Сучасні методи фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом

Консервативне лікування сколіозу ставить за мету створення компенсаторних викривлень і виправлення первинного викривлення. Методи консервативного лікування сколіозу багато в чому залежать від величини деформації і її стабільності. У випадках, коли при динамічному спостереженні наголошується прогресування сколіозу, дітей потрібно направляти в спеціалізовані школи-інтернати, де лікування поєднують з навчанням. У цих школах лікувальні заходи проводять протягом всього дня: діти вчаться, лежачи на спеціальних тапчанах, велике місце займають фізичні вправи, зокрема плавання в басейні [13,14].

Застосовують коригуючі гіпсові ліжечка, знімні ортопедичні корсети. Перевага ортопедичних корсетів в тому, що хворі при коригуванні можуть вільно ходити в них. Діти знімають корсет тільки на ніч і сплять в гіпсових ліжечках з деторсіонними подушками. Фахівці у області ортопедії, рекомендують дітям, хворим на сколіоз, спати на жорсткому ліжку з маленькою подушкою під головою і підкладенням подушки під дугу викривлення при положенні дитини на боку. Найбільшу увагу необхідно приділяти школярам, оскільки в 7-9 і 12-14 літньому віці відзначають максимальне прогресування сколіозу. Якщо сколіоз не прогресує, то можливо амбулаторне лікування [8,16,17].

Діти зі сколіозом І ступеня звичайно лікуються у поліклініці, де й займаються фізичними вправами, або в школах в спеціальних медичних групах. При сприятливому перебігу хвороби їм дозволяється займатися деякими видами спорту: плаванням (стиль брас), лижним спортом (класичний хід), академічним веслуванням, спортивними іграми (волейбол).

Лікування сколіозів ІІ ступеня проводять спеціалісти у кабінетах ЛФК, лікарсько-фізкультурних диспансерах, а при прогресуванні захворювання дітей слід направляти до спеціалізованих шкіл-інтернатів. У ніх пепебувають і хворі з ІІІ - ІV ступеннями сколіозу. В цих закладах лікування поєднують з навчанням: діти вчаться, лежачи на спеціальних топчанах; проводять фізкультпаузи на кожному уроці та 45-хвилинні заняття з лікувальної гімнастики, а зранку - гігієничну гімнастику. Використовують лікувальне плавання, елементи спортивних ігор. Застосовують коригуючі гіпсові ліжка, з'ємні ортопедичні корсети [22,26,27].

Останнім часом з'явилися рекомендації по застосуванню мануальної терапії при сколіозі, засновані на узагальненні тих, що є, на сьогодні відомостей і аналізі практичного досвіду авторів. Проте питання про використання мануальної терапії в цьому виді патології все ще залишається відкритим [35,69].

Лікування сколіотичної хвороби складається з трьох взаємозв'язаних ланок: мобілізація викривленого відділу хребта, корекція деформації і стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції. Крім того, лікування направлене на усунення патологічних змін інших органів і систем організму хворого. Основним і найбільш важким завданням, рішення якого визначає успіх лікування в цілому, є не мобілізація і корекція викривлення, а стабілізація хребта в коригованому положенні. Корекція деформації, не підкріплена заходами, що забезпечують стабілізацію хребта, неефективна. Дійсне лікування сколіотичної хвороби, тобто зменшення структурної деформації хребців, може бути досягнуте тільки тривалими наполегливим лікуванням впродовж всього періоду зростання хребта з обов'язковим комплексним використанням ортопедичного лікування. Цей процес вельми складний і незавжди успішний [36,37,42].

У системі заходів профілактики, лікування і реабілітації при сколіозі продовжують переважати традиційні засоби лікувальної фізичної культури (ЛФК), такі як: гімнастичні комплекси вправ лікувальної і коригуючої спрямованості, фізичні вправи у водному середовищі і елементи способів плавання, корекції положенням і використання ортопедичних фіксуючих корсетів, використання масажу і фізіотерапевтичних процедур, які на сьогодні стають все менш дієвими у порівнянні з більш перспективними методиками [38,60,63].

Одним із методів фізичної реабілітації являється масаж. Метою масажу являється підвищення загального тонусу організму, нормалізація функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем, формування правильної осанки, сприяння укріплення м'язів і м'язового корсету.Навіть при наявності схильності організму до захворювань хребта їх можна уникнути, якщо розробити навики правильної осанки і виконувати вправи, направлені на гармонійний розвиток опорно-рухового апарату. Масаж - це дозована механічна дія на поверхню тіла людини або будь-якого органа у вигляді тертя, тиску, вібрації, проведених як руками, так і спеціальними апаратами через повітряне, водне або інше середовище за допомогою спеціальних прийомів або спеціальних апаратів .Масаж може бути загальним і місцевим. При виконанні масажу застосовують різноманітні прийоми ручного масажу, спеціальні апарати, використовується самомасаж (у поєднанні з ранковою гімнастикою) в сауні, бані, ванній кімнаті, під душем. Всі прийоми виконують по ходу лімфатичних ходів, у напрямі до найближчих лімфатичних вузлів [12,15,25,48].

Одним із головних методів лікування неправильної осанки і захворювань хребта являється лікувальна фізкультура(див.дод.В). Але ніяке лікування не може бути ефективним без усунення причини захворювання і всі профілактичні заходи необхідно виконувати під час лікування. Складати конкретні комплекси вправ на кожен день слід з лікарем або методистом ЛФК. Звичайна тривалість тренування на кожен день - 30-60 хвилин, в залежності від віку дитини, її фізичної форми, вираженості порушень та багатьох інших факторів. Заняття складається з трьох обов'язкових частин- ввідна (розминка), основна і заключна. Під час розминки (5-10 хвилин) необхідно настроїтись на заняття, підготуватись до виконання основних вправ. Навантаження у ввідній частині невеликі: легкі загальнорозвиваючі, дихальні вправи, вправи для вироблення навику правильної осанки, на розслаблення м'язів. До загально розвиваючих відносяться, в тому числі, вправи на розвиток координації рухів і почуття рівноваги. При лікуванні порушення осанки вони відіграють особливу роль. Такі вправи дуже добре допомагають перемогти дітям з поганою осанкою незграбність, сформувати правильний рухливий стереотип, пристосуватись до зміни схеми тіла при зміні осанки [61,62,69,75].

У основній частині (20-40 хвилин) виконують спеціальні вправи для розтягнення і укріплення м'язів, для тренування рівноваги і координації рухів, загальнорозвиваючі вправи з підвищеним навантаженням і т.п. Вправи слід підбирати у співвідношенні з індивідуальними особливостями порушень осанки і загального фізичного розвитку. В заключній частині (5-10хвилин) навантаження постійно знижується, організм переходить в спокійний стан. Проводити заняття слід по можливості в один і той же час, починати обов'язково не раніше чим через годину після їди і закінчувати не пізніше чим за годину від сну. Вправи необхідно підбирати у співвідношенні з вихідним станом всього організму, хребта і м'язів. Занадто інтенсивні або неправильно організовані тренування можуть погіршити стан опорно-рухового аппарату [45,46].

Традиційно однією з основних рекомендацій при проблемах з хребтом є тренування м'язового корсету. Але перш ніж цілеспрямовано тренувати розтягнуті і ослаблені м'язи, необхідно забезпечити їм таку можливість, тобто розслабити і розтягнути вкорочені м'язи-антагоністи, укріпити організм і підготовити його до зростаючих навантажень. Перенапружені, спастичні м'язи згинають хребет туди, куди не потрібно і протидіють роботі м'язів, які повинні тягнути хребет у протилежний бік. На початку курсу тренування широко застосовуються вправи у вихідному положенні лежачи, яке дозволяє зняти напруження з позних м'язів. Збільшення гнучкості протипоказано при сколіозі, нестабільності хребта, дегенеративних змінах в його суглобах. Інтенсивні рухи хребта небезпечні при обмеженій рухомості в окремих його ділянках. Суглоби сусідніх з блокованою ділянкою хребців в цьому випадку, як правило, бувають зайве рухомими і рухи будуть відбуватися саме в них і травмувати м'які тканини, прискорюючи розвиток дегенеративних змін у нових ділянках хребта. Початковий, або підготовчий, період займає 1-2 місяці, в залежності від віку дитини, вихідного стану опорно-рухового апарату, інтенсивності тренувань. На перших заняттях необхідно приділити достатньо часу теорії: пояснити дитині, як осанка впливає на здоров'я, що таке правильна осанка, які види її порушення бувають і що необхідно виправити при його індивідуальних особливостях. Дитина повинна зрозуміти, як працюють суглоби, зв'язки і м'язи при підтриманні осанки і при виконанні різних вправ. Вправи для вироблення навику правильної осанки являється одним з головних моментів на початку тренування. У подальшому ці вправи будуть необхідні для покращення, закріплення і підтримання рухового стереотипу. Межа між підготовчим і тренувальним періодами умовна. Інтенсивність тренувань, час виконання і число повторення вправ поступово збільшується, вводяться нові вправи по мірі їх засвоєння. Вправи на удосконалення і підтримання навику осанки, на розслаблення і розтягування м'язів, загально розвиваючі і дихальні вправи в основному періоді поступово уступають головну роль вправам, які направлені на формування м'язового корсету і корекцію індивідуальних порушень. Тривалість тренувального періоду 1,5-2 місяці, в залежності від вираженості порушень. У заключному періоді (приблизно 1 місяць) остаточно закріплюються досягнені результати. Однією з головних задач всього тренувального курсу - привчити дитину до регулярних занять фізкультурою і навчити вправам, необхідним для того, щоб продовжувати підтримувати в нормі хребет. При функціональних порушеннях осанки і на ранніх стадіях захворювань кількох місяців занять кожного дня достатньо для того, щоб осанка стала хорошою або виправилась настільки, наскільки це можливо. Заключний період не закінчується ніколи. На кінець курсу лікування порушень осанки необхідно приділяти в день як мінімум 20, а краще - 40 хвилин. Якщо порушення були функціональними і досягнено так званий стан максимальної корекції, в цьому випадку можна приділяти менше уваги осанці і спині, а більше-загальній фізичній підготовці і спорту.
Всі вправи необхідно виконувати у відповідності з методичними вказівками. Неправильне положення тіла або неправильне виконання рухів часто переносить навантаження з м'язів, які нам потрібно тренувати, на інші м'язові групи [12,18,19,21].

Санаторно-курортне лікування: в наш час існує дуже багато курортів, де лікують хвороби опорно - рухового апарату, як в нашій країні, так і за кордоном - Сочі, Мацеста, Кисловодськ, Владикавказ, в Карлових Варах (Чехія), в Баден-Бадені (Германія), в Словенії, і на кінець в Швейцарських Альпах. В наших санаторіях збереглись хороша лікувальна база. В санаторіях, як правило, усі хворі отримують комплексні процедури: лікувальну гімнастику, масаж, дієт-харчування і мінеральні ванни [74].

Бальнеотерапія, або водолікування, відома ще з глибокої давнини і по сей час не втрачає своєї актуальності, тому що активні природні фактори, якими діє на організм мінеральна вода, створюють всебічний ефект.

По - перше, покращується кровообіг шкірних покривів і внутрішніх органів. По - друге, через велику кількість шкірних рецепторів активні речовини можуть впливати на життєво важливі центри організму, на серцево судинну, центральну і периферичну нервову системи, практично на всі внутрішні органи[28].

В комплекс лікувально-відновних міроприємств чітке місце займає фізіотерапія, задача якої про I-II ступені сколіозу надати загальну зміцнюючу і коригуючі дії на хребет, покращити кровообіг та кістково-м'язові тканини, зміцнити м'язи спини й живота, нормалізувати функціональний стан нервово-м'язового апарату, розгрузити слабку половину хребта. У розвитку статично-динамічного режиму (носіння певний час корсету) патогенетичними методами фізіотерапії є: електрогімнастика, електрофорез, індуктотермія, УФО, водолікування, масаж або підводний душ-масаж і лікувальна гімнастика. Електрогімнастика ослаблених м'язів спини й живота проводиться на боці випинання хребта (квадратної, довгої, зовнішньої, косої). Тривалість процедури 15-20 хв. щоденно або через день; курс 20-25 процедур, всього 2-3курса. Для підвищення лікувального ефекту рекомендується поєднувати електрогімнастику з індуктотермією за методикою В.І. Котлера. Електрогімнастику необхідно чергувати або поєднувати з парафіно-озокеритовими аплікаціями (42-46t) на ділянку спини. Тривалість процедури 30-60 хв через день, всього 20-25 процедур. Також застосовуються хвойні або прісні ванни, t36-37, по 10-15хв через день, всього 10-15ванн. Краще поєднувати з душем (34-27градусів, 3-4-хв), або циркулярним душем 35-36градусів 5-10хв через день або щоденно, всього 15-20процедур. Застосовується також кальцій-фосфор-індуктофорез на ділянки хребта: електроди 10 на 15см розташовуються паравертебрально на рівні дуги хребта. На верх цих електродів встановлюю малий диск-індуктор. Тривалість процедури 15хв через день, всього 15процедур. Краще чередувати з електрофорезом з вітаміном С. Пацієнтам з неврологічними розладами, з метою нормалізації основних нервових процесів і покращення трофічної функції нервової системи рекомендується загальний електрофорез-кальцію, 15-20хв через день, всього 15-20процедур. УФО призначається через день, 15процедур з метою загальнозміцнюючої дії та посилення мінерального обміну речовин [79].

У 80-ті роки в медицині виник цілий напрям, що отримало назву аутогравітаційна терапії, тобто терапії з використанням ваги людини.

Найбільш відомі з них - це пристрої системи Детензор, аутогравітаційна установка КВС, електромеханічні кушетки Nuga Best, похила дошка. Найбільш прогресивний спосіб лікування сколіозу - дозоване фізичне навантаження за методикою Євмінова. Вчені виявили, що при витягування хребта на дошці Євмінова міжхребцеві диски здатні повертати рідину і відновлювати свою структуру. Принциповою відмінністю її від інших систем є абсолютна нешкідливість, рівномірне витягування всіх відділів хребта в похилому положенні без використання вантажів і петель в умовах повного розслаблення при збереженні фізіологічних вигинів хребта. Процедура, що збільшує відстані між хребцями, дозволяє швидко зняти навантаження з ущемлених корінців, зменшити зону набряку.Тому основною складовою в лікуванні хребта є витягування хребта на дошці Євмінова. Переваги витягнення, як методу лікування очевидні, так як усувають основну причину виникнення захворювання. У разі сильних сколіозів, витягування може досягати 4 см. [39,40,41].

Особливе місце в комплексній програмі ФР дітей, страждаючих сколіотичною хворобою, займають рухливі ігри, які створюють умови для корекції дефектів постави і сколіозів, а так само допомагають вирішувати важливі задачі виховання, навчання дітей, уміння правильно керувати своїми рухами, дисциплінованого і свідомого відношення дітей до занять. Рухливі ігри, застосовувані в ортопедії, класифікують по величині психофізичного навантаження: незначної, помірної, тонізуючої і що тренує. У підборі рухливих ігор і елементів змагання необхідно враховувати індивідуальні особливості фізичного розвитку і здоров'я дітей. Рухливі ігри ортопедичної спрямованості підрозділяють на ігри в положенні розвантаження хребта і гри без розвантаження хребта [47,50,52].

Д.М. Цверава (1985), крім традиційних форм реабілітації, запропонував для лікування диспластичного грудинно-поперекового сколіозу І ступеня застосовувати верхівкову їзду. Ефективність лікування кінним спортом, на думку автора, полягає в наступному: стабілізації мобільності хребта, тобто усуненні функціонального компонента; створенні могутнього, надійного м'язового корсета тулуба; у навчанні активної корекції тулуба самовитяжінням; усуненні скутості в рухах; виробленні правильної постави; підвищенні стійкості вищої нервової діяльності; знятті "комплексу неповноцінності"; підвищенні функції опорно-рухової, серцево-судинної і дихальної систем; розвиток спритності, сміливості, організованості, внутрішній дисциплінованості і любові до тварин. Кінний спорт протипоказаний при поперековому сколіозі, тому що сприяє посиленню торсії хребців і збільшує ступінь попереково-крижової дуги; при грудино-поясничном сколіозі І ступеня, коли вершина скривлення знаходиться нижче L1 і L2, тому що тренування підвздошно-поперекових м'язів,яке інтенсивно проводиться при верхівковій їзді, несприятливо впливають на його плин [56].

Раціональне харчування - невід'ємна умова успіху в лікуванні хворих на сколіоз, основане на фізіологічних співвідношеннях основних речовин (білків, жирів, вуглеводів) зі збільшеним вмістом вітамінів, мінеральних солей, мікроелементів. Особливе значення в їжі мають повноцінні білки тваринного походження - м'ясо, риба, сир, які є важливими стимуляторами енергетичних процесів, а також натуральні продукти: овочі, фрукти, соки, рослинні масла [59].

Повітряний режим - є визначним фоном усього комплексу лікувальних заходів при фізичні реабілітації дітей зі сколіотичними вадами. Дуже корисні ультрафіолетові опромінення в зимово - осінній період (з грудня до кінця березня) два рази на тиждень,а весною, літом та осінню -сонячні ванни поблизу моря, збагачуючи організм цілющим повітрям [64].

Плавання - універсальний засіб різностороннього впливу не організм людини(див.дод.Г). Воно сприяє закріпленню здоров'я: значно покращує функції серцево - судинної та дихальної систем, показники фізичного розвитку, сприяє привиттю прикладних навичок, загартовуванню організму та одночасно це - одне з ефективних засобів у системі фізичної реабілітації та лікуванні хворих на сколіоз. При плаванні відбувається розвантаження хребта, значно зменшується вага тіла, знижується асиметрична робота міжхребцевих м'язів, що робить сприятливі умови для виконання рухів, які знижують тиск на зони росту тіл хребців. Необхідність подолання опору води при русі в воді є заходом закріплення та розвитку м'язів хребта та всього скелету, удосконалення координації рухів, виховання відчуття правильної постави. Горизонтальне положення тіла в воді під час плавання, рівномірний тиск води на шкіру, її масажуючий вплив визивають збільшення обміну речовин, активізують діяльність організму. Збільшується частота серцевих скорочень та покращується легенева вентиляція [29,43,44,49].

Про те, що заняття фітбол-гімнастикою здатні скоригувати сколіозну хворобу, лікарі дізналися досить давно. Фітбол формує новий рефлекс пози, що забезпечує створення сильнішого м'язового корсета. Немає жодного тренажера, який зрівняється з фітболом за ефективністю на область тазу. Відомо, що чимало проблем з хребтом виникають саме через перекос у сфері таза. Посадка на м'ячі вирівнює таз. На відміну від загальноприйнятих методик гімнастика на фітболах (м'яч для фітнесу) дає унікальну змогу тренування рухового контролю та рівноваги, знімає навантаження з хребта, перерозподіляє тонус всіх груп м'язів; тренує правильну поставу, почуття природної координації тіла; одночасно тренує м'язи спини і черевного преса. До того ж, специфічні властивості м'яча, при становищі сидячи, компенсують різницю довжини ніг, що є в деяких дітей із діагнозом сколіоз(див.дод.Д). Фітболи - це великі гімнастичні м'ячі для активного відпочинку, ігор, спорту, занять ЛФК. Фітболи виготовляються з міцних матеріалів, що є гарантією безпеки проведення занять: у разі пошкодження м'яч не розривається, а поступово здувається. Фітбол-гімнастика допомагає виховати правильну поставу, розвиває почуття рівноваги, покращує роботу вестибулярного апарату, тренує м'язи кінцівок, спини, черевного преса, таза, поліпшує кровообіг і венозний відтік [23,24].

У зв'язку з цим, актуальним слід вважати подальше вивчення і обґрунтування ефективності методик, що використовуються у контексті розв'язання конкретних практичних завдань, а саме:

- пошук нових і більш широке запровадження і поєднання традиційних та новітніх підходів у науково-методичному забезпеченні при доборі ефективних засобів фізичної реабілітації та принципів їх використання відповідно до індивідуальних особливостей дітей та в залежності від типу і стадії сколіотичних порушень;

- підвищення рівня спеціальної професійної підготовленості педагога-реабілітолога, вчителя фізичної культури, інструктора-методиста з ЛФК;

- підвищення рівня теоретичного, науково-методичного, матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховного, лікувального та корекційно-реабілітаційного процесів спеціалізованих навчально-виховних закладів;

- формування позитивної дидактико-реабілітаційної мотивації та створення умов для проявлення наполегливості, ініціативи дітей та їх батьків у тісній взаємодії з лікарями, вчителями, вихователями та психологами.

Висновки до I розділу: сколіоз (scoliosis) - стійке бічне викривлення хребетного стовпа, що викликає значні патологічні зміни у внутрішніх органах і інших відділах (сегментах) опорно-рухового апарату. Масові огляди і обстеження, що проводяться серед різних вікових контингентів дітей з метою раннього виявлення початкових ступенів сколіозу, сприяють своєчасному призначенню відповідного лікування. За даними багатьох авторів, складна структура дефекту, характер первинних та вторинних порушень у дітей з ураженнями опорно-рухового апарату свідчить про те, що система фізичної та соціальної реабілітації повинна бути побудована на основі об'єктивної інформації про стан їх рухової системи, нервово-м'язової працездатності, моторно-вісцеральної регуляції механізмів, адаптації організму до фізичних навантажень різної потужності та об'єму, корекційної спрямованості і в повній мірі враховувати їх індивідуальні особистості [78].

2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Організація дослідження

Дослідження проводилися на базі обласної лікарні відновного лікування з жовтня по квітень 2013року з підлітками, страждаючими сколіозом 1-2 ступеня. Для цього ми взяли дві групи: основну (15 чоловік) і контрольну (9чоловік). Всього обстежено 24 підлітка у віці від 12 до 17років (див.таб.3)

Таблиця 3

Дослідження з діагностики та корекції сколіозу у дітей 12-17 років проводилося в три етапи:

-На першому етапі дослідження був вивчений сучасний стан питання за літературними джерелами, опановані методики вивчення функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем. Крім цього провели дослідження стану опорно-рухової системи, використавши тест на силу й витривалість м'язів спини і живота і виміряли рухливість хребта школярів.

-На другому етапі проведені вивчення та оцінка функціональних можливостей дітей основної та контрольної груп, створена програма фізичної реабілітації дітей зі сколіозом 1-2 ступеня, виявлення причин порушення постави та провели анкетування з школярами основної групи.

-На третьому етапі оцінена ефективність запропонованої програми, проведені аналіз і узагальнення отриманих даних.

На етапі дослідження було обрана методика для корекції порушень сколіотичної осанки та проводився експеримент серед дітей цієї групи, проводилася математична обробка отриманих результатів та порівняльний аналіз результатів до і після експерименту. На всіх трьох етапах проведено тестування статичної витривалості м'язів тулуба, рухливості хребта і антропометричних показників.

Для оцінки ефективності були взяті такі показники:

1. Зовнішній огляд:

а) пропорційність трикутників талії;

б) симетричність лопаток і положення плечового поясу.

2. Анатомо-фізіологічні показники:

а) наявність сколіотичної постави;

б) визначення функціонального стану серця - частота серцевих скорочень;

в) визначення функціонального стану дихальної системи - життєва ємкість легенів в спокої (ЖЕЛ), проба Генчі.

3. Рухова підготовленість:

а) визначення рухливості хребта у всі напрямки;

б) визначення гнучкості хребта.

Виміри проводилися двічі (жовтень, квітень) на базі реабілітаційного центру. Кількість піддослідних на всьому протязі експерименту залишалась незмінною.

Діти контрольної групи займалися по загальноприйнятій методиці корригуючої гімнастики та отримували сеанси масажу. Заняття проводилися 3 рази на тиждень (понеділок, середа, п'ятниця) з 13:00 до 13:45.

В основній групі діти займалися сеансами ЛФК зі специфічним уклоном, де вправи були підібрані згідно їх захворювання, отримували сеанси масажу по експериментальній методиці та ще додатково займалися фітбол-гімнастикою та плаванням.

Основна група пацієнтів отримала курс масажу, використовуючи експериментальну методику -- 12-15 процедур, тривалістю не менше 60 хвилин. Перши 2-3 процедури виконували з невеликим навантаженням, поступово збільшували до 5-6 процедури. Контрольна група пацієнтів отримала масаж, використовуючи загальноприйняту методику-10-12 процедур по 20 хвилин.

Перш ніж розпочинати заняття з групами, ми ознайомлювалися з діагнозами захворювань, ступенями сколіозу, особливостями перебігу сколіотичної хвороби кожного учня, в цьому нам допомагали головний лікар та лікар з лікувальної фізкультури. Кожні три місяці ми слідкували за рівнем розвитку хворих дітей, проводили тестування з визначенням силової витривалості м'язів спини та живота. Разом з лікарем ЛФК ми приймали участь у вимірюванні амплітуди згинання хребта, рухливості в суглобах тазу, плечей, ліктів. Ці дані допомагали визначити орієнтований рівень фізичного розвитку дітей (нижче середнього, середній або вище середнього), вести систематичне спостереження за підготовленістю та функціональним станом, здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня, допомагали у підборі необхідних засобів фізичного виховання в лікуванні сколіотичної хвороби. Пацієнтам вимірювали довжину і масу тіла, окружність грудної клітки.

Всім хворим проводилося рентгенологічне обстеження хребта з метою визначення ступеня деформації і торсії хребта, типу деформації, ознак прогресу.

Проводили загальне клінічне обстеження хворих (анамнез, огляд, обстеження внутрішніх органів, органів зору, вуха, горла, носа), а потім - спеціальне дослідження, що включає антропометричні вимірювання, клінічне дослідження хребта, неврологічне, рентгенологічне і функціональне обстеження. При зборі анамнезу виявляли умови народження (яким по рахунку народилася дитина, доношеним або недоношеним, вигодовувався грудьми або штучно, в якому віці прорізалися зуби, коли почав сидіти і ходити), особливості розвитку, перенесені захворювання, умови побуту і режим життя дитини. Особливу увагу приділяли виявленню наявності сколіозу у родичів, епілепсії, шизофренії, глухонемоти, природженої глухоти, косоокості, короткозорості і далекозорості, наявності пахової і бедренної грижи, деформації стоп, вродженої вади серця і т.д. Наявність цих природжених захворювань і диспластичних синдромів необхідна для визначення основної патології.

При огляді у хворого виявляли стан шкіри, слизистих оболонок, лімфатичних вузлів, мускулатури, вираженість підшкірно-жирової клітковини і особливості статури . Особливо зверталася увага на положення голови, надплечий, плечових суглобів і лопаток, на положення тулуба по відношенню до тазу, на наявність або відсутність кіфоза і лордоза, форму грудної клітки, трикутників талії, на положення тазу, форму ніг. При огляді дуже важливо встановити: є або відсутня асиметрія особи надплечий, плечей, лопаток, грудних залоз і трикутників талії, варусна і вальгусна деформація суглобів, надмірна їх рухливість, ступінь розвитку вторинних статевих ознак, оскільки це має значення у визначенні прогнозу розвитку сколіотичної деформації хребта.

Обрана методологічна основа і поставлені завдання визначали хід теоретико-експериментального дослідження проблеми.

Заняття в основній і контрольній групах мали 3 частини:

* підготовча частина 5 хвилин;

* основна частина 15-20 хвилин;

* заключна частина 3-4 хвилини.

Підготовча частина (10-15 хв) включала загальнорозвиваючі вправи, які проводилися в повільному, а надалі - в середньому темпі. Кожну вправу повторювали 4-5 разів, згодом 6-8 разів. Під час виконання загальнорозвиваючих вправ, особливу увагу ми звертали на рівномірне та глибоке дихання, перед початком роботи груп ми вивчали прийоми різних типів дихання: грудного, черевного та особливо змішаного (повного); включали вправи, що вимагали великих м'язових зусиль із затримкою дихання. Вправи виконували в чергуванні із спеціальними дихальними вправами в такому поєднанні: 1:2 перші два місяці занять, 1:3 та 1:4- надалі з вправами для формування правильної постави і на розслаблення м'язів.
Загальнорозвиваючі вправи добирали так, аби в роботі брали участь усі м'язові групи, але не одночасно, а в певній послідовності (за принципом „розсіяного” навантаження). Фізичне навантаження підвищувалось поступово аби спеціальні вправи сприяли рівномірності навантаження та багатоступінчатості фізіологічної кривої уроку. Навчальний матеріал в основній частині уроку ми розподіляли так, щоб фізіологічна крива відповідної реакції організму учнів на фізичне навантаження мала найбільший підйом у другій її половині. Заключна частина (до5 хв) включала дихальні вправи, вправи на розслаблення, її завдання-зниження фізіологічного навантаження і приведення організму до відносно спокійного стану, підбиття підсумків. У дихальні вправи включали рухи кінцівками й тулубом з метою координації дихального акту - динамічні дихальні вправи. Це привчало вільно використовувати певний тип дихання відповідно до положення тіла і підпорядковувало своїй волі ритм та швидкість дихальних рухів. Ми навчали учнів не затримувати дихання, а дихати глибоко та рівномірно.

Для хворих сколіотичною хворобою I-II ступеня застосовували індивідуальний і малогруповий метод проведення ЛФК. Заняття по лікувальній гімнастиці тривали 45-60 хвилин і складалось з трьох частин: підготовчої, основної і завершальної. Курс занять ЛФК будувалось залежно від особливостей захворювання і визначалося лікувальними завданнями. При виконанні лікувальної гімнастики проводили загальне і спеціальне тренування. Шляхом загального тренування весь організм дитини поступово включався в рівномірне навантаження. Звичайно важчі вправи чергували з більш легкими. Загальне тренування було лише вступом до спеціального тренування.

Дітям з непрогресуючими формами сколіозу давали вправи з навантаженням (гантелі, пружинні пристосування), а також спортивне навантаження без тренування спортивних показників.

При розробці вправ навантаження узгоджували з силами і можливостями хворого. Тривалість заняття і складність комплексу поступово збільшували і ускладнювали . Для збільшення нарощування функціональних можливостей організму і прояву на цій основі бажаних рухових якостей, перш за все сили і витривалості м'язів, застосовували багатократне виконання фізичних вправ. Компонентами, що визначали величину навантаження, була тривалість вправ, інтенсивність їх виконання, кількість, тривалість і характер періодів відпочинку між ними, тому що треба мати на увазі, що навантаження, що не відповідає можливостям організму, може призвести до небажаної перевтоми м'язів і навіть порушення діяльності серцево-судинної системи.

На початку заняття нерідко відмічалась підвищена стомлюваність, прискорене серцебиття, дихання. Тому інтенсивність і тривалість вправ, і частоту повторень ми рекомендували нарощувати поступово з урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Справитися з цим завданням допомагало уміле чергування вправ середньої і малої інтенсивності, тимчасовий розподіл навантажень, як протягом одного уроку, так і на весь період занять лікувальною гімнастикою.

У підготовчому періоді лікувального курсу уточнювалися особливості індивідуального перебігу захворювання, визначалися функціональні можливості опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем хворого, рівень його фізичної підготовленості. У цьому періоді на тлі загально-розвиваючих вправ розв'язувалися завдання створення фізіологічних передумов для відновлення правильного положення тіла і стабілізації патологічного процесу, проводилися необхідні заходи для виховання і вироблення навику правильної постави, забезпечувалася нормалізуюча дія вправ на внутрішні органи і системи організму, підвищувалася його опірність до несприятливих чинників зовнішнього середовища. У підготовчу частину включалася, як правило, ходьба звичайна, ходьба з підкреслено правильною поставою і елементарні спеціально підібрані вправи для всіх м'язових груп, що не розхитують хребет.

У основному періоді лікувального курсу, який тривав до моменту задовільного рішення поставлених лікувальних задач, за допомогою загально-розвиваючих вправ удосконалювалася рухова сфера хворого, підвищувалася якість основних рухів, забезпечувалася стимулююча і нормалізуюча дія фізичних вправ. Широке використання фізичних вправ, направлених на вироблення і зміцнення м'язового корсета, дозволяла приступити до стабілізації патологічного процесу. У можливих межах проводилася корекція наявного дефекту за допомогою спеціальних коригуючих вправ. Провідним завданням ЛФК залишалося виховання і закріплення навику правильної постави, для вирішення якої використовувався весь арсенал відповідних засобів.

Завершальний період лікувального курсу переслідував мету закріплення досягнутих результатів лікування, а так само вироблення необхідного рухового режиму і рекомендацій для занять удома або в дитячих закладах.

2.2 Програма фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом

Фізична реабілітація-це застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних чинників у комплексному процесі відновлення здоров'я, фізичного стану та працездатності хворих і інвалідів. Вона є невід'ємною складовою частиною медичної реабілітації і застосовується в усіх її періодах і етапах. Її засобами є: лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механотерапія, працетерапія. Призначення засобів фізичної реабілітації, послідовність застосування її форм і методів визначається характером перебігу захворювання, загальним станом хворого, періодом та етапом реабілітації, руховим режимом.

Масаж при сколіотичній хворобі є складовою частиною комплексної реабілітації. При його проведенні слід мати на увазі таке: у підтриманні хребетного стовпа беруть участь усі м'язи тулуба, внутрішні органи деформованих порожнин мають на поверхні тулуба певні рефлекторні представництва, які звуться зонами відбиття больової чутливості.Для розслаблення м'язів спини рекомендується поза лежачи на животі з витягнутими вздовж тіла і кілька поверненими всередину руками долонями догори. При масажі грудної клітини, і живота в.п. - лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах і трохи розведені. Під впливом масажу збільшуються еластичність і рухливість зв'язок. Особливо ефективні прийоми розминання при захворюваннях суглобів. Завдання масажу: підвищення емоційного стану хворого, вирівняти тягу м'язів розгиначів спини: за опуклості м'язи тонізувати, за увігнутості м'язи розслабити і розтягти, сприяти зміцненню м'язів тулуба, виробленню м'язового корсета.Усе це вказує на необхідність масажування усього тулубу, незважаючи на локалізацію патології хребта. Масаж проводять у такій послідовності: спочатку спина і поперек, потім шия і надпліччя, далі передня поверхня грудної клітки і живіт. Масаж спини умовно складається з основної і спеціальної частин.

Для масажу задньої поверхні тулуба, масажованого укладають на живіт у звичне для цього вихідне положення. Масажують дальній бік спини від крижа та гребенів клубових кісток до плечових суглобів з подальшим переходом до іншого боку. Проте при певному практичному досвіді масажуючого, це виконують одночасно з обох боків. Починають з погладжування. Після цього вижиманням ребром або основою долоні прогрівають масажовані тканини. Потім проводять поверхневе розтирання «пилкою» долонями, приділяючи особливої уваги ділянкам з обмеженою рухомістю шкіри. Повторивши погладжування, поступово проникають углиб і розминають м'язи спини в послідовності: спочатку основою долоні, а потім подушечками 2-5 пальців. При цьому особливої уваги надають обробці локальних м'язових ущільнень у зоні опуклості викривлення хребта. Після цього, кінчиками 2-5 пальців гвинтоподібними рухами розтирають зони міжхребцевих та реберно-поперечних суглобів; основою долоні або гребенем кулака - криженя; подушечками пальців - гребенів клубових кісток, ребер і міжреберних проміжків. Спеціальна частина процедури виконується диференційовано відносно форми скривлення.

При грудному С-подібному сколіозі спочатку розтягують м'язи в зоні максимальної увігнутості дуги викривлення. Першим проводять відведення паравертебральних м'язів. Для чого подушечки 2-3 пальців обох рук проникають між остистими відростками і довгими м'язами спини та плавним рухом відводять останні убік. При цьому не слід допускати прослизання м'язів під пальцями. Утримавши їх в такому положенні 3-4 секунди, також плавно відпускають назад. Потім ці розтягування доповнюють давлючим розтягуванням. Для цього в зоні максимального м'язового напруження між 2-4 пальцями обох рук, легким натиском створюють шкірну складку і притиснувши м'язи до кісткової основи, руки розводять в протилежних напрямах. Далі розтягують нижній край трапецієподібного м'яза. Для цього подушечками пальців проникають під його зовнішній край, і плавним рухом підводять цю частину м'яза у бік хребта. Витримавши паузу відпускають м'яз назад. Найширший м'яз з цього боку розтягують поперечним розминанням. Потім захоплюють обома руками як при подвійному кільцевому розминанні і далі одну з них приводять до себе, а іншу відводять від себе і утримують їх у такому положенні 3-4 секунди. Потім плавно відпускають. Потім на вершині опуклості виконують давлючу стимуляцію паравертебральних м'язів. З цією метою основою обох долонь на відстані 5-6 см одна від одної, притискують ці м'язи до кісткової основи і виконують декілька пружних різких зустрічних рухів. Таке ж саме виконують уздовж нижнього краю трапецієподібного м'яза. Далі, захопивши найширший м'яз обома руками, пружними зустрічними рухами імітують локальні скорочення найширшого м'яза. Потім долоні обох рук накладають на вершину викривлення і роблять плавні натискання з силою до 5-6 кілограмів. На завершення у зоні опуклості виконують стьобання або рубання і погладжують усю масажовану ділянку.

При поперековому С-подібному сколіозі спочатку за допомогою відведення та давлючого розтягання знижують локальний гипертонус паравертебральих м'язів у зоні максимальної увігнутості дуги викривлення, аналогічно описаному при патології в грудному відділі. Далі з цього ж боку обома руками захоплюють зовнішній косий м'яз живота і розтягують його поперечним прийомом. З боку опуклості спочатку виконують давлючу стимуляцію паравертебральних м'язів, а потім захопивши зовнішній косий м'яз живота обома руками пружними скороченнями стимулюють його. Після чого основою обох долонь виконують плавні натискування на вершину опуклості і проводять стьобання або рубання. Завершують погладжуванням усієї ділянки.Погладжування в основній частині проводять після кожного прийому, а в спеціальній тільки наприкінці.

При S-подібному сколіозі, в спеціальній частині, першими проводять описані вище розтягування спочатку з боку увігнутості основної або більшої дуги викривлення, а потім з боку компенсаторної - меншої. Після цього в тій же послідовності виконуються стимулюючі прийоми. Натискання виконують одночасно на обидві опуклості, ударні прийоми проводять послідовно у зоні обох вершин скривлення. Масаж комірцевої зони має такі ж завдання, але проводять диференційовано у вихідному положенні лежачи на животі, кисті рук одна на одну кладуть під лоб голови. Починають процедуру з піднесеного надпліччя: при С-подібному сколіозі це з боку викривлення, а при S-образному - з боку його верхньої дуги. Спочатку проводять поперемінне погладжування від основи черепа до плечових суглобів. Потім легке вижимання ребром долоні або великим пальцем. Повторивши погладжування виконують поверхневе розтирання «пилою» ребрами долонь або спіралеподібними рухами долонною поверхнею 2-5 пальців. Після погладжування розминають м'язи шиї і надпліччя, де як спеціальний прийом для усунення гіпертонусу, проводять подвійне кільцеве розминання в сполученні з поперечними розтягуваннями. За наявності м'язових ущільнень їх усувають розминаннями подушечками пальців. Далі подушечками розтирають місця прикріплення сухожилків м'язів шиї на основі потилиці.

Масаж шиї і надпліччя з опущеного боку починають прямолінійним погладжуванням, потім виконують вижимання і знов погладжування. При розминанні м'язів з цього боку не допускають їхнього розтягування, й тому проводять тільки давлючі розминання ребром і основою долоні та подушечками пальців, приділяючи певної уваги усуненню м'язових ущільнень. Повторивши погладжування розтирають місця прикріплення м'язових сухожилок до потилиці. Після цього виконують стимуляцію верхньої частини трапецієподібного м'яза, для чого на відстані 5-6 сантиметрів захопивши м'язи обома руками між великим та іншими пальцями, пружними зустрічними рухами імітують його скорочення. В зоні основи остистих відростків хребців шийного відділу хребетного стовпа розтирають кінчиками пальців відразу з обох боків. На завершення проводять прямолінійне погладжування.

Масаж передньої частини тулуба виконують у вихідному положенні лежачи на спині, руки вздовж тулуба, під колінні суглоби кладуть валик. Починають з боку опущеного надпліччя. Спочатку в напрямі від грудини до плечового суглоба поперемінно погладжують зону великого грудного м'яза потім вижимають основою долоні. Далі після поперемінного погладжування проводять подвійне кільцеве розминання. Як спеціальний прийом, виконують розтягування великого грудного м'яза, для чого захопивши його між великим та іншими пальцями, плавним рухом наближають до ключиці, утримують в натягнутому стані 3-4 секунди і також плавно відпускають. Завершують погладжуванням. Після цього подушечками пальців спочатку погладжують міжреберні проміжки, а потім невеличкими спіралеподібними рухами розминають міжреберні і зубчастий м'язи. Наприкінці знов погладжування. Далі з боку піднесеного надпліччя масажують зону великого грудного м'яза. Спочатку прямолінійними рухами від груднини до плечового суглоба погладжують зону великого грудного м'яза, далі проводять вижимання основою долоні. Після погладжування, запобігаючи значного розтягання, розминають безпосередньо м'яз тільки давлючими прийомами: основою долоні і подушечками пальців, де приділяють увагу усуненню можливих м'язових ущільнень. Стимулюють цей м'яз, захопивши його обома руками на відстані 3-4 см і зустрічними пружними рухами імітують скорочення. Для більшої ефективності на всій зоні проводять пунктирування з рідкою частотою. Всі прийоми, як завжди, чергують з погладжуванням. Після цього подушечками пальців спочатку погладжують міжреберні проміжки, потім дрібними спіралеподібними рухами розминають міжреберні та зубчастий м'язи. Завершують погладжуванням. Зону грудини передусім погладжують і далі основою долоні або подушечками пальців спіралеподібними або круговими рухами ретельно розтирають саму грудину, приділяючи особливої уваги грудинно-реберним сполученням. Після чого основою долонь і великими пальцями обох рук, відразу з обох боків спочатку прямолінійно погладжують підребер'я, потім штриховими рухами їх розтирають.

Ділянку живота погладжують у напряму товстої кишки. Далі долонною поверхнею всієї кисті спіралеподібно його розтирають, просуваючи руку в тому ж напрямі. Прямий м'яз живота розминають подвійним кільцевим прийомом. За наявності викривлення у поперековому відділі хребта, з боку угнутості дуги викривлення, зовнішній косий м'яз живота повторно розтягують поперечним розминанням, а з боку опуклості його стимулюють. На завершення, виконують стьобання на прямому м'язі живота. Всі описані прийоми чергують з погладжуванням.

Лікувальна фізична культура -- метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров'я і працездатності хворих дітей. Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи, їх основою є м'язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. ЛФК показана на всіх етапах розвитку сколіозу. Комплекс засобів ЛФК, застосовуваних при консервативному лікуванні сколіозу включає: лікувальну гімнастику, вправи у воді, масаж, корекцію положенням, елементи спорту. Методика ЛФК визначається також ступенем сколіозу: при сколіозі 1, 3, 4 ступенях вона спрямована на підвищення стійкості хребта, в той час як при сколіозі 2 ступеня - на корекцію деформації (див.дод.В). Тому ЛФК є обов'язковим лікувальним засобом і невід'ємною складовою частиною процесу реабілітації. Головною особливістю, яка виділяє ЛФК від усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Протипоказаннями ЛФК є загальний важкий стан хворого, гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг,сильний біль, загроза тромбоемболії, кровотеча чи можливість появи її у зв'язку з рухами, висока температура і збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) понад 20-25 мм год, інтоксикація, злоякісні пухлини. Корекція сколіозу при виконанні фізичних вправ досягається зміною положення плечового, тазового пояса і тулуба хворого. Дуже велике значення в поліпшенні функціонального стану і відновних процесів у дітей з початковими ступенями сколіотичної хвороби грають вправи на розслаблення. Вони виконуються з положення стоячи, сидячи і лежачи. Серед них найбільш поширеним в практиці лікування сколіозу є трушення рук, ніг і довільне розслаблення м'язів тулуба в початковому положенні, лежачи на спині.

Особливе місце на заняттях лікувальною гімнастикою займають спеціальні дихальні вправи. Вони виконуються в нерухомому положенні тіла і в рухах. У статиці (лежачи на спині, боку, сидячи і стоячи) застосовуються: ритмічне носове дихання із закритим ротом і в звичному для хворої дитини темпі, ритмічне дихання через одну ніздрю при затиснутій іншій ніздрі, черевне (діафрагмальне) дихання, грудне дихання, повне дихання. Лікувальне плавання займає значне місце у фізичній реабілітації сколіозів (див.дод.Г). Його ми рекомендували всім дітям, які хворіють на сколіоз, крім тих, у яких є звичайні протипоказання по соматичним захворюванням. Під час плавання забезпечується природне розвантаження хребта, а саме витяжіння під час ковзання. При виконанні гребкових рухів послідовно утягуються у роботу майже всі м'язові групи, зникає асиметрична робота міжхребтових м'язів, відновлюються умови для нормального росту тіл хребців. Одночасно зміцнюються м'язи живота, спини і кінцівок, удосконалюється координація рухів. Дослідники довели, що основним стилем плавання для лікування сколіозу в дітей є брас на груди з подовженою паузою ковзання, під час якої хребет максимально витягається, а м'яза тулуба статично напружені. При цьому плечовий пояс розташовується паралельно поверхні води і перпендикулярно руху; рухи рук і ніг симетричні, виробляються в одній площині. При цьому стилі плавання мінімальні можливості збільшення рухливості хребта й обертальних рухів корпуса і таза, украй небажані при сколіозі.Плавання стилем кріль, батерфляй і дельфін у чистому виді застосовувати в лікувальному плаванні для дітей зі сколіозом не можна. Однак можуть застосовуватися елементи цих стилів. Підбір плавальних вправ враховує ступінь сколіозу. При сколіозі І ступеня використовують тільки симетричні плавальні вправи: брас на груди, подовжені пауза, ковзання, кріль на груди, для ніг. При сколіозі ІІ-ІІІ ступеня задача корекції деформації диктує застосування асиметричних вихідних положень. Плавання в позі корекції після освоєння техніки брасу на груди повинне займати на занятті 40-50% часу. Це значно знімає навантаження з увігнутої сторони дуги скривлення хребта. При ІV ступені сколіозу на перший план висувається задача не корекції деформації, а поліпшення загального стану організму, функціонального стану серцево-судинної і дихальної систем. Під час занять плаванням основними завданнями були: розвантаження хребта, виховання та закріплення навичків правильної постави, створення фізіологічних умов для відновлення правильного положення тіла, можлива корекція існуючої деформації хребта, покращення координації рухів, формування м'язевого корсету, нормалізація функції серцево-судинної та дихальної систем, придбання навиків плавання, навчання правильному диханню, корекція плоскостопостіі, загартовування. Плавання не рекомендували дітям при забороні педіатра, дерматолога, лор-лікаря, психоневролога (епілепсія, пієлонефрит, грибкові та інфекційні захворювання, кон'юктивіт тощо). Показником з боку сколіозу може вважатися нестабільність хребта з різницею між кутом викривлення на рентгенограмі в лежачому та стоячому стані більш 10-15?.

Безпосередньо при проведенні плавання з дітьми, хворими на сколіоз, ми враховували наступні вимоги:

- вибирали плавальні вправи та стиль суто індивідуально;

- звертали особливу увагу на правильність дихання;

- при виборі вихідного положення та індивідуальних спеціальних коригуючи вправ враховували тип сколіозу, ступінь викривлення, зміни хребта у сагітальній площині (кіфозування спини чи лордоз грудного відділу), стан м'язевої системи і рівень фізичної підготовки, наявність захворювань інших органів, які не можуть бути протипоказниками для занять плаванням;

- попередньо опановували елементи кожної вправи на суші, враховуючи порушення координації у хворих на сколіоз;

- уникали вправ, які мобілізують хребет і підвищують його гнучкість;

- уникали вправ, які сприяють обертанню хребта з коливаннями навколо продовжної вертикальноої осі хребта;

- забезпечували контроль за суворою стабілізацією хребта в стані корекції;

- уникали застосування засобів для пасивного витяжіння хребта;

- домагалися збільшенню паузи ковзання із самовитяжкою хребта;

- обережно використовували деторсійні вправи у воді у зв'язку з тим, що їх виконання досить складне і неправильне виконання принесе шкоду у вигляді збільшення торсії і нестабільності хребта.

Виходячи з цих вимог, основним стилем плавання для лікування сколіозу у дітей ми вважаємо брас на грудях зі збільшеною паузою ковзання, під час якої хребет максимально витягується, а м'язи тулуба статично напружені. При такому стилі плечовий поперек розташовується паралельно до поверхні води і перпендикулярно руху, руки і ноги повинні рухатися симетрично в одній площині. Можливості збільшення рухливості хребта і кругових рухів корпусу і тазу, дуже небажані при сколіозі, при використанні цього стилю мінімальні. При плаванні стилями кроль і батерфляй під час гребкових рухів руками виникають обертальні рухи у хребті та рухи у поперековому відділі. Ці способи ми не рекомендуємо використовувати у лікувальному плаванні дітей, які хворіють на сколіоз. Але кроль найбільш фізіологічно наближений до ходіння і з нього починається навчання плаванню.