Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом множення кількості місць на ставку зарплати. Кількість робочих місць визначається по встановлених нормативах. Наприклад, кількість прибиральниць установлюється по нормативах площі школи на 1 прибиральницю.

Нарахування на зарплату включають відрахування в Пенсійний фонд - 32 %, Фонд соціального страхування - 4% , Фонд зайнятості - 1,5%.

Фінансування дошкільних установ відрізняється від фінансування шкіл.У фінансуванні дошкільних установ існують певні особливості. Планування фонду зарплати здійснюється за спрощеною методикою: кількість робочих місць множиться на середню ставку зарплати. Кількість місць вихователів і їхніх помічників установлюється по нормативах на одну групу. Норматив залежить від тривалості перебування дітей в установі: більше розповсюджене - 12-годинне перебування дітей, по якому норматив включає 2 вихователя + 2 помічники. Кількість робочих місць допоміжного персоналу встановлюється по типових штатних розкладах, виходячи із чисельності дітей у дитячій установі.

Оплата відпускних.

Основною особливістю планування фонду зарплати є виділення коштів на заміщення працівників, що перебувають у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множення загальної чисельності днів відпустки даного робочого місця на середньоденну зарплату.

Часткова оплата витрат у дитячих дошкільних установах здійснюється також за рахунок батьків.

Загальною особливістю для шкіл-інтернатів і дитячих дошкільних установ є встановлення часткового покриття витрат за рахунок оплати батьків. Ця оплата зараховується не на рахунки даних установ, а в бюджет. Вся сума витрат по кошторисі фінансується з бюджету.

Система фінансування вищого утворення в Україні зараз включає дві групи установ:

І-ІІ рівнів акредитації - коледжі, технікуми, інститути;

ІІІ-ІV рівнів акредитації - інститути, університети, академії.

Фінансування вищого утворення здійснюється за рахунок двох джерел:

Бюджет;

Платне навчання.

Фонд заробітної плати вищих навчальних закладів містить п'ять елементів:

· Профессорско-преподавательский склад;

· Адміністративно-управлінський склад;

· Учбово-допоміжний персонал;

· Обслуговуючий персонал;

· Фонд погодинної оплати викладачів (сумісники)

Фонд зарплати профессорско-преподавательского складу визначається шляхом множення кількості посад на середню ставку. Кількість посад установлюється по нормативі кількості студентів на викладачів, диференційований по формах навчання (очне, вечірнє, заочне). Зарплата викладачів залежить від посади (асистент, старший викладач, доцент, професор, экстернатура), наукового ступеня (кандидат наук, доктор наук) і вченого звання (доцент, професор).

Фонд погодинної оплати праці викладачів розраховується по нормативі (1-2%) до фонду зарплати профессорско-преподавательского складу й використається для оплати праці притягнутих для викладання фахівців народного господарства й наукових установ.

Фонд зарплати адміністративного, учбово-допоміжного й обслуговуючого персоналу визначається на підставі штатного розкладу вищого навчального закладу, які затверджується ректором.

Фінансування охорони здоров'я

Фінансування охорони здоров'я має свої специфічні, воно ґрунтується на таких показниках:

По стаціонарі - кількість ліжок і ліжко-днів;

По поліклініках - кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризується кількість лікарських місць. Розрізняють нормативну потребу й фактичну їхню наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи із чисельності жителів населеного пункту й показника госпіталізації розраховуючи на рік. Кількість ліжко-днів - це добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка в день.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом розподілу чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань поліклінік у рік (приблизно 30 разів).

Система заробітної плати медичних працівників установлюється в розрізі категорій: лікар, середній і молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський і обслуговуючий персонал.

Система зарплати лікарів ґрунтується на встановленні ставки зарплати і її систем підвищення, а також надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн або лікарі інших спеціальностей) і кваліфікаційної категорії. Крім того, у частині надбавки ставка може залежати від місця розташування лікарні (місто або сільська місцевість). Надбавка до зарплати встановлюється також за шкідливі й небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, ренгенокабвнети), за роботу у вихідні й святкові дні й нічний час.

Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медсестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії й стаж роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені залежно від посади (сестра операційна, сестра господарка, сестра-ванниця). На середній і молодший медичний персонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці, за роботу у вихідні й святкові дні й нічний час.

Для медичних працівників зарплата розраховується, виходячи з обсягу роботи - 0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяється сполучати обов'язку медсестри й санітарки. Для адміністративного й обслуговуючого персоналу встановлені тверді ставки зарплати.

Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати медперсоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку. Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару й поліклініки:

По стаціонарі - виходячи з нормативу кількості ліжок на одного лікаря (15-30 ліжок), диференційованого в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне й т.д.); ураховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів і лікарів-фахівців;

У поліклініці - на підставі кількості лікарських відвідувань у розрізі фахівців у встановлених нормативів прийому на один лікаря; у поліклініці також передбачається посади завідувачів відділеннями (при наявності певної кількості лікарів даного профілю).

Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонарі, виходячи з кількості цілодобових постів. Кількість постів, у свою чергу, установлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на один пост, диференційованим у розрізі відділень, і встановлюються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад на один пост визначається шляхом розподілу річного балансу часу в годинниках (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри в рік. Крім того, ураховуються посади старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за важкохворими й посади медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер установлюється по нормативах відповідно кількості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).

Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно середньому медперсоналу. Відмінність укладається в тім, що норматив кількості ліжок на один пост трохи більше. Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється по типовим штатним розклади.

Крім бюджетних асигнувань, джерелом фінансування медичних установ можуть бути доходи, що надходять від підприємств, організацій і установ по укладених договорах на проведення медичного обслуговування їхніх працівників, доходи від надання платних послуг (видача довідок і ін.), надходження від спонсорських і благодійних внесків.

У страховій медицині об'єктом медичного страхування виступає здоров'я громадян. На відміну від особистого страхування, де також об'єктом страхування може бути здоров'я громадян, страхове відшкодування виплачується не безпосередньо застрахованому, а у вигляді платежу за лікування в медичній установі. Існують 2 форми медичного страхування: обов'язкове й добровільне. Як правило, мінімум медичних послуг забезпечується обов'язковим страхуванням, додаткові -добровільним.

Страхувальником може бути держава (обов'язкове страхування) і недержавні страхові компанії, страхувальниками виступають держава (за рахунок бюджету); роботодавці й громадяни - за рахунок своїх коштів.

Фінансування культурно-просвітніх установ.

Фінансування культурно-просвітніх установ здійснюється як бюджетним фінансуванням так і за рахунок платних послуг.

Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність, як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. У кошторисному порядку фінансуються ті установи культури, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші й послуги яких повинні мати доступний характер, - бібліотеки, музеї, заповідники. Клуби, палаци й будинки культури в цей час фінансуються на мінімальному рівні.

Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самооплатність і одержання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, відносно театрів загальнонаціонального значення.

Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розраховане по встановлених нормативах бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу бібліотек установлюється по типовим штатним розклади.

В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-фахівців визначається по нормативах музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу - по типових штатних розкладах. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок установленої вхідної плати.

Клуби, палаци й будинку культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету й отриманих доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується лише заробітна плата. Штатний розклад розробляється окремо для кожної установи залежно від того, які кружки, секції в ньому функціонують.

Порядок фінансування установ соціального забезпечення.

Фінансування установ соціального забезпечення укладається в надання фінансового забезпечення або допомоги тим громадянам, які внаслідок об'єктивних причин не можуть мати достатніх власних доходів або не перебувають на чиємусь содержании.

У систему соціального забезпечення входять:

· Будинки-інтернати для старих і інвалідів;

· Притулки для неповнолітніх;

· Дитячі установи-інтернати (для дітей з різними відхиленнями в здоров'я).

Фінансування зазначених установ здійснюється по кошторисах. В основі складання кошторисів лежать показники кількості ліжок і ліжко-днів (аналогічно фінансуванню установ охорони здоров'я.).

ТЕМА 11. Видатки бюджету на оборону, керування й на обслуговування державного боргу

11.1 Видатки на оборону

Фінансування оборони залежить від прийнятої в державі військової доктрини.

Існують три основні її типи:

Повна відмова від військових видатків (Андорра, Монако, Австрія).

Створення могутньої військової супердержави (США, Англія, Німеччина, Франція).

Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності (Україна, Казахстан і т.д.).

Фінансування видатків на оборону в Україні здійснюється на підставі 3-го принципу. Більша частина видатків у нашій країні фінансується з Держбюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримування військових комісаріатів.

Видатки на національну оборону включають:

Утримування Збройних Сил;

Закупівлю озброєння й військової техніки;

Капітальне будівництво;

Науково-дослідні роботи;

Інші видатки.

Утримування армійських частин здійснюється на підставі кошторису. Основні статті видатків кошторису - це видатки на грошове втримування військовослужбовців і заробітної плати вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового втримування солдата або ставку офіцера. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т.д.). Розмір грошового втримування залежить від двох факторів - посади й військового звання. Крім того, установлюється надбавка за вислугу років. Важливе місць у кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців - харчування, обмундирування, видатки на проведення бойової підготовки (навчання, стрілянини, польоти).

Фінансування на придбання озброєння й військової техніки визначається потребам, пов'язаними з постійною заміною техніки й озброєння у зв'язку із закінченням строків їхньої експлуатації й моральним старінням.

В умовах реформування Збройних сил України при формуванні оборонного бюджету виникають певні труднощі. І тут рятуйте! прийти закордонний досвід.

Відомо, що одним з факторів, що визначає оборонні видатки країни, є рівень військової погрози й безпеки, адже існує чимало політичних, економічних, територіальних і інших державних розбіжностей. Зберігаються й значні запаси ядерного й іншого видів зброї, чимало держав містить численні збройні сили. Існує більша ймовірність затяжних соціально-політичних криз і виникнення гострих конфліктів, які вирішуються лише збройним шляхом. Особливо боротьба з тероризмом. Виходячи із цього, можна зробити висновок про можливості військової погрози для України. Тому необхідно науково обґрунтувати заходи щодо забезпечення військової безпеки на такому рівні, який би, з одного боку, відповідав обороноздатності держави, а із другого, не мав потребу в значних фінансових і матеріальних ресурсах.

Для забезпечення необхідного рівня військової безпеки України потрібно мати певні фінансові ресурси, які повинні враховуватися й визначатися законодавчим шляхом у відповідних оборонних бюджетах.

