Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

Незважаючи на свою нормативну різнобарвність, глава 113В видається досить дієвою, що підтвердив час, протягом якого вона діє (при цьому більшість положень даної глави з'явилася у зв'язку з прийняттям Антитерористичного закону у 1990 р., а потім були суттєво посилені вимогами Патріотичного закону 2001 р. та Закону про внутрішню безпеку 2002 р.). Приміром, навесні 2006 р. рішенням одного з федеральних судів було засуджено до довічного тюремного ув'язнення Закаріаса Муссауї як єдиного підсудного у справі про теракти в США 11 вересня 2001 р. (присяжні погодилися з аргументами обвинувачення і визнали, що неправдиві свідчення Муссауї відразу після його арешту в серпні 2001 р. не дозволили запобігти вересневим терактам, коли загинуло більше трьох тисяч осіб) [413].

Разом з тим деякі сучасні дослідники припускають суттєвих помилок при аналізі контртерористичної системи США, досконало не розуміючи її сутність і генезис. Так, Є.Г. Ляхов і Д.Є. Ляхов у своїй праці 2004 р. пишуть про існування якогось «проекту» Закону США про внутрішню безпеку, насправді ж цей закон був прийнятий у 2002 р. [316, С. 29-30]. Таким чином, при опануванні норм про відповідальність за тероризм у США слід обов'язково враховувати останні зміни та доповнення до федерального законодавства, бо це безпосередньо впливає на результативність проведення порівняльного аналізу.

Визначальними рисами антитерористичного федерального кримінального законодавства США є те, що в межах зазначеної вище гл. 113В воно:

1) дає визначення найважливіших кримінально-правових понять, таких, як «міжнародний тероризм», «громадянин Сполучених Штатів», «особа», «акт війни», «внутрішній тероризм»¹, «фінансова операція», «терористична організація» тощо. Наприклад, поняття «міжнародний тероризм» означає діяльність, що: (А) передбачає насильницькі дії, або дії, небезпечні для життя людини, які є порушенням кримінальних законів США чи будь-якого штату, або можуть бути кримінальним правопорушенням, якщо вчиняються в межах юрисдикції США чи будь-якого штату; (В) здійснюється з метою: (і) залякування чи примусу громадського населення; (іі) впливу на політику якого-небудь уряду шляхом залякування чи примусу; (ііі) впливу на дії якого-небудь уряду шляхом масового знищення людей, політичних вбивств чи кіднепінгу; (С) відбувається, головним чином, поза територіальною юрисдикцією США або переходить за межі їх національних кордонів в аспекті використання засобів, необхідних для її завершення, осіб, обраних об'єктами залякування чи примусу, або місць, де діють чи шукають собі притулок правопорушники;

2) криміналізує такі діяння: вчинення вбивства, посягання на вбивство або змову щодо вбивства, застосування насильства, що спричинило чи могло спричинити тяжке тілесне ушкодження потерпілому (§ 2332); застосування зброї масового знищення терористами (§ 2332а); вчинення терористичних актів, що переходять за межі національних кордонів (§ 2332b); вчинення фінансових операцій з метою підтримки міжнародного тероризму (§ 2332d); бомбардування громадських місць, урядових установ, систем громадського транспорту та об'єктів інфраструктури (§ 2332f); незаконне поводження з ракетними системами, призначеними для знищення літальних апаратів (§ 2332g); незаконне поводження із засобами радіологічної дисперсії (§ 2332h); надання притулку чи приховування терористів (§ 2339); надання матеріальної підтримки терористам (§ 2339А); надання матеріальної підтримки чи ресурсів спеціально визначеному колу іноземних терористичних організацій (§ 2339В); порушення встановлених заборон щодо фінансування тероризму (§ 2339С); одержання підготовки військового типу від іноземних терористичних організацій (§ 2339D). Варто зазначити, що в § 2332b гл. 113В визначено сукупне поняття «федеральний злочин, пов'язаний із тероризмом», під яким розуміється посягання, котре, по-перше, задумане з метою впливу на дії уряду шляхом залякування чи примусу або відплати урядові за його дії та, по-друге, являє собою злочини, передбачені спеціально перерахованими нормами федерального кримінального законодавства США (при цьому перелік таких злочинів входить також і до кола кримінально-караних діянь, що переслідуються на підставі Закону «RICO», що свідчить про те, що тероризм можна розглядати як різновид організованої злочинної діяльності);

3) встановлює покарання за вчинення терористичних посягань, яким зазвичай є штраф та/або тюремне ув'язнення на певний строк (за обтяжуючих обставин до терористів застосовується довічне тюремне ув'язнення чи смертна кара), а також цивільно-правові санкції [169; 850; 595, С. 200-207].

Відповідно до положень Патріотичного закону США 2001 р. федеральне кримінальне законодавство також розрізняє поняття «кібертероризм» та «біотероризм». Так, згідно зі ст. 814 цього Закону, положення якої доповнюють § 1030 «Шахрайство та пов'язана з ним діяльність щодо комп'ютерів» розд. 18 ЗЗ США, поняття «кібертероризм» охоплює різні кваліфіковані форми хакерства (в тому числі й ті, що спричиняють матеріальні збитки на суму, яка становить $ 5 тис. і більше), заподіяння шкоди захищеним комп'ютерним мережам громадян, юридичних осіб та урядових установ, включаючи шкоду медичному обладнанню, «фізичну шкоду якій-небудь особі», «загрозу громадському здоров'ю та безпеці», «шкоду, що завдана комп'ютерній системі, яку використовує урядова установа для відправлення правосуддя, організації національної оборони чи забезпечення національної безпеки» (покаранням за це є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 20 років). Законодавець також створив поняття «біотероризм», яке включає застосування біологічних засобів та біологічної зброї, тим самим виказавши свій неспокій з цього приводу в спеціальній ст. 1013 «Висловлення позиції Сенату з приводу норми про фінансування програм готовності до відбиття актів біотероризму та відповіді на них» Патріотичного закону США [704; 69, С. 61].

Федеральному кримінальному законодавству США відомий також і «тероризм щодо тваринних підприємств». Кримінальна відповідальність за це посягання настає на підставі § 43 гл. 3 «Тварини, птахи, риба та рослини» розд. 18 ЗЗ США. Зазначений злочин полягає у використанні послуг пошти чи інших можливостей у торгівлі між штатами або міжнародній торгівлі для спричинення матеріальної шкоди функціонуванню тваринного підприємства (таким є науково-дослідна установа з питань тваринництва, зоопарк, цирк, родео та ін.), або заподіяння такої шкоди викраденням, знищенням чи втратою майна зазначеного підприємства (на суму $ 10 тис. і більше), або змова на вчинення таких дій. Мінімальним покаранням за це діяння є штраф та/або тюремне ув'язнення на строк до 1 року, а максимальним - довічне тюремне ув'язнення (в разі загибелі людини) [510, С. 605].

Федеральні злочини, пов'язані з незаконним обігом вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, а також холодної зброї, передбачені гл. 39 «Вибухові та інші небезпечні речовини», гл. 40 «Ввезення, виготовлення, розповсюдження і зберігання вибухових речовин» і гл. 44 «Вогнепальна зброя» розд. 18 ЗЗ США, а також гл. 53 «Кулемети, руйнівні пристрої та аналогічна вогнепальна зброя» розд. 26 ЗЗ США [756, С. 594-611, 618-662, 1338-1348]. Характерним для багатьох цих злочинів є те, що незаконний обіг перелічених вище предметів, матеріалів, засобів і речовин (незаконне поводження з ними) передбачає їх незаконні придбання, зберігання, використання, перевезення, передачу, переробку, продаж, розповсюдження, виробництво, імпортування, заволодіння різними способами, а також порушення умов виробництва, збереження, торгівлі тощо. Щодо покарання за ці злочини, то воно може полягати у штрафі та/або тюремному ув'язненні на визначений строк, поєднаних з обов'язковою конфіскацію небезпечних предметів¹.

Відповідальність за інші злочини проти громадської безпеки може бути передбачена також й іншими нормами розд. 18 ЗЗ США. Щодо порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, то цей злочин у його американському варіанті (на рівні федерації) є завжди умисним діянням і розглядається в аспекті кримінальної відповідальності за підпал (§ 81) або знищення вогнем певних предметів - будівель чи нерухомого майна громадян (§ 1074 розд. 18 ЗЗ США), потягів (§ 1992 розд. 18 ЗЗ США) тощо.

З урахуванням положень, викладених у розділі 4 дисертації, можна зробити такі висновки:

1. Особлива частина кримінального законодавства обох держав формулює ознаки конкретних суспільно небезпечних діянь, вказує на види покарань і межі їх призначення, а також має вирішальне значення для кваліфікації злочинів. Порівняно із Загальною частиною кримінального законодавства аналізованих країн, обсяг Особливої частини значно ширший (при цьому як в КК України, так і

в ФККП США існують відповідні аналоги більшості злочинних посягань). Разом

Фактично аналогічні дії та покарання, але щодо вогнепальної зброї, передбачає гл. 44 розд. 18 ЗЗ США. Ця глава також визначає терміни, які вживаються у відповідних заборонювальних нормах (зокрема, «вогнепальна зброя», «короткоствольна вогнепальна зброя», «рушниця», «колекціонер», «амуніція», «небезпечна зброя»). Щодо холодної зброї, то вона віднесена законом до категорії «небезпечна зброя» (сюди не входять кишенькові ножі із довжиною леза меншою за 2,5 дюйми), про що йдеться у § 930 гл. 44 ЗЗ США. Вчинення незаконних дій при виробництві, реєстрації або сплаті податків щодо вогнепальної зброї тягне за собою покарання у виді штрафу до $10 тис. та/або тюремного ув'язнення на строк до 10 років (гл. 53 «Кулемети, руйнівні пристрої та аналогічна вогнепальна зброя» розд. 26 ЗЗ США (§§ 5801-5872)).

з тим, про Особливу частину (як і про Загальну частину) федерального кримінального законодавства США можна говорити тільки умовно, оскільки ні її назва, ні її межі чітко не виокремлюються нормативно. Хоч і в Україні, й у США (на рівні федерації) норми Особливої частини кримінального законодавства можна поділити на три групи (заборонювальні, роз'яснювальні та заохочувальні), все ж таки принцип розмежування злочинів на конкретні групи й види є різним - родовий об'єкт посягання в КК України та назва злочину чи групи злочинів відповідно до англійської абетки у ФККП США. Не однаковими в кримінальному законодавстві обох аналізованих державах є й підходи щодо кваліфікації злочинів. Норми ФККП США є часом надзвичайно казуїстичними, описовими та громіздкими, а деякі його положення не мають своїх аналогів у КК України (наприклад, злочини проти індіанців, адже КК України захищає всіх людей однаково, що, на наш погляд, є позитивним досягненням), і навпаки ФККП США не вирізняє деякі групи злочинів, що наявні в КК України (зокрема, злочини проти безпеки виробництва чи військові, що, на нашу думку, є негативною рисою, адже всі злочини мають бути передбачені тільки в КК). Також встановлено, що в ФККП США відповідальність за шпигунство, катування, крадіжку, вимагання, шахрайство та привласнення чужого майна, одержання хабара, піратство та деякі інші посягання передбачена не однією статтею (як у КК України), а цілими главами відповідних розділів ЗЗ США, що, за нашим переконанням, є прийнятним, адже за певних умов це сприяє більш чіткій диференціації кримінальної відповідальності

2. В основному тексті дисертації ми ґрунтовно порівняли чотири групи злочинів за кримінальним законодавством України та США (на рівні федерації) - злочини проти особи (а саме - злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти волі, честі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи), злочини проти власності, злочини у сфері господарської діяльності та злочини проти громадської безпеки. Це дозволило зосередитися на одних з найнебезпечніших і найпоширеніших груп посягань в обох аналізованих державах, що в остаточному підсумку вплинуло на більш глибоке розуміння та засвоєння подібностей і відмінностей нормативних положень Особливої частини кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства США. Щодо решти злочинів, то ми здійснили їх стислу юридичну характеристику тільки в федеральному кримінальному законодавстві США, про що зазначили в окремому додатку. Це посприяло з'ясуванню головних особливостей таких злочинів та отриманню нових знань про них, а також убезпечило від необґрунтованого розширення основного тексту дисертаційного дослідження.

