Бюджетна система

Непряма підтримка малого підприємництва може здійснюватися у формах:

- пільгового кредитування;

- пільгового оподатковування;

- прискореної амортизації;

- сприяння розвитку лізингових відносин;

- страхування малого підприємництва й т.д.

Головними напрямками підтримки малого бізнесу повинні стати система податкових пільг і надання пільгових кредитів.

Пільги в оподатковуванні малих підприємств доцільно встановити по таких напрямках:

- зменшення податку на прибуток малих підприємств;

- істотне зниження ставок оподатковування частин прибутку, яка йде на розширене відтворення;

- відстрочка сплати податків;

- введення спрощеної системи оподатковування;

- використання податкового кредиту й т.д.

На сьогодні пільгові кредити суб'єктам малого підприємництва в основному надає Фонд підтримки малого бізнесу без установлення вимог щодо ефективного їхнього використання й наявності ризику їхнього повернення. Тому доцільно було б надавати пільгові кредити за умови, що обсяг виробництва по головному напрямку діяльності становить 60-70% його загального обсягу.

Комерційні банки в сучасних умовах не зацікавлені в наданні пільгових кредитів малим підприємствам. Для анулювання політики комерційних банків щодо надання позик малим підприємствам під ризиковані капіталовкладення доцільно було б практикувати зниження на 50% ставки оподаткування прибутку банку, отриманої від операцій кредитування малого бізнесу.

Кредитування малого бізнесу висуває на перший план проблеми гарантій і страхування малих підприємств, зокрема державними органами й галузевими організаціями.

Важливим напрямком розвитку матеріально-технічної бази малого бізнесу як основи зростання виробництва може стати відповідна державна політика прискореної амортизації.

Прискорена амортизація надзвичайно важлива для малих підприємств, яким необхідно часто міняти технологію або напрямок діяльності внаслідок коливання ринкової кон'юнктури. Через високу залежність від зміни умов господарювання малий бізнес зацікавлений у швидкому відновленні свого встаткування.

Одним з новітніх явищ в українській економіці стало впровадження лізингових операцій. Лізинг - це різновид довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі й погашається клієнтом на виплат. На сьогодні лізинг є однією з найпоширеніших форм кредитування малого бізнесу на Заході. За договором лізингу мале підприємництво одержує необхідне устаткування, що може стати його власністю по закінченні терміну дії контракту.

9.5 Про пріоритетні напрямки фінансування розвитку науки

У сучасних умовах наука стає безпосередньо виробничою чинністю, головною умовою розвитку науково-технічного прогресу й на його основі ріст ефективності суспільного виробництва.

Науково-дослідні організації загальнонаукового профілю перебувають у віданні НАН України й займаються розробкою теоретичних проблем, які мають загальнодержавне значення. До галузевого належать науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські й технологічні організації, підлеглі різним міністерствам і відомствам, які займаються розробкою проблем прикладного характеру.

Організаційні й економічні принципи, на які ґрунтується науково-технічна політика, закріплені в Законі України "Про наукову й науково-технічну діяльність" від 1 грудня 1998 року. Відповідно до цього закону держава забезпечує фінансування й пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм.

Закон України "Про пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки" від 11 липня 2001 року визначає правові, фінансові й організаційні основи цілісної системи формування й реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки в Україні. Такі напрямки формуються на п'ять років на підставі прогнозу розвитку науки й техніки і є складовою прогнозу економічного й соціального розвитку України на середньо-терміновий період.

Реалізація пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки здійснюється через систему державних наукових і науково-технічних програм, а також державне замовлення на науково-технічну продукцію.

Формування переліку державних наукових і науково-технічних програм забезпечується спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері наукової й науково-технічної діяльності.

Пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки і їхня обґрунтованість подаються Кабінетом Міністрів України у Верховну Раду України кожні п'ять років до першого березня останнього року дії попередніх пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки.

Кабінет Міністрів України на підставі затверджених Верховною Радою України пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки організовує розробку державних наукових і науково-технічних програм у порядку, певному законодавством України.

Державні наукові й науково-технічні програми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Обсяг коштів на фінансування державних наукових і науково-технічних програм по пріоритетних напрямках науки й техніки затверджується законом про Державний бюджет України на наступний рік у розмірі не менше 30 відсотків загального обсягу фінансування видатків на науку з Державного бюджету України.

Обсяги фінансування наукових і науково-технічних програм визначаються законом про Державний бюджет України окремо по кожному пріоритетному напрямку розвитку науки й техніки.

Визначаються такі пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки на період до 2010 року:

- фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природних, суспільних і гуманітарних наук;

- формування демографічної політики, розвиток людського потенціалу, цивільного суспільства;

- збереження навколишнього середовища;

- нові біотехнології, діагностика й методи лікування найпоширеніших захворювань;

- нові комп'ютерні кошти й технології інформатизації суспільства;

- новітні технології й ресурсозберігаючі технології в енергетику, промисловості й агропромисловому комплексі;

- нові матеріали.