Зазначене питання неодноразово розглядали у своїх наукових працях такі досвідчені науковці в області військової сфери, як Б. Андресюк, В. Романенко та інші.

Таким чином, обсяг оборонного бюджету визначається рівнем безпеки, залежить від ступеня оснащеності й підготовленості військ і законодавче затверджений у Військовій доктрині держави. На етапах формування оборонного бюджету й визначення видатків на оборону, а також перерозподілу коштів необхідно врахувати рівень військової безпеки, що досягається за рахунок фінансово-економічного стану армії, а також відносин з іншими країнами.

Із цього видно, що стратегічна мета діяльності армії більшою мірою буде направлятися не на підготовку до ведення війни, а на запобігання її. Фінансове забезпечення армії нині залежати від збалансованості всіх складових фінансового механізму й структури військ, які буде зорієнтовані на швидке реагування й стримування ймовірного агресора, ефективне врегулювання розбіжностей на початкових стадіях конфліктів.

Слід зазначити, що оборонний бюджет України - це сукупність економічних відносин щодо розподілу й перерозподілу державних коштів, пов'язаних з формуванням цільових фінансових ресурсів і їхнім подальшим використанням на потреби військ. Зрозуміло, що існування нашої армії цілком залежить від обсягів її фінансування".

Військово-економічну й нормативно-правову основу формування оборонного бюджету України представляють закони України; укази Президента України; постанови Верховної Ради й Кабінету Міністрів України з питань оборони; накази й вказівки міністерств економіки й фінансів України про порядок і строки складання проектів державного бюджету; накази, директиви й вказівки Міністерства оборони України по фінансово-економічних питаннях; штати, які визначають склад, організаційну структуру, чисельність особового складу й кількість основної зброї й військової техніки; норми витрати коштів і матеріальних коштів, ціни й тарифи за наданими платними послугами; плани бойової й гуманітарної підготовки; господарської, навчальної, наукової й виробничої діяльності військ; забезпеченість військ майном і матеріалами; аналіз витрати коштів за поточний і минулий роки.

Оборонний бюджет специфічний по своєю структурою і є важливою складовою державного бюджету. Так, на 2005 і 2006 року на утримання армії передбачене близько 6,0 і 7,0 млрд. грн., тобто 5,2 і 5,1 % всіх видатків, передбачених у державному бюджеті на ці роки, які становлять 114,1 і 137,1 млрд. грн. Хоча військовими була визначена потреба на ці роки в 7,1 і 9,1 млрд грн, а, як бачимо, незабезпечення мінімальних оборонних потреб становить 17 % і 24 % до призначеної суми, тобто ситуація така ж сама. як і в минулі роки. Однак фактичні оборонні видатки минулих років завжди були базою для прийняття закону про державний бюджет на наступний рік, а Уряд України бере за основу "видатки на оборону попереднього років", у такий спосіб узаканивая рік у рік необґрунтоване недофінансування військових.

Оборонний бюджет складається із планових і позапланових видатків. Планові видатки спрямовані на утримання військових формувань і представляють основну частку оборонного бюджету.

Позапланові видатки пов'язані з гонкою озброєнь, ліквідацією непередбачених наслідків, погашенням державного боргу за імпортовані озброєння й військову техніку, пенсію. Структура оборонного бюджету України за 1997-2005 року приводиться у Таблиці 1.

Таблиця 1.

Структура оборонного бюджету України в 1997-2005 роках

Рік	Обсяг оборонного бюджету, млрд грн	Утримування військового складу, %	Закупівля озброєння, %	НДДКР,%	Бойова підготовка, %
1997	1,7	83,20	13,24	2,03	1,53
199	1,4	67,38	10,23	1,61	20,78
1999	1,6	85,30	5,87	3,28	5,55
2000	2,2	81,84	3,25	4,33	10,58
2001	2,7	83,40	4,70	2,50	9,40
2002	3,4	82,60	4,50	1,50	11,40
2003	4,3	83,00	6,40	2,40	8,20
2004	4,9	80,3	7,1	2,9	9,7
2005	5,9	81,5	5,9	0,6	12,0

Джерело: складено за розрахунками Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Зрозуміло, що такий розподіл оборонних коштів не буде сприяти подальшому реформуванню армії. Хоча на утримання особового складу направляється понад 80 % коштів, але і їх не вистачає.

Оборонний бюджет по своєю структурою представляє сведную кошторис Міністерства оборони, що є основним правовим документом - головним військовим фінансовим планом, і визначає обсяг асигнувань за рахунок загального й спеціального фондів для потреб армії.

У кошторисі приводиться характеристика планових і позапланових оборонних видатків, які плануються на наступний рік, окремо по кожному коді програмної класифікації видатків з 2101010 "Керівництво й військове керування Збройних сил України" по 2111040 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо передачі житлового фонду й об'єктів соціально-культурної сфери Міністерства оборони України в комунальну власність".

Зведений кошторис після узгодження її з начальником Генерального штабу Збройних сил України затверджується міністром оборони України.

