Методичні рекомендації щодо застосування положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна"

Інші оборотні матеріальні засоби, що не належать до грошових коштів і цінних паперів викуповуються орендарем на підставі договору купівлі-продажу, що укладається разом з договором оренди. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів визначений у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів» від 10 серпня 1995 року № 629.

Крім того, до об'єктів оренди, згідно із Законом України «Про оренду державного та комунального майна» можуть належати як нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств, так і майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

До об'ктів оренди відносяться захисні споруди цивільного захисту із збереженням їх цільового призначення, крім зазначених у частині другій статті 2 Закону та нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних органів і органів доходів і зборів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

В доповнення до абзацу 6 частини першої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначимо, що відповідно до частини десятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб упорядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядком використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (далі - Порядок) встановлено вимоги до використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб.

Так, відповідно до частини дванадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України, пункту 4 Порядку захисні споруди можуть використовуватися у мирний час для потреб суб'єкта господарювання за умови приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений паспортом захисної споруди, але не більше 12 годин.

Захисні споруди можуть передаватися у мирний час в оренду для задоволення потреб суб'єкта господарювання із збереженням цільового призначення таких споруд.

Договір оренди захисної споруди, що перебуває на балансі підприємства, укладається відповідно до Типового договору оренди захисних споруд, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 № 138 (див. Додаток 9).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786.

Оскільки законодавством у сфері цивільного захисту не передбачається особливий перелік документів, який має подаватися орендарем для укладення договору оренди захисної споруди та з врахуванням абзацу 3 пункту 4 Порядку, згідно якого використання для потреб суб'єкта господарювання захисних споруд державної власності здійснюється з урахуванням вимог законодавства у сфері управління об'єктами державної власності, випливає висновок, що орендар має надати орендодавцеві, при бажанні укласти договір оренди майна, пакет документів згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженим наказом Фонду державногомайна Українивід 15.02.2013 № 201.

Разом з цим, при укладенні договору оренди, для належного визначення умов договору, орендодавцеві необхідні - паспорт та облікова картка захисної споруди, які складаються балансоутримувачем після прийняття в експлуатацію завершеної будівництвом захисної споруди або за результатами її технічної інвентаризації як об'єкта нерухомого майна.

Відповідно до частини другої вказаної статті Закону про оренду, не можуть бути об'єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів (правові та організаційні засади державної політики щодо обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів визначено Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»), а також цілісні майнові комплекси казенних підприємств (порядок створення та особливості господарської діяльності яких визначено статтями 76, 77 ГК України).

Зауважимо, що в Законі про оренду, законодавець не вніс зміни та визначає, що не можуть також бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від04.03.1992№2163-XII, який втратив чинність 07.03.2018 на підставі ЗаконуУкраїни «Про приватизацію державного і комунального майна» № 2269-VIII від 18.01.2018.

У частині другій статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (2163-XII) визначено критерії віднесення об'єктів до таких, що мають загальнодержавне значення.

Ці ж об'єкти зазначено у частині другій статті 4 ЗаконуУкраїни «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 № 2269-VIII.

Це, зокрема, об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України. До такого майна віднесено майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільної оборони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних та органів доходів і зборів, що безпосередньо забезпечує виконання цими органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров'я системи екстреної медичної допомоги. Проте не все майно, яке перебуває на балансах зазначених органів, відповідає вказаному критерію віднесення до майна, що має загальнодержавне значення.

Так, у будівлях міністерств і відомств є допоміжні та інші не пристосовані для безпосередньої роботи апарату і техніки міністерств і відомств приміщення. Такі приміщення (або їх частини) використовуються балансоутримувачами, наприклад, для розміщення їдалень і буфетів. З метою розміщення закладів харчування, а також аптечних, газетних і книжкових кіосків, закладів зв'язку, побутового обслуговування тощо вони можуть передаватися в оренду.

Зазначені приміщення можуть бути об'єктами оренди за умови надання органом, уповноваженим управляти відповідним майном, висновку про те, що вказані об'єкти не підпадають під вищевказані критерії, а також дозволу на оренду і передбачених статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» висновків щодо умов договору оренди.