Верховна Рада України як суб'єкт державної науково-технічної політики:

- визначає основні цілі, напрямки, принципи державної науково-технічної політики й правові основи функціонування науково-технічної сфери;

- встановлює обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень і розміри державного резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково-технічної діяльності;

- затверджує пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки, перелік національних науково-технічних програм і обсяги фінансування по кожнійій з них на весь строк виконання із щорічним уточненням у бюджеті;

- створює систему кредитно-фінансових, податкових і митних регуляторів у науково-технічній сфері.

Науково-технічну політику здійснює Уряд України. До його компетенції належить:

- здійснення в межах, певних відповідними законодавчими актами, функцій розподілу коштів бюджету, призначених для фінансування наукових досліджень, Державного інноваційного фонду й інших державних фондів;

- визначення порядку формування й використання позабюджетних фондів для науково-технічної діяльності;

- створення на основі чинного законодавства економічних, правових і організаційних механізмів, які стимулюють діяльність підприємств, об'єднань і організацій щодо прискорення науково-технічного прогресу;

- організація розробки національних і державних науково-технічних програм, формування органів керування й механізму реалізації програм, контроль за їхнім виконанням;

- організація й координація заходів щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності;

- висновок міжурядових угод, договорів про співробітництво в науково-технічній сфері, координація діяльності підприємств, установ і організацій України в сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.

Самоврядними науковими організаціями, які мають державну підтримку є Національна академія наук України й Українська академія аграрних наук. Кошти на їхню діяльність щороку визначаються в бюджеті. Ці організації залучаються до проведення фундаментальних досліджень, розробка й реалізації науково-технічної політики, експертизи важливих наукових і народногосподарських проектів.

Фінансування наукових і науково-технічних робіт здійснюються як за рахунок місцевого так і Державного бюджету.

Як свідчать дані статистики в загальному обсязі фінансування науки переважають позабюджетні джерела, частка яких в 1996 році становила 67,2 відсотки, в 1997 році - 64,6 відсотка, в 1998 році - 72,2 відсотки, в 1999 році - 68,9 відсотка, в 2000 році - 63,9 відсотка, в 2001 році - 65,7 відсотка, в 2005 році - 58,8 відсотка. Серед позабюджетних джерел фінансування науки основними є кошти замовників України й кошти замовників іноземних держав.

Фінансування науки за рахунок коштів державного бюджету у зв'язку зі складним фінансовим становищем у державі недостатній і не відповідає нижній границі частки на фінансування науки у валовому внутрішньому продукті, встановленої Законами фінансування науково-технічної сфери в державі". Питома вага обсягу фінансування науки за рахунок коштів державного бюджету у ВВП представляла: в 1996 році - 0,47 відсотка, в 1997 році - 0,5 відсотка, в 1998 році - 0,38 відсотка, в 2005-2006 роках він залишається на низькому рівні.

Держава використає фінансово-кредитні й податкові важелі з метою створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення науково-технічної діяльності через такі заходи:

- створення інноваційних фондів, сприяння організації й діяльності комерційних банків, заснованих на різних формах власності, систем страхування науково-технічної діяльності;

- здійснення пільгового оподатковування й кредитування, прискореної амортизації основних фондів підприємств, об'єднань і організацій, які провадять роботи із пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу, а також направляють кошти до інноваційних фондів.

Держава встановлює такі податкові пільги для суб'єктів науково-технічної діяльності:

- державні навчально-виховні установи, наукові установи й організації, які втримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, звільняються від оподатковування податком на прибуток доходів, отриманих у вигляді: коштів від власності, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, пасивних доходів.

- з валового доходу платників податків на прибуток підприємств виключаються кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів і інвестиційних компаній, якщо жоден з їхніх засновників (учасників, акціонерів) і пов'язаних з ними осіб які не володіють більше як 10 відсотками статутного фонду таких інвестиційних фондів або компаній і якщо такі інвестиційні фонди й компанії протягом 10 днів після закінчення податкового року розподіляють між акціонерами (засновниками) не менше як 90 відсотків суми річного доходу від інвестиційних операцій.

Разом з тим, з валового доходу вилучаються кошти, які надаються платникові податків з Державного інноваційного фонду на поворотній основі для здійснення інноваційних проектів, у порядку, певному Кабінетом Міністрів України.

Установлено пільговий порядок оподатковування інноваційної діяльності інноваційних центрів, внесених до державного реєстру. Прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, обкладається податками в розмірі 50 відсотків від діючої ставки.

Науково-дослідні організації, які втримуються за рахунок бюджетних коштів, становлять єдиний кошторис доходів і видатків за встановленою формою. Доходи цих організацій формуються за рахунок бюджетних асигнувань і позабюджетних коштів. Обсяг бюджетних асигнувань визначається залежно від обсягів роботи, виробничих показників, бюджетних норм, нормативів, тарифів і т.п. Обсяг позабюджетних коштів залежать від результатів не основної діяльності й надання платних послуг.

Розмір видатків для кожної наукової установи визначається відповідно до плану науково-дослідних робіт і відображається в кошторисі по категоріях видатків економічної класифікації. Найбільшу частку за кошторисами більшості науково-дослідних організацій представляють видатку на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують, виходячи зі структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для цієї категорії наукових установ і діючої схеми посадових окладів.

