Основи економічних наук

Туган-Барановський визначав кризи як «різного роду економічні потрясіння, що залежать від порушення рівноваги між попитом а пропозицією товарів або капіталів» (Туг.-Бар М.И. Кризисы хозяйственные Новый энциклопедический словарь. - Пг., б.г. - т.23. с. 349_)

Капіталістична економічна система знаходиться в постійному розвитку під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників різноманітного характеру. Змінюються конкретні умови появи і форми протікання криз та механізми виходу з них. Проте економіці капіталізму притаманні зафіксовані історією закономірності появи і протікання криз. Тому при аналізі кризових явищ в економіці можна застосувати добре відомі науці методи дослідження змін в економіці як регулярно повторювальних подій, тобто метод циклічного розвитку.

В цьому аспекті економічний розвиток є не що інше як рух економіки по висхідній від однієї кризи до другої, а тому кризу можна розглядати в якості закономірного елементу загального циклу відтворення. Виходячи з цього, економічні кризи (в різних формах) органічно притаманні усім типам виробничих відносин; вони носять неминучий і історично прогресивний характер. Вони є неминучими тому що людству поки що не вдалось в повній мірі відлагодити поступальний і рівномірний розвиток продуктивних сил на основі єдності інтересів всіх членів суспільства і окремих соціальних груп щодо способів і механізмів задоволення потреб. І на сьогодні діє закон невідповідності розвитку продуктивних сил характеру виробничих відносин, в основі якого лежить протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним характером привласнення результатів виробництва. Це протиріччя є особливим і специфічним для кожної країни, що обумовлено особливостями сучасного розвитку економіки тої чи іншої країни. В основі характеру виробничих відносин знаходиться приватно особистий, егоїстичний інтерес, який спрямовує економічну поведінку всіх учасників суспільного виробництва. Суспільні, на сучасному етапі державні, структури ще невзмозі в повній мірі контролювати поведінку господарюючих суб'єктів щодо відповідності в їх діях реалізації суспільного інтересу. Виходячи з цих міркувань можна говорити, що економічні кризи це форма прояву невідповідності інтересів економічних агентів на всіх рівнях їх життєдіяльності і життєзабезпечення. Це форма прояву недосконалості існуючої системи економічних відносин, які проявляються як економічні інтереси.

Сформовані в економіці кризи носять і прогресивний характер внаслідок того, що в процесі їх поглиблення гине ( або здає свої позиції) все, що вже віджило і неефективне: застарілі засоби виробництва і застарілі технології, застарілі методи виробництва і управління. Економічні агенти і управлінці, які не сприймають нового сходять з історичної арени, як і застарілі виробничі відносини, поступаючись місцем новим, більш вдосконаленим. Відкидаючи ті економічні ланки, які відстають в економічному розвитку, криза тим самим підвищує середній технічний і органічний рівень виробництва, забезпечує рух суспільства вперед. Криза дає право на життя лише тим компаніям, які змогли перебудувати виробництво і в першу чергу оволоділи технічними досягненнями.

В сучасних умовах розвитку світового господарства, коли світова економічна система є глобалізованою по своїй суті, економічні кризи теж носять глобальний характер. Передумови економічної кризи формуються і визрівають у всіх, і в першу чергу високорозвинених країнах, які згодом розповсюджуються на увесь масив національних економік з особливими формами прояву кризових явищ.

Зниження темпів економічного розвитку і падіння значень індикаторів фондового ринку, інфляція і зниження курсу національної валюти, зростання безробіття, скорочення позитивного сальдо бюджету є свідоцтвом кризової ситуації в Україні, яка виникла під впливом чинників як зовнішнього так і внутрішнього походження. Економічні негаразди в Україні повязують з світовою фінансовою кризою, яка охопила і реальний сектор економіки переважної кількості країн. Україна вже стала складовою світової економіки і всі процеси, що відбуваються там впливають на стан її економіки. Крах світових кредитних і фінансових ринків певним чином вплинув на економіку України. Але це є лише зовнішній чинник , який не є для України визначальним і безпосередньою причиною кризи в українській економіці, але він вказав на важливі економічні структурні проблеми. Значну роль при цьому відіграв низький рівень довіри зовнішніх і внутрішніх інвесторів, пов'язаний з відсутністю дієвого господарського порядку, чіткого правового забезпечення і політичної стабільності.

Базовою причиною сучасної кризи стали вичерпані можливості застарілої промислової і технічної бази і виробничої інфраструктури, що були сформовані ще за часів існування СРСР. Моральне і фізичне старіння виробничих фондів обумовило зниження продуктивності праці у всіх галузях економіки, що і визначає загальний рівень ефективності виробництва. Цей фундаментальний фактор лежить в основі таких показників стану економіки, як національний дохід, інфляційні процеси, курсові співвідношення, конкурентоспроможність продукції в країні і на міжнародних ринках і багато іншого, від чого залежить добробут країни. Саме стан виробничих потужностей і відсутність капіталовкладень в їх модернізацію сформувало відставання в промисловості і технічному розвитку Інститут приватної власності не спрацював у механізмах розширення та оновлення виробництва та примноження на цій основі національного багатства. Довіра до інституту приватної власності була підірвана діями самих нових власників які реалізацію права приватної власності на засоби виробництва спрямували на власне споживацьке життєзабезпечення. Інших механізмів технічного переозброєння виробництва створено не було. Це привело до негативних наслідків для фінансового ринку, для індустрії заощадження населення, а це звузило можливості монетарної політики держави. Крім того неабияку негативну роль в загостренні економічної кризи відіграла непрозорість фірм у сфері їх фінансово-економічної діяльності, і навіть відсутність інформації не тільки про походження об'єктів власності, а й про власників того чи іншого об'єкту. Це приводить до неадекватної оцінки платоспроможності того чи іншого економічного агента, реалізації принципа матеріальної забезпеченості кредитних операцій. Все це ускладнює регуляторні чинники в економіці і сприяли накопиченню «паганих» боргів і поглиблювали рецесії.

