Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

Групу злочинів, пов'язаних із переховуванням від правосуддя (гл. 49 розд. 18 ЗЗ США), утворюють такі чотири діяння: 1) укриття особи, що підлягає арешту; 2) укриття ув'язненого, що вчинив втечу; 3) зникнення з метою ухилитися від кримінального переслідування чи давання показань; 4) зникнення з метою ухилитися від кримінального переслідування за пошкодження чи знищення будь-якої будівлі чи іншого нерухомого майна, чи приватного майна громадян (караються ці посягання штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 5 років). Іншими, пов'язаними між собою главами, є гл. 85 «Товари, що виготовляються засудженими» та гл. 87 «Тюрми» розд. 18 ЗЗ США. У першій з них йдеться про два злочини: вчинення перевезення чи імпортування товарів, виготовлених засудженими (§ 1761), та порушення правил маркування посилок, що пересилаються з місць позбавлення волі (§ 1762), які караються штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 2 років. В іншій - про три злочини: постачання або володіння контрабандними товарами (зброєю, наркотичними речовинами, валютою тощо) у місцях позбавлення волі (§ 1791), заколот та масові заворушення у місцях позбавлення волі (§ 1792), проникнення до резервацій і земель Бюро тюрем (§ 1793). Покаранням за ці діяння є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 20 років.

Решта глав розд. 18 ЗЗ США регулює питання кримінальної відповідальності за неправдиві свідчення (гл. 79) та посягання при проведенні обшуків й накладанні арештів (гл. 109). Зокрема, гл. 79 передбачає три різновиди неправдивих свідчень: 1) неправдиве свідчення загалом (воно має бути вчинене під присягою); 2) схилення до неправдивих свідчень; 3) неправдиві заяви перед великим журі чи судом (караються ці посягання штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 5 років). Групу злочинів, що вчиняються при проведенні обшуків й накладанні арештів, складають такі посягання: 1) напад чи опір при обшуку чи арешті (обтяжуючою обставиною є вчинення цих дій із застосуванням зброї); 2) знищення чи вилучення майна з метою уникнення накладання арешту на нього; 3) зникнення з майном, що підлягає арешту; 4) перевищення повноважень при виконанні ордеру на обшук; 5) злонавмисне отримання ордеру на обшук; 6) проведення обшуку без ордеру. Покаранням за ці діяння є штраф та/або позбавлення волі на строк до 5 років (за обтяжуючих обставин - до 10 років).

Відзначимо, що питання про відповідальність за злочини проти правосуддя врегульовані й у положеннях так званої «міні-Загальної частини» ФККП США (гл. 1 «Загальні положення» розд. 18 ЗЗ США), зокрема: 1) § 4 криміналізує недонесення про фелонію (тобто тяжкий злочин - посягання, яке карається смертною карою або тюремним ув'язненням на строк понад один рік), яке полягає не тільки у наявності знань про фактично вчинений злочин, а й про приховування цього факту та неповідомлення про нього в якомога короткий термін судді або цивільної чи військової службовій влади (покаранням за це є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 3 років); 2) § 23 дає визначення терміну «суд Сполучених Штатів», який означає, за винятком безпосередньо передбаченого іншого, окружний суд Гуама, окружний суд Північно-Маріїнських островів та окружний суд Віргінських островів. У інших нормах розд. 18 ЗЗ США, що передбачають відповідальність на конкретні посягання, також може бути вказівка на охорону інтересів правосуддя (наприклад, § 201 «Підкуп службових осіб (суддів і членів журі також. - А.С.) та свідків» гл. 11 «Хабарництво, підкуп і конфлікт інтересів» або § 291 «Купівля прав на кошти грошового утримання службовців суду» гл. 15 «Вимоги та послуги щодо питань, які торкаються інтересів уряду»).

Проведений нами порівняльний аналіз федерального кримінального законодавства США щодо злочинів проти правосуддя дозволяє дійти таких висновків: 1) на відміну від КК України, де злочини такої групи містяться тільки в одному розділу, ФККП США криміналізує ці посягання в межах різних за назвою глав; 2) злочини даної групи в її американському варіанті є багатооб'єктними, оскільки зашкоджують не тільки сфері правосуддя, а й авторитету органів влади, життю, здоров'ю, власності, гідності особи тощо; 3) у ФККП США деякі з аналізованих посягань містяться у дублюючих нормах, що ускладнює процес правозастосування, інші - мають заплутану, складну для сприйняття конструкцію (разом із тим ключовими ознаками, що впливають на кваліфікацію цих злочинів є предмет посягання, тип жертви та форма злочинних дій); 4) на відміну від КК України, відповідальність за низку посягань у ФККП США може наставати не тільки з моменту вчинення злочинних дій чи настання небезпечних наслідків, а й з моменту замаху чи навіть змови на вчинення таких дій, що значно розширює межі застосування кримінального закону; 5) якщо КК України бракує роз'яснювальних норм щодо злочинів проти правосуддя, то у ФККП США їх є чимало (поряд з ними зустрічаються й суто процесуальні норми); 6) у науково-практичному плані викликає інтерес зміст деяких норм ФККП США про відповідальність за окремі посягання у сфері правосуддя, зокрема: а) недонесення про тяжкий злочин; б) фальсифікації (примус, погрози, підкуп, переслідування та ін.) щодо свідків, потерпілих чи інформаторів (мова йде про розширення кола потерпілих і форм злочинних дій); в) зникнення з метою ухилитися від кримінального переслідування чи давання показань (такі дії є непоодинокими в Україні); 7) у ФККП США найпоширенішими видами покарань за посягання проти правосуддя є штраф та/чи тюремне ув'язнення (при посяганні на життя - довічне тюремне ув'язнення чи смертна кара), тоді як у КК України перелік видів покарань включає позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, виправні роботи, обмеження волі тощо; 8) за ФККП США суд прямо, минаючи досудове слідство, наділений правом карати правопорушників (у випадку неповаги до суду), крім того безпосередній захист суддів здійснює спецслужба Міністерства юстиції США - Служба маршалів (отже, на наш погляд, є потреба в уточненні повноважень українських судів і створенні аналогічної спецслужби).

