Ветеринарне акушерство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гришко Д.С. Лекції з ветеринарного акушерства

Навчальний посібник. - Х.: Прапор, 2003. - 400с.

Лекція 1. ВСТУПНА

1. Визначення дисципліни і короткий зміст курсу

«Ветеринарне акушерство, гінекологія і біотехпологія розмноження сільськогосподарських тварин з основами андрології» є профілюючою клінічною дисципліною, яку Ви будете вивчати протягом року і яка розвиває Ваше клінічне мислення, формує з Вас лікаря. Запитання з акушерства введені до державного екзамену. Студенти, що схильні до наукової роботи, у періоди навчання або виробничої лікарської практики мають можливість проводити дослідження, результати яких можуть бути оформлені у вигляді дипломної роботи.

Робоча програма з дисципліни розрахована на 240 год, з яких лекційних -- 70, практичних -- 98, індивідуальних занять для здачі блоків -- 72 год. У 1-му семестрі Ви маєте здати три блоки, а в 2-му -- чотири блоки. Зимова сесія закінчується заліком, літня -- оформленням історії хвороби, проходженням 24-годинної навчальної практики, під час якої Ви повинні відпрацювати всі акушерські і гінекологічні маніпуляції, здати екзамен на отримання кваліфікації техніка штучного осіменіння сільськогосподарських тварин і здати іспит з курсу акушерства.

Ветеринарне акушерство (від фр. accouchement -- роди, пологи, або accoucher -- народжувати) -- галузь клінічної ветеринарної медицини, яка вивчає фізіологічні і патологічні процеси в організмі самки і плода, пов'язані з вагітністю, пологами і післяпологовим періодом.

Воно складається з таких розділів:

1) анатомія і фізіологія статевих органів самки (вивчаються морфо-функціональні особливості статевих органів самок різних видів тварин у порівняльному аспекті, перебіг статевої циклічності, нейрогуморальна регуляція статевої функції, діагностика різних стадій статевого циклу, оптимального часу для введення сперми у статеві шляхи самки);

2) фізіологія і патологія запліднення;

3) вагітність (фізіологія, діагностика і патологія);

4) роди (фізіологія і патологія, рододопомога, стимуляція родів, оперативне акушерство);

5) післяродовий період, його фізіологія і патологія;

6) неонатологія (фізіологія і патологія новонароджених);

7) мастологія (фізіологія і патологія молочної залози).

Ветеринарна гінекологія (від грец. gyne -- жінка, самка) -- галузь клінічної ветеринарної медицини, яка вивчає патологічні процеси статевих та інших органів самки, що виникають по завершенню післяродового періоду і призводять до неплідності.

Таким чином, якщо говорити про акушерські захворювання, то вони діагностуються у період вагітності, родів і в післяродовому періоді. До акушерських слід віднести також захворювання молочної залози і новонароджених.

Гінекологічні захворювання реєструють у неплідних тварин після завершення післяродового періоду, у корови, наприклад, у випадку, якщо вона не завагітніла протягом 30 днів після родів.

Отже, гінекологія має тісний зв'язок з акушерством, що визначається не тільки спільністю органів, в яких відбувається перебіг нормальних і патологічних процесів, але й взаємною обумовленістю цих процесів. Враження статевих органів порушує запліднюваність і перебіг вагітності, родів і післяродового періоду, але й патологія перебігу вагітності й родів, як і післяродового періоду часто стають прямими причинами наступних гінекологічних захворювань. Мабуть тому, сучасні акушерство і гінекологія складають єдину цілісну науку і дисципліну.

Ветеринарна андрологія (від грец. andros -- чоловік, самець) -- галузь клінічної ветеринарної медицини, яка вивчає патологічні процеси статевих та інших органів самців, котрі призводять до неплідності або імпотенції.

Біотехнологія розмноження сільськогосподарських тварин -- це галузь ветеринарного акушерства, яка сформувалася порівняно недавно і вивчає головним чином питання штучного осіменіння і трансплантації зародків.

2. Завдання акушерської науки

1. Розробка ефективних методів регуляції і управління функцією розмноження тварин.

2. Покращення методів штучного осіменіння і трансплантації зародків.

3. Підвищення запліднюваності і плодючості самок.

4. Розробка методів ранньої діагностики вагітності.

5. Розробка системи профілактичних і лікувальних заходів при різних акушерських захворюваннях і неплідності тварин для отримання найбільшої кількості приплоду і підвищення продуктивності.

3. Історія виникнення і розвитку науки

Ветеринарне акушерство поряд з хірургією і терапією відноситься до найдавніших клінічних галузей ветеринарної медицини. Воно зародилося у часи неоліту, коли з'явилися природні поля ячменю та пшениці, що обумовило осілий спосіб життя людей, перетворивши їх із мисливців у землеробів. За таких умов люди почали приручати тварин, набували досвіду догляду за ними, мали можливість довго споглядати їх. Можливо, це і дозволило зробити співставлення між коїтусом і вагітністю, між ізоляцією статей і неплідністю.

Поява на світ новонародженого і патологія родів у тварин завжди трепетно привертають до себе увагу людини. Первісні люди жили поряд з тваринами і звичайно спостерігали елементи «акушерської самодопомоги», коли кобила розриває плодові оболонки лошати, щойно народженого у плодовому міхурі, відкусує пуповину, облизує новонародженого або коли собака витягує зубами послід або й цуценят. Виникла необхідність у найпростіших прийомах допомоги роділлі.

Із надписів, знайдених на стінах єгипетських храмів, а також у папірусах, ми знаємо, що вже на початку першого тисячоліття єгиптяни вважали, що саме сім'я чоловіка запліднює жінку. У папірусі Есенджера сказано: «Дійсно, що всі матки народжують, починаючи із сім'я, яке вони отримують, а сім'я народжують сухожилля і кістки». Дискусії про походження сперми точилися протягом багатьох віків до самого 18 століття.

Поворотними відкриттями у репродуктології можна вважати:

1. Опис Реньє де Граафом в 1671 р. дозрілого фолікула яєчника став головним аргументом овістів.

2. Відкриття Антони ран Левенгуком в 1677 р. сперміїв. Спермій був урочисто показаний королю Англії Шарлю II, французькому королю, а потім пішов по всьому світу. Вища знать із задоволенням спостерігала за своїм веселим потомством. Це відкриття було основою анімалькулізму.

3. Доведення Лазарем Спаланцані в 1870 р. необхідності спермія і яйцеклітини для запліднення і розвитку нового організму, спочатку на жабах, а потім і на людях. Він першим науково здійснив штучне осіменіння, консервування сперми у льоді.

