Ветеринарне акушерство

У кобил статеву охоту встановлюють пробником. Підсисних кобил пробують з 6-го дня після вижереблення щодня до виявлення охоти; після аборту, холостих або тих, що вперше ідуть на злучку -- через день.

Кобилу ставлять за стінкою висотою 1,5 м та довжиною 3 м і підводять повільно жеребця; йому дають обнюхати спочатку голову, передню ну тіла кобили, пах, а потім зовнішні статеві органи. За X.І.Животковим, у кобил розрізняють 4 ступеня статевої охоти:

1. 3 великою обережністю підпускає самця. дає

2. Підпускає жеребця і мигає вульвою.

3. При наближенні самця розставляє задні кінцівки, виділяє сечу і мигає статевими губами.

4. Підходить до самця сама, обнюхує його, подає характерні звуки, повертається задом, мигає вульвою і виділяє сечу.

Якщо статева охота ще не настала, кобила не підпускає жеребця, б'є тазовими кінцівками (відбій). Кобилу пробують через день, починаючи дня після вижереблення, а молодих і прохолостілих -- з початку парувальної кампанії.

Статеву охоту у кобили визначають також візуально-клінічним методом; за твариною спостерігають при погладжуванні боків, у ділянці холки і статевих органів. Якщо кобила сприймає це спокійно, одночасно розставляючи тазові кінцівки і піднімаючи хвіст, мигає вульвою і виділяє сечу та слиз із статевих шляхів, то вона знаходиться у стані статевої ©Хоти. Якщо ж тварина нервує, ірже і брикається, то це швидше за все ознаки діеструсу.

У овець статеву охоту визначають самцем-пробником з підв'язаним фартухом (при сплигуванні пробника вівця не тікає). Вівці в охоті відмовляються від корму, виявляють занепокоєння, стукають кінцівками, направляються до барана. Щодня рано-вранці о 6-7 год відбирають маток, які прийшли в охоту. В оцарок, влаштований на базу або у вівчарнику, заганяють 150-200 маток і 2-3 баранів-пробників з підв'язаним під черевом фартухом, щоб вони не могли покрити вівцю. В оцарку повинно бути досить місця для вільного пересування маток, інакше можна помилитися і відібрати вівцю, яка не прийшла в охоту. Матки в охоті вільно підпускають пробників і дозволяють стрибати на себе. В цей час їх зовнішні статеві органи бувають почервонілі, припухлі, з них виділяється слиз. Таких маток чабани ловлять і вміщують в окремий оцарок. Після того, як барани перестають знаходити маток в охоті, в оцарок до маток, що залишилися, пускають 2-3 «свіжих» пробники, які продовжують (контрольне) відбирання. Це особливо ефективно для маток з неясно вираженою охотою. Потім в оцарок, що звільнився, заганяють нову партію (150-200) маток, знову пускають пробників, і так повторюють доти, поки з отари буде вибрано всіх маток в охоті.

У кіз тічка і статева охота мають такий самий перебіг, як і в овець, але їх клінічні ознаки виявляються сильніше.

Свині мають дуже виражений «рефлекс нерухомості», приймають позу для сполування: широко розставляють кінцівки, піднімають хвіст, напружують м'язи. Надавлювання на спину або крижову ділянку примушує свиноматку займати позу, характерну для статевого акту. Діагностують статеву охоту кнурем-плідником, котрого проганяють по проходу між індивідуальними станками, де стоять свиноматки, або заганяють у груповий станок із свиноматками. При прогоні кнура свині стають передніми кінцівками на перегородки станка або обнюхуються з ним. Так поводять себе не тільки свині в охоті, але і тварини, що мають ознаки тічки. Для виявлення статевої охоти кнура необхідно підпустити до свиноматки. Тільки рефлекс нерухомості на кнура і допуск садки вважають явними ознаками охоти. Пробу проводять вранці, в обід і ввечері.

Сука при наближенні самця стає у позу для статевого акту, відводячи вбік хвіст. При доторкуванні до промежини і вульви вона підтягує вульву і відводить вбік хвіст. Перший день статевої охоти у суки співпадає з овуляторним викиданням лютеїнізуючого гормону і тому оптимальним днем для в'язки вважають 4-й день після початку статевої охоти, на 4-й день після початку розм'якшення вульви. Це приблизно 12-14-й дні від початку проеструсу.

Визначення оптимального часу парування собак проводять також шляхом забарвлення вагінального мазка за Гімзою.. Наявність більше 80 % без'ядерних клітин і відсутність поліморфно-ядерних лейкоцитів вказує на те, що тварина перебуває у періоді плодовитості і можна проводити в'язку.

Кішка поводить себе завжди розкуто. Це своєрідний «біологічний барометр». У період охоти -- неподібна, але цілком природна поведінка: перекочується по підлозі, вигинаючи спину (лордоз), витягується, піднімаючи задню частину тіла і може таким чином рухатися назад. Треться головою і шиєю об землю, відводить вбік хвіст. При погладжуванні попереково-крижової ділянки -- судорожне скорочення перианальної ділянки. Щоб визначити, чи готова кішка до парування, потрібно притримати її за шкірку і провести рукою по спині від шиї до хвоста. Підняття тазу вгору, відведення хвоста набік і топтання задніми лапами на одному місці свідчать про таку готовність.

Діагностика дозрівання фолікула і овуляції

Овуляція частіше настає вночі. Об'єктивна діагностика овуляції можлива тільки у корів і кобил (за деякими даними у свиней) шляхом систематичної ректальної пальпації яєчників.

У корів виділяють 3 стадії розвитку граафового фолікула (В. К. Кедров, В. С. Шипілов):

Перша стадія розвитку фолікула характеризується деяким збільшенням розмірів яєчника і розм'якшенням його у ділянці розвитку фолікула. Фолікул являє собою невеликий пухирець розміром 0,5-0,75 см, який випинається над поверхнею яєчника і має досить товсту (0,4 мм) стінку. Інколи такий фолікул пальпується у вигляді розм'якшеного фокуса, при надавлюванні на який уловлюється наявність у ньому рідини. Тривалість першої стадії -- 10-15 год від початку стадії збудження статевого циклу.

Друга стадія розвитку фолікула -- ріст фолікула припиняється вже в період статевої охоти, коли його об'єм становить приблизно 1/3 яєчника, а діаметр 1,5-2,7 см. Внаслідок поверхневого розміщення фолікул добре відчувається у вигляді пухирця з дуже напруженими стінками, значно тоншими порівняно з першою стадією. Досить чітко відчутна флюктуація. Зростає ригідність матки. У цей період корови проявляють «рефлекс нерухомості». Ця стадія триває також 10-12 год, а в деяких корів при низькій вгодованості тривалість другої стадії подовжується до 24 год і навіть більше.

Третя стадія розвитку фолікула триває 6-8 год, але може мати коливання в ту чи іншу сторону. Спостерігається прогресуюче стоншення стінок фолікула і розм'якшення строми яєчника, що оточує фолікул. При пальпації створюється враження, що фолікул може лопнути від слабкого доторкування до нього. Такий стан фолікула буває за кілька годин до овуляції. Ригідність матки при таких фолікулах послаблюється, а статеві рефлекси згасають.

Враховуючи, що овуляція у корів настає через 10-15 год після закінчення статевої охоти, перше ректальне дослідження проводять через 5-7 год після статевої охоти, а потім кожні 2 год. З наближенням моменту овуляції все більше стоншується виступна стінка фолікула, а напруга рідини зменшується і легко відчувається флюктуація. Сильніше натискування на такий фолікул може закінчитись його лопанням. Після овуляції яєчник зменшується, м'якшає; через 2-4 год на місці фолікула, який лопнув, уже немає напруження, пальпують сплющені стінки фолікула і знаходять заглиблення з нерівними краями. Через 6-8 год знайти овульований фолікул у місці його розміщення у більшості випадків не вдається. Відсутність фолікула і буде служити показником овуляції, яка відбулася.

Овуляція у корів настає частіше (на 16 %) у правому яєчнику, який функціонує більш інтенсивно. У деяких корів фолікули весь час розвиваються в одному яєчнику. У корів, які мають неповноцінну годівлю, 20-25 % статевих циклів проходять без овуляції або з тривалою її затримкою (від 30 до 90 год), що є однією з причин багаторазових непродуктивних осіменінь.

За 3-4 дні після овуляції жовте тіло виростає до 10 мм у висоту і до 15 мм у діаметрі, збільшуючи величину яєчника. Воно має циліндричну або грибоподібну форму і розміщується перпендикулярно до поверхні яєчника. З 5-го дня жовте тіло активно інкретує прогестерон. Максимальних розмірів і функції жовте тіло досягає між 5-8-м днями. До 15-16-го днів статевого циклу розміри жовтого тіла майже не змінюються, але його функціональна активність поступово знижується.

У кобил процес дозрівання фолікулів вивчений X. І. Животковим і розділений на стадії, кожна з яких триває 1-3 дні.

Перша стадія (Ф-1) характеризується набуханням і збільшенням одного з полюсів яєчника (переднього або заднього), внаслідок чого він набуває форми неправильного бобу.

Друга стадія (Ф-2) -- подальше збільшення, розм'якшення й заокруглення полюса яєчника, де дозріває фолікул і утворення грушоподібного яєчника. Міхурець пружний, на дотик подібний до ока, має щільну оболонку, слабо флюктує.

Третя стадія (Ф-3) -- фолікул контурує на поверхні яєчника, немовби стікає в овуляційну ямку у вигляді тугофлюктуючого міхура круглої форми діаметром до ширини трьох пальців.

Четверта стадія (Ф-4) -- яєчник має кулеподібну, з невеликим придатком, форму, відрізняється ще тугішою флюктуацією граафового міхурця. Величина яєчника -- 7x6x6 см. При його пальпації створюється враження, що він ось-ось лопне, бо має потоншену розтягнену стінку і великий внутрішньофолікулярний тиск.

П'ята стадія -- овуляція. При цьому напруженість стінок фолікула слабшає, флюктуація зникає і яєчник зменшується в об'ємі до 3x2x2 см. Фолікул, який лопнув, пальпується як не повністю спорожнений абсцес. Через 6-8 год після овуляції яєчник має нормальну величину, щільноеластичну консистенцію. Оболонка фолікула щільно прилягає до строми яєчника і тому сліди розриву фолікула майже не знаходяться. Продовжується ця стадія від 1 до 3 год.

Жовте тіло має форму неправильного трикутника або сплюснутої з боків кулі діаметром 2-4 см, а при вагітності -- до 6-7 см. Вершина жовтого тіла направлена до овуляційної ямки; воно не виступає над поверхнею яєчника і має спочатку коричневий, а потім жовтий колір.

Осіменіння кобил на 3-4 стадіях дозрівання фолікулів забезпечує заплідненість до 95-98 %.

У дрібних тварин діагностувати овуляцію можливо при ультралівому або при лапароскопічному дослідженні, а також шляхом визначення овуляторної концентрації ЛГ. Наприклад, у сук овуляція, зазвичай, починається через 48-72 год після пікового викидання лютеїнізуючого гормону. Температура тіла на початку овуляції дещо піднімається (на 0,5-1,2 С) а після овуляції знижується до попередніх показників.

У сук ступінь дозрівання фолікулів контролюють шляхом дослідження вагінальних мазків (чим більше у полі зору зроговілих клітин епітелію, тим більша зрілість фолікула).

8. Прогнозування заплідненості корів

За Г. Г. Харутою, перед осіменінням можна прогнозувати заплідненість корів. Для цього треба визначити оптимальний час для осіменіння (статеву охоту) за допомогою бугая-пробника, а потім ретельно обстежити тварину, використовуючи методи спостереження, огляду і ректального дослідження. На підставі симптомокомплексу клінічних показників феноменів тічки, загального збудження і стану яєчників та матки перед осіменінням (під час статевої охоти) складають прогноз: сприятливий, сумнівний і несприятливий. Уточнення прогнозу доцільно проводити за розвитком жовтого тіла на 5-8-й дні після осіменіння корів. Сприятливий прогноз заплідненості корів визначають при добре вираженому загальному збудженні, помірній набряклості статевих губ, коли слизова оболонка переддвер'я піхви має червонуватий колір, добре зволожена, а тічковий слиз прозорий або незначно мутнуватий та еластичний. Яєчники мають розміри (за довжиною, шириною і висотою) не менше 2,0x1,5x1,5 см і не більше 4,0x3,0x3,0 см, форму неправильного овалу, неоднорідну пружно-еластичну консистенцію, а граафів пухирець чітко контурує на поверхні яєчника та має у діаметрі 6-27 мм при дещо набряклій, пружно-еластичній та ригідній матці. Один з яєчників може перебувати у нефунмціонуючому стані і мати зменшені розміри. Канал шийки матки привідкритий і вільно пропускає катетер для штучного осіменіння на глибину 4-8 см.

Мінімальна ймовірність заплідненості для корів із сприятливим прогнозом складає 73 %.

У половини корів зі сприятливим прогнозом на час статевої охоти на.5-15-й дні після осіменіння утворювалися жовті тіла яєчників відмінної та доброї якості, тобто були циліндроподібними або грибоподібними, розташованими на поверхні яєчника перпендикулярно або під кутом, чітко контурували і мали розміри за діаметром та висотою від 15x10 до 10x5 мм. Ще 25 % корів мали жовті тіла задовільної якості, тобто були переважно конусоподібними, розміщеними під кутом, слабо пальпувалися і мали розміри до 5x5 мм, а у 25 % вони були відсутніми.

Сумнівний прогноз заплідненості ставлять при виявленні розладів статевої функції перед осіменінням, які характеризуються показниками ареактивного і анестрального статевого циклу, неповним розсмоктуванням жовтого тіла, гіпотрофією обох яєчників або збільшенням їх розмірів понад 4,0x3,0x3,0 см, кулеподібною (округлою) формою та ущільненням яєчників, невиразним контуром країв граафового пухирця, атонією, гіпотонією та дряблуватістю матки. Цервікальний канал відкритий незначно. Імовірність запліднення складає від 0 до 40 %.

У 40 % корів із сумнівним прогнозом формувалися жовті тіла відмінної та доброї якості, у 40 % -- задовільної та у 20 % -- не пальпувалися.

Несприятливий прогноз заплідненості корів може бути при відсутності граафового пухирця у яєчниках у період статевої охоти. Заплідненість у таких тварин становить 0 %. Жовті тіла в яєчниках у цих тварин не утворюються.

Лекція 4. НЕЙРОГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ РЕПРОДУКТИВНОЇ ФУНКЦІЇ САМОК

1. Фактори навколишнього середовища і статева циклічність

Нейрогуморальна регуляція забезпечує нормальне функціонування організму в мінливих умовах середовища. Проблема нейрогуморальної регуляції репродуктивної функції організму є одним із найскладніших і найзахоплюючих питань фізіології відтворення. Тут вивчаються біологічні, кібернетичні системи, (від грец. kibernetike -- мистецтво управління), котрі представлені чисельними взаємозв'язаними елементами, здатними сприймати, обробляти, перетворювати, передавати інформацію як від зовнішніх, так і від внутрішніх джерел і відповідно інтегрувати різні сигнали у цілому організмі. Здійснюють цю інтеграцію нервова і гуморальна системи, об'єднані в єдину -- нейроендокринну. Знання цих систем необхідне для регуляції і управління функцією розмноження тварин.

Фактори навколишнього середовища впливають на організм, а відтак і на формування та прояв статевого циклу. Умовно їх можна розділити на фізичні, хімічні й біологічні.

Фізичні фактори -- це теплова та променева енергія, повітря, вода, корм, моціон, світло, стрес.

Наприклад, відсутність активного моціону призводить до порушень кровообігу, редукції і запустіння судин, внаслідок чого змінюється білково-фосфорно-кальцієвий обмін, гемопоез, стероїдогенез.

Оптимальний світловий режим для відтворення у великої рогатої худоби створюється з середини квітня до середини травня, тоді, коли тривалість дня становить 18 год, а темного періоду доби -- тільки 6 год. У овець та кіз навпаки, функція розмноження включається при ско-v реченні тривалості дня.

Хімічні фактори -- це дія на організм різних токсинів, лугів, кислот, медикаментів та інших хімічних речовин.

Біологічні фактори -- це в основному вплив на організм самки самця і сигналів, що від нього розповсюджуються: зорових, слухових і нюхових. Останні є найсильнішими і реалізуються феромонами, або статевими аттрактантами, котрі продукуються і виділяються у навколишнє середовище пахучими екзокринними залозами. Вони приваблюють інших тварин, активуючи ріст, статеве дозрівання і впливаючи на їх статеву поведінку. Так, наприклад, свинки віком 5 місяців, при вирощуванні разом з кабанчиками мають масу статевих органів вдвічі більшу від свинок, утримуваних ізольовано.

Важливими є також тактильні імпульси, які сприймаються рецепторами шкіри. Після доторкування, погладжування, облизування та інших ласк в організмі відбуваються зміни на біохімічному рівні.

Впливають молочність самки і підсисне вирощування новонароджених.

2. Рівні ендокринної регуляції репродуктивної системи

Організм складається з величезної кількості клітин, які об'єднуються в окремі органи і системи, утворюючи єдину біологічну систему.

Клітини і органи підтримують постійний зв'язок між собою особливими біологічно активними речовинами (гормонами) за допомогою тонких механізмів регуляції їх життєдіяльності, які забезпечують гомеостаз і концентруються у нейрогуморальній системі.

Гормони (від грец. hormao -- збуджую, рухаю) це біологічно активні органічні сполуки, які виробляються спеціалізованими клітинами залоз внутрішньої секреції або деякими нервовими клітинами (нейрогормони) і здатні цілеспрямовано впливати на діяльність інших органів і тканин шляхом включення до циклу біохімічних реакцій і регуляції обміну речовин та енергії.

Регуляція репродуктивної системи організована за ієрархічним принципом. Вона має 6 рівнів, кожен з яких регулюється вищележачими структурами за механізмом зворотного зв'язку.

Першим рівнем регуляції репродуктивної системи є клітинний. Він об'єднує тканини-мішені -- точки дії гормонів: це статеві органи і молочні залози, волосяні фолікули і шкіра, кістки, жирова тканина.

Клітини названих тканин і органів містять рецептори для статевих гормонів, завдяки яким вони розпізнають лише необхідні гормональні сигнали. Рецептори є також у гіпофізі і у гіпоталамусі. У деяких клітинах є рецептори для кількох гормонів, тобто вони перебувають під множинним гормональним контролем. Крім того, у клітин різних типів є рецептори для одного й того ж гормону, що забезпечує його множинну дію.

Для статевих, або стероїдних гормонів характерними є цитозолрецеп-тори, які знаходяться у цитоплазмі, а для гонадотропних гормонів -- рецептори, що локалізуються на клітинних мембранах. Останні є у клітинах теки і гранульози яєчників.

Клітина має свої внутрішньоклітинні регулятори -- циклічний аде-нозинмонофосфат (цАМФ), що утворюється у мітохондріях і є продуктом обміну глюкози, і міжклітинні регулятори -- простагландини (ПГ) (утворюються з ненасичених жирних кислот, наприклад, арахідонової, у багатьох тканинах організму). Вони діють як локальні модулятори клітинних функцій. Простагландини змінюють рівень цАМФ у клітині шляхом гальмування фермента аденілатциклази -- каталізатора утворення цАМФ і таким чином взаємодіють з гормонами.

На сьогоднішній день відомо 8 типів простагландинів: А, В, С, D, Е, F, Н, І. Вони діють по-різному. Найбільше значення для реалізації функції відтворення мають простагландини Е та F. Перші міліграми простагландину F2a у чистому вигляді були виділені з кількох тонн заморожених передміхурових залоз баранів в 1957 р. Назва препарату походить від його хімічної формули: його отримують за допомогою фосфатного буфера (F), він має подвійний зв'язок у білкових ланцюгах (2) і сс-конфігу-рацію 9-ї гідроксильної групи. Автор винаходу, швед С. Бергстрем, за відкриття нового класу біологічно активних речовин був удостоєний Нобелівської премії.

Простагландини Е, та Е2 сім'яної рідини підвищують тонус і збільшують амплітуду скорочень матки та розміщених ближче до неї ділянок яйцепроводів, одночасно розслабляючи їх краніальні відділи. Таким шляхом вони полегшують просування сперміїв до яйцеклітини і затримують рух її в порожнину матки до настання запліднення. Простагландин Е3 пригнічує скорочення яйцепроводів і матки, а простагландин F2a стимулює їх.

