Гарантії прав і свобод людини при їх обмеженні у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

ДИСЕРТАЦІЯ

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес

та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

(081 - Право)

Гарантії прав і свобод людини при їх обмеженні у кримінальному провадженні

Черкесова Анжеліка Сергіївна

Науковий керівник:

Назаров Віктор Володимирович

доктор юридичних наук, професор

Київ - 2018



АНОТАЦІЯ

Черкесова А. С. Гарантії прав і свобод людини при їх обмеженні у кримінальному провадженні. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» (081 - Право). - Університет державної фіскальної служби України, Державна фіскальна служба України. Академія адвокатури України, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2018.

У дисертації на основі аналізу історичних, теоретичних, практичних та законодавчих аспектів досліджено процедуру становлення та розвитку гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого при їх обмеженні у кримінальному провадженні. Досліджується еволюційний процес становлення категорії прав і свобод людини від початку їх зародження і до сучасного розуміння поняття гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Виділено чотири основних періоди розвитку гарантій прав і свобод людини у кримінальному провадженні, а саме:

- епоха Античності, характерним для якої визнано відсутність чіткого закріплення прав і свобод людини, а відповідно і їх гарантування, змішування божественного, реального та об'єктивного;

- епоха Середньовіччя, яка вважається відліком нормативного закріплення основоположних прав і свобод людини через прийняття в Англії у 1215 році першого юридичного документа «Великої хартії вольностей»;

- епоха буржуазно-демократичних революцій характеризується активним розвитком прав і свобод людини, їх гарантування через прийняття низку доленосних документів (Петиція про право 1628 р., Білль про права 1689 р., Конституція США 1787 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р. та ін.); кримінальний провадження законодавчий право

- сучасний етап, якому притаманно прийняття національних законодавчих актів та міжнародно-правових документів, які детально регламентують права та свободи підозрюваних, обвинувачених, перелік основних засад кримінального провадження.

Розкрито поняття, сутність, значення гарантій прав і свобод людини у кримінальному провадженні, запропоноване власне визначення поняття кримінальних процесуальних гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого. Досліджено предмет кримінальних процесуальних гарантій, виділено його змістовні елементи, а саме: процесуальні права, законні інтереси, обов'язки суб'єктів кримінальних процесуальних правовідносин, реалізація яких можлива завдяки їх діяльності, кримінальна процесуальна відповідальність, що настає в разі невиконання суб'єктом процесуальних правовідносин своїх обов'язків та процесуальна форма. Проведено співвідношення понять «гарантії» та «механізм реалізації».

Розглянуто різні підходи науковців до питання класифікації гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого у ході кримінального провадження. Запропоновано власну класифікацію гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні, а саме: засади кримінального провадження; гарантії прав та свобод при застосуванні запобіжних заходів; гарантії прав та свобод при застосуванні заходів забезпечення; гарантії прав та свобод при проведенні слідчих (розшукових) дій; гарантії прав та свобод при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій; гарантії прав та свобод обвинуваченого на судовій стадії.

Теоретично обґрунтовано та досліджено питання обмеження конституційних прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні. З'ясовано процесуальні особливості процедури обмеження прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого, наведено визначення даного поняття. Доведено, що обмеження конституційних прав і свобод у кримінальному провадженні вимагає особливого режиму: дотримання умов, наявність підстав, передбачених законом, наявність механізму судового контролю, прокурорського керівництва, відомчого контролю за законністю й обґрунтованістю обмежень, а також надання особі, права і свободи якої обмежені, права на судовий захист.

Запропонована власна дворівнева система суб'єктів обмеження прав та свобод людини, яка складається з одного боку - зі сторони обвинувачення, представленої керівником прокуратури, прокурором-процесуальним керівником - керівником органу досудового розслідування та слідчими, а з іншого - правосуддя, яке на досудовому розслідуванні представляє слідчий суддя.

Зосереджено увагу на тому, що система суб'єктів обмеження конституційних прав та свобод побудована за «системою стримувань і противаг», бо діяльність кожного із органів знаходиться під наглядом інших елементів системи, та в будь-який момент може бути оскаржена, проте наголошується, що діє у взаємозалежності та взаємодії.

Висвітлено процесуальний порядок обмеження конституційних прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні. Проаналізувавши норми КПК України виокремлено загальні правила допустимості обмеження конституційних прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого.

На основі судової практики досліджено та проаналізовано процесуальний порядок реалізації гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого на різних стадіях кримінального провадження. Виявлено недоліки в практичній реалізації гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого та прогалини у чинному кримінальному процесуальному законодавстві України. Саме тому сформульовано ряд науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення положень КПК України.

На підставі аналізу кримінального процесуального законодавства зарубіжних країн, а саме: Австрії, Великобританії, США, Італії, Франції, Словенії, Латвії, Білорусі, Вірменії, Молдови досліджено процесуальний порядок реалізації гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого під час проведення процесуальних дій у вищенаведених країнах, ефективність інституту судового контролю під час досудового розслідування. Доводиться доречність впровадження міжнародного досвіду США у питанні конкретизації та наведення вичерпного переліку злочинів в законодавстві, за підозрою у вчиненні яких може бути реалізоване втручання у приватне спілкування, шляхом прослуховування та Болівії, Чилі, Еквадора, Панами, Аргентини, Філіпін, Мексики щодо функціонування інституту «ампаро де лібертад», який дозволяє не лише відновити порушене право, а й має превентивний характер, попереджуючи такі порушенням у національне кримінально процесуальне законодавство України.

Ключові слова: гарантії прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого, обмеження прав і свобод, суб'єкти обмеження, слідчі (розшукові) дії, міжнародний досвід у процесі гарантування.



SUMMARY

Cherkesova A.S. Guarantees of human rights and freedoms while restricting them in criminal proceedings. - Qualifying scientific work on the rights of manuscript.

Thesis for a candidate's degree by specialty (Doctor of Philosophy) by speciality 12.00.09 "Сriminal process and criminalistics; forensic examination, operatively-search activity "(081 - Law). - The University of State Fiscal Service of Ukraine,State Fiscal Service of Ukraine. Academy of Advocacy of Ukraine, Ministry of Education and Science of Ukraine. Kyiv, 2018.

On the basis of analysis of historical, theoretical, practical and legislative aspects, the dissertation examines the procedure for the formation and development of guarantees of the rights and freedoms of the suspect and the accused when they are restricted in criminal proceedings. The evolutionary process of formation of the category of human rights and freedoms from their very inception and to the modern understanding of the concept of guarantees of the rights and freedoms of the suspect and the accused in the criminal proceedings is researched.

There are four main periods of development of guarantees of human rights and freedoms in criminal proceedings, namely:

- the Antique Ages, which is characterized by the lack of clear affirmation of human rights and freedoms, and, accordingly, their guarantee, blending of divine, real and objective;

- the Middle Ages, which is regarded as a reference to the normative consolidation of fundamental human rights and freedoms through the adoption of the first legal document of the "Great Charter of Freedom" in England in 1215;

- the time of bourgeois-democratic revolutions is characterized by the active development of human rights and freedoms, their guarantee through the adoption of a series of fateful documents (Petition for the right of 1628, Bill of Rights of 1689, the US Constitution of 1787, Declaration of Human Rights and Citizen of 1789, etc.);

- the current stage, which is inherent in the adoption of national legislation and international legal acts that detaily regulate the rights and freedoms of suspects and accused, a list of basic principles of criminal proceedings.

The concept, essence, significance of the guarantees of human rights and freedoms in criminal proceedings are revealed, the own definition of the concept of criminal procedural guarantees of the rights and freedoms of the suspect, the accused is proposed. The subject of criminal procedural guarantees has been investigated, its content elements are highlighted, namely: procedural rights, legitimate interests, duties of subjects of criminal procedural legal relations, realization of which is possible due to their activity, criminal procedural liability, which occurs in case of non-fulfillment by the subject of procedural the legal relationship of their duties and procedural form. The correlation between the concepts of "guarantee" and "mechanism of realization" is carried out.

Different approaches of scientists to the question of classification of guarantees of the rights and freedoms of the suspect, accused during the criminal proceedings are considered. It is proposed an own classification of guarantees of the rights and freedoms of the suspect, accused in criminal proceedings, namely: the principles of criminal proceedings; guarantees of rights and freedoms when applying preventive measures; guarantees of rights and freedoms when applying security measures; guarantees of rights and freedoms while conducting investigation (search) actions; guarantees of rights and freedoms during conducting of covert surveillance (undisclosed search activities) actions; guarantees of the rights and freedoms of the accused at the trial stage.

The question of limiting the constitutional rights and freedoms of the suspect, accused in criminal proceedings, is theoretically substantiated and investigated. The procedural peculiarities of the procedure for limiting the rights and freedoms of the suspect, the accused are clarified, the definition of this concept is given. It is proved that the restriction of constitutional rights and freedoms in a criminal proceeding requires a special treatment: compliance with conditions, availability of grounds provided by law, the existence of the mechanism of judicial control, the prosecutor's office, the departmental control over the legality and justification of restrictions, as well as the provision of the right to judicial protection to a person whose rights and freedoms are limited.

An own two-level system of subjects of restriction of human rights and freedoms was proposed, and it consists of one side, on the part of the prosecution filed by the head of the prosecutor's office, the prosecutor-procedural leader - the head of the pre-trial investigation body and investigators, and, on the other hand, the justice, which pre-trial investigation is presented by an investigating judge.

It is focused on the fact that the system of subjects of restriction of constitutional rights and freedoms is based on a "system of checks and balances", since the activities of each body are under the supervision of other elements of the system, and at any moment can be appealed, but it is noted that it acts in interdependence and interaction. The procedural procedure of limiting the constitutional rights and freedoms of the suspect, accused in criminal proceedings is covered. After analyzing the norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine, the general rules of admissibility of limiting the constitutional rights and freedoms of the suspect, the accused are set out.

On the basis of judicial practice, the procedural procedure for the implementation of guarantees of the rights and freedoms of the suspect, accused at different stages of criminal proceedings, was investigated and analyzed. The shortcomings in the practical implementation of the guarantees of the rights and freedoms of the suspect, the accused and the gaps in the current criminal procedural legislation of Ukraine have been identified. That is why a number of scientifically substantiated proposals on improving the provisions of the Code of Criminal Procedure of Ukraine have been formulated.

Based on the analysis of the criminal procedural legislation of foreign countries, namely Austria, Great Britain, USA, Italy, France, Slovenia, Latvia, Belarus, Armenia, Moldova, the procedural procedure for the implementation of the guarantees of the rights and freedoms of the suspect, the accused during the conduct of procedural actions in the above-mentioned countries, and the effectiveness of the judicial control system during the pre-trial investigation have been researched. It is proved the appropriateness of implementing the international experience of the United States in the matter of specifying and providing an exhaustive list of crimes in legislation on suspicion of which interference in private communication may be implemented through tapping, and Bolivia, Chile, Ecuador, Panama, Argentina, the Philippines, Mexico, on the functioning of the institution "Amparo de Libertad", which allows not only the restoration of the violated right, but also has a preventive character, warning of such a violation in the national criminal procedural legislation of Ukraine.

Key words:guarantees of the rights and freedoms of the suspect, and the accused, restriction of rights and freedoms, subjects of restriction, investigative (search)actions, investigative bodies.



ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЄРДР - Єдиний реєстр досудових розслідувань

ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини

КЗПЛ - Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод

КК України - Кримінальний кодекс України

КПК України - Кримінальний процесуальний кодекс України

КПК України 1960 року - Кримінально-процесуальний кодекс України в редакції 1960 року

КСУ - Конституційний Суд України

НС(Р)Д - негласні слідчі (розшукові) дії

ОРД - оперативно-розшукова діяльність

С(Р)Д - слідчі (розшукові) дії

ЦК України - Цивільний кодекс України



ВСТУП

Актуальність теми. У сучасний період розвитку державних правових інститутів вагомого значення набувають права та свободи людини. В державі людина може відчувати себе захищеною лише за умов, коли права й свободи не декларуються, а забезпечуються, коли існують гарантії їх дотримання.

У кримінальному провадженні найбільш актуального значення гарантії прав та свобод людини набувають у моменти, коли існує вірогідність їх обмеження. Головним завданням гарантій є забезпечення безперешкодної реалізації, охорони й захисту прав людини незалежно від її статусу та становища в провадженні, захист від сваволі органів розслідування, виключення можливості обвинувального ухилу і, як наслідок, - слідчих та судових помилок.

Разом з тим практична площина реалізації зазначених у Кримінальному процесуальному кодексі України (далі - КПК України) гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого є далекою від досконалої, про що свідчать не лише непоодинокі випадки прийняття неправомірних процесуальних рішень слідчими, прокурорами, суддями під час кримінального провадження, а й рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у яких констатуються системні порушення певних норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - КЗПЛ). Закладені в Конституції України гарантії прав і свобод людини здебільшого залишаються деклараціями. Особливо це простежується під час проведення слідчих (розшукових) дій, застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження. Систематичним є порушення права на правову допомогу, доступ до правосуддя.

Причинами зазначених явищ є як низький рівень підготовки працівників органів розслідування, так і низький рівень юридичної освіченості підозрюваних, обвинувачених, перевищення науково-обґрунтованих норм навантаження на одного слідчого в кілька разів, відсутність узгодженості в діях органів розслідування, що призводить до порушення процесуальних норм, строків, недопустимості доказів. Простежується обвинувальна тенденція в роботі суддів. У багатьох провадженнях помітна відверта повільність у проведенні розслідування та судового розгляду. Нагляд прокуратури відсутній. Контроль слідчого судді за проведенням окремих процесуальних дій також недостатньо ефективний.

Незважаючи на те, що кількість правових актів, що регулюють процесуальну діяльність під час кримінального провадження, зростає, ефективність організаційного механізму у сфері захисту конституційних прав підозрюваного, обвинуваченого, реалізації процесуальних гарантій не покращується.

Науково-теоретичну базу даного дисертаційного дослідження склали праці відомих вітчизняних і зарубіжних учених юристів. Гарантії прав та свобод досліджували Є. В. Білозьоров, В. І. Бояров, О. С. Войтюк, В. Г. Гончаренко, І.В. Гора, В.А. Колесник, О. П. Кучинська, К. В. Легких, О. С. Лисенков, Л. М.Лобойко, І. Л. Петрухін, М. А. Погорецький, П. М. Рабінович, Д.А. Саблин, Т. М. Слинько, В. М. Тертишник, Л. Д. Удалова, Н. В. Хмелевська, Ю. А. Чеботарьова, О. Г. Яновська та ін.

Питання обмеження основних прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого активно вивчали Г. А. Арутюнян, О. В. Должиков, А. В. Малько, В. В. Назаров, С. В. Пчелінцев, М. Селівон, М. І. Шаклеїн та ін. Окремим процесуальним діям у кримінальному провадженні, що обмежують права та свободи людини, присвятили свої наукові праці Ю. П. Аленін, О. В. Баганець, В. Г. Дрозд, О. В. Капліна, Н. Н. Ковтун, Є. Д. Лук'янчиков, В. В. Топчій, А. Р. Туманянц, В. І. Фаринник, О. І. Хараберюш, П. В. Цимбал, Ю. М. Чорноус та ін. Разом з тим аналіз результатів наявних наукових досліджень щодо проблем реалізації гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого при їх обмеженні в кримінальному провадженні свідчить про відсутність єдиного узгодженого розуміння сутності та значення процесуальних гарантій у кримінальному провадженні.

Таким чином, дослідження практичної реалізації гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні, недосконалість їх законодавчого забезпечення, недостатня розробленість теоретичних засад і правового механізму їх реалізації обумовлюють актуальність глибокого й всебічного наукового дослідження гарантій прав і свобод людини при їх обмеженні в кримінальному провадженні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008, відповідає Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, затвердженій Указом Президента України від 20 травня 2015 р. Конкретне наукове завдання щодо дослідження проблематики визначено в планах науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу та криміналістики Університету державної фіскальної служби України «Удосконалення кримінального провадження в Україні (кримінальні процесуальні та криміналістичні аспекти)» (державний реєстраційний номер 0115U002808).

Тему дисертації затверджено вченою радою Університету державної фіскальної служби України від 26.02.2015 (протокол №7).

Мета і завдання дослідження. Зважаючи на сучасний стан наукового дослідження проблеми, мета роботи полягає в тому, щоб на основі наукових підходів, законодавства України та узагальненої практики його застосування визначити сутність і особливості реалізації гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого під час їх обмеження в кримінальному провадженні, а також теоретично обґрунтувати й сформувати пропозиції щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства України.

Поставлена мета дисертаційного дослідження обумовила вирішення таких основних завдань:

провести історико-правове узагальнення процесу становлення та розвитку інституту гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні;

дослідити роль та значення гарантій прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні;

сформулювати поняття кримінальних процесуальних гарантій прав і свобод;

розробити класифікацію гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні;

з'ясувати специфіку обмеження прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого;

вибудувати та розкрити систему суб'єктів обмеження прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого;

проаналізувати практичну площину реалізації гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні;

з'ясувати можливість упровадження в національне законодавство міжнародного досвіду з реалізації гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого при їх обмеженні;

внести пропозиції та рекомендації з удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства, яке регулює гарантії забезпечення прав та свобод і їх реалізацію на практиці.

Об'єктом дослідження є кримінальні процесуальні відносини, що виникають унаслідок обмеження прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого під час кримінального провадження, а також у процесі реалізації гарантій прав і свобод останніх.

Предметом дослідження є гарантії прав і свобод людини при їх обмеженні в кримінальному провадженні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є метод історико-правового та документального аналізу становлення і розвитку такої правової категорії, як гарантії прав та свобод людини (підрозділ 1.1). Використання методів аналізу та синтезу дозволило визначити правову сутність гарантій прав та свобод людини (підрозділ 1.2). Структурно-функціональний метод і методи класифікації та групування допомогли побудувати систему суб'єктів обмеження конституційних прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні (підрозділ 2.2). Цей метод також використано під час розроблення класифікації гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого (підрозділ 1.3). За допомогою діалектичного методу досліджено відповідність кримінального процесуального законодавства судовій практиці (підрозділ 3.1). Логіко-семантичний метод застосовано для формулювання поняття, визначення сутності й значення гарантій прав і свобод людини в кримінальному провадженні (підрозділ 1.2). Порівняльний метод дозволив проаналізувати зарубіжний досвід у реалізації гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого та можливість його запозичення в національну правову систему (підрозділ 3.2). Герменевтичний метод використано для наукового аналізу положень вітчизняного законодавства в частині обмеження прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого та гарантії реалізації останніх (підрозділи 2.1, 2.2). Соціологічний метод застосовувався під час анкетування суддів, прокурорів, слідчих, засуджених. Статистичний метод використовувався для узагальнення результатів анкетування. Формально-логічний метод використано для обґрунтування пропозицій щодо уточнення та доповнення норм КПК України (підрозділи 2.2, 2.3).

Нормативно-правову та інформаційну основу дисертації склали: Конституція України; міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; рішення ЄСПЛ; закони й підзаконні нормативно-правові акти України; чинний КПК України та КПК України 1960 року; судова практика; законодавство зарубіжних країн.

Теоретичною базою дисертаційної роботи стали наукові праці в галузі теорії права, конституційного, кримінального та міжнародного права, кримінального процесу.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті аналізу практики реалізації прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні (понад 250 ухвал слідчих суддів, пов'язаних з обмеженням прав та свобод, унесених до Єдиного державного реєстру судових рішень), близько 35 рішень ЄСПЛ, результати анкетування 65 прокурорів і 44 слідчих органів Національної поліції Херсонської, Харківської та Одеської областей, а також результати анкетування 22 слідчих суддів місцевих загальних судів Одеської, Херсонської та Харківської областей. Проведено анкетування 15 засуджених Личаківської виправної колонії № 30, проаналізовано статистичні матеріали ЄСПЛ, Верховного Суду, Національної поліції, Генеральної прокуратури України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є однією з перших в Україні наукових робіт, у якій комплексно досліджено гарантії реалізації прав та свобод людини під час їх обмеження в кримінальному провадженні, починаючи з їх історичного становлення та закінчуючи дослідженням кожної окремо взятої гарантії прав і свобод підозрюваного та обвинуваченого. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових концептуальних наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

уперше:

- науково обґрунтовано і визначено предмет кримінальних процесуальних гарантій, а саме права особи, її законні інтереси, обов'язки (які динамічно пов'язані з діяльністю суб'єктів кримінального провадження), відповідальність за невиконання або ж неналежне виконання покладених обов'язків, а також процесуальна форма;

- за критерієм процесуальних дій визначено класифікацію кримінальних процесуальних гарантій під час їх обмеження в кримінальному провадженні, систематизовано норми КПК України, які виступають гарантіями прав і свобод людини при їх обмеженні в кримінальному провадженні. Зокрема, гарантії прав та свобод при застосуванні запобіжних заходів систематизовано у відповідні групи: права підозрюваного, обвинуваченого, що можуть виступати в якості гарантій інших його прав; повноваження слідчого з охорони та захисту прав підозрюваного, обвинуваченого; діяльність захисника та законного представника із забезпечення прав підозрюваного, обвинуваченого; прокурорський нагляд у вигляді процесуального керівництва за додержанням прав підозрюваного; судовий контроль за дотриманням прав підозрюваного. В основу засад кримінального провадження як гарантій прав підозрюваного, обвинуваченого покладено такий критерій, як засади, що дають змогу своєчасно виправляти допущені порушення норм процесуального і матеріального права в кримінальному провадженні, забезпечують правомірність розшукових начал кримінального провадження;

- на основі вивчення судової практики сформульовано пропозиції до кримінального процесуального законодавства України щодо вдосконалення процесуального порядку реалізації гарантій прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого. Зокрема, запропоновано внести зміни та доповнення до статей 3, 185, 206, 234, 236, 255 КПК України;

удосконалено:

- періодизацію формування та розвитку гарантій прав і свобод людини під час їх обмеження в кримінальному провадженні;

- поняття кримінальних процесуальних гарантій прав та свобод людини в кримінальному провадженні, яке пропонується розуміти в якості регламентованих законодавством засобів, методів та способів, за допомогою яких втілюються в життя, охороняються від посягань, а у випадку правопорушень відновлюються гарантовані внутрішнім національним законодавством та міжнародними актами права та свободи особи;

- підходи щодо допустимості обмеження конституційних прав людини в кримінальному провадженні та поняття обмеження конституційних прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні, яке слід розуміти як звуження або ж повна заборона підозрюваному, обвинуваченому на свій розсуд та за власним бажанням учиняти певні дії, користуватися певними матеріальними благами та самостійно обирати місце перебування;

- систему суб'єктів, уповноважених відповідно до закону обмежувати конституційні права і свободи підозрюваного, обвинуваченого. В основу побудови зазначеної системи покладено взаємозв'язки та взаємообумовленість зазначених суб'єктів під час здійснення ними правозастосовної діяльності в кримінальному провадженні;

- наукові підходи щодо співвідношення гарантій та механізму реалізації прав і свобод людини;

набули подальшого розвитку:

- зміст конституційних прав людини, які найбільш обмежуються під час розслідування кримінальних правопорушень (право на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність житла чи іншого володіння особи, повагу людської гідності);

- обґрунтування необхідності розуміння гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого під час кримінального провадження як обов'язковий структурний елемент, що впливатиме на виправлення зазначених осіб;

- питання щодо удосконалення механізмів реалізації прав та свобод підозрюваних, обвинувачених не лише на законодавчому рівні, а й в практичній площині;

- обґрунтування щодо запровадження в національну кримінальну процесуальну систему позитивного зарубіжного досвіду, зокрема інституту «ампаро де лібертад».

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - для подальших досліджень механізмів реалізації гарантій прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого під час кримінального провадження, розробки нових дієвих гарантій прав та свобод(акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у науково-дослідну роботу кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України від 15 червня 2017 року);

у правотворчій діяльності - з метою вдосконалення кримінального процесуального законодавства України;

у правозастосовній діяльності - під час підготовки науково-практичних рекомендацій щодо дієвих механізмів реалізації гарантій прав та свобод людини (акт впровадження у практичну діяльність Новокаховського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 6 червня 2017 року);

у навчальному процесі - під час викладання курсу кримінального процесу, підготовки матеріалів для підручників та навчальних посібників з кримінального процесу.

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано дисертантом самостійно. Використані наукові розробки інших авторів подаються з обов'язковим посиланням. Викладені в дисертації положення, висновки, пропозиції, що відбивають її наукову новизну, розроблені автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження оприлюднено у вигляді доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях: «Сучасні тенденції розвитку юридичної науки та практики» (22, 23 травня 2015 р., м. Кривий Ріг); «Розвиток юридичної науки: проблеми та перспективи» (3-6 травня 2016 р., м. Лондон); «Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування» (8, 9 липня 2016 р., м. Київ); «Захист прав людини в парадигмі верховенства права» (17, 18 травня 2017 р., м. Київ); «Сучасні тенденції розвитку криміналістики та кримінального процесу» (8 листопада 2017., м. Харків).

Публікації.Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в дванадцяти наукових роботах, з яких сім статей опубліковано в наукових фахових виданнях (дві - у закордонних періодичних наукових виданнях), а також п'яти тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається з титульного аркуша, анотацій, змісту, переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають у себе вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (304 найменування) на 30 сторінках та 5 додатків на 13 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 234 сторінки, із них основного тексту 179 сторінок.



РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ГАРАНТІЙ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

1.1 Генезис розвитку гарантій прав і свобод людини в кримінальному провадженні

Частина 2 статті 3 Конституції України містить положення, відповідно до якого «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави», а «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

З упевненістю можна стверджувати, що ефективність гарантій основних прав і свобод людини та громадянина залежить від рівня розвитку правових інститутів демократії, стану економіки, засобів розподілу життєвих благ, правотворчої діяльності в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди, наявності належного функціонування державної влади, громадського впливу та контролю, а також від методології запобігання і протидії корупції. Гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх широта, реальність, здійсненність відображають не лише фактичний та юридичний статус особи в суспільстві, а й суть діючого в державі правового режиму, соціальні можливості, які закладені в самому суспільному ладі. Вони показники зрілості суспільства, його досягнень. Більш того, на державу та її органи Конституція України і Закони України покладають обов'язки забезпечення прав і свобод людини та громадянина [123, с. 3].

О. П. Кучинська слушно зазначила, що необхідність реального забезпечення проголошуваних прав зумовлює підвищений інтерес до проблем правових гарантій. Проблема гарантій прав і свобод особи є предметом постійної уваги фахівців-правників, адже справжньою цінністю права особи стають лише тоді, коли вони знаходять повне та реальне втілення в існуючих суспільних відносинах [109, с. 4].

Правові явища, які згодом почали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Першим етапом розвитку прав і свобод людини варто назвати епоху Античності. Ідеї про цінність і недоторканність людського життя, про рівність людей перед вищими силами містяться ще в стародавніх міфах і віруваннях [72, с. 17, 22]. Одним з перших письмових джерел даної епохи можна вважати давньоєврейські священні книги Танах (грецькою вони називалися «Біблія»), які містили принципи рівності та справедливості, заборону посягань на честь і гідність особи [175, с. 23, 24].

Релігія не залишилася байдужою до питання рівності та справедливості. Так, у давньоіндійській ідеології брахманізму центральне місце відводилося питанню побудови суспільства. Згідно з цією ідеологією, усе суспільство поділяється на варни (певні спадкові соціальні групи), належність до яких визначалася за народженням і була довічною. З першого погляду, така ситуації не вказує про рівність у будь-якому сенсі, проте з іншого погляду, представники кожної варни дотримувалися приписів Драхм, єдиних для всіх без винятку всередині однієї варни та незалежно від майнового стану, спорідненості або посадового становища.

З плином часу уявлення про права та гарантії їх дотримання поступово звільнялися від релігійних та ідеологічних ілюзій і набували ознак дійсних наукових знань, які поступово складали філософсько-правові теорії про права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, формували універсальні характеристики і умови забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина [123, с. 8].

Окремої уваги заслуговують згадки про права людини, які знайшли своє письмове відображення за часів правління царя Хамурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Судовий процес даного історичного періоду характеризувався дотриманням засад справедливості, публічності та мав змагальний характер. Покарання у цей історичний період відбувалося за принципом таліона: «око за око, зуб за зуб», тобто злочинець, який заподіяв шкоду, мав зазнати таких самих збитків. Основна ідея тогочасних законів полягала в тому, «…щоб сильний не гнобив слабшого, щоб виявити справедливість до сироти та вдови, щоб чинити суд у країні, щоб до пригнобленого виявити справедливість [143, с. 55]». У стародавні часи для окремих категорій осіб існували певні гарантії прав і свобод людини, але через класову роздробленість та рабовласницький суспільний устрій гарантії прав і свобод людини в сучасному розумінні були відсутні.

Наприклад, за законами Хамурапі, якщо людина виступить у судовій справі свідком звинувачення, але не докаже цього, і якщо ця судова справа стосувалася життя, то цю людину треба вбити [68]. З одного боку, йдеться про гарантії доведеності вини обвинуваченого, з іншого - про захист особи від недобросовісних свідків.

Відомою правовою пам'яткою Стародавньої Індії є Закони Ману (II ст. до н.е. - ІI ст. н.е.), які характеризуються існуванням станово-варнового устрою, тобто соціально-класовим розшаруванням. Характерним для покарання у даний період був принцип залякування особи та її приналежність до певної варни. Гарантією забезпечення повного, усебічного, неупередженого розгляду справи вважалася наявність колегіального розгляду справи.

Важливу роль у становленні категорії гарантій права людини відіграли напрацювання античних мислителів, які пропагували засади законності, рівності та справедливості. Давньогрецькі погляди щодо прав людини сформувались у загальному руслі міфологічних уявлень про те, що поліс (місто-держава) і його закони мають божественне походження і спираються на божественну справедливість. Право загалом і права окремих людей - членів поліса, беруть початок, згідно з цим уявленням, не в силі, а в божественному порядку справедливості [97, с. 12].

Епоха античності характеризується відсутністю чіткого закріплення і розподілення як прав і свобод людини, так і гарантій їх дотримання. Правові документи тогочасних правителів, погляди філософів та вчених, історичні пам'ятки відображають об'ємне змішування божественного, реального та об'єктивного. Проте найважливішою закономірністю становлення правової ідеї став перехід від міфологічного чи релігійного світорозуміння до раціонального, загальнофілософського. У класичному вигляді такий перехід реалізувався лише в античному світі, де зародилися, отримали розвиток і встановилися послідовно раціоналістичні вчення про державу і право, а згодом виникла окрема наука про право - юриспруденція [160, с. 43].

Український учений С. Головатий зазначив, що саме Арістотель заклав основи сучасного розуміння справедливості. Пояснюючи сутність справедливості, він використовував такі принципи, як рівність усіх перед законом і судом, рівність у розподілі прав і обов'язків, розмірна відплата за вчинки. Проте класова роздробленість ще довго продовжувала існувати і дані розробки не здобули практичного значення за часів Стародавнього Світу [7, с. 101].

З розвитком цивілізації інститут гарантій прав і свобод людини набуває нового виразу та вдосконалюється. Ідеї гарантій прав і свобод людини, сформовані античними філософами, стали ґрунтовною основою для наступного етапу їх розвитку і дістали подальшого дослідження представниками епохи Середньовіччя. Цей період характеризується значним впливом християнства. Основна концепція засади рівноправності міститься ще в Старому Завіті.

Питання розвитку концепції прав і свобод як природного стану людини досліджувалися ще філософами Стародавнього світу, проте конституційно-правові ідеї сучасного розуміння прав і свобод людини, у тому числі їх гарантування, беруть свій відлік після прийняття в 1215 р. в Англії першого юридичного документа «Великої хартії вольностей», який поклав початок нормативного закріплення основоположних прав та свобод людини. Цей документ мав символічну назву та став першоосновою боротьби з класовою нерівністю, змусив правителя досягати компромісу з простим людом та дотримуватися новопроголошених «вольностей». У статті 20 Великої хартії вольностей передбачалося, що вільна людина буде оштрафована відповідно до роду проступку, а за великий - співрозмірно тяжкості проступку, штраф накладатиметься виключно на підставі свідчень чесних людей; у статті 39 йдеться про те, що жодна вільна людина не буде арештована або ув'язнена, або позбавлена майна не інакше як на підставі законного вироку й відповідно до законів країни. Зважаючи на викладене, простежується прогресивність ідей прав і свобод людини: гарантуються засади законності, справедливості, висвітлюється засада презумпції невинуватості, простежується присяга свідка, провідне місце посідає процес доказування.

Розвиваючи ідеї стародавньої філософії, західноєвропейські юристи спробували об'єднати принципи в єдину систему права, узявши за основу римські нормативно-правові здобутки. З цього моменту принципи стали розглядати як розпорядження, що мають нормативний зміст. Удосконалюючи розробки своїх попередників, вони актуалізували ідею рівності. Загальновизнано, що закріплення концепції рівності всіх перед законом і судом уперше було здійснено у Великій хартії вольностей, незважаючи на те, що це було зроблено в інтересах феодальної знаті [111, с. 21].

Становлення і розвиток інституту прав людини на території сучасної України розпочалися ще за часів феодального ладу. У період Київської Русі внаслідок збігу історичних обставин майже не існувало нелюдського ставлення до особистої свободи, хоча окремі його риси у вигляді холопства мали місце. Давнє звичаєве право - Закон Руський, створювало певні правові гарантії, закріплювало поступову відмову від варварських принципів кривавої помсти і таліона, обмежувало сваволю і регулювало повсякденний побут населення Київської Русі. Ознакою реального демократизму вважалися так звані «ряди», тобто договори, які укладали жителі зі своїми князями [146, с. 33].

Прийняття Ярославом Мудрим документа «Руська Правда» є першою спробою неофіційної кодифікації законів. У документі було визнано високе покликання права і суду в суспільстві. Кодекс мав казуальний характер, оскільки законотворець намагався передбачити найрізноманітніші життєві ситуації і знайти індивідуальний підхід для їх вирішення. Судовий процес того часу мав обвинувально-змагальний характер. Важливими для вирішення справи по суті визнавалися такі докази, як показання свідків. У статтях 18 та 22 Руської Правди чітко простежуються прогресивні засади, притаманні сучасному кримінальному процесу, а саме змагальність сторін та гарантія свободи в поданні ними до суду доказів для доведеності і переконливості перед судом: «…якщо когось будуть звинувачувати у вбивстві за підозрою, то нехай він приведе сім свідків, які знімуть з нього це обвинувачення; проте якщо він почне шукати свідків та не знайде їх, а потерпілий буде звинувачувати, то нехай справа вирішується випробуванням залізом [183]».

В епоху Великого князівства Литовського найбільшу цінність з позиції ідей державно-правової думки становив Литовський статут (збірник законів феодального права), що діяв в Україні в XVI-ХVIII століттях і мав три редакції - 1529, 1566 і 1588 рр. У цьому документі визначалися гуманістичні ідеї та принципи того часу, а саме: ідеї суверенності народу і держави; рівності всіх перед законом; засудження деспотизму; особистої недоторканності; юридичного захисту прав людини; особистої відповідальності перед законом та інші [58, с. 18, 19]. Заборонялося перетворювати вільну людину на невільника, проголошувалися недопустимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на адвокатську допомогу. Значно раніше, ніж в інших країнах, було закріплено виборність суддів і відокремлення суду від адміністрації. Оскільки руське право було одним з основних джерел Статутів, останні ніколи не розглядалися українським населенням як прояви іноземної правової культури, а лише як власне «старе право». Цей акт, який став перехідним документом від Середньовіччя до Нового часу, є своєрідним маніфестом правової держави у феодальному розумінні (діяв в Україні до 1840-1842 рр.).

В епоху буржуазних революцій документом, який закріплював права та свободи людей в Англійському королівстві, стала Петиція про право (1628 р.), яка була подана королю для розгляду представниками духовенства та общини. Петиція містила прохання щодо додержання в майбутньому законів і статутів Англії та припинення свавілля королівської влади. На петицію було отримано відповідь короля: «Нехай буде зроблено за вашим бажанням» [85, с. 52]. Цей документ гарантував засади законності та повагу до людської гідності, деталізував положення про неможливість позбавити волі та ув'язнити вільного громадянина без законних підстав і, що особливо важливо, забороняв функціонування будь-яких таємних чи спеціальних судів, які діяли всупереч загальному законодавству, а також указував на неприпустимість позасудових репресій [277, с. 44].

За часів стародавнього світу правам і свободам людини з різних причин приділялося мало уваги. Свого сучасного значення вони набували в процесі формування ідей та ідеалів класичного конституціоналізму, випробуваних під час буржуазно-демократичних революцій в Європі, насамперед у Польщі та Франції, а також під час війни за незалежність у США наприкінці XVIII ст. - початку XIX ст. Права людини стали основним гаслом і найбільшим здобутком тогочасних революцій і воєн.

Зазначені історичні події обумовили прийняття доленосних документів, що розвивали та закріплювали права людини, а також приділяли увагу їх гарантіям. Зокрема, в Акті про краще забезпечення свободи підданого та про запобігання ув'язненням за морями (Habeas Corpus Amendment Act 1679 р.) не лише розвинуто ідеї Великої Хартії вольностей, а й утілено вимоги щодо презумпції невинуватості, дотримання законності під час затримання, швидкого, незалежного та відповідного суду, переглянуто та вдосконалено інститут судової перевірки правомірності застосування арештів [59, с. 78].

Незважаючи на те, що Велика Хартія вільностей продекларувала визнання вини лише в суді, і беручи до уваги, що санкції за необґрунтоване затримання людини в цьому документі не передбачалися, практика позбавлення волі в Англії все ж таки поступово почала набувати потворних форм: підозрювані чекали виклику до суду роками; суд міг ухвалити рішення про направлення обвинуваченого для відбування покарання «за морями», тобто заховати небажану людини так, щоб потім її ніхто не зміг знайти; відповіді на скарги здебільшого неможливо було дочекатися [125, с. 34, 35]. Завдяки прийняттю Акта про краще забезпечення свободи підданих і про попередження ув'язнень за морями було визначено правовий статус особи, яка перебувала під вартою до суду, тобто була попередньо ув'язнена. Акт установив складний юридичний механізм, що забезпечував права особи, увів поняття «належної процедури», установив гарантії недоторканності особи, принцип презумпції невинуватості та інші найважливіші положення для захисту прав особи.

Як зазначив Д. А. Саблін, особливість клопотання habeascorpus полягла в тому, що його можна було подати на будь-якій стадії кримінального процесу, зокрема засудженим. У разі переконання засудженим суду в незаконності або необґрунтованості свого арешту суд був зобов'язаний визнати незаконним таке засудження [184, с. 136, 137].

Не можна залишити поза увагою прийнятий у 1689 році в Англії юридичний документ «Білль про права», який закріпив право видавати, скасовувати чи зупиняти дію законів лише за парламентом.

17 вересня 1787 р. прийнято Конституцію США, яка задекларувала лише загальні положення про абстрактне існування природних прав людини. Ця колізія обумовила необхідність унесення до цього закону змін, які 15 грудня 1791 р. було закріплено в нормативному акті «Біль про права». Документ містив перших десять поправок до Конституції США. Поправка № 5 передбачала можливість притягнення до відповідальності за тяжкий або ганебний злочин виключно на підставі постанови, ухваленої розширеною колегією присяжних; проголошувалася заборона двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один той самий злочин; гарантувалися законний, відкритий судовий розгляд та можливість не свідчити проти самого себе. Поправка № 9 проголошувала, що перелік норм, передбачених у Конституції, не повинен тлумачитися як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом [278, с. 417].

Сьогодні, відповідно до розділу 9 статті 1 Конституції США, кожний громадянин, який піддався арешту, має право безперешкодно звернутися до суду з клопотанням щодо перевірки законності, обґрунтованості та правильності позбавлення його свободи [112, с. 46].

Одним з перших загальновизнаних конституційних актів в історії людства стала прийнята у Франції у 1789 р. Декларація прав людини і громадянина, яку можна вважати передумовою Загальної декларації прав людини (1948 р.). Водночас Європі відомі й більш ранні спроби конституювання прав людини. Зокрема, права людини стали ідеологічним стрижнем Конституції Пилипа Орлика (1710 р.), яка мала вагомий вплив на розвиток європейської конституційно-правової думки. Конституція закріплювала положення відповідно до якого Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорізького, також він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого. У Конституції передбачалась ідея панування природних прав козаків, гарантувалися засади на кшталт сучасного кримінального провадження, а саме законності, верховенства права та рівності перед законом і судом [269].

Декларація прав людини і громадянина вважається основою для більшості міжнародно-правових актів, оскільки саме від неї походять засади щодо забезпечення рівності всіх перед законом та судом; відмежування судової влади від виконавчої, у результаті чого чиновники перестали бути суддями у своїх власних справах; утворення тричленної системи судової влади замість колишньої феодальної множинності судів та інстанцій; проголошення незмінності суддів та формування суду присяжних.