Ветеринарне акушерство формувалось паралельно з ветеринарією взагалі і медицинським акушерством зокрема, яке розвивалося завдяки накопиченню знань і практичного досвіду повивальними бабками (від фр. sage-femme -- акушерка, буквально -- мудра жінка). Знання та досвід у ветеринарному акушерстві набирали і передавали із покоління в покоління знахарі і коновали, каста яких виникла в перехідний період від первіснообщинного до рабовласницького ладу.

За рабовласницького ладу і в період феодалізму виникла потреба в обслуговуванні кінського складу армій і сільськогосподарських тварин, тому з цих часів почали готувати ветеринарних спеціалістів. Однак ще тривалий час акушерська допомога тваринам була прерогативою конюхів, скотарів, пастухів, знахарів.

Акушерство як наука стало переходити у самостійну галузь знань а проникненням капіталізму у сільське господарство. Найраніше воно оформилося у самостійну дисципліну у Франції, де Клодом Буржелою ібули створені перші ветеринарні школи (Ліон, 1761 і Альфор, 1765). Таким чином, К. Буржела вважається засновником ветеринарної освіти. Ніколи не виїзджаючи за межі Франції, він привернув іноземних учнів, які потім створили в Європі перші ветеринарні школи: в 1769 р. у Турині (Італія), в 1771 р. у Геттінгені (Німеччина), в 1773 р. в Копенгагені (Данія), в 1777 р. у Відні, в 1778 p.-- у Ганновері. Отримавши прохання від іноземних правителів про створення в їх країнах ветеринарних закладів, усвідомлюючи міжнародне значення своєї справи, Буржела написав в 1763 р. міністру Людовіка XY, Генеральному інтенданту Бер-тіну: «Монсеньйор, що стане моєю батьківщиною, Франція чи Європа?» (і У Росії ще в 1715 р. Петро Перший видав указ про створення ветеринарної школи, але Хорошевська школа під Москвою почала діяти вже після його смерті, у 1731 р. З 1805 р. ветеринарних спеціалістів готували на кафедрі «скотолікування» медичного факультету Московського університету і на ветеринарній кафедрі Харківського університету. В 1840 р. у Варшаві, в 1848 р. у Дерпті (нині Тарту), в 1851 р. у Харкові, в 1873 р. у Казані були відкриті ветеринарні учбові заклади, програмою яких передбачалося вивчення акушерства під назвою «рододопоміжної науки» як розділу ветеринарної хірургії.

Першим підручником з акушерства у Росії вважають книгу «Ветеринарна рододопоміжна наука з відділенням по хворобах дітлахів», яка була видана професором медико-хірургічної академії Г.М.Прозоровим у 1849 р. на основі видання професора Штутгартської ветеринарної школи В. Баумейстера (1844).

Перша кафедра ветеринарного акушерства створена в Московському ветеринарному інституті в 1919 р. на чолі з одним із основоположників цієї науки Миколою Пилиповичем Мишкіним.

В 1922 р. організовані кафедри акушерства в Казанському і Санкт-Петербурзькому ветеринарних інститутах (С.П.Мамадишський і В. В. Конге, а потім Аркадій Юліанович Тарасевич).

Нові специфічні форми тваринницьких господарств високо піднесли практичне значення ветеринарного акушерства і штучного осіменіння, в зв'язку з чим при всіх ветеринарних вузах і факультетах у 1934 р. були організовані самостійні кафедри з цих дисциплін.

Перший радянський підручник з акушерства був написаний М.П.Мишкіним у 1931 році. Він також розробив клінічний метод діагностики тільності, заходи з профілактики і лікування затримки посліду і родильного парезу у корів.

А.Ю.Тарасевич розробив техніку ректальної діагностики вагітності у кобил, створив Ленінградську школу ветеринарних акушерів (І. О. Бо-чаров, Н. О. Флегматов, Соколов, Я. Г. Губаревич).

Першим у СРСР доктором ветеринарних наук з акушерства став Андрій Петрович Студенцов, який завідував кафедрою акушерства у Казанському ветеринарному інституті з 1930 по 1967 р. Він став професором у 29 років і створив ряд напрямків розвитку акушерської науки (по статевому циклу, неплідності, аборту, маститу). В 1949 р. він написав підручник «Ветеринарне акушерство і гінекологія», який витримав три видання за його життя і був перекладений на кілька мов. Автору була присуджена Державна премія. На сьогоднішній день вийшли ще чотири видання цього підручника: три -- за редакцією В.С.Шипілова, і останнє сьоме видання -- за редакцією професорів В. Я. Нікітіна і М.Г.Миролюбова.

А. П. Студенцов створив міцну школу ветеринарних акушерів (В.С.Шипілов, Г.В.Звєрева, В.А.Акатов, Д.Д.Логвінов, М.І.Полянцев, І.М.Афанасьєв, І.Г.Мороз, Є.В.Ільїнський, В.Я.Нікітін, О.А.Осетров), які започаткували свої школи.

Найміцнішими і найвідомішими школами ветеринарних акушерів є зараз у Росії -- Воронезька (В.А.Акатов, Г.А.Черемісінов, А.Г.Неждаиов, К.Г.Дашукаєва, В.Г.Турков, В.О.Петров), у Білорусі -- Вітебська (Я. Г. Губаревич, В. М. Воскобойніков, К. Д. Валюшкін, Г.Ф.Медведєв, Р.Г.Кузьмич).

В Україні відомими школами є Львівська (Г.В.Звєрева, І.Г.Мороз, С.П.Хомин, В.І.Завірюха) і Харківська (Д.Д.Логвіиов, Г.М.Калиновський, Г.Г.Харута, О.Я.Батраков). Надзвичайно активно зараз працює і розвивається Білоцерківська школа ветеринарних акушерів, створена професором Г.Г.Харутою. У Національному аграрному університеті у галузі ветеринарного акушерства працюють відомі доктори наук В.А.Яблонський, В.Й.Любецький, В.І.Шеремета. Київська школа ветеринарних акушерів відома роботами К.І.Туркевича, І.С.Нагорного, Г.К.Корчака і В.П.Поліщука.

Історія кафедри акушерства, гінекології і біотехнології розмноження Харківської державної зооветеринарної академії

«Основи допомоги тваринам при пологах» викладав професор, доктор медицини Пільгер (Pilger Martin Heinrich) (1761-1828) на створеній у 1805 р. ветеринарній кафедрі при Харківському університеті. Він був запрошений до Харкова після закінчення Гісенського університету.

З 1823 р. кафедру скотолікування очолював професор X.А.Екеблад (1800-1877), вихованець ветеринарного відділення Петербурзької медико-хірургічної академії.

Предмет «рододопоміжиої науки» викладався в курсі ветеринарних наук у Харківській практичній ветеринарній школі з 1839 по 1848 р. ординарним професором університету, організатором і директором ветеринарної школи Карлом Флоріановичем Вишневським (1805-1863), а потім з 1847 р. у ветеринарній школі і у Харківському ветеринарному училищі з 1851 р. першим директором цього вищого учбового закладу професором Галицьким Наполеоном Дем'яновичем (1818-1882).

