Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

Невипадково, що національний законодавець, намагаючись протидіяти посяганням на господарські відносини в державі, не тільки передбачив розд. VII «Злочини у сфері господарської діяльності» в межах Особливої частини КК України 2001 р., а й згодою здійснив таку діяльність: а) вніс до Кодексу низку важливих доповнень (приміром, запровадив нові норми - ст. 203-1 «Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва», ст. 209-1 «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», ст. 212-1 «Ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 232-1 «Розголошення або використання неоприлюдненої інформації про емітента або його цінні папери»); б) змінив редакцію багатьох статей (приміром, ст. ст. 209, 216, 228-232); в) виключив ст. 230 «Порушення антимонопольного законодавства». Необхідність такого підходу була зумовлена посиленням відповідальності за окремі посягання в сфері господарської діяльності, а також потребою кримінально-правової охорони найважливіших ділянок економіки - фінансово-кредитної сфери, засад добросовісної конкуренції, порядку виробництва дисків для лазерних систем зчитування тощо.

Злочини у сфері господарської діяльності є суспільно небезпечними та протиправними діяннями, що посягають на систему господарювання, заподіюючи шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг [510, С. 388]. В юридичній літературі злочини цієї групи ретельно досліджувалися в багатьох працях, у тому числі й у публікаціях дисертанта [133; 266, С. 165-241; 382, С. 511-675; 505; 511]. Зазначимо, що більшість злочинів у сфері господарської діяльності мають свій предмет (приміром, підроблені національна та іноземна валюти, державні цінні папери, білети державної лотереї; алкогольні напої, тютюнові вироби, інші підакцизні товари; державне пробірне клеймо та ін.). Відповідальність за деякі з цих злочинів пов'язана з розміром предмета злочину (приміром, відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки, якщо предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих розмірах) [268, С. 512-628]. З об'єктивної сторони більшість аналізованих злочинів вчиняються у формі дій (контрабанда, протидія законній господарській діяльності, фальсифікація засобів вимірювання та ін.), а деякі - у формі бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та ін.). На кваліфікацію цих злочинів може впливати спосіб (приміром, насильство, заподіяння матеріальної шкоди, погроза насильством чи заподіянням матеріальної шкоди - ст. 228), час (приміром, під час реалізації товарів покупцям або надання послуг замовникам - ст. 225), місце (митний кордон України - ст. 201) вчинення діяння тощо [382, С. 511-675].

Досліджуючи систему злочинів у сфері господарської діяльності, професор Н.О. Гуторова встановила, що диспозиції переважної більшості таких злочинів сформульовані як бланкетні, тобто для наявності об'єктивної сторони необхідно встановити порушення нормативних актів, які не є кримінальними законами (тоді правильна кваліфікація злочинів згаданої групи неможлива без детального з'ясування змісту нормативних актів, які регулюють відповідні відносини, що дозволяє вирішити питання про наявність чи відсутність у діях особи порушення встановленого законом порядку здійснення господарської діяльності) [100, С. 146]. Це, приміром, диспозиції ст. ст. 202, 203, 203-1, 210, 214 КК України тощо.

Суб'єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути як загальні, так і спеціальні (приміром, службова особа, платник податків, засновник або власник суб'єкта господарської діяльності та ін.). З суб'єктивної сторони ці злочини вчиняються тільки умисно. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву (наприклад, відповідальність за розголошення комерційної чи банківської таємниці настає тільки, якщо це діяння вчинено з корисливих або інших особистих мотивів) і мети (наприклад, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну чи банківську таємницю, утворюють склад злочину за наявності мети розголошення чи іншого використання цих відомостей) [383, С. 365-485; 555, С. 292-357].

Враховуючи безпосередній об'єкт посягань, усі злочини у сфері господарської діяльності за КК України можна поділити на такі групи: 1) злочини в сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (ст. ст. 199, 200, 201, 204, 207, 208, 210, 211, 212, 212-1, 215 і 216); 2) злочини в сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності суб'єктів господарювання (ст. ст. 202, 203, 203-1, 205, 206, 209, 209-1, 213, 214, 228, 229, 231, 232 і 232-1); 3) злочини в сфері банкрутства (ст. ст. 218-221); 4) злочини в сфері використання фінансових ресурсів і обігу цінних паперів (ст. ст. 222-224); 5) злочини в сфері обслуговування споживачів і захисту їх прав (ст. ст. 217, 225-227); 6) злочини в сфері приватизації державного та комунального майна (ст. ст. 233-235) [266, С. 166]. Однак, наведена класифікація не є єдина оскільки в юридичній літературі й досі не вироблені єдині підходи щодо безпосередніх об'єктів в аналізованих злочинах, які можуть посягати на різні суспільні відносини одночасно¹.

Зазначимо, що регулюванню питань кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності посприяли керівні роз'яснення відповідних постанов ПВСУ (приміром, постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» від 3 червня 2005 р. №8, «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 15 квітня 2005 р. №5, «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» від 8 жовтня 2004 р. №15, «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 р. №3, «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» від 12 квітня 1996 р. №6 тощо) [458; 444; 440; 443; 449]. Приміром, в абз. 2 п. 2 постанови ПВСУ від 25 квітня 2003 р. №3 визначено власне поняття «господарська діяльність». Щодо підприємницької діяльності, то вона є одним із видів господарської діяльності та має такі обов'язкові ознаки якої - безпосередність, систематичність її здійснення з метою отримання прибутку [443, С. 118].

Разом з тим, розмаїття міжнародних й національних джерел кримінального законодавства щодо протидії окремим посяганням у сфері господарської діяльності (приміром, щодо протидії відмиванню грошей) змушує вітчизняних науковців і практиків видавати спеціальні збірки коментарів та нормативного матеріалу [254]. Окремого розгляду заслуговують й інші сфери кримінально-правової охорони, приміром, система оподаткування, оскільки, незважаючи на існування в КК України спеціальних норм з цього приводу (ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» і ст. 212-1 «Ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), останнім часом в структурі фінансово-економічної сфери нашої держави виявилися загрозливі тенденції [358]. Зрозуміло, що така ситуація потребує негайного виправлення кримінально-правовими засобами.

