Ветеринарне акушерство

Клінічні ознаки характеризуються виділенням обмеженої кількості водянистого брудно-сірого або червонуватого ексудату з домішками некротичних тканин і неприємним іхорозним запахом. Слизова оболонка ,. родових шляхів суха і гаряча. Матка при ректальному дослідженні збільшена, дуже болюча, нерівномірно щільна, місцями крепітує. Загальний стан пригнічений, апетит відсутній, значно підвищена температура, тобто виявляється клініка гострого сепсису.

Післяродовий гангренозний метрит (metritis puerperalis gangraenosa) є ускладненням широких і глибоких травм матки анаеробною інфекцією. Це одне з найтяжчих післяпологових захворювань; супроводжується гострим сепсисом.

Клінічні ознаки: виділяється каламутний, темно-бурий або темно-сірий з іхорозним запахом ексудат з домішками некротичних частинок. Матка збільшена, атонічна, болюча, тверда, крепітує. Загальний стан тварини важкий; вона більше лежить, температура значно підвищена; відзначається спрага, апетит відсутній.

Післяродовий периметрит (perimetritis puerperalis) буває фібринозним і гнійним. Починається злущуванням мезотелію, відкладанням фібрину, а потім утворенням абсцесів або спайок із сусідніми тканинами. Периметрит часто є ускладненням ендометриту або сальпінгіту.

Клінічні ознаки характеризуються високою температурою тіла, відмовою від корму, загальним пригніченням, утрудненим і болісним сечовипусканням, підтяганням живота. При ректальному дослідженні тварина відчуває біль. У кобил периметрит часто закінчується смертю від дифузного перитоніту. У корів перебіг захворювання звичайно буває підгострим; при цьому спостерігаються спайки з оточуючими органами.

Післяродовий параметрит (parametritis puerperalis) -- запалення широких маткових зв'язок і паравагінальної клітковини, яке виявляється флегмонами і абсцесами.

Клінічні ознаки: загальні зміни подібні до периметриту. Вульва набрякла, слизова оболонка піхви припухла, сечовипускання болюче; у м'яких пологових шляхах таза формуються абсцеси, які викликають болі. Ми зустрічали параметрит некробактеріозного походження у вигляді абсцесів з локалізацією у м'яких пологових шляхах та у ділянці шийки матки.

Лікування корів, хворих на метрит має бути комплексним і напрямленим на:

Нормалізацію обміну речовин в організмі (корекція метаболічного ацидозу, амонійного токсикозу, гіпоксичного стану тканин матки).

Нормалізацію гормонального дисбалансу для підвищення нервово-м'язового тонусу міометрію, відновлення і підсилення скоротливої функції матки.

Звільнення порожнини матки від ексудату, що містить продукти розпаду лохій, тканин, мікроби і токсини.

Відновлення трофіки у враженому органі.

Підвищення захисних сил організму (корекція енергетичного і імунного дефіциту).

Пригнічення життєдіяльності мікрофлори.

Відновлення структури і функції матки.

Лікуючи хвору на ендометрит тварину треба, пам'ятати, що при несвоєчасному і некваліфікованому втручанні в процес, він може набути хронічної форми з тимчасовою чи навіть постійною неплідністю. Насамперед, тварині необхідно створити умови, що сприяють швидкому видужуванню і тому переглядають раціон годівлі, залишивши в ньому легкоперетравні, високопоживні, з високим вмістом вітамінів та мінеральних речовин корми. Треба подбати, щоб у стійлі була постійно чиста і м'яка підстилка, обмити задню частину тулуба.

Для нормалізації обмінних процесів і підвищення захисних сил організму внутрішньовенно вводять 200 мл 40 %-ного розчину глюкози )0 мл 10 %-ного кальцію хлориду. При тяжкому перебігу метриту у схему лікування вводять кофеїн, кордіамін, сульфокамфокаїн.

Для підвищення тонусу і підсилення скоротливої діяльності матки, звільнення її порожнини від ексудату призначають в/м 5 мл дигітолу або по 4-5 мл 1 %-ного розчину синестролу чи 30-40 ОД фолікуліну двічі 124 год. При наявності жовтого тіла застосовують простагландин F2б (естрофан у дозі 2 мл в/м). Перечислені препарати створюють умови для дії окситоцину і потенцюють його дію; окситоцин ін'єкують 2 рази на день (обов'язково на ніч) у дозі 40-50 ОД через 2-3 год після введення перечислених естрогенних або лютеолітичних препаратів. Ефективними є також нейротропні препарати: прозерин, утеротонік. Показане виконання легенького масажу тривалістю 5 хв 2 рази на добу, але цю процедуру не слід проводити при болісності матки.

Для очищення порожнини матки використовують протеолітичні ферменти іммозим, профезим, лізосубтилін, процель. їх вводять всередину матки у розчині у дозі 40, 80 і 100 мл з інтервалом 48-72 год. Шляхом тривалого гідролізу денатурованих білків вони очищають порожнину ш від ексудату, діють протизапально і стимулюють регенеративні процеси в ендометрії.

Покращення трофіки у матці, зняття парабіозу нервових закінчень, досягають застосовуючи один із засобів патогенетичної стимулюючої терапії: новокаїнотерапію, тканинну терапію, гемотерапію, іхтіолотерапію (як описано при лікуванні корів, хворих на субінволюцію матки).

Нормалізуюча дія новокаїну на органи і тканини, які знаходяться в патологічному стані, пояснюється антипарабіотичним ефектом, тобто відновленням збудливості і провідності патологічно змінених у вогнищі запалення нервових закінчень. Таке відновлення можливе тільки за умов неповного парабіозу нервових закінчень. Якщо ж нерв не відновлює свою функцію, то тканини, що іннервуються цим нервом, відмирають. Внаслідок цього тканини, які здатні до відновлення своєї життєдіяльності, регенерують, а не здатні -- відмирають. Відбувається уривання осередка запалення і його відторгнення. Під впливом новокаїну зростає рівень лізоциму в крові, бактерицидна активність сироватки крові і фагоцитарна активність лейкоцитів; таким чином він надає антимікробну дію. Новокаїн значно підвищує тонус і моторику матки і підтримує її протягом 48-72 год. Позитивно впливає на тканини осередка гострого запалення і продукт гідролізу новокаїну -- параамінобензойна кислота, яка діє як антигістамінне.

Новокаїн при ендометриті застосовують внутрішньоаортально, внутрішньоперитонеально, внутрішньотазово або у вигляді блокад (надплевральна, тазового сплетення, пресакральна, паранефральна).

Іхтіол можна призначати в сполученні підшкірних ін'єкцій 7 %-ного розчину з інтервалом 48 год і з тампонадами краніального відділу піхви 30%-ним розчином іхтіолу. Ін'єкції іхтіолу викликають підвищення секреції і моторики матки; іхтіол діє як тканинний препарат, має ваготропний ефект. Тампонада створює антисептичне середовище і, подразнюючи війстя шийки матки, викликає маткові скорочення. Через 5-6 днів з початку лікування іхтіолом застосовують 1-2 ін'єкції прозерину.

