, багатьох регіонів і світового співтовариства в цілому.

Зазначене, а також висока мобільність трудових ресурсів, глобалізація ринків капіталу, товарів і послуг унеможливили проведення соціальної політики традиційними методами, що має бути враховане при розробці вітчизняної моделі соціально-правової держави, визначенні стратегії і тактики втілення її в практику.

Мають бути також враховані тенденції посилення критики соціально-правової держави з боку прибічників глобалізації, які принижують роль сучасної держави, вважають головними суб'єктами економічних відносин транснаціональні корпорації, а не національні держави, пропагують ідеї відмирання держави, свободи торгівлі і підприємництва, невтручання держави в економіку, оскільки втручання, на їх думку, обмежує індивідуальну свободу.

Орієнтирами політичної модернізації сучасної соціальної держави в західних країнах визнаються відмова від патерналізму і подальше втілення принципу субсидіарності в соціальній політиці, створення засад "сприяючої держави", формування ініціативності і відповідальності кожного за покращення свого добробуту.

Поряд з цим йдеться про необхідність розширення функцій держави в питаннях забезпечення миру і боротьби з тероризмом; сталого розвитку; екологічної безпеки; зменшення промислового тиску на навколишнє природне середовище; корекції основних напрямів її діяльності у створенні соціально-відповідальної економіки; створення умов для інвестування в соціальну сферу; покращення інфраструктури; забезпечення розвитку нових технологій з метою збільшення робочих місць, що знижувало б рівень безробіття.

Теоретичні положення і практичні заходи з модернізації соціально-правової держави в демократичних самодостатніх країнах мають бути виважено враховані в Україні з урахуванням завдань з одночасного формування як правового так і соціального аспектів державності, а також намагань "вписатись" в процеси світової інтеграції.

Концепція становлення і модернізації соціально-правової держави в Україні має бути розроблена з урахуванням історичних, національних, культурних традицій та інших особливостей.

Основні положення вітчизняної теорії соціально-правової держави з урахуванням зазначених чинників були запропоновані у філософських і політико-правових концепціях кінця ХІХ - початку ХХ століття, а також у програмах перших політичних партій соціал-демократичного напряму, які з об'єктивних причин не пройшли перевірку практикою.

Раціональні положення цих концепцій, які переосмислені вітчизняними вченими в низці проаналізованих наукових досліджень з урахуванням реалій сьогодення, сучасного соціально-економічного становища, геополітичного положення та перспектив розвитку України, можуть претендувати на визнання їх ідейно-теоретичною основою політичної модернізації українського суспільства.

Зазначені позитивні тенденції наукового пізнання соціальної дійсності відповідають вимогам суспільства, яке прагне досягти високих соціальних стандартів життя і визнає необхідність розробки зрозумілого, реального і ефективного проекту реформ. Ці прогностичні напрацювання гуманітарної науки мають бути підтримані і враховані владою.

У плані інтенсифікації практичних намагань з досягнення обраного політичного ідеалу, офіційній владі та іншим суб'єктам політичного процесу слід перейти від констатації стану сучасного суспільства та його кризових тенденцій до здійсненння конкретних комплексних заходів з наповнення реальним змістом конституційних положень щодо демократичного, правового і соціального характеру держави, в якій людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи гарантуються і забезпечуються.

Чільникам владних органів бажано зважити на наукові пропозиції, а керівникам політичних рухів необхідно припинити маніпулювання суспільною свідомістю, перманентні намагання накидати суспільству ідеологію своїх партій. Необхідно об'єднати зусилля в площині реалізації конституційних положень з утвердження правового аспекту державності як умови її подальшої модернізації і створення юридичних засад формування гуманістичної соціальної політики, реформування відповідно до цього відносин держави і економіки, створення матеріальних засад становлення соціального аспекту держави, визначення чітких її соціальних функцій і системи соціальних послуг, які вона реально зможе надавати населенню.

Важливим компонентом модернізаційних заходів має стати реформа правової системи згідно принципів демократії, верховенства права і правового закону, що забезпечить розвиток і повноцінне функціонування інститутів громадянського суспільства, без чого неможливо запровадити у суспільне життя засади соціальної державності: свободу, справедливість, солідарність, забезпечити конкуренцію між державою і громадянським суспільством у соціальній сфері.

У контексті цієї реформи необхідно розробити та запровадити правові механізми з розвитку позитивної юридичної відповідальності громадян, стимулювання ініціативності та підприємництва, запровадження в соціальну політику принципу субсидіарності, визначення межі соціального навантаження на державу і підвищення відповідальності кожного за свій добробут.

Окрім зазначеного, повноцінна зміна змісту, характеру і соціального призначення держави може відбутись за умови здійснення реформи її механізму, системи державних органів, які здійснюють функції держави.

Доцільним в цьому плані є продовження конституційної реформи, квінтесенцією якої слід уважати подальшу демократизацію засад суспільного і державного ладу, усунення невідповідності між другим розділом Основного Закону, що визначає права, свободи та обов'язки людини і громадянина з іншими розділами, які передбачають механізми їх реалізації. Повинні бути завершені парламентська, адміністративна, судова реформи та реформа місцевого самоврядування, як реальне втілення принципів поділу влад і народного суверенітету, а також як умова консолідації органів держави, приведення її механізму у відповідність до завдань, визначених перед державою громадянським суспільством згідно головної мети - досягнення демократичного, правового і соціального характеру держави, подолання корупції, забезпечення захисту прав громадян, створення умов і можливостей для вирішення територіальними громадами соціальних питань, їх участі у здійсненні заходів з підвищення добробуту населення і забезпечення національної безпеки.

Список використаних джерел

Бабкін В.Д. Від правової до соціально-правової держави // Правова держава. -К., 2001. Вип. 12. -с. 270 - 280;

Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. -К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. - 357 с.

Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація. -К.: Ін Юре, 2004. -386 с.

Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. -К.: Видавничий центр "Академія", 1999. -239 с.

Дашутін Г. Політичний ідеал: світовий досвід і сучасна Україна. -К.: Академ-Прес, 2006. -304 с.

Кремень В.Г., Ткаченко В.М. Україна: шлях до себе. Проблеми соціальної трансформації: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - К., 1998. -446 с.

Кресіна І.О., Скрипнюк О.В., Коваленко А.А., Перегуда Є.В., Стойко О.М. Держава і громадянське суспільства в Україні: проблеми взаємодії: Монографія/ НАН України: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / І.О. Кресіна (ред) -К.: Логос, 2007. -314 с.

Кудряченко А.І., Бебик В.М., Бортніков В.М., Гаврилюк О.Р., Горбатенко В.П. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії / А.І. Кудряченко (заг. ред.) -К.: НіСД, 2007. -396 с.

Куценко В.І., Удовиченко В.П., Остафійчук Я.В. Соціальна держава (проблеми теорії. методології, практики) / Рада по вивч. продуктивних сил України НАН України / В.Й. Куценко (ред.) - К.: Заповіт, 2003. -228 с.

Левенець Ю.А. Держава у просторі громадянського суспільства / НАН України: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. -К.: Освітня книга, 2006. -272 с.

Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? -К.: Институт социологии НАНУ, 2001. -440 с.

Оніщенко Н.М. Правова система і демократична, соціально-правова держава // Правова система і держава в Україні. -К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. -132 с.

Рудич Ф.М., Балабан Р.В., Ганжуров Ю.С.та ін. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України/ Ф.М. Рудич (заг. ред.). -К.: Парламентське видавництво, 2006. -412 с.

Сіленко А.О. Соціальна держава: територія перемін. - Одеса, 2000. -278 с.

Сиренко В.Ф. Демократизация государственно-правовых институтов как фактор организации общества / Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем; Под общ. ред. Е.Б. Кубко - К.: Юринком, 1997. -192 с.

Скрипнюк О. Соціальна, правова держава в Україні: Проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України. -К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. -600 с.

Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія - Управління - Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства. -К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001 - 248 с.

Четверікова Л.О. Соціальна держава: структурно-функціональний аналіз: дис. ... канд. політ наук: 23.00.02 / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. -Л., 2005. -200 с.

Волгин Н.А., Гриценко Н.Н., Шарков Ф.И. Социальное государство: Учебник. -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К°", 2003. -416 с.

Калашников С.В. Функциональная теория социального государства. -М.: ЗАО "Издательство"Экономика", 2002. -190 с.

Лазарев С.В. Общая теория права и государства: Учебник. -3 изд., перераб. и доп. -М.: Юристъ, 2001. -520 с.

Лейст О.Э. Концепция социального государства и политики всеобщего благоденствия // История политических и правовых учений. -М.: Зерцало, 1999. -С. 625 - 628;

Лукашева Е.А. Права человека и социальное государство // Права человека. Учебник для вузов. -М.: Норма, 1999. -560 с.

Малько А.В. Правовое государство // Теория государства и права: Курс лекций; Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. -2-е изд.- М.: Юристъ, 2001. -776 с.

Матузов Н.И. Гражданское общество, право, государство // Теория государства и права: Курс лекций; Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. -2-е изд. -М.: Юристъ, 2001. -776 с.

Милецкий В.П. Российская модернизация: предпосылки и перспективы эволюции социального государства. -СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та,1997. -128 с.

Нерсесянц В.С. Социальное правовое государство // Проблемы общей теории права и государства: Учебник для юридических вузов. -М.: Норма, 2001. -812 с.

Протасов В.Н. Правовое государство // Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. -2-е изд. -М.: Юрайт-М, 2001. -346 с.

Черданцев А.Ф. Либеральное, социальное и социалистическое правовое государство // Теория государства и права: Учебник для вузов. -М.: Юрайт-М, 2001. -429 с.

Кант И. СочиненияТрактаты и статьи. -Т. 1. -М., 1994. -573 с.

Лукашева Е.А. Права человека: Учебник для вузов. -М.: Норма, 1999. -560 с.

Кістяківський Б. Вибране. -К. Абрис, 1996. -512 с.

Ст. XVI Декларації прав людини і громадянина Франції 1879 р.

Левенець Ю.А. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ - початок ХХ століття: Монографія / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України . -К.: Стилос, 2002. 584 с.

Нерсесянц В.С. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для юридических вузов; Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. -М.: Изд. Норма, 2001. -812 с.

Лейст О.Э. Гражданское общество, государство и право // Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е перераб. и доп.; Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 3. - М.: ИКД "Зерцало", 2002 - 528 с.

Гегель Г.В.Ф. Философия права. -М.: Мысль, 1990. - 526 с.

Теория государства и права: Курс лекций; Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. -2-е изд. перераб и доп. -М.: Юристъ, 2001. -776 с.

Боброва Н.А. Соотношение понятий "правовое государство", "конституционный строй", "гражданское общество" // Российское правовое государство: Итоги формирования и перспектива развития: В 5 ч. -Часть І: Конституционное и международное право, теория государства и права: Материалы Всерос. науч.-практ. конф. Воронеж, 14 - 15 ноября 2003 года; Под ред. Ю.Н. Старилова. - Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2004. - С. 63-73.

Гегель Г.В.Ф. Философия права. -М.: Мысль, 1990. - 526 с.

Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - М.: "Статус ЛТД+", 1996. -304 с.

Штюдеманн Д. Громадянське суспільство в Німеччині // Дзеркало тижня. -2002. -9 лютого

Рудич Ф.М., Балабан Р.В., Ганжуров Ю.С. та ін. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України/ Ф.М. Рудич (заг. ред.). -К.: Парламентське видавництво, 2006. -412 с.

Кістяківський Б. Вибране. -К.: Абрис, 1996. -512 с.

Кістяківський Б. Вибране. -К.: Абрис, 1996. -512 с.

Лукашева Е.А. Права человека. Учебник для вузов. М.: Норма, 1999. -560 с.

Гегель В.Ф. Философия права. -М.: Мысль, 1990. -526 с.

Сорокина Ю.В., Беляев М.А. Роль публичной власти в правовом государстве: современное философское осмысление // Юридические записки. -Вып. 17: -Государственная власть в России: Проблемы осуществления и развития; Под ред. Ю.Н. Старилова. - Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 2004. -С. 192 - 206.

Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? -К.: Институт социологии НАНУ, 2001. - 440 с.

Ст. 25 Загальної Декларації прав людини. Резолюція 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р.

Єрмоленко Д. Співвідношення соціальної та правової держави // Підприємництво, господарство і право. -2001. -№ 8. -С. 95 - 96.

Яковюк І.В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення: Автореф. дис. … канд юрид наук.12.00.01 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. -Харків, 2000. -18 с.

Шульженко Ф.П. Ідея соціально-правової держави та її втілення в нормах міжнародного права / Законодавство України та міжнародне право (Проблеми гармонізації): Зб. наук. пр. -К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. - Вип. 4. -298 с.

Шульженко Ф.П. Громадянське суспільство і соціально-правова держава: характер взаємовідносин / Правове регулювання економіки: Зб. наук. праць. -К.: КНЕУ, 2002. -Вип. 3. -262 с.

Рудич Ф.М., Балабан Р.В., Ганжуров Ю.С.та ін. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України/ Ф.М. Рудич (заг. ред.). -К.: Парламентське видавництво, 2006. -412 с.

Прокопець Л. Соціальна держава як політична реальність // Право України. -2000. № 12 -С. 16 - 18

Скрипнюк О. Проблема соціальної держави в контексті концепції "державного мінімалізму" // Право України. -2000. -№ 11. -С. 17 - 20.

Кістяківський Б. Вибране. -К.: Абрис, 1996. -512 с.

Шершеневич Г. Общая теория права // История политических и правовых учений: Хрестоматия/ Сост. и общ. ред. Г.Г. Демиденко. -Харьков: 1990. -С. - 790 - 815.

Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии // Маркс К., Энгельс Ф. -Соч. -2-е изд. -Т. 21. - С. 275 - 276.

Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія - Управління - Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства. -К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001 - 248 с.

Воронов І.О. Правова держава як предмет політології: історія, теорія, методологія дослідження: Дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України, Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. -К., 2003. -399 с.

Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2006. -848с.

Воронов І.О. Правова держава як предмет політології: історія, теорія, методологія дослідження: Дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України, Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. -К., 2003. -399 с.

Общая теория права и государства: Учебник; Под ред. В.В. Лазарева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2001. - 520 с.

Ст. 29 Загальної Декларації прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р.

Общая теория пава и государства: Учебник; Под ред. В.В. Лазарева. -3-е изд., перераб. и доп. -М.: Юристъ, 2001. -520 с.

Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2006. -848с.

Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2006. -848с.

Кистяковский Б. В защиту права (Интеллигенция и правосознание). // Вестник Московского университета. -Серия 7. -Философия. -1990. -№ 3. -С. 22 - 58.

Торлопов В.А. Основные модели социального государства // Человек и труд. -1998. -№ 6. -С. 6 - 10.

Ярошенко І.С. Соціальні відносини як об'єкт правового регулювання в соціальній правовій державі // Правове регулювання економіки. Зб. наук. пр. -К. КНЕУ, 2003. -№ 4. -300 с.

Калашников С.В. Функциональная теория социального государства. -М.: ЗАО "Экономика", 2002. -190 с.

Калашников С.В. Функциональная теория социального государства. -М.: ЗАО "Экономика", 2002. -190 с.

Милецкий В.П. Социальное государство: эволюция теории и практика (политико-социологический анализ): Дис. докт. полит. наук. -СПб.; -1998. -362 с.

Калашников С.В. Функциональная теория социального государства. -М.: ЗАО "Экономика", 2002. -190 с.

Милецкий В.П. Российская модернизация: предпосылки и перспективы эволюции социального государства. -СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1997. -128 с.

Российская модернизация: проблемы и перспективы / Материалы круглого стола // Вопросы философии, -1993. -№ 7. -С. 16 - 24.

Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? -К.: Институт социологии НАНУ, 2001. -440 с.

Милецкий В.П. Российская модернизация: предпосылки и перспективы эволюции социального государства. -СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1997. -128 с.

Волгин Н.А., Гриценко Н.Н., Шарков Ф.И. Социальное государство: Учебник. -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К°", 2003. -416 с.

Социальное государство: мировой опыт и реалии России; Под общ. ред. Г.А. Николаева. -М.; 2002. -385 с.

Marshall T.H. Citisenship and social class. London: Pluto Press, 1981.; Marshall T.H. Bьrgerrechte und soziale Klassen. Zur Soziologie des Wohlfahrtsstaates. Frankfurt / New York, 1992.; Marshall T.H. Values probles of Welfare Capitalism. N.Y.,1981.; Esping-Andersen G. The Three Worlds of Welfare Capitalism. Cambridge, 1990.; Furniss N., Tilton T. The case for the Welfare State. From social security to social equality. Bloomington-London, 1977. P. 1 - 21.

Шульженко Ф.П. Громадянське суспільство і соціально-правова держава: характер взаємовідносин. // Правове регулювання економіки. Київський національний економічний університет. Зб. наук. пр. -№ 3. -2002. -262 с.

Черони У. Права человека. Демократия. Светская этика // Права человека в истории человечества и в современном мире. -М., 1989. -С.49 - 54.

Штюдеманн Д. Громадянське суспільство в Німеччині // Дзеркало тижня. -2002. -9 лютого.

Сіленко А.О. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи становлення в Україні: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / Ін-т. держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України. -К., 2000. -30 с.

Вершинин М.С. Политическая коммуникация в информационном обществе. СПб; 2001. -253 с.

Бергер П.Л. Капіталістична революція: П'ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи: Монографія / Пер. з англ. С.О. Макеєв, І.П. Дзюб, І.О. Кресіна; Передм. В.К. Черняка. - К.: Вища шк., 1995. - 247с.

Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? -К.: Институт социологии НАНУ, 2001. -440 с.

Райнгольд Циппеліус. Філософія права: Підручник. -К.: Тандем, 2000. -300 с..

Бжезінський З. Демократія перед лицем глобалізації: Виступ на колоквіумі Кастельгандольфо 1998 р. // Ї. - 2000. - № 19. - С. 40 - 45.