Наведені вище положення вироблені автором самостійно на підставі аналізу таких джерел:

1. Савченко А. Злочини проти правосуддя в Україні та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №12. - С. 151-154.

2. Савченко А.В. Федеральні правоохоронні органи США: місія, організаційна структура та застосування кримінального законодавства: Навч. посібник. - К.: «Текст», 2003. - 122 с.

3. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А.В. Савченко та ін.; За заг. ред. В.В. Кузнецова. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. - 496 с.

4. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франци, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Издательство «Зерцало», 2001. - 352 с.

5. Уголовное право США: Сборник нормативных актов / Сост., отв. ред. и автор вступ. ст. И.Д. Козочкин. - М.: Изд-во УДН, 1985. - 160 с.

6. Federal Criminal Code and Rules. - St. Paul, Minn., West Group, 2003. - 1436 p.

К.12 Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) за федеральним кримінальним законодавством США

У США кримінально-правова політика у військовій сфері має свої особливості, викликані тим, що військові злочині - це винятково федеральні злочини. При цьому військовим вважається злочин, вчинений як на території Сполучених Штатів, так і за їх межами (показовим є той факт, що тільки з 1798 по 2002 рр. США застосовували військову силу за кордоном 238 разів). За сучасних умов США переслідують декілька важливих цілей у військовій сфері: а) забезпечити безпеку військовослужбовців і докорінно змінити тактику та систему підготовки військ (в цьому плані вже зроблено чимало, оскільки за останню чверть століття загинуло менше 900 американських військовослужбовців, однак війна в Іраку стала для США найбільш кровопролитним збройним конфліктом); б) реалізувати масштабну передислокацію військ США з Європи та Азії; в) приділити більшої уваги створенню наземної персональної лазерної зброї тощо. Досягнення перелічених цілей неможливе, якщо не забезпечити суворого додержання військового правопорядку. Для цього у США: 1) криміналізовано низку дінь, які належать до військових злочинів; 2) створено Відділ кримінальних розслідувань (CID), який здійснює розслідування злочинних посягань на інтереси армії (в його складі 900 спеціальних агентів та 2 тис. солдатів й обслуговуючого персоналу); 3) запроваджено систему військових судів, що включає три ланки - суди, що розглядають справи за суттю (загальні, спеціальні та сумарні); бюро з перевірки рішень судів і командування; військово-апеляційний суд.

Відповідно до норм федерального кримінального законодавства США всі військові злочини можна поділити на два типи: 1) передбачені ФККП США, зокрема, відповідними главами ч. І «Злочини» розд. 18 «Злочини та кримінальний процес» ЗЗ США; 2) передбачені Єдиним кодексом військової юстиції (далі - ЄКВЮ), прийнятим 10 серпня 1956 р., що міститься у гл. 47 розд. 10 «Збройні Сили» ЗЗ США.

У ФККП США фактично є тільки дві глави, які безпосередньо стосуються кримінальної відповідальності за військові посягання - гл. 67 «Армія та військово-морський флот» та гл. 118 «Військові злочини». Так, у гл. 67 розд. 18 ЗЗ США міститься всього п'ять статей щодо відповідальності за послаблення боєздатності армії та військово-морського флоту США: схиляння до дезертирства або приховування дезертирів (§ 1382); проникнення на територію об'єкта, що належить армії, військово-морським силам чи Береговій охороні США (§ 1382); проституція біля армійських або військово-морських об'єктів (§ 1384); злонавмисне використання армії та військово-повітряних сил шляхом «posse comitatus» (лат. - віддання наказу про скликання озброєних військовослужбовців для відбиття нападу ворогу, охорони громадського порядку чи затримання злочинця при його втечі. - А.С.) (§ 1385); викрадення, фальсифікація, володіння, збут або виробництво ключів чи пристроїв доступу для таємного використання Міністерством оборони США (§ 1386). Серед перелічених злочинів найбільш караним є останній (штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 10 років), решта караються менш суворо. Норми даної глави також регулюють питання співвідношення військової й цивільної влади та дають визначення терміну «ключ» (пристрій доступу).

Глава 118 розд. 18 ЗЗ США включає тільки одну статтю - § 2441 «Військові злочини». Згідно з цією нормою той, хто в межах чи поза межами Сполучених Штатів, вчиняє військовий злочин, за наявності передбачених законом обставин (йдеться про те, щоб суб'єктом чи потерпілим від військового злочину виступав військовослужбовець Збройних Сил США чи громадянин США), карається штрафом або довічним тюремним ув'язненням, або тюремним ув'язненням на будь-який строк, а в разі загибелі жертви злочину - смертною карою. Визначення поняття «військовий злочин» у § 2441 (с) дається в межах бланкетної диспозиції, оскільки федеральна норма відсилає до міжнародних документів (конвенцій та протоколів до них), які конкретизують і уточнюють низку законодавчих положень. Тому, для притягнення винних до відповідальності за військові злочини, слід звернутися до змісту Женевської конвенції від 12 серпня 1949 р. (або протоколів до неї), Гаазької конвенції від 18 жовтня 1907 р., Женевського Протоколу від 3 травня 1996 р. чи інших міжнародних протоколів.

У ФККП США також зазначається й про інші норми, пов'язані із відповідальністю за військові посягання. Наприклад, згідно з § 1024 гл. 47 «Шахрайство й удавані заяви» розд. 18 ЗЗ США покарання у виді штрафу або тюремного ув'язнення на строк до 2 років, або обидва покарання разом, очікують на того, хто придбає або отримає під заставу від будь-якої іншої особи майно, що належить армії, військово-морському флоту чи ветеранському корпусу (при цьому необхідно, щоб винна особа знала чи вважала, що таке майно вилучається з володіння чи відання США).

Отже, специфіка військових злочинів за ФККП США має дві головні риси: 1) перелік цих злочинів є незначним і невичерпним; 2) суб'єктом їх вчинення може бути не військовослужбовець, а будь-яка фізична (цивільна) чи, навіть, юридична особа.