Крім того, не може бути також об'єктом оренди те майно, яке включене до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягає приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року № 847-XIV, які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, що випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 29 червня 2004 року.

Як показує судова практика, для встановлення того, чи підлягає майно підприємства передачі в оренду, недостатнього лише факту відсутності найменування підприємства у вищезазначених переліках об'єктів, що не підлягають приватизації. Для цього також необхідно проаналізувати статутні документи підприємства, з метою визначення того, чи належить продукція, яку випускає підприємство до підакцизної.

Також згідно переліку частини першої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об'єктами оренди:

майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління;

майно підприємств урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку; майно підприємств, що провадять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації;

об'єкти космічної діяльності;

захисні споруди цивільного захисту: в яких розташовані пункти управління;

призначені для укриття працівників підприємств, що мають об'єкти підвищеної небезпеки;

розташовані у зонах спостереження атомних електростанцій та призначені для укриття населення під час радіаційних аварій;

установи виконання покарань та слідчі ізолятори;

полігони, будови, споруди, устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до першого розгалуження їх за межами території цих підприємств;

злітно-посадкові смуги, що мають стратегічне значення;

акваторії портів, гідрографічні споруди, захисні гідроспоруди (греблі, дамби, вали, моли, насипи) та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури і споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флоти;

водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми);

магістральні та міждержавні електричні мережі (лінії електропередачі);

магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговує потреби держави в цілому;

магістральні нафто-, газо-, аміакопроводи та підземні нафто- та газосховища.

Окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Обмеження, встановлені цією статтею, не поширюються на передачу в оренду державного майна у складі магістральних газопроводів та підземних сховищ газу, що входять до Єдиної газотранспортної системи України, підприємству або підприємствам на строковій платній основі без права відчуження для здійснення функцій оператора Єдиної газотранспортної системи України та/або оператора підземного сховища газу. Зазначена передача майна в оренду може здійснюватися виключно з метою та на виконання зобов'язань, взятих Україною відповідно до Закону України «Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства» на підставі договору і на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, з урахуванням принципів додержання економічної безпеки держави.

Частиною третьою статті 4 Закону передбачено, що цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчими актами України може бути доповнено перелік підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди.

Так, певні обмеження містяться у:

- Декреті Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» від31.12.1992№26-92, в якому передбачено, що передача в оренду майнових комплексів чи відокремленого майна, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, може провадитися тільки з дозволу зазначених органів. Відсутність дозволу є підставою для припинення договору оренди.

- Законі України «Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна», де в статті 3 передбачено, що тимчасово, до набрання чинності законом про реформування державних та комунальних засобів масової інформації, встановлюється мораторій на передачу приміщень та майна в оренду чи інше користування фізичним і юридичним особам.

- Законі України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок», де статтею 2 передбачено, що нерухоме майно друкарень, видавництв, інформаційно-виробничих комплексів, що увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) на базі майна, переданого у державну чи комунальну власність згідно зЗаконом України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність», може бути об'єктом оренди виключно редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок. Перепрофілювання цих об'єктів забороняється. Статтею 4 Закону визначено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном підприємств, що увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) на базі майна, переданого у державну чи комунальну власність згідно зЗаконом України»Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність», як орендодавці на вимогу заснованих органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими колективами редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, а також творчих спілок зобов'язані укласти договір найму (оренди) на невизначений строк приміщень, в яких перебувають ці редакції, друкарні, видавництва, книгарні, підприємства книгорозповсюдження, творчі спілки, в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій.

- Постанові Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів (дитячих, професійних тощо)» від 17.03.2009 № 1137-VI, в якій рекомендовано органам державної влади та органам місцевого самоврядування, засновникам (власникам) оздоровчих закладів тимчасово, до схвалення відповідного закону, припинити прийняття рішень та призупинити виконання вже прийнятих рішень про ліквідацію, відчуження, перепрофілювання, передачу в оренду оздоровчих закладів для провадження діяльності, не пов'язаної з оздоровленням та відпочинком.

- Постанові Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на виселення творчих спілок» згідно якої, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування тимчасово до схвалення відповідного закону необхідно не допускати практики безпідставного розірвання чи припинення договорів оренди з творчими спілками, а також закріпити за ними переважне право на укладення договору оренди на новий строк.

Слід також звернути увагу на те, що Закон України «Про оренду державного та комунального майна», визначаючи порядок оренди державного та комунального майна, нічого не говорить про те, чи переходить автоматично у користування земельна ділянка, розміщена під майном, яке передається в оренду орендареві.

Відповідно до частини першої статті 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Водночас згідно з частини першої статті 9 ЦК України положення даного Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими законодавчими актами.

Беручи до уваги, що земля є природними ресурсом, вбачається те, що при врегулюванні пов'язаних з нею орендних відносин мають застосовуватися положення Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-1П та Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161 -XIV.

Так, згідно з частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. З огляду на це, вбачається, що Земельний кодекс України притримується позиції стосовно того, що в оренду земельна ділянка може передаватися виключно на основі договору оренди.

Натомість відповідно до статті 796 ЦК водночас з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. При цьому в договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування всією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Разом з тим, якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

З іншого боку, чатина друга статті 2 Закону України «Про оренду землі» вказує на те, що відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються Законом України «Про оренду землі» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Беручи до уваги те, що відповідно до частина першої статті 4 Закону України «Про оренду державного або комунального майна» цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання, вбачається, що приналежною складовою цілісного майнового комплексу є земельна ділянка, на якій він розташований. Крім того, схоже положення містить Цивільний кодекс України. Так, згідно зі статтею 191 ЦК підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. При цьому до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Враховуючи зазначене вище, є підстави говорити про те, що при передачі цілісного майнового комплексу державного або комунального майна в оренду земельна ділянка, на якій він розташований, переходить у користування орендаря автоматично з укладенням договору оренди, а тому укладати додатково договір оренди земельної ділянки не потрібно.

Водночас дана позиція не є повністю беззаперечною, а тому на практиці існує проблема співставлення та різнопланового тлумачення положень Земельного кодексу України та Законів України «Про оренду землі» та «Про оренду державного та комунального майна».

Додатково звернемо увагу на те, що відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що не можуть бути об'єктом оренди водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми), у зв'язку з чим вбачається, що об'єктом оренди також можуть бути гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми, що визначені статтею 1 Закону України від 18.09.2012 № 5293-VI «Про аквакультуру».

Звертаємо увагу, що відповідно до статті 1 Закону України «Про аквакультуру» гідротехнічними спорудами вважаються об'єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

На практиці часто виникають проблемні питання коли орендар укладає лише договір оренди водного об'єкту та при цьому використовує гідротехнічну споруду без укладеного договору чи навпаки укладає договір гідротехнічної споруди не уклавши при цьому договору оренди землі, що тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства та стягнення шкоди.

Варто зазначити, що вказані обставини виникають, зокрема, через те, що питання оренди водних об'єктів залишається неврегульованим. Це призводить до безсистемного надання в оренду водних об'єктів окремими районними адміністраціями, виникнення конфліктних ситуацій між суб'єктами господарювання, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.Відповідно до Закону України «Про аквакультуру» та статті 51 Водного кодексу України встановлено порядок надання водних об'єктів (їх частин) в користування на умовах оренди для цілей аквакультури.

Статтею 14 Закону України «Про аквакультуру» встановлено, що при передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди.

Особливості використання рибницьких ставів та їх активними елементами - гідротехнічними спорудами, чинним законодавством України фактично не враховані. Гідротехнічні споруди є специфічними інженерними спорудами рибницьких ставків, які потребують їх сезонного використання через нерозривний процес циркуляції місцевих талих та річкових вод. У разі, коли гідротехнічні споруди не експлуатуються відповідно до Правил експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств, стави не заповнюються водою до належного рівня, відбувається їх швидке заростання трав'яною та жорсткою рослинністю, замулення, порушується водообмін, що в свою чергу призводить до руйнування гідроспоруд, порушення екосистеми прилеглої території.