3. У законодавстві обох держав злочини проти особи утворюють одну з найбільших груп суспільно небезпечних посягань, при цьому в ФККП США криміналізовані фактично всі відповідні (аналогічні) різновиди таких злочинів, що передбачені КК України (саме цей факт дозволив нам окремо проаналізувати специфіку трьох підгруп злочинів проти особи - злочинів проти життя та здоров'я особи, злочинів проти волі, честі та гідності особи, злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи). Разом з тим, норми КК України більш систематизовані та конкретизовані, в той час як у ФККП США вони більш розпорошені, але кримінально-правова охорона особи там регламентується набагато детальніше (через це деяким злочинам проти особи присвячено не одну статтю, а цілі глави - приміром, катування чи викрадення людини; до того ж специфічну групу федеральних посягань проти особи становлять злочини, вчинені з ненависті).

Специфічними рисами злочинів проти особи за КК України є такі:

1) злочинів проти життя та здоров'я особи (ст. ст. 115-145): а) законодавче визначення поняття вбивства (ч. 1 ст. 115) вказує винятково на умисність цього злочину, а отже й відрізняється від доктринального його розуміння, де вбивство може бути також і необережним; б) за формою вини (суб'єктивною стороною) вбивства бувають двох видів: умисні (ст. ст. 115-118), які за ступенем суспільної небезпеки (тяжкості) поділяються на три типи - просте (ч. 1 ст. 115), кваліфіковане (ч. 2 ст. 115) і привілейоване (ст. ст. 116-118); вбивство через необережність (ст. 119); в) всі тілесні ушкодження бувають трьох ступенів - тяжкі, середньої тяжкості та легкі;

2) злочинів проти волі, честі та гідності особи (ст. ст. 146-151): а) завдяки єдності родового об'єкта всі вони розглядаються законом як єдина група суспільно небезпечних діянь; б) всі вони вчиняються тільки з прямим умислом, а деяким з них властива спеціальна мета (ст. ст. 147, 149, 150); в) деякі норми щодо цих злочинів (приміром, торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини) останнім часом були суттєво реформовані й вдосконалені;

3) злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (ст. ст. 152-156): а) потерпілими за найнебезпечніші посягання цієї групи - зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом - можуть бути як жінка, так і чоловік (при цьому основна різниця між цими злочинами у способі їх вчинення); б) їх провідним мотивом є сексуальний мотив - прагнення до задоволення статевої потреби; в) залежно від того, чи застосовується під час скоєння цих злочинів фізичне та/чи психічне насильство, всіх їх можна поділити на дві групи: насильницькі (ст. ст. 152, 153, 154) та ненасильницькі (ст. ст. 155 і 156).

Визначальними рисами злочинів проти особи за ФККП США є такі:

1) злочинів проти життя та здоров'я особи (гл. гл. 7, 18, 51, 74, 84, 90А, 91, 110А, 113С розд. 18 ЗЗ США): а) центральне місце серед злочинів проти життя належить різним видам вбивств, а серед злочинів проти здоров'я - тілесним ушкодженням (нападам і побоям); б) потерпілою від вбивства визнається не тільки людина, що народилася, а й «ненароджена дитина», що перебуває в утробі матері (цим самим законодавець розширює початковий момент життя); в) вбивства поділяються на два типи: «тяжкі», які бувають першого та другого ступенів, та «прості», які бувають умисні та неумисні; г) закон диференціює відповідальність й покарання за закінчене вбивство, замах та змову на його вчинення (зокрема, закінчений злочин карається суворіше, ніж незакінчений, що видається правильним); ґ) встановлюється окрема відповідальність за злочини, що в Україні є тільки способом вчинення низки посягань (приміром, напад); д) природа нападу є відмінною від природи побоїв і тілесних ушкоджень різного ступеня; е) катування - це злочин, що більш тяжіє до посягання на сферу правосуддя, оскільки вчиняється спеціальними суб'єктами (державними службовими особами) та за певних мотивів і цілей; є) закон криміналізує злочин, пов'язаний з новітніми досягненнями науки й техніки, - проведення дослідів щодо клонування людських ембріонів;

2) злочинів проти волі, честі та гідності особи (гл. гл. 55, 77, 110, 117 розд. 18 ЗЗ США та гл. 12 розд. 8 ЗЗ США): а) викрадення людини передбачає широкий перелік форм (захоплення, позбавлення волі, заманювання, перевезення із застосуванням насильства чи обману, винесення та ін.), а захоплення заручників розглядається в контексті відповідальності за викрадення людини; б) форми торгівлі людьми також різноманітні - від пеонажу до порушень міграційного законодавства та перевезення людей для їх незаконної сексуальної діяльності (при цьому очевидно, що більшість з цих норм пов'язані з сексуальною експлуатацією людини, з дитячою порноіндустрією); в) окремі діяння, що за КК України є кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками (приміром, торгівля людьми, вчинена щодо неповнолітнього або поєднана з насильством), утворюють самостійні посягання у ФККП США;

3) злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (гл. гл. 109А, 110, 110А розд. 18 ЗЗ США): а) відповідальність за зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом та деякі інші сексуальні посягання розглядається в контексті сексуальних зловживань, потерпілими від яких можуть бути особи різної статі; б) сексуальні зловживання вчиняються шляхом різного типу сексуальних актів (до таких посягань також входить образливий сексуальний контакт); в) закон розрізняє сексуальні зловживання: за обтяжуючих обставин; просте; щодо неповнолітніх чи піднаглядних; із летальними наслідками; в) нормативно виокремлюються діяння, які поки що невідомі українському законодавству (наприклад, сталкінг).

