Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

5) татуювання (відбивають назву гангстерського угруповання та ієрархію в ньому, наявність судимостей, прізвисько гангстера і т.ін.);

6) стиль та колір одягу (кожна банда має притаманні лише їй стиль одягу, відповідні кольори та манеру носіння тієї чи іншої речі);

7) ювелірні вироби та прикраси (форма та вид коштовного каменю чи металу, на якій руці він носиться гангстером - усе це свідчить про характерні риси належності до тієї чи іншої банди) тощо.

3. Класифікація «вуличних» банд:

Беручи до уваги національні, расові, релігійні, культурні й територіальні аспекти, всі американські «вуличні» угруповання гангстерів можна поділити на наступні групи (види):

1) латиноамериканські банди;

2) афроамериканські банди;

3) азійські банди;

4) банди білих.

Кожна із зазначених груп нараховує у своїх лавах десятки чи навіть сотні окремих банд, що мають відповідні їм назви, ієрархічну будову, організаційну структуру, профіль кримінальної спеціалізації та територіальні межі. Докладніше на цьому зупинимося далі.

3.1. Латиноамериканські банди:

Латиноамериканські «вуличні» банди, місцем виникнення яких є Каліфорнія, вважаються спадковими, традиційними та територіально визначеними. Зараз з'являється четверте покоління латиноамериканських гангстерів, які мешкають з тими ж сусідами, перебувають в одних і тих самих бандах, живуть за одними правилами, стандартами чи «мовідас» (закони злочинного світу), що й їх батьки, діди та прадіди. Однією з найважливіших заповідей для цих гангстерів є сувора заборона співробітничати з правоохоронними органами, інакше прийдеться «сплатити рахунки». Головним бойовим структурним підрозділом (одиницею) латиноамериканської банди є «кліка» - невелика група гангстерів, які мають приблизно однаковий вік або мешкають недалеко один від одного. За ієрархією члени латиноамериканських банд поділяються, як правило, на три типи: 1) «ветеран» («veterano») - лідер або досвідчений активний учасник банди; 2) «солдат» («soldier») - активний учасник банди; 3) периферійний (пасивний) учасник банди. Коли гангстери гинуть на «війні», вони стають «героями». Їх імена закарбовуються на графіті, татуюваннях і одязі. Особливого смислу набуває «слово» («palabra») - промова «ветерана» перед учасниками банди, при якій всі повинні мовчати та слухати. Латиноамериканські банди навіть створили спеціальну мову - так званий «espanglish» (суміш іспанської та англійської сленгової мов). Кримінальна активність латиноамериканських банд виявляється у розбійних нападах, пограбуваннях, крадіжках, викраденнях людей з метою викупу, контрабанді, торгівлі людьми, зброєю та наркотиками, контролі за нелегальним бізнесом, вбивствах на замовлення тощо.

Злочинна діяльність латиноамериканських «вуличних» банд залежить від тієї політики, яку диктують їм тюремні банди. Найбільш відомою та вельми насильницькою тюремною бандою «латинос» у США є Мексиканська мафія («Mexican Mafia»). Сьогодні вона отримує 10% «податок» від латиноамериканських «вуличних» банд. Мексиканська мафія - це «банда банд», злочинна організація, що «кривава усередині» та «кривава зовні». Це означає, що її члени мусять вчинити хоча б одне вбивство перед тим, як вступити у мафію та залишитися в ній до кінця життя. Специфікою Мексиканської мафії є її рекетирська діяльність, що здійснюється шляхом вбивств і залякувань у місцях позбавлення волі та поза ними. Членів цієї мафії розпізнають за їх татуюваннями, які включають: 1) букву «М»; 2) руку чорного кольору; 3) орла із змією у дзьобі; 4) різноманітні символи ацтеків. Дуже часто татуювання членів Мексиканської мафії відбивають революційний стиль «Панчо Вілла» («Pancho Villa») з паском для патронів, обгорнутим уздовж і впоперек плечей. Завдяки своїй жорстокості Мексиканська мафія наводить справжній жах на все латиноамериканське населення США.

Заступництво Мексиканської мафії та інших тюремних банд позначається на іміджі багатьох «вуличних» банд, які, як правило, ототожнюються з тюремними гангстерськими угрупованнями, навіть якщо вони формально чи асоціативно не належать до їх складу. «Вуличні» гангстери не бояться засудження на довгі роки. Тюрма є лише важливим етапом їх злочинного життя, що дає можливість стати повноправним членом тюремної банди. При цьому татуювання у вигляді числа «13» або «sur» («sureno») та блакитні кольори одягу на латиноамериканських «вуличних» гангстерах означає, що вони підтримують Мексиканську мафію, а татуювання у вигляді сомбреро та кинджала, птаха «Huelga», числа «14» або «norteno», а також червоні кольори одягу - відбивають прихильність до тюремної банди під назвою «Нуестра Фамілія» («Nuestra Familia») чи інших тюремних банд «Північної структури» («Northern Structure»), що знаходяться в опозиції до Мексиканської мафії.