У зв'язку з наведеним, вважаємо, що наявна необхідність встановлення, у пункті 33 Типового договіру оренди водних об'єктів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420, окрім іншого, зобов'язання щодо оформлення в оренду гідротехнічних споруд, зазначених у пунктах 3 та 4 цього договору. Крім того варто зазначити, що надання рибогосподарської технологічної водойми в користування на умовах оренди для цілей аквакультури здійснюється органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми.

Порядок розроблення паспорта водного об'єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 18.03.2013 № 99 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05,2013 за № 775/23307.

У зв'язку з наведеним зауважимо, що при проведенні оцінки майна - гідротехнічної споруди, суб'єкту оціночної діяльності необхідна наявність вищевказаного паспорту, тому є підстави вважати, що укладення договору оренди водного об'єкту має передувати укладенню договору гідротехнічної споруди.

Стаття 5. Орендодавці

Статтею 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та статтею 287 Господарського кодексу України в імперативному порядку визначено коло суб'єктів, яким надано право виступати орендодавцями щодо державного та комунального майна, це:

1). Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва;

2). органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном;

3). державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами;

4). підприємства, установи та організації.

Відповідно до статті 5 Закону та пункту 1 статті 287 ГК України Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва виступають орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Статус, організація, повноваження та порядок діяльності Фонду державного майна України визначено Законом України «Про Фонд державного майна України» від09.12.2011№4107-VI.

Пунктом 4 частини першої статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» визначено повноваження Фонду державного майна України у сфері оренди державного майна, за якими Фонд:

виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності;

здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна;

проводить інвентаризацію, оцінку цілісних (єдиних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що передаються в оренду Фондом державного майна України, а також нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), або виступає її замовником, укладає договори на проведення оцінки зазначеного майна та затверджує акти оцінки (висновки про вартість майна);

здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств;

бере участь у здійсненні контролю за поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди;

Наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 № 678 затверджено Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України та Положення про представництво Фонду державного майна України в районі, місті, згідно яких регіональні відділення та представництва виступають орендодавцями нерухомого майна.

Абзацом третім статті 5 Закону та пунктом 2 статті 287 ГК України передбачено, що органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляють майном, виступають орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно зі статтею 327 ЦК України, в комунальній власності перебуває майно, що належить територіальній громаді. Управляють таким майном безпосередньо сама територіальна громада та створені нею органи місцевого самоврядування.

Як вбачається, законодавець не встановлює переліку майна, що може бути об'єктом права комунальної власності, обмежившись загальною нормою, згідно з якою в комунальній власності є майно, в тому числі грошові кошті, яке належить територіальній громаді. Тобто, можна дійти висновку, що у власності територіальної громади, як і в держави, може бути будь-яке майно. Однак насправді це не так. Поза сумнівом, у комунальній власності не можуть бути об'єкти виключної власності й деякі інші об'єкти, покликані забезпечувати лише загальнодержавні інтереси та державну безпеку.

Згідно зі статтею 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Отже, наведена конституційна норма містить певні критерії для визначення переліку об'єктів права комунальної власності. Відповідно вона знайшла майже повне, але з деякими редакційними особливостями, відображення у статті 16 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Визначальні принципи управління майном, що є в комунальній власності, полягає в тому, що правомочності власника здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Порядок здійснення цих прав певною мірою визначається Законом «Про місцеве самоврядування в Україні».

Здійснювати права суб'єкта права комунальної власності безпосередньо можуть лише невеликі територіальні громади, зокрема сіл. В інших випадках ці та інші функції здійснюють сформовані в установленому порядку сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами й наділяються законом власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про створення, ліквідацію, реорганізацію підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Поки що в Україні немає спеціального законодавчого акта, який би детально визначав обсяг прав комунальних підприємств, установ та організацій щодо закріплюваного за ними майна. В період, коли комунальна власність була різновидом державної власності, ці правомочності визначалися нормами, що стосувалися державних підприємств, установ та організацій, а відтак за комунальними підприємствами майно закріплювалося на праві повного господарського відання, а за комунальними установами та організаціями - на праві оперативного управління. Така практика збереглася і після відокремлення комунальної власності від державної у зв'язку з прийняттям Конституції України.