Видатку, безпосередньо пов'язані з виконанням науково-дослідних робіт, створенням дослідницьких зразків приладів і машин, механізмів, придбанням предметів і встаткування, інвентарю, матеріалів для наукових цілей, плануються по категоріях видатків. Ці видатки розраховують, виходячи із середніх видатків, які склалися за минулі роки, з урахуванням факторів, які можуть вплинути на їхню величину в плановому періоді.

По інших статтях кошторису видатки плануються у тому ж порядку, як і в інших бюджетних установах.

ТЕМА 10. Видатки бюджету на соціальний захист населення й соціальну сферу

10.1 Соціальний захист населення й механізм її реалізації

У ринковій соціально - орієнтаційній моделі економіки підвищується роль соціальної функції держави. Уряд і державу відповідають за надання громадянам соціального захисту й забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як істотний показник дії політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування й програми перерозподілу Національного доходу.

Соціальний захист - це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, які гарантує державу окремим верствам населення, а також при певних економічних умовах всім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й ін.)

Форми й методи соціального захисту населення повинні забезпечувати задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - це вартісна оцінка мінімуму життєвих коштів, необхідних для підтримки життєдіяльності й поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо певним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії й стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально - культурного обслуговування, охорони здоров'я, утворення й ін.

Державні соціальні стандарти й нормативи формуються, установлюються й затверджуються в порядку, певному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального захисту є її адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які в ній бідують і в певних розмірах.

Соціально - економічні гарантії - це метод забезпечення з боку держави задоволення різних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативи споживання - розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання й деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення - певна кількість предметів довгострокового користування, що перебуває в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території мережею установ утворення, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування й ін.

Нормативи доходу - розмір доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання й забезпечення.

Нормативи раціонального споживання - рівень споживання товарів і послуг поточного й довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання - соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, певний по нормах соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи - нормативи, обумовлені на підставі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають:

- граничну норму оплати послуг на утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

- показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування й зв'язку належать:

- норми забезпечення транспортом загального користування;

- показники якості транспортного обслуговування;

- норми забезпечення населення послугами зв'язку;

Державні соціальні нормативи в сфері охорони здоров'я включають:

- список і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;

- показники якості надання медичної допомоги;

- нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними коштами;

- нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров'я та ін.

До державних спеціальних нормативів у сфері освіти належать:

- перелік і обсяг послуг, надаваний державними й комунальними установами дошкільного, загальсереднього, професійно-технічного й вищого утворення;

- нормативи максимальної наповнюваності класів, груп;

- нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

- нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і ін.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є показником цивілізованості країни.

Основні напрямки здійснення соціальних гарантій:

1) Держава повинна гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:

а) нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання в підприємницьку діяльність.

2) Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, що вона не може, довірити кожному громадянинові самостійно:

а) придбання загальної освіти;

б) виховання дітей і підлітків;

в) підготовка кадрів;

г) організація охорони здоров'я й розвитку фізичної культури та ін.

3) Держава повинне сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе й своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:

а) пенсії;

б) різні види допомоги;

в) стипендії;

г) грошові виплати і їхня індексація;

д) пільги в оподатковуванні.

Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці й реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка й виконання Державного й місцевого бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій і соціальної сфери.

Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних суспільств відносно надання соціальних гарантій на законодавчо визнаному рівні.

Загальна сума благ і послуг, які споживає населення за відповідний період, становить фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, які направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку тільки розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати й не збільшує обсяг сукупного споживання.

Джерела фінансування соціальних гарантій

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

- Державний бюджет;

- кошти місцевих бюджетів;

- страхові фонди;

- Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

- Фонд загального обов'язкового страхування на випадок безробіття;

- Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях;

- Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених законодавством України);

- Державні й недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій

Держава повинне гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:

- визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

· мінімальної заробітної плати;

· пенсії по віку;

· стипендії та ін.

- Здійснення превентивних соціальних мір у зв'язку із ціновою лібералізацією:

· адресного выборочного предоставления социальной помощи;

· осуществление компенсационных выплат незащищенным слоям населения и др.

- Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

· среднедушевого совокупного дохода, который дает право на помощь;

· целевой денежной помощи в соответствии к изменениям индекса потребительских цен.

Основною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення й зменшення тиску кризи на найменш захищені верстви населення.

10.2 Система соціальних гарантій населення

Нагадаємо, що головна мета соціально - економічних гарантій - це забезпечення з боку держави задоволення різних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів для всіх верств населення, виділимо два головних напрямки соціальних гарантій: Пенсійне забезпечення й государственнаую допомога родинам з дітьми. Наочно це можна показати на схемі, що нижче приводить:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пенсійне забезпечення має такі основні форми:

· трудова пенсія за віком;

· соціальна пенсія.

Щомісячна пенсія за віком, що призначається державою в рамках солідарної системи пенсійного забезпечення, є сумою двох складових: соціальної й трудової пенсії.