Крім тюремних банд, значний вплив на латиноамериканських гангстерів мають «Мара Сальватруча» («Mara Salvatrucha» чи «MS») та «Мара 18» («Mara 18»), які були засновані відповідно сальвадорськими та мексиканськими емігрантами у Каліфорнії у 80-х рр. ХХ ст., однак перебралися до Центральної Америки, коли деякі з їх членів були депортовані (поряд з цими бандами відома також латиноамериканська банда «Барріо 18» («Barrio 18»), яка відбиває назву вулиці, де базувалися її основні «сили»). Слід зазначити, що, приміром, на сальвадорському сленгу термін «mara» означає «банда», «Salva» - Сальвадор, «trucha» - «тривога». Зараз зазначені вище банди вербують свої кадри з різних верств латиноамериканського населення та перетворюються на дуже насильницькі, стійкі та згуртовані гангстерські угруповання зі значним упливом у Лос Анжелесі, Вашингтоні (федеральний округ Колумбія) та Нью-Йорку. До сфери злочинних інтересів цих банд останнім часом потрапляють все більше і більше суспільних цінностей. Наприклад, «Мара Сальватруча» іноді підтримує, а іноді зовсім відмовляється від будь-яких зв'язків з Мексиканською мафією чи іншими гангстерськими формуваннями. Багато з «ветеранів» (лідерів або досвідчених активних учасників банди) «Мари Сальватручі» дуже справно поводяться зі зброєю, вибухівкою та мають партизанський досвід, оскільки є колишніми учасниками 12-річної громадянської війни в Сальвадорі (разом з тим, за оцінкою спеціалістів, до 25% членів гангстерських банд «maras» молодже 18 років). До ідентифікаційних ознак учасників цієї банди належать татуювання «Mara Salvatrucha» чи «MS», а також блакитний або білий колір одягу. Зазначимо, що для гангстерів з «Мари Сальватручі», які є незаконними емігрантами, депортація до Сальвадору буде більш жахливою подією, ніж тюремне ув'язнення у США.

3.2. Афроамериканські банди:

Афроамериканські банди, так само як і латиноамериканські, походять з Каліфорнії, хоча зараз вони поширилися майже на всю територію Сполучених Штатів. Сьогодні афроамериканські банди представлені у другому поколінні своїх темношкірих нащадків і мають тенденцію до кількісного збільшення. Особливостями таких банд є те, що вони не сповідують жодної вірності ідеалам і не дотримуються жодних правил, настанов чи якогось «кодексу честі». В історичному аспекті відданість банді є менш важливою справою, ніж пріоритети та інтереси окремих індивідів. При цьому особиста свобода - відзначальна риса для багатьох учасників банд. Проте головним для афроамериканських гангстерів залишається досягнення лише однієї мети - гроші, гроші та ще раз гроші.

Всі банди темношкірих американських гангстерів поділяються на дві великі групи, що являють собою своєрідні форми гангстерських альянсів: 1) «Бладз» («Bloods») та 2) «Кріпс» («Crips»). В американській юриспруденції існує багато пояснень з приводу виникнення цих термінів для афроамериканських банд. Найбільш вірогідними є такі теорії: а) термін «Bloods» означав червоний колір крові (з англ. «blood» - кров), що було символом банди на ім'я «Пайру» («Piru»), яка і започаткувала зазначений альянс; б) термін «Crips» був похідним від англ. «сripрle», тобто «каліка», «інвалід», та означав фізичну ваду одного темношкірого гангстера, який помітно шкутильгав на одну ногу, що пізніше перейняли в якості манери ходьби інші афроамериканські гангстери, створивши зазначений альянс. Основний колір для «Crips» - блакитний.

Члени афроамериканських банд називають себе «гангстерами» чи «бандитами». На вершині гангстерської ієрархії знаходяться «президенти», «віце-президенти» чи «справжні гангстери». Вони викликають захоплення та пошану інших членів банди, які пестливо звуться «домашні (свійські) хлопці». «Справжнього гангстера», який керує злочинною діяльністю молодих і недосвідчених гангстерів дуже часто називають «стріляний горобець» («Shot Caller»). Термін «High Roller» (марнотратник, розтринькувач, перевідник) - вживається для позначення того афроамериканського гангстера, який керує торгівлею наркотиками в банді та отримує найбільші прибутки від цього. «Марнотратник» найчастіше всього має найбільше грошей, керує найдорожчими автомобілями, носить наймодніший і найвишуканіший одяг та найкоштовніші ювелірні вироби, а також привертає увагу багатьох жінок. Загалом афроамериканські банди спеціалізуються на розбійних нападах, вимаганні, крадіжках, кримінальних «розборах» шляхом пострілів з автомобілів на великій швидкості, торгівлі наркотиками тощо. Починаючи з 80-х років XX сторіччя наркоторгівля кокаїном стала пріоритетним напрямком злочинної діяльності темношкірих гангстерів.

3.3. Азійські банди:

За період з 1980 по 2000 рр. азійське населення США зросло майже в 4 рази, що не могло не вплинути на розповсюдження та зміцнення різноманітних банд із держав Південного Сходу (Китаю, Кореї, Камбоджи, В'єтнама, Лаоса, Філліпін тощо). Порівняно з латиноамериканськими бандами, азійські гангстери не є захисниками своїх співвітчизників. Тому азійські переселенці не довіряють не тільки гангстерам, але й правоохоронним органам. Специфічними рисами азійських банд є те, що вони не мають якоїсь певної території свого кримінального впливу. Незважаючи на це, їм властива мобільність, ретельне планування злочинних дій, стійкість і насильство. Жіночі азійські банди діють окремо від чоловічих. Ті жінки, які не є членами гангстерських угруповань, залучаються до проституції.

Камбоджийські та лаоські банди є найбільшими за кількістю учасників. Злочинне камбоджийське угруповання «Tiny Rascals Gang (TRG)», кольорами якого є синій і сірий, вважається найбільшою азійською бандою в США. Ця та інші банди займаються рекетом, пограбуваннями, шахрайствами, експлуатацією проституції тощо. В'єтнамські банди дуже дієві та насильницькі. Вони здійснюють контрабанду зброї, вчиняють розбійні напади, вербують нових членів для китайських тріад і японської якудзи тощо. Татуювання у вигляді чотирьох букв «Т» означає, що його власник - в'єтнамський гангстер. Основним девізом для в'єтнамських банд є «любов, гроші, злочин і тюрма». Проте провідним мотивом для всіх азіатських банд були та залишаються гроші. За гроші банди готові на все, навіть на вбивства, однак, якщо азіати вбивають, то роблять вони це з певних причин.

Іншими відомими вуличними бандами є «Hmong» - банди («Hmong Gangs»). Вони формуються насамперед з-поміж мешканців Лаоса та В'єтнама. Ці банди залучаються до вбивств, «ритуальних» групових зґвалтувань, контрабанди, сутенерства, берглері, наркоторгівлі тощо.

Ідентифікувати членів азійських банд допомагають фотографії та татуювання. Азійські гангстери обожнюють зброю та полюбляють з нею фотографуватися. Щодо татуювань, то сигаретні опіки на тілі властиві молодим та недосвідченим гангстерам. Різноманітні крапки на тілі можуть означати належність до банди, ранг, перемогу в бою тощо. Символами влади є татуювання у вигляді драконів, тигрів, орлів і кораблів. Графіті азійськими бандами, як правило, не практикується.

3.4. Банди білих:

Банди білих (білошкірих) американців є вельми різноманітними за змістом гангстерської ідеології та специфікою злочинної діяльності. Найбільшу суспільну небезпеку серед них становлять такі три підгрупи:

а) банди «бритоголових»;

б) банди «каменястих»;

в) мотоциклетні банди.

Банди «бритоголових»

Банди «бритоголових» («скінхедів») у США виникли під впливом однойменного руху в Англії в 60-х рр. ХХ ст. На голові такі гангстери носять дуже коротке волосся чи повністю його зголюють (звідси і назва - «бритоголові»). Складовими одягу «бритоголового» гангстера є: куртка, що нагадує стиль американських військово-повітряних сил, темні джинси, підтяжки, черевики з металевими наконечниками тощо. Специфіка банд «бритоголових» виявляється у вчиненні ними так званих «ненависницьких» (упереджених) злочинів. Тому жертвами «бритоголових» стають, як правило, люди з іншим (не білим) кольором шкіри, євреї та гомосексуалісти. Причинами таких злочинів є ідеологія «бритоголових» банд: нацизм, расизм, сіонізм, окультизм і сатанізм.

До кола «бритоголових» кримінальних структур належить широкий спектр всіляких банд, від «праарійських» організацій або мілітаризованих расистських угруповань до «сатаністів» чи «ку-клукс-кланівців». Кожна банда має специфічну ієрархію та організаційну структуру. Значна увага приділяється формуванню нових кадрів, якими стають учні шкіл або студенти коледжів. Для цього використовується расистська ідеологія та пропаганда, що розповсюджується пресою, «гарячими» телефонними лініями та виступами на громадських зборах. Особливостями гангстерських графіті є наявність на них брутальних слів проти тих, кого переслідують банди, а також малюнків зі свастикою, блискавками чи окультними символами. Зображення можуть включати назву банди чи окремих музичних поп-колективів, а також абревіатури - «SWP» («Вища влада білих»), «WAR» («Арійський опір білих») та «WP» («Влада білих»). Поряд з «ненависницькими» злочинами банди «бритоголових» практикують вчинення збройних нападів, актів вандалізму, наркоторгівлю та ритуальні вбивства.

Банди «каменястих»

Банди «каменястих» нетрадиційні та відомі під різними назвами - «металісти», «рокери», «хіпі», «панки» тощо. Сама узагальнююча назва банд («каменясті») походить від популярної рок-групи «Rolling Stones» («ті, що рухають каміння» чи «вертляве каміння»). Для «каменястих» банд є властивим нехтування будь-яким іміджем. На відміну від «бритоголових» гангстерських угруповань, банди «каменястих» носять довге волосся та прагнуть бути багатонаціональними (білими та латиноамериканцями).

Атрибутами «каменястих» гангстерів є: 1) спортивний одяг червоного чи чорного кольору із зображенням зірок музичних рок-колективів; 2) символіка окультизму чи сатанізму; 3) орієнтація на «важкий» рок чи інші музичні ультра-течії. «Каменясті» банди залучені до насильницьких і ритуальних злочинів, наркоторгівлі («спід», ЛСД, рок-кокаїн тощо) та актів вандалізму (розітнення тварин і руйнація могил). Багато з «каменястих» гангстерів вживають наркотики та вчиняють акти самогубства.

Мотоциклетні банди

Перші члени мотоциклетних банд («байкерів») були ветеранами Другої світової війни з Каліфорнії. Нині до цих банд входять як чоловіки, так і жінки, причому перші стосовно других практикують групові зґвалтування. В одязі «байкерів» переважають забруднені шкіряні чи бавовняні куртки з назвою банди чи її логотипом на спині («Блакитні лицарі», «Янголи пекла», «Сини тиші», «Занедбані» тощо). Найбільш розкішним для мотоциклетного гангстера є володіння мотоциклом «Харлі Девідсон». У складі всієї банди «байкери» полюбляють виїзди «на природу», де організовують безглузду стрілянину, змагання на мотоциклах і алкогольні оргії.

За ієрархією всіх членів мотоциклетних банд можна поділити на такі типи: 1) «президент» - лідер «байкерської» банди; 2) «лорд війни» - керівник бойового підрозділу під час сутичок або локальних війн з іншими бандами; 3) «дорожній капітан» - керівник окремого кримінального нападу, операції чи рейду в складі банди; 4) рядовий «байкер» - звичайний, непривілейований учасник банди. Злочинна діяльність мотоциклетних банд зосереджується на розбійних нападах, крадіжках мотоциклів і продажі наркотиків (наприклад, найбільш розповсюдженим наркотиком є метамфетамін, частка якого складає 75%).

4. Гангстерські альянси:

Найвідомішими гангстерськими альянсами «вуличних» банд в США є «People» («Люди») та «Folks» («Народ»). Зазначені альянси з'явилися в Америці у 80-х рр. минулого сторіччя, внаслідок структурних об'єднань засуджених гангстерів в місцях позбавлення волі. За інформацією Міністерства юстиції США (1996 р.) альянси «People» та «Folks» нині діють у 110 великих містах і 35 штатах. У своїх лавах обидва альянси об'єднують латиноамериканських, афроамериканських, білошкірих гангстерів тощо. Інакше кажучи, склад цих альянсів є міжнаціональним, а отже терпимість до гангстера з іншим кольором шкіри чи з іншою національністю є першочерговою умовою членства для всіх.

Символами членів альянсу «People» є буква «Р», цифра «5», п'ятикутна зірка, «тризуб» (зубці донизу) та місяць. Представники цього альянсу дуже часто сповідають ісламську релігію та носять всі ідентифікаційні об'єкти з лівого боку. Наприклад, гангстери одягають кепки з козирком на лівий бік, сережки носять на лівому вусі, татуювання роблять на лівому плечі, підкочують ліву штанину тощо. Найвідомішими супербандами цього альянсу є «Vice Lords» i «Latin Kings».

Символами членів альянсу «Folks» є буква «F», цифра «6», шестикутна зірка (зірка Давида), «тризуб» (зубці догори) та серце з крилами. Відповідно всі ідентифікаційні об'єкти гангстери цього альянсу носять з правого боку. До супербанд, що ототожнюють цей альянс, належать «Latin Disciples» i «Black Disciples».

Наведені вище положення вироблені автором самостійно на підставі аналізу таких джерел:

1. Богомолова С.Н. Насильственные преступления национальных банд в США // Борьба с преступностью за рубежом. - 2005. - №3. - С. 20-25.

2. Вершинин В.И. Гангстерские группировки в странах Центральной Америки // Борьба с преступностью за рубежом. - 2005. - №11. - С. 3-9.

3. Allender D. Gangs in Middle America: Are They a Threat? // FBI Law Enforcement Bulletin. - 2001. - Vol. 70 (№12). - P. 1-9.

4. Gangs and Security Threat Group Awareness. - Ел. ресурс: <http://www.dc.state.fl.us>.

5. Gangs or Us. - Ел. ресурс: <http://www.gangsorus.com>.

6. Southeastern Connecticut Gang Activitues Group (SEGAG). - Ел. ресурс: <http://www.segag.org>.

Додаток Т

Типові помилки вітчизняних науковців при вивченні федерального кримінального законодавства США

Дослідження низки праць науковців з України та країн СНД щодо питань про федеральне кримінальне право й законодавство США дало нам змогу встановити та вирізнити низку типових помилок, яких припускаються вчені при опануванні американським досвідом. Небезпека таких помилок полягає у тому, що вони здатні призвести до істотних наукових прорахунків, хибних висновків, безпідставних пропозицій та правових колізій, що в цілому дуже негативно позначається на кримінально-правовій політиці держави та підриває сутність і призначення порівняльного кримінального права. Для унеможливлення виявів таких небажаних тенденцій, на нашу думку, треба знати, ідентифікувати і запобігати хоча б типовим помилкам при вивченні федерального кримінального законодавства США, своєчасно виявляти їх природу та сутність. На жаль, у національному кримінальному праві відсутні навіть елементарні методики з цього питання, чим створюються значні перепони у дослідницькій діяльності. Через це нами пропонується виокремити десять найтиповіших помилок, які трапляються під час дослідження федерального кримінального законодавства США, що дозволить внести певні корективи у теорію порівняльного кримінального права та убезпечити наступних дослідників від неочікуваних наукових пасток.

Помилка №1: політичний підтекст проблеми. Ця помилка трапляється хвилеподібно, коли між Україною та США час від часу з різних причин можуть ускладнюватися міжнародні відносини (з досвіду минулих років це, було під час: обвинувачень України у продажу нею військової техніки державам з диктаторськими режимами; справи Лазаренка; справи Ґонгадзе; відкритої підтримки певними політичними партіями проросійського зовнішньополітичного курсу тощо). Коли наявні такі ускладнення, то під тиском влади чи певних політичних кіл чимало українських науковців починають різко «переглядати» своє ставлення до США, зокрема й до кримінального права й законодавства цієї держави. В цьому випадку дуже часто спрацьовують й приховані психологічні механізми, пов'язані з «комуністичним» минулим нашої країни, що виявляється у закиданнях на адресу США заяв з приводу «загниваючого капіталізму», агресивної зовнішньої політики, високого рівня корупції та злочинності, а отже, й безперспективності усіляких наукових розробок у кримінально-правовому аспекті. Очевидно, що такий підхід є помилковим; він гальмує науку, позбавляє можливості відшукати правдиві й об'єктивні відомості про кримінальне законодавство США, у тому числі й федеральне.

Помилка №2: твердження про непорівнянність кримінального законодавства кримінального законодавства США. Суть цієї помилки полягає у твердженні про те, що завдяки політико-правовим особливостям України й США належне кримінально-правове порівняння кримінального законодавства двох держав здійснити неможливо. Серед основних аргументів - різна належність до правових сімей і різна форма державного устрою. Справді, Україна - це унітарна держава, репрезентант романо-германської правової сім'ї, а США - федеративна держава, репрезентант правової сім'ї англо-американського (загального) права. З огляду на це, а також з вказівкою на той факт, що у США як на рівні федерації, так і на рівні окремих штатів діє прецедентне право, робиться узагальнений висновок про непорівнянність кримінального законодавства обох держав.

Проте, як ми це переконливо довели у своєму дослідженні: а) порівняльне право взагалі та порівняльне кримінальне право зокрема не заперечують, а всіляко сприяють і наполягають на проведенні компаративних досліджень між різними правовими сім'ями, пропонуючи широкий спектр наукових методик та засобів; б) судовий прецедент у США за суттю являє собою прецедент тлумачення (конкретизації) норми права, а починаючи з 1812 р. на федеральному рівні у США взагалі заборонено притягувати до кримінального відповідальності, визнавати винною та призначати відповідне покарання на підставі якого-небудь судового прецеденту (тому федеральні злочини є цілком статутними, а коли писаний федеральний закон відсутній, то застосовується право окремого штату). Зауважимо також, що: по-перше, в Україні зараз фактично немає жодного дисертаційного дослідження, яке б не містило посилання на праці чи розробки російських вчених; по-друге, більшість такого матеріалу сприймається як позитивний і доречний, однак майже ніколи не зазначається, що російський досвід - це досвід федеративної держави зі специфічними підходами до кримінально-правової політики (отже, російський досвід, на відміну від американського, сприймається без зайвих застережень, а часом повністю ототожнюється з національними кримінально-правовими стандартами, підміняючи їх). Отже, можна стверджувати, що непорівнянність кримінального законодавства України та США (на рівні федерації) є міфом (фікцією).

Помилка №3: твердження про те, що у США на рівні федерації немає кодифікованого кримінального законодавства в його загальноприйнятому розумінні. Насправді це не зовсім так. Актом Конгресу від 25 червня 1948 р. основний масив федерального кримінального законодавства, яке було чинним раніше, як про це йдеться, «переглянуто, кодифіковано» та включено у формі закону до розд. 18 «Злочини та кримінальний процес» ЗЗ США. Окрім того, протягом багатьох років різні американські компанії, передусім WESTLAW (WEST GROUP), видають, доповнюють і перевидають у виді окремої книги систематизований нормативно-правовий акт під назвою «Федеральний кримінальний кодекс і правила» (Federal Criminal Code and Rules). Це сприяє ефективності пошуку федеральних кримінально-правових норм, дозволяє визначити межі кримінально-правового регулювання, доводить про єдність мислення європейських і американських юристів щодо проблеми кодифікації законодавства.

Помилка №4: не взяття до уваги широкої джерельної бази федерального кримінального законодавства США. Хоча норми кримінального законодавства федерації і закріплені у певних розділах ЗЗ США, проте вони також частково визначені у Конституції США 1787 р. (наприклад, у розд. 3 ст. III Основного Закону США дається визначення такого злочину, як державна зрада), кримінально-процесуальному і цивільному законодавстві, актах Конгресу, підзаконних актах, що видаються Президентом і різними міністерствами (відомствами) федерального уряду, рішеннях Верховного суду і судових прецедентах, міжнародному законодавстві та навіть у нормах індійських племен. Наприклад, при притягненні винних до кримінальної відповідальності за військові злочини прямо застосовуються не національні, а міжнародні норми, визначені у Конвенціях ООН. Окрім того, американське федеральне кримінальне законодавство містить багато бланкетних норм, а тому необхідно часто звертатися до різних законів, що безпосередньо не стосуються кримінально-правової сфери.

Помилка №5: твердження про те, що кримінальне законодавство США (на рівні федерації) є тотожнім кримінальному праву. Законодавство (закон) і право - це хоча і схожі у багатьох випадках, однак, за суттю, різні поняття. Так, федеральне кримінальне законодавство США досконало не регулює, що є, приміром: злочином; складом злочину (елементами злочину); обставинами, що виключають суспільну небезпечність діяння (захистом від кримінального переслідування); множинністю злочинів; покаранням тощо. Здійснює це кримінальне право - поняття, що за обсягом набагато ширше, ніж поняття кримінального законодавства, а тому включає наукові погляди, доктрини, історію розвитку кримінально-правової галузі, судові тлумачення тощо.

Помилка №6: нехтування специфічною структурою федерального кримінального законодавства США. Слід зазначити, що формально федеральне кримінальне законодавство США не має ні Загальної, ні Особливої частин. Лише умовно можна стверджувати, що Загальна частина - це розд. 1 «Загальні положення» та, передусім, ч. ІІ розд. 18 ЗЗ США. Критерієм систематизації глав у розділах (наприклад, у розд. 18 ЗЗ США, де розміщена переважна кількість складів злочинів) є не родовий об'єкт посягання, як в кримінальному законодавстві України, а початкова буква у назві відповідного злочину чи групи злочинів англійською мовою. Також можна говорити про особливості структури самих кримінально-правових норм, мову та юридичну техніку їхньої побудови. Згадані особливості слід враховувати у процесі порівняння з метою досягнення високої результативності дослідження.

Помилка №7: не взяття до уваги при дослідженні федерального кримінального законодавства США нових змін і доповнень, що з часом вносяться до відповідних положень. Наприклад, численні зміни до кримінального законодавства федерації (передусім, щодо питань посилення боротьби з тероризмом та його фінансуванням) спричинило ухвалення та прийняття Патріотичного закону США (2001 р.) і Закону США про внутрішню безпеку (2002 р.), проте останні видання з порівняльного кримінального права не враховують цього моменту повною мірою. Більше того, іноді відомі автори припускають суттєвих помилок щодо викладення змісту та сутності, на перший погляд, зрозумілих положень.

Наприклад, О.О. Малиновський у своїй монографії на російській мові «Сравнительное правоведение в сфере уголовного права» (М.: Междунар. отношения, 2002., 376 с.) пише про існування у розд. 18 ЗЗ США цілої глави під назвою «Зґвалтування» і навіть характеризує її зміст (С. 337 цієї роботи). Насправді і згадана глава, і склад зґвалтування були скасовані ще у 1986 р., а кримінальна відповідальність за даний злочин зараз розглядається у межах гл. 109А «Сексуальні зловживання» розд. 18 ЗЗ США. У навчальному посібнику Є.Г. Ляхова та Д.Є. Ляхова на російській мові «Международные институциональные контртеррористические системы» (М.: МВД Российской Федерации, Московский университет, 2004., 91 с.) при аналізі федерального кримінального законодавства США ці науковці: а) вказують на невідповідні зноски (сайт ФБР - «http://www.fbi.gov», а не «http://www.fbi.com»); б) роблять посилання на якийсь «проект» Закону США про внутрішню безпеку 2002 р., у той час, як цей закон був прийнятий у той же рік та діє й досі (С. 29-30 цієї роботи). Усе це свідчить про певний правовий нігілізм окремих вчених та дезорієнтацію ними широкого кола читачів (передусім з числа представників правоохоронних органів і суду).

Причиною такої ситуації, на нашу думку, є переписування із року в рік праць вітчизняних вчених 50-80 рр. минулого століття з надією на відсутність змін і доповнень в американських законах, брак компетентних та освічених національних фахівців у галузі федерального кримінального законодавства США та неналежне використання можливостей Інтернету.

Помилка №8: ототожнення федерального кримінального законодавства США та кримінального законодавством окремих штатів або Модельного (Приблизного) кримінального кодексу США 1962 р. Слід відзначити, що кожен штат має свій власний кримінальний кодекс, відмінний від федерального. У системі права штату КК переважно представлений у вигляді глави або розділу його Зведення законів (наприклад, КК штату Нью-Йорк - це глава 40, КК штату Іллінойс - глава 38, а КК штату Огайо - розд. 29 Зведення законів). Незважаючи на це, слід наголосити на такій тенденції: якщо на федеральному рівні приймають той чи інший кримінальний закон, то аналогічні йому норми зрештою, як правило, з'являються й у законодавстві штатів.

Щодо Модельного (Приблизного) КК США 1962 р., то він є чинним тільки на папері, оскільки ніякої юридичної сили не мав і не має й дотепер, а в минулому столітті лише став зразком для реформування кримінального законодавства штатів. Однак, цього чомусь не беруть до уваги деякі вітчизняні дослідники. Так, Т.Є. Севастьянова у своїй статті «Малозначність діяння за кримінальним законодавством США та Франції» (Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України, 2002., Вип. 2., С. 32-38), розкриваючи питання про малозначність діяння стосовно всього американського законодавства послалася тільки на Модельний кодекс США 1962 р., дійшовши висновку, що такий інститут є нормативно врегульованим у масштабах всієї держави. Проте це неправда. Малозначність діяння чинним федеральним кримінальним законодавством США не врегульована взагалі, а кримінальним законодавством окремих штатів - подекуди.

Помилка №9: розуміння категорії «злочин» у федеральному кримінальному законодавстві США завжди тільки як суспільно небезпечного посягання, відмінного від адміністративних деліктів. Однак, у кримінальному законодавстві США (як на рівні федерації, так і на рівні окремих штатів) до категорії злочинних відносять такі правопорушення, котрі в Україні підпадали б винятково під адміністративно-правову юрисдикцію (наприклад, проституція, непристойні висловлювання у процесі радіомовлення, перевищення швидкості руху при керуванні водієм транспортним засобом, поява у громадському місці у стані сп'яніння та ін.). Наприклад, специфічними федеральними злочинами у США є: носіння військової форми без дозволу, навіть якщо це і не пов'язане із вчиненням злочину (караються такі дії штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 6 місяців) чи керування локомотивом, автобусом, літаком чи кораблем у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, навіть якщо це не спричинило ніякої шкоди життю та здоров'ю людини (санкція за такі дії передбачає тюремне ув'язнення на строк до 15 років та/або штраф). Аналогічну ситуацію можна спостерігати і на рівні кримінального законодавства окремих штатів.

Помилка №10: існування начебто професійного та повного перекладу федерального кримінального законодавства США з англійської на українську чи російську мови, а також вади, пов'язані з перекладом специфічних кримінально-правових понять і термінів американського законодавства. Насправді такий переклад відсутній, часом він здійснюється неналежно і стосується, як правило, тільки загальних чи окремих положень. Слід мати на увазі, що федеральне кримінальне законодавство США містить певні поняття і терміни, перекласти які на українську (російську) мову досить важко, оскільки вітчизняній правовій системі вони зовсім невідомі. Найбільше проблем, за нашим переконанням, виникає при перекладі назв та об'єктивних ознак конкретних злочинів. Наприклад, поняття «telemarketing fraud» треба перекладати як телемаркетингове шахрайство (тобто шахрайство, вчинене за допомогою телефону), «gambling» - як незаконні азартні ігри (в контексті кримінального законодавства, а не побутового спілкування), «murder» - як тяжке вбивство, а не вбивство («homicide») чи просте (без «лихого» умислу) вбивство («manslaughter»). Деяким термінам взагалі важко підшукати аналогічну назву українською мовою, тому можливо їх варто перекладати саме так, як вони вимовляються, а в окремих випадках позначати кількома словами. Наприклад, «stalking» (сталкінг - переслідування особи з метою сексуального домагання і при цьому створення реальної небезпеки нанесення тяжкого тілесного ушкодження або заподіяння смерті) чи «peonage» (пеонаж - примусове відбування трудової повинності у зв'язку з погашенням боргу чи зобов'язання) тощо.

Зрозуміло, що можна продовжувати і далі перелік типових помилок при вивченні федерального кримінального законодавства США, проте навіть ті, що були нами окреслені, утворюють неабияку проблему для вітчизняних науковців у процесі порівняльних кримінально-правових досліджень. Сподіваємося, що виділені і проаналізовані нами положення щодо природи та сутності таких типових помилок при вивченні федерального кримінального законодавства США допоможуть вченим-компаративістам у майбутньому уникнути окремих незручностей і прикрих моментів при проведенні порівняльних досліджень, сприятимуть підвищенню рівня їхніх знань і майстерності.

Додаток У

Пропозиції щодо удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін і доповнень до Кримінального та

Кримінально-процесуального кодексів України

(П Р О Е К Т)

Верховна Рада України постановляє:

Внести до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України такі зміни:

1. У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., №25-26, ст. 131):

1) доповнити Кодекс статтею 12¹ такого змісту:

«Стаття 12¹. Поняття злочинної діяльності

Злочинною діяльністю визнається вчинення особою, яка згідно із законом визнається суб'єктом злочину, трьох і більше умисних злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких у будь-якому поєднанні (порядку), незалежно від того, чи утворюють вони повторність, сукупність (крім ідеальної сукупності) або рецидив, якщо вчинення таких злочинів було для винного основним чи додатковим джерелом існування або засобом систематичного збагачення.».

2) доповнити статтю 18 частиною третьою такого змісту:

«3. У випадках, передбачених ст. 21¹ цього Кодексу, суб'єктом злочину може бути юридична особа».

3) доповнити Кодекс статтею 21¹ такого змісту:

«Стаття 21¹. Кримінальна відповідальність юридичних осіб

1. Юридична особа може підлягати кримінальній відповідальності за передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність), якщо воно вчинене або санкціоноване її керівником чи колективним органом управління цієї юридичної особи. У разі санкціонування такого діяння керівником чи колективним органом управління цієї юридичної особи, воно має бути вчинене тільки представником цієї юридичної особи в межах свого статусу чи наданих повноважень і винятково в інтересах юридичної особи, від імені якої цей представник діє (бездіє).

2. Кримінальна відповідальність юридичних осіб настає тільки за вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки, у сфері господарської діяльності, проти довкілля, громадської безпеки, безпеки виробництва, здоров'я населення, проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку лише у випадках, спеціально передбачених нормами Особливої частини цього Кодексу.

3. Фізична особа, яка безпосередньо брала участь у злочині, вчиненому юридичною особою, чи сприяла його вчиненню, може підлягати кримінальній відповідальності на загальних підставах».

4) у частині четвертій статті 28 слово «три» замінити на слово «п'ять»;

5) у частинах перших статей 45-48 після слів «Особу, яка» слово «вперше» виключити;

6) у частинах перших статей 45 та 46 після слів «злочин невеликої» доповнити словами «або середньої»;

7) пункт перший і другий частини першої статті 49 викласти у такій редакції:

«1) один рік - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі»;

8) назву статті 51 викласти у такій редакції «Види покарань для фізичних осіб» і доповнити пунктами такого змісту:

«1¹) реституція;

1²) вчинення дій щодо повідомлення потерпілих»;

9) доповнити Кодекс статтею 51¹ такого змісту:

«Стаття 51¹. Види покарань для юридичних осіб

1. Суд може призначити юридичній особі покарання у виді штрафу, реституції, позбавлення права займатися певною діяльністю, її ліквідації з конфіскацією майна чи без такої.

2. Призначення покарання юридичній особі здійснюється за тими самими правилами й у тих саме межах, що і для фізичних осіб, за винятком штрафу, максимальний розмір якого може бути вдвічі більший максимального розміру штрафу для фізичної особи.

3. Ліквідація юридичної особи передбачає повне та остаточне припинення функціонування юридичної особи за вироком суду на умовах, передбачених законодавством. Призначення цього виду покарання без конфіскації майна не тягне за собою для її службовців чи працівників будь-яких інших правових наслідків, крім пов'язаних з ліквідацією такої юридичної особи, якщо в діях, вчинених цими службовцями чи працівниками, не встановлено ознак діяння, що містить інший склад злочину.»;

10) у частині другій статті 52 після слів «Додатковими покараннями є» доповнити словами «реституція, вчинення дій щодо повідомлення потерпілих», а також додати друге речення такого змісту: «Ліквідація як додаткове покарання може бути встановлена тільки для юридичної особи.»;

11) частину четверту статті 53 викласти у такій редакції: «4. З урахуванням майнового стану засудженого суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами згідно з встановленим графіком або до певної дати. Максимальний період сплати штрафу засудженим не повинен перевищувати трьох років з моменту набрання вироком суду законної сили.», а чинну частину четверту статті 53 Кодексу вважати частиною п'ятою;

12) доповнити Кодекс статтею 53¹ такого змісту:

«Стаття 53¹. Реституція

1. Реституція полягає у примусовому відшкодуванні засудженим потерпілому, державній чи громадській організації матеріальної шкоди, яка була завдана у результаті вчинення ним злочину.

2. Застосування покарання у виді реституції обов'язково розглядається судом у будь-якій кримінальній справі. Реституція вважається повною, якщо всі наслідки караного діяння є оборотними, або неповною, коли частина наслідків фізичному відновленню не підлягає. У цьому випадку засуджений відшкодовує матеріальну шкоду.

3. Незастосування цього виду покарання має бути мотивовано у вироку суду з повідомленням про це потерпілого, державної чи громадської організації, які зазнали матеріальної шкоди.

4. Виконання призначеної судом реституції не обмежується строками давності.»;

13) доповнити Кодекс статтею 53² такого змісту:

«Стаття 53². Вчинення дій щодо повідомлення потерпілих

1. На додаток до будь-якого основного чи додаткового покарання, суд може призначити засудженому покарання у виді вчинення дій щодо повідомлення потерпілих, яке полягає у наданні засудженим за злочин, потерпілими від якого є три і більше особи, обґрунтованих і розумних пояснень з приводу свого засудження, шляхом направлення таким особам відповідної інформації за власні кошти поштою, телеграфом, шляхом поміщення оголошень у визначених місцях або через певні засоби масової інформації чи іншим належним чином.

2. Суд, який призначає засудженому вчинити дії щодо повідомлення потерпілих має конкретизувати в обвинувальному вироку форму реалізації таких дій.