Дослідами Желавського М. М. (2002) встановлена імунотропна дія препарату АСД-ф-2 при гострому гнійно-катаральному ендометриті.

Підвищення захисних сил організму при ендометриті необхідно проводити для попередження ускладнення метритом або переходу місцевого запального процесу в загальний сепсис. Для цього застосовують полівітамінні препарати (тривіт, тетравіт) та імуномодулятори (тимоген, ти-малін, левамізол, мастим). При лікуванні тварини потрібно регулярно стежити за температурою тіла.

Пригнічення життєдіяльності мікрофлори забезпечується шляхомпризначення антибактеріальних препаратів внутрішньом'язово, внутрішньовенно, внутрішньоаортально або внутрішньоматково. Зараз найчастіше застосовують таблетки або розчини тилозину тартрату абокламоксилу (400 мг амоксициліну) внутрішньоматково або оксите-трациклін-200, амоксицилін тривалої дії у вигляді 15 %-ного розчину,а також байтрил, енрофлокс, тилан, фармазин внутрішньом'язево. Регулярно проводять бактеріологічні дослідження і контроль чутливостімікроорганізмів до антибіотиків. В. Й. Любецький пропонує з метоюзапобігання рецидивів інфекції, формування прихованих та хронічнихформ захворювання (бактеріоносійства) -- явища, яке часто зустрічається у господарствах в умовах необгрунтованого застосування антибіотиків при терапії післяродового ендометриту, проводити відбір пробвмістимого матки для бактеріологічного дослідження і визначення чутливості виділеної мікрофлори до антибіотиків на різних стадіях розвитку захворювання, враховуючи неоднократну зміну бактеріальної флори у матці корів у процесі перебігу ендометриту.

Внутрішньоматково застосовують аерозольний препарат йодисол, 2-3%-ний розчин ваготилу, масляні емульсії лефурану, йодоксиду, емульсію йодвісмутсульфаміду, а також новокаїнову суспензію трициліну (1 фла-і трициліну на 200 мл 0,5 %-ного розчину новокаїну). Ці речовини підігрівають до 35-40 °С і вводять у дозі 100 мл із шприца Жане або ПОС-5.

Можна вводити через шийку матки антимікробні свічки екзутеру, гінобіотика (350 ОД неоміцину сульфату і 500 мг окситетрацикліну хлоргідрату), антисепту ФД (1г фуразолідону і 0,05 г диоксидіну), антисепту ЙВС (1,5 г йодвісмутсульфаміду), метромаксу, дифуріну, хламіциду, фуразолідонові палички. Зазвичай свічки вводять 1 раз на добу по шт. корові і 1-2 шт. свині, вівці чи козі.

О.А.Осетровим запропонована комплексна схема терапії корів, хворих на ендометрит. Вона полягає у внутрішньоматковому введенні у дозі 50 мл 2,5 %-ної суспензії фурагіну на 2 %-ному розчині метилцелюлози і внутрішньоаортальному -- 25 ОД окситоцину і 500 мл розчину фуразолідону (1:3000). Водночас, треба пам'ятати те, що більшість препаратів із групи нітрофуранів зараз заборонено застосовувати для лікування тварин.

М. М. Желавський (2002) пропонує схему комплексної терапії корів, що передбачає внутрішньоаортальні інфузії ЗО мл 1 %-ного розчину новокаїну, 15 мл 5 %-ного розчину енрофлоксу та 24 ОД окситоцину у поєднанні із введенням 50 мл 10 %-ного водного розчину АСД-ф-2.

О.О. Боднар і М. М. Желавський (2002), враховуючи імуномоделюючу дію препарату АСД-ф-2, рекомендують застосовувати його у вигляді 3%-ного водного розчину внутрішньоаортально у дозі 50 мл двічі або пішкірно у вигляді 10 %-ного розчину тричі у дозі ЗО мл з інтервалом 3 доби; окрім цього внутрішньом'язово вводити антибіотики (5 %-ний енрофлокс, 15 %-ний амоксицилін або біцилін-5) і окситоцин.

Добрий лікувальний ефект у корів отримують від внутрішньо аортального введення свіжовиготовленого 0,2 %-ного розчину риванолу у дозі -250 мл (М. В. Темний).

При підозрі на септичний метрит корові або кобилі призначають внутрішньовенно 10 %-ний розчин норсульфазолу у дозі 0,05 г на 1 кг маси тіла перші 2 доби 3 рази, наступні 2 доби -- 2 рази, а потім 3 доби --1 раз на добу.

Крім антибіотиків і сульфаніламідних препаратів застосовують пробіотики--- біологічні засоби придушення життєдіяльності мікроорганізмів. Наприклад, біосан -- це культура вагінальних лактобацил людини, яка є антагоністом кишкової палички, стафілококів і стрептококів. Вводять їх внутрішньоматково після видалення ексудату по 8-12 мл з інтервалом 48 год. Ендобактерин -- стабілізована культура симбіонтних мікроорганізмів, які діють антибактеріально. їх використовують як всередину, так і внут-рішньоматково як для лікування, так і для попередження ендометриту.

При ендометриті застосовують спринцювання піхви теплими настоями лікарських рослин за такими прописами: шавлія лікарська, листя --2 частини, ромашка аптекарська, квітки -- 2, дуб звичайний, кора -- 1, мальва лісова, квітки -- 1; шавлія лікарська, листя -- 1, дубова кора -- 2, деревій звичайний, трава -- 1; буркун жовтий, трава, мати й мачуха, квітки, золототисячник зонтичний, трава -- по 1 частині; солодка гладенька, корінь і липа, суцвіття -- по 1 частині; бузина чорна, квітки, ромашка аптекарська, квітки, липа, суцвіття, м'ята, листки -- по 1 частині. Цю сировину беруть в емальовану судину 10 г і заливають 1 л кип'ятка, після чого витримують на водяній бані, що кипить 15-20 хв. Після охолодження і проціджування залишок віджимають і доливають кип'яченою водою до 1 л. Для лікування корів з гострим гнійно-катаральним ендометритом застосовують ректальну аплікацію лазерного випромінювання напівпровідникового приладу СТП-5 з інфрачервоним спектром дії. Тварина одужує після 10-14 щоденних сеансів з експозицією 5 хв (В. В. Зажарський, 2001).

Лікування свиноматок

Внутрішньом'язово вводять окситоцин у дозі 10-20 ОД 1-2 рази у день 3-4 дні підряд або естрофан у дозі 0,7 мл перші 3 дні лікування підряд. Внутрішньоматково за допомогою ПОС-5 вводять 1 раз на добу до одужання тварини по 100 мл 2 %-ного розчину тилану або тіамутіну на 4,5 %-ному розчині метилцелюлози.