Щодо Єдиного кодексу військової юстиції (ЄКВЮ), то він закріплює низку важливих положень про відповідальність за військові злочини: 1) дає визначення важливих понять і термінів (ст. 1); 2) окреслює коло суб'єктів військових злочинів, до яких належать: військовослужбовці регулярної армії; кадети та гардемарини; резервісти під час навчань; військовослужбовці у відставці, які отримують пенсію; резервісти у відставці, яких госпіталізовано; резервісти спеціальних підрозділів; засуджені військовослужбовці; члени певних служб і агенцій під час проходження ними військової служби; військовополонені у в'язницях; особи обслуговуючого персоналу збройних сил під час війни; члени військових альянсів, де США виступає стороною (ст. 2); 3) визначає межі своєї юрисдикції; 4) встановлює процедури щодо розслідування злочинів, взяття під варту та застосування примусу щодо підозрюваних осіб, проведення досудового, судового та післясудового розгляду й апеляції; 5) закріплює перелік дисциплінарних (несудових) санкцій щодо військовослужбовців (наприклад, позбавлення частки грошового забезпечення, обмеження в отриманні чергового підвищення по службі чи в збільшенні грошового забезпечення, додаткові наряди, арешт, взяття під варту тощо); 6) встановлює повноваження військових судів, а також містить інші важливі регулятивні та процесуальні положення.

Головний зміст ЄКВЮ полягає у закріпленні переліку військових злочинів і покарань за їх вчинення. Так, у субгл. Х «Статті про покарання» містяться всього 60 статей, де не тільки передбачено відповідальність за різноманітні військові злочини, а й визначено, хто належить до виконавців та пособників після факту вчинення посягання, що є підбурюванням, замахом і змовою на вчинення посягання, а також встановлено норму про можливість засудження обвинуваченого за інший, менш тяжкий (але суміжний) злочин (у США це можливо у випадку укладання з обвинуваченим «угоди про визнання вини»). Перелік військових злочинів є широким, але вичерпним. Типовими військовими злочинами є шахрайські дії по службі, дезертирство, самовільне залишення місця служби, непокора начальнику, невиконання наказу чи розпорядження, неналежне поводження та жорстокість до інших військовослужбовців, заколот та заклики до нього, масові безпорядки, шпигунство, знищення чи пошкодження військового майна, і, навіть, перебування у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння під час несення служби або проведення дуелі (ст. ст. 83-134 субгл. Х гл. 47 розд. 10 «Збройні Сили» ЗЗ США). Такі «загальнокримінальні» посягання як вбивство, зґвалтування, пограбування, вимагання, підпал, напад, крадіжка та інші діяння також розглядаються як військові злочини, якщо їх вчинив військовослужбовець щодо будь-якої іншої особи.

Цікаво, що абсолютно всі санкції у нормах, де визначаються військові злочини, мають невизначений характер, оскільки позначаються однаковим законодавчим приписом - «ці дії караються так, як постановить військовий суд». Це свідчить про надзвичайно широкі повноваження військових судів у призначенні покарання засудженим військовослужбовцям. Не випадково, що в останній нормі субгл. Х (ст. 134 «Загальна стаття») зазначено про таке: всі безпорядки та упущення на шкоду порядку та дисципліні у збройних силах, уся поведінка, спрямована на дискредитацію збройних сил, усі злочини та правопорушення, що не тягнуть застосування смертної кари, за вчинення яких особи можуть бути визнані винними за нормами цієї глави, підпадають під юрисдикцію загальних, спеціальних або сумарних судів, відповідно до природи та ступеня суспільної небезпеки посягання, та повинні каратися на розгляд суду.

Щодо самого покарання за військові злочини, то положення про нього врегульовані субгл. VIII «Покарання» цього Кодексу, де говориться про таке: а) воно не повинно бути жорстоким і незвичним; б) воно не повинно перевищувати меж, встановлених Президентом США для відповідного військового злочину; в) виконання покарання має бути здійснено у визначені строки; г) видами покарань, що застосовуються до військовослужбовців, є ганебне вигнання зі служби у збройних силах за непристойну поведінку та виключення із списку збройних сил, тюремне ув'язнення, примусові роботи без тюремного ув'язнення, позбавлення сплати грошового забезпечення категорії «Е 1». Винятковою мірою покарання для військовослужбовців є смертна кара (приміром, у справі «Лавінг проти Сполучених Штатів» (1996 р.) Верховний суд США погодився з рішенням Військово-апеляційного суду США щодо засудження рядового Лавінга за вчинення подвійного вбивства та пограбування до смертної кари). Відповідно до гл. 48 «Виправні установи для військовослужбовців» розд. 10 ЗЗ США засудженим військовослужбовцям можуть бути призначені пероул (умовно-дострокове звільнення під «чесне слово») чи пробація (звільнення від відбування покарання з випробувальним строком). Ця ж глава також передбачає виплату винагород у грошовій формі будь-кому, хто надасть інформацію про три категорії осіб: дезертирів; засуджених військовослужбовців, які вчинили втечу; тих, хто зник без вісті.

Регулювання питань кримінальної відповідальності за військові злочини може здійснюватися й у інших законодавчих і підзаконних нормативно-правових актах (зокрема й у актах Президента США як Головнокомандувача Збройних Сил США), а також у рішеннях Верховного суду США. Наприклад, як стверджує О.О. Малиновський, у 1957 р. Верховний суд США, на підставі узагальнення попередніх рішень, постановив, що військові трибунали не можуть притягувати до кримінальної відповідальності матерів, дружин і дітей військовослужбовців, а також цивільних осіб, працюючих на військових базах, кваліфікуючи їх дії за ЄКВЮ, оскільки така категорія громадян перебуває у сфері дії загальнокримінального законодавства. Нещодавно своїм рішенням Верховний суд США визнав право в'язнів Гуантанамо оскаржувати факт їх затримки військовими силами коаліції безпосередньо в американських судах (до цього американські суди вважали, що ці в'язні знаходяться поза юрисдикцією Сполучених Штатів, а тому не можуть користуватися захистом американської Феміди), що у свою чергу може викликати сотні судових процесів на території Америки. Верховний суд США також наголосив на двох важливих моментах: 1) громадяни США, які підпадають під визначення «учасники незаконних збройних формувань» можуть бути затримані без санкції суду, але вони матимуть право оскаржити цей факт у суді (це рішення, зокрема, стосується й уродженця США Ясера Ісама Хамді, якого підозрювали в організації терористичних атак на вежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку в 2001 р.); 2) стан війни не надає Президенту США карт-бланш у питаннях, що торкаються прав громадян Сполучених Штатах.