3. Загальний розмір витрат засудженого при вчиненні дій щодо повідомлення потерпілих не повинен перевищувати суми у п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

14) у частині другій статті 56 слова «двохсот сорока» замінити на слова «чотирьохсот вісімдесяти»;

15) частину третю статті 59 викласти у такій редакції: «3. Якщо на момент постановлення вироку майно, що підлягає конфіскації, в результаті якої-небудь дії чи бездіяльності засудженого не може бути виявлено після всіх ужитих заходів, було переведено, продано, депоновано третій стороні, розміщено за межами юрисдикції суду, суттєво зменшено у розмірі або злито з іншим майном, що не може бути відділено звичайним способом, суд ухвалює рішення про конфіскацію будь-якого майна засудженого, вартість якого не перевищує вартості майна, що має підлягати конфіскації.», а чинну частину третю статті 59 Кодексу вважати частиною четвертою;

16) пункт третій частини першої статті 67 викласти у такій редакції: «3) «вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, а також у зв'язку із сексуальною орієнтацією потерпілого»;

17) статтю 68 викласти у такій редакції:

«Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин

1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

2. Покарання за готування до злочину не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу за закінчений злочин.

3. Покарання за замах на злочин не може перевищувати трьох чвертей максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу за закінчений злочин.»;

18) доповнити Кодекс статтею 68¹ такого змісту:

«Стаття 68¹. Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті

При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.»;

19) доповнити Кодекс статтею 68² такого змісту:

«Стаття 68². Призначення покарання за наявності обставин, які пом'якшують покарання.

За наявності обставин, які пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, які обтяжують покарання, а також при повному визнанні підсудним своєї вини строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу.»;

20) пункт перший і другий частини першої статті 80 викласти у такій редакції:

«1) один рік - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) два роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості»;

21) доповнити Кодекс статтею 71¹ такого змісту:

«Стаття 71¹. Призначення покарання за наявності обставин, які обтяжують покарання.

За наявності двох чи більше обставин, які обтяжують покарання відповідно до положень ч. 1 ст. 67 цього Кодексу, відсутності обставин, які пом'якшують покарання, а також при засудженні за третій умисний злочин, якщо судимість за два попередні злочини не знята або не погашена в установленому законом порядку, строк або розмір покарання може перевищувати у половину максимальний строк або розмір найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу.»;

22) частину першу статті 76 доповнити пунктом 6 такого змісту:

«6) повністю відшкодувати завдані ним збитки або усунути заподіяну шкоду»;

23) пункт перший і другий частини першої статті 80 викласти у такій редакції:

«1) один рік - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) два роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості»;

24) у частині першій статті 81 перше речення викласти у такому вигляді: «До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі або довічного позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання», а частину третю цієї статті доповнити пунктом четвертим такого змісту: «4) не менше двадцяти п'яти років призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі»;

25) у частині першій статті 82 перше речення викласти у такому вигляді: «Особам, що відбувають покарання у виді обмеження волі, позбавлення волі або довічного позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням», а частину четверту цієї статті доповнити пунктом четвертим такого змісту: «4) не менше двадцяти років призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі»;

26) у пункті сьомому статті 89 слово «трьох» замінити на слово «п'яти», у пункті восьмому статті 89 слово «шести» замінити на слово «десяти», у пункті дев'ятому статті 89 слово «восьми» замінити на слово «п'ятнадцяти»;

27) у частині першій статті 91 після слова «виправлення,» доповнити словами «а також повністю відшкодувала завдані злочином збитки або усунула заподіяну шкоду»;

28) у частині другій статті 95 цифру «6» у першому, третьому та п'ятому реченні замінити на цифру «4»;

29) статтю 98 доповнити пунктом такого змісту:

«1¹) реституція»;

30) доповнити Кодекс статтею 99¹ такого змісту:

«Стаття 99¹. Реституція

У разі призначення неповнолітньому реституції, вона здійснюється за рахунок наявних у нього особистих коштів або коштів батьків чи осіб, які їх замінюють.»;

31) у частині першій статті 100 слова «ста двадцяти» замінити на слова «двохсот сорока»;

32) у частині третій статті 102 пункт п'ятий виключити;

33) у частині другій статті 115 пункт 3 викласти у такій редакції: «3) викраденої людини або заручника», а також доповнити цю частину пунктом такого змісту: «3¹) вчинене під час втечі з місця позбавлення волі або з під-варти»;

34) статтю 119 викласти у такій редакції:

«Стаття 119. Заподіяння смерті через необережність

1. Заподіяння смерті, вчинене через необережність, -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Заподіяння смерті двом або більше особам, вчинене через необережність, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.»;

35) у статті 127 частину четверту виключити, а диспозицію частини третьої викласти у такій редакції:

«3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу або працівником спеціалізованого психіатричного закладу, або службовою особою чи військовою службовою особою під час виконання ними своїх службових чи професійних обов'язків, -»;

36) доповнити Кодекс статтею 142¹ такого змісту:

«Стаття 142¹. Клонування людини або генетичні досліди з людськими яйцеклітинами

1. Клонування людини, тобто створення ідентичних людських істот, -

караються позбавленням волі на строк до п'яти років.

2. Генетичні досліди з людськими яйцеклітинами, тобто здійснення на генному рівні штучного запліднення людської яйцеклітини, що не переслідує людську репродукцію, -

караються позбавленням волі на строк від від трьох до семи років.»;

37) диспозицію частини другої статті 146 викласти у такій редакції:

«2. Ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, -»;

38) диспозицію частини третої статті 146 викласти у такій редакції:

«3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього або організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, -»;

39) частину другу статті 147 викласти у такій редакції:

«2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або були поєднані з погрозою знищення людей, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років».

40) доповнити статтю 147 частиною третьою такого змісту:

«3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього або організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років».

41) у частині першій статті 149 після слова «переміщення,» доповнити словом «володіння»;

42) викласти статтю 152 у такій редакції: