Кримінально-правова охорона порядку одержання доказів у кримінальному провадженні

Вважаємо, що законодавець помилково «розірвав» відкритий перелік попередньою змовою групою осіб. Адже засудження невинуватої особи є наслідком порушення права на захист. А тому «засудження невинної у вчиненні кримінального правопорушення особи або інші тяжкі наслідки» необхідно тлумачити за правилами про інтерпретацію відкритих переліків. Для уникнення такої ситуації пропонуємо використати наведене вище формулювання кваліфікуючих ознак у ч. 2 ст. 374 КК, вказавши попередню змову групу осіб після інших тяжких наслідків.

М.І. Ковальов відзначав, що формулювання «інші тяжкі наслідки» може зумовити майбутні помилки, адже незрозуміло виражена воля законодавця поступово підміняється тлумаченням закону (зокрема, судовим), яким усуваються прогалини закону [92, с. 40]. Більшість науковців, які досліджували зміст поняття «інші тяжкі наслідки» у різних складах злочинів, зауважують, що вони є альтернативними до інших наслідків, що позначені формалізованими термінами, а тому обсяг цього поняття залежить від тих понять, що позначають суспільно небезпечні наслідки, у поєднанні з якими воно назване у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК [172, с. 232]. На думку В.О. Навроцького, яку ми поділяємо, під час тлумачення відкритих переліків необхідно виходити з того, що всі терміни, які використані у відкритих переліках, позначають однорідні поняття, тобто, по-перше, інші ознаки мають бути подібними (однорідними) з прямо вказаними у КК і, по-друге, за змістом повинні відрізнятися від прямо названих [172, с. 641-642]. Така ж точка зору підтримується О.О. Дудоровим, Р.О. Мовчаном [66, с. 162-170]

До інших тяжких наслідків науковці, які тлумачили ст. 374 КК, відносять: «самогубство потерпілого, тяжке його захворювання, заподіяння значних матеріальних збитків, необґрунтоване звільнення від відповідальності винного тощо» (В.І. Тютюгін) [117, с. 850], «самогубство чи замах на нього, тяжке захворювання потерпілого» (А.М. Бойко) [173, с. 1078].

Не можемо погодитися з висловленими точками зору. Адже зміст поняття «інші тяжкі наслідки», як ми зазначали вище, обумовлений значенням такого конкретизованого наслідку, як «засудження невинної у вчиненні кримінального правопорушення особи». Таким чином, інші тяжкі наслідки можуть стосуватися виключно кримінального провадження та стосуватися прийняття незаконних та необґрунтованих процесуальних рішень стосовно особи, якій не було забезпечено право на захист (наприклад, незаконне та необґрунтоване закриття кримінального провадження).

Будь-яка фізична шкода, а тим більше шкода майнового характеру не повинні охоплюватися іншими тяжкими наслідками у ч. 2 ст. 374 КК. Такий висновок базується ще й на особливостях об'єктивних ознак цього складу злочину, зокрема родового та видового об'єкта злочину, який характеризувався у підрозділі у підрозділі 2.1. Шкода, яка спричинена злочином, передбаченого у ст. 374 КК, повинна буди спричинена правосуддю, а не будь-яким іншим суспільним відносинам. Тому якщо у результаті порушення права на захист особі була спричинена шкода здоров'ю (наприклад, тяжкі тілесні ушкодження), то дії винуватого слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 374 та ч. 1 ст. 121 КК (у випадку відсутності інших кваліфікуючих ознак цих складів злочинів).

Обвинувачення особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині (ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК). Встановлення змісту цієї ознаки не викликає труднощів. Адже критерії віднесення злочинів до тяжких або особливо тяжких визначені у кримінальному законі. Так, тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч нмдг або позбавлення волі на строк не більше десяти років (ч. 4 ст. 12 КК), а особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч нмдг, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК).

Штучне створення доказів обвинувачення (ч. 2 ст. 383 КК), штучне створення доказів обвинувачення чи захисту (ч. 2 ст. 384 КК). Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 459 КПК однією з нововиявлених обставин, наявність якої є підставою перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є штучне створення доказів або підроблення документів. Таке формулювання КПК дає підстави стверджувати, що штучне створення доказів та підроблення документів є самостійними нововиявленими обставинами, їх зміст не тотожний. Очевидно, що це формулювання у п. 1 ч. 2 ст. 459 КПК має впливати на визначення змісту кваліфікуючої ознаки, як штучне створення доказів та на кримінально-правову кваліфікацію дій винуватого. Про це - нижче.

Зауважимо, що ця кваліфікуюча ознака характеризує додаткове діяння особи у складах злочинів, передбачених у ст.ст. 383 та 384 КК. При цьому воно описує спосіб вчинення цих злочинів. Л.П. Брич загострює увагу на аналогічних проблемах у своєму монографічному дослідженні. Цей науковець вказує, що «… спосіб вчинення злочину, поєднання якого з діянням утворює певний склад злочину, є ознакою, залежною від суспільно небезпечного діяння, зміст якої визначається змістом суспільно небезпечного діяння. Тобто діяння об'єктивно є первинним відносно способу його вчинення… … законодавча конструкція, яка вказує на поєднання діяння зі способом вчинення злочину, як тим методом, яким воно вчиняється, є одиничним складом злочину. Застосування способу передбаченого одночасно як ознака іншого складу злочину не вимагає кваліфікації вчиненого за сукупністю» [20, с. 126-127]. Ураховуючи значення слова «поєднаний» в українській мові, а також правила формальної логіки, вкажемо, що така конструкція означає зв'язок між самостійними явищами, які можуть існувати відокремлено (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, завідомо неправдиве показання, завідомо неправдивий висновок, завідомо неправильний переклад - з одного боку та штучне створення доказів - з іншого).