Обґрунтованим і таким, що потребує запозичення, видається вивчений нами американський досвід кримінальної відповідальності за окремі види злочинів проти особи, зокрема: проведення дослідів щодо клонування людських ембріонів, побутового насильства та сталкінгу, злочинів, що вчиняються на ґрунті ненависті.

4. В обох державах є відповідні аналоги найпоширеніших злочинних посягань на власність. Диференціація кримінальної відповідальності за вчинення цих посягань залежить від багатьох обставин (предмета та розміру заподіяної шкоди, суб'єкта злочину, змісту злочинних актів, способу їх прояву тощо).

Специфікою кримінального законодавства України є те, що воно: акцентує увагу на корисливій спрямованості переважної більшості злочинів проти власності; більш чітко регулює питання відповідальності за крадіжку; розмежовує між собою грабіж і розбій; розглядає проникнення у житло, приміщення чи сховище не як окремий злочин (в розумінні американського законодавця - «берглері»), а як кваліфікуючу ознаку крадіжки, грабежу та розбою; визнає шантажування окремою формою вимагання; виділяє привласнення та розтрату як окремі злочини, що вчиняються спеціальним суб'єктом; не передбачає окрему норму про умисний підпал тощо.

Особливостями федерального кримінального законодавства США є те, що воно: оперує різними термінами для позначення викрадення (приміром, крадіжка, привласнення, одержання майна під хибним приводом та ін.), різницю між якими встановити досить складно (при цьому в понятті крадіжки не виділяється така її головна ознака як таємність); передбачає широкий перелік різноманітних посягань на власність (деякі з них зовсім невідомі українському законодавству, приміром, телемаркетингове шахрайство); не розмежовує між собою грабіж і розбій, позначаючи їх єдиним терміном «пограбування» («робері»), однак розмежовує вимагання та шантажування; встановлює окрему відповідальність за «берглері» та підпал; розглядає шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, як низку самостійних комп'ютерних злочинів; переносить момент закінчення низки порівнювальних злочинів на стадію замаху, а іноді - на стадію готування (в разі злочинної змови); розглядає заволодіння транспортним засобом як «майновий» злочин; передбачає відповідальність за злочини проти інтелектуальної власності не тільки в розд. 18 ЗЗ США, а й в межах інших розділів; пов'язує деякі посягання проти власності (приміром, пограбування і вимагання) з рекетирською діяльністю як формою вияву організованої злочинності тощо.

Нами встановлено, що провідна роль у злочинах проти власності в порівнювальному кримінальному законодавстві належить предмету посягання, оскільки залежно від його специфіки розрізняють конкретні злочини проти власності. Наприклад, у КК України все більш очевидною є тенденція щодо криміналізації діянь залежно від виду предмета злочину, що випливає з аналізу положень ст. ст. 185, 188, 188-1, 194-1, 198 (теж саме можна сказати й про положення ФККП США, де різні злочинні посягання на власність диференціюються залежно від специфіки їх предмета). Особливої уваги потребують правильність і послідовність перекладів термінологічного апарату щодо злочинів проти власності з англійської мови на українську. Низка положень федерального кримінального законодавства США (зокрема, норми про викрадення автомототранспортних засобів чи телемаркетингове шахрайство) може бути використана для вдосконалення вітчизняних кримінально-правових норм та правозастосовної практики (мова йде про модернізацію диспозицій, криміналізацію «невідомих» українському законодавству посягань, конкретизацію понятійного апарату).

5. Кримінально-правовий захист сфери господарської діяльності в обох державах - це винятковий загальнодержавний пріоритет, а тому, приміром, у США ця сфера врегульована передусім федеральним законодавством. Положення КК України та ФККП США передбачають відповідні переліки посягань у сфері господарської діяльності, які в цілому співпадають, однак в американському варіанті практично кожний «економічний» злочин має кілька (а часом - кілька десятків) законодавчих форм, через це, приміром, існують різні форми фальшивомонетництва, контрабанди, ухилення від сплати податків тощо.

Специфікою кримінального законодавства України є те, що воно: а) у нормах КК 2001 р. передбачило відповідальність за нові злочини в сфері господарської діяльності (приміром, легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом), однак склади деяких з них, навіть нових, у подальшому були законодавчо уточнені й реформовані (в одному випадку скасовані - порушення антимонопольного законодавства), до того ж останніми роками у законодавстві було криміналізовано чимало нових посягань, а низка статей змінила свою редакцію; б) сформулювало диспозиції переважної більшості аналізованих злочинів як бланкетні, а також пов'язало відповідальність за протиправні посягання зі специфікою предмета, змісту й способу злочинних діянь, розміру заподіяної шкоди, суб'єкта злочину тощо; в) вказало тільки на умисну форму вини у злочинах у сфері господарської діяльності; г) було докладно витлумачено у відповідних постановах ПВСУ.

Визначальними рисами федерального кримінального законодавства США є те, що воно: а) відносить посягання в сфері господарської діяльності до однієї з найбільших груп серед федеральних злочинів, при чому їх небезпека безпосередньо пов'язується із загрозою заподіяння шкоди міжнародній (зовнішній) та внутрішній торгівлі (чимало з таких посягань належить до «білокомірцевих» злочинів); б) розтлумачує ключові терміни та поняття, що вживаються у диспозиціях норм про «економічні» злочини (приміром, «печатна форма», «федеральна допомога», «гральний заклад», «пристрій провідного зв'язку», «прибуток» та ін.); в) ретельно та докладно врегульовує положення щодо предмета злочинів у сфері господарювання, змісту й форм злочинних дій, причому переважно американський законодавець пов'язує посягання такого типу з шахрайськими способами їх вчинення (подекуди відповідальність настає тільки за сам замах на вчинення злочину, як у випадку ухилення від сплати податків); г) криміналізує чимало «невідомих» українському законодавству посягань (приміром, вимагання продовження кредитування, крадіжку торговельних секретів, незаконний ґемблінг та ін.), розглядаючи деякі з них в контексті зв'язків із організованою злочинністю; ґ) поряд з кримінальними покараннями за вчинення цих злочинів широко застосовує цивільні санкції (якщо ж застосовуються кримінальні покарання, то переважають у них «майнові» заходи впливу - штрафи, що подекуди сягають мільйонів доларів, чи штрафи у таких розмірах, що не менше подвійної суми завданих збитків), а в якості додаткових кримінальних покарань - конфіскацію майна, відшкодування збитків під час проведення розслідування, звільнення службовців із займаних посад тощо; д) суб'єктами господарських злочинів можуть виступати також як фізичні, так і юридичні особи. Отож, очевидно, що низка положень федерального кримінального законодавства США може стати у нагоді при реформуванні й удосконаленні національних кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності. На це також орієнтують й результати проведеного нами опитування працівників правоохоронних органів України, оскільки, приміром, 45,2% респондентів вважають можливим у національному КК криміналізувати незаконні організацію або участь в азартних іграх, якщо це було пов'язане з отриманням доходу у великих (особливо великих) розмірах, а 53,8% - створення злочинного підприємства фінансового характеру.

6. Кримінальне законодавство обох держав включає відповідні переліки посягань у сфері громадської безпеки, які загалом збігаються, проте у ФККП США норми, що передбачають відповідальність за організовані форми злочинності, тероризм й незаконне поводження з вилученими з вільного обігу предметами й речовинами, вказують не на один чи кілька злочинів (як у КК України), а на цілі групи таких посягань (попри це, 94% опитаних нами іноземних правоохоронців зазначили, що громадська безпека є однією з найуразливіших у системі кримінально-правової охорони в їх країні). У зв'язку з необхідністю посилення кримінально-правової протидії організованій злочинності й тероризму, вияв яких загрожує національній безпеці обох держав та безпеці всього людства в планетарних масштабах, кримінальне законодавство України та США (на рівні федерації) останнім часом значно розширило межі відповідальності за злочинні прояви такого типу (приміром, у КК України 2001 р. було криміналізовано створення злочинної організації, нової інтерпретації отримав терористичний акт, а в 2006 р. з'явилися нові терористичні посягання - втягнення у вчинення терористичного акту, публічні заклики до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту; щодо ФККП США, то останніми роками в ньому розширено перелік посягань, вчинення яких пов'язане з організованою злочинністю, а також суттєво переглянуто й доповнено норми про відповідальність за тероризм, введено поняття «внутрішній тероризм», «кібертероризм», «біотероризм» та ін.).

Специфікою і, на думку дисертанта, досягненням кримінального законодавства України є те, що воно: а) порівняно з попереднім національним законодавством розглядає відповідальність за злочини проти громадської безпеки в межах окремого розділу і відносить сюди низку злочинів, які раніше належали до інших групи (наприклад, бандитизм, який раніше вважався злочином проти держави); б) виокремлює різні типи злочинних спільнот (злочинна організація, банда, терористична організація, воєнізоване чи збройне формування), диференціюючи відповідальність за дії, вчинені в складі таких спільнот; в) сприяння учасникам злочинної організації чи вчиненню терористичного акту є окремими посяганнями, а не пособництвом у вчиненні основних злочинів; г) акцентує увагу на відповідальності за незаконний обіг вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів та ін. предметів, криміналізуючи різні форми його прояву; ґ) передбачає заохочувальні норми в разі вчинення деяких посягань на громадську безпеку (зокрема, при створенні злочинної організації, створенні терористичної групи чи терористичної організації, створенні не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

Особливостями федерального кримінального законодавства США є те, що воно: а) для протидії організованим формам злочинності та тероризму використовує спеціальне кримінальне законодавство - Закон «RICO», який на підставі концепції «підприємства» передбачає дієві стандарти у встановленні та доведенні зв'язків особи з тією чи іншою злочинною спільнотою; б) бандитизм ототожнюється з гангстеризмом, що має «вуличний» характер, при цьому відмежовує гангстеризм від злочинів, вчинених організаціями, що перебувають під впливом рекету, та корумпованими організаціями; в) присвячує питанням кримінально-правової протидії тероризму цілу главу в розд. 18 ЗЗ США, а також врегульовує ці питання у межах окремих федеральних законів; г) встановлює відповідальність за злочини, пов'язані з незаконним обігом вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, а також холодної зброї, у межах різних глав і розділів Федерального Зведення законів; ґ) розтлумачує низку важливих термінів і понять, що вживаються у відповідних заборонювальних нормах (приміром, «федеральний злочин, пов'язаний із тероризмом», «терористична організація», «радіоактивні матеріали», «вибухові речовини», «пластикова вибухівка», «руйнівний засіб», «вогнепальна зброя», «небезпечна зброя» та ін.); д) встановлює суворе покарання за вчинення злочинів проти громадської безпеки, застосовуючи не лише штраф та/або тюремне ув'язнення на певний строк, а й довічне тюремне ув'язнення й смертну кару, а також конфіскацію майна й небезпечних предметів, цивільно-правові санкції тощо. При цьому, на думку опитаних нами працівників правоохоронних органів України, саме американський досвід уявляється найбільш корисним в аспекті його використання при подальшому реформуванні відповідальності за діяння, пов'язані з організованою злочинністю та тероризмом (про це зазначили 61,4% респондентів).

Висновки

Проведене нами комплексне і системне порівняльно-правове дослідження кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства США дозволило сформулювати низку важливих висновків, викладення яких стало б відповідним внеском у кримінально-правову доктрину та практику застосування національного кримінального законодавства:

1. За сучасних умов політико-правові та соціально-економічні відносини із США мають стратегічний характер для України, а у зв'язку з поглибленням міждержавних стосунків, курсом на європейську та євроатлантичну інтеграцію без знання й врахування позитивного іноземного (в т.ч. американського) досвіду неможливо розвивати та вдосконалювати власне кримінальне законодавство, реалізовувати положення міжнародних конвенцій, забезпечувати обмін правовою інформацією і науковими ідеями, розбудовувати національну правову систему та зближувати її з правовими системами розвинених країн світу, а також вирішувати багато інших правових проблем.

2. Незважаючи на різницю між Україною та США щодо видів правових сімей, форм правління та територіального устрою, наголошено на принциповій порівнянності систем українського та американського (на рівні федерації) кримінального законодавства. За допомогою порівняльно-правового та інших наукових методів доведено, що американське кримінальне законодавство (на рівні федерації) містить чимало норм, які можуть бути адекватно порівняні з відповідними нормами українського законодавства та видаються дієвими й ефективними у протидії злочинності, а, отже, потребують вивчення та запровадження в національну правову систему. Саме ж кримінальне законодавство України має реформуватися відповідно до стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції, з урахуванням найкращих міжнародних та іноземних стандартів. Такий підхід дозволив встановити деякі суперечності та недоліки норм КК України, які мають бути усунені виваженим використанням здобутків федерального кримінального законодавства США. Усе це дало нам змогу запропонувати таку модель порівняння українського й американського федерального кримінального законодавства, яка може бути взята за основу при здійсненні подальших порівняльно-правових досліджень.

3. Встановлено й обґрунтовано, що в умовах сьогодення наявна низка суттєвих методологічних і теоретико-прикладних засад здійснення порівняльних досліджень кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства США, котрі були відсутні в минулому. При цьому підкреслено, що нормам федерального кримінального законодавства США властивий винятковий міжнародний і мотивуючий вплив на кримінально-правову політику інших країн, включаючи й Україну.

4. На підставі порівняльно-історичного аналізу кримінального законодавства України та США (на федеральному рівні) виявлено, що історичний розвиток українського та американського кримінального законодавства йшов різними шляхами, відбувався в різних історичних умовах та епохах, проте він був постійно пов'язаний з намаганням створити власні національні норми, відмінні від іноземного впливу, який був досить відчутним у минулому (в Україні - це вплив російського, польського, австрійського та іншого законодавства; у США - це, передусім, вплив англійського законодавства). На підставі результатів дослідження історії розвитку кримінального законодавства України та США (на рівні федерації) встановлено критерії, які сприяють зближенню окремих кримінально-правових положень обох держав.

5. Застосування системного підходу до розуміння джерел кримінального законодавства України та США (на рівні федерації), який дозволяє виокремлювати не тільки закон (кодекс) в системі джерельної бази, а й інші джерела (приміром, підзаконні нормативно-правові акти, рішення вищих судових інстанцій, міжнародні договори та ін.), продемонструвало, що в обох державах спостерігається множинність і комплексність таких джерел, котрі щільно пов'язані з усіма суспільними процесами. Виявлено, що в Україні та США (на рівні федерації) наявна переважна ідентичність переліку конкретних джерел кримінального законодавства, що сприяє їх більш глибокому опануванню та засвоєнню, однак зазначено, що деякі з цих джерел можуть мати неоднакову юридичну силу та значення. Наголошено, що в наш час відбувається поступове запозичення різних інститутів і норм у межах романо-германської та англо-американської правових сімей. Встановлено, що американському федеральному кримінальному законодавству властиві відносно-визначений характер і одифікованість, при цьому остання виявляється не тільки в існуванні розд. 18 «Злочини та кримінальний процес» ЗЗ США, а й у збірці інкорпорованих (консолідованих) нормативно-правових актів під назвою «Федеральний кримінальний кодекс і правила» (Federal Criminal Code and Rules). Обґрунтовано, що суддівська нормотворчість (прецеденте право) у США хоч і набагато вужча, ніж в Англії, але все одно відіграє значну (а часом - вирішальну) роль серед джерел кримінального законодавства, що загалом і відрізняє англо-американську й романо-германську правові сім'ї. Доведено, що в наш час американське федеральне кримінальне законодавство, завдяки своїм бінарним функціям, напротивагу Модельному КК США 1962 р., впливає передусім на нормативну уніфікацію та формування кримінально-правової політики штатів, а не навпаки.

6. Порівняння норм про злочин, покарання та суміжні з ними інститути за кримінальним законодавством України та США (на рівні федерації) дозволяє стверджувати, що чимало кримінально-правових положень з цього приводу мають свої законодавчі аналоги в обох аналізованих державах. Разом з тим, нормативні визначення поняття злочину, вини та її форм, сукупності злочинів, видів множинності, покарання та деяких інших категорій в американському федеральному кримінальному законодавстві відсутні взагалі, проте певною мірою ця проблема вирішується кримінально-правовою доктриною та судовою практикою.

7. Щодо положень про злочин та суміжні з ним інститути в кримінальному законодавстві України та США (на рівні федерації), встановлено такі основні моменти:

а) визначення поняття злочину за КК України є формально-матеріальним, а в американській кримінально-правовій доктрині та судовій практиці - формальне;

б) законодавча класифікація злочинів в обох державах пов'язана з розміром санкцій у виді позбавлення волі (тюремного ув'язнення), однак види злочинів, які розрізняються за цим критерієм, є неоднаковими;

в) в обох державах застосовуються різні підходи щодо статистичної звітності про злочини, при цьому в США до категорії кримінальних діянь враховують адміністративні делікти або так звані «індексні» злочини, які включають вісім насильницьких і майнових посягань;

г) в обох державах не визначено що є «попередньою злочинною діяльністю» (при цьому різниця між конкретними її видами в обох державах не кількісна, а якісна, оскільки її складають неоднакові елементи), проте, на відміну від України, в США вироблене поняття «злочинної діяльності»;

ґ) якщо КК України чітко визначає поняття співучасті в злочині, то в ФККП США воно відсутнє; замість чотирьох видів співучасників, про яких згадує КК України, в ФККП США вказується тільки на двох - виконавця та пособника після факту вчинення злочину;

д) КК України згадує про поняття складу злочину, а доктрина ретельно розробляє вчення про його дефініцію, елементи (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона) та відповідні їм ознаки, функції, значення тощо; в ФККП США відсутнє загальне поняття складу злочину, а замість нього, доктрина переважно оперує двома елементами злочину - «actus reus» (характеризує об'єктивну сторону злочину) і «mens rea» (характеризує суб'єктивну сторону злочину);

е) суб'єктом злочину в Україні є тільки фізична особа, тоді як у США (як на рівні федерації, так і на рівні окремих штатів) - як фізична, так і юридична особа;

є) якщо КК України встановлено критерії визначення осудності й неосудності, а також обмеженої осудності, то в США (на федеральному рівні) говориться тільки про осудність чи неосудність, при цьому тягар доведення неосудності покладається на обвинуваченого чи його захисника, а існування обмеженої осудності не визнається;

ж) в обох державах наявні положення про обставини, що виключають злочинність діяння (в американському варіанті - «захист від кримінального переслідування»), проте, якщо в Україні вони встановлені КК, то у США (на рівні федерації) - переважно доктриною й судовою практикою (при цьому в американському варіанті ми обґрунтовуємо, що до них належать: необхідна оборона; цивільний арешт; крайня необхідність; помилка; провокація злочину; згода потерпілого на заподіяння шкоди; здійснення свого дійсного чи припустимого права; феномен «суїцид за допомогою поліцейського»; обізнаність з інформацією кримінального характеру з наступним її повідомленням компетентним органам з метою отримання винагороди);

з) поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» кримінальне законодавство обох держав не визначає, однак вказує на конкретні види, підстави та умови звільнення (при цьому в США закон уповноважує здійснювати таке звільнення не тільки суд, але й прокурора, а до видів звільнення від кримінальної відповідальності відносить: смерть особи, що вчинила злочин; помилування; амністію; відмову держави від переслідування особи за вчинені нею злочини в разі укладання «угоди про визнання обвинуваченим своєї вини»; закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності).

8. Щодо положень про покарання та суміжні з ним інститути в кримінальному законодавстві України та США (на рівні федерації), то зазначимо такі основні моменти:

а) на відміну від КК України, який містить законодавчу дефініцію покарання, в ФККП США вона відсутня взагалі;

б) в обох державах закон вказує на мету покарання, складові якої певною мірою збігаються: за КК України - кара, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами; за ФККП США - кара; стримування кримінальної поведінки (превенція); позбавлення можливості вчиняти злочини; реабілітація;

в) доктринально поняття «система покарань» в Україні розроблено досить повно, а в США (на федеральному рівні) - недостатньо; якщо сучасна система покарань в Україні має гуманний характер, то в США (на рівні федерації) переважають риси каральної кримінально-правової системи (передусім через існування смертної кари та великих строків тюремного ув'язнення), хоча і при наявності низки гуманних механізмів впливу на поведінку злочинців;

г) в обох державах законодавство виділяє основні (у КК України таких вісім видів, а у ФККП США - три, тобто штраф, тюремне ув'язнення (довічне та на певний строк) та смертна кара) та додаткові види покарань (за ФККП США їх перелік ширший, адже включає, зокрема, реституцію, дії щодо повідомлення потерпілих, позбавлення різних прав тощо), крім цього, КК України також передбачає покарання, що можуть застосовуватися як основні, так і додаткові;

ґ) процедура призначення покарання в обох державах встановлена в законі (проте в США механізм призначення федеральних покарань має унікальну практику, оскільки ґрунтується на Керівництвах спеціального органа - Комісії США з питань призначення покарань, що є позитивним, адже це спрямовано проти широкої суддівської дискреції й можливих зловживань при відправленні правосуддя);

д) визначення поняття «звільнення від покарання та його відбування» в обох державах закон не дає, проте відповідні нормативні приписи вказують на перелік їх видів, докладно регламентуючи питання про їх зміст, а також підстави й передумови застосування (при цьому правом звільнення особи від покарання чи його відбування в Україні наділений тільки суд, а в США (на рівні федерації) - суд та органи виконавчої влади, зокрема Федеральне бюро тюрем);

е) кримінально-правові заходи, що не є покаранням (заходи виправлення та безпеки), за кримінальним законодавством України та США (на федеральному рівні) передбачені як окремі інститути, відмінні від покарання, та переважно чітко регламентовані; вони зосереджують у собі охоронні, профілактичні, виховні, виправні, лікувальні та інші функції, що підпорядковуються завданням кримінального законодавства (на рівні федерації в США ці заходи включають у себе чимало таких різновидів, які б в Україні належали суто до покарання, його призначення, а також до інших галузей права);

є) в обох державах процедура кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх виокремлена в спеціальні нормативні положення (при цьому доведено, що така процедура в США, порівняно з Україною, є більш виваженою, гнучкою та різноплановою, а за певних умов і набагато гуманнішою).

9. Щодо положень Особливої частини кримінального законодавства України та США (на рівні федерації), то нами було встановлено, що в обох державах ця частина формулює ознаки конкретних суспільно небезпечних діянь, вказує на види покарань і межі їх призначення, а також має вирішальне значення для кваліфікації злочинів (однак, про Особливу частину федерального кримінального законодавства США можна говорити тільки умовно, оскільки ні її назва, ні її межі чітко не виокремлюються нормативно, тому вона фактично включає всі глави ч. І «Злочини» розд. 18 ЗЗ США (крім гл. І «Загальні положення») та норми багатьох інших розділів Кодексу США, а також окремі кримінально-процесуальні норми). В обох державах принцип розмежування злочинів на конкретні групи є різним - родовий об'єкт посягання в КК України та назва злочину чи групи злочинів відповідно до англійської абетки в ФККП США. Не є однаковими й кримінально-правові підходи щодо кваліфікації злочинів в Україні та США (на рівні федерації). До того ж, часом норми ФККП США є надзвичайно казуїстичними, описовими та громіздкими, а деякі з них зовсім не мають своїх аналогів в українських кримінально-правових стандартах (така практика визнається нами негативною). При цьому відповідальність за низку злочинів присвячено не одну статтю (як у КК України), а цілі глави відповідних розділів, що за певних умов можна визнати позитивним з огляду на сприяння диференції відповідальності. Покарання за конкретні злочини у США (на федеральному рівні) хоча і є більш суворим (приміром, через застосування смертної кари), однак дуже часто поряд з ним (чи замість нього) застосовуються цивільно-правові санкції тощо. Низка злочинів, які передбачені ФККП США, поки що залишається невідомою українському законодавству.

10. У процесі написання дисертації нами було визначено систему типових помилок, що трапляються під час дослідження кримінального законодавства США, котрі можуть слугувати як запобіжні настанови для вітчизняних науковців при здійсненні ними подальших порівняльно-правових розробок (див. Додаток Т).

Основні наукові здобутки, окрім тих, що висвітлено вище, відображено, зокрема, у таких пропозиціях стосовно вдосконалення кримінального законодавства України:

1. При подальшому реформуванні КК України більш обґрунтованою видається дефініція злочину не як діяння, а як посягання. Зроблений висновок перебуває у кореляційному зв'язку з вимогами ч. 1 ст. 1 КК України, де використовується поняття «злочинні посягання», та підтверджується деякими науковими дослідженнями. Доцільно також сприйняти американську модель класифікації посягань - вона схожа з класифікаційною моделлю злочинів у державах ЄС. Перспективним є запровадження нової градації кримінальних посягань: 1) кримінальні порушення (не передбачають позбавлення волі); 2) кримінальні проступки (передбачають позбавлення волі на строк до 1 року); 3) злочини (передбачають позбавлення волі на строк понад 1 рік). Усі злочини слід було поділити на: а) незначні (1-3 роки позбавлення волі); б) середньої тяжкості (4-6 років позбавлення волі); в) тяжкі (7-10 років позбавлення волі); г) особливо тяжкі (понад 10 років позбавлення волі).

2. Слід законодавчо визначити поняття «злочинна діяльність». Це, на нашу думку, - вчинення особою, яка згідно із законом визнається суб'єктом злочину, трьох і більше умисних злочинів - середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких у будь-якому поєднанні (порядку), незалежно від того, чи утворюють вони повторність, сукупність (крім ідеальної сукупності) або рецидив, якщо вчинення таких злочинів було для винного основним чи додатковим джерелом існування або засобом систематичного збагачення. Як варіант, у законі можна було б навести перелік конкретних діянь, вчинення яких у певній комбінації і становитиме злочинну діяльність.

3. Є потреба в існуванні окремої статті, яка б диференціювала покарання залежно від стадій вчинення злочину, встановлюючи чітку пропорційність карального впливу відповідно до моменту закінчення посягання. Пропонується, аби строк чи розмір покарання за готування до злочину не перевищував 1/2 максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, що передбачений Особливою частиною КК України за закінчений злочин (за замах - 3/4 такого строку чи розміру).

4. Потрібно розширити законодавчий перелік обставин, що виключають злочинність діяння (ідеться про здійснення свого права, виконання професійних функцій, згоду потерпілого на заподіяння шкоди). У КПК України слід передбачити норму про сплату винагороди за повідомлення інформації щодо підготовлених (вчинених) злочинів або про осіб, які їх підготовили (вчинили). Також варто створити спеціальний перелік рішень судів України у справах про обставини, що виключають злочинність діяння, який би слугував типовою моделлю виправданої поведінки особи в незвичайних ситуаціях.

5. Щодо звільнення осіб від кримінальної відповідальності, то необхідно: скасувати вказівку про вчинення особою злочину «вперше» як одну з умов звільнення від кримінальної відповідальності (ст. ст. 45-48 КК України); передбачити можливість звільнення від кримінальної відповідальності й за злочини середньої тяжкості у відповідних нормах Загальної частини КК України (зокрема, ст. ст. 45, 46); запровадити до КПК України норму про «імунітет свідків», встановивши положення про заборону використання показань свідка, який свідчить про обставини вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, проти нього самого; «гуманізувати» ст. 49 КК України, зменшивши строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (зокрема, у п. 1 ч. 1 цієї статті - з двох до одного року, а у п. 2 ч. 1 - з трьох до двох років); розширити перелік заохочувальних норм у межах Особливої частини КК України за відповідні злочини (зокрема, за бандитизм).

6. Слід активізувати практику застосування видів покарань, що є альтернативними позбавленню волі. Потребують запровадження у КК України деякі види додаткових покарань (приміром, кримінально-правова реституція та дії щодо повідомлення потерпілих). Необхідно вдосконалити норми КК України щодо основних і додаткових покарань, передбачивши: можливість сплати штрафу по частинах згідно з графіком, установленим судом, чи до певної дати (ст. 53); заміну цінностей при конфіскації майна (ст. 59); новий перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до КК України).

7. Необхідно виробити уніфіковану процедуру призначення покарання в Україні, що сприятиме подоланню імовірних зловживань з боку суддів, впливатиме на те, щоб покарання призначалися у більш-менш єдиних межах, без широких амплітуд коливання щодо видів і міри (при цьому обвинувачений вже на стадії досудового слідства повинен мати досить чітке уявлення про вид і міру покарання, що може його очікувати при постановленні вироку судом).