Нині в армії застосовують перелік витрат по кошторисі Міністерства оборони. Безперечно, така класифікація має важливе військово-економічне значення, тому що не тільки забезпечує строго цільове призначення й використання коштів на оборону, а й конкретизує їх і полегшує здійснення фінансового контролю по їхній витраті й спрощує аналіз визначення потреб і видатків, а також оцінку фінансово-господарської діяльності військ. Однак використання сьогодні застарілого Переліку зразка 1990 року ускладнює роботу військових фінансистів через невідповідність вимогам часу. Класифікатор видатків постійно уточнюється й щороку приходить до військ вказівками Департаменту фінансів Міністерства оборони України, які не в повному обсязі відповідає реаліям фінансово-господарської діяльності щодо віднесення певних видатків у розрізі статей кошторису. Особливо актуально це для обліку заборгованості й перенесення її на новий бюджетний рік. Також необхідно вказати, що діюча класифікація в розрізі КПКВ і КЕКВ недостатньо відображає нинішню специфіку діяльності військ, тому потрібно неї переглянути. Помітимо, що з виданням нової класифікації витрат кошторисом видатків Міністерства оборони України були виправлені зазначені недоліки. Це дає можливість чітко розподілити видатки по прог-рамам видатків; призначити відповідальні департаменти, інші органи центрального апарата МО України; упорядкувати статті видатків, визначити перелік діючих видів видатків щодо кожної статті.

На наш погляд, впровадження нової програмної класифікації видатків оборонного бюджету, безперечно, принесе користь шляхом удосконалення системи не тільки формування, а і його виконання; переходу до середньострокового й довгострокового планування бюджетних коштів на оборону, що дасть можливість погоджувати річні й перспективні плани реформування армії; чітке визначення функцій розпорядників бюджетних коштів, цілей програм і критеріїв їхньої оцінки.Характерною рисою фінансового планування нині повинне бути посилення соціальної спрямованості планів, відмова від залишкового принципу фінансування Збройних сил України.

Необхідно помітити, що формування оборонного бюджету може здійснюватися на основі таких принципів: оптимального об'єднання бюджетних і власних джерел, дотримання режиму економії й здійснення контролю за використанням коштів, а також плановості, цільового напрямку асигнувань, їхньої безповоротності й безоплатності, ефективного використання коштів, фінансування в міру виконання планів. Таке трактування пов'язане з тим, що видатку на оборону визначаються Урядом України на відповідний рік і затверджуються Президентом України.

Зрозуміло, що принцип об'єднання державних і власних джерел фінансування має велике значення, особливо сьогодні, коли грошей на утримання військ не вистачає. Одним з найважливіших принципів дотримання режиму економії є не тільки раціональне формуванні кошторису, особливо по оплаті особового складу військ, але й економія грошей при витраті оборонних коштів. Цей принцип більше виявляється на стадії виконання оборонного бюджету, тобто фактичного використання коштів.

Принцип здійснення контролю дає можливість викрити й відсторонити недоліки й помилки в реалізації механізму фінансового забезпечення.

У реаліях нинішньої міжнародної обстановки формування оборонного бюджету здобуває особливу гостроту. Він складається відповідно до вимог Уряду України з урахуванням ряду факторів, які впливають на його обсяг. До цих факторів належать економічні можливості держави, міжнародні відносини, розвиток науково-технічного прогресу (НТП), підвищення добробуту населення й ін., все це ефективно й раціонально коректують оборонний бюджет.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів дуже актуальним є питання визначення економічних факторів, які впливають на обсяг оборонного бюджету. Точне й науково обґрунтоване визначення цих факторів, міри їхнього впливу на оборонний бюджет дає можливість доцільніше й ефективніше використати кошти в умовах економічних перетворень. Проте, скласти реальний оборонний бюджет неможливо без виходу нашої держави зі скрутного економічного становища, відновлення вітчизняного виробництва на основі відновлення технологій і залучення високопрофесіональних фахівців. Головним у цьому є подальший розвиток фінансової стабілізації й ріст прибутків, які можливі лише на основі реальних доходів і видатків державного бюджету. Особливо важливе значення для формування оборонного бюджету має те, що, насамперед, піднімається питання економічної стабілізації національного виробництва і його подальшого розвитку, зміцнення фінансово-економічного стану суб'єктів фінансово-господарської діяльності.

Зрозуміло, що ступінь забезпечення соціально-економічних потреб військових безпосередньо впливає на загальний рівень обороноздатності країни. У свою чергу, розмір видатків на утримання військ впливає на економічний стан держави. При цьому потрібно пам'ятати, що надмірні оборонні видатки стають тягарем для розвитку економіки України.

Обсяг оборонного бюджету України за останнє десятиліття в процентному й грошовому вираженні від ВВП, а також частку оборонних видатків на один жителя країни й військовослужбовців наведений в таблиці 2.

Таблиця 2.