Лікування сук

Має бути комплексним. Двічі з інтервалом 48 год роблять надплев-ральну блокаду за В. В. Мосіним. На початку і в кінці лікування внут-рішньом'зово уводять ензапрост або аніпрост. На 2, 3, 4 і 5-ту добу внутрішньоматково уводять мастисан Б, 4 %-ну суспензію тилану на стерильній олії або 4,5 % ному розчині метилцелюлози у дозі 5-20 мл. Для цього використовують 10-20-грамовий шприц, перехідну гумову муфту і полістироловий катетер для осіменіння корів. Попадання катетера у цервікальний канал полегшується, якщо собаку трохи підняти за тазові кінцівки.

Профілактика післяродових ускладнень

Виконують згідно з описанням у розділі «Післяродова субінволюція матки».

М. І. Полянцев визначає такі головні напрямки профілактики післяродових ускладнень у корів:

попередження розвитку кетозу у період сухостою;

підвищення рівня імунного захисту організму;

відновлення балансу між аутотрофною і умовнопатогенною мікрофлорою.

Для цього одноразово на початку сухостою ін'єкують деполен (препарат, що містить селен пролонгованої дії і вітамін Е), а перед отелення протягом 7-8 днів згодовують пробіотик споробактерин.

У свиней після відокремлення посліду двічі з інтервалом 1,5-2 год вводять окситоцин у дозі 15-20 ОД. Окситоцин не тільки скоротливо діє на матку, але й попереджує порушення рефлексу молоковіддачі. Протягом 2-3 днів до родів і стільки ж після родів свиноматці згодовують щоденно 20-25 г біовіту-80. Після затяжного поросіння, надання родопомочі, затримки посліду у порожнину матки вводять 10 %-ну суспензію трициліну на стерильній олії або 2 %-ний розчину тилану на метилцелюлозі. Одночасно ін'єктують окситоцин у дозі 15-20 ОД.

Загальні септичні процеси

Сепсис (від грец. sepsis гниття) -- це важке загальне захворювання, що являє собою складну своєрідну реакцію організму на постійне або періодичне зараження крові неспецифічними, переважно гноєрідними, мікроорганізмами і їх токсинами.

Роль збудників сепсису найчастіше виконують стрептококи, рідше стафілококи, ще рідше диплококи, кишкова паличка і анаероби (збудники злоякісного набряку і газової гангрени) або їх асоціації. Сприяють виникненню сепсису у післяпологовий або післяабортальний періоди ослаблення резистентності організму, бар'єрної функції тканин матки, наявість широких воріт для інфекта. У цей час матка багата кровоносними і лімфатичними судинами, по яких інфект легко розповсюджується по організму тварини. Травми і запалення статевих органів ще дужче знижують як загальну, так і місцеву резистентність. Вони, як і місця плацентарного зв'язку у децидуальних тварин, стають хорошими воротами для мікроорганізмів та їх токсинів.

Інфект вноситься у статеві органи через підстилку, з предметів догляду, непідготовленими руками акушера і з інструментами. Але мікроорганізми, що обумовлюють сепсис, можуть бути і в організмі породіллі у вигляді дрімаючої інфекції (у слизу статевих органів або у вогнищах хронічного запалення, зокрема у легенях, печінці, селезінці, лімфовузлах, (шлунках і т. п.).

Сепспис -- це особлива форма взаємодії макро- і мікроорганізму, при якій дія інфекта і реакція на нього макроорганізму є однозначними. Гіперергічна реакція організму на інфект і відсутність імунітету пояснює генералізацію інфекції, ациклічний перебіг сепсису, перевагу загальних реакцій і втрату здатності до локалізації інфекції.

За М. І. Пироговим розрізняють такі форми сепсису:

- септицемія -- токсичний сепсис без метастазів;

- піємія -- сепсис з метастазами;

- септикопіемія -- змішана форма сепсису з явищами септицемії дії.

Післяродова септицемія (septicemia puerperalis) характеризується постійним або періодичним надходженням із септичного вогнища у кров мікробів (бактеріемія) та їх токсинів (токсинемія).

Зустрічається переважно у м'ясоїдних, кобил і рідше у корів та дрібної рогатої худоби у перші дні після пологів. Розвивається септицемія дуже швидко і за 2-5 днів призводить до загибелі тварини. При ефективному лікуванні тварина одужує за 1-2 тижні. Післяпологову септицемію спричинюють гемолітичні стрептококи, стафілококи, їх асоціації з кишковою паличкою, клострідіями й іншими мікроорганізмами. Окрім бактеріальних токсинів, велике значення має гістамін, який викликає порушення обміну речовин.

Клінічні ознаки: апатія, відсутність апетиту, зменшення надою молока або повне припинення лактації. Тварина в основному лежить, встає важко. Температура тіла підвищується до 40-41 °С і утримується на цьому рівні з невеликими ремісіями, а при одужанні або перед смертю знижується до нормальної і навіть нижче. Дихання почастішане, пульс слабкий і частий. З'являються сухість і жовтушність слизових оболонок рота, носа, кон'юнктиви і піхви, екзантеми, петехіальні і пустульозні висипи і кровотечі із слизових оболонок внаслідок пошкодження стінок судин токсинами.

Вражені ділянки статевих органів набряклі, покриті брудно-сірим фібринозним нальотом. У порожнині матки накопичується гнійний ексудат із сукровицею, який містить кусочки карункулів. З'являється неприємний іхорозний запах. При пальпації вражених тканин відзначається болісність і крепітація. При враженні очеревини відзначаються м'язове напружування, здуття живота внаслідок атонії травного тракту, застигла поза, згорблення спини.

Зменшується рівень глюкози і зростає рівень небілкового азоту у крові, виявляється альбумінурія. Зменшується кількість еритроцитів, гемоглобіну, відзначається зсув нейтрофільного ядра вліво, відсутність еозинофілів і моноцитів.

Післяродова піємія (pyaemia puerperalis) супроводжується утворенням вторинних септичних осередків у різних органах хворої тварини. Первинний септичний осередок локалізується у статевих органах; його зумовлюють стафілококи і стрептококи. Прогресивно розвивається гнійно-гнильний запальний процес, тромбофлебіт з наступним розм'якшенням і нагноєнням тромбів. З кров'ю частинки тромбів заносяться у внутрішні органи, суглоби, сухожилкові піхви, молочну залозу й інші ділянки тіла, де викликають утворення метастатичних абсцесів.

Клінічні ознаки при піємії залежать від патогенності мікроорганізмів, локалізації метастазів і їх кількості. Відзначається пригнічення, відмова від корму, лихоманка ремітуючого типу з періодичними (добовими, а інколи без всяких закономірностей) коливаннями температури тіла на 2-4 °С. Підвищення температури пов'язано з появою нових метастазів (у суглобах, сухожилкових піхвах, легенях, печінці, нирках, серці, молочній залозі). Місце метастазування визначає різноманітність клінічних форм захворювання: абсцеси у м'язах, артрити тазових кінцівок, кульгавість, залежування, прогресуюче виснаження, яке супроводжується вторинною ацетонемією, ендокардит, розлади дихальної системи. Пульс частий і слабкий, дихання прискорене. Внаслідок інтенсивного руйнування еритроцитів зменшується їх кількість і виявляється анемія та жовтушність слизових оболонок.

Сепсис з метастазами розвивається пізніше, інколи навіть через 2 міс. після пологів; його перебіг затягується до 10-15 діб і довше (хроніосепсис). При цьому спостерігаються виснаження і слабкість, які можуть призводити до загибелі тварини. Але при своєчасному й інтенсивному уванні можливе одужання.

Післяродова септикопіемія (septicopiaemia puerperalis) -- це змішана форма сепсису, що характеризується клінічними ознаками, властивими септицемії і піємії, що виникають при проникненні мікроорганізмів у кров і утворенні вторинних осередків (абсцесів).

Звичайно має тривалий перебіг (від кількох тижнів до кількох місяців -- хроніосепсис). Тварина поступово худішає і без належного лікування гине. При хронічному сепсисі температура може бути нормальною, але це ще не свідчить про одужання; таку тварину потрібно деякий час спостерігати.

Лікування полягає в ізоляції хворої тварини і наданні їй спокою. Згодовують корми хорошої якості (сіно, пророщене вівсяне зерно, мішанка з висівок і трав'яного борошна, буряки і морква).

Травмовані ділянки ретельно очищають і покривають антимікробними емульсіями. Якщо септичний осередок знаходиться у матці або піхві, вводять дренаж (бинт, змочений антисептичним розчином).

Кобилі і корові вводять внутрішньовенно 200-300 мл 40 %-ного розчину глюкози у поєднанні з 100-150 мл 10 %-ного розчину кальцію хлориду або кальцію глюконату і 10-20 мл 0,5 %-ного розчину аскорбінової кислоти. Разом з цим розчином можна вводити і гексаметилентетрамін у дозі 20-40 мл 40 %-ного розчину. Використовують також гемодез, реополіглюкін. Щоденно призначають також ін'єкцію розчину, що складається з 60 мл етилового спирту, 10 мл кальцію хлориду, 40 г глюкози та 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду; камфорну сироватку за Кадиковим (4 г камфори, 60 г глюкози, 300 мл етилового спирту, 700 мл фізіогічного розчину) у дозі 250-300 мл 2 рази на день або камфорну сироватку за М. В. Плахотіним (3 г камфори, 200 мл етилового спирту, 80 г глюкози, 10 г уротропіну, 20 г кальцію хлориду і 1000 мл фізіологічного розчину) по 250 мл 2 рази в день.

Антибіотики і сульфаніламідні препарати вводять у великих дозах внутрішньовенно або внутрішньом'язево. 10 %-ний розчин норсульфазолу на 0,5 %-ному розчині новокаїну ін'єктують у перші 2 доби у дозі 200 мл 3 рази на добу через кожні 8 год; наступні 2 доби -- два рази на добу, через кожні 12 год, після чого розчин застосовують один раз на добу 2-3 дні підряд. При лікуванні хворих септицемією тварин за цією схемою позитивний результат спостерігається вже наприкінці першої доби у вигляді покращення загального стану, апетиту, зниження температури тіла, зменшення частоти пульсу і стабілізується наприкінці третьої доби.

Доцільно застосовувати кілька сумісних антибактеріальних препаратів, що складаються з антибіотиків і сульфаніламідів, наприклад: ампі-цилін+гентаміцин+бісептол, гентаміцин+лінкоміцин, абактал+ампіокс, ріфампіцин+оксацилін+метронідазол, канаміцин+цефазолін. При відсутності ознак поліпшення стану протягом 1-2 днів антибактеріальні препарати потрібно замінити. Але навіть при покращенні стану тварини антибактеріальну терапію продовжують протягом 10-15 діб.

Одночасно проводять симптоматичну терапію шляхом призначення десенсибілізуючих антигістамінних препаратів (дімедрол, діпразин, супрастин), попереджуючих синдром дисемінованого внутрішньосудин-ного згортання (гепарин дробними дозами і глюкокортикоїди).

Лекція 16. УСКЛАДНЕННЯ ПІСЛЯРОДОВОГО ПЕРІОДУ

Залежування після родів

1. Залежування після родів (paraplegia puerperal) трапляється при остеодистрофії, післяродовому парезі, травматизмі кісток і м'язів (переломи, вивихи, забої м'язів, враження периферійних нервів: поперекового і крижового нервових сплетінь, затульного, стегнових, краніального і каудального сідничних та сідничного нервів; розшарування крижово-клубового суглоба), судинних порушеннях (тромбоз матково-яєчникових судин, внутрішні кровотечі).

Переломи можуть спостерігатися в різних ділянках таза (на рівні верхніх гілок клубової кістки і тазового зрощення, а також у попереково-крижовій ділянці) при використанні значної сили для витягування пере' розвиненого плода, вузькому тазі, при зачіпанні об'ємними ділянками тіла плода за передній край входу до тазу, при остеодистрофії.

Залежно від місця перелому і його природи тварина лежить, відмовляється вставати, а якщо все ж встає, то займає анормальне положення.

Переломи у попереково-крижовій ділянці локалізуються головним чином на рівні 5-6 поперекових хребців і виявляються частіше синдромом повільного або різкого стискування спинного мозку, що характеризується зменшенням чутливості, скоротливості, а потім і паралічем та атрофією м'язів усієї нижче розміщеної ділянки тіла. Кінцівки в'ялі, підігнуті під тіло, не реагують на периферійні подразнення; швидко увивається атрофія м'язів.

При переломах висхідних гілок клубової або сідничної кістки тварини інколи може вставати, але нестійко тримається на ногах і поступово розвивається утруднення при зміщенні уламків кісток.

Переломи висхідної гілки клубової кістки зовні характеризуються зсіданням тієї половинки таза, яка відповідає боку, на якому знаходиться перелом. Це викликає асиметрію ділянки через зсідання і перенесення вперед стегнового кута, обумовлене різким випинанням вгору і заокругленням верхівки сідничної кістки; відповідні сідничні м'язи атрофуюється, а кульшовий суглоб стає випуклим.

Позиція розчахнутих задніх кінцівок підтверджує перелом лобкового зрощення.

Діагностика базується на знанні описаних ознак і на результатах ректального дослідження, шляхом якого встановлюють місце перелому за деформацією ділянки, а інколи за наявністю анормальної рухливості у цій ділянці.

Прогноз несприятливий у випадку поперекового перелому, ускладненого компресією спинного мозку. Несприятливий прогноз і при переломах кісток таза. Одначе при повному переломі без зміщення уламків затвердіння може настати за 4-5 тижнів, але при цьому часто утворюється вугласте звуження таза, яке створює перепони для наступних пологів.

Лікування полягає у попередженні, утриманні від витягування плода з використанням великої сили при порушеннях взаємовідношень між пологовими шляхами і плодом. Призначення суміші кальцію, фосфору, кісткового борошна і вітаміну D сприяє затвердінню кісток.

Розшарування крижово-клубового суглоба (desmorexia) -- це відшарування або розрив м'яких тканин і зв'язок, які з'єднують крижово-клубовий суглоб.

Причини. Крижово-клубовий суглоб малорухливий. Він з'єднує хребет з поясом тазових кінцівок. Шорсткі поверхні суглоба із дорсального боку відповідають вушкоподібним поверхням крил крижової кістки, а з вентральної -- вушкоподібним поверхням крил клубової кістки. Вони з'єднуються міцними сполучнотканинними волокнами, які до і після родів слабко розтягуються і залишаються малоеластичними. Під дією естрогенів і релаксину при наближенні до родів ці зв'язки просочуються і дуже змінюються за консистенцією і будовою. У результаті таких змін зв'язки краще розтягуються, забезпечуючи більшу рухливість суглоба і деяке розширення таза у період виведення плода. Після родів поверхи; суглоба повертаються до попереднього стану, а зв'язки тужавіють і набу-йають дородової текстури.

Розлади взаємовідношень величини плода і діаметра таза викликає анормальне розсування вершин клубових кісток, що призводить д0 розриву зв'язок або до їх подовження, роз'єднання суглобових поверхонь, крововиливів і часто до утворення гемартрозу. Інколи десморексія є результом пошкоджень пучків зв'язок при ковзанні плода на рівні суглобових поверхонь під час перейм. Передумовою для цього ускладнення є остеодистрофія.

Симптоми характерні і виявляються у період родів шумом «хрускоту». Після родів тварина лежить на груднині або на боці; спроби піднятися є марними: задня частина тіла залишається немовби «приклеєною до землі». Чутливість збережена. Через кілька днів тварину можна підвести, допомагаючи їй, але стояче положення хитке і нестійке. Задня частина тіла дрижить, а кінцівки підгинаються і опираються на передню поверхню копитця. Тварина опирається почергово то на одну, то на іншу тазову кінцівку; при цьому кінцівка, що відпочиває, завжди викидається вперед і вгору від вертикальної лінії поставу кінцівок. При такому пересуванні надавлювання на рівні зовнішніх кутів стегна дає характерний крепітуючий шум.

Розрив зв'язок інколи буває таким, що порушується крижова кістка і внутрішні кути клубової кістки зближуються настільки, що попереково-крижова лінія стає нерівною, зміщуючись у вигляді жолобка різної величини. Поперековий відділ може бути таким нерівним при вертикальному зміщенні, що скидається на сідло, спинка якого утворена двома крилами клубових кісток; при цьому зменшується крижово-лобковий тазовий діаметр.

Прогноз за умов доброякісного перебігу для життя тварини сприятливий; для подальшої репродуктивної функції -- несприятливий: тварина не може самостійно розродитися. Опирання бугая на круп такої корови при злучці може ускладнити цю патологію. При повній десморексії породілля не може встати; при лежачому положенні розвиваються пролежні, абсцеси, інтоксикація і піємія. У цьому випадку виправданим є забій тварини.

Залежування внаслідок ушкоджень периферійних нервів

Ділянку таза і тазових кінцівок обслуговують нерви, що виходять із поперекових і крижових сплетінь. З поперекового сплетіння виходять стегновий і затульний нерви; а із крижового -- сідничний і краніальний та каудальний сідничні нерви. Стискування цих нервів об стінку таза відбувається при народженні крупного плода, переломі або кістковим мозолем чи абсцесом). Це може призводити до парезу або залежування різного характеру і ступеня, що залежить від враженого нерва (J. DerivauX-F. Ectors, 1980).

Ушкодження затульного нерва (n. obturatorius) частіше зустрічається у корів і набагато рідше у кобил. Цей нерв відділяється від останніх пар поперекових нервів, проходить по внутрішній поверхні таза, входить у затульний отвір і розгалужується на м'язи-обтуратори, гребінцевий м'яз, великі і малі аддуктори (привідні) м'язи кульшового суглоба. З аддукторів тільки 2 м'язи: кравецький і напівперетинковий іннервується нервом-сафенусом, який відходить від сідничного нерва.

У випадку однобічного враження тварина може вставати і в стоячому положенні видається здоровою, хіба що легенько відводить вбік хвору кінцівку. При ходьбі виявляється кульгавість: кінцівка тягнеться і опирається тільки на внутрішній бік. Інколи кінцівка простирається у відведення і кінцівка тягнеться до землі або навіть не має ніякої опори при пересуванні. Вставання затруднене, якщо тварина лежить на здоровому боці.

При двобічному враженні тварина лежить або сидить на сідницях з простягнутими вдовж тіла і легенько відхиленими назовні тазовими кінцівками. Тварина майже не встає без сторонньої допомоги; стоїть важко тому, що кінцівки розходяться в боки від тіла. Хода утруднена: хитання супроводжується перехрещуванням кінцівок і падінням. Поступово, у залежності від тривалості парезу і залежування, розвивається атрофія м'язів, яка розповсюджується від місця враження нерва на привідні м'язи.

Ушкодження стегнового нерва (n. femoralis) буває переважно однобічним і спостерігається, головним чином, у кобил. Цей нерв обслуговує триголовий м'яз стегна. Тварина важко встає. У стоячому положенні кінцівка залишається напівзігнутою і торкається передньою поверхнею копита або інколи опирається на путовий суглоб. При цьому кульшовий і скакальний суглоби різко прогинаються у момент опирання тому, що колінний суглоб не має ніякої опори. Настає атрофія м'яза. Парез стегнового нерва слід диференціювати від перелому, при якому теж спостерігається коливання кінцівки і відсутність опирання.

Ушкодження краніального і каудального сідничних нервів (n. gluteus cranialis et caudalis). Ці нерви утворюються гілками 6-ї пари поперекових та першими двома парами крижових нервів і обслуговують в основному сидневі м'язи і двоголовий м'яз. Вони розміщені так, що травмуються рідко, але у кобил все ж таки інколи ушкоджуються. При цьому атрофуються м'язи, що ними іннервуються. Кульгавість слабка і виявляється коливанням і затрудненням в рухах. Прогноз для життя тварини і збереження діяльності сприятливий, хоча відновлення м'язів можливе тільки через багато місяців.

Ушкодження сідничного нерва (n. ischiadicus). Сідничний нерв обслуговує значну частину тазової кінцівки, зокрема, двоголовий м'яз стегна, напівсухожилковий м'яз і рідко травмується при пологах. При двосторонньому враженні утруднене або неможливе вставання, тазові кінцівки ковзають назад і тварина займає позу слона, який лежить на череві. У випадку однобічного враження у стоячому положенні зв'язки скакального суглоба розслаблені і неможливе згинання і в скакальному, і в кульшовому суглобі; вся дистальна ділянка кінцівки нечутлива. При ходьбі тварини кінцівка піднімається догори і вперед при переважній дії згиначів. Рух назад утруднений.

Ушкодження нервів хвоста реєструються у кобил при переломах крижа або куприкових хребців і характеризуються паралічем хвоста, який залишається відвислим і не піднімається при дефекації. Калові маси накопичуються у прямій кишці; ділянка промежини постійно вимазується калом і сечею. Одужання можливе через 8-10 днів.

Прогноз залежить від ступеня контузії нерва. Чекають кілька днів, і якщо протягом тижня немає жодного покращення, здають тварину на забій. Іноді одужання настає через 15 днів.

Лікування: кобилу ставлять у підвішуючий апарат, а корові забезпечують легкоперетравний корм, пухку підстилку, перевертають кілька разів на день з одного боку на інший, після чого масажують кінцівки. При паралічі затульних нервів корисно спутати тазові кінцівки для того, щоб зменшити відведення суглоба і попередити значні пошкодження, до яких це може призвести. У кобили з паралічем хвоста потрібно регулярно очищати вульву і промежину, а також опорожняти пряму кишку від калових мас.

Призначення втирання подразнюючих речовин, ін'єкцій спирту, стрихніну, вітаміну В, не завжди дають очікуваний ефект.

Післяродовий парез (родильний парез, гіпокальційемія) coma puer-peralis -- гостре захворювання тварин, зв'язане з порушенням гомеостазу кальцію, яке супроводжується симптомами глибокого розладу нервової системи із занімінням і паралічеподібним станом багатьох органів і систем організму.

Хворіють переважно корови, рідше кози і винятково рідко свині та кобили.

Етіопатогенез: помічено, що це захворювання спостерігається у високопродуктивних корів середнього віку (5-8 років), коли відзначається найвища молочна продуктивність, і рідко у первісток. Хворіють добре вгодовані тварини, котрі мають концентратний тип годівлі і не користуються моціоном. Частіше захворювання реєструється у перші 2-3 дні після неускладнених пологів; рідше -- через 5-6 днів, дуже рідко через кілька тижнів або навіть місяців і як виняток -- перед родами. Деякі тварини хворіють при кожному отеленні.

Головною причиною захворювання є зниження у крові рівня кальцію, внаслідок дуже складного порушення регуляторного механізму, в якому беруть участь різні ступені дефіциту кальцію і фосфору, фактори, що сприяють їх всмоктуванню та виділенню, особливо молочна залоза в період пологів і на початку лактації, а також дисбаланс гормоні» щитоподібних і паращитоподібних залоз, які регулюють мінеральний гомеостаз.

Близько 99 % кальцію в організмі містить скелет, решта знаходиться у клітинній і тканинній рідинах. Трикальційфосфат, що депонується у скелеті, може надходити до кров'яного русла і, таким чином, знаходиться у певній динамічній рівновазі між різними органами (шлунково-кишковим трактом, нирками, шкірою та кістками), яка необхідна для підтримання постійної позаклітинної концентрації кальцію і для забезпечення скелета необхідною кількістю цього іону.

Концентрація кальцію у сироватці крові (0,1 г/л) регулюється з дуже високою точністю і змінюється в дуже вузьких межах. Регуляторами цих змін є вітамін D, який каталізує утворення розчинних фосфорних солей каліьцію і полегшує їх всмоктування з тонкого кишечника і 2 гормони паращитовидних і щитовидної залоз: паратгормон і кальцитонін, що діють узгоджено, підтримуючи рівень кальцію позаклітинної рідини у фізіологічних межах.

Паратгормон підвищує концентрацію кальцію в крові, діючи на кістки, кишечник і нирки. Під впливом паратгормону остеобласти не відомий активатор остеокластів, який змінює їх морфологічні і біохімічні особливості так, що вони набувають здатності руйнувати кістку зі звільненням кальцію і фосфору. Він пригнічує реабсорбцію фосфатів нирками і стимулює утворення у нирках найактивнішого з метаболітів вітаміну D, покращуючи, таким чином, всмоктування кальцію у кишечнику. Основна дія паратгормону виявляється гіперкальційемією, гіпофосфатемією, гіпокальційурією і гіпофосфатурією.

Кальцитонін, навпаки, попереджує гіперкальційемію шляхом пригнічення резорбції кісток і гальмування швидкого або об'ємного всмоктування кальцію із кишечника.

Регуляція системи паратгормон-кальцитонін залежить від рівня кальцію у крові і здійснюється за механізмом зворотного зв'язку: гіпокальційемія викликає позитивну реакцію паращитоподібних залоз у вигляді збільшення секреції паратгормону і негативну реакцію щитоподібної залози у вигляді зменшення секреції кальцитоніну; гіперкальційемія приїздить до зворотних змін. Паратгормон і кальцитонін діють в плані кісткової резорбції як антагоністи, і тому можливо, що збільшення секреціі кальцитоніну, сповільнює дію паратгормону щодо мобілізації кальцію з кісток і щодо підтримання нормальної концентрації кальцію в період пологів. Концентрація кальцитоніну підвищується у корів з гіперкальційемією.

Встановлено, що згодовування кормів, багатих кальцієм (капуста, рапс, люцерна, буряк) в останній період вагітності призводить до відносної гіперкальційемії, яка за механізмом зворотного зв'язку гальмує активність паращитоподібних залоз і підвищує секрецію кальцитоніну. Механізм ендокринної регуляції кальцієвого гомеостазу з цього моменту виявляється неспроможним швидко відреагувати на дисбаланс, що створився перед пологами у зв'язку з виходом кальцію в молозиво і молоко. Навпаки, раціон, багатий фосфором, стимулює активність паращитопо-дібних залоз протягом сухостою і попереджує їх активність зразу після пологів.

Окрім гіпокальційемії у хворих тварин виявляються й інші розлади обміну речовин: гіпофосфатемія, гіпомагнійемія та гіперглікемія. Збільшення глюкози в крові корів, хворих на післяродовий парез, відбувається у результаті зниження рівня кальцію і пригнічення секреції інсуліну (3-клітинами підшлункової залози.

Швидке зниження у крові і особливо у м'язах кальцію і магнію викликає нервово-м'язові розлади, судоми і парези у зв'язку з тим, що ці іони відіграють важливу роль у з'єднанні і дисоціації м'язових білків актину і міозину, здійснюють скорочення. У нервово-м'язових синапсах за участю іонів кальцію виділяється ацетилхолін -- медіатор нервового збудження і зв'язується з холінорецептором. При надлишку ацетилхоліну ці ж іони активують фермент холінестеразу, котра розщеплює ацетилхолін. Дефіцит кальцію спричиняє порушення процесу нервово-м'язового збудження, послаблення тонусу скелетної та гладкої мускулатури, парез м'язів.

Окрім цього, порушення загального обміну речовин, зокрема гліко-літичних процесів, супроводжується накопиченням молочної кислоти, кетонових тіл, збільшенням концентрації органічних сполук фосфору за рахунок неорганічних. Це призводить до перенапруження баро- і хеморецепторів нейроендокринної системи, котра регулює обмін речовин.

Клінічні ознаки. Захворювання проходить у легкій атипічній і важкій типічній формах.

Легка форма характеризується незначними пригніченням і зниженням температури тіла. Тварина може вставати і рухатися з деякими труднощами. Апетит слабкий або відсутній; спостерігається атонія передшлунків. У лежачому положенні виявляється характерна ознака у вигляді S-подібного викривлення шиї. Голова при цьому може утримуватися.

Важка форма післяродового парезу спочатку характеризується значним пригніченням або, навпаки, збудженням. У тварини порушується координація рухів, хода стає хиткою, тремтять окремі групи м'язів, знижується температура шкіри, особливо біля основи рогів. Температура тіла 35--36 °С. Хвора тварина лежить на груднині із підігнутими під себе кінцівками і закинутою на грудну стінку головою, геть байдужа до всього, зіниці розширені, погляд безтямний. З очей виділяються сльози. З часом рогівка мутніє і зникає пальпебральний рефлекс. Настає парез язика, глотки, кишечника і передшлунків: розкривається ротова порожнина, випадає язик, витікає слина, порушуються акти ковтання, жуйки, відрижки і дефекації. У рубці накопичуються гази, а в прямій кишці пересихає кал. Переповнюється сечовий міхур. На початку захворювання відзначається брадікардія, а пізніше -- тахікардія (100 і більше серцевих скорочень на хвилину) з ниткоподібним пульсом. Дихання рідке, з хрипінням, спричиненим западанням язика і накопиченням слини. Концентрація кальцію у крові зменшується до 6,0--7,5 мг %.

У кіз та овець післяродовий парез має такі самі ознаки, як і в корів. Хвороба виникає у 1-3 дні після окоту.

У свиней післяродовий парез виявляється на 2-4-й день після пологів і супроводжується занепокоєнням, пригніченням, гіпотермією (37,5-37°С), ослабленням або відсутністю тактильних і больових чуттів, гіперемією молочних залоз. Свиня лежить у бічному положенні і стогне.

У кобил післяродовий парез зустрічається рідко і має перебіг, подібний до інших тварин у вигляді парезів або відмінний у вигляді судом, виявляються тремтінням м'язів, їх тонічними і клонічними скороченнями, тризмом (тонічними судомами щелеп), напруженими позами.

Діагноз: ставлять без утруднень за характерними ознаками. Диференціюють післяродовий парез від захворювань, що мають симптоми сильного пригнічення: післяпологової печінкової коми, маткових кровотеч, ацетонемії, кетозу, септицемії, післяпологового залежування різної етіології або навіть стану втоми після важких пологів. Але загальний стан тварин при більшості з названих патологій залишається задовільним, ритм серцевих скорочень не змінюється, а тварина пробує вставати.

Прогноз: при своєчасному лікуванні сприятливий. 90-95 % хворих корів одужує. Без лікування тварина гине від тимпанії протягом першої доби. Якщо хвороба набуває затяжного перебігу, ознаки колапсу підсилюються і тварина непомітно або із сильними судорогами гине. Дуже рідко захворювання на 2-3-й день проходить само по собі.

Лікування: полягає у внутрішньовенному введенні 200 мл 10 %-ного розчину кальцію хлориду і 30-40 мл 20 %-ного розчину кофеїну. Краще застосовувати кальцію борглюконат, виготовлений за прописом: кальцію глюконату 20 г, борної кислоти 4 г на 120 мл дистильованої води. Доза для однієї внутрішньовенної або підшкірної ін'єкції цього препарату складає 500 мл. Французька фірма Vetoquinol пропонує для лікування тварин, хворих на післяродовий парез, препарати теракальціум (35 г кальцію глюконату, 10 г кальцію глюкогептонату, 0,1 г метилпарабену на 100 мл наповнювача) і ветодекальціум (15 г глюкогептонату, 0,5 г гіпофосфіту магнезії, 200000 ОД вітаміну D3, 1 мл бензилового алкоголю на 100 мл наповнювача).

Кальцій слід вводити в вену повільно і краще у вену молочної залози, тому що впорскування в яремну вену іноді призводить до загибелі тварини внаслідок перевантаження кальцієм серця: при цьому розвивається брадикардія, аритмія, фібриляція шлуночків і за кілька хвилин настає смерть. Ось чому рекомендують ін'єктувати половину дози кальцію внутрішньовенно, а половину -- підшкірно. Для зниження можливості серцевого ускладнення можна вводити кальцій разом з магнезією.

Дія кальцію настає швидко і виявляється виходом тварини із занімілого стану, поверненням відповіді на подразнення, покращенням амплітуди і наповнення пульсу, виведенням калу, покритого густим слизом, інколи з домішками крові. Але спонукати тварину швидко встати не потрібно; краще залишити її, і тварина підійметься самостійно приблизно через півгодини після ін'єкції. Якщо тварина не встала через 6 год і не настало покращення, лікування повторюють після уточнення діагнозу. Відсутність ефекту може спостерігатися після 2-3 ін'єкцій частіше у корів, котрі захворіли беспосередньо перед пологами, і пояснюється неспроможністю регуляторних механізмів відновити великі витрати кальцію, необхідного на секрецію молока. У цих випадках бажано застосовувати поряд з кальцієм внутрішньовенне введення 200 мл 15 %-ного фосфату моносодистого або внутрішньом'язове 40 мл 25 %-ного розчину магнію сульфату і вітаміну D3.

Після призначення препаратів кальцію, для зменшення можливості рецидиву захворювання можна застосувати блокатор кальцитоніну пропанолол і внутрішньовенно дериват вітаміну D3 (5,6 транс 25 гідроксихо-лекальціферол).

Якщо ефект не настає, застосовують метод аерації молочної залози, запропонований Шмідтом в 1897 році. Для цього корову якомога повніше видоюють. З допомогою приладу Еверса повільно нагнітають повітря у молочні цистерни через введений у дійку молочний катетер до появи тимпанічного звуку і повного розгладжування складок шкіри. Першими накачують нижні чверті вим'я. При цьому забезпечують максимальну чистоту: дійки миють, витирають насухо, обробляють спиртовим тампоном, користуються стерильними катетерами, які вводять обережно і пропускають повітря через ватний фільтр. Канали кожної дійки на 20-25 хв (не більше ніж на 2 год) легенько зав'язують бинтом, або залишають неперев'язаними при наявності добре сформованих сфінктерів. 2-3 хв масажують вим'я. При слабкому наповненні вим'я повітрям ефекту не буває, а при надмірному може настати розрив альвеол і виникає підшкірна емфізема, яка через кілька днів після одужання тварини розсмоктується.

Одужання інколи настає через 15-20 хв після вдування повітря. Корова встає і починає їсти. Але частіше ознаки захворювання проходять поступово. При відсутності ефекту через 6-8 год аерацію молочної залози повторюють. Доїти корову можна тільки через 1-2 год після вставання; при цьому не слід видавлювати з молочної залози повітря.

Механізм дії цього методу точно не встановлений, але ймовірно, що він здійснюється шляхом перешкод втрат кальцію у результаті перекриття молочних проток.

У випадку затяжного перебігу післяродового парезу слід звільнити пряму кишку від калу рукою або застосовуючи клізму, випустити сечу через катетер і ліквідувати тимпанію, використовуючи доступні методи, у разі необхідності -- навіть руменоцентез. Лікарські речовини всередину необхідно вводити тільки через зонд або шляхом уколу в рубець.

Заливати їх хворій корові із пляшки не можна з причини парезу глотки і язика і можливості спричинення аспіраційної пневмонії або асфіксії при попаданні рідини в трахею.

Хвору тварину потрібно накрити, щоб зменшити втрати тепла і розтирати кінцівки, а також ділянки крупа і поперека.

Кіз лікують так само, як і корів, а лікування свиней полягає у проведенні масажу пакетів молочної залози з втиранням камфорного масла і розтиранні всього тіла, призначенні проносних і клізм з цукром.

Профілактика. Потрібно відрегулювати годівлю вагітних тварин: ввести до раціону мінеральну підгодівлю і моціон до останніх днів вагітності. За 2-3 тижні до пологів з раціону виводять концентровані корми. Роділь і породіль утримують в утеплених приміщеннях без протягів.

Годівля корів за раціоном, в якому міститься мало кальцію і багато фосфору, стимулює паращитоподібні залози і створює умови для їх адекватної відповіді на потреби, що виникають в організмі при отеленні та початку лактації. Такого результату можна досягти, забезпечивши щоденне надходження в організм 30-40 г кальцію протягом останнього місяця тільності. Для цього вилучають із раціону корми, що містять багато кальцію: бобові, буряк, капусту. Раціон, в якому кальцієво-фосфорне відношення складає 1:2 або 1:3, стимулює паращитоподібні залозиі. Після отелення надходження кальцію можна значно збільшити, в середньому до 150 г в день.

Латвійський препарат ресандол, який містить солі кальцію і фосфору, рекомендують згодовувати по 100 г протягом останніх 3 днів або за 24, 2 і 1 год перед отеленням та через 10 і 14 год після отелення. Цей кальцій зразу використовується організмом, бо вводиться у період, коли можливість гіпокальційемії дуже велика.

Високопродуктивним коровам, які перехворіли при попередньому отеленні, за 10 і 7 днів до гаданих пологів дворазово ін'єктують внутрішньом'язово вітамін D3 по 3 млн Ю в день і 4 млн 10 у день отелення.

2. Інші ускладнення післяродового періоду

До ускладнень післяродового періоду можна віднести такі патологічні процеси, як поїдання посліду і приплоду, післяпологові маткова кровотеча, еклампсія, божевілля, печінкова кома, гемоглобінурія, ацетонемія.

Поїдання посліду і приплоду (placentophagia et fetofagia) -- це вроджений інстинкт всіх самок. При цьому самка з'їдає тільки свій послід і не займає послід іншої тварини. М'ясоїдні і всеїдні з'їдають свій послід і при цьому функція шлунково-кишкового тракту не порушується; щоправда, у свиней розвивається схильність до поїдання приплоду. Це буває у випадку, коли їм до самих родів згодовували м'ясо, особливо сире або при дефіциті у раціоні мінеральних речовин. Кролиці також з'їдають приплід, якщо у випадку родів вони потерпають від спраги. Більш схильними до поїдання приплоду є самки, що народжують вперше.

Клінічні ознаки. У корів, овець, кіз і кобил реєструються серйозні розлади шлунково-кишкового тракту. Розвивається пригнічення, анорексія, підвищення температури тіла, почастішання пульсу і дихання. У кобил виявляються кольки, а в корів атонія передшлунків і тимпанія рубця. Спостерігається діарея з виділенням калових мас, що містять (до 10 днів) шматочки некротизованого посліду, слиз і мають неприємний запах.

Лікування: голодна дієта, промивання шлунка кобили розчином перманганату калію або введення його всередину корові у кількості 2--3 л 2~3 рази у день. Призначають глауберову сіль, касторове масло, шлунковий сік.

Профілактика: своєчасне прибирання посліду, зразу після його відокремлення.

Свиням в останні тижні вагітності не вводити до раціону сире м'ясо. Поїдання поросят попереджують шляхом їх витримування протягом перших днів в окремому ящику; підсаджують їх для годівлі під наглядом.

Кролиць у період родів треба забезпечити свіжою водою і зразу після родів прибрати мертвих кроленят.

Раціон вагітних тварин повинен бути повноцінним за вмістом мінеральних речовин і вітамінів.

Післяродова еклампсія (eclampsia puerperalis) -- (від грец. eclamp-sis -- спалах, раптове виникнення) -- це захворювання із враженням нервової системи, що характеризується періодичними припадками з судомами і коматозним станом.

Хворіють усі домашні тварини, але найчастіше собаки дрібних порід у період годівлі цуценят, рідше свині, корови і кобили. Захворювання виникає у другій половині вагітності, у період родів, а частіше -- після родів.

Причини. Гадають, що еклампсія є найсерйознішим ступенем пізнього токсикозу вагітності і розвивається у результаті розладу головного мозку при надходженні в організм матері у період вагітності антигенів плаценти, а після родів -- продуктів розкладання плаценти і лохій.

Клінічні ознаки. Приступ еклампсії починається з «безглуздого виразу» і закочування очей, переляку і занепокоєння. Вони супроводжуються хиткою задерев'янілою ходою, порушенням рівноваги, почастішанням пульсу і дихання. Різко зростає артеріальний тиск. За цими симптомами виявляються судоми мускулатури тулуба, шиї і особливо жуйних м'язів (тризм) зі скреготанням зубами і виразною пінистою слинотечею. Внаслідок скорочень м'язів шиї голова відкидається назад, з'являються хрипи і задуха. Напад буває швидкоплинним або триває до ЗО хв, після чого тварина лежить у пригніченому напівкоматозному стані, підхоплюється, озирається по боках, лякається і врешті-решт заспокоюється. Приступ може повторитися за кілька годин або навіть діб. Підсилення зовнішніх подразників (біль, шум, яскраве світло і т. п.) може викликати новий напад еклампсії.