Соціальна пенсія призначається для забезпечення певного (мінімального на сьогодні) рівня життя, її величина є однаковою для кожного пенсіонера.

Розмір трудової пенсії повинен визначатися минулим трудовим внеском пенсіонера в розвиток економіки країни й бути пропорційним величині цього внеску.

Згідно Указу Президента України від 13 квітня 1998 року «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні» передбачене поступове розмежування джерел виплат пенсій, призначених по різних пенсійних програмах:

v для трудових пенсій - страхові збори (внески) у Пенсійний фонд;

v для державних пенсій військовослужбовцем, державним що служить, ветеранам війни, жителям гірських населених пунктів - коштів

Державного бюджету;

v для соціальних пенсій - коштів Державного й місцевого бюджетів;

v для пенсій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - коштів Фонду Чорнобиля;

v для виплати пенсій за період до настання пенсійного віку відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» - коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

v добровольные й обов'язкові збори (внески) юридичних і фізичних осіб у недержавні пенсійні фонди (у випадках, передбачених законодавством)- доходи цих фондів використаються для виплати пенсій у межах накопичувальної системи загальнообов'язкового державного й недержавного пенсійного страхування.

В основу існуючої в країні системи пенсійного забезпечення покладений принцип солідарності поколінь, коли частина доходу нинішніх працівників витрачається на виплату пенсій нинішнім пенсіонерам, причому, допускається, що й у майбутньому, коли сьогоднішні громадяни працездатного віку стануть пенсіонерами, їх будуть містити наступні покоління працюючих.

Сьогодні Україна завершила перехід від однорівневої солідарної моделі пенсійного забезпечення до змішаного трьохрівневої системи пенсійного забезпечення:

Перший рівень - державна страхова пенсійна система, заснована на принципах солідарної взаємодопомоги й особистої відповідальності працівників за власний стан пенсійного забезпечення. Вона базується на заощадженні певних страхових пенсійних внесків.

Другий рівень - обов'язкова накопичувальна система з фіксованим розміром відрахування із заробітної плати. Для керування цією ланкою будуть створені пенсійні фонди у вигляді акціонерних товариств, заснованих більшими інвестиційними й страховими компаніями, профспілковими об'єднаннями.

Третій рівень - добровільне пенсійне страхування, засноване на створенні індивідуальних пенсійних рахунків у недержавному й комерційному страховому фондах.

Перераховані страхові системи доповнюються наданням соціальних пенсій за рахунок Державного бюджету малозахищенним верствам населення.

Головне завдання Пенсійної реформи - підвищити ефективність пенсійної системи на основі персоніфікації страхових внесків і підсилити залежність пенсії від виробничого стажу, величини заробітної плати, величини й тривалості сплати пенсійних внесків.

Нова пенсійна система викликана активізувати мотивацію праці, здійснювати в повному обсязі страхові пенсійні внески, підсилити контроль за правильністю нарахування пенсій з урахуванням трудового стажу, заробітної плати й ін.

10.2.1 Соціальна допомога молодим родинам при одержанні житла

Призначення допомоги здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1352 від 03 грудня 1997 р. “Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики”.

Право на одержання кредиту строком до 30 років мають молоді родини й самотні молоді громадяни, які відповідно до законодавства зізнаються такими, які вимагають поліпшення житлових умов, а саме:

- молода родина, у якій вік чоловіка або дружини не перевищує 28 років;

- неповна родина, у якій мати(батько) віком до 28 років винятково має неповнолітніх дітей;

- самотні молоді люди, вік яких не перевищує 28 років.

Надання кредиту здійснюється по таких умовах:

- знаходження відповідних осіб у черзі на одержання житла по місцю реєстрації постійного місця проживання (прописки);

- проживання в сільських населених пунктах і знаходження на роботі в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності, що переробляють і обслуговують підприємствах агропромислового комплексу, які функціонують у сільській місцевості, установах і організаціях соціальної сфери села ( за умовами відсутності власного житла);

- внесення на рахунок 5% вартості житла.

Кредит надається банком у розмірі 95% вартості будівництва по ставці 3% річних. Молодим родинам або самотнім молодим громадянам, які мають 1 дитини, надається безпроцентний кредит, тим, хто має двох дітей, погашається 25% суми наданого кредиту, а особам, що мають трьох дітей - 50% суми виданого кредиту. Передбачена також інші пільги.

Сума кредиту розраховується виходячи з норми 21м2 загальної площі на одного члена родини й додатково 10 м2 на родину, а вартість кредиту 7м2 загальної площі не повинна перевищувати певної середньостатистичної ціни регіону.

10.2.2 Соціальна допомога родинам з дітьми

Ця допомога здійснюється відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державну допомогу родинам з дітьми”. Цей закон вступає в дію з 1 січня 2002 р. У ст.4 передбачене, що видатки здійснюються за рахунок коштів Державного Бюджету України у вигляді субвенцій у місцеві бюджети. Відповідно до цього закону визначаються такі види державної допомоги:

- допомога у зв'язку з вагітністю й родами;

- одноразова допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною до досягненні їм трирічного віку;

- допомога на дітей, які перебувають під опікою або піклуванням.

Підставою для призначення допомоги є оформлені документи, а її розмір установлюється на підставі доходів родини й прожиткового мінімуму. Так, допомога у зв'язку з вагітністю й родами надається в розмірі 100% середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги на випадок безробіття) жінці, але не менше 25% від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатних осіб з розрахунку на місяць.

Пільги, що стосуються оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку.

Перераховані послуги забезпечують адресну соціальну підтримку найменш захищеним родинам і громадянам в умовах підвищення частини погашення населенням собівартості послуг житлово-комунального господарства, транспорту, зв'язку.

Пільги в оплаті житлово-комунальних послуг здійснюються у вигляді житлових субсидій.

Програма житлових субсидій була уведена Постановою Кабінету Міністрів України № 89 від 4 лютого 1995 року.

Житлові субсидії - це грошова форма допомоги родинам в оплаті житлово-комунальних послуг, а саме:

- утримуванні житла;

- оплаті холодного й гарячого водопостачання;

- оплаті газопостачання;

- оплаті електроенергії;

- придбанні зрідженого газу;

- придбання твердого й грубного палива й ін.

По програмі житлових субсидій право рятуйте! будь-яка родина, якщо видатки на житло, комунальні послуги й паливо в межах установлених норм користування й споживання перевищують 20 відсотків сукупного доходу.

Родина, якій призначена житлова субсидія, платить за житлово-комунальні послуги 20% середньомісячного сукупного доходу, а за придбання зрідженого газу, твердого й грубного побутового палива - 20% її річного сукупного доходу.

Якщо родина, що проживає в житловому приміщенні, складається з пенсіонерів, які не працюють, інших непрацездатних громадян і дітей і середньомісячний сукупний дохід на один жителя приміщення не перевищує вартісної величини границі малозабезпеченості, розмір плати за житлово-комунальні послуги становить 15% їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання зрідженого газу, твердого й грубного побутового палива - 15% їх річного сукупного доходу.

Джерелом погашення видатків за житлово-комунальні субсидії є Державний і місцевий бюджети.

10.2.3 Індексація грошових доходів населення

Індексації згідно Законодавства підлягають такі грошові доходи населення:

- державні пенсії;

- різні види соціальної допомоги (родинам з дітьми, по безробіттю та ін.)

Індексація - це встановлений законодавством України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм підвищення цін на споживчі товари й послуги.

Індексація грошових доходів проводиться у випадку, якщо індекс споживчих цін перевищив заздалегідь певну величину, що є границею індексації, що прийняв Верховну Раду України.

Розрахунок індексу споживчих цін здійснюють органи державної статистики.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, отримані в гривнях на території України, якщо вони не носять разовий характер (пенсії, соціальна допомога, заробітна плата, стипендії й ін.).

Індексації не підлягають грошові доходи від власності:

- доходи від цінних паперів (крім державних);

- доходи від здачі в оренду нерухомого майна;

- доходи від ведення фермерського й підсобного господарства;

- доходи від підприємницької діяльності.

Індексації підлягають грошові доходи в межах трикратної величини вартості границі малозабезпеченості.

Дохід в обсязі величини вартості межі малозабезпеченості індексується повністю.

Якщо дохід перевищує величину вартості границі малозабезпеченості, то його частина в межах подвоєної його величини індексується в розмірі 80%. Наступна частина доходу в межах потрійної величини границі малозабезпеченості індексується в розмірі 70%.

Частина грошового доходу, що перевищує троєкратну величину границі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Для індексації грошових доходів населення використається індекс, що характеризує підвищення цін і тарифів на товари й послуги, які входять до складу мінімального споживчого бюджету.

Індекс споживчих цін обчислюється наростаючим підсумком з початку року на підставі статистичних спостережень органами державної статистики у святи зі зміною цін.

Джерела фінансування індексації грошових доходів населення:

- підприємства, об'єднання й організації, які перебувають на господарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок і в межах госпрозрахункового доходу.

- організації й установи, які фінансуються за рахунок бюджетів різного рівня, підвищують розміри оплати праці за рахунок коштів відповідних бюджетів;

- суспільні об'єднання підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

- пенсії, соціальна допомога, допомога з безробіття індексуються за рахунок коштів Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності й Фонду обов'язкового державного страхування на випадок безробіття.

- стипендії індексуються за рахунок відповідних бюджетів.

Законом про індексації встановлюється, що при рівні інфляції 6% перераховані вище доходи повинні індексуватися.

10.2.4 Державне регулювання цін

У зв'язку підвищенням видатків на виробництво окремих товарів і послуг з метою підтримки виробництва й споживання на належному рівні, держава відповідно до політики цін може здійснювати цінове регулювання у вигляді дотацій по таких напрямках:

- дотації на окремі види товарів і послуг, коли собівартість продукції вище фіксованого рівня цін (газ, тверде паливо, медикаменти, будівельні матеріали для індивідуального житлового будівництва й молодіжних комплексів);

- дотації житлово-комунальному господарству (на воду, паливопостачання та ін.);

- дотації міському транспорту (метрополітену, автомобільному);

- дотації авіаційному транспорту;

- дотації залізничному транспорту й ін.

Розмір дотації розраховується на одиницю продукції, або як різниця між ціною й собівартістю продукції й послуг.

Джерелами фінансування цінових дотацій виступають:

- Державний бюджет;

- місцеві бюджети.

10.3 Організація фінансового забезпечення соціальної, культурно - освітньої сфер

Метою діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Сьогодні в Україні в галузях соціальної сфери використається до 30% фондів фінансових ресурсів країни.

Джерелами фінансування соціальної сфери є:

- Державний бюджет;

- місцеві бюджети;

- власні доходи установ і організацій соціальної сфери (самофінансування).

Виділення коштів з бюджету на утримання соціальної сфери здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротного, безоплатного надання коштів на утримання установ, які перебувають на повнім фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів - кошторисів видатків.

Визначення обсягів фінансування базується на:

1) показниках, які характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-мережні показники);

2) нормативах видатків з розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно - мережні показники діляться на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профіль діяльності бюджетної установи (наприклад, кількість студентів у вузі);

б) загальні показники, які технічно характеризують будова бюджетної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура й ін.).

Виробничі показники діляться на:

- вихідні показники, які характеризують бюджетна установа на даний період часу;

- похідні, які визначаються по певних нормах (наприклад, кількість учнів і норма граничної наповнюваності класів).

Фінансові відносини в соціальній сфері регулюються економічними нормативами, які відображають можливості держави по задоволенню соціальних потреб відповідно до планів соціального розвитку.

Норматив - це обов'язкова норма, встановлена правовими актами вищих органів державної влади й керування й не підлягає зміні.

Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник плану соціального розвитку (або розраховуючи на один жителя, учня, одна установа, наприклад: ставка заробітної плати, розмір стипендії, відрахування в цільові фонди).

Позначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України, як правило, на 5 років.

Фінансова норма - це науково обґрунтований розмір видатків фінансових ресурсів на різні види діяльності установ розраховуючи на відповідну одиницю. Ця форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів.

Одним з важливих завдань поліпшення використання ресурсів, які виділяються на утримання соціально-культурних установ, є впровадження госпрозрахункових форм фінансування, зокрема, самофінансування.

Склад видатків і основи кошторисного фінансування на соціальну сферу включають:

· Фінансування утворення:

- Загальноосвітні школи;

- Школи-інтернати:

- Дитячі дошкільні установи;

- Професійно-технічні училища (ПТУ);

- Установи післядипломного утворення;

Фінансування охорони здоров'я:

- Медичні установи (поліклініки, лікарні, госпіталі);

- Санітарно-епідеміологічна служба;

- Інші медичні установи;

Фінансування культури:

- Театри;

- Музеї;

- Бібліотеки;

- Клуби;

- Заповідники;

Фінансування засобів масової інформації:

- Телебачення й радіомовлення;

- Преса, видавництво;

- Інші;

Фінансування фізичної культури й спорту.

Всі бюджетні організації так чи інакше связані з процесом кошторисного фінансування, що охоплює соціально-культурну сферу, науку, керування, армію. Сутність кошторисного фінансування укладається у виділенні бюджетних асигнувань на підставі спеціального розрахункового документа - кошторису. Визначення обсягів фінансування ґрунтується на :

Кошторис - це плановий документ, у якому встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіл.

Види кошторисів:

Індивідуальна - для кожної бюджетної установи;

Зведена - по групі однорідних установ (загальноосвітні школи, дитячі дошкільні установи й т.п.);

На централізовані заходи, проведені відповідними органами керування;

Загальна - обсяги фінансування для окремого органа керування (наприклад, загальний кошторис відділу утворення району включає : зведені кошториси по загальноосвітніх школах, школам-інтернатам, дитячим дошкільним закладам і на централізовані заходи).

Складання кошторису проводиться відповідно до економічної класифікації видатків:

Код А.

Поточні витрати 1000

Видатки на товари й послуги, 1100

У т.ч.:

Оплата праці працівників бюджетних установ 1110

Нарахування на заробітну плату 1120

Придбання предметів і матеріалів, з них: 1130

Медикаменти й перев'язні кошти 1132

Продукти харчування 1133

Видатки на відрядження 1140

Оплата послуг з утримування бюджетних установ, з них:

Оплата транспортних послуг на утримання власних 1150 транспортних засобів 1151

Послуги зв'язку 1156

Оплата комунальних послуг і енергоносіїв, з них 1160

Оплата теплопостачання 1161

Оплата водопостачання й водоотведения 1162

Оплата електроенергії 1163

· Оплата природного газу 1164

Дослідження й розробки, державні програми 1170

2. Субсидії й поточні трансферні платежі, у т.ч.: 1300

Трансферти населенню 1340

Б. Капітальні видатки, у т.ч.: 2000

Придбання основного капіталу 2100

Придбання встаткування й предметів довгострокового користування 2110

Капітальний ремонт 2130

Придбання землі й нематеріальних активів 2300

Капітальні трансферти 2400

У процесі складання кошторису всі видатки можуть розділятися на 2 групи. До першої групи належать видатки на оплату праці, планування яких здійснюється, виходячи зі специфіки окремих галузей соціальної сфери. Інші видатки плануються за стандартною методикою, що виходить із обсягів закупівлі товарів і послуг і діючих цін і тарифів.

Кошторис видатків бюджетних установ

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи є основним плановим документом, що визначає розмір, цільовий напрямок і поквартальний поділ бюджетних коштів, які використаються на утримання установи відповідно до бюджетних призначень протягом бюджетного року.

Бюджетне призначення - це повноваження, що дане головному розпорядникові коштів бюджету Законом України про Державний бюджет, Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні й тимчасові обмеження й дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству й місцевим фінансовим органам надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на узяття бюджетного зобов'язання й здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Бюджетне зобов'язання - яке - або здійснене згідно бюджетного асигнування розміщення замовлення, складання договору, придбання товару, послуги або здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду. Бюджетна установа для забезпечення своєї діяльності становить індивідуальний кошторис і план асигнувань по кожній виконаній функції.

Розпорядниками коштів бюджету є керівники установ, яким дане право розпоряджатися затвердженими для них бюджетними коштами відповідно до асигнувань, установленим у кошторисах і планах асигнувань.

По обсязі наданих прав розпорядники бюджетних коштів діляться на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань і функціями, певними нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2) розробляє на підставі плану робіт проект кошторису й бюджетних запитів, подає їхньому Міністерству фінансів України або місцевому фінансовому органу;

3) одержує бюджетні призначення шляхом їхнього затвердження в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет, знайомить у встановленому порядку розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) з відомостями про обсяги асигнувань, забезпечує керування бюджетними асигнуваннями;

4) затверджує кошторису розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, одержувані розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня й одержувачами бюджетних коштів, і витратою ними бюджетних коштів;

6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня й одержувачів бюджетних коштів, і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Кошторис видатків становлять згідно з формами, розробленими Міністерством фінансів України для окремих типів установ.

Кошторис складається із трьох частин.

У першій - вказується:

1) назва й адреса установи;

2) бюджет, з якого здійснюється фінансування;

3) зведені видатки по статтях кошторису.

У другій частині - оперативно - мережні показники установи.

У третій частині - розрахунки по окремих статтях.

Для всіх бюджетних установ установлений єдиний перелік статей по видатках.

Кошторис бюджетної установи включає такі статті:

- заробітна плата;

- нарахування на заробітну плату;

- канцелярські й господарські видатки;

- відрядження й службові поїздки;

- видатки навчальні, на виробничу практику учнів;

- науково-дослідні роботи;

- придбання книг для бібліотек;

- стипендії;

- видатки на харчування;

- придбання медикаментів і перев'язних коштів;

- придбання встаткування й інвентарю;

- капітальний ремонт будов і споруджень;

- інші видатки.

Розмір видатків по кошторисах розраховують самі установи й організації на основі контингентів цих установ:

по школах - кількість учнів;

по Вузах - кількість студентів;

по лікарнях - кількість місць-ліжко-місць.

У практиці планування бюджетної установи використають:

- матеріальні норми (наприклад: кількість палива для опалення 1м3 приміщення, електроенергії на 1м2 площі, набір продуктів харчування на один хворого);

- фінансові норми (вартість харчування одного хворого в день);

- бюджетні норми (якщо бюджет - єдине джерело фінансування, те фінансова норма є одночасно й бюджетної).

Норма видатків - це розмір видатків на розрахункову одиницю.

Матеріальні норми (натуральні норми) визначають витрати матеріальних ресурсів на розрахункову одиницю в натуральному вираженні.

Матеріальні норми диференціюються по видах бюджетних установ.

Фінансова норма - це грошове вираження матеріальної норми, певне на підставі державних цін.

Бюджетна норма відображає ту частину видатків на соціально - культурні заходи, що покривається за рахунок бюджетних коштів.

По методу побудови фінансові норми діляться на індивідуальні, комбіновані й укрупнені.

Індивідуальні норми застосовуються при складанні кошторису окремої установи й відображають витрати по окремих видах видатків на розрахункову одиницю (наприклад, денна норма харчування на 1 учня й ін.) Ці норми використаються при складанні індивідуальних кошторисів доходів і видатків.

Комбіновані норми - показують суму витрат всіх видатків у рамках однієї статті або декількох статей (наприклад, норма всіх видатків по статті “Оплата комунальних послуг і енергоносіїв” - на 1 клас у школі. Ця норма поєднує видатки на оплату теплопостачання, водопостачання, оплату електроенергії й природного газу).

Комбіновані норми використаються при зведеному плануванні.

Укрупнені норми поєднують всі видатки, пов'язані з фінансуванням усього бюджетної установи (наприклад, клубу або музею), або суму всіх видатків на одну розрахункову одиницю (наприклад, сума видатків на один клас у школі, одного вихованця в школі-інтернаті).

Фінансування утворення.