Обсяг оборонного бюджету України в 1997-2006 рік

Рік	Обсяг ВВП, млрд.грн	Виділено на оборону,млрд..грн	% до ВВП	Видатки на одного жителя, грн	Видатки на одного в/службовця, грн
1997	91,5	1,74	1,9	35	4350
1998	101,3	1,42	1,4	27	3737
1999	129,8	1,56	1,2	31	4457
2000	176,5	2,2	1,3	50	7700
2001	202,1	3,03	1,5	62	10100
2002	247	3,36	1,36	68	11200
2003	240	4.28	1,78	87	15286
2004	289,7	4,92	1,7	101	17571
2005	434,0	5,9	1,36	123	21450
2006	514,0	6.95	1,35	146	26930

Джерело: складене по розрахунками Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Звичайно, за останні роки в Україні впроваджений ряд заходів, спрямованих на підвищення рівня фінансування армії з переходом на контрактну основу комплектування. Так, у державному бюджеті на 2006 рік частка оборонного бюджету хоча й затверджена на равне 2005 року в розмірі 1,35 % від запланованого ВВП, але в грошовому вираженні збільшилася на 16 %, тобто на Й млрд грн і становить 6,95 млрд грн. Разом з тим, таке підвищення розміру оборонного бюджету не може виправити стан справ і вирішити проблеми військових. Відомо, що оборонний бюджет на 2005 і 2006 року становить 83 % і 76 % відповідно від мінімальної потреби військ (7,1 і 9,1 млрд. грн.). Помітимо, що фінансування втримування особового складу й інших потреб залишилося на рівні минулих років. Це негативно впливає на рівень матеріального забезпечення, інтенсивність бойової підготовки й реалізацію военно- технічних програм.

Необхідно помітити, що сучасна боєздатність військ досягається краще за рахунок свідомості військових, чим завдяки матеріальній зацікавленості й соціальній захищеності. Хоча грошове забезпечення солдата-контрактника першого року служби останнім часом збільшене до 320 грн., проте, відсутність будь-яких перспектив на посилення соціального захисту не збільшує кількості бажаючих служити в армії й бути при цьому постійно готовим до ризику. Як позитивний факт відзначимо, що в травні 2007 року уряд нарешті - те значно підвищило зарплату військовослужбовцем. Відомо, що основним джерелом формування оборонного бюджету є ВВП, тому при нинішньому його обсязі очікувати росту фінансових ресурсів на потреби армії не доводиться. Обсяг ВВП на 2005 рік склав 434,0 млрд. грн. і на 2006 рік 514 млрд. грн. і відповідно виділення коштів військовим визначають рівень оборонного бюджету й обмежують виконання завдання збройними силами.

Як раніше відзначалося, в 2000 році Президент України поставив завдання звернути увагу на фінансове забезпечення армії. Цього ж року був прийнятий Закон України "Про Збройні сили України", що передбачає виділення коштів не менше як 3 % від ВВП. На жаль, вимоги закону дотепер залишаються на папері. Розбіжності в поглядах на Державну програму реформування збройних сил виникають ще й через те, що немає належного зв'язку між Урядом України й керівництвом армії, який би забезпечив погодженість формування й визначення обсягу оборонного бюджету відповідно до структури й завданням збройних сил. Для рішення цих питань, на наш погляд, необхідно провести дослідження й уточнити завдання армії під час її реформування, а також напрямків збільшення обсягу оборонного бюджету.

Зрозуміло, що підйом рівня життя населення опосередковано впливає на обсяг оборонного бюджету. Крім того, кошти, які надходять у державний бюджет від нарахувань і відрахувань із заробітної плати, збільшують його дохідну частину, що за певних умов може сприяти збільшенню асигнувань на оборону.

Необхідність підйому життєвого рівня населення не останній фактор, що впливає на обсяг державного бюджету й зрештою на рівень оборонного бюджету.

Особливої ваги при визначенні асигнувань на оборону, на наш погляд, здобувають міжнародні відносини. За впровадженням сучасного озброєння Україна повинна стежити постійно й при любыых змінах у світі, агресивними діями щодо її, негайно й адекватно реагувати на їхнім збільшенням або зменшенням видатків на оборону.

На сучасному етапі реформування армії обсяг оборонного бюджету також визначається прискоренням науково-технічного прогресу, а саме дійсною революцією в модернізації військової техніки й удосконаленні озброєння й коштів збройної боротьби. Разом з тим обмеженість оборонного бюджету не дає можливості підвищувати боєздатність військ відповідно до вимог сучасного науково-технічного прогресу й потреб по защитрубежей країни.

Особливо це позначається сьогодні, у період перебудови й розвитку Збройних сил України. Вплив науково-технічного прогресу (НТП) на обсяг оборонних видатків, на нашу думку, має велике значення, оскільки видатки на бойову підготовку й матеріально-технічне забезпечення військ є надійним грошовим мірилом бойового стану армії. Відомо, що жодна країна у світі, що цінує життя свого солдата, на бойовій підготовці не заощаджує.

Фінансування видатків на впровадження у військах досягнень НТП є найактуальнейшей проблемою для української армії. Світова практика свідчить, що у випадку відсутності щорічної заміни 4-5 % парку озброєння, збройні сили будуть деградувати. Для України цей показник безпеки вкрай важливий, оскільки мізерні обсяги закупівлі військової техніки й озброєнь не відповідають дійсним потребам.

Поки що фінансово-економічні обмеження не дають можливості Україні забезпечувати якісну бойову підготовку й необхідну характеристику озброєнь, оскільки структура й чисельність армії базується переважно на пострадянських стереотипах.

Вибір складних сучасних систем зброї й військової техніки здійснюється по перспективних планах відповідно до прогнозних показників розвитку Збройних сил України. Тому ще на етапі розробки цих планів стає можливим здійснення впливу на ефективне використання оборонних ресурсів, включення фінансування цих заходів в оборонний бюджет. Крім того, у процес формування оборонного бюджету необхідно впроваджувати наукові методи, із застосуванням і обов'язковим дотриманням прогнозних показників, а взагалі потрібно переходити від річного до довгострокового фінансового планування.

За роки незалежності процес формування й виконання оборонного бюджету випробував значних змін. Вони були викликані спішною необхідністю, насамперед змінами в чинному законодавстві, прагненням до постійного вдосконалення й відповідності вимогам світових стандартів.

На наш погляд, важливим кроком у розвитку формування оборонного бюджету України стало впровадження програмного, цільового підходу в бюджетному процесі України, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 747 від 29 квітня 2002 року, а також впровадження бюджетних паспортів. Цією постановою визначена завдання щодо застосування принципів середньострокового планування при формуванні державного бюджету й створення передумов для програмно-цільового планування.

Відомо, що сьогодні в Україні, з огляду на досвід Франції, Німеччини, Фінляндії й інших країн, відбувається перехід до системи складання оборонного бюджету по програмно-цільових методах, які включають такі етапи: процес стратегічного планування (визначається потреба в коштах на основі аналізу); формування програм і їхнє фінансове узгодження; затвердження оборонного бюджету.

Відповідно до міжнародних стандартів і закордонній практиці планування бюджету за програмно-цільовим методом - це система прийняття рішень щодо розробки, аналізу, впровадження програм і розподілу ресурсів, а також оцінки результатів виконання бюджету. Це дасть можливість цілком відмовитися від функціонально-ресурсного методу складання оборонного бюджету, успадкованого від колишнього Радянського Союзу.

Дані, на основі яких визначають потреби військ у коштах на плановий період, не тільки є базою для фінансового планування, вони є підставою для майбутньої витрати коштів.

Таким чином, оборонний бюджет не можна розробляти без стратегічного планування, без розуміння суті військової стратегії. При визначенні обсягу видатків на утримання й експлуатацію озброєнь необхідно враховувати всі можливі варіанти забезпечення обороноздатності, з урахуванням економічних можливостей і фактору первинності озброєння й військової техніки.

На сучасному етапі реформування армії необхідно переглянути систему оборонного планування з урахуванням завдань і функцій Збройних сил України, остаточно визначити структуру й чисельність військ. Для цього необхідно створити спеціальну комісію, яка б ретельно займалася питаннями реформування військ і активізувала й підбивала підсумки за кожним етапом, про які б доповідала особисто Президентові України,

З метою впорядкування всіх питань, пов'язаних з організацією оборонного планування, в Україні потрібно розробити й подати для прийняття Верховною Радою закон «Про оборонне планування».

11.2 Видатки на керування

На Україні до видатків бюджету на керування ставляться три напрямки фінансування:

Державне керування;

міжнародна діяльність;

правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

Державне керування включає:

фінансування функціонування державної влади;

фінансування функціонування виконавчої влади:

утримування Президента України і його апарата;

утримування фінансових і фіскальних органів;

фінансування загального планування й статистичних служб;

інші видатки на загальнодержавне керування.

Міжнародна діяльність включає :

фінансування заходів щодо міжнародного співробітництва;

фінансування заходів і реалізація міжнародних договорів;

фінансування міжнародних культурних, спортивних, наукових і інформаційних зв'язків.

Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави включає :

утримування органів внутрішніх справ (МВС)

внутрішніх військ;

судів;

прокуратури;

поправних-кримінальних-виправних систем (в'язниці, колонії);

прикордонних військ;

митних органів;

Службу безпеки України (СБУ);

Професійно-пожежної охорони;

Головні керування урядового зв'язку;

Інших правоохоронних органів.

Фінансування органів керування здійснюється по кошторисі. В основі фінансування лежить штатний розклад. Чисельність персоналу й ставки зарплати встановлюються відповідними керівними структурами. Особливе місце займають видатки на утримання й експлуатацію автотранспорту й телеграфний^-телеграфні-поштово-телеграфні видатки.

11.3 Сутність, фактори й форми державного кредиту

Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, які мобілізуються за його рахунок, проходять через бюджет. В окремих випадках з його допомогою залучаються кошти у фонди цільового призначення або під цільові проекти.

Державний кредит може виступати у двох формах:

- ощадна справа;

- державні позики.

Ощадна справа ставиться до державного кредиту, якщо притягнуті кошти направляються в доходи бюджету. Разом з тим ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комерційній основі, а мобілізовані ними кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може направлятися на придбання державних цінних паперів.

Державні позики є основною формою державного кредиту. По правовому оформленню розрізняють:

- державні позики, надавані на підставі договорів;

- державні позики забезпечені випуском цінних паперів.

Договорами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів - облігаціями й казначейськими зобов'язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, по якому у встановлений термін вертається борг і виплачується дохід у формі відсотка або виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Казначейські зобов'язання (векселя) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходів провадиться у формі відсотків.

Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові - казначейськими нотами), облігаціями - середньо- і довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх розділяють на внутрішні (надаються юридичними й фізичними особами даної країни й зовнішні (надходять ззовні - від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів).

По строках погашення заборгованості розрізняють кредити:

короткострокові (строк погашення до 1 року);

- середньострокові ( від 1 до 5 років);

довгострокові (понад 5 років).

По характері виплати доходів державні позики діляться на :

процентні;

виграшні;

дисконтні (з нульовим купоном).

По процентних позиках дохід установлюється у вигляді позикового відсотка. При цьому може встановлюватися як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто изменяющаяся в залежності від різних факторів, насамперед попиту та пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може провадитися щорічно, 1 раз у стать року, щокварталу. У виграшних позиках виплата доходів провадиться на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтні позики характеризуються тим, що державні цінні папери купуються йз знижкою, а погашаються по номінальній вартості. Зазначена різниця формує дохід кредитора.

Державний кредит є сукупністю різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований на створення благополучних умов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Розмаїтість форм дозволяє максимально враховувати різнобічні інтереси юридичних і фізичних осіб.

Залучення позик повинне мати в основі 2 фактори:

мінімізацію вартості позики;

установлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, в - перших, за рахунок процентної політики, в - других, за рахунок умов випуску й погашення. Процентна політика відображає при цьому 2 протилежних фактору: мінімізацію вартості позики й максимализацию його привабливості, що, у свою чергу, залежить від досить високого відсотка. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найбільш низький відсоток, що виступає свого роду індикатором цього ринку.

Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості або фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, повинне бути досить для максимализациии надходжень від державних позик, а з іншого боку - не повинен мати місце їхній надлишок, що може привести до падіння курсової ціни.

11.4 Державний борг і видатки на його обслуговування

Використання державою у своїй фінансовій політиці притягнутих коштів на кредитній основі приводить до формування державного боргу й необхідності чіткої системи керування їм.

Державний борг - це сума заборгованості держави своїм кредиторам. Розрізняють поточний і капітальний, зовнішній і внутрішній довгі.

Поточний борг - це сума заборгованості, що підлягає погашенню цього року разом з покладеним до виплати в цей період відсотками із всіх випущених на даний момент позик.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості й відсотків, які повинні бути виплачені по позиках.

Внутрішній борг - це заборгованість кредиторам усередині даної держави;

Зовнішній борг - заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Керування державним боргом складається в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це ставиться як до поточного, так і до капітального боргу. Відносно до поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела погашення.

У керуванні внутрішнім і зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність по внутрішніх позиках забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність по зовнішніх позиках залежить, насамперед від валютних надходжень.

При недостатній платоспроможності держави можуть застосовуватися такі способи корекції політики позик:

конверсія;

- консолідація;

уніфікація;

обмін по регресивному співвідношенню;

відстрочка погашення;

анулювання.

Конверсія державного боргу - це зміна прибутковості позик. Вона відбувається в результаті зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня дисконтної ставки центрального банку) або погіршення фінансового стану держави, коли останнє не в змозі виплачувати передбачений дохід.

Консолідація - це перенесення зобов'язань по раніше випущеній позиці на новий займ із метою продовження строку позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередньої (або попередніх) позик на нові. В окремих випадках може застосовуватися й скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об'єднання декількох позик в один займ. Вона спрощує керування державним боргом і може проводитися як окремо, так і разом з консолідацією.

Обмін по регресивному співвідношенню облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це небажана міра, оскільки це не що інше, як часткова відмова держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому в даний період виплата доходів не провадиться.

Анулювання боргів означає повна відмова держави від своєї заборгованості. Але це не може розглядатися як припустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання їм своїх боргів і забезпечення їхнього повного погашення у встановлений термін.

ТЕМА 12. Державні цільові фонди

12.1 Загальна характеристика цільових фондів

Державні цільові фонди - це форма перерозподілу й використання фінансових ресурсів, притягнутих державою для суспільних потреб з певних джерел, які мають цільові призначення.

Державні цільові фонди розділяють на:

соціальні;

економічні;

До найважливіших соціальних фондів в Україні належать:

Пенсійний фонд;

Фонд Чорнобиля;

Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях;

До економічних фондів належать:

Державний дорожній фонд України (у складі Державного бюджету України);

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища та інші;

Державні цільові фонди - це сукупність фондів коштів, які перебувають у розпорядженні центральних і місцевих органів влади.

Шляхи утворення державних цільових фондів:

відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, які мають першорядне значення для країни в цей момент;

формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів.

Цільові фонди бюджету включають бюджетні призначення винятково на конкретні цілі в таких випадках:

якщо законом передбачене покриття витрат з конкретно певного джерела надходжень;

у випадку одержання центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних коштів дотації, гранта або дарунка у вартісному розрахунку на конкретну мету.

Рахунки цільових фондів Державного бюджету створюють відповідно до законів.

Передача коштів з рахунку загального фонду на рахунки цільових фондів бюджету дозволяється тільки відповідно до бюджетних призначень.

Керування коштами державних цільових фондів є автономним щодо бюджетів. Керівництво цих фондів самостійно визначає напрямку витрати коштів відповідно законодавству.

Цільові фонди певною мірою доповнюють Державний бюджет, мають строго цільове призначення на інші мети не використаються.

По суті перераховані фонди є новою складовою частиною фінансів України, що перебуває в стадії становлення.

12.2 Пенсійний фонд

Протягом останніх 40 років показники співвідношення кількості населення пенсійного й працездатного віку погіршилися (з 0,227 - в1959р., до 0,405 - в 1997 р.., і в перспективі до 0,561 - 2026р.). На сьогодні в Україні налічується близько 14,5 млн. пенсіонерів, у т.ч. 2 млн. інвалідів.

У цілому їхня частка в загальній кількості населення досягає 20%. До 1992 р. середня пенсія за віком в 1,7 рази перевищувала мінімальну зарплату, що відповідало прожитковому мінімуму населення.

На сьогодні середня пенсія становить 30-40% від прожиткового мінімуму.

Для забезпечення виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення» в 1992 р. був створений Пенсійний фонд України як самостійна фінансова структура.

Кошти фонду не входять у Державний бюджет і не можуть бути використані на інші мети, крім виплати пенсій і допомоги.

Правовий відносини в сфері пенсійного страхування базуються на конституції України й регулюються:

Кодексом законів про працю України;

Законом України «Про пенсійне забезпечення» з 5.11.91року № 1788-ХП;

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 28.02.1991 року № 796-ХІІ;

Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року (400/97-ВР);

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплатою пенсій» з 31.08.1998 року й інших законодавчих актів.

Завдання пенсійного фонду

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно законам України;

збір і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення й виплати допомоги;

розширене відтворення коштів пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування;

участь у фінансуванні програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів і інших категорій населення в страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії;

організація міжнародного співробітництва в сфері пенсійного забезпечення;

контроль за своєчасним надходженням страхових внесків у цей фонд;

контроль за правильною витратою коштів фонду;

участь у підготовці пропозицій для державних програм соціального розвитку;

участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на вдосконалення системи пенсійного забезпечення й прядка підвищення розміру пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і т.п.

Джерела надходжень у Пенсійний фонд

Бюджет фонду формується за рахунок:

податків на обов'язкове державне пенсійне страхування;

коштів Державного бюджету на виплату окремих видів пенсій;

відрахувань органами місцевого бюджету відсотків від суми фіксованого податку (10%), від суми коштів отриманих від продажу спеціальних торгових патентів (17%);

перерахувань відділеннями Державного казначейства України 42% від суми єдиного податку, 68% від суми фіксованого сільськогосподарського податку;

суми відсотків за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду;

додаткових і спеціальних податків;

добровільних внесків підприємств, організацій, населення;

інших надходжень.

Основним джерелом доходів Пенсійного фонду є податок на обов'язкове державне пенсійне страхування. Платниками збору є:

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхнього об'єднання, бюджетні, суспільні та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які використають працю найманих робітників.

Філії, відділення підприємств, які не мають статусу юридичної особи, розташовані на іншій території.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використають працю найманих робітників, а також адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й займаються діяльністю, пов'язаної з одержанням доходу.

Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), і фізичні особи, які виконують роботи (послуги) відповідно до цивільно-правових договорів, у тому числі члени творчих союзів, творчі працівники, які не є членами творчих союзів і т.п.

Об'єктом оподатковування для платників першої й другої груп є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної й додаткової заробітної плати й інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі. До цих витрат не ставляться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) відповідно до гражданско-правоыми договорів на виплату доходів у вигляді дивидендів, відсотків і т.п., а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної зарплати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зокрема пенсійний збір не нараховується на такі види виплат:

вихідна допомога у випадку припинення трудового договору;

компенсації за невикористану відпустку;

добові за відрядження в межах норм, установлених законодавством і виплат замість добових;

заробітна плата за дні роботи без винагороди за роботу, що перераховується в бюджет або на благодійні цілі;

суми відшкодування шкоди, нанесеного працівникові каліцтвом або іншими ушкодженнями;

здоров'я, що пов'язане з виконанням трудових обов'язків;

стипендії студентам, аспірантам і іншим особам, які вчаться з відривом від виробництва;

державні стипендії видатним діячам науки, утворення й культури;

державні премії в галузі науки й техніки, Державні іменні премії, які присуджуються НАН України й галузевих академій наук;

інші виплати відповідно до законодавства.

Об'єктом оподатковування для платників збору третьої групи є сума оподатковуваного доходу, а для четвертої групи - сукупний оподатковуваний дохід, обчислені відповідно із закодательством.

Диференціація ставок збору на обов'язкове пенсійне страхування відповідно суб'єктам оподатковування наведена в додатку 12.

З метою забезпечення погашення заборгованості по виплаті пенсій, збільшення надходжень у Пенсійний фонд Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості по виплаті пенсій» від 31 серпня 1998 року й відповідно до Закону України «Про обов'язкове» Державному пенсійному страхуванні з вересня 1999 тимчасово, до повного погашення заборгованості по виплаті пенсій введений збір з окремих видів господарських операцій, а саме:

з операцій купівлі - продажу валют;

з продажу ювелірних виробів;

з операцій відчуження легкових автомобілів;

з операцій придбання нерухомого майна;

з надання будь-яких послуг стільникового рухливого зв'язку;

з вироблених або імпортованих в Україну тютюнових виробів.

Суб'єкти оподатковування й ставки збору в Пенсійний фонд України по цих видах господарських операцій наведені в додатку 12.

Напрямки використання Пенсійного фонду

Основними напрямками використання коштів Пенсійного фонду є:

виплати пенсій;

а) за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам);

б) по інвалідності;

в) у випадку втрати годувальника;

г) за вислугу років;

д) соціальних і інших пенсій відповідно до законодавства;

виплати допомоги по догляду за дитиною й щомісячної допомоги на кожну дитину по досягненню їм віку, установленого чинним законодавством;