Крім цього, простагландин F2a бере участь у механізмі пересування зигот. Разом з окситоцином він грає істотну роль у процесах пологів. На відміну від окситоцину, до якого вагітна матка малочутлива, проста-«ївидин F2a викликає маткові скорочення і перериває вагітність. Він має сильну лютеолітичну дію. Виділяючись ендометрієм у значній кількості наприкінці статевого циклу, цей простагландин зумовлює настання чергової статевої охоти.

У корів простагландини попадають з матки в яєчник місцевим матково-яєчниковим шляхом, що включає матково-яєчникову вену і щільно прилягаючу до її стінки звивисту яєчникову артерію. Простагландини и проникають до артерії, а нею до яєчника, зв'язуються з рецепторними місцями у жовтому тілі і таким чином порушують стимуляцію лютеїнізуючим гормоном аденілатциклази і синтез прогестерону. Через кілька годин після введення простагландину F2a лютеальні клітини втрачають рецептори ЛГ, що є сигналом необоротного лютеолізу, тому що існування жовтого тіла можливе тільки при збереженні здатності лютеїнових клітин сприймати ЛГ і відповідати на нього. Так відбувається регресія жовтого тіла.

У ветеринарній медицині застосовується ряд синтезованих аналогів ПГ F2a: естрофан, ензапрост, аніпрост, ремофан, суперфан, естуфалан, еструмат, люталіз, клатрапростин, клопростенол, просольвін. їх призначають для стимуляції і синхронізації статевої охоти, штучного переривання вагітності, регуляції і стимуляції статевої функції, лікування тварин із затримкою посліду, субінволюцією матки, постабортальними ускладненнями і з різними гінекологічними захворюваннями.

Після внутрішньом'язевої ін'єкції 2 мл естрофану чи іншого ПГ F2a коровам і телицям на 5-16-й дні статевого циклу (оптимально -- на 8-13-й дні) відбувається швидка регресія жовтого тіла, різко зменшується концентрація у крові прогестерону, що ініціює ріст і дозрівання фолікулів. Статева охота настає через 72 год, а овуляція -- через 96 год.

До 5-го дня жовте тіло не чутливе до простагландину, а з 17-го дня починається фізіологічна регресія жовтого тіла. Саме тому для синхронізації охоти звичайно роблять 2 ін'єкції ПГ F2a з інтервалом 11 днів. При цьому незалежно від стадії статевого циклу телиць, перша ін'єкція синхронізує в охоті приблизно половину тварин, що мають жовті тіла (лютеальна фаза статевого циклу), а друге введення препарата «підчищає» невідреагувану половину і діє на всю групу у цілому таким чином, що статева охота виявляється у 70-90 % особин. На час другого введення V всіх тварин в яєчниках є функціонуючі жовті тіла, що утворилися як результат стимуляції першою ін'єкцією препарату або природної овуляції. Після другого введення ПГ F2a настає регресія жовтого тіла, і всі тварини приходять у стан статевої охоти. Штучне осіменіння тварин проводять фронтально через 72 і 96 год, тобто на 3 і 4-ту добу після другого введення простагландину.

Час виникнення статевої охоти після індукції лютеолізу залежить від стадії фолікулярної хвилі у момент ін'єкції простагландину F2a. У більшості випадків він коливається від 2 до 5 днів, а інколи продовжується до 8 днів. Тому для телиць, які переважно мають трьохвильовий розвиток фолікулів, добре підходить одинадцятиденний інтервал між ін'єкціями. Для корів, які у післяродовому періоді мають статевий цикл з двома фолікулярними хвилями і довший період домінування відібраного фолікула, початок статевої охоти після призначення простагландину F2б має більше розосередження. На підставі цього М. Ennuyer (2000) радить робити одну ін'єкцію ПГ F2б, після якої проводити точне виявлення статевої охоти і осіменіння у діагностовану охоту. Коровам, у яких не було виявлено статеву охоту, призначають друге впорскування ПГ F2a тільки на 14-й день.

Щоправда, викликання еструсу ПГ F2a часто супроводжується маловиразним статевим збудженням, так званою «тихою охотою». Осіменяють тварин при достатньо добре виявлених ознаках тічки: набряк вульви, сильна гіперемія і ослизлення слизової оболонки переддвер'я піхви, витікання слизу у момент введення сперми.

Препарати простагландину Е2: дінапростон, простій, сульпростон, метенпрост, гемепрост призначають для підвищення заплідненості, збереження вагітності при загрозі переривання, лікування тварин з фолікулярною кістою.

Механізм дії гормонів

Аміни і пептидні гормони діють на специфічні рецептори клітинної мембрани (мішені), котрі зв'язані з ферментом мембрани -- аденілатциклазою (АЦ). Комплекс гормона з рецептором активує АЦ і перетворює АТФ у цАМФ. цАМФ активує відповідні ферменти, які й здійснюють гормональний ефект. Дія білкових гормонів швидка і швидкоплинна. Такий механізм дії мають окситоцин і гонадотропні гормони (ГТ). Слово «окситоцин» у перекладі з грецької мови означає «швидкі пологи» (oxys і tokos). Звідси походить також термін «токолітики» -- речовини, які розслабляють міометрій і зупиняють родову діяльність.

Стероїдні гормони проходять через мембрану і зв'язуються з рецептором у цитоплазмі. Рецептор транспортує гормон в ядро, після чого вивільняється і знову використовується. В ядрі гормон зворотно взаємодіє з ДНК хромосом, активує ген і на ньому утворюється мРНК, яка виходить з ядра і ініціює синтез білка (ферменту) на рибосомах. Ці ферменти і реалізують кінцевий гормональний ефект, змінюючи характер синтезу речовин клітиною-мішенню. Ефект проявляється повільніше, ніж у білкових гормонів, але дія його продовжується довше. Так діють усі статеві гормони.

Другий рівень регуляції репродуктивної системи: статеві залози і їх гормони. Яєчники інкретують стероїдні гормони: естрогени (естрадіол, естрон, естріол) і прогестерон.

Естрогени утворюються в основному фолікулом, який росте, з холестерину; безпосереднім попередником є андрогени. Також синтезуються у наднирниках, сім'яниках і плаценті вагітних. Естрогени відповідають за вторинні статеві ознаки самки, ріст її статевих органів, спричинюють статеве збудження, тічку, яка проявляється проліферацією (розростанням) ендометрію і слизової оболонки піхви, статеву охоту, овуляцію, активують моторику матки у період пологів, потенцюють дію окситоцину на міометрій, стимулюють ріст інтерстиції молочної залози. Мають анаболічний ефект. Підвищення концентрації естрогенів є сигналом для синтезу маткою ПГ F2oc. При високому рівні естрогенів пригнічується секреція ФСГ гіпофізом і активується виділення ЛГ з подальшим утворенням жовтого тіла.

З природних естрогенів виробляють такі препарати, як естрон (фолікулін), естрадіолу бензоат, естрадіолу дипропіонат і естрадіолу валеріат. Активність природних естрогенів виражається в інтернаціональних одиницях (ІО).

1 ІО = 1 мкг стандартного естрону або = 1 мишачій одиниці (1 мо) або 1/3 крисячої одиниці (1 ко).

Серед синтетичних естрогенів найчастіше використовуються диетилстільбестрол і синестрол. Вони мають таку ж біологічну дію, але не руйнуються у шлунково-кишковому тракті і тому їх можна призначати всередину. Синтетичні гормональні препарати дозують у вагових одиницях.

Призначають естрогени для стимуляції дозрівання шийки матки перед застосуванням окситоцину у схемах стимуляції родів; при консервативному лікуванні тварин із затримкою посліду, субінволюцією матки і ендометритом, попередження вагітності у перші 5 днів після парування, при нетриманні сечі у сук, підданих оваріоектомії, гіперплазії передміхурової залози у кобелів, для зниження гіперсексуальності кобелів.

Препарат месалін фірми «Інтервет» призначають сукам для попередження запліднення на 3 і 5 (інколи на 7) дні після в'язки у дозі 0,04 мг/кг маси тіла.

З метою стимуляції статевої функції призначати естрогени не бажано: вони викликають зовнішні ознаки тічки вже за 12-48 год, які звичайно не супроводжуються овуляцією.

Прогестагени, основним з яких є прогестерон, що продукується жовтим тілом яєчника, наднирниками і плацентою. Він перетворює проліфе-ративну діяльність ендометрію в секреторну і підтримує її в період вагітності (прогестагенна проліферація). У цей період залози слизової оболонки матки виділяють густий секрет, так зване «маткове молоко», а шийка матки і піхва виділяють густий слиз, що закриває цервікальний канал. Прогестерон пригнічує овуляцію, зменшує активність естрогенів, забезпечує гіпотонію матки, необхідну для імплантації і вагітності. Гальмівний вплив на міометрій забезпечується шляхом блокади передачі нервових імпульсів у м'язових волокнах внаслідок зниження внутрішньоклітинної концентрації іонів калію.

Прогестеронова блокада продовжує діяти до початку надходження у кров ендогенного ПГ F2б, котрий лізує жовте тіло, звільнює фолікули від прогестеронової вуздечки і «запускає» статевий цикл.



Разом з естрогенами бере участь у підготовці альвеолярного апарату до лактації. При високому рівні гестагенів гальмується виділення ЛГ аденогіпофізом, що сприяє підвищенню активності ФСГ.

Найвідомішим препаратом природних прогестагенів є олійний роз-прогестерону; синтетичні аналоги прогестерону активніші: прогестаге-першого покоління мегестролу ацетат, медоксипрогестерону ацетат, тролу ацетат; прогестагени другого покоління, такі як хлормадинону ацетат, делмадинону ацетат, пролігестон (делвостерон, ковінан) мають пролонговану дію, застосовуються як парентерально, так і всередину. При введенні екзогенного прогестерону затримується настання тічки і статевої охоти, але статеві центри сенсибілізуються до ендогенних або введених зовні гонадотропінів. Після припинення введення гестагена через 2-3 дні проявляється охота. Якщо через 48 год після закінчення обробки прогестероном призначити гонадотропін сироватки жеребних кобил (ГСЖК), можна прискорити і синхронізузати настання охоти. ГСЖК можна вводити за 2 дні до закінчення курсу прогестерону і тоді статева охота настане на 11-й день з початку гормональної обробки. Для ння повноцінного статевого циклу доцільно призначати не коротший дев'ятиденного курс прогестагенів і на другий день цього курсу ін'єктувати5 мг естрадіолу бензоату чи естрадіолу валеріату. Прогестерон можна вводити для стимуляції ендокринної функції жовтого тіла і попередження загибелі зародків та збереження вагітності, синхронізації статевих циклів, переривання або затримки статевого циклу сук і кішок.

Наприклад, ковінан фірми «Інтервет», призначають для затримки або пригнічення тічки у сук і кішок, профілактики і лікування несправжньої вагітності, для контролю таких змін у поведінці кобелів, як гіперсексуальність і агресивність. Для попередження тічки препарат вводять тварині підшкірно у дозі 10-33 мг/кг за такою схемою:

у період між тічками;

через 3 міс. після першого введення;

через 4 міс. після другого введення;

у подальшому -- кожні 5 міс.

При припиненні ін'єкцій ковінану тварини повертаються до нормальних статевих циклів протягом року.

Треба пам'ятати, що прогестинотерапія у сук і кішок може призводити до розвитку піометри!

Тестостерон -- статевий гормон, що виробляється сім'яниками, і яєчниками, наднирниками самців і самок. Відповідає за вторинні статеві ознаки самців, обумовлює їх агресивність, викликає статевий потяг у самців, а також і у самок приматів. Антагоніст естрогенів, сильний, анаболік.

Релаксин активно виділяється жовтим тілом яєчника перед пологами і підготовлює пологові шляхи: пом'якшує зв'язки, відкриває шийку матки. Після пологів концентрація релаксину поступово знижується і після 3-го дня уже не виявляється існуючими методами. Відомо, що сигнал для секреції релаксину надходить від бластоцисти уже на 8- 10-й дні вагітності. Релаксин разом з прогестероном підтримує перебіг вагітності.

На статеву функцію також впливають гормони наднирників і щитоподібної залози. Гормони наднирників -- глюкокортикоїди, до яких відноситься кортизол, котрий підвищує адаптивні можливості тварин і ініціює пологи. При хронічному стресі відбувається гіпертрофія кори наднирників; при цьому надлишкова кількість глюкокортикоїдів гальмує передовуляторний викид ЛГ та овуляцію. Гормони щитоподібної залози: тироксин і трийодтиронін стимулюють майже всі обмінні процеси організму і підвищують реактивність яєчників до дії гонадотропінів. Перед овуляцією відзначається підйом функціональної активності щитоподібної залози, що забезпечує виділення ЛГ. При гіпотіреозі виявляються блокованими багато ферментів, які регулюють процеси метаболізму естрогенів.

Третій рівень регуляції репродуктивної системи -- гіпофізарний.

Гіпофіз -- бобоподібне утворення масою від 0,5 до 1 г, розміщується у кістковому заглибленні дна черепа, яке називається турецьким сідлом, безпосередньо під корою головного мозку. Дві долі гіпофіза -- передня і задня відрізняються за будовою і функціями.

Передня доля гіпофіза -- аденогіпофіз секретує гонадотропні гормони, ГТ (від грец.-- гонади і tropos -- напрямок). Це ФСГ, ЛГ, ПРЛ, які регулюють діяльність статевих залоз.

ФСГ (фолікулостимулюючий гормон) -- синтезується гонадотрофами. Він стимулює ріст фолікула, проліферацію гранульозних клітин, сприяє синтезу естрогенів, індукує утворення рецепторів ЛГ на поверхні клітин гранульози. У самців стимулює епітелій сім'яника і сперміогенез.

ЛГ (лютеїнізуючий гормон) -- бере участь у дозріванні фолікула і спільно з ФСГ -- в овуляції. Стимулює синтез прогестерону у лютео-цитах гранульози овульованого фолікула (лютеотропна дія). У самців стимулює розвиток інтерстиційних клітин Лейдіга сім'яника, продукцію тестостерону.

ПРЛ (пролактин) стимулює ріст жовтого тіла, ріст молочних залоз і лактопоез. Гальмує секрецію ФСГ і ЛГ. ЛГ і ПРЛ утворюють лютеотроп-ний комплекс (підтримка структури і функції жовтого тіла) у лабораторних тварин. При низьких концентраціях ПРЛ сприяє, а при високих -- перешкоджає лютеолізу, певно, за рахунок стимулювання продукції прогестерону.

У плаценті людини і деяких мавп утворюється речовина, яка має біологічну дію, подібну до ЛГ і виділяється з сечею вже на 9-й день після запліднення. Це хоріонічний (плацентарний) гонадотропін (ХГ). Найбільша його кількість виділяється між 50-м і 70-м днями вагітності, після чого різко зменшується. ХГ стимулює утворення статевих гормонів в яєчниках і сім'яниках, а також перетворення андрогенів в естрогени у плаценті, викликає овуляцію зрілих фолікулів, а в нестатевозрілих тварин -- ріст фолікулів і утворення жовтих тіл.

ХГ у вигляді різних препаратів, наприклад, хорулон фірми «Інтервет», профазі, хоріогонін призначають тваринам для прискорення овуляції при її затримці, при наявності фолікулярної кісти, для синхронізації овулящї після попередньої обробки препаратами прогестерону, при википанні статевої охоти й індукції овуляції. У сук хорулон застосовують і дуже тривалій тічці і відстроченій овуляції. У кобелів вони показані . крипторхізмі і недостатньому лібідо.

1 ОД ХГ = 0,1 мг стандартної речовини.

У вагітних кобил слизова оболонка матки у місцях переходу тіла у ріг утворює речовину, яка має гонадотропну дію -- ГСЖК або КГ -- кінський гонадотропін. Він циркулює в крові з 6-го по 20-й тиждень жеребності. Максимальна його концентрація реєструється на 3 міс. Активність ГТ вимірюється у мишачих одиницях (мо) або інтернаціональних одиницях (10).

1 ІО = 2,5 мо або 0,25 мг активної речовини.

Мишачою одиницею вважають ту найменшу кількість СЖК, яка здатна викликати ознаки статевого дозрівання в інфантильного білого мишеняти масою 7-8 г.

Біологічна дія ГСЖК схожа на комбіновану дію ФСГ і ЛГ з перевагою ФСГ, тобто стимулює ріст фолікулів і їх овуляцію. При значному збільшенні дози стимулює утворення жовтого тіла. Використовується для викликання суперовуляції у донорів ембріонів, підвищення багатоплідності в овець, отримання двоєнь у корів, а також для стимуляції і синхронізації статевого циклу, стимуляції сперміогенезу, лікування гінеколочнo хворих тварин.

Звичайно гонадотропні препарати вводять або у фолікулярну (16-48-й дні), або в лютеальну фазу статевого циклу (8-12-й дні). У ці періоди чутливість яєчників до ГТ найвища.

Відомо багато препаратів ФСГ і ЛГ:

1. Гонадотропіни СЖК (ГСЖК), які зараз виробляються із крові жеребних кобил у вигляді ліофілізованих, очищених від сторонніх білкових домішок препаратів: фолігон, прегмагон, інтергонан, маротропін, графолон, гравотадж, овогон-ТІО, ПГ-600. Особливістю ГСЖК є тривалий період напіврозпаду у крові тварини після їх призначення (від 40 до 125 год), що дозволяє обходитися всього однією ін'єкцією. Для підвищення рівня плодовитості фолігон вводять після завершення попередньої обробки прогестагенами.

2. Гіпофізарні гонадотропіни (пітуїтарні, П), які отримують з гіпофізів свиней: ФСГ-П, ФСГ-СУПЕР, ФСГ-Б, фолікотропін, фолітропін. Вони мають короткий період напіврозпаду -- всього 6 год і тому інтервали між їх введеннями мають складати не більше 12 год;

3. Гонадотропін менопаузи людини (ГМЛ): пергонал, метродін виробляють із сечі жінок, які знаходяться у клімактеричному періоді. Фізіологічна роль цього гормона в організмі жінки -- звільнення яєчника від дозрілих граафових фолікулів у період менопаузи. За гонадотропною активністю цей препарат не поступається ФСГ-ГГ, але його виробництво є дуже дорогим.

АКТГ стимулює синтез прогестерону в лютеальних клітинах за рахунок підтримки секреції маткою ПГ Е2. В умовах стресу відповідає за секрецію прогестерону наднирниками. Мабуть, цим можна пояснити анеструс при гострих захворюваннях корів (ендометрит, ретикуліт, запалення копитного рога тощо). Наприкінці вагітності АКТГ плода і матері «запускають» родовий процес через підсилену виробку кортикостероїдів наднирниками.

Задня доля (нейрогіпофіз) виділяє окситоцин і вазопресин.

Окситоцин (від грец. oksy -- швидкий, tokos -- пологи) виробляється у гіпоталамусі, рухається аксонами гіпоталамо-гіпофізарного тракту у задню долю гіпофіза і накопичується в п клітинах -- пітуїцитах. Витяжку із задньої долі гіпофіза, насичену окситоцином, називають пітуїтрином. Окситоцин стимулює швидкий синтез ПГ F2a маткою, при відсутності прогестерону викликає скорочення міометрію, прискорює роди, забезпечує гемостаз після родів. Швидко руйнується у крові ферментом пітоциназою, але у період родів міститься у великих концентраціях. Естрогени викликають збільшення числа окситоцинових рецепторів у міометрії. Розширення піхви і шийки матки у цей час рефлекторно викликає виділення гормона. Під час коїтусу нервові імпульси також призводять до викидання в кров окситоцину і це полегшує транспорт сперми у статевих шляхах. Окситоцин стимулює скорочення міоепітелію молочної залози і таким чином виведення альвеолярного молока у молочну цистерну.

Але гіпофіз, регулюючи стан ендокринних залоз, залишається «сліпим» відносно навколишнього світу. Цей регулятор може отримувати сигнали, котрі сповіщають, що відбувається у тілі, але не має прямого зв'язку із навколишнім середовищем.

Четвертий рівень регуляції репродуктивної системи -- гіпоталамус. Саме він передає інформацію, отриману із навколишнього середовища у робочі органи, до відповідних клітин різних тканин.

Ця спеціалізована структура головного мозку є гібридом нервової і ендокринної систем, своєрідним місцем стиковки двох світів -- внутрішнього і зовнішнього. Він постійно координує і регулює діяльність різних відділів головного мозку, всіх внутрішніх органів. Частість серцевих скорочень, тонус кровоносних судин, температура тіла, кількість води у крові і тканинах, накопичення або витрачання білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, тобто існування всього організму, сталість його внутрішнього середовища знаходиться під контролем гіпоталамуса.

Гіпоталамус керує гіпофізом, використовуючи як нервові зв'язки, так і систему кровоносних судин.

З одного боку, це типова нервова тканина, представлена скупченням нейронів, котрі утворюють вентро- і дорзомедіальні та аркуатні ядра і через численні волокна зв'язані зі всіма відділами нервової системи. З другого боку, ці ядра мають нейросекреторну активність і синтезують нейрогормон гонадотропін-рилізинг-гормон (Гн-РГ), або гонадолібери (від англ. release -- звільняти, виділяти).

По особливій гіпоталамо-гіпофізарній портальній кровоносній системі Гн-РГ може надходити безпосередньо до гіпофізу і регулює його діяльність. Продукти гіпофіза можуть поступати до гіпоталамуса. Це важливо для здійснення механізму зворотного зв'язку. Секреція гормонів нейронами гіпофізотропної зони гіпоталамуса у портальну систему регулюється вмістом у плазмі крові гормонів периферичних ендокринних юз. У гіпофізі Гн-РГ зв'язується з мембраною секретуючої тканини і змінює її полярність, внаслідок чого зростає проникність для іонів кальцію. По мікроканалах кальцій досягає секреторних гранул і викликає звільнення їх вмісту (ГТ), які стимулюють діяльність інших ендокринних залоз. Таким чином здійснюється контроль нервової системи за діяльністю гіпофіза. У гіпоталамусі секретується і окситоцин.

Гн-РГ був вивчений і синтезований у 70-х pp. 20 ст. американським ученим Ендрю Шаллі і французом Роже Гійменом, за що у 1977 р. вони отримали Нобелівську премію.

У ветеринарній медицині використовуються синтетичні аналоги Гн-РГ: сурфагон, диригістран, фертагіл, цисторелін, ресептал. При парентеральному введенні вони уже за 30 хв викликають виділення ЛГ, максимальна концентрація якого встановлюється через 2-3 год після введення. У залежності від призначеної дози можна отримати різний ефект. Менші дози викликають фолікулотропний або овуляторний, а більші -- лютеотропний ефект. Наприклад, у корів сурфагон у дозі 10 мкг (2 мл) фолікулотропно, а в дозі 20 мкг -- лютеотропно і підтримує ендокринну функцію жовтого тіла.

Препарати Гн-РГ застосовуються для «запуску» статевої функції у високопродуктивних корів після отелення, які мають недостатню час-Jtory викидання ЛГ (одноразова ін'єкція 50 мкг сурфагону на 10-й день після родів або, враховуючи пульсуючу природу вивільнення Гн-РГ, краще 5 ін'єкцій по 10 мкг через 12 год). Їх призначають також для вікування тварин з субінволюцією матки, (за такою самою схемою), гіпофункцією яєчників, фолікулярною кістою яєчників, при затримці сі відсутності овуляції, гіпофункції жовтого тіла (попередження ембріональної загибелі); для індукції овуляції, стимуляції функції жовтого тіла.

Для синхронізації статевого циклу у корів сурфагон застосовують У дозі 50-60 мкг, після чого на 7-й день призначають естрофан і проводять осіменіння на 9-й день; у випадку відсутності статевої охоти роблять ще одне впорскування сурфагону на 9-й день з фіксованим осіменінням через 14-16 год. Перше впорскування Гн-РГ викликає або лютеїнізацію невідібраних фолікулів, або овуляцію домінантного фолікула з утворенням вторинного жовтого тіла. Воно обумовлює початок розвитку нової фолікулярної хвилі. Якщо ж ін'єкція була зроблена перед природним лютеолізом, то останній затримується. Застосування простагландину на 7-й день провокує розсмоктування основного і вторинного жовтих тіл. Якщо ін'єкція проведена у період розсмоктування жовтого тіла, то прово-кована овуляція може супроводжуватися зміною поведінки, властивою для статевої охоти. Друге впорскування Гн-РГ у дозі 10 мкг на 9-й день (краще у період від 30 до 40 год від введення простагландину) дозволяє краще синхронізувати провоковану овуляцію. Оптимальним терміном для осіменіння є 16~20 год після другого введення Гн-РГ. Статева охота виявляється слабо приблизно у ЗО % оброблених корів, що пояснюють зменшенням ефекту естрадіолу другим введенням Гн-РГ.

Актуальною є пропозиція В. В. Власенка (2002) про те, що для забезпечення повноцінної морфофункціональної підготовки статевих органів корів до осіменіння після застосування гормональної стимуляції і синхронізації стадії збудження статевого циклу потребує додаткового проведення корекції заплідненості.

Істотну роль у регуляції статевої функції відіграє епіфіз, в якому утворюються біологічно активні речовини типу мелатоніну і серотоніну, котрі, діючи через гіпоталамус, гальмують секрецію Гн-РГ (антигонадотропний ефект). Таким чином, епіфіз можна вважати модулятором гіпофіза, тому що він задає необхідний біологічний ритм останньому. Останнім часом, найбільший інтерес дослідників привертає поліпептидний нейрогормон епіфіза -- вазотоцин у зв'язку з його високою ефективністю у пригніченні гонадотропної функції гіпофіза.

П'ятий рівень регуляції репродуктивної системи -- це екстрагіпоталамічні церебральні структури ЦНС.

Вони сприймають імпульси з навколишнього середовища, а також від інтерорецепторів і передають їх до гіпоталамуса за допомогою нейро-трансміттерів (передавачів нервових імпульсів): дофамін, норадреналін, серотонін, ендорфіни.

Таким чином, активність гіпоталамуса як частини головного мозку у деякій мірі контролюється іншими відділами нервової системи. Регуляторний вплив на діяльність гіпоталамуса здійснює і особлива ендокринна залоза, що знаходиться у головному мозку -- епіфіз. Він змінює чутливість гіпоталамуса до дії гормонів.

Та все ж саме гіпоталамусу належить роль центрального регулятора внутрішнього середовища організму. Перш за все тому, що гіпоталамус є головним регулятором вегетативних функцій. На відміну від ЦНС, вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів шляхом контролю за автоматичними, тими, для яких притаманна повторюваність, процесами у тілі. Вона складається із двох частин -- симпатичної Парасимпатичної, які діють на органи протилежно і шляхом подвійного забезпечення ефекту стабілізують у певних межах величину відхилення всіх тих процесів, котрі регулюються вегетативною нервовою системою. Функція кожного з цих рівнів описаної гіпоталамо-гіпофізарно-оваріально-маткової суперсистеми (ГГОМС) регулюється механізмами прямих і зворотніх зв'язків:

довгий зв'язок: яєчник-гіпоталамус; яєчник-гіпофіз;

короткий зв'язок здійснюється між гіпоталамусом і гіпофізом: гіпоталамус-Гн-РГ-гіпофіз-ГТ-гіпоталамус;

ультракороткий зв'язок здійснюється у самому гіпоталамусі через Гн-РГ.

Діяльність ендокринної системи здійснюється за універсальним принципом зворотного зв'язку. Він може бути негативним або гальмівним (надлишок естрогенів чи прогестерону гальмує секрецію Гн-РГ і ГТ і навпаки) і позитивним, або стимулюючим (високий рівень естрогенів стимулює виділення Гн-РГ і ГТ).

У кібернетичному понятті слово «негативний» означає, що залоза-регулятор гальмується дією периферійного чинника, тобто яєчникового гормона, тоді як зняття «негативного», гальмівного впливу приводить до стимуляції периферичної ланки системи -- яєчників. У цьому і полягає І внутрішнє значення, суть механізму негативного зворотного зв'язку.

Негативний (гальмівний) ефект оваріальних стероїдів на секрецію ГТ І'Чітко проявляється після оваріектомії: протягом 2 днів після неї інтенсивно наростає концентрація ЛГ і ФСГ у крові. Концентрація ГТ швидко знижується при введенні естрадіолу. Негативний зв'язок властивий як і самкам, так і самцям, а позитивний -- атрибут тільки самок (підвищення секреції естрогенів яєчниками призводить до досягнення овуляторної концентрації Л Г).

Істинний цикл не має ні початку, ні кінця. Гіпоталамус, мабуть, відіграє роль пружини, що приводить в рух годинниковий механізм розмноження, а більша частина цього механізму знаходиться в яєчниках. Проте, І якщо годинник постійно не заводити, він зупиниться, і саме гіпоталамус сприймає чисельні циркадні і річні імпульси, котрі і регулюють завод.

Шостий рівень -- місцева регуляція за допомогою факторів росту (ФР): інсуліноподібного, епідермального, трансформувального, судинного, ендотеліального та інгібіну. Уявлення про існування внутрішньотканинних систем регуляції функції яєчника, гіпофіза і гіпоталамуса виникло в останнє десятиріччя минулого століття у зв'язку з розвитком методів молекулярної і клітинної біології.

Фактори росту -- біологічно активні речовини, що стимулюють або пригнічують диференціацію клітин і є головними переносниками мітоген-ного сигналу ділення клітини. Вони синтезуються у неспецифічних клітинах різних тканин організму. ФР відіграють особливу роль у механізмах регуляції репродуктивної системи, особливо оваріальної функції, завдяки їх аутокринному (дія на клітини, які безпосередньо синтезують даний ФР), паракринному (дія на сусідні клітини) або ендокринному ефекту (через кровоток на віддалені клітини).

Інсуліноподібні фактори росту 1 і 2 (ІПФР-1 і ІПФР-2) виробляються під впливом гормону росту. Місцем синтезу в яєчниках є клітини гранульози. Вони потенціюють дію гонадотропінів, підсилюючи їх стероїдогенну активність; мітогенний механізм дії ґрунтується на ауто- та паракринному ефекті. Біологічна активність ІПФР регулюється зв'язуючими їх протеїнами -- ІПФРЗП; концентрація останніх збільшується прогресивно з ранньої до пізньої лютеїнової стадії і особливо висока у децидуальній слизовій оболонці при вагітності, що свідчить про їх антимітогенну дію. Так, при гіперпластичних процесах, на тлі гіперестрогенії відзначено зниження рівня ІФПРЗП, а відтак -- підвищення мітогенної активності ІПФР. Вміст ІФПРЗП регулюється інсуліном, при підвищенні рівня якого відзначається зниження синтезу ІФПРЗП, а відтак, ріст активності ІПФР.

Епідермальний фактор росту (ЕФР) відноситься до найсильніших стимуляторів клітинної проліферації. Він є в клітинах гранульози, стромальних клітинах ендометрію, молочних залозах. Механізм дії естрогенів при стимуляції росту тканин-мішенів пояснюють локальною продукцією ауто- і паракринових факторів росту. Так, наприклад, ріст матки і піхви, індукований естрогенами, має зв'язок з синтезом ЕФР. У естрогензалежних тканинах (ендометрій, молочні залози) ЕФР діє онкогенно.

Трансформувальні фактори росту (а-ТФР і в-ТФР) також мають сильний мітогенний ефект, беруть участь у рості і дозріванні фолікулів, проліферації клітин гранульози. Мають онкогенну дію. Можливо, синтез ТФР індукують андрогени і інсулін.

Судинний ендотеліальний фактор росту (СЕФР) діє мітогенно на клітини ендотелію, підсилює проникність судин.

Інгібін -- білкова речовина, що утворюється у клітинах гранульози фолікула. Інгібін бере участь у регуляції секреції ФСГ клітинами гіпофіза, гальмуючи її, подібно до естрадіолу, за схожим механізмом зворотних зв'язків. Утворення інгібіну збільшується до овуляції під впливом ФСГ, а досягши максимуму, гальмує його виділення.

3. Схема роботи саморегулювальної гіпоталамо-гіпофізарно-оваріально-маткової системи

Загальну схему роботи ГГОМС можна представити так. Інформація від різноманітних джерел навколишнього (світло, температура, присутність самця) і внутрішнього середовища від аналізаторів і залоз внутрішньої секреції (яєчники), надходить до ЦНС і передається у гіпоталамус. Тут ця інформація обробляється, підсилюється, перетворюється у гуморальний сигнал у вигляді Гн-РГ і передається в аденогіпофіз, де знову підсилюється і за допомоіоіо гонадотропних гормонів направляється до яєчників.

За механізмом негативного зворотного зв'язку, який спрацьовує при зниженні концентрації статевих гормонів, зокрема прогестерону, активується секреція ФСГ і його дія на яєчники. Вони реагують на гонадотропний сигнал шляхом імпульсного росту фолікулів, гранульоза яких інкретує естрогени. Чим більшим стає фолікул, тим більше він виділяє у кров інгібіну і естрогенів, а вони в свою чергу діють на чисельні органи-мішені: прискорюють течію крові у судинах геніталій, розширюють судини і збільшують їх кількість, у результаті чого викликають почервоніння і набряк слизової оболонки статевих органів, ініціюють проліферацію ендометрію і тічку, підсилюють скоротливу діяльність міометрію, а при рванні граафового фолікула, коли концентрація естрогенів стає максимальною, вони формують у головному мозку осередок статевого збудження, забезпечують еструсну поведінку і статеву охоту. Інгібін через гіпофіз зменшує секрецію ФСГ, блокує розвиток нових крупних фолікулів і викликає їх атрезію в результаті розладу ароматизації андрогенів в етрогени та накопиченні андрогенів у фолікулярній рідині.