Фінансування утворення займає головне місце в расходох місцевого бюджету. Основну частину видатків місцевого бюджету на утворення становить фінансування загальноосвітніх шкіл. В основі визначення обсягів фінансування шкіл лежать два показники:

Вихідний - кількість учнів;

Похідний - кількість класів.

Ці показники відображаються на дві дати: 1 січня й 1 вересня планового бюджетного року.

Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається з урахуванням повного переходу учнів із класу в клас.

Наприклад, кількість учнів 2-х класів на 1 вересня рівняється кількості учнів 1-х класів на 1 січня. Кількість учнів 1-х класів на 1 вересня поточного року встановлюється на основі перепису дітей у районі функціонування школи. Кількість учнів 10-х класів визначається з урахуванням надходження в ПТУ й коледжі випускників 9-х класів.

Кількість класів визначається на кожне число, виходячи з нормативів наповнення одного класу. Вони встановлені на такому рівні:

1-9 класи - 35 учнів;

10-11 класи - 25 учнів.

Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним , крім показників на 1 січня й 1 вересня, розраховуються середньорічні показники по такій формулі:

ДО01 х 8 ДО08 х 4

ДО = +

12 12

Система зарплати вчителів складається з 3 складових:

оплати навчальних годин;

доплати за перевірку зошитів;

додаткові доплати.

Основним елементом виступає оплата навчальних годин, що визначається по такій формулі:

бюджет фінансовий видаток держава

С х Кч

Оч = --------------- ,

Нч

Де: С - ставка зарплати вчителі. Установлюється залежно від утворення ( середнє, середнє спеціальне , неповне вище, вище) і кваліфікаційних категорій ( учитель, вчитель-методист, заслужений учитель, народний учитель);

Кч - кількість годин педагогічного навантаження на тиждень;

Нч - норма педагогічного навантаження вчителі на тиждень (1-4 класи - 20 годин, 5-11 класи - 18 годин);

Доплата за перевірку зошитів установлена для вчителів початкової школи й старших класів по таких предметах: мова й література, математика, іноземна мова. Сума доплати визначається по формулі:

Нт х Кч

Від = ------------- ,

Нч

Де: Від - оплата за перевірку зошитів по всіх предметах;

Нт - норматив оплати за перевірку зошитів по одному предмету.

Додаткові доплати встановлені за класне керівництво, завідування навчальними кабінетами, досвідченими майстернями й ділянками, ведення позакласної фізкультурної роботи, завідування бібліотекою.

Розрахунок зарплати вчителів здійснюється в спеціальному документі - тарифікаційному списку, у рядках якого відображаються дані по кожному вчителі. У графах показуються основні відомості й розрахунок зарплати:

утворення, № диплома;

кваліфікаційна категорія;

предмет;

навчальне навантаження на тиждень у розрізі 3 груп класів (1-4, 5-9, 10-11);

сума оплати педагогічного навантаження й доплати за перевірку зошитів по кожному класі;

додаткові доплати ( по кожному виді).

Підсумкова графи - загальна сума зарплати за місяць. У тарифікаційному списку підсумки підбиваються по рядку (зарплата кожного вчителя) і графам ( обсяг педагогічного навантаження, зарплата, доплати й сумарна зарплата).

Керівники шкіл одержують зарплату, що складається з 2 частин, - ставки директора або завуча й оплати педагогічної роботи. При цьому для них установлені обмеження - максимальний обсяг їхнього педагогічного навантаження не повинен перевищувати 2/3 від нормативу ( тобто 12 годин).

Основним напрямком витрат по школі є фонд зарплати, що складає з 3 елементів:

педагогічного персоналу;

адміністративно-управлінського персоналу;

обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати вчителів планується в розрізі 3 вищезгаданих систем зарплати. Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на підставі 2 показників:

кількість педагогічних ставок;

середньої ставки зарплати.

Педагогічна ставка - це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативу педагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується по кожній групі класів шляхом загальної кількості годин педагогічного навантаження по даній групі на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована в тарифікаційному списку й визначається, виходячи з кількості класів у кожній групі й обсягу годин за планом. Крім того, ураховується розподіл класів на групи по окремих предметах - праця, фізкультура, двох іноземна мова.

Середня ставка зарплати визначається шляхом розподілу суми оплати навчальних годин (з тарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі періодів - за січень- серпень і вересень-грудень. Це пов'язане з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, міняється кількість класів у кожній навчальній групі. У січні-серпні кількість педагогічних ставок на 1 січня й на 8 місяців ( у сільських школах на 8,5 місяців). За вересень-грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня множиться на середню ставку зарплати положенням на 1 січня й на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати на перевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом множення середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати по перевірці зошитів на один клас. Середні витрати визначаються розподілом суми доплат за перевірку зошитів по тарифікаційному списку на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників по встановленому нормативі доплат:

за класне керівництво - середньорічна чисельність класів, помножена на норматив доплат;

за керівництво кабінетами - кількість кабінетів на норматив доплат;

за проведення позакласної фізкультурної роботи - залежно від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу шкіл складається із зарплати:

директори;

заступників;

організаторів масової роботи;

Кількість місць заступників і організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директори і його заступників - від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом множення кількості посад на ставку зарплати.