З 1868 р. до 1884 р. хірургію і рододопоміжну науку вів другий директор училища, а з 1873 р. і директор Харківського ветеринарного інституту ординарний професор Мельниченко Михайло Нестерович (1828-1887). Предмет викладався для студентів 3-го курсу, які навчалися за чотирирічною програмою. Пізніше, з 1886 р. дисципліну вів приват-доцент кафедри оперативної хірургії, а потім професор Іван Михайлович Садовський. Студенти складали іспит з теоретичних і практичних знань. Питання, одержані на іспиті і обидві за них оцінки вносились до диплома за підписом екзаменатора.

Викладачі інституту в цей час користувалися французькими і німецькими підручниками, зокрема Сен-Сіра і Віоле, який був перекладений на російську мову у місті Харкові в 1891 р. професором О. П. Остапен-ком. Були у вжитку також підручники Гармса і Франка.

В 1888-1909 pp. «хірургічну патологію і акушерство» викладав ординарний професор Косяков Георгій Іванович (1858-?). Ветеринарну освіту він отримав у Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії. В 1883 р. під керівництвом професора А.О.Раєвського він захистив магістерську дисертацію «Патологічна анатомія паренхіматозних органів при сказі у собак». За рішенням Ради Харківського ветеринарного інституту в 1885 р. магістр ветеринарних наук Г.І.Косяков був відряджений на два роки за кордон (Альфор, Ліон, Берлін, Англійські ветеринарні вузи) для вивчення оперативної хірургії і приготування до професорського звання.

У січні 1910 р. Г.І.Косяков пішов у відставку і передав хірургічний кабінет і хірургічну клініку для великих тварин приват-доценту Самодєлкіну Миколі Івановичу (1877-1936). М.І.Самодєлкін ще у студентські роки працював в анатомічному кабінеті професора І. М. Са-довського; закінчив з відзнакою ХВІ в 1901 р. і працював ветлікарем до 1907 р. спочатку у Курській губернії, а потім в Охтирському повітовому земстві. З 1907 р. працював асистентом терапевтичної клініки і виконував наукову роботу на бактеріологічній станції під керівництвом професора Д. Ф. Конєва. 26 жовтня 1908 року удостоєний ступеня магістра ветеринарних наук по захисту дисертації «Щодо питанння про змішані інфекції при зараженні експериментальних тварин вакцинами Antrax'a, Streptoceum equi та деякими іншими мікроорганізмами», після чого працював послідовно асистентом хірургічної клініки і приват-доцентом, з офтальмології і очних хвороб.

Доцент М.І.Самодєлкін, в 1910 р. був відправлений за кордон для підготовки до професорського звання по хірургії і акушерству. Він працював, зокрема у професора-акушера Гесса у Берні, котрий був почесним професором ХВІ і у професора Келлера у Відні у першій акушерській клініці. Повернувшись в 1912 р. з дворічного закордонного відрядження у вищі учбові заклади Німеччини, Австрії і Швейцарії, він звернув увагу на відставання у підготовці вітчизняних студентів у галузі акушерства і старався поліпшити її. У тому ж році він був призначений завідувачем кафедри хірургічної патології очних хвороб із хірургічною клінікою і акушерством.

Серед робіт М.І.Самодєлкіна є акушерські: «Про захворювання яєчників у корів» та «Інфекційний вагініт рогатої худоби як привід побоюватися для руського тваринництва». На 3-му Всеросійському з'їзді ветеринарних лікарів, що проходив у Харкові, він прочитав доповідь «Про захворювання статевих органів у корів». В 1914 р. він був запрошений і брав участь у спеціальній нараді Московського товариства сільського господарства як фахівець з вагініту.

Літом 1915 p. M.І.Самодєлкін добровільно служив у етапному госпіталі поблизу Києва, азі липня по 22 вересня 1919 р. був на службі у добровольчій армії старшим ветлікарем армійського ветеринарного лазарету (м. Ростов-на-Дону).

В 1916-1920 pp. екстраординарний професор, магістр ветеринарних наук М. І. Самодєлкін викладав курс акушерства у весняному (6-му) семестрі для студентів 3 курсу в об'ємі 2 год на тиждень, а у 1925-1926 pp.-- у 8-му триместрі 3 год на тиждень (всього 39 год лекцій). На кафедрі працювали ветеринарний лікар-ординатор О. І. Лопухін і асистент М. І. Бугрімов (до жовтня 1926 p.); після нього асистентом став ординатор В. К. Кедров. В 1926 р. на посаду ординатора хірургічної клініки і аспіранта затверджений С. М. Корнієнко.

За редакцією професора М. І. Самодєлкіна спільно з професором М. М. Богдановим в 1927 р. зроблений переклад з німецької мови «Практикуму ветеринарно-лікарської допомоги при пологах» Ф. Ліндгорста та Ф. Драна, але підручник так і не побачив світ. В 1928 р. ця ж книга видана російською мовою у перекладі В. В. Конге.

У період з 1917 по 1926 p. M. І. Самодєлкін працював ректором Харківського ветеринарного інституту і, можливо саме тому, був репресований і осуджений у «Справі про Всеукраїнську контрреволюційну організацію ветеринарів і бактеріологів у кількості «17» у грудні 1930 р. За цією справою, він входив у керівний центр названої організації разом з М. Д. Агалі, Степаненком і Веселовським. За свідченням сучасників він помер у Карлазі (Казахстан), де відбував покарання.

Наприкінці 20-х pp. курс акушерства читали асистенти кафедри хірургії В.К.Кедров і С.М.Корнієнко.

Кафедра акушерства Харківського ветеринарного інституту була створена в 1931 р.

Першим завідуючим кафедрою був доцент Валентин Костянтинович Кедров (1894-?). Закінчивши з відзнакою Харківський ветеринарний інститут в 1919 p., В. К. Кедров служив бригадним ветлікарем більше 4 років, а після отримання відстрочення навчався в аспірантурі у професора М. І. Самодєлкіна.

B.К.Кедров працював у ХВІ з 1922 по 1931 р. при кафедрі хірургічної патології і акушерства послідовно ординатором (1922-1927), асистентом (1927-1930), доцентом (1930-1931). В 1931 р. очолив кафедруакушерства і наказом дирекції ХВІ від 01.10.1931 р. затверджений напосаді професора. З переключенням основної його роботи на акушерство ним приділялась найбільша увага вивченню питань, пов'язанихз діагностикою ранніх стадій вагітності біологічними методами, а також розробці питань штучного осіменіння домашніх тварин. Він частовиїжджав у господарства Харківської області для надання допомогиі навчання молодших спеціалістів; у Полтавській області вів курси штучного осіменіння кобил.

Характеризуючи В. К. Кедрова, професор Мальцев відзначав, що «особливо цікавою і актуальною роботою проф. Кедрова варто визнати роботу «Штучне осіменіння домашніх тварин», яка дає відповідь на назрілі питання сучасності».

Але, пропрацювавши на цій посаді рік, В. К. Кедров переїхав у грудні 1932 р. до Москви, де завідував кафедрою акушерства у МВІ, а потім працював в НДІ конярства. Відома його монографія «Осіменіння коней і корів із контролем овуляції» видана у Москві в 1953 р.

В 1933 р. кафедру очолив доцент Семен Миколайович Корнієнко (1896-1951) -- висококваліфікований спеціаліст і чудовий лектор. Його лекції, завжди продумані, цікаві, з відтінком гумору, добре сприймалися студентами. Доцент С. М. Корнієнко виконував також обов'язки вченого секретаря інституту. У цей час кафедра не мала власної бази і розміщувалась у приміщенні хірургічної клініки. Штат кафедри складався з трьох чоловік: завідувача, асистента А. Д. Черкаса і препаратора. В 1947 р. на кафедру зачислений асистентом А. Д. Юрко (1947-1975).

C.М.Корнієнко цікавився проблемами неплідності тварин. В 1945 р.він захистив дисертацію «Яловість у корів після затримки посліду» таздобув ступінь кандидата ветеринарних наук.

Після передчасної смерті С. М. Корнієнка, завідуючим кафедрою акушерства і штучного осіменіння в 1951 р. став доцент Дмитро Денисович Логвінов (народ. 1916). У цей час на кафедрі працювали асистенти С. П. Осмачкін і А. Д. Юрко, ординатор, старший лаборант М. Л. Полов-нікова (1950-1978) і препаратор.

У перші роки керівництва кафедрою Д. Д. Логвінов звертав особливу увагу на поліпшення учбового процесу і матеріальної бази кафедри, укріплення штату кафедри кваліфікованими спеціалістами, ведення наукової роботи.

У цей період співробітники кафедри вивчали ефективність лікування корів, хворих на ендометрит шляхом підшкірних ін'єкцій розчинів іхтіолу і введень у краніальний відділ піхви тампонів, просочених іхтіолом, розробили методи лікування кобил при післяпологових септичних процесах (А. Д. Юрко), методи лікування корів, хворих на мастит шляхом короткої блокади нервів вим'я (Д. Д. Логвінов).

В 1954 р. у Харківському видавництві вийшла у світ перша книга Д. Д. Логвінова «Як ліквідувати яловість корів?». У цьому ж році з кафедри патанатомії була переведена асистент Г. Ф. Милорадович, яка працювала до 1960 р. і займалася питанням мікроскопічної діагностики трихомонозу великої рогатої худоби.

Зразком ученого-акушера і наставником для Д. Д. Логвінова з самого початку наукової роботи був А. П. Студенцов. Запропонована А. П. Студенцовим у 1946 р. класифікація маститу за патогенетичним принципом була так серйозно проаналізована і осмислена Д. Д. Логвіновим, що почуте теоретичне обґрунтування розвитку запального процесу при маститі вразило самого автора.

Соратником і провідником ідей Казанської школи ветеринарних акушерів для Д. Д. Логвінова тривалий час був професор В. С. Ши-пілов.

В 1955 р. асистент кафедри А. Д. Юрко захистив кандидатську дисертацію на тему «Щодо обгрунтування використання норсульфазолу при гострих септичних післяпологових захворюваннях у коней».

В 1957 р. на кафедру був переведений з кафедри хірургії талановитий асистент-клініцист В. О. Компанцев (1957-1970), з приходом якого пожвавилася робота з удосконалення оперативних акушерських і гінекологічних втручань у тварин. В 1969 р. В. О. Компанцев захистив кандидатську дисертацію «Матеріли щодо проекційної топографічної анатомії ділянки грудей і прилеглої частини живота у великої рогатої худоби» (науковий керівник -- професор І. І. Магда).

В умовах повсякденної клінічної практики і постійного наукового пошуку співробітники кафедри (Д. Д. Логвінов, В. А. Компанцев, А. Д. Юрко) удосконалили і впровадили у практику лікарів ветеринарної медицини операцію кесаревого розтину у корів. Операцію проводили на стоячій тварині під паралюмбальною анестезією з використанням лівостороннього середнього прямого або косого оперативного доступу. Д. Д. Логвінов настільки майстерно виконував кесарів розтин у корів, що операція тривала не довше 30-40 хв, а післяопераційний період проходив без ускладнень.

Д. Д. Логвінов одночасно обіймає і адміністративні посади: з 1955 p.-- директор Українського інституту експериментальної ветеринарії, а з 1957 по 1960 p.-- директор Харківського ветеринарного інституту.

Після об'єднання Харківського ветеринарного і зоотехнічного інститутів, була створена в 1960 р. об'єднана кафедра ветеринарного акушерства і клінічної діагностики, якою завідував професор В. А. Соко-ловський (1895-1965), а з 1965 p.-- Д. Д. Логвінов. У цей час на кафедрі працювали доценти Г. Д. Адамець, який проводив заняття з клінічної діагностики і А. Д. Юрко, асистент В. О. Компанцев, ветеринарний лікар клініки М. Д. Вольвач, старший лаборант М. Л. Половнікова. В 1966 р. на кафедрі була введена посада учбового майстра, яким працював Т. О. Ситніков (по 1982). Ординатором кафедри з 1969 по 1973 р. працював В. П. Кошовий, а потім по 1983 р. Д. І. Глуходід.

Узагальнюючи результати наукових досліджень, літературних даних і накопиченого досвіду, Д.Д.Логвінов написав підручник для студентів-заочників «Ветеринарне акушерство і гінекологія», котрий був поданий до вченої ради інституту в якості докторської дисертації. В 1964 р. Д.Д.Логвінов захистив свою працю і йому була присвоєна наукова ступінь доктора ветеринарних наук. Захист докторської дисертації Д. Л. Логвінова є однією з яскравих сторінок в історії Харківського зооветеринарного інституту: захист тривав більше 6 год у присутності більше 200 викладачів та вчених.

В 1966 р. Д. Д. Логвінов затверджений професором і розпочато підготовку наукових кадрів на кафедрі через аспірантуру. З цього року і до розпаду СРСР на кафедрі працювали курси підвищення кваліфікації викладачів вузів і технікумів союзного значення.

З 1970 по 1973 р. Д. Д. Логвінов працював деканом ветеринарного факультету.

У вересні 1973 р. була організована кафедра акушерства, гінекології і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин у вигляді самостійної структури, штат якої включав 6 викладачів і 6 одиниць допоміжного персоналу.

Д. Д. Логвінов створив Харківську школу ветеринарних акушерів, представники якої працюють зараз в Україні та у багатьох країнах СНД. Вже на початку 70-х pp. він сформував на кафедрі висококваліфіковане ядро викладачів-клініцистів: М. Д. Вольвач (1971-1998), В. С. Гон-таренко (1970-2000), В. П. Кошовий (1969-1994, знову працює з 2001), В. П. Плугатирьов (1972- 1995). Вони були його першими учнями. В. П. Плугатирьов (1971) захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук на тему «Грибкове забруднення сперми бугаїв і його профілактика», В. П. Кошовий -- «Мікрофлора навколоплідної рідини корів і нетелей та її значення для інфікування плода» (1973), В. С. Гонтаренко -- «Лікування корів, хворих на гострий післяродовий ендометрит внутрішньоаортальним введенням розчину новокаїну» (1974), М. Д. Вольвач -- «Патогенетична терапія маститів у корів» (1975).

Наукова робота на кафедрі проводилася за такими основними напрямками:

Діагностика, профілактика і лікування маститу у корів та інших тварин.

Інфікування геніталій корів і телиць; розвиток утробної інфекції у корів і профілактика гіпотрофії новонароджених телят; удосконалення технології отримання сперми від плідників і її введення у статеві органи самки при штучному осіменінні.

Вивчення різних форм неплідності і розробка заходів профілактики неплідності.

Профілактика і лікування затримки посліду, післяпологової субінволюції матки і ендометриту.

Метод лікування корів, хворих на мастит з використанням короткої новокаїнової (надвим'яної) блокади, запропонований Д. Д. Логвіновим, зараз відомий у всьому світі. Згодом він був розроблений для кобил, кіз, овець, свиней, сук, кішок і удосконалений (поєднання введень новокаїну з підтитрованими антибіотиками). Розроблений метод лікування корів, хворих на післяродовий ендометрит, а також мастит шляхом внут-рішньоаортального введення новокаїну (В.С.Гонтаренко, М.Д.Вольвач). Встановлені оптимальні дози, концентрації і поєднання новокаїну з іншими препаратами. Розроблений метод, технологія і напівавтоматичний пристрій для експрес-діагностики прихованого маститу у корів (Д.Д.Логвінов, Ю.Ф.Задвірний). Вивчена ефективність лікування корів, хворих на прихований мастит, шляхом внутрішньочеревних ін'єкцій новокаїну у поєднанні з окситоцином. Запропонований напівавтоматичний пристрій-ін'єктор (А.Г.Мецхварішвілі).

Вивчені джерела і інтенсивність грибкового забруднення сперми, видовий склад грибів, запропоновані ефективні шляхи профілактики (В. П. Плугатирьов). Розроблений пристрій для асептичного отримання сперми від бугаїв, баранів (Д. Д. Логвінов) і кнурів-плідників (Д. Д. Логвінов, В. П. Кошовий). Вирішена проблема прижиттєвого одержання плодових вод від корів і нетелей (транспельвіальний амніоцентез), вивчене бактеріальне забруднення амніотичної рідини і встановлений зв'язок між мікробним обсіменінням плодових вод та інфікуванням плода (В. П. Кошовий). Пізніше В. П. Кошовий продовжував наукову роботу з проблем утробного інфікування плода, плацентарної недостатності і гіпотрофії плода на тлі А-гіповітамінозу. На підставі отриманих результатів в 1990 р. він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук «Вітамін А у регуляції репродуктивної функції у корів».

Контамінацію еякулятів кнурів і випробування пристрою для асептичного отримання сперми від кнурів вивчав М.І.Харенко. Визначена залежність утробного інфікування від методу введення сперми при штучному осіменінні корів (А.Г.Міллер). Встановлено, що ректоцервікальне і епіцервікальне введення сперми є найближчими до природних, при цьому зменшується кількість народження гіпотрофіків; на підставі цих досліджень розроблений прилад для штучного осіменіння корів (Г.Г.Харута).

Вивчалися прояви аліментарної неплідності і розроблені методи їх профілактики (М.А.Семенченко, Л.М.Розум, А.Г.Ковалок). Запропонований метод лікування корів, хворих на фолікулярну кісту, шляхом пункції кісти і заміни кістозної рідини розчином новокаїну (Д.Д.Логвінов, В.Б.Смушков). Встановлений позитивний зв'язок між розвитком організму і статевих органів і відтворної функції телиць і контактом цих тварин з бугаєм-пробником. Запропонований метод нормалізації репродуктивної функції корів шляхом дозованого контакту з самцем-плідником (Д.Д.Логвінов, В.М.Кальницький).

Вивчено причини і патогенез післяпологових субінволюції матки і ендометриту у корів, розроблені ефективні методи лікування і профілактики цих захворювань (В.С.Гонтаренко, Д.С.Гришко, М.В.Вельбівець). Удосконалено методи кесаревого розтину у корів, оваріоектомії у собак і кішок. Розроблено дієві методи профілактики післяпологових захворювань у корів шляхом призначення біологічно активних речовин (Д.М.Жидков, М.М.Іванченко).

М.І.Харенко по закінченню навчання в аспірантурі працював асистентом (1975-1979), а зараз працює завідувачем кафедри акушерства і хірургії Сумського національного аграрного університету. З 1975 до 1983 р. старшим викладачем кафедри працював В. П. Кошовий.

Після закінчення ХЗВІ асистентом кафедри була зачислена Л. К. Бон-дарь (з 1978 по 1988).

З 1978 р. асистентом кафедри працювала випускниця Харківського державного університету Г.В.Школіна, яка проводила наукові дослідження з штучного осіменіння свиней і захистила дисертацію на здобуття ученого ступеня кандидата біологічних наук під керівництвом професора С.І.Сердюка. В 1995 р. Г. В. Школіній присвоєне звання доцента.

Вісімдесяті-дев'яності роки характеризуються приходом на кафедру молодого поповнення. З 1984 по 1990 р. асистентом кафедри працював досвідчений лікар ветеринарної медицини М. С. Рева. З 1987 р. асистентом кафедри працює М.М.Бондаревський. В 1989 р. на посаду асистента-стажувальника зачислений Д.С.Гришко; по закінченню аспірантури і захисту в 1995 р. кандидатської дисертації «Колостропрофілактика і комплексна патогенетична терапія субінволюції матки у корів» (наукові керівники -- професор Д. Д. Логвінов і професор, завідувач лабораторії репродуктивної ендокринології Українського НДІ фармакотерапії ендокринних захворювань А. І. Гладкова) він працював асистентом. З 1991 по 1993 р. на кафедрі працював асистентом Ю. М. Обуховський.

Асистент Д. М. Жидков, працюючи на кафедрі терапії, виконав під керівництвом професорів Д. Д. Логвінова та І. О. Калашника кандидатську дисертацію «Застосування тканинних препаратів тільним коровам для підвищення життєздатності новонароджених телят» і захистив її в 1990 р. В 1992 р. він був переведений на кафедру акушерства, гінекології і біотехнології розмноження сільськогосподарських тварин, а в 1994 р. став доцентом.

З 1980 р. на кафедрі працює старшим лаборантом Н. С. Нестеренко. О. В. Корогод працював старшим лаборантом у період з 1987 по 1996 р. Лаборантом кафедри з 1976 р. працює Р. І. Ткачова. Лаборантами працювали К. Г. Пустовіт, О. Гербутова і О. Коваленко. Ординатором кафедри з 1988 по 1991 р. працював М. Д. Пересічанський, а потім С. Гаврилко (1992-1993) і О. А. Задорожний (з 1993).

Професор Д. Д. Логвінов очолював кафедру до 1992 p., після чого працював професором кафедри до жовтня 1998 p., виховуючи молоде поповнення. Він підготовив 25 кандидатів і 5 докторів ветеринарних наук (О. Я. Батраков, М. Г. Миролюбов, Г. М. Калиновський, В. Г. Бірюков, Г. Г. Харута). Д. Д. Логвінов -- дивовижно добра і світла, відверта і чуйна людина. Незважаючи на свою широку освіченість і ерудицію, він наполегливо учився все життя сам, вмів зацікавити і передати свої знання учням.

Д. Д. Логвінов є автором книг: «Фізіологія і патологія вим'я у корів» (1971), «Вагітність і пологи у корів» (1975), «Хвороби вим'я у корів» (1979), співавтором багатьох методичних вказівок, ветеринарних довідників, «Ветеринарного енциклопедичного словника». Ці видання добре відомі широкому загалу лікарів ветеринарної медицини і вчених, які працюють у галузі ветеринарного акушерства.

В 1992 р. після приєднання курсу акушерства зооінженерного факультету кафедра була перейменована у кафедру акушерства, гінекології і біотехнології розмноження сільськогосподарських тварин, а завідуючим кафедрою був призначений доктор біологічних наук Віктор Павлович Кошовий. На кафедрі працювали професор Д. Д. Логвінов, доценти М. Д. Вольвач, В. С. Гонтаренко, В. П. Плугатирьов, старший викладач Г. В. Школіна, асистенти Д. С. Гришко, Д. М. Жидков, Ю. М. Обухов-ський.

З травня 1994 року кафедрою керував доцент Віктор Павлович Плугатирьов, а з вересня 1995 року -- доктор ветеринарних наук Віктор Григорович Бірюков (1941-1998), який тільки-но захистив дисертацію «Морфофункціональний взаємозв'язок статевої системи самки і самця у тварин із різним типом матки». Повний ідей, В. Г. Бірюков залучив до наукової роботи молодь. Під його керівництвом працювали аспіранти Д. Г. Шерстюк і Б. М. Павленко, а також асистенти М. М. Бондарев-ський і О. А. Цупило. Удосконалювалася навчальна і методична робота. В 1996 р. В. Г. Бірюков видав навчальний посібник для студентів факультету ветеринарної медицини «Біотехнологічні особливості введення сперміїв у статеві органи самок тварин із різним типом матки».

Після навчання в аспірантурі з 1997 р. асистентом кафедри працював М. М. Іванченко. Під керівництвом Д. Д. Логвінова він виконав і захистив в 1998 р. дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук на тему «Порівняльна оцінка методів ранньої профілактичної терапії післяпологових захворювань у корів». З 1999 по 2002 р. він одночасно обіймав посаду замісника декана факультету ветеринарної медицини.

О. А. Цупило після закінчення факультету ветеринарної медицини а 1996 р. працює асистентом кафедри. У 2001 р. він під керівництвом професора завідувача кафедри зоогігієни М. В. Чорного захистив кандидатську дисертацію, присвячену нормалізації репродуктивної функції у норок.

Після передчасної смерті В. Г. Бірюкова обов'язки завідувача кафедри виконували доценти Віктор Степанович Гонтаренко (з березня по липень 1998 р.) і Дмитро Максимович Жидков (1938-1999) -- з вересня 1998 по жовтень 1999 р. З 1998 р. після відокремлення курсу акушерства зооінженерного факультету кафедру перейменовано у кафедру акушерства і гінекології. На кафедрі у цей період працювали кандидати ветеринарних наук доценти В. С. Гонтаренко, Д. С. Гришко, кандидат ветеринарних наук асистент М. М. Іванченко, асистенти М. М. Бондаревський і О. А. Цупило, старший лаборант Н. С. Нестеренко, лаборант Р. І. Ткачова, лікар-ордина-тор О. А. Задорожний.

В 1999 р. завідувачем кафедри призначений доцент Д. С. Гришко. Для організації учбово-наукової лабораторії з біотехнології розмноження тварин у травні 2000 р. на кафедру запрошений із Інституту тваринництва УААН кандидат біологічних наук М. П. Павленко. У цьому ж році вийшов на пенсію доцент В. С. Гонтаренко, а до аспірантури вступив М. О. Травецький.

У листопаді 2001 р. завідувачем кафедри призначено кандидата біологічних наук М. П. Павленка; на кафедру повернувся доктор біологічних наук В. П. Кошовий, під скорочення штатів попав асистент М. М. Бондаревський і поступив до аспірантури Є. В. Кутявін. Звичайно, такі часті зміни завідувачів, не сприяли розбудові кафедри; змінювалися концепції її розвитку.

У 2002 р. кафедру знову реорганізовано у кафедру акушерства, гінекології і біотехнології розмноження сільськогосподарських тварин. На кафедрі працюють доктор біологічних наук В. П. Кошовий, доценти Д. С. Гришко, М. М. Іванченко, П. М. Скляров, старший викладач О. А. Цупило.

Співробітники кафедри мають постійний зв'язок з практичними ветеринарними спеціалістами: беруть участь в обласних і районних науково-практичних семінарах, навчаннях, надають практичну допомогу у проведенні акушерсько-гінекологічної диспансеризнації тварин у господарствах Харківської та інших областей України і Росії. Обладнується станція штучного осіменіння тварин. Працюють курси з підготовки і перепідготовки техніків штучного осіменїння. Багато практичних занять і навчально-клінічна практика студентів проводяться в умовах молочнотоварних ферм дослідного господарства «Прогрес». У період масового отелення запроваджено чергування студентів для приймання родів у корів.

У травні-червні 2002 p. M.М.Іванченко стажувався у Голландії і Німеччині за програмою Євросоюзу «Темпус».

За останні роки складено методичні вказівки до проведення лабораторно-практичних занять і виготовлено багато таблиць українською мовою. В 1999 р. співробітниками кафедри виданий сучасний навчальний посібник «Практична ветеринарна гінекологія» для студентів ветеринарної медицини, слухачів факультету підвищення кваліфікації і фахівців ветеринарної медицини, який швидко розійшовся і потребує перевидання. У 2002 р. разом із колегами ІЕКВМ УААН видано «Короткий довідник з ветеринарного акушерства і гінекології». Підготовлено до видання сучасні навчальні посібники «Лекції з ветеринарного акушерства» і «Лекції з ветеринарної андрології». Заплановано обладнати аудиторію фізіології і патології репродукції тварин, яка носитиме ім'я професора Д. Д. Логвінова.

4. Зв'язок акушерства з іншими науками і методи досліджень, які використовуються в акушерстві

Ветеринарне акушерство як наука базується на даних анатомії, гістології, фізіології, загальної біології, біохімії, ендокринології, мікробіології, імунології, патології. Вона пов'язана з хірургією, клінічною діагностикою, терапією, епізоотологією, паразитологією, фармакологією, розведенням сільськогосподарських тварин, генетикою, зоогігієною, годівлею тварин. В акушерстві використовується багато різних методів дослідження: анатомічні, гістологічні, гістохімічні, фізіологічні, біохімічні, імунологічні, радіоімунологічні, імуноферментні, гематологічні, бактеріологічні, рентгенологічні, ультразвукові, клінічні.

5. Досягнення акушерської науки і передового досвіду, перспективи подальшого розвитку дисципліни

Ветеринарна акушерська наука і практика за останні роки досягли значних успіхів у вирішенні проблеми підвищення плодючості та інтенсифікації розмноження тварин. Проведені фундаментальні дослідження за багатьма напрямками:

1. З'ясування ролі гормонально-метаболічного гомеостазу організму тварин у регуляції функції розмноження.

Це дозволяє розширити уявлення про фізіологію і патологію статевої функції, запліднення, вагітності, пологів, післяпологового періоду, розкрити патогенетичні механізми виникнення і розвитку акушерської патології, розробити теоретичні основи і практичні методи ветеринарного контролю за відтворенням тварин, профілактики акушерсько-гінекологічних захворювань.

З'ясування гормональних і структурно-функціональних механізмів регуляції функції органів статевої системи.

Розробка теоретичних основ і практичних методів гормональної індукції поліовуляції для трансплантації ембріонів і отримання близнюків.

Розробка гормональних методів ранньої діагностики вагітності у тварин, нових екологічно безпечних методів терапії тварин при акушерсько-гінекологічних захворюваннях.

5. Розробка і удосконалення ультразвукових методів діагностики вагітності і контролю за її перебігом.

Проте, незважаючи на цілком певні успіхи у розробці методів управління процесами розмноження тварин, проблема профілактики неплідності, підвищення їх плодючості і отримання здорового життєздатного приплоду залишається однією із найважливіших проблем ветеринарної науки у галузі незаразної патології. Це пов'язано і з недостатньою ефективністю заходів, які проводяться на фоні неповноцінної годівлі, порушення гігієнічних норм утримання і експлуатації тварин.

6. Значення дисципліни у підготовці лікаря ветеринарної медицини

Оволодіння дисципліною має величезне значення, оскільки від стану відтворення тварин залежить їх продуктивність. Акушерські і гінекологічні хвороби тварин приводять до великих збитків, які можливо порівняти хіба що з інфекційними захворюваннями. Але, якщо із заразними хворобами тварин ветеринарні спеціалісти навчилися боротися, існують затверджені інструкції, вакцини, законодавство, то з акушерськими і гінекологічними -- ще ні. Тому зараз у всіх підприємствах ветеринарної медицини, приватних сільськогосподарських підприємствах вводяться посади лікарів ветеринарної медицини-гінекологів, які спеціалізуються з цих проблем. Можливо, декому з Вас доведеться вже у період виробничої лікарської практики працювати на цій посаді або підмінювати техніка штучного осіменіння.

Акушерська практика є у більшості випадків найважливішою і найприбутковішою частиною практики лікаря ветеринарної медицини, особливо з причини різноманітності акушерських втручань і саме тому, у залежності від того, настільки вправно лікар володіє акушерськими прийомами, його оцінюють як спеціаліста. На нашій кафедрі Ви маєте оволодіти багатьма маніпуляціями, Ви повинні навчитися думати і вправно виконувати акушерські втручання.

З одного боку, на заняттях важко подати всі випадки допомоги >при родах і т. п. З другого боку, оволодіти ними можливо тільки після особистого виконання.

Від Ваших перших акушерських втручань залежить успіх Вашої кар'єри. У випадку патологічних родів молодий спеціаліст або підтримує свою репутацію, або серйозно себе компрометує. Спритніший колега або навіть скотар спробує продовжувати надання допомоги, яку Ви полишили і може досягти успіху, а Ваша невдала спроба позбавить Вас довір'я власників тварин. Ось чому неможливо обіцяти Вам легкого акушерства. Для опанування акушерством потрібна ретельна і систематична робота, причому взаємна: від викладача -- знання і досвід, від Вас -- старання і бажання.

Лекція 2. ЕВОЛЮЦІЯ РОЗМНОЖЕННЯ. МОРФОФУНКЦІОНАЛЬШ ОСОБЛИВОСТІ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ САМОК

1. Нестатеве розмноження і форми розмноження, перехідні до статевого

Вивчення дисципліни ми почнемо із загальних законів біології і порівняльної морфофункціональної характеристики органів і процесу розмноження тварин.

Як відомо, основною властивістю всього живого, що виникло у процесі еволюції, є здатність до розмноження і таким чином відтворення собі подібних, тобто генетичних копій (при нестатевому, вегетативному і партеногенетичному розмноженні) або таких, що певною мірою відрізняються від початкових форм, тобто предків. Останнє спостерігається при статевому розмноженні. За допомогою відтворення не тільки компенсується кількість загиблих тварин, але й забезпечується виникнення більш досконалих і життєздатних поколінь.

Основою різних варіацій розмноження завжди є здатність до самовідтворення білкових молекул, механізм якої повністю не розшифрований. Відомо тільки те, що програма розвитку організмів закладена у структурі молекул ДНК. Вона здатна автономно видавати у генах біологічну інформацію. Але у природі буває набагато складніше, тому що навколишнє середовище, умови існування живих істот суттєво впливають як на сам розвиток, так і на можливість реалізації наміченої у генах програми. Ось чому, незважаючи на постійність способу розмноження, з'являється велика різноманітність його здійснення.

Еволюція розмноження полягає в удосконаленні морфологічних і функціональних пристосувань, які забезпечують надійність відтворення виду у конкретних умовах його існування.

Найдавнішим є нестатеве розмноження. Воно характерне для найпростіших організмів і здійснюється без статевих клітин. Розрізняють 4 види нестатевого розмноження:

Просте ділення материнської особини, властиве для одноклітинних, бактерій.

Множинне ділення (шизогонія).

Спороутворення, при якому ядро материнського організму ділиться на кілька маленьких ядер, після чого ділиться на частини самаклітина.

Вегетативне розмноження здійснюється шляхом брунькування (відгідри-матері відростає брунька, яка через деякий час стає самостійною,або фрагментації, коли від багатоклітинного організму відокремлюєтьсяодна чи кілька груп клітин, які й утворюють нову особину.

Але вже навіть у деяких найпростіших організмів проявляються ознаки статевого процесу. У інфузорій, наприклад, у визначені періоди розвитку з'являється потяг до зближення, прилягання і обміну генетичним матеріалом через ротові отвори, після чого вони розходяться. Такий процес називається кон'югацією. Вона стає доцільною при тривалому нестатевому розмноженні, коли порушується генетичний код і настає виродження, подібне до того, яке буває при близькородинному розмноженні тварин.

Копуляція -- це злиття двох клітин, або двох особин, які втратили здатність до розмноження. Цей процес властивий для дощових черв'яків.

При переході від нестатевого до статевого розмноження природа експериментувала, тобто шукала найдосконаліші способи розмноження, які б давали нащадкам такі якості і пристосовуваність до навколишнього середовища, які б переважали батьківські.

До перехідних форм розмноження відносять гермафродитизм і партеногенез.

За легендою Гермафродит -- син Гермеса та Афродіти. Він був юнаком незрівнянної краси. На прохання німфи Салманіди, котра пристрасно і без взаємності кохала Гермафродита, боги злили їх в одну істоту, яка ,.стала таким чином двостатевою. У гермафродитів в одному й тому ж організмі наявні статеві органи самця і самки, які здатні до виробки гамет самця і самки. В одних видів гермафродитів відбувається самозапліднення, в інших -- один гермафродитний організм запліднює другого або почергово один індивідуум виконує функцію самця, другий -- самки. Серед безхребетних багато гермафродитів. Серед хребтових їх майже немає: тут спостерігається суворий розподіл статей. Оскільки безхреб-тові вважаються родоначальниками хребтових роздільностатевих тварин, можна припустити, що родоначальниками тварин роздільностатевих були тварини двостатеві, тобто, що самці і самки ведуть свій рід від гермафродитів.

Партеногенез (partenos -- незайманий, невинний) -- це непорочне розмноження, коли зародок розвивається із яйцеклітини без її запліднення. Так розвиваються самці бджіл, ос, комашок, деяких рептилій і птахів (індики). У бджіл із незапліднених яєць виходять трутні.

У ссавців у природних умовах партеногенез можливий після дії на яйцеклітину різних фізичних, хімічних або біологічних факторів. Цікавим є досвід французького вченого Батальйона, який зумів виростити хребтову тварину із незаплідненого яйця. Він взяв незапліднені яйця жаби і проколов їх тоненькою скляною голкою. Прокол справив на яйця справді чарівний вплив ч- неначе не голка, а спермії проникли всередину: почалося дробіння. З багатьох яєць розвинулися пуголовки. Щоправда, майже всі пуголовки потім загинули. Тільки три пуголовки виросли, а один почав навіть перетворюватися у жабеня.

Партеногенез можливий, коли ще не відокремилося друге направляюче тільце і ооцит 2-го порядку ще містить диплоїдний набір хромосом.

2. Характеристика статевого розмноження і основні напрямки його еволюції

У подальшому процесі еволюції розмноження у високоорганізованих видів тварин виникло і міцно закріпилося у спадковості статеве розмноження.

Біологічна цінність статевого розмноження полягає у з'єднанні спадкових інформацій по лінії самки і самця, комбінація яких покращує життєздатність і пристосованість потомства у навколишньому середовищі.

Розвиток статевого процесу проходив за такими головними напрямками:

Утворення і диференціація гамет.

Утворення гонад.

Формування статі.

Становлення процесів осіменіння і запліднення.

Формування систем, які забезпечують розвиток ембріона і плодав організмі матері.

Удосконалення родового процесу і післяродового періоду для найшвидшого відновлення репродуктивного циклу.

Розвиток материнських рефлексів, необхідних для виховання потомства.

Розвиток гамет

На ранніх етапах становлення процесу статевого розмноження виникли спеціалізовані клітини, відповідальні за відтворення потомства -- гамети. Спочатку вони практично не відрізнялися за морфологічними ознаками, але виконували протилежне призначення. Одні були чоловічими, другі -- жіночими. Стан морфологічної аналогічності статевих клітин називається ізогамією. Та, незважаючи на відсутність зовнішніх відмінностей, вони виявляли чітку тенденцію до зближення між собою і з'єднання в одну клітину зиготу, яка є початком розвитку нового організму.

Диференціація гамет проходила шляхом поступового перетворення їх у двох напрямках. Чоловічі статеві клітини втрачали масу і набували рухливості за рахунок формування органа руху -- хвостика. Такі клітини називаються мікрогаметами. Жіночі гамети (яйцеклітини), навпаки, втрачали рухливість, але накопичували запас поживних речовин, необхідних для розвитку ембріона -- макрогамети.

У риб, амфібій, рептилій і птахів ембріони розвиваються поза материнським організмом і тому їх яйцеклітини дуже великі. Такі яйцеклітини називаються телолецитальними. Вони забезпечують повністю організм, який розвивається протягом усього періоду розвитку.

У ссавців, розвиток малят у яких проходить в організмі матері, а живлення відбувається через плаценту, яйцеклітини маленькі (0,3-0,5 мм) і називаються ізолецитальними.

Таким чином, весь період еволюції статевого розмноження, зокрема гамет, проходив у напрямку від ізогамії до гетерогамії. Поряд з цим виникли особливості руху сперміїв тварин у залежності від типу осіменіння. У тварин із зовнішнім осіменінням яйцеклітин спермії у водному середовищі рухаються по кругу, а у тварин із внутрішнім осіменінням яйцеклітин спермії мають прямолінійний поступальний рух. Такі властивості є доцільними, тому що у тварин із внутрішнім осіменінням спермії з круговим рухом ніколи б не досягли місця запліднення -- яйцепровода.

Утворення гонад

Поряд із формуванням гамет виникали різного ступеня диференціації чоловічі і жіночі статеві залози -- гонади: яєчники і сім'яники. Разом з утворенням гамет, у цих залозах виробляються відповідні гормони:естрогени і андрогени, які регулюють багато процесів в організмах самок і самців, але перш за все, вони обумовлюють сексуальність. Сексуальність спостерігається у різних тварин у різних варіаціях і є доцільним пристосуванням для забезпечення процесів осіменіння і запліднення. Чим досконаліше розвинений організм, тим складніші сексуальні процеси відбуваються у ньому. Розвиток сексуальності виявляється особливими статевими реакціями організмів самців і самок, так званими статевими рефлексами, які є головними складовими механізмів, що забезпечують зустріч чоловічих і жіночих гамет і запліднення.