У цілому ж, на нашу думку, в Україні вдалося створити систему норм, яка здатна належним чином протидіяти злочинам у сфері господарської діяльності, проте національному законодавцю іноді бракує прагматичності, виваженості та послідовності в рішеннях, вміння максимально точно і швидко передбачати негативні тенденції в економіці держави. На жаль, нові види та форми злочинної діяльності в сфері господарювання далеко не завжди терміново фіксуються в кримінальному законодавстві України, що часом змушує міжнародне чи європейське співтовариство запроваджувати відповідні санкції проти нашої держави. Тому вважаємо, що Україні в майбутньому слід активізувати зусилля щодо додержання міжнародних та європейських стандартів з приводу протидії злочинам у сфері господарської діяльності, а також ефективно використовувати позитивний іноземний досвід цього питання. Цього вимагають сучасний стан системи господарювання, глобалізація економічних стосунків, активізація процесів вступу України до СОТ тощо.

Кримінальна відповідальність за злочини в сфері господарської діяльності в США встановлена як на рівні федерації, так і на рівні окремих штатів. Однак, криміналізація господарських злочинів (за термінологією окремих дослідників - «економічних злочинів». - А.С.) переважно здійснена американським федеральним кримінальним законодавством [115, С. 46]. Передусім це продиктовано положеннями Конституції США 1787 р. (відповідні пункти розд. 8 ст. І), які надають Конгресу США, а отже, і федеральному уряду, право регулювати питання кримінально-правової протидії ухиленню від сплати податків, порушенням у системі міжнародної та внутрішньої торгівлі, банкрутству, фальшивомонетництву тощо [38, С. 527-528]. У зв'язку з цим встановлення кримінально-правових заборон щодо посягань на господарську систему покликано забезпечити безперешкодне виконання зобов'язань Сполучених Штатів та іноземних держав, надійне функціонування зовнішньої та внутрішньої торгівлі, різноманітних фінансових інститутів тощо.

Американські фахівці до «економічних» злочинів відносять передусім митні й податкові злочини, відмивання грошей, «білокомірцеві» злочини (див. Додаток Р), шахрайство в підприємницькій діяльності (останнє включає організацію фіктивних фірм й акціонерних товариств, шахрайське банкрутство, зловживання довірою, обман кредиторів, валютні злочини, підробку грошових знаків і документів, різні прояви монополізму й недобросовісної конкуренції тощо) [170]. Слід віддати належне Сполученим Штатам, які досягли значних успіхів у впливі на злочинність у сфері економіки (приміром, сьогодні кримінально-правові стандарти щодо протидії відмиванню грошей та ухиленню від сплати податків у цій державі є одними з найкращих у світі, через що до вивчення американського досвіду звертається чимало науковців різних країн, в тому числі й дисертант) [501; 503; 505; 511]. У порівняльному аспекті зазначимо, що фактично для всіх злочинів у сфері господарської діяльності, які передбачені в КК України, можна відшукати відповідні аналоги у ФККП США, однак гармонійна система кодифікації господарських посягань в американському федеральному кримінальному законодавстві відсутня. Ось чому федеральні посягання на сферу господарювання передбачені багатьма главами розд. 18 «Злочини та кримінальний процес», гл. 41 розд. 15 «Комерція та торгівля», гл. 53 розд. 26 «Податковий кодекс» і гл. 53 розд. 31 «Гроші та фінанси» ЗЗ США, які є складовими частинами ФККП США [756, С. 533-1419].

Так, відповідальність за фальшивомонетництво передбачена гл. 17 «Монети й валюта» та гл. 25 «Фальшування та підроблення» розд. 18 ЗЗ США. Аналіз зазначених глав дозволяє дійти таких висновків: а) порівняно з КК України, де існує тільки одна норма про фальшивомонетництво (ст. 199), в ФККП США є понад тридцять різних статей з цього приводу; б) на відміну від КК України в ФККП США ретельно врегульовані положення про понятійний апарат фальшивомонетництва, предмет цього злочину, зміст і форми злочинних дій, при цьому переважно злочин пов'язаний з шахрайським способом його вчинення; в) якщо за КК України конфіскацію майна за фальшивомонетництво передбачено тільки ч. 3 ст. 199 (за наявності особливо кваліфікуючих ознак), то в ФККП США зазначено про широкий перелік випадків застосування конфіскації майна, причому не тільки в кримінальному, а й у цивільному порядку; г) покарання в США (на федеральному рівні) за основні склади фальшивомонетництва набагато суворіші, ніж в Україні [511, С. 38-39]. Зокрема, гл. 17 розд. 18 ЗЗ США криміналізує такі діяння: 1) спотворення, зменшення або фальсифікація монет (§ 331); 2) зниження цінності монет; зміна офіційних мір, привласнення або розтрата банківських металів (§ 332); 3) спотворення облігацій національного банку (§ 333); 4) випуск банкнот федерального резервного або національних банків (§ 334); 5) введення в обіг облігацій неіснуючих корпорацій (§ 335); 6) випуск облігацій вартістю до $ 1 (§ 336); 7) незаконні дії з грошовими коштами як поручительством за позикою (§ 337) [756, С. 533-534]¹. Максимальним покаранням за вчинення цих дій є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 10 років.

Положення гл. 41 «Захист споживчих кредитів» розд. 15 «Комерція та торгівля» ЗЗ США встановлюють відповідальність за шахрайське використання кредитних карток (приміром, змову чи замах на їх використання; переміщення або використання цих карток з метою впливу на торгівлю між штатами; придбання, використання, транспортування, приховування чи постачання грошей, майна, послуг або інших цінностей, отриманих від незаконного використання кредитних карток, тощо). Караються такі дії штрафом у розмірі до $ 10 тис. та/або тюремним ув'язненням на строк до 10 років.

Глава 27 «Митниця» (§§ 541-553 розд. 18 ЗЗ США) встановлює відповідальність за злочини в митній сфері [521, С. 25]². Найпоширенішим з цих злочинів є контрабанда, яку закон поділяє на два види: контрабанда товарів або їх імпортування до США з порушенням вимог закону (§ 545) та контрабанда товарів на американських суднах до іноземних держав (§ 546). Перший із цих злочинів карається більш суворо (штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 5 років з конфіскацією товарів), ніж другий (штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 2 років з конфіскацією товарів).

Іншими злочинами в митній сфері є: 1) незаконне зберігання товарів у будинках на прикордонній лінії (§ 547); 2) шахрайське вилучення або розпакування товарів на митних складах (§ 548); 3) незаконне вилучення товарів, на які накладено арешт, і пошкодження митних печаток (§ 549); 4) шахрайське звернення з метою відшкодування митних зборів (§ 560); 5) умисне приховування або пошкодження рахунків-фактури чи інших паперів, пов'язаних з імпортними товарами (§ 551) [840]. Вчинення цих злочинів карається штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 2 років (додатковим покаранням за злочини, що передбачені § 548 та § 550, є конфіскація товарів). Найнебезпечнішими посяганнями у цій главі є: 1) свідоме надання допомоги будь-яким службовцем Сполучених Штатів в імпортуванні книг непристойного та зрадницького змісту, статей та іншої літератури (§ 552); 2) імпортування або експортування викрадених автотранспортних засобів, позадорожнього рухомого обладнання, морських суден чи літальних апаратів (§ 553). Винним у скоєнні цих злочинів загрожує штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 10 років [756, С. 559-561].

Відповідальність за один з найнебезпечніших злочинів - відмивання грошей - розглядається в межах норм гл. 95 «Рекет» розд. 18 ЗЗ США. Ця глава виокремлює два споріднені злочини - відмивання грошових документів (§ 1956) та участь у грошових операціях з майном, одержаним від визначеної незаконної діяльності (§ 1957). Саме США одними з перших у світі встановили відповідальність за легалізацію «брудних» коштів на підставі Закону про контроль за відмиванням грошей 1986 р. Зазначимо, що зазвичай процес відмивання грошей складається з трьох послідовних етапів: 1) розміщення коштів; 2) розшарування коштів або приховування їхнього джерела; 3) інтеграція коштів, тобто їх «репатріація» чи «консолідація» (щоб процес відмивання коштів був результативним, усувається будь-який зв'язок, так званий «паперовий слід», зі злочинцем і доходами від злочинної діяльності на всіх перелічених етапах) [355, С. 14-16]. Це посягання виявляється в різноманітних формах: проведенні фінансових операцій з доходами від незаконної діяльності, приховуванні джерел кримінальних прибутків, ухиленні від звіту про фінансові операції тощо (покаранням за такі дії є штраф до $ 500 тис. чи в розмірі, що вдвічі перевищує незаконно отриманий дохід, та/або тюремне ув'язнення на строк до 20 років з конфіскацією майна) [356, С. 12-27]. Крім того, на підставі норм гл. 53 «Грошові операції» розд. 31 «Гроші та фінанси» ЗЗ США фізичні чи юридичні особи, винні у порушенні документації й звітності при здійсненні фінансових операцій можуть підлягати відповідальності в кримінальному (штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 10 років) та цивільному (штраф на суму, яка не менше подвійної суми операції, але не більше $ 1 млн) порядку.

У 1997 р., докладно аналізуючи кримінальне законодавство США щодо відмивання грошей й даючи йому високу превентивну оцінку, ми одними з перших запропонували доповнити національний КК України відповідною нормою, яка б передбачала відповідальність за легалізацію незаконно отриманих доходів, виокремлювала б кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину (а саме - «повторність», «за попередньою змовою групою осіб», «організованою групою», «у великому розмірі» тощо) [501, С. 40-41]. При цьому важливо підкреслити, що національний законодавець врахував більшість наших пропозицій.

Главою 75 «Злочини, інші правопорушення та конфіскація» розд. 26 «Податковий кодекс» ЗЗ США передбачена ціла низка норм (§§ 7201-7217), що не тільки забороняють вчинення відповідних кримінальних податкових правопорушень, а й дають тлумачення окремим поняттям і термінам (приміром, «перевіряти», «прибуток», «інформація про прибуток» та ін.). Важливість кримінально-правової охорони податкової сфери важко переоцінити, оскільки завдяки саме федеральним податкам у США щорічно виділяються кошти на розвиток нових держав, підтримання демократичних процесів у цих країнах, забезпечення миру та стабільності в окремих регіонах планети [579, С. 60]. Найтиповішими податковими злочинами є такі: замах на ухилення від сплати податків (§ 7201), умисна бездіяльність щодо збирання або сплати податків понад норми, що встановлена законом (§ 7202), умисна бездіяльність щодо подання звітів, постачання інформації або сплати податків у визначений строк (§ 7203) та ін. Караються такі дії штрафом до $ 10 тис. (подекуди - до $ 100 тис. і більше) та/або тюремним ув'язненням на строк до 5 років (додатковими покараннями є конфіскація майна, відшкодування збитків під час проведення розслідування тощо) [332, С. 101-105; 166].

Ухилення від сплати податків може бути вчинено в різноманітних формах і різними суб'єктами (як фізичними, так і юридичними особами). Верховний суд США в справі «Спайс проти Сполучених Штатів» встановив, що для цього злочину характерно: ведення подвійної бухгалтерії, куди заносяться фальшиві відомості чи фальшиві рахунки, чи документи; знищення книг і записів; приховування майна чи джерел доходів; ведення справ, коли можна уникнути звітності (загалом такі саме способи цього злочину і в Україні. - А.С.) [834]. Крім цього, федеральне кримінальне законодавство США передбачає, що оподаткуванню підлягають доходи, одержані як від законної, так і незаконної діяльності, а судова практика цієї країни виробила правило так званого «податкового винятку», відповідно до якого відверте незнання положень податкового законодавства чи їх нерозуміння не повинно бути підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Саме цей американський досвід вітчизняні вчені-правники пропонують використовувати при кваліфікації податкових злочинів [412, С. 3-4], вважаючи його «цікавим і певною мірою повчальним» [134, С. 111].

Главою 47 «Шахрайство та неправдиві заяви» розд. 18 ЗЗ США встановлена відповідальність за фіктивне підприємництво, якщо дії винного складають злочинне підприємство фінансового характеру (§ 225 (b)). Цей злочин полягає в організації, управлінні чи керівництві продовжуваним злочинним підприємством фінансового характеру або в отриманні прибутків на суму $ 5 млн чи більшу від діяльності такого підприємства протягом 24 місяців. Покаранням за це є штраф на суму до $ 10 млн або тюремне ув'язнення на строк не менш ніж 10 років і не більше ніж довічне тюремне ув'язненням (якщо це фізична особа), або штраф на суму до $ 20 млн (якщо це юридична особа) [544, С. 21]¹.

Відповідальність за злочини, пов'язані з банкрутством, передбачена §§ 152-157 гл. 9 «Банкрутство» розд. 18 ЗЗ США. Головна риса таких суспільно небезпечних діянь у їх фіктивності, поданні неправдивих відомостей, обмані та інших шахрайських способах [505, С. 19]. Зокрема, шахрайство у сфері банкрутства (§ 157 гл. 9 «Банкрутство» розд. 18 ЗЗ США) має місце тоді, коли особа, яка вигадала махінацію чи трюк для вчинення шахрайства або яка має намір це зробити, та, з метою здійснення або приховування такої махінації чи трюку, або посягаючи на це, подає: а) петицію на підставі розд. 11 ЗЗ США («Банкрутство». - А.С.); б) документ для розгляду справи в суді на підставі розд. 11 ЗЗ США; в) неправдиву або обманну заяву, позов або зобов'язання щодо розгляду справи в суді на підставі розд. 11 ЗЗ США чи у зв'язку з нею, в будь-який час чи після подання петиції, або у зв'язку з розглядом неправдивих претензій, що перебувають у судовому провадженні на підставі зазначеного розділу. Покаранням за злочини, пов'язані з банкрутством, є зазвичай штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 5 років.

Глава 59 «Торгівля алкогольними напоями» розд. 18 ЗЗ США (§§ 1261-1265) забороняє імпортування, передачу, перевезення та інші подібні дії щодо алкогольних напоїв (такі дії караються штрафом та/або тюремним ув'язненням на строк до 1 року). Щодо незаконного обігу виробів з тютюну, то гл. 114 «Торгівля контрабандними цигарками» розд. 18 ЗЗ США (§§ 2341-2346) криміналізує перевезення, отримання, володіння, продаж, збут або придбання контрабандних цигарок (якщо їхня кількість становить понад 60 тис. штук), або подання неправдивих даних стосовно цих цигарок (покаранням за такі дії є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 5 років). Окремими посяганнями на економічні відносини є злочини у сфері поштового зв'язку (поштової системи), через це відповідальність за ці діяння встановлюється гл. 63 «Шахрайство з використанням пошти» (§§ 1341-1347) та 83 «Поштова служба» (§§ 1691-1738) розд. 18 ЗЗ США. Зокрема, норми гл. 63 розд. 18 ЗЗ США передбачають кримінальну відповідальність за банківське шахрайство (§ 1344) та шахрайство у сфері охорони здоров'я (§ 1347), а норми гл. 83 розд. 18 ЗЗ США - за низку інших порушень у сфері функціонування поштової системи (зазвичай ці діяння караються штрафом та/або тюремним ув'язненням на певний строк)¹.

Одним з найнебезпечніших і найпоширеніших «економічних» злочинів у США (на федеральному рівні), який зовсім невідомий українському законодавцеві, є незаконні азартні ігри чи, так званий, незаконний ґемблінг (з англ. «gambling» - це експлуатація азартних ігор) [514, С. 95]². Безумовно, що надійним засобом протидії незаконному ґемблінгу в США стало запровадження кримінальної відповідальності за це діяння як на рівні федерації, так і на рівні окремих штатів. Так, у межах розд. 18 ЗЗ США криміналізація незаконних азартних ігор здійснена в різних за змістом і значенням нормах: 1) гл. 50 «Ґемблінг (Азартні ігри)»; 2) §§ 1166-1168 гл. 53 «Індіанці»; 3) гл. 61 «Лотереї»; 4) §§ 1953 і 1955 гл. 95 «Рекет» [756, С. 707-709, 715-722, 727-729, 797-802]. Зокрема, гл. 50 «Ґемблінг» містить чотири окремі норми (§§ 1081-1084), які встановлюють відповідальність за дії, пов'язані з організацією та проведенням азартних ігор на американських суднах (при цьому в § 1081 «Визначення» розкривається, що є «гральним кораблем», «гральним закладом», «судном», «американським судном» і «пристроєм провідного зв'язку»). Покаранням за такі дії є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 2 років (додатковим покаранням щодо власників гральних кораблів є конфіскація їх суден). Інші норми цієї глави передбачають: а) заборону вчинення перевезень пасажирів від берега чи якогось іншого місця до грального корабля та встановлюють за це цивільно-правові санкції у виді штрафу (§ 1083); б) заборону здійснення передачі інформації, пов'язаної з прийняттям ставок, та встановлюють за це покарання, аналогічне покаранню за § 1082 (§ 1084).

Положення §§ 1166-1168 гл. 53 «Індіанці» закріплюють відповідальність за такі злочини: 1) вчинення ґемблінгу на індіанських територіях, включаючи випадки необережних діянь і порушення умов ліцензування азартних ігор (§ 1166); 2) викрадення з гральних закладів на індіанських землях (§ 1167); 3) викрадення, вчинене службовцем або працівником грального закладу на індіанських землях (§ 1168). Особливістю цих злочинів є те, що їх суб'єктами виступають лише індіанці. Найтяжчим з цих злочинів є останній, тому покаранням за таке діяння є штраф до $ 250 тис. та/або тюремне ув'язнення на строк до 5 років (для більш точного з'ясування умов та підстав відповідальності за незаконний ґемблінг на індіанських територіях федеральне кримінальне законодавство передбачає звернення до норм Закону «Про регулювання азартних ігор індіанців» 1988 р.).

У гл. 61 «Лотереї» криміналізуються такі дії: незаконні імпортування чи транспортування лотерейних білетів (§ 1301); незаконне пересилання лотерейних білетів чи прирівняних до них предметів (§ 1302); порушення, що вчиняються працівниками пошти чи агентами, що розповсюджують лотереї (§ 1303); незаконне розповсюдження інформації про лотереї по радіо чи телебаченню (§ 1304); незаконна участь представників фінансових установ у розповсюдженні лотерей (§ 1306). Покаранням за ці дії є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 2 років (при повторному злочині покаранням є тюремне ув'язнення до 5 років).

Найнебезпечнішими видами незаконного ґемблінгу є ті, про які йдеться в §§ 1953 «Транспортування між штатами приладів для укладання парі» і 1955 «Заборона незаконного грального бізнесу» гл. 95 «Рекет» розд. 18 ЗЗ США¹. Зумовлено це тим, що незаконний ґемблінг є не тільки складовою частиною трьох ключових понять у сфері організованої злочинності («незаконної діяльності», «рекетирської діяльності» та «забороненої діяльності»), а й розглядається як підстава для встановлення цивільно-правових засобів захисту прав потерпілих у зв'язку з вимогами § 1964 гл. 96 розд. 18 ЗЗ США. Невипадково, що американські фахівці (приміром, Т. Моффетт та Д. Пек) обов'язково наголошують на прямому зв'язку незаконного ґемблінгу з організованою злочинністю та негативними фоновими явищами в суспільстві [795, С. 16].

Свого часу на рівні федерації Сполучені Штати намагалися криміналізувати незаконний ґемблінг у комп'ютерних мережах, однак підготовлений у 1997 р.

Проект Закону про заборону незаконних азартних ігор в Інтернеті так і не був ухвалений через труднощі його застосування на практиці [761]. Однак, на наш погляд, це не остання спроба федерального законодавця вдосконалити сферу кримінально-правової протидії незаконному гральному бізнесу, оскільки поява нових його форм змусить державу вжити адекватних заходів щодо кримінальних проявів. Сьогодні це певною мірою вирішується судовою практикою, яка орієнтує на правильне застосування федерального кримінального законодавства США щодо проявів незаконного ґеблінгу, особливо на індіанських територіях [708; 763].

4.5 Злочини проти громадської безпеки

За сучасних умов злочини проти громадської безпеки є одними з найнебезпечніших для кожної держави на планеті, оскільки до цієї групи переважно відносяться посягання, пов'язані з: а) діяльністю злочинних і терористичних організацій, банд, воєнізованих чи збройних формувань; б) незаконним обігом предметів, які становлять підвищену небезпеку для оточення; в) наслідками порушень встановлених законодавством правил щодо поводження з вогнем, певними речовинами та матеріалами. Особливої уваги з-поміж злочинів цієї групи заслуговують діяння терористичного спрямування, оскільки після терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США людство остаточно зрозуміло, що проблемою номер один у сучасному світі став тероризм, який загрожує стабільності міжнародних відносин, породжує серед людей відчуття переляку, жаху, паніки, хаосу, невпевненості в майбутньому та недовіри до чинної влади. Це змусило політиків і правників подивитися на систему загальнолюдських цінностей під іншим кутом зору, дало поштовх до критичного аналізу системи захищеності та безпеки в планетарних масштабах.

Порівняно з КК України 1960 р., де злочини проти громадської безпеки були поміщені до різних глав, КК України 2001 р. передбачив окрему відповідальність за злочини проти громадської безпеки у розд. ІХ своєї Особливої частини (ст. ст. 255-270). При цьому в Конституції України поняття «громадська безпека» згадується лише в ст. 138 і те в контексті регулювання повноважень Автономної Республіки Крим [235]. Тому, на наш погляд, злочини проти громадської безпеки - це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на відносини, які складаються з приводу убезпечення невизначеного кола осіб (усієї громади, всього суспільства та будь-кого з його членів) і правоохоронюваних інтересів від спричинення насильницької шкоди предметами та видами діяльності, що становлять підвищену суспільну небезпеку для довколишніх [510, С. 429]. Сама ж громадська безпека, як слушно зазначає академік В.П. Тихий, є системою суспільних відносин, що забезпечують запобігання та усунення загальної небезпеки насильницького спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам в цілому, що тим самим гарантує їх сталість і надійність [571, С. 25].

Відомості кримінальної статистики свідчать, що організована злочинність створює значну загрозу суспільству й окремим громадянам, адже на території України протягом 2006 р. виявлено 466 організованих груп та злочинних організацій (із них 28 - з міжнародними зв'язками), учасниками яких вчинено 4 тис. злочинів [6]. Невтішними є й відомості про посягання терористичного характеру, кількість яких щороку збільшується. Не випадково, що у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму законодавець нещодавно здійснив криміналізацію чотирьох діянь: втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 258-1); публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 258-2); створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258-3); сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 258-4) [153]. Загалом, злочини проти громадської безпеки були об'єктом дослідження багатьох науковців, у тому числі й дисертанта [306; 571; 670; 507; 509].

Аналізовані злочини мають низку специфічних рис: 1) їх предмети належать передусім до так званих «джерел загальної небезпеки», а тому їхньою головною ознакою є наявність якоїсь екстраординарної якості, наприклад, підвищеної потужності розкладання (вибухові речовини) чи високої проникної здатності (радіоактивні речовини) тощо; 2) за конструкцією об'єктивної сторони вони сконструйовані по-різному, а тому представлені різними складами, в тому числі усіченими (наприклад, створення злочинної організації, банди, терористичної організації чи групи тощо); 3) певна кількість статей, якими вони передбачені, містить бланкетні диспозиції (наприклад, ст. ст. 267, 269, 270 КК України); 4) їх суб'єкти можуть бути як загальними, так і спеціальними, а суб'єктивна сторона майже всіх таких злочинів характеризується умислом (посягання, що полягають у порушенні певних правил, учиняються зі змішаною формою вини); 5) деяким з них властива спеціальна мета (приміром, вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину - ст. 255 КК України; напад на підприємства, установи, організації чи на певних осіб - ст. 257 КК України тощо) [267, С. 318-321; 382, С. 728-757]. Щодо класифікації цих злочинів, то, зважаючи на специфіку безпосередніх об'єктів і джерел підвищеної небезпеки, всі посягання в розд. ІХ Особливої частини КК України, на наш погляд, можна поділити на чотири групи: 1) злочини, пов'язані з діяльністю злочинних організацій (ст. ст. 255-257 і 260); 2) злочини, пов'язані з тероризмом (ст. ст. 258-258-4, 259 і 266); 3) злочини, що порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку (ст. ст. 261-265-1, 267-269); 4) злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил (ст. ст. 267-1 і 270).

Тлумачення відповідних кримінально-правових норм щодо злочинів проти громадської безпеки здійснено у низці постанов ПВСУ (наприклад, постановах ПВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 р. №13, «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. №3, «Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки» від 2 липня 1976 р. №4) [450; 452; 455]. Зокрема, саме у постанові ПВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 р. №13 не лише визначається поняття «банда» (відповідно до п. 17 цієї постанови бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки), а й розтлумачується, що є «організацією озброєної банди», «нападом озброєної банди», «участю у вчинюваному бандою нападі» тощо [450].

На жаль, сучасні дослідники питань, пов'язаних з кримінально-правовою протидією організованій злочинності, не повною мірою враховують чинні міжнародні стандарти щодо різниці між бандами та злочинними організаціями (в тому числі транскордонними злочинними організаціями). Так, відповідно до європейських та американських кримінально-правових стандартів транскордонна злочинна організація є більш небезпечним злочинним угрупованням (типом злочинних спільнот), ніж банда, а не навпаки, як вважає український законодавець [35, С. 206; 355, С. 31-57]. Через це такого роду злочинним організаціям характерно чимало визначальних рис, зокрема: ієрархічність, клановість, структурованість, озброєність тощо. Особливий акцент слід зробити на озброєності, оскільки за сучасних умов саме наявність зброї в членів транскордонної злочинної організації дозволяє досягати їм намічених цілей, відстоювати свої кримінальні інтереси, розширювати сфери злочинного впливу тощо (через це важко уявити, приміром, членів японської якудзи, озброєних не пістолетами й автоматами, а тоненькими бамбуковими дрючками).

Натомість позиція національного законодавця є протилежною: якщо злочинна організація має зброю, то це банда. Проте, на наш погляд, такий підхід значно знижує суспільну небезпеку злочинних організацій (особливо, коли мова йде про їх транснаціональні чи транскордонні типи). Не вирішені остаточно питання співвідношення злочинних організацій та банд і в останніх наукових розробках. Так, у своєму дослідженні з проблем бандитизму Р.Л. Чорний пропонує викласти диспозицію ч. 1 ст. 255 КК України на кшталт диспозиції в ст. 257 КК України, а ч. 2 ст. 255 КК України (заохочувальну норму) виключити взагалі, одночасно трансформувати її до норми про бандитизм, де передбачити звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин організаторів та окремих учасників банди [670, С. 22]. Отож, за більш небезпечний злочин (бандитизм) пропонується встановити звільнення від кримінальної відповідальності, а за менш небезпечний (створення злочинної організації) - ні. Логіка такого підходу видається суперечною.

Не менш проблемними є питання про відповідальність за тероризм, оскільки нашій державі ще бракує власного кримінально-правового досвіду протидії терористичним посяганням, ще замало часу минуло для констатації факту досконалої та якісної судової й слідчої практики з цього питання, ще відсутні роз'яснення ПВСУ щодо кваліфікації таких суспільно небезпечних діянь тощо. Варто зауважити, що за останні півстоліття кримінально-правовий підхід в Україні щодо поняття «терористичний акт» принципово змінився¹. При цьому особливої уваги потребує аналіз мотивації терористичного акту, за якою він, власне, і відмежовується від інших злочинів (зокрема, диверсії) [309, С. 86-87].

Не зовсім досконалими видаються й деякі інші норми про відповідальність за злочини проти громадської безпеки. Зокрема, О.П. Литвин, висловив слушні пропозиції щодо реформування розд. ІХ Особливої частини КК України, приміром: а) включити до предмета злочинів у ст. ст. 262 і 263 гладкоствольну мисливську зброю, а також створити примітки до цих статей з визначенням термінів і понять, що в них вживаються; б) законодавчо визначити поняття «легкозаймисті речовини» та «їдкі речовини»; в) враховувати тривалість злочинних дій при кваліфікації незаконного поводження із забороненими предметами тощо [306, С. 181-182]. Через це є потреба в ретельному вивченні позитивного іноземного кримінально-правового досвіду, запровадженні його позитивних надбань й ефективних стандартів у національне кримінальне законодавство.

У Сполучених Штатах (на федеральному рівні) відповідальність за злочини проти громадської безпеки передбачена різними нормами ФККП: 1) відповідними главами розд. 18 ЗЗ США - гл. 3 «Тварини, птахи, риба та рослини», гл. 26 «Кримінальні вуличні банди», гл. 39 «Вибухові та інші небезпечні речовини», гл. 40 «Ввезення, виготовлення, розповсюдження і зберігання вибухових речовин», гл. 44 «Вогнепальна зброя», гл. 96 «Організації, що перебувають під впливом рекету, та корумповані організації», гл. 113В «Тероризм»; 2) гл. 53 «Кулемети, руйнівні пристрої та аналогічна вогнепальна зброя» розд. 26 ЗЗ США тощо. Найнебезпечнішими серед федеральних злочинів проти громадської безпеки є ті, що стосуються сфери організованої злочинності та тероризму.

Зазначимо, що стрімке поширення впливу організованої злочинності в США почалося в 1920 р. через вступ у дію відомого «сухого закону» Волстеда (XVIII поправка до Конституції, яка була скасована ХХІ поправкою у 1933 р.). Таким чином ця проблема вже тривалий час існує в американському суспільстві. Ось чому задля протидії організованій злочинності в США було ухвалено низку важливих федеральних нормативно-правових актів: Закон Гоббса про боротьбу з рекетом 1946 р., Закон про федеральні заходи щодо контролю за наркотиками 1956 р., Закон Ландрема-Гріффіна 1959 р. про боротьбу з рекетом у профспілках, Комплексний закон про контроль над злочинністю та безпеки на вулицях 1968 р., Закон про контроль над організованою злочинністю 1970 р., Закон про всебічний контроль за злочинністю 1984 р., Закон про боротьбу зі зловживанням наркотиками 1988 р., Закон про контроль за злочинністю 1990 р., Закон про заборону відмивання грошей 1994 р., Патріотичний закон США 2001 р., Закон про внутрішню безпеку 2002 р. тощо [388, С. 20-21; 503, С. 223-226].

Серед наведених вище федеральних актів основне місце належить Закону про контроль над організованою злочинністю 1970 р., котрий вже протягом декількох десятиліть використовується як колосальний засіб деструктивного впливу на організовану злочинність і корупцію. Саме на підставі цього закону у ФККП США з'явилися положення (§§ 1961-1968 гл. 96 «Організації, що перебувають під впливом рекету, та корумповані організації» розд. 18 ЗЗ США), які в своїй сукупності називаються Федеральним законом «RICO» (ця абревіатура походить від назви закону англійською мовою - «Racketeer Influenced and Corrupt Organizations») [756, С. 810-819]. З того часу це найбільш дієва законодавча зброя американських правоохоронців у боротьбі з різними типами організованих, у тому числі транснаціональних, злочинних спільнот (італійських, азійських, східноєвропейських тощо) та вуличними бандами (див. Додаток С). І хоча Закон «RICO» передусім спрямований проти організованої злочинності, його також успішно застосовують проти «білокомірцевих» злочинів і навіть проти католицьких священиків за сексуальні зв'язки з неповнолітніми [532, С. 29]¹.

Специфікою згаданого федерального закону є те, що в ньому не передбачено обов'язкових вимог щодо доказів зв'язку між обвинуваченим та організованою злочинністю. На додаток до цього Закон «RICO» закріпив важливі положення щодо: а) посилення безпеки свідків та їх всезагального «імунітету» (приміром, при виняткових обставинах, які відповідали інтересам правосуддя, суд мав право відбирати у свідків показання для використання їх при розгляді кримінальних справ, звільняючи самих свідків від присутності в судових засіданнях); б) створення Великих журі в особливо важливих справах у судових округах з високим рівнем злочинності, термін діяльності яких у разі потреби міг би продовжуватися на строк до трьох років; в) надання обвинуваченню права на пред'явлення цивільного позову з вимогою накладення судових заборон, які виключають можливість повторних злочинних дій, тощо [393, С. 20-22, 193-194; 243, С. 204-206].

Закон «RICO» визнає злочинними дії особи, котра є членом або службовою особою певного (злочинного) підприємства, діяльність якого зашкоджує інтересам зовнішньої торгівлі чи торгівлі між штатами, якщо ця особа керує такою діяльністю або бере в ній участь (прямо чи опосередковано) на регулярній основі, здійснюючи рекетирську діяльність чи збираючи незаконні борги [296, С. 3]. Зауважимо, що концепція злочинного підприємства певною мірою сприймається й українськими правниками (приміром, професор В.О. Туляков доводить, що організована злочинність - це «квазі-підприємництво», підприємництво зі знаком мінус, заборонене кримінальним законом) [583, С. 137]. Щодо поняття «рекетирська діяльність» (§ 1961 (1) розд. 18 ЗЗ США), то воно включає в себе низку різних злочинних посягань, вичерпний перелік яких визначено в Законі «RICO» (наприклад, умисне вбивство, викрадення людини, незаконний ґемблінг, підпал, пограбування, хабарництво, вимагання та ін.). Змова (угода чи об'єднання двох або більше осіб) з метою вчинення порушення Закону «RICO» є також кримінально-караною і при цьому обвинувачення не повинно доводити, що винний брав участь у всіх діях, вчинених у зв'язку із змовою, або знав про них (для притягнення особи до кримінальної відповідальності досить буде того, що вона усвідомлювала своє членство в групі і була готова вчинити в її складі будь-який злочин) [827]¹.

Легітимність Закону «RICO» була неодноразово підтверджена в численних рішеннях федеральних судів і Верховного суду США, які виробили низку обов'язкових правил для притягнення до відповідальності осіб, які є членами організацій, що перебувають під впливом рекету, та корумпованих організацій, наприклад: а) підприємство має бути більш складною структурою, ніж та, якої було б уже достатньо для вчинення усіх тих посягань, що підпадають під визначення «рекетирська діяльність» [880]; б) хоча існування підприємства та здійснення рекету на регулярній основі є різними елементами Закону «RICO», обвинувачення не повинно надавати різні докази по кожному з таких елементів (тобто досить використати однакові докази при обґрунтуванні наявності обох елементів правопорушення) [884]; в) обвинувачений має взяти яку-небудь участь в організації діяльності чи в керівництві діяльністю підприємства, при цьому кримінальна відповідальність поширюється не тільки на керівників, а й на підлеглих (рядових співробітників), тобто не потрібно доводити, що обвинувачений здійснював «значний» контроль над підприємством або усередині самого підприємства [818]; г) акти рекету (рекетирської діяльності) мають бути пов'язані між собою та виявляти ознаки безперервності [771].

Покаранням за порушення Закону «RICO» є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 20 років (за обтяжуючих обставин - довічне тюремне ув'язнення). При цьому суб'єктами вчинення злочинів, що переслідуються на підставі Закону «RICO», можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, яких можна віднести до поняття «підприємство» (цей підхід відповідає головній меті згаданого закону - знищення злочинної організації як такої) [165]¹. Винним також обов'язково призначають конфіскацію майна. Поряд з цим законодавство дозволяє судам застосовувати цивільно-правові засоби захисту - накладати розумні обмеження на майбутню діяльність або капіталовкладення певних осіб, здійснювати примусовий розпуск або реорганізацію підприємств, призначати відшкодовування завданих збитків та судових витрат тощо. Аналогічні кримінально-правові норми щодо боротьби з рекетирськими та корупційними організаціями передбачено й на рівні американських штатів [525, С. 30]. Проаналізовані вище американські кримінально-правові стандарти свого часу дали підстави відомим правникам (В.М. Кудрявцеву, В.В. Лунєєву, А.В. Наумову) визнати, що саме порівняльне вивчення боротьби з організованою злочинністю в США становить «особливий інтерес» для національної теорії та практики [276, С. 46].

Не менш важливим завданням федерального кримінального законодавства США є протидія бандитизму (за термінологією американського законодавця - «гангстеризму»). У 1972 р. професор Б.С. Никифоров стверджував, що між організованою та гангстерською злочинністю в США можна ставити знак рівності [558, С. 13], однак, як доводить В.М. Геворгян (і з ним є сенс погодитися), організована злочинність - це синдикат злочинців (мафія, злочинна корпорація чи підприємство), що має свою історію, різні форми й методи діяльності, масштабний вплив на економічну й політичну ситуацію в державі, а тому цей тип злочинності не можна поєднувати з суто гангстерською злочинністю [80, С. 8-9]. Отже, організована злочинність й гангстеризм - це різні за обсягом поняття. Тим більше, що в умовах сьогодення федеральне кримінальне законодавство США чітко відмежовує кримінальний вуличний гангстеризм (гл. 26 розд. 18 ЗЗ США) від злочинів, що вчиняються організаціями, які перебувають під впливом рекету, та корумпованими організаціями (гл. 96 розд. 18 ЗЗ США). Навіть сучасна американська юриспруденція підтверджує позицію федерального законодавця, оскільки спецкурс «CJ 470», що вивчається в Національній академії ФБР, присвячений винятково діяльності банд, їх генезису, видам, особливостям функціонування тощо [754, С. 49]. При цьому гангстеризм у США має так званий «вуличний» характер, тобто гангстерська злочинність переважно виявляється на урбанізованих територіях міст і селищ (вулицях, площах, парках, промислових зонах та ін.). На жаль, деякі українські правники, досліджуючи в порівняльному аспекті організовані злочинні групи в Україні та США, чомусь зовсім не аналізують ні криміногенну ситуацію, ні кримінальне законодавство в цій іноземній державі, винятково зосереджуючись тільки на українських зразках [481]. На нашу думку, такий підхід є помилковим, адже він зовісм не відповідає змісту порівняльно-правового дослідження.

На федеральному рівні дії учасників банд підлягають кваліфікації за § 521 «Кримінальні вуличні банди» гл. 26 розд. 18 ЗЗ США, де говориться, що кримінальною вуличною бандою («gang») є діюча група, клуб, організація або асоціація з п'яти чи більше осіб: (А) первинною метою якої є вчинення одного чи більше таких злочинів: 1) федеральної фелонії щодо контрольованих речовин (наркотичних засобів тощо), за що максимальним покаранням є тюремне ув'язнення на строк не менш ніж 5 років; 2) федеральної фелонії у вигляді насильницького злочину; 3) змови вчинити зазначені вище федеральні фелонії; (В) члени якої залучаються або залучені протягом останніх п'яти років до вчинення продовжуваних серій злочинів, що передбачені п. «А»; (С) діяльність якої впливає на торгівлю між штатами або міжнародну торгівлю. Крім цього, § 521 окреслює низку обставин щодо особи, яка є суб'єктом злочинів, передбачених п. «А» зазначеної норми, зокрема: 1) особа має усвідомлювати, що члени кримінальної вуличної банди залучаються чи вже залучені до вчинення перелічених вище продовжуваних серій злочинів; 2) особа має намір сприяти чи сприяє вчиненню кримінальною вуличною бандою злочинів або зберігає чи підсилює свої позиції в такій банді; 3) особа була засуджена протягом останніх п'яти років за визначені категорії злочинів. Якщо член банди має такі якості, то його дії, вчинені в складі банди, караються з додаванням додаткових 10 років тюремного ув'язнення (щодо основного покарання, то воно визначається в межах санкцій за ті конкретні злочини, що вчиняються в складі банди) [756, С. 557-558]. Зазначимо, що проаналізована кримінально-правова норма виявилася досить ефективною, що позначилося на суттєвому зниженні гангстерських проявів у США за останнє десятиріччя.

Щодо кримінально-правової протидії тероризму у США, то сьогодні ця держава, без сумніву, має найвагоміший антитерористичний досвід на планеті. Підкреслимо, що основні кримінально-правові норми, які передбачають кримінальну відповідальність за тероризм на федеральному рівні містяться в гл. 113В «Тероризм» (§§ 2331-2339А) розд. 18 ЗЗ США. Положення, що складають зазначену главу, представлені роз'яснювальними нормами (наприклад, § 2331 «Визначення»), нормами заборони (наприклад, § 2332а «Застосування зброї масового знищення»), цивільно-правовими (наприклад, § 2333 «Цивільні засоби захисту») та кримінально-процесуальними (наприклад, § 2338 «Виняткова федеральна юрисдикція») нормами, матеріалами, що передбачають історичні та статутні зауваження тощо¹.