Разом із тим зауважимо, що згідно зі статтею 143 Конституції України і згідно з частиною четвертою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальні громади самостійно управляють комунальним майном, тож вони мають право самі визначати перелік документів, необхідний для укладення договору оренди.

У кожному регіоні України є нормативні акти органів місцевого самоврядування, що регулюють ці питання на рівні регіону. Як зазначалося раніше відповідними радами органів місцевого самоврядування приймаються Положення про оренду майна, Положення про порядок розрахунку плати за оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади, Порядок нарахування та розподілу плати за оренду нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) місцевої комунальної власності, які в цілому дублюють норми діючого законодавства.

Відповідно до абзацу четвертого статті 5 Закону та пунктом 4 статті 287 ГК України передбачено, що державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами виступає орендодавцем щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні.

Необхідно зазначити, що на виконання Указу Президента України від 12 вересня 1994 року № 517 «Про программу розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні» і з метою створення належних умов для здійснення їх функцій Кабінетом Міністрів України постановою від 27 лютого 1995 року № 146 затверджено Положення про порядок розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та іноземних організацій в Україні.

Згідно пункту 5 вказаного Положення розміщення представництв і установ у місті Києві здійснює Київська міська державна адміністрація через Генеральну дирекцію по обслуговуванню іноземних представництв (ГДІП), а у Автономній Республіці Крим, областях і місті Севастополі - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і Севастопольська міська державні адміністрації.

Відповідно до пункту 8 Положення дипломатичні представництва, консульські установи та міжнародні міжурядові організації, які мають намір для свого розміщення орендувати споруди та приміщення повинні письмово сповістити про це МЗС, а міжнародні неурядові організації та іноземні організації інформують про відповідні свої наміри ГДІП, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Севастопольську міську державні адміністрації.

З приводу порядку надання майна вказаної категорії в оренду ми повернемося згодом.

Стаття 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в абзаці п'ятому та пункт 3 ГК України передбачає, що підприємства, установи та організації виступають орендодавцем щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Нагадаємо, що в колишній редакції Закону також було таке саме обмеження щодо площі, але без словосполучення «на одне підприємство». Тому було не зовсім зрозуміло, як цю норму застосовувати. Тепер ясно, що одне підприємство має право самостійно укласти один або декілька договорів оренди на нерухомість загальною площею до 200 кв. м.

Незважаючи на це, варто зауважити на необхідності погоджувати з Фондом державного майна України розрахунки орендної плати відповідно до пункту 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, за якою передбачено погодження з ФДМУ або його РВ розрахунків орендної плати за будь-яке державне майно.

Стаття 6. Орендарі

Орендарями згідно частини першої статті 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

З приводу господарських товариств, створених членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу варто згадати таке поняття як орендне підприємство.

Зазначимо, що стаття 115 ГК України, до моменту її виключення на підставі Закону № 3269-VI від 21.04.2011, визначала поняття орендного підприємства.

За змістом вищевказаної статті ГК України орендним підприємством визначалося підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини другої вказаної статті ГК орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

Можливість створення орендних підприємств в Україні зберігалася протягом усього періоду чинності Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» аж до 14 березня 1995 року, коли він був змінений та одержав назву «Про оренду державного майна». Легальною базою створення орендних підприємств стали статті 15 та 27 Закону про оренду майна (у початковій редакції), відповідно до яких орендар набув права самостійно обирати організаційну форму підприємницької діяльності на основі орендованого майна, затверджувати статут створюваного ним підприємства та наділяти останнє правом повного господарського відання на закріплене, орендоване та інше майно.

3 самого початку, у відповідності зі статтею 6 Закону України «Про оренду майна державних підприємств і організацій» (1992), у ролі пріоритетного ініціатора створення орендного підприємства передбачалася «організація орендарів».

Організації створювалися членами трудового колективу державного підприємства, організації або структурних підрозділів з їх ініціативи. Підставою для створення такої організації слугувало рішення трудового колективу державного підприємства, організації про оренду майна державного підприємства, організації. Для цього було потрібно більше половини голосів його членів.

