Кримінально-правова характеристика погрози або насильства щодо захисника чи представника особи

Таким чином, аналіз санкцій кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за погрозу або насильство щодо різних категорій уповноважених осіб, дає можливість зробити висновок, що нижньою межею покарання у виді позбавлення волі за вчинення зазначених дій для всіх категорій таких потерпілих (статті 345, 346, 350, 377, 398 КК України) слід вважати три роки. Верхня ж межа покарання у виді позбавлення волі за вказані злочини повинна бути встановлена на рівні від п'яти до дванадцяти років, що є цілком обґрунтованим.

Висновки до розділу 4

Підбиваючи підсумки порівняльному аналізу кримінально-правових норм Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за погрозу або насильство щодо різних категорій уповноважених осіб, зокрема, крім статті 398 КК України, відповідальність за погрозу вбивством, насильством, знищенням або пошкодженням майна щодо певних категорій потерпілих встановлено статтями 345, 346, 350, 377 КК України. Треба відзначити, що в цілому вони відповідають тим вимогам, які ставляться перед законодавцем з приводу побудови цього виду норм.

Співвідношення цих норм зі статтею 129 КК України «Погроза вбивством» дає можливість стверджувати, що має місце конкуренція загальної та спеціальної норм, коли є кілька кримінально-правових норм, що містять в собі ознаки, вчиненого особою діяння, але одна з них містить в собі більш загальні ознаки діяння, а інша лише окремий випадок застосування цих ознак. Так загальна норма статті 129 КК України «Погроза вбивством» є поняттям, яке має більшу ступінь узагальнення, що включає в себе багато випадків, а спеціальна норма частини першої статті 398 КК України є одним з таких випадків, тобто, при такому виді конкуренції завжди застосовується спеціальна норма, яка за своїм обсягом є індивідуальним випадком з подібних. Кваліфікувати дії винного в даному випадку слід тільки за статтею 398 КК України, і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК України, за погрозу вбивством, не потрібно.

Так само, як і у випадку зі статтею 129 КК України вирішується питання з кримінально-правовою нормою, передбаченої статтею 195 КК України «Погроза знищення майна», яка є загальною для частини першої статті 398 КК України, а також статей 125 «Умисне легке тілесне ушкодження», 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження», 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», які є загальними для частин другої та третьої статті 398 КК України.

Суміжними для статті 398 КК України є злочини, передбачені розділом XV Особливої частини КК України «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів», а саме, погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК України), погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України) та погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350 КК України). При певному співпаданні деяких елементів ознак складів злочинів, передбачених статтями 345, 346, 350 і 398 КК України принциповими є розходження у об'єкті посягання, об'єктивній стороні, його меті та у колі тих осіб, що можуть виступати потерпілими від цих злочинів.

У переліку способів впливу на потерпілого, крім погрози вбивством, знищенням або пошкодженням майна (як у ч. 1 ст. 398 КК України), має місце ще й погроза викраденням або позбавленням волі (ч. 1 ст. 346 КК України). Треба погодитися, що така погроза має такий самий високий ступінь суспільної небезпеки, як і ті, що перераховані у частині першій статті 398 КК України. Тому пропонуємо, з метою уніфікації всіх спеціальних кримінально-правових норм, що містять у своєму складі погрозу вбивством, насильством, знищенням або пошкодженням майна (статті 345, 350, 377, 386, 398, 405 КК України) доповнити формулюванням «погроза викраденням або позбавленням волі». Крім того, на нашу думку, у частині першій статті 346 КК України використано більш вдалий, юридично більш точніший термін «погроза заподіяння шкоди здоров'ю».

Злочином одного ряду з досліджуваною нормою є склад злочину, передбачений статтею 377 КК України «Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного». Аналіз показав, що при повному співпаданні об'єктивної сторони і деяких інших ознак, погроза або насильство щодо судді, народного засідателя, присяжного (ст. 377 КК України) відрізняється від погрози або насильства щодо захисника чи представника особи, по-перше, безпосереднім об'єктом злочинного посягання, по-друге, ці злочини розрізняються за колом тих осіб, що можуть виступати потерпілими від цих злочинів, і, відповідно, за видами діяльності, законодавче забезпечення захисту яких здійснюється у зазначених статтях Кримінального кодексу України.

Існує ще три склади злочинів, які ми об'єднали одним видовим об'єктом, і які мають схожий безпосередній об'єкт та те ж саме коло потерпілих - захисника чи представника особи та їх близьких родичів. Це статті 397, 399, 400 КК України. Відмінності полягають, насамперед, у тих діях, що складають диспозицію цих кримінально-правових норм. По великому рахунку, статті 397, 399, 400 КК України є фактичною реалізацією тих погроз, які містяться у диспозиції частини першої статті 398 КК України. Крім того, перелік протиправних дій, які можуть кваліфікуватися як втручання в діяльність захисника чи представника особи у статті 397 КК України є досить різноманітним, але складається враження, що вчені намагалися віднайти протиправні дії винної особи, які б перебували за межами дій, передбачених статтями 398, 399, 400 КК України. Однак, в цілому законодавцю за допомогою статей 397-400 КК України вдалося криміналізувати всі можливі варіанти злочинного впливу на захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги.

Аналіз кримінально-правових норм, що забезпечують охорону захисників чи представників особи або їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги показав що ще одним, можливо формальним, удосконаленням цих норм може слугувати уніфікація назв статей 397-399 КК України відповідно до назви статті 400 КК України, де окрім констатації об'єктивної сутності злочину - «Посягання на життя захисника чи представника особи», вказано на характер діяльності потерпілих, у зв'язку якою відбувається криміналізація діяння - «у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги». На нашу думку, це положення треба поширити на всі норми цього виду (статті 397-399 КК України), що сприятиме кращому розумінню сутності зазначених норм.

Порівняльний аналіз санкцій кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за погрозу або насильство щодо різних категорій уповноважених осіб, дає можливість зробити висновок, що нижньою межею покарання у виді позбавлення волі за вчинення зазначених дій для всіх категорій таких потерпілих (статті 345, 346, 350, 377, 398 КК України) слід вважати три роки. Верхня ж межа покарання у виді позбавлення волі за вказані злочини повинна бути встановлена на рівні від п'яти до дванадцяти років, що є цілком обґрунтованим.

Висновки

Комплексне кримінально-правове дослідження проблем погрози або насильства щодо захисника чи представника особи дозволяє зробити наступні висновки:

1. Вітчизняна історія становлення та розвитку інституту кримінально-правової охорони осіб, що брали участь у правосудді, що є явищем більш широким, базовим і попереднім стосовно інституту кримінально-правової охорони захисника чи представника особи, що брали участь у кримінальному процесі у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги.

Опрацьовуючи матеріали, ми умовно виділили наступні етапи історичного розвитку кримінального законодавства щодо посягання на права і свободи осіб, що брали участь у судочинстві в Україні:

I етап (ХI-XVІІ століття) - давньоруський;

IІ етап (ХVІІ століття - 1917 рік) - імперський;

IІІ етап (1917-1991 роки) - радянський;

ІV етап (1991 рік - до теперішнього часу) - сучасний, часів незалежності України.

Перший, давньоруський етап характеризувався тим, що починаючи з Руської Правди, кримінально-правова охорона учасників судового процесу одержує своє закріплення та подальший розвиток.

В договорах і інших джерелах раннього періоду взагалі не містилося згадування про відповідальність за посягання на учасників здійснення правосуддя. Відсутність такої регламентації зовсім не означало відсутності якої-небудь відповідальності особи за подібні діяння. Цей висновок випливає із сукупності як джерел стародавнього права, так і звичаїв і практики розгляду позовів того часу.

Подальший розвиток вимагав правового регулювання багатьох відносин, у тому числі судової діяльності та відповідальності за посягання на учасників правосуддя. Вже у Руській Правді передбачалися норми, які забезпечували охорону життя та здоров'я осіб (зокрема, князівський тіун, гридін, мечник та інші), які виконували функції аналогічні до функцій учасників судового процесу в їхньому сучасному розумінні.

В подальшому, в Соборному уложенні 1649 року, законодавче закріплення потерпілих при посяганнях на особу виконуючу обов'язки при здійсненні правосуддя страждало безсистемністю та було обтяжено спробами відбити становість російського суспільства того періоду. Незважаючи на зростаючі потреби кримінально-правової охорони учасників судового процесу, фіксація їх ознак більшою мірою знайшла відображення лише в частині потерпілих, включених у судочинство.

Другий, імперський етап характеризувався посиленням абсолютизму, що вивело проблему правової регламентації злочинів, вчинених відносно учасників судочинства на новий рівень.

Так, в «Правах, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року вперше у значенні захисника прав сторони було вжито термін «адвокат» та вміщено досить детальний виклад прав та обов'язків правних заступників (захисників) спірних сторін на суді.

Певний прогрес у кримінально-правовому забезпеченні недоторканості осіб, що здійснювали захист або представництво у судовому процесі прослідковується і у Уложенні про покарання карні і виправні 1845 року, яке містило, у порівнянні з попередніми законами, більш досконалу та диференційовану систему складів злочинів проти нормальної діяльності учасників судочинства, а також їх життя та здоров'я.

Аналізуючи нормативно-правові акти, можна стверджувати, що починаючи з епохи абсолютизму, у законодавстві про охорону діяльності осіб, що приймали участь у судочинстві прослідковуються дві тенденції. Перша полягала в тому, що кримінально-правове регулювання нормальної діяльності судових органів здійснювалося за допомогою комплексу спеціальних заборон, що охоплювали практично всі можливі варіанти злочинних посягань на учасників судового процесу та інших уповноважених суб'єктів. Друга полягала у відмові від конструювання спеціальних норм, що передбачають відповідальність за посягання на таких суб'єктів, або у віднесенні даних норм до злочинів, спрямованих на інші об'єкти. Пояснюється це недостатньою розвиненістю теорії кримінального права, зокрема, вчення про двохоб'єктні злочини, які, порушуючи певну систему благ, заподіюють шкоду, у тому числі й інтересам особи. Усі посягання на діяльність осіб-учасників судочинства, не пов'язані із заподіянням їм смерті, супроводжувалися суворими санкціями.

Третій, радянський етап характеризувався тим, вітчизняне радянське законодавство про охорону осіб, що приймали участь у здійсненні правосуддя носило ідеологічний характер і відображало всі суперечності радянського суспільства.

Зокрема, аналіз законодавства про відповідальність за злочини, вчинені у сфері правосуддя, що діяло в теренах України в радянський період (кримінальні кодекси УСРР 1922, 1927, 1960 років), свідчить про те, що, незважаючи на значну увагу, яку законодавець приділяв злочинам проти правосуддя, безпека суддів, народних засідателів, адвокатів, а так само інших працівників судів практично не розглядалася як об'єкт, що підлягає захисту, що, безумовно, було недоліком кримінального законодавства, яке забезпечувало кримінально-правовий захист осіб, що приймали участь у судовому процесі, в тому числі і захисників чи представників особи.

Четвертий, сучасний етап характеризується тим, що вже з перших кроків існування незалежної України законодавство нової держави стало на захист прав і свобод працівників судових та правоохоронних органів.

Так, у 1993 році Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», який встановлював систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників. Однак, ні захисник (адвокат), ні представник особи в зазначеному нормативно-правовому акті не згадувалися.

І тільки Кримінальний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року, який прийшов на зміну Кримінальному кодексу України 1960 року, передбачив статтею 398 відповідальність за погрозу або насильство щодо захисника чи представника особи, яка поряд зі статтями 397 «Втручання в діяльність захисника чи представника особи», 399 «Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи», 400 «Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги» увійшла до розділу XVІІІ Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини проти правосуддя».

2. Під родовим об'єктом злочинів розділу XVІІІ Особливої частини КК України пропонуємо розуміти встановлений законодавством порядок здійснення правосуддя судом, органами дізнання і досудового слідства, а також органів, що виконують судові вироки, рішення та постанови. Надана пропозиція щодо родового об'єкта злочинів проти правосуддя дозволяє зробити висновок про те, що назва розділу XVІІІ Особливої частини Кримінального кодексу України вимагає уточнення, тому що не дозволяє визначити спрямованість описаних у ньому злочинів. Представляється, що в назву розділу ХVIIІ необхідно викласти в наступній редакції: «Злочини проти порядку здійснення правосуддя».

Враховуючи особливості українського кримінального законодавства, яке до розділу XVIII Особливої частини КК України відносить і суспільно небезпечні діяння, що об'єднані такою специфічною діяльністю як надання правової допомоги можна говорити про групу злочинів у цьому розділі, спрямованих проти порядку здійснення такої правозахисної діяльності, і поєднаних з незаконним фізичним або психічним впливом на суб'єктів такої діяльності.

Видовим об'єктом для злочинів, які можна виділити у самостійну групу, що відрізняється єдиною для них ознакою, а, саме, незаконним впливом на суб'єкта, що здійснює діяльність, пов'язану з наданням правової допомоги (статті 397 «Втручання в діяльність захисника чи представника особи», 398 «Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи», 399 «Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи», 400 «Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги» КК України) виступає порядок здійснення такої діяльності захисником чи представником особи, особиста та майнова безпека захисника чи представника особи, які надають правову допомогу та їх близьких родичів.

Безпосереднім об'єктом вчиненого діяння, передбаченого статтею 398 КК України є встановлений законом порядок здійснення уповноваженою особою (захисником чи представником особи) правової допомоги фізичним та юридичним особам в частині захисту їх прав та законних інтересів рамках процесуальних відносин. Додатковим об'єктом цього злочину виступають психічна, фізична недоторканість, здоров'я, власність захисника чи представника особи або їх близьких.

У науці кримінального права традиційним є положення, що у структурі об'єкта злочину необхідно виділити таку складову як потерпілий від злочину, всім ознакам якого відповідають потерпілі особи від погрози або насильства щодо захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, відповідно, такими особами є захисник, представник особи та їх близькі родичі. На нашу думку, існує необхідність на законодавчому рівні закріпити положення про кримінально-правову охорону не тільки захисників, представників особи (як фізичної, так і юридичної), але й законних представників, незалежно від галузі (кримінальної, адміністративної, цивільної чи господарської), в якій здійснюється діяльність з надання правової допомоги.

З метою підсилення правового захисту захисників та представників особи від суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею 398 КК України, пропонуємо доповнити диспозицію частини першої цієї статті, після слів: «у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги», словами: «в тому числі і в минулому». На нашу думку, це надасть можливість підсилити і превентивні властивості цієї норми кримінального закону України.

Ще однією обставиною, яка залишилася поза увагою законодавця є те, що на нормативному рівні до діяльності, що означена у диспозиції статті 398 КК України не пред'являється ніяких вимог законності. Це означає, що у випадку, коли діяльність захисника чи представника особи з надання правової допомоги є неправомірною, незаконною і це документально підтверджено (наприклад, судовими рішеннями чи матеріалами кримінального провадження), то такий захисник чи представник особи все одно може виступати в якості потерпілого від злочину передбаченого статтею 398 КК України. Отже, для виправлення такої ситуації пропонуємо в диспозиції частини першої статті 389 КК України зробити вказівку на правомірність діяльності захисника чи представника особи, пов'язаною з наданням правової допомоги.

Не утворює складу злочину, передбаченого статтею 398 КК України заподіяння погрози або насильства щодо захисника чи представника особи, якщо це не пов'язано з наданням правової допомоги. За наявності підстав такі дії можуть бути кваліфіковані за іншими статтями Особливої частини КК України (зокрема, за статтями 121, 122, 125, 129).

Запропоноване законодавцем у Кримінальному процесуальному кодексі України визначення, на наш погляд, ураховує та збалансовує всі ті пропозиції та погляди, які були внесені вітчизняними, і не тільки, вченими у кримінально-правове розуміння «близьких потерпілого», і показовим є включення в це коло не тільки традиційних «близьких родичів», а й «членів сім'ї». Ми вважаємо, що цей перелік близьких, в тому виді, в якому він представлений у Кримінальному процесуальному кодексі України, може бути прийнятний не тільки для кримінально-правових галузей, а і для інших, що призведе до уніфікації відповідних термінів та однакового їх застосування на практиці. Виходячи із змісту пункту 1 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, пропонуємо у статті 398 КК України після слів «щодо їх близьких родичів» доповнити словами «та членів сім'ї».

Склад злочину, передбаченого частиною першою статті 398 КК України, є формальним, і його об'єктивна сторона полягає в активній поведінці особи, діянні винного, що вчиняється шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна. Погроза розуміється нами як психологічний вплив на волю потерпілого за допомогою передачі інформації про готовність завдати ту чи іншу шкоду певному благу з метою зміни поведінки потерпілого в інтересах винного, що і відрізняє погрозу як самостійний склад від виявлення умислу. З метою уніфікації підстав кримінальної відповідальності за погрозу, необхідно в статті 398 КК України, так само як і в інших статтях, які містять у диспозиції відповідний склад, застосувати положення про реальність погрози як її криміналізуючої обов'язкової ознаки, як це зазначається у диспозиції статті 129 КК України і міститься у словах: «якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози».

Законодавець розуміє під насильством виключно його варіант фізичного впливу на потерпілого, психічне ж насильство законодавцем розуміється як погроза вчиненням винним певних протиправних дій, деякі з яких раз і представлені у диспозиції частини першої статті 398 КК України. Виходячи з вищевикладеного представляється можливим сформулювати визначення поняття насильства (фізичного) в кримінально-правовому значенні. Ми вважаємо, що під таким насильством слід розуміти умисний протиправний фізичний вплив на іншу особу, що посягає на його тілесну недоторканність, здоров'я, іноді і життя.

Через недосконалість статті 398 КК України на практиці в разі погрози застосування насильства, що не охоплюється даною статтею, вчиненого відносно осіб, зазначених в якості потерпілих в цій статті, неможливо застосувати норму погрозу щодо захисника чи представника особи в разі, наприклад, погрози викраденням людини, спрямованої на адресу захисника, представника особи, їх близьких. З цих позицій, автор вважає доцільним, погрозу, передбачену частиною першою статті 398 КК України доповнити вказівкою на погрозу викраденням людини. Погрозу зґвалтуванням щодо захисника чи представника особи, на думку автора, слід тлумачити як погрозу порушенням фізичної недоторканості особи, тобто погрозою насильства відносно потерпілих від злочину, передбаченого статтею 398 КК України.

За змістом закону погроза знищенням або пошкодженням майна має відношення лише до особистого майна осіб, зазначених в якості потерпілих в статті 398 КК України. Тоді як погрозу знищенням або пошкодженням майна тих організацій, в складі яких потерпілі здійснюють діяльність з надання правової допомоги (наприклад, адвокатські об'єднання) необхідно в залежності від конкретних обставин справи кваліфікувати як втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК України). Для кваліфікації не має значення, на якій стадії процесу надання цієї допомоги були здійснені злочинні дії, важливо, щоб між діяльністю потерпілого з надання правової допомоги та погрозою в його адресу був причинний зв'язок.

Склад злочину, передбачений частиною першою статті 398 КК України є формальним і вважається закінченим з моменту висловлення однієї із зазначених у цій нормі погроз незалежно від того, чи була погроза потім реалізована і чи мав винний намір її реалізувати.

Склад злочину, передбаченого частиною другою статтею 398 КК України, є матеріальним, те саме стосується частини третьої цієї статті. Якщо у випадку вчинення діяння, спрямованого на вчинення погрози або заподіяння захисникові чи представникові особи або їх близьким родичам тілесних ушкоджень злочинний результат не наступає, має місце незакінчена злочинна діяльність. Якщо вчинення діяння, спрямованого на вчинення погрози або заподіяння захисникові чи представникові особи або їх близьким родичам тілесних ушкоджень злочинний результат не наступає, має місце незакінчена злочинна діяльність. Причинний зв'язок у діянні, передбаченому статтею 398 КК України підлягає обов'язковому встановленню. Щодо факультативних (додаткових) ознак об'єктивної сторони складу злочину, то діюча редакція статті 398 КК України не містить прямої вказівки на них, отже, значення для кваліфікації вони не мають.

3. Суб'єктом злочину, передбаченого частиною першою статті 398 КК України, може виступати фізична осудна особа (громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства або з подвійним громадянством), яка до вчинення злочину досягла шістнадцятирічного віку.

Враховуючи, що суспільно небезпечне діяння, передбачене частиною другою та третьою статті 398 КК України є спеціальним видом умисних тілесних ушкоджень середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень кримінальній відповідальності підлягають особи, що вчинили цей злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років. Це відповідає тяжкості і суспільній небезпеці цього злочину. Зазначені положення знайшли своє підтвердження не тільки при аналізі вітчизняного кримінального законодавства, а й у відповідних норм інших країн романо-германської правової сім'ї.

Аналіз судової практики демонструє, що дії суб'єктів зазначених суспільно небезпечних дій безпосередньо, буквально пов'язані з виконанням потерпілими захисниками та представниками особи своїх обов'язків з надання правової допомоги, і це означає, що суб'єкт погрози або насильства щодо захисника чи представника особи в ході вчинення цього злочину, як правило, пов'язаний з потерпілим офіційними процесуальними відносинами. Іншими словами, правомірна діяльність потерпілих уповноважених осіб є приводом і підставою для вчинення відносно них злочинних насильницьких дій.

Власний аналіз діяння, передбаченого частиною першою статті 398 КК України підтвердив традиційну для наукової спільноти позицію, що цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Відносно частин другої і третьої статті 398 КК України у вітчизняній юридичній літературі точиться дискусія, головним чином, із приводу того, чи можливий при вчиненні цих діянь непрямий умисел або це діяння характеризується тільки прямим умислом. Аналіз форми вини у діянні, передбаченому статтею 398 КК України привів нас до висновку, що погроза або насильство щодо захисника чи представника особи або їх близьких родичів у формі закінченого посягання на здоров'я може бути вчинене з прямим або непрямим умислом. Дії суб'єкта, спрямовані на припинення діяльності захисника чи представника особи можуть бути реалізовані шляхом заподіяння шкоди здоров'ю потерпілих, і насильство виступає лише інструментом впливу на уповноважену особу. Отже, заподіяння тілесних ушкоджень захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги не може виступати основною метою злочинного діяння, тому і умисне заподіяння зазначеним потерпілим при умовах визначених частинами другою і третьою статті 398 КК України тілесних ушкоджень може бути вчинене як з прямим, так і непрямим умислом. Отже, визначаючи погрозу або насильство щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги як умисний злочин з прямим умислом (ч. 1 ст. 398 КК України), з прямим чи непрямим умислом (ч. 2 і 3 ст. 398 КК України), ми маємо на увазі, що особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер вчиненого ним діяння, передбачала суспільно небезпечні наслідки, бажала настання цих наслідків (ч. 1 ст. 398 КК України) або бажала настання цих наслідків чи свідомо припускала їх настання (ч. 2 і 3 ст. 398 КК України).

В теорії неодноразово висловлювалася і висловлюється думка про визнання в даному діянні і змішаної (подвійної) форми вини. на нашу думку, формулювання про визнання у розглянутому діянні змішаної (подвійної) форми вини є невірним, оскільки противорічить самій природі, а також спрямованості даного злочину.

Встановлення суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 398 КК України неможливо без вивчення і розкриття мотиву злочину, адже без нього не представляється можливим скласти уявлення про характер процесу, що відбувається в свідомості суб'єкта в момент вчинення діяння. На нашу думку, відсутність вказівки на мотив або мету у диспозиції статті 398 КК України ще не означає, що відповідні ознаки складу злочину не входить до кола обов'язкових: і мотив, і мета можуть бути «заховані» у змісті інших ознак (наприклад, формулювання «у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги» вказує або на мету злочину - перешкодити правомірній діяльності потерпілого, або на мотив помсти за таку діяльність); також мотив і мета можуть викладатись не текстуально, а контекстуально.

Дослідження надало можливість вважати внутрішніми детермінантами погрози або насильства щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги можуть бути, по-перше, мета припинення взагалі або перешкоджання захиснику чи представнику особи у момент посягання або в майбутньому здійснювати діяльністю, пов'язану з наданням правової допомоги. Мотивами вчинення цього злочину з зазначеною метою є, насамперед, такі, що пов'язані з намагання уникнути відповідальності за вчинене. І в даному випадку, доволі поширеним є поєднання таких мотивів з корисливим мотивом, зокрема, при перешкоджанні винним виконанню такого рішення суду, яке тягне або може тягнути за собою матеріальні збитки для нього.

Аналіз судової практики показав, що в якості мотиву погрози або насильства захиснику чи представнику особи, а також їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги може виступати також помста за виконання цих обов'язків у минулому. На нашу думку, помсту у кримінально-правовому сенсі можна розуміти як умисну протизаконну дію, спрямовану на заподіяння шкоди іншій особі як відплату за вчинену нею дійсну чи уявну образу, страждання чи матеріальний збиток. При цьому, у винних осіб заздалегідь був сформований умисел на заподіяння тілесних ушкоджень захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, при цьому винна керувалася виключно мотивом помсти за невиконання або, навпаки, неналежне виконання потерпілим своїх обов'язків з наданням правової допомоги. Як бачимо, погроза або насильство щодо захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги за часом може не збігатися із зазначеною діяльністю потерпілого, яка зумовила злочинне діяння. Тобто, вчинення діяння, передбаченого частиною другою і третьою статті 398 КК України відносно захисника чи представника особи (навіть, якщо особа на момент вчинення цього діяння вже не є захисником чи представником особи), а також вчинення таких дій щодо їх близьких - у зв'язку з їх минулою діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, на наше переконання, також слід кваліфікувати за частиною другою і третьою статті 398 КК України, для чого доцільним було б застосування у диспозиції частин другої і третьої статті 398 КК України формулювання в «в минулому», про що вже йшлося в попередньому розділі.

Якщо ж захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, заподіяно шкоду не у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за статтею 398 КК України виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя та здоров'я особи (статті 121, 122,125, 129 КК України). Таку саму кримінально-правову оцінку треба робити у разі неусвідомлення винним належності особи, проти якої спрямоване злочинне діяння, до визначеного статтею 398 КК України кола тих потерпілих: захисника чи представника особи або їх близьких родичів.

4. Порівняльний аналіз кримінально-правових норм Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за погрозу або насильство щодо різних категорій уповноважених осіб показав, що, крім статті 398 КК України, відповідальність за погрозу вбивством, насильством, знищенням або пошкодженням майна щодо певних категорій потерпілих встановлено статтями 345, 346, 350, 377 КК України. Треба відзначити, що в цілому вони відповідають тим вимогам, які ставляться перед законодавцем з приводу побудови цього виду норм.

Співвідношення цих норм зі статтею 129 КК України «Погроза вбивством» дає можливість стверджувати, що має місце конкуренція загальної та спеціальної норм, коли є кілька кримінально-правових норм, що містять в собі ознаки, вчиненого особою діяння, але одна з них містить в собі більш загальні ознаки діяння, а інша лише окремий випадок застосування цих ознак. Так загальна норма статті 129 КК України «Погроза вбивством» є поняттям, яке має більшу ступінь узагальнення, що включає в себе багато випадків, а спеціальна норма частини першої статті 398 КК України є одним з таких випадків, тобто, при такому виді конкуренції завжди застосовується спеціальна норма, яка за своїм обсягом є індивідуальним випадком з подібних. Кваліфікувати дії винного в даному випадку слід тільки за статтею 398 КК України, і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК України, за погрозу вбивством, не потрібно.

Так само, як і у випадку зі статтею 129 КК України вирішується питання з кримінально-правовою нормою, передбаченої статтею 195 КК України «Погроза знищення майна», яка є загальною для частини першої статті 398 КК України, а також статей 125 «Умисне легке тілесне ушкодження», 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження», 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», які є загальними для частин другої та третьої статті 398 КК України.

Суміжними для статті 398 КК України є злочини, передбачені розділом XV Особливої частини КК України «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян», а саме, погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК України), погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України) та погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350 КК України). При певному співпаданні деяких елементів ознак складів злочинів, передбачених статтями 345, 346, 350 і 398 КК України принциповими є розходження у об'єкті посягання, об'єктивній стороні, його меті та у колі тих осіб, що можуть виступати потерпілими від цих злочинів.

У переліку способів впливу на потерпілого, крім погрози вбивством, знищенням або пошкодженням майна (як у ч. 1 ст. 398 КК України), має місце ще й погроза викраденням або позбавленням волі (ч. 1 ст. 346 КК України). Треба погодитися, що така погроза має такий самий високий ступінь суспільної небезпеки, як і ті, що перераховані у частині першій статті 398 КК України. Тому пропонуємо, з метою уніфікації всіх спеціальних кримінально-правових норм, що містять у своєму складі погрозу вбивством, насильством, знищенням або пошкодженням майна (статті 345, 350, 377, 386, 398, 405 КК України) доповнити формулюванням «погроза викраденням або позбавленням волі». Крім того, на нашу думку, у частині першій статті 346 КК України використано більш вдалий, юридично більш точніший термін «погроза заподіяння шкоди здоров'ю».

Злочином одного ряду з досліджуваною нормою є склад злочину, передбачений статтею 377 КК України «Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного». Аналіз показав, що при повному співпаданні об'єктивної сторони і деяких інших ознак, погроза або насильство щодо судді, народного засідателя, присяжного (ст. 377 КК України) відрізняється від погрози або насильства щодо захисника чи представника особи, по-перше, безпосереднім об'єктом злочинного посягання, по-друге, ці злочини розрізняються за колом тих осіб, що можуть виступати потерпілими від цих злочинів, і, відповідно, за видами діяльності, законодавче забезпечення захисту яких здійснюється у зазначених статтях Кримінального кодексу України.

Існує ще три склади злочинів, які ми об'єднали одним видовим об'єктом, і які мають схожий безпосередній об'єкт та те ж саме коло потерпілих - захисника чи представника особи та їх близьких родичів. Це статті 397, 399, 400 КК України. Відмінності полягають, насамперед, у тих діях, що складають диспозицію цих кримінально-правових норм. По великому рахунку, статті 397, 399, 400 КК України є фактичною реалізацією тих погроз, які містяться у диспозиції частини першої статті 398 КК України. Крім того, перелік протиправних дій, які можуть кваліфікуватися як втручання в діяльність захисника чи представника особи у статті 397 КК України є досить різноманітним, але складається враження, що вчені намагалися віднайти протиправні дії винної особи, які б перебували за межами дій, передбачених статтями 398, 399, 400 КК України. Однак, в цілому законодавцю за допомогою статей 397-400 КК України вдалося криміналізувати всі можливі варіанти злочинного впливу на захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги.

Аналіз кримінально-правових норм, що забезпечують охорону захисників чи представників особи або їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги показав що ще одним, можливо формальним, удосконаленням цих норм може слугувати уніфікація назв статей 397-399 КК України відповідно до назви статті 400 КК України, де окрім констатації об'єктивної сутності злочину - «Посягання на життя захисника чи представника особи», вказано на характер діяльності потерпілих, у зв'язку якою відбувається криміналізація діяння - «у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги». На нашу думку, це положення треба поширити на всі норми цього виду (статті 397-399 КК України), що сприятиме кращому розумінню сутності зазначених норм.

Порівняльний аналіз санкцій кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за погрозу або насильство щодо різних категорій уповноважених осіб, дає можливість зробити висновок, що нижньою межею покарання у виді позбавлення волі за вчинення зазначених дій для всіх категорій таких потерпілих (статті 345, 346, 350, 377, 398 КК України) слід вважати три роки. Верхня ж межа покарання у виді позбавлення волі за вказані злочини повинна бути встановлена на рівні від п'яти до дванадцяти років, що є цілком обґрунтованим.

На підставі викладених положень і висновків пропонуються наступні рекомендації de lege ferenda (по удосконалюванню кримінального законодавства про погрозу або насильство щодо захисника чи представника особи), які автор пропонує внести до чинного Кримінального кодексу України:

1. Статтю 398 Кримінального кодексу України викласти в наступній редакції:

«Стаття 398. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, викраденням, позбавленням волі або знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів чи членів сім'ї у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правомірної правової допомоги, в тому числі і в минулому, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння захиснику чи представнику особи, їх близьким родичам чи членам сім'ї легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, в тому числі і в минулому, -

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння особам вказаним у частинах першій або другій цієї статті у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, в тому числі і в минулому, тяжкого тілесного ушкодження, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

2. З метою уніфікації термінології в Кримінальному кодексі України необхідно назви статей 397, 399 КК України доповнити словами «у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги».

Список використаних джерел

1. Конституція України [Електронний ресурс] : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - ст. 131.

3. Кодекс адміністративного судочинства України [Електронний ресурс] : Закон України від 06 липня 2005 р. № 2747-IV // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/paran508#n508.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення [Електронний ресурс] : Закон України від 07 грудня 1984 р. № 8073-X // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80732-10/conv/parao609#o609.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

6. Сімейний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 10 січня 2002 р. № 2947-III // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page?text=%E1%EB%E8%E7%FC%EA.

7. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran378#n378.

8. Цивільний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.

9. Про адвокатуру та адвокатську діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 5 липня 2012 р. № 5076-VI. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5076-17.

10. Про безоплатну правову допомогу [Електронний ресурс] : Закон України від 02 червня 2011р. № 3460-VI // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3460-17.

11. Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції: Закон України від 21 грудня 2010 р. № 2808-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 25. - ст. 188.

12. Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень: Закон України від 11червня 2009 р. № 1507-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 45. - ст. 692.

13. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України вiд 23 грудня 1993 р. № 3781-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - ст. 50.

14. Про державну виконавчу службу [Електронний ресурс] : Закон України від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1798-12/paran251#n251.

15. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 29. - ст. 367.

16. Про зовнішньоекономічну діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-XII. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/959-12/ed20130811.

17. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду [Електронний ресурс] : Закон України від 1 грудня 1994 р. № 266/94-ВР. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/266/94-%D0%B2%D1%80.

18. Про психіатричну допомогу [Електронний ресурс] : Закон України від 22 лютого 2000 р. № 1489-III. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1489-14.

19. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) [Електронний ресурс] : Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009 // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v023p710-09.

20. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень: Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0255-95.

21. Методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди» [Електронний ресурс] : Лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_797323-04/ed20130920/find?text=%EC%EE%F0%E0%EB%FC%ED%EE%FE+%F8%EA%EE%E4%EE%FE.

22. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від 04 листопада 1950 р.; Дата ратифікації Україною: 17 липня 1997 р.; Дата набрання чинності для України: 11 вересня 1997 р. / Законодавство України [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

23. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5. - Режим доступу : http:// http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va005700-04.

24. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95/ed20090227/find?text=%EC%EE%F0%E0%EB%FC%ED%E0+%F8%EA%EE%E4%E0.

25. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2. - Режим доступу : http:// http://zakon2.rada. gov.ua/ laws/show/v0002700-03.

26. Про судову практику у справах про злочини проти власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 10 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. - Режим доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09.

27. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5. - Режим доступу : http:// http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-08.

28. IІІ Універсал Української Центральної Ради // Парламентаризм в Україні [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/universal-3.html.

29. Агджаев Э. М. Историческое развитие законодательной регламентации цели в преступлениях против правосудия в дореволюционный период / Э. М. Агджаев // Актуальные вопросы борьбы с преступлениями. - 2015. - № 1. - С. 25- 28.

30. Александров Ю. В. Кримінальне право України: Загальна частина: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.

31. Аналіз стану здійснення судочинства в 2015 р. (за даними судової статистики) / Верховний Суд України: Офіційний веб-сайт [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D7F9F72E78DA88ECC2257F730036F282.

32. Антошкіна В. К. Деякі питання щодо вдосконалення захисту життя, здоров'я, майна та інтересів захисника або представника особи у кримінальному законодавстві України / В. К. Антошкіна, В. І. Педан // Вісник Донецьк. нац. ун-ту: Серія В: Економіка і право. - 2009. - Вип.1. - С. 485-490.

33. Бабанли Р. Ш. Погроза вбивством: значення та місце в системі кримінального права України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Р. Ш. Бабанли. - К., 2010. - 18 с.

34. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Общая часть / М. И. Бажанов. - Днепропетровск: Пороги, 1992. - 167 с.

35. Бажанов М. И. Уголовно-правовая охрана правосудия / М. И. Бажанов. - Харьков :Юридический институт,1986. - 43 с.

36. Бедрій М. М. Історико-правовий огляд джерел права Київської Русі / М. М. Бедрій // Молодий вчений. - 2014. - № 8 (11). - С. 179-184.

37. Белогриц-Котляревский Л. С. Преступления государственные (политические, против порядка управления и по службе). Записки по уголовному праву / Л. С. Белогриц-Котляревский. - Киев: Южнорус. книгоизд-во Ф.А. Іогансона, 1904. - 43 с.

38. Бірюкова А. М. Щодо проекту закону України «Про правову допомогу», розробленого Міністерством юстиції України : зауваження і пропозиції / А. М. Бірюкова, с. В. Гончаренко // Адвокат. - 2004. - 1. - С. 20-23.

39. Бойко А. В. Кримінальна відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Бойко Андрій Володимирович. - К., 2013. - 236 с.

40. Бойко І. Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко. - Львів: Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2009. - 628 с.

41. Бокоч І. М. До проблеми визначення видового об'єкта злочинів проти правосуддя, що вчиняються працівниками правоохоронних органів під час провадження досудового розслідування / І. М. Бокоч // Часопис Київського університету права. - 2012. - № 2. - С. 307-310.

42. Борисихина С. А. Уголовно-правовые и криминологические аспекты борьбы с посягательством на жизнь сотрудника правоохранительного органа: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / С. А. Борисихина. - Волгоград, 2004. - 30 с.

43. Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение / Я. М. Брайнин. - М.: Юрид. лит., 1967. - 240 c.

44. Брич Л. П. Розмежування складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров'ю людини / Л. П. Брич. - Л.: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2009. - 60 с.

45. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 000 слів / автор, кер. проекту, гол. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: Перун, 2002. - 1428 с.

46. Веніамінова А. Моральна шкода: практичні аспекти доказування її наявності [Електронний ресурс] / А. Веніамінова // Юридичний журнал. - 2003. - № 6. - Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=258.

47. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. / Роман Вікторович Вереша. - [2-ге вид., перероб. та доп.]. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 320 с.

48. Вирок по справі № 119/8683/13-к від 15 січня 2014 року Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36650470.

49. Вирок по справі № 1616/1608/2012 від 21 листопада 2012 року Ленінського районного суду м. Полтави [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27622265.

50. Вирок по справі № 2018/1-241/10 від 26 листопада 2010 року Київського районного суду м. Харкова [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/50752399.