Фінансові ресурси зосередились в руках великих фінансово-промислових груп, які практично монополізували економіку. Монополістичні структури підривають стимули інвестування та генерують такі негативні явища, як зростання витрат, підвищення цін (інфляцію), створює перешкоди для появи в галузі нових підприємств, які сприяють здоровій конкуренції. Придушення конкуренції позаекономічними методами являється дієвим фактором розвитку корупції. Саме корупція загострює протиріччя між загальнодержавними і особистими інтересами у всіх сферах суспільного життя і є великим гальмом у розвитку економіки.

Відсутність дієвої інвестиційної політики держави і інвестиційної діяльності бізнесу привело до імпортозалежності економіки та фінансової залежності кредитних установ від іноземного капіталу.

Певну негативну роль у розвитку економіки відіграє монетарна нестабільність в країні, постійне падіння курсу національної валюти, що спричиняє недовіру до неї і орієнтацію населення на іноземні, більш стабільні валюти.

Економічне зростання і фінансова стабільність суттєво залежить від внутрішніх чинників, перш за все, від ступеня довіри інвесторів до фінансового ринку, до інституту приватної власності і від морально-етичних стандартів бізнесових структур, політичних інститутів та суспільства в цілому. Без суспільного усвідомлення цих стандартів ринкова економіка не буде дієвою. Подолання кризи можливо тільки при вирішенні проблеми соціальної доброзичливості і довіри: між суспільством і державою, між складовими державних інституцій і політичними структурами, між підприємцями і владою, між менеджментом і інвесторами, між роботодавцями і робітниками.

Науковці, політики і практики впевнені, що можна відшукати принципово нові рішення у подоланні самої кризи і її наслідків. Висхідним пунктом при цьому слугує уява, що криза є сигналом про загострення до крайнощів системних, фундаментальних протиріч сучасності, які можуть і повинні бути вирішені, якщо людство зможе мобілізувати свій творчий потенціал і спрямує колективний розум на формування нової парадигми обладнання соціально-економічного життя.

РЕЗЮМЕ

Обговорення основних питань теми «Економічний розвиток» дозволяє нам, по-перше, усвідомити сутність поняття економічний розвиток, його функціональне призначення в економічному аналізі складних соціально-економічних процесів; по-друге, зрозуміти, що в умовах стрімкого розвитку нових технологічних способів виробництва, трансформації усієї системи економічних відносин, інституціональних основ існування суспільства, перед людством постають надзвичайно складні проблеми забезпечення нової якості економічного зростання та розвитку, зокрема, й переведення його у площину та систему координат сталого (або стійкого) розвитку. Від успішності такого проекту у вирішальній мірі буде залежати майбутнє не лише локальних цивілізацій, людської цивілізації в цілому, але й самої людини як Homo sapiens. По-третє, визнати, що суто економічними методами жодна проблема економічного зростання та розвитку у сучасних умовах розв'язана бути не може, отже звернути увагу на поглиблене ознайомлення з функціями та можливостями позаекономічних чинників вплив на формування сучасних моделей сталого розвитку.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Розвиток Економічний розвиток

Економічне зростання Універсальність як принцип

розвитку

Принцип Трансформація

Спрямованість руху Життєвий цикл суспільства

економічної системи Функціонально-факторний

Якісний аналіз сутності аналіз

економічного та соціального Цілі економічного розвитку

розвитку Вибір

Цілепокладання Мета - засіб

Теорія раціонального вибору Двосекторна модель економіки;

Динамізм Динаміка

Економічна статика Економічна динаміка

Темпи економічного зростання Продуктивність праці

Трудомісткість продукції Продуктивність капіталу

Капіталомісткість продукції (фондовіддача)

Показник ефективності витрат Фактор

природних ресурсів Інновації

Технологічний спосіб виробництва Ресурси

Показник граничної продуктивності

Чинники факторів виробництва Мотивація

Типи економічного зростання Інноваційне суспільство

Індекс розвитку людського потенціалу Пастки розвитку

Тип, типологія, типи розвитку Інституційне середовище

Природно-історичний тип розвитку Інноваційний потенціал;

Культурно-історичний тип розвитку Інноваційна культура;

Концепція економічного розвитку державна інноваційна

Модель економічного розвитку політика

Інноваційна модель економічного

Циклічні коливання розвитку Циклічність

Система державних інститутів

Цикл розвитку інноваційного розвитку

Економічні цикли

Технологічні устрої в економіці

Сталий економічний розвиток

Цивілізація, цивілізаційний підхід у дослідженнях

Цивілізаційний вимір економічного розвитку

«Олюдненість» економічних відносин

Інноваційно-технологічний спосіб виробництва

ТЕМА 8. КАПІТАЛ

д.е.н., проф. Савчук В.С.,

д.е.н., проф. Кривенко К.Т.,

к.е.н., доц. Смагін В.Л.

Лекція 1

8.1 Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.

8.2 Капітал і наймана праця.

8.3 Типи і види капіталу: людський, інтелектуальний, інформаційний, виробничий, підприємницький і фінансовий.

Лекція 2

8.4 Кругообіг капіталу та його стадії.

8.5 Ефективність кругообігу капіталу.

8.6 Міжнародний рух капіталу.

Студент, вивчивши матеріали теми зрозуміє сутність категорії «капітал», її речовий зміст і суспільну форму, усвідомить місце цієї категорії в системі факторів виробництва, вияснить, чому в сучасних умовах народжуються і формуються нові види капіталу та осягне їх роль у розвитку економіки і людини.

Після опанування даної теми студент зможе використати набуті знання при написанні рефератів, есе, курсової роботи, підготувати науковий виступ по будь-якому виду капіталу, а також використати набуті знання при вивченні проблем, пов'язаних з капіталом, в Україні та в інших країнах світу.

Лекція 1

8.1 Еволюція та сучасний зміст категорії капітал

Капітал - (первісний - головне майно, головна сума, від латинського capitalis - головний) - одна із найважливіших категорій економічної науки, обов'язковий елемент ринкового господарства.

Історичними формами існування капіталу з часів становлення товарного виробництва були: торговий (у вигляді купецького капіталу), історично найдавніша форма капіталу та грошовий.

Виникнення і розвиток категорії капітал стали причиною того, що його науковий аналіз було розпочато грецьким мислителем Арістотилем. Він ввів поняття «хремастики», що походить від грецького «хрема» - «майно», «володіння». Оскільки в античному світі важливу роль відіграв торговий та грошовий капітал, то за Арістотилем «хремастика» означає нагромадження багатства в грошовій формі. У подальшому це поняття було предметом дослідження меркантилістів, фізіократів, представників класичного напряму економічної теорії.

Глибоке розуміння капіталу та форм його руху є необхідною умовою ефективного господарювання та розуміння змісту суспільно - економічних відносин. Не випадково А.Сміт у своїй праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” другу книгу класичного твору присвячує висвітленню питання про природу капіталу, його нагромадження та застосування. Він виходив із того, що капітал являє собою сукупність речей, тобто засобів виробництва.

Д.Рікардо і Дж.Мілль також вважали, що капітал складається з благ, хоча в процесі обігу він набуває грошової форми. Учень Мілля Фосет писав, що помилково вважати, що капітал - це гроші. Насправді капітал це багатство, накопичене для того, щоб підтримувати виробництво.

А. Сміт пов'язував зміст капіталу з такою категорією як дохід. При цьому капітал розглядав як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід. Він також стверджував, що праця є єдиним джерелом вартості тільки в умовах простого товарного виробництва, а за капіталізму такими є і інші фактори, в тому числі капітал. Ця думка одержала своє логічне завершення в теорії трьох факторів виробництва французького економіста Ж.Б. Сея, якими є праця, земля і капітал.

Зараз багато дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. Але якщо розглядати капітал, як певне вкладання, що дає змогу отримати дохід, то до нього треба додавати й інші види капіталу, які ми розглянемо у наступному питанні.

Системне дослідження капіталу здійснив К.Маркс. Історично капітал виник у формі грошей, як грошове майно, як купецький і лихварський капітал. Гроші є першою формою прояву капіталу. Кожен новий капітал при своїй першій прояві на товарному (робочому або грошовому) ринку, - завжди виступає у вигляді грошей, які через певні процеси повинні перетворитися в капітал.

Капітал у вигляді грошей виникає безпосередньо в процесі обігу грошей, формою якої є Г-Т-Г, тобто перетворенн грошей в товар (фаза Г-Т - купівля товару за гроші) і зворотнє перетворення товару в гроші (фаза Т-Г) купівлю заради продажу.

Якою є мета власника грошей, який здійснює купівлю товару заради продажу? Його метою є продаж купленого товару Т за більшу кількість грошей. Якщо це йому вдається, то форма обігу грошей має такий вигляд Г-Т-Г'. В результаті цього процесу з обігу добувається більше грошей, ніж с початку було кинуто в нього. Тому повна форма розгляданого процесу виражається так: Г-Т- Г', де Г'=Г+ Д Г, тобто дорівнює первісно авансованій сумі плюс деякий приріст - Д Г. Таким чином, первісно авансована вартість не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе суму грошей і вартості, тобто само зростає. Саме цей рух перетворює гроші в капітал. «Гроші, - пише К.Маркс, - описуючи у своєму русі цей останній цикл, перетворюються в капітал, стають капіталом і уже за своїм призначенням представляють собою капітал» Маркс К. Капітал Т.1. - К.: Держполітвидат. Літератури УРСР. - 1954. - С. 154..

Гроші використовувались як капітал, тобто з метою збагачення, ще за рабовласництва і феодалізму. У цих суспільствах існували так звані первісні (допотопні) форми капіталу - торговельний і лихварський.

Торговельний і лихварський капітали діють у сфері обігу. Вони безпосередньо не вторгалися у сферу виробництва, де продовжували панувати відповідно рабовласницькі і феодальні порядки. Докорінний поворот відбувся тоді, коли поряд з грошовим і товарним капіталами сформувався виробничий капітал, утворюючи специфічний і докорінно новий спосіб виробництва, який К.Маркс називав капіталістичним.

К.Маркс відкидав тлумачення капіталу як сукупності речей (засобів виробництва) і доводив, що капітал - це не річ, а певні суспільні виробничі відносини, які представленні в речах і надають їм специфічного суспільного характеру. Він довів, що капітал у процесі кругообігу набуває трьох форм - грошової, виробничої і товарної.

Формула руху капіталу Г- Т- Г' є загальною тому, що в усіх галузях товарного господарства рух капіталу виступає у цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їм властива суперечність. Оскільки Г'> Г, то виникає питання, що є джерелом Д Г. Це було і залишається однією з дискусійних проблем економічної теорії.

На противагу класичному вченю про капітал, Й. Шумпетер розвивав власне своєрідне розуміння капіталу. Ми визначаємо капітал, - зазначає він, - як суму грошей та інших платіжних засобів, які в будь-який час можуть бути надані в розпорядження підприємця, тобто він заперечував існування виробничого капіталу.

Вагомий внесок у науковий аналіз капіталу зробив англійський економіст Дж. Р. Хікс, який у своїй книзі “Вартість і капітал ” віддає перевагу визначенню капіталу як ”грошової вартості, відображеній на бухгалтерських рахунках фірми”.

Існують й інші визначення капіталу. Так, відомий вітчизняний економіст С.Мочерний вважає, що капітал - це сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об'єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці Він також зазначає, що більшу частку результатів праці найманих робітників привласнюють власники засобів виробництва та держава. Така позиція щодо сутності капіталу західними вченими не підтримується. Так, П.Самуельсон і В.Нордгауз пишуть: «Капітал (засоби виробництва) - це створений людиною фактор виробництва, який використовується протягом тривалого часу і сам є результатом виробництва” Самуельсон П., Нордхауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1998. - с. 67.. Вони вважають, що “коли капітал застосовується у цьому розумінні, то часто мають на увазі реальний капітал»Там само - с. 24..

Тепер розглянемо проблему еволюції змісту категорії капітал. Почнемо розв'язання цієї проблеми з аналізу марксистської теорії капіталу. За цією теорією капітал - це вартість, котра шляхом експлуатації найманих робітників приносить додаткову вартість, тобто ?Г, яку привласнюють капіталісти. За виразом Маркса, капітал представляє собою мертву працю, котра як вампір, оживає лише тоді, коли всмоктує живу працю і живе тим повніше, чим більше живої праці він пожирає. Саме в капіталі, вважать марксисти, виражено основне виробниче відношення між капіталістами і робітниками.

Отже, при такому підході (тобто марсистському) “… капітал - це не просто засоби виробництва, гроші, а виробничі відносини, при яких знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості і т.ін. слугують засобом експлуатації ” Маркс К. Капітал. Т.1. - М.: 1955. - с. 238., яка є джерелом додаткової вартості.

В матеріалах наступного питання буде показано, що таке визначення сутності капіталу є адекватним для розуміння класичного капіталізму та капіталізму, який склався в Україні та в деяких постсоціалістичних країнах на рубежі ХХ-ХХІ ст.. Таке визначення капіталу відповідає капіталізму від періоду його виникнення та до кінця 50- х років XX ст.

Еволюція змісту капіталу. Найважливішими особливостями розвитку капіталізму після 1930-х років є: домінування в економіці колективних форм капіталістичної власності (перш за все у формі акціонерних товариств), а отже і колективних економічних інтересів; їх потужний і динамічний вплив на розвиток продуктивних сил і такої їх складової як людина праці; формування потужного державного сектору в економіці та в механізмі її регулювання, виникнення змішаних форм власності; формування та розвиток нових видів капіталу - людського капіталу, інтелектуального, тощо.

Саме в цьому історичному періоді було подолано гострі класові суперечності між капіталістами і найманою робочою силою. Відбувався своєрідний процес спаду цих суперечностей, заміна їх різними формами співробітництва (участь у капіталі, розподілі прибутку, укладення колективних договорів тощо). Здійснено значне подолання відчуження найманих працівників від засобів виробництва, а праці - від власності, але не індивідуальної, а колективної. Вона знаходить своє відображення насамперед у подоланні техніко-економічного відчуження праці, яке було характерним у розвинутих країнах аж до кінця 50-х років ХХ ст. Це означає, що у розвинутих капіталістичних країнах, таких як США, Англія, Франція, Німеччина, Японія та ін. відбулася соціалізація капіталу.

Отже, розглянувши коротко основні аспекти еволюції змісту капіталу, можемо дати таке визначення його змісту: це накопичене багатство, що утворюється завдяки використанню прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу - ренти, процента, дивідендів.

Основні функції капіталу. Для більш глибокого розуміння сутності капіталу, його ролі в суспільному житті та його еволюції велике значення має аналіз його функцій, які в основному є спільними як для класичного капіталізму, так і для капіталізму зі змішаною (сучасною) економікою. Вони такі:

- виробництво доданої вартості в поєднані з живою працею;

- забезпечення максимальної ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші);

- використання у виробничому процесі найманої праці ;

- нагромадження капіталу і його розширене відтворення;

- реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі економічних класів;

- вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора виробництва.

Частково окремі функції ми розкрили в цьому питанні, в наступних питаннях теми на прикладі передових країн розкриваються (досить конкретно) й інші функції капіталу. Доводиться, що саме в цих країнах відмирає (або уже подолана)така функція капіталу, як експлуатація людини людиною.

8.2 Капітал і наймана праця

Поєднання працівників з засобами виробництва. Основними факторами виробництва, як зазначалось, є безпосередній працівник і засоби виробництва, тобто людський і речовий фактори. Спосіб їх поєднання може бути різним. Це зумовлено перш за все існуючою формою власності на засоби і результати виробництва. Таке поєднання в межах підприємства здійснюється шляхом відповідного способу включення індивідуальної робочої сили до складу трудового колективу.

Варто мати на увазі, що існують техніко-економічні і соціально-економічні способи поєднання працівників із засобами виробництва. Техніко-економічний спосіб зводиться до безпосереднього використання працівником наявних засобів і предметів праці, наприклад слюсарного верстата чи виготовленого автомобіля тощо. В усіх цих випадках працівник реально поєднується з функціонуючими засобами виробництва. Він же, здійснюючи процес праці, раціонально організовує робоче місце та працю з метою досягнення найкращих виробничих результатів.

Соціально-економічний спосіб поєднання працівників із засобами виробництва визначається формою власності. Так, поєднання працівників із засобами виробництва, що знаходяться в колективній трудовій власності, а також на приватних (трудових) підприємствах, здійснюється прямо, безпосередньо.

Ситуація докорінно відмінна, коли засоби праці належать капіталістам і виступають як їх капітал. За класичного капіталізму безпосередні працівники відчужуються від власності на засоби виробництва, на вироблений продукт, від управління власністю та процесом виробництва. Їх робоча сила перетворюється в товар. Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їх найм на ринках праці ( кожна професія має свій ринок), а їх використання здійснюється під контролем капіталістів.

Найм - це зарахування власником капіталістичного підприємства людини праці на роботу із встановленою платою. На цій основі у суспільстві виникає наймана праця. Вона представляє собою процес праці під контролем власника капіталу, привласненням ним результатів виробництва та подальшим відтворенням відносин капіталістичної власності. В даному випадку здійснюється техніко-економічний спосіб поєднання, який властивий людині найманої праці .

За капіталізму наймана праця - основа існування різних типів і форм капіталістичної власності. Формою реалізації найманої праці для найманих працівників є отримання заробітної плати, а для капіталу результатом такої праці є отримання прибутку.

Також потрібно мати на увазі, що наймана праця - специфічна, а не всезагальна економічна категорія, тобто існує не в усіх економічних системах. Правда, така праця певною мірою використовувалась за рабовласницького та феодального способів виробництва. Наприклад, поміщики відпускали певну кількість кріпаків на заробітки в місто, а вони приносили їм зароблені гроші.

Визначального і класичного характеру наймана праця набула за капіталізму. Це було зумовлено тим, що капіталізм, подолавши феодалізм, а разом з тим і кріпосницьке право поступово сформував новий клас - клас юридично вільних робітників, позбавлених власності на засоби виробництва. Виникла система економічного, а не юридичного (кріпацького) примусу до праці. Під найманою працею також слід розуміти несамостійну, залежну працю працівника, що не включений у відносини власності з підприємством, установою, організацією, що, як правило, позбавлений права на розподіл прибутків та участі в управлінні, який продає свою робочу силу (здатність до праці) і зазнає експлуатації з боку власника засобів виробництва.

Це визначення характеризує відчуження найманого працівника від власності, від розподілу прибутку, від управління тощо. Важливим елементом відчуження найманих працівників в Україні від результатів їхньої праці є привласнення вітчизняними капіталістами зростаючої частки національного багатства країни. Найвиразніше посилення експлуатації найманої праці в Україні виявилося у наростаючому розриві в доходах найбагатших верств населення уже в 90-х рр. ХХ ст.: приблизно з 1: 7 до 1 : 50. За деякими даними, наприкінці 1990- х рр. на 10 кланово-олігархічних груп в Україні припадало до 80% національного багатства, що було характерним лише для епохи монополістичного капіталізму (у розвинутих країнах). Видатний американський економіст так оцінює становище найманого робітника за класичного капіталізму: “У минулі віки заробітна плата скрізь була низькою. Робітники вважали себе цілковито у володінні господаря. Їхнім становищем було зубожіння і безправ'я. Вони не могли вистояти в боротьбі з підприємцем, сила якого за будь-якого конфлікту була незрівнянно більшою. Робітники були лише “гвинтиком машини,” роботом. Таким було становище робітників, що підтверджується історією.” [Самуельсон П. Экономика. Вводний курс : Пер.с анг.- М: Прогресс, 1964.]

Еволюція змісту капіталу і найманої праці. У процесі розвитку капіталістичного способу виробництва сутнісні риси капіталу і найманої праці зазнали важливих кількісних та якісних перетворень, наповнилася елементами нового змісту, набули окремих ознак позитивної еволюції капіталізму, його соціалізації. Так, замість індивідуальної капіталістичної власності, що домінувала за класичного капіталізму вільної конкуренції, пріоритетними з останньої третини XIX ст. стають колективні форми капіталістичної власності, зокрема акціонерна, кооперативна, державна, змішана та ін.

Варто звернути увагу на те, що основою еволюції змісту капіталу є прогрес технологічного способу виробництва, а отже і самої людини, тобто її власної продуктивної сили: знань, кваліфікації, компетенції тощо, що знаходить свій прояв у зростанні питомої ваги у сфері зайнятості осіб з вищою освітою. Ця обставина поступово долає техніко-економічну відокремленість працівників від засобів виробництва, послаблюється їх одинична спеціалізація, збагачується зміст праці, здійснюється ротація робочих місць та ,що важливо, зростає роль самих працівників в ефективному розвитку підприємства будь - якої форми власності.

Водночас, частково послаблюється соціально-економічна відокремленість працівників від капіталу, тобто засобів виробництва. Це тому, що відбувається перетворення частини найманих працівників (перш за все найбільш високо оплачуваних) через механізм придбання певної кількості акцій на співвласників капіталістичних підприємств. Певною мірою долається їх відчуження від управління власністю та від економічної влади на підприємстві.

Втрачає свою значущість і основна риса капіталу, як праця під контролем капіталіста і його власність на виготовлений продукт. Так, наприклад, за бригадної форми організації праці дедалі більше колишніх функцій капіталіста з контролю за працею, а згодом і функції управління (своєчасний вихід на роботу, ритм праці, розподіл заробітної плати, контроль за якістю продукції тощо) передається автономній бригаді. Завдяки цьому на рівні підприємств частково втрачає силу така риса капіталу, як відчуженість робітників від процесу управління виробництвом.

Водночас видозмінюється і втрачає значення й така риса капіталу як його відокремленість від витрат на відтворення робочої сили. У цьому контексті потрібно звернути увагу на соціальні програми корпорацій. У США, наприклад компанії на початку 1990-х рр. щороку витрачали на розвиток освіти та кваліфікації працівників понад 30 млрд. дол.. Середні витрати американської компанії на охорону здоров'я становлять13,6% від заробітної плати, або до 2,6 тис. дол. на кожного працюючого.

Еволюція основних рис капіталізму в розвинених країнах дає підставу для висновку, що сучасний капітал поєднує в собі не лише звичні властивості капіталістичної формації, а й низку перехідних форм соціалізації капіталу, а значить і капіталізму, який тапер називають ”капіталізм з людським обличчям”, ”соціалізований капіталізм” тощо. У межах такого капіталізму немає різкої диференціації у доходах: так, у Німеччині в 1991 р. президент німецької корпорації отримував у 23 рази більше, ніж службовець, в Японії - у 17 разів, у Швеції - лише у 3 - 4 рази, тоді як в США цей розрив все ще великий - у 110 разів.

8.3 Типи і сучасні види капіталу : людський, інтелектуальний, інформаційний, виробничий, підприємницький і фінансовий

У першому питанні цієї теми ми називали і розглядали такі конкретні категорії капіталу, як купецький (торговий) і лихварський (грошовий) та виробничий (реальний) капітали. З розвитком капіталістичного суспільства, його продуктивних сил та соціально-економічних відносин з'являються нові сучасні види капіталів, зміст яких буде розглянуто нижче.

Типи і сучасні види капіталу. На наш погляд, необхідно розрізняти два типи капіталу: а)реальний і б) фіктивний. Реальним є той капітал, який складається з факторів виробництва і робить прямий внесок у створення ВВП і доданої вартості. Фіктивним капіталом , як буде показано нижче, є фінансовий капітал та усі його конкретні форми (акції, облігації та інші папери). У цьому питанні ми особливу увагу приділяємо видам реального капіталу.

Людський капітал. Виникнення і розвиток теорії людського капіталу зумовлено тими корінними змінами, які відбуваються в суспільстві в епоху науково-технічної та інформаційної революції, коли людина, її науково-освітній потенціал стають вирішальним фактором соціального й економічного прогресу. Нині теорія людського капіталу широко використовується сучасною світовою економічною наукою і займає одне з центральних місць в теорії і практиці ринкового господарства.

Формування сучасної теорії людського капіталу відноситься до 60-хх рр. ХХ ст., коли в американських економічних віданнях було опубліковано ряд статей з даної проблеми. Основні положення цієї теорії сформовані такими економістами, як Г.Беккер, Л.Туроу, С.Фішер та іншими. У 1992 американського економіста Г.Беккера за роботи з теорії людського капіталу було удостоєно Нобелевською премією з економіки.

Застосування інструмента даної теорії дозволило по новому підійти до вирішення проблем, пов'язаних з факторами виробництва, розподілу доходів, економічної ролі освіти, взаємозв'язку інвестицій в людину з рівнем продуктивності праці і доходів, мотивацією до творчої праці та підприємницької діяльності. Особливе значення набуває вивчення комплексу питань забезпечення раціональної зайнятості і оптимального функціонування ринку праці. Людина стоїть на початку виробництва, вона є центром і осередком виробництва, вона стоїть і в кінці його, як мета будь якого виробництва. Отже, людський капітал сучасна економічна теорія розглядає поряд з другими видами капіталу як об'єкт економічної системи.

Головним змістом теорії людського капіталу є визнання людини як об'єкта капітальних вкладень, як об'єкта і суб'єкта економічної діяльності. Справа в тому, що людський капітал пов'язується економічною теорією з капітальними вкладеннями в людину, які настільки ж прибуткові, як і інвестиції в будь-який інший фактор виробництва.

Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють підвищенню продуктивної праці і впливають на ріст доходів (заробітків). “Людський капітал, - зазначають відомі американські економісти, - є міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає вроджені здібності і талант, а також освіту і придбану кваліфікацію” [Див. : Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р.- Економіка. - М.: Дело , 1994. - с.303]. Це і є достатньо повне визначення сутності людського капіталу.

Розглянемо також складові людського капіталу і його нагромадження. З точки зору нагромадження людський капітал - це затрати на освіту, на підтримку і розвиток охорони здоров'я, на одержання інформації і на міграцію (мобільність) робочої сили. Розглянемо один з основних аспектів людського капіталу - освіту.

Освіта - перша і головна складова частина людського капіталу. Вона є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці. Таким чином, кваліфікація представляє собою ступінь і професійної освіченості працівника і наявність у нього професійних компетенцій, наявність умінь, навиків, необхідних для виконання певної роботи, що вимагає певної точності та якості виконання, в залежності від якісного стану робочої сили. Освіті, як головному компоненту нагромадження людського капіталу, приділяється особлива увага в будь-якому суспільстві. Вона об'єднує зусилля як осіб, бажаючих одержати освіту, так і інвесторів освіти. Для досягнення високого рівня освіти суспільство повинно вкласти значні кошти. У країнах з високим рівнем людського капіталу суспільні витрати на освіту в середньому становлять 5.1 % ВВП в Канаді, Новій Зеландії - понад 7%; понад 8% - Швеції і Данії, що значно вище ніж в Україні.

Другий напрям інвестицій в людський капітал - охорона здоров'я. Вона супроводжує людину з її народження й до її пенсійного віку, коли один, уже старий, носій людського капіталу уступає місце другому - молодому. Затрати на охорону здоров'я продовжують термін обороту робочої сили у виробництві. Витрати на охорону здоров'я становлять в передових країнах у середньому 6,1 % , а у Франції і Німеччині - понад 8% ВВП.

Третій напрям інвестицій в людський капітал - це затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили. Мобільність робочої сили багатопланове поняття. Воно визначається і загальними економічними закономірностями розвитку і особистими міркуваннями, а також циклічними структурними коливаннями економіки.

Наприклад, у наш вік інформаційної революції кожні 8 - 10 років інформація (одержання знань ) старіє , причому за цей же період обсяг знань людини подвоюється. Очевидно, що зростають затрати, необхідні на перенавчення і перекваліфікацію робочої сили. Необхідно враховувати, що підвищення мобільності робочої сили є виразом інтенсифікації відтворення людського капіталу.

Мобільність пов'язана зі зміною місця роботи, місця проживання, зі створенням ринку житла тощо. В той же час люди праці намагаються перенавчитись, одержати нову професію, якщо в перспективі їх чекає більш висока заробітна плата. Це також сприяє мобільності робочої сили. Отже здатність робочої сили швидко пристосуватися до постійно змінюваної ринкової ситуації та структурних змін в економіці - дуже важливий напрям інвестицій в людський капітал.

Четвертим аспектом людського капіталу є одержання інформації. Інформація, як відомо, стає одним із найбільш важних ресурсів, який використовує людина у своїй повсякденній діяльності. Це - економічні, соціальні, науково-технічні та інші відомості та показники, на основі аналізу яких приймаються економічні рішення. Отже, інформація повинна бути повною, зрозумілою, доступною і робітникам, і підприємцям, і урядовим установам. Тільки тоді вона може пояснити загальні цілі і задачі, і стане основою партнерства їхньої економічної діяльності.

Нагромадження людського капіталу не може проходити ефективно , якщо суспільство не володіє постійно оновленою інформацією. Саме така інформація стає вирішальним фактором розвитку людського капіталу , так як в ній найбільш чітко і органічно поєднується і проявляються й інші фактори : освіта, охорона здоров'я і мобільність людського фактора.

Інтелектуальний капітал. В науковий обіг поняття інтелектуального капіталу ввів визначний американський економіст Джон Гелбрейт , який у 1969 р. вжив термін в значенні “інтелектуальна діяльність”. Природу інтелектуального капіталу як категорію постіндустріальної економіки першим вивчав Т. Стюарт. У статті 1992 р. ”Сила інтелекту: як інтелектуальний капітал стає найбільш цінним активом Америки” Стюарт визначив інтелектуальний капітал як суму всього того, що знають робітники компанії і що надає конкретні переваги компанії на ринку: патенти, процеси, управлінські навички, технології, досвід і інформація споживачів та постачальників. Об'єднані разом, ці знання складають інтелектуальний капітал.

Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини: перша - людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, компетенцій, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі філософії фірми, її внутрішніх цінностей, прикладених до поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності, культура праці і управління, загальний підхід до справи .

Фундаментальна особливість людського капіталу, як складової інтелектуального полягає у тому, що він не може бути власністю компанії. Людей можна найняти, але їх не можна придбати у власність. У зв'язку з цим, зазначають окремі вчені “… людський капітал не може бути віднесений не тільки до власних засобів фірми, а й взагалі не може розглядатися як одна з статей її активів” [Фишер С., Шмалензи Р. Економіка .- М.,1997 - С.303]. Людський капітал, будучи у повному розумінні невідчутним чинником, невіддільним і невідчутнім капіталом, не може бути скопійованим або відтвореним у жодній іншій організації.

Друга частина інтелектуального капіталу - це структурний капітал, який включає технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу компаній реалізувати свій виробничий капітал. Структурний капітал також включає в себе відносини, які склалися між компанією та її великими клієнтами, на відміну від людського, структурний капітал може бути власністю компанії, а отже об'єктом купівлі-продажу.

Оскільки обидві частини інтелектуального капіталу беруть участь у виробництві, то обидві вони визначають цінність компанії, що має бути відображено в бухгалтерських документах.

Придбані права власності, ліцензії, бази даних та ін. повною мірою стають активами фірми, відображеними в балансі як основні засоби. Отже, Людський капітал + Структурний капітал = Інтелектуальний капітал.

За останні два десятиріччя відбулися суттєві зміни у розумінні основних факторів, що виражають зростання і розвиток економіки. Якщо раніше головну роль відігравали праця і речовий капітал, то останнім часом до них приєдналася третя складова - інтелектуальний капітал. Неокласичні економісти (Роберт Солоу і Пауль Ромер) показали, що в цілому тільки 50% приросту ВВП можуть бути зумовлені зростанням трудових ресурсів і фізичного капіталу. Інші 50 % припадають на інтелектуальний капітал.

Отже , одним з визначальних зрушень у світовій економіці наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного розвитку з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формування усталеного високого рівня конкурентоспроможності. Завдяки чиннику інтелектуального капіталу ринкова вартість високотехнологічних компаній може в рази перевищувати їх балансову вартість.

Постіндустріальна епоха породила нові типи підприємств, фірми, в яких основний капітал, тобто матеріальні активи, і за своїм обсягом і за значенням не йдуть ні в яке порівняння з фірмами індустріального суспільства. Наприклад, залишкова вартість основного капіталу американської компанії «Майкрософт» на кінець 1996 р. становила всього 930 млн. дол., при загальному обороті у 600 млд. дол. На кожні 100 дол. інвестованих у «Майкрософт» відповідають фонди вартістю трохи більше одного долара [Див. Стюард Т. Интелектуальний капитал. Новый источник богатства организации - с.378].

Інформаційний капітал. У країнах, що перейшли на шлях постіндустріального розвитку, інформація і знання стають основою економіки. Наприкінці 1950-х рр. американський вчений Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної економіки, в якій найважливішим товаром стає інформація. Згідно з технологічним підходом до інформаційної економіки виділяються такі її ланки: збирання і введення інформації, збереження інформації, аналіз інформації, виведення і користування інформацією.

Все те, що ледь проглядалось в кінці 1950 - х років, стало реальністю уже в 1970 - ті роки, що підтвердилось масою фактів. Так, в сфері послуг США тепер обертається більше грошей, ніж у виробничому секторі; кількість робітників, зайнятих у виробничих операціях, у розвинених країнах зменшилось до 12- 15 % .

З часу розгортання НТР (середини 50-х рр. ХХ ст.) інформація перетворилась на вагомий і новий фактор соціально-економічного прогресу, передусім трудової діяльності сучасного працівника. Для цього створені і створюються сучасні інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації - космічні, волоконно- оптичні та ін. Інформаційні системи призначенні для зберігання, обробки, перетворення та оновлення інформації.

В інформаційному суспільстві економіка будується на системі інформаційних технологій, “інтелектуальних” комп'ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку. Усі ці складові інформаційної економіки формують новий капітал, який зараз у передових країнах все більше заміщує речовий капітал, що базувався на індустріальній техніко-технологічній основі.

Вперше теорію про інформаційний капітал висунув американський соціолог Ельвін Тоффлер у своїй книзі “Третя хвиля ”[Див. Тоффлер. Третя хвиля //США - економіка, політика, ідеологія - М ., 1982, - № 7 - С.99]. Він довів, що в умовах постіндустріального суспільства знання і інформація стають основою економіки, утверджуються і перетворюється в головний капітал - інформаційний капітал. На відміну від капіталу індустріального суспільства, де вартість фірми складається із вартості будівель, устаткування, товарів, капітал постіндустріального суспільства переважно нематеріальний.

Розглядаючи суспільний розвиток як “зміну стадій“, прихильники цієї теорії пов'язують його становлення з формуванням потужного “четвертного”, інформативного сектора економіки, що слідує за сільським господарством, промисловістю і економікою послуг. Капітал і праця індустріального типу уступають місце інформаційному капіталу і праці, основаних на знаннях в інформаційному суспільстві.

Інформація як носій знань є об'єктом купівлі і продажу. Варто пам'ятати: інформація, на відміну, від звичайного товару, під час продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії від її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити й покупець. На перетворення знань та інформації на якісно нову форму багатства і капіталу, що змінює засоби виробництва , акцентують увагу ряд вітчизняних вчених: А.А. Чухно, С.В.Мочерний та інші.

Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Так наприклад, споживання матеріальних благ, передусім предметів споживання і сировини, означає їхнє знищення. Знаряддя праці (машини, верстати тощо) функціонують порівняно довго. У кінцевому підсумку і вони зношуються фізично і перестають існувати. Інша справа із споживанням інформації та знань. Вони не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і вийти із сфери споживання. Продукти інформації та знань, по суті, можуть використовуватись необмеженим числом господарюючих суб'єктів.

З іншого боку, варто мати на увазі й те, що існування інтелектуального капіталу, а отже і виробництва ВВП, пов'язані з витратами: це витрати на придбання інформаційних технологій, самої інформації, їх використання у виробничому процесі тощо. У 1991 р. в США вперше витрати на придбання інформації та інформаційних технологій досягли 112 млд. дол., а витрати на придбання виробничих технологічних і основних фондів досягли 107 млд. дол. Роль і значення інформаційного капіталу зростають так швидко, що вже на початку 1995 р. в американській економіці з допомогою інформаційного капіталу виробляються ѕ доданої вартості, створюваної у промисловості. Це свідчить про те, що у сфері матеріального виробництва, якою є промисловість, речовий капітал індустріального типу ще на початку останньої третини ХХ ст. перестав бути провідним.

Виробничий капітал. Потрібно запам'ятати, що виробничим капіталом є той капітал, який існує як сукупність продуктивних сил факторів виробництва, тобто як реальний капітал. Саме цей капітал бере безпосередню участь у створенні матеріальних і нематеріальних благ та їхньої вартості. На прикладі підприємницького капіталу буде продемонстровано елементи продуктивного капіталу, його складові. Ще більш докладно зміст виробничого капіталу буде викладено у наступній лекції цієї теми.

Підприємницький капітал. Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Чим більшим і ефективнішим є капітал підприємця, тим значнішими і успішнішими будуть результати його діяльності. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо.

Для організації підприємницького бізнесу на його початковій стадії приходиться здійснювати первісне вкладення капіталу. Перш за все, для цього уже повинен існувати підприємницький капітал. Підприємницький капітал - це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції. Насправді капітал підприємства, як правило, перевищує підприємницький капітал на величину позичкового капіталу.

Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше).

Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів:

- об'єктивними - організаційно-правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон'юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів;

- суб'єктивними - підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця.

До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін.

До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви.

Уставний капітал - джерело основних і оборотних засобів підприємства, який формується при його організації. У свою чергу джерела формування уставного капіталу залежать від організаційно-правової форми підприємства. Джерелами можуть виступати: акціонерний капітал, пайові внески засновників, галузеві фінансові структури, довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величина уставного капіталу показує розмір тих грошових засобів (основних і оборотних), котрі інвестовані в процес виробництва.

Ряд інших питань виробничого капіталу розглядається в наступній лекції, яка присвячена його відтворювальному процесу.