Штучне створення доказів може інтерпретуватися на підставі з'ясування значення слів «штучний» та «створення», що утворюють цей термінологічний зворот, в українській мові. Так, «створювати» означає: 1) давати життя, існування чому небудь, формувати що-небудь; 2) започатковувати існування чого-небудь; організовувати щось; засновувати; 3) робити можливим, наявним, підготовляти що-небудь; бути причиною виникнення чого-небудь. А «штучний» - це надуманий, вигаданий, несправжній [27, с. 1388, 1634]. Штучне створення як кваліфікуюча ознака злочинів, передбачених у ч. 2 ст. 383 та ч. 2 ст. 384 КК, стосується виключно доказів, визначення яких дається у ч. 1 ст. 84 КПК. Необхідно мати на увазі, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК). У підрозділі 1.4 цієї роботи було підтримано розуміння доказу як єдності фактичних даних та їх процесуального джерела. Тому таке суспільно небезпечне діяння, як завідомо неправильний переклад, не може поєднуватися зі штучним створенням доказів. Адже переклад не є джерелом доказів, він відіграє допоміжну роль під час їх одержання у кримінальному провадженні.

У науковій літературі міститься різне розуміння поняття «штучне створення доказів». Зазвичай, науковці обмежуються перерахуванням тих дій, які, на їх думку, входять у зміст відповідного поняття. Так, автори навчального посібника «Злочини проти правосуддя» пишуть, що «штучність доказів означає, що докази за кримінальною справою були створені, а не існували. … Тільки тоді, коли відбувається викривлення фактичних даних (інформації про факти) мова може йти про штучне створення доказів обвинувачення» [77, с. 74]. М. Х. Хабібуллін розуміє під штучним створенням доказів, зокрема, підготовку підставних свідків, методику якої можуть бути найрізноманітнішими, включаючи примус [292, с. 76]. В.І. Тютюгін наводить перелік тих дій, в яких може виразитися штучне створення доказів обвинувачення: підроблення речових доказів та документів, використання лжесвідчень тощо [117, с. 876]. О.В. Брилліантов відносить до штучного створення доказів імітацію донощиком доказових фактів, відсутність причинного зв'язку між створеними доказами та реальними подіями [18, с. 185; 283, с. 150]. В.Т. Маляренко стверджує, що «штучне створення або підроблення доказів означає їх завідому неправильність, розраховану на введення суду в оману, наприклад, … занесення в квартиру особи, непричетної до вчинення злочинів, предметів, що були викрадені в потерпілого, або таких, за збереження яких передбачена кримінальна відповідальність - зброї, наркотиків; знищення, підміна речових доказів та ін.)… Штучне створення … доказів може бути вчинене як учасниками процесу, так і іншими особами (наприклад, їхніми родичами, друзями, іншими особами - як за винагороду, так і з інших мотивів)» [121, с. 312-313]. На думку С.В. Смоліна «штучне створення доказів». На його думку, це активні дії, спрямовані на зміну будь-яких матеріальних носіїв доказової інформації, які не перебувають у причинно-наслідкового зв'язку з реальними фактами, а спрямовані на підтвердження неправдивої інформації, що міститься в доносі, тобто пов'язані з подією неіснуючого злочину або окремими його ознаками [238, с. 239].

Ураховуючи значення слів «штучний» та «створювати» в українській мові, а також специфіку цього діяння, на нашу думку, штучне створення доказів не може стосуватися також показань та висновку експерта, оскільки завідомо неправдиві показання та завідомо неправдивий висновок експерта це і є штучне створення доказів. На підтвердження цієї точки зору свідчить і формулювання нововиявлених обставин у п. 1 ч. 2 ст. 459 КПК, у якому поряд зі штучним створенням або підробленням доказів передбачено також неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок.

Однак в усіх проаналізованих вироках ч. 2 ст. 384 КК інкримінувалася винуватим у тих випадках, коли вони давали неправдиві показання. Наприклад, у вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року вказано, що особа-1 (свідок) у судовому засіданні з метою створення штучних доказів захисту та алібі обвинуваченому особі-2 дала суду завідомо неправдиві показання [31]. Аналогічні рішення містяться і в інших вивчених нами вироках [32; 33; 34].

Неприйнятність кваліфікації дій винуватих у цьому випадку підтверджується і текстами самих вироків. У кожному з них вказано, що особа, дала завідомо неправдиві показання з метою створення штучних доказів захисту. Тобто, суди охарактеризували кваліфікуючу ознаку, яка аналізується, не з точки зору об'єктивної сторони (адже штучне створення доказів стосується дії особи), а як мету (суб'єктивну ознаку складу злочину). Очевидно тим самим встановивши лише основне суспільно небезпечне діяння - завідомо неправдиве показання.

Ураховуючи нашу пропозицію, висловлену у підрозділі 1.4 передбачити кримінальну відповідальність за підроблення доказів у статті 384-1 КК, вважаємо за доцільне виключити аналізовану кваліфікуючу ознаку з ч. 2 ст. 384 КК.

На нашу думку, кваліфікуюча ознака «штучне створення доказів обвинувачення» ще більше є недоречною у ст. 383 КК, оскільки як зазначається у науковій літературі, необхідно розмежовувати поняття «джерела фактичних даних» та «джерела доказів» (а відтак і «фактичні дані» і «докази»), адже вони мають різне правове значення. Так, фактичні дані, що не передбачені у переліку процесуальних джерел, не можуть бути використані під час доказування як докази. Такі докази мають лише орієнтуюче значення для проведення відповідних процесуальних дій з метою формування доказів. «До того часу, поки відомості, що містяться в процесуальних джерелах доказів не одержані суб'єктом доказування від них та не зафіксовані через призму КПК доказів ще немає…» [184]. Таким чином, особливість об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого у ст. 383 КК, передбачає вчинення відповідних діянь до моменту внесення даних про кримінальне правопорушення до ЄРДР, а відтак до моменту визнання фактичних даних доказами. Ураховуючи викладене вище, пропонуємо виключити з ч. 2 ст. 383 КК таку кваліфікуючу ознаку, як штучне створення доказів обвинувачення.

Корисливі мотиви (ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК). У теорії кримінального права відсутнє усталене визначення корисливого мотиву. Так, корисливий мотив як кваліфікуюча ознака умисного вбивства роз'яснюється у п. 10 постанови Пленуму ВС України «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи». У ньому зазначено, що корисливий мотив під час вчинення умисного вбивства має місце тоді, коли «…винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину» [210].

Ураховуючи значення слова «користь в українській мові («матеріальна вигода для кого-небудь, прибуток» [27, с. 575]), зауважимо, що користь пов'язується лише з отриманням матеріальної вигоди. Однак корисливий мотив у теорії кримінального права та правозастосовній практиці розглядається також з позиції уникнення матеріальних витрат чи обов'язків або досягнення іншої матеріальної вигоди. Вважаємо, що корисливий мотив може мати і форму одержання матеріальної вигоди, і уникнення матеріальних витрат чи обов'язків або досягнення іншої матеріальної вигоди.

Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII було закріплено перелік корупційних злочинів (примітка ст. 45 КК) [206]. Їх вчинення тягне для особи більш несприятливі правові наслідки порівняно з вчиненням інших злочинів. Так, за вчинення корупційних злочинів особа не може бути: звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК), звільнена від покарання за вироком суду (ч. 4 ст. 74 КК), звільнена від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 КК), умовно-достроково звільнена від відбування покарання (ст. 81 КК). Особі, яка вчинила корупційний злочин не може бути: призначено більш м'яке покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК), замінено невідбуту частину покарання більш м'яким (ст. 62 КК), передбачено спеціальні підстави звільнення від відбування покарання у порядку амністії та помилування (ч. 4 ст. 86, ч. 3 ст. 87 КК). Щодо неї не допускається дострокове зняття судимості (ч. 3 ст. 91 КК). Вчинення уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи злочину, передбаченого у ч.ч. 1, 2 ст. 368-4, а також незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов'язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення злочину, передбаченого у ч.ч. 1, 2 ст. 368-4 КК є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру (ст. 96-3 КК).

На нашу думку, в окремих статтях Розділу XVIII Особливої частини КК, в яких передбачається кримінальна відповідальність за вчинення злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні доцільно передбачити кваліфікуючою ознакою вчинення тих чи інших дій у кримінальному провадженні стосовно корупційних злочинів. Це ст. 383 КК (завідомо неправдиве повідомлення, поєднане з обвинуваченням у вчиненні корупційного злочину), ст. 384 КК (завідомо неправдиве показання, завідомо неправдивий висновок та за відомо неправильний висновок, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні корупційного злочину). Окрім того, у статті, що була запропонована у підрозділі 1.4 цієї роботи (ст. 384-1 «Підроблення доказів») також доцільно передбачити таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення підроблення доказів під час досудового розслідування корупційних злочинів. Ця пропозиція була підтримана практичними працівниками, які були опитані під час анкетування, Окрім того, у найновішому КК з усіх Кодексів держав пострадянському просторі - КК Казахстану аналогічна кваліфікуюча ознака передбачена в окремих статтях, що передбачають злочини проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні (підрозділ 1.4).

Таким чином, злочини проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні можуть бути обтяжені певними обставинами, окремі з яких законодавець визнає кваліфікуючими ознаками. Окремі з них потребують вдосконалення під час поточної правотворчості, зокрема, штучне створення доказів (ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК), застосування насильства або знущання над особою, за відсутності ознак катування (ч. 2 ст. 373 КК). В останньому випадку, на нашу думку, необхідно виключити знущання та вказівку на відсутність ознак катування. Інші ж кваліфікуючі ознаки потребують тлумачення (як судового, так і доктринального). Зокрема, попередня змова групи осіб, інші тяжкі наслідки.

Висновки до розділу 3

У розділі проаналізовано та охарактеризовано суб'єктивні та кваліфікуючі ознаки злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні. У результаті одержано такі основні висновки.

Запропоновано змінити формулювання суб'єкта як ознаки відповідних складів злочинів:

- у ст. 373 КК замість «працівник підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність» вжити «співробітник оперативного підрозділу»;

- у ст.ст. 384, 385 КК суб'єктом злочину доцільно визнавати осіб, які можуть бути допитані, як свідки, тобто, особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, особи, з приводу дій або контактів яких проводились такі дії;

- суб'єктом завідомо неправдивого показання потрібно визнавати представника потерпілого та законного представника потерпілого;

- доповнити коло суб'єктів порушення права на захист (ст. 374 КК) слідчим суддею.

Запропоновано доповнити КПК с України таттею 57-1, в якій передбачити, що за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, потерпілий підлягає кримінальній відповідальності.

Усі злочини проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні вчиняються з прямим умислом, про що свідчать формальні склади злочинів та використання слова «завідомо» у диспозиціях відповідних статей. Психічне ставлення до наслідків у випадку порушення права на захист, що призвело до засудження невинної у вчиненні кримінального правопорушення особи або спричинило інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 374 КК) характеризується умислом (прямим або непрямим) або необережністю (злочинною самовпевненість та злочинною недбалістю).

Запропоновано таке розуміння кваліфікуючих ознак злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні:

- насильство (ч. 2 ст. 373 КК) - це застосування фізичного впливу на організм потерпілого. Ознаки: об'єм насильства (охоплює удар, побої, інші насильницькі дії, які не завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень (ст. 126 КК), легке тілесне ушкодження обох видів (ч. 1 та ч. 2 ст. 125 КК) та середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК), а також застосування до потерпілого всупереч його волі спеціальних засобів, отруйних, сильнодіючих, наркотичних та інших речовин, обмеження свободи потерпілого); час застосування (під час проведення допиту); насильство не повинно містити ознак катування;

- здійснено розмежування примушування давати показання, поєднаного з насильством або знущанням над особою (ч. 2 ст. 373 КК) та катуванням (ст. 127 КК): за основним безпосереднім об'єктом: порядок одержання належних та допустимих доказів у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 373) та особиста свобода людини (ст. 127); за обстановкою вчинення злочину: склад катування має місце незалежно від того, в якій обстановці було вчинено протиправні дії, тоді як для примушування давати показання спосіб вчинення злочину є обов'язковою ознакою складу злочину (під час допиту); за суб'єктом: суб'єкт катування загальний, тоді як примушування давати показання - спеціальний (прокурор, слідчий або працівник підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність); за метою вчинення злочинів: у ст. 127 - мета передбачена у диспозиції ч. 1 цієї статті, а у ст. 373 КК вона не є обов'язковою ознакою складу злочину;

- склади злочинів, передбачених у ст. 127 КК та ч. 2 ст. 373 КК співвідносяться як загальна норма (ст. 127 КК) та спеціальна (ч. 2 ст. 373 КК), відтак під час кваліфікації підлягає застосуванню спеціальна норма (ч. 2 ст. 373 КК);

- засудження невинуватої у вчиненні кримінального правопорушення особи (ч. 2 ст. 374 КК) має місце у тих випадках, коли засуджується особа, невинувата у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення незалежно від виду (злочин чи кримінальний проступок), а також незалежно від ступеня тяжкості злочину та щодо якої набрав законної сили обвинувальний вирок суду;

- інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 374 КК) є продовженням відкритого переліку, який розпочинається такими конкретизованими наслідками, як засудження невинної у вчиненні кримінального правопорушення. Тому інші тяжкі наслідки можуть стосуватися виключно кримінального провадження та стосуватися прийняття незаконних та необґрунтованих процесуальних рішень стосовно особи, якій не було забезпечено право на захист, а будь-яка фізична шкода та шкода майнового характеру не можуть ними охоплюватися;

- попередня змова групи осіб (ч. 2 ст. 374 КК) має місце лише у тому випадку, коли у вчиненні злочину, передбаченому у цій статті, брали участь декілька (два або більше) виконавців, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення;

- корисливий мотив (ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК) може мати форму одержання матеріальної вигоди та форму уникнення матеріальних витрат чи обов'язків або досягнення іншої матеріальної вигоди.

Запропоновано такі зміни щодо формулювання кваліфікуючих ознак злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні:

- виключити з ч. 2 ст. 373 КК вказівку на «знущання»;

- виключити з ч. 2 ст. 373, а також з ч. 2 ст. 365 КК формулювання «за відсутності ознак катування»;

- виключити ст. 127 КК, оскільки вона виступає як спеціальна щодо інших, або як норма-частина щодо кількох норм про ціле;

- змінити порядок розташування кваліфікуючих ознак у ч. 2 ст. 374 КК, вказавши попередню змову групу осіб перед засудженням особи, невинуватої у вчиненні кримінального правопорушення;

- виключити кваліфікуючі ознаки «штучне створення доказів обвинувачення» (ч. 2 ст. 383 КК) та «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту» (ч. 2 ст. 374 КК).

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявилося в розробці теоретичних засад кримінально-правової охорони порядку одержання доказів у кримінальному провадженні. Проведене дослідження надало можливість зробити низку теоретичних висновків і надати окремі практичні рекомендації щодо вдосконалення КК України та правозастосовної практики у цій частині.

1. Злочини проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні є підвидом злочинів проти правосуддя та розуміються як передбачені розділом XVIII Особливої частини КК України умисні суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, які належать до сторони обвинувачення або сторони захисту, спрямовані на порушення порядку одержання належних та допустимих доказів у кримінальному провадженні (статті 373, 374, 383, 384, 385 та 386 КК України). Кримінальна відповідальність за їх вчинення має ґрунтуватися на стандартах, закріплених у Конвенції: право обвинуваченого не свідчити проти себе; недопустимість доказів, одержаних в результаті катування, з порушенням фізичної недоторканності або з використанням іншого серйозного тиску; одержання доказів без участі адвоката або за неефективною участю адвоката; допомога перекладача під час одержання доказів.

2. Історична генеза криміналізації злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні відбувалася в три етапи. Перший етап пов'язаний із зародженням кримінально-правової охорони порядку одержання доказів у кримінальному провадженні (ХІ-XVIII століття). Зазвичай відповідні норми історичних пам'яток встановлювали відповідальність за завідомо неправдиве показання. Другий етап - розвиток кримінально-правової охорони порядку одержання доказів у кримінальному провадженні (ХІХ - перша половина ХХ століття), протягом якого відбувається виокремлення злочинів проти правосуддя у самостійну структурну частину. А до злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні було віднесено, зокрема, лжеприсягу, неправдиве показання, фальсифікацію доказів, відмову від давання показань, примушування до давання показань, недонесення. Третій етап - остаточне оформлення кримінально-правової охорони порядку одержання доказів у кримінальному провадженні (друга половина ХХ століття - ХХІ століття), протягом якого було побудовано належну систему відповідних кримінально-правових норм.

3. Родовим об'єктом вказаних злочинів є порядок відносин, які охороняються нормами розділу XVIII Особливої частини КК України, що забезпечують здійснення правосуддя, а також діяльності, яка сприяє його здійсненню. Видовим об'єктом злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні доцільно визнавати порядок одержання належних і допустимих доказів у кримінальному провадженні. Основними безпосередніми об'єктами досліджуваних злочинів є: порядок одержання належних та допустимих доказів під час проведення допиту (ст. 373 КК України); порядок забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого під час кримінального провадження (ст. 374 КК України); порядок отримання достовірної інформації про вчинення злочину (ст. 383 КК України); порядок надання показань свідка чи потерпілого, висновку експерта, а також перекладу (статті 384, 385, 386 КК України).

4. Запропоновано такі основні зміни, спрямовані на вдосконалення об'єктивних ознак злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні, як: змінити назву розділу XVIII Особливої частини КК України із «Злочини проти правосуддя» на «Злочини проти правосуддя та порядку діяльності, що сприяє його здійсненню»; визнати потерпілими обвинуваченого (підсудного), виправданого та засудженого (ст. 374 КК України), підозрюваного, потерпілого, свідка, експерта, особу, яка може бути допитана як свідок (ч. 1 ст. 373 КК України), представника потерпілого та законного представника потерпілого, перекладача, спеціаліста (ст. 386 КК України); передбачити кримінальну відповідальність за перешкоджання та примушування (ст. 386 КК України) у самостійних частинах цієї статті, а за підкуп окремих учасників кримінального провадження - у ст. 386-1 КК України; виключити експерта з адресатів підкупу (ст. 386 КК України), який визнається особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану із наданням публічних послуг (ст. 368-4 КК України); диференціювати кримінальну відповідальність за завідомо неправдиву заяву або завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального проступку (ч. 1 ст. 383 КК України) та злочину (ч. 2 ст. 383 КК України).

5. Злочини проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні можуть бути вчинені спеціальним суб'єктом (окрім злочинів, передбачених у статтях 374 та 386 КК України). Запропоновано визнавати суб'єктом окремих досліджуваних злочинів співробітника оперативного підрозділу (ст. 373 КК України), осіб, які можуть бути допитані як свідки (осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення; осіб, з приводу дій або контактів яких проводились такі дії (статті 384, 385 КК України), представника потерпілого та законного представника потерпілого (ст. 384 КК України), слідчого суддю (ст. 374 КК України).

6. Усі злочини проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні вчиняються із прямим умислом, про що свідчить побудова відповідних складів злочинів як формальних і використання слова «завідомо» у диспозиціях відповідних статей. Психічне ставлення до наслідків у випадку порушення права на захист, що призвело до засудження невинної у вчиненні кримінального правопорушення особи або спричинило інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 374 КК України), характеризується умислом (прямим чи непрямим) або необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю).

7. У складах більшості злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні законодавець виділяє кваліфікуючі ознаки, які обтяжують відповідальність за вчинене та є засобом диференціації кримінальної відповідальності за ці злочини. Запропоновано такі основні зміни щодо формулювання кваліфікуючих ознак злочинів проти порядку одержання доказів у кримінальному провадженні: виключити із ч. 2 ст. 373 КК України вказівку на знущання; вилучити з ч. 2 ст. 373, а також із ч. 2 ст. 365 КК України формулювання «за відсутності ознак катування»; виключити ст. 127 КК України, оскільки вона є спеціальною щодо інших або нормою-частиною стосовно кількох норм про ціле; змінити порядок розташування кваліфікуючих ознак у ч. 2 ст. 374 КК України, вказавши попередню змову групи осіб перед засудженням особи, невинуватої у вчиненні кримінального правопорушення; вилучити кваліфікуючі ознаки «штучне створення доказів обвинувачення» (ч. 2 ст. 383 КК України) та «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту» (ч. 2 ст. 374 КК України).

8. За результатами дослідження запропоновано такі зміни до КК України:

1) викласти у новій редакції статті 373, 374, 383-386:

«Стаття 373. Примушування давати показання

1. Примушування давати показання підозрюваного, потерпілого, свідка, експерта або особи, яка може бути допитана як свідок під час допиту, поєднане з погрозою застосуванням фізичного насильства з боку прокурора, слідчого або співробітника оперативного підрозділу, - карається...

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням фізичного насильства, - караються …

Стаття 374. Порушення права на захист

1. Перешкоджання реалізації права на захист підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), виправданого, засудженого, вчинене слідчим, прокурором, слідчим суддею або суддею, - карається…

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до засудження особи, невинуватої у вчиненні кримінального правопорушення, чи спричинили інші тяжкі наслідки - караються….

Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення

1. Завідомо неправдива заява або завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального проступку - карається…

2. Завідомо неправдива заява або завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину - карається…

3. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або у корупційному злочині, або вчинені з корисливих мотивів, - караються…

Стаття 384. Завідомо неправдиві показання, висновок, переклад

1. Завідомо неправдиве показання свідка, осіб, які можуть бути допитані як свідки, потерпілого, представника потерпілого, законного представника потерпілого, експерта або завідомо неправдивий висновок експерта під час кримінального або виконавчого провадження чи проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час здійснення виконавчого провадження, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, - караються…

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині або у корупційному злочині, або вчинені з корисливих мотивів, - караються…

Стаття 385. Відмова від давання показань або від виконання покладених обов'язків

1. Відмова свідка або особи, яка може бути допитана як свідок від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків під час кримінального чи виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України - карається…

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо себе, а також членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Стаття 386. Перешкоджання з'явленню учасника кримінального провадження або їх примушування

1. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, представника потерпілого, законного представника потерпілого, експерта, спеціаліста, перекладача до суду, органів досудового розслідування, тимчасових слідчих та спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України - карається…

2. Примушування свідка, потерпілого, представника потерпілого, законного представника потерпілого, експерта, спеціаліста, перекладача до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози фізичним насильством - карається…

3. Дії, передбачені у частині другій цієї статті, поєднані із застосуванням фізичного насильства, - караються…

4. Погроза застосуванням насильства свідку, потерпілому, представнику потерпілого, законному представнику потерпілого, експерту, спеціалісту, перекладачу з помсти за раніше надані показання чи висновок, - карається…»;

2) доповнити статтями 384-1 та 386-2 такого змісту:

«Стаття 384-1. Підроблення доказів

1. Підроблення речових доказів і документів, вчинене за відсутності ознак, передбачених у частині другій цієї статті, - карається…

2. Підроблення речових доказів і документів, вчинене прокурором, слідчим, співробітником оперативного підрозділу, захисником, - карається…

3. Ті самі дії, передбачені у частині другій цієї статті, вчинені під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів чи корупційних злочинів, - караються…

4. Дії, передбачені у частині першій, другій та третій цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки, - караються…

Стаття 386-2. Підкуп учасника кримінального провадження

Підкуп свідка, потерпілого, представника потерпілого, законного представника потерпілого, спеціаліста, перекладача з метою надання ними завідомо неправдивих показань чи висновку або відмови від давання показань чи висновку - карається…».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Allan v. the United Kingdom: постанова Європейського Суду з прав людини від 5 листопада 2001 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nullapoena.de/iur/allan.html - Заголовок з екрана.

2. Harutynyan v. Armenia: постанова Європейського Суду з прав людини від 15 червня 2010 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.legalguide.am/doc/materials_on_website/materials_english/decesions/harutjunjan.pdf - Заголовок з екрана.

3. Jalloh v. Germany постанова Європейського Суду з прав людини від 11 липня 2006 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=1018815&Site=COE - Заголовок з екрана.

4. Saunders v. the United Kingdom: постанова Європейського суду з прав людини від 17 грудня 1993 року // Практика Європейського суду з прав людини. Коментарі. - 2001. - № 3 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=408 - Заголовок з екрана.

5. Valaљinas v. Lithuania: постанова Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2010 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://en.efhr.eu/2010/02/11/case-valasinas-v-lithuania-application-number-4455898-2001/ - Заголовок з екрана.

6. Алексєєва Н. Ю. Кримінальна відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них: дис. … канд.. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Алексєєва Наталія Юнівна. - К., 2015. - 238 с.

7. Альошин Д. П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинене у співучасті: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. ннаук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Д. П. Альошин. - Харків, 2002. - 20 с.

8. Андрушко П. П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика [монографія] / П. П. Андрушко. - К.: КНТ, 2007. - 328 с.

9. Андрушко П. П. Межнународно-правовые договоры и практика Европейского суда по правам человека как источник уголовного права и их применение в судебной практике / П. П. Андрушко // научные основы уголовного права и процессы глобализации: материалы V российского конгресса уголовного права (27-28 мая 2010 года). - М.: Проспект, 2010. - 944 с.

10. Байсалуева Э. Ф. Преступления против правосудии, совершаемыми лицами, осуществляющими предварительное расследование: квалификация, ответственность: дисс. …канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Байсалуева Эльвира Фазитовна. - Тюмень, 2006. - 250 с.

11. Балицький проти України: постанова Європейського Суду з прав людини від 3 листопада 2011 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/974_726 - Заголовок з екрана.

12. Бараненко Д. В. Спеціальний суб'єкт злочину: кримінально-правовий аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Д. В. Бараненко. - К., 2009. - 19 с.

13. Батюкова В. Е. Потерпевший в уголовном праве: автореф. дисс. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / В. Е. Батюкова. - М., 1995. - 23 с.

14. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы / Р. С. Белкин. - М.: Наука, 1966. - 296 с.

15. Бігун В.С. Правосуддя як мета та мета правосуддя (до питання про філософію правосуддя) / В.С. Бігун // Держава і право. Серія «Юридичні і політичні науки». - 2010. - Вип. 46. - С. 9-13.

16. Бойцов А. И. Преступления против собственности / А.И. Бойцов. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 775 с.

17. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин. - М.: Юридическая литература, 1963. - 275 с.

18. Бриллиантов А.В. Настольная книга судьи: преступления против правосудия / М. И. Бриллиантов. - М.: Проспект, 2008. - 560 с.

19. Брич Л. П. Значення видів об'єкта й таких ознак, як предмет і потерпілий у розмежуванні суміжних складів злочинів між собою і для розмежування складів злочинів, передбачених конкуруючими нормами / Л. П. Брич // Вісник Львівського національного університету. Серія юридична, 2007. - Вип. 44. - С. 226-242.

20. Брич Л. П. Теорія розмежування складів злочинів [монографія] / Л. П. Брич. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. - 712 с.

21. Брич Л. Розмежування складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров'ю людини: зміст спільних ознак / Л. Брич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2009. - Випуск 28. - С. 225-240.

22. Брич Л. Розмежування складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров'ю людини / Л. Брич. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2009. - 59 с.

23. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь: В 86 т. / Ф. А. Брокгауз, Н. И. Эфрон. -

24. Т. 40. - СПб, 1890. - Режим доступу: http://www.lib.babr.ru.htm - Заголовок з екрана.

25. Бурдін В. М. Окремі проблеми злочинів проти правосуддя за КК / В. М. Бурдін // Життя і право. - 2004. - № 2. - С. 74-77.

26. Вакулик О. О. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 6 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. О. Вакулик. - К., 2011. - 20 с.

27. Векленко В. В. Заведомо ложный донос: вопросы уголовной ответственности / В. В. Векленко // Преступления против правосудия: уголовно-правовые и уголовно-процессуальные аспекты. Материалы теоретического семинара (30 ноября 1994 года). - Омск: Изд-во Омск. юрид. ин-та МВД России, 1996. - С. 45-48.

28. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.. В.Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с.

29. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України / Р. В. Вереша. - К.: Атіка, 2005. - 224 с.

30. Винокуров В. Н. Объект преступления: теория, законодательство, практика / В. Н. Винокуров. - М.: Юрлитинформ, 2010. - 224 с.

31. Вирок Бродівського районного суду Львівської області від 15 липня 2013 року. Справа № 439/134/13-к/1-кп [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32413586 - Заголовок з екрана.

32. Вирок Василівського районного суду Запорізької області від 4 березня 2014 року. Провадження № 1-кп/311/48/2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37195088 - Заголовок з екрана.

33. Вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 21 серпня 2014 року. Справа № 596/1765/14-к [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40309227 - Заголовок з екрана.

34. Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2014 року. Справа № 750/2047/14. Провадження № 1-кп/750/75/14 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39741792 - Заголовок з екрана.

35. Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 березня 2014 року. Справа № 750/1680/14. Провадження № 1-кп/750/67/14 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37694226 - Заголовок з екрана.

36. Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 квітня 2014 року. Справа № 750/1680/14. Провадження № 1-кп/750/72/14 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38410268 - Заголовок з екрана.

37. Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 13 серпня 2013 року. Справа № 1-2/11. Кримінальне провадження № 1/156/14/13 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34099193 - Заголовок з екрана.

38. Вирок Ленінського районного суду міста Дінпропетровська від 19 квітня 2011 року. Справа № 1/422/37/012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27045917 - Заголовок з екрана.

39. Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року. Справа № 161/2153/14-к. Провадження № 1-кп/161/167/14 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37195088 - Заголовок з екрана.

40. Вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 26 грудня 2013 року. Справа № 1712/1476/12 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36452982 - Заголовок з екрана.

41. Вирок Нововодолазького районного суду Харківської області від 9 квітня 2014 року. Справа № 631/542/14-к. Кримінальне провадження № 1-кп/631/47/14 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38202455 - Заголовок з екрана.

42. Вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 травня 2013 року. Справа № 661/454/13-к [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31353020 - Заголовок з екрана.

43. Вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 квітня 2011 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23808677 - Заголовок з екрана.

44. Воронцов А. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Воронцов Андрій Володимирович. - Одеса, 2011. - 269 с.

45. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / С. Б. Гавриш. - К., 2002. - 634 с.

46. Галиакбаров Р. Р. Уголовное право Общая часть [учебник] / Р. Р. Галиакбаров. - Краснодар: Кубанский государственный аграрный университет, 2005. - 512 с.

47. Гаранина М. А. Система преступлений против правосудия (формирование и развитие): автореферат дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / М. А. Гаранина. - М., 1995. - 19 с.

48. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления / Л. Д. Гаухман. - М.: Юридическая литература. - 107 с.

49. Глистин В. К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) / В. К. Глистин. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. - 128 с.

50. Гора І. В. Залучення спеціаліста й експерта адвокатом за кримінальним процесуальним кодексом України // І. В. Гора // Вісник Академії адвокатури України. - 2013. - Число 1 (26). - С. 156-162.

51. Горелик А. С. Преступления против правосудия / А. С. Горелик, Л. В. Лобанова. - СПб.: Юридическией центр Пресс, 2005. - 491 с.

52. Готін О. М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки: проблеми кримінальної відповідальності [монографія] / О. М. Готін / [наук. ред. А. А. Музика]. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. - 288 с.

53. Григор'єв проти України: постанова Європейського Суду з прав людини від 15 травня 2012 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/974_833 - Заголовок з екрана.

54. Дагель П. С. Потерпевший в советском уголовном праве / П. С. Дагель // Потерпевший от преступления: Тематический сборник. - Владивосток, 1974. - С. 16-37.

55. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. / Владимир Даль; [под ред. И. А. Бодуэна де Куртенэ]. - [Репр. воспр. изд. 1903-1909 гг.] - М.: Терра - Кн. клуб, 1998. Т. 2: И-О: СПб.: Товарищество М. О. Вольф, 1905.

56. Данилова Н. А. Процессуальные и тактические особенности использования специальных знаний (производство эекспртизы и допрос эксперта) / Н. А. Данилова, С. П. Кушниренко, Т. Г. Николаева // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России. - 2006. - № 2 (30). - С. 255-259.

57. Даянан против Турции: постановление Европейского Суда по правам человека от 13 октября 2009 года // Бюллетень Европейского Суда по правам человека. - 2010. - № 2. - С. 21-22.

58. Дворянсков И. В. Уголовно-правовое обеспечение получения достоверных доказательств: дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Дворянсков Иван Владимирович. - Ульяновск, 2001. - 199 с.

59. Девер проти Бельгії: постанова Європейського суду з прав людини від 27 лютого 1980 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://precedent.in.ua/index.php?id=1362422236 - Заголовок з екрана.

60. Денисов С. А. Актуальные проблемы уголовной ответственности за преступления против правосудия: дисс. … доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 / Денисов Сергей Анатольевич. - СПб, 2002. - 310 с.

61. Денисова О. В. Кримінально-правова характеристика катування: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Денисова Оксана Валеріївна. - Одеса, 2014. - 238 с.

62. Дідик С. Є. Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб'єкта злочину: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дідик Сергій Євгенович. - К., 2009. - 207 с.

63. Довженко проти України: постанова Європейського Суду з прав людини від 12 січня 2012 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/974_845

64. Дриль Д. А. Уголовное право: лекции, читанные на экономическом отделении СПб политехникума (рукопись) / Д. А. Дриль. - СПб.: Литография Трофимова, 1909. - 318 с.

65. Друзин А.И. Уголовно-правовое обеспечение реализации правового акта: дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Друзин Анатолий Иванович. - Ульяновск, 2001. - 275 с.

66. Дудоров О. О. Кримінальне право [навчальний посібник] / О. О. Дудоров, М. І. Хавронюк [за заг. ред. М. І. Хавронюка]. - К.: Ваіте, 2014. - 944 с.

67. Дудоров О. О. Кримінально-правове поняття «інші тяжкі наслідки»: проблеми тлумачення та вдосконалення законодавства / О. О. Дудоров, Т. О. Мовчан // Юридичний науковий електронний журнал. - 2015. - № 1. - С. 162-170 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lsej.org.ua/1_2015/44.pdf - Заголовок з екрана.

68. Експертизи в судовій практиці / за заг. ред. В. Г. Гончаренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 405 с.

69. Емеева Н. Р. Уголовная ответственность за преступления против правосудия, совершаемыми судьями и должностными лицами правоохранительных органов: дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Емеева Нелли Рашидовна. - Казань, 2005. - 221 с.

70. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке / В. П. Емельянов // Право і безпека. - 2002. - № 4. - С. 7-11.

71. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование / В. П. Емельянов. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. - 291 с.

72. Єднак В. М. Кримінальна відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови з корисливих мотивів: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Єднак Вячеслав Михайлович. - К., 2015. - 254 с.

73. Єрохіна проти України: постанова Європейського Суду з прав людини від 15 листопада 2012 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/974_889 - Заголовок з екрана.

74. Загиней З. А. Кримінально-правова герменевтика [монографія] / З. А. Загиней. - К.: Видавничий дім АртЕк, 2015. - 380 с.

75. Загородников Н. И. Теоретические основы классификации преступлений в уголовном праве / Н. И. Загородников, А. В. Наумов // Правоведение. - 1983. - № 2. - C. 56-62.

76. Закон об уголовном праве Израиля [научн. ред. Н. И. Мацнев; предисл. и перведо с иврита М. Дорфмана]. - СПб.: Юридический цент Пресс, 2005. - 412 с.

77. Зателепин О. К. К вопросу о понятии объекта преступления в уголовном праве / О. К. Зателепин // Уголовное право. - 2003. - № 1. - С. 29-31.

78. Злочини проти правосуддя [навч. посібник] [за заг. ред. проф. В. І. Борисова, проф. В. І. Тютюгіна]. - Х.: «Нац. ун-т «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2011. - 160 с.

79. Іващенко О. В. Підстави і процесуальний порядок виклику учасників кримінального провадження для участі у слідчих (розшукових) діях / О. В. Іващенко // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». - 2013. - № 1(7) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2013/n1/13iovsrd.pdf - Заголовок з екрана.

80. Інструкція про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затв. Наказом МВС України від 19 листопада 2012 року № 1050 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z2095-12#n33 - Заголовок з екрана.