В аспекті розгляду питань кримінальної відповідальності за військові злочини у США заслуговує на увагу й той факт, що у жовтні 2005 р. мадридський суддя Сантьяго Педрас підписав ордер про міжнародний розшук трьох американських військових, членів екіпажу танка, який розстріляв у квітні 2003 р. готель «Палестина» в Багдаді (тоді загинуло двоє журналістів - українець Тарас Процюк та його іспанський колега Хосе Коусо). Іспанський суд не задовольнили твердження американських військових посадовців, що екіпаж танка відкрив вогонь через те, що вирішив, нібито став мішенню ворога. І це незважаючи на те, що колишній держсекретар США Колін Пауелл пояснював: американське розслідування дійшло висновку, що зброю було застосовано виправдано.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що, враховуючи комплексність і складність військової сфери у США, а також професійність американської армії, відповідальність за військові злочини виведена за межі ФККП США (до речі, така сама ситуація є й у кримінальних кодексах багатьох європейських держав - Франції, Німеччині, Іспанії тощо). Через це військовослужбовці за вчинення «загально кримінальних» злочинів (передусім проти особи й власності) караються не за загальними нормами (як в Україні), а за нормами ЄКВЮ. Окремі положення кримінального законодавства США, у зв'язку з їх детальним регулюванням, потребують свого вивчення й запозичення. Щодо самої відповідальності за військові злочини, то у США вона більш сувора, ніж в України (наприклад, кримінально-караним діянням є навіть саме перебування на службі військовослужбовця у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або ж кримінальна відповідальність може наставати просто за поведінку, яка не личить офіцеру чи джентльмену).

Наведені вище положення вироблені автором самостійно на підставі аналізу таких джерел:

1. Гуценко К.Ф. Судебная система США и ее классовая сущность. - М., Госюриздат, 1961. - 152 с.

2. Данные. Набор фактов // Ego. - №9. - сентябрь, 2003. - С. 42.

3. Звідусіль // Камуфляж. - червень, 2004 р. - С. 3.

4. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. - М.: Междунар. отношения, 2002. - 376 с.

5. Права людини і професійні стандарти для військовослужбовців в документах міжнародних організацій. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Сфера, 2002. - 364 с.

6. Право на судовий захист // Юридичний Вісник України. - 3-9 липня 2004 р. - №27. - С. 11.

7. Савченко А. Агенство безпеки армії (та ще інші 76 статей, загальним обсягом - 4 друк. арк.) // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відпов. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, Є.М. Моісеєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - Т. ІІІ. Поліцейський менеджмент: історія та сучасність. - 1192 с.

8. Савченко А. Військові злочини у США // Міліція України. - 2006. - №1. - С. 22-23.

9. Чепурко В. Американские солдаты, убившие Процюка, объявлены в розыск. Испанский судья подписал ордер на их арест // Сегодня. - 21 жовтня 2005. - №239. - С. 2.

10. Federal Criminal Code and Rules. - St. Paul, Minn., West Group, 2003. - 1436 p.

11. General Questions About CID. - Ел. ресурс: <http://www.dodig.osd.mil>.

12. Loving v. United States, 517 U.S. 748 (1996).

13. Uniform Code of Military Justice. - Ел. ресурс: <http://www.military-network.com>.

К.13 Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку за федеральним кримінальним законодавством США

На федеральному рівні у США відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку встановлена різними главами розд. 18 «Злочини та кримінальний процес» ЗЗ США, зокрема: гл. 3 «Тварини, птахи, риба та рослини»; гл. 7 «Напад»; гл. 10 «Біологічна зброя»; гл. 11В «Хімічна зброя»; гл. 45 «Міжнародні відносини»; гл. 50А «Геноцид»; гл. 51 «Вбивство»; гл. 55 «Викрадення людини»; гл. 81 «Піратство та каперство». Відповідальність за окремі посягання цієї групи може бути передбачена главами, які, на перший погляд, далекі за назвою від міжнародних злочинів (приміром, незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця переслідується на підставі § 706 гл. 33 «Емблеми, знаки розрізнення та найменування» розд. 18 ЗЗ США, за що покаранням є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 6 місяців). Очевидним є широкий підхід до криміналізації американським федеральним законодавцем злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (наприклад, питанням геноциду, піратства, розповсюдження зброї масового знищення присвячена не одна стаття, як у КК України, а цілі глави), яка ґрунтується на вимогах відповідних міжнародних нормативно-правових актів. Проаналізуємо зміст перелічених вище глав розд. 18 ЗЗ США докладніше.

У гл. 3 «Тварини, птахи, риба та рослини» встановлена відповідальність за екологічний тероризм (у розумінні американського законодавця «тероризм проти тваринних підприємств»), що за суттю відповідає нормі про екоцид. Сутність цього злочину полягає у використанні послуг пошти або інших можливостей у міжштатній чи зовнішній торгівлі з метою спричинення фізичної шкоди функціонуванню тваринного підприємства, або заподіяння такої шкоди шляхом викрадення, знищення чи втрати власності зазначеного підприємства (на суму $ 10 тис. і більше), або змова на вчинення таких дій. При цьому поняття «тваринне підприємство» означає: а) комерційне або наукове підприємство, що використовує тварин у харчовій чи текстильній промисловості, у сільськогосподарських, дослідних або випробувальних цілях; б) зоопарк, акваріум, цирк, родео або законний захід зі змагань тварин; в) будь-який благодійний або подібний захід, призначений досягненням сільського господарства та науки. Мінімальним покаранням за це діяння є штраф та/або позбавлення волі на строк до 1 року, максимальним - довічне тюремне ув'язнення (в разі загибелі людини). Обов'язковим також є призначення винному кримінально-правової реституції - поновлення (реабілітації) засудженим первинного стану потерпілого (жертви злочину), наприклад, повернення відповідних предметів і речей, виплата необхідних сум, відшкодування втрачених доходів тощо.