У разі прийняття членами трудового колективу рішення про укладення договору оренди особи, які бажали стати орендарями, створювали організацію орендарів.

З дня державної реєстрації організація орендарів набувала права юридичної особи і, тим самим, можливість укласти договір оренди державного майна. Створена трудовим колективом організація орендарів мала переважне, перед іншими фізичними та юридичними особами, право на укладення договору оренди майна того державного підприємства, організації, де вона створена.

З прийняттям нових редакцій цього Закону, який спершу одержав назву «Про оренду державного майна» (від 14 березня 1995 року), а потім - «Про оренду державного та комунального майна» (від 23 грудня 1997 року) організація орендарів у числі можливих орендарів більше не згадується, її роль покликані виконувати господарські товариства, створювані членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу.

Частиною другою статті 8 цього Закону(98/95-ВР) визначено, що після прийняття рішення трудового колективу про оренду цілісного майнового комплексу члени трудового колективу державного підприємства, його структурного підрозділу засновують відповідно до чинного законодавства господарське товариство. Закон не встановлює заборони щодо входження до складу такого господарського товариства іншої юридичної особи.

Також слід зазначити, що Законом України «Про господарські товариства»(1576-12), яким встановлено правила створення господарських товариств, їх діяльності, права і обов'язки учасників та засновників, не передбачено обмежень щодо складу засновників (учасників) для господарських товариств, які створюються для взяття в оренду цілісного майнового комплексу.

Щодо порядку прийняття рішень трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу про оренду цілісного майнового комплексу повернемося згодом.

З приводу орендарів фізичних осіб зазначимо, що по 27 липня 2004 року діяла норма, що зобов'язує фізичних осіб - орендарів до укладення договору оренди державного майна зареєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності.

На даний час ця норма трохи змінена. Так відповідно до абзацу другого частини першої статті 6 Закону фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Тобто, з даної норми слідує, що реєстрація фізичної особи як фізичної особи-підприємця необхідна тільки в тому випадку, якщо державне майно орендується нею з метою використання в підприємницькій діяльності. Тому, якщо майно буде використовуватися в інших цілях, то й статус фізичної особи-підприємця орендареві не потрібен.

Таким чином, орендарями державного та комунального майна можуть бути: юридичні особи, фізичні особи і приватні підприємці.

Під зазначеними у частині першій статті 6 Закону (2269-12) «іншими юридичними особами» слід розуміти будь-яких юридичних осіб, у тому числі всі види підприємств та їх об'єднань, які передбачалися статтями 2 і 3 Закону України «Про підприємства в Україні», а зараз відображені у Господарському кодексі України.

За змістом частини сьомої статті 9 Закону ініціювати укладення договору оренди нерухомого майна може і бюджетна установа, організація, яка має пріоритетне право на оренду нерухомого майна перед іншими заявниками.

Прямої заборони орендувати державне або комунальне майно для підприємств з іноземними інвестиціями, кооперативів, професійних спілок, політичних партій, регіональних та інших громадських об'єднань Закон не вміщує.

Особливості оренди майна для здійснення підприємницької та іншої діяльності громадянами та юридичними особами іноземних держав та особами без громадянства визначаються законодавством України, що передбачено частиною другою статті 6 Закону.

Так, Закон України «Про режим іноземного інвестування» визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України.

Згідно статті 4 цього Закону іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

При укладенні договору оренди з іноземними суб'єктами необхідно також звернутися до Закону України «Про міжнародне приватне право», який встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Згідно статті 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частиндругоїітретьоїстатті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є наймодавець - за договорами найму (оренди).

Стаття 42 цього Закону передбачає захист права власності та інших речових прав. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.

Стаття 7. Ініціатива (пропозиція) щодо оренди майна

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ініціатива щодо оренди майна може виходити як від орендарів, так і від орендодавців.

При цьому орендарями можуть бути (ч. 1 ст. 6 Закону) як юридичні особи, так фізичні особи. Законодавство не забороняє бути орендарями держмайна також іноземним особам. Орендодавцями можуть бути суб'єкти визначені статтею 5 цього Закону. Орендодавець може оголосити про передачу майна в оренду в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок укладення договору оренди та послідовність дій із передачі майна в оренду розглянемо пізніше (Стаття 9).

Якщо ініціатива щодо оренди цілісного майнового комплексу виходить не від трудового колективу, орендодавець відповідно до частини другої статті 7 Закону повинен у триденний строк повідомити про неї трудовий колектив підприємства, його структурного підрозділу, стосовно якого подано заяву про оренду.

Трудовий колектив протягом п'ятнадцяти днів, враховуючи день отримання повідомлення про наявність заяви (ініціативи) щодо оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, має право прийняти рішення про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, утворити господарське товариство та подати орендодавцю у встановленому порядку заяву щодо оренди відповідного майна.

Порушення трудовим колективом цього строку позбавляє його переваги перед іншими бажаючими взяти це майно в оренду, але не виключає можливості брати участь у конкурсі претендентів (абзац перший частини сьомої статті 9 Закону). Тому під «відсутністю заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства чи його структурного підрозділу» слід розуміти відсутність такої заяви протягом передбачених частиною третьою статті 7 Закону п'ятнадцяти днів.

Частиною четвертою статті 7 Закону передбачено, що Фонд державного майна України щодо державного майна, а органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим, або комунального майна формують щороку на підставі інформації органів, уповноважених управляти відповідним майном, переліки цілісних майнових комплексів підприємств та їх структурних підрозділів і нерухомого майна, що може бути передано в оренду.

Зазначені переліки оприлюднюються в засобах масової інформації та на офіційних веб-сайтах орендодавців. Потенційним орендарям рекомендується попереднє уточнення актуальності відповідних пропозицій у орендодавців, оскільки нормативними вимогами до оприлюднення відповідних переліків не передбачено виключення з них приміщень, вже наданих у користування протягом відповідного періоду.

Стаття 8. Порядок прийняття рішення трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу про оренду цілісного майнового комплексу

Відповідно до статті 252-1 Кодексу законів про працю трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу визначаються законодавством.

Трудовому колективу, що забезпечує експлуатацію цілісного майнового комплексу, надається перевага при вирішенні питань, пов'язаних з орендою відповідного майна, однак за умови дотримання певного порядку та вимог.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі, якщо ініціатива щодо оренди цілісного майнового комплексу виходить від трудового колективу його структурного підрозділу, рішення повинно прийматись простою більшістю голосів членів всього трудового колективу підприємства.

Відтак, коли ж йдеться про оренду майна структурного підрозділу підприємства, згода трудового колективу всього підприємства не потрібна, достатньо простої більшості голосів членів трудового колективу цього структурного підрозділу.

У разі недотримання вимоги з приводу кількості голосів, переваги відповідно будуть відсутніми, незважаючи на наявні трудові відносити колективу з підприємством.

Після прийняття рішення про оренду цілісного майнового комплексу члени трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу засновують відповідно до чинного законодавства господарське товариство, адже орендарем може бути, як згадувалося раніше, фізичні або юридичні особи, тому трудовому колективу необхідно створити організацію з правами юридичної особи.

Законом не передбачено жорстких вимог з приводу виду такого товариства.

Згідно статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

До реєстрації у встановленому порядку статуту господарського товариства кожен член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право вступити у зазначене господарське товариство на підставі особистої заяви. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Створене членами трудового колективу господарське товариство, у статутному (складеному) капіталі якого частка внесків членів трудового колективу становитиме відповідно до статуту товариства більш як 50 відсотків, має переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, де створене це товариство. Заява господарського товариства про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди подається орендодавцю до проведення конкурсу на право оренди цього майна.

Стаття 9. Порядок укладення договору оренди

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» досить детально регламентує процедуру укладання договору оренди.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

Перелік документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності затверджено наказом Фонду державногомайна України№ 201 від 15.02.2013.

Комплект документів, що подається ініціатором оренди орендодавцеві, залежить від виду орендованого майна, однак незважаючи на це, в усіх випадках цей пакет документів включає: