Заражені зерна видаляють і підраховують кількість живих шкідників на різних стадіях розвитку.

Вміст зерен, заражених у прихованій формі, розраховують за формулою

Х₃= N_з х 100, (5)

n

де Х₃ - зараженість в прихованій формі, %; N₃ - кількість заражених зерен, шт.;

n - кількість зерен, відібраних для аналізу, шт.

Визначення зараженості борошна комірними шкідниками

Для визначення зараженості борошна комірними шкідниками беруть 1 кг борошна, просіюють через сито № 056, а оббивне борошно - через дротяне сито № 067 та 056.

Після просіювання прохід через сито № 056 використовують для визначення зараженості кліщем, а залишок на ситах №056 та №067 - для визначення зараженості іншими комірними шкідниками.

Залишок на ситі розсипають тонким шаром на білій поверхні й ретельно роздивляються для виявлення шкідників ( жуки, лялечки, личинки).

Для визначення зараженості борошна кліщами після просіювання зразка через сито № 056 відбирають з 5 різних місць наважки по 20 г кожна. Наважку розрівнюють на дошці і злегка пресують для одержання рівної поверхні. Товщина шару борошна має становити 1-2 мм. Поява борозенок та здутин указує на зараженість борошна кліщами.

Визначення зараженості крупів шкідниками хлібних запасів

Відважують 1 кг крупів і просівають на відповідних ситах протягом 2 хв при 120 об./хв:

а) через сита з отворами діаметром 1,5 та 2,5 мм просіюють перлову крупу,

№1 і № 2 вівсяну крупу, лущений горох, ядро гречки;

б) через сита з отворами розміром 1 та 1,2 х 20 мм просіюють перлову №3 і №4, кукурудзяні №1 і №2, вівсяні дроблені, ячмінні №1 і №2, пшеничні №3 і №4 крупи, пшоно, рис, овес, дроблений лущений горох.

в) через сита дротяні з отворами розміром 0,8 мм і 0,63 мм - просіюють перлові № 5, ячмінні й кукурудзяні № 3, манні крупи.

Схід та прохід через сита перевіряють на зараженість кліщем, довгоносиком та іншими шкідниками за допомогою приладу ПООК-1.

Перед визначенням зараженості зерна, борошна, зразки крупів необхідно прогріти до 25-30 ⁰С протягом 10-20 хв. Підраховують кількість живих шкідників. Якщо в партії борошна, крупів виявлені шкідники, вся партія бракується.

Визначення ступеня ушкодження зерна пшениці клопом-черепашкою

Шкідлива черепашка ушкоджує пшеницю в період її дозрівання. Вона проколює оболонку зерна і висмоктує поживні речовини. В зерно попадають ферменти, які розщеплюють білки зерна; якість клейковини різко погіршується, а за наявності 4-5 % ушкоджених зерен, вона не відмивається. Якість клейковини залежить від особливостей виду та сорту пшениці, попередника, фази формування зернівки, під час якої завдано пошкодження, віку шкідливої черепашки, погодних умов, агрофону.

Для зменшення негативного впливу шкідливої черепашки необхідно висівати якісне насіння пшениці після кращих попередників в оптимальні строки сівби. Важливе значення має внесення рекомендованих доз мінеральних та органічних добрив, які знижують чисельність клопів. Фосфорні добрива підвищують стійкість пшениці до пошкодження черепашкою, зрошення знижує чисельність шкідників. Дружні сходи та густі посіви дозволяють запобігти розмноженню клопів.

Збирання пшениці у стислі строки є профілактикою масового розмноження черепашки в наступному році.

Роздільне збирання необхідно проводити у фазі воскової стиглості, а обмолочування валків - не пізніше 3-5 днів після скошування. При досягненні зерном повної стиглості врожай необхідно збирати прямим комбайнуванням, при якому гине більше личинок та молодих клопів, ніж при роздільному збиранні.

Після збирання врожаю поля звільняють від соломи, проводять лущення або оранку.

У роки засухи, коли зерно дозріває швидко, втрати зменшуються у зв'язку зі скороченням періоду шкідливості.

Поліпшити технологічні властивості зерна пшениці, особливо якість клейковини, дозволить просушування зерна із слабкою клейковиною при температурі нагріву до 55 ^оС, а також створення оптимальних умов зберігання.

Методика визначення ступеня ушкодження зерна пшениці клопом-черепашкою

Обладнання: ваги.

Визначення ступеня ушкодження зерна клопом-черепашкою здійснюють у двох повторностях. Наважку, масою 10 г, відбирають із наважки масою 50 г, після видалення з неї домішок.

Кожну зернівку оглядають з усіх боків і відбирають зерно за такими ознаками: на поверхні зерна - темна крапка, навколо якої світла зморшкувата пляма, така ж пляма на боці зернівки; світло-жовта пляма без вдавленості - на зародку.

Зерно пшениці з жовтими плямами не в зародку, без слідів уколу, вдавленості або зморшкуватості не відносять до зерен, ушкоджених клопом- черепашкою.

Ушкоджені зерна зважують з точністю до 0,01 г. Вміст ушкоджених зерен розраховують за формулою

Х = mn ґ10, (6)

де х -вміст ушкоджених зерен, % ; m_n - маса ушкоджених зерен, г.

Кінцевим результатом є середньоарифметичне двох паралельних визначень.

Різниця показників паралельних визначень та при арбітражних спорах допускається 0,5 %, якщо кількість ушкоджених зерен до 5 %, і 1 %, якщо кількість ушкоджених зерен перевищує 5 %.

Визначення вмісту домішок у зерні

Наявність сторонніх домішок та дрібних зерен ускладнює зберігання, знижує ефективність переробки зерна та вихід готової продукції. Домішки, як правило, мають вищу вологість, ніж основне зерно, утворюють гнізда підвищеної вологості, знижують стійкість зерна при зберіганні. Зерно із значною кількістю домішок потребує більших затрат при транспортуванні, післязбиральній обробці, переробці.

Домішки поділяють на сміттєві та зернові. Сміттєві домішки належать до відходів. Зернові домішки мають нижчу якість порівнянно з нормальним зерном основної культури.

До сміттєвих домішок відносять:

1) прохід через сито з отворами діаметром 1 мм для пшениці, жита; 1,5 мм для вівса і ячменю, сорго; 2 мм -рису, чини, вики; 2,5 мм - для кукурудзи, гороху; 3 мм - для гречки, квасолі;

2) мінеральні домішки ( грудочки землі, шлак, галька, камінння, пісок).

3) органічні домішки (частинки стебел, листків, оболонки, мертві шкідники, частки колосся);

4) насіння бур'янів; насіння культурних рослин, які за хімічним складом, технологічними властивостями різко відрізняються від основної культури;

5) зерна основної культури та насіння зернових, які віднесені до зернових домішок з явно виїденим ендоспермом або ядром;

6) шкідливі домішки (в'язіль різнокольоровий, пажитниця п'янка, гірчак повзучий, геліотроп опушеноплідний, ріжки, софора лисохвоста, триходесма сива, зерна, ушкоджені нематодою, фузаріозом).

До зернових домішок належать:

1) бите - зерна та його частки;

2) щупле - ненаповнене, легковаге зерно;

3) давлене - деформоване зерно;

4) проросле - зерно з корінцем або паростком, які вийшли за межі оболонки, та зерно з втраченим корінцем або паростком.

5) ушкоджене зерно зі зміненим кольором оболонки від кремового до світло-коричневого внаслідок самозігрівання, сушіння.

6) зерна культурних рослин, які належать до зернових домішок за стандартом на цю культуру.

Для визначення вмісту смітної та зернової домішок зерна із середньої проби відбирають:

1) 25г - проса, сорго;

2) 50г - пшениці, жита, тритикале, ячменю, вівса, гречки, рису, вики;

3) 100г - кукурудзи, гороху, квасолі, чини, нуту;

4) 200г - кормових бобів.

Методика визначення вмісту смітних та зернових домішок у зерні

Обладнання: набір сит, технічні ваги.

Із середньої проби, звільненої від крупних домішок (просіяної через сито з розмірами отворів, через які б просіялось зерно основної культури - 6 мм), відбирають наважку згідно із стандартом і просіюють через лабораторні сита (таб.5).

Перелік лабораторних сит

Культура	Розмір отворів сит, мм
	для визначення вмісту дрібних зерен	для визначення проходу, який належить до сміттєвих домішок	для визначення крупності
		діаметр, мм
Пшениця	1,7х20	1,0	-
Жито	1,4х20	1,0	-
Ячмінь продовольчий і кормовий	2,2х20 (для ячменю круп'яного)	1,5	-
Ячмінь для пивоваріння	2,2х20	1,5	2,5х20
Овес	1,8х20 (для вівса круп'яного)	1,5	-
Просо	-	1,4х20	-
Гречка	-	3,0	Діаметр 4,0
Рис-зерно	-	2,0	-
Кукурудза - зерно	Діаметр 8,0 (І і ІІ тип для харчоконцентратної промисловості)	2,5	-
Горох	Діаметр 5,0 (для гороху круп'яного)	2,5	1-й тип 1-й тип 1-й підтип 2-й підтип 7,0 6,0 6,0 5,0 4,0 4,0 2,5 2,5
Квасоля продовольча	-	3,0	-
Сочевиця тарілчаста	-	2,5	Діаметр: 6,3 5,2 4,8
Сочевиця дрібнонасіннєва	-	1,5	-
Чина	-	2,0	-
Нут	-	2,0	-
Боби кормові	-	3,0	-
Сорго	-	1,5	-
Соя	-	3,0	-
Вика	-	2,0	-

Вміст домішок визначають просіюванням через лабораторні сита вручну або механізованим способом.

Вручну просіюють зернову масу протягом 3 хв із швидкістю 110-120 коливань на хвилину без струшування, коливання здійснюються в напрямку довжини поздовжніх отворів сит.

З проходу сита 1,7 х 20 мм для пшениці, 1,4 х 20 мм для жита, 1,8 х 20 мм для круп'яного вівса; 2,2 х 20 мм для круп'яного ячменю та сходу з усіх сит виділяють сміттєві та зернові домішки. Виділені фракції домішок зважують і розраховують у відсотках від узятої наважки.

ВНВО ''Зернопродукт'' розробило проект механізованого методу визначення вмісту смітних та зернових домішок у зерні пшениці.

Метод заснований на виділенні різних домішок зерна пшениці на аналізаторі У1-ЕАЗ за їх аеродинамічними властивостями (повітряний потік), розміри (сит) та формою (трієр).

Виділяють домішки із зернової маси пшениці на аналізаторі шляхом послідовної обробки зерна на наборі сепаруючих органів згідно із схемою до аналізатора.

Наважку масою 1 кг пропускають через сита з отворами діаметром 6 мм, потім обробляють у пневмоканалі - трієрі вівсюжному (отвори діаметром 9,5 мм), ситі з довгастими отворами 1,7 х 20 мм, трієрі - куколевідбірнику (діаметром 4,5 мм) та на ситі з отворами 2,0 х 20 мм. Унаслідок очищення отримують два струмені очищеного зерна та два потоки домішок: перший - сміттєві домішки, другий - зернові. Вміст смітних домішок розраховують як суму круглих органічних домішок (схід, виділений із сита з отворами діаметром 6 мм; органічні домішки; мінеральні домішки; насіння бур'янів та культурних рослин; зіпсовані зерна; шкідлиі домішки, які визначають згідно із стандартом на них.

Результати аналізів у документах про якість зерна зазначають із точністю: вміст сміттєвих, зернових, дрібних - 0,1 %; шкідливих домішок, зіпсованих зерен - до 0,01 %.

Допустимі відхилення показників за всіма визначеннями наведені в стандарті.



Визначення вмісту не явно виражених зіпсованих і пошкоджених зерен

Попередньо вилучивши всі смітні і зернові домішки, відбирають наважку зерна масою10 г, розрізають зерна впоперек і відповідно до характеристики, наведеної в стандарті на відповідну культуру, оглядають їх, вибирають зіпсовані, пошкоджені, зважують.

У наважці масою 10 г вівса спочатку вручну знімають оболонки, а потім уже вибирають зіпсовані і пошкоджені ядра, зважують окремо, але з плівками.

Зерна проса 10-грамової наважки спочатку облущують, а потім виділяють зіпсовані та пошкоджені ядра.

Для визначення вмісту зерен гречки із зіпсованим ядром у 5-грамовій наважці всі зерна розрізають, виділяють зіпсовані і разом з оболонками зважують.

Визначення вмісту шкідливих домішок, що розраховуються окремо

Якщо при огляді в пробах або наважках виявлені елементи шкідливих домішок: ріжки, в'язіль різнокольоровий, гірчак повзучий, софора лисохвоста, геліотроп опушеноплідний, триходесма сива, термопсис ланцетний, кам'яна сажка в ячмені, тверда сажка в житі і вівсі, тверда або мокра сажка в пшениці або просі, то їх вміст визначають в очищеній від смітних і зернових домішок додатковій наважці масою:

20 г при визначенні вмісту зерен сажки; 200 г - сажки в пшениці, житі та ін.; 500 г - сажки в ячмені;

200 г - плевела п'янкого;

500 г ріжків зерен, пошкоджених нематодою, в'язеля різнокольорового, гірчака повзучого, софори лисохвостої, геліотропа, триходесми, термопсиса;

500 г буркуну і цибулинок дикого часнику.

Окремо розраховується вміст домішок гальки, для чого наважку масою 500 г просіюють на ситі з отворами діаметром 1,5 мм, на сході сита відбирають гальку, зважують, визначають вміст у відсотках.

Визначення натури зерна

Визначається натура зерна пшениці, жита, ячменю, вівса, що використовується на продовольчі потреби, та зерна жита, ячменю, проса, пшениці, кукурудзи - на солод.

Натурна маса зерна - це маса 1 л зерна, виражена в грамах.

Високонатурне зерно краще виповнене, має більший вміст ендосперму, менше оболонок. При інших однакових умовах з високонатурного зерна отримують більший вихід борошна (хоча американські фахівці доводять, що пшениця, яка має натурну масу 745 г/л, забезпечує необхідний вихід борошна, на який налаштований млин). На величину натурної маси можуть впливати вологість, засміченість, температура, пошкодження шкідниками, форма зернівки.

Оскільки вологість знижує натуру, тому за кожен відсоток вологості зерна понад базовий показник (а це вологість, при якій зерно добре зберігається) береться надбавка до натури для пшениці 3-5 г, а для жита - 5 г.

Засміченість не повинна впливати на натурну масу, адже її визначають для чистого зерна - органічні домішки (солома, стрижні, частина листків) зменшують натуру, а мінеральні (грудочки землі, галька, частинки руди, шлаку) - збільшують її.

Зниження температури призводить до збільшення натури.

Тому визначається натура в зерна, очищеного при кімнатній температурі.

Суховійне зерно та сильно ушкоджене шкідниками (довгоносиком, кліщем, клопами-черепашками) має низьку натурну масу. На низьконатурне зерно пшениці запроваджується знижка в розмірі: якщо натура менше 600 г/л - 30 %, при натурі 600-650 г/л - 15 %.

Для визначення натурної маси використовують спеціальний прилад - літрову пурку.

Обладнання: пурка, гирки.

Літрова пурка складається з циліндра із заслінкою, наповнювача, циліндра- мірки, ваг, гирок, ящика, ножа.

Очищену від домішок пробу зерна ретельно перемішують. До коромисла ваг підвішують праворуч мірку з опущеним у неї вантажем, ліворуч - чашку для гирок. Переконавшись у рівновазі ваг, вантаж виймають. У щілинку мірки вставляють ніж, на нього кладуть вантаж, циліндр-мірку встановлюють у гніздо ящика. На мірний циліндр ставлять циліндр-наповнювач. У циліндр із заслінкою насипають без поштовхів зерно, не досипаючи 1,5-2 см до краю циліндра. Циліндр із зерном встановлюють на циліндр-наповнювач, відкривають заслінку і зерно надходить у циліндр-наповнювач. Верхній циліндр знімають, ніж швидко виймають, вантаж падає вниз, витискає повітря через отвір, зерно вільно заповнює циліндр-мірку. Ножем відсікають 1 л зерна, зважують з точністю до 0,5 г.

Визначають натуру зерна у двох повторностях, різниця між паралельними визначеннями для пшениці, жита, ячменю становить ^± 5 грам, а для вівса - ^± 10 г.

Визначення маси 1000 зерен

Маса 1000 зерен характеризує крупність та виповненість зерна і залежить від виду, культури, сорту, умов вирощування, щільності, хімічного складу зерна.

У різних культур маса 1000 зерен неоднакова, зокрема у пшениці вона становить 15-88 г, кукурудзи 50-1000 г, ячменю 15-65 г, гороху 40-450 г, гречки 15-40 г, проса 3 - 8 г.

Крупніше зерно дає більший вихід високих сортів борошна, крупів, адже частка ендосперму в ньому більша.

За даними багатьох учених, експериментально було встановлено, що маса 1000 зерен пшениці мало впливає на вихід борошна. Якщо ж маса 1000 зерен менше 22 г, таке зерно малопридатне для переробки, при такій масі 1000 зерен знижується вихід борошна.

З іншого боку, існує достовірна зворотня залежність між масою 1000 зерен та вмістом клейковини. Зерно суховійне, вирощене при недостатній кількості вологи, має щупле зерно з підвищеним вмістом клейковини низької якості.

Обладнання: лабораторні ваги, лічильник для підрахунку зерен, розбірна дошка, шпатель.

Із середньої проби виділяють наважку зерна, маса якої наближена до маси 500 зерен досліджуваної культури, зважують з точністю до 10 мг.

Із наважки відбирають цілі зерна, залишок зважують, масу цілих зерен визначають за різницею, від маси наважки віднімають масу залишку. Вибрані цілі зерна підраховують.

Масу 1000 зерен розраховують за формулою

М_ф = m_n х 1000, (7) N

де М_ф -фактична маса 1000 зерен, г;

m_n - маса наважки цілих зерен, г; N - кількість цілих зерен, шт.

Масу 1000 зерен у перерахунку на суху речовину (одночасно визначають вологість за двома наважками) вираховують за формулою

М_с= М_ф(100- W), (8) 100

де М_с - маса 1000 зерен у перерахунку на суху речовину; М_ф - маса 1000 зерен при фактичній вологості;

W- вологість зерна, %.

Кінцевим результатом є середньоарифметичний показник двох паралельних визначень: до цілого числа, якщо маса 1000 зерен більше 100 г, до десятих якщо ця маса 10 -100 г, і до сотих, якщо маса 1000 зерен менше 10 г.

Визначення склоподібності зерна

Склоподібність зерна - один з важливих показників якості. В основі поняття “склоподібність” лежить візуальне сприйняття зовнішнього вигляду зерна, зумовленого його консистенцією, щільністю розміщення крохмальних зерен, зцементованих білками зерна.

Консистенція ендосперму має велике значення для таких культур, як пшениця, пивоварний ячмінь, рис, жито, частково кукурудза, тритикале. Від цього показника залежать вихід та вимелюваність борошна, крупність, пивоварні властивості ячменю, вихід та сортність крупів.

Пшениця з високим вмістом склоподібних зерен відрізняється більш високим вмістом білка, клейковини.

Зерно пшениці багате крохмальними зернами, бідне білками, його краще використовувати для виробництва борошнистих кондитерських виробів, спирту, крохмалю або як добавку до сильної пшениці при виготовленні борошна. Однак необхідно враховувати, що така залежність помічена в зерні крупному. Дрібні зерна пшениці менш склоподібні, ніж крупні, а вміст білка в них вищий.

Рівень склоподібності лежить в основі вибору параметрів підготовки зерна до переробки та режимів помелу. При переробці склоподібного зерна витрачається більше енергії, але воно дає вищий вихід борошна порівняно з борошнистим зерном.



Методика визначення склоподібності зерна пшениці та рису за зрізом

Для визначення склоподібності зерна застосовують два методи: стандартний за зрізом зерна та з використанням діафаноскопа.

Склоподібність зерна пшениці визначають після аналізу на засміченість, а рису - після визначення плівчастості.

Із підготовленого зразка для аналізу відраховують підряд 100 цілих зерен, розрізають їх упоперек посередині. Зріз кожної зернівки розглядають залежно від консистенції зрізу поділяють на три групи:

1) склоподібне зерно - на зрізі повністю скловидний ендосперм;

2) частково склоподібне - зерно частково скловидне, частково борошнисте;

3) борошнисте - повністю борошнистий зріз.

Жовтобоке зерно з явно вираженими борошнистими плямами без розрізу належить до частково склоподібних.

Загальну склоподібність у відсотках розраховують за формулою

С = П_с + Ч_с, (9)

де С - склоподібність у відсотках;

П_с - сума склоподібних зерен, шт.;

Ч_с - сума частково склоподібних зерен, шт.

Загальну склоподібність розраховують до десятих, округляють до цілих чисел. Розходження між паралельними визначеннями допускається до 5 %.

Методика визначення склоподібності зерна з використанням діафаноскопа ДСЗ-2

Обладнання: діафаноскоп, технічні ваги.

На касету діафаноскопа висипають наважку зерна масою 50 г, круговими рухами заповнюють усі 100 вічок решітки цілими зернами, по одному в кожному вічку. Залишки зерна зсипають із касети, злегка нахиляють її. Касету встановлюють у проріз корпусу приладу, вмикають світло.

За допомогою рукоятки касету вставляють у корпус так, щоб у полі зору було видно перший ряд вічок із зерном.

Поворотом ручки скиду відліку налаштовують лічильник так, щоб на верхньому табло з'явилися цифри 00, а на нижньому -50.

Після встановлення лічильника підраховують кількість склоподібних та борошнистих зерен. Склоподібне зерно повністю просвічується, борошнисте - не просвічується.

Поворотом ручки за годинниковою стрілкою відкладають кількість склоподібних зерен; проти годинникової стрілки - кількість борошнистих. Проглядають усі 10 рядів.

Після огляду 10-го ряду, про що попереджає червона смуга на касеті, на нижньому табло лічильника буде вказано відсоток загальної склоподібності, а на верхньому - кількість склоподібних зерен.

Визначення енергії проростання та здатності до проростання

Проростання - це показник, який характеризує придатність зерна для виготовлення солоду.

Енергія проростання - це кількість зерен, які проросли через 3 доби (72 год) при певних умовах. Вона характеризує фізіологічну зрілість зерна, дружність та рівномірність появи зародкових корінців. Для зерна проса, яке використовують на солод, передбачена енергія проростання 85 % (через 72 год).

Здатність до проростання визначають так само, як і енергію проростання, тільки через 5 діб (120 год.).

Різниця між енергією проростання і здатністю до проростання в зрілого зерна ячменю не перевищує 1-2 %. Різниця між показниками 5 % і більше свідчить про несвоєчасне збирання або збирання за несприятливих умов.

Стандартами нормується тільки здатність до проростання. При переробці на солод у спиртовому виробництві для жита, проса, ячменю здатність до проростання має бути не менше 92 %, а для вівса - не менше 90 %.

Для ячменю пивоварного стандартом передбачено здатність до проростання зерна І класу - 95 %, а ІІ класу та для виробництво солоду 92 %.

Визначення здатності до проростання

Обладнання: технічні ваги, розбірна дошка, лійки, штатив, гумова трубка із затискачем, чашка Петрі.

Із середнього зразка відважують дрібнонасіннєвого зерна (просо, сорго) 30 г, крупнонасіннєвого (пшениця, жито, ячмінь, овес та ін.) - 50 г.

Наважку перемішують і розсипають у вигляді квадрата на розбірній дошці.

Шар зерна ділять по діагоналі на чотири трикутники.

Відраховують із двох протилежних трикутників по 250 зерен підряд, починаючи з вершини трикутника. Для аналізу беруть зерно ціле, нормально виповнене. Зерно, яке залишилося, знову змішують і відбирають другу пробу - 500 шт.

Кожну пробу (500 зерен) вміщають у скляну лійку діаметром 10 см, яку закріплюють на штативі. На кінець лійки підєднують гумову трубку із затискачем довжиною 6-7 см. Щоб зерно не висипалося, в отвір лійки вставляють скляну кульку.

Лійку з зерном заливають водою кімнатної температури (18-20 ⁰С) на 1,5- 2 см вище поверхні зерна. Зерно у воді перемішують.

Через 4 години воду з лійки спускають і залишають зерно на 16-18 годин. Після цього його знову заливають водою на 4 години, потім воду зливають до кінця пророщування, затискач із трубки знімають. Лійку закривають чашкою Петрі, коли в ній відсутня вода. Щоб зерно не підсихало, на чашку кладуть фільтрувальний папір, який періодично змочують.

Через 3 та 5 діб після початку замочування підраховують зерна, які проросли (корінці вийшли на зовні). Через три доби зручніше підрахувати кількість зерен, які не проросли. Їх засипають у лійку і пророщують ще дві доби. На 5 добу підраховують зерна, які проросли.

Розраховують здатність до проростання за формулою

х ₌ (500-А) х 100, (10)

де х - здатність зерна до проростання, %;

А - кількість зерен, які не проросли, шт.;

Б - кількість зерен, узятих на аналіз, шт. (500).

Показник енергії проростання або здатності до проростання вираховують як середньоарифметичне показників двох паралельних визначень з точністю до 0,1 %, округляють до 1 %.

Різниця показників паралельних визначень допускається 5 % при середньоарифметичному показнику 90 % і більше, і 7 %, якщо цей показник менше 90 %.

Здатність до проростання всієї партії, з якої взято середній зразок, розраховується за формулою

х₌ (100-С) х Б, (11)

100

де C - вміст у партії зернових та смітних домішок, включаючи фракцію зернової домішки, яку віднесли до основного зерна;

Б - кількість пророслих зерен через 5 діб, %.



Визначення твердозерності зерна пшениці

Твердозерність - це структурно-механічні властивості зерна, які характеризують ступінь опірності руйнівним зусиллям у процесі подрібнення і визначають цільове призначення зерна.

Існує декілька методів визначення твердозерності. Найбільш прості з них і придатні для масових аналізів наступні:

- визначення питомої поверхні чи середнього розміру частинок шроту;

- визначення виходу точної фракції шроту при просіюванні;

- визначення відношення величини набухання дрібної та крупної фракцій борошна.

Ці методи базуються на відмінностях у ступені дисперсності та м'якості помелу при подрібненні зерна. Можна визначати твердозерність на мікротвердомірі Брабендера або на приставці - твердомірі фаринографа.

Визначення твердозерності зерна пшениці на мікротвердомірі Брабендера

Обладнання: мікротвердомір Брабендера.

Показник твердозерності при визначенні на мікротвердомірі - це термін подрібнення 4 г пшениці на конусному млині приставки.

Прилад складається з розмелювального пристрою, електронних блоків та ваг. Блок з'єднаний з розмелювальним пристроєм та вагами.

На пристрої електронного блока встановлюється маса наважки зерна (для пшениці 4 г).

Наважку зерна масою близько 6 г засипають у розмелювальний пристрій, потім включають прилад. Лампа "LО" комп'ютера має світитися, а ваги - показувати "О". Вмикають розмелювальний пристрій, одночасно розпочинається відлік часу.

Розмелене зерно надходить у приймальну чашку електронних ваг і, коли маса досягне 4 г, електроніка припиняє відлік часу, засвічується лампа "Ні" комп'ютера, на табло фіксується час у секундах, який відповідає показнику “твердозерність”. Млин продовжує працювати, розмелює все зерно, але показник лічильника не змінюється. Після розмелу всього зерна млин зупиняється.

Після кожного зразка пропускають 5 г твердої пшениці для очищення млина.

Для отримання точних результатів необхідно підтримувати постійну температуру млина в межах 15 °С за допомогою термостата або водопровідної води. Підвищення температури зумовлює зменшення тривалості розмелу.

За тривалістю подрібнення зерна пшеницю класифікують на:

- високотвердозерна - термін розмелу 27-32 с;

- твердозерна - 35-45 с;

- середньотвердозерна - 46-63 с;

- м'якозерна - понад 64 с.

Визначення відношення ступеня набухання дрібної та крупної фракції борошна

Обладнання та матеріали: вальцьовий млин типу "квадратум-юніор", ваги, сита з отворами діаметром 140 і 100 мкм, циліндри, 2 % - й розчин оцтової кислоти.

Проби зерна масою 5-10 г розмелюють на вальцьовому млині. Борошно просівають через сита з отворами діаметром140 мкм.

Просіяне борошно на ситі з отворами діаметром 100 мкм поділяють на дві фракції. На ситі залишається крупна фракція, а дрібна йде проходом через сито. Просіюють до 40-50% борошна.

З кожної фракції відбирають пробу масою 0,5 г і визначають показник набухання у 2 % - му розчині оцтової кислоти.

Показник твердозерності визначається відношенням ступеня набухання дрібної і крупної фракцій. У твердозерних сортів пшениці цей показник близький або більший 1, у м'якозерних - не перевищує 0,5-0,7.

Визначення вмісту сирого протеїну

Незважаючи на більше ніж сторічну давність (1883 р.), метод Кьєльдаля у світовій аналітичній практиці вважається класичним, в наш час на його основі розроблено прилади фірмою "Текатор" (Швеція).

Сьогодні у всьому світі вміст білка у зерні є одним з перших та обов'язкових показників якості.

Визначення вмісту сирого білка базується на визначенні вмісту азоту. При кип'ятінні з сірчаною кислотою органічний азот у присутності каталізаторів (селену, калію сірчанокислого ) зв'язується у сполуки амонію сульфату (NH₄)₂SO₄, добавляють міцний луг, виділяється аміак, який поглинається борною кислотою. За кількістю зв'язаної кислоти визначають вміст азоту, враховуючи що 1 мл 0,1Н розчину кислоти зв'язує 1,4 мг азоту.

Вміст білка встановлюють за вмістом азоту, помноженим на коефіцієнт 5,7 для пшениці, жита, ячменю та на 6,25 для інших культур.

Вміст білка у зернових культурах збільшується з точки зору географічного положення із заходу на схід та з півночі на південь. Зростання кількості білка в зерні залежить від родючості ґрунтів.

Оптимальне азотне підживлення в період вегетації є однією з найважливіших умов одержання високоякісного зерна. Особливо сприятливо на якість зерна впливає висока температура при низькій вологості.

Вміст білка у зерні пшениці становить 10-14 %, жита 9-12 %, гороху 16- 26 %, у борошні пшеничному 13-16 %.

При проростанні зерна частка запасних білків зменшується, а вміст альбумінів, глобулінів та найбільш важливої амінокислоти - лізину збільшується. Через чотири доби після проростання кількість лізину в сумарного білка пшениці збільшується на 31 %, жита на 11 %, ячменю - на 20 %.

Визначення вмісту сирого протеїну (білка) на приладі системи Кьєльтек-Авто

Ця методика призначена для визначення масової частки сирого протеїну в зерні, борошні, макусі, шроті, гірчичному порошку.

Під сирим протеїном розуміють сумарну кількість азоту, яку визначають методом Кьєльдаля з подальшим перерахунком на білок.

Прилади та обладнання: шафа витяжна, шафа сушильна електрична з регулюванням температури та підтримуванням її в межах 100-105 ^оС; ваги лабораторні, класу точності 2 з найбільшою граничною межею зважування 200 г, або інші ваги такого ж класу точності; електроплитка побутова; термометр контактний з рухомими робочими контактами типу ТПК-4П-163 (450-500 ^оС); млинок лабораторний ЛЗМ або іншого типу з числом обертів не менше 5000 хв; сита №1, 08, 05; сито з отворами діаметром 0,25 мм з набору лабораторних сит; бюкси металеві висотою 20 мм і діаметром 48 мм з кришками.

Хімічний посуд та реактиви: склянки лабораторні місткістю 50, 100, 500, 1000 см³; колби лабораторні місткістю 50, 100, 500, 1000 см³; бутель скляний місткістю 10000 см³; банки скляні побутові з притертими кришками; колба мірна, місткістю 100 см³; склянка порцелянова місткістю 1500 см³; піпетка на 1 см³; бюретка скляна місткістю 50 см³; ексикатори з фарфоровими вставками; лійки скляні діаметром 4-5 см. Кислота сірчана х. ч., густина 1,84 г/см³; кислота соляна х. ч., фіксанал 0,1 н; натрію гідроксид х. ч.; мідь сірчанокисла х. ч.; калій сірчанокислий х. ч.; селен металічний; кислота борна х. ч.; розчин бромкрезоловий зелений; розчин метиловий червоний х. ч.; спирт етиловий ректифікований; вода дистильована.



Підготовка проби до проведення аналізу

Зразки зерна (20-50 г) розмелюють на млинку “Циклотек” (з діаметром отворів сита 0,8 - 1,0 мм), висушують у сушильній шафі протягом 4 год при 100- 105 ^оС, охолоджують в ексикаторі, нижній відділ якого заповнений шматочками прожареного кальцію хлористого.

Наважки зважують на аналітичних або торзійних вагах у двократній повторності. У пробірки з наважками додають близько 0,7 г каталізатора і 12 см³ концентрованої сірчаної кислоти на 1 г досліджуваної речовини. Суміші дають деякий час постояти, щоб наважка рівномірно просякнулась кислотою.

Зразки спалюють на приладі для спалювання за Кьєльдалем виробництва фірми “Текатор” - дигестері із вмонтованими терморегулятором і центровим дисплеєм.

Пробірки вставляють у гнізда дигестора, накривають секційною кришкою з витяжним пристроєм у комплекті з водяним аспіратором, закривають тепловими заслінками.

Спалювання здійснюють при температурі 420±10 ^оС протягом 2-3 год (залежно від вмісту протеїну в зразках до появи чистого (без жовтого відтінку) зелено-голубого кольору, який зникає після охолодження.

Слід звернути увагу на те, що на початковій стадії дигестерування, коли відбувається бурхливе виділення газоподібних продуктів внаслідок високої швидкості реакції з кислотою, перші 5-10 хв витяжний блок має працювати у режимі максимальної швидкості струменя води, щоб не було втрати молекулярного азоту. Потім витрати води слід зменшити (1,5 л/хв), щоб на наступних етапах дигерування пари кислоти залишалися у пробірках. Для мінімізації випаровування кислоти у довкілля важливо знизити ступінь аспірації до потрібного рівня.

Спалені зразки охолоджують до 50 ⁰С, пробки обполіскують дистильованою водою і в пробірки додають ще приблизно по 60 см³ дистильованої води, після цього проба готова до визначення.

Приготування хімічних розчинів

1. Приготування 0,1 н розчину соляної кислоти: розчин готують з фіксаналу.

2. Приготування 40 % розчину натрію гідроксиду: зважують 400

±0,001 г, переливають у порцелянову склянку, поступово додають 600 см³ дистильованої води, суміш постійно перемішують скляною паличкою. Коли розчин охолоне (40-50 ^оС), його переливають у робочу посудину.

3. Приготування каталізатора: зважують 2±0,001 г металічного селену, наважку переносять у ступку і розтирають до утворення порошку. Потім зважують 10±0,001 г сірчанокислої міді і 100±0,001 г калію сірчанокислого. Ці наважки переносять у ступки з розтертим селеном. Суміш ретельно перемішують, розтирають, просіюють через сито з отворами діаметром 0,5 мм. Одержаний каталізатор зберігають у скляному посуді з притертим корком. Можна користуватись каталізатором фірми “Текатор” - таблетками Кьєльтабз.

4. Приготування 0,1 % розчину бромкрезолового зеленого: у склянку переносять наважку 0,1±0,001 г індикатора бромкрезолового зеленого, додають 50 мл етилового спирту, перемішують скляною паличкою до повного розчинення індикатора. Розчин переносять у мірну колбу місткістю 100 см³. Склянку обполіскують спиртом, який переливають у колбу і об'єм розчину в мірній колбі спиртом доводять до мітки.

5. Приготування 0,1 %-го розчину метилового червоного: розчин готують так само, як розчин бромкрезолового зеленого.

6. Приготування розчину 1 %-ої борної кислоти з індикаторами: наважку 100±0,001 г переносять у бутель об'ємом 10 л і розводять дистильованою водою, яку попередньо кип'ятили протягом 15 хв. У бутель з борною кислотою додають 5-6 л гарячої (70 ^оС) дистильованої води, перемішують до повного розчинення; вносять 100 см³ 0,1 %-го розчину бромкрезолового зеленого і 70 см³ 0,1 % розчину метилового червоного. Кількість розчину в бутлі доводять до мітки і перемішують.

Коригують 1 % -ну борну кислоту за такою методикою. З бутля відбирають 25 см³ борної кислоти, додають 100 см³ дистильованої води. Якщо розчин у колбі червоного кольору, його титрують 0,1 н розчином натрію гідроксиду до нейтрального сірого забарвлення.

Підраховують об'єм розчину натрію гідроксиду, необхідний для коригування розчину борної кислоти у бутлі на 10 л, за такою формулою: кількість 0,1 н лугу = кількість см³ титранту х 40.

Визначену кількість лугу додають до розчину борної кислоти з індикаторами, ретельно перемішують. Готовий розчин має темно-зелений колір.

Концентрація титранту. Для досягнення точних результатів аналізу на вміст у зразках азоту та протеїну необхідно бути абсолютно впевненим у точності концентрації соляної кислоти, оскільки в протилежному разі це може призвести до грубих помилок. Як стандартну речовину для визначення концентрації титранту використовують натрію карбонат. Приблизно 10 г безводного натрію карбонату (Na₂CO₃) висушують протягом 2 год при 200 ^оС. Після охолодження в ексикаторі на аналітичних вагах зважують 0,4 г стандартної речовини. Наважку (W1)переносять у прийомну колбу, додають 40 см³ дистильованої води і 10 крапель змішаного індикатора. Титрують до рожевого забарвлення (А1). Цей розчин повторно кип'ятять протягом декількох хвилин, швидко охолоджують водогінною водою до кімнатної температури і титрують до наступної зміни кольору на рожевий (А2), потім процедуру повторюють (об'єм А3).

Молярність( М ) =--18,870 ґ W₁ ; A1 + A2 + A3

Концентрація має бути визначена з точністю до четвертого знака після коми, наприклад 0,1000 М.

Натрію карбонат зберігають в ексикаторі у скляному посуді з притертою пробкою.

Для перевірки ступеня поновлення дистиляційного блока використовують стандартну речовину - амонію сульфат (NH₄)₂SO₄ з чистотою не менше 99,5 %, молекулярною масою 132,14 г/моль.

Висушений протягом чотирьох годин при температурі 102 ^оС амонію сульфат зберігають в ексикаторі. Відсоткова частка азоту в амонію сульфаті (99,5 %) дорівнює 21,09. Дистилюють у пробірці 0,15 г амонію сульфату.

Відсоткова частка азоту

=--мл - контроль ґ N ґ 0,401,

грам(зразка)

де N - нормальність титранту з точністю до четвертого знака після коми.

У разі використання солі амонію з іншим ступенем чистоти наведені вище розрахунки необхідно скоригувати.

Підготовка до роботи

Перед початком роботи на приладі перевіряють готовність всієї системи до запуску:

1. Спочатку необхідно переконатись у тому, що генератор пари є порожнім (для цього відкривають панель ліворуч). Потім перекривають дренажний кран на задній панелі (переводять його у вертикальне положення).

2. Підніймають до упора захисну прозору шторку. Віджимають тримач, ставлять у гніздо порожню пробірку, опускають шторку.

3. Перевіряють наявність реактивів у всіх ємкостях приладу.

4. Відкривають кран подачі холодної води з водопроводу.

5. Вмикають вилку в мережу, натискають клавішу "POWER", на дисплеї висвічується напис "HELP".

6. Необхідно впевнитись, що в ємкості з титрантом відсутні бульбашки повітря. Якщо вони там є, то їх обов'язково необхідно позбавитись. У ручному режимі поршнем бюретки з титрантом можна керувати за допомогою клавіші "TITRANT". При відкритій захисній шторці натискають клавішу "TITRANT", доверху доти, доки поршень бюретки не зупиниться у верхньому положенні, витискуючи кислоту в ємність з титрантом. (При відкритій захисній шторці бюретка з'єднана через потрійний клапан з ємкістю, в якій знаходиться титрант). Натискуючи клавішу "TITRANT" донизу, кислота заповнює бюретку. Процедуру повторюють до того часу, поки бюретка не звільниться від бульбашок повітря. Потім закривають захисну шторку і натискають клавішу "TITRANT", кислота виливається знизу в титрувальну ємкість. (При закритій захисній шторці бюретка з'єднана з ємкістю для титрування).

7. Натискають клавішу "AUTO" доверху і відкривають захисну шторку. Бюретка заповнюється автоматично, після цього загориться лампочка "cycle over".

8. Відключають "AUTO", натиснувши клавішу донизу.

9. У ручному режимі перевіряють відсутність бульбашок повітря в ємкостях з натрію гідроксидом. Пробірка має бути в гнізді, захисна шторка закрита, бокова панель відкрита: а) при натисканні клавіші "ALKALI" насос робить один оберт. Процедуру повторюють доти, поки луг не почне надходити у робочу пробірку, а трубка не звільниться від бульбашок повітря; б) відмірюють 25 см³ дистильованої води, виливають у пробірку, роблять позначку рівня води у пробірці. Виливають воду, пробірку ставлять у гніздо, закривають захисну шторку, натискають клавішу "ALKALI". При правильній роботі насоса у пробірку за один оберт має надійти 25 см³ розчину лугу (стандартна подача). Насос можна відрегулювати на максимальну подачу - 50 см³ за допомогою гайки, яка знаходиться на ньому. В автоматичному режимі насос може робити 2-3 стандартні подачі лугу.

10. Перевіряють систему поглинаючого (буферного) розчину. Аналізатор розрахований на використання поглинаючого розчину із змішаними індикаторами (бромкрезоловим зеленим і метиловим червоним в 1 %-му розчині борної кислоти).

У ручному режимі подача поглинаючого розчину в ємкість для титрування здійснюється за допомогою клавіші "REСSOL". Рекомендований об'єм - 25 см³: а) пробірка в гнізді, захисна шторка закрита, натискують клавішу "RECSOL", розчин має надходити в ємкість для титрування; б) виймають пробірку з гнізда, закривають захисну шторку, натискають клавішу "STEAM" доверху, таким чином перекривають дренажний клапан під титраційною ємкістю; в) відмірюють 25 см³ дистильованої води, виливають в ємкість для титрування, роблять позначку рівня води (під початком звуження ємкості); г) вимикають клавішу "STEAM", відкривають захисну шторку, натискають клавішу "AUTO" догори. Після того, як засвітиться лампочка "cycle over", шторку закривають, ємкість автоматично заповнюється поглинаючим розчином. Спостерігають відповідність рівня розчину в ємкості для титрування (25 см³). Об'єм регулюється гайкою на насосі. В разі збільшення або зменшення об'єму перевірку повторюють, починаючи з п. 10 (б).

11. Перевірка дистиляційного об'єму. Дистиляція автоматично припиниться, коли поверхня рідини в ємкості для титрування опуститься нижче рівня стрижнів. Передній стрижень - для програми Кьєльдаль, задній - для програми "ДД". Середній, контрольний має бути в найнижчому положенні:

а) генератор пари порожній, клавіша "STEAM" вимкнена, пробірка в гнізді, захисна, штора відкрита;

б) натискають клавішу "AUTO" догори, засвічується лампочка "cycle over"; в) вибирають програму і закривають захисну шторку;

г) відміряний контрольний об'єм дистильованої води через лійку виливають в ємкість для титрування;

д) якщо рівень рідини досягне контрольних стрижнів, дренажний клапан під ємкістю відкриється через кілька секунд;

е) якщо стрижні знаходяться дуже високо чи низько, їх регулюють, припасовують до програми Кьєльдаля "ДД".

Пропоновані об'єми: для Кьєльдаля - 75-100 мл; для "ДД" - 125-150 мл.

12. Перевірка генерації пари.

а) переконуються в тому, що дренажний клапан подачі води в генератор закритий. Кран подачі холодної води з водопроводу відкритий. Пробірка в гнізді, шторка закрита;

б) в ручному режимі натискують клавішу "STEAM" догори. Розчин із ємкості з електролітом має надходити самопливом у верхню прозору ємкість над апаратом;

в) відкривають клапан подачі води і спостерігають за індикатором пари;

г) як тільки стрілка індикатора почне рухатись, перекривають подачу води на кілька секунд. Якщо індикатор зупиниться у нижній частині чорного поля, клапан відкривають знову, поки стрілка індикатора не зупиниться у верхній частині чорного поля; клапан закривають;

д) зазвичай через хвилину вода закипає, і пара та гаряча вода з'являються в пробірці;

е) вода, яка конденсується, буде заповнювати ємкість для титрування до контакту із стрижнями. Потім дренажний клапан відкривається (поки ємкість звільниться від води) і знову закривається.

ж) система прогрівається 5 - 10 хв, після цього натискають клавішу "STEAM" донизу, процес призупиняється.

Прилад готовий до проведення аналізу.

У ручному режимі натискають шість разів на клавішу "RECSOL", таким чином звільнюють систему подачі поглинаючого розчину в титрувальну ємкість від бульбашок повітря.

Прилад працює за заданою програмою.

Для одержання на дисплеї результатів аналізу безпосередньо у відсотках протеїну (білка), в програму приладу вводять постійний коефіцієнт і поправку на показники холостих дослідів за дистильованою водою.

Для цього на передній верхній панелі на табло "В" - 1000, на табло "BLANK"-00.

У пробірку відміряють 20 см³ дистильованої води. Піднімають захисну шторку і ставлять пробірку в гніздо. Клавішу "AUTO" натискають догори. Засвічується лампочка "cycle over", шторку опускають. Дистиляція і титрування вмісту пробірки здійснюється автоматично. Процедуру повторюють декілька разів до встановлення постійного значення холостих дослідів.

Кожного разу, якщо В=1000, А=0000, BLANK=00, дисплей висвічує “см³” незалежно від маси зразка.

Встановлюють константу "BLANK" на це значення, наприклад, 00-09 см³.

Результати будуть скориговані під значення "BLANK".

Крім цього, перед дослідженням кожної партії зразків необхідно аналізувати повний хімічний контрольний зразок, щоб компенсувати будь-яке внесення реактивів, які використовуються.

Контрольні зразки мають оброблятися аналогічно зразкам, які досліджуються. В нашому випадку має дигеруватися зразок, до складу якого входить 0,7 г змішаного каталізатора (К₂SO₄: CuSO₄: Se = 100: 10: 2) і 8 см³ концентрованої сірчаної кислоти.

Після цього кнопками на табло "В" вводять у програму постійний коефіцієнт, який дорівнює:

В₌ N х 0,014 х 100 х К, (12)

де N - нормальність соляної кислоти з точністю до четвертого знака ; 0,014 - г-екв. азоту ;

Н - наважка зразка, г ;

К - коефіцієнт переведення азот - протеїн (6,25; 5,7 - залежно від зразка).

На табло "BLANK" кнопками вводять показники холостого титрування, два знаки після коми.

Якщо є поправка на повний хімічний контрольний зразок, то:

В₌(Т - В) N х 0,014 х 100 х K, (13)

де Т - об'єм титрування для зразка, мл ;

В - об'єм титрування для контролю, мл.

Після виконання всіх вищенаведених процедур переходять до аналізу зразків. Підіймають захисну шторку, пробірку з розчином зразка з'єднують з дистиляційною голівкою, напинають на пробку, фіксують тримачем з підпірною чашечкою (гніздом).

Опускають захисну шторку аналізатора, тим самим розпочинаючи робочий цикл, у пробірку автоматично надходить 25 чи 50 см³ (залежно від режиму МІКРО - МАКРО) 40 %-го лугу, а в ємкість для титрування 25 - 30 см³ вбираючого розчину.

Паровий клапан відкривається, і пара з генератора проходить через тефлонову трубку в пробірку зі зразком (відбувається відгонка парою). Внаслідок взаємодії сульфату амонію з лугом виділяється аміак.

Звільнений газ (NH₄) разом з парою проходить через конденсатор, охолоджується, надходить у титрувальну трубку і вбирається розчином борної кислоти зі змішаним індикатором.

Одночасно з дистиляцією відбувається процес титрування, яким "керує" мікропроцесор (фотоелектричний сигналізатор). Індикатор у ємкості для титрування постійно міняє колір із зеленого на червоний, суміш інтенсивно перемішується мішалкою, яка знаходиться в титрувальній камері. Коли рівень рідини в ємкості для титрування досягає рівня контрольних електродів, мікропроцесор приймає рішення, чи відповідає колір розчину “кінцевому результату". Якщо так, то відбувається компенсація доданого титранту (щоб досягти постійного об'єму дистиляції незалежно від об'єму титранту). Сигнал з фотоприймача мікропроцесора подається на підсилювач, а потім на цифровий індикатор. Після цього відкривається дренажний клапан і закривається паровий. Прилад автоматично відключає всі функції робочого циклу. Кінцевий результат висвічується на дисплеї.

Вимикання приладу:

а) перекривають клапан подачі води в парогенератор; б) відкривають захисну шторку, знімають пробірку; в) вимикають клавішу "AUTO";

г) вимикають клавішу "POWER"; д) відключають прилад від мережі; е) відкривають дренажний клапан;

ж) закривають кран подачі холодної води; з) протирають усі пластикові частини;

і) заповнюють ємкість для титрування дистильованою водою.

Профілактика приладу:

а) щотижня очищають ємкість з розчином електроліту для парогенератора; б) парагенератор промивають і заповнюють дистильованою водою;

в) всі ємкості очищують перед кожною новою заправкою реактивами.

Щоквартально

1. Очищують:

а) електроди парагенератора від накипу, для цього його заповнюють розчином лимонної кислоти концентрацією 125 г/л;

б) дозатор подачі вбираючого розчину;

в) ємкість для титрування (титрувальну камеру) та електроди дистиляційного рівня рідини;

г) звільняють усі ємкості від реактивів і промивають всю систему дистильованою водою.

2. Контролюють:

а) об'єм подачі лугу;

б) об'єм подачі вбираючого (буферного) розчину; в) дистиляційний об'єм;

г) стан гумової пробки на дистиляційній голівці.

Техніка безпеки

1. Прилад має бути заземленим.

2. Дигестер не можна нагрівати вище 430 - 440 ^оС.

3. При роботі з концентрованими сірчаною, соляною кислотами та лугами необхідно працювати в захисних окулярах, гумових рукавичках і респіраторі.

Опрацювання результатів

Результати, які висвічуються на дисплеї приладу, заносять до журналу, усереднюють, аналізують.

Різниця показників у кількості азоту паралельних визначень не повинна перевищувати 2 %, якщо знайдений відсоток азоту прийняти за 100. Таким чином, при вмісті 3 % азоту в речовині розбіжність між паралельними визначеннями має бути не більше 0,06 %, а при 6 % - не більше 0,12 % і т.д.

Примітка

Система контролю якості в ТЕКАТОРІ АВ сертифікована згідно зі стандартом ISO 9001 Е 29001 & BS 5750: частина 1: 1987р. Це значить, що як розробка, так і виробництво аналітичного обладнання здійснювалися згідно з чітко документованими процедурами.

Визначення вмісту білка за методом інфрачервоної спектроскопії

Вміст білка нормується стандартами на зерно пшениці продовольчої та ячменю пивоварного. Метод заснований на поглинанні білками зерна світла з характерною довжиною хвилі та вимірі інтенсивності відбитого світла.

На цій основі розроблені прилади “Інфратек” для швидкого визначення вмісту білка. Для еталонування приладу та програмування лічильника аналізують зразки з відомим вмістом білка. Необхідно проаналізувати 20-50 зразків у діапазоні вмісту білка в тій чи іншій культурі.

Вміст білка, який визначається цим методом чи методом Кьєльдаля, залишається без змін при післязбиральному дозріванні зерна, тоді як вміст та якість клейковини змінюються (що викликає недоречності при визначенні класу пшениці, особливо коли зерно ушкоджене шкідливою черепашкою).