Відповідальність за напади, вбивства та викрадення міжнародних чи іноземних представників передбачена відповідно у гл. гл. 7, 51 і 55 розд. 18 ЗЗ США. Так, § 112 гл. 7 криміналізує вчинення нападу (атакування однією особою іншої) на іноземних офіційних осіб, гостей та осіб, що користуються міжнародно-правовим захистом. Сутність нападу полягає у тому, що це посягання більш інтенсивне, ніж просте заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Обтяжуючими обставинами нападу є застосування смертельної чи небезпечної зброї або завдання тілесних ушкоджень. Вчинення нападів на вказаних вище осіб карається штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 10 років.

Специфікою гл. 51 розд. 18 ЗЗ США є те, що вона не тільки переслідує вчинення одного з найтяжчих злочинів проти міжнародних чи іноземних представників - їх вбивство, а й визначає низку важливих кримінально-правових термінів і понять, що використовуються при притягненні винних до відповідальності як за вбивства, так і за напади. Зокрема, у межах § 1116 цієї глави встановлена окрема (спеціальна) заборонювальна норма щодо вчинення тяжкого чи простого вбивства іноземних офіційних осіб, гостей та осіб, що користуються міжнародно-правовим захистом (винні караються відповідно до санкцій, визначених у загальних нормах - §§ 1111, 1112 чи 1113 розд. 18 ЗЗ США, при чому максимальним покаранням є смертна кара). Крім цього зазначений параграф визначає потерпілих від цього злочину (розтлумачує, хто є членом сім'ї міжнародного чи іноземного представника, іноземною офіційною особою чи гостем тощо). Окремо карається змова на вчинення міжнародного чи іноземного представника (§ 1117). Криміналізація викрадення осіб, про яких йдеться у § 1116, здійснена у § 1201 гл. 55 розд. 18 ЗЗ США.

У главах 10 «Біологічна зброя» та 11В «Хімічна зброя» передбачена відповідальність за посягання, пов'язані з розповсюдженням (винаходженням, виробництвом, накопиченням, переміщенням, набуванням, збереженням, володінням) цих видів зброї. Зазначені глави регулюють процедури затримання, вилучення (конфіскації) та знищення зазначених видів зброї, а також дають визначення деяким важливим термінам і поняттям. Незаконний обіг зброї масового знищення може мати місце й в інших випадках, приміром, при терористичних атаках та інших насильницьких діях (за допомогою біологічної чи іншої зброї також) проти системи функціонування транспорту (§ 1993 гл. 97 «Залізничні дороги» розд. 18 ЗЗ США). Окрема відповідальність передбачена за навчання чи демонстрацію виробництва або використання зброї масового знищення, а також поширення інформації про виробництво чи використання такої зброї (§ 842 «Незаконні дії» гл. 40 «Ввезення, виготовлення, розповсюдження і зберігання вибухових речовин» розд. 18 ЗЗ США).

Геноцид у США - це не один злочин, а назва цілої гл. 50А розд. 18 ЗЗ США. Вчинення цього злочину можливе як у мирний, так і у воєнний час. Сутність геноциду у його спеціальній меті - знищити повністю або частково національну етнічну, расову чи релігійну групу; він полягає у низці активних дій (їх зміст майже повністю співпадає з положеннями ч. 1 ст. 442 КК України «Геноцид») чи навіть замаху на їх вчинення. Крім цього, норми зазначеної глави розтлумачують низку термінів, про які йдеться у диспозиції статті про геноцид. Глава 45 «Міжнародні відносини» розд. 18 ЗЗ США передбачає чимало посягань, що вчиняються як представниками іноземних держав, так і проти представників іноземних держав, зокрема: видавання себе за представника іноземної держави; незаконний доступ до дипломатичних кодів чи кореспонденції; хибні заяви, що впливають на відносини з іноземним урядом; незаконне здійснення фінансових операцій з іноземною державою; змова на вбивство, викрадення, каліцтво чи заподіяння тілесних ушкоджень представнику іноземної держави, а також на пошкодження чи знищення його майна, тощо.

Ця ж глава криміналізує найманство, яке може виявлятися у кількох окремих злочинах: 1) вступ на службу проти дружньої США нації (тобто до іноземної держави, яка веде війну із союзною Сполученим Штатам державою) (§ 958); 2) вербування на військову службу до іноземної держави (§ 959); 3) організація чи фінансування військової чи військово-морської експедиції проти дружньої США нації (§ 960); 4) сприяння посиленню військових суден іноземної держави (§ 961); озброєння суден проти дружньої США нації (§ 962) та інші посягання. Центральним серед цих злочинів є вербування на військову службу до іноземної держави (§ 959), оскільки це посягання найбільш повно відповідає конструкції найманства, про яке йдеться у ст. 447 КК України.

Вчинення морського піратства та каперства (захоплення з відома свого уряду суден, що перевозять вантажі держави, яка перебуває у стані війни з даною державою) переслідується на підставі гл. 81 розд. 18 ЗЗ США. Федеральний закон встановлює відповідальність не тільки за піратство як міжнародний злочин (§ 1651), а й за низку інших небезпечних посягань: піратство вчинене окремо американським громадянином чи іноземцем; озброєння та службу в якості каперів; посягання на капітана судна з подальшою метою піратства; привласнення судна чи віддавання його піратам; підкуп моряків та об'єднання з піратами; пограбування суден, що зазнали лиха; атакування суден з метою пограбування; одержання майна, здобутого від зайняття піратством; піратське пограбування територій узбережжя (максимальним покаранням за це є довічне тюремне ув'язнення).

Федеральне кримінальне законодавство США розрізняє морське та повітряне піратство. Відповідальність за повітряне піратство (як за вчинення конкретних дій, так і за змову на їх вчинення) передбачена § 46502 гл. 465 «Спеціальна повітряна юрисдикція Сполучених Штатів» розд. 49 «Перевезення» ЗЗ США (карається цей злочин тюремним ув'язненням на строк від 20 і більше років, а в разі загибелі людини - смертною карою). Сам термін «повітряне піратство» означає «захоплення чи здійснення контролю за повітряним судном у межах спеціальної повітряної юрисдикції Сполучених Штатів шляхом застосування сили, насильства, погрози силою чи насильством або іншої форми залякування, та вчинене із злочинним наміром.» На нашу думку, американський законодавець, встановивши окрему відповідальність за повітряне піратство, більш чітко виконав вимоги міжнародних норм, передусім Конвенції про відкрите море від 29 квітня 1958 р. (ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.), яка прямо вказуює на те, що піратськими слід визнавати дії, вчинені не тільки щодо судна, а й летального апарату.

Отже, проведений нами порівняльний аналіз кримінально-правових положень щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в США (на рівні федерації) дозволяє дійти наступних висновків: 1) якщо розглядувані злочини в КК України розташовані тільки в одному розділі, то у ФККП США - в різних розділах (при цьому підхід американського законодавця до міжнародних злочинів є більш широким, оскільки питанням про відповідальність за окремі посягання присвячена не одна стаття (як за КК України), а цілі глави); 2) у ФККП США, на відміну від КК України, виокремлюється відповідальність за окремі підвиди деяких злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (приміром, окремо переслідується розповсюдження біологічної та хімічної зброї, морське та повітряне піратство тощо); 3) деякі міжнародні злочини за ФККП США вважаються закінченими з моменту замаху чи навіть змови на їх вчинення, що значно розширює межі кримінальної відповідальності винних осіб; 4) викликає науковий і практичний інтерес наявність у ФККП США окремих злочинів, що невідомі українському законодавцеві (наприклад, повітряне піратство тощо), до того ж, на значну увагу заслуговує широкий перелік відповідних термінів і понять щодо посягань проти миру, безпеки людства і міжнародного правовпорядку (незважаючи на це, криміналізація окремих посягань у США видається рудиментарною, що очевидно на прикладі відповідальності за деякі форми найманства чи морського піратства); 5) на відміну від України покарання за міжнародні злочини більш суворі, оскільки ця держава передбачає застосування смертної кари за багато посягань (разом із тим, за вчинення деяких з аналізованих злочинів прямо встановлена кримінально-правова реституція чи конфіскація небезпечних предметів), а за низку злочинних посягань покарання за ФККП США є майже ідентичним покаранню за КК України (приміром, у випадку незаконного використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця).

Наведені вище положення вироблені автором самостійно на підставі аналізу таких джерел:

1. Савченко А. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в Україні та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №1. - С. 116-119.

2. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А.В. Савченко та ін.; За заг. ред. В.В. Кузнецова. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. - 496 с.

3. Уголовное право США: Сборник нормативных актов / Сост., отв. ред. и автор вступ. ст. И.Д. Козочкин. - М.: Изд-во УДН, 1985. - 160 с.

4. Federal Criminal Code and Rules. - St. Paul, Minn., West Group, 2003. - 1436 p.

Додаток Л

Специфіка кіберсталкінгу в США

1. Поняття кіберсталкінгу в США та його основні риси:

Кіберсталкінг є похідним від поняття «сталкінг». Якщо на федеральному рвіні у США сталкінг - це діяння, яке полягає у здійсненні небезпечного сексуального докучання або домагання, поєднаного з погрозами заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень, то кіберсталкінг - це протиправне сексуальне домагання та переслідування іншої особи через Інтернет, коли використовуються різні способи передачі відомостей, зокрема, надсилання електронних повідомлень із погрозами з одного штату до іншого, входження на сайти організацій інших територій, спілкування у різноманітних чат-румах, мандрування глобальною павутиною «World Wide Web». За допомогою Інтернету кіберсталкери також отримують інформацію особистого характеру (приміром, домашня адреса, місце роботи, номер мобільного телефону чи пейджера) та утилізують її задля подальшого використання при безпосередньому контакті з потенційною жертвою. Прагнучи залякати потерпілу особу, злочинці вдаються до неодноразового неузгодженого спілкування та загроз у письмовій чи усній формах. Найнебезпечніший принцип сталкерів (кіберсталкерів) - «очікування смерті, гірше ніж сама смерть».

Отже, кіберсталкінг - це злочин у віртуальному середовищі, який загрожує життю, спричиняє страх, а якщо виявляється зовні, у реальному бутті, то може призвести до застосування фізичного насильства до потерпілої особи. З огляду на різні рівні «онлайнових» домагань, жертви нечасто сповіщають правоохоронні органи про випадки протиправного кібервпливу на них. На це і розраховують кіберсталкери, феномен яких криється у заздалегідь обміркованому умислі, повторності дій, помсті, захопленні, стражданнях і потаємних бажаннях. Незважаючи на попередження та прохання жертв про припинення їхнього переслідування, кіберсталкери зазвичай вже не можуть зупинитися та продовжують свою діяльність аж до викриття їх працівниками правоохоронних органів. Головними рушійними мотивами кіберсталкерів є сексуальне задоволення, нав'язливі ідеї кохання, ненависть, вендета та прагнення до влади (реалізація свого «ego»).

Спектр домагань сталкерів у межах від звичайного докучання до умисного вбивства. Кіберсталкінг може виявлятися у різноманітних формах: а) погрозливі або небажані електронні повідомлення; б) надсилання жертві файлу з вірусом або порнографічними зображеннями; в) використання електронної адреси потерпілої особи з метою підписки на численні розсилання інформації або купівлі певної продукції; г) використання імені жертви при спілкуванні у чатах та з користувачами певної мережі; ґ) викрадення персональних відомостей на особу; д) накопичування іншої інформації, яку можна буде використати для подальших домагань, погроз і залякувань жертви в комп'ютерній мережі чи реальному житті. Значна роль у протидії кіберсталкінгу належить Інтернет-провайдерам, які мають вживати заходів щодо виявлення злочинців (наприклад, накопичувати можливі відомості, які можуть стати доказами у справі, вводити як пункти угод з користувачами положення про ідентифікацію тих, хто буде надсилати повідомлення з домаганнями та погрозами).

2. Результати наукових досліджень щодо кіберсталгінгу у США:

В одному з наукових досліджень щодо проблеми кіберсталкінгу підкреслюється, що переважна кількість сталкерів є особами чоловічої статі, які попередньо вчиняли злочини чи правопорушення, страждають від алкогольної чи наркотичної залежності або мають психічні захворювання (наприклад, шизофренію). Інше дослідження показує, що 85% сталкерів виявилися психічно неврівноваженими особами, які хворіли на параною чи різні психічні розлади. Результати досліджень переконують, що сталкери - це досить освічені люди (наприклад, мають знання в галузі комп'ютерного програмування). Загалом, вони належать до категорії тих осіб, яким не вистачає емоцій, спілкування з колективом, а тому вони шукають розуміння та уваги до себе у кіберпросторі, де згодою починають полювання та вистежування людей, з якими бажають налагодити певні стосунки.

Найвіктимнішими від сталкінгу є жінки, неповнолітні особи, покупці в Інтернеті, актори і зірки шоу-бізнесу, представники сексуальних меншин тощо. За даними опитування організації «Who@» у 2002 р. 71% потерпілих від кіберсталкінгу становили жінки, при цьому 59% жертв мали певні зв'язки зі сталкерами. Ще одне федеральне дослідження у США дійшло таких висновків: щорічно приблизно 1 млн жінок і 370 тис. чоловіків стають жертвами сталкінгу; одна із кожних 12 жінок (8,2 млн) та один з кожних 45 чоловіків (2 млн) заявляли про те, що стали жертвами сталкінгу з тих чи інших причин; 1% жінок і 4% чоловіків сталкери атакували протягом року (стільки ж тривало дослідження); 4 із 5 жертв сталкінгу - це жінки; 87% потерпілих встановили сталкерів у процесі дослідження; протягом життя жінки вдвічі частіше за чоловіків стають жертвами сталкерів-незнайомців і у вісім разів - сталкерів-коханців.

3. Аналіз матеріалів конкретних кримінальних справ:

У березні 2003 р. у Сан-Дієго (штат Каліфорнія) суддя визнав Діану Наполіс, якій загрожувало покарання у вигляді тюремного ув'язнення на строк 6 років і 4 місяці, неспроможною підлягати кримінальному переслідуванню та направив її до психіатричної лікарні, призупинивши справу за обвинуваченням її у сталкінгу щодо актриси Лав Хьюїт. Крім вчинення серії домагань та поггроз щодо Лав Хьюїт, Наполіс надіслала їй декілька електронних повідомлень з погрозами вбивства через веб-майстра сайту фанів актриси, а також написала їй листа, де зазначила таке: «Я планую вбити тебе при першій нагоді, яка тільки буде, та я сподіваюсь, що ти помреш мученицькою смертю». Наполіс також була переконана, що актриса Лав Хьюїт і відомий режисер Стівен Спілберг (який начебто імплантував їй у мозок пристрій для контролю свідомості) є членами сатанистської групи, яка полює на неї. Суд встановив, що протягом декілька років Наполіс, відома в Інтернеті під прізвиськом «Curio», вчинила низку дій, які підпадають під ознаки кіберсталкінгу та домагань.

У липні 1999 р. Чарльз Гарі Роджерс був визнаний винним у надсиланні непристойних матеріалів та оштрафований на суму $ 750 у зв'язку з сексуальними залицяннями до сусідської 9-річної доньки. Протягом 2,5 років цей чоловік не давав спокою сім'ї дівчинки. Пізніше батько дівчинки запідозрив Роджерса у вчиненні розпусних дій, здогадавшись завдяки ключовій фразі «Привіт зі шляху», що то був сусід, який одного разу говорив про свою дорогу. Відділ боротьби з комп'ютерними злочинами місцевого департаменту поліції підтвердив підозри батька, встановивши, що передача непристойних відомостей через Інтернет здійснювалася по телефонній лінії, яка вела до будинку Роджерса.

За вироком по першій кримінальній справі щодо «ненависного» злочину, вчиненого за допомогою Інтернету, колишнього студента одного з каліфорнійських університетів Річарда Мачадо було засуджено до тюремного ув'язнення за порушення громадянських прав 59 азійських студентів, яким він надсилав електронні повідомлення під ніком «Ненависник азіатів», погрожуючи вбити та розправитися, якщо вони не покинуть навчання. Це змусило іноземних студентів озброїтися газовими балончиками, бути пильними до незнайомих осіб та уникати гуляти пізно ввечері наодинці.

Наведені вище положення вироблені автором самостійно на підставі аналізу таких джерел:

1. Project to Develop a Model Anti-Stalking Code for States / National Criminal Justice Association. - Rockville (Maryland), 1993. - 118 p.

2. Domestic Violence by Police Officers / Edited by S.S.A. FBI Donald C. Sheehan. - Washington, D.C., 2000. - 426 p.

3. Wood R., Wood N. Stalking the Stalker. A Profile of Offenders // FBI Law Enforcement Bulletin. - 2002. - Vol. 71 (№12). - P. 1-7.

4. Cyberangels. - Ел. ресурс: <http://www.cyberangels.com>.

5. National Center for the Victims of Crime. - Ел. ресурс: <http://www.ncvc.org>.

6. Working to Halt On-Line Abuse (WHOA). - Ел. ресурс: <http://haltabuse.org>.

7. Stalking Victims Sanctuary. - Ел. ресурс: <http://www.stalkingvictims.com>.

8. Survivors of Stalking. - Ел. ресурс: <http://www.soshelp.org>.

Додаток М

Злочини, що вчиняються з ненависті, у США

1. Поняття та сутність злочинів, що вчиняються з ненависті:

Суспільна небезпека зазначених посягань полягає в тому, що вони вчиняються з різноманітних «мізантропічних» мотивів, руйнують чимало суспільних відносин, серед яких центральне місце належить життю, здоров'ю, власності, честі, гідності, недоторканості, безпеці особи та іншим конституційним правам й інтересам людини і громадянина. Підозра, недовіра та насильство щодо чужинців (іноземців), упереджене ставлення до людей з іншим кольором шкіри, відверта ксенофобія, заборона різних релігійних віровчень, обмеження людського світосприйняття, знущання над представниками іншої сексуальної орієнтації, інвалідами, особами похилого віку чи, навпаки, малолітніми, - це приклади непоодиноких проявів ненависті у суспільстві, які межують із кримінальними посяганнями чи утворюють конкретні склади злочинів.

Сам термін «злочин, що вчинений з ненависті» («ненависницький» злочин) з'явився більше двох десятиліть тому, коли у 1985 р. правники Джеймс Джейкобс і Кімберлі Поттер опублікували свою книгу «Злочини, що вчинені з ненависті: кримінальне право та політика щодо особи», в якій наголошували на необхідності запровадити в юридичну лексику новий термін та використовувати його як показник кримінальної статистики. Зазначений термін одразу ж почав використовуватися в американських засобах масової інформації та правозахисними організаціями, а наприкінці 80-х років минулого століття - і в офіційних документах правоохоронних органів США.

Злочини, що вчинені з ненависті («hate crimes»), - це так звані «упереджені» суспільно небезпечні та протиправні посягання проти особи, власності та суспільства в цілому, вчинені на ґрунті ворожнечі або ненависті до потерпілого у зв'язку з його расовим, національним, етнічним походженням, релігійним віруванням, сексуальною орієнтацією, мовою, віком, фізичною чи розумовою неповноцінністю або іншими схожими ознаками. Ці злочини не утворюють окремої групи посягань, передбачених відповідним розділом (главою) кримінального законодавства на рівні федерації чи окремих штатів у США, а належать до специфічної категорії діянь, що посягають на різноманітні суспільні відносини. Жертвами зазначених діянь стають, як правило, іноземці, представники іншої раси чи національності, релігійної конфесії, інваліди, особи малолітнього чи похилого віку, представники сексуальних меншин тощо. Кожний вияв ненависті щодо зазначених потерпілих може мати свою специфіку. Наприклад, якщо злочин вчиняється з мотивів расової ненависті, то важливо встановити проти кого конкретно ця ненависть спрямована - проти білих чи чорношкірих американців, латиноамериканців чи індіанців, азійців чи представників тихоокеанських островів, чи, можливо, ненависть має антимультирасовий характер? Вчиняють «ненависницькі» посягання переважно представники деструктивних культів, релігійні фанатики, особи з психічними вадами і сексуальними збоченнями, расисти, вандали та інші суб'єкти. Цікаво, що якась нетипова ситуація може часом викликати у пересічного громадянина з нормальною психікою небувалий спалах ненависті певного спрямування щодо іншої особи (приміром, такі дії жертви, як її спроби пройти до продавця поза чергою, використання іноземної мови, випадкове штовхання у натовпі можуть бути прямою причиною ненависті та насильства з боку інших).

Природа злочинів, що вчиняються з ненависті, прихована у глибинах деформованої людської свідомості, спотворених імпліцитних спонукань, нереалізованих хибних бажань, потаємних збочених прагнень, нездійснених навіюваних мрій тощо. «Ненависницьким» посяганням притаманна особлива підступна мотивація: расова, етнічна, релігійна ворожнеча та розбрат, сексуальна агресія, садизм, специфічна помста та інші низькі мотиви. Вчиняючи, здавалося б загальнокримінальні злочини проти особи чи власності (приміром, тілесні ушкодження, напади, крадіжки, пограбування тощо), злочинці трансформують звичайну (некваліфіковану) чи корисливу мотивацію у вузькоособистісну, реалізують свою ненависть, виміщають свої приховані почуття на конкретній особі, завдаючи шкоди її життю, здоров'ю, недоторканості, майну тощо. Важливими факторами, що впливають на вчинення цих посягань, є політична та соціально-економічна ситуація в державі чи певному регіоні, рівень правової свідомості та культури населення, стан медичного обслуговування, просвітницька, культурна та ідеологічна діяльність і т. ін.

2. Питання нормативного регулювання:

Протидія злочинам, що вчиняються з ненависті у США, здійснюється на підставі низки нормативно-правових актів на рівні федерації чи окремих штатів. Так, норми ФККП США (зокрема, відповідні глави ч. І «Злочини» розд. 18 «Злочини та кримінальний процес» ЗЗ США) покликані забезпечувати кримінально-правову протидію посяганням «ненависницького» спрямування. Положення інших федеральних законів сприяють протидії таким злочинам в окремих сферах (приміром, Закон про насильницькі злочини та діяльність правоохоронних органів 1994 р. регулює питання протидії проявам ненависті щодо осіб, з явними ознаками інвалідності; Закон про протидію підпалам церков 1996 р. - щодо осіб, які сповідують різні релігії). Запобіганню «ненависницьким» посяганням сприяє низка національних профілактичних програм, спеціальні підготовчі курси для працівників правоохоронних органів і населення, публікація спеціальних літературних видань, теле - та радіопрограми тощо.

Головним нормативним джерелом протидії «ненависницьким» посяганням є ухвалений Конгресом США Закон про статистику щодо злочинів, пов'язаних із ненавистю від 23 квітня 1990 р. (§ 534 розд. 28 «Судоустрій і судовий процес» ЗЗ США). Цей закон зобов'язує Міністра юстиції (він же є Генеральним прокурором) забезпечувати збирання щорічної інформації «про злочини, які очевидно свідчать про упередженість, що ґрунтується на расовій, релігійній, сексуальній, етнічній ворожнечі чи ненависті, у тому числі такі посягання як тяжкі вбивства та вбивства, що не належать до необережних, насильницькі зґвалтування, напади за обтяжуючих обставин, звичайні напади та залякування, підпали, знищення, пошкодження чи вандалізм щодо майна» (зауважимо, що міністр юстиції делегував Директору ФБР та його відомству повноваження щодо запровадження, збирання та обігу інформації про злочини, пов'язані з ненавистю, тому з 1992 р. відомості про такі посягання містяться в Єдиних звітах про злочинність, що публікуються ФБР, а також в інших спеціальних виданнях).

Міністр юстиції також видає керівництва зі збирання зазначеної інформації, у тому числі тієї, що стосується необхідних доказів, критеріїв, за якими виявляється очевидна упередженість, та процедур щодо реалізації положень цього закону. Ніщо у положеннях цього закону не може стати причиною для дій або для надання права на їх вчинення у зв'язку з дискримінацією за ознаками сексуальної орієнтації (саме поняття «сексуальна орієнтація» означає гомосексуальні чи гетеросексуальні статеві зносини за згодою сторін). Однак, положення цього закону не обмежують дії або право на їх вчинення на підставі Закону про адміністративну процедуру чи Закону про всі судові накази (§ 551 та ін. розд. 5 і § 1651 розд. 28 ЗЗ США).